Правда Російської історії
05/21/2003 | Navigator
Мені давно здавалося, що по-суті Жовтневий переворот 1917 був відповіддю російського суспільства на загрозу розпаду Російської імперії. Останні дані дослідників підтверджують цю думку. За імперію народи Росії- СССР заплатили близько 100 млн. життів, а ті, що залашились живі, несли непомірний тягар злиднів, за підтримку суспільної системи в неприродному стані - стані Імперії. Таким чином 1991 - логічне завершення процесів в Імперії на початку 20 століття, коли її крах був справою вирішеною - як і крах всіх світових імперій.
Дана стаття була надрукована в газеті "Известия"
КРАСНЫЕ ПОЛКОВНИКИ
Победителей Гражданской войны весь ХХ век не только судили, но и плохо знали поименно
• Денис ГОРЕЛОВ
О Гражданской войне в России доподлинно известно лишь, кто ее проиграл. Продул, просвистел, провафлил. Имена штабных мыслителей в пенсне и полубезумных атаманов-мясников в старину придавали веса победе безродного мужичья; ныне они же подняты на щит в качестве затерянной благовестной России. Победившая субстанция не членилась на персоналии, ибо пришлось бы признать, что все стратегически важные красные фронты возглавлялись старорежимными генералами и полковниками. Пролетарская историография умалчивала о них в силу неканонического происхождения, перестроечная - ввиду весомого вклада в победу восставшей черни.
Былинники речистые сделали все, чтобы Гражданская война представлялась неофиту свалкой самодеятельных пролетарских шаек с регулярными легионами матерых, родством повязанных белых генералов. Педалировать абсолютно бесклассовую сущность усобицы, в которой крестьяне дрались с крестьянами, казаки с казаками, а благородия с благородиями, история не решается и по сей день: как-то не с руки признавать, что генерал-лейтенанта Деникина разгромил генерал-лейтенант Егорьев, генерал-лейтенанта Краснова и генерал-полковника Юденича - полковник Гиттис, а адмирала Колчака - полковник Каменев. Не слишком это вяжется с признанной обоими лагерями исторической доктриной "рвань против графья". Тем не менее факт: штабную науку и стратегию белого генералитета превзошла военная мысль их вчерашних соучеников по Академии Генштаба, а основным содержанием войны стало кадровое обновление верхушки Русской армии - башковитый средний менеджмент революционным путем занял место обанкротившегося высшего. "Да здравствует революция, сломившая власть стариков", - писал в 1925-м Николай Асеев.
Хроника неизвестной войны знала несколько этапов. На раннем этапе, заложившем фундаментальные основы антизнания, мифология по известным причинам строилась на своевременно усопших комдивах - Чапаеве, Киквидзе, Щорсе, Котовском, Пархоменко и комполка Дундиче: все полководцы рангом от командарма и выше, кроме Буденного с Ворошиловым, были уничтожены в армейских чистках 1937-1939 годов. Браво-командиры в хрустящих кожанках отлились в охлопанную кумачом легенду и птицей-славой упорхнули в беллетристику издательства "Малыш". В изложении летописцев четырехлетняя сеча годами крутилась вокруг обороны Царицына, сталинской Малой Земли: член Военного совета Южного фронта успел там немного покричать в рупор и подписать пару приказов, которые 15 лет спустя счастливо решили исход войны.
Накативший еще через 20 лет реабилитанс укоренил в общественном сознании новую когорту победителей - командармов Тухачевского, Якира, Блюхера, Уборевича и других, активно лоббируемых в печати их потомками из числа лояльной оппозиции. Темное дело яснее не стало. Все же гениальный мыслитель современной войны М.Н. Тухачевский, родоначальник парашютно-десантных войск и автор тактики танковых клиньев, успешно примененной в 1941-1942 годах генерал-полковником Гудерианом, в гражданку командовал всего-навсего армией, каких в вооруженных силах республики было на круг двадцать две; командование фронтом в рейде на Варшаву лавров ему не принесло, поляки отбились (что до чапаевского вклада в общую победу, то тут ломание табуреток и вовсе неуместно: дивизий, подобных васильиванычевой, за власть Советов воевало ровно 174).
Новое время востребовало проигравших: позорным неудачникам Деникину, Корнилову, Колчаку, Врангелю, Юденичу, Махно в свежеизданных поп-энциклопедиях посвящено аж по три разворота персональных очерков с важными подробностями, как эти люди любили Россию и отказывались носить теплую шубу. Смена строя легитимизировалась малиновым звоном по белому воинству - акция, прямо скажем, странноватая, если кто помнит, как вела себя Добрармия на "освобожденных" территориях. Как фашистские оккупанты она там себя вела; вопросы с евреями, коммунистами, бабами и имуществом гражданского населения решались абсолютно идентичным способом.
Впрочем, контрабандная героизация синих гусар шла с самого конца 60-х: двадцатикратное переписывание красной истории, тройная фильтрация победителей, непристойная грызня реабилитированных потомков из элитных домов на Грановского и Серафимовича открыли дорогу цельному и монолитному белому мифу с поклонами, присягой, снами о России и романсами промотавшихся изгнанников. Железный реввоенсоветовский кулак и разношерстная, децентрализованная белая партизанщина полвека спустя словно поменялись тактикой. Пошли по рукам ксерокопии Гумилева, потянулись выездные плакальщики на кладбище Сен-Женевьев-де-Буа, еврейские шансонье вместо величальных красным казакам завели рулады про господ офицеров. Несмотря на откровенный гимн революционному очищению элиты, трилогия "Хождение по мукам" в лучших домах 60-70-х читалась как плач по непорочной России, потоптанной хамом-комиссаром.
Сегодня она ценна как раз противоположным открытием: революция состоялась только благодаря увлеченным очистительной идеей перебежчикам из высшего сословия. Присягнув новому миру, наиболее совестливые лица белой кости, голубой крови и дворянского звания сделали мятеж революцией - не их вина, что человек по природе оказался хуже и подлей, чем рассчитывали пролетарские идеалисты.
Коммуна победила лишь потому, что ей удалось монополизировать святую для каждого справного вояки идею национальной независимости. Белая гвардия со всем православным пафосом охотно делила фронт с немецкой, польской, англо-французской и прочей заинтересованной сволочью. Именно на весну 18-го, когда казалось, что несметная сила международной коалиции вот-вот сомнет пеленочное народовластие заодно с национальным суверенитетом, пришелся массовый приток старого офицерства в красные части. За исключением самородков Антонова-Овсеенко, Фрунзе и Ворошилова, главными фронтами войны - Южным, Восточным и Западным - командовали сплошь преторианцы: генерал-лейтенант Егорьев, генерал-лейтенант Надежный, генерал-лейтенант Парский, генерал-майоры Ольдерогге, Сытин, Свечин, полковники Каменев, Шорин, Егоров, Гиттис и Вацетис. Стратегическое планирование в РВС и Всероглавштабе осуществляли полковники Петин и Шапошников, генерал-майоры Лебедев и Раттэль, а верховодил ими брат ленинского секретаря генерал-лейтенант Бонч-Бруевич, лично ответственный за мобилизацию надежных ветеранов. Красный флот с нуля создавали контр-адмиралы Альтфатер, Немитц и Зеленой; даже старик Брусилов, единственный успешный военачальник Первой мировой, выпускник Пажеского корпуса и участник аж последней Русско-турецкой войны, с 1920-го председательствовал в Особом совещании при главкоме Вооруженных сил, а после служил кавалерийским инспектором Красной Армии. "Крышевал" же старую гвардию не кто иной, как наркомвоенмор Троцкий, нещадно критиковавшийся 8-м съездом РКП за "принижение роли армейских комиссаров" (комиссарство, как известно, и было создано для догляда за военспецами; претензии съезда прямо указывали на то, что ортодоксальный левак Троцкий во имя дела наступал на горло своей либертарианской песне и не давал горластой дилетантщине совать нос в дела профессионалов). Это и был высший комсостав РККА, ее до сих пор не разгаданная военная тайна.
Судьбу войны в действительности решил каменевский Восточный фронт, помешавший южным корпусам Деникина и сибирским чехов и Колчака соединиться на Урале. В плане исторического признания Сергею Сергеевичу, пять лет возглавлявшему Вооруженные силы, чертовски не повезло. "Нехорошая" фамилия при отсутствии всякого родства с Л.Б. Каменевым, урожденным Розенфельдом, до и после смерти клала на него отпечаток ревизионизма, уклонизма и утопизма. К тому же ему посчастливилось умереть от сердца в 1936-м, за год до разгрома штабов; уже в 37-м его прах был без шума изъят из Кремлевской стены, а имя вычеркнуто из революционных святцев. Таким образом, он не попал ни в ближний пантеон доверенных маршалов типа Буденного с Ворошиловым, ни в белую книгу репрессированных великомучеников. Популярная историческая наука этого человека не знает вовсе, академическая - знает, но молчит (вскользь он был упомянут лишь в паре свежевыпущенных вузовских учебников-2002).
В войнах принято величать героев, а не драпмейстеров. Участие в красных победах звезд высшей военной лиги камня на камне не оставляет от новейшей теории о поганках-большевиках, насланных на святую Русь в пломбированных вагонах. Трудно вообразить, что б осталось от Москвы, от Расеи, соединись тогда люди в профессорских бородках с людьми в усах и пропусти к столицам чужие и свои "освободительные" армии.
Югославия б от нее осталась, и больше ничего.
Дана стаття була надрукована в газеті "Известия"
КРАСНЫЕ ПОЛКОВНИКИ
Победителей Гражданской войны весь ХХ век не только судили, но и плохо знали поименно
• Денис ГОРЕЛОВ
О Гражданской войне в России доподлинно известно лишь, кто ее проиграл. Продул, просвистел, провафлил. Имена штабных мыслителей в пенсне и полубезумных атаманов-мясников в старину придавали веса победе безродного мужичья; ныне они же подняты на щит в качестве затерянной благовестной России. Победившая субстанция не членилась на персоналии, ибо пришлось бы признать, что все стратегически важные красные фронты возглавлялись старорежимными генералами и полковниками. Пролетарская историография умалчивала о них в силу неканонического происхождения, перестроечная - ввиду весомого вклада в победу восставшей черни.
Былинники речистые сделали все, чтобы Гражданская война представлялась неофиту свалкой самодеятельных пролетарских шаек с регулярными легионами матерых, родством повязанных белых генералов. Педалировать абсолютно бесклассовую сущность усобицы, в которой крестьяне дрались с крестьянами, казаки с казаками, а благородия с благородиями, история не решается и по сей день: как-то не с руки признавать, что генерал-лейтенанта Деникина разгромил генерал-лейтенант Егорьев, генерал-лейтенанта Краснова и генерал-полковника Юденича - полковник Гиттис, а адмирала Колчака - полковник Каменев. Не слишком это вяжется с признанной обоими лагерями исторической доктриной "рвань против графья". Тем не менее факт: штабную науку и стратегию белого генералитета превзошла военная мысль их вчерашних соучеников по Академии Генштаба, а основным содержанием войны стало кадровое обновление верхушки Русской армии - башковитый средний менеджмент революционным путем занял место обанкротившегося высшего. "Да здравствует революция, сломившая власть стариков", - писал в 1925-м Николай Асеев.
Хроника неизвестной войны знала несколько этапов. На раннем этапе, заложившем фундаментальные основы антизнания, мифология по известным причинам строилась на своевременно усопших комдивах - Чапаеве, Киквидзе, Щорсе, Котовском, Пархоменко и комполка Дундиче: все полководцы рангом от командарма и выше, кроме Буденного с Ворошиловым, были уничтожены в армейских чистках 1937-1939 годов. Браво-командиры в хрустящих кожанках отлились в охлопанную кумачом легенду и птицей-славой упорхнули в беллетристику издательства "Малыш". В изложении летописцев четырехлетняя сеча годами крутилась вокруг обороны Царицына, сталинской Малой Земли: член Военного совета Южного фронта успел там немного покричать в рупор и подписать пару приказов, которые 15 лет спустя счастливо решили исход войны.
Накативший еще через 20 лет реабилитанс укоренил в общественном сознании новую когорту победителей - командармов Тухачевского, Якира, Блюхера, Уборевича и других, активно лоббируемых в печати их потомками из числа лояльной оппозиции. Темное дело яснее не стало. Все же гениальный мыслитель современной войны М.Н. Тухачевский, родоначальник парашютно-десантных войск и автор тактики танковых клиньев, успешно примененной в 1941-1942 годах генерал-полковником Гудерианом, в гражданку командовал всего-навсего армией, каких в вооруженных силах республики было на круг двадцать две; командование фронтом в рейде на Варшаву лавров ему не принесло, поляки отбились (что до чапаевского вклада в общую победу, то тут ломание табуреток и вовсе неуместно: дивизий, подобных васильиванычевой, за власть Советов воевало ровно 174).
Новое время востребовало проигравших: позорным неудачникам Деникину, Корнилову, Колчаку, Врангелю, Юденичу, Махно в свежеизданных поп-энциклопедиях посвящено аж по три разворота персональных очерков с важными подробностями, как эти люди любили Россию и отказывались носить теплую шубу. Смена строя легитимизировалась малиновым звоном по белому воинству - акция, прямо скажем, странноватая, если кто помнит, как вела себя Добрармия на "освобожденных" территориях. Как фашистские оккупанты она там себя вела; вопросы с евреями, коммунистами, бабами и имуществом гражданского населения решались абсолютно идентичным способом.
Впрочем, контрабандная героизация синих гусар шла с самого конца 60-х: двадцатикратное переписывание красной истории, тройная фильтрация победителей, непристойная грызня реабилитированных потомков из элитных домов на Грановского и Серафимовича открыли дорогу цельному и монолитному белому мифу с поклонами, присягой, снами о России и романсами промотавшихся изгнанников. Железный реввоенсоветовский кулак и разношерстная, децентрализованная белая партизанщина полвека спустя словно поменялись тактикой. Пошли по рукам ксерокопии Гумилева, потянулись выездные плакальщики на кладбище Сен-Женевьев-де-Буа, еврейские шансонье вместо величальных красным казакам завели рулады про господ офицеров. Несмотря на откровенный гимн революционному очищению элиты, трилогия "Хождение по мукам" в лучших домах 60-70-х читалась как плач по непорочной России, потоптанной хамом-комиссаром.
Сегодня она ценна как раз противоположным открытием: революция состоялась только благодаря увлеченным очистительной идеей перебежчикам из высшего сословия. Присягнув новому миру, наиболее совестливые лица белой кости, голубой крови и дворянского звания сделали мятеж революцией - не их вина, что человек по природе оказался хуже и подлей, чем рассчитывали пролетарские идеалисты.
Коммуна победила лишь потому, что ей удалось монополизировать святую для каждого справного вояки идею национальной независимости. Белая гвардия со всем православным пафосом охотно делила фронт с немецкой, польской, англо-французской и прочей заинтересованной сволочью. Именно на весну 18-го, когда казалось, что несметная сила международной коалиции вот-вот сомнет пеленочное народовластие заодно с национальным суверенитетом, пришелся массовый приток старого офицерства в красные части. За исключением самородков Антонова-Овсеенко, Фрунзе и Ворошилова, главными фронтами войны - Южным, Восточным и Западным - командовали сплошь преторианцы: генерал-лейтенант Егорьев, генерал-лейтенант Надежный, генерал-лейтенант Парский, генерал-майоры Ольдерогге, Сытин, Свечин, полковники Каменев, Шорин, Егоров, Гиттис и Вацетис. Стратегическое планирование в РВС и Всероглавштабе осуществляли полковники Петин и Шапошников, генерал-майоры Лебедев и Раттэль, а верховодил ими брат ленинского секретаря генерал-лейтенант Бонч-Бруевич, лично ответственный за мобилизацию надежных ветеранов. Красный флот с нуля создавали контр-адмиралы Альтфатер, Немитц и Зеленой; даже старик Брусилов, единственный успешный военачальник Первой мировой, выпускник Пажеского корпуса и участник аж последней Русско-турецкой войны, с 1920-го председательствовал в Особом совещании при главкоме Вооруженных сил, а после служил кавалерийским инспектором Красной Армии. "Крышевал" же старую гвардию не кто иной, как наркомвоенмор Троцкий, нещадно критиковавшийся 8-м съездом РКП за "принижение роли армейских комиссаров" (комиссарство, как известно, и было создано для догляда за военспецами; претензии съезда прямо указывали на то, что ортодоксальный левак Троцкий во имя дела наступал на горло своей либертарианской песне и не давал горластой дилетантщине совать нос в дела профессионалов). Это и был высший комсостав РККА, ее до сих пор не разгаданная военная тайна.
Судьбу войны в действительности решил каменевский Восточный фронт, помешавший южным корпусам Деникина и сибирским чехов и Колчака соединиться на Урале. В плане исторического признания Сергею Сергеевичу, пять лет возглавлявшему Вооруженные силы, чертовски не повезло. "Нехорошая" фамилия при отсутствии всякого родства с Л.Б. Каменевым, урожденным Розенфельдом, до и после смерти клала на него отпечаток ревизионизма, уклонизма и утопизма. К тому же ему посчастливилось умереть от сердца в 1936-м, за год до разгрома штабов; уже в 37-м его прах был без шума изъят из Кремлевской стены, а имя вычеркнуто из революционных святцев. Таким образом, он не попал ни в ближний пантеон доверенных маршалов типа Буденного с Ворошиловым, ни в белую книгу репрессированных великомучеников. Популярная историческая наука этого человека не знает вовсе, академическая - знает, но молчит (вскользь он был упомянут лишь в паре свежевыпущенных вузовских учебников-2002).
В войнах принято величать героев, а не драпмейстеров. Участие в красных победах звезд высшей военной лиги камня на камне не оставляет от новейшей теории о поганках-большевиках, насланных на святую Русь в пломбированных вагонах. Трудно вообразить, что б осталось от Москвы, от Расеи, соединись тогда люди в профессорских бородках с людьми в усах и пропусти к столицам чужие и свои "освободительные" армии.
Югославия б от нее осталась, и больше ничего.
Відповіді
2003.05.22 | Navigator
"За это можно все отдать" - пісня про імперію
в виконанні російського народу на протязі століть. Диригенти й прими міняються, хор той же.2003.05.22 | Майдан
Цікавий текст - може його в бібліотеку?
Взагалі то в нас на різних форумах появляються ріноманітні цікаві тексти - просто нема ідеї як би зробити для них якийсь спільний каталог чи класифікатор, напр в "Бібліотеці"?2003.05.23 | Navigator
В "культурному" обігу завжди крутиться обмежений об"єм інформаці
така собі журналістська попса. І тіче-перетікає роками, поки не нахлине нова. Не знаю, чому так. З структуризацію суспільства з"являються нові масиви інформації - відповідно до інтересів замовників.Тому надзвичайно цікаво вивчати як пишуть інтелектуали "артефакти".
Часом один факт пояснює дуже багато.
І наочно.
Тому зробити таку скарбничку фактів (тезаурус) - було б цікаво.
Істиний тезаурус - архів газети "Правда".
З нетерпінням чекаю, коли його "виложать" в мережі.
Вищенаведена стаття IMHO відображає історичну правду.
Імперія - сакральна цінність для Росії.
І ціна за неї заплачена нечувана...
2003.05.27 | VENED
Re: О Тухачевском
>Все же гениальный мыслитель современной войны М.Н. Тухачевский, родоначальник парашютно-десантных войск и автор тактики танковых клиньев, успешно примененной в 1941-1942 годах генерал-полковником Гудерианом, в гражданку командовал всего-навсего армией, каких в вооруженных силах республики было на круг двадцать две; командование фронтом в рейде на Варшаву лавров ему не принесло, поляки отбились (что до чапаевского вклада в общую победу, то тут ломание табуреток и вовсе неуместно: дивизий, подобных васильиванычевой, за власть Советов воевало ровно 174).Почитайте у В.Суворова каков он этот "гениальный мыслитель Тухачевский".
2003.05.28 | Navigator
Це була думка журналіста. Моя - революцію зробила Червона Мафія
І мені паралельно, хто був з них кращий. Всі - подонки!2003.05.27 | VENED
Re: правда радянської історії, не плутайте з російської
Так в итоге и "Сербия" осталась от СССР в виде РФ. В принципе про "военспецов" гражданской войны написана правда, но правда процентов на 10-20%. А 5 миллионов красноармейцев? Какой дисциплиной удержалась такая монструозная по численности мобилизация? По факту великие потрясения, которыми была 1-я мировая война, приводят к "потрясению основ", в результате которого выплывают "идеи, овладевающие массами". В данном случае, потрясение было достаточно сильным и выплыли на поверхность даже не "национальные архетипы"(а национальные государства в европе достаточно молоды, от силы 300 лет первому), а скорее, первобытно-общинные. В результате - "мировая революция, мы наш, мы новый мир построим, пролетариии всех стран соединяйтесь.. до основания, а затем.... и т.д.2003.05.28 | Navigator
Какой дисциплиной удержалась такая монструозная?
А майже ніякою - дивіться число дезертирів з ЧА. Мільйони !!! Просто білі були ще гірші.Ну й харизма комуністична допомогла, як арабам в 8-му столітті... Росіянський народ до цих пір в казки вірить!
"даже не "национальные архетипы"" - єдине, в чому не погоджусь кардинально. Саме національні - про що попереджував і Огарьов ( мы дадим ужасный урок всему миру), і Достоєвський. "Русский бунт - ужасный и бессмысленный"...
"мы новый мир построим" - а збудували Червону свитку - імперію!!!
2003.05.28 | VENED
Re: "Децимацией" Троцкого
Какой дисциплиной? "Децимацией" введенной Троцким на фронтах при отступлении, "красным террором", ЧК, ленинским "взятием заложников из числа мирного населения" и т.п. и т.д., а то сами не знаете? И "военспецы" тут в общем не причем2003.05.29 | Navigator
Аби Троцький служив в царській або британській армії... далі здо
гадались?А воєнспеци були якраз причому - багато з них служили чесно новій Імперії - за її славу і виживання. Втративши добробут. Бо вважали імперію за вищу цінність (див. сменовеховство - воно почалось в 1918)
2003.05.29 | VENED
Re: "Про Троцком профспілки і сучасний момент "
Я думав що Троцкий уродженець України. Це так?"В начале 20-х гг. ХХ в., когда в России набирает обороты НЭП, в эмигрантской среде возникает движение сменовехства, получившее название от литературно-политического сборника «Смена вех», издававшегося в Париже в 1921–1922 гг. Идеологи сменовехства (Н. В. Устрялов и др.) призывали перейти от конфронтации с большевиками к сотрудничеству с ними."
http://countries.ru/library/russian/dolgov/history2_14.html
сменовехство начебто пізніше чим громадянська війна, і трошки не в Росії?
2003.05.29 | Navigator
На початку 20-х було ідеологічно закріплено те, що де-факто
почалося раніше. Ви, здається, трошки не ловите тему "за это можно все отдать" - і віддали. Це про велику частину російських офіцерів під час Громадянської війни. Рештка після другої світової, розкаявшись, поїхала назад в Росію - прямло в ГУЛАГ. Так полюбили Сталіна за нову імперію.2003.05.29 | VENED
Re: Є чи така статистика?
Ну да, понятно. Просто я не видел статистики - сколько офицеров, ну хотя бы высших попало в белые армии (генералов в 1917 году было около 300), а сколько в красную. Может до сих пор статистику скрывают?2003.05.29 | Navigator
І білим і червоним ця статистика була ні до чого. Стаття багато
прояснює.Єльцин, між іншим, за імперське місце в Раді Безпеки ООН прийняв борг б.СССР - 150 млрд. доларів. Могли б не платити. Платять! 1917 № " !!!
2003.05.29 | VENED
Re: Рада Безпеки ООН тепер ...
А Рада Безпеки ООН тепер майже порожнє місце, як показали Іракські події2003.05.30 | Navigator
То-то й воно! Біда що при таких тратах 20-го століття
в пусте в буквальному смислі місце перетворюється Росія. Я не хочу, щоб кордони Украіни впирались в ШОС з столицею а Пекіні!!!!!!2003.05.29 | Navigator
статистика є по дезиртирам в тих і других - дезерттували майже
всі, хто служив!2003.05.29 | chytach
Zustrichav cyfru: 50% oficeriv Cherv.Armiji buly z "buvshyh".(-)
2003.05.30 | Navigator
Приблизно. Подивився - в Червоній Армії служили 260 тис (!!!!)
царських офіцерів і унтерофіцерів - з них 49 тис офіцерів. А за роки Гормадянської війни Совєти підготували 39 тис "своїх" "офіцерів".Вся армія була 5 млн. З них бійців - 0,5 млн, єдоків - 4,5 млн.
Дезертирів тільки за рік (1919-1920) було майже 3 млн.
Чудні діла твої, Росія!!!
2003.05.30 | Navigator
Що робили"єдоки" в Червоній Армії - запитайте Тухачевського(-)
2003.05.29 | Navigator
Аби Троцький служив в царській або британській армії...
Ви не здогадались.... то він не тільки не робив би такий терор, а йому це навіть би в голову не прийшло. Розстріляв би сотню - другу, отримав би прізвисько кривавого і вийшов би у відставку.
Хто зіпсував Троцького?
2003.06.19 | Анатолій
Фальшування Української та Російської історії
Панове!Як я пам"ятаю, то серйозне фальшування історії почалося від Пєтра і, якого дехто називав Вєлікім. Ці особа, масон офіційної посвяти, повернувши з-за кордону привіз з собою трьох так званих істориків: Міллєра, Байєра та шльоцера. Цим, з дозволу сказати, історикам були надані особливі права з винищення та переписування історії Русі. Естафету розпусника Петра, продовжила і Катерина ІІ. Про розпусту мадам Фіке знає навіть школяр. Але вона ще й перевершила Пєтра і з фальшування історії. Нею був виданий Указ про переписування історії і знову на арену вийшли зазначені міллєри, шльоцери та байєри, вже академіки Росії, яким за декілька років було велено позбирати всі першоджерела та винищити їх. Саме за Катерини ІІ були втрачені всі Руські літописи, в тому числі і Повість Врем"яних Літ, великого Нестора. А за свловами ММ Карамзіна були видані сотні нових літописів. А отже, ми маємо бути "вдячні" Катерині ІІ за те, що "подарувала" нам сотні нових старовинних літописів.
Анатолій
2003.06.19 | Галаган
Нова ничка, старі казки. Історія як завжди на 2. Кометарі ? (-)
2003.06.19 | Анатолій
Невже прихід придурків на Форум, це карма Форуму? (-)
2003.06.19 | Галаган
;) Все не чипаю. Так за звичкою сказав. (-)
2003.06.19 | Navigator
прихід придурків на цю планету, це карма Землі (-)
2003.06.19 | Navigator
Пане Анатолію, чи можна зараз десь про це почитати?
Щось читав, як московські ченці спалили княжі архіві в монастирі під Києвом (Видубецькому?), але більш не доводилось. Ще читав, як чекісти нищили архіви у Львові в 1940...Щодо історії - то чи була вона в Росії систематизована
2003.06.19 | Тульский пряник
История, как наука.
Navigator пише:> Щодо історії - то чи була вона в Росії систематизована
Мне кажется - до Карамзина, поскольку реально, пожалуй, что он превратил отдельные фрагменты в системную науку.
2003.06.19 | Галаган
Давай, він навчить, через тиждень...
УкраВєди на пам"ять знати будешГалаган.
2003.06.20 | Анатолій
Українською "за тиждень", неук ти....
2003.06.20 | Анатолій
Re: Пане Анатолію, чи можна зараз десь про це почитати?
Пане Навігатор. Я можу Вам порадити книжку "Історія Скіфів" А. Лізлова, видана була у 17 віці, перевидана була у 1991 році у Москві. Що цікаво, то у першоджерелах цєї праці немає НІОДНОГО літописа. А отже, це є доказом, що всі літописи з"явилися після 17 століття.З повагою, Анатолій
2003.06.20 | Галаган
Кого ж привіз Петро ?
Анатолій пише:
> Панове!
> Як я пам"ятаю, то серйозне фальшування історії почалося від Пєтра і, якого дехто називав Вєлікім. Ці особа, масон офіційної посвяти, повернувши з-за кордону привіз з собою трьох так званих істориків: Міллєра, Байєра та шльоцера. Цим, з дозволу сказати, історикам були надані особливі права з винищення та переписування історії Русі.
Кажете привіз ?
Петро 1
1672 - 1725
Шльоцер Август Людвіг (Schlozer A.L.)
роки життя 1735 - 1809
Тут зрозуміло, народився через десять років після смерті Петра.
Герард-Фрідрих Міллєр (1705-1783) приїхав в Росію в 1725 році, як студент Петербурзької Академії. Те що його не Петро привіз точно, Чи був знайомий 20 річний німецький студент з імператором Росії ?
Готлибом Зигфридом Байером (1694-1738), переїхав в Росію в 1726 році.
Приїхав до Росії за рік після смерті Петра.
Виходить помилочка, зря людей облаяли.
Галаган.
2003.06.23 | Navigator
Петро привіз стідьки німців, що це привело невдовзі до "біронщи
ни" пр його внучатій племінниці Анні Іоанівні, коли всі верхні посади опинилися в німецьких руках.2003.06.20 | Navigator
Дякую, це як історія СССР одні апокрифи :) (-)
2003.06.24 | Navigator
Червоним служили 260 тис царських офіцерів і унтерофіцерів
Червоним служили 260 тис царських офіцерів і унтерофіцерів.Цікаво, скілки їх дожило до 1941?
Думаю, не більше 10 тис., бо їх виловлювали в 20-ті - 30-ті роки їх вихованці і нищили, як скаженних псів.
Рідко хто, як Жуков - вовкулака заслужили ЖИТТЯ!!!!!
2003.07.03 | Анатолій
Пане Навігаторе, і у 1917 р. був юдейський переворот також. (-)
2003.07.04 | Navigator
Пане Анатолію, євреї були другорядним чинником
Не вони ж були російськими офіцерами в Червоній армії?Народ вобвав три роки і сам вибрав свою долю.
Не спрощуйте історичний процес.
В Німеччині в 1918 євреїв пропорційно було не менше як в Росії.
А зараз в Штатах.
Якщо ви підходите до історії людства з точки зору єврейської змови - то це не серйозно.
Аби євреї в 1918 на Україні відчули себе українськими, а не російськими громадянами - історія була б іншою.
Як в Штатах.
2003.07.07 | Анатолій
Re: Пане Анатолію, євреї були другорядним чинником?
Не плутайте мене, пане Навігатор.А краще ще раз вдумливо прочитайте нижче!
ЕГРЕГОРИ ТА ХРИСТИЯНСТВО!
Слово Егрегор з грецької перекладається як дух-охоронець. Французький письменник Серж Ютен дає Егрегорам таке визначення “структурна психологія народу”. За Даниїлом Андреєвим Егрегор – це іноматеріальне утворення, що виникає з деяких психічних виділень людства над великими колективами: племенами, державами, партіями та релігійними спілками. Вони мають сконцентрований заряд волі та свідомості. Таким чином, філософ під Егрегорами розуміє великі енергоінформаційні утворення, починаючи з великих колективів. В.Н. Богданович в роботі “Теорія Егрегорів” говорить про Егрегори, як про підсвідомість суспільства, як про базисну структурну одиницю Тонкого Світу. Богданович вважає, що Егрегор виникає у Тонкому Світі раніше відповідних структур на фізичному рівні. Далі він створює на Землі визначені умови, відчиняє ним вибраним особам енерго-інформаційні каналиі, в результаті цієї роботи, ніби на рівному місці виникає колектив, етнос, соціум.
Як сьогодні відомо, світ є дуальним. Тобто, в ньому існує Добро і Зло. Енергії Добра та Зла – це різні полюси Егрегорів Землі. Історія говорить нам, що післяпотопна цивілізація будувалася на основі двох протилежних начал, начала Зла, та начала Добра. Обидва ці начала очолювали жерці, знавці магії -Віди. При цьому, начала Зла творилися лівими Відами, за Біблією - левітами. Начала Добра творилися правими Відами, тобто Правідами. Як відомо з історії післяпотопної цивілізації, Левіти були головними жерцями храмів Єгипту. Правіди були жерцями орійських храмів Припонтиди (сучасна Україна). Саме ці жерці в допотопний період творили Егрегори, за законами та енергіями яких, на загал, ми сьогодні народжуємося, живемо, творимо, любимо та помираємо і знову народжуємося...
В добіблійні епохи на Землі вже, в основному, склалися егрегоріальні структури держав та колективів. Одними з найпотужніших Егрегорів були Єгипетський та Орійський. Єгипетські та Орійські жерці мали окультні знання дуже високого рівня і за допомогою ними створених Егрегорів вони творили життя за своїми законами кожний. Але, як викладено раніше, закони та життя цивілізацій світу направлялися у прямо протилежні напрямки.
Єгипетські жерці-левіти творили те життя, яке було потрібне тільки їм. Фараони виховувалися тими ж жерцями і були виконавцями їх волі, а ті, що хотіли самостійності, безжалісно знищувалися. Влада жерців-левітів у Єгипті була безмежною. Але для проведення лівітських законів у життя планети необхідно було створити інтелектуальніший народ, ніж єгиптяни, і жерці створюють потужний, розумний Егрегор на ім”я Яхве, якому було поставлене завдання – світове господство. І Яхве-Егрегор починає творити боговибраний народ. Під проводом Яхве-Егрегора пращури Йосипа та Якова, приводяться до Єгипту і за деякий час стають багаточисельним племенем. Там у Єгипті левітами проводяться додаткові генетичні корективи над ними, які поступово перетворюють цей народ в націю, яку сьогодні називають євреї. “А сини Ізраєлеві розплодилися і розмножилися, і виросли та посилилися надзвичайно, і наповнилася ними та земля” (Вихід 1:7). Там у Єгипті Яхве-Егрегор об”єднує єврейські племена у свій народ для вирішення з його допомогою запрограмованих левітами завдань.
Мойсей-Хозарсиф був вибраний Яхве-Егрегором у якості пророка цього Егрегору, контактера з цим Егрегором. Він був вихований у багатій єгипетській родині, мав високий на той час рівень освіти, а також був залученим до магічних наук, якими володіли левіти. Але сам він не був левітом. Будучи юнаком, Мойсей виступає як захисник євреїв, за що навіть був змушений деякий час мешкати у вигнанні. На допомогу Мойсеєві був “приставлений” Аарон з роду левітів, який наглядав за Мойсеєм , повчав та проводив визначену левітами лінію.
Для виконання завдань, що будуть поставлені для євреїв, спочатку інспірується боротьба двох Егрегорів – Єгиптського та Яхве. Багато людської крові було пролито у цій боротьбі. Для зміцнення своєї влади егрегори йшли на різні хитрощі, демонструючи чудеса та власну силу. Полігоном для цих “чудес” слугували люди. У Біблії описується, як річки ставали кров”ю, землю покривали жаби, а небо отрутні комахи, передохла вся єгипетська скотина, люди покрилися виразками, весь урожай побило градом та поїла сарана, померли всі діти первенці у єгиптян. І все це робилося тільки для того, щоб показати силу та владу одного Егрегора над другим.
Завдання, яке поставив Яхве-Егрегор перед Мойсеєм, складалося не тільки у тому, щоб об”єднати та вивести ізраїльський народ з Єгипту, повернути на землі обітованні, завоювати простір та створити сильну державу, але і виховати повністю підвладний Егрегорові народ. Для цього використовувалися різні методи, навіть дуже жорсткі. За планом Яхве-Егрегора Мойсей 40 років тримав свій народ у пустелі. Вимерли всі, хто ввійшов у пустелю, крім тих, хто ніс жрецьку-левітську лінію. А ця пустеля була досить маленькою – її можна було перейти десь за декілька днів. Люди 40 років нічого не вирощували і не виробляли – вони отримували “манну небесну” в якості подарунку за послух, а якщо були не слухняними, то їм не давали їжі, води, або вбивали. Цей план був реалізований для того, щоб батогом та пряником виховати слухняний Егрегорові народ, закласти у гени СТРАХ І ПОКЛОНІННЯ ДО БОГА. У п”ятикнижжі Мойсея досить детально описано цей генетичний експеримент.
Контакти Мойсея з Яхве-Егрегором були постійними. Так висвітлює одну з них Біблія: “Гора Сінай вся була в диму від того, що Яхве зійшов на неї у вогні; і йшов від неї дим, як дим з печі, и вся гора сильно трусилася: і звук трубний ставав на ній голосніше та голосніше” (Вихід. 19; 18-19). У цьому описі більше космічного, ніж божественного. Не дарма дослідники вбачають у цьому описі посадку космічного корабля, у описі скинії – приймача-передавача для зв”язку з космічним кораблем. Але це інша тема.
Мойсей повністю був під владою Яхве-Егрегору і виконував всі його накази. Коли він спустився з гори після контакту з Яхве і побачив, що люди його племені веселяться, він зібрав тих, хто був сильним у вірі і сказав їм: “ Так говорить Яхве - володар Ізраїлю: покладіть кожний свої мечі на стегно своє, пройдіть табором від воріт і назад і вбивайте кожний брата свого, кожний товариша свого, кожний ближнього свого. І зробили це сини левітові за наказом Мойсея; і загинуло тоді з народу близько трьох тисяч осіб. Бо Мойсей сказав: сьогодні присвятіть руки свої Яхве, кожний у синові своєму, і братові своєму, хай пошле Він вам своє благословіння...” (Вихід 32:27-28)
Цей Егрегор був жорстким, а частіше жорстоким та кровожерливим у своєму бажанні влади. Впровадивши свої чорні енергії через Мойсея на Землі, знайшовши підтримку у євреїв, він вирішив і далі розповсюджувати свою владу. Першу частину завдання за допомогою Мойсея він виконав: зібрав юдейські племена, вивів їх з Єгипту, 40 років водив їх пустелею зформувавши нову “породу”, що відповідала його меті та завданням; привів євреїв на плодючі землі, допоміг завоювати ці землі та створити державу.
Далі, як годиться, почали виникати деякі складнощі. Люди, навіть ті, що пройшли такий суворий відбір та випробування, завівши свої господарства та ропочавши мирну працю, поступово втрачали страх та повагу до Яхве – свого володаря. Егрегорові постійно приходилося шука шляхи свого ствердження, укріплення віри у себе, надбання нових та нових послідовників. Для цього він готував та направляв пророків, творив чудеса, створював війни з сусідами, судив та винагороджував народ.
У системі керування людиною більшу частину займає економічний аспект. Яхве в повній мірі використав фінанси для посилення своєї влади. Саме Старий Заповіт узаконив давати гроші під проценти і тим самим створив систему безмежного володіння народами. Контроль над світовими фінансовими потоками і є головним механізмом левітського керування народами та державами. Між іншим, у Корані надання грошей під процент розцінюється як найтяжчий гріх: “Ті, хто беруть лихву, піднімуться в Судний день, як підніметься той, кого шайтан своїм торканням перетворив на безумця. Це їм покарання за те, що вони говорили: “Воістину, торгівля є тим, що і лихва”. (Коран, Сура 2:275).
У П”ятикжжі, що приписується Мойсею, левіти заклали закони, що регламентують практично все людське життя. В цілому, Старий Заповіт є етапом подальшого закріпачення людини, проявом вищої влади глузду, створення єрархії влади в суспільстві та релігії. “Зробив тебе Яхве головою, а не хвостом, і будиш ти на висоті, а не будеш внизу, якщо будеш підкорятися заповідям Яхве-володаря твого” (Втор. 28:13). А підкорятися було чому – декілька книжок Старого Заповіту присвячені переліку законів світського та духовного життя.
І на той час, як вказувалося раніше, Яхве-Егрегор був не одним егрегором на Землі. Існували й другі, причому Орійський Егрегор завжди реалізовував вищу людську мету –шлях Білобога, шлях Злагоди, шлях Добра. Тому саме Орійський Егрегор підготував місію Ісуса Христа. Але і Яхве-Егрегор мав втручання у цю місію.
Створення атмосфери довгого очікування месії, який прийде і полегшить життя людей, врятує та захистить – це також одна з відомих методик Демонічних Егрегорів, що відволікає людей від вирішення питань буття тут і зараз, від віри у свої власні сили і від активних дій. І цією методикою особливо добре користується Яхве-Егрегор. Він “запускав” у життя пророків, підтримував їх , допомагав творити чудеса і визначав до чого ці пророки здатні і чи варто їх надалі вести.
Ісус був Аватарою Орійського Егрегора. Але яхве-Егрегор вніс у енергетику Ісуса месіанські очікування євреїв, рекомендації йому на царювання Ізраїлеве. За програмою Яхве-Егрегора Ісус мав стати послідовником місії Мойсея; об”єднати народ навколо себе, звільнити народ від іноземного гноблення, створити сильну державу і розповсюдити вплив Яхве-Егрегора на оточуючі народи. Але для цієї місії потрібна була особа сильніша, жорсткіша та цілеспрямованіша, наприклад, як Мойсей. А Ісус був людиною, мав сумніви і головне – величезну любов до людей. Саме ця любов і була каналом, який з”єднував його з Орійським Егрегором, світлим Егрегором орійського Відо-Вістичного Православ”я. Саме в Душі Ісуса і йшла гостра боротьба цих Егрегорів – Демонічного та Світлого.
Однакова боротьба темного та світлого має місце, в тій чи іншій мірі, і в кожній людині, тобто всередині нас іде взаємодія, видима чи невидима, усвідомлювана чи неусвідомлювана, протилежних сил та енергій. Дуже часто не два, а значно більше егрегорів перетинаються у одній особі, і кожний з цих егрегорів планує за допомогою цієї особи вирішити свої завдання, перетягнути її на свій бік. І як вищу значимість має особа, так і вищі завдання вона вирішує, так і гострішою є боротьба за владу над нею.
З Євангелій ми знаємо, яка боротьба проходила в Душі Ісуса. На якомусь етапі він вже був готовий прийняти місію стати Царем Юдейським. Але він відмовився від цієї ролі. Він усавідомив, що таким методом народ звільнити неможливо, а зовнішня свобода людини створюється її внутрішньою свободою. Його місія була у тому, щоб принести людям інші принципи, інші енергії: замість принципу “око за око” – заповідь “люби ближнього свого, як самого себе”, замість енергій влади, енергії любові. Йдучи таким шляхом він хотів звільнити ізраїльський народ від впливу Яхве-Егрегора. Ісус саме і прийшов, щоб врятувати цей народ від їх Демонічного Егрегора. Але жерці-левіти не могли допустити цього і зробили все, щоб місія Ісуса не була виконаною, чи була зведеною до мінімуму.
Народ Ізраїлю не прийняв Ісуса, тому що він пішов проти планів Яхве. А Ісус ніс для народу Ізраїля те, чого саме цьому народові не вистачало, - любов.
Високорозвинутий розум євреїв вимагав ще більшої любові, щоб створити гармонійну особистість і вивести людей з-під влади жорсткого Демонічного Яхве-Егрегора. Саме Мойсей залишився у історії народу одною з головних фігур, тому що беззастережно виконував амбіційні плани Яхве-Егрегора. І сьогодні Яхве-Егрегор проводить агресивну політику, яка почалася ще за часів цього пророка.
Левіти, використовуючи створений ними Яхве-Егрегор, крокували до своєї мети - володіння всим світом. З цією метою Яхве-Егрегор допомагав євреям створювати потужну державу, завойовувати інші народи і розширювати володіння. З цією ж метою він направляв до них багатот пророків, які стверджували винятковість єврейського народу і налаштовували його на світове господство. Представники цієї нації й досі чекають месію, який має зробити їх державу найсильнішою у світі. Великі надії ними покладалося на Ісуса з Назарету, але він не виправдав їх надії, бо пішов іншим шляхом, чим викликав гнів народу та Яхве-Егрегора, і був розіп”ятим. Але Христос став початком нового вчення, яке мало розповсюдження серед народів світу і левіти перепрограмовують Яхве-Егрегор з метою зміни своєї тактики, не змінюючи стратегію.
Дивлячись на великий вплив на народи ідей співчуття, загальної любові, які приніс Христос, Яхве-Егрегор вирішує направити це вчення у русло свого стратегічного завдання – світове господство. На християнському базисі створюється нова світова релігія. Для того, щоб вона була під владою Яхве-Егрегора, він вводить до гри так званого Апостола Павла. Павел з”єднав те, що по суті своїй не з”єднується – Заповідь Любові з Старозаповідним Законом. Він впровадив у вчення Христа “страх Господень” та рабську ідеологію, яку багато віків насаджував Яхве-Егрегор, а також жорстку організацію церкви, проти чого виступав Ісус.
Павло, не дивлячись на те, що він не спілкувався з Ісусом і не буо охрещеним Духом Святим ніким з Апостолів, є одним з основних біблійних авторів, що написав 14 книг. І це цікаво, чому Яхве-Егрегор дозволив помістити таку кількість книг Павла, а багато книг, написаних першими апостолами, не введені у Біблію?
Павло – фігура до якої багато людей відносяться з зацікавленістю та протиріччям. Він народився у родині багатих юдеїв, ревносних виконавців Мойсеєвих Законів. Своє ім”я він отримав на честь царя Ізраїлю, Саула. Павло – це його друге ім”я, як громадянина Риму. Він отримав високу освіту, вивчив Старий Заповіт, Талмуд, грецьку літературу. Павло – ярий почитувач фарисеїв, був активним гонителем перших християн-ессеїв. “А Савл терзав церкву, входячи в будинки та тягнучи чоловік і жінок до темниці” (Діяння 8:3). Приймав активну участь в показовому катуванні Стефана – святого чоловіка з числа семи, охрещених апостолами. Діяв дуже жорстко. Ананія про нього казав: “Я чув багато від кого про цю людину, скільки зла вона зробила святим у Єрусалимі” (Діяння 9:13).
Вихований на книгах Старого Заповіту, несучи у собі закладену Мойсеєм рабську психологію, Павел признавав волю та силу і звик до її панування. Він вважав, що той Бог є справедливішим, котрий сильніший. І коли він відчув на собі невідану силу, що засліпила його, став підлеглим і без зайвих слів пішов до неї в услужіння.
“Коли ж він ішов та наближався до Дамаску, аж ось осліпило його світло з неба; він впав на землю і почув голос, що говорив йому: Савл, Савл! Чого ти гониш мене? Він сказав: Я Ісус, якого ти гониш; важко тобі іти проти рожна. Він у переляці та жаху промовив: Господи! Що ти велиш мені зробити? І Господь сказав йому: встань та йди до міста, і сказано буде тобі що ти маєш робити!” (Діяння 9:3-6)
Ісу Христос ніколи не використовував насилля для вмовляння та перехрещення у свою віру. Він не осліпляв, а зцілював. Він завжди керувався принципом: “БОГ Є ЛЮБОВ” та “БОГ Є СВІТЛО І В НЬОМУ НЕМАЄ НІЯКОЇ ТЬМИ”. Способи, що були описані є тими, які використовував у всій своїй Історії Яхве-Егрегор. Саме старозаповітний Яхве-Егрегор створив ці дії над Павлом. І його вибір був правильним..
Так званий Апостол Павло ніколи не зустрічався з Ісусом за його життя і не мав, відповідно, тієї благодаті, що походила безпосередньо від Ісуса – ці обставини не менш багатозначні, ніж і друге – те, що Павло не випробував, як інші Апостоли, сходження Святого Духу, тобто Божественної Ініціації. Але, як годиться, Святі Апостоли відсуваються на другий план, а особа без благодаті стає центральною фігурою, що витинається над усіма спільнотами, всі їх поєднує, все те їм диктуючий, що йому здається продовженням Христової справи.
Яхве-Егрегор розрахував все дуже чітко. Вихований у фарисейській родині, той що ніс у своїх генах та свідомості Старозаповітні Закони, Павло нічого іншого не міг привнести у вчення Христа, тільки хіба що старі статути, що були опрацьованими на ніби-то новий лад. За допомогою Павла Яхве-Егрегор взяв під свій контроль нове вчення, зробив його своєю частиною. Релігія з жорсткою церковною структурою, прихованим кланом служок, зацікавлених у процвітанні КУЛЬТУ ХРИСТА, перетворилася в одну з складових частин древнього Яхве-Егрегора.
Відчувши на собі вплив Яхве-Егрегора величезної сили, Павло насправді віддався йому і став фанатичним служкою цього Егрегора. Його Старозаповітний світогляд з мішаниною ідей Христа став базисом церкви. Ось один з прикладів регламентації церковного життя: “Всякий чоловік, що молиться або пророкує з непокритою головою, посоромлює свою голову... І не чоловіка створено для жінки, але жінку для чоловіка. Саме тому жінка мусить мати на голові знак влади над нею...” (1Кор. 11:4-10) Ну хіба не Старозаповітні Закони?
За цим Старозаповітним правилом, ніби-то малозначущим, стоїть велика проблема нерівності чоловіка та жінки. Привнесення у християнство старозаповітного відношення до жінки закріпило цей забобон і породило величезні проблеми, як у церкві, так і у житті. А Христос як раз і показав зрвсім інше відношення до жінки на прикладі Магдалини.
Паве також приніс з Старого Заповіту у Новий вищу форму СТРАХУ – страх перед Богом. Ні Ісус, ні Апостоли НІКОЛИ не говорили про “страх Господній”, бо вони вважали, що “ В любові немає страху, бо чиста любов виганяє страх, тому що страх має муки; той хто боїться не має любові!” (Іван 4:18)
Спочатку вчення Ісуса було спрямоване на пробудження людини, на надбання нею свободи від Демонічних Егрегорів, і в першу чергу від Яхве-Егрегора. Ісус казав: “Я сказав: Ви боги, сини Всевишнього всі ви”. (Іван 10:34). Ісус не ставив себе вище за всіх і не бажав створення свого культу, він тільки вказав напрямок руху. “Істинно, істинно кажу вам: той хто вірить в Мене, справи, які творю Я, і він створить, і більше цих створить” (Іван 14:12б вид. НА) Але такі погляди були не вигідними владним особам всіх рівнів, навіть до самого Яхве. Егрегорам, спрямованим на владу, потібен покірний натовп, стадо овець, яким обов”язково необхідно мати пастира. Саме з цією метою існує сучасна християнська релігія і створюються церкви. Павло не один був з такою місією. У всі часи знаходилися фанатичні послідовники того чи іншого вчення, тої чи іншої високодуховної особи, які в “старі міхи наливали нове вино”, створювали культ і цим скеровували людей на хибний шлях. І зараз можна бачити такі приклади. Нехай цей історичний приклад допоможе сьогодні зробити людям крок до істини.
У фільмі “Остання спокуса Христа” автори показали гіпотетичну зустріч Павла з Ісусом. Ісус говорить: “Ти брешеш про мене!” На що Павло відповідає: “Людям потрібен Бог! Людям потрібен померлий та воскреслий Христос! І якщо його немає, то я його зроблю!”
І насправді, він зробив Христа таким, який він був потрібний Яхве-Егрегорові і його служкам, який потрібний людям, що не бажають самостійно працювати, а чекають рятівника, який для них візьме гріхи на себе і приведе їх в “Царство Небесне”.
ЕГРЕГОРИ, ХРИСТИЯНСТВО, ГЛУЗД!
“Що таке добре, і що таке погане” – це ще одна програма, яка формує першість глузду. Глузд однозначно бере на себе роль судді у визначенні цього дуже тонкого та глибокого питання: добре – погане, добро – зло. Інколи він допускає відносність цих визначень, але знову ж таки і тут вважає за нормальне встановити якісь норми та правила. Оціночний підхід до всіх проявів життя – це є цементуючим засобом єрархічного принципу. Умовне оціночне відношення до людини взагалі є характерним для розумової культури і воно вбивається у свідомість дитини та й дорослого на всіх етапах їхнього життя. Часто можна почути від батьків: “Будь гарним, будь чемним, я буду тебе любити, будеш робити погано – любити не буду”. Чи не так чинять БОГИ і з людиною?
Якщо ж дитина зростає в атмосфері любові (в першу чергу не до неї, а між батьками), то ми маємо природний, гармонійний розвиток Розуму, Серця, Енергій. Ці центри розвиваються у взаємозв”язку та без насилля (гвалту) один над одним. І тоді у життя виходить гармонійна людина, в якій вже звучить природна мудрість. На жаль сьогодні таких сімей мало, але в цих небагатьох є саме ті Пари, які завжди давали планеті Земля шанс піти шляхом еволюції! Ці Пари несуть у собі, в своїх взаємовідношеннях ІСТИНУ – і вона вберігає Землю і людство. Розвиток таких Пар і був головним постулатом Орійської педагогіки.
Ви можете запитати, а що ж робити зараз. Сьогодні необхідно надавати допомогу тим небагаточисельним люблячим Парам, щоб вони зазвучали на весь світ, довести знання про них до всіх сімей, родів та держав планети. Необхідно надати допомогу іншим Парам усвідомити їх досвід, побачити в реальному житті шлях любові, шлях кохання. Але у цьому, на жаль, не зацікавлені багато світських та релігійних егрегорів. Їм не потрібні істинно щасливі, а значить незалежні Пари.
Християнська релігія та церква не ставить собі завдання створення щасливих Пар. Вони говорять про сім”ю, про щастя, але їх розуміння цих феноменів несе облуду і тому не дає необхідного результату. На жаль, сьогоднішнє християнство не може створити навіть одну Пару, тому що ОБОВ”ЯЗКОВО ВВОДИТЬ В НЕЇ ТРЕТЬОГО: попа, учителя, пророка, бога, змушуючи любити цього третього сильніше ближнього свого, сильніше самого себе. А це вже трикутник, але не Пара.
Яхве-Егрегорові потріне страждання; люди, що просять, тобто люди-старці і що найбільше шкода, що християнство проповідує страждання як необхідний етап на духовному шляху. Це підтверджує й християнський інститут святих великомучеників, це підтверджує і монаський стиль життя тощо. Ще одним важливим фактором, який заважає християнству привести людей до щастя, це проповідування “страху господнього”. Виховання богобоязні, страху перед силами небесними – що є важливою частиною християнської єрархічної системи. Церква утримує паству залякуючи Пеклом, кінцем світу, судом божим… А людина, що боїться є несвідомою у любові. Християнство не може зробити людину щасливою і НЕ БАЖАЄ цього. Саме тому християнство не ставить завдання допомогти людині створити щастя тут, на Землі, а закликає до іншого світу, пропонуючи послуги з доставки туди Душі.
Для істинної Пари гармонійних та постійно розкриваючих себе чоловіка та жінки, Бог є любов, що народжується і живе у їх серцях. Їх любов та щастя розповсюджується навкруги все далі та далі, наповнюючи радістю життя сім”ю, рід, народ, людство, Всесвіт. Такій Парі не потрібні посередники з Всевишнім.
Існує думка, що рятівники (спасителі) Землі є духовними людьми - Вчителі, Святі, Посвящені … Так, ці люди залишили по собі чітко окреслений слід у історії народів. Як правило всі вони згорали як свічки, викликаючи на себе вогонь зла, вступаючи з ним у боротьбу. Але нам треба зрозуміти, що як духовніша людина включається у БОРОТЬБУ зі злом, так більше зла вона може породити у світі. Згадайте-но христові походи, вогнища інквізиції тощо. Але істинна Духовність визначається рівнем гармонії енергій всередині людини. А така гармонія не сприймає боротьбу ні у якому вигляді! Там, де звучить слово “боротьба”, говорить ГЛУЗД.
Багато великих Вчителів та Мудреців досягли гармонії Розуму та Серця , багато мудрих слів озвучили їх вуста. Але чому ця мудрість так мало діє? Справа у тому, що ця мудрість, як правило не стверджується життям людини. Ці Вчителі та Мудреці, як правило, йшли стежкою одинаків, вони не створили счасливу Пару і не возвеличили її третім творінням – Дитиною. Саме тому їх вчення , їх мудрість підходить тільки для тих, хто йде тим же шляхом одинаків, які відірвані від реального життя.
Високого рівня Розум може законтактувати з Космічним Розумом і доторкнутися до високих ідей. Сьогодні таких людей стає все більше і більше. Дуже часто ми бачимо, як люди реалізують якусь ідею, заради якої ідуть на будь-які жертви. Зміст її може бути різний, але поведінка людей, що ідуть за цією ідеєю, однакова: вони вбачають своє високе призначення як носії ідеї, а всіх оточуючих сприймають як будівельний матеріал для її реалізації.
Як правило, високою метою, далекими перспективами завантажені ті люди та Егрегори, які мають Его високого рівня, гординю. Через їх Его має місце і вплив на інших людей. Виконавці ідей лідера вбачають оточуючих людей, як принижених, глибоко матеріальних, мало духовних, не розуміючих всю глибину і значимість благородної ідеї. А ось вони бачуть істинні причини існуючих проблем, і володіють чудодійним рецептом для їх вирішення. (При цьому, вони самі не можуть навіть вирішити власні проблеми, чому знаходять об”єктивні пояснення). Саме ці їх сокровенні знання визначають всі їх дії, думки, і ще більше підживлюють Его. Такі люди вважають, що немає більше щастя, ніж виконувати велике призначення і згоріти у боротьбі за ідеальне суспільство. Але істиннішим є не напрямок руху у щасливе майбутнє, а вирішення завдань ТУТ І ЗАРАЗ, створення щастя для себе, своїх близьких, свого роду.
Високого рівня розум активно використовує енергії Серця для досягнення з точки зору глузду високої мети. За такої свідомості дуже легко виховати у собі комплекс жертвенності та самоїдства. Коли щось не виходить, ці люди шукають причину у собі. Вони вважають – треба було бути активнішим, послідовнішим, непримиримішим … Шкода, але таких людей досить багато. Вони вважають за нормальне штовхати один одного, донести до колективу не розумних, неосвічених, бездуховних зерна істини. Вони киплять, рятуючи Вітчизну, Землю, Всесвіт.
Щоб не стати одним з них, варто пам”ятати:
- іншим людям ти можеш віддати тільки те, що маєш сам. Твори своє здоров”я, щастя своєї сім”ї, свого роду, допоможи в цьому своїм друзям – збільшуй коло щасливого життя.
- вирішити ці завдання можна тільки створивши гармонію у собі, і тоді ви не будете мати залежності від зовнішньої ідеї. Гармонійна людина є самодостатньою людиною і їй не потрібні милиці.
- та чи інша ідея не є гарною сама по собі, а лише у відношенні до конкретної ситуації. Треба мати рух не від ідеї до життя, а від життя до ідеї. Ідея має вирости з життя. ЖИТТЯ ЗАВЖДИ Є БАГАТШИМ ВІД БУДЬ-ЯКОЇ ІДЕЇ.
Анатолій
2003.07.07 | Navigator
Пане Анатолію, я вас не плутаю
Звичайно, у кожного народу є надідея. Але наївно вважати, що вона ідеально реалізовується - тим більше в світовому масштабі.Відношення до євреїв - це відношення до багатого сусіда. Ну не подобається він!
А секрет євреїв не в тайній доктрині - а в відкритій концепції - вчіться самі, вчіть дітей і виручайте одне одного.
Коли в Росії євреїв не було - зло було в масонах.
Тепер, коли євреїв не стало - зло в "чорних"...
І цій пісні не буде кінця.
А ВСЯ СПРАВА В НАС. ОТ І ВВЕСЬ СКАЗ.
2003.07.08 | Анатолій
Навігаторе, те що справа у нас самих, немає заперечень,
Але не треба забувати і про протилежну сторону.....У "Космогонічній концепції Розенкрейцерів", написаній Максом Мюллером у 1911 році є (не дослівно) така фраза- Слов"янам у майбутньому мають пережити дуже великі випробування, бо саме від слов"ян піде п"ята раса на Землі. І я дуже добре розумію, що якщо у світі є плюс, то має й бути мінус. Якщо Всесвіт готує позитивну місію слов"ян, то хтось має виконувати і негативну місію. Тому на шпальтах Майдану я і розповідаю про ці місії і прошу, щоб це Ви всі запам"ятали.
Отже, я не той, хто каже, що якщо в крані немає води...
Я просто все розкладаю на полички і хотів би, щоб це розуміли УКРАЇНЦІ. Але, на жаль, українці не завжди це розуміють..., а тому нам приходиться, як тим біатлоністам що не влучили у мішень, бігати додаткові кола..., що ми і робимо.
Анатолій
2003.07.08 | Navigator
п"ята раса на Землі
Подивіться, до речі, ті карти що я подав сьогодні. На початку століття Росія видавалась унікальним плавильним котлом, в якому сплавлябться різнорідні народи в один.А тепер вся Америка і Європа - суцільний котел...
Був недавно в Німеччині - ЖАХ - одні араби, турки й негри.
А ви кажете є...
Не тільки!
Ще нам таке ВУДУ зроблять, що обрізання здасться піонерською забавою.
До речі, був в Ізраїлі - і там чорних іудеїв з Північної Африки досить.
Нові часи - нові виклики. Хто в Африці жив - тому і єврей брат.
2003.07.08 | Анатолій
Re: п"ята раса на Землі! Навігаторові.
Був я скрізь, де Ви написали і все це бачив. Дійсно жах.Щодо МАП, то дайте посилання, я не бачив їх.
З повагою, Анатолій
PS А взагалі-то, у нас думки є дуже схожими...
2003.07.08 | Navigator
Див. Хто не боїться, що голова запаморочиться -загляніть в безод
2003.07.08 | Анатолій
Re: Навігаторе, вибач, переплутав, читай шоста раса! (-)
2003.07.07 | Navigator
более 5 миллионов из них 80 процентов на Украине
Я можу помилитись, але в 1914 євреїв було 16 млн, з них десь 8 млн - в Російській імперії, десь 3,5 МЛН - на Україні.В Російській імперії того часу - злет економіки ( найвищі в світі темпи розвитку) і культури (срібне століття).
Російська еліта ставить на карту подальшу територіальну експансію (Протоки), чим викликає (разом з Центральними державами) світову війну... Крах. При чому тут євреї????????????
Був в Ізраїлі - євреї вважають найбільшими анитемітами українців. Аргумент, що за 19 століття єврейське населення України зросло в 8 !!!! раз - діє!
Зараз з 16 млн євреїв десь 6 живе в Штатах. Зліт економіки і культури!
Американська еліта ставить на карту подальшу територіальну експансію ..................
Чи будуть євреї винні знову????????????????