Відповіді

• 2005.04.20 | Хома Брут

  Фотографії пам"ятників - на сайті

  http://maidan.org.ua/holodomor/pamjatnyky/pamjatnyky.html
  http://holod33.uazone.net/pamjatnyky/pamjatnyky.html
  
  На сайті відкрито новий розділ - фотографії та описи пам"ятників Голодомору. Зараз можна побачити пам"ятникі з Едмонтону (1983), Харкова (1989), Києва, Миколаєва, Калгарі (1999). Сайт запрошує всіх присилати фотографії та описи пам"ятників.

• 2005.05.03 | Хома Брут

  Пройшов рік з дня смерті Джеймса Мейса

  3 травня 2004 р. помер Джеймс Мейс, що відіграв величезну ролю в роботі комісії Конгресу США по Голоду. Сьогодні - рівно рік з того дня.
  
  Мейс жив в Києві з 1990 року. Його поховано на Байковому кладовищі. На сайті
  http://maidan.org.ua/holodomor/
  відкрито збірку спогадів та фотографій Дж.Мейса.
  
  Заграва помаранчевої революції для мене розпочалася на Михайлівській площі, коли кияни зібралися на спільну поминальну молитву, коли встановили тридцять тисяч свічок... (Наталя Дзюбенко-Мейс)

• 2006.05.29 | троль ©

  Джеймс Мейс, друга річниця смерти (\)

  Джеймс Мейс – американець з українським серцем – у дзеркалі українського “пофігізму”
  
  “Те, що Джеймс Мейс – незрівнянний, Божий дарунок для України, - доходитиме до нас ПІСЛЯ утрати” , - ці слова доктора Євгена Сверстюка могли б стати мотто до нової глави буття, чи – нової глави книги, яку Мейс творив своїм життям і залишив незавершеною – в спадок Україні. У чиїй землі заповів себе поховати, ніби передбачав дочасну смерть.
  
  Джеймс Мейс відіграв значну роль у визнанні факту Голодомору в Україні. З 1983 року тоді вже доктор Мейс разом із Робертом Конквестом працював в Українському Інституті Гарвардського університету, керував проектом “усної історії” українського Голодомору. З 1986 по 1990 роки Мейс був виконавчим директором американської конгресово-президентської комісії з вивчення фактів українського Голодомору. Джеймс редагував висновки цієї комісії.
  
  Доктор філософії Євген Сверстюк назвав Мейса “неофітом”, котрий не зраджує історичній правді. Зазнаючи при цьому, що дослідження Мейса недостатньо ще поціновуються українською державою. Сам Мейс теж іноді щиро дивувався, що висновки його копітних досліджень проблеми Голодомору в Україні часто просто “зависають” у порожнечі інерційного замовчування чи байдужості...
  
  
  Голодомор в Україні був справою всього його короткого життя. Свій вибір він зробив уже в досить зрілому віці, маючи за плечима диплом магістра Мічіганського університету, докторантуру в Гарварді, грунтовну монографію “Комунізм і дилеми національного визволення: націонал-комунізм у Радянській Україні, 1918-1933”, видану в Кембріджі 1983 року.
  
  Очолював Комісію Конгресу США з вивчення причин Голодомору початку тридцятих років минулого століття в Україні. Досліджував архівні документи, зібрав кілька сотень свідчень очевидців. Починаючи з 1980 року, цю справу і подальших своїх літ професор Мейс робив разом із Робертом Конквестом, автором відомої книги “Жнива скорботи”. Тоді ще проблема Голодомору в колишньому СССР та колишній радянській Україні була справді запечатана “печаткою диявола”... За великим рахунком, світ
  
  довідався про український Голодомор саме завдяки Джеймсу Мейсу і подібним до нього – Конквесту та нечисленним іншим ентузіастам... В одній зі своїх статей Мейс намагався це пояснити - для тих багатьох, котрі не раз дивувалися: чому саме так? Він писав: “Мене часто запитують: чому саме я, корінний американець, і навіщо це мені було треба? Не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що птрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекій, Богом забутій країні – моїй Америці? Тому, що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. І так само, як не можна займатися історією Голокосту і не стати хоч би напівєвреєм, так само не можна займатися історією Голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем”.
  
  Джеймса не раз дивувало: чому не всі українці хочуть знати свою історію? Чому котрісь із них не хочуть її знати? Уникають? Чи вони думають від неї сховатися? – Історія їх все одно наздожене, - казав він...
  
  Мейс записав до двохсот аудіогодин свідчень про страхіття Голодомору (ці свідчення він передав до Парламентської бібліотеки в столиці України).
  
  У руках Мейса фактично був безцінний масив матеріалів, що перетворилися на архів. Частину архіву передано згаданому Фонду імені Мейса. Частину записів та інших матеріалів Наталя Дзюбенко Мейс передала Національній Києво-Могилянській Академії. В останні роки життя Мейс викладав на кафедрі політології у цій Академії, окрім того, багато писав, часом публікував написане. В цей час він уже призвичаївся до українських реалій та традицій, до побуту і навіть специфічної зарплатні, добре знав українську мову й прийняв християнство. І жартував з присутньою йому самоіронією часом, кажучи: “Я- совок”. Себто, він не відділяв себе навіть у цьому сумному чи сатирично-сумному вияві свого українства – відбитому в неосяжному й малозрозумілому де-інде, ніж тут, слові “совок”...
  
  На одному з вінків, які в день похорону щедро встеляли могилу американця Мейса, було написано: “Великому українцю – Джеймсу Мейсу”.
  
  Українською Федерацією Америки в його пам”ять засновано спеціальний Фонд Пам”яті Голодомору імені доктора Джеймса Мейса. Присвяту зроблено зі згоди дружини – Наталі Дзюбенко-Мейс. Пожертвування у Фонд планувалося використовувати для підтримки освітньої та виставкової програм про Голодомор, у створенні яких брав за життя активну участь Мейс.
  
  Ще в грудні минулого року Президент України віктор Ющенко підписав розпорядження “Про вшанування пам”яті Джеймса Мейса”. “З метою увіковічнення пам”яті відомого громадського діяча, видатного дослідника Голодомору 1932-1933 років в Україні Джеймса Мейса, враховуючи його видатний внесок в дослідження цих трагічних подій, донесення правди про Голодомор до світової спільноти” Кабінету Міністрів України та Київській міськадміністрації було доручено забезпечети розв”язання ряду питань. На 2007 рік передбачено поставити Джеймсові пам”ятник – це буде рік 55-ліття Мейса. У розпорядженні Президента йшлося і про присвоєння окремим навчальним та науково-дослідним закладам імені Джеймса Мейса, відповідне найменування чи перенайменування на його честь однієї з вулиць у Києві тощо – із врахуванням при цьому думки родичів. Вдова Мейса про розпорядження Президента знає. Але її думкою щодо пам”ятника, перейменувань і т.п. ніхто не цікавиться. Мало того, коли в столиці України на Михайлівській площі відзначався День пам”яті Голодомору та “в контексті” цього дня звучали високі слова про Джеймса Мейса, Наталю Дзюбенко-Мейс туди не пропустив запопадливий “охоронець” порядку. До Оперного театру на відповідне відзначення того ж Дня вдова Мейса запрошення не отримала.
  
  Згаданим розпорядженням Президента України Міністерству освіти і науки та Міністерству оборони доручено “забезпечити проведення в навчальних закладах, військових частинах заходів щодо популяризації подвижницької діяльності Джеймса Мейса, його внеску в дослідження Голодомору України”. Жодного разу, за словами вдови Мейса, її не запросили виступити у школі, інституті чи ще десь. А вона могла б розповісти і про Мейса, і про справу всього його життя дуже багато.
  
  Наталка Дзюбенко-Мейс поки що навіть обіцяної після смерті Мейса їй допомоги не дочекалася. Спочатку то мала бути ніби Президентська стипендія чи щось на кшталт, згодом – начебто кабінето-міністрівська, потім виявилося, що допомогу слід отримувати у Національній Спілці письменників. Де, врешті, з”ясувалося , що так, можлива допомога – 300 гривень, але щось там не склалося з її отриманням...
  
  Аналогів того, що зробив Джеймс Мейс для України, в Україні немає.
  
  В одному інтерв”ю, яке колись дав Бі-Бі-Сі, голова Асоціації дослідників Голодомору Левко Лук”яненко сказав, що Джеймс Мейс увійшов в історію України як іноземець, який зробив долю України своєю особистою долею...
  
  Газетою “День” видано книжку “День і вічність Джеймса Мейса”. Було кілька розрізнених публікацій про Мейса – після його смерті – в різних виданнях.
  
  Але багато чого зі зробленого досі не оприлюднене, потребує великої праці та фінансової підтримки. Не перекладена його дисертація, не впорядковано багато архівних уже записів.
  
  Самотужки Наталка Дзюбенко-Мейс робить усе, що може. Замовила виготовлення пам”ятника на могилу (проектує художник Володимир Корінь). Але переклади, передруки, - все впирається у брак коштів. Навіть модернізувати свій застарілий комп”ютер або купити новий сьогодні вдові Мейса - не під силу. Тимчасові та спорадичні заробітки - мізерні. Слід зауважити – відомій письменниці, лавреатці кількох голосних премій, журналістці з досвідом не вдалося влаштуватися на роботу в жодне з друкованих видань, куди вона зверталася вже після смерті свого славного чоловіка.
  
  Третього травня минуло два роки від дня смерті Мейса, похованого на Байковому кладовищі в Києві. У цей день до могили прийшла його вдова.
  
  І більше ніхто не прийшов.
  
  “Пізнайте правду, і вона зробить вас вільними”, - ці слова Спасителя цитував священик отець Валерій на “сороковинах” по Мейсу. Здається, це було вчора.
  
  “Пізнайте правду...”
  
  До самісінького вечора Наталка Дзюбенко-Мейс не вірила, що ніхто не згадає в цей день про цей день. Про Мейса. Про його “видатний внесок”. Зрештою, про те, що він з багатьма людьми в Україні встиг поділитися за життя не тільки гострим відчуттям історії та грунтовними знаннями, а й – теплом.
  
  Надія СТЕПУЛА