Відповіді

• 2002.08.18 | Габелок

  про географію скитських та доскитських часів

  http://www.cblh.narod.ru/sk/hydro.htm
  
  Тайны Скифского Квадрата
  
  Введение
  
  3. Реки и озера
  
  Вслед за Геродотом назовем "только самые известные реки и судоходные от моря вглубь страны. Прежде всего это Истр с пятью устьями, затем Тирас, Гипанис, Борисфен, Пантикап, Гипакирис, Герр и Танаис" (кн. IV, 47). О местоположении трех из них, названных до Танаиса не существует пока общего мнения. И как ни парадоксально, связано это во многом с тем, что никаких сомнений не вызывало до сих пор положение Борисфена (Днепра) и Танаиса (Дона).
  
  Начнем с древнего Дона. Известно, что античные авторы считали его разделяющим Европу и Азию. Нижнее течение нынешнего Дона направлено с востока на запад и никак не вяжется с ролью границы между Востоком и Западом. Представление о Танаисе-разделяющем возникло в эпоху аргонавтов, как и вообще основные географические понятия эллинов. Геродот со свойственной ему дотошностью пытался найти рациональное объяснение делению мира на части свето, но безуспешно: "... я не могу даже понять, почему, собственно, трем частям света, которые являются одной землей, даны названия по именам женщин. Непонятно также мне, почему реки Нил и Фасис в Колхиде (по другим: река Танаис, впадающая в Меотийское озеро, и киммерийский город Портмеи) образуют границу между ними. Нельзя выяснить имена тех, кто разграничил их и от кого взяты названия этих трех частей света" (кн. IV, 45).
  
  Уже во времена Геродота Танаис не всеми признавался границей, ведь произошли важные перемены - в VIII веке до н.э. появилось Меотийское озеро, вернее озера и болота Меотиды. А во времена аргонавтов его не было, нет его на первых эллинских картах мира, нет и у Гомера. Устье Танаиса находилось в нынешнем Керченском проливе, древняя дельта хорошо выделяется на современных физических картах обширной отмелью южнее пролива. Отсюда река на большом протяжении имела меридиональное направление (его определил древний тектонический разлом) и служила четким разделом.
  
  Прогибание земной коры и повышение уровня Черного моря привело к образование озер и болот Меотиды. Вскоре сюда проникают греческие мореплаватели, и возникает поселение микс-эллинов Кремны, однако вверх по Танаису еще долго не отваживались плыть - широтный участок реки оставался неизвестным. Танаис, по Геродоту, "течет сверху, беря начало из большого озера, и впадает в еще большее озеро под названием Меотида" (кн. IV, 57).
  
  Сверху, значит с севера, а верхнее озеро представляет собой расширение речной долины, подпруженной возвышенной грядой - Азовским валом, лежащим сейчас на дне моря между устьем р. Салгир и Бейсугским лиманом. На этом возвышении, вероятно, и находилась гавань Кремны - одно из крайних восточных владений царских скифов.
  
  Интересно, что Боспор Киммерийский контролировался скифами, но Керченский (Скалистый) полуостров Геродот исключает из их земель. Долины полуострова и побережье Меотиды покрывались тогда лесами, не пригодными для жизни кочевников. По сохранившемуся кое-где кустарнику, а главное по мощным черноземам, можно утверждать, что это были дубравы, такие же, как в Крымском Предгорье. Леса в округе Керчи (Пантикапея) пошли под топор по велению царя Митридата VI Евпатора, строившего флот для борьбы с Римом в начале I века до н.э. Иссушение климата и соленые ветры с Азовского моря не дали лесам восстановиться.
  
  Теперь о самой большой реке Скифии - Борисфене. "Борисфен - самая прибыльная река: по берегам ее простираются прекрасные тучные пастбища для скота; в ней водится в больших количествах наилучшая рыба; вода приятна на вкус для питья и прозрачна (по сравнению с водой других мутных рек Скифии). Посевы вдоль берегов Борисфена превосходны, а там, где земля не засеяна, расстилается высокая трава. В устье Борисфена само собой оседает несметное количество соли. В реке водятся огромные бескостные рыбы под названием "антакеи" и есть много других диковин... Близ моря Борисфен уже мощная река. Здесь к нему присоединяется Гипанис, впадающий в один и тот же лиман" (кн. IV, 53). Эффект присутствия в этом описании заставляет думать, что как раз эту реку Геродот видел собственными глазами.
  
  Последнюю фразу переводят и по-другому: "в одну и ту же заводь", но точнее будет не "лиман" - это географическое понятие сложилось значительно позже Геродота от древнегреческого "лимен" - заводь, гавань в затопленном устье реки. Думается, удачнее перевод - озеро (лимнэ). У римского историка Плиния-старшего, автора "Естественной истории" в 37 книгах, есть фраза, восходящая к неизвестному древнему источнику: "город, озеро и река под названием Борисфен".
  
  Очертания озера можно восстановить с большой точностью по накоплениям особого типа осадочных пород, озерных отложений, и по береговым кромкам, которые несмотря на долгую обработку придонными морскими течениями, сохранили строение, характерное не для речных террас и не для морских пляжей, а именно для озерных берегов.
  
  Вода здесь была солоноватая, ведь реки выносили большое количество растворенных веществ, а площадь испарения была значительной. В устье озера, там где происходил водообмен с Черным морем, соленость достигала 8 промилле - об этом можно судить по солености донных отложений. Такая вода для питья уже не годится. Значит город Борисфен нуждался в источнике хорошей воды. Если на подводном продолжении Тарханкута удастся проследить и продолжение Караджинской балки, то поиски затопленного города упрощаются. О его местоположении Геродот указывает только косвенным образом: между реками Гипанисом и Борисфеном находился мыс Гипполай с храмом, а дальше такая фраза: "Напротив святилища на Гипанисе живут борисфениты" (кн. IV, 53). На нашей карте указано предположительное положение города Борисфен. С учетом последней поправки он был обращен не к проливу и не к открытому морю, а к устью Гипаниса. Интересно, что храм на мысе лежит точно на полпути к Ольвии.
  
  Так как это возвышение (хотя и лежащее сейчас под несколькими десятками метров воды), то в геологическом смысле оно является нефтегазовой ловушкой. Как раз на этом месторождении (оно называется Штормовое) построена морская платформа для добычи газового конденсата. После завершения добычи платформа может быть использована как база для подводной археологии.
  
  После признания озера Борисфен и отказа от существования в древности Днепро-бугского лимана легко обнаруживается неуловимая для многих поколений историков река Пантикап. "Течет она также с севера и из озера. Между нею и Борисфеном обитают скифы-земледельцы. Пантикап протекает через Гилею, а затем, минуя ее, сливается с Борисфеном" (кн. IV, 54).
  
  От Скадовска к Новой Каховке протянулся древний береговой уступ. Уже давно и надежно установлено, что Днепр протекал когда-то здесь и именно его воды "вырыли" Каркинитский залив. В те времена нынешний Ингулец должен был самостоятельно пробивать себе дороги через Алешковские пески (Гилею) к югу. Сейчас эта река лениво петляет в собственных наносах, однако ширина поймы говорит о былой силе и полноводности Пантикапа (по скифски Рыбного пути, очевидно, здесь промышляли идущих на нерест осетровых рыб "антакеев").
  
  Старое русло Днепра хранит тайну города Каркины, который судя по многим античным источникам следует искать в районе Скадовска, может быть на морском дне. То, что места эти были обжиты в скифское время, доказывает группа еще не изученных детально курганов.
  
  Новое положение низовьев Днепра и образование Днепро-бугского лимана было вызвано тектоническими движениями на рубеже IV и III веков до н.э. Обширность Алешковских песков и их мощность показывает, что перемещение было постепенным и определялось не только тектоникой, но и во многом силой Кориолиса (смещением рек под влиянием вращения Земли).
  
  "Шестая река - Гипакирис берет начало из озера, пересекает область скифов-кочевников и затем впадает в море у города Керкенитиды, оставляя по правой стороне так называемое Ахиллесово ристалище" (кн. IV, 55). Судя по этому, искать Гипакирис следует между современными Евпаторией и Тарханкутом. Взглянув на карту, мы обнаруживаем здесь необычное озеро Донузлав, очертаниями берегов и вытянутой формой напоминающее могучую реку.
  
  Но где же ее истоки? Воздымание Новоселовского поднятия и опускание котловины Азовского моря разорвало долину Гипакириса на три части: оз. Донузлав, речушка Победная (к сожалению, древнее название мне неизвестно) у Джанкоя, долина которой продолжается глубоко врезанным в сушу заливом Сиваша, и речка Домузла - старое русло реке Молочной в Запорожской области (Молочная ушла из него к западу под влиянием тектоники и отклоняющего действия вращения Земли). Совпадение названий Донузлав и Домузла вряд ли случайно. Они могли сохраниться со скифских времен, ведь в северо-иранских языках "дон" означает "река". Донузлав, возможно, переводится как Кабанья река.
  
  "Седьмая река Герр вытекает из Борисфена в том месте, до которого течение Борисфена известно... Течет эта река к морю, образуя границу между землями кочевых и царских скифов, и потом впадает в Гипакирис" (кн. IV, 56).
  
  О положении реки Герр высказывались самые смутные предположения, однако же, именно с ней связаны главные сокровища скифских царей! Нередко от нее просто отмахивались, указывая, что здесь Геродот "что-то путает". Странным кажется в описании, что одна река "вытекает" из другой. Между тем явление бифуркации, раздвоения русла, вполне обычно в жизни речной долины (сейчас оно характерно для Южной Америки, но есть примеры и поближе - р. Протока, отходящая от Кубани). Бывают с реками и другие "приключения" - перехват чужих верховьев, изменение течения на противоположное, исчезновение в собственных наносах и многое другое.
  
  Поэтому, сделав прикидку на ту же силу Кориолиса и прогибание Северо-западного шельфа, можно трактовать Герр как старое русло Борисфена. Эта долина могла сформироваться около 500 тысяч лет назад в одну из первых межледниковых эпох. Южная половина Восточно-европейской платформы представляла собой однообразную тундру на лессовых отложениях. Талые ледниковые воды устремлялись по уклону поверхности прямо на юг сплошным плоским потоком. Постепенно над древними разломами земной коры, где размыв шел быстрее, сформировались речные долины: древний Прут, Днестр, Ингулец, Герр и другие параллельные друг другу реки. Днепр в те времена протекал в обход Украинского кристаллического массива, достигавшего высот среднегорья, и составлял единое целое с Северским Донцем.
  
  Древний Герр брал начало на склонах гор, фундамент которых представляет сейчас Приднепровская возвышенность, и впадал в Черное море, выработав над тектоническим разломом мощные долины в южной Украине, "поработав" над таинственным Перекопским валом, затем вырыл Чатырлыкскую балку и пробил Крымские горы: Салгирская котловина, затем Ангарский перевал и низвержение в Алуштинскую долину. На геоморфологических картах можно проследить остатки безводных теперь участков реки Герр: в Крыму - старое русло Салгира севернее п. Гвардейское и Чатырлык, затем Перекопская группа соленых озер; а на Херсонщине прослеживается цепочка блюдцеобразных понижений, подов, переходящих в долину от с. Нижние Серогозы к п. Новоалександровка.
  
  Подъем Крымских гор (строго говоря, это не горы, а приподнятый с юга край платформы) происходил и происходит на протяжении четвертичного периода под действием дрейфа континентов - пододвигания дня Черного моря под основание полуострова. (См. Ушаков С.А., Ясаматов Н.А. Дрейф материков и климаты Земли. -М.: Мысль, 1984, с.35, с.41).
  
  
  
  Реконструкция на основе данных морской геоморфологии и описаний Геродота
  Поэтому река Герр в результате размыва Приднепровской возвышенности перехватила часть древней Днепро-Донецкой речной системы.
  
  Так возник Борисфен, который вскоре проложил себе новое русло, все дальше отклоняющееся под действием вращения Земли на запад.
  
  
  Почти все реки, о которых упоминает Геродот в скифском логосе, берут начало из озер. Это вызывает недоверие, ведь степная Украина не богата озерами. Достоверность сведений, тем не менее подтверждают данные четвертичной геологии о распространении озерных отложений в верховьях большинства степных рек. Образование их связано с задержкой, естественным подруживанием талых ледниковых вод в пределах Украинского кристаллического массива.
  
  Именно эти озера делали Скифию плодородным и благодатным краем, влияние их прослеживается вплоть до наших дней: еще и теперь Полесские болота отдают влагу былых ледников. Атмосферные осадки не покрывают расхода воды, запасы ее в послеледниковое время все сокращаются. Поэтому медленно, но неотвратимо скудеют реки, иссушается степь. То же касается и карстовых хранилищ Крымской Яйлы, накопленных в те времена, когда через нее пробивали себе путь к Черному морю воды древнего Герра. Запасы их сокращаются, снижается уровень подземных вод, исчезают родники.
  
  Направленность в развитии природы Северного Причерноморья к засушливости имеет естественный характер, с которым нельзя не считаться. Многие объясняют сокращение лесистости, исчезновение родников и малых рек, иссушение степей только неразумностью хозяйствования. Не без этого, конечно. Но нельзя говорить о природном равновесии экологических систем Азовского моря, Сиваша, Северо-западного шельфа Черного моря, Южной Украины и Крымского полуострова. Природные процессы и сами по себе ведут здесь к иссушению, а человек своей деятельность с давних пор нередко усугублял негативные последствия природных изменений, что привело, например к исчезновению лесов на Тарханкуте и на Керченском полуострове.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.08.18 | Габелок

    Re: про географію скитських та доскитських часів

    http://www.slovo.odessa.ua/321/8_3.html
    
    Сердце города — Гавань Истриан
    
    
    одесском Доме ученых недавно прошли Дни науки в рамках программы Одесского регионального отделения Международного фонда “Відродження” “Современное — современникам”. В числе научных программ, удостоенных чести быть представленными, стала презентация выставки “Античная Одесса”.
    
    На выставке экспонировались находки из слоя античного города Борисфена — Гавани Истриан (Исиаков), находившегося под центром нынешней Одессы.
    
    При раскопках на Приморском бульваре 1996—98 гг. найдено около 4000 фрагментов керамики — стенки, ручки, венчики, донья амфор. Образцы чернолаковой и расписной посуды — это фрагменты киликов конца VI — нач. V вв. до н.э., солонок, скифосов, тарелок, светильников, асков и т.п. Находки свидетельствуют об исключительной интенсивности торговых связей Борисфена со Средиземноморьем во второй половине VI—V в. до н.э. Найдены также фрагменты керамики второй половины VII в. до нашей эры.
    
    Удивительное обилие и разнообразие находок показывает, что раскопками затронута окраина крупного античного центра периода его расцвета. Открытие и осознание самого факта существования такого города в зоне активного взаимодействия гето-фракийского и скифского миров принципиально меняет наши представления об истории Северного Причерноморья в античную эпоху, пути научного поиска в этой проблематике. Удается определить имя этого города, точную дату возникновения и наметить основные этапы его существования.
    
    Полученные материалы свидетельствуют, что основанный на берегу нынешнего Одесского залива выходцами из Истрии в середине VII в. до н.э. поселок Борисфен во второй половине VI в. превратился в крупный торговый город. Его расцвет продолжался до конца первой трети V в. Особенно активными были связи с Хиосом — тогдашним центром работорговли. Очевидно, Борисфен был также крупным центром торговли невольниками в Северном Понте. Именно его — “торжище Борисфенитов” — посетил “отец истории” Геродот около 450 г. до нашей эры.
    
    Расцвет Борисфена определило и его тогдашнее географическое положение, которое существенно отличалось от современного. Установлено, что сегодняшняя конфигурация черноморского побережья образована так называемыми трансгрессиями, в результате которых уровень моря поднялся за 2,5 тысячелетия на 10—12 м. Нынешнего Одесского залива в античные времена не существовало. Борисфен возник на правом берегу реки (теперь Хаджибейский лиман), у тогдашнего устья Борисфена-Днепра. Теперешняя Кинбурнская коса тогда простиралась на запад до устьев Хаджибея и Куяльника. Само местонахождение позволяло Борисфену в VII—V вв. до н.э. полностью контролировать узкий выход из всего Днепро-Бугского бассейна и бассейнов Тилигула, Куяльника, Хаджибея — территорий скифского мира.
    
    Такое расположение было ключевым для всего Северного Причерноморья. Последующая колонизация на восток, к Березани и Ольвии, происходила именно отсюда. Лишь с изменением географической (отступление Кинбурнской косы на восток) и общеисторической обстановки в V в. до н.э. Борисфен постепенно утрачивает свое преобладающее положение, хотя и продолжает существовать как крупный центр вплоть до последней трети IV в. до н.э. и, вероятно, значительно позднее — до IV в. н.э. В эллинистическое время этот город постепенно приходит в упадок, получает название Гавани Истриан — видимо, как воспоминание об его основании выходцами из Истрии (южнее устьев Дуная-Истра). С конца I в. н.э. в связи с переселением сюда сарматского племени исиаков город начинает именоваться Гаванью Исиаков. Под таким именем он отмечен в “Перипле (т.е. объезде) Понта Эвксинского” римским военачальником и историком Флавием Аррианом в 134 г. н.э. лишь как небольшой приморский поселок. Видимо, этот поселок дожил до второй половины IV в. н.э. и прекратил свое существование после нашествия гуннов.
    
    Античная литературная традиция связывает заселение греками Северо-Западного Понта с серединой VII в. до н.э. Это подтверждается археологически. Точная дата основания Борисфена известна из сообщения знаменитого историка и церковного писателя Евсевия Кесарийского (ок. 260—339 гг.), содержащегося в его “Канонических хрониках” (Eusebii Chronicorum canonum), которые его последователь Иероним (347—420 гг.) расширил и перевел на латинский язык. Евсевий под вторым годом
    
    33-й олимпиады (647/646 гг. до н.э.) сообщает, что “в Понте основан Борисфен”. В настоящее время эта дата как наиболее достоверная признана большинством современных исследователей. И если сказанное справедливо, то можно обоснованно заключить: первый город на месте нынешней Одессы под наименованием “Борисфен” был основан в 647/646 гг. до н.э. Позднее, в VI—V вв. до н.э., название “Борисфен” постепенно переходит на Березанское поселение и, видимо, на Ольвию. Это объясняется отступлением на восток устья Днепра-Борисфена.
    
    Однако ранее, в середине V в. до н.э., во время посещения Геродотом берегов Северного Понта, устье Борисфена-Днепра все еще находилось у нынешнего Одесского залива. Это обстоятельство позволяет достаточно уверенно утверждать, что упоминаемый “отцом истории” “эмпорий” или “торжище Борисфенидов, которое находится в самой средине всей Скифии” тогда располагался на территории Приморского бульвара. Именно здесь Геродот написал четвертую книгу своей знаменитой “Истории” — “Мельпомена”.
    
    Археологическое обнаружение Борисфена-Гавани Истриан (Исиаков) — крупного древнегреческого центра второй половины VII в. до н.э. — IV в. н.э. в Северном Причерноморье — позволяет считать его подлинным античным предшественником Одессы.
    
    Раскопки проводились в основном силами студентов-историков Южноукраинского педагогического университета при активном содействии сотрудников историко-краеведческого музея, управления культуры горисполкома (Н. А. Лещинская), комитета по вопросам науки и техники Одесской обладминистрации (проф. А. И. Кавалеров). Большую поддержку оказали руководство фонда “Відродження” (проф. В. А. Розанов) и одесского Дома ученых (Г. В. Терещенко), благодаря которым и смогла состояться выставка “Античная Одесса”.
    
    Андрей ДОБРОЛЮБСКИЙ, доктор исторических наук, профессор
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.08.18 | Габелок

      Про етимологію слова "Бористен"

      http://www.world-destiny.org/a8adam.htm
      
      Геродот визнав, що він не використовував тубільні назви річок.
      
      Importantly, the ancient Greeks did not use the river names used by the natives. Herodutus, the Greek historian, used Borysthenes for the Dnieper, Tyras for the Dniester, Ister for the Danube, and Tanais for the Russian Don. He acknowledged that he did not use the native namesPW:IV.
      
      Самоназва скитів - сколоти.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.08.18 | Грек

        це все надзвичайно цікаво, але все таки...

        як Вам сподобалися Галенкові етимології? Всі ті отроки, дішері, парубки і робята?..
        
        Нехай мені хтось відпише з зпростуванням або підтвердженням, бо я відчуваю, як тихо починаю ненавидіти увесь той арабо-хозарський Пріцаків тусняк. А спочатку сприйняв був як одкровення:(...
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.08.18 | Габелок

          Нічого доводити нікому не потрібно...

          Пан Грек,
          прошу дуже, історія не є математикою, - в ній дуже важко щось сказати напевно. В історії існує дуже багато гіпотез й точок зору на один й той самий предмет. Як ми знаємо, яка гіпотеза є правильною? В багатьох випадках ми не знаємо. Порівнюючи різні теорії ми можемо сказати, що одна теорія має менше протиріч, інша більше, - що є правдою - дуже часто не можливо сказати. Коли я чую нову історичну гіпотезу з того чи іншого предмету, я завжди думаю,- "Хм, це цікаво.". Це цікаво, не більше не менше!
          
          З приводу "заносів" Омеляна Пріцака, почитайте останню книжку Петра Толочка "Київська Русь", він там аргументує з Пріцаком. Коротко, Толочко не розуміє звідки Пріцак взяв хозарське походження Києва. Археологічні знахідки говорять про протилежне, хоча "хозарський квартал" був у Києві, але це й усе. Археологічних даних про норманські впливи теж майже не існує.
          
          Тепер про назви річок. Коли Геродот пише, що він вживає грецькі назви річок, то тут ми маємо дуже велику вірогідність, що ці річки, як мінімум вимовляються згідно грецькій фонетиці. Чи повністю вони грецькі? Ми не знаємо. Наприклад, Танаіс (Дін). Має корінь "тн", що схоже з "дн". Тобто може Танаіс (Данаіс), це перекручена греками скитська назва. Потім, осетин вважають сарматами, тому, що скити жили на правобережжі Дону, ліборежжя було заселено сарматами на протязі століть. Тобто осетин асоціюють з "ассами", історичним плем"ям сармат, про, яких пишуть греки. З іншого боку осетини називають ассами балкар (кавказьких болгар). Також ми знаємо, що народу міняли свої назви. Дагестанські авари "присвоїли" собі це ім"я. До цього вони називались, якось інакше.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.08.18 | Грек

            дякую за відповідь, але...

            1.я не про історію, а про мовознавство
            2.не про назви річок, а про етимології, висунуті Галенком, якими він намагається підтвердити своє бачення історії і навіть прогнозувати українське майбутнє.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.08.19 | Габелок

              Про статтю Олександра Голенка

              Любий Пане Греке,
              прочитав статтю Пана Голенка "Мова наша холопська" у Критиці 4/2002. Справа є така, - Ви вимагаєте негайної, однозначної реакції на "Нехай мені хтось відпише з зпростуванням або підтвердженням, бо я відчуваю, як тихо починаю ненавидіти увесь той арабо-хозарський Пріцаків тусняк.".
              
              Емоції тут ні до чого. Голенко використовує бородату ГІПОТЕЗУ про походження назви слов"ян. Цю теорію в різних варіаціях вже обсмоктують вже кілька десятків років. То, спочатку, слов"яни почали називатися від греко-латинського (!) слова, що означає "раб", то, тепер, вони включили сюди авар. Це все СПЕКУЛЯЦІЯ, ГРА СЛОВАМИ. Якщо б я почав гратися словами різних, нехай й сусідніх мов, я би довів, що слово Чінгізхан означає не що інше, як "вєрний лєнінєц".
              
              З іншого боку, я нічого не маю проти таких ідей. Якщо це так, що назва "слов"яни" походить від аварів, то нехай так і буде. Але! Як ми бачили раніше, таке жонглерування словами, провалюється досить часто. Подібні сенсації, особливо західних істориків, вже показали, що це ПУСТІ сенсації, ніщо інше. Приклад. Походження слова Русь від фінського "ruotsi", що означає "човнярі", яким, на думку О. Пріцака та інших істориків ТА ЛІНГВІСТІВ, фіни називали варягів. Таким чином варяги принесли назву Русь до Русі й заснували тут державу. Пріцак вважає, що держави не утворюються на "пустомі місці", що державна ідея насаджується ззовні. Дуже добре! Нехай буде так, але, тут дуже багато але. Як пояснити, що греки називали народ, який жив десь на полтавщині та київщині, який називавя рош чи рос ЗАДОВГО до приходу першіх варягів. Як пояснити гідрономію? Як пояснити, що греки пишуть про склад делегацій Русі, які складалися з русі ТА варягів, тобто, русі, як протилежність варягів? Є ще дуже багато проблем з таким тлумаченням слова Русь. Почитайте Толочка "Київська Русь".
              
              Тепер, паньство, яке знає багать мов (Пріцак знає більше 80 сучасних й стародавніх мов), починає робити трюки з тими мовами й робити висновки, які НЕ МАЮТЬ ЖОДНОГО ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОКРІМ ЇХНЬОЇ ГРИ СЛОВАМИ. ЦЬОГО НЕ ДОСТАТНЬО, ЩОБ РОБИТИ СОЛІДНУ ІСТОРИЧНУ, ІСТОРИКО-ЛІНГВІНІСТИЧНУ ТЕОРІЮ. Тобто й підтверджувати, чи спростовувати тут нічого! Паньство тішиться, на те немає ради. Хтось пише до Мурзілки, хтось до - Критики.
              
              Тепер, з приводу походження усіх отих хлопчиків та отроків. Це все дуже цікаво, але ж це НЕ НАУКОВЕ дослідження. Я навіть не знайшов ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ слів, про які пише автор. Автор просто декларує, як підтвержену істину, свої уподобання. Звичайно, для науково-популярної статті, це добра робота, але для наукової статті... Вибачайте, але це не серйозно...
              
              Пан Грек, я певен, що моя відповідь не була для Вас задовільною. Я не привів ніяких аргументів pro чи contra, але ще раз хочу наголосити, що ми, не науковці, мусимо почекати трохи для нових досліджень у цій царині. Можливо щось і вдасться прояснити. Але, може й ні! Бачте будь-яке дослідження в історії (включаючи сюди й історичну, чи то порівняльну лінгвістику), мусить спиратися на серйозну багато-векторну роботу з підтвердженнями з багатьох сфер різних історичних наук. Історики мусять бути консервативними у своїх судженнях, тільки так це буде історія, а не байка. На те щоб підтвердити, що Геродот не писав байки пішло десь двісті років кропотливої робити, через нові відкриття в археології. Тільки тепер ми знаємо, що в основі геродотових описів лежать конкретні, правдиві факти. Тільки так! Повільна й копітка робота...
              
              Вітаю, Габелок.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.08.19 | Грек

                Re: Про статтю Олександра Голенка

                Габелок писав(ла):
                
                >
                Якщо б я почав гратися словами різних, нехай й сусідніх мов, я би довів, що слово Чінгізхан означає не що інше, як "вєрний лєнінєц".
                
                "Теорія" Галенка нагадала мені, як кілька років тому читав у "Літературній газеті" статтю одного біснуватого, який стверджував, що "Європа" походить від "єврей", саме цьому зобов"язана економічним і демократичними розквітом, а оскільки гебреї з Росії тікають, то Росія не має майбутнього. Така нехитра думка. Найцікавіше тут, що, моливо, й існує якийсь далекий, дуже опосередкований етимологічний зв"язок між назвою Європи і ебро, але підводити під це цілу ідеологічну базу та ще й прогнозувати майбутнє - це вже занадто!.. Галенко, по суті, робить те саме. Він схарчував це читачам "Критики", і у наступному номері не було жодного натяку на якусь полеміку.
                >
                Паньство тішиться, на те немає ради. Хтось пише до Мурзілки, хтось до - Критики.
                
                На щастя, "Мурзилку" я давно не читаю.
                >
                > Тепер, з приводу походження усіх отих хлопчиків та отроків. Це все дуже цікаво, але ж це НЕ НАУКОВЕ дослідження. Я навіть не знайшов ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ слів, про які пише автор. Автор просто декларує, як підтвержену істину, свої уподобання. Звичайно, для науково-популярної статті, це добра робота, але для наукової статті... Вибачайте, але це не серйозно...
                
                Так отож. Дщері-дішері...

• 2002.08.20 | A.Social

  Такого слова немає

  Лише одне зауваження:
  
  Габелок писав(ла):
  > По-друге, порівняльна лінгвістика не зводиться до "притягання за вуші" схожих слів у різних мовах. У японській є слово "правда". Чи значить це, що японці колись населяли Україну, чи, що українці прийшли з Японії?
  
  Такого слова немає. Азбука складова, мало би починатися на pa-, pi-, pu-, pe-, po-. Найвірогідніше звучання у випадку іноземного з російської/української - purauda. Відкрив словник (Японско-русский словарь / Лаврентьев Б.П. (70000). - М., 1984), жодного подібного слова не вміщено. (Існує іноземне з російської слово "тройка" в японському звучанні, а в нас відповідно тайфун від їхнього тай-фу і т.д.)
  
  Стосовно можливості деякої спільної історичної генетики. По-перше, через айнів, які можуть бути нащадками тохарів, а японці деякі речі перейняли від айнів, яких знищували в боях і відтісняли все далі на північ. По-друге, О.Пріцак говорить про наявність в генезисі українців алтайських коренів. Японське заселення островів (в межах до 2-х тисячоліть тому) відбувалося десь із близького району - із Забайкалля через Корею.
  
  Якщо подивитись на давньо-історичні пам"ятки, вони також схожі. Є схожість викопної (дояпонської) кераміки, курганних поховань й використання у похованнях охри. Навіть десь в горах існує кам"яний жертовник-обсерваторія-календар.
  
  Я також згадував в інших публікаціях про абсолютне співпадіння - за звучанням і змістом (фонетика+семантика) позначень річок - кава - Москва = Мос-кава, Даугава = Дау-гава (в японській так само оглушується к -> г). Абсолютно однакове використання частки КО для значень "дитина", "народжений від", "зменшувально-лагідне-жіноче". Приклади: олень - оленят-ко, яп.: джікі - ко-джікі, Іван - зменшувально-дитяче Іванко (жіноче - Іванка), яп. - мічі (дорога-стежка) - мічі-ко (доріженька, а також жіноче ім"я), хана (квітка) - хана-ко (квітонька).
  
  Якщо існує співпадіння лише за звучанням - це одне, можна не брати до уваги (але все ж увага чіпляється й за наче б абсурдні подібності, місяцями це може перебувати у підсвідомості, а потім раптом бачиться можливий зв"язок через змісти, низки пов"язаних значень). Я не порівнюю кава-річка і кава-напій, лише кава-річка і кава-річка, коли і там, і там звучання і змісти дуже близькі, плюс дивлюсь зв"язки з іншими словами-змістами і географічну поширеність.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.09.08 | Габелок (Habelok)

    Ось гарна ілюстрація лінгвістичного аналізу...

    Якщо є бажання побавитися лінгвістичним аналізом:
    
    http://www.maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_hist
    
    Як бачите, все набагато складніше....
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.09.13 | A.Social

      Будь ласка, подавайте правильно посилання

      Габелок (Habelok) пише:
      > Якщо є бажання побавитися лінгвістичним аналізом:
      >
      > http://www.maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_hist
      >
      > Як бачите, все набагато складніше....
      
      Ви даєте посилання невірно і здається мені вже не вперше. Ваше посилання вказує на форум Історія, а не на статтю. Рядок посилання на Майдані слід копіювати не з рядка URL Internet Explorer (або іншого браузера), а з URL-адреси, яка подається в статті (недолік розробників - подається дрібненько, не всі звертають увагу).
      
      В заголовку Вашої репліки стоїть:
      
      | 08-09-2002 05:24, Габелок (Habelok)
      | Ось гарна ілюстрація лінгвістичного аналізу...
      | Версія до друку // Відповісти // Тема повністю // Редагувати //
      Стерти // переглядів: 5 // URL:
      | http://maidan.org.ua/n/hist/1031451893
      
      Адресою для посилання буде останній рядок http://maidan.org.ua/n/hist/1031451893
      
      Задля ще більшої точності варто подавати повністю:
      
      08-09-2002 05:24, Габелок (Habelok)
      Ось гарна ілюстрація лінгвістичного аналізу...
      http://maidan.org.ua/n/hist/1031451893
      
      Це буде ближче відповідати науковій методології та правилам бібліографічного опису. Якщо ж давати посилання в звичайних статтях, оформлених за звичними правилами, тоді запис повинен мати формат Автор. Назва публікації. Джерело. Дата/Номер. Сторінки, в нашому випадку приблизно так:
      
      Габелок (Habelok). Ось гарна ілюстрація лінгвістичного аналізу... // Сайт "Майдан", форум "Наша історія", 8 вересня 2002, http://maidan.org.ua/n/hist/1031451893
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.09.14 | Габелок (Habelok)

        Дякую за зауваження....

      • 2002.09.14 | Габелок (Habelok)

        http://maidan.org.ua/n/hist/1031343494

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.09.14 | Габелок (Habelok)

          Re: http://maidan.org.ua/n/hist/1031343494

          http://maidan.org.ua/n/hist/1031343494

    • 2002.09.16 | A.Social

      Аналітика має бути аналітикою

      Габелок (Habelok) пише:
      > Якщо є бажання побавитися лінгвістичним аналізом:
      >
      > http://www.maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_hist
      >
      > Як бачите, все набагато складніше....
      
      У кого є бажання - хай бавиться. Лінгвістичний аналіз слід застосовувати для вирішення конкретних проблем у сукупності з іншими даними.
      
      Наведена (за посиланням) ілюстрація являє приклад ускладнення - навели купу асоціацій, заплутали, висновків не навели, навіть не сказали які гіпотези слід відкинути, як менш вірогідні, які із тих що лишились більш вірогідні.
      
      Як на мій погляд, приблизно вірогідні і "бісове" замість "бусове" і бусове - похідне від птаха бусла. Братко-Кутинський у "Феномені України" називає трипільців лелегами - те саме що пелазги, племена давньої Греції. Коли публікує дослідження Братко-Кутинський з чіткими і ясними висновками - це виявляється "антинаукова міфологія", коли те саме, але заплутано, без будь-яких висновків - це приклад "лінгвістичного аналізу" з якого випливає - "не все так просто".
      
      Стосовно Божа (Буса?). Із запису "бож" не випливає походження від "бус". Це наче би випливає із записів його імені іншими мовами. Якщо застосовувати інші мови просто так за схожістю вимови, не маючи даних про суть, яка вкладалася у слово, тоді я скоріше припущу подібність зі словом boss - господар, керівник. (Ще слід пригадати річку Буг, здається її стара назва була Бож, і саме в цих місцях Побужжя і було розселення антів.)
      
      В слові "бож" відчувається спільність з "божественним". І отут виникає питання - а чого це ми з"ясовуємо якісь малопринципові місця, якісь дрібниці? А ось тлумачення слова Бог - нам відомо чи ні?
      
      Я зустрічав версію, що Бог походить від "бик" - священої тварини у певні часи. Є ще як варіант "буйвіл". Частка Бо входить до слів пов"язаних з військовою справою. Бу - буяння. Звідси можна припустити, що в нас Бог пов"язаний із Силою або Енергією (у варіанті Бу - буяння). Англійське God має схожість зі словами благо, добрий, гарний.
      
      Висновок. Лінгвістичний аналіз слід застосовувати. Але методика ця має бути чітко вироблена і відповідно застосовувана. Коли цим методом користуються Братко-Кутинський, Шилов, із застосуванням семантики, рядів слів, слів інших мов, історичних джерел і міфології - їхні праці в оцінках інших характеризуються як міфологія, коли ж те саме проробляють інші науковці, здебільшого це зводиться до простих аналогій за звучанням і найфантастичніших версій на зразок Кий - перевізник (такі припущення взагалі слід відкидати на початку бо не може князь походити із "службовців"). Аналітика - метод, що розкладає явище на комопненти, групує компоненти зя якостями й досліджує окремо, потім досліджує явище через складові. Той "лінгвістичний аналіз", що пропонується, одразу розглядає слово як даність, як неподільне, яке може бути спотворене або походити від іншого чи іншомовного, не йде до генетики, не шукає спільність. Одразу будує аналогії, одразу намагається робити синтез не маючи точного знання про компоненти. Для прикладу - припустили, що "слово" може походити від "слагать", а походження "слагать" вже не цікавить.

• 2002.08.30 | Step

  Slovo -- Slov'jane

  Slov"janski narody identyfikuvaly chuzhynciv jak "nimciv", tob to mozhlyvo jak nimyh, jaki ne volodijutj slovom.
  
  Mozhlyvo sebe vony identyfikyvaly jak osib, jaki volodijutj slovom, rozumijutj odyn odnoho - "slov"jane".
  
  Mozhlyvo u cjomu protystavlenju: nimecj - slov"yanun shjosj je?
  Step
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.08.30 | Step

    Re: Sloven - Slovak -- Cholovik - Chelovek - Chlowek

    Osj taky potribno bulo dochytaty message pana Gabelka do kincja, shjob ne lizty zi svoim slovom pro slovo. A mozhe ce po linii
    
    Chjelo + Vjeko, tobto Slo - vjanyn, ce ljudyna?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.08.30 | Step

      Abo ne vjeko, a shjosj blyzjke do wie(n)cej, venc, venecj....

      Vents (Slovenets) dosytj chasto zustrichajetjsja. Mozhe velykyj cholom?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.09.01 | Габелок

        Оце вже цікаво!

        Відомо, що слов"яни фігурують до шостого ст. н.е., як венеди (Пліній Старший, наприклад). "Венед" означало колись "аристократичні". Є кілька прикладів індоєвропейських народів з назвою венеди. Чи були вони слов"янами, точно ніхто не знає. Народи ті жили в Малій Азії так само, як і в Західній Європі. Словенські вчені десь років з десять тому висунули гіпотезу, що Венеція походить від назви венедів, потомками яких вони є й, що "римські" венеди були слов"янами, які переселилися до північної Італії зі східно-північної Європи десь у 15ст. до н.е. Частину словесного запасу у них у той час запозичили кельти, які згодом переселилися до Британії. Пояснити зв"язок між "словенами" та "венедами" ще не вдалося. Тобто не зрозомілим лишається зв"язок між цими назвами.
        
        Може й справді це словйенеди - словени.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.09.01 | Step

          Re: Оце вже цікаво!

          Venedy... Zdajetjsja jakysj prybalty tak nazyvajutj nimciv (?).
          
          Mozhe slovo slov"janyn nalezhytj do perehidnoji epohy:
          prypuskaju, shjo praslov"janski plemena nevidomoho etnichnoho pohodzhenja ta movy vely dykunsjke zhytja, a potim buly "vzjaty v oborit" jakojusj zovnishnjoju syloju, jaka ob"jednala dykuniv pid svojeju vladoju i rozchynylasja v nyh, i kincevym produktom cjoho zitknenja postaly slov"jany. Tomu i nazva mozhe buty jak do slov'jansjkoji epohy, tob to nalezhaty do nevidomoi movy, a mozhe buty i vzhe slov"jansjkyh chasiv. Takyh prykladiv v istorii duzhe bahato - tezh same stvorenja rosijsjkoji hilky, jak rezuljtata vzajemodii uhro-finsjkyh ta slov"jansjkyh/rusjkyh plemen. Tomu slovo Moskva chy Moskov i zvidty Moskovija ne rosijsjke, a...
          Bolhary, Francuzy tezh rezuljtat zitknenja...tomu potribno shukaty dvoh batjkiv :-) I nazva slov"jane mozhe nalezhaty do ? Tomu ce mozhe buty zipsovane 'cholovik, ljudyna'. Moje stavlenja biljsh nizh skeptychne do isnuvanja slov"jan jak hrupy blysjkoi do suchasnoji na velykomu istorychnomu vidrizku. Ce bulo b vykljuchenjam z pravyl, jaki my sposterihajemo vsjudy. Same hto ci (rizni) batjky?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.09.15 | Габелок (Habelok)

            прото -індоєвропейське "слово"

            У старогрецькій "слово" є "логос". У латинській та інших мовах слово "слово" має корінь "верб". Це, як мені здається, перекликається з "лгаті" та "враті". Не випадково слова "слагаються", тобто "слагаті", складати слова до купи, як пісні, наприклад. Тобто "с" у слові "слово" можливо з"явилося від дієслова "слогаті", яке у свою чергу було створено від іменника "лог-", що значило початково "слово".
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.09.16 | A.Social

              Re: прото -індоєвропейське "слово"

              Габелок (Habelok) пише:
              > У старогрецькій "слово" є "логос". У латинській та інших мовах слово "слово" має корінь "верб". Це, як мені здається, перекликається з "лгаті" та "враті". Не випадково слова "слагаються", тобто "слагаті", складати слова до купи, як пісні, наприклад. Тобто "с" у слові "слово" можливо з"явилося від дієслова "слогаті", яке у свою чергу було створено від іменника "лог-", що значило початково "слово".
              
              Так само можна згадати про українське "складати" і попередню назву слов"ян як "склавінів" (ті що слова уміли до купи складати? :-) а може від сколото-венедів).
              
              Проте до висловку так і не дійшли і спільний корінь не виявили. Суцільні асоціації - оте на те схоже. Якщо йдеться про "індоєвропейське", чому залишається поза розглядом санскрит (sam-sktra, 1-е тлум.: Богом-складений, 2-е тлум.: само-складений), адже він вважається найбільш близьким для прамови? А без того це нескінечні припущення українське від грецького чи навпаки. Грецька мова взагалі можливо є крито-мікенською за походженням, тобто має давню окрему острівну замкнену генезу.
              
              Слово "слово" дуже близьке до "слава". Використовується також як бойовий клич. Якщо візьмемо інші відомі варіанти - "ура", "банзай" - і подивимось на значення, тоді "банзай" - десять тисяч років (ман/бан) життя (сай/зай) інакше - безсмертя, вічність, а "ура" я тлумачу як У-РА - До-Сонця. Звідси можна припустити, що і в словах "слава" і "слово" присутні якісь важливі універсалії. СЛ (СЛО/СЛА) може бути пов"язане зі значеннями похідними від Сонця - прозорий, яскравий. (Подібно як сіль/salt - сонячна, утворена сонцем.) ВА - схоже є проточасткою "вода" у значенні "потік". Порівняємо з РЕЧЬ - РЕКА. МОВА, МОТОРНИЙ - MUVE, MOTION - пов"язане з рухом. Мова як рух подібний до течії ріки.
              
              Можемо погодитись: СЛОВА - те що складається і тече, надає сонячну прозорість (ясність - значення).
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.09.16 | Габелок (Habelok)

                санскрит

                Я не знав, що є багато перекладів слова "санскрит". Мій індійський друг Кумар, який викладає санскрит в Індії перекладає слово "санскрит", як "витончений, ідеальний". "Пракрит"означає "вульгарний, природній, народний".

• 2002.09.12 | Габелок (Habelok)

  Дуже гарна стаття

  В кінці кінців знайшов досить пристойний аналіз етимології слова "слов"яни". Нажаль англійською, але я переведу початок
  
  http://www.newadvent.org/cathen/14042a.htm
  
  "Назва слов"яни з"явилась досить пізно але вона замінила всі інші назви. Згідно до загальної опінії ця назва з"явилась вперше в письмових пам"ятках тільки в шостому столітті н.е. Одначе до цього олександрійський вчений Птолемей (100-178 н.е.) зазначив у своїй роботі "Географіке гифегезіз" плем"я назване Ставані (Ставаноі) яке мешкало в Європейській Сарматії між литовськими племенами Галіндів та Суденів, та сарматським плем"ям аланів. Він також згадав інше плем"я, Соубеноі, яке він відніс до Азіатської Сарматії на іншому боці від аланів. Згідно з Шафариком ці дві назви відносяться до слов"янських нородів. Птолемей отримав інформацію з двох джерел, написання назв племен було не правильним й тому він думав, що має справу з двома племенами тоді, як це було одне й теж плем"я, все ж маючи дві назви, Птолемей намагався "приписати" до різних територій. В дійсності друга назва відноситься, скоріш за все, до пращурів теперішніх слов"ян так само, як і перша назва, хоча й з меншою вірогідністю. Слов"янська комбінація приголосних "сл" була змінена греками згідно з грецькою ортографією на "стл, стхл, скл". Ця теорія була сприйнята багатьма вченими це до Шафарика, Ломоносовим, Шльозером, Татіщевим, Тунманом, який в 1774 році опублікував дисертацію на цю тему. ..... Окрім Птолемея назва слов"яни не згадується аж до шостого століття н.е.
  
  Після Птолемея слов"яни вперше згадуються Псевдо-Цезарем Назіанзумським, робота якого з"явилась на початку шостого століття. В середині шостого століття Йорданій та Прокопій (Кесарійський?) більш детально описав слов"ян. Навіть в найраніших згадках ім"я слов"ян з"являється у двох формах. Старослов"янські джерела пишуть словене, греки писали Соубеноі, але письменники шостого ст. використовували терміни: склауені, склауіні, склауеніа, склауініа. Пізніше можна зустріти: Стлабеноі, стлабіноі, римляни писали: Стлауені, стлауіні. В "Житті Св. Клемента" назва Стлабеноі, пізніші автори використовують терміни: Есклабіноі, Асклабіноі, Склабініоі, Склауеніоі. Прикметник - склавініскус та ін....Вірменський Мойсей Хоренський використовував термін Склавайін, літописець Михаїл Сірійський використовував термін Сглау чи Сглоу, араби - склав, яке пізніше вони змінили на саклаб, сакаліб, згідно з їхньою фонетикою, й пізніше, також, славіє, славіюм. Перський анонім географ десятого століття використовував термін селйабе.
  
  .... Слов"яни називають себе "слов"яни", що означає "говорячі", ті що "знають слова" на відміну від німців - "німих", "не мовлячих", тобто тих хто не знає слів...
  
  Все ще існує питання на яке не має кінцевої відповіді, чи назва "Слов"яни" початково розповсюджувалася на всих слов"ян чи тільки на одне плем"я. Птоломей називав усіх слов"ян венедами.
  Для Візантії шостого століття слов"яни значили тільки південних слов"ян. Вони називали Русь - анти й розділяли між слов"янами та антами. Йордан розділяв усіх слов"ян на три групи: Слов"ян, венедів та антів. Всі письменики сьомого століття називали слов"ян - Країною Само, тобто країною якою керував Само (Самбатас?, батько Кия-Хільбудія - мої зауваження). Слов"яни згадуються, як слов"яни під назвою вінді. У восьмому й дев"ятому столітті чехи та слов"яни Ельби називаються у загальному слов"яни, але інколи венс. Йордан згадує, що готи воювали зі слов"янами.
  
  Повна стаття:
  
  The Slavs
  I. NAME
  
  A. Slavs
  
  At present the customary name for all the Slavonic races is Slav. This name did not appear in history until a late period, but it has superseded all others. The general opinion is that it appeared for the first time in written documents in the sixth century of the Christian era. However, before this the Alexandrian scholar Ptolemy (about A.D. 100-178) mentioned in his work, "Geographike hyphegesis", a tribe called Stavani (Stavanoi) which was said to live in European Sarmatia between the Lithuanian tribes of the Galindae and the Sudeni and the Sarmatic tribe of the Alans. He also mentioned another tribe, Soubenoi, which he assigned to Asiatic Sarmatia on the other side of the Alani. According to Safarik these two statements refer to the same Slavonic people. Ptolemy got his information from two sources; the orthography of the copies he had was poor and consequently he believed there were two tribes to which it was necessary to assign separate localities. In reality the second name refers very probably to the ancestors of the present Slavs, as does the first name also though with less certainty. The Slavonic combination of consonants sl was changed in Greek orthography into stl, sthl, or skl. This theory was accepted by many scholars before Safarik, as Lomonosov, Schlözer, Tatistcheff, J. Thunmann, who in 1774 published a dissertation on the subject. It was first advanced probably in 1679 by Hartknoch who was supported in modern times by many scholars. Apart from the mention by Ptolemy, the expression Slavs is not found until the sixth century. The opinion once held by some German and many Slavonic scholars that the names Suevi and Slav were the same and that these two peoples were identical, although the Suevi were a branch of the Germans and the ancestors of the present Swabians, must be absolutely rejected. Scattered names found in old inscriptions and old charters that are similar in sound to the word Slav must also be excluded in this investigation.
  
  After the reference by Ptolemy the Slavs are first spoken of by Pseudo-Caesarios of Nazianzum, whose work appeared at the beginning of the sixth century; in the middle of the sixth century Jordanis and Procopius gave fuller accounts of them. Even in the earliest sources the name appears in two forms. The old Slavonic authorities give: Slovene (plural from the singular Slovenin), the country is called Slovensko, the language slovenesk jazyk, the people slovensk narod. The Greeks wrote Soubenoi, but the writers of the sixth century used the terms: Sklabenoi, Sklauenoi, Sklabinoi, Sklauinoi. The Romans used the terms: Sclaueni, Sclauini, Sclauenia, Sclauinia. Later authors employ the expressions Sthlabenoi, Sthlabinoi, while the Romans wrote: Sthlaueni, Sthlauini. In the "Life of St. Clement" the expression Sthlabenoi occurs; later writers use such terms as Esklabinoi, Asklabinoi, Sklabinioi, Sklauenioi. The adjectives are sclaviniscus, sclavaniscus, sclavinicus, sclauanicus. At the same time shorter forms are also to be found, as: sklaboi, sthlaboi, sclavi, schlavi, sclavania, later also slavi. In addition appear as scattered forms: Sclauani, Sclauones (Sklabonoi, Esthlabesianoi, Ethlabogeneis). The Armenian Moises of Choren was acquainted with the term Sklavajin: the chronicler Michael the Syrian used the expression Sglau or Sglou; the Arabians adopted the expression Sclav, but because it could not be brought into harmony with their phonetical laws they changed it into Saklab, Sakalib, and later also to Slavije, Slavijun. The anonymous Persian geography of the tenth century used the term Seljabe.
  
  Various explanations of the name have been suggested, the theory depending upon whether the longer or shorter form has been taken as the basis and upon acceptance of the vowel o or a as the original root vowel. From the thirteenth century until Safarik the shorter form Slav was always regarded as the original expression, and the name of the Slavs was traced from the word Slava (honour, fame), consequently it signified the same as gloriosi (ainetoi). However, as early as the fourteenth century and later the name Slav was at times referred to the longer form Slovenin with o as the root vowel, and this longer form was traced to the word Slovo (word, speech), Slavs signifying, consequently, "the talking ones," verbosi, veraces, homoglottoi, consequently it has been the accepted theory up to the present time. Other elucidations of the name Slav, as clovek (man), skala (rock), selo (colony), slati (to send), solovej (nightingale), scarcely merit mention. There is much more reason in another objection that Slavonic philologists have made to the derivation of the word Slav from slovo (word). The ending en or an of the form Slovenin indicates derivation from a topographical designation. Dobrowsky perceived this difficulty and therefore invented the topographical name Slovy, which was to be derived from slovo. With some reservation Safarik also gave a geographical interpretation. He did not, however, accept the purely imaginary locality Slovy but connected the word Slovenin with the Lithuanian Salava, Lettish Sala, from which is derived the Polish zulawa, signifying island, a dry spot in a swampy region. According to this interpretation the word Slavs would mean the inhabitants of an island, or inhabitants of a marshy region. The German scholar Grimm maintained the identity of the Slavs with Suevi and derived the name from sloba, svoba (freedom). The most probable explanation is that deriving the name from slovo (word); this is supported by the Slavonic name for the Germans Nemci (the dumb). The Slavs called themselves Slovani, that is, "the speaking ones", those who know words, while they called their neighbours the Germans, "the dumb", that is, those who do not know words.
  
  During the long period of war between the Germans and Slavs, which lasted until the tenth century, the Slavonic territories in the north and southeast furnished the Germans large numbers of slaves. The Venetian and other Italian cities on the coast took numerous Slavonic captives from the opposite side of the Adriatic whom they resold to other places. The Slavs frequently shared in the seizure and export of their countrymen as slaves. The Naretani, a piratical Slavonic tribe living in the present district of Southern Dalmatia, were especially notorious for their slave-trade. Russian princes exported large numbers of slaves from their country. The result is that the name Slav has given the word slave to the peoples of Western Europe.
  
  The question still remains to be answered whether the expression Slavs indicated originally all Slavonic tribes or only one or a few of them. The reference to them in Ptolemy shows that the word then meant only a single tribe. Ptolemy called the Slavs as a whole the Venedai and says they are "the greatest nation" (megiston ethnos). The Byzantines of the sixth century thought only of the southern Slavs and incidentally also of the Russians, who lived on the boundaries of the Eastern Empire. With them the expression Slavs meant only the southern Slavs; they called the Russians Antae, and distinguished sharply between the two groups of tribes. In one place (Get., 34, 35) Jordanis divides all Slavs into three groups: Veneti, Slavs, and Antae; this would correspond to the present division of western, southern, and eastern Slavs. However, this mention appears to be an arbitrary combination. In another passage he designated the eastern Slavs by the name Veneti. Probably he had found the expression Veneti in old writers and had learned personally the names Slavs and Antae; in this way arose his triple division. All the seventh-century authorities call all Slavonic tribes, both southern Slavs and western Slavs, that belonged to the kingdom of Prince Samo, simply Slavs; Samo is called the "ruler of the Slavs", but his peoples are called "the Slavs named Vindi" (Sclavi cognomento Winadi). In the eighth and ninth centuries the Czechs and Slavs of the Elbe were generally called Slavs, but also at times Wens, by the German and Roman chroniclers. In the same way all authorities of the era of the Apostles to the Slavs, Cyril and Methodius, give the name Slav without any distinction both to the southern Slavs, to which branch both missionaries belonged, and to the western Slavs, among whom they laboured. As regards the eastern Slavs or Russians, leaving out the mention of Ptolemy already referred to, Jordanis says that at the beginning of the era of the migrations the Goths had carried on war with the "nation of Slavs"; this nation must have lived in what is now Southern Russia. The earliest Russian chronicle, erroneously ascribed to the monk Nestor, always calls the Slavs as a whole "Slavs". When it begins to narrate the history of Russia it speaks indeed of the Russians to whom it never applies the designation Slav, but it also often tells of the Slavs of Northern Russia, the Slavs of Novgorod. Those tribes that were already thoroughly incorporated in the Russian kingdom are simply called Russian tribes, while the Slavs in Northern Russia, who maintained a certain independence, were designated by the general expression Slavs. Consequently, the opinion advocated by Miklosic, namely, that the name Slav was originally applied only to one Slavonic tribe, is unfounded, though it has been supported by other scholars like Krek, Potkanski, Czermak, and Pasternek.
  
  From at least the sixth century the expression Slav was, therefore, the general designation of all Slavonic tribes. Wherever a Slavonic tribe rose to greater political importance and founded an independent kingdom of its own, the name of the tribe came to the front and pushed aside the general designation Slav. Where, however, the Slavs attained no political power but fell under the sway of foreign rulers they remained known by the general description Slav. Among the successful tribes who brought an entire district under their sway and gave it their name were the Russians, Poles, Czechs, Croats, and the Turanian tribe of the Bulgars. The old general name has been retained to the present time by the Slovenes of Southern Austria on the Adriatic coast, the Slovaks of Northern Hungary, the province Slavonia between Croatia and Hungary and its inhabitants the Slavonians, and the Slovinci of Prussia on the North Sea. Up to recent times the name was customary among the inhabitants of the most celebrated Republic of Dubrovnik (Ragusa). Until late in the Middle Ages it was retained by the Slavs of Novgorod in Northern Russia and by the Slavs in Macedonia and Albania. These peoples, however, have also retained their specific national and tribal names.
  
  B. Wends
  
  A much older designation in the historical authorities than Slav is the name Wend. It is under this designation that the Slavs first appear in history. The first certain references to the present Slavs date from the first and second centuries. They were made by the Roman writers Pliny and Tacitus and the Alexandrian already mentioned Ptolemy. Pliny (d. A.D. 79) says (Nat. hist., IV, 97) that among the peoples living on the other side of the Vistula besides the Sarmatians and others are also the Wends (Venedi). Tacitus (G., 46) says the same. He describes the Wends somewhat more in detail but cannot make up his mind whether he ought to include them among the Germans or the Sarmatians; still they seem to him to be more closely connected with the first named than with the latter. Ptolemy (d.about 178) in his Geographike (III, 57) calls the Venedi the greatest nation living on the Wendic Gulf. However, he says later (III, 5, 8) that they live on the Vistula; he also speaks of the Venedic mountains (III, 5, 6). In the centuries immediately succeeding the Wends are mentioned very rarely. The migrations that had now begun had brought other peoples into the foreground until the Venedi again appear in the sixth century under the name of Slavs. The name Wend, however, was never completely forgotten. The German chroniclers used both names constantly without distinction, the former almost oftener than the latter. Even now the Sorbs of Lusatic are called by the Germans Wends, while the Slovenes are frequently called Winds and their language is called Windish.
  
  Those who maintain the theory that the original home of the Slavs was in the countries along the Danube have tried to refute the opinion that these references relate to the ancestors of the present Slavs, but their arguments are inconclusive. Besides these definite notices there are several others that are neither clear nor certain. The Wends or Slavs have had connected with them as old tribal confederates of the present Slavs the Budinoi mentioned by Herodotus, and also the Island of Banoma mentioned by Pliny (IV, 94), further the venetae, the original inhabitants of the present Province of Venice, as well as the Homeric Venetoi, Caesar's Veneti in Gaul and Anglia, etc. In all probability, the Adriatic Veneti were an Illyrian tribe related to the present Albanians, but nothing is known of them. With more reason can the old story that the Greeks obtained amber from the River Eridanos in the country of the Enetoi be applied to the Wends or Slavs; from which it may be concluded that the Slavs were already living on the shores of the Baltic in the fourth century before Christ.
  
  Most probably the name Wend was of foreign origin and the race was known by this name only among the foreign tribes, while they called themselves Slavs. It is possible that the Slavs were originally named Wends by the early Gauls, because the root Wend, or Wind, is found especially in the districts once occupied by the Gauls. The word was apparently a designation that was first applied to various Gallic or Celtic tribes, and then given by the Celts to the Wendic tribes living north of them. The explanation of the meaning of the word is also to be sought from this point of view. The endeavour was made at one time to derive the word from the Teutonic dialects, as Danish wand, Old Norwegian vatn, Lation unda, meaning water. Thus Wends would signify watermen, people living about the water, people living by the sea, as proposed by Jordan, Adelung, and others. A derivation from the German wended (to turn) has also been suggested, thus the Wends are the people wandering about; or from the Gothic vinja, related to the German weiden, pasture, hence Wends, those who pasture, the shepherds; finally the word has been traced to the old root ven, belonging together. Wends would, therefore mean the allied. Pogodin traced the name from the Celtic, taking it from the early Celtic root vindos, white, by which expression the dark Celts designated the light Slavs. Naturally an explanation of the term was also sought in the Old Slavonic language; thus, Kollar derived it from the Old Slavonic word Un, Sassinek from Slo-van, Perwolf from the Old Slavonic root ved, still retained in the Old Slavonic comparative vestij meaning large and brought it into connection with the Russian Anti and Vjatici; Hilferding even derived it from the old East Indian designation of the Aryans Vanila, and Safarik connected the word with the East Indians, a confusion that is also to be found in the early writers.
  
  II. ORIGINAL HOME AND MIGRATIONS
  
  There are two theories in regard to the original home of the Slavs, and these theories are in sharp opposition to each other. One considers the region of the Danube as the original home of the Slavs, whence they spread northeast over the Carpathians as far as the Volga River, Lake Ilmen, and the Caspian Sea. The other theory regards the districts between the Vistula and the Dnieper as their original home, whence they spread southwest over the Carpathians to the Balkans and into the Alps, and towards the west across the Oder and the Elbe.
  
  The ancient Kiev chronicle, erroneously ascribed to the monk Nestor, is the earliest authority quoted for the theory that the original home of the Slavs is to be sought in the region of the Danube. Here in detail is related for the first time how the Slavs spread from the lower Danube to all the countries occupied later by them. The Noricans and Illyrians are declared to be Slavs, and Andronikos and the Apostle Paul are called Apostles to the Slavs because they laboured in Illyria and Pannocia. This view was maintained by the later chroniclers and historical writers of all Slavonic peoples, as the Pole Kadlubek, "Chronika pol." (1206), Boguchwal (d. 1253), Dlugos, Matej Miechowa, Decius, and others. Among the Czechs, this theory was supported by Kozmaz (d. 1125), Dalimir (d.1324), Johann Marignola (1355-1362), Pribik Pulkava (1374), and V. Hajek (1541). The Russians also developed their theories from the statements of their first chronicler, while the Greek Laonikos Harkondilos of the fifteenth century did not commit himself to this view. The southern Slavs have held this theory from the earliest period up to the present time with the evident intention to base on it their claims to the Church Slavonic in the Liturgy. At an early period, in the letter of Pope John X (914-29) to the Croatian Ban Tomislav and the Sachlumian ruler Mihael, there is a reference to the prevalent tradition that St. Jerome invented the Slavonic alphabet. This tradition maintained itself through the succeeding centuries, finding supporters even outside these countries, and was current at Rome itself. Consequently if we were to follow strictly the written historical authorities, of which a number are very trustworthy, we would be obliged to support the theory that the original home of the Slavs is in the countries along the Danube and on the Adriatic coast.
  
  However, the contrary is the case; the original home of the Slavs and the region from which their migrations began is to be sought in the basin of the Dnieper and in the region extending to the Carpathians and the Vistula. It is easy to explain the origin of the above-mentioned widely believed opinion. At the beginning of the Old Slavonic literature in the ancient Kingdom of the Bulgars the Byzantine chronicles of Hamartolos and Malala, which were besides of very little value, were translated into Slavonic. These chronicles give an account of the migrations of the nations from the region of Senaar after the Deluge. According to this account the Europeans are the descendants of Japhet, who journeyed from Senaar by way of Asia Minor to the Balkans; there they divided into various nations and spread in various directions. Consequently the Slavonic reader of these chronicles would believe that the starting point of the migrations of the Slavs also was the Balkans and the region of the lower Danube. Because the historical authorities place the ancient tribe of the Illyrians in this region, it was necessary to make this tribe also Slavonic. In the later battles of the Slavs for the maintenance of their language in the Liturgy, this opinion was very convenient, as appeal could be made for the Slavonic claims to the authority of St. Jerome and even of St. Paul. Opinions which are widely current yet do not correspond to facts are often adopted in historical writings. Among the Slavonic historians philogists supporting this theory are: Kopitar, August Schlötzer, Safarik, N. Arcybasef, Fr. Racki, Bielowski, M.Drinov, L.Stur, Ivan P. Filevic, Dm. Samaokvasov, M.Leopardov, N.Zakoski, and J.Pic. We have here an interesting proof that a tradition deeply rooted and extending over many centuries and found in nearly all of the early native historical authorities does not agree with historical fact.
  
  At present most scholars are of the opinion that the original home of the Slavs in Southeastern Europe must be sought between the Vistula and the Dneiper. The reasons for this belief are: the testimony of the oldest accounts of the Slavs, given as already mentioned by Pliny, Tacitus, and Ptolemy; further the close relationship between the Slavs and the Lettish tribes, pointing to the fact that originally the Slavs lived close to the Letts and Lithuanians; then various indications proving that the Slavs must have been originally neighbours of the Finnish and Turanian tribes. Historical investigation has shown that the Thraco- Illyrian tribes are not the forefathers of the Slavs, but form an independent family group between the Greeks and the Latins. There is no certain proof in the Balkan territory and in the region along the Danube of the presence of the Slavs there before the first century. On the other hand in the region of the Dneiper excavations and archeological finds show traces only of the Slavs. In addition the direction of the general march in the migrations of the nations was always from the northeast towards the south- west, but never in the opposite direction. Those who maintain the theory that the Slavs came from the region of the Danube sought to strengthen their views by the names of various places to be found in these districts that indicate Slavonic origin. The etymology of these names, however, is not entirely certain; there are other names that appear only int he later authorities of the first centuries after Christ. Some again prove nothing, as they could have arisen without the occupation of these districts by the Slavs.
  
  It can therefore be said almost positively that the original home of the Slavs was in the territory along the Dneiper, and farther to the northwest as far as the Vistual. From these regions, they spread to the west and southwest. This much only can be conceded to the other view, that the migration probably took place much earlier than is generally supposed. Probably, it took place slowly and be degrees. One tribe would push another ahead of it like a wave, and they all spread out in the wide territory from the North Sea to the Adriatic and Aegean Seas. Here and there some disorder was caused in the Slavonic migration by the incursions of Asiatic peoples, as Scythians, Sarmatians, Avars, Bulgars, and Magyars, as well as by the German migration from northwest to southeast. These incursions separated kindred tribes from one another or introduced foreign elements among them. Taken altogether, however, the natural arrangement was not much disturbed, kindred tribes journeyed together and settled near one another in the new land, so that even to-day the entire Slavonic race presents a regular succession of tribes. As early as the first century of our era individual Slavonic tribes must have crossed the boundaries of the original home and have settled at times among strangers at a considerable distance from the native country. At times again these outposts would be driven back and obliged to retire to the main body, but at the first opportunity they would advance again. Central Europe must have been largely populated by Slavs, as early as the era of the Hunnish ruler Attila, or of the migrations of the German tribes of the Goths, Lombards, Gepidae, Heruli, Rugians etc. These last-mentioned peoples and tribes formed warlike castes and military organizations which became conspicuous in history by their battles and therefore have left more traces in the old historical writings. The Slavs, however, formed the lower strata of the population of Central Europe; all the migrations of the other tribes passed over them, and when the times grew more peaceful the Slavs reappeared on the surface. It is only in this way that the appearance of the Slavs in great numbers in these countries directly after the close of the migrations can be explained without there being any record in history of when and whence they came without their original home being depopulated.
  
  III. CLASSIFICATION OF THE SLAVONIC PEOPLES
  
  The question as to the classification and number of the Slavonic peoples is a complicated one. Scientific investigation does not support the common belief, and in addition scholars do not agree in their opinions on this question. In 1822 the father of Slavonic philology, Joseph Dobrovsky, recognized nine Slavonic peoples and languages: Russian, Illyrian or Serb, Croat, Slovene, Korotanish, Slovak, Bohemians, Lusatian Sorb and Polish. In his "Slavonic Ethnology" (1842) Pavel Safarik enumerated six languages with thirteen dialects: Russian, Bolgarish, Illyrian, Lechish, Bohemians, Lusatian. The great Russian scholar J. Sreznejevskij held that there were eight Slavonic languages: Great Russians, Serbo-Croat, Korotanish, Polish, Lusatian, Bohemian, Slovak. In 1865 A. Schleicher enumerated eight Slavonic languages: Polish, Lusatians, Bohemian, Great Russian, Little Russian, Serb, Bulgarian, and Slovene. Franc Miklosic counted nine: Slovene, Bulgarian, Serbo-Croat, Great Russian, Little Russian, Bohemian, Polish, Upper Lusatian, Lower Lusatian. In 1907 Dm. Florinskij enumerated nine: Russian, Bulgarians, Serbo-Croat, Slovene, Bohemian-Moravian, Slovak, Lusatian, Polish and Kasube. In 1898 V. Jagic held that there were eight: Polish, Lusatian, Bohemian, Great Russian, Little Russian, Slovene, Serbo-Croat, Bulgarian. Thus it is seen that the greatest representatives of Slavonic linguistics are not in accord upon the question of the number of Slavonic languages. The case is the same from the purely philological point of view. Practically the matter is even more complicated because of other factors, which often play an important part, have to be considered, as religion, politics etc.
  
  At the present time some eleven to fourteen languages, not including the extinct ones, can be enumerated which lay claim to be reckoned as distinct tongues. The cause of the uncertainty is that it is impossible to state definitively of several branches of the Slavonic family whether they form an independent nation, or only the dialect and subdivision of another Slavonic nation, and further because often it is impossible to draw the line between one Slavonic people and another. The Great Russians, Poles, Bohemians and Bulgarians are universally admitted to be distinctive Slavonic peoples with distinctive languages. The Little Russians and the White Russians are trying to develop into separate nationalities, indeed the former have now to be recognized as a distinct people, at least this is true of the Ruthenians in Austria-Hungary. The Moravians must be included in the Bohemian nation, because they hold this themselves and no philological, political, or ethnographical reason opposes. The Slovaks of Moravia also consider that they are of Bohemian nationality. About sixty years ago the Slovaks of Hungary began to develop as a separate nation with a separate literary language and must now be regarded as a distinct people. The Lusatian Sorbs also are generally looked upon as a separate people with a distinct language. A division of this little nationality into Upper and Lower Lusatians has been made on account of linguistic, religious, and political differences; this distinction is also evident in the literary language, consequently some scholars regard the Lusatians as two different peoples. The remains of the languages of the former Slavonic inhabitants of Pomerania, the Sloventzi, or Kasube are generally regarded at present as dialects of Polish, though some distinguished Polish scholars maintain the independence of the Kasube language. The conditions in the south are even more complicated. Without doubt the Bulgarians are a separate nationality, but it is difficult to draw the line between the Bulgarians and the Serbian peoples, especially in Macedonia. Philologically the Croats and Serbs must be regarded as one nation; politically, however, and ethnographically they are distinct peoples. The population of Southern Dalmatia, the Moslem population of Bosnia, and probably also the inhabitants of some parts of Southern Hungary, and of Croatia cannot be assigned to a definite group. Again, the nationality and extent of the Slovenes living in the eastern Alps and on the Adriatic coast cannot be settled without further investigation.
  
  From a philological point of view the following fundamental principles must be taken for guidance. The Slavonic world in its entire extent presents philologically a homogeneous whole without sharply defined transitions or gradations. When the Slavs settled in the localities at present occupied by them they were a mass of tribes of closely allied tongues that changed slightly from tribe to tribe. Later historical development, the appearance of Slavonic kingdoms, the growth of literary languages, and various civilizing influences from without have aided in bringing about the result that sharper distinctions have been drawn in certain places, and that distinct nationalities have developed in different localities. Where these factors did not appear in sufficient number the boundaries are not settled even now, or have been drawn only of late. The Slavonic peoples can be separated into the following groups on the basis of philological differences:
  
  The eastern or Russian group; in the south this group approaches the Bulgarian; in the northwest the White Russian dialects show an affinity to Polish. The eastern group is subdivided into Great Russian, that is, the prevailing Russian nationality, then Little Russian, and White Russian.
  The northwestern group. This is subdivided into the Lechish languages and into Slovak, Bohemians, and Sorb tongues.
  The first sub-division includes the Poles, Kasubes, and Slovintzi, also the extinct languages of the Slavs who formerly extended across the Oder and the Elbe throughout the present Northern Germany. The second division includes the Bohemians, Slovaks, and the Lusatian Sorbs.
  The Slavs in the Balkans and in the southern districts of the Austro-Hungarians Monarchy are divided philologically into Bulgarians; Stokauans, who include all Serbs, the Slavonic Moslems of Bosnia, and also a large part of the population of Croatia; the Cakauans, who live partly in Dalmatia, Istria, and on the coast of Croatia; the Kajkauans, to whom must be assigned three Croatian countries and all Slovene districts. According to the common opinion that is based upon a combination of philological, political and religious reasons the Slavs are divided into the following nations: Russian, Polish, Bohemian-Slovak, Slovenes, Serbs, Croats, Bulgarians.