Красная армія - банда злочинців
09/19/2002 | Смерть німецьким окупантам!
Роман Лазурко
НА ШЛЯХАХ ЕВРОПИ
стор. 157-161
Совєтський фронт наближався помалу, але вперто. Дізнались ми, що большевики вдерлись вже на німецьку територію в Східній Прусії і зайняли перші два німецькі міста, Ґольдап і Ґумбіннен. Німці здобулись на величезне зусилля і нагальним протинаступом відкинули їх, відбивши обидва міста, та це вже було запізно. Росіяни вже погуляли. Після війни, читаючи її історію, я дізнався, що перша місцевість на території Німеччини, яку здобули большевики, буле місто Гогензальца і що там, цілком офіційно совєтська армія дістала право від свого командування "три дні погулять". Як вони гуляли, переходить людське уявлення. Випили все, що було в місті до пиття, навіть парфюми і кольонську воду, в гімназії випили весь спірт, що в ньому роками маринувались ящірки і всяка інша слимачня учням на показ. Зґвалтували дослівно все жіноцтво, від сьоми років вгору до 65. Ґвалтували без розбору, брутально, прилюдно, на вулицях, на площах, у парках, на очах батьків і мужів і дітей. Убивали без найменшої причини, просто, як комусь не сподобався відрух, чи лице якогонебудь німця, чи німкині. Грабували, що попало, що тільки можна було зрушити з місця. Що не можна було рушити, нищили. Чобітьми грали на фортепіянах, чобітьми роздушували молодим хлопцям ґеніталії, чобітьми поклали свою першу печатку на Західній Европі. Ну, подумав би хто, дісталось німцям за їхню політику на Сході. Може й так, але як вояк, я мушу сказати, що це нечувана ганьба для російської армії. Нечувана і не випадкова. Я чув про заклик підписаний Ілією Еренбурґом і іншими видатними совєтськими людьми, про те, що вступаючи на територію Німеччини, все, що вони бачуть, належиться їм, зокрема було сказано дослівно: "годинники, женщини і все добро". Як я дізнався, після війни, совєтський уряд затирає сліди сліди цього заклику, але він був друкований і оповіщений та відчитаний на всьому совєтському фронті, документи ці находяться в американських воєнних архівах, куди вони дістались через німецькі руки, із здобутих німецьких архівів. Читав я багато, очевидно після війни, про німецькі злочини на Сході і я мушу сказати, що німці повели себе нечувано. Але характер німецьких злочинів обмежувався до дії поліції, зокрема Ґестапо, та до дій спеціяльних, винищувальних команд, так званих Айнзац-Коммандо. Але не зустрічався я ніде із ствердженим випадком, щоб німецька армія допускалась ґвалтів над населенням. Навпаки, німецькі вояки тримались коректно, а якщо десь німець потягнув селянинові курку, то це тільки доказує, що ці випадки були обмежені, коли люди про це пам'ятають і можуть говорити. Не було випадку, щоб німецькі вояки ґвалтували, за це в німецькій армії була серйозна кара, а вже не до подумання було, щоб вояки ґвалтували жидівок, як то я читав в одній книжці, бо за це була додаткова кара за расове "занечищення". Я не перечу, тут і там траплялися навіть злочини, але вони траплялися всюди, наша Дивізія теж "зареквірувала" не одну свиню вже на німецькій території, але ніде німецька армія не допустилась навіть тіні чогось подібного, що робила російська армія в Західній Европі. Вистане прочитати спогади мешканців Відня чи Берліну...
Якщо йдеться про згадані два міста, знаю про них більше, бо довелось в них побувати. Беручи чисто з так званого людського боку, росіяни жорстоко розплатились німцям за все, що німецька політика і партія вчинили на Сході. За розстріли, за кацети, за винищених голодом і хворобами полонених, за знищені села і міста, за знищені надії...
Коли німецький фронт відкинув большевиків із обох цих міст, прийшов наказ, що наша сотня має виставити залогу до однієї із цих місцевостей. Підпоручник Кеґеляйн сказав мені вибрати трьох стрільців і ми поїхали легким вантажним автом до Ґольдап, яких 35 кілометрів на схід від нашого табору. Перед в'їздом до цієї місцевості затримала нас польова жандармерія. Кеґеляйн поснив їм хто ми є і чого приїхали. Офіцер жандармерії глянув йому у вічі.
- Маєте сильні нерви?
- Очевидно, чому..?
- Приготуйтесь на найгірше. Як ваші стрільці, в порядку? Здорові?
- Очевидно, але я не розумію цих питань..?
- Ми вас пропустимо, можете оглянути місто і тоді вирішувати, чи хочете тут стояти залогою. Їхати дальше не можете, бо вулиці забарикадовні, там був бій.
Ми залишили авто під охороною жандармерії і вийшли у містечко. На око невелике, може на яких десять тисяч душ. Вулицями дійсно не можна було їхати, бо всюди стояли кізли з колючим дротом і рештки всякого військового виряду. Поміж те все десятки дір від гарматніх зривів, чи від мін, годі було сказати. Десятки димів ще снувались над містечком і між домами не видно було ні живої душі. Враження якесь таке, як на розритому цвинтарищі. Через момент всі ми усвідомляємо собі, що це сморід в'їдається в нашу свідомість, сморід спаленизни і щось ніби палена шкіра, чи шмаття, щось їдке, погане. Обходимо першу розбиту барикаду і стаємо як вриті. На вулиці лежать трупи, один біля одного, самі цивільні, десь не десь між ними вплентаний совєтський однострій, а то самі старіки, діти і жінки. Боже, жінки лежать у всяких фантастичних позиціях, всі майже а то й цілком нагі, я приглядаюсь ближче, бо не віриться очам: лежить труп із відрізаними грудьми, злитий весь кров'ю, а там зараз же жінка із розпореним черевом, цілком нага, друга, два хлопчики, з розтрощеними головками, а там же дівчина мала, вся у крові, лице розбите чимось. Старики змасакровані, що годі впізнати, людські це трупи, чи звірячі. Щось підходить до горла, годі дивитись. Це тільки на самому початку, на цій одній вулиці. Хати зруйновані, вікна вибиті з рамами, двері розбиті. Кеґеляйн і я дивимось разом на наступну хату. На дверях розіп'ята молода ще жінка, вся нага, живіт в неї розпорений чисто і в животі здохлий, чорний кіт...
Мертвецька тишина над містом. Але ця тишина не годна віддати того жаху, що його бачуть навколо очі. Чи можливо, що це зробили люди..? Куди наш світ іде в двадцятому сторіччі?
Ні собаки ні кота живого, ні навіть птахів не чути. Все мертве. А ми йдемо помалу, переступаючи трупи, йдемо, як у сні, і мені особисто здається, що це неправда. Але як сьогодні бачу ці образи перед собою, пишучі ці рядки і відчуваю, що пером не можу передати своїх вражень. З одної хати, з підвалу вчули ми стогін. Наввипередки вриваємось туди, адже всетаки хтось ще живий тут є! В пивниці знайшли ми старого діда, може із 70 років, як не більше, всього в крові. Винесли ми його надвір, як найбільшу цінність, щоб хоч ним одним заперечити цей факт тотальної смерти, що прийшла на цих людей в страшній аґонії передсмертних мук. Поклали ми старого на якийсь недогорілий сінник, напоїли гарячою кавою з польової пляшки і він трохи прийшов до себе. Попросив слабким голосом закурити. Кеґеляйн подав йому цигарку, а один із наших стрільців трохи промив і перев'язав йому рану у грудях, від гострокінчастого штика. Уривками, з довгими павзами старик став розказувати, що багато людей виїхало перед тим на захід, залишились тільки старики і жінки з малими дітьми. Большевики вдерлись до міста розбиваючи хати, до яких вдиралися цілими гуртами і перше, що впало їм в руки, це жінки.
На очах своїх дітей, своїх батьків чи воєнних калік, мужів, всі без вийнятку жінки, від малих дівчаток починаючи були без розбору ґвалтовані, брутально, з побоями, з лайкою, з безсоромними дотепами, від яких волосся дуба стає, ґвалтовані повторно, без кінця, припалювані вогнем цигарок і запальничок, коли вже не реагували і убивані, коли вже тратили свідомість. Дванадцятьрічна внучка нашого старика не була помилувана, ніхто не був помилуваний, її ґвалтували на його і її матері очах, матір ґвалтували побіч неї, коли ж вже дитина зомліла, перерізали їй горло і матір ґвалтували дальше. На кінець і її добили, а до старого повернувся якийсь совєт, ніби пригадавши і встромив йому багнет в груди. Старий упав між трупи, втративши свідомість і це його врятувало. Вони займались жінками і дівчатами. Прочунявши пізніше, коли перша хвиля перейшла, заволікся до цієї пивниці, і там перечекав німецький протинаступ, але не мав сили вийти наверх і ми стали першими людьми, що їх він бачив після цього пекла. Ми його доставили пізніше до шпиталя. Не оглядали ми всього містечка, нам було млосно і гірко від цього, що ми побачили в цій його частині.
В повротній дорозі Кеґеляйн мовчав, курив тільки безнастанно. Що він думав про свого фюрера, який спровадив Німеччину на таку долю, я не знаю, бо він мені не сказав нічого. Але його очі були вогкі, його уста затиснуті і його руки дрижали, коли він закурював, це я бачив.
Надворі ставало щораз холодніше, наближалась зима. Фронт то наближався, то віддалювався, німці боронились одчайдушно, розпучливо стараючись стримати большевиків перед входом на німецьку територію.
Наш вишкіл добігав до кінця і в п'ятницю 17 листопада 1944 року ми отримали наказ вертатись до Дивізії, яка в цей час перебувала на Словаччині. Ми завантажились на поїзд, попрощавши нашого Кеґеляйна і залізні колеса знов загомоніли для нас на шляхах "нової" Европи...
НА ШЛЯХАХ ЕВРОПИ
стор. 157-161
Совєтський фронт наближався помалу, але вперто. Дізнались ми, що большевики вдерлись вже на німецьку територію в Східній Прусії і зайняли перші два німецькі міста, Ґольдап і Ґумбіннен. Німці здобулись на величезне зусилля і нагальним протинаступом відкинули їх, відбивши обидва міста, та це вже було запізно. Росіяни вже погуляли. Після війни, читаючи її історію, я дізнався, що перша місцевість на території Німеччини, яку здобули большевики, буле місто Гогензальца і що там, цілком офіційно совєтська армія дістала право від свого командування "три дні погулять". Як вони гуляли, переходить людське уявлення. Випили все, що було в місті до пиття, навіть парфюми і кольонську воду, в гімназії випили весь спірт, що в ньому роками маринувались ящірки і всяка інша слимачня учням на показ. Зґвалтували дослівно все жіноцтво, від сьоми років вгору до 65. Ґвалтували без розбору, брутально, прилюдно, на вулицях, на площах, у парках, на очах батьків і мужів і дітей. Убивали без найменшої причини, просто, як комусь не сподобався відрух, чи лице якогонебудь німця, чи німкині. Грабували, що попало, що тільки можна було зрушити з місця. Що не можна було рушити, нищили. Чобітьми грали на фортепіянах, чобітьми роздушували молодим хлопцям ґеніталії, чобітьми поклали свою першу печатку на Західній Европі. Ну, подумав би хто, дісталось німцям за їхню політику на Сході. Може й так, але як вояк, я мушу сказати, що це нечувана ганьба для російської армії. Нечувана і не випадкова. Я чув про заклик підписаний Ілією Еренбурґом і іншими видатними совєтськими людьми, про те, що вступаючи на територію Німеччини, все, що вони бачуть, належиться їм, зокрема було сказано дослівно: "годинники, женщини і все добро". Як я дізнався, після війни, совєтський уряд затирає сліди сліди цього заклику, але він був друкований і оповіщений та відчитаний на всьому совєтському фронті, документи ці находяться в американських воєнних архівах, куди вони дістались через німецькі руки, із здобутих німецьких архівів. Читав я багато, очевидно після війни, про німецькі злочини на Сході і я мушу сказати, що німці повели себе нечувано. Але характер німецьких злочинів обмежувався до дії поліції, зокрема Ґестапо, та до дій спеціяльних, винищувальних команд, так званих Айнзац-Коммандо. Але не зустрічався я ніде із ствердженим випадком, щоб німецька армія допускалась ґвалтів над населенням. Навпаки, німецькі вояки тримались коректно, а якщо десь німець потягнув селянинові курку, то це тільки доказує, що ці випадки були обмежені, коли люди про це пам'ятають і можуть говорити. Не було випадку, щоб німецькі вояки ґвалтували, за це в німецькій армії була серйозна кара, а вже не до подумання було, щоб вояки ґвалтували жидівок, як то я читав в одній книжці, бо за це була додаткова кара за расове "занечищення". Я не перечу, тут і там траплялися навіть злочини, але вони траплялися всюди, наша Дивізія теж "зареквірувала" не одну свиню вже на німецькій території, але ніде німецька армія не допустилась навіть тіні чогось подібного, що робила російська армія в Західній Европі. Вистане прочитати спогади мешканців Відня чи Берліну...
Якщо йдеться про згадані два міста, знаю про них більше, бо довелось в них побувати. Беручи чисто з так званого людського боку, росіяни жорстоко розплатились німцям за все, що німецька політика і партія вчинили на Сході. За розстріли, за кацети, за винищених голодом і хворобами полонених, за знищені села і міста, за знищені надії...
Коли німецький фронт відкинув большевиків із обох цих міст, прийшов наказ, що наша сотня має виставити залогу до однієї із цих місцевостей. Підпоручник Кеґеляйн сказав мені вибрати трьох стрільців і ми поїхали легким вантажним автом до Ґольдап, яких 35 кілометрів на схід від нашого табору. Перед в'їздом до цієї місцевості затримала нас польова жандармерія. Кеґеляйн поснив їм хто ми є і чого приїхали. Офіцер жандармерії глянув йому у вічі.
- Маєте сильні нерви?
- Очевидно, чому..?
- Приготуйтесь на найгірше. Як ваші стрільці, в порядку? Здорові?
- Очевидно, але я не розумію цих питань..?
- Ми вас пропустимо, можете оглянути місто і тоді вирішувати, чи хочете тут стояти залогою. Їхати дальше не можете, бо вулиці забарикадовні, там був бій.
Ми залишили авто під охороною жандармерії і вийшли у містечко. На око невелике, може на яких десять тисяч душ. Вулицями дійсно не можна було їхати, бо всюди стояли кізли з колючим дротом і рештки всякого військового виряду. Поміж те все десятки дір від гарматніх зривів, чи від мін, годі було сказати. Десятки димів ще снувались над містечком і між домами не видно було ні живої душі. Враження якесь таке, як на розритому цвинтарищі. Через момент всі ми усвідомляємо собі, що це сморід в'їдається в нашу свідомість, сморід спаленизни і щось ніби палена шкіра, чи шмаття, щось їдке, погане. Обходимо першу розбиту барикаду і стаємо як вриті. На вулиці лежать трупи, один біля одного, самі цивільні, десь не десь між ними вплентаний совєтський однострій, а то самі старіки, діти і жінки. Боже, жінки лежать у всяких фантастичних позиціях, всі майже а то й цілком нагі, я приглядаюсь ближче, бо не віриться очам: лежить труп із відрізаними грудьми, злитий весь кров'ю, а там зараз же жінка із розпореним черевом, цілком нага, друга, два хлопчики, з розтрощеними головками, а там же дівчина мала, вся у крові, лице розбите чимось. Старики змасакровані, що годі впізнати, людські це трупи, чи звірячі. Щось підходить до горла, годі дивитись. Це тільки на самому початку, на цій одній вулиці. Хати зруйновані, вікна вибиті з рамами, двері розбиті. Кеґеляйн і я дивимось разом на наступну хату. На дверях розіп'ята молода ще жінка, вся нага, живіт в неї розпорений чисто і в животі здохлий, чорний кіт...
Мертвецька тишина над містом. Але ця тишина не годна віддати того жаху, що його бачуть навколо очі. Чи можливо, що це зробили люди..? Куди наш світ іде в двадцятому сторіччі?
Ні собаки ні кота живого, ні навіть птахів не чути. Все мертве. А ми йдемо помалу, переступаючи трупи, йдемо, як у сні, і мені особисто здається, що це неправда. Але як сьогодні бачу ці образи перед собою, пишучі ці рядки і відчуваю, що пером не можу передати своїх вражень. З одної хати, з підвалу вчули ми стогін. Наввипередки вриваємось туди, адже всетаки хтось ще живий тут є! В пивниці знайшли ми старого діда, може із 70 років, як не більше, всього в крові. Винесли ми його надвір, як найбільшу цінність, щоб хоч ним одним заперечити цей факт тотальної смерти, що прийшла на цих людей в страшній аґонії передсмертних мук. Поклали ми старого на якийсь недогорілий сінник, напоїли гарячою кавою з польової пляшки і він трохи прийшов до себе. Попросив слабким голосом закурити. Кеґеляйн подав йому цигарку, а один із наших стрільців трохи промив і перев'язав йому рану у грудях, від гострокінчастого штика. Уривками, з довгими павзами старик став розказувати, що багато людей виїхало перед тим на захід, залишились тільки старики і жінки з малими дітьми. Большевики вдерлись до міста розбиваючи хати, до яких вдиралися цілими гуртами і перше, що впало їм в руки, це жінки.
На очах своїх дітей, своїх батьків чи воєнних калік, мужів, всі без вийнятку жінки, від малих дівчаток починаючи були без розбору ґвалтовані, брутально, з побоями, з лайкою, з безсоромними дотепами, від яких волосся дуба стає, ґвалтовані повторно, без кінця, припалювані вогнем цигарок і запальничок, коли вже не реагували і убивані, коли вже тратили свідомість. Дванадцятьрічна внучка нашого старика не була помилувана, ніхто не був помилуваний, її ґвалтували на його і її матері очах, матір ґвалтували побіч неї, коли ж вже дитина зомліла, перерізали їй горло і матір ґвалтували дальше. На кінець і її добили, а до старого повернувся якийсь совєт, ніби пригадавши і встромив йому багнет в груди. Старий упав між трупи, втративши свідомість і це його врятувало. Вони займались жінками і дівчатами. Прочунявши пізніше, коли перша хвиля перейшла, заволікся до цієї пивниці, і там перечекав німецький протинаступ, але не мав сили вийти наверх і ми стали першими людьми, що їх він бачив після цього пекла. Ми його доставили пізніше до шпиталя. Не оглядали ми всього містечка, нам було млосно і гірко від цього, що ми побачили в цій його частині.
В повротній дорозі Кеґеляйн мовчав, курив тільки безнастанно. Що він думав про свого фюрера, який спровадив Німеччину на таку долю, я не знаю, бо він мені не сказав нічого. Але його очі були вогкі, його уста затиснуті і його руки дрижали, коли він закурював, це я бачив.
Надворі ставало щораз холодніше, наближалась зима. Фронт то наближався, то віддалювався, німці боронились одчайдушно, розпучливо стараючись стримати большевиків перед входом на німецьку територію.
Наш вишкіл добігав до кінця і в п'ятницю 17 листопада 1944 року ми отримали наказ вертатись до Дивізії, яка в цей час перебувала на Словаччині. Ми завантажились на поїзд, попрощавши нашого Кеґеляйна і залізні колеса знов загомоніли для нас на шляхах "нової" Европи...
Відповіді
2002.09.23 | Андрій
Re: Красная армія - банда злочинців
А згадайте, що москалі зробили із Батурином? Червона Армія - правонаступниця війська Петра І у його злочинах.2002.09.28 | len
Re: банда брехунов!
Пан Андрей ! Вы отстали в своем развитии. Басни про Батурин давно опровергнуты и исторического интереса не представляют для умных людей . А являются предметом насмешек над национал-дементами. Вам надо глубже изучать историю нашего народа. С уважением LEN.2002.09.28 | Ваха
Re: у кількості одного Лєна
Даремно ви кажете "наш народ". Ваш народ - це росіяни. Ото їх і повчайте їхній історії. Там незрівнянно більше брехні накопичено, ніж в будь-якій іншій, включно з українською.Щодо Красної армії, то це була армія рабів, котрим іноді дозволяли безкарно розправлятися з тим, кого в Кремлі вважали на той час противником. Це таке психологічне спостереження - раби, котрим дають волю на час, стають бандитами... До речі, ніколи в історії імперські армії не були інакшими. А Красна армія була не лише імперською, але ще й більшовицькою, без будь-яких моральних правил та норм. Мораль була одна - що вранці сказав політрук. Я багато спілкувався з колишніми фронтовиками. Вони розповідали, як сміються над фільмами про війну. Над совєтсько-російськими брехливими кінострічками. І ще розповідали, як вбивали й гвалтували безневинних на всьому шляху своєї "визвольнох місії"...
2002.09.29 | LEN
Re: Чем читаете ?
Пан Ваха! Я уже отмечал ранее, что Вы не в состоянии участвовать в дискуссии. Вы не способны уловить нить разговора. Я имел честь отвечать на постинг , где мой безграмотный в истории оппонент ссылался на басни про Батурин, которые давно опровергнуты серьезной исторической наукой. У меня ни слова про Красную Армию и другие вопросы по которым Вы блеете а я не хочу даже и обсуждать. Если хотите отвечать на мои постинги то внимательно читайте их. Что касается Красной Армии то о ней у меня другое мнение но обсуждать с скотом , начавшим эту тему вонючим заголовком , оскорбляющем память миллионов лучших сынов нашей украинской земли я не собираюсь. Я выбираю с кем дискуссировать а с кем нет. Если Вы с ним согласны то Вы тоже СКОТИНА, без роду и племени. С уважением LEN.2002.09.30 | Ваха
Re: сам такий-)))
2002.10.01 | Cмерть німецьким окупантам!
Образа опонента не додає вам честі, таваріщьчь ЛЄН
2002.12.12 | Augusto
ЛЄН сміється з всього українського. Чи варто взагалі звертати увагу?
Український прапор - це підараси китайські, будь-який українець - націонал-демент, вбито мільйони українців бандами окупантів - добровільно, так їм і треба, ги-ги-ги! і так далі. Все що протиречіть його фанатичному нацизму - брехня, дурниця. Ну такий він, а ось чи можна його виправити? Маю свої сумніви, його психика страшно деформована, наразі він моральний інвалід, з якого і сміятися ще неясно чи можна чи ні. Те що він верзе стилем газети "Правда" 1968 року нічого не змінює, я спеціально зробив виборку його чистого безумства, від "мирних ліквідацій" до "два дня не слівал". Я маю єдине зауваження до його системної маячні: якщо такі злочини робили "лучшиє сини", то на що здатні "худшиє сини"? Мабуть ми трохи відчули дії в 1933 році, на окупованій території УНР?2002.10.08 | Валерій
Все-таки і там вижили порядні люди...
Не полінуйтесь почитати чесного письменника Віктора Астаф'єва http://lib.ru/PROZA/ASTAFIEW/interviewrish.txt2002.12.11 | Володимир ПЕРЕПАДЯ
ФІЗІОЛОГІЯ ПЕРЕМОГИ
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/395/34918Війна і масове насилля над жінкою — явища нероздільні...
2002.12.15 | Абакумов А. В.
Re: На тотальной войне -- как на жестокой войне !
Геббельсовское ведомство здесь конечно "несколько" приукрасило и окарикатуризировало приводимый автором темы эпизод.Однако !
На тотальной войне -- как на жестокой войне !
Конечно жаль, что две многочисленные североевропеоидные
этнопопуляции (инициатор конфликта, правда, тевтоны) более чем полустолетие назад так подистребили друг друга.
Украинцы (и пр. южные и юго-западные русские) составляли, кстати, около четверти списочного состава I Белорусского Фронта.
Можно было бы возразить пану Р. Лазурке в том плане, что рабство меньшее зло чем жлобство.
Но !
При чём здесь тогдашние великорусские мужики, белорусские и украинские селяне. Любой феодально (в т. ч. и социал-феодально !) зависимый общинник отнюдь не раб. Это ещё мэтры французской, английской, немецкой, российской и польской (Гуго Коллонтай) в 18 -- 19 вв. доказали.
Да и рабы не выигрывают тотальных войн.
А. В.
P. S. Отчего это у пана Лвзурки такой пиитет перед фактом собственного "полицайничанья" в дивизии SS. Гитлер с Гиммлером и не скрывали своих планов 60-процентного истребления не только украинцев, белорусов, великоросов, волыняков (буковинцев они отдавали на "откуп" Антонеску), но и галичан. Русское Прикарпатье должно было (по планам Lebensraum) полностью онемечиться.
Стыдно кичиться своим участием в vaffen SS "Galicien" !
2002.12.15 | Абакумов А. В.
Re: На тотальной войне (уточнение)
Геббельсовское ведомство здесь конечно "несколько" приукрасило и окарикатуризировало приводимый автором темы эпизод.Однако !
На тотальной войне -- как на жестокой войне !
Конечно жаль, что две многочисленные североевропеоидные
этнопопуляции (инициатор конфликта, правда, тевтоны) более чем полустолетие назад так подистребили друг друга.
Украинцы (и пр. южные и юго-западные русские) составляли, кстати, около четверти списочного состава I Прибалтийского Фронта.
Можно было бы возразить пану Р. Лазурке в том плане, что рабство меньшее зло чем жлобство.
Но !
При чём здесь тогдашние великорусские мужики, белорусские и украинские селяне. Любой феодально (в т. ч. и социал-феодально !) зависимый общинник отнюдь не раб. Это ещё мэтры французской, английской, немецкой, российской и польской (Гуго Коллонтай) в 18 -- 19 вв. доказали.
Да и рабы не выигрывают тотальных войн.
А. В.
P. S. Отчего это у пана Лвзурки такой пиитет перед фактом собственного "полицайничанья" в дивизии SS. Гитлер с Гиммлером и не скрывали своих планов 60-процентного истребления не только украинцев, белорусов, великоросов, волыняков (буковинцев они отдавали на "откуп" Антонеску), но и галичан. Русское Прикарпатье должно было (по планам Lebensraum) полностью онемечиться.
Стыдно кичиться своим участием в vaffen SS "Galicien" !
2002.12.15 | Абакумов А. В.
Re: На тотальной войне (уточнение фамилии инициатора темы)
Геббельсовское ведомство здесь конечно "несколько" приукрасило и окарикатуризировало приводимый автором темы эпизод.Однако !
На тотальной войне -- как на жестокой войне !
Конечно жаль, что две многочисленные североевропеоидные
этнопопуляции (инициатор конфликта, правда, тевтоны) более чем полустолетие назад так подистребили друг друга.
Украинцы (и пр. южные и юго-западные русские) составляли, кстати, около четверти списочного состава I Прибалтийского Фронта.
Можно было бы возразить пану Р. Лазурке в том плане, что рабство меньшее зло чем жлобство.
Но !
При чём здесь тогдашние великорусские мужики, белорусские и украинские селяне. Любой феодально (в т. ч. и социал-феодально !) зависимый общинник отнюдь не раб. Это ещё мэтры французской, английской, немецкой, российской и польской (Гуго Коллонтай) истории в 18 -- 19 вв. доказали.
Да и рабы не выигрывают тотальных войн.
А. В.
P. S. Отчего это у пана Лазурки такой пиитет перед фактом собственного "полицайничанья" в дивизии SS. Гитлер с Гиммлером и не скрывали своих планов 60-процентного истребления не только украинцев, белорусов, великоросов, волыняков (буковинцев они отдавали на "откуп" Антонеску), но и галичан. Русское Прикарпатье должно было (по планам Lebensraum) полностью онемечиться.
Стыдно кичиться своим участием в vaffen SS "Galicien" !
2002.12.17 | Смерть німецьким окупантам!
Re: (...)
Коли писались спогади (початок 1970х) Геббельсьівського відомства вже не існувало.Не гоже плутати фронтові частини СС із поліційними (каральними)
А те, що у РККА було багато українців ще не означає що вона не була ЗЛОЧИННОЮ структурою...
2002.12.17 | Абакумов А. В.
Re: "Преступников" назначают победители !
1) Но "впечатления" 1944-го года были не без сего "ведомства". Хотя сверхжестокость эпизода никто и не отрицает.2) И в СС были охранные дивизии (в т. ч. и "Galicien").
3) "Преступников" назначают победители !
А. В.
2002.12.19 | Смерть німецьким окупантам!
Re: Ги-ги!
1) Но "впечатления" 1944-го года были не без сего "ведомства". (?????)2) И в СС были охранные (???)дивизии (в т. ч. и "Galicien"(?!)) .
3) "Преступников" назначают победители !(???) ;о
2002.12.23 | Абакумов А. В.
!!!
"Преступников" назначают победители(!!!)2002.12.23 | Крот
Re: А нам...
...глибоко на це на---ти. Якщо Ви так любите категоричність, як зрештою і в усіх випадках "легітимності", і Вам не є доступним звичайний здоровий глузд, то відповідь лишається така...Розумієте, нехай "назначають" кого хочуть. Ви в своїх опусах і НАТО "назначали". Та ну й що?
"Деякі" товарищі-"переможці" оказалися в дупі... Да, в жизнє так биваєт... В "супердержаві-переможеці", де я живу, моє місто скоро вже потоне в гівні. Справа в тому, що робітникам роками не дають зарплати, і вони вже не можуть працювати. Може й непогано булоб "назначити" тих "злочинців", які б розгребли все це гівно, ...безкоштовно всеж...
2002.12.23 | Абакумов А. В.
Re: Эпохи
Полстолетия прошло ! Другая эпоха, другие обстоятельства !А. В.
2003.01.27 | Валерій
85 років бою під Крутами
Спогади про бій під Крутами та інші військові події: http://1000years.uazone.net/battles.htm2003.04.03 | Валерій
“Вони зґвалтували всіх німкень у віці від 8 до 80 років”
Ентоні Бівор / Antony Beevor,"The Guardian", Великобританія,01 травня 2002
http://www.guardian.co.uk/Archive/Article/0,4273,4404728,00.html
“Они изнасиловали всех немок в возрасте от 8 до 80 лет”
Красноармейцам, по большей части малообразованным, были свойственны полная неосведомленность в вопросах секса и грубое отношение к женщинам...
"Солдаты Красной армии не верят в "индивидуальные связи" с немецкими женщинами, - писал драматург Захар Аграненко в своем дневнике, который он вел во время войны в Восточной Пруссии. - Девять, десять, двенадцать сразу - они насилуют их коллективно".
Длинные колонны советских войск, вступивших в Восточную Пруссию в январе 1945 года, представляли собой необычную смесь современности и средневековья: танкисты в черных кожаных шлемах, казаки на косматых лошадях, к седлам которых было привязано награбленное, доджи и студебекеры, полученные по ленд-лизу, за которыми следовал второй эшелон, состоявший из телег. Разнообразию вооружения вполне соответствовало разнообразие характеров самих солдат, среди которых были как откровенные бандиты, пьяницы и насильники, так и коммунисты-идеалисты и представители интеллигенции, которые были шокированы поведением своих товарищей.
В Москве Берия и Сталин прекрасно знали о происходящем из детальных докладов, в одном из которых сообщалось: "многие немцы полагают, что все немки, оставшиеся в Восточной Пруссии, были изнасилованы солдатами Красной Армии". Приводились многочисленные примеры групповых изнасилований "как несовершеннолетних, так и старух".
Маршалл Рокоссовский издал приказ №006 с целью направить "чувство ненависти к врагу на поле брани". Это ни к чему не привело. Было несколько произвольных попыток восстановить порядок. Командир одного из стрелковых полков якобы "лично застрелил лейтенанта, который выстраивал своих солдат перед немкой, поваленной на землю". Но в большинстве случаев или сами офицеры участвовали в бесчинствах или отсутствие дисциплины среди пьяных солдат, вооруженных автоматами, делало невозможным восстановление порядка.
Призывы отомстить за Отчизну, подвергшуюся нападению Вермахта, были поняты как разрешение проявлять жестокость. Даже молодые женщины, солдаты и медработники, не выступали против. 21-летняя девушка из разведотряда Аграненко говорила: "Наши солдаты ведут себя с немцами, особенно с немецкими женщинами, совершенно правильно". Кое-кому это казалось любопытным. Так, некоторые немки вспоминают, что советские женщины наблюдали за тем, как их насилуют, и смеялись. Но некоторые были глубоко шокированы тем, что они видели в Германии. Наталья Гессе, близкий друг ученого Андрея Сахарова, была военным корреспондентом. Позже она вспоминала: "Русские солдаты насиловали всех немок в возрасте от 8 до 80. Это была армия насильников".
Выпивка, включая опасные химикаты, украденные из лабораторий, играла значительную роль в этом насилии. Похоже, что советские солдаты могли напасть на женщину, только предварительно напившись для храбрости. Но при этом они слишком часто напивались до такого состояния, что не могли завершить половой акт и пользовались бутылками - часть жертв была изуродована таким образом.
Тема массовых бесчинств Красной Армии в Германии была так долго под запретом в России, что даже теперь ветераны отрицают, что они имели место. Лишь некоторые говорили об этом открыто, но без всяческих сожалений. Командир танкового подразделения вспоминал: "Они все поднимали юбки и ложились на кровать". Он даже хвалился, что "два миллиона наших детей родились в Германии".
Способность советских офицеров убедить себя, что большинство жертв были либо довольны, либо согласны с тем, что это была справедливая плата за действия немцев в России, удивительна. Советский майор заявил в то время английскому журналисту: "Наши товарищи так изголодались по женской ласке, что часто насиловали шестидесяти-, семидесяти- и даже восьмидесятилетних к их откровенному удивлению, если не сказать удовольствию".
Можно только наметить психологические противоречия. Когда изнасилованные жительницы Кенигсберга умоляли своих мучителей убить их, красноармейцы считали себя оскорбленными. Они отвечали: "Русские солдаты не стреляют в женщин. Так поступают только немцы". Красная Армия убедила себя, что, поскольку она взвалила на себя роль освободительницы Европы от фашизма, ее солдаты имеют полное право вести себя, как им заблагорассудится.
Чувство превосходства и унижение характеризовали поведение большей части солдат по отношению к женщинам Восточной Пруссии. Жертвы не только расплачивались за преступления Вермахта, но и символизировали собой атавистический объект агрессии - такой же старый, как и сама война. Как заметила историк и феминистка Сюзан Браунмиллер (Susan Brownmiller), изнасилование, как право завоевателя, направлено "против женщин врага", чтобы подчеркнуть победу. Правда, после первоначального неистовства января 1945 года, садизм проявлялся все реже. Когда Красная Армия достигла Берлина через 3 месяца, солдаты уже рассматривали немок через призму обычного "права победителей". Чувство превосходства безусловно сохранилось, но оно было, возможно, непрямым следствием тех унижений, которые сами солдаты претерпевали от своих командиров и советского руководства в целом.
Некоторые другие факторы тоже играли роль. Сексуальная свобода широко обсуждалась в 20-х годах в рамках Коммунистической партии, но уже в следующее десятилетие Сталин сделал все, чтобы советское общество стало фактически асексуальным. Это никак не было связано с пуританскими взглядами советских людей - дело в том, что любовь и секс не вписывались в концепцию "деиндивидуализации" личности. Естественные желания нужно было подавлять. Фрейд был запрещен, развод и супружеская измена не одобрялись компартией. Гомосексуализм стал уголовно наказуемым. Новая доктрина полностью запрещала половое воспитание. В искусстве изображение женской груди, даже прикрытой одеждой, считалось верхом эротики: ее должен был закрывать рабочий комбинезон. Режим требовал, чтобы любое выражение страсти сублимировалось в любовь к партии и к товарищу Сталину лично.
Красноармейцам, по большей части малообразованным, были свойственны полная неосведомленность в вопросах секса и грубое отношение к женщинам. Таким образом, попытки советского государства подавить либидо своих граждан привело к тому, что один русский писатель назвал "барачной эротикой", которая была значительна более примитивной и жестокой, чем любая самая жесткая порнография. Все это смешивалось со влиянием современной пропаганды, лишающей человека его сущности, и атавистическими примитивными импульсами, обозначенными страхом и страданиями.
Писатель Василий Гроссман, военный корреспондент в наступающей Красной Армии, вскоре обнаружил, что жертвами изнасилований были не только немцы. Среди них были и польки, а также молодые русские, украинки и белоруски, оказавшиеся в Германии в качестве перемещенной рабочей силы. Он отмечал: "Освобожденные советские женщины часто жалуются, что наши солдаты их насилуют. Одна девушка сказала мне в слезах: "Это был старик, старше моего отца".
Изнасилования советских женщин сводят на нет попытки объяснить поведение Красной Армии местью за немецкие бесчинства на территории Советского Союза. 29 марта 1945 года ЦК Комсомола уведомил Маленкова о докладе с 1-го Украинского Фронта. Генерал Цыганков сообщал: "В ночь 24 февраля группа из 35 солдат и командир их батальона проникли в женское общежитие в деревне Грютенберг и изнасиловали всех".
В Берлине, несмотря на геббельсовскую пропаганду, многие женщины были попросту не готовы к ужасам русской мести. Многие пытались убедить себя, что, хотя опасность и должна быть велика в деревне, массовые изнасилования не могут происходить в городе на виду у всех.
В Дахлеме (Dahlem) советские офицеры посетили сестру Кунигунду, настоятельницу женского монастыря, в котором находились приют и родильный дом. Офицеры и солдаты вели себя безупречно. Они даже предупредили о том, что за ними следуют подкрепления. Их предсказание сбылось: монахини, девушки, старухи, беременные и только что родившие были все изнасилованы без жалости.
Уже через несколько дней среди солдат возникло обыкновение выбирать своих жертв, светя им в лицо факелами. Сам процесс выбора, вместо насилия без разбора, свидетельствует об определенной перемене. К этому времени советские солдаты начали рассматривать немецких женщин не как ответственных за преступления Вермахта, а как на военную добычу.
Изнасилование часто определяют как насилие, мало связанное с собственно сексуальным влечением. Но это определение с точки зрения жертв. Чтобы понять преступление, нужно увидеть его с точки зрения агрессора, особенно на поздних стадиях, когда "просто" изнасилования сменили беспредельный разгул января и февраля.
Многие женщины были вынуждены "отдаться" одному солдату в надежде, что он защитит их от других. Магда Виланд (Magda Wieland), 24-летняя актриса, пыталась спрятаться в шкафу, но ее оттуда вытащил молодой солдат из Средней Азии. Он был так возбужден возможностью заняться любовью с красивой молодой блондинкой, что кончил раньше времени. Магда попыталась объяснить ему, что согласна стать его подружкой, если он защитит ее от других русских солдат, но он рассказал о ней своим товарищам, и один солдат изнасиловал ее. Эллен Гетц (Ellen Goetz), еврейская подруга Магды, была тоже изнасилована. Когда немцы пытались объяснить русским, что она еврейка и, что ее преследовали, они получили в ответ: "Frau ist Frau" (Женщина есть женщина - прим. пер.).
Вскоре женщины научились прятаться во время вечерних "часов охоты". Молоденьких дочерей прятали на чердаках по несколько дней. Матери выходили за водой только ранним утром, чтобы не попасться под руку советским солдатам, отсыпающимся после попоек. Иногда наибольшая опасность исходила от соседей, которые выдавали места, где прячутся девушки, пытаясь таким образом спасти своих собственных дочерей. Старые берлинцы все еще помнят крики по ночам. Их нельзя было не слышать, так как все окна были выбиты.
Согласно данным двух городских больниц, жертвами изнасилований стали 95000-130000 женщин. Один доктор подсчитал, что из 100000 изнасилованных, около 10000 потом умерли, в основном - покончив с собой. Смертность среди 1.4 миллиона изнасилованных в Восточной Пруссии, Померании и Силезии была еще выше. Хотя как минимум 2 миллиона немок были изнасилованы, значительная их часть, если не большинство, стали жертвами групповых изнасилований.
Если кто-то и пытался защитить женщину от советского насильника, то это был или отец, пытающийся защитить дочь, или сын, пытающийся защитить мать. "13-летний Дитер Саль (Dieter Sahl), - писали соседи в письме вскоре после события. - бросился с кулаками на русского, который насиловал его мать прямо у него на глазах. Он добился только того, что его застрелили".
После второй стадии, когда женщины предлагали себя одному солдату, чтобы защититься от остальных, наступала следующая стадия - послевоенный голод - как отмечала Сюзан Браунмиллер, "тонкая линия отделяющая военные изнасилования от военной проституции". Урсула фон Кардорф (Ursula von Kardorf) отмечает, что вскоре после сдачи Берлина, город был наполнен женщинами, торгующими собой за еду или альтернативную валюту - сигареты. Хельке Сандер (Helke Sander), немецкий кинорежиссер, досконально изучивший этот вопрос, пишет о "смеси прямого насилия, шантажа, расчета и настоящей привязанности".
Четвертой стадией была странная форма сожительства офицеров Красной Армии с немецкими "оккупационными женами". Советские чиновники пришли в бешенство, когда несколько советских офицеров дезертировали из армии, когда пришло время возвращаться домой, чтобы остаться со своими немецкими любовницами.
Даже если феминистическое определение изнасилования как исключительно акта насилия и кажется упрощенным, мужскому самодовольству нет оправдания. События 1945 года ясно показывают нам, каким тонким может быть налет цивилизованности, если нет боязни ответных действий. Они также напоминают, что у мужской сексуальности есть темная сторона, о существовании которой мы предпочитаем не вспоминать.