ПРАІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ МІФ // С.Шумський - Перехід-IV, 2000, ч.3
08/13/2002 | A.Social
ПРАІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ МІФ
Д-р Святополк Шумський
Перехід-IV, 2000, число 3 (5)
http://www.perehid.kiev.ua/n5-2.html
Від довгих років і аж досьогодні серед багатьох європейців, а передусім серед нас, українців, панує загальне переконання, що початком європейських мов була буцімто якась міфічна мова індоєвропейців та що походження своє народи європейського суходолу виводять від такого ж самого міфічного індоєвропейського народу. Але відповідно до нашої природної «скромності» українці, на думку наших авторитетних знавців історії, не були тими щасливцями, які виводять свій початок безпосередньо від індоєвропейців, тобто з індоєвропейської сім’ї народів. О ні, ми вже з’явилися згодом як продукт мішанини різних «компонентів» (ще й досьогодні неустійнених), — можливо, «германо-скандинавських» чи то й варязьких, а можливо, ми є сумішшю «ірано-хозарсько-тюркською» і т. п.
Коли всі оті «походження» нас є продуктом чужих, ворожих нам «істориків», то це цілком зрозуміло, бо, використовуючи нашу наївність та духовну слабкість, чужинці завжди намагалися творити для нас історію згідно зі своїми вигодами та смаками. Але коли вітчизняні науковці некритично повторюють чужинські висновки і викривлюють тим самим нашу історію, то це вже не тільки незрозуміло, а й зле. Позаяк, проаналізувавши всі оті теорії «нашого походження», а особливо теорію про міфічну й науково недоведену «індоєвропейську» прамову, ми переконалися, що ця «гіпотеза» є вигадкою. А це означає, що деякі наші вчені поширюють звичайнісінькі закордонні фальшивки.
А тепер постає запитання: чому цю вигадку створено і хто був її творцем?
Її створили західноєвропейські мовознавці та історики, які під час своїх наукових вправ були здивовані та заскочені фактом великого споріднення й подібності багатьох слів західноєвропейських мов до мови прарусів, чи, як їх потім звикли звати, — слов’ян. Студіюючи мову індійського ведійського санскриту, а особливо записів релігійних вчень «Рігведи», а також і поруської, або «перської», священної книги Зороастра «Авести» («доброї вістки»), яка була неначе «сестрою» у своїй схожості з «Рігведою» індів, західні лінгвісти відстежили велике споріднення мови цих древніх книг передусім з мовою українців. Термінологія божественних постатей у браміно-індійській «Рігведі» майже незмінна та аналогічна міфологічним постатям наших прапредків Праукраїни — колиски арійської (орійської) раси, а це значить, людей, які вилонили із себе великих колонізаторів та завойовників Індії, Персії: славних індів-сіндів з-над берегів Азовського моря та порусів-парсів з-над берегів Дунаю. Вони, наші славні племена, принесли із собою в нові краї приблизно за 1500 років перед народженням Христа свої вірування та свою старовинну праруську, або праукраїнську, мову, яка і збереглася там (що є вже устійненим загальноприйнятим історичним фактом).
Пригляньмося уважніше та порівняймо схожість міфологіі України та Індії. Наш найвищий Бог (Отець) — Іствор-бог, що означає Бог-творець, назву якого з віками дещо змінили, скоротивши на Сварог, — досьогодні живе в Індії як Сварга. Наш Даждь-бог, чи Даж-бог, у них зберігся під назвою Дажба, а наш Бог-громовержець Перун шанується в Індії як Варуна. Бог Вогню ще трипільської доби у ведійських книгах зберігся як Агні, а бог вітрів Вій і бог смерті Яма залишили свої оригінальні назви досьогодні, — включно з трипільською Дівою, яка й донині зветься в Індії Дева. Мову, якою розмовляли наші одноплемінники інди-сінди — колонізатори Індії (країни темношкірих дравідів) та поруси (перси) — колонізатори сьогоднішнього Ірану, науковці назвали «пракрит». У Персії священна книга Зороастра «Давіста» (у праруській мові — «Дана-Вістка», тобто, повторимось, «добра вістка»; цю назву пізніше прибрало християнське Євангеліє), пізніше стала називатися «Авестою». Усе це ще раз свідчить, що творцями браміноіндійського світогляду були наші прарусько-арійські вихідці з теперішніх земель України. Відкинувши свою україножерну московську суб’єктивність, знаний російський історик Хом’яков видав перший санскрито-слов’янський словничок і чесно ствердив, що найбільше наближеною до мови ведійських книг з-поміж усіх слов’янських мов є українська.
Англійським науковцям, які досліджували санскрит, дуже заважала відсутність елементарного знання слов’янських мов. Отож вони — творці поняття «індоєвропейська сім’я народів» — у пошуках узгодження своїх попередніх дослідних висновків вирішили створити теорію-міф про існування колись (невідомо коли) «індоєвропейського» міфічного народу, який також уживав «індоєвропейську» мову, з якої буцімто постали усі європейські мови (тому що всі вони зберегли та перебрали з «індоєвропейської» мови певну кількість слів і понять).
Коли ж згодом усі ті «творці» поставили собі питання: «Де і коли жив цей індоєвропейський народ»? — то в результаті докладних студій відповідь звучала так: «На теперішніх етнографічних територіях Русі-України за 6000—2000 літ перед народженням Христа». Внаслідок цих студій теорія (чи припущення), трактована як непомильна, про якийсь міфічний «індоєвропейський» народ, який буцімто мав би бути мішаниною народів Індії і Європи, стала абсурдом. Це сталося тому, що історія не знає про якусь там «мандрівку великого народу» з Індії в Європу або з Європи в Індію, за винятком завойовницьких походів наших прарусів-орійців, не знає народу, який би вживав «індоєвропейську» мову, особливо в устійненій добі 6000—2000 років до народження Христа.
Із наукового погляду мовознавців та істориків, на нашій планеті немає ніяких конкретних доказів про «злиття» двох мов великих народів — «індійського» та «європейського». Таке незнане в історії Землі «злиття», якби воно справді було, являло б собою справжній феномен. Кожна мова — передусім засіб для комунікації людей задля взаємної співпраці та виміни думок для спільної користі — вимагає тісного фізичного контакту в просторі і часі. Але навіть таке близьке перемішання різних мов, як ось, наприклад, у Бельгії та Ельзасі, не створило спільної французько-фламандської чи німецько-французької мови (незважаючи на те, що бельгійці та ельзасці у своїй більшості розуміли та вживали обидві мови).
Намагання Росії, які сягають ще часів горезвісного московського князя Григорія Даниловича, який за допомогою свого тестя — татарського хана Узбека — намагався жорстоко знищити всі неросійські мови та «влити» у спільний «котелок» усі сусідні народи, були завжди звернені на денаціоналізацію України та передусім на змішання української мови з російською (при цьому деякі російські «теоретики» вказували на «історичне змішання» руської і татарської мов, що мало статися після московсько-суздальського об’єднання з татарською ордою, яка вирішила «стати руською» та прийняти православну віру). Ця московська акція продовжувалася донедавна, причому уряд СССР нищив по-варварському етнографічну територію України «мішаним» населенням. Одначе після віків намагань Росії ніяка «російсько-українська мова» не народилася, а запанувала накинена урядом російська мова. Ця накинена чужа мова — це лише тимчасове явище, тому що чисельно великий український народ уже пережив не одне вороже намагання знищити його рідну мову, яка, мов легендарний фенікс, оживала знову.
Не можна злучити мов двох великих народів. Випадки домішування чи привласнення чужих слів відбувалися в історії народів не раз, — так, як це сталося з руським діалектом москово-суздальців, котрі, до речі, були найдалі територіально віддалені від центру старої Русі — Києва та котрі в цей час становили меншість стосовно татар та інших неруських племен, якими вони були оточені. Одначе, незважаючи на своє оточення та історичні обставини, навіть і після злиття москово-суздальців з татарами замість «змішання» руської мови з мовою панівних татар витворився лише діалект руської мови у своїй новій формі. Ніколи не було створено нової «татаро-руської» мови, так само як і не було ніколи створено «індоєвропейської» мови — мови ніколи не існуючих «індоєвропейців», про яких немає ніяких наукових доказів.
Перед нами знову постає запитання: хто ж був творцем чи творцями цієї неузасадненої та фіктивної теорії та кому вона була потрібна? Перестудіювавши західноєвропейських теоретиків, ми знаходимо дуже просту відповідь: передусім ця теорія була потрібна німцям, які й були її творцями. Спитаємо: чому саме німцям? А тому, що німецька мова є своєрідним «конгломератом» мов латинської, слов’янської (або праруської) та «германського» лексикону.
Коли ж узяти до уваги вік німецької мови, то із здивуванням побачимо, що вона не сягає далі VIII ст. нашої доби. Тому, порівнюючи її з мовою праруською (чи слов’янською), свідчення про яку сягає тисячі п’ятисот років перед народженням Христа, а також і старогрецькою, відомою вже за вісімсот років перед народженням Христа, ми можемо ствердити, що німці були «безбатченками», бо не мали змоги віднайти слідів своїх далеких предків. Тому, створивши фіктивний та ніколи не існуючий «індоєвропейський» народ, вони не взяли навіть тоді до уваги, що арійські завойовники країни темношкірих дравідів звалися індами, що ці інди вирушили на великий підбій з території сьогоднішньої України та що від їхнього імені й було названо новопідкорену країну Індією. Німецькі теоретики «виділили» зі створеного ними «індоєвропейського народу» так званий «індогерманський» народ, прямими нащадками якого вони себе назвали. Створивши цю фікцію, вони звільнилися від приниження тим незаперечним фактом, що їхня мова складається із слів, великою мірою запозичених від праруських, або слов’янських, мов (вживаємо вислів «праруських» тому, що колись у давнину ця назва була загальною для всіх слов’янських народів після антської доби).
Запровадивши створену ними «індоєвропейську», а з нею «індогерманську», теорію та позбувшись на деякий час свого комплексу меншовартості супроти слов’ян, німецькі теоретики навіть оголосили про своє «спеціальне призначення» та про своє покликання як «носіїв культури», в ім’я чого вони мали повне право та навіть і обов’язок нищити руські, чи то слов’янські племена на просторах поміж Рейном та Балтійським морем та виправдовувати свій «дранг нах Остен». У своєму непомірному самозвеличенні вони також оголосили свою виключну «арійську чистоту крові», притому привласнивши монополію на священний арійський символ світла — «свастику», під знаком якого чинили своє свавілля за часів третього райху.
Не можна не згадати й те, що саме слово «Германія» було створене не німцями, а римлянами, і його зміст означав «побратими» або «родичі по той бік Рейну» (в понятті римлян німці були переважно слов’янськими племенами від Рейну аж до Балтійського моря).
Не меншими від німецьких були й російські фальсифікатори історії, які привласнили московському князівству, яке постало тільки у XII ст., після татарської неволі, всю нашу русько-українську історію та нашу назву Русь. Це вони вчинили в час нашої духовної руїни, в час незгоди та міжусобиць, коли панували ігнорантність та байдужість до майбутніх віків нашого буття. Цей геноцид в Україні марксистсько-московські «теоретики» пояснювали як «злиття націй», «історичним» доказом чого є буцімто те, що український народ ніколи не існував, а його «створив» гетьман Богдан Хмельницький на те лише, щоб знову «об’єднати» його з «велікім русскім народом». Піді впливом німецьких, а згодом і московських «теоретиків» деякі наші «історики» й собі твердять, що, мовляв, автохтонні праруські арійські племена та народи, які тисячоліттями жили на території України і були знані під назвами скіфів, сарматів, оріїв, антів та іншими, включно з русами, не були споріднені з нами, і українці сьогодні не можуть вважати себе їх спадкоємцями. Лише росіяни, або «великороси», є справжніми нащадками цих автохтонів. Ця зарозумілість росіян цілком схожа з міфами про «обраність» німців.
Унаслідок догматичного начинення «індоєвропейської» та «індогерманської» теорій, створених «авторитетними» західними (німецькими) науковцями, наші історики протягом довгих літ не наважувалися зробити перегляд цих теорій та вдалися до їх наукового доведення. Некритичне ставлення до «встабілізованих» теорій спостерігається і сьогодні, отож той, хто наважується перестудійовувати праісторію нашого народу та очищувати її від фальшивих трактувань, має бути готовим до великих труднощів і перешкод з боку своїх та чужих догматиків. Усілякі твердження наших «знавців-істориків» про те, приміром, що наш древній Київ буцімто був споруджений вже не руським князем, але «хозарським міністром» — Києм тисячу років тому, що він був «конгломератом» різних етнічних «елементів» і що правили ним не руські князі, а «міжнародні купці» та «ватажки», — все це є неузасадненими вигадками, які не витримують поважної наукової критики і фабрикуються «в ім’я української історичної науки» лише для приниження нашої національної гідності.
Задля справедливості зауважимо, що у світовій науці є чимало об’єктивних теорій, які виразно і недвозначно стверджують історичну правду про країну «індоєвропейських народів» і мов. Так, знаний англійський науковець Стюарт Пігот пише: «Поміж Карпатами і Кавказом народилися індоєвропейські мови. Є найбільш вірогідним, що вони народилися у Понтійсько-Кавказьких степах». Інший науковець, Г.Г.Велс, твердить: «Є найбільш правдоподібним, що перші арійці та їхні мови вирізнилися в областях Дунаю, Дніпра, Дону і Волги — головних рік того великого краю». У своєму іншому творі він додає: «Ми згадували, що арійська мова постала у Південній Русі поміж Дунаєм і Дніпром, у сьогоднішній Україні».
Зі згаданими вченими погоджуються відомі енциклопедисти, котрі рівно ж стверджують, що «арійська мова, якою розмовляли перші європейські-арійці 6000—5000 років перед народженням Христа, не була примітивною мовою дикунів, а була мовою досконало розвиненою, зі складними граматичними формами».
Якщо ми поважно застановимося над твердженнями світових науковців, які зацікавлені лише в об’єктивності, то, підсумувавши їх, можемо зробити логічний висновок. А саме: народ, що замешкував Україну в епоху творення так званої індоєвропейської мови — чи, краще сказати, арійсько-руської прамови, — мусив мати велику духовну й біологічну силу. Підтвердженням цього є те, що протягом довгих віків цей народ колонізував великі простори Євразії, Близького і Далекого Сходу, де поклав основи під могутні імперії (Шумер, Персія, Греція, Рим) та скріпив Західну Європу. Великі походи арійсько-кімерійських завойовників до Малайї, Індонезії, сьогоднішнього Індокитаю, на острови Японії й Філіпінські, на континенти Америки, в Океанію та навіть у Нову Гвінею і Австралію, — усюди, де вони втрималися, вони клали основи нових культур, а де не втрималися під натиском монголо-китайським, семітським чи місцевим, від переважаючих чисельно аборигенів, — там залишали перекази про «білих напівбогів».
І хоч як це дивно, але так звані «білі напівбоги» у спадщину гавайським полінезійцям (з якими, мабуть, вони перемішалися, перетворивши їх з чорних на майже білих, — у контрасті до неперемішаних тоді канібалів островів Фіджі, які залишилися чорношкірими досьогодні) залишили культ віночків на головах та священний танок «гуля» (від арійського слова «гуляти»), що було ритуальним танком «дівиць-жрекинь».
Японцям залишили орії-сумери славетних «самураїв» — звитяжних лицарів, які до останнього часу берегли на своїх ритуальних шоломах рівно ж знак тризуба, вже призабувши його історію та тих перших прибульців, які принесли цей священний знак на острови Японії.
Усе це для багатьох із нас звучить дещо фантастично і сумнівно, тому що ми звикли до «авторитетних» думок і теорій і, будучи понад усяку міру скромними, не можемо уявити собі, що експансія племен білої раси мала свій історичний початок із території Прарусі-України. А також не можемо уявити і того, що ми є прямими нащадками тих славних праоріїв, бо не втратили зв’язку з їхньою землею і тим самим зберегли їхні мовні елементи, мистецтво (яке має свій початок ще в добі Трипілля) та генетичну тяглість від них.
Процес поширення арійської мови, який охоплював собою майже увесь простір Євро-Азії, відбувався протягом тисячоліть. Мова передавалася усно. Зміни ці відбувалися поступово й повільно, тому що народ, який був творцем цієї мови, мусив бути на вищому рівні від інших народів. Експансія арійської мови з її матірного лона — України відбувалася лише завдяки рухам населення, або племен, які, вирушивши і зайнявши малозаселені або й незаселені простори чужих країн та осівшись на них, наладнували торговельні зв’язки із сусідами, які переймали від наших «колоністів» їхню мову і культуру. Подібний процес відбувався часто і в новітніх часах, як ось експансія латинської мови у межах старої Римської імперії, а згодом — англійської та іспанської.
Оскільки, як вже науково стверджено, арійська мова у своїх схожих діалектах була винесена у світ її носіями з території Прарусі-України, то це означає, що й рухи населення відбувалися в напрямку від центру до периферії. Це свідчить, що колонізація і завойовування інших країн мусили виходити з території України, а не з інших країн в Україну, як дехто намагається переконати. Експансія орійців з території Праукраїни — між якими були також і племена індів-сіндів (завойовників Індії), сумерів-кімерів, порусів, гетів, пелазгів, гіксосів та інших, — огортала собою країни від Близького до Далекого Сходу. Отож від європейської західної півкулі до Персії, Індії та інших азіатських країн простяглася шовковою ниткою оця генетично-мовна та культурна спорідненість, що її спостережливе око істориків все більше віднаходить з кожним роком. Усюди є підтвердження цьому західних науковців, одначе їх потрібно віднайти нам серед багатьох наукових творів, серед головних тем яких немає дослідів праісторії України чи історії нашого народу.
Про нашу праісторію найширше стверджується такими славними науковцями, як уже згадуваний С.Пігот у своїй праці «The Dawn of Civilisation», Герберт Г. Веллс у «The outline of History», А.Л.Бешем у «The Wander that was India», та в енциклопедіях: «The new International Encyclopedia», «Encyclopedia Americana». Автохтонну українську спадкоємність від найдавніших часів трипільської доби і той незаперечний факт, що Україна є колискою народів Європи, підтверджує також і об’єктивний російський науковець (не українець) Ростовцев — професор університетів у Москві та в Оксфорді, а згодом — Єльського університету в США. Після своїх дослідів «трипільської культури», яка існувала в Україні близько семи тисяч років тому, він зробив такі висновки: «Трипільська культура зі своїми матеріальними та моральними прикметами цілком заслуговує на назву української культури, у всій своїй схожості і близькості».
Оскар Менгин, професор палеонтології Віденського університету, ствердив, що «трипільська культура — це передусім українська культура». Австралійський професор Гордон Чайлд, який є в сучасну пору одним з найбільших авторитетів у ділянці праісторії, називає людей трипільської культури «ukrainian villagers» (українські селяни). Подібно висловилися також і українські науковці Щербаківський, Пастернак, Хвойка, Грушевський та інші.
Якщо, на думку науковців, в Україні в давнину існувала висока культура та народилася прамова європейських народів, то який же народ міг створити цю культуру? Цілком певно, що це був не китайський, єврейський чи арабський народ, а також і не дравідо-індуський, назви якого ще не було в ту добу і територію якого було згодом підкорено нашими індами-сіндами з-над Азовського моря, котрі й дали Індії назву (так само як і назву Ірана — від слова «арії»). Це був наш, праукраїнський народ.
Отже, наші висновки: Україна — це колиска народів Європи, їхньої культури та мов. Це є країна арійської мови, батьківщина праарійців та праарійської першої мови, а не міфічних «індоєвропейців», які ніколи не існували і які були створені чужими фальсифікаторами нашої праісторії. Арійська мова та її творці вже існували 6000—2000 років тому. Якщо, отже, припускати теорію про існування «індоєвропейців», то ними були наші прапредки — арійці, основоположники культури та законодавці, прямими автохтонними нащадками яких ми є.
Д-р Святополк Шумський
Перехід-IV, 2000, число 3 (5)
http://www.perehid.kiev.ua/n5-2.html
Від довгих років і аж досьогодні серед багатьох європейців, а передусім серед нас, українців, панує загальне переконання, що початком європейських мов була буцімто якась міфічна мова індоєвропейців та що походження своє народи європейського суходолу виводять від такого ж самого міфічного індоєвропейського народу. Але відповідно до нашої природної «скромності» українці, на думку наших авторитетних знавців історії, не були тими щасливцями, які виводять свій початок безпосередньо від індоєвропейців, тобто з індоєвропейської сім’ї народів. О ні, ми вже з’явилися згодом як продукт мішанини різних «компонентів» (ще й досьогодні неустійнених), — можливо, «германо-скандинавських» чи то й варязьких, а можливо, ми є сумішшю «ірано-хозарсько-тюркською» і т. п.
Коли всі оті «походження» нас є продуктом чужих, ворожих нам «істориків», то це цілком зрозуміло, бо, використовуючи нашу наївність та духовну слабкість, чужинці завжди намагалися творити для нас історію згідно зі своїми вигодами та смаками. Але коли вітчизняні науковці некритично повторюють чужинські висновки і викривлюють тим самим нашу історію, то це вже не тільки незрозуміло, а й зле. Позаяк, проаналізувавши всі оті теорії «нашого походження», а особливо теорію про міфічну й науково недоведену «індоєвропейську» прамову, ми переконалися, що ця «гіпотеза» є вигадкою. А це означає, що деякі наші вчені поширюють звичайнісінькі закордонні фальшивки.
А тепер постає запитання: чому цю вигадку створено і хто був її творцем?
Її створили західноєвропейські мовознавці та історики, які під час своїх наукових вправ були здивовані та заскочені фактом великого споріднення й подібності багатьох слів західноєвропейських мов до мови прарусів, чи, як їх потім звикли звати, — слов’ян. Студіюючи мову індійського ведійського санскриту, а особливо записів релігійних вчень «Рігведи», а також і поруської, або «перської», священної книги Зороастра «Авести» («доброї вістки»), яка була неначе «сестрою» у своїй схожості з «Рігведою» індів, західні лінгвісти відстежили велике споріднення мови цих древніх книг передусім з мовою українців. Термінологія божественних постатей у браміно-індійській «Рігведі» майже незмінна та аналогічна міфологічним постатям наших прапредків Праукраїни — колиски арійської (орійської) раси, а це значить, людей, які вилонили із себе великих колонізаторів та завойовників Індії, Персії: славних індів-сіндів з-над берегів Азовського моря та порусів-парсів з-над берегів Дунаю. Вони, наші славні племена, принесли із собою в нові краї приблизно за 1500 років перед народженням Христа свої вірування та свою старовинну праруську, або праукраїнську, мову, яка і збереглася там (що є вже устійненим загальноприйнятим історичним фактом).
Пригляньмося уважніше та порівняймо схожість міфологіі України та Індії. Наш найвищий Бог (Отець) — Іствор-бог, що означає Бог-творець, назву якого з віками дещо змінили, скоротивши на Сварог, — досьогодні живе в Індії як Сварга. Наш Даждь-бог, чи Даж-бог, у них зберігся під назвою Дажба, а наш Бог-громовержець Перун шанується в Індії як Варуна. Бог Вогню ще трипільської доби у ведійських книгах зберігся як Агні, а бог вітрів Вій і бог смерті Яма залишили свої оригінальні назви досьогодні, — включно з трипільською Дівою, яка й донині зветься в Індії Дева. Мову, якою розмовляли наші одноплемінники інди-сінди — колонізатори Індії (країни темношкірих дравідів) та поруси (перси) — колонізатори сьогоднішнього Ірану, науковці назвали «пракрит». У Персії священна книга Зороастра «Давіста» (у праруській мові — «Дана-Вістка», тобто, повторимось, «добра вістка»; цю назву пізніше прибрало християнське Євангеліє), пізніше стала називатися «Авестою». Усе це ще раз свідчить, що творцями браміноіндійського світогляду були наші прарусько-арійські вихідці з теперішніх земель України. Відкинувши свою україножерну московську суб’єктивність, знаний російський історик Хом’яков видав перший санскрито-слов’янський словничок і чесно ствердив, що найбільше наближеною до мови ведійських книг з-поміж усіх слов’янських мов є українська.
Англійським науковцям, які досліджували санскрит, дуже заважала відсутність елементарного знання слов’янських мов. Отож вони — творці поняття «індоєвропейська сім’я народів» — у пошуках узгодження своїх попередніх дослідних висновків вирішили створити теорію-міф про існування колись (невідомо коли) «індоєвропейського» міфічного народу, який також уживав «індоєвропейську» мову, з якої буцімто постали усі європейські мови (тому що всі вони зберегли та перебрали з «індоєвропейської» мови певну кількість слів і понять).
Коли ж згодом усі ті «творці» поставили собі питання: «Де і коли жив цей індоєвропейський народ»? — то в результаті докладних студій відповідь звучала так: «На теперішніх етнографічних територіях Русі-України за 6000—2000 літ перед народженням Христа». Внаслідок цих студій теорія (чи припущення), трактована як непомильна, про якийсь міфічний «індоєвропейський» народ, який буцімто мав би бути мішаниною народів Індії і Європи, стала абсурдом. Це сталося тому, що історія не знає про якусь там «мандрівку великого народу» з Індії в Європу або з Європи в Індію, за винятком завойовницьких походів наших прарусів-орійців, не знає народу, який би вживав «індоєвропейську» мову, особливо в устійненій добі 6000—2000 років до народження Христа.
Із наукового погляду мовознавців та істориків, на нашій планеті немає ніяких конкретних доказів про «злиття» двох мов великих народів — «індійського» та «європейського». Таке незнане в історії Землі «злиття», якби воно справді було, являло б собою справжній феномен. Кожна мова — передусім засіб для комунікації людей задля взаємної співпраці та виміни думок для спільної користі — вимагає тісного фізичного контакту в просторі і часі. Але навіть таке близьке перемішання різних мов, як ось, наприклад, у Бельгії та Ельзасі, не створило спільної французько-фламандської чи німецько-французької мови (незважаючи на те, що бельгійці та ельзасці у своїй більшості розуміли та вживали обидві мови).
Намагання Росії, які сягають ще часів горезвісного московського князя Григорія Даниловича, який за допомогою свого тестя — татарського хана Узбека — намагався жорстоко знищити всі неросійські мови та «влити» у спільний «котелок» усі сусідні народи, були завжди звернені на денаціоналізацію України та передусім на змішання української мови з російською (при цьому деякі російські «теоретики» вказували на «історичне змішання» руської і татарської мов, що мало статися після московсько-суздальського об’єднання з татарською ордою, яка вирішила «стати руською» та прийняти православну віру). Ця московська акція продовжувалася донедавна, причому уряд СССР нищив по-варварському етнографічну територію України «мішаним» населенням. Одначе після віків намагань Росії ніяка «російсько-українська мова» не народилася, а запанувала накинена урядом російська мова. Ця накинена чужа мова — це лише тимчасове явище, тому що чисельно великий український народ уже пережив не одне вороже намагання знищити його рідну мову, яка, мов легендарний фенікс, оживала знову.
Не можна злучити мов двох великих народів. Випадки домішування чи привласнення чужих слів відбувалися в історії народів не раз, — так, як це сталося з руським діалектом москово-суздальців, котрі, до речі, були найдалі територіально віддалені від центру старої Русі — Києва та котрі в цей час становили меншість стосовно татар та інших неруських племен, якими вони були оточені. Одначе, незважаючи на своє оточення та історичні обставини, навіть і після злиття москово-суздальців з татарами замість «змішання» руської мови з мовою панівних татар витворився лише діалект руської мови у своїй новій формі. Ніколи не було створено нової «татаро-руської» мови, так само як і не було ніколи створено «індоєвропейської» мови — мови ніколи не існуючих «індоєвропейців», про яких немає ніяких наукових доказів.
Перед нами знову постає запитання: хто ж був творцем чи творцями цієї неузасадненої та фіктивної теорії та кому вона була потрібна? Перестудіювавши західноєвропейських теоретиків, ми знаходимо дуже просту відповідь: передусім ця теорія була потрібна німцям, які й були її творцями. Спитаємо: чому саме німцям? А тому, що німецька мова є своєрідним «конгломератом» мов латинської, слов’янської (або праруської) та «германського» лексикону.
Коли ж узяти до уваги вік німецької мови, то із здивуванням побачимо, що вона не сягає далі VIII ст. нашої доби. Тому, порівнюючи її з мовою праруською (чи слов’янською), свідчення про яку сягає тисячі п’ятисот років перед народженням Христа, а також і старогрецькою, відомою вже за вісімсот років перед народженням Христа, ми можемо ствердити, що німці були «безбатченками», бо не мали змоги віднайти слідів своїх далеких предків. Тому, створивши фіктивний та ніколи не існуючий «індоєвропейський» народ, вони не взяли навіть тоді до уваги, що арійські завойовники країни темношкірих дравідів звалися індами, що ці інди вирушили на великий підбій з території сьогоднішньої України та що від їхнього імені й було названо новопідкорену країну Індією. Німецькі теоретики «виділили» зі створеного ними «індоєвропейського народу» так званий «індогерманський» народ, прямими нащадками якого вони себе назвали. Створивши цю фікцію, вони звільнилися від приниження тим незаперечним фактом, що їхня мова складається із слів, великою мірою запозичених від праруських, або слов’янських, мов (вживаємо вислів «праруських» тому, що колись у давнину ця назва була загальною для всіх слов’янських народів після антської доби).
Запровадивши створену ними «індоєвропейську», а з нею «індогерманську», теорію та позбувшись на деякий час свого комплексу меншовартості супроти слов’ян, німецькі теоретики навіть оголосили про своє «спеціальне призначення» та про своє покликання як «носіїв культури», в ім’я чого вони мали повне право та навіть і обов’язок нищити руські, чи то слов’янські племена на просторах поміж Рейном та Балтійським морем та виправдовувати свій «дранг нах Остен». У своєму непомірному самозвеличенні вони також оголосили свою виключну «арійську чистоту крові», притому привласнивши монополію на священний арійський символ світла — «свастику», під знаком якого чинили своє свавілля за часів третього райху.
Не можна не згадати й те, що саме слово «Германія» було створене не німцями, а римлянами, і його зміст означав «побратими» або «родичі по той бік Рейну» (в понятті римлян німці були переважно слов’янськими племенами від Рейну аж до Балтійського моря).
Не меншими від німецьких були й російські фальсифікатори історії, які привласнили московському князівству, яке постало тільки у XII ст., після татарської неволі, всю нашу русько-українську історію та нашу назву Русь. Це вони вчинили в час нашої духовної руїни, в час незгоди та міжусобиць, коли панували ігнорантність та байдужість до майбутніх віків нашого буття. Цей геноцид в Україні марксистсько-московські «теоретики» пояснювали як «злиття націй», «історичним» доказом чого є буцімто те, що український народ ніколи не існував, а його «створив» гетьман Богдан Хмельницький на те лише, щоб знову «об’єднати» його з «велікім русскім народом». Піді впливом німецьких, а згодом і московських «теоретиків» деякі наші «історики» й собі твердять, що, мовляв, автохтонні праруські арійські племена та народи, які тисячоліттями жили на території України і були знані під назвами скіфів, сарматів, оріїв, антів та іншими, включно з русами, не були споріднені з нами, і українці сьогодні не можуть вважати себе їх спадкоємцями. Лише росіяни, або «великороси», є справжніми нащадками цих автохтонів. Ця зарозумілість росіян цілком схожа з міфами про «обраність» німців.
Унаслідок догматичного начинення «індоєвропейської» та «індогерманської» теорій, створених «авторитетними» західними (німецькими) науковцями, наші історики протягом довгих літ не наважувалися зробити перегляд цих теорій та вдалися до їх наукового доведення. Некритичне ставлення до «встабілізованих» теорій спостерігається і сьогодні, отож той, хто наважується перестудійовувати праісторію нашого народу та очищувати її від фальшивих трактувань, має бути готовим до великих труднощів і перешкод з боку своїх та чужих догматиків. Усілякі твердження наших «знавців-істориків» про те, приміром, що наш древній Київ буцімто був споруджений вже не руським князем, але «хозарським міністром» — Києм тисячу років тому, що він був «конгломератом» різних етнічних «елементів» і що правили ним не руські князі, а «міжнародні купці» та «ватажки», — все це є неузасадненими вигадками, які не витримують поважної наукової критики і фабрикуються «в ім’я української історичної науки» лише для приниження нашої національної гідності.
Задля справедливості зауважимо, що у світовій науці є чимало об’єктивних теорій, які виразно і недвозначно стверджують історичну правду про країну «індоєвропейських народів» і мов. Так, знаний англійський науковець Стюарт Пігот пише: «Поміж Карпатами і Кавказом народилися індоєвропейські мови. Є найбільш вірогідним, що вони народилися у Понтійсько-Кавказьких степах». Інший науковець, Г.Г.Велс, твердить: «Є найбільш правдоподібним, що перші арійці та їхні мови вирізнилися в областях Дунаю, Дніпра, Дону і Волги — головних рік того великого краю». У своєму іншому творі він додає: «Ми згадували, що арійська мова постала у Південній Русі поміж Дунаєм і Дніпром, у сьогоднішній Україні».
Зі згаданими вченими погоджуються відомі енциклопедисти, котрі рівно ж стверджують, що «арійська мова, якою розмовляли перші європейські-арійці 6000—5000 років перед народженням Христа, не була примітивною мовою дикунів, а була мовою досконало розвиненою, зі складними граматичними формами».
Якщо ми поважно застановимося над твердженнями світових науковців, які зацікавлені лише в об’єктивності, то, підсумувавши їх, можемо зробити логічний висновок. А саме: народ, що замешкував Україну в епоху творення так званої індоєвропейської мови — чи, краще сказати, арійсько-руської прамови, — мусив мати велику духовну й біологічну силу. Підтвердженням цього є те, що протягом довгих віків цей народ колонізував великі простори Євразії, Близького і Далекого Сходу, де поклав основи під могутні імперії (Шумер, Персія, Греція, Рим) та скріпив Західну Європу. Великі походи арійсько-кімерійських завойовників до Малайї, Індонезії, сьогоднішнього Індокитаю, на острови Японії й Філіпінські, на континенти Америки, в Океанію та навіть у Нову Гвінею і Австралію, — усюди, де вони втрималися, вони клали основи нових культур, а де не втрималися під натиском монголо-китайським, семітським чи місцевим, від переважаючих чисельно аборигенів, — там залишали перекази про «білих напівбогів».
І хоч як це дивно, але так звані «білі напівбоги» у спадщину гавайським полінезійцям (з якими, мабуть, вони перемішалися, перетворивши їх з чорних на майже білих, — у контрасті до неперемішаних тоді канібалів островів Фіджі, які залишилися чорношкірими досьогодні) залишили культ віночків на головах та священний танок «гуля» (від арійського слова «гуляти»), що було ритуальним танком «дівиць-жрекинь».
Японцям залишили орії-сумери славетних «самураїв» — звитяжних лицарів, які до останнього часу берегли на своїх ритуальних шоломах рівно ж знак тризуба, вже призабувши його історію та тих перших прибульців, які принесли цей священний знак на острови Японії.
Усе це для багатьох із нас звучить дещо фантастично і сумнівно, тому що ми звикли до «авторитетних» думок і теорій і, будучи понад усяку міру скромними, не можемо уявити собі, що експансія племен білої раси мала свій історичний початок із території Прарусі-України. А також не можемо уявити і того, що ми є прямими нащадками тих славних праоріїв, бо не втратили зв’язку з їхньою землею і тим самим зберегли їхні мовні елементи, мистецтво (яке має свій початок ще в добі Трипілля) та генетичну тяглість від них.
Процес поширення арійської мови, який охоплював собою майже увесь простір Євро-Азії, відбувався протягом тисячоліть. Мова передавалася усно. Зміни ці відбувалися поступово й повільно, тому що народ, який був творцем цієї мови, мусив бути на вищому рівні від інших народів. Експансія арійської мови з її матірного лона — України відбувалася лише завдяки рухам населення, або племен, які, вирушивши і зайнявши малозаселені або й незаселені простори чужих країн та осівшись на них, наладнували торговельні зв’язки із сусідами, які переймали від наших «колоністів» їхню мову і культуру. Подібний процес відбувався часто і в новітніх часах, як ось експансія латинської мови у межах старої Римської імперії, а згодом — англійської та іспанської.
Оскільки, як вже науково стверджено, арійська мова у своїх схожих діалектах була винесена у світ її носіями з території Прарусі-України, то це означає, що й рухи населення відбувалися в напрямку від центру до периферії. Це свідчить, що колонізація і завойовування інших країн мусили виходити з території України, а не з інших країн в Україну, як дехто намагається переконати. Експансія орійців з території Праукраїни — між якими були також і племена індів-сіндів (завойовників Індії), сумерів-кімерів, порусів, гетів, пелазгів, гіксосів та інших, — огортала собою країни від Близького до Далекого Сходу. Отож від європейської західної півкулі до Персії, Індії та інших азіатських країн простяглася шовковою ниткою оця генетично-мовна та культурна спорідненість, що її спостережливе око істориків все більше віднаходить з кожним роком. Усюди є підтвердження цьому західних науковців, одначе їх потрібно віднайти нам серед багатьох наукових творів, серед головних тем яких немає дослідів праісторії України чи історії нашого народу.
Про нашу праісторію найширше стверджується такими славними науковцями, як уже згадуваний С.Пігот у своїй праці «The Dawn of Civilisation», Герберт Г. Веллс у «The outline of History», А.Л.Бешем у «The Wander that was India», та в енциклопедіях: «The new International Encyclopedia», «Encyclopedia Americana». Автохтонну українську спадкоємність від найдавніших часів трипільської доби і той незаперечний факт, що Україна є колискою народів Європи, підтверджує також і об’єктивний російський науковець (не українець) Ростовцев — професор університетів у Москві та в Оксфорді, а згодом — Єльського університету в США. Після своїх дослідів «трипільської культури», яка існувала в Україні близько семи тисяч років тому, він зробив такі висновки: «Трипільська культура зі своїми матеріальними та моральними прикметами цілком заслуговує на назву української культури, у всій своїй схожості і близькості».
Оскар Менгин, професор палеонтології Віденського університету, ствердив, що «трипільська культура — це передусім українська культура». Австралійський професор Гордон Чайлд, який є в сучасну пору одним з найбільших авторитетів у ділянці праісторії, називає людей трипільської культури «ukrainian villagers» (українські селяни). Подібно висловилися також і українські науковці Щербаківський, Пастернак, Хвойка, Грушевський та інші.
Якщо, на думку науковців, в Україні в давнину існувала висока культура та народилася прамова європейських народів, то який же народ міг створити цю культуру? Цілком певно, що це був не китайський, єврейський чи арабський народ, а також і не дравідо-індуський, назви якого ще не було в ту добу і територію якого було згодом підкорено нашими індами-сіндами з-над Азовського моря, котрі й дали Індії назву (так само як і назву Ірана — від слова «арії»). Це був наш, праукраїнський народ.
Отже, наші висновки: Україна — це колиска народів Європи, їхньої культури та мов. Це є країна арійської мови, батьківщина праарійців та праарійської першої мови, а не міфічних «індоєвропейців», які ніколи не існували і які були створені чужими фальсифікаторами нашої праісторії. Арійська мова та її творці вже існували 6000—2000 років тому. Якщо, отже, припускати теорію про існування «індоєвропейців», то ними були наші прапредки — арійці, основоположники культури та законодавці, прямими автохтонними нащадками яких ми є.
Відповіді
2002.08.13 | Габелок
Привід броде по Европі, привід Оріянства...
У всякому разі це не просто маячня. Це наукова маячня. Я не збираюся тут доводити чому це не так. Це б зайняло занадто багато часу, це по-перше. І по-друге, "Перехід" читають люди, які шукають віри але не знань.Насправді, походження та історія індоєвропейців досить складна й ще не повністю зрозуміла. Дійсно, Лівобережжя та басейн Дніпра були частиною індоєвропейської території протягом деякого часу, але це лиш уламок історії розвитку індоєвропейців. Все ще існують чисельні питання на які покищо немає відповіді. Слов"яни, доречі, прийшли до України тільки десь в 5 ст. до н.е. з території теперішньої Польщі. Яким чином слов"яни, які були відомі під іменем венедів потрапили до Польщі ще не відомо.
Не відомо чи існувала пра-індоєвропейська мова, як єдина мова з якої потім розвинулись інші сучасні індроєвропейські мови, чи може мова ця розвивалася кількома етапами й ті сучасні мови, які відомі тепер може й не були ніколи частинами єдиної індоєвропейської мови. Особливо зі знахідкоми Хетських та Тохарських писемних пам"яток з"явилося дуже багато фактів, які не вкладаються ні в які попередні пояснення розвитку індоєвропейських мов.
Звичайно, в "Переході" Орії зібрались й швиденько всі проблеми вирішили.
Для зацікавлених:
http://www.geocities.com/indoeurop/main8.html
2002.08.13 | Teoretyk
V tsilomu zgoden, ale ote bezapeliatsijne "pryjshly z Pol'shchi..."
tse same te, na chomu spekuliuje "orijanstvo". Zvychajno, ja ne zaperechuju kompetentnist' tyh vchenyh, jaki tse dovodiat'. Ale jihni dokazy spyrajut'sia na vidomi facty, jaki mozhna bulo znajty v Pol'shchi, Bolgariji, Rosiji, ...., ale ne v Ukrajini. Za sovitiv najdavnisha ukrajins'ka istorija bula factychno zaboronena. Najkrashche tse sformuliuvav "sovist' rosijs'koji inteligentsiji" akademik Likhachov: "A dlia chogo nam istorija do 10-go stolittia?"Otzhe, najkrashchym zasobom borot'by z orijanstvim bulo by ser'jozne pereosmyslennia arheologichnoji istoriji Ukrajiny. Bo naspravdi rozkopky taky velysia, ale zavdanniam "radians'kyh vchenyh" bulo dovesty, shcho ukrajinci ne majut' zhodnogo vidnoshennia navit' do Kyjivs'koji Rusy, ne kazhuchy vzhe pro davnishi chasy.
2002.08.13 | Габелок
Про конспірацію...
Я не знаю, як розвивалось вивчення стародавньої історії за совітських часів, але у 1997 році вийшов перший том збірника "Давньої історії України. Первісне суспільство." (Київ, Наукова Думка), який є гарною антологією досліджень стародавньої історії України. Дослідження основані на археологічних, лінгвінистичних, антропологічних та іниших матеріалах. Цей збірник використовує праці близько 250(!) авторів, які досліджували історію стародавньої України.Я намагався там знайти якусь конспірацію проти оріїв, але не зміг. Звичайно, так, як будь-яка історія є завжди наукою гіпотетичною, то, може, не всі ті автори згодні однин з одним, але всі їхні теорії приводяться у збірнику і будь-хто може висувати свої ідеї. Якщо археологічна культура, яка пов"язна зі слов"янами не існувала у Північному Причорномор"ї у першому столітті до н.е., то ви хоч "Алла кричіть", але ви слов"ян там не знайдете.
P.S. Коли людина не знає фізики, то вона думає, що вона не знає фізики. Коли ж людина не знає історії, то вона думає, що, або, ніхто не знає історії, або, що це конспірація. (У нашому випадку конспірація проти українців).
2002.08.13 | Teoretyk
Mene ne obhodiat' orii, ale ja chytav solidnu monografiju
amerykans'kogo vchenogo pro pohodzhennia slovijans'koji movy (radshe praslav'jans'koji). Tam vin rozgliadje vsi isnujuchi teoriji i z dejakoju doleju sarkazmu zauvazhuje, shcho pol's'ki vcheni dovodiat' pol's'ke pohodzhennia, bolgars'ki - bolgars'ke i. t. p. Lyshe radians'ki vcheni zberigajut' "ob'jektyvnist'" porivniujuchy vsi tsi teoriji, ale v zhodnomu razi ne rozhliadajut' duzhe imovirnu (na dumku amerykans'kogo avtora) gipotezu pro pohodzhennia tijeji movy z Ukrajiny (ochevydno, shcho rosijs'ke pohodzhennia vyklykalo b lyshe usmishku).Shchodo porivniannia z fizykoju - fizyka maje zavdanniam, napryklad, daty liudiam mobil'nogo telefona - i chudovo z tsym spravliajet'sia. Za shcho otrymujut' groshi istoryky? Shchob lyshe kazaty peresichnym gromadianam, shcho vony vse znajut', ale nikomu nichogo ne pojasniat', bo tse ezoterychne znannia prystupne lyshe obranym? V Angliji, napryklad, istorija vzagali vvazhajet'sia rozdilom literatury i jakshcho istoryk ne pyshe zrozumilyh vsim knyzhok, to nachorta vin potriben? Ja nedaremno poslavsia na amerykans'ku knyzhku, bo nashyh prosto ne isnuje (ja maju na uvazi ser'joznu istoriju - ne "orianstvo"). Otzhe, dopoky ukrajins'ki istoryky budut' korchyty is sebe tajemnyh zherciv i pysaty lyshe do specializovanyh zhurnaliv, shyroka publika bude chytaty pro "orijiv" i za brakom lipshoji al'ternatyvy viryty u tu majachniu.
2002.08.13 | Габелок
Американський автор?
Чи не могли б Ви навести ім"я автора, про якого Ви згадуєте, та назву його монографії.Щодо історичного мовознавства то тут існує така фундаментальна проблема. Історичне мовознавство в значній мірі існує, як порівняльне мовознавство. Ми порівнюємо слов"янські мови й приходимо до висновку, що вони походять з однієї пра-слов"янської мови. Далі порівнюємо індоєвропейські мови й намагаємося зрозуміти їхню спорідненість. Таким чином усі європейські індо-європейські мови були розділені на кілька великих історичних груп: германо-слов"янсько-балтську, іліріко-кельтсько-італійську, тракійську (до якої дехто відносить по-мимо зникнувших тракійської, дакської та гетської,- вірменську) та грецьку мову, як окрему групу.
Вважалося, що ці групи були колись окремими мовами коли вони відокремилися від прото-індо-європейської мови. Тобто, прямих доказів, що так було не існує (вся історія, загалом, побудована на гіпотезах). Все побудовано на порівняльному аналізі мов. Потім це все порівнюється з археологічними та іншими дослідженнями. Великою несподіванкою для порівняльної лінгвістики стало відкриття тохарської мови (територія сучасного Китаю, Уйгурський автономний округ), яка має риси кельтських, слов"янських, германських, балтських та фіно-угорських мов. Тепер лінгвісти не знають, що з цим усим робити. Я думаю, що загальна картина проясниться з вивченням археологіних залишків тохарців.
Є багато археологічних фактів,які показують де германо-балто-слов"яни осіли коли вони прийшли до Європи, але, конкретно, звідки і яким шляхом вони туди прийшли, здається, не дуже зрозуміло. Більше фактів є про походження й шляхи міграції індоіранців.
Хети є теж загадкою. Їхня мова хоча й споріднена з індо-європейською але має більш архаїчні ознаки ніж індо-європейські мови. Так, наприклад, у хетській мові не існує роду. Всі іменники діляться тільки на живі та неживі, як у шумерській мові. Звідки прийшли хети, які прийняли назву народу землю якого вони захопили?
2002.08.14 | Teoretyk
Ja v danyj moment ne v Ukrajini, tomu ne mozu(+)
nazvaty tochni dani. Ja ne specialist z movoznavstva i prydbav ciu knyzhku lyshe tomu, shcho jiji vypustyly v Radians'komu sojuzi (des' na pochatku 80-h) i ja buv vrazhenyj cym factom tomu shcho slov'jans'ke movoznavstvo jak i slov'jans'ka istorija zavzhdy vvazhalysia rozdilom ideologiji. Ja dumaju shcho prychynoju vyhodu cijeji knyzhky v SRSR bulo (1) obmezhenyj tyrazh, (2) vuz'kofahove vykladennia materialu, (3) velykyj objem, otzhe ne bude chytatysia shyrokym zagalom. Mij vlasnyj (liubytel's'kyj) interes vyklykala mozhlyvist' uznaty neuperedzhenu tochku zoru na pohodzhennia slov'jan. Ja buv i dosi zalyshajusia perekonanym v tomu, shcho v radians'komu sojuzi doslidzhennia v cij galuzi ne zaohochuvalysia z ideologichnyh prychyn. Gadaju, spravdi objektyvne doslidzhennia ciogo pytannia (bez ogliadu na "starshogo brata") i, najgolovnishe, dobre vykladene u velykotyrazhnij knyzi, malo by velykyj uspih u publiky, jak pokazuje populiarnist' vsiakyh marginaliv.Shchodo mov - naskil'ky meni vidomo, odnym z metodiv doslidzhennia istoriji je vyvchennia sukupnosti bazovyh sliv shcho opysujut' povsiakdenni realiji na osnovi chogo robyt'sia vysnovok pro seredovyshche v jakomu jshlo formuvannia movy (nazvy tvaryn, roslyn, i t.p.). Shcho z ciogo pryvodu mozhna skazaty pro ukrajins'ku i inshi slov'jans'ki movy? Napryklad, mene vrazhaje, shcho slovo "kachka" je zapozychenym. Chy oznachaje ce, shcho ukrajinci sformuvalys' des', de ne bulo kachok? (chy je taki miscia?) Takozh, vsi nazvy golovnyh richok v Ukrajini pohodiat' vid skifiv. Jak pro nyh diznalysia ukrajinci, jakshcho vony pryjshly do prychornomor'ja vzhe pislia skifiv? Ja, zvychajno, rozumiju najivnist' cyh dvoh zapytan', ale chy isnuje jakes' systematychne doslidzhennia usijeji sukupnosti movnogo materialu z cijeji tochky zoru?
2002.08.14 | Габелок
Гідроніми
Ви запитуєте, як українці пам"ятають назви рік народів, яких вже давно не існує. Справа у тому, що всі ті народи існують через нас. Адже народи, які приходили черговими хвилями до території сьогоднішньої України, не зміняли одне одного повністю, але змішувалися і породжували, щось нове. Мова одного з народів зникала але не повністю, деякі слова та, часом, вимова проникали в домінантну мову й продовжували й, ще, продовжують жити. Гідроніми один з прикладів такої спадщини.Такий приклад. Є дуже гарний зразок, що українські прото-слов"яни, які жили тонкою смугою між лісом й степом від басейну Прип"яті до Київщини змішувалися зі скіфами. Ми знаємо, як скіфи ховали своїх померлих і знаємо, що слов"яни спалювали своїх померлих. Так от, є багато зразків змішаних скіфсько-слов"янських некрополів.
Потім прийшли сармати й розбили скіфів. Що це означає? Де поділись скіфи? Деякі змішалися з сарматами (савроматами), деякі пересунились на північ й змішалися з слов"янами київщини, які й досі мають "трикутні" іранські типи обличчя.
Потім, нова хвиля нових пришельців змусила сарматів теж змішуватися з сусідніми народами, які були - слов"янами. Звичайно, така суміш відбувалася й до того. Сармати Укарїни, особливо лівобережні вже десь у 2-му ст. н.е. говорили слов"янською мовою. Але ж це не трапилось на протязі одного року. Така слов"янізація тривала роками. Сармати поступово освоювали мову, спочатку через розуміння, потім через двомовність, потім через одномовність. Але ж назви рік передаються з покоління в покоління й є досить консервативними речами. Люди не дають назви рікам "зі стелі". Коли Ви приходите до нової річки Ви ПИТАЄТЕ, як вона називається. Тобто це говорить про поступову зміну у суспільстві. Мова змінилась, гідроніми - ні, таким чином, населення не змінилось теж. Коли одна група люде раптово витісняє іншу, тоді можлива зміна гідронімів. Це бачимо у Криму. Більшість річок мають тюркське походження. Суук-су ("Холодна вода"), Чюрюк-су ("річка смердючка") та ін.
Таких напливів народів в Україну було десятки. Ще один зразок, тепер з нашого літопису. Коли печеніги прийшли в Північне Причорномор’я, населяючі ту територію "чорні клобуки",(самоназва - каракалпаки) попросили руських князів осісти в Переяславськом князівстві. Там вони й осіли. Інші тюрські народи осіли в Черніговській землі. Таких випадків було багато й далеко не про всі ми знаємо.
Скоріш за все назви українських річок мають сарматське походження, а не скіфське. У всякому разі це те що я знаю. Майже всі значні річки України мають корінь "дн" у своїй основі, що сарматською значить "вода" або "річка". Тобто Дон (українською правильно буде Дін) означає просто - "Річка" (майте на увазі, що тисячу років тому Доном був теперішній Донець. Тобто Ігор шоломом пив воду з "Великого Дону" - Дінця) . Данапарас - "глибока вода", Данаве - "пливуча вода", чи просто "річка", Даністар - не знаю, можливо від грецької назви Істер - ріка Істер - Даністер. Буг отримав назву від бужан, які мали свого "вожда" - Буга.
Слов"янські назви річок мають корінь "стр", звідси слово "струмок" (порівняйте з англійським словом "stream" - струмок), та корінь "пр", як у слові "прискати" - тобто "текти" або "періщити, прати, перу, переш". Ось приклад деяких слов"янських, а може й ще давніших, дослов"янських, тобто якихось іншихіндоєвропейських мов: Стир, Стрий, Стрижень, Струга, Стрипа, Струмок, Остер, Бистриця, Простир, Прут, Прип'ять (ця назва, очевидно, складається з двох часїин і означає «Ріка-путь»), Простир, Проня, Протва, Пира, Опір, Пиріг. Права притока Дніпра Ірпінь давніше називалася Пірна. У Тетерів впадає річечка з назвою Ібр, що колись, мабуть, звучала як Іпр. Можливо, що й у і найдавнішій, записаній ще античними греками, назві Дніпра Борістен перша частина Боріс — це той самий корінь "пр", що й у теперішній назві Дніпро.
Коли кажуть, що ми слов"яни, я питаю, що це означає. Ми є мішаниною всих народів, які живуть у нас, тому робити з нас аріїв чи оріїв, як найменше, є науково хибною справою. Болгари вже давно заявили, що хоча вони говорять слов"янською мовою, вони не вважають себе за слов"ян.
Це коротко. Читайте інші мої повідомлення в "Нашій Історії".
Частина інформації цього повідомлення була взята з
http://www.google.com/search?q=%C4%ED%B3%EF%F0%EE+%EE%E7%ED%E0%F7%E0%BA+&btnG=%CF%EE%F8%F3%EA+%E2+Google&hl=uk&inlang=ru&ie=windows-1251
2002.08.16 | Teoretyk
Re: Гідроніми
Diakuju za rozlogu vidpovid' ale bil'shist' informaciji bula meni vidoma, same tomu ja pochav dyskutuvaty z vamy cherez vashu frazu pro te, shcho slov'jany nevidomi v Ukrajini do V-go stolittia> Сармати Укарїни, особливо лівобережні вже десь у 2-му ст. н.е. говорили слов"янською мовою.
> Скоріш за все назви українських річок мають сарматське походження, а не скіфське. У всякому разі це те що я знаю.
Ja tut maju pryjatelia osetyna. Osetyny je nashchadkamy skifiv. Tak ot
suchasnoju osetyns'koju movoju "don" ce i "richka" i "voda".
Коли Ви приходите до нової річки Ви ПИТАЄТЕ, як вона називається. Тобто це говорить про поступову зміну у суспільстві.
Greky nazyvaly Dnipro Borysfenom. Skify, jaki buly prybul'ciamy ne pocikavylys' u Grekiv (ja by skazav "amerykanciv" togochasnogo svitu)
nazvamy richok, a daly vsim jim svoji nazvy. Takozh vony ne spytaly u miscevogo naselennia. Jakshcho slov'jany jshly z Pol'shchi' to vony povynni buly spershu poznajomytysia z verhiv'jamy vsih tyh richok i daty jim svoji nazvy. Otzhe, ja bachu tut dejaku zagadku.
> Коли кажуть, що ми слов"яни, я питаю, що це означає. Ми є мішаниною всих народів, які живуть у нас, тому робити з нас аріїв чи оріїв, як найменше, є науково хибною справою. Болгари вже давно заявили, що хоча вони говорять слов"янською мовою, вони не вважають себе за слов"ян.
>
Te same v Chehiji. Ale ne budemo domishuvaty siudy polityku. Sprava v tim, shcho slov'jany zazhyly poganoji slavy u sviti (komunizm, Miloshevych, Lukashenko - ce til'ky s'ogodennia), otzhe bagato hto hotiv by pozbutysia cijeji slavy - ale Bat'kivshchynu ne obyrajut'.
2002.08.16 | Габелок
Про осетин та про інше...
Осетини, якраз, здається, є нащадками сарматів.Бористен є скитською назвою Дніпра, греки прийшли до північного причорномор"я коли скіфи там вже були.
Щодо механізму запозичення гідронімів, я дещо спростив це все. Життя завжди набагато складніше й ще існує купа питань на які ми не можемо відповісти однозначно. Дуже часто всі ці гепотези є чистою спекуляцією.
З приводу слов"янських назв річок, все залежить хто там жив до того. Яка густота того населення була й що прото-слов"яни з ними зробили.
2002.08.16 | Teoretyk
Re: Про осетин та про інше...
Ja ne specialist, ale vony sami stverdjujut', shcho je nashchadkamy skifiv. Jak na mene, ce pidtverdjujet'sia tym factom, shcho osetyns'ka ce jedyna z suchasnyh mov shcho nalezhyt' do pers'koji grupy krim, zvychajno, samoji pers'koji.Shchodo Borysfenu - jakshcho ce skifs'ka nazva - to chyja todi Dnipro?
(z irans'kym korenem na pochatku?) I jak buty z tym, shcho Borys i fen - grec'ki slova, naskil'ky meni vidomo?
2002.08.17 | Teoretyk
Vypravlennia(+)
Pereproshuju, ale ya mav na uvazi, zvychajno, IRANS'KU movnu grupu, do jakoji z suchasnyh mov nalezhat' lyshe osetyns'ka i FARSI (mova Iranu).Ostannia informacija vid togo samogo pryjatelia osetyna.
2002.08.17 | A.Social
Данапар - скитське, Бористен - грецьке
Габелок писав(ла):> Осетини, якраз, здається, є нащадками сарматів.
Точніше - аварів-обрів. Які мали нетривалу імперію, а потім "згинули як обри". Автор статті "Мова наша холопська" в одному з останніх чисел "Критики" припускає можливість появи слова "слов"яни" саме від обрів. Вони примушували місцеве чоловіче населення служити у своєму війську. Оці "військослужбовці" і звалися "слов"янами".
> Бористен є скитською назвою Дніпра, греки прийшли до північного причорномор"я коли скіфи там вже були.
Слова іранського кореня Дан(а) очевидно скитські, оскільки скити іраномовні. Бористен - явно грецьке, "Північна ріка". Борей - північний вітер. Гіперборея - Надпівнічна (загадкова країна, з якою греки наче би мали стосунки, можливо державне об"єднання саамів на Кольському півостові, які між іншим, мали культ тата Куя).
У випуску альманаху "Хроніка-2000", присвяченого євреям, була вміщена стаття в якій Дніпро розглядався як Дана-ебер, тобто річка євреїв. Зі свого боку я звернув увагу, що і слово Європа походить від Ебро - захід, темнота. Тоді Дніпро тлумачиться як темна ріка.
> З приводу слов"янських назв річок, все залежить хто там жив до того. Яка густота того населення була й що прото-слов"яни з ними зробили.
Ще одна назва Дніпра - Словутич (якщо ж ми вживаємо Дніпро, то скити нам таки ближчі).
Назва річки окрім стрибків від однієї до іншої може також трансформуватись. Назва Волга змінювалась очевидно так: Рха - Ворха - Волга, значення - світла ріка. І деякий час була назва Ітиль.
2002.08.17 | Teoretyk
Re: Данапар - скитське, Бористен - грецьке
I vse taky osetyny nashchadky skifiv - ce ne til'ky perekonannia mogo pryjatelia (i vsih osetyniv), ale i dobre naukovo obgruntovana teorija. Ja neodnorazovo zustrichav take tverdzhennia v literaturi.2002.08.17 | Габелок
Кілька зауважень...
Перше, скити так само, як і сармати належали до іранських народів і мови їхні були досить схожі, як зазначали греки. Вони називали сарматську мову зіпсованою скитською. Авари ж, слов"янською - обри, були тюркського походження і індоєвропейські осетини НІЯК не можуть бути аварами (не плутати з дагестанськими аварами).По-друге, порівняльна лінгвістика не зводиться до "притягання за вуші" схожих слів у різних мовах. У японській є слово "правда". Чи значить це, що японці колись населяли Україну, чи, що українці прийшли з Японії? Мабудь, що - ні. В іспанській є слово "mucho", а в англійській - "much". Ці слова виглядають схоже й мають схоже значення, але НІЯКОГО етимологічного зв"язку між ними не існує! ЕТИМОЛОГІЯ, тобто походження слів є для нас важливим моментом. Тобто, якщо хтось намагається довести походження того чи іншого слова, НАЙГОЛОВНІШЕ - потрібно довести ЕТИМОЛОГІЮ слова.
По-третє, вперше слов"яни, що звучить згідно з давньо-грецькими фонетичними правилами, як "склавіни", згадуються Плінієм Старшим за п"ятсот років до того, як у Європу прийшли авари.
По-четверте, є така ГІПОТЕЗА, походження назви слов"ян, що слов"яни ділили світ на слов"ян, тобто тих які говорять словами та німців, тобто тих "які не мовлять".
2002.08.18 | Грек
Re: Данапар - скитське, Бористен - грецьке
A.Social писав(ла):Автор статті "Мова наша холопська" в одному з останніх чисел "Критики" припускає можливість появи слова "слов"яни" саме від обрів. Вони примушували місцеве чоловіче населення служити у своєму війську. Оці "військослужбовці" і звалися "слов"янами".
До речі, як вам сподобалися етимології Галенка? Власне, запитання до мовознавців. Від "дішері" - "дщері", наприклад, я аж заплакав, а також від тюркського суфіксу чик/чук:) у мазохістському екстазі... Недарма Україна - батьківщина Мазоха.
>
Назва Волга змінювалась очевидно так: Рха - Ворха - Волга, значення - світла ріка. І деякий час була назва Ітиль.
Ітиль - чув. Ata"l, Adyl (Ашмарин 2, 141), тат. Idyl, чагат. A'til, A'dil, казах. Edil, тат. Kara Idyl "Волга"
Волга, а також чеш. Vlha, польск. Wilga - "волога" (за Фасмером).
Також угр.-фін.відповідники: ест.valge та інші, марійські.
А саамів з Куєм у родичі нам дійсно бракувало:) До речі, існує гіпотеза про угро-фінське заснування Києва і відповідно про у.-ф.етимологію назви. В принципі, я вам кожне слово можу вивести з угро-фінських, адже їх так багато, матеріалу вистачить:)) Тюркські нехай посунуться трохи, а то вже геть все монополізували.
Були б вільні вуха, щоб слухати.
2002.08.13 | LEN
Re: Вы правы на 100%. А Перехід-6(не опечатка) изобилует подобными статьями(-)
2002.08.13 | Вільнодум
Перехід-IV ніякого відношення до ОРІЯНСТВА не має!
Габелок писав(ла):> Звичайно, в "Переході" Орії зібрались й швиденько всі проблеми вирішили.
Шановне панство, важливо установити ясно наші першоджерела, інакше можуть бути непорозуміння. Журнал Перехід-IV не пише про Оріянсто і оріїв! Він пише про Арійство і аріїв. Між цими термінами є ВЕЛИКА різниця. Те, про що пише Перехід-4 з Оріянством НІЧОГО (майже нічого) спільного не має.
Термін ОРІЯНСТВО створив Микола Пономаренко на своїй сторінці:
http://www.mykola.com/orianity/orianity1.html
Оріянство не є закінченою чи розробленою теорією, чи догмою, чи вченням. Це є, як пише Микола Пономаренко "система духовного мислення сформована, як наукова дисципліна". Тобто, -- це пошук, це НОВА і НЕ-РОЗРОБЛЕНА система, яка тільки шукає відповіді на те, про що ви, панове, вже створили своє розуміння, уже "охрестили" Оріянство, як затвержене вчення, опираючись помилково на статті Переходу, які нічого спільного, повторюю, з Оріянством не мають!
З повагою,
Вільнодум.
2002.08.14 | Габелок
Добре, перепрошую, арійство...
2002.08.21 | A.Social
Московские ученые нашли истоки ведической цивилизации в Приэльбрусье // РС, 09.07.2002
МОСКОВСКИЕ УЧЕНЫЕ НАШЛИ ИСТОКИВЕДИЧЕСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ В ПРИЭЛЬБРУСЬЕ
Радио Свобода, 09-07-02
http://www.svoboda.org/programs/rtl/2002/RTL.071002.asp
Олег Кусов: Из Приэльбрусья в Москву вернулась научная экспедиция. Ее участники искали в горах Кавказа следы древнего города Кияр. Рассказывает участник экспедиции, писатель и историк Александр Асов.
Александр Асов: Действительно, были сделаны впечатляющие открытия. Это действительно следы цивилизации, одной из древнейших цивилизаций на планете, которая является истоком ведической традиции. Сейчас ведическую религию исповедует около четверти человечества. И исток этой цивилизации, этой традиции, этой религии находится непосредственно здесь. Священная гора, о которой говорят веды, это гора Эльбрус. Были обнаружены остатки святилищ, которые очень подробно описаны и в славянских, и не только в славянских источниках. То есть это храм Солнца, древняя столица Кияр. Памятники, которые мы там обнаружили, скажем, храм Солнца, вполне можно сопоставить с таким известным памятником, как Аркаим. И я думаю, что это послужит толчком к развитию науки. Храм Солнца - это и храм, это и обсерватория. Приход Спасителя, известно, что к Иисусу Христу пришли волхвы из арийских стран. Судя по всему, один из волхвов пришел отсюда. Гора Тузулук, на ней видны остатки обработанных скал и 12 радиальных секторов, выложенные фундаменты на вершине горы. И мы видим стеллу с лицом витязя на вершине, рядом с ней, очевидно, горел костер, жертвенник.
Алексей Алексеев (руководитель экспедиции): Самая древняя часть нашей истории, то есть все, что раньше Киевской Руси, она практически пропала. При этом она пропала не просто так, ее не забыли, она была просто уничтожена. Уничтожались летописи древние. Во время французской революции библиотека Анны Ярославовны была откуплена нашими соотечественниками, привезена сюда на Русь, тут же она попала в руки немецких ученых и торжественно исчезла. К счастью, по сохранившимся преданиям можно восстановить нашу древнюю историю, подтвердить ее археологически. Сейчас наша задача провести корректные измерения, показать научной общественности, что это действительно неслучайно.
Олег Кусов: Одной из подсказок ученым послужила находка у подножья горы Тузулук фрагментов древнейших доменных печей.
Алексей Евтушенко: Печи плавильные расположены на очень больших высотах, на высоте более трех километров. Долго я не мог понять для чего и почему. И специалисты мне подсказали, металлурги, что, возможно, одной из главных причин того, что они прямо гребне хребта, на узком гребне, было то, что там очень мощные восходящие потоки воздуха, которые создавали устойчивое дутье. Не надо было качать меха, не надо было нагнетать воздух, можно было получать металл более высокого качества. Выходы каменного угля поблизости, выходы железной руды рядом, причем на больших высотах.
Олег Кусов: Московские ученые еще вернутся на Кавказ, потому что они убеждены в состоятельности своей гипотезы. Они намерены вписать новую страницу в древнюю историю, страницу общую для России и Кавказа.
2002.08.21 | Габелок
Re: Московские ученые нашли истоки ведической цивилизации в Приэльбрусье // РС, 09.07.2002
"Примечательно, что на монументе имеется надпись славянской руникой, которую историк А.И. Асов расшифровал как поминальные слова Князю Бусу Белояру. Под надписью стоит дата - 368 год н.э., 21 марта. Подробно о Бусе Белояре рассказывается в книге А.И. Асова "Славянские руны и Боянов гимн", Москва, Вече, 2000 год."Це щось на кшталт:Із напису на вазі:" Цю вазу зробив я, стародавній грек Омбелокопуло, у 368 році до н.е."
2002.08.21 | Габелок
Ура!
Тепер у росіян є "своє" слов"янське коріння старіше ніж київське. Ура-а-а-а-а!!!!2002.08.21 | Габелок
Арійські пам"ятки вже знайшли в Німеччині
Багато "ведійських" пам"яток було знайдено в Німеччині у 30-ті роки. Потім вони виявилися зовсім не ведійськими... Просто Гітлеру та й "усьому німецькому народу" потрібно було мати стародавнє арійське коріння.2002.09.18 | Igor
Сенсационное открытие о родине скифов
Завершившийся археологический сезон в тувинской "Долине царей" принес сенсацию: петербургские ученые обнаружили скифские захоронения VIII-VII веков д.н.э. Находка в корне меняет представления о причерноморском происхождении скифов - найденные захоронения древнее известных до сих пор причерноморских памятников кочевников.Дискуссии о происхождении скифов начинаются со времени Геродота, предложившего теорию об азиатском происхождении племен, чьи могильники были обнаружены в Причерноморье. На протяжении многих столетий к этому относились скептически - доминировала теория о "европейских корнях" скифов, косвенным ее подтверждением служило европеоидное, а не монголоидное строение черепов найденных останков.
Исследование "царского захоронения" - результат долгосрочного российско-немецкого научного проекта. Раскопки проводились Центрально-Азиатской археологической экспедицией (созданной на базе Петербургского филиала НИИ культурного и природного наследия Министерства культуры РФ и РАН) и Евроазиатским отделом берлинского Археологического института ФРГ.
Курган Аржан-2 был изначально выбран для археологических изысканий по прозаической причине - он сильно пострадал при строительстве автодороги в 70-годы прошлого века. Нынешние раскопки в Туве, где были обнаружены памятники рубежа VIII-VII веков до нашей эры, неожиданно подтвердили верность предположений Геродота.
Идентификация племен скифского типа происходит по наличию компонентов так называемой "скифской триады": оружие, конская упряжь и, конечно, предметы искусства звериного стиля. Находки в так называемой "Долине царей", объединяющей несколько курганов, датируются рубежом VIII- VII веков д.н.э., то есть временем, когда скифов в Причерноморье, опять-таки по археологическим данным, не было.
"Находкам в кургане Аржан-2 нет аналогий в археологии. Все образцы компонентов скифской триады настолько высокоразвиты, что изначально мы даже не могли представить себе, что они созданы раньше, чем в VI веке д.н.э. Тщательный анализ и "царских" захоронений, и могильников, не принадлежавших представителям скифской знати, показал: они созданы позже VII века д.н.э.", - заявил начальник Центрально-Азиатской экспедиции научный сотрудник Эрмитажа Константин Чугунов. Это открытие переворачивает представления об азиатской кочевой культуре: о происхождении и развитии скифского искусства, превосходящего по уровню развития даже современное ему искусство Архаичной Греции, можно говорить совсем в ином ключе. Древность находок говорит о том, что скифские племена пришли в Причерноморье из Центральной Азии.
Однако появившиеся после обнародования в Кызыле первых результатов экспедиции популистские "научные" предположения, что современные тувинцы - потомки скифов, питерские археологи категорически опровергают. Одни из главных аргументов - европеоидный череп скифов, их принадлежность к иранской языковой группе. И вообще, констатируют ученые, факт пребывания на какой-либо территории носителей древней цивилизации не означает, что этносы, появившиеся там позже, являются "генетическими преемниками" этой цивилизации. Раскопки закончены до следующего мая, которого Центрально-Азиатская экспедиция ждет с понятным нетерпением, пишут Известия.
2002.09.18 | Габелок (Habelok)
Сенсація?
Цій сенсанції десь дві тисячі сімсот років. Приблизно десь у той час скіфи прийшли з АЗІЇ до території сучасної України, витіснувши кіммерійців, які тут жили до того. Кімерійці пересунулись до Малої Азії де через сто-двісті років асимілювались серед місцевого населення. Вірменські хроніки згадують кіммрійців МА, як народ Гіммер.2002.09.19 | A.Social
Володіння скіфів: від Причерномор"я до Алтаю
Igor пише:> Завершившийся археологический сезон в тувинской "Долине царей" принес сенсацию: петербургские ученые обнаружили скифские захоронения VIII-VII веков д.н.э. Находка в корне меняет представления о причерноморском происхождении скифов - найденные захоронения древнее известных до сих пор причерноморских памятников кочевников.
Сенсація для тих, хто подібні факти, відомі й раніше, традиційно зве міфологією, вигадками, історичною фантастикою.
Віктор Петров у книжці "Походження українського народу", перевиданій в Україні вперше у 1992 році, говорить про володіння скіфів від Причерномор"я до Алтаю. Відомо, що скіфи ходили походами до Персії, Передньої Азії (Малої Азії), досягали Єгипту. Відома легенда, що один похід тривав 20-30 років, за цей час їхні жінки наплодили і виростили дітей від рабів (включно з неграми). Повернення завершилося громадянською війною - блудні чоловіки проти юнаків, рабів і жінок. Сцени з цього конфлікту наче би представленні на деяких золотих музейних речах - на одному боці юнаки-воїни проти старших чоловіків.
2002.09.19 | A.Social
Звіриний стиль скіфів
Igor пише:> Завершившийся археологический сезон в тувинской "Долине царей" принес сенсацию: петербургские ученые обнаружили скифские захоронения VIII-VII веков д.н.э. Находка в корне меняет представления о причерноморском происхождении скифов - найденные захоронения древнее известных до сих пор причерноморских памятников кочевников.
Одна із загадок скіфів - звіриний стиль. В ближчому ареалі до Причорномор"я нічого подібного не спостерігається. Шукали в Ірані і щось таке знайшли. Проте скіфи власне і є іранцями (арійцями) - може те і від них.
Якщо не зациклюватися на ближніх пошуках і подивитись далі, тоді подібне можна знайти в Китаї та Північній Америці. В Китаї спостереження за характером і повадками звірів, канонізація певних звірів, наслідування їх рухів, яке перейшло в гімнастики та бойові мистецтва. Північноамериканські індіанці за стилем дуже схожі на скіфів, навіть ті самі шкіряні штани і звичка знімати скальпи й робити з них прикраси, а також паління (вдихання) галюциногенів. Про штани: схоже всюди в давньому світі носили плаття, лише скіфи були у штанях. Скіфів та північноамериканських індіанців може пов"язати саме Тува, адже генетичні дослідження виявили абсолютну подібність індіанців з тувинцями.
2002.09.19 | Габелок (Habelok)
Re: Звіриний стиль скіфів
Звірині стилі були майже не у кожного народу на цій планеті. Часто люди пов"язували своє походження з тотемом, який часто-густо був звіриного походження, звідси й звіриний стиль. Подивіться на Південну й Північні Америки, коли європейці прибули до Америк багато племен носили імена звірів й мали міфи за якими вони походили від звіря. У скіфів один з найсвятіших звірів був олень, який походив з іншого світу, з лісу. Для степовиків ліс був іншим світом...Те що скіфи жили від Алтаю до Карпат писав Геродот...
2002.09.17 | Володимир Петренко
Re: ПРАІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ МІФ // С.Шумський - Перехід-IV, 2000, ч.3
Ці псевдо-історичні роздуми, висосані з пальця та притягнуті за вуха докази були цікаві національно-стурбованому загалу близько 10 років тому. Однак для серйозних людей і тоді, і тепер все це виглядає як чергова байка про Україну, як "батьківщину слонів". ( Прокляті німці - вони твердять що арії це вони. Неправда - арії це ми українці ! і т.д. )2002.09.18 | 108-D-7
Засіб від емоцій
http://www.voy.com/35867/798.html