08/04/2002 | НеДохтор

http://ukr.for-ua.com/comments/2002/08/01/133755.html

--------------
1 серпня 2002 р.
Леся Соловчук, ForUm

Українське керівництво раптом згадало про УПА і перейнялось питанням її реабілітації. Проте, можливо, ця дивна увага пояснюється наміром пересварити між собою “четвірку опозиції”, яка точно не дійде згоди між собою у цьому питанні. Або збити трохи запалу в галичанських настроях напередодні вересневого виступу, який ця опозиція готує...

Не зважаючи на те, якого накалу набула ситуація з івано-франківською ініціативою про визнання ОУН-УПА воюючою стороною напередодні виборів, сьогодні ця тема зовсім не означає поганого тону. Кілька днів тому Івано-франківські правоцентристські партії та громадські виступили на захист обласної газети “Галичина”, де вимагають від керівництва держави засудити позицію Росії, яка звинувачує видання в проведенні антиросійської пропаганди. Інші “західняцькі” регіони також пожвавішали: місцеві ради Тернополя, Львова, Рівного вже встигли нагадати президенту Леоніду Кучмі про неврегульованість цього питання. Навіть у Києві переступили поріг дражливості цього питання.

На початку липня в уряді України був підготовлений законопроект "Про відновлення історичної справедливості щодо борців за свободу та незалежність Української держави", в якому діяльність Української повстанської армії (УПА) в 40-50 рр. називається "боротьбою за свободу і незалежність Української держави". Цей документ був схвалений на черговому засіданні урядової комісії з вивчення діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) і УПА під головуванням віце-прем’єра України Володимира Семиноженка. До урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА увійшли представники Верховної Ради України, ОУН, СБУ, Генеральної прокуратури, Міністерства Юстиції, Національної академії наук України.

На засіданні урядової комісії заступник держсекретаря Міністерства юстиції Олександр Расенюк повідомив, що основою для розробки законопроекту стало попереднє історичне дослідження Інституту історії України, провідної наукової установи з питань вивчення діяльності ОУН та УПА. Урядовий законопроект пропонує вважати період з вересня 1939 р. до середини 1950-х рр. рухом опору, який вели ОУН і УПА "з однією метою - об’єднання і створення єдиної України". Комісія вирішила доопрацювати документ та вийти на його остаточне обговорення в вересні місяці поточного року.

Володимиром Семиноженко було запропоновано на термін до остаточного врегулювання нормативно-правових питань щодо визнання ветеранами опору членів ОУН-УПА опрацювати питання із надання державної грошової допомоги учасникам визвольного руху, які внесли найбільший внесок у боротьбу за незалежність Української держави. “Це навіть не стільки політичне, скільки морально-етичне питання, від вирішення якого залежить не лише політична рівновага в суспільстві, а і перспектива громадянського єднання нації”, -- сказав Семиноженко.

Проте чимало аналітиків вважають що в цієї “морально-етичної” ініціатива є політичне підгрунтя. І вона, наприклад, може ініціюватися для того, щоб подражнити або пересварити між собою в парламенті четвірку опозиції, яка точно не дійде згоди між собою у цьому питанні, або збити трохи пилу в галичанських настроях напередодні вересневого виступу, про який натякає опозиція.

Від самого початку незалежності України питання реабілітації вояків ОУН-УПА в політичному сенсі стало “гачком” для громадськості Західної України. Як правило, вона спочатку клює на цей гачок, а потім плюється. Тому що ініціативи, під якими підписувалися і Леонід Кравчук, який акцентував на своїй причетності до оунівського підпілля, і Віктор Медведчук, який в відповідні моменти згадує, що його родина мала відношення до визвольної боротьби ОУН, не заперечував реабілітацію і Валерій Пустовойтенко, коли відвідував Львів, - закінчувалися на рівні передвиборчих обіцянок. А останній скандал з івано-франківською ініціативою напередодні виборів, здавалося, відкинув пиатння ОУН-УПА на політичну периферію.

Тим часом з кожним роком учасників руху ОУН-УПА стає все менше і менше. За цей час створено чимало міфів як з одного, так і з другого боку – є і радянські міфи і самі ж упівці створили довкола себе чимало міфів. Тому історія ОУН-УПА залишається покритою мороком зловісної таємничості.

Цього року громадськість Західної України буде відзначати 60-річчя УПА. УПА була створена в 1942 р. організацією українських націоналістів. Її бійці воювали на території західної України і східної Польщі за незалежність України проти Радянської армії і проти фашистів. Після війни УПА пішла в підпілля і продовжувала підривну діяльність до початку 50-х рр.


--------------------------------------------------------------------------------


Кость Бондаренко, Центр дослідження суспільних процесів “Експерт”:

У нас досі не проведено необхідні додаткові дослідження, конференції за участю істориків для узгодження загальної позиції щодо місця і ролі ОУН-УПА в історії України. Тому в суспільстві ці дві різні структури – ОУН і УПА вже ототожнюються з однією організацією. І якби запитати в людей на вулиці чим відрізняються ці дві організації, ніхто до пуття нічого б не відповів.

Крім того, я вважаю, що питання про реабілітацію ОУН-УПА взагалі з юридичної точки зору ставити неправомірно. Ці організації ніколи ніхто не засуджував, як не було ніколи і якогось європейського процесу над ОУН і УПА. Тому потрібно говорити тільки про певне повернення історичної пам’яті стосовно ОУН і про визнання УПА воюючою стороною.

Що стосується нинішньої ситуації, цілком можливо, що нинішній парламент, розглянувши пропозиції і Семиноженка, і пропозиції окремих народних депутатів, буде мати можливість прийняти певний закон про визнання ОУН і УПА воюючою стороною. Щоправда, тут є і ховзькі обставини. У вересні може бути два моменти, довкола яких президент може зіграти на факторі ОУН і УПА. З одного боку для того, щоб випустити певний опозиційний пар із середовища опозиційних сил і відвернути частину опозиціонерів від Ющенка, Тимошенко, Мороза і Симоненка, президент може справді видати свій указ про визнання ОУН та УПА воюючими сторонами і про надання певних пільг ветеранам ОУН та УПА. Принаймні, влада зможе привернути на свій бік ветеранів УПА.

З іншого боку може статися так, що президент дасть це питання на відкуп парламенту, і тоді ліві і праві опозиціонери можуть пересваритися довкола цього питання, яке насправді на сьогоднішній день для них же є другорядним питанням. Тобто воно не в переліку першочергових завдань опозиції. У цьому питанні Мороз і Симоненко можуть не піти на прийняття рішення, і це рішення може стати каменем спотикання, який розколіть остаточно опозицію з чотирьох.


--------------------------------------------------------------------------------

Богдан Сікора, заступник директор Центру прогнозування соціально-економічних і політичних подій:

-- Думаю, проблема визнання ОУН та УПА воюючими сторонами не вирішиться при нинішній владі. Це питання досить давно піднімається, впродовж останніх 5-7 років. Але законопроекти пишуть, розглядають і повертають назад. Це питання використовується виключно напередодні виборів і виключно на Західній Україні.

Тому я думаю, що цей черговий законопроект, розроблений за вказівкою Кабміну є також заграванням влади з національно-патріотичним електоратом, коли влада намагається наперед заручитися підтримкою західноукраїнського регіону. А саме Галичина у Києві розглядається як головний форпост опозиційних сил патріотичної орієнтації. Планується, що у вересні до Києва приїде з Заходу десятки тисяч представників, незадоволених Кучмою. Тому УПА має відіграти заспокоюючу транквілізуючу дію для Галичини.

На мою думку, навіть якщо законопроект дійде до Верховної Ради, найближчим часом в парламенті у депутатів до нього руки не дійдуть. Це питання не є з числа першочергових. Є більш важливі питання. Тому це виключно популістські гасла, щоб перехопити настрої західноукраїнського електорату, де ці питання дуже важливі.


--------------------------------------------------------------------------------


Георгій Крючков, народний депутат, фракція КПУ:

Це питання взагалі не на часі. Реабілітація ОУН-УПА - дуже складна і гостра проблема. В людському вимірі вона вирішена. Всі, хто не замішаний в якихось злочинах, всі вони отримали те, що потрібно. Але реабілітувати ОУН-УПА – це означає внести в суспільство дуже велику бацилу розбрату.

Я не бачу нічого розумного в тому, що зараз робиться. Не думаю, що це питання закинено для того, щоб посварити опозицію. Яка опозиція? І без цього питання опозиція не така стійка, як здається. Насправді більша частина опозиції (без комуністів) дуже близька до джерел колишньої “Єдиної України”, ніж до опозиції як такої. Якщо люди рвуться до влади, це не означає, що вони опозиційно налаштовані.

Зараз ця опозиція займається тільки тим, що роздуває свої сили. Для того, щоб показати, що в так званої опозиції більш широка база, усі нібито об’єдналися заради якоїсь мети. Але я, наприклад, як член Центрального комітету Компартії документу про спільні вересневі дії не бачив, і не чув про приєднання КПУ до такої акції, тай ще в такому форматі.

30 липня, наприклад, ще повідомили про те, що була опублікована заява чотирьох суб’єктів так званої опозиції стосовно подій у Львові. Але мені достеменно відомо, що ніхто від КПУ не підписував її. Це абсолютна неправда. Я бачив цей документ, але підпису Симоненка там немає. Як мене повідомили, Симоненко зробив зовсім іншу заяву.


--------------------------------------------------------------------------------

Анатолій Романюк, депутат Львівської міської ради, директор центру політичних досліджень при Львівському державному університеті імені І.Франка:

-- Я переконаний, що стосовно цього питання має бути прийнято рішення. Воно одночасно є і політичним і не тільки політичним, оскільки означає ставлення до цих людей, які боролися за вільну Україну. В ідеалі, як на мене, Україна повинна прийняти свій варіант відомого пакту примирення, який був прийнятий в Іспанії. Там було прийнято рішення про те, що історія має залишитися історикам, але треба визнати обидві сторони, які брали участь в громадянській війні, воюючими сторонами, не займаючись оцінкою, хто був більш правильний, а хто менш правильний.

У даному випадку ми маємо розуміти, як бачать цю ситуацію представники влади. Мій особистий погляд, як і погляд багатьох оглядачів Західної України полягає в тому, що це слід було зробити значно раніше. Вимога визнання воюючими сторонами ОУН та УПА існує досить давно і вона не пов’язана з політичними і соціальними конструкціями, які виникають в нашій країні. Нещодавно приймалося звернення і Львівською міською і Львівською обласною радою. Цей процес постійно триває, постійно йдуть ініціативи від депутатів Західної України. Коли на них відреагують, думаю, це залежить від політичної або ситуативної кон’юнктури.

Думаю, на пришвидшення процесу може вплинути навіть трагедія у Львові. З точки зору мешканців Західної України це питання однозначно має бути вирішено. Але якщо це буде використовуватися як механізм, за допомогою якого можна провокувати напруження, безперечно, можна припустити, що це питання може викликати реакцію з боку Комуністичної партії, одного з чотирьох партнерів, які підписали угоду про спільну акцію протесту у вересні. Безперечно, тоді тема ОУН-УПА може бути використана для розколу. Тоді внаслідок розколу вереснева акція позбудеться принаймні одного підписанта – КПУ. А Соцпартія і Батьківщина швидше за все підтримає “Нашу Україну”.


--------------------------------------------------------------------------------


Тарас Чорновіл, народний депутат, фракція “Наша Україна”:

Так чи інакше це питання стане моментом політичної конфронтації в парламенті, цього не обминути. Тому що дуже багато хто знайшли в українській історії, особливо в ділянці УПА-ОУН, спосіб залякувати свій електорат і ставити питання типу “якщо не ми, прийдуть головорізи і бандерівці”.

У стінах Верховної Ради всі розуміють реальне підґрунтя боротьби ОУН-УПА, комуністи в тому числі. Мені здається, що перед тим, як вносити цей законопроект, потрібно домовитися на рівні фракцій і їх лідерів. Наша фракція має у цьому питанні моральний обов’язок. Якщо в інших є політичне підґрунтя для того, щоб голосувати “проти”, треба домовитися.

Вносячи конфронтаційний законопроект треба подбати про те, щоб ця політична конфронтаційність не вилилася в протистояння між політичними силами. Треба зрозуміти іншу сторону, навіть якщо її аргументи фальшиві або недостойні, тоді ніяких конфліктів не буде. Я наприклад, за те, щоб компартії не було. Але якщо зараз внести законопроект про заборону компартії, я мушу розуміти, що це було б перекресленням будь-яких можливих домовленостей на майбутнє. У випадку по законопроекту ОУН-УПА ми просто мусимо зрозуміти, що комуністи внаслідок певних політичних спекуляцій мусять виступати проти.

Пройде це питання чи ні - зараз все залежить від великої кількості маніпульованих депутатів. Адже у нас є політичні середовища (“Наша Україна”, “Батьківщина”, СПУ, в якійсь мірі КПУ) і маніпульовані (колишні “єдині” та СДПУ(о)). Скаже президент маніпульованим фракціям голосувати “за”, вони проголосують і питання однозначно пройде, тоді за тиждень все стане на свої місця. Не скаже їм голосувати “за”, вони будуть голосувати “проти”, тому що прийняття української історії, українських ідей у них в душі немає.


--------------------------------------------------------------------------------


Андрій Єрмолаєв, директор центру соціальних досліджень «Софія»:

Питання реабілітації історичного минулого – це питання не юридичне. Ми постійно наступаємо на одні і ті ж граблі, коли указами президента, постановами уряду намагаємося вирішити питання, які вплетені в життя всього народу. По-справжньому вирішуватися вони можуть тільки тоді, коли досягається певний суспільний консенсус з цього питання. Наприклад, в суспільстві нема дискусій з приводу другої світової війни і того, що необхідно було перемогти фашизм. Це аксіома.

Такого ж роду аксіоми повинні бути досягнуті щодо наших дідів - діячів різних політичних організацій. Такого діалогу за 10 років у суспільстві організовано не було. Були тільки ритуали, які організовувалися кон’юнктурно керівництвом в залежності від корпоративних інтересів. То намагалися загравати з однією церквою (Київський патріархат), тому що треба було поборотися з Москвою. А зараз ряд політичних організацій розкручують істерію навколо ОУН-УПА, тому що деяким не подобається зближення України з Росією, яке почалося 2 роки тому. Які б рішення не приймалися, реабілітації цими указами зараз досягнути не можна.

Інша справа – дійсно в Україні перезріла необхідність організації широкого суспільного діалогу щодо свого минулого. І внаслідок цього діалогу можна було б прийняти цілу купу рішень щодо не тільки другої світової війни, але й оцінок історичного минулого – договорів Переяславської ради та інших - але як результату певних настроїв суспільного консенсусу.

Як це робиться, можна подивитися на наших сусідів - у Росії, де проводять рік історії, рік України. Ми можемо також організувати рік минулого, щоб максимум посвячених було в цю проблему, щоб люди Південного сходу, які були більш пов’язані з діяльністю Червоної армії, також добре знали історію повстанського руху. Тоді їм простіше і легше буде ставитися до будь-якого юридичного акту реабілітації або перегляду.

Якщо ж народу зверху нав’язати по телевізору якесь рішення, то, окрім протесту і обурення, нічого не вийде. Влада юридично ніяким указом, законом, постановою проблеми історії не вирішить. Це ілюзія. Іноді це нешкідлива ілюзія, іноді дуже небезпечна, яка може призвести до побоїща. Думаю, що питання ОУН-УПА належить до останніх.

--------------