Валійський журналіст Ґарет Джовнз—неоспіваний герой України
06/12/2003 | Михайло Свистович
Роман Ревкнів, Українські Архіви й Новини
http://www.uanews.tv/archives/society/jones.htm
“Хто вище літає, той тяжче падає”. Так доля глузливо нашіптує кожній інтелігентній та далекоглядній людині. Час від часу доля має рацію. Ґарет Джовнз був відчайдушним валійським журналістом, який не мав у собі ні крихти боягузтва. Його життєвий шлях був передчасно вкорочений під час подорожі на Далекий Схід. На нього напали китайські бандити і брутальним способом замордували його.
Пра-племінник Ґарета Джовнза і редактор Web-сайту, присвяченого цьому журналістові, Найджел Коллі, пояснив: “Джовнз був дуже прямолінійний з людьми, з якими зустрічався, і свою позицію радника з питань закордонних справ при уряді Ллойда Джорджа використовував аби познайомитися з такими видатними особами 20-ого століття, як італійський лідер Муссоліні та американський архітектор Франк Ллойд Райт. Джовнз був першим іноземним журналістом, який летів на літаку Гітлера після його призначення на пост канцлера в лютому 1933 р. За чотири дні до спалення Райхстаґу, Джовнз написав авторитетні статті про початок нацизму, в яких він передрікав вибух війни з Польщею внаслідок конфлікту навколо Данціґського Коридору.
Одначе, вже один місяць після своєї зустрічі з Гітлером, Ґарет Джовнз викрив реальність геноциду, який тривав в Україні. Своєю подорожжю до Харкова він виявив не тільки свою любов до пригод, але й завзятий пошук істини.
Колеса сталінської смертоносної машини вже рухалися. Будь-які прояви українського націоналізму методично придушувались і коли розпочався процес колективізації, у власників невеликих приватних господарств відбирали землю та зернові й харчові запаси. І хоча офіційно термін “колективізація” означав “колективну продукцію, заготівлю й перерозподіл харчів”, насправді сталінські методи, якими здійснювали цю колективізацію, призвели до голодомору, що його жертвами стали мільйони українських чоловіків, жінок і дітей.
Подорожування по Україні було під суворим контролем сталінських секретних органів ОГПУ. Джовнз підозрівав, що в сільських районах України назрівала катастрофа і згодом він побачив конкретні приклади справжнього ставлення Сталіна до українського селянства.
Без відповідної перепустки Ґарет Джовнз вирушив до Харкова, де побачив, як лютує голодомор. У селах навколо Харкова він спостеріг, як голод набирав такої шаленої сили, що в піковий період 25 тисяч людей гинули з голоду кожного дня. Найджел Коллі підтвердив свідчення свого пра-дядька, який був очевидцем геноциду в Україні: “Ґаретові “вдалося” знехтував заборону радянської таємної поліції на подорожування в Україну в березні 1933 р. Йому дуже пощастило, адже в одному випадку два місцеві службовці просто вивели його з голодуючого району і посадили його на поїзд під охороною. Справа в тому, що вони не мали жодних розпоряджень про те, що робити з чужинцем, який не повинен там бути”.
Слідкуючи за подіями, які розвивалися навколо нього, Джовнз робив нотатки й записував свідчення голодуючих українських селян. Один прекрасно збережений документ знаходиться на Web–сайті, присвяченому Ґаретові Джовнзу.
Внаслідок його статтей про голод в Україні, які засоромили радянський уряд, раднарком закордонних справ СРСР Максим Літвінов, з яким Джовнз раніше зробив інтерв’ю у Москві, написав листа британському прем’єр міністрові Ллойдові Джорджу, повідомляючи його про схвалення довічної заборони на повернення британського журналіста до Радянського Союзу.
Отож, Джовнз був змушений знаходити собі інші політичні теми. Вирішивши зосередити свою журналістичну увагу на подіях на Далекому Сході, у 1935 р. він провів інтерв’ю з японським міністром війни генералом Гаяші Сенджуро. Під час розмови з японським міністром він спитав, чи китайці мають підстави побоюватися нападу Японії на Північний Китай. Через чотири місяці це запитання далося взнаки, коли він випадково спостеріг прояви таємної територіяльної експансії Японії у Північному Китаї.
Родич валійського журналіста Найджел Коллі додав, що—дуже можливо— радянське минуле його дядька зіграло вирішальну роль у подіях, які розвинулися після його прибуття в Токіо. В японській столиці він мешкав у журналіста Ґюнтера Штайна, радіооператора відомого радянського шпигуна Ричарда Соржа. Дуже можливо, що Штайн негайно повідомив японців про викривальну журналістичну діяльність Джовнза в Радянському Союзі, і що це повідомлення призвело до підписання смертного вироку валійському журналістові.
Внаслідок передчасної смерти Ґарета Джовнза, більше журналістичної слави припало іншому британському очевидцеві голодомору в Україні—журналістові Малкому М॥ериджові. Але насправді це був Джовнз, який став об’єктом найбрутальніших та найганебніших нападок у пресі з боку Валтера Дюранті, котрий на сторінках газети Нью-Йорк Таймс поширював свою дезінформацію про український голодомор. Варто заглянути до його статті п. з. “Росіяни [так!] голодні, але не голодують”: “Від часу своєї розмови з паном Джовнзом, я вичерпно допитувався про цю так звану ситуацію з голодом. Я розпитував у радянських комісаріятах та в іноземних посольствах з їхньою мережею консулів, і занотовував дані британських спеціялістів та своїх особистих контактів, як російських так і іноземних...Все це мені здається достовірнішою інформацією ніж ті дані, які я міг би сам зібрати під час короткої подорожі до одного району.”
У своїй відповіді до Дюранті, яка була опублікована на сторінках Нью-Йорк Таймс Джонвз рішуче відкинув його твердження: “Дозвольте на кінець поҐратулювати радянському міністерству закордонних справ з приводу його вміння затаїти справжню ситуацію в СРСР. Москва це не Росія, і наявність добре нагодованих там людей має тенденцію скривати справжню Росію.” [Див. повний запис у: http://colley.co.uk/garethjones/soviet_articles/jones_replies.htm ]
Наприкінці розмови з редаkтором Українських Архівів і Новин Найджел Коллі сказав: “Ми маємо надію, що колись Ґарета спом’януть, як героя України за його відвагу кинути виклик сталінському режимові—виклик, який мабуть і призвів до його передчасної смерти.”
На думку багатьох українців, навколо постаті героя Джовнса вже виріс своєрідний культ. Бути валійцем в Україні це одна річ. Зовсім іншою є те, що той валієць воював за українську соціяльну справедливість проти Сталіна та довірливої міжнародної громадськости. Ґарет Джовнз був чесним журналістом із чистими руками. Але його швидко поглинув світ, в якому поступово зростала мережа сучасних професійних та нечесних шпигунів.
Основна література:
Газетні статті про подорожі Ґарета Джовнза до Радянського Союзу (1930-1933)
(http://colley.co.uk/garethjones/soviet_articles/soviet_articles.htm)
Книжка про Ґарета Джовнза: A Manchukuo Incident by Dr. Margaret Siriol Colley
(http://colley.co.uk/garethjones/Manchukuo_Incident/index.htm)
Переклала з англійської Марта Дарія Олійник (Монреаль)
http://www.uanews.tv/archives/society/jones.htm
“Хто вище літає, той тяжче падає”. Так доля глузливо нашіптує кожній інтелігентній та далекоглядній людині. Час від часу доля має рацію. Ґарет Джовнз був відчайдушним валійським журналістом, який не мав у собі ні крихти боягузтва. Його життєвий шлях був передчасно вкорочений під час подорожі на Далекий Схід. На нього напали китайські бандити і брутальним способом замордували його.
Пра-племінник Ґарета Джовнза і редактор Web-сайту, присвяченого цьому журналістові, Найджел Коллі, пояснив: “Джовнз був дуже прямолінійний з людьми, з якими зустрічався, і свою позицію радника з питань закордонних справ при уряді Ллойда Джорджа використовував аби познайомитися з такими видатними особами 20-ого століття, як італійський лідер Муссоліні та американський архітектор Франк Ллойд Райт. Джовнз був першим іноземним журналістом, який летів на літаку Гітлера після його призначення на пост канцлера в лютому 1933 р. За чотири дні до спалення Райхстаґу, Джовнз написав авторитетні статті про початок нацизму, в яких він передрікав вибух війни з Польщею внаслідок конфлікту навколо Данціґського Коридору.
Одначе, вже один місяць після своєї зустрічі з Гітлером, Ґарет Джовнз викрив реальність геноциду, який тривав в Україні. Своєю подорожжю до Харкова він виявив не тільки свою любов до пригод, але й завзятий пошук істини.
Колеса сталінської смертоносної машини вже рухалися. Будь-які прояви українського націоналізму методично придушувались і коли розпочався процес колективізації, у власників невеликих приватних господарств відбирали землю та зернові й харчові запаси. І хоча офіційно термін “колективізація” означав “колективну продукцію, заготівлю й перерозподіл харчів”, насправді сталінські методи, якими здійснювали цю колективізацію, призвели до голодомору, що його жертвами стали мільйони українських чоловіків, жінок і дітей.
Подорожування по Україні було під суворим контролем сталінських секретних органів ОГПУ. Джовнз підозрівав, що в сільських районах України назрівала катастрофа і згодом він побачив конкретні приклади справжнього ставлення Сталіна до українського селянства.
Без відповідної перепустки Ґарет Джовнз вирушив до Харкова, де побачив, як лютує голодомор. У селах навколо Харкова він спостеріг, як голод набирав такої шаленої сили, що в піковий період 25 тисяч людей гинули з голоду кожного дня. Найджел Коллі підтвердив свідчення свого пра-дядька, який був очевидцем геноциду в Україні: “Ґаретові “вдалося” знехтував заборону радянської таємної поліції на подорожування в Україну в березні 1933 р. Йому дуже пощастило, адже в одному випадку два місцеві службовці просто вивели його з голодуючого району і посадили його на поїзд під охороною. Справа в тому, що вони не мали жодних розпоряджень про те, що робити з чужинцем, який не повинен там бути”.
Слідкуючи за подіями, які розвивалися навколо нього, Джовнз робив нотатки й записував свідчення голодуючих українських селян. Один прекрасно збережений документ знаходиться на Web–сайті, присвяченому Ґаретові Джовнзу.
Внаслідок його статтей про голод в Україні, які засоромили радянський уряд, раднарком закордонних справ СРСР Максим Літвінов, з яким Джовнз раніше зробив інтерв’ю у Москві, написав листа британському прем’єр міністрові Ллойдові Джорджу, повідомляючи його про схвалення довічної заборони на повернення британського журналіста до Радянського Союзу.
Отож, Джовнз був змушений знаходити собі інші політичні теми. Вирішивши зосередити свою журналістичну увагу на подіях на Далекому Сході, у 1935 р. він провів інтерв’ю з японським міністром війни генералом Гаяші Сенджуро. Під час розмови з японським міністром він спитав, чи китайці мають підстави побоюватися нападу Японії на Північний Китай. Через чотири місяці це запитання далося взнаки, коли він випадково спостеріг прояви таємної територіяльної експансії Японії у Північному Китаї.
Родич валійського журналіста Найджел Коллі додав, що—дуже можливо— радянське минуле його дядька зіграло вирішальну роль у подіях, які розвинулися після його прибуття в Токіо. В японській столиці він мешкав у журналіста Ґюнтера Штайна, радіооператора відомого радянського шпигуна Ричарда Соржа. Дуже можливо, що Штайн негайно повідомив японців про викривальну журналістичну діяльність Джовнза в Радянському Союзі, і що це повідомлення призвело до підписання смертного вироку валійському журналістові.
Внаслідок передчасної смерти Ґарета Джовнза, більше журналістичної слави припало іншому британському очевидцеві голодомору в Україні—журналістові Малкому М॥ериджові. Але насправді це був Джовнз, який став об’єктом найбрутальніших та найганебніших нападок у пресі з боку Валтера Дюранті, котрий на сторінках газети Нью-Йорк Таймс поширював свою дезінформацію про український голодомор. Варто заглянути до його статті п. з. “Росіяни [так!] голодні, але не голодують”: “Від часу своєї розмови з паном Джовнзом, я вичерпно допитувався про цю так звану ситуацію з голодом. Я розпитував у радянських комісаріятах та в іноземних посольствах з їхньою мережею консулів, і занотовував дані британських спеціялістів та своїх особистих контактів, як російських так і іноземних...Все це мені здається достовірнішою інформацією ніж ті дані, які я міг би сам зібрати під час короткої подорожі до одного району.”
У своїй відповіді до Дюранті, яка була опублікована на сторінках Нью-Йорк Таймс Джонвз рішуче відкинув його твердження: “Дозвольте на кінець поҐратулювати радянському міністерству закордонних справ з приводу його вміння затаїти справжню ситуацію в СРСР. Москва це не Росія, і наявність добре нагодованих там людей має тенденцію скривати справжню Росію.” [Див. повний запис у: http://colley.co.uk/garethjones/soviet_articles/jones_replies.htm ]
Наприкінці розмови з редаkтором Українських Архівів і Новин Найджел Коллі сказав: “Ми маємо надію, що колись Ґарета спом’януть, як героя України за його відвагу кинути виклик сталінському режимові—виклик, який мабуть і призвів до його передчасної смерти.”
На думку багатьох українців, навколо постаті героя Джовнса вже виріс своєрідний культ. Бути валійцем в Україні це одна річ. Зовсім іншою є те, що той валієць воював за українську соціяльну справедливість проти Сталіна та довірливої міжнародної громадськости. Ґарет Джовнз був чесним журналістом із чистими руками. Але його швидко поглинув світ, в якому поступово зростала мережа сучасних професійних та нечесних шпигунів.
Основна література:
Газетні статті про подорожі Ґарета Джовнза до Радянського Союзу (1930-1933)
(http://colley.co.uk/garethjones/soviet_articles/soviet_articles.htm)
Книжка про Ґарета Джовнза: A Manchukuo Incident by Dr. Margaret Siriol Colley
(http://colley.co.uk/garethjones/Manchukuo_Incident/index.htm)
Переклала з англійської Марта Дарія Олійник (Монреаль)