Так!!! Фокс Ньюз щойно передали про перегляд премії Дюранті
06/06/2003 | Andrij
Фокс Ньюз - чи не найрейтинговіший канал новин в світі. Передали про "тисячи листів та електронних повідомлень" з вимогами скасувати пулітцерівську премію Дюранті. Згадали також про український Голодомор. Я гордий за всіх українців та всіх, хто відіслав свого листа. Молодці! Можемо, коли захочемо.
Відповіді
2003.06.06 | visitor
Опишіть детальніше.
Вибачаюсь за необізнаність. Але я недавно в інтернеті і тому не зрозумів про що йдеться. Якщо можна, опишіть цю подію з премією Дюранті докладніше.2003.06.06 | Andrij
Re: Опишіть детальніше.
Будь ласка, зазирніть на форум "Голодомор" та знайдіть там кілька тем про репортера Дюранті. Можливо, ви та ваші друзі також зможете відіслати свої листи комітету Пулітцера.2003.06.07 | CACTUS
Re: Опишіть детальніше.
Першоджрело: Перша книга Моісея:" Спочатку сотворив Бог небо і землю!Ну а потім приз для журналістів( України)!
2003.06.07 | СACTUS
Re: Гаразд ! Хохма в антитезі!
Хохма в тому, що західні журналісти як чорта бояться ангажименту! А наші українські ,просто не можуть без політичного,аполітичного та замовного інтриганства встояти на ногах! Ну що Марино?Хіба не так?2003.06.06 | Марко
Двоє редакторів "Нью-Йорк Таймз" пішли у відставку
А може варто публічно вимагати від чиновників і держслужбовців та редакторів газет України, які в пресі чи інших публікаціях заперечували Голодомор подавати у відставку ?http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news9.shtml
Ґарольд Бойд (зліва) - один з двох звільнених редакторів
Редактор видання "Нью-Йорк Таймз" Говел Рейнз пішов у відставку по скандалові, який викликало те, що молодий журналіст видання сфабрикував десятки історій.
Пан Рейнз став об'єктом критики під час скандалу, особливо через те, що дозволив репортерові - Джейсону Блеру - висвітлювати важливі справи навіть по тому, як щодо його точності з'явилися сумніви.
Пан Рейнз каже, що надав молодому чорношкірому репортерові ще одну можливість, можливо, через те, що сам він - білий з південного штату Алабама, і стикався з дискримінацією чорношкірих.
Ще один журналіст також звільнився минулого тижня по тому, як його піддали критиці за те, що він підписав своїм іменем статтю, переважно написану іншим журналістом, який працював на гонорарах.
Кореспондент Бі-Бі-Сі у Нью-Йорку каже, що це - перший випадок у сто п'ятдесятилітній історії "Нью-Йорк Таймз", коли редакторові довелося залишити свою посаду.
Газета оголосила про відставку також іншого керівника - відповідального редактора Ґеральда Бойда.
2003.06.06 | Марко
Shame of New York Times and their correspondent Walter Duranty
Марко пише:> http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news9.shtml
>
> Ґарольд Бойд (зліва) - один з двох звільнених редакторів
>
> Редактор видання "Нью-Йорк Таймз" Говел Рейнз пішов у відставку по скандалові, який викликало те, що молодий журналіст видання сфабрикував десятки історій.
Але за фабрикацію історії про неіснування Голодомору-1933 в Україні
Валтером Дютанті та сама американська компанія Нью-Йорк Таймс
ще досі публічно не вибачилась перед українцями за брехливі і сфабриковані статті свого журналіста.
Більше про це тут:
http://www.upi.com/view.cfm?StoryID=20030602-065939-1967r
Analysis: Shame of Duranty's Pulitzer
By Martin Sieff
WASHINGTON, June 2 (UPI) -- As the U.S. media still digests the shock and lessons of the Jayson Blair affair at The New York Times, a far older and far worse journalistic wrong may soon be posthumously righted. The Pulitzer Prize board is reviewing the award it gave to New York Times Moscow correspondent Walter Duranty more than 70 years ago for his shamefully -- and knowingly -- false coverage of the great Ukrainian famine.
"In response to an international campaign, the Pulitzer Prize board has begun an 'appropriate and serious review' of the 1932 award given to Walter Duranty of The New York Times," Andrew Nynka reported in the May 25 edition of the New Jersey-published Ukrainian Weekly. The campaign included a powerful article in the May 7 edition of the conservative National Review magazine.
Sig Gissler, administrator for the Pulitzer Prize board, told the Ukrainian Weekly that the "confidential review by the 18-member Pulitzer Prize board is intended to seriously consider all relevant information regarding Mr. Duranty's award," Nynka wrote.
The utter falsehood of Duranty's claims that there was no famine at all in the Ukraine -- a whopping lie that was credulously swallowed unconditionally by the likes of George Bernard Shaw, H.G. Wells and many others -- has been documented and common knowledge for decades. But neither the Times nor the Pulitzer board ever before steeled themselves to launch such a ponderous, unprecedented -- and potentially immensely embarrassing -- procedure. Indeed, Gissler told The Ukrainian Weekly that there are no written procedures regarding prize revocation. There are no standards or precedents for revoking the prize.
The Ukrainian famine of 1929-33, named the "Harvest of Sorrow" by historian Robert Conquest in his classic book on the subject, was the largest single act of genocide in European history. The death toll even exceeded the Nazi Holocaust against the Jewish people a few years later.
In all, 10 million Ukrainians, most of them peasants, died as catastrophic, stupid and cruel collectivization policies were imposed by Soviet dictator Josef Stalin on the richest, most fertile, wheat-exporting breadbasket in the world. In the decades before World War I, its annual grain exports regularly vastly outstripped those of the American Midwest.
The enforced collectivization of land and the unbelievable death toll were deliberately whipped up by conscious policy and malice. Stalin was determined to crush the slightest remaining glimmer of Ukrainian national identity and also to liquidate the "kulaks" or wealthy peasants, which in practical terms meant any family with the expertise to raise a decent crop on the land. Mass shootings of entire families, or so-called liquidations, were commonplace. The production of food collapsed.
Yet the mainstream Western media was virtually blind to what was going on. And in the United States, serious newspapers across the nation took their lead from the then-revered and utterly trusted Duranty. As Richard Pipes, a leading U.S. authority on Soviet history, noted, "It has been said that no man has done more to paint in the United States a favorable image of the Soviet Union at a time when it was suffering under the most savage tyranny known to man."
British journalist Malcolm Muggeridge, London correspondent for the left-wing Manchester Guardian, scooped the world by fearlessly going into the Ukraine and defying the Soviet secret police -- then known as the OGPU -- to expose the true horrors of the famine. He also knew Duranty well and observed him closely.
Writing 40 years later in his classic memoirs "Chronicles of Wasted Time," Muggeridge concluded that Duranty was a sociopath without a grain of professional integrity or human decency to his name. He described Duranty as "a little, sharp-witted, energetic man" who liked "to hint at aristocratic connections and classical learning, of which, I must say, he produced little evidence. One of his legs had been amputated after a train accident, but he was very agile at getting about with an artificial one."
Duranty may well have been blackmailed or bribed or both by the Soviets, but Muggeridge concluded that his real motive in lying outright about what he knew to be true and helping the Soviets in their unprecedented, astonishingly successful cover-up was a far simpler one: He loved and revered Stalin precisely because he was so colossally murderous and cruel.
"He admired Stalin and the regime precisely because they were so strong and ruthless. 'I put my money on Stalin' was one of his favorite sayings.'" Indeed, Muggeridge related that in one conversation they had, Duranty even admitted to him that he knew there was a catastrophic food shortage, even famine in Ukraine and that he knew the Soviet authorities were prepared to kill large numbers of people there to keep control.
As Muggeridge described the conversation, "But, he said, banging the sides of the sofa, remember that you can't make omelettes without breaking eggs -- another favorite saying. They'll win, he went on; they're bound to win. If necessary, they'll harness the peasants to the ploughs but I tell you they'll get the harvest in and feed the people that matter. The people that mattered were the men in the Kremlin and their underlings. ... The others were just serfs, reserves of the proletariat, as Stalin called them. Some would die, surely, perhaps, quite a lot, but there were enough, and to spare."
An appalled and a fascinated Muggeridge listened to all this and later recalled, "I had the feeling, listening to this outburst, that in thus justifying Soviet brutality and ruthlessness, Duranty was in someway getting his own back for being small, and losing a leg, and not having the aristocratic lineage ... he claimed to have. ... Duranty was a little browbeaten boy looking up admiringly at a big bully."
In his own lifetime -- he lived to the age of 73, though he died broke and forgotten -- Duranty was never called to account. Indeed, as Muggeridge also noted, "He came to be accepted as the great Russian expert in America, and played a major part in shaping President Roosevelt's policies" towards the Soviet Union.
The Pulitzer Prize board's re-evaluation of Duranty's award therefore comes late in the day, to put it mildly, but it is still a welcome, indeed necessary gesture towards American journalistic integrity and to the hecatombs of dead whose cries were hushed.
2003.06.06 | Михайло Свистович
Re: Ви б не могли зліпити з усього цього новину для першої
сторінки? Коротко про кампанію за позбавлення Дюранті премії, ну і про звільнення редакторів я не зрозумів. Це пов"язано з Дюранті чи ні?2003.06.06 | Михайло Свистович
Re: То що, нема кому повідомити українцям новину?
Ми б її розіслали широко, а так про це дізнаються лише відвідувачі цього форуму.2003.06.06 | Andrij
Re: Дуже перепрошую
Був зайнятий та не мав часу. Знайду всі подробиці та поставлю за кілька годин. Коротко, комітет Пулітцера почав перегляд премії Дюранті під шаленим тиском з боку українців та всіх, кому не байдужі жертви Голодомору. Ще раз поздоровляю всіх, панове.2003.06.06 | Марко
Re: Ви б не могли зліпити з усього цього новину для першої
Михайло Свистович пише:> сторінки? Коротко про кампанію за позбавлення Дюранті премії, ну і про звільнення редакторів я не зрозумів. Це пов"язано з Дюранті чи ні?
Редактор видання "Нью-Йорк Таймз" Говел Рейнз пішов у відставку по скандалові, який викликало те, що молодий журналіст видання сфабрикував десятки історій.
Ця відставка не пов'язана з фабрикуванням десятків брехливих історій про неіснування Голодомору 1933 в Україні кореспондентом Нью-Йорк Таймс Валтером Дюранті.
Американська компанія Нью-Йорк Таймс ще досі публічно не вибачилась перед українцями за брехливі і сфабриковані статті про неіснування Голодомору-1933 в Україні свого журналіста Валтера Дюранті.
Також премія Пулітцера ще не є відкликана за фабрикуванням десятків брехливих історій про неіснування Голодомору 1933 в Україні кореспондентом Нью-Йорк Таймс Валтером Дюранті.
http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1054910987&first=1054911297&last=1054898223
Більше про це тут:
http://www.upi.com/view.cfm?StoryID=20030602-065939-1967r
М.
2003.06.06 | Марко
Re: Так!!! Фокс Ньюз щойно передали про перегляд премії Дюранті
Ось тут є більше про цю новину:http://www.brama.com/news/press/030606unamember.html
Press Release
The Executive Committee of the Ukrainian National Association (UNA) commends editor-in-chief Roma Hadzewycz and staff of The Ukrainian Weekly on their success in increasing public awareness of The Great Ukrainian Famine and, most recently, on their relentless efforts with regard to the campaign to revoke Walter Duranty’s 1932 Pulitzer Prize due to his shameful and false coverage of the famine.
We congratulate our reporter Andrew Nynka, whose article in the May 25 issue of the Weekly, “Pulitzer Prize board begins review of Duranty's award”, has served as a catalyst, which has catapulted the issue to international attention. The article was picked up by Reuters and United Press International, and has subsequently generated interest from other major news and media sources.
Analysis: Shame of Duranty's Pulitzer
By Martin Sieff
UPI Senior News Analyst
Published 6/2/2003 7:46 PM
http://www.upi.com/view.cfm?StoryID=20030602-065939-1967r
FoxNews interviewed Roma Hadzewycz on the UNA premises and excerpts were to be aired on the FOXNEWS TV news program.
This event illustrates the irreplaceable and important role that our publications play in bringing the issues that concern Ukrainians worldwide to the national forefront.
2003.06.06 | Михайло Свистович
Re: То може Ви як український патріот зробите з цього всього
новину українською мовою, яку б ми могли поставити на першу сторінку і широко розіслати?2003.06.06 | Марко
Вільний переклад повідомлення українською
Вільний переклад новини з:http://www.brama.com/news/press/030606unamember.html
Прес-реліз
Виконавчий комітет Українського Народного Союзу (UNA) вітає головного редактора Рому Гадзевич і працівників Українського Тижневика з їхнім успіхом в приверненні громадської уваги до Великого Українського Голодомору та недавніми зусиллями відносно кампанії по відкликанню премії Пулітзера присвоєній Валтеру Дюранті в 1932 році, через його ганьбливі і брехливі статті про Голодомор.
Ми вітаємо нашого репортера Андрія Нинку, чия стаття в номері Українського Тижневика за 25 травня ("Ukrainian Weekly") під заголовком "Комітет присудження премії Пулітзера починає перегляд
премії Валтеру Дюранті" (“Pulitzer Prize board begins review of Duranty's award”) послужила каталізатором, піднісши цю тему до рівня міжнародної уваги. Стаття була передрукована агенціями Reuters та United Press International, і відповідно зацікавила багато інших головних агенцій новин і засобів масової інформації.
Аналіз: Ганьба премії Пулітзера Валтеру Дюранті
Автор Мартін Сіефф
UPI Старший Аналітик Новин
Опубліковано 6/2/2003 7:46 Пополудні
http://www.upi.com/view.cfm?StoryID=20030602-065939-1967r
FoxNews взяло інтерв'ю в Роми Гадзевич в приміщенні УНА і його уривки заплановано передати на каналі FOXNEWS TV в програмі новин.
Ця подія показує назімінну і важливу роль, яку відіграють наші публікації в піднятті питань що хвилюють українців у всьому світі до рівня національних передовиць.
Ми є гордими за їхні досягнення.
Виконавчий Комітет.
2003.06.06 | Галя
українською: стаття з United Press International по цій події
Aналітика: Ганьба Дюранті і його премії Пулітцера
Джерело: http://www.upi.com/view.cfm?StoryID=20030602-065939-1967r
Мартін Шиф
Старший новинар-аналітик United Press International
Відділ "Життя і Думка"
Вийшло в світ 6/2/2003 7:46 PM
Вашінгтон, 2 червня -- Як ми знаємо, ЗМІ Сполучених штатів ще й досі переживають шок від сканадала з журналістом Нью-Йорк Таймс Джейсоном Блером (цей скандал не пов"язаний з Голодом і Дюранті - прим.перекл.). В той же час на поврехню піднімається давніша справа, яка по суті є набагато більшим сканадалом, але в той же час може стати прикладом того, як минулі хиби в оцінці роботи журналістів можна виправляти навіть після їхньої смерті. На даний момент рада премії Пулітцера відкрила перегляд нагороди кореспондета Нью-Йорк Таймс Волтера Дюранті, отриманої більше 70 років тому за репортажі, в яких ганебно і навмисно фальсифікувалася правда про Великий Голод в Україні (можливо тут є алюзія на набагато більш відомий на Заході "Великий картопляний голод" в Ірландії - прим.перекл.)
Як пише в газеті Ukrainian Weekly за 25 травня Ендрю Нинка: "У відповідь на розпочату міжнародну кампанію, рада премії Пулітцера почала "відповідний серйозний перегляд" нагороди журналіста Нью-Йорк Таймс Волтера Дюранті, присудженої в 1932 році". Газета Ukrainian Weekly видається в штаті Нью-Джерсі. В рамках міжнародної кампанії по перегляду премії Дюранте була, зокрема, надрукована велика стаття в консервативному журналі National Review magazine за 7 травня.
Нинка повідомляє, що адміністратор ради премії Пулітцера Сіг Гіслер (Sig Gissler) сказав газеті Ukrainian Weekly: "Комітет премії Пулітцера з 18 осіб планує провести серйозний конфіденційний перегляд відповідної інформації по нагороді пана Дюранті"
Татальна фальшивість стверджень Дюранті про відсутність голоду в Україні добре відома, документована та обоговорюється вже десятиріччами, хоча колись цю монументальну брехню проковтнули навіть такі діячи як Бернард Шоу, Герберт Уеллс ті багато інших. Проте до цього часу ані Таймс, ані Пулінцерівський комітет не наважувались розпочати непідйомну, досі небачену процедуру перегляду, що потенційно може поставити обидві організації в дуже неприємне становище. Пан Гіслер зазначив в інтерв"ю Ukrainian Weekly, що на даний момент процес відкликання премії не регулюється жодними затвредженими положеннями.
В своїй класичній книзі "Жнива скорботи" історик Роберт Конквест стверджує, що український голод був найбільшим актом геноциду в Європі. По кількості жертв він навіть перевищує знищення євреїв нацистами, яке відбулося лише на кілька років пізніше.
Загалом 10 мільйонів українців, переважно селян, померло від впровадження бездушних, жорстоких та неефективних заходів радянського диктатора Йосипа Сталіна по колективізації. Це відбулось в країні, що була найбагатішою житницею світу з родючєю землею: досить зазначити, що до Першої світової війни експорт збіжжя з України завжди набагато перевищував експорт американського Середнього Заходу.
Примусова колективізація землі та неймовірна кількість смертей завжди свідомо приховувалась Сталіним з причин політичної доцільності, а також зі звичайної ненависті до ворогів. Диктатор мав тверді наміри знищити будь-які залишки української самосвідомості та ліквідувати "куркулів", якими на практиці вважались всі, хто мав досвід вирощування нормальних врожаїв. Масові розстріли цілих родин, так звані "ліквідації" проводились по всій країні. Об"єми виробництва продуктів харчування катастрофічно зменшились.
Центральна преса на Заході майже не звертала увагу на ці події. В Сполучених штатах більшість газет користувались репортажами Дюранті, якого на той час всі поважали і якому довіряли беззастережно. Видатний дослідник радянської історії Річард Пайпс (Richard Pipes) зазначає: "Можна сказати, що жодна людина не зробили більше для утворення позитивного образу Радянського Союзу в той час, коли ця країна страждала в лабетах найжахливішої тиранії в історії людства"
Кореспондент лондонської лівої газети Manchester Guardian, британський журналіст Малькольм Магрідж (Malcolm Muggeridge) передавав з України правдиві новини. Завдяки персональній мужності, йому вдавалось переграти радянську таємну поліцію, що мала тоді назву ОГПУ, і повідомляти про страхіття голоду. Він добре знав Дюранті і мав можливість зблизька спостерігати його діяльність.
В своїх спогадах "Хроніки змарнованого часу", написаних через 40 років, Магрідж приходить до висновку, що в Дюранті не було ані професійної честі, ані просто людської гідності. Він згадує його як "невисокого, саркастичного та дуже енергійного чоловіка", що "завжди натякав на аристократичне походження та класичне виховання, свідотцтв наявності яких - мушу сказати - було небагато. Він втратив ногу під час аварії на залізниці, але вільно пересувався за допомогою протезу".
Цілком можливо, що радянський режим шантажував або підкупив Дюранті. Але Магрідж вважає, що справжнім мотивом відвертого перекручення добре відомих Дюрнті фактів та його безцінної допомоги Радам в їх безпрецедентних і, врешті, успішних зусиллях по приховуванню свого злочину, було щось інше. Дюранті поважав і навіть любив Сталіна саме за колосальну жорстокість тирана.
"Він пишався Сталіним та режимом саме через їх силу та безжальність. "Ставлю на Сталіна" - було його найулюбленішим висловом". Магрідж навіть описує, як в одній розмові Дюрнті признався, що йому відомо про катострофічну нестачу харчів та голод в Україні, а також про те, що радянська система готова вбити величезну кількість людей, якщо це буде потрібно для утримання влади.
Магрідж так описує цю розмову: "Сидючи на дивані, Дюранті поплескав долонями по подушках і сказав: "Омлету не буває без розбитих яєць" - це було його улюбленою примовкою - "Вони все одно переможуть, це я Вам точно кажу. Вони мають перемогти. Якщо буде потрібно, вони примусять селян тягати плуги замість худоби, але вони зберуть досить врожаю, щоби прогодувати потрібних людей. Потрібними, звичайно, є люди в Кремлі та їх підлеглі. Решта людей - лише кріпаки, "резерв пролетаріату", як любить казати Сталін. Звичайно, хтось з них помре. Напевно навіть багато хто. Але їх вистачить, їх досить багато."
Магрідж був вражений і обурений цими словами. Пізніше він згадуватиме: "В мене виникало відчуття, що в своїх виправданнях радянської жорстокості Дюранті в якомусь сенсі мстився за свій маленький зріст, втрачену ногу, за те, що його аристократизм був лише хворобливою вигадкою... Дюранті був маленьким заляканим хлопчиком, що з захватом дивився на головного вуличного хулігана."
За свого життя, а прожив він 73 роки і помер в бідності та забутті, Дюранті не прийшлося захищати свої вчинки. Як пише Магрідж "його було визнано визначним експертом по Росії і він грав провідну ролю в формуванні зовнішньої політики президента Рузвельта по відношенню до Радянського Союзу".
Перегляд нагороди Дюранті комітетом премії Пулітцера, можна сказати, трохи забарився. Але ця подія все одно має дуже позитивний сенс і цілком необхідна як для підтримки професійної честі американської журналістики, так і для віддання шани мерцям, зойків яких ми не почули.
Copyright © 2001-2003 United Press International
2003.06.06 | Галя
не журіться, Свистович, патріотів шалені кількості...
а також вибачаюсь, якщо хтось вже починав роботу на цим текстом2003.06.06 | Михайло Свистович
Re: Як у тій казці: "Як же мені не журитися, коли
все одно довелося самому ліпити новину". А в мене ЗАВАЛ у реалі, від мене чекає дечого один опозиційний штаб вже майже тижденьДякую Вам, пані Галю, за переклад. Цей матеріал нарешті мені все прояснив. Можна спокійно зітхнути, а в понеділок зранку знову розіслати текст, щоб не зник у архівах емейлів
2003.06.07 | Andrij
Re: Прекрасна стаття, дякую, Галю (-)
2003.06.07 | Гура
Дякую за переклад.
Українці постраждали не меньше за евреїв, а де меморіал штучного голоду 30-х років на Україні???Хто править Україною?
2003.06.07 | Shooter
Re: Дякую за переклад.
Гура пише:> Українці постраждали не меньше за евреїв, а де меморіал штучного голоду 30-х років на Україні???
>
> Хто править Україною?
Хахли.
Територіальна номенклатура, а не національна еліта (за одним з відомих дослідників українського голодомору).
Бидло (за Подерев'янським)
Вибирайте.
2003.06.07 | Георгій
Чудова новина! (-)
2003.06.11 | Марко
Rethink on Pulitzer prize winner
http://www.telegraph.co.uk/news/main.jhtml?xml=%2Fnews%2F2003%2F06%2F11%2Fwnyt11.xmlRethink on Pulitzer prize winner
By Marcus Warren in New York
(Filed: 11/06/2003)
The bad news shows no sign of abating at the New York Times, America's top daily paper, still in uproar after scandals over journalistic standards, a staff mutiny and the resignation of its editor.
In the latest blow, the board that judges the country's most prestigious journalism accolade, the Pulitzer prize, is reviewing its award to the most notorious foreign correspondent in the paper's history.
Walter Duranty won the prize in 1932 for his reporting from Moscow but has since secured a reputation as one of the most shameless apologists for Stalin's Russia to put pen to paper.
The campaign to have his Pulitzer revoked has been launched by Ukrainian groups, seeking to draw attention to the deaths of millions of peasants in the 1932-33 famine. Duranty apparently knew of their fate but refused to write about it.
6 June 2003: Turmoil as two editors quit New York Times
6 June 2003: Scandals within that brought down the biggest name in US newspapers
6 June 2003[Opinion]: How are the mighty fallen
2003.06.11 | Марко
The campaign to revoke Walter Duranty’s Pulitzer.
http://www.nationalreview.com/stuttaford/stuttaford050703.aspPrize Specimen
The campaign to revoke Walter Duranty’s Pulitzer.
We will never know how many Ukrainians died in Stalin's famines of the early 1930s. As Nikita Khrushchev later recalled, "No one was keeping count." Writing back in the mid- 1980s, historian Robert Conquest came up with a death toll of around six million, a calculation not so inconsistent with later research (the writers of The Black Book of Communism (1999) estimated a total of four million for 1933 alone).
Four million, six million, seven million, when the numbers are this grotesque does the exact figure matter? Just remember this instead:
The first family to die was the Rafalyks — father, mother and a child. Later on the Fediy family of five also perished of starvation. Then followed the families of Prokhar Lytvyn (four persons), Fedir Hontowy (three persons), Samson Fediy (three persons). The second child of the latter family was beaten to death on somebody's onion patch. Mykola and Larion Fediy died, followed by Andrew Fediy and his wife; Stefan Fediy; Anton Fediy, his wife and four children (his two other little girls survived); Boris Fediy, his wife and three children: Olanviy Fediy and his wife; Taras Fediy and his wife; Theodore Fesenko; Constantine Fesenko; Melania Fediy; Lawrenty Fediy; Peter Fediy; Eulysis Fediy and his brother Fred; Isidore Fediy, his wife and two children; Ivan Hontowy, his wife and two children; Vasyl Perch, his wife and child; Makar Fediy; Prokip Fesenko: Abraham Fediy; Ivan Skaska, his wife and eight children.
Some of these people were buried in a cemetery plot; others were left lying wherever they died. For instance, Elizabeth Lukashenko died on the meadow; her remains were eaten by ravens. Others were simply dumped into any handy excavation. The remains of Lawrenty Fediy lay on the hearth of his dwelling until devoured by rats.*
And that's just one village — Fediivka, in the Poltava Province.
We will never know whether Walter Duranty, the principal New York Times correspondent in the U.S.S.R., ever visited Fediivka. Almost certainly not. What we do know is that, in March 1933, while telling his readers that there had indeed been "serious food shortages" in the Ukraine, he was quick to reassure them that "there [was] no actual starvation." There had been no "deaths from starvation," he soothed, merely "widespread mortality from diseases due to malnutrition." So that was all right then.
But, unlike Khrushchev, Duranty, a Pulitzer Prize winner, no less, was keeping count — in the autumn of 1933 he is recorded as having told the British Embassy that ten million had died. ** "The Ukraine," he said, "had been bled white," remarkable words from the journalist who had, only days earlier, described talk of a famine as "a sheer absurdity," remarkable words from the journalist who, in a 1935 memoir had dismayingly little to say about one of history's greatest crimes. Writing about his two visits to the Ukraine in 1933, Duranty was content to describe how "the people looked healthier and more cheerful than [he] had expected, although they told grim tales of their sufferings in the past two years." As Duranty had explained (writing about his trip to the Ukraine in April that year), he "had no doubt that the solution to the agrarian problem had been found".
Well, at least he didn't refer to it as a "final" solution.
As the years passed, and the extent of the famine and the other, innumerable, brutalities of Stalin's long tyranny became increasingly difficult to deny, Duranty's reputation collapsed (I wrote about this on NRO a couple of years ago), but his Pulitzer Prize has endured.
Ah, that Pulitzer Prize. In his will old Joseph Pulitzer described what the prize was designed to achieve: " The encouragement of public service, public morals, American literature, and the advancement of education."
In 1932 the Pulitzer Board awarded Walter Duranty its prize. It's an achievement that the New York Times still celebrates. The gray lady is pleased to publish its storied Pulitzer roster in a full-page advertisement each year, and, clearly, it finds the name of Duranty as one that is still fit to print. His name is near the top of the list, an accident of chronology, but there it is, Duranty, Times man, denier of the Ukrainian genocide — proudly paraded for all to see. Interestingly, the list of prizewinners posted on the New York Times Company's website is more forthcoming: Against Duranty's name, it is noted that "other writers in the Times and elsewhere have discredited this coverage."
Understandably enough, Duranty's Pulitzer is an insult that has lost none of its power to appall. In a new initiative, Ukrainian groups have launched a fresh campaign designed to persuade the Pulitzer Prize Board to revoke the award to Duranty. The Pulitzer's nabobs do not appear to be impressed. A message dated April 29, 2003 from the board's administrator to one of the organizers of the Ukrainian campaign includes the following words:
The current Board is aware that complaints about the Duranty award have surfaced again. [The campaign's] submission…will be placed on file with others we have received. However, to date, the Board has not seen fit to reverse a previous Board's decision, made seventy years ago in a different era and under different circumstances.
A "different era," "different circumstances" — would that have been said, I wonder, about someone who had covered up Nazi savagery? But then, more relevantly, the Pulitzer's representative notes that Duranty's prize was awarded "for a specific set of stories in 1931," in other words, before the famine struck with its full, horrific, force. And there he has a point. The prize is designed to reward a specific piece of journalism — not a body of work. To strip Duranty of the prize on the grounds of his subsequent conduct, however disgusting it may have been, would be a retrospective change of the rules, behavior more typical of the old U.S.S.R. than today's U.S.A.
But what was that "specific set of stories?" Duranty won his prize " for [his] dispatches on Russia especially the working out of the Five Year Plan." They were, said the Pulitzer Board "marked by scholarship, profundity, impartiality, sound judgment and exceptional clarity…."
Really? As summarized by S. J. Taylor in her excellent — and appropriately titled — biography of Duranty, Stalin's Apologist, the statement with which Duranty accepted his prize gives some hint of the "sound judgment" contained in his dispatches.
""Despite present imperfections," he continued, he had come to realize there was something very good about the Soviets' "planned system of economy." And there was something more: Duranty had learned, he said, "to respect the Soviet leaders, especially Stalin, who [had grown] into a really great statesman.""
In truth, of course, this was simply nonsense, a distortion that, in some ways bore even less resemblance to reality than "Jimmy's World," the tale of an eight-year-old junkie that, briefly, won a Pulitzer for Janet Cooke of the Washington Post. Tragic "Jimmy" turned out not to exist. He was a concoction, a fiction, nothing more. The Post did the right thing — Cooke's prize was rapidly returned.
After 70 years the New York Times has yet to do the right thing. There is, naturally, always room for disagreement over how events are interpreted, particularly in an era of revolutionary change, but Duranty's writings clearly tipped over into propaganda, and, often, outright deception, a cynical sugarcoating of the squalor of a system in which he almost certainly didn't believe. His motivation seems to have been purely opportunistic, access to the Moscow "story" for the Times and the well-paid lifestyle and the fame ("the Great Duranty" was, some said, the best-known journalist in the world) that this brought. Too much criticism of Stalin's rule and this privileged existence would end. Duranty's "Stalin" was a lie, not much more genuine than Janet Cooke's "Jimmy" and, as he well knew at the time, so too were the descriptions of the Soviet experiment that brought him that Pulitzer.
And if that is not enough to make the Pulitzer Board to reconsider withdrawing an award that disgraces both the name of Joseph Pulitzer and his prize, it is up to the New York Times to insist that it does so.
*From an account quoted in Robert Conquest's The Harvest of Sorrow.
** On another occasion (a dinner party, ironically) that autumn Duranty talked about seven million deaths.
— Mr. Stuttaford is a writer living in New York.
2003.06.11 | Марко
International Campaign 'Revoke Walter Duranty's Pulitzer Prize'
http://www.augb.co.uk/Durantyprotest/English.htmlhttp://www.augb.co.uk/Durantyprotest/form.html
2003.06.11 | Марко
Волтера Дюранті позбавлять Пулітцерівської премії?
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news5.shtmlВолтера Дюранті позбавлять Пулітцерівської премії?
Число жертв голодомору 1930-х років в Україні навряд буде визначено точно через замовчування тих подій комуністичною владою.
Пулітцерівський комітет розглядає можливість відкликати премію, яку було вручено кореспондентові газети "Нью-Йорк Таймс" Волтеру Дюранті 1932 року.
Причиною стали численні скарги українців зі всього світу про те, що журналіст навмисне замовчував факти голодомору в Україні, від якого померло, як вважають, 7 мільйонів людей, повідомляє агентство "Ассошіейтед Пресс".
Цього року відзначають 70 річницю голодомору.
Як пише далі АП, діяльність Волтера Дюранті почали переглядати у квітні, після того як організації українців у багатьох країнах почали вимагати цього від Пуліцеровського комітету.
Як зазначив президент Українського конгресового комітету Америки Михайло Савків, до комітету вже надійшли тисячі листів.
Адміністратор Пулітцерівського комітету Сіґ Ґісслер заявив у вівторок, що ці скарги сприймаються серйозно. За його словами, підкомітет вивчає їх і розгляне всі аспекти і наслідки. Подібні вимоги щодо Волттера Дюранті вже висувалися 1990 року, але тоді премію було вирішено залишити.
АП нагадує, що Волтер Дюранті писав про Радянський Союз з 1922 по 1941 роки, а особливої слави йому принесло ексклюзивне інтерв'ю зі Сталіним 1929 року.
Проте згодом виявилося, що Волтер Дюранті радше пропагував лінію комуністичної партії, а не об'єктивно висвітлював факти. Згідно з книгою "Апологет Сталіна", виданій 1990 року, Волтер Дюранті знав про голодомор, але навмисне мовчав про нього, щоб зберегти доступ до Сталіна.
Від часу заснування 86 років тому Пулітцерівської премії - однієї з найпрестижніших в журналістиці - це перший випадок, коли її може бути відкликано. 1981 року репортерка газети "Вашингтон Пост" Дженет Кук повернула премію, визнавши, що сфабрикувала репортажі, за які отримала відзнаку.