Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду

Цей Висновок має на меті довести, що Голодомор 1932-1933 років в Україні і на Кубані має ознаки злочину проти людяності відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі – РС МКС) від 17 липня 1998 року та геноциду згідно з Конвенцією «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (далі – Конвенція) від 9 грудня 1948 року.

Відповідно до п. 1 статті 7 РС МКС «злочин проти людяності»

«означає будь-яке із наступних діянь, які здійснені в межах широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється усвідомлено:

а) вбивство;

б) винищування;

в) поневолення;

г) депортація або насильницьке переміщення населення;

д) вміщення до в’язниці або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи у порушення основоположних норм міжнародного права ;

є) катування;

е) зґвалтування, обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства подібної тяжкості ;

ж) переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, ґендерними, як це визначено в п.3, або іншими мотивами, які повсюдно визнані неприпустимими згідно із міжнародним правом, у зв’язку з будь-якими діяннями, вказаними в даному пункті, або будь-якими злочинами, які підпадають під юрисдикцію Суду;

з) насильницьке зникнення людей;

і) злочин апартеїду;

ї) інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або завдання серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю.»

Згідно з п.2 статті 7 РС МКС

«для цілей п. 1 статті 7:

а) …

б) «винищування» включає навмисне створення умов життя, зокрема, позбавлення доступу до продуктів харчування і ліків, розрахованих на те, щоб знищити частину населення;

…»

Конвенція ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (далі – Конвенція) була ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року в Парижі і набула чинності 12 січня 1951 року. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 18 березня 1954 року.

Відповідно до статті 6 РС МКС та статті ІІ Конвенції злочин геноцид визначається як

«наступні дії, вчинені з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;

d) міри, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи;

е) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу.»

Згідно із статтею 3 Конвенції караними є наступні діяння:

«а) геноцид;

b) змова з метою вчинення геноциду;

c) пряме або публічне підбурювання до вчинення геноциду;

d) замах на вчинення геноциду;

e) співучасть у геноциді.»

Резюме історичних фактів

Для коректної правової кваліфікації явища Голодомору 1932-1933 рр. необхідно розглянути історичні події в Україні і на Кубані і встановити, чи була політика радянського режиму умисною, чи мала вона етнічний чинник і чи була вона спрямованою на створення масового штучного голоду, наслідком якого була смерть мільйонів людей. Результати численних досліджень голоду 1932-1933 рр. українськими, російськими та іншими зарубіжними вченими[1] можна підсумувати таким чином.

Після завершення суцільної колективізації була введена система, за якою колгосп мусив спочатку розрахуватися з державою за спущеним згори планом («перша заповідь», за виразом Й. Сталіна), а вже потім розподілити між працівниками те, що залишиться, за трудодні. Але плани, які були надані, були нереальними, і в результаті колгоспи не могли розраховуватися за трудодні. Це і зробило хліб на селі величезним дефіцитом. Колгоспники могли сподіватися тільки на те, що зберуть на присадибних ділянках – картоплю, городину тощо, і неохоче йшли працювати в колгоспі, не маючи впевненості, що їхня праця буде оплачена. Дефіцит хліба створювався сталінською політикою «підхльостування» (вираз Сталіна): попередній план, який вже був недосяжним, несподівано збільшувався, щоб мобілізувати на виконання попереднього плану. Це призводило до все більшого дефіциту хлібу і, в кінцевому рахунку, до голоду.

Коли кажуть про голод 1932-1933 рр., необхідно розрізняти три різні типи голодування, кожен з яких окрім схожих явищ мав свої специфічні причини, риси та наслідки, різні за своїми масштабами. Голод у першій половині 1932 року був викликаний невиконанням плану заготівель з урожаю 1931 року і політикою Кремля щодо села у зв’язку з цим невиконанням. Той голод був припинений поверненням з портів частини зерна, яке передбачалося для експорту, а також закупкою зерна за кордоном. У третьому кварталі 1932 року голод повторився внаслідок невиконання плану заготівель врожаю 1932 року. Необхідно підкреслити, що характер голоду в Україні до листопаду 1932 року був такий самий, як і в інших хлібовиробних районах СРСР. Голодну смерть під час голоду першого та другого типів слід розглядати як подію злочину проти людяності.

Голод третього типу був викликаний конфіскацією хліба і будь-яких продуктів харчування, яка проводилася тільки в сільських районах України і Кубані. Ця конфіскація у листопаді-грудні 1932 року була частковою, а в січні 1933 року – повною. При цьому внаслідок заходів, організованих партійним та радянським керівництвом СРСР та УСРР, виїхати в пошуках продуктів або отримати їх ззовні було заборонено. Залишившись без продуктів харчування, селяни вмирали від голоду. З лютого 1933 року ця смерть набула масового характеру: з лютого по серпень в Україні від голоду загинули мільйони, а на Кубані – сотні тисяч селян. За даними демографічної статистики прямі втрати України від голоду 1932-1933 р. становлять за одними даними 3-3.8 млн., а за іншими – 4-4.8 млн. осіб. Масовий голод поєднувався із політичними репресіями проти інтелігенції та націонал-комуністів в 1933 р. і припиненням політики українізації. Голодну смерть під час голоду третього типу та від політичних репресій слід розглядати як подію злочину проти людяності і злочину геноциду.

Для встановлення факту злочину проти людяності та злочину геноциду в Україні і на Кубані необхідно розглянути події 1930-1933 року в сукупності. Короткий опис відповідних історичних фактів подається в Додатку.

Смерть від голоду в період січень-жовтень 1932 р. –

злочин проти людяності

Визначальним елементом для кваліфікації Голодомору 1932-1933 рр. як злочину проти людяності є доведення усвідомленості дій, спрямованих на «створення умов життя, зокрема, позбавлення доступу до продуктів харчування…, розрахованих на те, щоб знищити частину населення» (підпункт (б) п.2 статті 7 РС МКС).

Як згадано в пп. 1,2[2] план хлібозаготівель на 1930 рік вже був завищеним, але керівництво СРСР ще його збільшило з 440 до 490 млн. пудів, і план 1930 року виконували вже навесні 1931 року, вивозячи усі запаси хлібу. Підвищений план так і не вдалося виконати, хоча зібрали 477 млн. пудів хліба, на 127 млн. пудів більше, ніж 1929 р. План хлібозаготівель на 1931 рік, спущений з Кремля згідно зі сталінською політикою «підхльостування», знову значно перевищував можливості України – він складав 510 млн. пудів. На кінець року план був виконаний на 79% (п. 3). Для виконання «першої заповіді» – спочатку виконати план, а вже потім розрахуватися за трудодні – в січні 1932 року за директивами Молотова почали вилучати хліб, що призвело до голоду в першій половині 1932 р. Внаслідок вилучення хлібу декілька десятків тисяч селян в Україні загинуло від голоду в цей період (пп. 4, 5, 6. Тільки у кінці квітня 1932 р. держава почала надавати продовольчу допомогу голодуючим (п. 7).

«Перша заповідь» і «підхльостування» показували, що керівництво СРСР ставилося до села суто функціонально, тобто лише як до джерела хлібопостачання для прискорення індустріалізації. При цьому вироблена в колгоспах продукція вважалося такою ж державною власністю, що й продукція радгоспів. Проте працівники радгоспів отримували заробітну платню, а з працівниками колгоспів повинні були розраховувалися натурою за трудодні. Оскільки весь хліб був зданий державі за планом, і майже нічого не лишилося, колгоспники працювали задарма. За свідченням Косіора, половина колгоспів України не видала за трудодні у 1931 році зовсім нічого.[3]

Г.Петровський і В.Чубар у своїх листах Сталіну і Молотову на початку червня писали про голод на селі внаслідок неможливості виконання нереального плану і необхідність збільшення продовольчої допомоги. Відповіддю була роздратована реакція Сталіна і припинення ввозу продуктів в Україну (пп. 7-9). Незважаючи на прохання української партійної організації зменшити план хлібозаготівель на 1932 р., обнародування на ІІІ Всеукраїнській партійній конференції 6-7 липня промовистих фактів голоду і критики політики на селі, Молотов і Каганович примусили конференцію ухвалити спущений з Кремля нереальний план (п.10).

Обґрунтовуючи необхідність додаткової продовольчої допомоги, і Чубар, і Петровський у своїх листах писали про можливі крадіжки хліба нового врожаю. Чубар попереджав: «Щоб забезпечити себе на зиму краще, ніж торік, почнуться масові крадіжки хліба. Те, що спостерігається тепер, – викопування посівної картоплі, бурякових висадок, цибулі тощо – буде відтворюватися в набагато більших розмірах, у період визрівання озимини, оскільки фондів харчування з відпущених ресурсів пізніше, ніж до 1 липня, не вистачить»[4]. Про те ж саме написав Петровський: «Допомогу треба надати ще й тому, що від голоду селяни зніматимуть недозрілий хліб, і його багато може загинути даремно»[5]. У відповідь Сталін з Кагановичем припинили продовольчу допомогу та ініціювали драконівський «закон про 5 колосків» – постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів та зміцнення соціалістичної власності», якою за розкрадання колгоспного і кооперативного майна передбачалася вища міра покарання із конфіскацією всього майна з можливістю заміни на термін ув’язнення не менше 10 років у випадку пом’якшувальних обставин (п.11).

Можна зробити висновок: сталінська політика на селі означала навмисне позбавлення колгоспників та одноосібників доступу до вирощеного ними хлібу у випадку невиконання ними плану хлібозаготівель, що призвело до смерті від голоду частини населення. Ця частина населення була знищена внаслідок свідомої політики радянської держави. Таким чином, смерть частини населення мала місце внаслідок свідомого позбавлення його доступу до продуктів харчування, що й становить собою подію злочину проти людяності. Державна політика хлібозаготівель стосувалася всіх сільських районів СРСР, отже, цей висновок стосується всіх померлих від голоду на території СРСР в цей період.

Голодомор 1932 – 1933 років – злочин геноциду

Об’єкт злочину геноциду

Відповідно до Конвенції, під геноцидом розуміються певні «дії, вчинені з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку». Згідно з визначенням Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді під «національною групою» слід розуміти «об’єднання людей, які мають стійкий правовий зв’язок, як то єдине громадянство та, відповідно, певні права та обов’язки»[6].

Тлумачення «національної групи» дає підстави розглядати як об’єкт злочину геноциду частину українського народу – сукупність жертв Голодомору та політичних репресій в Україні за період від листопаду 1932 р. до серпня 1933 р. незалежно від етнічної, релігійної та інших ознак.

Разом з тим, елемент знищення групи полягає також у «знищенні значної частини конкретної групи … частина групи має бути достатньо значною, щоб мати відповідний вплив на групу в цілому.»[7] Як свідчить практика діяльності міжнародних трибуналів, для кваліфікації злочину геноциду достатньо, щоб суб’єкт злочину мав умисел знищити суттєву частину групи. При визначенні того, яка частина групи є суттєвою, необхідно застосовувати як кількісні, так і якісні показники. Так, судова палата Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії в рішенні у справі Єлісіча (1999 р.)[8] наголосила:

«82. /…/ Обрана мішенню частина групи може бути визначена як суттєва або через умисел завдати шкоди більшості групи, про яку йдеться, або найбільш показовим членам такої групи. /…/ Геноцидний умисел, таким чином, може проявлятися у двох формах. Він може полягати у бажанні знищити дуже велику кількість членів групи, і в такому випадку він становитиме намір знищити групу en masse. Проте, він може полягати у бажанні знищити меншу кількість обраних осіб з огляду на наслідки їхнього зникнення для виживання цієї групи як такої».

Аналіз демографічної статистики, проведений українськими та зарубіжними дослідниками, показує, що прямі втрати українського народу внаслідок Голодомору 1932-1933 років складають за одними даними 3-3.8 млн. осіб, за іншими – 4-4.8 млн. осіб[9]. На період, що розглядається (листопад 1932 року – серпень 1933 року), припадає найбільша частина від загального числа померлих, оскільки в період січня-жовтня 1932 р. від голоду загинули десятки тисяч людей. У будь-якому випадку кількість загиблих від голоду в період, що розглядається, складає не менше, ніж 10% (за іншими даними – 15%) від загальної кількості населення України. Ця частина українського народу є значною і може розглядатися як об’єкт злочину геноциду відповідно до Конвенції про геноцид 1948 р.

Слід підкреслити, що таємні постанови ЦК ВКП(б) від 14 та 15 грудня 1932 р. (п. 26) повністю змінили політику українізації і поклали відповідальність за продовольчу кризу разом із селянами на провідників „українізації”, поклавши початок знищенню українських націонал-комуністів. Репресовані в цей період численні представники культурної, господарчої та політичної еліти (див. пп. 39, 40, 41) мали велике значення для забезпечення розвитку українського народу. Тому в опис групи окрім селян, загиблих від голоду, необхідно включити також всіх загиблих від політичних репресій.

За визначенням Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії у справі Боснія і Герцеговина проти Сербії і Монтенегро, «етнічна група» являє собою «культурну, лінгвістичну або іншу явно виражену відмінність притаманну меншині, як всередині держави, так і поза її межами»[10].

Таке тлумачення «етнічної групи» у порівнянні із становищем українців, що мешкали на Кубані, і подіями 1932-1933 років дає підстави розглядати українців Кубані як етнічну групу, яка стала об’єктом злочину геноциду. На справедливість цього твердження вказують такі аргументи.

Політика українізації територій, де компактно проживали етнічні українці була офіційною політикою СРСР. За Всесоюзним переписом 1926 р. на Кубані налічувалося 915 тис. українців, що складало 62% населення. Вони загалом зберегли свою мову і культуру: 729 тис. з них назвали рідною мовою українську. У деяких районах Кубані українців було 80% і навіть 90%[11], а загалом на Північному Кавказі проживало 3,106 тис. українців.

Політика українізації зустрічала підтримку українського населення Північного Кавказу. Число українських учнів, які навчалися в українських школах, зросло з 12% в 1928/29 навчальному році до 80% в 1931/1932 році[12]. Культурно-освітня політика будувалася під керівництвом народного комісаріату освіти УСРР і безпосередньо Миколи Скрипника й фінансувалася з державного бюджету УСРР[13]. Однак таємною постановою ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1932 р. політика українізації була припинена. Українське культурне життя на Кубані було репресоване: усі українські школи і книговидання переведені на російську мову навчання, газети і журнали, що виходили українською мовою, були закриті, втім, як і багато й інших культурних українських інституці. Багато їхніх працівників було репресовано, як ворогів радянської влади (пп. 46, 47, 48). Таємною постановою ЦК ВКП(б) від 15 грудня українізація припинялася також і в інших районах компактного проживання українців.

Склад злочину геноциду

Загалом, масова загибель від голоду мільйонів українських та сотень тисяч кубанських селян була спричинена такими діями партійно-радянсько-господарчої верхівки СРСР:

1. Навмисним насильницьким нав’язуванням нереального плану хлібозаготівель з урожаю 1932 р., незважаючи на протести українських керівників (п. 10).

2. Ухваленням постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів та зміцнення соціалістичної власності» («Про 5 колосків») (п. 11).

3. Директивою ЦК КП(б)У від 29 жовтня за ініціативою В. Молотова та телеграмою В.Молотова та М.Хатаєвича від 5 листопада про посилення репресій (пп. 16, 17).

4. Прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 та РНК УСРР від 20 листопада «Про заходи до посилення хлібозаготівель», підготовлених комісією В.Молотова (пп. 18, 19, 20) та постанов бюро Північнокавказького крайкому ВКПР(б), підготовлених комісією Л.Кагановича, якими наказувалося вилучати раніше розданий хліб та вводити штрафи натурою.

5. Створенням «трійок» та ОСО, яким надавалося право розглядати «хлібні» справи у прискореному порядку та застосовувати смертну кару (пп. 21, 22).

6. Введення практики поставлення сіл і колгоспів «на чорну дошку» за ініціативою Л. Кагановича спочатку в Кубані (Постановою бюро Північнокавказького крайкому ВКПР(б) від 4 листопада (п. 43)), а потім в Україні (Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 6 грудня (п. 23)).

7. Повальними обшуками садиб селян в грудні 1932 р. з метою знайти «розбазарений, розкрадений хліб» на підставі постанов від 18 та 20 листопада 1932 р. (пп. 23, 27), посиленням репресій за «хлібними» справами в Україні (п. 28) та на Кубані (п. 45).

8. Ухваленням таємних постанов ЦК ВКП(б) від 14 та 15 грудня 1932 р. про посилення репресій проти «саботажників з партквитком у кишені» та припинення українізації в Кубані та інших регіонах компактного проживання українців в СРСР; цими постановами почалися репресії проти націонал-комуністів (пп. 25, 26).

9. Депортаціями на північ більше ніж 62 тис. кубанських селян за «саботаж» (п. 44).

10. Рішенням ЦК КП(б)У про вилучення насіннєвих фондів від 29 грудня 1932 р., ухвалене під тиском Л.Кагановича (п. 27)

11. Телеграмою Й.Сталіна від 1 січня 1933 року з вимогою здати хліб і погрозою репресій тим, хто цього не зробить (пп. 29, 30).

12. Директивою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 22 січня, яка встановлювала блокаду голодуючих України та Кубані і вводила заградзагони на вокзалах та ґрунтових дорогах (пп. 32, 33).

13. Урядовою постановою від 17 лютого 1933 р. за ініціативою М.Хатаєвича та П.Постишева, якою збір насіння провадився засобом хлібозаготівель із наданням частини зібраного тим, хто вилучав хліб (п. 36).

14. Постановою ЦК КП(б) від 31 березня 1933 р., якою за ініціативою П.Постишева продовольча допомога надавалася тільки тим, хто був у змозі працювати (п. 37).

15. Політичним репресіям 1933 року проти інтелігенції та націонал-комуністів за ініціативою П.Постишева, кампанія проти «скрипниківщини» (пп. 39, 40, 41).

16. Повним знищенням усіх етнічно-культурних форм існування українців на Кубані (п. 48).

У сукупності перераховані дії означають створення для вищеназваних груп таких життєвих умов, які розраховані на їхнє часткове фізичне знищення, що й становить склад злочину геноциду (стаття ІІ, п. «с» за Конвенцією). Можливо також довести, що ці дії були умисними. Тим самим одночасно буде доведено, що Голодомор 1932-1933 р. є злочином проти людяності, оскільки за даних обставин смерть значної частини населення мала місце внаслідок навмисного позбавлення її доступу до продуктів харчування (підпункт «б» п. 1 статті 7 РС МКС).

Перебіг подій, які призвели до геноциду, коротко можна викласти таким чином. Після того, як нереальний план хлібозаготівель не був виконаний, Сталін поклав відповідальність за це на селян, які, на його думку, саботували збір врожаю, і на українських комуністів, які цьому потурали. Були прийняті партійні та урядові рішення, які вимагали повернути хліб, виплачений натурою за трудодні в рахунок майбутнього врожаю. Вони ж запроваджували натуральні штрафи і дозволяли проводити обшуки з метою вилучення вже розданого хлібу, а також заохочували ДПУ до посилення політичних репресій за прискореними процедурами і використання смертної кари.

Повальні обшуки та інші каральні заходи бажаних результатів не дали, тому селяни отримали на початку 1933 року ультиматум вождя: вони здають хліб добровільно, або будуть жорстоко покарані. Для цього обшуки та натуральні штрафи поєднали в одну каральну акцію – у селян були вилучені усі продукти харчування. 22 січня 1933 р. була встановлена блокада, яка не пропускала селян в пошуках продуктів до більш благополучних районів. Це й призвело до масового голоду і смерті мільйонів людей на селі. Паралельно розвернулася кампанія політичних репресій проти національних комуністичних кадрів та інтелігенції, на яких також покладалася відповідальність за зрив плану хлібозаготівель. Їх оголосили ворогами народу. Українізацію припинили, а українське культурне життя в місцях компактного проживання українців фактично завмерло.

Цілеспрямована насильницька русифікація українців мала наслідком формальне зменшення їхньої чисельності: за переписом 1937 р. 3 млн. громадян РСФСР назвали себе українцями (за переписом 1926 р. їх було 7.8 млн.). З припиненням українізації молодші покоління українців втрачали можливість зберігати свою етнічну ідентичність. Таким чином, стосовно українців Кубані здійснювалась також «насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу» (пункт «е» статті ІІ Конвенції.

Мотив злочину

Конвенція про геноцид не вимагає доведення мотиву суб‘єкту злочину. Разом з тим, встановлення мотивів вчинення злочину може допомогти при визначенні злочинного умислу суб‘єкту злочину.

Ключ до розуміння мотивів створення штучного Голодомору можна знайти в листі Сталіна Кагановичу від 11 серпня 1932 р. Наводимо відповідний фрагмент мовою оригіналу.

« […] 3) Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 5-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того, чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП и требованиями райкомов и вот – долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужество пойти в нужный момент против течения, – не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь – не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.

Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также ввиду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да, не мало!) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей.

Так дальше продолжаться не может.

Нужно:

а) взять из Украины Косиора и заменить его Вами с оставлением Вас секретарем ЦК ВКП(б);

б) вслед за этим перевести на Украину Балицкого на пост преда украинского ГПУ (или ПП Украины, так как должности преда ГПУ Украины, кажется, не существует) с оставлением его замом председателя ОГПУ, а Реденса сделать замом Балицкого по Украине;

в) через несколько месяцев после этого заменить Чубаря другим товарищем, скажем Гринько или кем-либо другим, а Чубаря сделать замом Молотова в Москве (Косиора можно сделать одним из секретарей ЦК ВКП);

г) Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР, в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть.

Без этих и подобных им мероприятий (хозяйственное и политическое укрепление Украины, в первую очередь – ее приграничных районов и т.п.), повторяю – мы можем потерять Украйну.»

Економічна і соціальна криза, яка охопила СРСР на початку 1932 р., загрожувала радянському режимові. Голод, викликаний розкуркулюванням, примусовою колективізацією, поганою організацією колгоспів та їхньою бідністю; безжалісне і безкінечне вилучення хлібу для експорту, щоб оплачувати зовнішні борги, опір селян, які не бажали визнати «нове кріпосне право» і працювати без оплати; проблеми з індустріалізацією – все це породжувало сумніви компартії у правильності обраного шляху, приховану а іноді і відкриту фронду. Економічна криза могла перетворитися на політичну.

Деякі російські урядовці – О.Смирнов, В.Толмачов, М.Ейсмонт, вважаючи, що Сталін несе відповідальність за провал хлібозаготівель, звинуватили його. 27 листопада 1932 р. Сталін скликав об’єднане засідання політбюро ЦК і президії ЦКК ВКП(б), на якому виступив проти групи Смирнова. Він заявив, що в колгоспи і радгоспи проникли антирадянські елементи для організації шкідництва і саботажу і що значна частина сільських комуністів неправильно ставиться до колгоспів і радгоспів. Сталін закликав застосувати примус, щоб викоренити саботаж і антирадянські явища і підкреслив: «Було б нерозумно, якби комуністи, виходячи з того, що колгоспи є соціалістичною формою господарства, не відповіли б на удар цих окремих колгоспників і колгоспів нищівним ударом»[14].

Найбільшою загрозою для влади Сталіна, на його думку, була Україна. Він був явно стривожений опором українського політбюро ухваленню плану хлібозаготівель, прийняттю закону «про 5 колосків» (див. пп. 15, 16, 17). Сталін боявся союзу «петлюрівців» і Пілсудського і підозрював українських комуністів у зв’язках з поляками. Характерно, що написавши «Самое главное сейчас Украина» він виділив курсивом слова «самое главное». Сталін найбільше боявся втратити Україну, яка за період українізації виростила власну національно налаштовану компартійно-радянську еліту (українці становили абсолютну більшість членів КП(б)У), домагалася приєднання до республіки території суміжних областей Росії та Білорусі, де українське населення переважало, вела там активну політику українізації і могла в умовах кризи скористатися своїми правами і заявити про вихід зі складу СРСР.

Політика українізації на кінець 20-х років вийшла далеко за межі, які було встановлено більшовиками. Українська національна свідомість до того часу набула загрозливих для єдності СРСР масштабів, Україна намагалася проводити самостійну політику, в тому числі й у міжнародних відносинах. Один з лідерів ЦК КП(б)У Володимир Затонський стверджував, що найперша мета українізації – зміцнення Української СРР як державного організму в рамках Союзу РСР[15]. Такий розвиток подій не міг влаштовувати Сталіна та його прибічників. Якби процеси в Україні пішли у цьому напрямку, це вплинуло б на всі процеси в СРСР, оскільки Україна тоді була єдиною національною і державною одиницею, яка могла протистояти натиску Кремля. Тому Сталін пішов на війну з українським селом як соціальною опорою національного державного організму. Він вирішив завдати селу превентивного нищівного удару й ліквідувати загрозу для свого режиму. Як точно висловився Джеймс Мейс у 1982 році, «Сталін бажав знищити український народ як політичний чинник і як соціальний організм»[16]. Саме це було мотивом його злочину.

Кубань була другим, після України, і єдиним районом СРСР, де мешкало більше двох третин етнічних українців. Вона знаходилась під найбільшим впливом України (серед інших регіонів компактного проживання українців). Кубань була також осереддям козацької вольниці, тому козаки були не меншими «улюбленцями» Сталіна, ніж українці. Вони були на вістрі репресій радянського режиму. Як і в Україні, тут був найбільший опір колективізації, тому Сталін невипадково вважав кубанських козаків серйозним джерелом загрози для своєї влади.

Умисел

Визначальним елементом для кваліфікації злочину геноциду відповідно до Конвенції про геноцид є наявність прямого умислу знищення членів відповідної групи в силу їх приналежності до неї. Дії, передбачені положеннями статті ІІ Конвенції, чітко вимагають наявності певних суб‘єктивних факторів, серед яких умисел, як необхідна складова злочину геноциду, є визначальним елементом кваліфікації злочину: «дії визначені у статті ІІ повинні бути вчинені з умислом знищити [захищену] групу цілком або її частину.» [17]

Чи мав Сталін намір організувати штучний голод? У відповіді на це питання погляди вчених розділилися. Одна група дослідників вважає, що масовий голод почали навмисно організовувати ще у 1930 року з метою зменшення життєздатності українського народу, перетворення його на рабів, які будуть покірно працювати в колгоспах і не зазіхатимуть на радянську владу. Друга група дослідників вважає, що політика Сталіна була злочинною, але пояснює виникнення голоду складною політичною ситуацією, бажанням модернізувати економіку, виплатою відсотків по зовнішніх кредитах. Ця група дослідників заперечує прямий умисел організації штучного голоду і не погоджується з кваліфікацією Голодомору 1932-1933 років як геноциду.

На нашу думку, сказати точно, чи мав Сталін заздалегідь розроблений план знищення частини українських селян через організацію штучного голоду, не можна. Тут доречно скористатися підходом дослідника голоду в СРСР Андреа Граціозі, який узагальнює різні пояснення причин Голодомору[18]. Тобто, він стверджує, що голод у третьому кварталі 1932 року був викликаний тими ж причинами, що й голод у першій половині 1931 року – невиконанням завищеного плану хлібозаготівель. А в жовтні 1932 р. Сталін прийняв рішення використати голод для знищення селян України і Кубані, які найбільше опиралися «новому кріпосному праву». Зокрема, усі дії компартійної верхівки СРСР, починаючи з жовтня 1932 р., свідчили про прямий умисел організації Голодомору і проведення політичних репресії проти тих, хто заважав цим планам.

Так, 22 жовтня 1932 р. Сталін надав комісіям Молотова і Кагановича надзвичайні повноваження щодо України і Кубані з метою виконання плану хлібозаготівель. Рішення, ухвалені партійними та радянськими органами за ініціативою цих комісій (пп. 16-22, 43-47), свідчать про намір позбавити селян розданого ним за виконану роботу хліба та вилучити інше продовольство (м’ясо, картоплю) через повальні обшуки і натуральні штрафи. Запроваджувалися жорстокі покарання селян та місцевих функціонерів («саботажників з партквитком в кишені»), які роздавали голодним селянам хліб за трудодні. Сотні їх були розстріляні, тисячі заарештовані і засуджені (п. 28).

Про намір знищити українську «фронду» і покласти на неї відповідальність за умисно організований голод, свідчать також плани ОДПУ та їхня реалізація. Наприкінці листопада 1932 р. Сталін відрядив до України особоуповноваженого ОДПУ Всеволода Балицького із завданням, викладеним в оперативному наказі по ДПУ УСРР № 1 від 5 грудня, де вказувалося, що в Україні «організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки в колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок.» Із цього робився висновок про «безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов’язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином, польським генеральним штабом». Закінчувався наказ постановкою завдання: «основне та головне завдання – нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля та нанесення рішучого удару по всіх контрреволюційних куркульсько-петлюрівських елементах, які активно протидіють і зривають основні заходи Радянської влади та партії на селі»[19]. У оперативному наказі № 2 від 13 лютого 1933 р. по ДПУ УСРР В.Балицький уже підбивав підсумки виконання наказу Сталіна: ударно-оперативна група №2 «викрила контрреволюційне повстанське підпілля на Україні, що охопило до 200 районів, близько 30 залізничних станцій і депо, ряд пунктів прикордонної смуги. В процесі ліквідації встановлений зв’язок з закордонними українськими націоналістичними центрами (УНР, «УВО», УНДО) і польським Головштабом».[20] Тобто, ОДПУ надавалася готова стратегія викриття штучно організованих контрреволюційних організацій.

Усвідомлення Й. Сталіним, що «національна проблема, по своїй суті, це селянська проблема»[21], штовхало його на вирішення національної проблеми разом із селянською. Так, почав виконуватися план знищення національної політичної еліти, представники якої були звинувачені у змові із саботажниками-селянами (див. лист Сталіна до Кагановича від 11 серпня 1932 р.). Зокрема, 14 та 15 грудня 1932 р. політбюро ЦК ВКП(б) схвалило дві таємні постанови (пп. 25, 26, 47, 48), які запроваджували особливу національну політику відносно українців (інших етнічних груп це не стосувалося). Згідно з цими постановами відповідальність за продовольчу кризу покладалася не тільки на селян, а й на українську політичну еліту.

20 грудня 1932 р. за пропозицією Кагановича політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення домогтися росту поставок зерна, для чого 29 грудня був даний наказ здати всі колгоспні фонди, в тому числі насіннєві (п. 27). Все не можна кваліфікувати інакше, ніж умисне позбавлення селян останніх з належних їм запасів хлібу.

1 січня 1933 р. було послану телеграму «вождя, вчителя і друга всіх селян» (п. 29), яка складалося з двох пунктів. Перший: ті, що добровільно здають державі «раніше розкрадений і прихований хліб», не репресуються. Другий: до тих, хто продовжує його приховувати, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання. Здавати вимагалося весь необлікований хліб. Якщо не здаси, – буде обшук. Знайдуть хліб – смертна кара або 10 років ув’язнення. Не знайдуть – заберуть у вигляді штрафу інше продовольство. Наслідком телеграми було поєднання обшуків з натуральним штрафуванням в єдину акцію. При цьому Сталін був поінформований про результати попередніх обшуків (п. 27) і знав: хліба у селян немає, план заготівель виконати неможливо. Це й був його «нищівний удар»[22], який свідчить про умисел вилучити у селян продукти харчування з метою організації голоду.

Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 22 січня 1933 р. заборонила виїзд голодуючих в інші райони в пошуках хліба (пп. 32, 33), що також необхідно розглядати як умисні дії з наміром позбавити голодуючих останніх можливостей знайти продукти харчування для своїх родин.

У свою чергу, політичні репресії 1933 року (пп. 39, 40, 41) свідчили про намір знищити політичну та інтелектуальну еліту республіки.

В підсумку, намір знищити селян голодом репрезентують слова другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, виголошені ним у 1933 р.: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут хазяїн. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система буде існувати завжди. Ми виграли війну!»[23]

Суб’єкт вчинення злочину

Головним організатором та ідеологом геноциду був особисто Йосиф Сталін. Троє його підручних – Лазар Каганович, В’ячеслав Молотов і Павло Постишев – були безпосередніми організаторами голодомору в Україні і на Кубані. Його здійснював також партійно-державний апарат ВКП(б), КП(б)У і Північнокавказького крайкому ВКП(б) (Станіслав Косіор, Влас Чубар, Мендель Хатаєвич, Борис Шеболдаєв, Анастас Мікоян) та репресивно-каральні органи ОДПРУ та ДПУ УСРР (Всеволод Балицький, Генріх Ягода, Станіслав Реденс) і суди.

Безпосередніми виконавцями партійно-державних рішень щодо обшуків і вилучення хліба та іншого продовольства були тисячі місцевих активістів, членів комітетів незаможних селян.

Як це витікає з висновку Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди 1998 року – «правопорушник вважається винним, оскільки він знав або мусив знати, що вчинені ним дії зруйнують, частково або повністю, групу»[24] – Сталіна та його підручних слід вважати винними у геноциду. Вони знали про розміри врожаю, знали і розуміли наслідки вилучення продовольства і заборони виїзду селян з регіонів, охоплених голодом.

Наслідки Голодомору 1932-1933 років

Наслідки Голодомору 1932-1933 років в Україні жахливі, вони стосуються «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Тарас Шевченко). Окрім мільйонів загиблих від голоду і ненароджених, що само по собі суттєво вплинуло на генофонд і розвиток українського народу, Голодомор боляче вдарив по тих, хто залишився живим. Він негативно вплинув на їхню соціальну та політичну активність, посіяв страх перед владою. Історична пам’ять і психологія тих, хто вижив у 1932-1933 роках, була скалічена згадками про людоїдство, про доноси на сусідів тощо. Ці трагічні події досі відображаються на психології їхніх нащадків.

Голодомор і знищення української інтелектуальної еліти, про які заборонялося знати до кінця вісімдесятих років ХХ ст., призвели до розриву поступовості в інтелектуальному розвиткові українського народу, втрати ідентичності та спільних цінностей. Трагедія Голодомору мала наслідком також неусвідомлений комплекс меншовартості у великої кількості українців.

Постгеноцидне українське суспільство гостро потребує спокійної совісті, вивільнення від психологічних комплексів, свободи від страху. Це неможливо без публічного визнання Голодомору злочином, яке має бути здійснене на правовому рівні. Це є моральним обов’язком нації перед загиблими, це необхідно для утвердження історичної справедливості, укріплення імунної системи українського народу проти політичних репресій, насильства, невиправданого державного примусу.

Зазначимо також, що європейська спільнота наполягає на розслідуванні та засудженні злочинів тоталітарних режимів. У Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1481 (2006) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» стверджується, зокрема, таке:

«Падіння тоталітарних комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі не завжди супроводжувалося міжнародним розслідуванням їхніх злочинів. Більше того, міжнародне співтовариство не притягнуло виконавців цих злочинів до суду, як це було з жахливими злочинами націонал-соціалізму (нацизму).

Відповідно, широкій громадськості майже невідомі злочини тоталітарних комуністичних режимів. У деяких країнах комуністичні партії легально існують та все ще активно діють, попри те, що інколи вони навіть не відмежувалися від злочинів, учинених у минулому тоталітарними комуністичними режимами.

Асамблея впевнена, що знання історії є однією з передумов запобігання подібним злочинам у майбутньому. До того ж, моральна оцінка й засудження вчинених злочинів мають велике значення для виховання молодих поколінь. Чітко визначене ставлення міжнародного співтовариства до минулого може стати орієнтиром на майбутнє.

Крім того, Асамблея впевнена, що жертви злочинів тоталітарних комуністичних режимів, які продовжують жити сьогодні, або їхні родини заслуговують на співчуття, розуміння й визнання їхніх страждань.»

Можливості для правової кваліфікації

Голодомору 1932-1933 років як геноциду

Вище ми намагалися довести, що голод в Україні 1932-1933 років має всі необхідні ознаки злочину проти людяності відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року і злочину геноциду згідно з Конвенцією «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» 1948 року. Встановлені об’єкт, суб’єкт, подія і склад злочину геноциду, його мотив та прямий умисел скоїти цей злочин. Але чи можна застосувати положення цих міжнародних договорів щодо подій в Україні 1932-1933 років і кваліфікувати згідно з цими договорами Голодомор 1932-1933 років як злочин проти людяності і злочин геноциду? Чи діє в даному випадку зворотна сила даних міжнародних договорів? Постають також наступні питання: 1) чи є караними дії, які не визнавалися формально-юридично раніше правопорушенням або злочином; 2) чи застосовується до злочинів, скоєних в 1932-1933 роках, строк давності кримінального переслідування ?

Відповідно до частини 1 статті 7 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року: «Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення». Цей же фундаментальний принцип закріплений в першій частині статті 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. А другі частини цих же статтей Конвенції і Пакту стверджують про можливість покарання за правопорушення, якщо на час його здійснення воно вважалось злочином «відповідно до загальних принципів права». Так, у другій частині статті 7 Конвенції 1950 року проголошується: «Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями». Виходячи з цього положення, деякі дослідники дійшли висновку про можливість ретроспективної дії Конвенції про геноцид. Дійсно, масове знищення людей, пізніше назване геноцидом, як й інші злочини проти людяності, кваліфікувалося як злочин цивілізованими націями і раніше. Крім того, згідно з Конвенцією ООН про незастосування строків давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності 1968 р. злочин геноциду не має строку давності. Тобто, що строк давності, встановлений законом, не застосовується до судового переслідування та покарання за воєнні злочини та злочини проти людяності.

Інші правники заперечують можливість застосування Конвенції про геноцид щодо подій, які мале місце до набуття нею чинності. Вони вважають, що взяті за Конвенцією ООН 1968 р. зобов'язання не застосовувати строків давності щодо злочинів проти людяності і, зокрема, геноциду, не свідчать про зворотну дію у часі Конвенції 1948 р., а застосування другої частини статті 7 Конвенції та другої частини статті 15 Пакту є неможливим, оскільки міжнародним співтовариством на той момент такі дії ще не було визнано злочином. Крім того, згідно із статтею 58 Конституції України «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Кримінальний кодекс УСРР 1927 року не відносив геноцид до кримінально караних діянь. Слова «геноцид» тоді не існувало, воно було запропоноване для вжитку автором Конвенції 1948 року Рафаїлом Лємкіним у 1944 році.

Слід відзначити також, що, згідно з вимогою частини третьої статті 3 Кримінального кодексу України 2001 р. «злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом». За частиною другою статті 4 КК України, яка регламентує чинність закону про кримінальну відповідальність у часі, злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Принцип заборони зворотної сили закону, який встановлює кримінальну відповідальність, є одним з фундаментальних принципів права. Цей принцип закріплений статтею 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, згідно з якою «положення договору не є обов’язковими для учасника договору щодо будь-якої дії чи факту, які мали місце до дати набрання договором чинності для зазначеного учасника» в тому випадку, «якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб». Конвенція про геноцид 1948 року не містить положень щодо власної зворотної дії у часі, що не дає можливості застосувати її для визнання геноцидом дій, вчинених до набрання нею чинності. Отже, Конвенція 1948 року не може бути застосована для кваліфікації Голодомору 1932-1933 років як геноциду.

Можна зробити висновок, що питання про можливість ретроспективного застосування Конвенції про геноцид 1948 року залишається дискусійним. Проте, Конвенція завжди може бути використана для надання історичної оцінки певним подіям. Така оцінка була надана Верховною Радою України, яка, «визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей», прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Статтею 1 цього Закону його було визнано геноцидом Українського народу.

Голодомор 1932-1933 рр. був засуджений 64 країнами-членами ООН у спільній декларації від 7 листопада 2003 р., країнами-членами ОБСЄ у спільній декларації від 3 листопада 2007 року та ЮНЕСКО 1 листопада 2007 року у Резолюції щодо пам’яті жертв Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

Голодомор 1932-1933 років визнаний актом геноциду парламентами Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Мексики, Молдови, Парагваю, Перу, Польщі, Словаччини, Угорщини і Чеської Республіки.

3 липня 2008 року Парламентська Асамблея ОБСЄ прийняла резолюцію «Голодомор 1932-1933 років в Україні», в якій нагадала, що «правління тоталітарного сталінського режиму в колишньому СРСР супроводжувалося жахливими порушеннями прав людини, внаслідок чого права на життя були позбавлені мільйони людей» та «віддала данину пам'яті невинним життям мільйонів українців, що загинули під час Голодомору 1932-1933 років внаслідок масового голоду, викликаного жорстокими навмисними діями та політикою тоталітарного сталінського режиму». Парламентаріям було запропоновано вжити заходів відносно визнання Голодомору.

21 листопада 2007 року Президент Європарламенту Ханс-Герт Поттерінг зробив заяву, присвячену Голодомору в Україні 1932-1933 років. ВІн закликав пам’ятати про Голодомор і нагадав, що голод, який призвів до загибелі від голоду 4-6 млн. українців, був цинічно і жорстоко спланований сталінським режимом. «Сьогодні ми знаємо, що голод, відомий, як Голодомор, в дійсності був страшним злочином проти людяності», – зазначив Ханс-Герт Поттерінг.

Парламентська Асамблея Ради Європи включила до порядку денного розгляд доповіді з питання засудження Голодомору як злочину тоталітарного режиму в Україні та на інших територіях колишнього СРСР. Політичний комітет ПАРЄ 26 червня 2008 року затвердив доповідача з цього питання – віце-президента ПАРЄ Олександра Біберая (Албанія). На підготовку доповіді відводиться два роки. Проте Олександр Біберай планує закінчити її значно раніше.

Вищенаведені факти свідчать про увагу світової спільноти до Голодомору 1932-1933 років і розуміння необхідності правової кваліфікації Голодомору як злочину проти людяності і злочину геноциду. Для цього можна було б змінити Конвенцію про геноцид 1948 року, додавши положення про ретроспективну дію Конвенції щодо подій, які відбулися з початку ХХ сторіччя. Злочини тоталітарних режимів в ХХ сторіччі, насамперед, комуністичного режиму в СРСР, потребують правової оцінки, засудження і покарання. Є й інші причини для внесення змін до Конвенції. Її вузькі рамки не відповідають бурхливим подіям другої половини ХХ сторіччя. Нагадаємо, що підписання Конвенції в існуючому вигляді було компромісом західних держав з СРСР, представник якого наполягав на виключенні з переліку жертв «політичних груп». Майже одразу після ухвалення Конвенції науковці критикували її за це, а також за зосередженість на суто фізичному вимірі насильства.

Внутрішнє законодавство деяких країн пішло далі у визначенні геноциду. Так, кримінальний кодекс Франції 1991 року до груп, перерахованих у Конвенції, додає «групу, визначену на підставі будь-якого іншого нормативного критерію»[25]. У зв’язку з цим доречно згадати висловлювання автора Конвенції Рафаїла Лемкіна, який незадовго до її ухвалення зауважив, що «взагалі кажучи, геноцид необов’язково означає негайне знищення цілої нації, виключно коли здійснені масові вбивства усіх представників народу. Цей термін скоріше позначає продуманий план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою зникнення цих груп як таких»[26].

Інший підхід до здійснення правової кваліфікації Голодомору 1932-1933 років полягає у заснуванні спеціального Міжнародного трибуналу для правової кваліфікації голоду 1931-1933 рр. як злочину тоталітарного режиму СРСР (за аналогією з Міжнародним Нюрнберзьким трибуналом 1945 року, Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії 1993 року та Міжнародним трибуналом по Руанді 1994 року). Цей підхід видається більш реалістичним, ніж внесення змін до Конвенції 1948 року. Створення Міжнародного трибуналу для правової кваліфікації голоду 1931-1933 рр. як злочину комуністичного режиму СРСР може бути ухвалене рішенням міждержавних організацій – ООН, Радою Європи, ОБСЄ.

Міжнародний трибунал, якби його було створено, мав би використати результати Комісії Конгресу США під керівництвом Джеймса Мейса із дослідження голоду 1932-1933 років в Україні, Міжнародної Комісії під керівництвом Джейкоба Сандберга з розслідуванню злочинів голоду 1932-1933 років на Україні, архівні документи та свідчення жертв та свідків Голодомору, зібрані за часи української незалежності.

Слід особливо підкреслити, що, хоча Російська Федерація є правонаступницею СРСР, сучасна Російська держава не є відповідальною за злочини тоталітарного комуністичного режиму СРСР. Російський народ був жертвою цих злочинів поряд з українським, казахським та іншими народами та соціальними й політичними групами.

Загальні висновки

1. Смерть десятків тисяч людей від голоду в Україні в період січня-жовтня 1932 р. сталася внаслідок злочину проти людяності, організованого партійно-радянським керівництвом СРСР.

2. Смерть мільйонів людей в Україні від голоду і політичних репресій в період від листопаду 1932 р. до серпня 1933 р. відповідає поняттю злочину геноциду, передбаченого Конвенцією ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду та покарання за нього», передусім пункту «с» статті ІІ «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її».

3. Смерть сотень тисяч людей на Кубані від голоду і політичних репресій в період від листопаду 1932 р. до серпня 1933 р. відповідає поняттю злочину геноциду, передбаченому Конвенцією ООН від 9 грудня 1948 року в частині пункту «с» «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її» та пункту «е» «насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу» статті ІІ.

4. Голодомор став наслідком умисних системних дій тоталітарного радянського режиму, що знайшло історичне та документальне підтвердження, спрямованих на «знищення українського народу як політичного чиннику і як соціального організму» (Джеймс Мейс).

5. Жахливі наслідки Голодомору 1932-1933 років потребують правової кваліфікації Голодомору як злочину тоталітарного радянського режиму СРСР.

6. Можливість застосування Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» 1948 року для правової кваліфікації Голодомору 1932-1933 років як злочину геноциду доводиться одніми дослідниками і заперечується іншими. Це питання залишається остаточно невирішеним.

7. Для встановлення правової кваліфікації Голодомору як злочину пропонується також утворити Міжнародний трибунал для правової кваліфікації голоду 1931-1933 рр. як злочину тоталітарного режиму СРСР. Рішення про створення такого трибуналу могло би бути ухвалене міждержавними організаціями – ООН, Радою Європи, ОБСЄ.

Додаток

Короткий опис історичних фактів 1930-1933 років

Врожай 1930 року

1. План хлібозаготівель на 1930 рік для України встановили в квітні 1930 р. у розмірі 440 млн. пудів (при тому, що очікування Укрзерноцентру на врожай склали 425-430 млн. пудів), а в вересні збільшили до 490 млн. пудів. У жовтні ЦК КП(б)У домігся зменшення плану до 472 млн. пудів. Але і цей план не можна було виконати, бо на селі вже не було резервів хліба. 27 січня 1931 р. політбюро ЦК ВКП(б) констатувало заборгованість в обсязі 34 млн. пудів. Сталін зменшив заборгованість до 25 млн. пудів і зобов’язав ЦК КП(б)У оголосити лютий місяцем ударних хлібозаготівель і виконати план[27].

2. Почали сіяти, а план минулого року все ще не вдавалося виконати. На початку травня В.Молотов повідомив, що план урожаю 1930 року повертається до попередньої цифри 490 млн. пудів («підхльостування»). Керівництво республіки було змушене почати знову заготівельну кампанію щодо минулорічного хлібу. Після вивезення всіх запасів Україна виконала попередній варіант плану, який у лютому 1931 р. здавався недосяжним. До 1 червня 1931 р. у селянському секторі (колгоспи та одноосібники) було зібрано 393 млн. пудів з урожаю 1930 року, а загалом по республіці – 477 млн. пудів. Це становило на 167 млн. пудів більше, ніж було зібрано в 1929 р.[28]

Врожай 1931 року. Перша хвиля голоду

3. У плані заготівель на 1931 рік до України висунули ще більші вимоги. Селянському сектору встановили план у 434 млн. пудів, тобто на 41 млн. пудів більше від фактично зданого хліба в 1930 році. Загальний план заготівель визначався в 510 млн. пудів. На кінець 1931 року цей план був виконаний тільки на 79%.[29] До Харкова був відряджений В.Молотов для посилення хлібозаготівель. Як показують звіти партійних керівників, «посилення» згідно з директивами В.Молотова і постановою ЦК КП(б)У від 29 грудня 1931 р. вилилося в обшуки місцевим активом з метою вилучення «розбазареного, розкраденого в колгоспах хліба». До виконання плану колгоспники не могли отримувати хліб на трудодні, тому хліб, знайдений у селян, апріорі вважався розбазареним або розкраденим.[30] Але хліб вилучали незалежно від того, чи виконали колгоспи свої зобов’язання перед державою. Проте план заготівель виконати було все одне неможливо. Станом на 25 червня 1932 року план було виконано тільки на 86.3%.[31]

4. Внаслідок вилучення хлібу в першій половині 1932 року почалося голодування, яке в деяких районах переросло в справжній голод. Подібна картина спостерігалася й в інших хлібовиробних регіонах СРСР, але в Україні голод був більш масовим, оскільки вона, маючи завищений план, гірше його виконувала, тому і тиск був значно сильнішим. Голод забрав життя десятків тисяч людей. Більший масштаб він мав у 1931-1932 рр. тільки у Казахстані – там від голоду загинули сотні тисяч людей.

5. Велика кількість селян у пошуках продовольства покинули свої села. Станом на середину липня 1932 р. за даними ОДПУ з окремих сільських районів України виїхало до половини населення. 21 район покинуло 116 тис. селян[32]. Якщо єкстраполювати цю цифру на загальну кількість районів – 484 – то отримаємо орієнтовну чисельність біженців від голоду – близько 2 млн. 700 тис. селян. Така міграція населення викликала роздратування у партійних лідерів СРСР, але в той час вони ще не перешкоджали масовим виїздам для придбання продуктів харчування.

6. Наведемо свідчення про стан голодуючого села. У квітні 1932 р. до Зінов’євського району (нині Кіровоградська область) приїхав заступник наркома землеробства СРСР А.Гриневич з метою ознайомлення на місці с ходом сівби. У доповідній записці наркому Я.Яковлєву він повідомляв, що район колективізований на 98%, з 1 січня його покинуло 28.3 тис. селян, в тому числі всі кваліфіковані трактористи (загальне населення району – близько 100 тис. осіб). Ті, хто залишився, – здебільшого голодують, хліб у колгоспників вичерпався ще в березні, є випадки опухання від голоду. В районі організовано кілька десятків харчувальних пунктів для дітей колгоспників. Ті, хто працює в полі, мають державну допомогу у вигляді 200 г хліба щоденно, трактористи – 400 г. Запас продовольства для надання харчової допомоги населенню в районних організаціях вичерпується 5 травня. Продуктивні сили району підірвані настільки, що він не впорається із жнивами без допомоги фуражем для худоби і продовольством для колгоспників, без закупівлі додаткової тяглової сили, без поставки тракторів і вантажних автомашин[33].

7. Турбуючись про долю врожаю 1932 р., держава почала надавати допомогу голодуючому внаслідок її політики селу у вигляді насіння, фуражного і продовольчого зерна. 6 березня 1932 р. була припинена хлібозаготівельна кампанія. В кінці квітня повернули з портів 15 тис. т кукурудзи і 2 тис. т. пшениці, які вже мали експортувати. В Китаї, Персії та Канаді для потреб Комітету заготівель було закуплено 9.5 млн. пудів зерна.[34] Наприкінці травня 1932 р. голодуючі почали одержувати сушену рибу, крупи, тюльку та інші продукти. Проте Сталін вважав, що «Україні дали більше, ніж треба» (з листа Л.Кагановичу від 15 червня)[35]. 23 червня 1932 р. було прийняте рішення політбюро ЦК ВКП(б) про припинення завозу хлібу в Україну[36].

8. Роздратована реакція Сталіна і рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 23 червня суперечили висновкам, які містилися в листах Г.Петровського і В.Чубаря Молотову і Сталіну про їхні враження від поїздки по районах республіки. Обидва листи надійшли в Кремль з однаковою датою – 10 червня.[37] Григорій Петровський писав, що ЦК КП(б)У винен у тому, що беззастережно погодився на нереальний для республіки план заготівель у 510 млн. пудів зернових. Його реалізація мала наслідком голодування, і багато сіл охоплено голодом досі. Петровський попереджав, що до нового врожаю залишається місяць або півтора, і за цей час голод посилюватиметься, якщо держава не надасть селу додаткову продовольчу допомогу. Влас Чубар у своєму листі вказував, що на початок червня щонайменше 100 районів потребують проддопомоги (замість 61 на початок травня). Через тяжке становище цих районів посівна кампанія виконувалася незадовільно. Чубар просив про надання республіці допомоги в обсязі не менш 1 млн. пудів продовольчих культур. Він пропонував відмовитися від кількісного збільшення завдань і ґрунтуватися на якісних показниках.

9. Сталін відреагував на листи Чубаря й Петровського в листі Кагановичу від 15 червня таким чином: «Перший розводить «самокритику» – щоб одержати з Москви нові мільйони пудів хліба, другий зображає святенника, який віддав себе в жертву «директиві ЦК ВКП», – щоб добитися скорочення плану заготівель. Неприйнятним є ані перше, ані друге»[38]. Українське село у 1932 р. знову чекали нереальний план і нові хвилі голоду.

Врожай 1932 року. Друга хвиля голоду

10. Новий план хлібозаготівель з урожаю 1932 р. для України затвердили 6 липня на ІІІ Всеукраїнській партійній конференції у розмірі 356 млн. пудів, на 40 млн. пудів менше, ніж з урожаю 1931 р. Проте й цей план був завеликим для знесиленого сільського господарства республіки. Політбюро ЦК КП(б)У напередодні конференції висунуло вимогу Молотову і Кагановичу, яких Сталін відрядив до Харкова, зменшити план. Проте дарма українські комуністи намагалися на конференції вплинути на Молотова і Кагановича. Хоча Микола Скрипник прямо говорив, що в селах України вже забрано все, що тільки можна забрати, Молотов і Каганович заявили, що «ніяких поступок чи вагань у виконанні завдань, поставлених партією і радянським урядом перед Україною, не буде»,[39] а партійні сили мусять мобілізуватися для боротьби з втратами та розбазарюванням хліба[40]. Врешті решт українське партійне керівництво здалося, план був затверджений.

11. У липні 1932 р. було заготовлено 2 млн. пудів хліба з нового врожаю (у липні 1931 року – 16.4 млн. пудів). Керівництво ВКП(б) було переконано, що селяни розкрадають хліб. Тому за ініціативою Сталіна 7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів та зміцнення соціалістичної власності», яка отримала народну назву «закону про 5 колосків». За розкрадання колгоспного і кооперативного майна запроваджувався розстріл із конфіскацією всього майна. За «пом’якшуючих обставин» розстріл замінювався на термін не нижче 10 років.

12. Після публікації цієї постанови редакція «Правди» разом з українським компартійно-місцевим апаратом організувала грандіозний двотижневий рейд, спрямований на боротьбу з крадіжками зерна, в якому взяли участь 100 тис. «ударників преси». Вони шукали «підземне пшеничне місто», але безрезультатно[41]. Сталін зрозумів, що примусив українське керівництво взяти до виконання явно нереальний план хлібозаготівель. 24 липня у листі до Кагановича і Молотова він писав, що настанова на безумовне виконання плану правильна, але доведеться зробити виняток для «особливо постраждалих районів України». Але оголошувати про зниження плану він волів пізніше, «щоб сівба озимини пройшла більш жваво»[42]. А селяни не бажали працювати в колгоспах, справедливо вважаючи, що вони знову нічого не отримають за трудодні.

13. У третьому кварталі 1932 року українське село продовжувало голодувати. Про це свідчить, зокрема, статистика смертності, зафіксована місцевими ЗАГСами. За період від бере

Відповіді

• 2008.09.14 | Yegor

  Re: Правова кваліфікація Голодомору в Україні та на Кубані

  >б) «винищування» включає навмисне створення умов життя, зокрема, позбавлення доступу до продуктів харчування і ліків, розрахованих на те, щоб знищити частину населення;
  
  Перепрошую, а зараз цього немає? Тоді треба бути у всьому послідовними
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.09.14 | Адвокат ...

    Вас нквд`істи не пускають хліба купити, чи аспірину,

    чи вони забрали від Вас усі харчі і не дозволяють вільно пересуватись територією України, чи не пускають до Рушки, або ще куди?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.14 | Yegor

      Re: Вас нквд`істи не пускають хліба купити, чи аспірину,

      >чи вони забрали від Вас усі харчі і не дозволяють вільно пересуватись територією України, чи не пускають до Рушки, або ще куди?
      
      А я Адвокату докази пришлю на поштову скріньку. Як знищували мою мати. Просто деякі фотокопії. Де в амбулаторній картці записано: "аліментарна анемія". Тобто, пов'язана з харчуванням. Та як їй призначали лікування... Багато може людина придбати зараз за свою пенсію, коли в нас безплатна за Конституцією медицина? Чи може нормально харчуватися людина за свою зарплату? Чи може вона відпочивати, якщо, як раб, працює на теперешнього работодавця, якщо такого взагалі работодавцем можна назвати? Можна багато перелічувати того, що свідчить про порушення прав людини в Україні і про те, що зветься геноцидом. Чи Адвокату невідомо, що Вкраїна вмирає? Що смертність перевищує народжуваність? Що через декілька років нема буде кому працювати? Або не подобається Адвокату на вільному форумі висловлювання форумчан?
      
      Шматок хліба - це ще не їжа. І довго на ній навіть Адвокат не протягне. І аспірин, це ще не ліки, які потрібні хворій старій людині. Хліб ще треба на щось купувати. А коли віддати зарплатню чи пенсію за так звані комунальні послуги про їжу й думати можна забути
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.09.14 | Адвокат ...

        От Ви висловили сь на ВФ, і Вам ніхто жодної шкоди не зробив.

        А у 32-33, Вас би, в кращому для Вас же випадкові,-- прото пристрели б, яко "враґа народа". В гіршому,-- милостиво дозволи б пухнути з голоду, поки стане сил.
        
        А стосовно матеріялів, що є у Вас, зокрема про якість медичного обслуговування, так подібні матеріяли неодноразово були розміщені у "Статтях". Напишете техста, додасте хвотки,-- надсилайте. Ґарантувати Вам їхнє розміщення я не можу, але на розгляд кулєґ поставлю.
        
        
        Що до рівня та розміру оплати праці найманих працівників, я перепрошую, але мені не відомі нормативні акти України, що волею Держави обмежують зарплату.
        З иншого боку, маю зазначити, що в Україні ще не звів сь на ноги профспілковий рух. Адже підвищення реальних доходів найманих працівників,-- то головне завдання профспілок.
        
        
        З пенсійним забезпечення в Україні, згідний із Вами,-- повна дупа. Часом можна подумать що мільйонери-нардепи та хабарники+казнокради-чиновники мають спеціяльну, не оприлюднену, проґраму, спрямовану на "природнє" скорочення непрацездатного населення України.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2008.09.14 | Yegor

          Re: От Ви висловили сь на ВФ, і Вам ніхто жодної шкоди не зробив.

          >А у 32-33, Вас би, в кращому для Вас же випадкові,-- прото пристрели б, яко "враґа народа". В гіршому,-- милостиво дозволи б пухнути з голоду, поки стане сил.
          Щось всі мої родичі за часів так ненависної Вам Радянської Влади залишилися живими. Але за часів так званої "незалежної" України іх успішно знищили
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.09.14 | Адвокат ...

            Мо` вони трохом молодші були?

        • 2008.09.15 | Степан

          Re: От Ви висловили сь на ВФ, і Вам ніхто жодної шкоди не зробив

          Саме безпокаране існування хабарників та корумпованої еліти при владі вже є інструментом геноциду!
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.09.15 | Адвокат ...

            Не є. І Ви те добже розумієте.

      • 2008.09.14 | Євген Захаров

        Re: Вас нквд`істи не пускають хліба купити, чи аспірину,

        Yegor пише:
        > А я Адвокату докази пришлю на поштову скріньку. Як знищували мою мати. Просто деякі фотокопії. Де в амбулаторній картці записано: "аліментарна анемія". Тобто, пов'язана з харчуванням. Та як їй призначали лікування...
        
        Я перепрошую, але якщо Вашій матері не було чого їсти і на що лікуватися, то лайте насамперед себе.
        А обіцянки забезпечення безкоштовної медицини та інші цяцянки - це лукавство - ніхто цього не забезпечував, і не збирався. Це рудименти радянських часів, коли вона так само не була безкоштовною, і всім це добре відомо.
        
        Те, що відбувається зараз, - ані злочином проти людяності, ані геноцидом назвати ніяк не можна. Бо кожен може шукати роботу, поїхати за цим в інше місце тощо. А тоді селяни були прив'язані до свого села і навіть виїхати щось продати чи обміняти не могли, та ще всі запаси забрали. Як можна це взагалі порівнювати?
        
        Звичайно, економічні і соціальні права в Україні порушуються, і розрив між бідними та багатими дуже великий. І справді є родини, які ледве виживають, де проблеми з їжею. І держава, яка не допомагає тим, хто справід такої допомоги потребує, в цьому винна. І це справді огидно. Але не треба перекручувати: геноциду сьогодні немає.
        
        Багато може людина придбати зараз за свою пенсію, коли в нас безплатна за Конституцією медицина? Чи може нормально харчуватися людина за свою зарплату? Чи може вона відпочивати, якщо, як раб, працює на теперешнього работодавця, якщо такого взагалі работодавцем можна назвати? Можна багато перелічувати того, що свідчить про порушення прав людини в Україні і про те, що зветься геноцидом. Чи Адвокату невідомо, що Вкраїна вмирає? Що смертність перевищує народжуваність? Що через декілька років нема буде кому працювати? Або не подобається Адвокату на вільному форумі висловлювання форумчан?
        >
        > Шматок хліба - це ще не їжа. І довго на ній навіть Адвокат не протягне. І аспірин, це ще не ліки, які потрібні хворій старій людині. Хліб ще треба на щось купувати. А коли віддати зарплатню чи пенсію за так звані комунальні послуги про їжу й думати можна забути
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2008.09.14 | Volodymir

          Кстати, аргумент из русской коммунистической семиотики:

          Сейчас-де вымирает население: "демократический голодомор".
          Правда, как всегда, где-то рядом: забывают указать, кто именно сначала кирзовые сапоги сначала в размере двух ВВП страны советов производил, потом их на свою недвижимость парижскую и берлинскую обменивал.
          
          Красный флажок: не скатится в ответах до дарвинизма. Уроки Голодомора должны быть выучены.
          
          Более высокий уровень дискуссии: не разбираться, виновато ли невинное население, которое сознательно отлучено от ответственности за свое будущее, и, будучи необученным и неосведомленным, втянуто в экономические и политические авантюры, а попытаться сделать что-нибудь конкретное. Например, сделать следующий шаг, и задействовать механизмы предупреждения геноцида такого рода.
          
          Ну, и всему есть предел, даже свободе. Самопожертвование ради матери присуще всем разумным зверям. Потому для меня не очевидно, являются ли истинно сознающими и достойными помощи с целью выживания представители разумных, у которых хватает совести наблюдать и обсуждать голодное существование своей матери, ссылаясь хоть на чёрта в себе.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.09.14 | Євген Захаров

            Re: Кстати, аргумент из русской коммунистической семиотики:

            Volodymir пише:
            > Более высокий уровень дискуссии: не разбираться, виновато ли невинное население, которое сознательно отлучено от ответственности за свое будущее, и, будучи необученным и неосведомленным, втянуто в экономические и политические авантюры, а попытаться сделать что-нибудь конкретное. Например, сделать следующий шаг, и задействовать механизмы предупреждения геноцида такого рода.
            >
            
            Устанволение истины и квалификация таких ьдействий - уже механизм предупреждения.
            
            > Ну, и всему есть предел, даже свободе. Самопожертвование ради матери присуще всем разумным зверям. Потому для меня не очевидно, являются ли истинно сознающими и достойными помощи с целью выживания представители разумных, у которых хватает совести наблюдать и обсуждать голодное существование своей матери, ссылаясь хоть на чёрта в себе.
            
            Я надеюсь, что это скорее исключение из правила.

        • 2008.09.14 | Bayan

          Класно ви розправились з бідолахою Єгором

          Який, на мою думку, жодним словом не заперечив ані факту Голодомору, ані власне вашої кваліфікації його як геноциду.
          
          Я зрозумів його пост як необачне зауваження, що Голодомор 33 року - це минуле, і йому не зрозуміло, чому цьому надається вищий приорітет ніж дослідженню теперішнього, новітнього голодомору в Україні.
          
          Закиди типу "а ти сам мав подбати про власну мати" - низькопробні у цивілізованому спорі. Хто власне може довести, що він не дбав про неї, як міг? У опонентів є такі дані?
          
          Тепер примітивний аналіз того, чи може існуючий лад в нашій країні кваліфікуватись, як геноцид і проти кого цей геноцид направлений.
          
          1. Чи було це заплановане?
          - Авжеж. Захід ніколи не скривав своєї мрії повалення Союзу і конвертації економіки у економіку вільного ринку.
          2. Чи хоч один з урядів країни за 17 років захистив непрацездатне населення (пенсіонерів, дітей і немічних) від вимирання від нестачі їжі і медикаментів?
          - Ні.
          3. Чи приречені на вимирання мають можливості скористатись "свободою на пересування", щоб уникнути прискореної смерті?
          - Ні.
          4. Чи молоді сім'ї з дітьми, що ледве зводять кінці з кінцями, що працюють на новочасних рабовласників, що встановлюють мізерні зарплати без права оспорити, не змушені часто-густо вибирати між тими, кого їм підримувати - старих батьків чи власних дітей?
          5. Чи влада це все усвідомлює?
          - Так.
          6. Чи влада щось робить, щоб спасти своє населення?
          - Ні (завозить зіпсуту вакцину, щоб пошвидше відправити на той світ).
          
          Так що я би не став на вашому місці наїжджати на простих українців, пане Захаров.
          
          Ага, я не пояснив, чому вважаю зауваження Єгора необачним.
          - Бо він не знає, з якими церберами йому доведеться зіштовхнутись на цьому форумі (не сприймайте на себе, п. Захаров, це не про вас - слідкуйте за репліками на мій пост).
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.09.14 | Адвокат ...

            Я йому про Хвому, а вім мі,-- про Єрьому.

            Bayan пише:
            > Який, на мою думку, жодним словом не заперечив ані факту Голодомору, ані власне вашої кваліфікації його як геноциду.
            
            Уґу(с).
            
            
            > Я зрозумів його пост як необачне зауваження, що Голодомор 33 року - це минуле, і йому не зрозуміло, чому цьому надається вищий приорітет ніж дослідженню теперішнього, новітнього голодомору в Україні.
            
            У пор`ядних товариствах таке "необачне зауваження" називають підміною теми обговорення. І зазвичай вважають флудом.
            
            
            
            > Ага, я не пояснив, чому вважаю зауваження Єгора необачним.
            > - Бо він не знає, з якими церберами йому доведеться зіштовхнутись на цьому форумі (не сприймайте на себе, п. Захаров, це не про вас - слідкуйте за репліками на мій пост).
            
            Як що Вам кортить обговорювати особистості хворумців,-- прошу пана на БП.

          • 2008.09.15 | Євген Захаров

            Re: Класно ви розправились з бідолахою Єгором

            Bayan пише:
            > Я зрозумів його пост як необачне зауваження, що Голодомор 33 року - це минуле, і йому не зрозуміло, чому цьому надається вищий приорітет ніж дослідженню теперішнього, новітнього голодомору в Україні.
            >
            
            Це не так. Нема ніякого вищого пріоритету. Ви можете знайти на нашому сайті купу текстів на тему порушення економічних і соціальних прав сьогодні, про неофеодалізм тощо - як інформаційних, так і аналітичних. Пордивіться, наприклад, відповідні розділи річних звітів "Права людини в Україні" за 2004, 2005, 2006 та 2007 роки.
            
            > Тепер примітивний аналіз того, чи може існуючий лад в нашій країні кваліфікуватись, як геноцид і проти кого цей геноцид направлений.
            
            А ту Ви, НМД, помиляєтесь. Не можна порівнювати те, що відбувається тепер з тим, що було тоді.

      • 2008.09.15 | Степан

        Re: Вас нквд`істи не пускають хліба купити, чи аспірину,

        Адвокатам невідомо, що саме штучно створені нелюдські умови життя в Україні і призвели до зменшення населення з 52 до 42 мільйонів ? Масове порушення прав людини, стреси, виживання за межею малозабезпеченості, психологічні навантаження, невпевненість. Люди не можуть в таких умовах планувати збільшення родини.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2008.09.15 | Адвокат ...

          Ви певні тего, що вповіли?

          Степан пише:
          > Адвокатам невідомо, що саме штучно створені нелюдські умови життя в Україні і призвели до зменшення населення з 52 до 42 мільйонів ?
          
          І хто ж теє неподобство зробив? Мо` марсіяни?
          Чи все ж не людські умови життя є прямісіньким наслідком майже тотальної совкізації України? Природнім наслідком тего, що бидло забуло страх перед ментівнею та ґебівнею та почало... хто срати, а хто красти?
          
          
          > Масове порушення прав людини, стреси, виживання за межею малозабезпеченості, психологічні навантаження, невпевненість. Люди не можуть в таких умовах планувати збільшення родини.
          
          То,-- не люди.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.09.15 | Степан

            Re: Ви певні тего, що вповіли?

            Рокрадати Україну почали не прості люди, а саме нащадки комунобандитів. Вони своєю безпокараною діяльність і продовжують геноцид проти Українського Народу.

• 2008.09.14 | один_козак

  А є така штука російською мовою?

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.09.14 | Євген Захаров

    Re: А є така штука російською мовою?

    Днями буде і російською.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.19 | Євген Захаров

      Є така штука і російською мовою:

      Хто потребує цей текст російською, йдіть сюди:
      http://khpg.org/ru/index.php?id=1221834536
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.09.20 | один_козак

        Дякую!

  • 2008.09.16 | Євген Захаров

    Re: А є така штука російською мовою?

    А чи треба ставити на сайт ще й російською мовою? Мені здається, що буде достатньо, якщо ми виставимо на сайті ХПГ - www.khpg.org Так?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.20 | один_козак

      Хай би зробили посилання "Рос-мовна версія"

• 2008.09.14 | Свiдомий

  Це треба англійською і в ООН, яка не захотіла визнати голодомор

  актом геноциду.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.09.14 | Адвокат ...

    Перекладайте!

    Як що будуть питання,-- контактуйте з паном Захаровим.

  • 2008.09.14 | Євген Захаров

    Re: Це треба англійською і в ООН, яка не захотіла визнати голодомор

    Вже є англійською:
    
    http://khpg.org/en/index.php?id=1221299499
    
    До речі, можна було б і на англійську версію Майдану це поставити.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.14 | Свiдомий

      А як це доправити тепер до ООНівців?

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.09.14 | Євген Захаров

        Re: А як це доправити тепер до ООНівців?

        Доправити можна, і це буде зроблено, але проблеми тут скоріше в політичній площині, ніж в правовій. Бо у кожного свій кістяк у шафі: У французів - Алжир, США - В'єтнам, Туреччини - вірменська різаннина 1915 року... Остання так і не визнана геноцидом. Щоб Голокост був визнаний геноцидом, євреї приклали дуже багато зусиль, і це сталося зовсім недавно. І це після поразки нацизму і Нюрнбергського процесу! Отже, завдання домогтися визнання Голодомора 33-го року геноцидом - надскладне. Тим не менше, це треба робити - я намагався довести, що це є необхідним. Ті, хто не розуміє цієї необхідності, НМД, фактично погоджуються мати країну з непередбачуваним минулим.
        
        Навіть за усіх труднощів цього завдання все, що супроводужує цей прооцес, НМД, є самоцінним само по собі. Бо промиває мозки і сприяє самоусвідомленню.

• 2008.09.14 | Дядя Вова

  Президент уже доносился с торбой голодомора до рейтинга <5%

  Эта тема, по-моему, уже абсолютно не актуальна. Оставим её историкам и узким специалистам?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.09.14 | Volodymir

    Не вижу ключевой связи между Голодомором и Предзидентом

    Оставляю вам как узкому специалисту по жизни объяснять связи между жизненной мудростью и колбасой.
    Мне же пепел прабабки, которая умерла беременной от Голодомора, колупаться в вашей мещанской картине мира больше не позволяет.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.15 | Дядя Вова

      Ну, так и мои родители пострадали от голодомора,

      более того, «благодаря» голодомору я живу сейчас в Харькове - семья деда/бабки бежала с правобережья на строительство завода-гиганта в этом городе.
      
      Другое дело, что мы по-разному смотрим на факт «признания любой ценой геноцидом». А именно об ЭТОМ ведь топик!
      
      Я, вообще, за ПРОЩЕНИЕ, ну, по жизни такой. Не держу обиды на причинивших мне зло, например, даже на преступников. Но это про меня лично. А про голодомор, так я считаю, что зачем искусственно раскалывать общество, если он воспринимается им так же неоднозначно, как и Степан Бандера.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.09.15 | Петро

        Re: Ну, так и мои родители пострадали от голодомора,

        Примушення бандитів до покаяння? Цікава думка Дядьо Вово.
        А спроецируйте вашу думку на кінець 1945 року, наприклад. Та заспівайте про примирення із іншими злочинами проти людства.

      • 2008.09.16 | Євген Захаров

        Re: Ну, так и мои родители пострадали от голодомора,

        Дядя Вова пише:
        
        > Другое дело, что мы по-разному смотрим на факт «признания любой ценой геноцидом». А именно об ЭТОМ ведь топик!
        >
        
        Топик не об этом. Речь не идет о "признании любой ценой". Вы, по-видимому, просто не знаете, что проблема геноцида очень живо обсуждается в международном праве, что есть несколько специальных научных журналов на английском, посвященных только этой, как Вы считате, узкой, а на самом деле очень широкой теме. Зайдите на сайт международного уголовного суда - посмотрите, сколько судебных прецедентов связано с трактовкой и уточнением понятия "геноцид". И вопрос - можно ли квалифицировать Голодомор 1933 как геноцид - один из самых обсуждаемых.
        Если Вы прочитали то, что я написал, а судя по Вашим словам - скорее всего, не прочитали - то увидели бы, что с признанием Голодомора геноцидом есть правовые проблемы. И нужно думать об их решении. А почему это нужно - я пишу об этом рядом в постинге-ответе человеку под ником "Гражданин России".
        
        > Я, вообще, за ПРОЩЕНИЕ, ну, по жизни такой. Не держу обиды на причинивших мне зло, например, даже на преступников. Но это про меня лично. А про голодомор, так я считаю, что зачем искусственно раскалывать общество, если он воспринимается им так же неоднозначно, как и Степан Бандера.
        
        Не принимайте себя за все общество. Голодомор не может приниматься неоднозначно - разве что только украинскими коммунистами. НМД, чем скорей они поймут, что им каяться нужно по этому поводу и отмежеваться от той компартии - тем лучше для них же самих будет. И для остальных тоже. И будет способствовать тому самому единению, о котором Вы так мечтаете.

  • 2008.09.15 | Адвокат ...

    Схоже, що Ви сприймаєте Голодомор виключно, як

    ПіАр-привід. І не можете зрозуміти, що то була велика траґедія мільйонів людей.
    
    В тім, що до Вас,-- то не є дивно. То,-- намана.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.15 | saha

      Важко щось до цього добавити

      Мене дивують.
      - Заяви давай не будемо підіймати це питання, бо це розколює країну.
      Кого розколює хай бере чемодан і їде до Росії, там не розколює там заяви посольства РФ в Естонії підтримують(сходив проблювався при згадці про це;()

  • 2008.09.15 | 123

    Ви не розумієте що в мільйонів співгромадян загинули мільйони

    родичів? Близьких - бо це було не 200 років тому.
    
    Що Вам особисто це пох - то ясно, але Ви можете уявити, що багатьом з цих співгромадян це болить саме як своє, а не як предмет обговорення вузькими фахівцями, типу як стосунки половців з давньоруськими князями?
    
    Дядя Вова пише:
    > Эта тема, по-моему, уже абсолютно не актуальна. Оставим её историкам и узким специалистам?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.15 | Дядя Вова

      Хорошо, перенесу акцент в другую плоскость.

      Спор о признании/непризнании голодомора геноцидом НМД является частью более глубокого спора о том, КАКОЙ пример лучше показать обществу и стране:
      
      1) пример доброты, всепрощения, «єднання»;
      2) пример неотвратимости наказания за преступление.
      
      ОБЕ вещи нужны, тут я не спорю, вопрос в том, какая из них нужнее нам СЕГОДНЯ.
      
      Моё мнение, что сейчас нужно простить друг друга и идти вместе в «заможне майбутнє».
      
      Но я уважаю и точку зрения той части общества, которая считает «сначала - наказание или люстрация». Насильственного «покаяния» не бывает по определению, поэтому слово «покаяние» я не подставил в эту фразу. Наоборот, покаяние я бы логически связывал с п.1), всепрощением, а не с п.2), наказанием.
      
      Итак: я сторонник первого пути при нынешнем состоянии страны, Вы - второго (если я правильно понимаю). Это связано больше с врождённым темпераментом, жизненным опытом и окружением, чем с чтением аргументов друг друга НМД. Поэтому, не будем ломать копья? Впрочем, Вам слово.

  • 2008.09.15 | Микола Гудкович

    Банально, але…

    Я уявляю собі, як Ви приїжджаєте до меморіалу Яд-Вашем і виголошуєте промову про те, що, мовляв, «И зачем было такой мемориал строить? Тема Холокоста, по-моему, уже абсолютно не актуальна. Оставим её историкам и узким специалистам!»
    
    Потім, звісно, на Вас дивляться з жалем, як на хворого, Вам надають охорону, везуть до аеропорта і саджають на літак до Харкова.
    
    Здавалося б, все гаразд — Вас, виглядає на те, не покарали.
    
    Тільки пляма ксенофобії, бездушія та антисемітизму вже не змиється.
    
    Стосовно цієї репліки — то Ви перевершили себе. Я будь-чого очікував, але такої відмороженості — ні.
    
    Як співбесідник Ви вмерли. До вибачення.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.15 | Гражданин_России

      Re: Банально, але…

      Мне интересен такой вопрос. А что изменится от того, что признают Голодомор геноцидом или нет? Я просто не могу понять, зачем сейчас этот вопрос подымать, ведь виновные лица давно мертвы. Представим ситуацию: вот прям сегодня признали. И что дальше? Куда двигаться?
      
      Обращаюсь не к кому-то конкретно, а ко всем собеседникам
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2008.09.15 | Адвокат ...

        Нє понімаєтє і нє поймьотє.

        Принаймні, ззовні Вам ніхто не проасистує.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2008.09.15 | Гражданин_России

          Т.е.?

          Значит ответа на вопрос зачем все это нужно просто НЕТ? Допустим, с геноцидом армян в 1911 году все понятно: они добиваются признания такового с целью получения репараций с Турции. Та конечно же не будь дура, яростно от этого отмахивается. И как здесь в правилах расписано что "запрещено отрицать Голодомор" так и там "запрещено допускать мысль о геноциде армян". У них все понятно. А в случае с вышеупомянутым Голодомором какие преследуются цели помимо исторических?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2008.09.15 | Адвокат ...

            Практіц`кіє.

            Зачекайте,-- почуєте. Взяли сь буть "прійомнікамі SSСР",-- будьте ними! "Па полнай!"
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2008.09.15 | Гражданин_России

              Re: Практіц`кіє.

              Адвокат ... пише:
              > Зачекайте,-- почуєте. Взяли сь буть "прійомнікамі SSСР",-- будьте ними! "Па полнай!"
              
              Не понял. А причем тут преемниками не преемниками? Поподробнее получится?
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2008.09.15 | Адвокат ...

                Згодом.

                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2008.09.16 | Гражданин_России

                  Re: Згодом.

                  Странно... Все хотят чтобы Голодомор признало мировое сообщество, а зачем это надо не знают

          • 2008.09.16 | Євген Захаров

            Re: Т.е.?

            Позвольте Вам ответить вопросом на вопрос: нужно ли гражданам России признать преступлением и квалифицировать это преступление по следующим фактам: уничтожение казачества на Дону в 1918, а потом расстрел казаков, отданных Советам после войны Англией, уничтожение кулачества как класса, расстрелы дворян, уничтожение священников православной церкви, высылку в 1922 году лучших деятелей русской культуры - на знаменитом "философском" пароходе, расстрелы крестьянских восстаний, голод в Поволжье и на Кубани? Я могу долго продолжать.
            
            Нацизм был побежден и осужден Международным Нюрнбергским трибуналом. "Коммунизм не был побежден, он рухнул под собственной тяжестью". Поэтому и в России, и в Украине (в меньшей степени) правит бал посткоммунизм. А люди в обеих странах должны помнить о последствиях коммунизма, чтобы не дать себя снова загнать в стойло. Вспомните коммунистическую формулу НИКТО НЕ ЗАБЫТ, НИЧТО НЕ ЗАБЫТО (на самом деле украденную из Библии). Так вот, зло должно быть названо и наказано. Пусть даже символически.
            
            Этот процесс сейчас идет во всем мире. В Чили арестовали более 100 сподвижнико Пиночета, участвоваших в политических репрессиях. В Венгрии судят женщину-судью, вынесшу. в 1956 смертный приговор. В Эстонии судят Героя Советского Союза (получил Героя за подвиги во Второй мировой войне) Александра Мери, двоюродного брата первого президента демократической Эстонии Леннарта Мери, ныне покойного - за участие в депортациях 1948 года. Про операцию "Прибой" слышали?
            И это далеко не первый такой процесс в Эстонии. Такие же уголовные процессы были в Литве и Латвии.
            
            Мне жалко этих глубоких стариков, и я считаю, что их ни в коем случае нельзя лишать свободы. Но судить их - необходимо.
            
            А если этого не делать - то может выйти так, как сейчас происходит у Вас в стране, когда выпускают учебник История России 1900-1945, где оправдывають сталинские репрессии, катынский расстрел 1940 года польских офицеров. А отсюда и до нынешних репрессий против инакомыслия совсем близко.
            
            А зачем это нужно нам - я пишу и об этом. Голодомор - страшная рана, и ее нужно лечить. И другого способа лечения, как вспомнить все об этом и назвать вещи своими именами - нет.
            
            Гражданин_России пише:
            > Значит ответа на вопрос зачем все это нужно просто НЕТ? Допустим, с геноцидом армян в 1911 году все понятно: они добиваются признания такового с целью получения репараций с Турции. Та конечно же не будь дура, яростно от этого отмахивается. И как здесь в правилах расписано что "запрещено отрицать Голодомор" так и там "запрещено допускать мысль о геноциде армян". У них все понятно. А в случае с вышеупомянутым Голодомором какие преследуются цели помимо исторических?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2008.09.16 | Гражданин_России

              Re: Т.е.?

              Євген Захаров пише:
              > Голодомор - страшная рана, и ее нужно лечить. И другого способа лечения, как вспомнить все об этом и назвать вещи своими именами - нет.
              
              "Вспомнить его" и "признать геноцидом" это очень разные вещи. Трудно спорить с тем, что в учебниках всего мира Голодомор очень подробно расписан (сам видел) и политика правовая оценка этого преступления более чем детально дана. Для чего нужно признавать его именно ООН и именно как геноцид? Не кажется ли что это уже несколько перебор? ООН запарится признавать такой же Голодомор и в Белоруси, и в России и, например, в Казахстане. И еще во многих регионах пост советского пространства, как явления того времени.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2008.09.17 | Євген Захаров

                Re: Т.е.?

                Гражданин_России пише:
                
                > "Вспомнить его" и "признать геноцидом" это очень разные вещи. Трудно спорить с тем, что в учебниках всего мира Голодомор очень подробно расписан (сам видел) и политика правовая оценка этого преступления более чем детально дана. Для чего нужно признавать его именно ООН и именно как геноцид? Не кажется ли что это уже несколько перебор? ООН запарится признавать такой же Голодомор и в Белоруси, и в России и, например, в Казахстане. И еще во многих регионах пост советского пространства, как явления того времени.
                
                Вы заблуждаетесь. Правовая оценка этого преступления не дана. Я, собственно, пытался ее сделать. Если Вы не согласны с этой оценкой, давайте свои аргументы по существу вопроса.
                
                Голод в Беларуси и в различных регионах России, кроме Кубани, квалифицировать как геноцид, на мой взгляд, нельзя. Голод в Казахстане в 1931 году, когда умерло больше половины этнических казахов, на мой взгляд, тоже можно квалифицровать как преступление геноцида, но для этого нужно провести аналогичное исследование этого голода.
                
                А что касается России - я привел Вам достаточно, по-моему, примеров преступлений коммунистического режима СССР против русского народа, которые надо квалифицировать. Я полагаю, что это работа необходима. Перебора тут быть не может, - только недобор.

• 2008.09.15 | форум "Голодомор"

  А чому не повний текст і не в спецфорумі?

  Це було б логічніше.
  Чи потім гілка туди перенесеться?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.09.15 | Адвокат ...

    Так, Ви вірно все зрозуміли.

    З часом ся гілка піде на "прохвільний" хворум. Важливо, або почути якомога більше думок з приводу роботи пана Євгена. На "прохвільному" хворумі цього не буде.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2008.09.16 | Євген Захаров

      Re: Так, Ви вірно все зрозуміли.

      Щось думки не про те майже у всіх. Суцільна підміна теми.