Novyj prosvitjanskyj proekt (ne plutaty z T-vom "Prosvita")
04/09/2004 | Oles
Якщо Вас зацікавив цей проект - знайомтесь з ним на www.famine33.iatp.org.ua
УЯВНИЙ ДІАЛОГ
– Чи Ви чули про вибухи в Мадриді?
– Так, звичайно.
– А знаєте хто це вчинив?
– Безперечно. Це терористи.
– А про сотні загиблих безневинних людей теж чули?
– Ну аякже!
– І Ви засуджуєте цей акт.
– Поза сумнівом
– А скажіть, Ви оплакували смерть цих людей?
– ... Ні... Звичайно ні... Моє серце не витримає оплакувати усі трагедії і нещастя світу.
– Тобто Вам особисто ця трагедія не болить?
– Виходить, що так.
І дійсно, „ЧИЄСЬ” горе не болить . Ми можемо оплакувати жертв тієї трагедії лише словами, а не сльозами.
Так само зараз в Україні ставляться до Голодомору - усі все добре знають про тоталітарний режим, про мільйони жертв, але серце залишається холодним. Бо це трагедія „ЧИЯСЬ” і була „КОЛИСЬ”.
Самі лише порожні заклики до „ покарання катів”, ”помсти” і „відшкодування” в цілому українському суспільстві об’єктивно сприймаються як маргінальні.
Не на те маємо зосередити свої зусилля! Наш найбільший ворог не „ХТОСЬ”, а ми самі, наша „БАЙДУЖІСТЬ”!
Доки „КОЖЕН” українець не прийме трагедію Голодомору у „СВОЄ” серце, не відчує біль закатованих голодною смертю „СВОЇХ” предків, котрі, божеволівши, їли власних дітей, доти говорити про суспільне усвідомлення самих себе буде марною справою.
УЯВНИЙ ДІАЛОГ
– Чи Ви чули про вибухи в Мадриді?
– Так, звичайно.
– А знаєте хто це вчинив?
– Безперечно. Це терористи.
– А про сотні загиблих безневинних людей теж чули?
– Ну аякже!
– І Ви засуджуєте цей акт.
– Поза сумнівом
– А скажіть, Ви оплакували смерть цих людей?
– ... Ні... Звичайно ні... Моє серце не витримає оплакувати усі трагедії і нещастя світу.
– Тобто Вам особисто ця трагедія не болить?
– Виходить, що так.
І дійсно, „ЧИЄСЬ” горе не болить . Ми можемо оплакувати жертв тієї трагедії лише словами, а не сльозами.
Так само зараз в Україні ставляться до Голодомору - усі все добре знають про тоталітарний режим, про мільйони жертв, але серце залишається холодним. Бо це трагедія „ЧИЯСЬ” і була „КОЛИСЬ”.
Самі лише порожні заклики до „ покарання катів”, ”помсти” і „відшкодування” в цілому українському суспільстві об’єктивно сприймаються як маргінальні.
Не на те маємо зосередити свої зусилля! Наш найбільший ворог не „ХТОСЬ”, а ми самі, наша „БАЙДУЖІСТЬ”!
Доки „КОЖЕН” українець не прийме трагедію Голодомору у „СВОЄ” серце, не відчує біль закатованих голодною смертю „СВОЇХ” предків, котрі, божеволівши, їли власних дітей, доти говорити про суспільне усвідомлення самих себе буде марною справою.