Слава героям !!!
06/03/2003 | Галаган
Так уж распорядилась история, что Бабий Яр, как место массовых казней, просуществовал ровно два года. День в день. Он появился 60 лет назад - 29 сентября 1941 года по 29 сентября 1943 года. Именно здесь в первые пять дней нацистами было уничтожено примерно 150 - 160 тысяч человек. Главным образом евреев. И не только киевлян и жителей его предместий. Там же убили десятки тысяч евреев-беженцев из западных областей Украины, Буковины, Польши, даже Германии, волею судеб оказавшихся в самом начале войны в Киеве. Сюда привозили на смерть евреев-военнопленных из фильтрационных концлагерей. А потом 103 недели подряд, каждый вторник и пятницу, с неотвратимой методичностью гитлеровцы везли сюда на уничтожение уже без различия национальностей. Украинцев и русских, поляков и евреев.
На скорбную долю Украины пришлось почти полтора миллиона евреев, уничтоженных нацистами в Европе. Без коллаборационистов, без полицаев, которых использовали оккупанты в убийствах и погромах, такое невообразимое количество жертв было бы невозможно. Сегодня уже известно, что в геноциде евреев, в "окончательном решении еврейского вопроса" принимал самое активное участие "интернационал убийц". Не только немцы, но французы и румыны, чехи и русские, литовцы и латыши... Не обошел стороной этот позор и Украину.
Вспомним погром, который произошел во Львове, еще до прихода туда немецких оккупационных войск. Первыми тогда в город ворвались головорезы из загодя сформированного и обученного гитлеровцами нацистского украинского батальона "Нахтигаль". Они, вкупе с местными добровольцами из непримиримых антисемитов, учинили кровавую вакханалию, подобной которой мир еще не видывал. Много лет тому назад, еще в 1980 году, работая над своим первым фильмом и книгой о трагедии Бабьего Яра, мне довелось ознакомиться с архивом Михаила Ромма. С кадрами, так и не вошедшими в его "Обыкновенный фашизм". Кадрами Львовского погрома. Право же, ничьи нервы не выдержали бы зрелища глумливо смеющихся, радостно улыбающихся убийц над трупами своих жертв.
Киев не стал исключением. Достаточно того, что из 1200 палачей Бабьего Яра первых пяти дней только 150 было из расстрельной эйнзацкоманды СС 4-А. Остальные нелюди - из 45-го, 303-го полицейских батальонов, сформированных из коллаборационистской нечисти, головорезы из "Буковинского куреня" да криминализированное отребье, подобранное немецкими спецслужбами в первые же дни оккупации.
Но ведь и это еще не все. "Добросовестные" дворники и управдомы, ревностно повинуясь приказу начальника киевской "украинской" полиции, сдавали нацистам списки евреев, проживавших в их домах. Выдавали тех, кто не пошел на Бабий Яр, и тех, кому удалось спастись. Как показывал потом на следствии один из чинов нацистской службы безопасности в Киеве Шумахер, в его ведомство поступало ежедневно столько доносов о прячущихся в городе евреях, что оперативные сотрудники не успевали на них реагировать.
Нет, язык не поворачивается назвать эти отбросы общества украинцами. Они просто вненациональные нелюди.
Все-таки "о каждом народе, как писал Николай Бердяев, нужно судить по его вершинам, а не низинам".
В дни 50-летия трагедии Бабьего Яра, в 1991 году, первый президент Украины Леонид Кравчук от имени украинского народа принес извинения евреям за те несправедливости, которые были допущены по отношению к ним в Украине.
Украина - одна из немногих стран постсоветского пространства, которая счастливо избежала кровавых межнациональных конфликтов. Тем не менее, по данным социологов, от 30 до 40 процентов населения страны имеют стойкие этнические предубеждения. Часто на грани откровенной нетерпимости.
В печати совершенно безнаказанно публикуются человеконенавистнические опусы, издаются книги, проповедующие оголтелый нацизм. К примеру, новоявленный теоретик "чистоты нации" некий Анатолий Щербатюк в газете "Нескорена нация" разразился трактатом, в котором поучал: "Наши москали и жиды могут жить и размножаться только в запущенном, ослабленном украинском социальном организме, и на них следует распространять не основы традиционной социологии или правила какой-то общей морали сосуществования, а скорее основы специального раздела биологии, который изучает паразитов..."
Народный депутат Украины Матвиенко, в советские времена секретарь ЦК комсомола Украины и член ЦК Компартии Украины, а ныне лидер малочисленной партии "Собор", как свидетельствовал в прессе его коллега по Верховной Раде, заявил: "Я считаю, что Украину должны отстраивать исключительно украинцы, и в украинской политике должны быть исключительно украинцы, и в государстве все чиновники должны быть украинцами". Ему ничтоже сумняшеся вторит еще один нардеп Михаил Ратушный, призывая к "вытеснению чужого элемента из управления, армии, нашей жизни".
Случайно ли, скажем, вчерашний кагэбист и, естественно, тоже народный депутат Украины Омельченко с благодарностью принял почетную медаль братства от зарубежных ветеранов недоброй памяти 14 дивизии СС "Галичина". Кстати, как и бывший военный министр Украины, а в советское время генерал-майор, конечно же, тоже бывший член КПСС К.Морозов, и его заместитель тех времен, а ранее преподаватель марксистско-ленинской философии Мулява. В Черновцах торжественно открыли мемориал фашистским прихвостням, палачам Бабьего Яра и Хатыни, Варшавы и Юга Франции - "Буковинскому куреню". А его командира, военного преступника, десятилетиями скрывавшегося в зарубежных бегах от возмездия, Войновского с пышностью необыкновенной власти города не просто приняли, но и удостоили звания почетного гражданина. Как и еще одного военного преступника, палача Бабьего Яра и Хатыни Катрюка. Наконец, не по этой ли причине проект антифашистского закона, давно поступившего в Верховную Раду, не был даже рекомендован к обсуждению?
Александр ШЛАЕН, председатель Международного антифашистского комитета, Киев
Встречи на Днепре
А це радісні спогади Петра Войновського, який разом із нацистськими сволочами "визволяв" Київ, так би мовити.
«В темноте товарных вагонов все пришло в движение: паковалось, перебиралось, с большим нетерпением ждали, когда будет светать. И всюду без остановки слышался пламенный шепот: «Київ Київ»... Когда открылись на условный стук двери, нам в лицо брызнуло солнце — над Киевом вставал рассвет. И наши глаза впивались в контуры города-мечты, искали золотые башни церквей, соборов, видели, как в покрытой туманом дали над крышами многоэтажных домов подымаются черные дымы пожаров. Вскоре узнаем — это горит Крещатик от взрывов мин, заложенных большевиками перед бегством... Радость, счастье обжигали нас. На холод никто уже не обращал внимания, выпрыгивали из вагонов, цепляли зеркала, где могли на вагонах. Вода холодная, мыло не мылится, но мы отчаянно скребли бритвами лица, ведь так хотелось чистыми, выбритыми войти в родную столицу. Женская сотня тоже быстро умывалась, причесывалась. А перед вагонами уже строились шеренги, готовясь к маршу... Впереди рота почетного караула с куренным знаменем, с нею хор, потом женская рота, а дальше рота за ротой со своими знаменами... Наши уста шептали слова благодарности Всевышнему, который помог нам ступить на святую землю»...
Але Бог не допомагає бидлу, що стріляє жінок та детей.
Хоча в Україні їм ставлять пам"ятникі, які, я переконаний, довго не простоять.
Отакі от герої носили називали себе патріотами та націоналістами, під чию ж дудку плясали Герої ?
З повагою Галаган.
На скорбную долю Украины пришлось почти полтора миллиона евреев, уничтоженных нацистами в Европе. Без коллаборационистов, без полицаев, которых использовали оккупанты в убийствах и погромах, такое невообразимое количество жертв было бы невозможно. Сегодня уже известно, что в геноциде евреев, в "окончательном решении еврейского вопроса" принимал самое активное участие "интернационал убийц". Не только немцы, но французы и румыны, чехи и русские, литовцы и латыши... Не обошел стороной этот позор и Украину.
Вспомним погром, который произошел во Львове, еще до прихода туда немецких оккупационных войск. Первыми тогда в город ворвались головорезы из загодя сформированного и обученного гитлеровцами нацистского украинского батальона "Нахтигаль". Они, вкупе с местными добровольцами из непримиримых антисемитов, учинили кровавую вакханалию, подобной которой мир еще не видывал. Много лет тому назад, еще в 1980 году, работая над своим первым фильмом и книгой о трагедии Бабьего Яра, мне довелось ознакомиться с архивом Михаила Ромма. С кадрами, так и не вошедшими в его "Обыкновенный фашизм". Кадрами Львовского погрома. Право же, ничьи нервы не выдержали бы зрелища глумливо смеющихся, радостно улыбающихся убийц над трупами своих жертв.
Киев не стал исключением. Достаточно того, что из 1200 палачей Бабьего Яра первых пяти дней только 150 было из расстрельной эйнзацкоманды СС 4-А. Остальные нелюди - из 45-го, 303-го полицейских батальонов, сформированных из коллаборационистской нечисти, головорезы из "Буковинского куреня" да криминализированное отребье, подобранное немецкими спецслужбами в первые же дни оккупации.
Но ведь и это еще не все. "Добросовестные" дворники и управдомы, ревностно повинуясь приказу начальника киевской "украинской" полиции, сдавали нацистам списки евреев, проживавших в их домах. Выдавали тех, кто не пошел на Бабий Яр, и тех, кому удалось спастись. Как показывал потом на следствии один из чинов нацистской службы безопасности в Киеве Шумахер, в его ведомство поступало ежедневно столько доносов о прячущихся в городе евреях, что оперативные сотрудники не успевали на них реагировать.
Нет, язык не поворачивается назвать эти отбросы общества украинцами. Они просто вненациональные нелюди.
Все-таки "о каждом народе, как писал Николай Бердяев, нужно судить по его вершинам, а не низинам".
В дни 50-летия трагедии Бабьего Яра, в 1991 году, первый президент Украины Леонид Кравчук от имени украинского народа принес извинения евреям за те несправедливости, которые были допущены по отношению к ним в Украине.
Украина - одна из немногих стран постсоветского пространства, которая счастливо избежала кровавых межнациональных конфликтов. Тем не менее, по данным социологов, от 30 до 40 процентов населения страны имеют стойкие этнические предубеждения. Часто на грани откровенной нетерпимости.
В печати совершенно безнаказанно публикуются человеконенавистнические опусы, издаются книги, проповедующие оголтелый нацизм. К примеру, новоявленный теоретик "чистоты нации" некий Анатолий Щербатюк в газете "Нескорена нация" разразился трактатом, в котором поучал: "Наши москали и жиды могут жить и размножаться только в запущенном, ослабленном украинском социальном организме, и на них следует распространять не основы традиционной социологии или правила какой-то общей морали сосуществования, а скорее основы специального раздела биологии, который изучает паразитов..."
Народный депутат Украины Матвиенко, в советские времена секретарь ЦК комсомола Украины и член ЦК Компартии Украины, а ныне лидер малочисленной партии "Собор", как свидетельствовал в прессе его коллега по Верховной Раде, заявил: "Я считаю, что Украину должны отстраивать исключительно украинцы, и в украинской политике должны быть исключительно украинцы, и в государстве все чиновники должны быть украинцами". Ему ничтоже сумняшеся вторит еще один нардеп Михаил Ратушный, призывая к "вытеснению чужого элемента из управления, армии, нашей жизни".
Случайно ли, скажем, вчерашний кагэбист и, естественно, тоже народный депутат Украины Омельченко с благодарностью принял почетную медаль братства от зарубежных ветеранов недоброй памяти 14 дивизии СС "Галичина". Кстати, как и бывший военный министр Украины, а в советское время генерал-майор, конечно же, тоже бывший член КПСС К.Морозов, и его заместитель тех времен, а ранее преподаватель марксистско-ленинской философии Мулява. В Черновцах торжественно открыли мемориал фашистским прихвостням, палачам Бабьего Яра и Хатыни, Варшавы и Юга Франции - "Буковинскому куреню". А его командира, военного преступника, десятилетиями скрывавшегося в зарубежных бегах от возмездия, Войновского с пышностью необыкновенной власти города не просто приняли, но и удостоили звания почетного гражданина. Как и еще одного военного преступника, палача Бабьего Яра и Хатыни Катрюка. Наконец, не по этой ли причине проект антифашистского закона, давно поступившего в Верховную Раду, не был даже рекомендован к обсуждению?
Александр ШЛАЕН, председатель Международного антифашистского комитета, Киев
Встречи на Днепре
А це радісні спогади Петра Войновського, який разом із нацистськими сволочами "визволяв" Київ, так би мовити.
«В темноте товарных вагонов все пришло в движение: паковалось, перебиралось, с большим нетерпением ждали, когда будет светать. И всюду без остановки слышался пламенный шепот: «Київ Київ»... Когда открылись на условный стук двери, нам в лицо брызнуло солнце — над Киевом вставал рассвет. И наши глаза впивались в контуры города-мечты, искали золотые башни церквей, соборов, видели, как в покрытой туманом дали над крышами многоэтажных домов подымаются черные дымы пожаров. Вскоре узнаем — это горит Крещатик от взрывов мин, заложенных большевиками перед бегством... Радость, счастье обжигали нас. На холод никто уже не обращал внимания, выпрыгивали из вагонов, цепляли зеркала, где могли на вагонах. Вода холодная, мыло не мылится, но мы отчаянно скребли бритвами лица, ведь так хотелось чистыми, выбритыми войти в родную столицу. Женская сотня тоже быстро умывалась, причесывалась. А перед вагонами уже строились шеренги, готовясь к маршу... Впереди рота почетного караула с куренным знаменем, с нею хор, потом женская рота, а дальше рота за ротой со своими знаменами... Наши уста шептали слова благодарности Всевышнему, который помог нам ступить на святую землю»...
Але Бог не допомагає бидлу, що стріляє жінок та детей.
Хоча в Україні їм ставлять пам"ятникі, які, я переконаний, довго не простоять.
Отакі от герої носили називали себе патріотами та націоналістами, під чию ж дудку плясали Герої ?
З повагою Галаган.
Відповіді
2003.06.03 | chytach
Quick guess: 1972 rik - vgadav? (-)
2003.06.03 | Галаган
Не знаю (-)
2003.06.03 | Правник
UVMOD. "Історія" (-)
2003.06.03 | Augusto
Телепортуйте шедевр НКВД-МГБ-КГБ до "Історії", плз.
Він так нафаршований брехнею, аж лінь займатися, вже все тут було все на Майдані і про те, що ніякого "львівського погрому" до входу німецьких частин, який зробили німецьки частини (стій там йди сюди, суто українська назва "Нахтігаль", ні?) не було в природі, бо якось ніхто окрім видатних борців з "німецько-ураїнскім буржуазним націоналізмом" його не бачив, автор ніфіга "не доганяє" що таке взагалі "курінь", п*зданув ото, аби "разоблачіть нєлюдєй", а про звитяги роССійського "Юнгшульца" (1941, осінь), який потім (чисто випадково) розгорнув свій "іSSтінно руSSкій казацкій" штаб в Київі та під Києвом (матєрь йоб гарадов руССкіх), який абсолютно базсоромно займався карательною "роботою" проти "жидов та бандитів", а також охороною концтаборів. Зараз всі СС-мани абсолютно свободно можуть вишивати в СС-вській формі (лише без СС-вських ознак поки) - повністю реабілітовані.Коротше, Мортімер, навіть якщо ти почнеш це повторювати багато разів, від того воно не стане правдою.
2003.06.03 | Галаган
З"їхав. Але це несуттєво, бидло буде покарано. -
2003.06.03 | Augusto
Я ж і кажу, що ти мрієш бути карателем.
Знов дідов Залізний хрест смоктав?2003.06.03 | Галаган
Мій дід, нехай царює, кавалер ордена Червоної Зірки.
Свій розпис на Рейхстазі залишив, але за цими дикунами по лісам не бігав, бо він був зенитником. Я їм пишаюсь. Він був чесною людиною.залізні хрести же давали буковінцям, за вбивства дітей. Слава Героям !!!
Карателем мені не бути, це бидло буде покарано Богом.
Галаган.
2003.06.03 | Augusto
Твій дід був мудрою людиною. Ти - ні. Ганьбиш його.
Я вже прямо уявив як зенітки йдуть на прорив. Ну, УПА воювала з німцями, твій дід воював з німцями, a ти вирішив прийняти ідеологію нацизма?Думаєш, що 8.000.000 замучених лише в 1932-33 (не враховую жорстокі "карання" твоїх богів громадян тимчасово захопленої території УНР, репресії, події напередодні початку Другої Світової, "піджачниє батальони", події після кінця Другої Світової) були "плахіє", треба з переляку бігти та кричати "бєй хахлов"?
2003.06.03 | Галаган
Re: Твій дід був мудрою людиною. Ти - ні. Ганьбиш його.
Augusto пише:> Я вже прямо уявив як зенітки йдуть на прорив. Ну, УПА воювала з німцями, твій дід воював з німцями, a ти вирішив прийняти ідеологію нацизма?
> Думаєш, що 8.000.000 замучених лише в 1932-33 (не враховую жорстокі "карання" твоїх богів громадян тимчасово захопленої території УНР, репресії, події напередодні початку Другої Світової, "піджачниє батальони", події після кінця Другої Світової) були "плахіє", треба з переляку бігти та кричати "бєй хахлов"?
Я не мудра людина, це правда. Ти теж, уж вибач
Бог в мене один, про нього в інший гілці можемо поспілкуватися.
Але до чого тут голодомор? Це буковінці жінкам та дітям за нього мстили ? Молодца панімаєхш, залізна логіка. Ти забув ще Боголюбського з Петром приплести. Петріот, зух мір нахт...
З повагою Галаган.
2003.06.03 | Самбодь Іван
Звичайна сіоністська провокація.
Затіяня тільки для того, щоб а) відвідувачі Майдану почали гризню між собою і не думали про майбутнє країни; б) ще раз запустити мульку на предмет вічної вини всіх перед жидами і за це здерти кількасот мільйонів. Так ми не ІВМ, з нас уже нічого взяти, ваші суркіси, волкови, рабіновчі, пінчуки й мудведчуки вже все взяли.А пропо: А за голодомор ви прощення просити збираєтеся? А за чекістські злочини? За НКВД?
2003.06.03 | Галаган
Остра форма, прогноз нєгатівнай, ать два - увести (-)
2003.06.03 | ВІЙ
Ще була "єврейська" поліція
І єврейське "самоуправління" в гетто.. "Єврейської" пронімецької поліції ( із зброєю в руках) по всій окупованій території Європи налічувалося більше 15 тис. Це більше від СС "Галичина" , котра до речі євреїв не стріляла, бо на час її створення вони були вже постріляні , або доправлені в табори за допомогою інших, в тому числі тих же єврейських шуцманів.Ну не відбулося в Києві всенародного повстання на захист євреїв - перелякані кияни сиділи і молили бога аби не постріляли і їх самих.
Однак і євреї трохи раніше у 1933 році не робили маніфестацій на захист навколишніх селян , які сотнями мерли з голоду буквально за пару сот метрів від межі міста, не збирали для них харчі і з риском для життя не носили цю їжу в села. А серед "чиновників-заготівельників" які видирали останню їжу у вмираючих дітей і взагалі вміло організовували той голод, євреїв вистарчило б напевно на 50 "буковинських куренів" .
Це все правда не називалося "націоналізмом" а "інтернаціоналізмом".
Ну але великої різниці не видно - народ був деморалізований тоталітарними режимами і боявся проявляти почуття елементарної людської солідарності.
Ще під Києвом є Биківня, де закопано людей побільше ніж в Бабині Яру, однак це Вас мало цікавить - напевно там в піску між соснами аби як закопані якісь гірші і маловартісніші люди, ані ж ті яких розстрілювали у Бабинім Яру в перші тижні окупації. Хоча там напевно є і євреї, які попали у сталінську машину репресій після 1937 року.
Видно що Вас також мало цікавлять і ті люди, яких німці розстрілювали у Бабинім Яру пізніше - наприклад члени похідних груп ОУН , і ті яких там же розстрілювало НКВС ще до до війни і до вступу німців у місто.
Ваш гуманізм очевидно не глобальний, і ваше благородне обурення також не поширюється на всяке людовбивство. Ви шукаєте привід ненавидіти українців і це у Вас чудово виходить.
2003.06.03 | Navigator
Ви хоч і Вій, а очі відкриті широко! Правильно бачите
А то Попандопули, панімаш, з біноклями ділять трупи."Эта вам, эта апять вам, эта всегда вам, а от труп Гитлера - эта нам!"
2003.06.03 | Олександр
Судячи з пафосу дописувача...
Галаган пише:>Свій розпис на Рейхстазі залишив...
До фронту ближче Ташкента явно носа не потикав, а розписатися міг хіба на вохрівській вишці десь на Колимі. Там же і орден заслужив...
> залізні хрести же давали буковінцям, за вбивства дітей.
СССР бойові ордени давав своєму СС - за ті ж самі вбивства дітей при депортаціях.
>Карателем мені не бути, це бидло буде покарано Богом.
Совіцькі карателі вже покарані Богом: їхній "союз нєрушимий" на їхніх очах розвалився...
2003.06.03 | Галаган
УПА- України теж на щастя не має, а совєтам туди й дорога-
2003.06.04 | Джо
Re: Україна є, ви в ній живете (-)
2003.06.03 | Галаган
А про діда ти все ж не правий. -
2003.06.03 | Ромуальдыч
может, наши деды в одной дивизии служили?
И мой расписался на Рейстаге, правда, служил он не зенитчиком, а командиром пулеметного взвода. Но, орден Красного Знамени получил. На знаменитой фотографии , где видно много росписей, ропись моего деда видна четко. Так и написано "Вова Ковтун".Героям слава! Тыловым крысам, палачам и убийцам - позор и такой же позор тем, кто палачей поддерживает, на этом форуме включительно.
ЗЫ. Тому выблядку, кто попробует охаять моего деда, на этом форуме не жить, а в реале, не ходить здоровым, если найду конечно, но искать буду.
2003.06.03 | Augusto
Ти тут до чого, вибач звичайно?
Воно, що, спадкове? Може я чогось не розумію і це робить ТЕБЕ ветераном ІІ Світової? Чи дає якись екслюзивнi права знущатися в нацистській манері з мільйонів людей, яких ти визнав точно за вченням Геббельса, меншовартісними?2003.06.03 | Augusto
iSSтінна руSSкім
КАЗАЧЬИ ЧАСТИ 1941-1943 гг.Появлению в составе вермахта казачьих частей в наибольшей мере способствовала репутация казаков как непримиримых борцов против большевизма, завоеванная ими в годы Гражданской войны. Ранней осенью 1941 г. из штаба 18-й армии в Генеральный штаб сухопутных войск поступило предложение о формировании из казаков специальных частей для борьбы с советскими партизанами, инициатором котороговыступил офицер армейской контрразведки барон фон Клейст. Предложение получило поддержку, и 6 октября генерал-квартирмейстер Генерального штаба генерал-лейтенант Э. Вагнер разрешил командующим тыловыми районами групп армий “Север”, “Центр” и “Юг” сформировать к 1 ноября 1941 г., с согласия соответствующих начальников СС и полиции, — в качестве эксперимента — казачьи части из военнопленных для использования их в борьбе против партизан.
Первая из таких частей была организована в соответствии с приказом командующего тыловым районом группы армий “Центр” генерала фон Шенкендорфа от 28 октября 1941 г. Это был казачий эскадрон под командованием перешедшего незадолго до того на сторону немцев майора Красной Армии И.Н. Кононова. В течение года командованием тылового района было сформировано еще 4 эскадрона и уже к сентябрю 1942 г. под началом Кононова находился 102-й (с октября — 600-й) казачий дивизион (1, 2, 3-й конные эскадроны, 4, 5, 6-я пластунские роты, пулеметная рота, минометная и артиллерийская батареи). Общая численность дивизиона составляла 1799 человек, в том числе 77 офицеров; на вооружении имелось 6 полевых орудий (76,2-мм), 6 противотанковых пушек (45-мм), 12 минометов (82-мм), 16 станковых пулеметов и большое количество ручных пулеметов, винтовок и автоматов (в основном, советского производства). На протяжении 1942—1943 гг. подразделения дивизиона вели напряженную борьбу с партизанами.
http://www.geocities.com/terek_kaz/dokkaz/kazwer.html.
2003.06.03 | Галаган
Ну от, а ти боявся, все ж визнаєш, що того бидла було повно. -
Т2003.06.03 | Navigator
Чи не так вигружались карателі часів Голодомору?
Хто покараний?Чи не так по-чекістські дивились на Львів?
Хто відповів?
Українець зі зброєю в руках, завжди звір? Чи тільки зі своєю?
2003.06.03 | Галаган
Звір - хто стріляє в дітей, українець, росіянин, німець і т.д. -
2003.06.04 | Джо
Re: Якщо не стріляє а морить голодом то вже не звір? (-)
2003.06.03 | Navigator
Ви ще перепишіть про мазепинців і петлюрівців для насолоди... (-
2003.06.03 | Галаган
Повірте Мазепа та Петлюра до Яру відношення не мають (-
2003.06.04 | Navigator
Тоді я перенесу дещо з гілки Героям слава-2
1.Ми думали, що найбільші звірі- це мазепинці - тому до цьго часу Московська церква клане Мазепу яко Іуду - куди ж далі ???.
Виявилось - є ще звіряніші - гайдамаки !!!
Про їхні ножі епоси складали.
І ті не потягнули на повну міру!
Петлюрівці! Пекельні виродки, що нищили все живе!
Край! Шварцбард стріляє - світ ликує!
Аж тут на світову арену вийшли західняки! БЕНДЕРИ! ОТ КВІНТЕСЕНЦІЯ УКРАІНСТВА! ОТ МРІЯ МАЛОРОСА! СВІТ ЩЕ НЕ БАЧИВ ТАКИХ ДИЯВОЛІВ!
А могли б:
Як генерал Котляревський нищити Кавказ
Як генерал Муравйов нищити киян
Як ГЕНЕРАЛІСІМУС НИЩИТИ ВСІХ ПІДРЯД!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Організувати на Західній Україні ГОЛОДОМОР.
І були б - героям - слава!
2.
В ... році від р.Х. йшла кривава війна між рабовласницькими імперіями (Рим? Парфія? Золота Орда?) за світове панування.
Раби мільйонами гинули в іноземних легіонах. Найбільш героїчних рабів вшановували тріумфальними арками. Життя раба нічого не коштувало, тому рабовласники були готові йти до останнього моря (Персидської затоки? Атлантичного океану?) по кривавому місиву з тіл розмовляючих знарядь війни (так вони називали рабів). Ніщо не могло зупинити смертельні машини імперій. І тоді, у відчаю, раби повстали і створили свою повстанську армію (гладіатори? полки правої руки? УПА?). Боротьба була приречена на поразку, але раби вибрали смерть замість рабства (римського? фашистського? комуністичного? монгольського?).
Поразка повстання була страшною. Переможці (римляни? фашисти? поляки?совєти? монголи?) нищили на повстанських територіях все живе. Раби захлинулись в крові, але хоч померли вільними!!!
Вічна слава героям (Спартаку? Степану Бендері? Вашінгтону? Болівару? Дмитру Донському?)
2003.06.03 | пан Roller
Re: Слава героям Украины!!(-)
2003.06.03 | Джо
Re: Герої плясали під свою власну дудку
Скільки разів нагадувати що українські націоналісти боролися водночас проти комуняк і фашюків?Почитайте висновки неупереджених західних комісій - ні УПА ні СС Галичина (!) не чинили злочинів проти людства. Вони боролися за незалежність України.
Посилання дати чи ви вже читали?
2003.06.03 | Галаган
Навіть коли дітей стріляли ? Я не кажу про всіх з УПА (-)
2003.06.03 | Джо
Re: дітей стріляли ви*лядки з НКВД, а ви повелися на їхню
уніформу. Дати посилання?2003.06.03 | Галаган
Джо це не про те, це про Київ 1941 р., яке там НКВД ? (-)
2003.06.03 | Augusto
Так, я все чекаю на відповідь.
Так, я все чекаю на відповідь: "Буковинський курень" чого був в 1941 році?Ясно, що каральні частини русонаці вже хутко було сформовано восені 1941 року з російських ентузіастів інтернаціоналізма за рахунок "меншовартісних народів" (пізніше їхне кубло було в Шепетовці), але "курінь" чого був на Буковині? Підказую - румунів?
Очевидно (можна казати "всєм ізвєсно"), що українці були рушийною силою, ударними частинами та взагалі головними гравцями ІІ Світової, мужні зенітники з Сталіним виколотим на всіх місцях пробивались зенітками до Рейхстагу з затиснутим десь там пензлем лише для того, щоб перемогти проклятих українців. Українці зробили всі можливі злочини, з'являлися, як примари там, де їх принципово не могло бути, виселили були навіть татарів з Крима (які спробували жити на "посконной зємлє"), але як так сталося, що незважаючи на те, що російських СС було чисельно набагато більше, вони були сформовані раніше, перевірені "в акції" гестапо та СС, (деякі писаки дописалися до того, що "казакі воєвалі в 1941 году в Югославії протів партізан Тіто" (в 1941 році правда ніяких "партизан Тіто" ще небуло в природі, але що запальній совіцькій людині до здорового глузду чи "такозваної історичної правди"?)), але ніяких, ну взагалі ніяких злочинів совіцька міфологія їм НЕ приписала? Незважаючи на те, що добрий кусень війни ці карателі були задіяни на території тимчасово окупованої УНР? Натомість там, де вони доведено були активними, несподівано вліталі якісь бандерівці разом з петлюрівцями, швидко вбивали обов'язково "мирних невинних людей" з нечуваною жорстокістю і також без будь-яких матеріальних слідів свого перебування (за виключенням, звичайно всезнаючих "істориків в цивільному", які раптом всю правду-матку прозріли в 1970-х роках), та знов безслідно зникали, залишаючи невинних патріотів матушкі Росії проливати сльози до сьогодняшнього дня.
Дивним є лише те, що ніхто про ці "злочини" за межами кола вплива КГБ чомусь не чув, і невинних, яко агнці карателей СС генералів СС фон Паннвіца та Краснова (як ЛЄН один раз втнув "ніграматний Августо врьот і нє знає, что гєрой гражданской вайни Краснов умєр в двацатиє годи") довгими дрючками (щоби не забруднити руки) повністю завантажили в говновозку та вислали нафіг, коли дивізійників з "1-ої Дивізії української армії" (так назвала себе "Галіцієн", як тільки змогла) вже перевіряли-перепровіряли, але незважаючи на запрошення Совєтам довести свої звинувачення нічого (жодного факта) війскових злочинів скоєних війсковим підрозділом "Галіцієн" не було знайдено? Яка ж чудовішная нісправідлівасть!
2003.06.03 | Тінь
Re: Так, я все чекаю на відповідь.
Про "Нахтігаль" інформацію куди скинути?А то вже набридло маразми слухати про операцію "Телефон", чесне слово...
2003.06.04 | неграмотный
ПРОСВЕТИТЕ НЕГРАМОТНОГО!!! :ouch:
Меня очень заинтересовал ваш материал, и я решил пошарить Интернетом в поисках информации. Но меня на этом пути ожидало некоторое разочарование. В результате сверки всех данных их разных источников, включая ваш собственный, наметились такие крупные противоречия, что даже возникли сомнения в правдивости всей истории. Давайте попробуем вместе разобраться вместо того, чтобы заниматься линчеванием. Итак, ваш автор приводит следующие данные о расстрелянных в конце сентября-начале октября евреях: "в первые пять дней нацистами было уничтожено примерно 150 - 160 тысяч человек. Главным образом евреев". Другой автор приводит информацию, по которой цифры отличаются в 3-5 раз: "Підбиваючи підсумки розстрільної акції, «герої» Бабиного Яру 7 жовтня 1941 р. доповідали в Берлін у Головне управління імперської безпеки: «Шляхом спільної роботи штабу і двох команд поліцейського полку Південь зондеркоманда 4а провела 29 і 30 вересня екзекуцію 33771 єврея (в інших документах названа правдивіша цифра — понад 50 тис. — М.К.). Гроші, цінні речі, білизну й одяг конфісковано, частину їх передано для забезпечення «фольксдойче», а другу частину — комісаріату міської адміністрації для роздачі нужденній частині населення. Сама акція пройшла бездоганно. Жодних подій не було». (РІК 1941-Й. КИЇВ. «ОСТАТОЧНЕ ВИРІШЕННЯ» Михайло Коваль).Далее идут противоречивые сведения об исполнителях казни. Ваш автор настаивает: "из 1200 палачей Бабьего Яра первых пяти дней только 150 было из расстрельной эйнзацкоманды СС 4-А. Остальные нелюди - из 45-го, 303-го полицейских батальонов, сформированных из коллаборационистской нечисти, головорезы из "Буковинского куреня" да криминализированное отребье, подобранное немецкими спецслужбами в первые же дни оккупации." Другой автор с такой же непоколебимой уверенностью сообщает: "25 вересня 1941 р. у Київ прибули рейхсфюрер Генріх Гіммлер і Адольф Ейхман. 26 вересня відбулася нарада вищих військових чинів у Києві, у якій узяли участь військовий комендант генерал Ебергарт, один із вищих чинів СС генерал Еккельн, командуючий айнзацгрупою «Ц» д-р Раш і командир айнзацкоманди 4-а Блобель. Вину за вибухи 24 вересня на Хрещатику та прилеглих вулицях вирішили покласти на київських євреїв і страчувати їх. Відповідне завдання одержав Пауль Блобель. На допомогу його айнзацкоманді 4-а (150 есесівців і гестапівців) направили 45-й, 118-й і 303-й поліцейські батальйони, «буковинський курінь», українську допоміжну поліцію, а також добровольців із відщепенців, підібраних окупантами. У масовому знищенні київських євреїв із 29 вересня до 3 жовтня 1941 р. брали участь 1200 убивць." (Стер ЄЛІСАВЕТСЬКИЙ. Чим є трагедія Бабиного Яру? Як бачить її світ? Як бачать її не тільки в Києві, в Україні, а й у Росії і Німеччини, у США й Ізраїлі?) Видим, что у первого автора фигурирует 45 и 303 батальоны, у второго - 45, 118, 303. Это тоже серьезный прокол, на мой взгяд. На такой доказательной базе не могут строиться столь серьезные обвинения. Кроме того, замечу, что непосредственно расстрелом (те самые "палачи") занималась все же расстрельная эйнзацкоманда СС 4-А, о чем черным по белому написано в немецком документе (вот уж кому невыгодно было бы брать на себя ответственность): "зондеркоманда 4а провела 29 і 30 вересня екзекуцію 33771 єврея". Ваш же автор эмоционально приплетает сюда и прочих "нелюдей" для красоты слога: коллаборационистскую нечисть, головорезов из Буковинского куреня и криминализированное отребье. В результате таких манипуляций со смыслом у читателя складывается ошибочное впечатление, что немецким карателям принадлежала всего лишь незначительная роль в акции, а на первый план выходят формирования, которые непосредственного участия в казни не принимали, на них была возложена функция обеспечения порядка (в польских концлагерях, кстати, эта малопочетная полицейская миссия охотно доверялась евреям).
Теперь непосредственно о Буковинском курене, "фашистским прихвостнях, палачах Бабьего Яра и Хатыни, Варшавы и Юга Франции". Мне кажется, Хатынь, Варшава и Юг Франции здесь больше для красоты слога опять-таки. Вот передо мной интервью одного из "палачей Юга Франции", ныне французского гражданина, боровшегося в рядах Сопротивления против немецкой оккупации. "Палачи" там во Франции размахивают жовто-блакитными флагами и устраивают "Украинские дни" в рамках Конгресса французских ветеранов. А неприятности у них хотя и возникали, но все больше с советскими спецслужбами, а не с французскими властями.
Этот человек рассказывает в интервью, что в Киев их Буковинский куринь прибыл в конце октября, на 40-й день немецкой оккупации (то есть в аккурат на поминки по расстрелянным в сентябре), в составе 700 человек. Кроме того, хлопцы, оказывается, были все гражданскими и вряд ли умели держать в руках оружие.
Потом их в феврале расформировали и, подкрепив советскими военнопленными, создали на их базе как раз тот 118 батальон (который якобы отличился в за несколько месяцев до этого в Бабьем Яру) и 115. Вот я теперь сижу и думаю: был еще один Буковинский куринь и 118 батальон, которые действовали уже в сентябре? Или как?.. Надеюсь, вы как знаток вопроса поможете мне разобраться в этой путанной информации.
Навіть у Франції нас виловлювали енкаведисти
Сповідь бійця Буковинського Куреня
http://www.molbuk.cv.ua/2002/101/nez_1.html
И еще хотелось бы подкорректировать гневный обличительный пафос вашего материала. Писать о "доносах на евреев" и не словом не обмолвиться о том, что многие киевляне рисковали собственной жизнью, евреев спасая, - это уже даже не легкомысленное обращение с фактологическим материалом, а кое-что похуже. Из этической области. Поэтому надо бы уравновесить: Свідчення очевидців дають різноманітну картину ставлення місцевого населення до долі та розстрілу євреїв у Бабиному Яру. Шеля Поліщук (дівоче прізвище Старосельська) разом із матір’ю, лікарем-гінекологом, не виїхали з Києва до окупації. Вони не пішли 29 вересня в Бабин Яр, але на них донесли. Їх заарештували й доставили на Володимирську, 15 до слідчого Ігнатовського. В опублікованих спогадах Ш.Поліщук читаємо: «Мама почала доводити Ігнатовському, що вона українка. Він говорить, що «на вас надійшла заява, що ви єврейка». Мама виставляє свідків... Це доктор Бувайлик, доктор Інода, сусідка наша Довбиш, хатня працівниця Тереза й мамина пацієнтка — Михайлова Євдокія Григорівна. Наступного дня їх викликали в поліцію. Доктор Інода не прийшов, не кожен мав силу волі ризикувати життям. Доктор Бувайлик прийшов і заявив, що знає маминих сестер, багато працював із ними на селі, бачив їх. Він упевнений, що мама — українка. Довбиш сказала, що приїжджала до мами на лікування зі Звенигородки, вона, мама, українка. Михайлова теж знає, що мама — українка. А Тереза сказала, що ми — євреї. І от коли слідчий сказав мамі, що ваша хатня працівниця говорить, що ви — євреї, мама сказала, що кожна служниця не любить свою хазяйку. Він нас протримав кілька днів... відпускав додому, але знову викликав на завтра... Четвертого чи п’ятого дня... в обід, коли всі пішли, він ввійшов у вестибуль і говорить мамі: «Йдіть, щоб я вас тут не бачив. Я однаково вам не повірив, але ви така жінка, що я вирішив вас відпустити». І велів на пропускник «видати документи». «Я, — говорить, не шукатиму вас дві доби. Йдіть на схід». Ці кияни не переховували в себе вдома приречених євреїв, але своїми «свідченнями» та своїми діями вони, по суті, врятували життя Шели Поліщук і її матері...
Лише останніми роками стало відомо чимало випадків врятування євреїв неєвреями, місцевим населенням. Ось окремі з них. Є.Бородянська-Книш із маленькою дитиною, які врятувалися від загибелі в Бабиному Яру, своїм чудесним порятунком зобов’язані були простим і добрим українським жінкам — Ф.Шелест, Є.Литошенко, Ф.Плюйко, Шкуропадській, які передавали її з рук у руки. Кожна знала: досить доносу сусідів — і пощади не буде. 1991 р. чоловік, який назвався В.Альперіним, у газеті «Відродження» розповів, як його, п’ятирічного хлопчика, разом із матір’ю і бабусею вивів майже з-під кулемета за межі Бабиного Яру український поліцай «із сумними очима», який назвався «паном Гордоном». Більше того, наступного дня надав їм довідку, яка засвідчувала, що це українська родина, і навіть допоміг отримати ордер на поселення в іншій квартирі, оскільки в колишній жити було небезпечно. Історія ця здавалася майже неймовірною, з огляду на роль поліцаїв в акції Бабиного Яру. І все ж... «пан Гордон» — особистість реальна. Автору цієї статті вдалося з’ясувати долю цієї людини. Під псевдонімом Гордон виступав активний учасник національно-визвольного руху Роман Беда, родом зі Львова. З 1929 р. він — член Української військової організації. Схоплений поліцією під час однієї з акцій, засуджений польським судом до страти, заміненої на 15-річне тюремне ув’язнення. Звільнений із в’язниці після початку Другої світової війни, у складі активістів Організації українських націоналістів опинився в Києві й обійняв посаду заступника начальника новоствореної української поліції міста. А далі... фатальний виток долі. Заарештований гестапо разом із групою українських націоналістів, у грудні 1941 р. розстріляний у... тому самому Бабиному Яру.
(из выше цитировавшихся - но не вами - статей).
Что же касается "Нахтигаля" и "Галичини", то эта брехня уже неоднократно развенчивалась даже на этом форуме (где-то есть, наверное, в архивах). В следующий раз старайтесь подавать свежак, чтобы собрать больше отзывов.
приложение:
Навіть у Франції нас виловлювали енкаведисти
Сповідь бійця Буковинського Куреня
Про Буковинський Курінь, який брав участь у визвольних змаганнях 1918-20 років, а потім відродився на початку Другої світової війни, пройшов пів-України, Білорусію та завершив свій бойовий шлях у Франції, буковинцям нагадує пам’ятник у сквері на розі вулиць Руської та Садовського у Чернівцях. Хоча більшість з нас так нічого й не знає про долю цього військового формування та його людей. Вона ж надзвичайно складна і трагічна. З одним із ветеранів Буковинського Куреня та очевидцем війни, колишнім вижничанином, а тепер громадянином Франції і ветераном Другої світової війни Орестом Білаком під час його приїзду на Батьківщину спілкувався кореспондент “МБ”.
Конгрес ветеранів Федерації Андре Мажіно у Кольмарі. “Український день” (Франція, 1995 рік.) Прапор тримає полковник Кошіль.
- У липні - серпні 1941 року в умовах румунської окупації ми, очікуючи арешту або відправлення на примусові роботи, відгукнулися на заклик націоналістичного руху. Іншого й не могло бути, бо тоді всі наші відомі люди - доктори наук і професори, українські патріоти виробляли цю ідеологію. Дві групи - одна з Чернівців, а інша з Вижниці - перейшли на Галичину і домовилися зустрітися в Городенці. Там зібралися понад тисяча представників патріотичних організацій. Але одні раніше пішли у південну Україну, а на нашій базі сформували Буковинський Курінь, - розповідає Орест Білак.
Радянські агенти зруйнували Хрещатик за декілька днів
- Ви відразу брали участь у боях?
- Ми були всі цивільні, не мали зброї і йшли за німецьким фронтом аж до Вінниці. Там зустріли українського генерала Омеляновича-Павленка, учасника визвольних змагань 1917-20 років. Він пообіцяв, що клопотатиме, аби нас одягли в українську військову форму. Свою обіцянку генерал виконав дуже швидко. Ми отримали сіре вбрання і мазепинки з тризубами. У Вінниці побачили, що німцям було далеко не до української справи, а прийшли вони, щоби якнайбільше людей вивезти до себе на примусові роботи. Двома поїздами наприкінці жовтня 1941 року понад 700 нас прибуло до Києва.
- Як вас зустріла столиця?
- Лише там довідалися, що Київ вже 40 днів зайнятий німцями. Там ми побачили невеселі речі. На вулицях розривалися міни і бомби, а потім почали вибухати будинки на Хрещатику. Ніхто нічого не розумів. Лише потім дізналися, що то радянські агенти все підривали за допомогою електричних зарядів. Вони зруйнували Хрещатик за декілька днів. Потім довго казали, що то німці робили. Вони могли це зробити у 1943-му, коли відступали, але перші руйнування зробили більшовицькі агенти.
- Яким було ставлення німців до вас?
- Німцям ми були зовсім не потрібні, і вже тоді вони почали думати, що з нами робити. До гестапо хтось доніс, що серед нас дуже сильний український національний дух. Тому в лютому 1942 року нас поділили на підрозділи і прислали поповнення з полонених червоноармійців, що на бориспільських полях потрапили у полон. Там було полонено десь зо шість тисяч людей, а відбирав їх до куреня сотник Захвалинський, вояк армії УНР з 1918 року, який прибув з Франції. Він наївно думав та розказував, що ми маємо бути військом майбутньої Української держави. Німці того не хотіли і фактично ліквідували наш Буковинський Курінь і назвали одну групу 115-м батальйоном, а другу – 118-м. Ці військові формування складалися з буковинців, галичан та військовополонених червоноармійців. Останні спочатку були дуже щирі, говорили про українську ідею, але серед них було багато політруків, які боролися проти українського духу ще за радянського часу.
- Як до вас потрапили радянські політруки, адже німці їх, як правило, роз-стрілювали?
- Коли німці захоплювали в полон червоноармійців, то ділили всіх за національностями і питали, хто є німецького роду. Прості солдати Червоної Армії нічого не розуміли, а з політруків багато хто знав німецьку мову. Вони й казали, що є німецького походження. Коли потрапляли у полон, то свою форму викидали, а брали солдатську, щоби німці не розстріляли. Німці в перші місяці війни не перебирали, а навіть раділи, що знаходили людей з німецьким корінням. Їм дали звання фольксдойче. Побачивши серед нас український націоналістичний дух, політруки доносили в гестапо.
Євреїв ховали з хрестами і синьо-жовтими стрічками
- Тому не було потреби тримати вас у Києві?
- Так. Після реорганізації 115-й батальйон, де була більшість буковинців, відправили до Білорусії. Був у нас й особливий випадок, коли до батальйону прибули полонені червоноармійці-євреї. Вони не хотіли до полонених росіян, а тому причепилися до українців, бо середовище наше було значно культурнішим. У Білорусії у нашому батальйоні було 5 євреїв. Ми їх запитували: “Ми, українці, боремося за свою державу, а ви, євреї, за що?” Один з них відповів: “У даному випадку за казанок супу”. Посміялися ми з того. Після їх загибелі на могилах ми ставили хрести і синьо-жовті українські стрічки.
У селах купували трохи сала, горілки і чорного хліба
- А по селах за дівчатами бігали? Війна ж все таки, а чоловіки молоді…
- Коли ми в села приходили, то були такі хлопці, які за дівчатами бігали. Нікуди від цього не подінешся, багато хто бігав. Але щоби насильно, ніколи такого не було. За це дуже жорстоко карали. Офіцери ж нам часто пояснювали, що ми не маємо чіпати мирне населення, не дай, Боже, щоби дівчину образити. На нас же потім казали і тепер дехто каже, що ми людей стріляли, хати палили і дівчат гвалтували.
- Треба ж було й чимось харчуватися. Невже не “просили” місцеве населення?
- Партизани у селах забирали їжу, вози, коней, молодих хлопців. Були випадки, коли сільські хлопці утікали в міста або добровільно їхали до Німеччини на примусові роботи, щоби не йти до них. Серед партизанів були такі, що до війни нічого не робили, пиячили, хуліганили, а з початком бойових дій брали до рук автомата і йшли в ліси. Ми ж мали свою їжу – військову, а забирати у сільського дядька не можна було. На Великдень чи на Різдво ми замовляли і купували в них трохи чорного хліба, сала чи горілки. На всі свята ми купували чвертку горілки. Таких випадків було три-чотири на рік. Німці ж сала навіть не мали. Вони якщо брали сало, то топили його і мали право відправити додому три пляшки смальцю на місяць. Вони теж не на все мали право.
Дівчина збожеволіла, коли її коханого відправили в Радянський Союз
- Як потрапили до Франції?
- Коли німці зняли нас з фронту, то перевели в Прусію. На початку серпня 1944 року сказали, що перекинуть у Францію. Перше, що ми подумали, - треба втікати до УПА. Потім зрозуміли, що через дві лінії фронту ніхто живий не дійде. Було троє хлопців, які ризикнули, але лише один з них залишився живий - Андрій Тишак. За три місяці він прибув до Кракова, а потім перейшов до УПА, але його дуже швидко поранили, взяли в полон, засудили до смертної кари. Потім замінили її 15-річним ув’язненням та 25 роками заслання. Він вижив і був на святі Буковинського Куреня у Чернівцях у 1995 році.
- Французи добре сприйняли ваш перехід на їх бік?
- Коли ми прийшли до Франції, то сказали, що воювати не будемо, бо тут немає наших інтересів. Ми мали прикривати від партизанів дорогу з Німеччини через Швейцарію на південь, але перейшли до французів. Нас приймали тріумфально. Коли ми сказали, що готові воювати за Францію, на “Славу Україні!” французький майор вигукнув: “Слава Україні!”, хоча, може, й не знав, де вона є. Ми брали участь у дев’яти боях з німцями і втратили 12 людей. Коли підійшла регулярна армія, то приїхала радянська комісія - троє осіб на чорному авто. Один з них промовив: “Рєбята нада єхать на родіну, там ви будєтє щасліви”. Ми сказали, що поїдемо в Україну тільки на наших танках. Через тиждень прийшов наказ нас зняти з фронту, бо, за Ялтинською угодою, нас мали відправити додому. Нас вишикував французький майор і запитав, хто хоче до Радянського Союзу. Вийшли 116 бійців з 450. Багато хто втік ще тоді, коли побачив перших радянських представників.
- Чому ви опинилися на Західному фронті?
- 230 осіб, в тому числі і я, перейшли до Іноземного легіону, а решта опинилися хто де - помандрували до Італії, а потрапили в Австралію, Америку та Канаду. У легіоні були цілу зиму 1944-45 років. У березні нас відправили на фронт, а у квітні я був поранений на території Німеччини. Після госпіталю переїхав до Ліона, і там знайшов товаришів з нашого колишнього батальйону. Ми вже налаштувалися на мирне життя, хтось знайшов роботу, створив сім’ю, але радянські агенти не давали нам спокою. Радянська комісія мала одну казарму в центрі міста, видивлялася наших людей, виловлювала і відправляла додому. Французькі жандарми нічим не могли допомогти.
- Спокійно жити вам не давали й у мирний час?
- Бувало, що й з родин забирали. Одного нашого забрали від дівчини-українки, вночі з ліжка. Вся родина плакала і кричала. Дівчина від цього збожеволіла, три роки була в псих-лікарні і померла. Бувало, що хлопці працювали у селян, а їх видавали французькі комуністи. Траплялося, що ми чинили опір. Радянські агенти не раз заходили до кав’ярні, де наші збиралися, і заявляли, що заберуть нас живих чи мертвих додому. Одного разу ми дочекалися ночі й пристрелили двох таких. Припинилося це тоді, коли у Франції почалися великі страйки, а Радянський Союз був у тому замішаний. Франція заявила, щоби всі радянські організації з депортації були ліквідовані.
- Хотілося додому?
- Якби тридцять років тому було в Україні так, як зараз, то миттю би приїхали. Може, якби ми повернулися тоді, то допомогли б перебудувати політичну й економічну систему.
Олександр Мостіпака, “МБ”
http://www.molbuk.cv.ua/2002/101/nez_1.html
2003.06.04 | Джо
Re: Супер! Галаган відпочиває (-)
2003.06.04 | українець
Re: Супер! Галаган відпочиває (-)
Такого дурня тут і не потрібно. Хай спить і то на довгий час. Запроданець російський. Хліб український їсть, а плює на все українське де тільки має нагоду. З такими "знавцями" далеко Україна не заїде.2003.06.04 | Марко
Не думає, він пошукує іншу брехню.
ПРоте треба сказати, що іноді жиди кажуть про нас і правду.Так, український автор Петро Мірчук згадує одну розмову з жидом:
"Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і - вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою - звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".
З Петро Мірчук "Зустрічі й Розмови в Ізраїлю" 1982р.
Як не гірко таке чути, проте це прадиво про український загалі і 2003 року.
2003.06.04 | Марко
Логіка жидів щодо Шептицького
Петро Мірчук "Зустрічі й розмови в Ізраїлюhttp://www.geocities.com/ukrexlibris/mirczuk/06.html
...Давид Кагана, головний рабін Тель Авіву, зустрів мене у своїй скромній, але гарній віллі на передмістю Тель Авіву...Причина й ціль моїх відвідин йому вже відомі.
- Граф Шептицький? - рабін з видним зворушенням гладить бороду - це найшляхетніша людина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму життю. Як би я мав вірити в християнських святих, то тим святим, в якого я вірю, є граф Андрей Шептицький. Про це я й пишу у своїх споминах, виданих єврейською мовою. Він врятував життя мені, кільканадцятьом іншим рабінам з їх родинами і сотням жидів. З чисто ідейних мотивів, гуманітарних, з любови до людини навіть тоді, коли він, Шептицький, християнин, а той кого він рятував з риском власного життя - жид. Кожному іншому, що рятував жидів чи помагав їм у ті страшні часи, можна причепити, що він то робив за гроші, за якусь винагороду, за надію скапіталізувати це, якби ситуація змінилася. Але нічого такого не можна й подумати про графа Шептицького. На схилку свого благородного життя він не потребував сам уже нічого: ні нагороди, ні грошей, ні слави, ні спекуляцій "якби все змінилося". Такі моральнодуховні велетні з'являються в історії людства раз на тисячу літ. Йому належиться від жидів назва не "праведника", але "принца праведних"! Йому належиться не одно дерево в Яд Вашем, а цілий парк в Яд Вашем у Єрусалимі, і в Тель Авіві, і в усіх святих місцях Ізраїлю. Цього не заперечує ніхто. Але - зупинився в потоці признання й похвал рабин і потер в задумі бороду.
- Про оце "але" я й хочу почути від вас, - пригадую.
- Справа в тому, що граф Андрей Шептицький був митрополитом, головою української католицької Церкви, а ви хочете, щоб ми дали наше найвище признання не графові Андрею Шептицькому, але митрополитові Андрієві, голові української католицької церкви, так?
- Так, раббі! Адже він писав протести проти винищування жидів до Гітлера, Гімлера й інших не як "граф Шептицький" але як голова української католицької Церкви, не як граф у своїх графських маєтках він переховував рабінів та інших жидів, але в підземеллях церкви св. Юра та в інших українських монастирях, не як "граф" доручав він українським священникам, українським монахам і монахиням рятувати жидів, їх жінок і дітей, але як голова української католицької Церкви, їх церковний зверхник і тільки як своєму церковному зверхникові, а не "графові" вони повинувалися, ішли за ним готові своє життя віддати на німецькій шибениці.
- Знаю, і у цьому й суть справи, що ми не можемо признати, що українська католицька Церква помагала жидам. Вона помагала німцям. Всі українці колябурували, і сам ваш митрополит теж. Він писав пастирські листи з закликом, щоб українці здавали німцям контингенти харчів, збіжжя, щоб їхали на роботи до Німеччини і так помагали Гітлерові виграти війну. Ваш митрополит доручав своєму помічникові, тодішньому ректорові Й.Сліпому вітати хлібом-сіллю губернатора Франка, коли той приїхав до Львова з наказами повного винищення жидів. Тому митрополитові української католицької Церкви Андреєві Шептицькому, ми не можемо звання "праведника" й засадити деревце в Яд Вашем. Ніколи, ніколи, ніколи! - рабін встає схвильований.
- Раббі, звертаю йому увагу, - в цьому дразливому питанні нам треба відділити дві справи: перше - подяка жидів митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів, рабінів, мущин, жінок, дітей перед смертю з рук німецьких нацистів; друге - питання, чи українська католицька Церква і її голова митрополит Шептицький справді "коляборували" з нацистами. Розгляньмо спокійно перше питання. Вам жидам, здається, мабуть, що признанням комусь звання "праведника" і засадженням деревця у Яд Вашем ви робите йому ласку й даруєте якісь особливі почесті. А мені здається, що тут іде про зовсім просту справу: Чи вміють жиди подякувати тому, хто рискуючи власним життям рятував у страшні часи життя жидів. Ви самі раббі, свідчили на початку нашої розмови, що Шептицький рятував жидів не ради якихось похвал, признань, медалів, дипломів.
- Так, я так казав і ще раз кажу!
- Ось бачите, йому навіть вашого "дякую" не треба. Але нам, українцям, які повинувалися дорученням нашого великого митрополита, щоб шанувати людину навіть тоді, коли вона жид, і тому рятували жидів у страшній для них небезпеці, нам хочеться знати, чи жиди вміють сказати йому за те "дякую".
- Що значить "навіть якщо та людина - жид"? Що ви цим хотіли сказати?
- Ось що: Ви як рабін знаєте дуже добре, що згідно з вашою релігією є жиди, "діти Божі", яких Єгова створив і з якими різні договори робив. І є нежиди, "гоїм", щось гірше.
Рабін здригнувся і хотів щось сказати, але я його здержав.
- Раббі! З цим питанням я знайомий дуже добре завдяки тим жидам, з якими я чекав нашої черги смерти в Авшвіці. А ви як рабін знаєте це ще краще, тому не пробуймо один одного обдурювати. Так ото таке ваше становище до поняття "людина". Німецькі нацисти обернули це: вони "іберменші" а жиди "унтерменші" найнижчої категорії, які повинні бути винищені. А наш великий митрополит Андрей Шептицький вчив нас, що всі люди в Бога рівні, всі однакові Його діти і тому навіть той знецінений, знеславлений німцями жид - теж людина, яку він поручає нашій опіці.
- Ну я вже два рази казав і втретє кажу: граф Шептицький, це найбільша людина-гуманіст, для якого в мене найбільші похвали і признання.
- А я втретє кажу вам, що ніякий граф, а митрополит української католицької Церкви виявив неперевершений героїзм у рятуванні жидів. В Европі, як знаєте, графами, баронами, князями - хоч гать гати. А чи можете назвати мені, який безкорисно з нараженням власного життя рятував жидів? Але вертаймося до нашого другого питання: Як на вашу думку, українська католицька Церква коляборувала з німецькими нацистами?
- Я вже казав. Митрополит, а за ним священники закликали усіх українців бути послушними німецьким наказам, здавати контингенти, їхати на працю...
- А ви, рабіни, не закликали всіх жидів слухняно виконувати всі доручення німецьких властей? Казав вам Гітлер, Гімлер чи Айхман створити гета і ви, рабіни, закликали всіх жидів слухняно виконувати це. Доручали вам зігнати всіх жидів до гета і ви закликали всіх жидів, щоб слухняно йшли всі до гета. Казали вам створити Юденрати і жидівську поліцію, ви їх створили і рабіни закликали всіх жидів, щоб слухняно виконували всі накази юденрату та жидівської поліції навіть тоді, коли треба було їхати до газових камер чи йти на розстріл...
Рабін нервово засувався на кріслі:
- Йой, йой, а що ж ми мали робити? Ми мусіли! То були страшні часи. Смерть, усюди смерть, що ми мали робити?
- А українцям не грозила смерть за невиконання німецьких наказів? Українці здавали контингенти збіжжя, їхали на невільничі роботи, щоб рятувати себе, інших українців, свою рідню від шибениці, від розстрілів. Кого ж ви, жиди, думали врятувати коляборуванням з нацистами в винищувані жидів? Ви ж знали, що вони і вас, рабінів, знищать.Українців не чіпали ще тоді поголовно.
- Але жидів нищили! Усіх! Мордували!
- І ви хотіли б, щоб українці вас рятували, ставали з голими руками проти німецьких танків, скорострілів, літаків, виставляючи на смерть своїх рідних, себе, весь український нарід? Хай загинуть всі українці, щоб лиш врятувати жидів? Ми, українці, творили повстанські загони, що збройно боролися проти німців. Чому ви, жиди, не схопили за зброю, щоб самим себе захищати? Із шістьох мільйонів жидів у Европі можна було створити півмільйонову жидівську армію, а якби й жидівські дівчата включилися, то мільйонову армію.
- Де ж ми мали взяти зброю?
- А де брали українці? На початок взяти від німців, як ми робили. А тоді вам скинули б парашутами англійці, американці і совєти. Нам ніхто не хотів помагати, а жидам були б помогли зброєю, амуніцією і грішми. З Америки були б прийшли жидівські командири, адже в Америці було тоді п'ять мільйонів жидів і багато з них були в американській армії полковниками, генералами...
Рабін схопився за голову.
- Йой, не говоріть таке! Нам ніхто не помагав, ніхто не хотів, ніхто. Усі були проти нас. В Европі всі християни, а кожний християнин хотів, щоб усі жиди пропали...
2003.06.04 | Марко
Ставлення жидівських нацистів до Українців
Петро Мірчук написав це понад 20 років тому, але як все це актуально. Патріотам України треба прочитати його книжку в гавані: http://www.geocities.com/ukrexlibris/mirczuk/20.htmlСТАНОВИЩЕ ЖИДІВСЬКИХ НАЦИСТІВ ДО УКРАЇНЦІВ
Насамперед, вважаю конечним уточнити термін "націоналісти" і "нацисти", що їх умисно мішають і утотожнюють вороги націоналізму, особливо ж більшовицькі агітатори. Уточнення конечне, особливо в питанні міжнаціональних взаємин.
В цьому аспекті - націоналісти вважають, що кожна нація має однакове, Богом дане право бути вільною у своїй власній державі на території заселеній даною нацією; ніяка нація не має права панувати над другою, брати другу в "опіку" чи загарбувати територію другої нації в цілому чи частину; всі нації повинні співпрацювати на добровільній базі, респектуючи завжди повну суверенність кожної іншої нації.
"Нацисти" ділять нації на дві, дуже нерівні групи: одну становить їхня власна нація як Богом, чи "Провидінням" вибрана нація "іберменшів", чи "дітей Божих", а друга - всі інші народи, створені "унтерменшами", щоб бути слугами нації "іберменшів". Згідно з цим, "нацисти" захоплюють території інших націй і перетворюють їх у свої колонії. Нацистами були німці-гітлерівці (від них пішла назва). Такими самими нацистами є "червоні" і "білі" москалі, що захоплюють чужі території як "старший брат", щоб перетворювати їх у московські колонії. Такими нацистами є й ті жиди, які вважають жидівський нарід єдиними "дітьми Божими", а всіх інших "гоями", сотвореними, щоб їм служити і то без слова спротиву. Пригадку, що жидівська нація є рівна з усіми іншими і має такі самі права й обов'язки, як усі інші, жидівські нацисти вважають образою жидів і гістерично пятнують це як "антисемітизм" і "накликування до жидівських погромів".
Німецькі нацисти вибрали собі були за спеціяльний обєкт своєї гістеричної кампанії знеславлювання жидів, жидівські нацисти - українців.
Усі жиди, так в Ізраїлю, як і поза Ізраїлем, діляться на націоналістів і нацистів. Це відноситься й до жидівських соціялістів і жидівських комуністів. Кожний жидівський соціяліст бореться за свою партійну програму - в самостійнім Ізраїлю. Для кожного жидівського соціяліста є абсурдом думати про якусь єдину, неділиму соціялістичну Палестину вкупі з арабами Палестини, Йорданії, й частини Сирії. В відношенню до інших народів жидівські соціялісти або націоналісти, або нацисти. Це саме й з жидівськими комуністами: Вони розуміють комунізм як соціяльну систему, яка повинна існувати в самостійній ізраїльській державі, а в відношенню до інших народів для них комунізм є засобом ідейно-морального обеззброювання нежидів. Думку, що жиди повинні дійсно перетопитися в один комуністичний "совєтський" народ під керівництвом "старшого, русского брата", кожний ізраїльський комуніст вважає божевіллям політичного "мішігене".
В Ізраїлю й поза Ізраїлем я мав нагоду зустрічатися й дискутувати з жидами всіх політичних відтіней. Я ствердив, що вплив жидівського нацизму надзвичайно сильний тому, що він коріниться в релігії. Але, здоровий жидівський націоналізм кріпшає, число жидівських патріотів, що відкидають жидівський нацизм як смертельно небезпечний для самого жидівського народу більшає. Вони усвідомлюють собі, що Ізраїль як держава чи як нація не може ніяк ставати проти цілого світу, бо зникне з лиця землі так, як зникли німецькі нацисти. Щоб існувати, Ізраїль мусить мати добросусідські взаємини з іншими народами, а це можливе тільки на базі здорового націоналізму, тобто визнання рівности Ізраїля й жидівської нації в правах і обов'язках з кожною іншою нацією.
В Україні, а головно в совєтських тюрмах і концлагерах жидівські націоналісти співпрацюють з українськими націоналістами. Жидівські нацисти співпрацюють з московськими окупантами проти українців.
Становище жидівських нацистів в питанні українсько-жидівських взаємин дуже ясно, чітко й відкрито зясоване в "листі до української інтелігенції" ізраїльського громадянина, що виїхав з України, Олександра Воловика, тому подаємо текст того листа повністю. (Факт, що автор цього листа, людина з вищою освітою, що родилася й жила в Україні, володіє перфектно російською мовою, але не володіє українською, має особливу вимову).
Відкритий лист Українській Інтелігенції на З а х о д і
Декілька причин примусило мене написати цей лист. Наперед всього, статті і виступи д-ра Мірчука, а також деякі другі публікації в українській пресі за межами України, в яких так чи інакше зачіплюється тема єврейсько-українських відносин. Друга причина носить більш особистий характер - рів під Вінницею, заповнений останками близьких мені по крові й імені людей.
Я не беру на себе сміливість вислідувати стан відношень між двома нашими народами в ході історичних подій. Лиш тільки позволю собі висказати ряд думок, які зовсім не вичерпують теми єврейсько-українських відносин.
Мені кажеться, що основною причиною, з'ясовуючою НЕМОЖЛИВІСТЬ установлення нових і добрих відносин між двома нашими народами, являється боязнь або небажання, чи нерозуміння українцями необхідності признати історичну правду - вина народа українського перед народомм еврейським. Вся історія відношень двох народів - це історія геноциду, погромів, переслідування, ненависти одного - великого українського народу - до другого маленького еврейського народу. Я особливо виділяю кількісне відношення, бо мені представляється принципіально важливим різність двух типів націоналізму: націоналізму народу кількісно більшого по відношенню до народу меншого, і націоналізму народу малого повідношенню до народу великого. Щоб бути зрозумілим українцями, позволю собі це становище з'ясувати на прикладі відношень двох других народів: російського, великого і українського, меншого. В цих відносинах націоналізм український з'ясован і справедливий, націоналізм російський - несправедливий і агресивний. Теж саме буде справедливе, якщо ми скажемо про націоналізм український по відношенню до евреїв - він несправедлив і агресивний.
Ця аргументація тим більш вірна, мені кажеться, якщо українці зрозуміють ще один довід: Більшість еврейського народу сьогодні не дуже знайома з народом українським і для більшості евреїв сьогодні проблеми відносин двох народів невідомі і незрозумілі. Це вірно як по відношенню до евреїв Ізраїлю, так і до евреїв США - а це дві самі великі громади сучасного світу.
Сьогодні правильні взаємовідносини двох народів важливі українцям, по меншій мірі як і евреям. Зрозуміти необхідність дружби і співпраці евреї можуть сьогодні тільки на підставі чіткого вияснення відношення українців до свого минулого.
Аналогія, як всяка аналогія, не повний доказ, але істину все таки прояснює. Позволю собі тут привести аналогію з народом німецьким:
Сьогодні молодий німець, народившийся після 1945 року і таким чином, якбито, не несе відповідальності за минуле, може прочитати звіт про це минуле в своїх шкільних підручниках, може побачити фотографію свого канцлера на колінах перед пам'ятником вбитим евреям. Він може прочитати заяву свого уряду про вину німецького народу перед народом еврейським. Може безпосередньо побувати на історичних місцях злочинного минулого, вроді: Бухенвальда, Равенсбрюка і др. Він кінцево, може прочитати всякі фашистівські видумки, додумки про те, що нічого не було, що евреї самі винні в своєму зничтожуванні, що самого зничтожування не було... Але ясне одне: Цвіт німеччини, її розум, її совість, накінець її керівництво на стороні історичної правди.
До жалю, зовсім друге положення в кругах української інтелігенції на Заході. Ви - цвіт і розум, Ви - совість і керівництво народу, мені кажеться, не стоїте на чіткій і вірній позиції. Я вже не раз говорю про д-ра Мірчука, деклярації якого підозріло напоминають заяви махрових фашистів. І в других публікаціях бачу безперервні потуги зрівняти "рахунок". Доказати недоказуєме - "вину" народа еврейського перед народоом українським. Припоминається все: корчмарі-евреї, чекісти-евреї, комуністи-евреї. Так наче не було: корчмарів-українців, чекістів-українців, комуністів-українців. Нібито не може подібною "аргументацією" з'ясувати сьогодні народ російський угнітання народу українського. Ще би! А хто в політб'юро, хто всі ці: Щербицькі, Черненкі, Кириленки... І другі "товариші", які не виговорюють російської літери "Г"? Хто складає кістяк партійного апарату, або офіцерського корпусу і особливо: єфрейторсько-сержантсько-прапорський склад радянської армії? А КГБ - що. Цвігун був татарином? А Семичасний? Да, що, там пани казати?!
Тільки ця аргументація не витримує ніякої критики: ні в випадку евреїв, ні в випадку українців. Бо основним там було не національне, а ідеологічне.
І ні разу за всю історію евреї не притісняли українців, тому що вони УКРАЇНЦІ. До жалю, зворотнього доказати неможливо.
Я - ізраільтянин, педагог, поет. Живу в Ієрусалимі. Являюся членом Товариства еврейсько-українських звязків. Товариство поки некількісне. І, боюсь, що таким залишиться, якщо сторона українська буде робити вигляд, що "нічого не було".
Але положення, я вірю, може змінитися, якщо український народ зрозуміє накінець, що кров не змивається кров'ю, а СЛЬОЗОЮ СПІВСТРАЖДАННЯ І ПОКАЯННЯ.
І тоді на ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ ми вмісті розшукаємо на Вінницькій землі той рів і напишемо над могилами наші УКРАЇНСЬКО-ЕВРЕЙСЬКІ ІМЕНА, і тим сами вернемо Історії ІСТОРІЮ.
Із повагою і надією Олександр Воловик.
Іерусалим, Ізраіль.
Переклав з російської мови - Я.Менакір.
З поданого листа Олександра Воловика виходить зовсім ясно, що він вважає жидів такими, як німецькі наці вважали німців: Сотвореними для панування над іншими, усюди у світі з такими правами, як "свята корова" в Індії. Він так дослівно й пише: "Ні разу за всю історію євреї не притісняли українців". А якщо хтось з українців відважився сказати, що дійсність, на жаль, надто далека від такого твердження п.Олександра Воловика, то такий українець "махровий антисеміт" і повинен негайно впасти на коліна перед жидами й прохати прощення за страшний злочин проти "святої корови". Воловик вперто ігнорує факт, що йдеться весь час не про поведінку українців супроти жидів в Ізраїлю, але про поведінку жидів як гостей на чужій, українській землі супроти українців, споконвічних власників тієї землі. Кожний об'єктивний жидівський дослідник цього питання признає, що та поведінка була весь час жалюгідна, на службі польських і московських окупантів України: дошкульний економічний визиск закріпощених українських селян, коршми, лихва, глум над релігією торгуванням українськими церквами, здирання усякого роду данини для польського пана з додатками для себе, злобний насміх з українських кріпаків, підслуховування в коршмі, що говорять про польських панів і про жидів українські кріпаки на підпитку і доношення на "бунтарів", яких польські посіпаки тортурували й на паль саджали. А в найновіші часи - неймовірно велика кількість "українських" жидів на провідних і керівних постах у компартії, в ЧеКа, ГПУ, НКВД, КГБ, червоній міліції на службі большевицької Москви, яка руками згаданих формацій безоглядного терору вимордувала більше українців, аніж гітлерівська Німеччина жидів. Невже воловик, людина з вищою освітою, що родилася й виросла в Україні, ніколи про все те не чув, не читав, не бачив? Чи навпаки, все те знає дуже добре, але вважає як жид, що так мало бути, бо жиди з благословення їхнього Єгови можуть робити з українцями що хотять і українці мають слухняно все сприймати, а як спалахнуть бунтом, то мають негайно впасти перед жидами на коліна й прохати прощення на взір жартівливої пісні "Прости мені, моя мила, що ти мене била"?
Нахабна вимога Воловика, щоб українці впали перед жидами на коліна й просили прощення безгранично обурлива й провокативна. Отака, власне, настанова жидівських нацистів перетворює найщирішого приятеля жидів в антисеміта і пхає до немилої жидам реакції.
Порівнювання відношення московських наїзників до українців із відношенням українців до жидів чудацьке. Москва окупувала Україну й поневолює український нарід; це ніякий "націоналізм більшого народу", а варварський імперіялізм, що заслуговує на засуд усім культурним світом. Українці поневолені, ведуть священну визвольну боротьбу. Яке ж тут може бути порівняння цього із питанням жидів в Україні? Чи Україна це жидівська земля, а українці захопили ту жидівську країну й поневолюють жидів на їхній землі? Здоровий жидівський націоналізм змагав завжди до відновлення жидівської держави в Палестині. Чи ж українські націоналісти, або хто небудь із українців колинебудь противився тому? Навпаки, всі жидівські об'єктивні історики признають, що всі жидівські політичні і релігійні рухи й ідеології найсвобідніше розвивалися в Україні. Чи, може, Воловик думає, що Україна це жидівська земля і жидівський "націоналізм малого народу" змагав усе до прогнання українців з України, а український "націоналізм великого народу" до того не допускав?
У звязку з дуже міцними впливами жидівського нацизму на всіх жидів з отакою настановою до українців мимоволі насувається питання: То чи є глузд пробувати ладнати приязні звязки українців з жидами? Чи не є це зайва, "Сизифова" праця?
Відповідь на це питання дає майже незмінна заввага Воловика в його листі: Велика більшість жидів і в Ізраїлю, і в діяспорі, не знає історії України. Значить - не знає правди про жидівсько-українські відносини на українській землі від найдавніших часів по сьогодні і - сприймає за правду протиукраїнську, злобну, сперту на фальшуванню й перекручуванню правди пропаганду жидівських нацистів. На нас, українцях, лежить обов'язок показати щирим жидівським патріотам правду про минуле українського народу з окремим розділом жидівсько-українських взаємин і цим розкрити гидоту й забріханість україножерів. Перед дійсними жидівськими націоналістами, а перш за все - перед всіми іншими чужинцями, перед якими жидівські нацисти оплюгавлюють українців і так наставляють їх проти українського народу і його змагань.
Важке це завдання?
Очевидно! Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і - вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою - звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".
У нашому змагу в обороні правди і чести українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.
2003.06.04 | пан Roller
Треба на конец, положить конец
Введение автора в его представления о жидонацизме, о коренных отличиях в представлениях евреев, далее жидов, по автору, от представлений «коренных», титульных украинцев - нацюков, является интересной попыткой по новому взглянуть не только на исторические моменты в прошлом, но и содержит полезные советы в виде контраргументов и реальных советов по отпору попыток внесения неясности в вопрос.В самом деле, чего стоит совет старого еврея, которому предлагает следовать автор, закричать оппонента. Странно, однако, что в трудных вопросах полемики автор прибегает все же к совету жидонациста.
С трудом верится, что в арсенале нацюков не найдется чего-то своего отвечающего природе истинно арийской. Жить чужим умом, да еще жидовским, не к лицу титулам нацисткой свидомости. К тому же возникает законное подозрение об их умственной возможности к генерации своих собственных идей.
Не хотелось бы вдаваться в историю жидомацюков представленную и описанную в их странных свитках торре. Но, отдадим должное, они последовательны и настойчивы в своем стремлении к изучению своего исторического прошлого, прошлого не вызывающего сомнения на протяжении вот уже тысячелетий. Прошлого, вызывающего уважение.
На фоне жидо нацизма, явление украинского нацизма и национализма выглядит не то, что юным, но как бы так сказать, наивным что ли.
Ничего лучшего, чем представление о том, что укрнацюки ни чего не достигли в жизни, что во всех их бедах виноват кто-то другой, но не они, как-то жидонацисты, москали, кацапы и прочие народности заселяющие их исконно украинские территории, ничего более весомого мысль нацюков до сих пор не придумала.
И как следствие, единственный рецепт, как гарантия их потенциального будущего роста, это совет «бей жида, спасай Россию». Совет надо сказать не новый. Но, проблема в том, что бить то и некого.
Как говорили в свое время в Одессе «Ехать треба».
Вот и уехали, подавляющее число тех, кто представлял хоть какую-то угрозу, укрнацюкам. Мне запомнился один реальный кадр, по ТВ, когда одного старого еврея спросили, зачем вы уезжаете , покидаете любимую советскую родину, так он ответил « Что бы потом не говорили , что все опять досталось нам». «Пусть все достанется Вам, в данном случае укрнацюкам». Евреи все оставили Вам.
И что же, из всего сказанного они, нацюки, опять услышали только одно умное слово, «Треба ехать». И тоже поехали.
Правда, если жиды поехали на свою исконную родину, то украинцы, в противоположную сторону, на чужую. Но треба ради справедливости сказать, что если бы не поехали жиды, они бы не показали заразительный пример, которым воспользовались украинцы. И не позволили развалить экономику.
И теперь вместо того, это ж треба, вместо того, что бы париться на своей исторической родине , «Украине», горячо любимой ими, они парятся в других странах, где, кстати, тоже жидов хватает. И они тоже на всех главных местах, умные они.
Разница лишь в том, теперь они могут себе позволить. Если жиды нацюки могут позволить себе, грошами, трахать укронацюков, то укронацюки могут себе позволить только что одно, бы их трахали, в борделях.
В этом смысле ничего не изменилось, то есть от перестановки родины сумма не меняется.
Следует заметить, что и москали в этом смысле оказались куда в более выгодном положении, хотя стояли вроде и в стороне. В данном случае сработала пословица, «баба с воза (Украина) кобыле легче (России).
Совсем не давно я слышал выступление председателя женского комитета матерей потерявших детей на войне в Афганистане (Украины).
Женщина председатель жаловалась, что ей за погибшего сына платят порядка 28 грн. В то время, как за сына москаля платят на порядок, в десять раз больше.
Конечно, это не сравнить с тем сколько выплачивают за погибшего жида, в Израиле, или сбитого украинской ракетой в самолете. Но, весовая школа оплаты дает представление о ценности и качестве жизни, нацюка украинца, москаля и жида. Качество жизни жидов значительно выше, и стоимость их жизни и важности для общества выше неизмеримо.
К чести жидов, да и москалей, они не позволяют себе и капли сомнения в вопросах правомерности своих предков и своем в отстаивании своего право на жизнь, у них нет сомнений в своей национальной состоятельности, ,первосортности.
И это несмотря ни на какие режимы, беды, войны. Это не просто слова, за этим стоит исторический опыт и опыт настоящий. Скажем недавняя встреча восьмерки. На нее не были допущены ни украинские нацисты , ни даже жиды, зачем им светиться. Зато там были представители всех основных наций, которые сегодня делаю игру на европейско-атлантическом просторе.
Внесение новой струи в дело построения политической нации на базе разделения украинского социума на лагеря противостояния, особо актуально сейчас, на кануне предстоящих выборов.
Невооруженным взглядом видно, что нацюки при владе как раз и сосредоточены в лагере так называемой оппозиции, (Мельниковцы , Бендеровцы) наравне с коммун яками всех мастей и жидами.
Опыт рассекречиваний архивов КГБ в Польше показывает, что среди тех, кто сегодня яро делает карьеру на национальной свидомости , кто стоит у кормила Украины в рядах олигархической преступности те же самые сотрудники, которых раньше называли НКВД-ешники. И это даже не скрывается.(Марчук)
Поднятая автором тема актуально и для диаспоры, которая сегодня сталкивается с новыми историческими вызовами. Ведь теперь ВОНО едит к ним, то жидовское «»треба ехать опять сработало.
Те, кто «приехали, не считаются со старыми маразматическими представлениями закостеневших старцев, им нужны просто гроши.
И старцам треба новые молодые силы, новая голубая кровь.
Треба, наконец, положить конец так званой самостийности Украины, и прямо и твердо заявить, что это никакая ни революция не свершалась. Что это опять происки москалей и жидонацюков, в которую опять вляпался тупой украинский социум.