04/21/2003 | http://www.chas.cv.ua/arhiv/12-03/exliusiv.htm

Приїзд до Чернівців академіка Української Академії оригінальних ідей та Російської Православної Академії, кандидата історичних наук, археолога, дослідника історичних пам’яток (курганів) України, письменника Юрія Олексійовича Шилова дехто у Чернівцях намагався не помітити.
На це є певні причини.
Насамперед, неординарний погляд вченого на викладення історії України. Багаторічна робота п . Шилова по вивченню курганів і могил на території України дозволила зробити висновок про те, що сліди зародження світової цивілізації — на території України, і сягають вони близько 21 тисячоліття до н. е. Таких альтернативних поглядів дотримується не тільки академік Шилов, але й ряд інших відомих вчених світу. Натомість традиційна офіційна історія України з часів СССР твердить, що історія слов’ян бере свій початок на кілька тисячоліть пізніше.
Про наукові дослідження курганів, могил прадавніх предків на території України, чому Ю.Шилов присвятив все своє свідоме життя, вів мову вчений впродовж двох днів на зустрічах із чернівчанами у залі кінотеатру ім. І. Миколайчука.
А ще він привіз два неймовірно цікавих документальних фільми: “Слідами “Велесової книги” та “Кам’яна могила”. Останній розповідає про найдавніший пам’ятник-архів людства – Кам’яну Могилу поблизу Мелітополя Запорізької області. Цей фільм присвячено колишньому народному депутату України Анатолію Єрмаку, який не так давно загинув в автомобільній катастрофі, і випадковість його загибелі виглядає доволі сумнівно на тлі тих проукраїн-ських ідей і поглядів, яких дотримувався і відстоював А.Єрмак. Другу частину фільму про Кам’яну Могилу, як розповів Ю.Шилов, досі не вдається змонтувати, більше того, на це мало надіі взагалі, оскільки на державному рівні не зацікавлені, певно, в тому, щоб наша нація – українська – мала найдавнішу історію та гордилась своїм корінням.
У фільмі “Слідами “Велесової книги” автори прослідкували шлях подорожі прапраукраїнців до далекого індійського штату Пенджаб і назад до України ще за часів льодовикового періоду. Цей сюжет відображений у “Велесовій книзі”- найстаршій писемній пам’ятці слов’ян. На дощечках “Велесової книги” відображені події 21-19 ст. тисячоліть до н. е. й пізніших часів.
Цікаво, що в Індії збереглося чимало підтверджень того, що в давні часи тут мешкали саме українці, від котрих багато чого перейняли індуси.
Так, одне з войовничих племен Пенджабу – сікхи- має дивовижну спорідненість із запорізькими козаками. Традиційні кольори сікхів – жовтий і синій. У Індії, особливо в штаті Пенджаб, зустрічаються тризуб, інша арійська праслов’янська символіка. Там нерідко можна побачити кургани і насипи. Обряд поховання, детально відзнятий авторами фільму, дуже нагадує слов’янські традиції. Та й індійські лами в храмах багато знають про Україну, з повагою ставляться до українців. Їм відомо про те, що саме на території України зароджувалась людська цивілізація, писемність, про що багато українців і високого рангу навіть не здогадуються, або, що значно гірше, не хочуть знати, замовчують.
Привіз Юрій Шилов до Чернівців кілька своїх книг. Одна з них “Джерела” – про історичні витоки слов’ян, про “Велесову книгу”, яка чи не вперше введена у реальний історичний контекст. “Джерела” були репрезентовані у верховній раді.
Ще одна книга – “Святині”, як сказано в анотації – дослідження засад власної (української – Т.К.) етнокультури та загальнолюдської цивілізації.
У доробку Юрія Шилова — праці “Космические тайны курганов”, “Брама безсмертя”, “Прародина ариев”, “Пути ариев”, “Гандхарва – арийский спаситель”, “Начала цивилизации”, “Праісторія Русі-України”. Завітав Юрій Шилов і до редакції газети “Час”. Його усну розповідь публікуємо нижче.
Тетяна КРАТКО

ЮРІЙ ШИЛОВ: “ІСТОРІЯ НАРОДУ ПОЧИНАЄТЬСЯ
НЕ З ПИСЕМНИХ ЗГАДОК ПРО НЬОГО, А З ТИХ ЧАСІВ, ЯКІ ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ ЦЬОГО НАРОДУ ЗБЕРЕГЛА”
Перше видання книги “Джерела” має посвяту: “Синам України, бойовим побратимам Анатолію Єрмаку і Григорію Омельченку присвячується”.
А. Єрмака недавно не стало. Вже є друге видання цієї ж книги, але в ній видавці вже побоялися давати таку посвяту. Друге видання більш розкішне, недавно відбулась його презентація у верховній раді, організовував її безпосередньо Петро Ющенко. Але почав організовувати Анатолій Єрмак, ще будучи депутатом, а потім — помічником депутата Григорія Омельченка.
Ця книга є альтернативою офіційній історії України, яка видана вже за роки незалежності України: від найдавнішої до наших днів. Ці офіційні видання якщо і відрізняються від радянських, то, переважно, тим, що знято цитати Маркса-Лєніна, а Грушевського — поставлено. Але залишилось гірше. За радянських часів, наприклад, трипільська культура розглядалась, як праслов’янська; доктором історичних наук, співробітником інституту археології В. М. Даниленком, директором Московського інституту археології академіком Б. Рибаковим...
А ось Л. Кравчук, коли ще був президентом, з екрану телевізора заявляв, що, мовляв, вчені доводять, що трипілля — це є прасемітська культура, а ми, мовляв, слов’яни, народ молодий, а Україна — давня семітська земля. Цю ж лінію дещо скромніше зараз відстоює Петро Толочко, колишній віце-презедент НАНУ, його співробітники.
Ця книга є альтернативою, але академічною. Я спирався на дослідження академіка В.Даниленка, на колосальний його труд “Космогония первобытного общества”, завершений в Києві у 1965 р. До речі, потім її намагались нищити, красти, але примірник уцілів. І мені його вдалось видати в1995 р., вже після смерті Даниленка (помер у 1982 р.)
Але ще в ті часи, радянські, цей напрямок підхопив Б.Рибаков у дослідженні “Язычество древних славян”. Він дійшов дуже важливих висновків. Виходив з того, що історія будь-якого народу, в тому числі й слов’ян, починається з тих часів, яких сягає історична пам’ять народу. Рибаков вперше показав, що українці на вишивках, на писанках зберігають візерунки, меандри, які знаходять на бивнях мамонта.
Ці меандри пережили тисячоліття. Тобто, слов’яни пам’ятають про мамонтів, які у фольклорі називаються ящерами. Це дещо змінена, прадавня шумерська назва мамонта. А мамонти в Европі вимерли щонайменше 14 тисяч років тому.
Значить, історична пам’ять сягає таких ось глибин. Один з міфів Київщини, записаний в 19 ст. говорить про 196 (зараз 198) віків, це біля 20 тисяч років існування Землі. Дату в 21 тисячу років пращурів наших дає “Велесова книга”.
Кам’яна Могила біля Мелітополя — це найдавніший у світі архів писемності, календарів відображає 19 тисячоліття до н. е. Таких глибин сягає історична пам’ять українців. Але ці наукові напрацювання поки що залишаються за межею того офіціозу, на якому виховані покоління наших людей. Іде “обрізання” історії, з іншого боку — “пристосування” під брехливу ідею семітської прадідівщини. В той час, як навіть історія єврейського народу, видана в Ізраїлі, не могла витоки семітів дати далі 24 століття до н. е., та і це — західних семітів, тобто, арабів. А єврейське відгалуження семітської спільноти сягає троянської війни — десь 14 ст. до н. е. Навіть офіційна історія єврейська не йде далі цих фактів.
А наші, українські, “патріоти” намагаються подарувати семітам прабатьківщину на наших теренах. Але правдива історія все-таки утверджується.
От у мене є з собою підручник для вчителів, затверджений Міносвіти і науки, написаний Олександром Білоусько, “Україна давня. Євразійський контекст”. Тут багато посилань на мої роботи, за якими викладається наявність на території України найдавнішої в світі держави Аратти — Оріяни, виникнення Шумеру з Аратти. Тож, все-таки вдається правду відстоювати. Йде боротьба різних академічних напрямків. Це треба знати: не любительських — академічних...
«Велесова книга» введена у історичний контекст, звісно, у літературному вигляді, мною, у книзі “Джерела”. Її і раніше трактували.
“Велесова книга” — назва умовна за початком однієї з дощечок: “Велес-книгу цю пошануємо»... Напевно, називалась ця книга “Патріарсі” — патріарх. Така назва збереглася у списку раритетів відомого колекціонера Сулукадзова (Молитовник Володимира 10 ст. ). Там згадуються Волховники” -“Путівники”, писані ще докириличними письменами. Там згадується “Гімн Баян”. Недавно знайшли текст, опублікували. Виявилося, що записаний гімн докириличними рунами. Звідки ці раритети потрапили до Сулукадзова? Історія, напевно, така. Ярослав Мудрий, коли віддавав свою дочку королю Франції, то дав їй як посаг, частину бібліотеки.
Під час Великої Французької революції зібрання королеви Анни було повернуто до Росії. Так «Велесова книга» потрапила до Петербурга. Після смерті Сулукадзова колекція була розпорошена. Напевно, щось потрапило на Харківщину, де в 19 році у розбитій бібліотеці «Велесову книгу» знайшов освічений білогвардійський полковник Алі Ізимбек, який зумів зрозуміти цінність дощечок.
В еміґрації він опинився в Брюсселі, там познайомився з ним Юрій Миролюбов, котрому і було дозволено скопіювати дощечки. Після смерті Ізимбека бібліотека згоріла, і ориґінал “Велесової книги” також. Залишилась лиш копія Юрія Миролюбова.
До речі, недавно в Києві у будинку вчених відбулась презентація Фонду Миролюбова. Його вдова — німкеня (95 років) передала до Києва всі рукописи, праці чоловіка. Вона видала 20 томів його рукописів.
Серед них — “Сказы Захарихи”. Захариха — це була селянка, напевно, із тих прадавніх хранителів ( в Індії і досі цей інститут зберігся: слово в слово мають завчати тексти давніх народних переказів і передавати з покоління в покоління). Отакою, напевно, була Захариха. Від неї Миролюбов записав південноросійські, по суті, українські, билини, які сягають часів льодовика. Там багато про похід Дарія, про Кия, про заснування Києва. Неймовірний скарб.
Третя священна книга слов’ян найдена в Родопських горах — в 50-х роках 19 століття. Це “Веды славян”. Етнолог Верхович знайшов болгарську родину, теж була хранителяем правдавніхсвященних текстів. Від них він записав “Веды славян”. Книга була видана 1874 року, після чого Франція послала туди експедицію, яка підтвердила все. Цар Микола ІІ запросив етнолога до Росії і своїм коштом видав “Веды” у 1881 році.
Маємо тепер найбільшу дохристиянську бібліотеку, причому, найдавнішу в світі: це “Веды славян”, це “Веселова книга”, це гімн “Баян”; десятки текстів.
Це підтверджують і свідчення св. Кирила, він тоді був монах Константин, яке зафіксоване в його житії, що у Керчі він бачив і тримав у руках “Евангеліє і Псалтырь, русскими письменами писанные”. І дуже дивувався, і знайшов толмача, і навчився тому письму і мові. Він на тому побудував абетку. Тобто, писемність була настільки розвинутою на той час, що навіть здійснювався переклад таких складних творів з грецької на давньослов’янську. А церква, а за нею і вся інтеліґенція твердять, мовляв, слов’янам Кирил з Мефодієм з нічого створили абетку...