06/19/2003 | Анатолій

Панове!
Деякі Свистовичі, Рабиновичі та Януковичі дуже вже не хотять, щоби я публікував цю інфо. Але я хочу показати, що є євреї для нашої України. Як видалять, то ще раз покажуть своє обличчя. А отже, копіюйте та читайте-
Анатолій

ЄВАНГЕЛІЄ ІСУСА ХРИСТА - СПАСА ОРІЇВ .
Дві тисячі років тому Богиня УСА (за Відами Уранішня Зоря), послала возвишеного учителя ІСУСА (ЄЗУСА-за Північною Відичною традицією, тобто він Є з Уса), в Юдею, народ якої, очолюваний фарисеями під таємним проводом левітів, які призначили його “боговибраним народом”, точніше Чорнобогом (Дияволом) вибраним народом, пішов шляхом підкорення інших народів, підкорення Природи та володарювання над нею.
Про прихід Ісуса було відомо завчасно. А саме, у відичних текстах Бгавійша Пурана (санскр. Зафіксовані події майбутнього), з посиланням на пророцтво Махаража Шалевахина, за три тисячі років до пришестя Ісуса з прямим посиланням саме на це ім’я, спрогнозовано його явлення на Землю, місце його народження, імена його батьків, його діяння, його страждання від “амалекитів” – юдейських фарисеїв. В збережених до цього часу текстах “Євангеліїв” також є рядки, що дають посилання на це пророцтво,
“Євангеліє від Матвія”, (26: 23-24)
“Він же сказав у відповідь: той що опустив зі мною руку у страву, цей продасть Мене; байдуже, Син Людський іде як написано про Нього”.
Откровення пророка Магомета хоча і зроблені вже після розіп’яття Ісуса, але теж ні у кого з авторитетних містиків не викликають сумнівів.
“Коран”. (Сура 3. Сімейство Імрана, 40-43);
“І сказали янголи “О Мар’ям! Ось Аллах радує тебе вістю про слово від Нього, ім’я якого месія Іса, син Мар’ям...” “Сказав він: “Так! Аллах творить, що бажає. Коли він вирішить якусь справу, він тільки скаже йому: “Будь!”- і воно буває.” “І навчить він його писанням та мудрості, і Торі, і Євангелії, і зробить посланником до синів Ізраїла”.
Отже, його чекали.
Висвітимо три історичних факти, що збереглися в древніх документах для тих українців, які сьогодні сприймають себе послідовниками Ісуса:
По-перше, Ісус народився на 6 років раніше (у 5502 р.с.с.), ніж це приймає офіційна Церква. Це легко перевірити, бо саме правлячий в часи Цезаря Августа Єрусалимський цар Ірод Актина, від якого батьки Ісуса тікали до Єгипту - видав розпорядження щодо вбивства дитини Ісуса, відповідно до багатьох збережених історичних документів, помер за 4 роки до офіційного Різдва Христового.
По-друге, фарисеї під проводом левітів, що заховали від свого народу містичні Знання і старанно ховають ці Знання і зараз, внесли до Євангелій небелиці щодо непорочного зачаття Ісуса Дівою Марією. Нагадуємо читачам, що мати Ісуса названа Дівою, що означає Богиня, а ім’я Марія свідчить про її відношення до Духів Землі. Це означає, що вона була інкарнацією на Землі Богині Духів. Істина у тому, що навіть якщо її син не був зачатий її чоловіком Йосипом, а Богом Любові, то у відповідності з Відами (та і фізиології), статися це могло тільки природним шляхом за всіма законами матеріального світу. Щодо слів, що Ісус цнотливо народжений говорить, що він справді народжений Богинею.
По-третє, біографія Ісуса з 12 до 30 років просто заборонена до вивчення всіма Християнськими церквамі і сектами. Заборонено будь-який погляд християнина в бік Сходу. Якщо грамотна людина навіть поверхово ознайомиться з Відичними текстами, а особливо з санскритсько-російським (нажаль українського не знайшлося) словником, як зразу ж відкриються всі руйнівні для юдео-християнства таїни.
Але це вже не таїни. Ми розкриваємо їх вам на сторінках цього Євангелія.
Ісус, коли ще був дитиною, тихенько пробирався до тих мандрівників, які відрізнялися містичними знаннями. Маючи Божественне походження та призначення, він вивчав ці науки з таким успіхом, що на юдейському святі Песах у Єрусалимі, найвидатніші вчені та вчителі закону Ізраїля, в т.ч. глава Синедріону Галліл, проти традиції почитування старості та підлеглості юнацтва, з глибокою повагою вислухали лекцію Ісуса, якому було всього 10 з половиною років. Після цього Галліл упросив Йосипа та Марію залишити їх сина Ісуса на один рік для освіти в Єрусалимському храмі. Через рік Ісус повернувся до Назарету. Коли Ісусу виповнилося 12 років, мандруючий по Близькому Сходу Раввана (принц індійського штату Орісса) почув як він сперечається з фарисеями у храмі і запросив його до Індії. Ісус помандрував до Пенджабу, ненадовго зупинився у джайнів, а потім на чотири роки залишився у храмі, названого одним з епітетів Вишня – Владика Світу (Джаган-натга). Сьогодні місто, в якому знаходиться цей храм на березі Індійського океану, називається Джаганнатгапур.
Інформація про візити Ісуса зберігається в багатьох монастирях Сходу в формі рукописів та документів того часу. Тисячі древніх свитків та книг про Ісуса мовою палі (непальською) зберігається в монастирях Тибету у Лхасі. Найвідомішим є текст мовою палі, що зберігається в бібліотеці ламаїстського монастира Хеміс в Ладаці, що на півночі Індії, з якого приходили волхви до немовляти Ісуса. Під назвою “Тибетське Євангеліє” ці тексти опубліковані в Харківському журналі “Вєра і разум” в 1910 році і в тому ж році окремою брошурою в Петербурзі, видавництвом “Вєстнік знанія”.
“Тибетське Євангеліє” (Гл.V, вірш 1-5):
“Чотирнадцяти років молодий Ісса, благословенний Богом, переправився на інший берег Інду і поселився у Орійців, у благословенній Богом країні”.
В храмі Владика Світу Ісуса навчав жрець Ламас Брам. Там розумний учень вивчив Віди а також містичну йогу. Він оволодів декількома містичними сідхами – вмів ходити по воді, перетворювати одні матеріальні речі у другі, проходити кріз стіни, зменшувати розміри свого тіла до тих меж, щоби вільно входити всередину каменя, зберігати та контролювати життя в своєму тілі навіть тоді, коли тіло знаходиться у стані клінічної смерті.
Покинувши храм, Ісус ще два роки проповідував у Індії в містах Раджгир, Варанаси та інших. Трохи згодом йому прийшлося рятуватися від брахманів, які почали своє брахманське положення передавати у спадщину і за його викриття хибності цього задумали його вбити.
Ісус іде в Непал, де проводить ще 6 років, вивчаючи Відичні Священні тексти і ознайомлюючись з виниклим за 500 років до його візиту, буддизмом. В Бенаресі його вчителем був видатний цілитель Індії Удрака. В Гімалаях в м. Капилавасту –Учитель Менгесте, найвидатніший мудрець всього Сходу. І скрізь після Ісуса залишилася слава та документальні свідчення.
В архівах Ватикану до сьогоднішнього дня зберігаються, але заховані та заборонені для вивчення близько 60 древніх рукописів, що розповідають про Іссу (так Ісуса називають у всіх Східних текстах, включаючи Коран), які за різних часів привезені з Єгипту, Китаю, Індії, Тибету, Аравії християнськими місіонерами.
З Гімалаїв двадцятирічний Ісус іде в Персію. Між ним та зороастрійськими священниками Авістійцями виникає ворожнеча. Зороастрійські жерці виганяють Ісуса в пустелю в розрахунку, що на нього нападуть дикі звірі. Але Ісус, знаючи свою долю, добирається до Палестини. Коротка зустріч з матір”ю і він іде до явсеїв (ессеїв) до Єгипту. А в 30 років повертається знову на свою Земну Батьківщину.
Про всі ці факти його біографії говорять і сховані в запасниках Ватикану звитки та фрагменти, знайдені археологами після 1947 року буля Мертвого моря в Ізраїлі та в Наг-хамаді в Єгипті, так звані “Звитки Мертвого Моря”.
Юдеї знаходилися тоді (як, між іншим, знаходяться і зараз) на рівні “карма міманса”-служками Богу Шиві (Сива-оту), який за Відами надів на себе личину Диявола в епоху Калі-Юга. Через це загалом найзаслуженіші з них можуть попасти лише на рівень (планету) Вітала до Бога Шиви і його Дружини Бавані та інші нижчі Райські рівні, які описані в “Книзі Бога В’яза” і де проживши до кінця Сварожого Дня, вони обов’язково будуть знищені часом разом зі своїм матеріальним світом.
Щоб дати їм можливість пізнати шлях назад на Вищі Райські рівні, Богиня УСА прислала до них Ісуса, але перед цим до них прийшов його двоюрідній брат – Іван, син Єлизавети, сестри Марії та праведника Захарії. Іван вісімнадцять років виховувався у явсеїв в Єгипті в Учителя Мафіно і отримав прозвище Предтеча, Іван Христитель. Це своє прозвище він мав задовго до катування Ісуса і виникло воно не від знаряддя вбивства - хрест, а від імені енергії любові Всевишнього - Харі, обряд запрошення пригостити (любов”ю), що мовою Богів звучить “їсти”(жертва, жерти). Таким чином, використовуючи санскритську (та українську), в якій голосні звуки після приголосних не пишуться і не оголошуються, отримуємо Христ-итель – що буквально означає “той, що пропонує пригоститися Харі”. Хара - це відповідність енергії любові Всевишнього.
Іван охрещував водою конкретно юдеїв – слуг (Чорнобога) Диявола, які покаялися, готуючи їх до прийняття Відичних Знань і повернення до Богів Православ’я. Прийняття деякими з юдеїв хрещення від Ісусового брата Івана – це перехід на рівень “карма-канди”, “карма-йоги”, де людина озброєна Відичними Знаннями першого ступеня, свідомо покращує свою карму доброчинними справами і отримує можливість попасти на Вищі (енергетичні) Райські рівні.
Опис древнього обряду хрещення, очищення водою, що проводив Іван навіть з Ісусом, закарбовано в “Євангеліє світу від явсеїв”, яке заховане від людей Ватиканом. Цей обряд складається з семиденного посту серед природи, спеціальні дихальні практики та повітряні ванни. Потім багаторазове промивання шлунку чистою водою, обмивання в річці, сонячні ванни. Це процес очищення тіла, проходження перших аскез для підготовки свідомості з метою переходу на другий ступінь самосвідомості “ж’яна-канда”. Цьому вчили явсеї – древнє релігійне Братство Білобога.
У Івана яхвісти, що покаялися, охрещувалися і таким чином, готувалися до обряду вогневого посвячення (ініціації вогнем), яке мав проводити очікуваний Учитель, що ніс знання рівня Анти “бхакти-йоги” – Знання про особисту концепцію Всевишнього Бога та його 108 проявів на Землі, про особисті взаємовідношення любові до Всевишнього. Про можливість перестати бути нематеріальною іскрою у матеріальному тілі, розвинути цю іскру в матеріальному тілі і пішовши до Світу Безмежжя, зберегти індивідуальну свідомість, залишившись особою і продовжувати там своє вічне, повне щастям життя.
Цей третій етап навчання завершується Відичним обрядом посвящення (ініціації), прийняттям Учителя і Православного вічного імені учнем. Проводиться спалювання на вогнищі карми і наводиться містичний зв’язок з Богом .
“Євангеліє від Матвія”
“Я охрещую вас у воді в покаяння, але той що іде за мною сильніший від мене, я не достоїн понести взуття Його”.
Зверніть увагу також на те, що 11 апостолів Ісуса були галілеянами (яфетичними, білими), крім одного симіта і всім одинадцяти він дав орійські імена, крім Юди тільки тому, що той мав його продати.
З Євангелій ми знаємо і те, що після повернення Ісуса на Близький Схід, його брат Іван Христитель був закатований царем Іродом на прохання Іродіади, дочки його коханки Соломії. Соломія затамувала злість на Івана за відмову від порушення ним целібату, обов’язкового для містиків-явсеїв і який не вступив з нею у статевий зв'язок. А згодом, за вимогою фарисейського Синедріону, римський намісник Пилат був змушений закатувати і того, що прийшов від Богині Уранішньої Зорі – Ісуса.
На відміну від Будди, Ісус не засновував нової релігії. Він лише хотів повернути юдеям – служителям Чорнобога “Євангеліє”, тобто втрачені ними Древньоорійські Відичні Знання – про культурну традицію, якою ідуть для досягнення найвищої любові. В самих текстах “Євангелія” постійно підкреслюється, що до євреїв і тільки до євреїв прийшов Ісус і тільки до них посилав своїх учнів - Апостолів, бо всі інші народи ще жили відповідно до настанов Від і сповідували Гіперборійську традицію.
“Євангеліє від Матвія” (10: 5-6):
“Цих дванадцять послав Ісус і заповідав їм, говорячи: на шлях до язичників не ходіть, і у місто Самарянське не заходьте, а ідіть до загиблих овець дома Ізраілева”.
“Євангеліє від Матвія” (9: 12-13):
“...не здоровий має нужду у лікарі, але хворі.... Бо я прийшов призвати не праведників, а грішників до каяття.
Гадаю ясно, що Ісус не міг дати для масової юдейської свідомості Анту, Вищий рівень Знань світогляду про любов до Всевишнього. Тому, навіть найкращим своїм учням він втаїні давав Знання найвищого рівня.
“Євангеліє від Івана” (16:12)
“Ще багато маю сказати вам, та тепер не можете все вмістити”
Обряд пропозиції їсти Харі (пожертва їжі, хліба) є вкрай важливим, бо в пропозиції пригостити конкретного Бога зашифровано ключ до отримання бажаного результату, досягнення конкретної мети життя.
В Україні, наприклад, будь-яка мати , даючи освячену нею їжу дитині, каже - “Їж, їж, ням, ням” (санскрит - шукай, шукай там Вищу істину).
Ісус поступово давав освіту (просвітлював) своїм учням, бо Найвище знання це найкраща зброя. І передача його в руки тих, чия свідомість не готова до цього, подібна до передачі в руки дитині або нерозумному бактеріологічної чи ядерної зброї.
Ісус відмінив обрізання, як містичний обряд вбивства бога Хайя, тобто диявольського кодування. Він особисто виганяв торгівців з храму. З мужністю заперечував заповіді, залишені юдеям тим, що прийшов щоб зв”язати з Майєю (Мойсей), тобто стати слугами Чорнобога.
“Євангеліє від Івана” (8: 38,49)
“Я кажу те, що бачив у Отця Мого, а ви робите те, що бачили у отця вашого”.
“Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого. Він був людиновбивцею від початку і не встояв у істині, бо не має в нього істини. Коли він бреше, він говорить своє, бо він брехун і батько брехні”.
Ці слова Ісуса настільки однозначні, що будь-яка спроба шукати в них іншу, приховану думку розрахована тільки на невігласів.
“Ваш отець” - це сказано не про конкретного батька, а про містичного покровителя синів Ізраїлевих. Між іншим, ще ніхто не осудив великого італійського художника XVI сторіччя Мікеланжело, який виліпив скульптуру Мойсея з рогами. Бо він, ліплячи, опирався на ще досить відомі в його час древнєіндуїстські тексти. Саме так, з рогами, малювали Мойсея всі художники середньовіччя. Під час розкопок древньошумерських поселень знайдені статуетки, що показують шумерів та древніх семітів. І там семіти зоображені з рогами.
У Корані” Мойсея названо “Мусса” –“той що дає красти, грабувати, знищувати”. Заповіді –“Знання для тих хто контролюється та захищається уособленим цифрою шість”, про це він продиктував зі слів постійно зявляючогося йому з неба “Сущого”. Зауважимо – не Всюдисущого, а просто Сущого. І про це однозначно свідчать слова Ісуса, не підкоректувавшого, а відмінившого всі десять заповідей Мойсея і надавшого взамін сім своїх. Пряму протилежність заповідей Мойсея та Ісуса не може побачити тільки той, хто не бажає бачити, або сліпий.
“Євангеліє від Матвія” (5: 33-34,37)
“Сказано древніми: не преступай клятви, виконуй перед Господом клятви твої. А Я кажу вам: не клянись зовсім... Але хай буде слово ваше: да,да; ні,ні; а що поверх цього, те від лукавого”. “Поверх цього”, як видно з тексту - клятва. “Лукавий” - то Сатана. І Мойсеєва вимога дати клятву, заключити заповіт (угоду) і дотримуватися цієї угоди, за словами Ісуса – це від Сатани. Ісус знав, що юдаїзм з самого початку був не релігією, а одною з форм демонізму. Бажаючи повернути в Юдею орійський світогляд, він називав лицемірних ідеологів єврейських соціально-культових структур так, як їх називали Боги і як вони себе називали- фарисеї (санскр. ті що вийшли від Змія, що між Великою та Малою Ведмедицями).
Деякі сьгоднішні політикани, прочитавши наше пояснення, назвуть і після цього юдаїзм та його похідну - Християнство одними з Богоцентричних релігій, що говорить про прості масонські виверти, або, вибачте, про останню стадію спотворенності розуму. Зміст слів Ісуса пояснюється в них самих і немає потреби в додатковому тлумаченні: “Сатанинське зборище, що називає себе юдеями”.
На заміну фарисейського вчення Ісуc відновив втрачену на Близькому Сході і принесену їм туди гіперборійське вчення про особисту любов до Всевишнього.
І ще. Господом першого Пантеону Православних орійських богів є РА. Тому учні Ісуса, неодноразово звертаючись до нього, кажуть Раві. Ра-ві означає – той, що прийшов від Господа РА.
Всім відомо також, хто вимагав від Пілата катування Ісуса – равини. Ра-вини - це ті, що завинили перед Господом РА.
За відичною традицією Ісус залишився живий і пішов до Індії. Проживши 108 років він пішов зі свого тіла. І до цього часу в селищі Роза-Балт, в штаті Кашмір, зберігається його могила. Ось уже близько 2000 років до цієї могили нескінченним потоком ідуть відвідувачі і несуть Ісусу квіти. Нажаль, це паломництво постійно замовчується всими масмедіа, які, як правило, знаходяться в руках у юдеїв.

Ні в Біблії ні в інших, заслуговуючих довір’я, джерелах Ісуса та його матір Марію ніхто ніколи не називав євреями. “Ісус галілеянин” чи просто “Галілеянин” – так він фігурує у Євангеліях. Між іншим, зовнішність Ісуса була зовсім не єврейська. Як відомо, у ХХ столітті дослідниками, шляхом сканування так званої Туринської плащаниці, вдалося створити найточніший портрет Ісуса, який широко публікувався у масмедіа. Русяве волосся, очі світлі і в них не побачиш застиглої, типово юдейської “світової скорботи”; ніс не великий, прямий, правильний; чітко окреслені шляхетні губи. Саме таким він зоображений на багатьох іконах у старих українських традиційних, та несинодоїдальних храмах.
Про те, що Ісус не єврейського походження, що він душею і тілом був орієм, свідчить і його східне паломництво.
Зважуючи на те, що Ісус після паломництва та навчання повернувся саме в Галілею, говорить про те, що тільки там він міг отримати підтримку, тільки там була його паства. Саме тут у Галілеї він прочитав основні свої проповіді та здійснив основні чудеса.
Церковні єрархи савеліянської церкви, особливо католицькі, національне питання Ісуса не вважають суттєвим. На їх думку, оскільки Ісус народився в Ізраїлі, то він єврей. А його матері Марії вони навіть приписали родовід від самого царя Давида. Але це не відповідає істині. Марія народилася у 19 році до н.е. від батьків галілеян Якима та Анни. Померла у 48 році н.е. в Ефесі. Ісус народився в 6 році до н.е. від Діви Марії і Святого Духа у Віфлеємі, як повіствують Євангелії. Названим батьком його був єврей Йосип Пантер (28-е коліно роду царя Давида). У Євангелії сказано: “А Яків породив Йосипа, Маріїного чоловіка, у якої народився Ісус, званий Христосом” (Мт.1.16)
Коротка ремарка. Насправді ж це досить гостра проблема, що дає безпосередній вихід на расову проблему та політику. Як відомо, походженням Ісуса дуже серйозно цікавилися німецькі етнологи. У цьому напрямку активно працював духовний батько німецьких расистів Г. Чемберлен. У процесі своїх досліджень, які охоплювали і Україну, він отримав багато доказів про орійське походження Ісуса. Це надало йому підставу рішуче заявити, що Ісус та його Апостоли (крім Юди) не мали жодної краплі єврейської крові. Однак профашистська орієнтація вченого не дозволила йому бути відвертим до кінця і визнати, що плем’я Ісуса генетично і духовно пов’язане із галілеянами, пращури яких північнопонтійські сколоти (кельти, як іх називали пізніше), прийшли в ІІІ ст. до н.е. в Палестину із Прикарпаття.
До них у Північній Палестині вже багато століть жили нащадки гіксів, скіфів, троянців, сарматів, які приходили сюди з Припонтиди, сьогоднішньої України. Тут було багато міст і селищ з “руськими” назвами (Скіфополь, Рама) та й назва річки Йордан запозичена з однієї з річок Дніпровського басейну. Фактично Палестина на той час виглядала як клаптикова ковдра. Головними тут були три “провінції” –Іудея, Самарія та Галілея. Вони мали автономний статус (між ними навіть інколи спалахувала міжнаціональна ворожнеча), хоча політично це була єдина Юдейська держава. Причому, галілеяни настільки не вписувалися в Ізраїль, що навіть цар Соломон віддає 20 міст Галілеї Хіраму - язичницькому царю Тира. Але і Хіраму ці міста не сподобалися своїм високим духовним Відо-Вістичним Православ’ям та гордими людьми, вони не вписувалися в уже з вихолощеним язичництвом Фінікію. І це цілком закономірно. Адже Галілея славилася своїм знаменитими містичними знаннями, мала висого рівня жерців-волхвів та великих провидців. Ще і досі галілейські гороскопи та пророцтва дуже цінуються не тільки на Сході, а й у Європі. Відомо, що духовне вчення придніпровського Гелона - столиці скіфів сколотів, про яку писав Геродот, і всього Трипілля були передані палестинським явсеям – громаді, до якої належали батьки Матері Марії і в якій виховувалися Іван Христитель та Ісус. Галілея тоді була ніби діаспорою Галичини і Борисфенії.
Ця обставина, до речі, і ускладнила становище Ісуса в Ізраїлі, особливо в Єрусалимі, його вважали іноплеменником і навіть расово неповноцінним. Коли “чистокровні євреї” кричали Пилатові: “Розіпни його!”, ними якоюсь мірою рухало почуття патріотизму (як це іноплеменника оголошують царем Юдейським). А от заступається за Ісуса дружина Пилата- галілеянка.
Як відомо з історії, галілеяни у І сторіччі н.е. пішли з Палестини на північ. Адже відомо, що після галілейського повстання в 66 році н.е. римляни вирішили стерти навіть пам’ять про непокірних назореїв та галілеян, перейменували галілейські топоніми та і сам етнос, давши йому ім'я, від тодішнього римського імператора Тиберія - тиверці. Вигнані зі своєї батьківщини галілеяни пішли спочатку у малу Азію (в етнічно близьку їм Кападокію), а звідти на Припонтиду до річок Дністер, Буг, Дніпро. Тут, асимілювавшися з місцевими аборигенами (нащадками сколотів та кімерійців) створили Тиверію – об'єднання племен, що входило до антського союзу слов'ян. Тиверія позначена на старих мапах подніпров'я.
За біблійною етнологією, чисельність і питома вага зайшлих у корінному населенні країни можуть бути не великими, а проте достатніми для домінуючого впливу на весь етнос та його історію. Тиверці були меншиною на землях Північної Припонтиди, але їх духовний вплив визначив склад усього племінного союзу. І трансформуючи антське об'єднання, тиверці створили етнічну основу для формування Галичини, що стала українським сакралом, духовним коренем Київської Русі.
Цим напевне зумовлений і особливий інтерес окультних антропологів до галичан (серед останіх широко практикувалися виміри черепа, вивчення форм вуха, носа тощо) та палестинських галілеян.
Нам, українцям, а особливо галичанам, нащадкам трипільських оріїв, треба пам'ятати і пишатися тим, що наші пращури дали світові найвідомішу особистість- ІСУСА ХРИСТА !
І ще одне. У Біблії є дивне пророцтво Ісаї (VIII.23-IX.1):”Перша пора злегковажила край Завулонів та край Нефталимів (Галілея), а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів (язичників, православних). Народ який у темряві ходить, Світло велике побачить і над тими, хто сидить у краю тіні смерті, світло засяє над ними”. Як бачимо біблійний пророк підкреслює, що Галілея не була у пошані у юдеїв, оскільки була поганською-православною, жила у темряві. І це не дивно, адже відо-вістичне Православ’я прибульців з півночі не вписувалося в “істинну” з погляду юдаїстів, релігію. Також зверніть увагу, йдеться про приморський шлях (смуга вздовж Середземного моря, якою йшли народи з півночі). Усе це благословляється пророком, що передбачає велич землі Галілейської, на якій засяє світло велике, тобто Відо-Вістичне Православне вчення Ісуса. Гордіться ж своєю нацією, нашадки Ісуса-українці!

CАВЕЛІЯНСТВО- ЩО ЦЕ?
За 18-20 років після розп’яття Ісуса один молодий єврей на ім’я Савел отримавши релігійну фарисейську освіту і, досягнувши посади Єрусалимського першосвященника, під проводом жерців-левітів став найбільшим гонителем послідовників Ісуса. Савел походив з юдейської аристократичної родини і отримав ортодоксальне фарисейське виховання. Відомо, що Савел отримав Римське громадянство, за яке його батько заплатив дуже великі гроші. Попутно, подібно до майбутніх юдейських комуно-більшовитських вождів, він змінив своє юдейське ім’я Савел на псевдонім Павел. Маючи фанатичні погляди, він навіть отримав у головного юдейського священника спеціальний дозвіл на переслідування послідовників Ісуса за межами своєї єпархії - Єрусалима.
Пізніше Павел-Савел умовив корумпованих Римських правителів у тому, що учення Ісуса, як Північно-Відичне знання Вищого рівня, підриває Відичну ж, але уже матеріального рівня, релігію Рима і що “якщо повстання не можна зупинити, то його треба очолити”. Отримавши дозвіл деградованих Римських можновладців, він видумав красиве оповідання, що ніби-то по дорозі до Дамаску йому було явлення Ісуса, який уповноважив його стати головним розповсюджувачем свого вчення. У “Діяннях Апостолів” є три описи цієї “достопам’ятної” події: один раз оповідь ведеться від імені автора, а двічі розповідає про своє навернення сам Павло у своїх виступах перед мешканцями Єрусалиму і перед царем Агріппою. У цих версіях сходиться тільки те, що сам Ісус не з’явився, що небо осяялося сліпучим світлом і пролунав голос Ісуса. Але в інших деталях є явні розбіжності. Отже:
У першій версії (9:7) супутники Павла “стояли заціпенілі, чуючи голос, але нікого не бачачи”.
У другій версії (22:9) вже усе навпаки: ті самі супутники “світло бачили й полякалися”, та голосу не чули.
У третій версії (26:13,14) Павло говорить, що побачив з неба світло, яке “осяяло мене і тих, хто йшов зі мною. Усі ми попадали на землю”; супутники поводилися однаково з Павлом, а отже мусили бачити і чути те ж саме, що і він.
У двох перших версіях Ісус ніби говорить приблизне одне й те саме: “Савле! Савле! Чому ти гониш мене? Тяжко тобі проти рожна йти”. А от у третій версії він уже говорить зовсім інше: “Я Ісус, якого ти гониш. Та встань і стань на ноги твої; бо я для того і явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що я відкрию тобі, збавляючи тебе від народу іудейського і від язичників, до яких я тепер посилаю тебе відкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і від влади сатани до бога, і вірою в мене отримали прощення гріхів і майбутнє з освященими” (26:15-18). Цілком очевидно, що доктрина, яка стосується ролі та значення Павла у християнстві була пристосована до своєї пропагандиської мети і автора абсолютно не турбували текстові розбіжності.
Терміново фарисеями, на чолі з тим же Савлом, але вже самоперейменованим у Апостола Павла, для масового обдурення гоїв було винайдене псевдорелігійне вчення, яке з самого початку офіційно називалося християнством.
Прочитайте “Євагеліє від Матвія”, та й інші також. Ісус не просто відмінив всі заповіді Мойсея, він навіть процитував кожну з них і дав прямо протилежні настанови. Наприклад (Глава 5: 43-47) “Ви чули, що сказано: Любіть ближнього свого і ненавидьте ворога свого. А я говорю вам: любіть ворогів ваших, благословляйте проклинаючих вас, благотворіть ненавидячих вас і моліться за скривджуючих вас і гонителів ваших, да будете синами Отця вашого Небесного, бо він повелеває сонцю Своєму сходити над злими і добрими і посилає дощ на праведних та неправедних. Бо якщо ви будете любити люблячих вас, яка вам нагорода? Не теж саме роблять і митарі? І якщо ви вітаєте тільки братів ваших, що особливого робите?”
З цих рядків добре видно, що настанови, які Ісус давав своїм учням, з яких готував верству волхвів, в результаті умілого цензурування юдеями і підступно виконаного ними напівперекладу, подаються як обов’язкові для кожної людини. А між іншим, для інших соціальних верств Ісус давав інші, відповідно до їх обов’язків, настанови. Засвідчитися в цьому легко навіть на прикладі раніше приведеної цитати. За санскритським словником звукоутворення “зич” має декілька значень, в тому числі і “військовий підрозділ”, а слово “ники” -“убиваючі” . Виходячи з цього, Ісус говорить потенційним волхвам-священнослужителям: “І якщо ви вітаєте тільки братів ваших, що особливого робите? Чи не так роблять язичники?, вказуючи цим на протилежні вимого до верстви витязів, обов’язок яких саме знищувати ворогів.
Крім того, що спотворивши християнство Савел, як і всі його соплеменники, картаво розмовляв, він мав на собі ще три печаті Диявола – був рижим і косооким та мав великий горбатий єврейський ніс. При цьому, він неухильно слідував прикладу Мойсея, вважаючи себе розумнішим від Бога, підправляв Святе Письмо. Саме Савел викривив з точністю до навпаки все головне у вченні Ісуса, а його самого підступно возвеличив, створивши з Ісуса такого кумира, яким той не збирався бути. Саме за це між Петром та Павлом існували перманентні несприйняття та конфлікти.
Сам же Савел знав, що за індійськими трактуваннями Від, Головним Богом є Крішна. Знайомий він був також і з десятою Піснею “Книги Бога В’яза”, в якій розповідається билина (на той час тритисячерічної давнини) про те, як одного разу Бог Агонь вирішив спалити ліс. Але Крішна, який на той час був втілений у маленького хлопчика, рятуючи людей і показуючи їм свою могутність, просто з’їв вогонь.
Коротка ремарка - Крішна, крім того, мав ім’я Гал, що означає чорний. Галом також називали і Мойсея. В ранньому юдаїзмі, що багато чого взяв з Від, Крішна – Гал - Мойсей – є одною особою. Але в пізньому юдаїзмі ці особи фарисеями розмежовуються.
І ще, дуже дивним виглядає те, що саме так званий Апостол Павел залишив після себе найбільше письмових канонічних та апокрифічних свідчень щодо вчення Ісуса та про самого Ісуса. А як і могло бути, на авторитет цього самозваного Апостола працювала ціла когорта юдейських писців фарисеїв. А вони вміли і вміють зараз писати свої багаточисельні витвори для одурення гоїв.
Далі щодо так званого Апостола Павла. Як тільки 67-річний Савел в “Посланні до євреїв” згадав про те, що “Бог наш є огонь поїдаючий”, співплеменники зразу відрубали йому голову. Та ще так старанно, що вона покотившись, тричі підстрибнула, а Боги зробили так, що в цих місцях із землі забили три джерельця, засвідчуючи волю Божу та праведність зробленого.
Хочемо звернути вашу увагу ще й на те, що так званий Апостол Павел був євреєм (всі інші Апостоли були галілеянами-оріями), який замінив у когорті Святих Апостолів Ісуса, Юду, котрий був служкою Чорнобога і, як відомо, наклав на себе руки. Таким чином, юдейські вітці знову підставили людям служку Чорнобога.
А для обдурених гоїв юдеї об’явили Ісуса Богом і створили культ його матері.
У Корані, як відомо, Ісуса називають (як і його учні) Учителем.
А що сталося з учнями Ісуса, з яких він готував орійських волхвів. Сталося те, що мало статися з послідовниками Північної Традиції, коли цим процесом керували ті ж особи – левіти.
Апостола Матвія – спалено на хресті.
Апостола Якова Заведеєва (брата Івана) – вбито мечем за наказом Ірода.
Апостола Симона Зилоста – прийняв смерть у Персії в місті Суанир.
Апостола Хому – догнали в Індії і вбили списами.
Апостола Андрія – розіп”яли на косому хресті у Греції.
Апостола Юду Фаддегея – вбито у Вірменії.
Апостола Петра – В Римі розіп’яли на хресті вниз головою.
Апостола Якова – скинули з даху храма і добили на землі.
Апостола Івана – пробували отруїти, отрута не діяла; кинули в котел з киплячим маслом, вижив; заслали на острів Патмос де він і помер.
Лука не був Апостолом, але постійно супроводжував Івана і був повішений на дереві.
Апостол Іуда Іскаріот – тільки він один симіт, сам повісився після зради Ісуса.
На заміну святих, чистих, ініційованих Ісусом волхвів, на простори Європи були кинуті виродки-єрархи спотвореної християнської, а точніше савеліянської церкви.



АМОРАЛЬНІСТЬ ОТЦІВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ.
Описати документовану історію щодо злодійств та розпусти кожного з отців Християнської Церкви можливо, але для цього необхідно видавати багатотомний твір. Я гадаю, розумному читачеві досить і декілька прикладів.
Перші сім дияконів Єрусалима, на чолі яких стояв Миколай, прославилися тим, що проголосивши жінку виплодком пекла, відверто займалися зі своїми прихожанами гомосексуалізмом. Це відомо всім і записано в аналах історії. Вони та їх послідовники ввійшли в історію Християнства як “николаїти”. Через те, що не всі прихожани чоловічої статі погодилися відмовитися від прекрасної статі і звернути погляд на своїх братів, та й жіночу частину пастви також треба було зайняти служінням не Всевишньому Богу а Дияволу, за деякий час николаїтів у Християнстві витіснили “гностики”. На відміну від своїх конкурентів, вони рекомендували християнам іншу крайність у сексуальному житті - об”явили всіх жінок колективною власністю.
Але дуже за короткий термін юдейськими засновниками нової релігії будь які обмеження здалися лишніми, тому буквально за десятиріччя николаїти і гностики були витіснені “валентинианами”, які дуже мудро з’єднали обидві точки зору і затвердили - допустимі всі види сексуальних спотворень.
Напочатку світська Римська влада забороняла суперцинізм послідовників “Апостола Павла”, із середовища яких уже кувалися і псевдосвятоші. В результаті цього ще один Павло із Фіванди, пустельної древнєєгипетської провінції, був зловлений коли займався розпустою з власною сестрою.
Наголошую, що це не чутки, а документи з архіву папського двору у Ватікані.
У часи Святого Корнелія ціла ватага юдо-християнських священників була засуджена за гвалтування монахинь одного монастира.
Один з перших Християнських Першосвященників Лев-1 (440-461р.р.) видав булу, в котрій від імені Церкви давав право кожному батькові продавати свою дочку в сексуальні рабині всякому, хто захоче і може заплатити. Багато його наступників, не переобтяжуючи себе законотворчістю, виховували паству своїм особистим прикладом. Пересічний приклад - Папа Вігілій (537-555р.р.). Все його життя – це ланцюг важких злочинів. Під час правління цього злочинця духовенство впало в розпусту. Більшість жіночих монастирів перетворилися у відверті платні будинки розпусти. Крім того, Вігілій особисто був відомий як кваліфікований содомит. Якось навіть він убив своїм папським патериком хлопчика, який посмів йому опиратися. Тоді народ не втерпів і витягнув папу на мотузці на вулицю і покарав його батогами. Прийшлось бідного папу терміново замінити на іншого. Нажаль, так свідчать архіви Ватикану.
Пелагій ІІ (579-590 р.р.) був великим гуманістом і тому видав булу, в якій запропонував своїм єпископам не вбивати дітей своїх невільних сексрабинь, а віддавати на “виховання” в монастирі, щоби вони у майбутньому також стали священниками. Нажаль, цей педагогічний експеримент спрацював тільки частково через смерть папи Пелагія від венеричної хвороби.
На зміну Пелагію прийшов Григорій І Великий (590-604 р.р.). Він прекрасно розумів, що влада злочинців може грунтуватися тільки на безглузді мас, тому половину своєї енергії направив на винищення античних книг, манускриптів, скульптур та пам”ятників багатійшої Відо-Вістичної спадщини. Другу ж свою половину енергії він, як і всі його попередники, направив на організацію “забав”.
Від наслідків своїх “духовних забав” авторитети церкви позбавлялися просто. Тому, коли за папу Григорія І Великого, для ремонту головного басейна жіночого монастиря в папській резиденції з нього спустили воду, на дні знайшли декілька тисяч мертвих тіл дітей. За такою, офіційно записаною в літописах, цифрою послідовників Християнства легко розібратися у їх статевих відносинах з монашками.
За папи Мартина І (649-655 р.р.) протиприродна розпуста була за норму церковного життя і священні отці не задовольнялися тільки хлопчиками. В пошуках пікантного сексу вони зайнялися скотолозтвом. Не дарма, подібне притягується до подібного.
Шановні панове, Французький король Карл Великий (768-814 р.р.) гадаю є для нас поважним свідком. Так от, цей Карл Великий під час візиту до Риму доніс папі Адріану І (772-795 р.р.) таку інформацію: “... священники своєю розпустою ганьблять християнство; вони торгують рабами, продають дівчат сарацинам, утримують ігорні та розпустні будинки, самі ж при цьому займаються тим, чим займалися жителі Содому”. Але папа є папа. Він таки зміг умовити короля що це і є християнська мораль.
У 855 році на папський престол була посаджена, або поставлена в пікантну позу, молода мама під виглядом чоловіка. Колективна коханка всього єпіскопату покуражилася в ролі папи більше року, але нежданно, негадано завагітніла. Згодом, за дев”ять місяців, як раз на свято Святого Вознесіння, в папському вбранні їдучи верхи і очолюючи хрестну ходу, почала пологи. Природа є природа. Фінал, нажаль, трагічний. Загородивши маму собою від багатотисячного натовпу, єпископи забили ногами її та дитину на смерть. От так. Не дарма, у “Талмуді” записано, що чоловік-єврей може робити з жінкою що завгодно, як з куском м”яса” Все- це значить: хочу-саджу на престол, хочу-забиваю ногами в живіт.
Ну а тепер ближче до сучасності. Папа Олександр VІ (1492-1503 р.р.) Намісник Бога Ізраїлева на землі тільки но був вибраний і надів папську тіару, як навіть Медичі (член конклаву, що його обирав) не втримався і сказав: “Ми попали в пащу до вовка і він з’їсть усіх нас, якщо ми не зможемо позбавитися від нього”. Так, вони знали рівень “святості” один одного. Крім стандартного для всіх пап набору злодійств та розпуст, цей християнський першосвященник відмічається в літописах папського двору деякими персональними “духовними подвигами”. Його дочка Лукреція ще до свого першого шлюбу брала участь у колективних сексуальних вакханаліях на папському дворі. При цьому, її сексуальними партнерами були його святость папа та його сини, тобто брати Лукреції. З першим шлюбом Лукреції не пофартило, тоді сам папашка розірвав її шлюб. Другим її чоловіком був дуже багатий сеньйор Іоанн Сфорц. Весілля, як завжди, закінчилося колективною оргією, в якій папа приймав участь разом з дочкою. (Все життя цього папи, в тому числі і надані епізоди щохвилини описані його особистим церемоніймейстером - єпископом Йоганом Бурхартом). Але Лукреція і після другого одруження полюбляла сексуальні ігри саме з папою та своїми братами. Ці ігри, інколи, навіть проходили безпосередньо на святих колегіях. Отакої.
Нажаль, описувати подвиги далі Християнських отців не вистачить паперу. Що ми бачимо зараз у ХХ-ХХІ столітті. Та ж сама розпуста, педофілія, содомія і відмивання наркогрошей, що там ще... А в наших, cхідних юдео-християнських отців - горілочка, дівчатка, брудні гроші...
То що ж зробили юдейські диверсанти під проводом левітів з ученням Ісуса:
- У християнських церквах запровадили культ мертвого, розіп’ятого бога. А
чим може допомогти мертвий, розіп’ятий бог?
- Назвали Ісуса Господом Богом, що ні він, ні його справжні учні ніколи не
говорили;
- Об’єднали Тору в одну Біблію з відкидаючим її Євангелієм;
- Обряд водного хрещення (очищення) профанизували до занурення немовляти у воду;
- Обряд вогняного хрещення (посвящення) відмінили взагалі;
- Винищили всі містичні Знання, обізвавши сатанизмом будь-які вправи з тонкими енергіями матеріального світу.
- Вихолостили з Євангелія пояснення всіх відичних містичних обрядів, у тому числі і древніх відичних обрядів цілительства.
- Ввели у церковний догмат постулат про першородний гріх. Як може сьогодні нормальна людина прийняти народження своєї дитини за гріховність?
- Навіяли брехню, що смерть Ісуса є спокутною жертвою за першородний гріх, що вимагав жорстокий Бог;
- З метою прив’язки Душі людини до фізичного тіла після смерті, ввели обряд захоронення небіжчиків, а не спалювання мертвих тіл, що створює проблеми Душам для наступної інкарнації;
- Підсунули своє юдейське свято Пасхи для гоїв. Це свято за єврейським календарем має найбільше значення і святкування його вважається священною справою всіх юдеїв. Бо прийнятий він “на згадку та увічнення найважливішої події у житті юдейського народу: Ангел смерті, тобто Диявол, пройшов по всьому Єгипту, умертвляючи всіх першородних дітей, у кожному домі, не зважаючи на стан господарів, за виключенням будинків усіх полонених юдеїв, що відмітили поріг жертвенною кров’ю, на знак своєї віри”.
“Містичне християнство. Рамачарака”.

РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА У ЄВРОПІ.
Савеліянство з його розповсюджувачами так званої віри було першою хвилею проповідування Християнства у Європі. Це перше проповідування не дало реальних плодів, але було потужним зернами Чорнобога, посіяними у Європі. Успіх був досягнутий лише проповідниками другої хвилі, які вже не були фанатиками віри. Жерці-левіти підготували їх так, що з одного боку вони могли красиво говорити про віру, а з другого – мали знання психології за допомогою якої впливали на людину, використовуючи її релігійні почуття.
Завданням проповідників другої хвилі було виключно впливати на правителів. Вони переконували правителів у тому, що християнська віра зміцнить його владу, зробить її вічною, держава буде повністю керована, контрольована та процвітаюча. З цією метою у церковні канони були введені доктрини: “Всяка влада від Бога”, “Правитель – намісник Бога на землі”.
У церковний догмат був введений обряд сповіді, яка дозволяла контролювати думки, бажання та вчинки кожного мешканця країни. Цим стали переконувати правителів, що так звана християнізація держави створить найкомфортніші умови для правління. Крім того, за фетиш було прийнято догмат “первородного гріха”та “рабства божого”, з метою впливу на маси перекручено та підсилено образ Пекла та мету Спасіння.
Зовні це виглядало справді так, але тільки зовні. Правителі, що повелися на ці хитрощі навіть не підозрювали, що вони підпали під правління зовсім інших сил та енергій.
Положення християнства у Римській імперії стало підсилюватися з 312 року, коли їм вдалося переконати імператора Костянтина у вигідності для нього особисто наявності у його державі християнських церков. Костянтин погодився надати їм заступництво, підтримуючи тим часом і храми римських богів. У результаті цього, положення християнства у Римській імперії значно покращилося, примножилися багатства, а наступні покоління християнських єпископів отримали могутність, що сягала могутності римських сенаторів.
Цей факт і багато наступних говорять про те, що так зване християнське вчення не могло розвиватися та впливати на суспільство без підтримки світської влади. Його лідери завжди прагнули тільки влади. Могутність Римської церкви є дуже велика і сьогодні, тільки де зараз Римська імперія? Випадковість, скажете? Виключення з правил, чи закономірність? Надати відповідь на це може історія держав наступних століть, аж до сьогоднішнього дня. Ніхто не може назвати ні одної держави нашої планети, яка б стала постійно квітнути з приходом туди християнства. І навпаки, можна назвати ряд держав, які пішли шляхом Римської імперії, шляхом розвалу та забуття.
І ще один цікавий історичний факт. Абсолютно в усіх країнах, які сприймали християнство, незабаром з’являлися євреї ніби-то не християнського, юдейського віросповідування і розгортали досить цікаву діяльність, з якої багатіли просто на очах. Їх діяльність набувала у всіх християнських країнах досить потужного характеру, що не могло не помічатися ні народом, ні правителями цих країн. Коли у якійсь з країн ця діяльність досягала кульмінаційної точки, народ починав бити євреїв, а уряд – виганяти їх з країни. Вже з початку другого тисячоліття нашої ери є відомими багаточисельні факти єврейських погромів у різних християнських країнах.
Були вигнані та розгромлені десятки єврейських общин у 1096 році на Рейні. У 1290 році євреїв вигнали з Англії. У кінці XIV століття у Іспанії було забито більше 100 тисяч євреїв. Правда за деякий час євреї знову тихенько поверталися у ці країни. Відомі єврейські погроми і у Київській Русі і пізніше очолювані особисто гетьманом Богданом Хмельницьким. Цей список історичних фактів можна значно збільшити, але навіщо? Нам абсолютно зрозуміло, що ситуації, які постійно повторюються на протязі багатьох століть і схожі одна на одну як однояйцеві близнюки є кимось запрограмованими.
А через те, що втрати несуть представники християнського світу та євреї також, то легко зробити висновок, що існує третя дієва сила, яка не несе втрат, а навпаки, має з цього дивіденди. Для цієї третьої сили і людина християнського світу, і єврей-юдей – це лише біороботи, якими можна легко маніпулювати з великим зиском.
Історики – дослідники, які намагаються докопатися до коріння вакханалії, що відбувається у світі на протязі тисячоліть, знаходять завжди лише євреїв, які ніби-то у всьому винні. Але якщо існує третя сила, то юдеї, як і християни, є лише маріонетками у руках цієї сили. Нащастя, ми знаємо що це за третя сила – це все ті ж жерці Чорнобога – ЛЕВІТИ, що відомі нам ще з часів Атлантиди та Єгипту.

БЛАГОВІСТУВАННЯ АПОСТОЛА АНДРІЯ
Ще за багато тисячоліть до н.е. на Русі існувало два рівні Посвящення і, відповідно, дві категорії священства.
Від самого джерела свого існування всі орії-руси були посвящені в першу ступінь. Як згадувалося раніше, ця посвята уявляла собою наявність простих знань про Дванадцять Богів, Силах, Енергіях, чи проявах Єдиного Всевишнього. Першій ступені належить і вчення про взаємопереродження цих Сил. Священник відповідної категорії, який здійснив мандру, називався тим, хто осягнув Колесо Перероджень. Бубон з дванадцятьма бубонцями по колу, - кудеса – символізували це Колесо. Кожний з дванадцяти богів мав своїх служителів – волхвів нижнього посвящення. Таким чином, існувало дванадцять кланів нижнього священства Русі. Вони і були священниками людей першого посвящення. Всі ці волхви, якому з дванадцяти богів вони б не служили, мали кудеса. Саме тому і називалися вони кудесниками, на відміну від волхвів вищого рівня, яких іменували Віди, і які мали патерицю (посох) із священого дерева - вишні.
Що ж до посвящених другого рівня, їх було не дуже багато на землях Русі. Цим посвященням були удостоєні як правило один з декількох сотень. Але удостоєні були воїстину волхвами, вони були не обрядовірцями, які чинили ті чи інші обряди не завантажуючи свій розум розумінням того, які властивості мають ті чи інші знаки. Таким чином, друга ступінь була Откровенням Єдиного Бога та всіх його проявів-енергій на Землі. Через наявність двох рівнів Посвяти у русичів, іноземцям було досить важко зрозуміти традиції наших пращурів. Часто древні автори залишалися у нерозумінні, яка ж є віра у русичів: в Бога Єдиного, чи у багатьох богів? Одним з небагатьох, хто зумів наблизитися до істини був Прокопій Кесарійський (VI в). Він писав: “Слов’яни... Єдиного Бога, Творця... сповідують. Поверх цього у них у пошані ріки та води, а також деякі малі боги”. М. Ломоносова відділяли від тих часів уже багато віків, але говорив про цю основу древніх слов”ян визначеніше: “... почиталі Єдиного Бога на небесах, которий імєл о ніх попєчєніє, однако земниє дєла поручал другім, малим богам” (М.Ломоносов, “Древня Російска Історія, 1758 г.).
Саме тому, що посвящені волхви другого рівня були знайомі з Гіперборійською Традицією, то їм було відомо про прихід Єзуса, що у Гіперборійській Традиції мав ще і друге ім’я - Туїсто.
Священниками, які знали таїни Триглава, були волхви-віди вищого посвящення. Вони були духовними наставниками і давали знання щодо приходу у Світ Вищої Істини. Саме вони знали і час, і місце приходу Ісуса в цей світ. Тому, коли час прийшов, вищі посвящені справді здійснили мандрівку через Схід “за тридев”ять земель, до Моря – Окияну, аж до Річки Йордану” і вклонившись немовляті Ісусу та надавши йому дари - золото, ладан та смирну, повернулися додому з розповідями, що виповнилося найдревніше пророцтво Гіперборійської віри. Ті ж волхви і надалі допомагали святому сімейству, регулярно направляючи йому золото для безбідного існування.
Як розповідають письмена, після того на землі Руські прийшов Апостол Андрій, який благовістував про прихід Боголюдини у цей Світ і що ім’я його Ісус Христос. З часу прийняття цієї вісті усі посвящені другого ступеню, спочатку по Дніпру, Волхову і до озера Ільмень, а пізніше і в других землях, стали називати себе християнами. Але це була чиста традиція, ще не викривлина савеліанством.
Святий Апостол пройшов всю нашу землю з півдня на північ. Його шлях простягався з Яви (явсеїв) до Нави (острови Валаам). Оповідь - древній рукопис, говорить: “Андрій від Єрусалиму пройшов Голяд, Косог, Роден, Скеф, Скіф і Словен, суміжних луками, досяг Смоленська і ополчений Скоф і Слав’янська Великого і, Ладогу оставя, у лодью сів, у бурне Обертаюче Озеро на Валаам пішов, хрестя усюди, і ставлячи скрізь хрести кам’яні. Учні ж його Сила, Фірс, Єлисей, Лукослав, Йосип, Козма скрізь зробили огради і всі посадники доїзжали до Словенська та Смоленська, і багато жерців охрестилися”.
Чим можна пояснити, що людина у ті небезпечні часи пройшла цим досить довгим шляхом і скрізь його зустрічали з радістю, чи, в усякому разі, без ворожнечі? І що приймали від нього посвящення люди різних народів та племен?
І, головне, що жерці освящувалися? Але дивного тут нічого немає. Святий апостол приніс не чужу віру. Першого учня Христа – його ж і послали до перших, хто прислав до Ісуса дари. Шлях його лежав у країну господа РА, містичний центр життя та Відичного вірування Русів, із ЯВИ до НАВИ, а саме з ЯВсейської фортеці Массада до НАВського острова Дивний, що серед Валаамських островів у Білому морі.
Апостол казав волхвам - відам, коли стояв на землі острова Дивний посеред кола з великих каменів, що були укладені тисячоліття тому: “здійснилися пророцтва віри вашої”. До цього валаамського кромлеха багато століть після творили паломництво не тільки волхви – руси, але і друїди кельти. “Народився, - благовістував Андрій,- як це ваші Віди уже знають, Спас - Син Людський. Троє ж від вас прийшли з Півночі через Схід і вклонилися йому. Ім’я на землі носив Ісус. Воно було написане і на хресті його, який він воскресінням переміг, а посвящені з Півночі рекли: народиться Єзус і переможе Древо. Син Божий на служіння призвав Дванадцять апостолів. Дванадцять світових сил вам відомі стільки, скільки ви живете у цій святій землі. Один лише зрадив його, одержимий силою, яку ви називаєте Чорнобог. Але Ісус поправ смертю смерть, воскрес, і говорив з нами, і вознісся на Небо. І нині гряде у славі другий раз, як ви речети вже і іменем його – Туїсто. Віруйте ж у Друге Пришестя. Як Сам Він говорив: той хто увірував у ім’я Моє – спасеться”
Закінчивши благовістувати, апостол Андрій простягнув руку свою на Північ, до острова Валаам і благословив його, залишивши деякий незримий знак. Як про це сповіщає Північна Традиція, “ті, кому дано узріти приховане, можуть і тепер бачити, що накреслене є повернутим головою на Північ і воно суть: Триглав і оточує його Дванадцять у вигляді обоюдогострих мечів”






Традиція говорить: Андрій і супровід відправилися у лодії на Північ і далі Валаама, “до острова Обертаючих Озер” – до таємної землі Білих Вод, останньої, що залишилася від Полярного континенту, що затонув.
На Валаамі і досі зберігся кам’яний Кресень – Коло і вирізані на каменях РУські письмеНИ (РУНИ), які славлять Бога Єдиного.

НАПЕРЕДОДНІ.
Після мандрівки по Русі апостола Андрія кількість посвячених у другу ступінь збільшилося, але не набагато. Праві Віди, які приймали скрізь з радістю великого вісника, прийняли тепер за найперше своє завдання готувати заглиблено та старанно Друге Пришестя Туїсто – в Дусі, - а не примножувати число тих, хто знає про гіперборійське пророцтво та його втілення.
Писання Благої Вісті (і в тому числі неканонізоване Євангелія самого Андрія) були увіковічені руськими письменами – грамотою, яка існувала на землі русів ще задовго до Мефодія та Кирила. (Життєопис цього останнього, виконаного братом Мефодія, говорить: Кирил знайшов у місті Корсунь (Херсонес) Євангеліє, написане невідомими йому знаками, що називаються “руські письмени”. І, “розібравши знаки для голосних та приголосних, дякував Бога”.)
Віди признавали Новий Заповіт від Андрія (Євангеліє) богослужебною та богоучбовою книгою внутрішнього кола, але не поспішали хрестити весь народ. Істина про те що сталося пришестя, розпин та вознесіння Ісуса доносилася тільки духовно зрілим особам. Таким, які сприйнявши Знак, уміли б вмістити все таємне його Значення до кінця. Волхви не хотіли для Русі зовнішнього, скороспілого та поверхневого християнства.
Ця мудра стриманість, вочевидь, заслуговує вдячності. Земля Русі – України не знала сліпих та кривавих діянь мертвонародженого християнства савеліанського толку. Страшні вогнища інквізиції, індульгенції, що були купленими за гроші посвідченнями про відпущення гріхів (у тому числі, які тільки планувалися), буквалізм екстримістів з протистанських сект – все це не з нашої історії.
Древні волхви розуміли: якщо людина воїстину приймає Спаса, то серцем вона відходить від світу; але якщо людина залишилася духом у миру, то володіти його душою будуть, під будь-якими іменами, боги, а зовсім не Всевишній Бог.
Християнство Русі виношувалося дев’ять віків від Андрія і до Володимира внутрішнім колом – посвященими другого рівня. При цьому, руська доволодимирова езотерика була матінкою православного християнства нашої землі. І саме тому образ Богородиці – Оранти, матері оріїв, заступниці країни Оратанії був в Русі-Україні у великій пошані.
З покоління у покоління, поступово, готувався стан таких служителів, які б зуміли подати народу новозаповітну віру воістину, а не так, щоби вийшло християнство без Самого Христа. “Церква апостола Іоана”, тобто езотеричне християнство, існувало на Русі з перших століть нової ери. Її складали Вищі Посвящені Північної Традиції. Ними поступово готувався духовний грунт для екзотеричної церкви всього народу, чи “церкви Петра” (не Савла).
Нижче ж священство відносилося до цієї праці неоднозначно. Більшість служителів культу дванадцяти сприйняли вість, залишаючись тими, ким і були. Такі справедливо думали, що у будь-якого народу завжди збережеться поділ на зовнішнє коло та внутрішнє коло, що б там не було. Існувала також і “опозиція”, яку складали, як правило, служителі (Чорнобога) Злебога-Кощія (Кошера). Вчення про повне посоромлення диявола Христом було їм ніби кістка у горлі.
Служителі чорної магії (нижній рівень) дуже боялися скорочення прибутків, тому всі дії проти вчення Ісуса Христа на Русі завжди називалося “кощунством”, а не, скажемо, перунством чи велесійством. Серед дванадцяти древніх богів Північної Традиції Спаса не приймав лише один. Точно так, як і зрадником Христа був тільки один з дванадцяти.

НАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
Зовнішнє та внутрішнє коло вчення жили кожне своїм духовним життям, не перехрещуючись, але підтримуючи одне одного. Завдячуючи цьому твердо стояли князівства. Так, інколи були війни, неврожаї та інші неприємності, якими багате життя світу. Але це ніколи не лякало русів-українців, бо вони знали, що проти ворогів допоможуть Род чи Перун, від природних катаклізмів захистять Лада та Велес, головне – твердо вірити і робити суспільну справу, не створювати розбрату, не звинувачувати ближніх. Волхви – кудесники були зрозумілі і близькі до народу, прості і конкретні діяння віри, які пропонувалися волхвами до виконання у важкі часи єднали людей і це було необхідним для подолання труднощів.
Не залишалися без відповіді і духовні пошуки вибраних. Ми маємо надію, що історики ще знайдуть, що іноцтво, пустоське християнське життя на руській землі має древніше коріння, ніж зараз думають. Найдревніші, доволодимирові духовні справи будували незримі духовні стіни Русі-України майбутньої, ніби нарощуючи “запас міцності” зберігаючи на віки наперед...
Але, нажаль, на руській землі повставала одна досить конкретна небезпека, яка вимагала для противаги їй провести рішучі внутрішні зміни. Ця небезпека – юдейське хозарське іго, яке під проводом своїх демонічних жерців-левітів поступово обплутувало Русь своєю диявольською павутиною. Хозарія встала поблизу наших кордонів після падіння Ізраїлю у семидесятих роках н.е. і була трампліном для захоплення Русі. Цей ворог відрізнявся від печенігів чи половців тим, що проти нього не могла допомогти віра у Перуна. Хозари брали не військовою силою. У відкритому двобої русичі легко розбивали хозар, як це показує історія хоча б на прикладі хрестоматійного Віщого Олега. І як би там не було, а хозарське іго явило собою для нашої землі таку хворобу, від якої русичі не вилікувалися і до цього часу.
У чому ж справа? Як показує Ю.П. Миролюбов, грунтуючись на працях таких відомих істориків, як Башмаков, Фогельсон та Ксав’є Марв’є, причиною була підступна тактика юдеїв на завоювання русичів, яку можна було назвати завоюванням без війни.
Ось як описує її Миролюбов (“Сакральное Руси”, Москва, 1997).
“Тюрко-єврейська держава Хозарія знаходилася на Волзі, у гирлі якої було головне місто, Ітиль... і простиралася до Саркелу на Дону... Насправді, ці два міста були величезними коморами з товаром та багатим ринком рабів... Хозари сприймали свого Кагана власником всієї землі і всього, що на ній... Що можна сказати про хозарське іго, під яким гнітилася Русь на протязі близько двох століт? Хозари поступово вкочувалися в Русь, захоплюючи її... Хозари продавали у рабство боржників русичів, жінок, дітей. Юнаків вихолощували, перетворюючи їх у двоногих волів, які жили тільки роботою та годівлею... Хозарське іго було досить важким, але хозари впроваджували його досить ловко та тихо. Напочатку вони ставили свої факторії і сторожу при них. У внутрішнє життя русичів вони не влазили, а інколи навіть захищали їх від ворогів. У продовж короткого часу дирекція факторії під приводом захисту від ворогів збільшувала свої охоронні загони. Потім створювали свою адміністрацію, яка зовсім не тиснула на русичів. Після ж десятка років існування цієї адміністрації ставоло так, що все належить хозарам і що без їх волі нічого робити не можна. До цього часу зброя вже була відібрана у людей, а всякий, хто міг воювати, знищений. Далі починалася жорстка експлуатація. Чому русичі не бачили куди гнуть юдео-хозари? Пересічний русич думав так, що платити данину треба і боярину, і хозарину, а хозарин напочатку вимагає менше боярина, значить, хай буде старшим хозарин, за ним і данина менше, а порядку більше. Коли ж хозарин притискував русича вже нестерпно, було пізно: боярина вже не було, він або загинув від хозарської руки, або втік на північ”.
Таким чином, “тихе завоювання” Русі хозарами розповсюджувалося далі та далі. Ця хитра завойовницька тактика була розрахована на багато століть наперед і, як ми знаємо, під собою має “священну” стратегію, теорію, що з покоління у покоління направляла волю нації на поступове завоювання все нових та нових земель і на послідовне підкорення всіх народів світу. Коріння цього, як ми знаємо, лежить ще у допотопній Атлантиді. Сьогодні ця ідеологія жерців-левітів вже є підкріпленою сатанинським вченням, що має назву Сіонізм.
Боротися з цим “тихим завоюванням” силою зброї було практично неможливо.
Напочатку хозари пропонували народу ніби то кращий закон і тому заклики до супротиву хозарам викликали протидію. Приходив такий час, коли народу необхідно було розширити духовні горизонти, щоб не бути сліпим перед зростаючою бідою.
Хозарин приваблював напочатку своїм ніби-то кращим законом. Київський Князь Володимир, за згодою волхвів вищої посвяти, охрестив Русь, тобто дав людям Учення, де раз і назавжди вище закону поставлена Благодать. Перше слово першого митрополита Київської Русі – Іларіона – було “Слово про закон і Благодать”. Воно, як каже про це історик граф М.В.Толстой, було направлено проти юдаїзму, державної релігії Хозарського Каганату.
Юдаїзм, як відомо, ставить вище за все не Благодать, але точне виконання багаточисельних приписів – Законів. Народ, що прийняв християнство, приймав ідею перевищення Благодаті над будь-якими законами. Посвящені волхви тоді проповідували, що розіп’яття юдеями Праведника є свідоцтвом у втіленні юдейського закону, як суд над законом, “Суд над судом”. Таким чином, поверхневе співставлення чужих законів та своєї етики було не на користь юдейських.
Задумка хрестителя Русі, таким чином, є очевидна. Володимир надав своєму народу (а не одним тільки посвященим) духовну зброю проти агресивного юдаїзму, який вів з русичами, як зараз кажуть, “ідеологічну війну”. Греко-візантійська версія християнства, насправді, була досить спрощена, про що знали волхви вищої посвяти, але на той час вона добре пристосовувалася для масового сприйняття. Гадаємо, що псевдохристиянські доктрини: “Всяка влада від Бога” та “Правитель – намісник Бога на землі” також зіграли у хрещенні Русі значну роль.
Володимир не заміняв віру свого народу якоюсь чужою. Навпаки, успіх хрещення забезпечив весь багатотисячолітній попередній духовний досвід про Триєдиного Бога. Хрещення сприймалося народом як священнодійство всередині віри, як посвящення у вищу ступінь того ж Знання, повнота якого у століттях зберігалася на землі Русі як таємна Традиція. Народ пізнавав Триглава, нехай навіть не розуміючи у спрощеному вигляді всієї таїни мудрості, яку зберігали про нього вищі волхви-віди. Це створювало небезпеку єресів та розколів на майбутнє, але на таку жертву мусили іти, бо цього вимагав день сьогоднішній.
Ось що говорить про хрещення літописець, як здається, сучасник подій: “З радістю пішли люди, тріумфуючи і говорячи - якби це не було добре, не прийняли б цього хрещення наші князь та бояри... Зійшлось там на березі Дніпра людей без числа”.
Коротка ремарка - це було на тій же землі, люди якої за декілька століть, коли всього що було зроблено, то це - внесені деякі зміни у церковнослужбових книжках, ішли на самоспалювання на знак протесту. Якби тисячоліття назад Володимир, як тепер сприймають, вирішив загнати наш високодуховний народ у якусь іншу віру, то для цього треба б було як мінімум приставити одного з мечем до кожного, кого князь бажав бачити у воді. Адже ж ця високодуховна нація трохи згодом (ХІІ ст) зразу ж відчула, що її церква перейшла під контроль сатанинських сил та енергій.
А на той час, хрещення дало поштовх у зміцненні духу у землі русів саме тому, що сприйнялося людьми як новий ступінь посвяти у єдину Мудрість, яка була відома тільки вибраним. Настав час зробити цю мудрість доступною не тільки одним князям та кращим боярам.
М.В.Толстой описує у книзі “История Русской Церкви”: коли після Києва був освячений святою вірою Новгород Великий, а потім благовістя було принесено у область Ростовську, там, як і у Києві та Новгороді, поставили церкви та священників, але не викорінювали культу дванадцяти богів. Володимир зовсім не збирався обрубувати духовне коріння. Книга говорить, що так було скрізь, аж до ХІІ століття. М.В.Толстой був сумлінним та допитливим істориком і у нього викликало подив це мирне співіснування “різних”, як він гадав, вір на протязі декількох столітть на одній землі. У історії всього людства таких прецедентів немає. Граф пробував дошукатися до причин “двовір’я”, але не зміг, тому що не був посвящений у Північну (Гіперборійську) Традицію. Ось як міркує цей історик. Скільки було пролито крові коли вводилося християнство у країнах Західної Європи і Америки! На Русі ж не було нічого подібного. Говорять, слов’яни, покірні завжди, спокійно сприйняли хрещення. Але ж чому не було тієї самої покірності під час хрещення західних слов’ян у християнство. Це ті ж слов’яни, з тим же характером покірності та миролюбства. Але латинізоване Євангеліє стало можливим насадити тільки під страхом зброї та вогнищ. Без цього західні місіонери зустрічали несхильний супротив народу, який готовий був проливати кров за своїх богів, небажаючи коритися савеліянському вченню. Значить, мало було одного покірного народного духу. Що ж тоді забезпечило на землі Русі практично мирний успіх хрещення?
Той, хто знає Північну Традицію може пояснити це. Орії – Слов’яни, як західні, так і східні, тисячоліттями сповідували Відо-Вістичне Православ’я зі своїм вченням про Єдиного Всевишнього Бога та його прояви на Землі, у тому числі Бога - Спаса. Вчителями їх були посвящені Північної Традиції, яку отримали від Гіперборіїв. Тому народ миттєво розпізнав сатанинство у савеліянській версії християнства. І побачив істину – відповідність своєму древньому Вченню – у ще не замараному на той час вченні грецькому. Саме тому русичі, яким була запропонована грецька версія, сприйняли її спокійно. Але надалі, коли ті ж русичі відчули, що їхня церква перейшла під сатанинську владу, вважали за краще померти, ніж підкоритися сатанизму.
Так міг робити лише народ високого духовного рівня, який був озброєний Відо-Вістичним Православ’ям.
Діяння Князя Київського зупинили на декілька століть розповсюдження хозарської зарази. То