ЗМIЙОВI ВАЛИ
09/06/2002 | Habelok
http://www.day.kiev.ua/2002/161/nomer.htm
ЗМIЙОВI ВАЛИ
--------------------------------------------------------------------------------
Володимир ГРИПАСЬ. Фото автора
--------------------------------------------------------------------------------
Давним-давно в незапам’ятні часи зійшлися у смертельному герці велетенський змій- людожер і руський богатир. Чи довго вони билися, чи ні, про те вже ніхто сьогодні не знає. Відомо тільки, що, перемігши Горинича, запряг його витязь у богатирський плуг та й погнав чистим полем. Лише одну борозну спромігся проорати змій — надірвався, бідолашний. Ще й сьогодні могутнім валом здіймається той останній слід, залишений триглавим чудовиськом на землі Руській. Так оповідає народний переказ про походження одного з найвеличніших валів системи давніх оборонних ліній, названих Змійовими валами (на Поділлі їх ще називають Траяновими). Розташований він на південь від невеличкої річки Сіверки, а починається поблизу села Круглик Києво-Святошинського району. Вирвавшись із лісу на плато над долиною Сіверки, цей вал постає перед мандрівником у всій своїй величі. Насипаний, як вважає частина дослідників, близько V ст. н. е., він і сьогодні вражає і по праву є одним із чудес Київської землі. Простягнувшись із заходу на схід більш ніж на 8 кілометрів, укріплення подекуди сягає 9-метрової висоти. З Південного, напільного його боку простежується рів; у I тисячолітті він був глибокий і слугував додатковою перешкодою для кінноти кочовиків. Зі стежки, що пролягла гребенем валу, відкриваються врізнобіч далекі хвилясті горизонти правого берега Дніпра, простори Лівобережжя. Перед селом Ходосівкою вал закінчується. А де бере початок і де закінчується вся система валів, ніхто того і не знає. Важко встановити їхнє походження. Згідно із словником УРЕ, їх загальна довжина сягає 2000 км. Подекуди вони здіймаються мало не в первозданній величі. А здебільшого вже майже зведені нанівець тиском часу та господарською діяльністю людини.
Перші спроби вивчення системи валів здійснені українським істориком В.Антоновичем у 80 хроках ХIХ ст. На мапі 1912 р. було нанесено близько 70 км валів, датували їх Х–ХI ст. На рубежі ХIХ–ХХ ст.ст. значний вклад у дослідження давніх оборонних ліній Лівобережжя внесли В.Ляскоронський, який відносив їх до скіфської доби, і Л.Падалка. Систематичне вивчення давніх валів проводилося лише у Придніпров’ї в 60-х — 70-х роках минулого століття групою дослідників-ентузіастів, очолюваною вченим А.Бугаєм і в 70-х — 80-х роках археологічною експедицією «Змійові вали» Інституту археології АН України, очолюваною М.Кучерою. Дослідницькою групою А.Бугая на Правобережжі виявлено і нанесено на карту сім оборонних ліній довжиною близько 700 км, що, зміщуючись протягом століть на південь, фіксували нові межі осілості народу, який їх споруджував. Довжина одного з валів, що проліг між Фастовом та Житомиром — 120 км. А встановлений шляхом радіокарбованного аналізу залишків обпалених дерев’яних конструкцій валів час їхнього спорудження, був приголомшуючий — від II ст. до н. е. до VII ст. н. е. Результатом досліджень експедиції Інституту археології, які охопили Середнє Придніпров’я, і, зокрема, його лівобережну частину, став висновок, що вали споруджені переважно у давньоруську епоху, хоч частина з них за Київської Русі могла реконструюватися. Свідченням більш древнього походження є виявлений у Перекопському валі (Полтавська область) скарб римських монет I — III ст.ст. н. е. При спорудженні валів за відсутності чи нестачі каменю використовували менш довговічний матеріал — дерево, з якого будували зруби (кліті) й заповнювали їх землею чи глиною; або ж взагалі обходилися без дерев’яних конструкцій.
Безперечно, лише міцне державне об’єднання, що проіснувало не одну сотню літ, могло проводити такі масштабні і тривалі фортифікаційні роботи. І, здавалося б, таке об’єднання повинне лишити по собі якийсь слід у давньоруських писемних джерелах. Але літописці зберігають із цього приводу мовчання. І лише читаючи поміж рядків у їхніх рукописах, можна здогадуватися, що недаремно пройшли повз землі Давньої Русі і болгари, і білі угри, захопивши землі південних слов’ян. Та й авари (літописні обри), що створювали загрозу навіть Константинополю, серед східних слов’ян поневолили тільки дулібів. Але в контексті питання: «Откуда есть пошла земля Руская» оборонні вали, що перетинали землі слов’ян, не могли не привернути уваги давніх істориків. Однак через відсутність відповідної інформації чи (що не менш вірогідно) виконуючи замовлення окремих представників правлячої династії, що мала варязьке походження, літописець обійшов мовчанням пов’язані із древніми валами сторінки історії. А самі вали лише зрідка згадуються як орієнтир (наприклад, вал, що проліг вздовж р. Стугни — 1093 і 1151 рр.), або як зручне для оборони місце (вали поблизу Переяслава, між якими 1095 р. зупинялася половецька орда під час переговорів їхніх ханів Ітларя та Кітана з Володимиром Мономахом, а 1149 р. — війська Юрія Долгорукого перед битвою з Ізяславом).
Інформацію про цей період історії східних слов’ян можна частково отримати в зарубіжних джерелах. Перша згадка про них з’явилася у праці римського історика Плінія Старшого (I ст. н. е.). А протягом IV ст. — початку VII ст. у візантійських (Прокопій) та німецьких (Іордан) хроніках неодноразово згадуються анти — союз слов’янських племен, що заселяли землі на схід від Дністра. Цей союз виник для протидії ордам кочових народів, які час від часу потужними хвилями накочувалися із Великого степу на Європу. Анти з перемінним успіхом боролися з готами, що прийшли із заходу (375 р. готським королем Вінітаром був розіп’ятий князь антів Бож, його сини і 70 старійшин), досить успішно протистояли натиску аварів. Показовим є факт, що аварське військо збунтувалось після рішення кагана іти в похід на антів. Войовничих кочівників, мабуть, відлякали потужні лінії валів та непрохiдні ліси за ними.
Але слово «анти» не зустрічається у давньоруських писемних джерелах; воно — чужоземного походження. Чи був якийсь відповідник цьому слову на Русі? Адже попри офіціозну історіографію, пам’ять про дорюриківську Русь повинна жити в народі. Світло на це питання певною мірою може пролити знамените «Слово о полку Ігоревім» — проникнутий патріотизмом літературний твір, який поряд із незаперечними художніми якостями, є унікальним ще й тому, що в ньому присутній дух язичницької доби, а також певна інформація про Русь «незнаєму». Цензори, схоже, не дотягнулися до славнозвісної поеми. Невідомо, якими джерелами користувався автор «Слова» — усними переказами чи, можливо, якимись писемними відомостями, однак він знав і про «время Бусово», і про загадкові для нас «вечи Трояни» (віки Трояні) та «землю Трояню».
В рядках поеми: «Се бо тотьския красныя девы въспеша на брезе синему морю, звоня рускымъ златомъ поютъ время Бусово...», звучить відгомін подій 375 року, коли князь антів Бож (Бус, Бос) був розіп’ятий Вінітаром. Чимало запитань породжують згадки у «Слові» про Троянь (Троян): «Встала обида въ силахъ Даждьбожа внука, вступила девою на землю Трояню, унуди (прогнала) жирня (добры) времена... И начаша князи про малое «се великое» млъвити, а поганіи съ всехъ странъ прихождяху с победами на землю Рускую». Як бачимо, «земля Трояня» і «земля Руская» ототожнюються. Їхній зв’язок та наступність простежуються і в інших згадках: «Были вечи Трояни, минула лета Ярославля...», «На седьмом веце Трояни пръжее Всеславъ жребій о девицю, себе любу». Під «девицей» мається на увазі київський стіл, зайнятий Всеславом Полоцьким 1068 р. в результаті повстання киян проти Ізяслава. Якщо «на седьмом веце Трояни» розуміти буквально, то сім віків, відрахованих від цієї прив’язки, перенесуть нас до початку «віків Трояні». Це — «время Бусово», часи боротьби антів із готами і панування гунів на теренах Європи. Це — і часи спорудження частини Змійових валів. Щодо назви «Троянь» (чи «Троян»), то в давньоруському апокрифі ХII ст. «Хождение Богородицы по мукам» Троян посідає чільне місце в списку поганських богів. Можливо, в IV ст. цей бог, котрий, як припускають, був заступником, оборонцем Руської землі, очолив язичницький пантеон. Чи, що ймовірніше, його іменем названо племінний союз слов’ян («земля Трояня»). Цей союз міг існувати як на федеративних, так і на конфедеративних засадах, однак він виявився досить міцним і проіснував тривалий час («вечи Трояни»). Якщо це припущення вірне, то буде правомірним ототожнення «земли Трояни» із об’єднанням антів, які зводили потужні лінії валів для захисту своїх земель.
Найпотужніша система валів пролягала колишніми древлянськими землями, що дало підставу декому з дослідників назвати їх Великою Древлянською стіною. На територіях, заселених древлянами та дулібами, й могло зосереджуватися ядро антського союзу. Адже завдяки географічним чинникам — лісам, лісостепам та мережі річок, яких уникали кочові орди, віддаленості в порівнянні з Лівобережжям від Великого степу — тут створювалися більш сприятливі умови для стабільного поступального розвитку населення. З «Повісті временних літ» відомо, що в Х ст. у древлянській землі була власна князівська династія. «Ниши князи добри суть иже роспасли суть Деревьскую землю» — говорили древлянські посли княгині Ользі. І до часів Володимира Святославовича древляни чинили впертий опір варязькій експансії.
Чи випадкова співзвучність назв «землі трояни» і Траянових валів на Поділлі? Відомо, що наприкінці I ст. н. е. римський імператор Траян завоював суміжну із землями слов’ян Дакію. Звідси — припущення про римське походження Траянових валів. Однак, як зазначає М.С.Грушевський, «римський початок сих валів все ще гіпотетичний, і зв’язки їх з якоюсь системою римських укріплень досі не виявлені». На відсутність доказів римського походження валів указує і Т.Момзен.
За раннього середньовіччя потужні оборонні лінії, дублюючи одна одну, охоплювали з півдня землі слов’ян, надійно захищали їх від вторгнень кочовиків. За 10 кілометрів від валу між селами Круглик та Ходосівка пролягала така ж давня Стугнинська (р. Стугна) оборонна лінія, а далі на південь — ще одна, по річці Рось. Під їхнім прикриттям зводили літописні городи — «богатирські застави» — князі Володимир та Ярослав. Хронологічні рамки спорудження Змійових валів майже стикуються з літописними часами Древньої Русі, що свідчить про безперервність та наступність історичних процесів на теренах східнослов’янських земель протягом I тисячоліття н. е. Своїм існуванням ця система древніх валів ще раз переконливо спростовує теорії про виникнення держави східних слов’ян лише після «призвання варязьких князів» на Русь.
№161 06.09.2002 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
ЗМIЙОВI ВАЛИ
--------------------------------------------------------------------------------
Володимир ГРИПАСЬ. Фото автора
--------------------------------------------------------------------------------
Давним-давно в незапам’ятні часи зійшлися у смертельному герці велетенський змій- людожер і руський богатир. Чи довго вони билися, чи ні, про те вже ніхто сьогодні не знає. Відомо тільки, що, перемігши Горинича, запряг його витязь у богатирський плуг та й погнав чистим полем. Лише одну борозну спромігся проорати змій — надірвався, бідолашний. Ще й сьогодні могутнім валом здіймається той останній слід, залишений триглавим чудовиськом на землі Руській. Так оповідає народний переказ про походження одного з найвеличніших валів системи давніх оборонних ліній, названих Змійовими валами (на Поділлі їх ще називають Траяновими). Розташований він на південь від невеличкої річки Сіверки, а починається поблизу села Круглик Києво-Святошинського району. Вирвавшись із лісу на плато над долиною Сіверки, цей вал постає перед мандрівником у всій своїй величі. Насипаний, як вважає частина дослідників, близько V ст. н. е., він і сьогодні вражає і по праву є одним із чудес Київської землі. Простягнувшись із заходу на схід більш ніж на 8 кілометрів, укріплення подекуди сягає 9-метрової висоти. З Південного, напільного його боку простежується рів; у I тисячолітті він був глибокий і слугував додатковою перешкодою для кінноти кочовиків. Зі стежки, що пролягла гребенем валу, відкриваються врізнобіч далекі хвилясті горизонти правого берега Дніпра, простори Лівобережжя. Перед селом Ходосівкою вал закінчується. А де бере початок і де закінчується вся система валів, ніхто того і не знає. Важко встановити їхнє походження. Згідно із словником УРЕ, їх загальна довжина сягає 2000 км. Подекуди вони здіймаються мало не в первозданній величі. А здебільшого вже майже зведені нанівець тиском часу та господарською діяльністю людини.
Перші спроби вивчення системи валів здійснені українським істориком В.Антоновичем у 80 хроках ХIХ ст. На мапі 1912 р. було нанесено близько 70 км валів, датували їх Х–ХI ст. На рубежі ХIХ–ХХ ст.ст. значний вклад у дослідження давніх оборонних ліній Лівобережжя внесли В.Ляскоронський, який відносив їх до скіфської доби, і Л.Падалка. Систематичне вивчення давніх валів проводилося лише у Придніпров’ї в 60-х — 70-х роках минулого століття групою дослідників-ентузіастів, очолюваною вченим А.Бугаєм і в 70-х — 80-х роках археологічною експедицією «Змійові вали» Інституту археології АН України, очолюваною М.Кучерою. Дослідницькою групою А.Бугая на Правобережжі виявлено і нанесено на карту сім оборонних ліній довжиною близько 700 км, що, зміщуючись протягом століть на південь, фіксували нові межі осілості народу, який їх споруджував. Довжина одного з валів, що проліг між Фастовом та Житомиром — 120 км. А встановлений шляхом радіокарбованного аналізу залишків обпалених дерев’яних конструкцій валів час їхнього спорудження, був приголомшуючий — від II ст. до н. е. до VII ст. н. е. Результатом досліджень експедиції Інституту археології, які охопили Середнє Придніпров’я, і, зокрема, його лівобережну частину, став висновок, що вали споруджені переважно у давньоруську епоху, хоч частина з них за Київської Русі могла реконструюватися. Свідченням більш древнього походження є виявлений у Перекопському валі (Полтавська область) скарб римських монет I — III ст.ст. н. е. При спорудженні валів за відсутності чи нестачі каменю використовували менш довговічний матеріал — дерево, з якого будували зруби (кліті) й заповнювали їх землею чи глиною; або ж взагалі обходилися без дерев’яних конструкцій.
Безперечно, лише міцне державне об’єднання, що проіснувало не одну сотню літ, могло проводити такі масштабні і тривалі фортифікаційні роботи. І, здавалося б, таке об’єднання повинне лишити по собі якийсь слід у давньоруських писемних джерелах. Але літописці зберігають із цього приводу мовчання. І лише читаючи поміж рядків у їхніх рукописах, можна здогадуватися, що недаремно пройшли повз землі Давньої Русі і болгари, і білі угри, захопивши землі південних слов’ян. Та й авари (літописні обри), що створювали загрозу навіть Константинополю, серед східних слов’ян поневолили тільки дулібів. Але в контексті питання: «Откуда есть пошла земля Руская» оборонні вали, що перетинали землі слов’ян, не могли не привернути уваги давніх істориків. Однак через відсутність відповідної інформації чи (що не менш вірогідно) виконуючи замовлення окремих представників правлячої династії, що мала варязьке походження, літописець обійшов мовчанням пов’язані із древніми валами сторінки історії. А самі вали лише зрідка згадуються як орієнтир (наприклад, вал, що проліг вздовж р. Стугни — 1093 і 1151 рр.), або як зручне для оборони місце (вали поблизу Переяслава, між якими 1095 р. зупинялася половецька орда під час переговорів їхніх ханів Ітларя та Кітана з Володимиром Мономахом, а 1149 р. — війська Юрія Долгорукого перед битвою з Ізяславом).
Інформацію про цей період історії східних слов’ян можна частково отримати в зарубіжних джерелах. Перша згадка про них з’явилася у праці римського історика Плінія Старшого (I ст. н. е.). А протягом IV ст. — початку VII ст. у візантійських (Прокопій) та німецьких (Іордан) хроніках неодноразово згадуються анти — союз слов’янських племен, що заселяли землі на схід від Дністра. Цей союз виник для протидії ордам кочових народів, які час від часу потужними хвилями накочувалися із Великого степу на Європу. Анти з перемінним успіхом боролися з готами, що прийшли із заходу (375 р. готським королем Вінітаром був розіп’ятий князь антів Бож, його сини і 70 старійшин), досить успішно протистояли натиску аварів. Показовим є факт, що аварське військо збунтувалось після рішення кагана іти в похід на антів. Войовничих кочівників, мабуть, відлякали потужні лінії валів та непрохiдні ліси за ними.
Але слово «анти» не зустрічається у давньоруських писемних джерелах; воно — чужоземного походження. Чи був якийсь відповідник цьому слову на Русі? Адже попри офіціозну історіографію, пам’ять про дорюриківську Русь повинна жити в народі. Світло на це питання певною мірою може пролити знамените «Слово о полку Ігоревім» — проникнутий патріотизмом літературний твір, який поряд із незаперечними художніми якостями, є унікальним ще й тому, що в ньому присутній дух язичницької доби, а також певна інформація про Русь «незнаєму». Цензори, схоже, не дотягнулися до славнозвісної поеми. Невідомо, якими джерелами користувався автор «Слова» — усними переказами чи, можливо, якимись писемними відомостями, однак він знав і про «время Бусово», і про загадкові для нас «вечи Трояни» (віки Трояні) та «землю Трояню».
В рядках поеми: «Се бо тотьския красныя девы въспеша на брезе синему морю, звоня рускымъ златомъ поютъ время Бусово...», звучить відгомін подій 375 року, коли князь антів Бож (Бус, Бос) був розіп’ятий Вінітаром. Чимало запитань породжують згадки у «Слові» про Троянь (Троян): «Встала обида въ силахъ Даждьбожа внука, вступила девою на землю Трояню, унуди (прогнала) жирня (добры) времена... И начаша князи про малое «се великое» млъвити, а поганіи съ всехъ странъ прихождяху с победами на землю Рускую». Як бачимо, «земля Трояня» і «земля Руская» ототожнюються. Їхній зв’язок та наступність простежуються і в інших згадках: «Были вечи Трояни, минула лета Ярославля...», «На седьмом веце Трояни пръжее Всеславъ жребій о девицю, себе любу». Під «девицей» мається на увазі київський стіл, зайнятий Всеславом Полоцьким 1068 р. в результаті повстання киян проти Ізяслава. Якщо «на седьмом веце Трояни» розуміти буквально, то сім віків, відрахованих від цієї прив’язки, перенесуть нас до початку «віків Трояні». Це — «время Бусово», часи боротьби антів із готами і панування гунів на теренах Європи. Це — і часи спорудження частини Змійових валів. Щодо назви «Троянь» (чи «Троян»), то в давньоруському апокрифі ХII ст. «Хождение Богородицы по мукам» Троян посідає чільне місце в списку поганських богів. Можливо, в IV ст. цей бог, котрий, як припускають, був заступником, оборонцем Руської землі, очолив язичницький пантеон. Чи, що ймовірніше, його іменем названо племінний союз слов’ян («земля Трояня»). Цей союз міг існувати як на федеративних, так і на конфедеративних засадах, однак він виявився досить міцним і проіснував тривалий час («вечи Трояни»). Якщо це припущення вірне, то буде правомірним ототожнення «земли Трояни» із об’єднанням антів, які зводили потужні лінії валів для захисту своїх земель.
Найпотужніша система валів пролягала колишніми древлянськими землями, що дало підставу декому з дослідників назвати їх Великою Древлянською стіною. На територіях, заселених древлянами та дулібами, й могло зосереджуватися ядро антського союзу. Адже завдяки географічним чинникам — лісам, лісостепам та мережі річок, яких уникали кочові орди, віддаленості в порівнянні з Лівобережжям від Великого степу — тут створювалися більш сприятливі умови для стабільного поступального розвитку населення. З «Повісті временних літ» відомо, що в Х ст. у древлянській землі була власна князівська династія. «Ниши князи добри суть иже роспасли суть Деревьскую землю» — говорили древлянські посли княгині Ользі. І до часів Володимира Святославовича древляни чинили впертий опір варязькій експансії.
Чи випадкова співзвучність назв «землі трояни» і Траянових валів на Поділлі? Відомо, що наприкінці I ст. н. е. римський імператор Траян завоював суміжну із землями слов’ян Дакію. Звідси — припущення про римське походження Траянових валів. Однак, як зазначає М.С.Грушевський, «римський початок сих валів все ще гіпотетичний, і зв’язки їх з якоюсь системою римських укріплень досі не виявлені». На відсутність доказів римського походження валів указує і Т.Момзен.
За раннього середньовіччя потужні оборонні лінії, дублюючи одна одну, охоплювали з півдня землі слов’ян, надійно захищали їх від вторгнень кочовиків. За 10 кілометрів від валу між селами Круглик та Ходосівка пролягала така ж давня Стугнинська (р. Стугна) оборонна лінія, а далі на південь — ще одна, по річці Рось. Під їхнім прикриттям зводили літописні городи — «богатирські застави» — князі Володимир та Ярослав. Хронологічні рамки спорудження Змійових валів майже стикуються з літописними часами Древньої Русі, що свідчить про безперервність та наступність історичних процесів на теренах східнослов’янських земель протягом I тисячоліття н. е. Своїм існуванням ця система древніх валів ще раз переконливо спростовує теорії про виникнення держави східних слов’ян лише після «призвання варязьких князів» на Русь.
№161 06.09.2002 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Відповіді
2002.09.06 | Габелок (Habelok)
Бусове поле
Бусове ПолеБусова гора, Бусовиця, Буслівка. Історична місцевість. Б.П. розташоване в кінцевій частині вулиць Кіквідзе і Саперно-Слобідської, Залізничного шосе; Бусова гора — між вулицями Кіквідзе і Тимірязівською. Струмок Буслівка тече через Б. П. (тепер в колекторі) до р. Либідь. Згадується з 18 ст. Версії походження назви: перша — від імені вождя одного з антських племен Буса (Божа), чиї укріплення були тут (Бус згадується у "Слові о полку Ігоревім"); друга — від давньоукр. слів бус, бусинець — мжичка, мряка, — або від птаха — бусла. На Бусовій горі пролягає вул. Буслівська.
"Вулиці Києва, Довідник" УЕ, Київ, 1995
http://wek.kiev.ua/art.phtml?170
2002.09.06 | Габелок (Habelok)
бусове ?
А шофьорът промърмори сърдито:- Пак тия духачи от контрола по транспорта!
Край тях плътните потоци коли, бусове и всякакви по-дребни возила - бициклети, трициклети, велосипеди - се влачеха мудно, почти пълзяха със скоростта на разгневен охлюв. Започващият от гарата булевард имаше цели шестнадесет платна, без да се броят широките тротоари за пешеходци отстрани, които всъщност пустееха, и озверелите от нетърпение велосипедисти се престрашаваха да се стрелкат по тях въпреки опасността от солена глоба.
2002.09.07 | Step
Auto-busove ;-)
2002.09.06 | Габелок (Habelok)
бусове время
Вестник ВГУ. Серия 1, Гуманитарные науки. 2000. № 2
АмелькинВРЕМЯ БУСОВО В “СЛОВЕ О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ”(ОПЫТ КОММЕНТАРИЯ)
Существует несколько точек зрения на значение словосочета-ния “время бусово” в “Слове о полку Игореве”. На сей день наиболее распространенным является мнение, восходящее еще ковзгляду первых издателей памятника, видевших в определении“бусово” притяжательное прилагательное от имени Бус1. Эта точ-ка зрения принята учеными и закреплена в поэтических перево-дах и комментариях. Согласно гипотезе О. Огоновского здесьимеется в виду антский вождь Бож, распятый в 375 г. готскимкоролем Винитаром2. Впервые эту догадку высказал еще Кухар-ский, на мнение которого ссылался А. И. Шафарик, считав-ший, что под именем Буса выведен король Бооз3. Упоминание“времени бусова” в устах готских дев, и к тому же в том месте“Слова”, где “с новой силой возникает тема поражения”, ко-торая оценивается “с точки зрения международного положенияРуси”4, делает эту гипотезу очень заманчивой. Ее поддержалиА. А. Шахматов5и А. С. Орлов6. Особенно широко это мнениераспространилось после закрепления его в объяснительном пере-воде “Слова о полку Игореве” Д. С. Лихачева, опубликованномв академическом издании памятника7. Бесспорно признал гипо-тезу О. Огоновского и Б. А. Рыбаков8.Но у предположения О. Огоновского есть и слабые стороны.Сопоставление антского Божа и Буса требует достаточно сложнойтрансформации имени вождя, а, главное, что нигде, кроме“Истории готов” римского историка Иордана, эти события неупоминаются. Вряд ли предания о них составляли живую исто-рическую традицию Древней Руси. Анты были лишь одним измногих племен, обитавших в Восточной Европе в эпоху Велико-го переселения народов и в результате сложных потрясений со-здавших основу новых этнических образований, которые позднеевошли в состав древнерусского государства9. К тому же существуетвесьма основательная гипотеза об их аланском, а вовсе не сла-вянском происхождении10. Поэтому их поражение и не моглопривлечь внимания древнерусского книжника.Это рассуждение подкрепляется анализом древнейших исто-рических произведений русских книжников. И в Повести времен-ных лет, и в Новгородской первой летописи датируемые по годам статьи появляются лишь с 852 г., что позволяет сделать вы-вод о начале первых летописных работ не ранее образования го-сударственных структур Киевской Руси. К тому же часть древней-ших датированных известий русских летописей базируется на ви-зантийских и южнославянских источниках. Лишенные же точнойдаты предания о ранних событиях из истории славян, оказавши-еся на начальных страницах русских летописей, также рассказы-вают лишь о том, что произошло во второй половине I тысяче-летия н.э.: легенда об основании Киева сложилась, скорее все-го, около VIII в.; сказание об обрах, угнетавших дулебов, отра-жает события первой трети VII в., но возникло не ранее концаVIII в.; сказание же о хазарской дани, взимаемой с полян, опи-сывает ситуацию, существовавшую в начале Х в., но возникло вконце этого столетия11. Хотя в этих сказаниях отражены устныепредания, летописец подправлял их по письменным источникам,что свидетельствует о неуверенности его в достоверности исполь-зованных преданий. Такое отношение к сказаниям могло иметьместо только при недостаточно широком распространении этихпреданий. Они не были самодостаточны для древнерусского ле-тописца, историческая память которого не проникала глубже эпо-хи Рюрика.Несколько особняком стоит Сказание о хождении апостола Ан-дрея в Рим через Восточную Европу, но и оно отражает нестолько историческую память жителей Киевской Руси, сколькоих фольклорное творчество на базе византийских легенд12. Упо-минаемый в “Слове о полку Игореве” Троян, также не свидетель-ствует о знании русскими людьми в конце XII в. истории позднейантичности, поскольку под этим именем, скорее всего, имелсяв виду совсем не римский император Троян13, известия о кото-ром едва ли могли сохраняться в памяти восточных славян. Сле-довательно, глубина исторической памяти вряд ли достигала эпо-хи готских войн и вряд ли автор “Слова о полку Игореве” могчто-либо знать об антском вожде Боже.Странным кажется и избрание для названия исторической эпо-хи такой личности, как Бож. Готам было бы логичнее называтьвремя не именем побежденного врага, а именем победителя. Ктому же война с антами не была самым ярким событием той эпо-хи, знавшей и победы готов над венетами, и разгром легионовримской империи, и гибель на поле боя императора Валента. Дляславян же едва ли было значимым воспоминание о поражении,полученном когда-то антами, тем более, что родственная связьантов со славянами и Русью остается дискуссионной
--------------------------------------------------------------------------------
Page 2
Поэтому высказывались предположения об отождествленииБуса “Слова о полку Игореве” с более близкими по времени ис-торическими персонажами. Еще П. Г. Бутков видел в Бусе ха-зарского кагана Бусаря (Бусира)15. В конце XX столетия иссле-дователи также пытались найти претендента на роль загадочногоБуса16. В нем пытаются видеть “какого-либо половецкого хана,тем более, что далее назван Шарукан”17. К сожалению, авторыэтих гипотез не приводят развернутой аргументации в пользу тогоили иного отождествления Буса “Слова о полку Игореве” с кон-кретным историческим лицом.Однако точка зрения о предводителе, давшем свое имя целойэпохе, не является единственной. Еще Н. Аристов искал связь“времени бусова” с топонимами в районе Харькова18. А. А. По-тебня сопоставлял это прилагательное с названием урочища Бу-сова гора, или Бусовище под Киевом, над Лыбедью19.М. А. Салмина высказала предположение, что “бусово” необязательно происходит от имени Бус. По ее мнению, это при-лагательное может быть производным от названия мореходногосудна — буса. Таким образом, по мнению исследовательницы,оказывалось не случайным то, что “готьскыя красныя дhвы въспе-ша на брезhсинему морю, ... поютъ время бусово”, т.е. время кораблей20. Однако приводимые М. А. Салминой примеры ис-пользования слова “бус” заставляют усомниться в правильностиее гипотезы. Все подобранные ею упоминания бусов относятсяк XV в. Показательно упоминание этих судов под 1204 г. в Нов-городской первой летописи. Оно встречается только в младшемизводе летописи, датируемом XV в., и отсутствует в Синодаль-ной рукописи XIII в.21Согласно материалам И. И. Срезневско-го, появление в русском языке этого слова произошло в XV в.в результате заимствования новгородцами этого типа судов у ев-ропейцев. К тому же в эпоху “Слова о полку Игореве” более рас-пространенными судами были ладьи и насады22.Между тем слово, родственное прилагательному “бусово”,встречается в тексте памятника, как минимум, еще раз. В томже сне Святослава рядом с готскими девами, поющими время бусово, упомянуты и “бусови врани”. Третьим, возможным,случаем употребления слова с этим корнем является выражение“босый волк”. Поправка “бусови” на “бусовы” и “босымъ” на“бусым” была предложена В. Макушевым и принята исследова-телями23.Перевод словосочетания “бусови враны” не вызвал особых раз-ногласий. Оно, по мнению большинства ученых, означает “серые вороны”24.
Такое толкование используется в реальном ком-ментарии к “Слову о полку Игореве”25. Однако М. Максимови-чем и Ф. Буслаевым предпринимались попытки исправить этоместо и читать “бесовы враны”, что нашло поддержку в ком-ментариях ряда исследователей26.
Сложнее с другим возможным случаем использования прила-гательного “бусый”, дошедшим до нас в виде слова “босый”.При описании побега Игоря из плена автор “Слова” говорит, чтокнязь “въвръжеся на бръзъ комонь и скочи съ него босымъвлъкомъ”. Толкование этой фразы вызвало значительные спорысреди ученых. Босый волк понимали как разутый, неподкован-ный27, белый или белоногий28, быстрый29. Однако наиболее обо-снованным кажется перевод эпитета “босый” как “волшебный”30.Такое понимание не противоречит иным трактовкам, но, напро-тив, объединяет их в единый комплекс. К тому же прилагатель-ное “босый” соседствует с устойчивым словосочетанием с цве-товым значением определения: серый волк, черный ворон, что предполагает иное, дополнительное, содержание интересующе-го нас прилагательного. Эпитет волка “босый” появился на Руси из одного из огузских наречий черных клобуков, как устойчивоесловосочетание со значением беловатый, серый, дымчатый, та-инственный, волшебный, тотемический волк31. Таким образом,прилагательное “босый/босув” используется дважды в форме име-нительного падежа множественного числа и творительного паде-жа единственного числа.
Объединение прилагательного “бусово” с “босый/босув” про-изводилось целым рядом исследователей32. Боню Ст. Ангелов свя-зывал его только с “босувыми вранами”33. Предположение о воз-можной связи “бусова времени” с прилагательным “бусый” —темно-серый, пепельный было так же высказано М. Фасмером,считавшим сопоставление этого слова с именем Боз невероят-ным34.
Притяжательное прилагательное в форме винительного па-дежа единственного числа среднего рода образовалось от существи-тельного “бус”. Значение этого слова отличается от “бос” (т.е.лишен обуви) и, скорее всего, произошло из тех наречий по-ловцев, которые легли в основу современных кыпчакских язы-ков35. Возражения против тюркского происхождения прилагатель-ного “бусово”36не представляются убедительными. Что же такое“бус”? П. С. Иващенко видел в его основе татарское слово, оз-начающее в переводе “лед”37. Согласно М. Фасмеру, “бус” —мелкий продолжительный дождь, изморось, туман38. Причем ис-следователь подчеркивает его широкое распространение у различных народов (у коми в значении “пыль”, у удмуртов и чувашейв значении “пар”, у чагатайцев и турок в значении “туман”) идоказывает его тюркское происхождение39. Существование этогослова в русском языке в значении “пыль”, “чернота” зафикси-ровано для XVII в.: “мокрымъ сукномъ бусъ с ыкон, грязь и ям-чюга изсуха отирать”40. Сохранилось оно и в мифическом значе-нии. Олицетворением тьмы, злой силы выступает в народныхговорах обитающий в кустах бузины Бузь, к которому люди об-ращались за милостью41. Возможно, с этим же корнем в русскомязыке связано еще несколько слов42.Таким образом, в русском языке это слово связано с комп-лексом понятий, обозначающих мистический туман, темноту.Для обозначения тьмы как явления природы в “Слове о полкуИгореве” существуют “мъгла”, “тъма”; для передачи цветовогооттенка использованы слова “серый”, “чръный”43; для выраже-ния смутного, темного состояния души — слово “мутенъ”. “Бус”же обозначал некую мистическую стихию, хотя при этом не по-терял своего цветового значения. И подобно тому, как синийцвет стал использоваться в “Слове” для обозначения сияющеймглы44, “бус” стал обозначать туманную сакральную тьму. Объ-единяя в себе цветовое и мифологическое понятия, это прилага-тельное выступает в “Слове” в двух планах — реальном и симво-лическом. “Время бусово” в “Слове о полку Игореве” следуетпонимать как время туманное, смутное, неясное, далекое.1См.: Ироническая песнь о походе на половцев удельнаго князя Нова-города-Северскаго Игоря Святославича писанная старинным русским язы-ком в исходе XII столетия с переложением на употребляемое наречие. М.,1800. С. 25—26; Словарь-справочник “Слова о полку Игореве”. М.; Л.,1965. Вып. 1. С. 79; А д р и а н о в а - П е р е т ц В. П. Фразеология илексика “Слова о полку Игореве” // “Слово о полку Игореве” памятникиКуликовского цикла. М.; Л., 1966. С. 85; С а з о н о в а Л. Н. Ком-ментарии // Слово о полку Игореве. М., 1986. С. 59
--------------------------------------------------------------------------------
Page 3
К 200-летию первой публикации «Слова о полку Игореве»9См.: Щ у к и н М. Б. О трех путях археологического поиска предковраннеисторических славян. Перспективы третьего пути // Археологическийсборник Государственного Эрмитажа. Л., 1987. Вып. 28. С. 103—118; Х а-б у р г а е в Г. А. Становление русского языка: (Пособие по историческойграмматике). М., 1980.10См.: К а р с а н о в А. Н. Название “анты” в иранской ономастике// Историческая динамика расовой и этнической дифференциации населе-ния Азии. М., 1987. С. 193—200.11А м е л ь к и н А. О. “Сказание о хазарской дани”: Опыт истолко-вания древнейшей политической легенды восточных славян // Историческиезаписки. Воронеж, 1999. Вып. 4. С. 27—33.12См.: Митр. М а к а р и й (Булгаков). История Русской Церкви. М.,1996. Т. 1; П е т р о в с к и й С. Сказание об апостольской проповедипо северо-восточному побережью Черного моря. Одесса, 1898. С. 296 ислед.; В а с и л ь е в с к и й В. Т. Труды. СПб., 1909. Т. 2, вып. 1.С. 49—50; D v o r n i k F. The Idea of Apostolicity in Bizantium and the Legendof the Apostle Andrew. Cambridge, 1958; Р ы б а к о в Б. А. Древняя Русь:Сказания, былины, летописи. [М.], 1963. С. 226—227; М у р ь я н о вМ. Ф. Андрей Первозванный в Повести временных лет // Палестинскийсборник. Л., 1969. Вып. 19 (32); М ю л л е р Л. Древнерусское сказаниео Хождении апостола Андрея в Киев и Новгород // Летописи и хроники.1973 г. М., 1974; К у з ь м и н А. Г. Сказание об апостоле Андрее и егоместо в Начальной летописи // Там же. P o d s k a l s k y G. Christentumund teologische Literatur in der Kiever Rus’ (988—1237). Mьnchen, 1982.S. 11—13; П а н ч е н к о A. M. Летописный рассказ об Андрее Перво-званном и флагеллантство // Исследования по древней и новой литературе.Л., 1987. С. 172—177; Ч и ч у р о в И. С. “Хождение апостола Андрея”в византийской и древнерусской церковно-идеологической традиции // Цер-ковь, общество и государство в феодальной России. М., 1990.13См.: С о к о л о в а Л. В. Троян в “Слове о полку Игореве”: (Обзорсуществующих точек зрения) // ТОДРЛ. Л., 1990. Т. 44. С. 325—362.14См.: К а р с а н о в А. Н. К вопросу о “времени бусовом” в “Словео полку Игореве” // “Слово о полку Игореве”. Комплексные исследования.М., 1988. С. 222—227.15См.: Б у т к о в П. Г. Нечто к “Слову о полку Игореве” // ВестникЕвропы. 1821. № 21—22. С. 104.16См.: С а з о н о в а Л. И. Комментарии к “Слову о полку Игореве”// Слово о полку Игореве. 800 лет. М., 1986. С. 59.17Т в о р о г о в О. В. Комментарии к “Слову о полку Игореве” //Слово о полку Игореве. М., 1986. С. 111; Б а с к а к о в Н. А. Тюркс-кая лексика в “Слове о полку Игореве”. М., 1985. С. 118.18А р и с т о в Н. О земле половецкой. Киев, 1877. С. 11.19См.: П о т е б н я А. А. Слово о полку Игореве. Харьков, 1914.С. 91.20С а л м и н а М. А. Из комментария к “Слову о полку Игореве” //ТОДРЛ. Л., 1981. Т. 36. С. 229.21Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. М.; Л.,1950. С. 246.22См.: С р е з н е в с к и й И. И. Материалы для словаря древнерус-ных народов (у коми в значении “пыль”, у удмуртов и чувашейв значении “пар”, у чагатайцев и турок в значении “туман”) идоказывает его тюркское происхождение39. Существование этогослова в русском языке в значении “пыль”, “чернота” зафикси-ровано для XVII в.: “мокрымъ сукномъ бусъ с ыкон, грязь и ям-чюга изсуха отирать”40. Сохранилось оно и в мифическом значе-нии. Олицетворением тьмы, злой силы выступает в народныхговорах обитающий в кустах бузины Бузь, к которому люди об-ращались за милостью41. Возможно, с этим же корнем в русскомязыке связано еще несколько слов42.Таким образом, в русском языке это слово связано с комп-лексом понятий, обозначающих мистический туман, темноту.Для обозначения тьмы как явления природы в “Слове о полкуИгореве” существуют “мъгла”, “тъма”; для передачи цветовогооттенка использованы слова “серый”, “чръный”43; для выраже-ния смутного, темного состояния души — слово “мутенъ”. “Бус”же обозначал некую мистическую стихию, хотя при этом не по-терял своего цветового значения. И подобно тому, как синийцвет стал использоваться в “Слове” для обозначения сияющеймглы44, “бус” стал обозначать туманную сакральную тьму. Объ-единяя в себе цветовое и мифологическое понятия, это прилага-тельное выступает в “Слове” в двух планах — реальном и симво-лическом. “Время бусово” в “Слове о полку Игореве” следуетпонимать как время туманное, смутное, неясное, далекое.1См.: Ироническая песнь о походе на половцев удельнаго князя Нова-города-Северскаго Игоря Святославича писанная старинным русским язы-ком в исходе XII столетия с переложением на употребляемое наречие. М.,1800. С. 25—26; Словарь-справочник “Слова о полку Игореве”. М.; Л.,1965. Вып. 1. С. 79; А д р и а н о в а - П е р е т ц В. П. Фразеология илексика “Слова о полку Игореве” // “Слово о полку Игореве” памятникиКуликовского цикла. М.; Л., 1966. С. 85; С а з о н о в а Л. Н. Ком-ментарии // Слово о полку Игореве. М., 1986. С. 59.2См.: О г о н о в ь с к и й О. “Слово о плъку Игореве”. Поетичнийпамятник руськоi письменностi XII вiку. У Львовi, 1876. С. 86—87.3См.: Ш а ф а р и к П. И. Славянские древности. СПб., 1847. Т. 1,кн. 1. С. 247—248. Прим. 124.4Л и х а ч е в Д. С. Объяснительный перевод “Слова о полку Игоре-ве” // Слово о полку Игореве. М., 1986. С. 119.5См.: Ш а х м а т о в А. А. Древнейшие судьбы русского племени.Пг., 1919. С. 10.6См.: О р л о в А. С. Слово о полку Игореве. М.; Л., 1946. С. 120.7См.: Слово о полку Игореве / Под ред. В. П. Адриановой-Перетц.М.; Л., 1950. С. 90.8См.: Р ы б а к о в Б. А. Русские летописцы и автор “Слова о полкуИгореве”. М., 1972. С. 419.
--------------------------------------------------------------------------------
2002.09.25 | Віктор ЯНОВИЧ, історик, культуролог, Київ
Бусове поле, Бусова гора та фортеця Самбатас
http://www.day.kiev.ua/2002/54/economy/ec2.htmБусове поле, Бусова гора та фортеця Самбатас
Сліди древньої історії на карті Києва
-------------------------------------------------
Віктор ЯНОВИЧ, історик, культуролог, Київ
-------------------------------------------------
ЛIТОГРАФIЯ З АЛЬБОМУ «УКРАЇНА. ВІХИ ІСТОРІЇ». КИЇВ. «МИСТЕЦТВО». 2001 р.
У «Слові о полку Ігоревім» згадується «время бусово»: «Готські красні діви заспівали на березі синього моря, — звонячи руським золотом, вони співають про часи Бусові». Адже в Києві є Бусова гора, Бусове поле та річечка Бусловка. Напевно, згадування «готських красних дів» наштовхнуло деяких дослідників на думку, що під «часом Бусовим» слід розуміти час царя антів Боза (чи Божа), згаданого готським істориком VI століття Йорданом. Енциклопедичний довідник «Київ» розвиває цю думку, стверджуючи, що у IV столітті в Києві на Бусовому полі стояли укріплення вождя місцевих племен Буса, що їх не змогли здолати готи. І від його імені походять усі вищезгадані назви.
Однак ця версія не витримує критики. Йордан повідомляє, що король готів Вінітарій, «потроху звільняючись від влади гунів і намагаючись виявити свою доблесть, вирушив своїм військом проти антів... він розіпнув їхнього царя Боза із синами та сімдесятьма приматами для залякування скорених», які, слід думати, підняли повстання проти панування готів, скориставшись їхньою поразкою від гунів.
Ця сумна історія нічого не дає для пояснення походження назви Бусове поле. По-перше, Йордан згадує ім’я Боз (чи Бож), а не Бус. По-друге, як показав В.Петров, Бож правив антами у Побужжі. По-третє, нелогічно «красним готським дівам» називати час ім’ям не свого, а чужого вождя, та ще й оспівувати його.
Якщо ж заглянути до етимологічного словника російської мови О. Преображенського, то знайдемо, що буса чи бус — давньослов’янське слово, що означає: корабель, човен, вид судна. Це слово зустрічається у стародавніх билинах. Наприклад, у билині про те як «Василь Буслаєв молитися їздив» говориться, що на Каспійському морі козаки «...грабят бусы-галеры, разбивают червлёны корабли». Таким чином, прізвище Буслаєв означає корабельник, а буса чи бус — вид судна, придатний для плавання морем.
Візантійський імператор Константин Багрянородний стверджує, що «руські каравани, йдучи у Константинополь, збиралися в районі Києва, де переоснащували човни, готуючи їх до далекої морської подорожі», і вказує місце збору: «човни збираються у Київській фортеці, що називається Самбатас». Відзначимо, що «у», а не «біля». Фортеця у верфі потрібна була тому, що човни прибували з товарами. При переоснащенні човнів товари потрібно було складувати та охороняти. Звідси випливає, що фортеця не охоплювала якусь дніпровську заводь, а скоріше стояла в гирлі однієї з приток Дніпра. Ними могли бути або річка Почайна, або — Либідь. Біля місця, де Либідь впадала у Дніпро, розташовані Бусове поле і Бусова гора. Бусова гора — пагорб між нинішніми вулицями Тімірязєва та Кіквідзе, що виступає у долину ріки Либідь з лівого берега, неподалік від її гирла. Бусове поле — прилягаюча до Бусової гори рівнина, над якою зараз знаходиться велика транспортна розв’язка, а під якою — станція метро «Видубичі».
«Бусове поле» іншими словами можна було б назвати «лодейним полем». Місце з такою назвою є у Санкт-Петербурзі, але нам важливо зрозуміти зміст цього словосполучення. Здавна і до недавніх часiв технологія будування кораблів передбачала розкладку перед зборкою всіх частин корабля на спеціальній просторій площадці, що називається технічною мовою плазом. Слов’яни ж у древні часи могли називати її «бусовим полем». Бусових справ майстри, ймовірно, жили поблизу на горі, яку у зв’язку з цим назвали Бусовою. Звідси випливає, що фортеця Самбатас розташовувалася на Бусовому полі і, можливо, на одній із прилягаючих гір, і що в гирлі Либеді розташовувалася древня верф.
Назва місцевості «Видубичі», розташованої між Бусовим полем та Дніпром, швидше за все також пов’язана з древньою верф’ю. Її походження намагаються пояснити тим, що нібито там виплив скинутий у Дніпро ідол — Перун. Однак це не підтверджується літописними джерелами (за вказівкою Володимира ідола відштовхували від берега і дозволили виплисти тільки за порогами) і малоймовірно з тієї причини, що раніше у цьому місці Дніпро повертав вправо і течія повинна була віднести Перуна від правого берега, а не винести на нього. Ймовірніше, що тут, поблизу від верфі, виймали з води ліс, що сплавлявся по Дніпру, призначений для будівництва кораблів.
Тепер про зміст назви Самбатас, що звучить не по-слов’янськи. Дослідники намагалися вивести його з різних мов. Існує більше десяти різних версій. У перекладі з германських мов Самбатас означає — збір човнів (sam — збір, botas — човни). Таким чином напрошується висновок, що фортеця Самбатас була заснована якимось германським народом. Але яким і коли?
У IX столітті до Києва прийшли варяги. Їхні діяння добре відомі і серед них не значиться заснування фортеці Самбатас. Отже, потрібно йти далі у глибину століть. На рубежі I — II ст. н.е. у Причорномор’я приходять готи. У той час слов’яни мали давні торгові зв’язки з греками та римлянами. Про це свідчить безліч знахідок грецьких та римських монет у Середньому Подніпров’ї. Однак торгівля ця велася через посередників, що привласнювали левову частку доходів. Боспорське царство, що володіло Чорним морем (Понт Евксинський), з одного боку виступало як посередник у торгівлі слов’ян (хлібом, медом, воском, хутром) із греками та римлянами, а з другого — було найлютішим ворогом слов’ян, оскільки брало їх у полон і поставляло на невільничі ринки у таких кількостях, що в Греції та Римській імперії слово слов’янин (slavorum) стало синонімом слова раб. Деякі «дослідники» намагаються пояснити це нібито притаманною слов’янам рабською натурою. Але це наклеп, що спростовує характеристика, дана слов’янам Маврикієм Стратегіконом: «Племена слов’ян та антів... подібні за своєю вдачею, за своїм волелюбством, їх ніяк не можна схилити до рабства або ж підкоритися у своїй країні».
Становище змінилося із приходом войовничих готів, які мали намір облаштуватися у Криму та у Північному Причорномор’ї. Слов’яни, які бажали звільнитися від Боспорської кабали, стали природними союзниками готів. У період з II по IV ст. н.е. слов’янські племена були у тісному контакті з ними. У візантійських договорах III — IV ст., нібито з готами, зустрічаються й слов’янські імена. М.Ю.Брайчевський відзначає, що ті, кого візантійці називали готами, «були досить складним конгломератом різних за походженням племен, серед яких були і скіфські, і сарматські, і слов’янські й інші східноєвропейські племена, об’єднані у досить сильному міжплемінному союзі». Слов’янські племена боранів та карпів починали з готами спільні морські походи. У середині III століття вони розгромили могутнє Боспорське царство і стали володарями Чорного моря, яке пізніше араби назвали Руським. Добралися готи та борани і до Малої Азії. Про їхнє вторгнення у Малу Азію в 257 р. повідомляє Зосим. Він пише, що, захопивши штурмом Пітіунт і Трапезунд і «спустошивши всю його область, варвари повернулися на батьківщину з величезною кількістю кораблів». А у 264 р. був похід і вглиб Малої Азії. Ці відомості підтверджені знахідкою у Києві скарбу дуже рідкісних антіохійських монет, викарбуваних незадовго до цього часу. (М.Брайчевський).
Може виникнути запитання: чому причорноморські готи у війні з Боспорським царством і в морських походах як за головного союзника мали слов’янське плем’я боранів, мешканців далекого від моря київського «бора великого»? Причин цього кілька. По-перше, для війни з Боспорським царством був потрібен могутній морський флот, для будівництва якого в Приазовських та Причорноморських степах не було лісу, під Києвом же його росло достатньо. По-друге, цей флот не можна було будувати під носом у ворога. Наприклад, Петро I, готуючись до війни з турками, будував свій флот у далекому від моря Воронежі. По-третє, жителі лісових країв, де річки були чи не єдиними шляхами сполучення, мали досвід будівництва і використання річкових кораблів, але не морських. Германські народи на своєму внутрішньому Балтійському морі освоїли будівництво морських кораблів та морську навігацію. Природно, що вони очолили цю справу і дали свою назву фортеці, в якій працювали. Час заснування фортеці Самбатас мав передувати початку спільних морських походів боранів і готів, тобто припадає приблизно на 250 рік. Очевидно згодом, особливо після відходу готів під ударами гунів у Західну Європу, справа будівництва морських суден перейшла до рук слов’ян, але раніше дана фортеці назва залишилася. І за традицією власник фортеці одержував ім’я-титул Самботас незалежно від його власного імені. Очевидно, він відав не тільки верф’ю, але й організацією торгових караванів і, можливо, їхньою охороною у дорозі, що робило його вельми значною особою, того ж рівня, що і власник перевозу — Кий.
Тому не дивно, що, судячи з напису на надгробній плиті, знайденій під Константинополем, — «Хільбудій син Самбатаса», Хільбудій, який, на думку академіка Б. Рибакова, є історичним прототипом Кия, і Самбатас виявилися родичами. З цього повідомлення також випливає, що Київ не обмежувався пасивною роллю торгового центру, що лежить на перехресті доріг, а був ще центром морського суднобудування та організатором торгових караванів, що йшли у дальні краї. Гіпотеза Рибакова, що здається слабко мотивованою в етимологічному відношенні, отримує підтвердження, якщо інтерпретувати ім’я Хільбудій як Кийбудій, тобто Кий будівельник.
Що ж стосується «готських красних дів», згадуваних у «Слові о полку Ігоревім», то, як стверджує С. Пушик, жодного відношення до готів вони не мають. На його думку, у «Слові» йдеться про «гатських красних дів» — так русини називають русалок (очевидно, тому, що улюбленим місцем русалочих посиденьок є гаті). Однак, чому вони, «звонячи руським золотом, співають про часи Бусові»? Русалки, слід думати, як і їхні земні сестри, були небайдужими до прикрас, особливо золотих. При загибелі суден, наприклад, у боях iз піратами, золото просипалося у воду і діставалося русалкам. До того ж призвела й авантюра Ігоря, «який потопив багатство на дні Каяли — ріки половецької, просипавши руське золото» («Слово о полку Ігоревім»). Це й нагадало русалкам «час бусовий», час торгових корабельних караванів, дружного і багатого життя слов’янських племен, в яке внесла сум’яття гунська навала і якому поклала край навала аварів.
№54 23.03.2002 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
2002.09.25 | Валерій
Статья из неизвестного источника
http://talk.mail.ru/article.html?ID=18583940&page=6Исконная борьба украинского народа с кочевыми племенами нашла
отображение в эпосе - сказках, поверьях, легендах, былинах. В них
вражеские силы изображаются в виде жестокого змия. По одной из таких
легенд Кирило Кожемяка, победив змея в единоборстве, впряг его в плуг и пропахал ним борону от востока до запада, обозначив границы земель
русских. Бросил потом Кирило змия к морю, а сам возвратился в Киев -
кожи мять. Пашут крестьяне на своих полях, а бороны не трогают - на
память о Кириле оставляют. Такова легенда о рождении украинских Змиевых валов. Однако легенда - легендой, но как оно было на самом деле?
Общеизвестно, что валы - это сооружения оборонительного типа. Различают валы земляные и те, что строились из каменных глыб больших размеров (преимущественно в горных районах, или на прилегающих к ним
территориях). На территории Украины, к слову, существуют лишь земляные валы.
Вообще то, системы фортификаций наряду с валами включали в себя еще и
рвы. Как правило, ров располагался перед валом и нередко был заполнен
водой. Однако рвы с водой на территории Украины не характерны. Они
использовались лишь при укреплении оборонительных редутов больших
городов. Очень часто валы строились не одиночно, а большими системами - в несколько линий или полос. Справедливо также будет заметить, что в Украине валы или системы валов представляют собой не сплошную защитную полосу, а фрагментарные укрепления, которые тянутся 12-30 километров, потом перерываются лесами или балками, - и снова возникают. Однако это не аксиома - подтверждением тому служат Змиевы валы Подолья, которые являются сплошными. Для украинских систем валов характерна глубокая эшелонированость. Например, от Киева к югу до реки Рось через каждые 10-20 километров мы встречаем очередную полосу валов.
В Украине по общей классификации валы территориально разделяют на
одиннадцать групп:
Нижний Троянов вал - расположен на территории Бесарабии, тянется от
поселка Затока к городу Белгород-Днестровский.
Верхний Троянов вал - начинается возле города Бендеры (Молдова) и
тянется к реке Прут непрерывной линией, затем резко поворачивает и
соединяет речку с дунайско-черноморскими лиманами Ялпуг, Кoтлабуг и
Сасык.
Трояновы валы Поднестровья - система валов, которые находятся между
городами Тернополь и Камянец-Подольский. Имеют прерывчатый характер.
Состоят из двух эшелонов центральной цепи и хаотически разбросанных
валов (отдельные из них находятся даже на Буковине).
Змиевы валы Волыни - обобщающее название огромного количества небольших размерами и длиной валов, которые помещаются в четырехугольнике Львов-Луцк-Ровно-Тернополь.
Змиевы валы Подолья - название цельного вала, который тянется от
среднего течения реки Буг к районам центральной Черкащины и небольшого количества меньших валов этого же района.
Змиевы валы Киевщины - наибольшая в Украине система укреплений на
правом берегу Днепра, которая состоит из валов различной высоты и
длины. Ей принадлежит первое место в Украине по общей протяжности.
Змиевы валы Переяслава - двоваловая система укреплений неподалеку от
нынешнего города Переяслав-Хмельницкий Киевской области.
Змиевы валы Посулья - название широкого вала, который тянется по
правому берегу реки Сула от ее устья к среднему течению и его
ответвлений, которые доходят едва не к городу Сумы.
Змиевы валы Полтавщины - два перерывчатых вала, которые расположенные
по правым берегам рек Ворскла и Хорол.
Змиевы валы Харьковщины - всего два мощных редута длиной 20 и 25
километров возле Харькова и Змиева соответственно.
Крымские валы - трирядовая система укреплений между Азовским и Черным
морем на Керченском полуострове. Еще в средине первого тысячелетия до
нашей эры Геродот писал, что для защиты от скифов местное население
выкопало широкий ров и построило вал от Таврийских гор до Меотийского
моря. Вал получил название Киммерийского.
Общепринято Змиевыми валами называть остатки валов по рекам Вить,
Красная, Трубеж, Стугна и Рось. Эти валы сегодня достигают местами
пятнадцати метров (какими же они были в старину?!) высоты и нескольких десятков километров в длину. Эти валы действительно наибольшие на территории Украины и сохранились в хорошем состоянии, но ведь и в других местностях валы носят название Змиевых.
На отдельных участках валы Украины носят и другие названия, характерные лишь конкретным местностям - Большой вал, Маленький, Черный, Атаманский, Половецкий, Окоп, Перейма, Турецкая плотина. Парадокс, но иногда один и тот же вал на одной участке имеет название Змиевого, а в другой части называется Трояновым.
На заре нашей эры оборонительные валы сооружали, в основном, римлянине - для укрепления гигантской приграничной линии лимеса (строительство велось более ста лет). В первом и втором столетиях были построены Задунайские и Зарейнские валы, которые пересекали всю Германию с юго-востока на северо-запад и получили название "немецкой границы", но в народе их и поныне зовут "чертовы стены". В первой половине второго столетия император Римской империи Адриан приказал построить оборонительную линию, чтобы защитить Британию от воинствующих шотландцев. Она пересекала всю Англию с востока на запад, представляя собой ров и стену высотой 6 метров с башнями через каждые 1,5 километра и имела длину 117 километров.
На территориях современных Румынии, Венгрии, Болгарии и Сербии в разные времена строились целые системы валов, часть которых получила название римских. Однако время их постройки доподлинно не установлено. Попытки отдельных исследователей приписать дело возведения сооружений этих районов лишь римлянам встречают возражения, поскольку системы подобных валов расположенны и за пределами бывшей Римской империи: в Восточной Европе. В разных частях Польши встречаются большие оборонительные валы и рвы. На юго-западе страны их называют "валами Храброго" или "Шленскими", на севере - "старыми окопами".
Очень известными сооружениями являются Трояновы валы Румынии.
Укрепленная линия длиной около 60 километров пересекает перешеек между Дунаем и Черным морем возле городов Чорнавода и Констанца и состоит из трех валов - двух земляных и одного каменного. Высота валов ныне на разных участках колеблется от 3 до 6 метров. Два земляных вала находятся севернее, а южный, каменный вал, по разным оценкам является древнейшим. Вдобавок, к югу от него находится ров, который свидетельствует о том, что эти валы строили не римляне, а некто строил от римлян, и от римлян ли вообще?
Ряд исследователей пытается приписать авторство построения Трояновых
валов римскому императору Траяну (53-117 гг.), который вел
многочисленные войны на восточных границах Римской империи, присоединяя новые и укрепляя границы старых провинций на территориях современных Болгарии, Румынии и Венгрии, от имени которого, как бы, и произошло название "Трояновы валы".
Однако у этой теории есть целый ряд возражений :
В вопросе о Румынских Трояновых валах можно сказать, что они были
возведены задолго до времен властвования на этих территориях римлян,
хотя и не исключается, что они были перестроены и отреставрированы
именно во времена императора Траяна.
Ряд валов, которые носят имени императора Траяна находятся далеко за
пределами Римской империи.
Нет твердой уверенности в правильном названии валов. Так, Большая
Советская Энциклопедия называет их "Трояновы", но далее говорит, что
вернее было бы называть их "Траяновы".
Далеко за пределами Римской империи - в современной Украине (в
Житомирской, Луцкой, Николаевской, Полтавской, Ривненской, Хмельницкой и других областях) существуют села и поселки с названиями: Троян, Троянка, Трояновка, Трояново. Лишь в Украине таких сел около двадцати.
Более того, в Болгарии, которая в древности была частью Римской
империи, и где бывал сам император Траян, есть Троянов перевал и город Троян, в названиях которых буква "о" звучит чрезвычайно четко.
Во многих древнерусских источниках Троян выступает как символ божества архаического периода древнего язычества. Действительно, в
древнеславянской мифологи существовало божество, которое входило в сонм славянских богов вместе с Велесом, Перуном, Дием и носило имя Трояка, Трояна или Триглава. Вполне справедливо, что поклонение ему
существовало только на очень ранних этапах славянского язычества,
поскольку сведений о нем дошло к нам значительно меньшее, чем о других божествах: Святовите, Яровите, Белбоге, Хорсе и т.д. Известно лишь, что Трояна древние почитатели изображали в виде идола с тремя головами на одном туловище. Это был бог-всадник, воин; атрибутами его святилища служили меч и вороной конь, который, как и белый конь бога Святовита (к слову, Святовита изображали с четырьмя головами), считался вещим. Эти и ряд других фактов о боге Трояне дают нам возможность предположить, что Троян по его божественным функциям был ратным богом, представителем мужества и силы, защитником народа.
Подобные божества существовали и у других народов: тот же Марс в
римской мифологии. Определенную аналогию названию "Трояновы валы" можно увидеть и в названии "Марсово поле" в Риме. Сооружения, построенные во времена Траяна, получили его имя, а созвучность названий Троян-Траян привело к тому, что все валы в юго-западной части Украины, Молдовы и на востоке Румынии стали носить название Траяновых.
Змиевы валы - легендарное название или харизматическая легенда?
Многовековая борьба наших давних предков-земледельцев с царскими
скифами, кочевым ираноязычным народом, выгравированна полусказочным
сюжетом в четвертом томе Геродотовой "Истории". И не даром для наших
предков-земледельцев во все времена образ страшного Змия представлял из себя ассоциацию не менее страшного поработителя.
Изображение змеи отображало древнейший культ скифов. Змееногая богиня, полуженщина-полузмея - мать скифа, мать скифского племени, - часто изображалась на щитах, колчанах и других вооружениях скифов и сбруи их коней. Ариан, выдающийся греческий историк, писатель и географ, который жил в начале второго века нашей эры, писал, что воинские эмблемы скифов представляли собой макеты змей и драконов, будучи изготовленными из кусочков цветных тканей и водруженными на высокие жерди. Двигаясь, эти макеты надувались ветром и извивались, словно живые существа, при этом издавая ужасный свист.
Для племен земледельцев народ со звериным стилем украшений, драконами, грифонами, змеями, змеевидными богинями и т.д. был только змеиным народом и образно изображался Змием, требующим дани и жертв.
Для защиты от агрессивных соседей этому народу пришлось сооружать
многокилометровые валы, которые были не только оборонительными
сооружениями, но и условной границей своих земель и земель народа-змея.
Помнит о тех временах и город Змиев Харьковской области. Археологами
доказано, что в начале VII века нашей эры на месте современного Змиева существовала каменная крепость (она была не единственной, которые существовали в то время - еще были Салтовская, Чугуевская и Мохнацкая). Построены они были на месте давних городищ, огражденных валами и рвами. Но были ли эти городища скифскими, служили ли защитой от них? На этот вопрос смогут ответить лишь всесторонние и тщательные исследования и раскопки.
Кто же построил украинские валы?
Авторство строительства Змиевых валов некоторыми исследователями
приписывается Владимиру Великому, князю Киевскому, однако, скорее
всего, строителями этих валов можно назвать всех представителей
династии Рюриковичей, - начиная с Владимира Великого.
Aргументируя данную версию, авторы и сторонники ее выходят из следующих утверждений :
Змиевы валы - титанические сооружения общей протяжностью более 1500
километров! Чтобы их построить, необходимым было использование работы
сотен тысяч людей на протяжении десятилетий, а это было по силам лишь
такому могущественному и централизованному государству, которым была
Киевская Русь в ранней и средней стадии своей государственнической
эволюции.
При проведении археологических исследований в земляных слоях валов были найдены многочисленные фрагментарные останки предметов, датированных при анализе X-XII веками нашей эры.
Киевская летопись повествует, что князь Владимир, обороняясь от
кочевников, приказал строить города вдоль границ своего государства
(довольно таки недалеко от Киева, следует заметить).
Упоминание об укреплении границ Киевской земли сохранилось в письме
католического миссионера Брунона к немецкому императору Генриху II
(1008 год). В нем Брунон изображает сцену прощания с князем Владимиром на границе Киевского княжества. Попрощались они возле ворот вала, которым, по словам миссионера, Владимир огородил свои земли.
Утверждения весомые, им легко противопоставить и контраргументы.
Конечно, теория очень хорошо аргументирована и заслуживает на
пристальное на внимание, однако:
Киевская летопись при изображении событий 980, 1093, 1095, 1146, 1151, 1169, 1223 лет много раз упоминает о рвах и валах. Но ведь как!?.. Валы указываются лишь как ориентиры местностей, где происходили описываемые в летописи события. Но ни одного слова не сказано ни о времени их построения, ни об использовании их как защитных сооружений по назначению!
В фундаментах валов археологи неоднократно находили уголь, попавший
туда во время их строительства. Результаты анализов показали, что
возраст находок очень солидный и определяется для разных находок от
1200 до 2100 лет!!! Иными словами, исследованные валы строились в
период со II века до нашей эры по VII век после Рождества Христова, -
задолго к возникновения Киевского государства.
Змиевы валы - гигантские сооружения, длина которых лишь в Киевской
области составляет 800 километров. Возможно, и не вызывает сомнений то, что часть валов в Киевской области была построена киевскими князьями, однако принадлежность валов в других частях Украины к более давним эпохам можно доказать даже документально.
Примером тому служат валы, расположенные в центре нынешней Харьковской области - между верховьями рек Коломак (приток Ворсклы) и Мож (приток Сиверского Донца). Эти валы пересекают так называемый Муравский путь - древнейший путь из Крыма в Московское царство, который проходил по гребню водораздела речных систем Днепра и Дона.
Эти валы настолько стали частью данной местности, что при заселении
Слобожанщины в середине XVII века населенные пункты, построенные
непосредственно рядом с валами, получили типичные названия: Валки,
Старые Валки, Перекоп, хутор Валковый...
Истории было угодно сохранить в своих архивах довольно интересный
документ: челобитную белгородского воеводы Афанасия Тургенева к
московскому царю Михаилу Федоровичу от 1636 года, в которой говорится, что на Муравском пути есть некий "татарский перелаз" возле валок. А местность безлюдная, и леса густые со степями широкими; а ближайшим городом является литовская Плотава (современная Полтава) за 50 верст. И другого пути, кроме как через тот перелаз в Крым нет. Из приведенных строк можно легко догадаться что валы были построены задолго до описываемого периода - задолго до татаро-монгольського нашествия.
За времена Киевской Руси такое широкомасштабное строительство вестись
не могло. Святослав Игоревич (957-972 года) и Владимир Святославич (980-1015) бились с печенегами буквально на окраинах Киева. Походы Владимира Мономаха (1053-1125) и его сына Ярополка (1082-1139), а потом и Игоря Святославича (1151-1202) к Дону считались походами вглубь половецких земель. По смерти Владимира Мономаха распри между князьями усугубились, и в столетний период до Батыевого нашествия на киевском престоле побывали большее сорока князей.
В те сложные для Руси времена Змиевы валы, расположенные далеко от
основных княжеских центров (Киева, Переяслава, Чернигова), не могли
строиться, поскольку ослабленная раздорами и половецкими набегами
государство не имело достаточных ресурсов для проведения строительства такого уровня. После таких раздумий прийти к единому выводу очень тяжело, если не сказать, что почти невозможно.
Происхождение многочисленных земляных оборонительных сооружений -
вопрос крайне важный, хотя и не однозначный. Однозначным выглядит лишь то, что эпоха создания украинских валов - седая древность, куда,
возможно, сможет докопаться лишь "лопата истории" - археология. Не
исключено и то, что, возможно, украинские валы помнят даже эпоху
создания загадочных мегалитических сооружений наподобие британского
Стоунхенджа. А то, что отдельные оборонительные сооружения строились в более поздний исторический период ни в коем случае не противоречит
положению о древности отдельных валов, а даже, с определенной точки
зрения, и подтверждает это. Вспомните хотя бы ту же Трою, с ее
культурными слоями, где города с совсем разным населением строились
буквально один поверх другого.
Безусловным выглядит одно - отнести построение всех украинских валов к периоду Киевской Руси было бы большим риском. Ведь если строительство почти каждого, пусть даже небольшого, храма отображено в летописях, то как же создание этих гигантских сооружений прошло незамеченным?
Заняться исследованием украинских валов, безусловно, давно уже пора, -
пока еще не поздно. Мы можем и должны обратить внимание на бесценную и практически еще не исследованную реликвию истории, археологии и
архитектуры нашего государства: пока антропогенная деятельность еще
окончательно не привела к тому, что борона трактора разровняла
последний украинский земляной вал.
2002.09.29 | Василь
Re: ЗМIЙОВI ВАЛИ
Шановні Панове!Щиро вдячний за тему "Змійові вали"!
Щиро вдячний за згадку про одного з моїх вчителів Аркадія Сільвестровича Бугая - математика за фахом, і історика за покликанням, патріота з незламною вірою в світле майбутнє України!
Світла йому пам"ять!
Починаючи з 1972 по 1974 рр. я приймав участь в його дослідженнях змійових валів Київщини. Пройшов не одну сотню кілометрів поруч з ним в пошуках валів і в дослідженні системи їх побудови. Як доповнення до поданого матеріалу можу розповісти про цікаву деталь технології побудови валів.
В деяких місцях, де грунт не дозволяв насипати круті схили, будівельники викладали колоди в декілька шарів засипаючи їх зверху глиною. Потім підпалювали їх, тим самим одержуючи фундамент валу в вигляді, так би мовити цегляної (чи керамічної) основи. В деяких валах ми знаходили рештки цих "печей", збирили вугілля для радіовуглецевого аналізу. Наскільки пам"ятаю, були результати аналізу які датували вік валу межею 1-го тисячоліття до нашої ери.
На жаль це для мене вже далека юність. Збереглось всьго декілька фото з експедицій.
З повагою до шановного товариства В.