Українська історична космогонія. Від Грушевського
07/04/2003 | Габелок
http://izbornyk.narod.ru/hrushukr/hrush414.htm
Ся стаття завелика помістити її всю тут, тож, щоб прочитати її всю, відкрийте наведений зверху ланцюжок.
"Космогонія. Незвичайний інтерес мають передусім космологічні українські легенди, що давно звернули увагу фольклористів своїм цікавим змістом, стали предметом ширшою порівняного досліду, який має чималу літературу — виїмково велику навіть, коли порівняти з іншими групами українських легенд. Вони складаються з кількох циклів, правда, зв’язаних різними переходовими мотивами, але в основі своїй самостійного походження.
Світове дерево і сотвореная світу птахами. Над сим старовіцьким образом нашої поезії я мав нагоду вже спинятись, обговорюючи основні мотиви нашої обрядової (величальної) пісні (І). Мушу тепер ще раз повернутись до нього в зв’язку з легендарними мотивами: з дуалістичною космогонією, творенням світу Богом і Сатанаїлом та переходом птахів-творців в сі дуалістичні образи.
Як я тоді вже сказав, основним образом тут треба, мабуть, уважати світове дерево, від котрого йде все світове життя і всі «користі», безпосередньо принесені ним-таки чи дані тими тваринами, які в тім дереві гніздяться (голуби, соколи, пчоли, пор. І). Образ сей може мати свій початок в поняттях якогось пранароду нинішньої індоєвропейської язикової родини, але може бути й якимсь дуже старим запозиченням з старшої культури, напр. месопотамської, де також стрічаємо таке дерево життя. Аналогічні образи стрічаємо у різних індоєвропейських і семітських народів, так що тут трудно рішити, що взяти за своє, а що за аналогічне чуже, пізніше наверствування на старше своє.
В Ведах маємо святе фігове дерево на третім небі і на вершку його два птахи; інші птахи, злітаючись, п’ють безсмертний напій — сому, котра заразом являється медом (відти зв’язок з пчолами, які роблять мед на нашім дереві) і прототипом вина (відти перехід райського дерева в лозу).
В іранській міфології виступає «блаженне дерево», що стоїть серед води і несе на собі насіння всіх рослин; на нім сидить сокіл, орел або інша птиця, яка приносить се насіння і засіває землю. В германській міфології йому відповідає міфічний ясень yggdrasill, на котрім живуть боги і звірята, і пчоли збирають з нього медову росу 1.
З другого боку, образ дерева життя з птахами і навіть голубами спеціально дуже популярний і в краях месопотамської культури, і пок. Драгоманов в своїй студії про дуалістичне сотворення світу клав натиск на аналогії наших колядок з їх голубами-творцями з переказами Єзідів, закавказьких дуалістів, у котрих Бог в образі птаха живе на дереві, що стоїть на океані, поруч нього друге божеське сотворіння в кущі, а далі богом твориться й ангел (сатанаїл), теж в образі птаха, і засідає з богом на його дереві 2.
Не бачачи нині твердої підстави для рішення питання про абсолютну оригінальність нашого образу птахів-творців на світовім дереві, я все ж думаю, що зав’язок еього світового дерева у нас належить в кожнім разі таким старим часам, де властиво затираються всякі межі оригінального і запозиченого, і сей образ треба вважати старшим від усяких пізніших наверствувань: чи християнського апокрифа, чи дуалістичної легенди, чи навіть семітських переказів про райське дерево життя.
Образ голубів чи інших птахів-творців світу, які сидять на сім світовім дереві і в тій чи іншій формі творять світ, являються вже мотивом другого ряду. Паралеллю йому являється дерево, на котрім засідають три предвічні браття — сонце, місяць і дощ 3. Сим не хочу сказати, що образ птаха-творця не міг у нас мати свого теж самостійного і дуже старого існування. Веселовський в цитованій праці (XI, с. 109), звертаючи увагу на образи предвічної птиці, що плаває на морі і зносить з часом світове яйце у різних народів, вказував на аналогію того птаха української казки, що побиває всіх звірів і дарує чоловікові, який її підгодував, яйце-райце чи золоте яйце з «царствечком» у середині 4.
1 Перегляд сих образів, напр., у Потебні, Объясненія II, c. 224 дд.
2 Розвідки III, с. 322 (студія ся, надрукована спочатку в болгарськім Сборнику за народни умотворення, т. VIII і X, 1892 — 3, була написана з приводу розвідок на сю тему Веселовського, Розысканія, XI і XX). Пор. Dahnhardt Natursagen I, c. 29
3 Сюди належать ті християнські заміщання, де на дереві виступають «три святителі»: «Що в пана свата, на його дворі стояло древо, на тому древі намальовано три святителі, первий святитель — Святеє Роздво, другий святитель — Іван Хреститель», і т. д. (Малинка, с. 44) — пор. вище.
4 Він вказував на варіант казки про мишу та горобця у Куліша. — Записки о Южн. Руси, II, 31.
Але образ такого птаха на воді, що мав би бути першим творцем землі й життя, як в деяких космогоніях 1, в нашім фольклорі досі не виступив ясно (до деяких споріднених мотивів поверну трохи нижче).
Тим самим, очевидно, мусимо вважати за старші у нас ті космогонічні варіанти, де птахи-творці сидять на однім дереві, а не на кількох. Се ми й бачимо в найстарших записах: Ходаковського і Вагилевича, і се дуже цікаво, що при всій своїй архаїчності вони дають відразу два окремі варіанти: в однім — птахи творять землю, небо, небесні світила, в другім — «похитки» (користі) людського господарства. Обидва мотиви дуже старі, так що не можна сказати, котрий міг би бути старший і основний: вони можуть бути обидва паралелями з великих давен. Хоча сі тексти були раз наведені, вони настільки потрібні тут в перегляді, що я вважаю за краще повторити їх, щоб не заглядати до першого тому, тим більше, що вони невеликі:
Запис В. Поля з Кальниці (збірка Вагилевича) 2:
Коли не було з-нащада 3 світа,
Приспів: Подуй же, подуй, Господи,
Із святим духом на землю.
Тоді не було неба ні землі,
Ано (лем) було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Радоньку радять, як світ снувати.
«Та спустимося на дно до моря,
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми,
То 4 нам ся стане чорна землиця.
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми,
То нам ся стане ясне небонько —
Світле соненько, ясен місячик,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.
1 Матеріал в тій же збірці Денгардта: Gottheit als Vogel, I, c. 58 дд.
2 Ентогр. Зб XXXV, c. 112. Се той сам текст, що був виданий, тільки з деякими поправленнями мови, у Головацького II, с. 5. Я справляю його діалектичні форми на загальніші.
3 Сей вираз Потебня толкував в значенні «зовсім», «цілком» — «коли не було світу цілком».
4 Поправляю «то» замість «та».
В сім тексті належить зазначити такі пізніші елементи:
Приспів (його треба, очевидно, читати: «Подуй, Господи, духом своїм по землі», без із) вносить мотив творення духом божим — мотив пізніший в порівнянні з більш первісним і більш архаїчним образом творення птахами.
«Золотий камінь», з котрого твориться небо, мабуть, заступив старший мотив — «синього каменя», що виступає в варіанті Бірецького (Костомарова) і в новішім печеніжинськім (І), та і в прозових оповіданнях (далі) небо твориться з синього каменю, земля з жовтого піску.
Вираз «оснування», «основання» світу, правдоподібно, дав почин образу передсвітного павутиння, з котрим стрінемось далі.
Перейдемо до другого тексту — збірки Ходаковського:
Що ж нам було з світа початку?
(Приспів: Боже наш!)
Не було нічого, єдна водонька!
На тій водонці єдне деревенко,
На тім деревенку шовкове гніздо,
А в тім гнізденьку три голубоньки,
Не три голубоньки, три ангелоньки.
Юж ся впустили в глубокоє море,
В глубокоє море, на самоє дно.
Винесли нам три пожитоньки:
Перший пожиток — возимо жито,
Возимо жито людям на хлібець.
Другий пожиток — яру пшениченьку
Яру пшениченьку на проскироньку,
До служби божої до церковоньки.
Третій пожиток — зелену траву,
Зелену траву для худобоньки 1.
Колядка, як бачимо, дуже зіпсована в розмірі та і в мові, так що страшно поправляти. Пояснення, що голуби були ангели, очевидно, пізніше додане, паралельно з дальшим переробленням сього образу (нижче). Так само у вичисленні трьох пожитків пшениця на проскури з’являється, розуміється, з розмірно дуже пізньою християнізацією сеї теми. Правдоподібно, на тім місці були «яриї пчоли людям на столи», або якийсь інший образ пчільництва.
Текст Бірецького, галицький, вид. Костомаровим, має два дерева:
Колись то було з початку світа.
Присп.: подуй же, Господи,
з духом святим на землю.
Тоді не було неба ні землі,
Неба ні землі, ним синє море,
А серед моря та два дубоньки.
Сіли упали два голубоньки,
Два голубоньки на два дубоньки,
Почали собі раду радити,
Раду радити і гуркотати:
Як ми маємо світ основати?
Спустімо ми ся на дно до моря,
Винесімо си дрібного піску,
Дрібного піску, синього камінця:
Дрібний пісочок посіємо ми,
Синій камінець подунемо ми —
З дрібного пісочку чорна землиця,
Студена водиця, зелена травиця»
З синього камінця синєє небо,
Синєє небо, світле соненько (2),
Ясен місячок (2) і всі звіздоньки 2.
1 Етногр. Зб. XXXV, с. 1.13.
2 Костомаров. Объ истор. знач. рус. нар. поэзіи, с. 66.
Сей варіант став звісний найраніше, звернув на себе загальну увагу і тому досі береться часто за вихідний. Але, не вважаючи на архаїчні прикмети, основний образ дерева в нім, як бачимо, вже ослаб: дерево роздвоїлось і зійшло на прості сідала для голубів-творців, стративши самостійне значення. Зате число птахів — два може бути первісніше, ніж три: так принаймні здавалось деяким дослідникам, і дійсно тут може бути паралелізм сотворення землі і неба з жовтого піску і синього каменя двома птахами-творцями. Число три скорше відповідає мотивові «трьох пожитків» і «трьох товаришів». Мотив «подунемо», очевидно, і тут пізніший.
З другого боку, колядка нового запису з Лемківщини дає образ, котрий може бути і пізнішим упрощенням, під впливом популярних пісенних мотивів, але може містити, під їх поволокою, відбиття архетип а, — за недостачею паралель я не берусь зараз сього рішати. Се «голубок на Дунаю», згаданий вже вище.
Пок. волинський фольклорист М. Коробка в спеціальній студії, присвяченій сій темі, підійшов до неї, збираючи образи птаха, спеціально голуба, що щось взагалі творить, приносить, будує, і добачав в них сліди арійського тотема — голуба, подавця і протектора життя 1. Не все наведене ним належить до речі, його міфологічні толкування часами-таки натягнені; але, без сумніву, в нашій поезії єсть багаті сліди образу чудодійного благого птаха, котрим дійсно часто буває якраз голуб. Такий «голубок на Дунаю» в наведеній далі колядці, що виносить з води «троє насіння»; такий голубок на церковці в іншій колядці:
Ой у Турові, ой у мурові
Стоїть церковка недорублена,
На тій церковці голубок сидить,
Голубок сидить, пшеницю глядить,
(А) щоб на горі не вивівало,
А у долині не вимокало —
(Бо) що на горі то на весілле,
А у долині то на родини 2.
1 Образъ птицы, творящей міръ, въ русской народной поэзіи и письменности: І. Сказаніе о Тиверіадскомъ морЂ и колядки о двухъ голубяхъ, творящихъ міръ, II, Образъ птицы, творящей міръ въ колядкахъ о построеніи церкви. ИзвЂстія отд. рус. яз. 1909, IV і 1910, І. Розвідка нав’язує до згаданої студії Драгоманова, приймаючи його критику поглядів дуалістичної космогонії і протиставляє свою теорію «голубя какъ животнаго тотема» арійського походження, аналогічного з «великим вороном» — творцем і тотемом північноазійських та північноамериканських народів. Крім поетичних пісенних образів голуба-ангела, голуба-дівчини і под., він посилається на великоруську заборону їсти голуба, що тепер толкуеться, звичайно, з церковної символіки голуба — Святого Духа, але Коробці здається відгомоном старих тотемних поглядів. Особливий натиск кладе він на образ голубів, що будують церкву, даючи тому символічно-міфологічне толкування: церква — дом божий — світ, і в основу сеї інтерпретації кладе колядку про будову св. Софії. Голуби в ній, одначе, не виступають, і взагалі з тим матеріалом, який пок. зібрав, його теза не має доказової сили.
2 Булгаковскій. Пинчуки, с. 33.
Образ сей, безсумнівно, дуже старий, але його загальноарійське походження і його самостійність як образа основного не виступає так ясно, як в образі світового дерева, котре так часто бачимо джерелом життя і всіх користей, незалежно від усяких інших додатків. Голуб або сокіл тут тільки один, дерево чи зникло, чи, може бути, що його й не було зовсім в архетипі творчої птиці, котра виносить з Дунаю три пожитки (мотив може бути пізніший, а може й самостійний — паралельний понирянню в морі) 1. Пожитки перейшли в пізнішу форму: матеріалів для церковної служби; але що вони даються в формі насіння, се, без сумніву, деталь архаїчна.
Ось ся колядка:
Сидів голубок в тихім Дунаю —
Приспів: Дунаю, гей, гей, Дунаю.
Все в милім Бозі гадаю!
Крильцями стріпав, у Дунай упав.
Вилетів відтам та за три літа,
Виніс він відтам троє насіння:
Перше насіння — яра пшенойка,
Друге насіння — пахнячий лотань.
Третє насіння — святий воскочок.
Яра пшенойка на проскуроньки,
Пахнячий лотань на кадильниці.
Святий воскочок та на свіченьки 2.
Стільки про птаха-творця. Так само як сей образ, тяжко оцінити поки що, за недостачею ясніших паралелей, вартість варіанта, що міститься в початку колядки про будову св. Софії, про предвічний камінь, на котрім виростає світове дерево:
Ой що нам було з нащаду світу?
Ой не було ж нам хіба синя вода,
Синяя вода та й білий камінь.
А прикрив Господь сиров землицев.
Виросло на нім кедрове дерево,
Барз височеньке і барз сличеньке 3.
Тема початку світу переходить далі в тему про хресне дерево, і можна б вагатись, чи сей одвічний білий камінь 4 серед води належить до першої теми чи до другої, перенесений з Сіонської чи іншої апокрифічної гори, на котрій виростало хресне дерево. Але вступ до одної з дуалістичних космогоній (нижче), зачинає теж від синьої води і білого каменя, і се вказує на те, що образ таки космогонічний. Чи залежне від легенди, чи самостійне се дерево, що виростає на сім камені серед моря, се поки що трудно сказати..."
Ся стаття завелика помістити її всю тут, тож, щоб прочитати її всю, відкрийте наведений зверху ланцюжок.
"Космогонія. Незвичайний інтерес мають передусім космологічні українські легенди, що давно звернули увагу фольклористів своїм цікавим змістом, стали предметом ширшою порівняного досліду, який має чималу літературу — виїмково велику навіть, коли порівняти з іншими групами українських легенд. Вони складаються з кількох циклів, правда, зв’язаних різними переходовими мотивами, але в основі своїй самостійного походження.
Світове дерево і сотвореная світу птахами. Над сим старовіцьким образом нашої поезії я мав нагоду вже спинятись, обговорюючи основні мотиви нашої обрядової (величальної) пісні (І). Мушу тепер ще раз повернутись до нього в зв’язку з легендарними мотивами: з дуалістичною космогонією, творенням світу Богом і Сатанаїлом та переходом птахів-творців в сі дуалістичні образи.
Як я тоді вже сказав, основним образом тут треба, мабуть, уважати світове дерево, від котрого йде все світове життя і всі «користі», безпосередньо принесені ним-таки чи дані тими тваринами, які в тім дереві гніздяться (голуби, соколи, пчоли, пор. І). Образ сей може мати свій початок в поняттях якогось пранароду нинішньої індоєвропейської язикової родини, але може бути й якимсь дуже старим запозиченням з старшої культури, напр. месопотамської, де також стрічаємо таке дерево життя. Аналогічні образи стрічаємо у різних індоєвропейських і семітських народів, так що тут трудно рішити, що взяти за своє, а що за аналогічне чуже, пізніше наверствування на старше своє.
В Ведах маємо святе фігове дерево на третім небі і на вершку його два птахи; інші птахи, злітаючись, п’ють безсмертний напій — сому, котра заразом являється медом (відти зв’язок з пчолами, які роблять мед на нашім дереві) і прототипом вина (відти перехід райського дерева в лозу).
В іранській міфології виступає «блаженне дерево», що стоїть серед води і несе на собі насіння всіх рослин; на нім сидить сокіл, орел або інша птиця, яка приносить се насіння і засіває землю. В германській міфології йому відповідає міфічний ясень yggdrasill, на котрім живуть боги і звірята, і пчоли збирають з нього медову росу 1.
З другого боку, образ дерева життя з птахами і навіть голубами спеціально дуже популярний і в краях месопотамської культури, і пок. Драгоманов в своїй студії про дуалістичне сотворення світу клав натиск на аналогії наших колядок з їх голубами-творцями з переказами Єзідів, закавказьких дуалістів, у котрих Бог в образі птаха живе на дереві, що стоїть на океані, поруч нього друге божеське сотворіння в кущі, а далі богом твориться й ангел (сатанаїл), теж в образі птаха, і засідає з богом на його дереві 2.
Не бачачи нині твердої підстави для рішення питання про абсолютну оригінальність нашого образу птахів-творців на світовім дереві, я все ж думаю, що зав’язок еього світового дерева у нас належить в кожнім разі таким старим часам, де властиво затираються всякі межі оригінального і запозиченого, і сей образ треба вважати старшим від усяких пізніших наверствувань: чи християнського апокрифа, чи дуалістичної легенди, чи навіть семітських переказів про райське дерево життя.
Образ голубів чи інших птахів-творців світу, які сидять на сім світовім дереві і в тій чи іншій формі творять світ, являються вже мотивом другого ряду. Паралеллю йому являється дерево, на котрім засідають три предвічні браття — сонце, місяць і дощ 3. Сим не хочу сказати, що образ птаха-творця не міг у нас мати свого теж самостійного і дуже старого існування. Веселовський в цитованій праці (XI, с. 109), звертаючи увагу на образи предвічної птиці, що плаває на морі і зносить з часом світове яйце у різних народів, вказував на аналогію того птаха української казки, що побиває всіх звірів і дарує чоловікові, який її підгодував, яйце-райце чи золоте яйце з «царствечком» у середині 4.
1 Перегляд сих образів, напр., у Потебні, Объясненія II, c. 224 дд.
2 Розвідки III, с. 322 (студія ся, надрукована спочатку в болгарськім Сборнику за народни умотворення, т. VIII і X, 1892 — 3, була написана з приводу розвідок на сю тему Веселовського, Розысканія, XI і XX). Пор. Dahnhardt Natursagen I, c. 29
3 Сюди належать ті християнські заміщання, де на дереві виступають «три святителі»: «Що в пана свата, на його дворі стояло древо, на тому древі намальовано три святителі, первий святитель — Святеє Роздво, другий святитель — Іван Хреститель», і т. д. (Малинка, с. 44) — пор. вище.
4 Він вказував на варіант казки про мишу та горобця у Куліша. — Записки о Южн. Руси, II, 31.
Але образ такого птаха на воді, що мав би бути першим творцем землі й життя, як в деяких космогоніях 1, в нашім фольклорі досі не виступив ясно (до деяких споріднених мотивів поверну трохи нижче).
Тим самим, очевидно, мусимо вважати за старші у нас ті космогонічні варіанти, де птахи-творці сидять на однім дереві, а не на кількох. Се ми й бачимо в найстарших записах: Ходаковського і Вагилевича, і се дуже цікаво, що при всій своїй архаїчності вони дають відразу два окремі варіанти: в однім — птахи творять землю, небо, небесні світила, в другім — «похитки» (користі) людського господарства. Обидва мотиви дуже старі, так що не можна сказати, котрий міг би бути старший і основний: вони можуть бути обидва паралелями з великих давен. Хоча сі тексти були раз наведені, вони настільки потрібні тут в перегляді, що я вважаю за краще повторити їх, щоб не заглядати до першого тому, тим більше, що вони невеликі:
Запис В. Поля з Кальниці (збірка Вагилевича) 2:
Коли не було з-нащада 3 світа,
Приспів: Подуй же, подуй, Господи,
Із святим духом на землю.
Тоді не було неба ні землі,
Ано (лем) було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Радоньку радять, як світ снувати.
«Та спустимося на дно до моря,
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми,
То 4 нам ся стане чорна землиця.
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми,
То нам ся стане ясне небонько —
Світле соненько, ясен місячик,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.
1 Матеріал в тій же збірці Денгардта: Gottheit als Vogel, I, c. 58 дд.
2 Ентогр. Зб XXXV, c. 112. Се той сам текст, що був виданий, тільки з деякими поправленнями мови, у Головацького II, с. 5. Я справляю його діалектичні форми на загальніші.
3 Сей вираз Потебня толкував в значенні «зовсім», «цілком» — «коли не було світу цілком».
4 Поправляю «то» замість «та».
В сім тексті належить зазначити такі пізніші елементи:
Приспів (його треба, очевидно, читати: «Подуй, Господи, духом своїм по землі», без із) вносить мотив творення духом божим — мотив пізніший в порівнянні з більш первісним і більш архаїчним образом творення птахами.
«Золотий камінь», з котрого твориться небо, мабуть, заступив старший мотив — «синього каменя», що виступає в варіанті Бірецького (Костомарова) і в новішім печеніжинськім (І), та і в прозових оповіданнях (далі) небо твориться з синього каменю, земля з жовтого піску.
Вираз «оснування», «основання» світу, правдоподібно, дав почин образу передсвітного павутиння, з котрим стрінемось далі.
Перейдемо до другого тексту — збірки Ходаковського:
Що ж нам було з світа початку?
(Приспів: Боже наш!)
Не було нічого, єдна водонька!
На тій водонці єдне деревенко,
На тім деревенку шовкове гніздо,
А в тім гнізденьку три голубоньки,
Не три голубоньки, три ангелоньки.
Юж ся впустили в глубокоє море,
В глубокоє море, на самоє дно.
Винесли нам три пожитоньки:
Перший пожиток — возимо жито,
Возимо жито людям на хлібець.
Другий пожиток — яру пшениченьку
Яру пшениченьку на проскироньку,
До служби божої до церковоньки.
Третій пожиток — зелену траву,
Зелену траву для худобоньки 1.
Колядка, як бачимо, дуже зіпсована в розмірі та і в мові, так що страшно поправляти. Пояснення, що голуби були ангели, очевидно, пізніше додане, паралельно з дальшим переробленням сього образу (нижче). Так само у вичисленні трьох пожитків пшениця на проскури з’являється, розуміється, з розмірно дуже пізньою християнізацією сеї теми. Правдоподібно, на тім місці були «яриї пчоли людям на столи», або якийсь інший образ пчільництва.
Текст Бірецького, галицький, вид. Костомаровим, має два дерева:
Колись то було з початку світа.
Присп.: подуй же, Господи,
з духом святим на землю.
Тоді не було неба ні землі,
Неба ні землі, ним синє море,
А серед моря та два дубоньки.
Сіли упали два голубоньки,
Два голубоньки на два дубоньки,
Почали собі раду радити,
Раду радити і гуркотати:
Як ми маємо світ основати?
Спустімо ми ся на дно до моря,
Винесімо си дрібного піску,
Дрібного піску, синього камінця:
Дрібний пісочок посіємо ми,
Синій камінець подунемо ми —
З дрібного пісочку чорна землиця,
Студена водиця, зелена травиця»
З синього камінця синєє небо,
Синєє небо, світле соненько (2),
Ясен місячок (2) і всі звіздоньки 2.
1 Етногр. Зб. XXXV, с. 1.13.
2 Костомаров. Объ истор. знач. рус. нар. поэзіи, с. 66.
Сей варіант став звісний найраніше, звернув на себе загальну увагу і тому досі береться часто за вихідний. Але, не вважаючи на архаїчні прикмети, основний образ дерева в нім, як бачимо, вже ослаб: дерево роздвоїлось і зійшло на прості сідала для голубів-творців, стративши самостійне значення. Зате число птахів — два може бути первісніше, ніж три: так принаймні здавалось деяким дослідникам, і дійсно тут може бути паралелізм сотворення землі і неба з жовтого піску і синього каменя двома птахами-творцями. Число три скорше відповідає мотивові «трьох пожитків» і «трьох товаришів». Мотив «подунемо», очевидно, і тут пізніший.
З другого боку, колядка нового запису з Лемківщини дає образ, котрий може бути і пізнішим упрощенням, під впливом популярних пісенних мотивів, але може містити, під їх поволокою, відбиття архетип а, — за недостачею паралель я не берусь зараз сього рішати. Се «голубок на Дунаю», згаданий вже вище.
Пок. волинський фольклорист М. Коробка в спеціальній студії, присвяченій сій темі, підійшов до неї, збираючи образи птаха, спеціально голуба, що щось взагалі творить, приносить, будує, і добачав в них сліди арійського тотема — голуба, подавця і протектора життя 1. Не все наведене ним належить до речі, його міфологічні толкування часами-таки натягнені; але, без сумніву, в нашій поезії єсть багаті сліди образу чудодійного благого птаха, котрим дійсно часто буває якраз голуб. Такий «голубок на Дунаю» в наведеній далі колядці, що виносить з води «троє насіння»; такий голубок на церковці в іншій колядці:
Ой у Турові, ой у мурові
Стоїть церковка недорублена,
На тій церковці голубок сидить,
Голубок сидить, пшеницю глядить,
(А) щоб на горі не вивівало,
А у долині не вимокало —
(Бо) що на горі то на весілле,
А у долині то на родини 2.
1 Образъ птицы, творящей міръ, въ русской народной поэзіи и письменности: І. Сказаніе о Тиверіадскомъ морЂ и колядки о двухъ голубяхъ, творящихъ міръ, II, Образъ птицы, творящей міръ въ колядкахъ о построеніи церкви. ИзвЂстія отд. рус. яз. 1909, IV і 1910, І. Розвідка нав’язує до згаданої студії Драгоманова, приймаючи його критику поглядів дуалістичної космогонії і протиставляє свою теорію «голубя какъ животнаго тотема» арійського походження, аналогічного з «великим вороном» — творцем і тотемом північноазійських та північноамериканських народів. Крім поетичних пісенних образів голуба-ангела, голуба-дівчини і под., він посилається на великоруську заборону їсти голуба, що тепер толкуеться, звичайно, з церковної символіки голуба — Святого Духа, але Коробці здається відгомоном старих тотемних поглядів. Особливий натиск кладе він на образ голубів, що будують церкву, даючи тому символічно-міфологічне толкування: церква — дом божий — світ, і в основу сеї інтерпретації кладе колядку про будову св. Софії. Голуби в ній, одначе, не виступають, і взагалі з тим матеріалом, який пок. зібрав, його теза не має доказової сили.
2 Булгаковскій. Пинчуки, с. 33.
Образ сей, безсумнівно, дуже старий, але його загальноарійське походження і його самостійність як образа основного не виступає так ясно, як в образі світового дерева, котре так часто бачимо джерелом життя і всіх користей, незалежно від усяких інших додатків. Голуб або сокіл тут тільки один, дерево чи зникло, чи, може бути, що його й не було зовсім в архетипі творчої птиці, котра виносить з Дунаю три пожитки (мотив може бути пізніший, а може й самостійний — паралельний понирянню в морі) 1. Пожитки перейшли в пізнішу форму: матеріалів для церковної служби; але що вони даються в формі насіння, се, без сумніву, деталь архаїчна.
Ось ся колядка:
Сидів голубок в тихім Дунаю —
Приспів: Дунаю, гей, гей, Дунаю.
Все в милім Бозі гадаю!
Крильцями стріпав, у Дунай упав.
Вилетів відтам та за три літа,
Виніс він відтам троє насіння:
Перше насіння — яра пшенойка,
Друге насіння — пахнячий лотань.
Третє насіння — святий воскочок.
Яра пшенойка на проскуроньки,
Пахнячий лотань на кадильниці.
Святий воскочок та на свіченьки 2.
Стільки про птаха-творця. Так само як сей образ, тяжко оцінити поки що, за недостачею ясніших паралелей, вартість варіанта, що міститься в початку колядки про будову св. Софії, про предвічний камінь, на котрім виростає світове дерево:
Ой що нам було з нащаду світу?
Ой не було ж нам хіба синя вода,
Синяя вода та й білий камінь.
А прикрив Господь сиров землицев.
Виросло на нім кедрове дерево,
Барз височеньке і барз сличеньке 3.
Тема початку світу переходить далі в тему про хресне дерево, і можна б вагатись, чи сей одвічний білий камінь 4 серед води належить до першої теми чи до другої, перенесений з Сіонської чи іншої апокрифічної гори, на котрій виростало хресне дерево. Але вступ до одної з дуалістичних космогоній (нижче), зачинає теж від синьої води і білого каменя, і се вказує на те, що образ таки космогонічний. Чи залежне від легенди, чи самостійне се дерево, що виростає на сім камені серед моря, се поки що трудно сказати..."