Календар «Року Росії в Україні»
06/23/2003 | Справедливий
Календар «Року Росії в Україні»
"Гомін України", Торонто
У понеділок, 27 січня 2003 року — у цей сам час, коли українці вшановують пам’ять Героїв Крут — в Національному палаці «Україна» в Києві з участю президентів України Леоніда Кучми і Російської Федерації Владіміра Путіна відбулося офіційне відкриття «Року Росії в Україні». На побутовому рівні це, скоріш за все, збіг обставин. Але у національно-державницькій сфері — це віддзеркалює до якої міри, зокрема, керівні еліти України ще перебувають у духовній і психологічній неволі 300-літнього засилля Росії над Україною і українцями. До якої міри синдром малоросійства — вкорінений Росією білою і червоною — травмував велику частину нашого народу. До якої міри, мимо офіційних механічних заяв посадових осіб, національна і державна ідея, національна і державна гідність ще не стали органічним явищем, інстинктом, нормальним самозрозумілим почуттям для тих, котрі відповідають за долю нації і держави. Нам не відомий з історії жоден прецедент, коли керівництво до недавна поневоленої країни влаштовує для колишнього поневолювача ще й спеціяльний «рік». Немає такого прецеденту й між країнами у яких історичні стосунки складалися нормально, рівноправно, благополучно — а не так катастрофічно, як це було для України з її північним сусідом. Для офіційного Києва у сферу якого теж зараховуємо і деякі кола «опозиції», як «Рік України в Росії» так і «Рік Росії в Україні» — це свого роду рецидивна психоза минулого «приподобатися» «старшому братові». А для Москви (тепер уже «демократичної») — це все ще один засіб тримати «малоросійське» «близьке зарубіжжя» у своїй «сфері впливу» — чого ще ясно не бачать ані президент, ані уряд, ані Верховна Рада. Як не парадоксально, «Рік Росії в Україні» відбуватиметься у 70-ті роковини голодомору-геноциду в Україні 1932-33 рр., спричиненого тою ж большевицькою Москвою — факт, який нарешті уже на шляху офіційного визнання властями України. Треба сподіватися, що українство в Україні і діяспорі, а разом з нами і світ, належно відзначать трагедію голодомору-геноциду і гідно вшанують його невинні жертви. Натомість, до програми заходів «Року Росії в Україні» пропонуємо теж включити відзначення наступних подій на місячній основі:
Січень
12 (1972 р.) День українського політв’язня (початок брежнєвських репресій української інтеліґенції)
23 (1667 р.) Андрусівська угода про поділ України між Московщиною і Польщею
29 (1918 р.) День пам’яті Героїв Крут
Лютий
7 (1940 р.) совєтські каральні органи розпочали депортацію населення Західньої України. Вивезено 220,000 осіб
9 (1918 р.) Міхаїл Муравйов здобув Київ і розстріляв більше як 5,000 українських патріотів
25 (1764 р.) цариця Катерина ІІ зліквідувала монастирі Української Церкви
Березень
1 (1922 р.) Москва змушена визнати факт голодомору в Україні (1921-23 рр.) у якому загинуло приблизно 1,500,000 українців
5 (1950 р.) з рук НКВД-МВД загинув головний командир УПА генерал Роман Шухевич
8-9 (1946 р.) Москва офіційно зліквідувала Українську Греко-Католицьку Церкву
9 (1930 р.) початок ліквідації Союзу Визволення України і Спілки Української Молоді
Квітень
8 (1929 р.) Заборона і ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви
13 (1946 р.) Одне з перших свідчень про голодомор 1946-47 рр. у якому загинуло більш як 1,000,000 українців
21 (1786 р.) введення царицею Катериною кріпацтва в Україні;
26 (1986 р. ) Чорнобильська катастрофа.
Травень
1 (1979 р.) КҐБ підступно закатував видатного композитора Володимира Івасюка
16 (1954 р.) повстання українських політв’язнів у Кінґірі
16 (1960 р.) загинув у Володимирській тюрмі президент Української Головної Вивольної Ради Кирило Осьмак
23 (1938 р.) загинув з рук аґента Москви провідник ОУН Євген Коновалець
24 (1964 р.) спалено відділ україніки бібліотеки Академії Наук у Києві
25 (1709 р.) московські війська царя Петра І зруйнували Чортомлицьку Січ
25 (1926 р.) загинув з рук аґента Москви голова Директорії УНР Симон Петлюра
30 (1876 р.) Емський указ російського царя Олескандра ІІ про заборону українського слова і письменства
31 (1922 р.) на Кубані розстріляно десятки тисяч українців
Червень
15-16 (1775 р.) Московські війська цариці Катерини ІІ знищили Запорізьку Січ
22-24 (1941 р.) масові розстріли українців Галичини і Волині у в’язницях НКВД
26 (1954 р.) 500 українських жінок-політв’язнів знищено в канцтаборі в Кінґірі
30 (1955 р.) повстання українських політв’язнів у Воркуті
Липень
13-14 (1943 р.) розкриття Вінницького злочину НКВД (1937-41 рр.) у якому знищено приблизно 10,000 українців
18 (1863 р.) «Валуєвський указ» про заборону української мови
19 (1945) у Бутирській тюрмі загинув о. Авґустин Волошин, президент Карпатської України
Серпень
1-13 (1953 р.) повстання і масакра українських політв’язнів у Воркуті
16 (1945 р.) Москва віддала Лемківщину Польщі; 25 (1698 р.) — у московській неволі загинув гетьман Петро Дорошенко
Вересень
4 (1985 р.) загинув у концтаборі ҐУЛАҐУ видатний український поет Василь Стус
9 (1944 р.) совєтсько-польський договір про виселення лемків з українських етнографічних земель
Жовтень
15 (1959 р.) аґент КҐБ убив провідника ОУН Степана Бандеру
19-21 (1947 р.) большевики вивезли на Сибір 150,000 українців
27-4 листопада (1937 р.) знищення єжовщиною культурного цвіту народу п. н. «Розстріляне відродження».
Листопад
7 Національний День Пам’яті жертв большевицького терору
10 (1709 р.) московські війська царя Петра І знищили гетьманську столицю Батурин разом з усіма жителями
23 (1921 р.) большевики розстріляли під Базаром 359 українських військовополонених — учасників Другого зимового походу
27 (1937 р.) НКВД розстріляв главу УАПЦ митрополита Липківського
28 День Пам’яті жертв голодомору-геноциду 1932-33 рр.
28 (1970 р.) у Києві КҐБ підступно вбив видатну художницю Аллу Горську
29 (1932 р.) большевики вивезли на Сибір 30,000 українців з Полтавської станиці на Кубані
Грудень
4 (1804 р.) загинув на Соловках останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський
12 (1764 р.) російська цариця Катерина ІІ скасувала Гетьманщину в Україні
29 (1723 р.) у Петропавловській фортеці у Петербурзі загинув гетьман Павло Полуботок
Звичайно, це зовсім не повний «календар» 300-літнього «Року Росії в Україні», бо фізичне, матеріяльне, культурно-духовне, психологічне і екологічне нищення України — зокрема у ХХ столітті — північним сусідом є безприкладним в історії своєю брутальністю і тотальністю. Україна і Росія приречені географією бути сусідами. Хотілося б, щоб Росія була, врешті, добрим сусідом України. Але щоб обидва народи могли почати будувати свої стосунки з «чистого аркуша», сучасна Росія мусить заглянути у свою душу, стати віч-на-віч з чорними сторінками власної історії і спромогтися на визнання своїх минулих імперських злочинів, і як спадкоємець царської і совєтської імперій (в історичному і юридичному змислах) офіційно вибачитися за них і так бодай у моральній площині компенсувати безповоротні втрати українців. А сучасні провідні еліти України на чолі з владою — президент, уряд, Верховна Рада України — повинні набратися врешті національного сорому і не постановляти нових фарс- видовищ — «потьомкінських сіл» — на спілку з росіянами у виді «Року України в Росії» чи «Року Росії в Україні» — що не приносить слави ані одній ані другій стороні, і вставляє на чергове посміховище світу, зокрема, Україну. Звичайно, влада ані морально, ані політично ще не спроможна відмінити своєї постанови про відбуття «Року Росії в Україні», тому єдина користь з цього буде тоді, якщо заходи будуть використані для всебічного розкриття цих чорних сторінок російської історії у відношенні до українців і, так!, чорних сторінок української історії, які призводили до національних лихоліть і втрати України в користь чужих завойовників. Без цього, не лиш нормальний розвиток українсько- російських стосунків ще довго буде травмований цим кошмарним минулим — але й теж державне будівництво України і саме національне відродження українського народу. Мусить відбутися процес очищення — катарсис — в російсько-українських стосунках, щоб минуле не затруювало майбутнього і не створювало основ для нових лихоліть. Хочемо, щоб наш «Календар» «Року Росії в Україні» причинився до посилення цього процесу очищення і гоєння історичних ран на національному організмі українського народу.
http://www.tribune.com.ua/HU/15/rikrosii.htm
"Гомін України", Торонто
У понеділок, 27 січня 2003 року — у цей сам час, коли українці вшановують пам’ять Героїв Крут — в Національному палаці «Україна» в Києві з участю президентів України Леоніда Кучми і Російської Федерації Владіміра Путіна відбулося офіційне відкриття «Року Росії в Україні». На побутовому рівні це, скоріш за все, збіг обставин. Але у національно-державницькій сфері — це віддзеркалює до якої міри, зокрема, керівні еліти України ще перебувають у духовній і психологічній неволі 300-літнього засилля Росії над Україною і українцями. До якої міри синдром малоросійства — вкорінений Росією білою і червоною — травмував велику частину нашого народу. До якої міри, мимо офіційних механічних заяв посадових осіб, національна і державна ідея, національна і державна гідність ще не стали органічним явищем, інстинктом, нормальним самозрозумілим почуттям для тих, котрі відповідають за долю нації і держави. Нам не відомий з історії жоден прецедент, коли керівництво до недавна поневоленої країни влаштовує для колишнього поневолювача ще й спеціяльний «рік». Немає такого прецеденту й між країнами у яких історичні стосунки складалися нормально, рівноправно, благополучно — а не так катастрофічно, як це було для України з її північним сусідом. Для офіційного Києва у сферу якого теж зараховуємо і деякі кола «опозиції», як «Рік України в Росії» так і «Рік Росії в Україні» — це свого роду рецидивна психоза минулого «приподобатися» «старшому братові». А для Москви (тепер уже «демократичної») — це все ще один засіб тримати «малоросійське» «близьке зарубіжжя» у своїй «сфері впливу» — чого ще ясно не бачать ані президент, ані уряд, ані Верховна Рада. Як не парадоксально, «Рік Росії в Україні» відбуватиметься у 70-ті роковини голодомору-геноциду в Україні 1932-33 рр., спричиненого тою ж большевицькою Москвою — факт, який нарешті уже на шляху офіційного визнання властями України. Треба сподіватися, що українство в Україні і діяспорі, а разом з нами і світ, належно відзначать трагедію голодомору-геноциду і гідно вшанують його невинні жертви. Натомість, до програми заходів «Року Росії в Україні» пропонуємо теж включити відзначення наступних подій на місячній основі:
Січень
12 (1972 р.) День українського політв’язня (початок брежнєвських репресій української інтеліґенції)
23 (1667 р.) Андрусівська угода про поділ України між Московщиною і Польщею
29 (1918 р.) День пам’яті Героїв Крут
Лютий
7 (1940 р.) совєтські каральні органи розпочали депортацію населення Західньої України. Вивезено 220,000 осіб
9 (1918 р.) Міхаїл Муравйов здобув Київ і розстріляв більше як 5,000 українських патріотів
25 (1764 р.) цариця Катерина ІІ зліквідувала монастирі Української Церкви
Березень
1 (1922 р.) Москва змушена визнати факт голодомору в Україні (1921-23 рр.) у якому загинуло приблизно 1,500,000 українців
5 (1950 р.) з рук НКВД-МВД загинув головний командир УПА генерал Роман Шухевич
8-9 (1946 р.) Москва офіційно зліквідувала Українську Греко-Католицьку Церкву
9 (1930 р.) початок ліквідації Союзу Визволення України і Спілки Української Молоді
Квітень
8 (1929 р.) Заборона і ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви
13 (1946 р.) Одне з перших свідчень про голодомор 1946-47 рр. у якому загинуло більш як 1,000,000 українців
21 (1786 р.) введення царицею Катериною кріпацтва в Україні;
26 (1986 р. ) Чорнобильська катастрофа.
Травень
1 (1979 р.) КҐБ підступно закатував видатного композитора Володимира Івасюка
16 (1954 р.) повстання українських політв’язнів у Кінґірі
16 (1960 р.) загинув у Володимирській тюрмі президент Української Головної Вивольної Ради Кирило Осьмак
23 (1938 р.) загинув з рук аґента Москви провідник ОУН Євген Коновалець
24 (1964 р.) спалено відділ україніки бібліотеки Академії Наук у Києві
25 (1709 р.) московські війська царя Петра І зруйнували Чортомлицьку Січ
25 (1926 р.) загинув з рук аґента Москви голова Директорії УНР Симон Петлюра
30 (1876 р.) Емський указ російського царя Олескандра ІІ про заборону українського слова і письменства
31 (1922 р.) на Кубані розстріляно десятки тисяч українців
Червень
15-16 (1775 р.) Московські війська цариці Катерини ІІ знищили Запорізьку Січ
22-24 (1941 р.) масові розстріли українців Галичини і Волині у в’язницях НКВД
26 (1954 р.) 500 українських жінок-політв’язнів знищено в канцтаборі в Кінґірі
30 (1955 р.) повстання українських політв’язнів у Воркуті
Липень
13-14 (1943 р.) розкриття Вінницького злочину НКВД (1937-41 рр.) у якому знищено приблизно 10,000 українців
18 (1863 р.) «Валуєвський указ» про заборону української мови
19 (1945) у Бутирській тюрмі загинув о. Авґустин Волошин, президент Карпатської України
Серпень
1-13 (1953 р.) повстання і масакра українських політв’язнів у Воркуті
16 (1945 р.) Москва віддала Лемківщину Польщі; 25 (1698 р.) — у московській неволі загинув гетьман Петро Дорошенко
Вересень
4 (1985 р.) загинув у концтаборі ҐУЛАҐУ видатний український поет Василь Стус
9 (1944 р.) совєтсько-польський договір про виселення лемків з українських етнографічних земель
Жовтень
15 (1959 р.) аґент КҐБ убив провідника ОУН Степана Бандеру
19-21 (1947 р.) большевики вивезли на Сибір 150,000 українців
27-4 листопада (1937 р.) знищення єжовщиною культурного цвіту народу п. н. «Розстріляне відродження».
Листопад
7 Національний День Пам’яті жертв большевицького терору
10 (1709 р.) московські війська царя Петра І знищили гетьманську столицю Батурин разом з усіма жителями
23 (1921 р.) большевики розстріляли під Базаром 359 українських військовополонених — учасників Другого зимового походу
27 (1937 р.) НКВД розстріляв главу УАПЦ митрополита Липківського
28 День Пам’яті жертв голодомору-геноциду 1932-33 рр.
28 (1970 р.) у Києві КҐБ підступно вбив видатну художницю Аллу Горську
29 (1932 р.) большевики вивезли на Сибір 30,000 українців з Полтавської станиці на Кубані
Грудень
4 (1804 р.) загинув на Соловках останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський
12 (1764 р.) російська цариця Катерина ІІ скасувала Гетьманщину в Україні
29 (1723 р.) у Петропавловській фортеці у Петербурзі загинув гетьман Павло Полуботок
Звичайно, це зовсім не повний «календар» 300-літнього «Року Росії в Україні», бо фізичне, матеріяльне, культурно-духовне, психологічне і екологічне нищення України — зокрема у ХХ столітті — північним сусідом є безприкладним в історії своєю брутальністю і тотальністю. Україна і Росія приречені географією бути сусідами. Хотілося б, щоб Росія була, врешті, добрим сусідом України. Але щоб обидва народи могли почати будувати свої стосунки з «чистого аркуша», сучасна Росія мусить заглянути у свою душу, стати віч-на-віч з чорними сторінками власної історії і спромогтися на визнання своїх минулих імперських злочинів, і як спадкоємець царської і совєтської імперій (в історичному і юридичному змислах) офіційно вибачитися за них і так бодай у моральній площині компенсувати безповоротні втрати українців. А сучасні провідні еліти України на чолі з владою — президент, уряд, Верховна Рада України — повинні набратися врешті національного сорому і не постановляти нових фарс- видовищ — «потьомкінських сіл» — на спілку з росіянами у виді «Року України в Росії» чи «Року Росії в Україні» — що не приносить слави ані одній ані другій стороні, і вставляє на чергове посміховище світу, зокрема, Україну. Звичайно, влада ані морально, ані політично ще не спроможна відмінити своєї постанови про відбуття «Року Росії в Україні», тому єдина користь з цього буде тоді, якщо заходи будуть використані для всебічного розкриття цих чорних сторінок російської історії у відношенні до українців і, так!, чорних сторінок української історії, які призводили до національних лихоліть і втрати України в користь чужих завойовників. Без цього, не лиш нормальний розвиток українсько- російських стосунків ще довго буде травмований цим кошмарним минулим — але й теж державне будівництво України і саме національне відродження українського народу. Мусить відбутися процес очищення — катарсис — в російсько-українських стосунках, щоб минуле не затруювало майбутнього і не створювало основ для нових лихоліть. Хочемо, щоб наш «Календар» «Року Росії в Україні» причинився до посилення цього процесу очищення і гоєння історичних ран на національному організмі українського народу.
http://www.tribune.com.ua/HU/15/rikrosii.htm
Відповіді
2003.07.01 | Navigator
Ми винні тим були, що ЇМ хотілось кушать (-)