07/15/2003 | Неосвічений

Українське Слово Ч. 27 3-9липня 2003р.

У полі під містом Конотопом
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Микола ЧІПКО. "УС"

Конотопська битва влітку 1659 року, коли оружною силою українського війська на чолі з гетьманом Іваном Виговським Московське царство отримало першу гідну відсіч своїм зазіханням на Україну, більше трьох століть залишалась майже невідомою широкому загалу українського суспільства. І лише останніми роками ця тема поступово почалася досліджуватись.
Після смерті Богдана Хмельницького нависла смертельна небезпека повної ліквідації автономії України і повного поневолення її Москвою. І ця небезпека дедалі зростала, на кордоні І в українських містах збільшувалася концентрація російських військ. Для гетьмана та патріотично налаштованої козацької старшини все очевиднішим ставав висновок - потрібен розрив з Московщиною та об'єднання з Польщею на федеративних засадах. Відтак, 6 жовтня 1658 року на козацькій раді під Гадячем, ухвалюється польсько-український пакт, яким по суті утворювалося Велике князівство Руське, що входило у військово-політичний і економічний союз з Польським королівством і Великим князівством Литовським. Хоча Гадяцька угода згодом і не була затверджена сеймом у тому вигляді, що пропонувався українською стороною, але вона до краю загострила українсько-московські стосунки і призвела до війни. Ледь дізнавшись про рішення козацької ради, цар Олексій
Михайлович 24 жовтня 1658 р. видає грамоту, у якій Виговський оголошується зрадником, а український народ фактично закликається до громадянської війни, до повалення свого, законно обраного уряду.

У квітні 1659 р. під проводом князів Трубецького і Ромодановського більш як стотисячне московське військо, вийшовши з Путивля (на той час - територія Московії), перетнуло український кордон і, зруйнувавши дощенту містечка Срібне та інші, рушило на Конотоп. Надто малопотужні сили Ніжинського і Чернігівського полків, неспроможні стримати новітню орду - московську навалу, - під командуванням полковника Гуляницького вимушені були відступити до Конотопа і закріпитися у місті. Кілька московських штурмів міста 4-тисячний козацький загін успішно відбив, завдавши ворогу втрат до 10 тисяч стрільців. Блокада Конотопа московитами тривала більше двох місяців, аж поки на виручку обложеним не прибув з основними силами гетьман Виговський. Його 16-тисячне військо зміцнювалося майже 30-тисячами татарської кінноти та кількатисячним загоном найманців з волохів, сербів, німців і поляків.

Уміло маневруючи невеликою частиною свого війська, гетьман зумів заманити московську кінноту до татарської засади на переправі через річку Соснівку за 15 верств від Конотопу. Розгром московитів 8 липня 1659 р. був повним. Втративши до тридцяти тисяч добірної кінноти, московити зняли облогу міста і втікали аж до Путивля. Загалом у битві під Конотопом московське військо втратило десь половину свого складу. Кілька воєвод потрапило до татарського полону. Один з них - князь Пожарський загинув від руки хана.

Переслідуючи ворога, військо Виговського зупинилося на кордоні України, а кримська орда дійшла до околиць Бєлгорода і Сєвська. Втративши фактично все військо, Москва була в паніці, очікуючи походу козаків і кримчаків на північ. Російський історик С. Соловйов згодом так описував ті події: "Краса і гордість московської кінноти... зникла в один день. Ніколи вже після цього цар московський не зміг вивести в поле таке значне військо. У жалобному одязі Олексій Михайлович вийшов до народу, і жах охопив Москву... Після здобуття стількох міст, після захоплення литовської столиці Москва затремтіла щодо своєї власної безпеки... йшли чутки, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль...". Татари, союзники Виговського, насміхаючись, говорили московським послам: "Ваш цар хоче запанувати над запорозькими козаками: король польський також хотів панувати над ними, але й своє королівство потім віддав і те саме буде і з московським царством, що буде знищене з причини козаків".

Можливо, й рушив би гетьман своє військо на Московію, як того вимагала ситуація та підказувала старшина. Але підбурені Москвою запорожці пішли походом на татарські улуси і змусили кримчаків повернути додому. Через деякий час і Виговського примусили віддати гетьманську булаву. І розгорілася, при допомозі "доброзичливих" сусідів, війна, яку народ назвав Руїною. Руїною української державності під личаком московина.