"З КОЗАЦЬКИМ НАРОДОМ СТОЯЛИ СПІЛЬНО..."
07/25/2003 | MV
#30 за 25.07.2003
"З КОЗАЦЬКИМ НАРОДОМ СТОЯЛИ СПІЛЬНО..."
Цього року виповнилося 355 літ від часу укладення визначної військово-політичної союзницької угоди між гетьманом України Богданом Хмельницьким та ханом Кримського ханства Іслам-Гіреєм ІІІ. Вона відіграла надзвичайно важливу роль у боротьбі українського народу за створення своєї держави в середині XVII ст. та вплинула на військові перемоги козацького війська у Жовтоводській, Корсунській та Пилявецькій битвах 1648 р., Зборівській битві 1649 р. та Батозькій битві 1652 р.
З огляду на відновлення історичної справедливості щодо повернення кримських татар на свою батьківщину та проживання татарського народу у відродженій наприкінці XX ст. Українській державі, вважаємо за необхідне з цього року щорічно відзначати річницю українсько-татарського союзу на державному рівні.
Витоки військово-політичних стосунків між українським козацтвом і татарським військом слід шукати ще у 20-х роках XVI ст., коли черкаський і канівський староста Остафій Дашкович у 1521 р. на чолі козацьких загонів спільно з ханом Магмет-Гіреєм здійснив похід на Москву та Казань. Історики стверджують, що козацько-татарські війська завоювали територію Великого князівства Московського аж до самої Москви.
У 1585 р. інший козацький провідник, Ян Оришовський, надіслав своїх посланців до хана Іслам-Гірея II. Українські козаки пропонували ханові давати їм "жалування" в обмін на згоду здійснювати спільні військові походи.
На більш якісний рівень козацько-татарські стосунки вийшли вже у XVII ст. Поки значна частина козаків під прапорами різних європейських монархів брала участь у Тридцятилітній війні 1618 - 1648 рр., старшина Війська Запорозького на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком укладає договір з Кримським ханством. Згідно з твердженнями дослідників цього питання, цей акт оцінювався саме як союзницький і фактично міждержавний договір, який у правовому відношенні був вищим за попередні домовленості козацтва з іноземними володарями про військову службу. У грудні 1624 р. кримський калга (перша особа після хана) Шагін-Гірей підписує наступний документ, що скріплює дану їм присягу українському гетьману і всьому козацькому товариству в дотриманні союзницьких зобов'язань: "Я, Шагін-Гірей, кримський цар, даємо цей наш присяжний лист запорозьким козакам, насамперед пану гетьману, осавулам, отаманам і всьому Війську. Засвідчуємо цим нашим листом і присягами, що від мене і всіх наших людей не діятиметься жодної кривди і шкоди... І від них (козаків) вимагаємо того, аби так робилося... і на те даємо наш широкий присяжний лист Богу і Пророку...". Натомість Військо Запорозьке в особах гетьмана й старшини також склало відповідний лист і затвердило його власною присягою. На нашу думку, укладення козацько-татарського договору 1624 р. значно вплинуло на дії гетьмана Б. Хмельницького під час підготовки антипольського виступу в 1648 р.
Весною 1628 р. на прохання татарської сторони гетьман М. Дорошенко надав військову допомогу обложеному в Бахчисараї ногайськими ордами Шагін-Гірею. Очевидець тих подій писав, що у результаті наступу козацьких військ загинуло близько тисячі українців, однак облогу столиці Кримського ханства ногайським мурзою Кантемиром було знято. На знак подяки, свідчив документ, "українські козаки були з великою гостинністю прийняті Шагін-Гіреєм і ханом. Їм було дозволено поставити свій прапор із зображенням хреста на стіні ханського палацу..."
З початком повстання проти Речі Посполитої, у другій половині січня 1648 р. гетьман Хмельницький направив посольство на чолі з полковником Я. Клишею до Бахчисарая з проханням на-діслати військову допомогу. Спочатку Іслам-Гірей III відмовився допомагати українцям з огляду на небажання конфліктувати з польським королем, але потім пообіцяв продовжити переговори за умови, якщо Хмельницький вмовить донських козаків не нападати на Крим. У середині лютого гетьман відрядив нове посольство до Бахчисарая, яке і домоглося укладення договору, ймовірно, 23 - 25 лютого 1648 р. за старим стилем. На жаль, текст цього договору не зберігся. Вчені дослідили, що українсько-татарський союз передбачав такі положення: встановлення дружніх відносин між Військом Запорозьким та Кримським ханством; надання взаємної військової допомоги; заборона татарам пустошити українські землі; оплата гетьманським урядом послуг татар грошима, продовольством, фуражем та частиною військової здобичі. Татарський поет XVII ст. Джан Мухамед так оспівував боротьбу українців і татар проти спільного ворога:
І тоді Тугай-бей разом з козаками
Вийшли назустріч ворогові і вдарили разом,
З козацьким народом стояли спільно,
Стріляли з гармат і мушкетів...
У середині квітня 1648 р. Б. Хмельницький особисто виїжджає до Бахчисарая, де "розмовляв наодинці" з ханом Іслам-Гіреєм III. Саме у цей час один з придворних залишив такі свідчення про українського гетьмана: "...істинний лев, командир запорозьких козаків, людина розумна і богатир безстрашний". Через кілька тижнів після цих переговорів до козацького війська приєднався 20-тисячний татарський загін. Добре вишколена і загартована у багатьох боях татарська кіннота стала елітним підрозділом української армії. У поєднанні з козацькою піхотою це стало вирішальним у позбавленні війська Речі Посполитої стратегічно-тактичної переваги, яку вона мала перед цим.
Відносини з Кримом відігравали досить важливу роль у подальшій еволюції ранньомодерної Української держави. Важливість українсько-татарських політич-
них зв'язків промовисто засвідчує факт укладення мирної угоди між Річчю Посполитою й Кримським ханством 15 грудня 1653 р., яка розірвала союзницькі відносини між Б. Хмельницьким та Іслам-Гіреєм III й змусила гетьмана Хмельницького у січні 1654 р. визнати верховенство московського царя. Проте в наступні роки гетьманський уряд виявляє велику дипломатичну активність у справі відновлення миру з татарським ханом. Протягом лютого - квітня 1654 р. відбулося посольство у Крим полковника С. Савича, у серпні того ж року - посольство на чолі з полковником П. Тетерею, у жовтні в Чигирині відбулися переговори з татарським послом Тохтамиш-агою.
У січні 1655 р. пройшли переговори з Менглі-Гіреєм під Охматовим, у березні та у серпні були відправлені чергові посольства до Криму.
У результаті таких дій української дипломатії між гетьманом Б. Хмельницьким і ханом Менглі-Гіреєм 12 листопада 1655 р. було укладене перемир'я під Озерною. Таким чином, головне завдання - досягнення нейтралітету Кримського ханства у війні України проти Польщі - було виконане. Однак, на жаль, це перемир'я проіснувало недовго. Розірвання, в силу різних причин, мирних зв'язків з Кримом у другій половині 1656 р. - першій половині 1657 р. призвело до значного погіршення міжнародного положення Української держави.
Гетьман І. Виговський, який прийшов до влади після смерті Б. Хмельницького, продовжив політику останнього в його відносинах з Кримом. Вже в лютому 1658 р. він укладає військову угоду з представником ханства Карач-беєм, яка мала за основу Великий українсько-татарський союз 1648 р. Незабаром, у ході українсько-російської війни 1658 - 1659 рр., це дозволило Виговському з допомогою 40-ти-сячного татарського війська здобути переконливу перемогу над майже 100-тисячною московською армією під Конотопом.
Більшість з наступників гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського -
Ю. Хмельницький, П. Тетеря, П. Дорошенко, П. Суховієнко, П. Орлик - підписували договори з татарськими правителями про військово-політичну взаємодопомогу, однак вони не були такими дієвими, як Великий союз між Українською гетьманською державою та Кримським ханством, укладений наприкінці лютого 1648 р.
Тарас ЧУХЛІБ
директор Науково-дослідного інституту козацтва,
заступник Гетьмана України з питань науки, кандидат історичних наук
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1098
"З КОЗАЦЬКИМ НАРОДОМ СТОЯЛИ СПІЛЬНО..."
Цього року виповнилося 355 літ від часу укладення визначної військово-політичної союзницької угоди між гетьманом України Богданом Хмельницьким та ханом Кримського ханства Іслам-Гіреєм ІІІ. Вона відіграла надзвичайно важливу роль у боротьбі українського народу за створення своєї держави в середині XVII ст. та вплинула на військові перемоги козацького війська у Жовтоводській, Корсунській та Пилявецькій битвах 1648 р., Зборівській битві 1649 р. та Батозькій битві 1652 р.
З огляду на відновлення історичної справедливості щодо повернення кримських татар на свою батьківщину та проживання татарського народу у відродженій наприкінці XX ст. Українській державі, вважаємо за необхідне з цього року щорічно відзначати річницю українсько-татарського союзу на державному рівні.
Витоки військово-політичних стосунків між українським козацтвом і татарським військом слід шукати ще у 20-х роках XVI ст., коли черкаський і канівський староста Остафій Дашкович у 1521 р. на чолі козацьких загонів спільно з ханом Магмет-Гіреєм здійснив похід на Москву та Казань. Історики стверджують, що козацько-татарські війська завоювали територію Великого князівства Московського аж до самої Москви.
У 1585 р. інший козацький провідник, Ян Оришовський, надіслав своїх посланців до хана Іслам-Гірея II. Українські козаки пропонували ханові давати їм "жалування" в обмін на згоду здійснювати спільні військові походи.
На більш якісний рівень козацько-татарські стосунки вийшли вже у XVII ст. Поки значна частина козаків під прапорами різних європейських монархів брала участь у Тридцятилітній війні 1618 - 1648 рр., старшина Війська Запорозького на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком укладає договір з Кримським ханством. Згідно з твердженнями дослідників цього питання, цей акт оцінювався саме як союзницький і фактично міждержавний договір, який у правовому відношенні був вищим за попередні домовленості козацтва з іноземними володарями про військову службу. У грудні 1624 р. кримський калга (перша особа після хана) Шагін-Гірей підписує наступний документ, що скріплює дану їм присягу українському гетьману і всьому козацькому товариству в дотриманні союзницьких зобов'язань: "Я, Шагін-Гірей, кримський цар, даємо цей наш присяжний лист запорозьким козакам, насамперед пану гетьману, осавулам, отаманам і всьому Війську. Засвідчуємо цим нашим листом і присягами, що від мене і всіх наших людей не діятиметься жодної кривди і шкоди... І від них (козаків) вимагаємо того, аби так робилося... і на те даємо наш широкий присяжний лист Богу і Пророку...". Натомість Військо Запорозьке в особах гетьмана й старшини також склало відповідний лист і затвердило його власною присягою. На нашу думку, укладення козацько-татарського договору 1624 р. значно вплинуло на дії гетьмана Б. Хмельницького під час підготовки антипольського виступу в 1648 р.
Весною 1628 р. на прохання татарської сторони гетьман М. Дорошенко надав військову допомогу обложеному в Бахчисараї ногайськими ордами Шагін-Гірею. Очевидець тих подій писав, що у результаті наступу козацьких військ загинуло близько тисячі українців, однак облогу столиці Кримського ханства ногайським мурзою Кантемиром було знято. На знак подяки, свідчив документ, "українські козаки були з великою гостинністю прийняті Шагін-Гіреєм і ханом. Їм було дозволено поставити свій прапор із зображенням хреста на стіні ханського палацу..."
З початком повстання проти Речі Посполитої, у другій половині січня 1648 р. гетьман Хмельницький направив посольство на чолі з полковником Я. Клишею до Бахчисарая з проханням на-діслати військову допомогу. Спочатку Іслам-Гірей III відмовився допомагати українцям з огляду на небажання конфліктувати з польським королем, але потім пообіцяв продовжити переговори за умови, якщо Хмельницький вмовить донських козаків не нападати на Крим. У середині лютого гетьман відрядив нове посольство до Бахчисарая, яке і домоглося укладення договору, ймовірно, 23 - 25 лютого 1648 р. за старим стилем. На жаль, текст цього договору не зберігся. Вчені дослідили, що українсько-татарський союз передбачав такі положення: встановлення дружніх відносин між Військом Запорозьким та Кримським ханством; надання взаємної військової допомоги; заборона татарам пустошити українські землі; оплата гетьманським урядом послуг татар грошима, продовольством, фуражем та частиною військової здобичі. Татарський поет XVII ст. Джан Мухамед так оспівував боротьбу українців і татар проти спільного ворога:
І тоді Тугай-бей разом з козаками
Вийшли назустріч ворогові і вдарили разом,
З козацьким народом стояли спільно,
Стріляли з гармат і мушкетів...
У середині квітня 1648 р. Б. Хмельницький особисто виїжджає до Бахчисарая, де "розмовляв наодинці" з ханом Іслам-Гіреєм III. Саме у цей час один з придворних залишив такі свідчення про українського гетьмана: "...істинний лев, командир запорозьких козаків, людина розумна і богатир безстрашний". Через кілька тижнів після цих переговорів до козацького війська приєднався 20-тисячний татарський загін. Добре вишколена і загартована у багатьох боях татарська кіннота стала елітним підрозділом української армії. У поєднанні з козацькою піхотою це стало вирішальним у позбавленні війська Речі Посполитої стратегічно-тактичної переваги, яку вона мала перед цим.
Відносини з Кримом відігравали досить важливу роль у подальшій еволюції ранньомодерної Української держави. Важливість українсько-татарських політич-
них зв'язків промовисто засвідчує факт укладення мирної угоди між Річчю Посполитою й Кримським ханством 15 грудня 1653 р., яка розірвала союзницькі відносини між Б. Хмельницьким та Іслам-Гіреєм III й змусила гетьмана Хмельницького у січні 1654 р. визнати верховенство московського царя. Проте в наступні роки гетьманський уряд виявляє велику дипломатичну активність у справі відновлення миру з татарським ханом. Протягом лютого - квітня 1654 р. відбулося посольство у Крим полковника С. Савича, у серпні того ж року - посольство на чолі з полковником П. Тетерею, у жовтні в Чигирині відбулися переговори з татарським послом Тохтамиш-агою.
У січні 1655 р. пройшли переговори з Менглі-Гіреєм під Охматовим, у березні та у серпні були відправлені чергові посольства до Криму.
У результаті таких дій української дипломатії між гетьманом Б. Хмельницьким і ханом Менглі-Гіреєм 12 листопада 1655 р. було укладене перемир'я під Озерною. Таким чином, головне завдання - досягнення нейтралітету Кримського ханства у війні України проти Польщі - було виконане. Однак, на жаль, це перемир'я проіснувало недовго. Розірвання, в силу різних причин, мирних зв'язків з Кримом у другій половині 1656 р. - першій половині 1657 р. призвело до значного погіршення міжнародного положення Української держави.
Гетьман І. Виговський, який прийшов до влади після смерті Б. Хмельницького, продовжив політику останнього в його відносинах з Кримом. Вже в лютому 1658 р. він укладає військову угоду з представником ханства Карач-беєм, яка мала за основу Великий українсько-татарський союз 1648 р. Незабаром, у ході українсько-російської війни 1658 - 1659 рр., це дозволило Виговському з допомогою 40-ти-сячного татарського війська здобути переконливу перемогу над майже 100-тисячною московською армією під Конотопом.
Більшість з наступників гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського -
Ю. Хмельницький, П. Тетеря, П. Дорошенко, П. Суховієнко, П. Орлик - підписували договори з татарськими правителями про військово-політичну взаємодопомогу, однак вони не були такими дієвими, як Великий союз між Українською гетьманською державою та Кримським ханством, укладений наприкінці лютого 1648 р.
Тарас ЧУХЛІБ
директор Науково-дослідного інституту козацтва,
заступник Гетьмана України з питань науки, кандидат історичних наук
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1098
Відповіді
2003.08.07 | VENED
Есть у нас славная крепость и град Киев
МИХАЛОН ЛИТВИНО НРАВАХ ТАТАР, ЛИТОВЦЕВ И МОСКВИТЯН 1550 г
Есть у нас славная крепость и град Киев (Kiovia). Она, однако, как и прочие, запущена: с холмов ее, как гласит народная поговорка роксоланов, можно видеть многие другие места. Главная среди прочих крепостей и земель, поставленная на реке, со всех сторон окруженная полями и лесами, она обладает настолько плодородными и легкими для обработки почвами, что всего раз вспаханные на двух волах они дают щедрые всходы. Родятся также дикие травы, с корнями и стеблями, пригодными для пищи человека, и деревья с разными изысканными плодами, [97] а также виноград. Чем более ухожен виноград, тем крупнее грозди; кроме того, по берегам реки в обилии растет дикий виноград. В дуплистых от старости дубах и буках роятся пчелы, мед которых изумителен на цвет и вкус.
В лесах и полях обилие таких животных, как зубры, онагры, олени; их в таком количестве убивают ради шкур, что все мясо из-за чрезмерного изобилия выбрасывают, кроме филейных частей. На диких коз и кабанов они не обращают внимания. Антилоп, когда они переходят зимой из степей в леса, а летом — в степи, такое множество, что каждый крестьянин убивает тысячу. По берегам рек то и дело встречаются домишки бобров. Поразительное изобилие птиц, такое, что дети весной наполняют лодки яйцами уток, лесных гусей, журавлей, лебедей, потом птенцами их заполняют садки. Орлят держат в клетках ради перьев, чтобы потом делать оперение для стрел.
Собак кормят дичью и рыбой. Ведь реки кишат невероятным количеством мальков и разной крупной рыбой, поднимающейся из моря вверх, в пресные воды. Некоторые из них называются золотыми, прежде всего Припять (Pripiecz). В одном месте, у Мозыря (Mozir), у устья речушки Туры (Tur) 196, свежей струёй вытекая из источника, ежегодно в календы марта, она наполняется таким множеством рыбы, что копье, вставленное в гущу ее, застревает и не падает, как если бы его воткнули в землю. Так плотно идет рыба. Я и сам бы этому не поверил, если бы не видел часто, как оттуда беспрестанно вычерпывают рыбу и наполняют ею ежедневно около тысячи повозок чужеземных купцов, которые каждый год съезжаются туда в одно и то же время.
Из всех же имеющихся там рек самой большой и обильнейшей является Борисфен, снабжающий Киев не только огромным количеством рыбы, но также и многим другим. В него с востока выше Киева впадают реки Десна (Dessna), Сейм (Siem) и другие из земли Северской (provincia Sevieriensi) и Московии. С севера же, запада и юга вливаются в него Сож (Sos), Березина (Beresina), Припять (Prypiecz), Словечна (Slorzesnia), Уша (Ussa), Тетерев (Teterew), Рпев (Rpiew), образованные каждая реками Вехрой (Vechra), Пропастью (Propascz), Ипутью (Iputz), Друтью (Drutz), Бобром (Bobr), Титвой (Titwa), Птичью (Pczit), Случем (Slucz), Орессой (Oressa), Стырем (Stir), Горынью (Horinia), Пеной (Piena) 197. Текут и многие другие из земель Литвы, Руссии, Волыни и Московии; вниз и вверх по всем ним в Киев доставляется рыба, мясо, меха, мед и соль из Таврических лиманов (ex lacunis Tauricensibus), называемых Качибичов (Kaczibiciow) 198. Там наполнить целый корабль солью стоит десять стрел.
Полезен также Борисфен всем землям Величества Вашего для отражения набегов татар. Ведь и у плывущих по нему ниже Черкасс (Cerkassi) в одиннадцати местах встают на пути [98] пороги (liminaj, имеющие свои названия 199. Они представляют Крудности из-за крутых и лежащих поперек пути подводных камней. Их можно преодолеть, только разгрузив суда, а из-за высоких, крутых, скалистых берегов к ним нельзя пристать, а переправа возможна лишь в нескольких местах ниже Черкасс (Cirkassi). Они [переправы] называются Кременчуг (Кегmieczik), Упек (Upsk), Гербердейев Рог (Hierbedeiewrog), Maщурин (Massurin), Кочкош (Koczkosz), Товань (Towany), Бурхун (Burhun), Тягиня (Tyachinia), Очаков 200. Если бы в этих местах стояли да.же небольшие морские отряды, то они могли бы преградить путь огромным татарским полчищам. Ведь, когда они переплывают, как обычно, без судов, привязавшись к коням и безоружные и нагие, то их разбивают те, которые устремляются на суденышках с островов, из камышовых зарослей и ивняка.
Но насколько наш Борисфен опасен для перекопских [татар] летом, настолько удобен зимой, ибо, когда прекращается судоходство, они спокойно пасут свои стада за рвом на островах и в ивняках этой реки. Поэтому они говорят, что он струится медом и 201молоком . Ибо он, протекая в верховьях лесистыми и медоносными, в низовьях — степными и пригодными для пастьбы местами, дает местным жителям обилие молока и меда. Поэтому они убеждены, что им следует хранить мир и союз с великим князем Литвы, владыкой Борисфена. Вся эта река, от истока до устья, а именно и на востоке и на западе, протекает по землям, [находящимся] с древних времен под властью литовской, близ крепостей, перечисленных мною,— Вязьма (Viazma), Дорогобуж (Dorohobusz), Смоленск (Smolensko), Дубровна (Dubrowno), Орша (Orssa), Могилев (Mohilew), Рогачев (Rohaczow), Быхов (Bihow), Речица (Reczicza), Любеч (Lubecz), Чернобыль (Czornobil), Киев (Kiow), Канев (Kaniew), Черкассы (Czerkassi) и Дашов (Dassow), иначе— Очаков. Там он впадает в море, разделенный на двенадцать рукавов. Все вместе они называются Лиман (Linien), [а один из них] близ устья Днестра (Dnestri) имеет название Видово (Vidovo), по имени поэта Овидия, [так как] полагают, что он хил в изгнании в этой части Понта 202. Так считается, что и Илион (Ilium), или Троя (Troiam), некогда находились на киевской территории (territorio Kioviensi), в плодороднейших степях и живописнейших 203 лесах . Здесь можно видеть памятники, от которых ныне сохранились развалины, подземелья, гроты, мраморные плиты и остатки мощных стен. Это давно покинутое, но весьма удобное для обитания место называется ныне Торговица 204 (Torgovitza).
Киев изобилует также и заморскими товарами. Ведь каких только каменьев, шелковых [одежд], вытканных золотом, шелков, курений, благовоний, шафрана, перца и прочих пряностей и доставляют из Азии, Персии (Perside), Индии, Аравии (Аrаbia), Сирии (Syria) на север (Septentrionem), в Московию, [100] Псков (Plescoviam), Новгород (Novogardiam), Швецию (Sveciam), Данию (Daciam), не каким иным более надежным, более прямым и более проторенным путем, но именно этим, древним и весьма наезженным, ведущим от порта Понта Эвксинского, то есть от города Каффы, через ворота Таврики (per portam Taurice) и Тованский перевоз на Борисфене, а оттуда степью в Киев. Ведь имеют обыкновение ходить туда чужеземные купцы, большей частью в тысячу числом, собравшись в группы (cohortes), называемые караваны (korovani), со многими нагруженными повозками и навьюченными верблюдами. Они издревле платили за знак на таможне 205 предкам Священного Величества Вашего, при переправе через Борисфен у Товани. Там и ныне существует сводчатое помещение из цельного камня, которое и нами, и жителями Таврики (Tavricani), и греками называется Витординской баней (balneum Vitordinum) 206. И говорят, что здесь останавливался сборщик налогов (publicanus) великого князя Литвы, собиравший пошлину. Так что, если кто-нибудь не уплатил пошлину или был уличен в беспошлинном провозе товаров, на того налагался штраф, а все его добро изымалось для Киева. Этот закон, называемый осменничество (Ossmicztwo) 207, поставленный с целью обуздать сарацинскую (Saracenicae) алчность, и служивший много веков, не так давно начал выходить из употребления.
Когда же купцы, чтобы избежать двойной переправы через Борисфен, не желая платить пошлину Величеству Вашему, отклонившись от древнего пути, ведущего через владения Величества Вашего, идут вниз от ворот Таврики, прямо устремляясь по нехоженным полям в Московию к Путивлю (Putivl), или возвращаются из него, то случается, что там их грабят, да и разбойники нападают.
Вот тогда сильно наживаются киевские жители (praesides): сборщики налогов, купцы, менялы (trapezitae), лодочники (naucleri), извозчики (vectores), трактирщики (lixae), кабатчики (caupones), и до сих пор на это не жаловались ни москвитяне (Moscus), ни турки, ни татары. Но и тогда получают они выгоду от этих караванов, когда иной раз те идут зимой по непроходимым полям и гибнут под снежными заносами.
Так случается, что киевские хаты, изобилуя плодами и фруктами, медом, мясом и рыбой, но грязные, полнятся драгоценными шелками, каменьями, соболями (zobolis) и другими мехами, пряностями, настолько, что я видел там шелк дешевле, чем в Вильне лен, а перец дешевле соли. А счастливая и обильная Киевщина богата и людьми, ибо на Борисфене и на других впадающих в него реках есть немало многолюдных городов, много деревень, жители которых уже с детства приучаются плавать, ходить на судах, ловить рыбу, охотиться; из них одни скрываются от власти отца, или от рабства, или от службы, или от [наказания за] преступления, или от долгов, или от чего иного; других же привлекают к ней, особенно весной, более [102] богатая нажива и более обильные места. И испытав радости в ее крепостях, они оттуда уже никогда не возвращаются; а в короткое время становятся такими сильными, что могут кулаком валить медведей и зубров. Привыкнув к жизненным невзгодам, они становятся весьма отважными. Поэтому там очень легко набрать множество добрых воинов 208.
Она была владением князей Руссии и Московии; в ней они также приняли христианство; и ныне в ней есть величественные старинные церкви (basilicas), воздвигнутые из полированного мрамора и прочих заморских материалов, крытые свинцом, медью, а также и позолоченными пластинами. Есть и весьма богатые монастыри (monasteria), особенно тот, что посвящен Благой Деве Марии. Он хранит в своих подземельях и подземных ходах многие гробницы, в которых лежат нетленные и иссохшие останки: поскольку они считаются святыми, то с благоговением почитаются рутенами. Ибо они полагают, что души тех, чьи тела погребены здесь, обрели от этого вечное спасение. Поэтому вся самая высшая знать, даже из отдаленных мест, и деньгами и дарами стремится заслужить право быть погребенными здесь 209. Князь москвитян (Moscorum) собирает ежегодно значительные доходы с тех владений этого монастыря, которые отошли к нему. Но он не спешит возвратить их, потому что сам всеми силами желает овладеть этим городом, который по сердцу ему, утверждая, что он — потомок Владимира (Volodimiri), киевского 210 князя . Немало печалятся и люди его, что не владеют столь древней столицей царей (cathedram stemmatum) и святынями ее.
При всех удобствах города, есть у него и свои неудобства. Ведь жители его не защищены от татар, нападающих на границы его из засад. Однако они не пытаются взять его силой. Грозят приезжим и лихорадки, происходящие от дневного сна, а также от переедания рыбы и плодов; коням же их—от травы, зараженной разливами богатого рыбой Борисфена. Посевы же очень часто портит саранча, налетающая из приморских мест. Родятся там у рек и в лесах рои как пчел, так и прочих насекомых, вредных для крови, таких, как бескрылая саранча, комары, мухи, особенно много их с июльских календ.
Извлечение из десятого фрагмента
Религия, или закон, общий у татар с турками, а также с прочими сарацинами, напоминает иудаизм (judaismum) и несторианскую ересь (haeresim Nestorianum) 211. Они признают единого и цельного (simplicem) Бога. Ибо они верят в Христа, святого проповедника и конечного судию мира, рожденного от непорочной Девы. но не претерпевшего страстей. Они соблюдают обрезание. Но его производят в таком зрелом возрасте, в каком подвергся обрезанию Измаил (Ismahel), патриарх их. Рассказывают, что возникла эта секта (secta) в Мекке (Меcha) 212, городе Аравии, около 600 года от Рождества Христова при содействии иудеев (judaeis), переселившихся туда. после падения Иерусалима, по злому умыслу некоего монаха и злостного вероотступника Сергия (Sergii), на погибель христианства (Christianitatis). Она [была] создана одним неграмотным арабом (Arabem), наделенным весьма острым умом. Он, став из возницы мужем и господином богатой женщины, возжелал также возыметь власть над своими [людьми]. Когда эта попытка не удалась, он выдал себя за посланника (nuntium) и пророка божьего и убедил [в этом] арабских идолопоклонников 213. Вера эта, которую они считают себя обязанными распространять оружием, настолько баснословна, что они высшее благо и наслаждение полагают в удовольствиях, которыми блаженные будут наслаждаться в будущей жизни посредством вкушания, осязания и всех внешних чувств. И все же варвары в таком скотском заблуждении бахвалятся, что они близки Богу, а любовью и деяниями, которыми умилостивляют Божественное Величие, превосходят нас. И они сулят, что по делам Бог благосклонен к ним и надеются, что положение их дел со временем улучшится; таково человеческое тщеславие.
Нас же, христиан, из-за большой небрежности к божественным делам и тому, какие один другому наносит вред, зло, они порицают, осмеивают, попрекают, [говоря], что [мы] варвары, безбожники, случайно носящие имя Христа, не принадлежащие к его вере, и почитают нас недостойными общения с ними. Они свято чтут правосудие. Они проповедуют свою религию с неутомимым рвением. Молитвой они начинают день и молитвами кончают. Ежедневно утром, вечером и днем они молятся; и ничто не может заставить их отказаться от этого. Это дело они возлагают не только на священнослужителей (sacerdotes), хотя и их они имеют для молитвы и толкования веры. Любой у них, как клирик (clericus), так и мирянин (laicus) и тайно, и пред [104] людьми на всеобщих сходках исповедуют Бога, Землю, на которой они, всегда трезвые, с конечностями, омытыми очистительной водой, беседуют с Богом, подражая Священному Писанию, они почитают святой и простираются на ней. В святилищах у них нет никаких сидений. Они производят своеобразные жесты, предписанные и определенные законом, воздевают ладони к небу, преклоняют колени, наклоняясь до самой земли, припадают к ней лицом, всем сердцем, и всеми членами они предаются молитве, в которой они говорят не слишком много слов, но исключительно эти: «Единому и бессмертному Богу, Творцу неба и земли, кроме которого нет иного, честь и слава во веки веков».
К молитве они присовокупляют пост. Ведь они целыми днями умерщвляют души свои не только голодом и жаждой, но воздерживаются от всякого нечестивого слова и дела, не помышляя ни о чем, кроме божественного, до глубокой ночи, когда они принимают пищу не для пресыщения, но для восстановления сил. Им смешны наши посты, не включающие ни голода, ни жажды, ни пепла 214, ни размышлений о божественном, ни бдений, ни молитв.
Они щедры и раздавая милостыню. Ведь они не позволяют никому из своего народа нищенствовать или умирать от голода и холода. Однако с этими благодеяниями неразлучно связана справедливость. Ибо они дают не тем, кто превратит милостыню в алчность и роскошь, но беднякам, больным, паломникам, ученым (scholasticis), овладевающим знаниями писаний и обрядов их религии.
Выведывать божественные тайны у них считается грехом и невежеством, они проклинают нашу дерзость, поскольку иные из нас божественные суды и тайны, которые они называют великой бездной, обсуждают в застольях, всуе поминая имя Божие 215. Татары высмеивают наших церковников или пророков (prophetas), порицают, что храмы полны украшений, сидений, алтарей, образов стареющего Бога и красивых женщин, возбуждающих похоть, [что] в них на сидениях почтеннейшие [люди] мирно восседают [и] спят, когда идет служба, а бедным людям не позволяют садиться; сами ходят в храмы, окруженные большой свитой (stipatores), позволяют им стоять возле себя, выставляя напоказ свою гордыню. А у татар нет ни одного хана (tyrannus), который окружал бы себя в синагоге служителями (apparitor) или телохранителями, дабы не выделяться среди народа. Он не претендует на то, чтобы восседать, его смирение соразмерно его величию.
Нас приглашают в храмы удары бронзы, их — громкие выкрики некиих слов хвалы Господу; они осуждают, что мы, вознося хвалу Господу, услаждаем слух наш трубами (buccinis), органами (organis), пением (harmoniis), невнятными словами молитв, а между тем природные наши органы безмолвствуют.
Те, кто являются у них священнослужителями, не жадны, не тщеславны, не преданы ни удовольствиям, ни наживе, менее [105] всего связаны с мирскими делами, но они честные, кроткие, скромные, прилежные в своей службе, преданы вере; они только отправляют службу и толкуют закон. Ведь порицают наших священников не только язычники, но и соседние с нами рутены за то, что они пьют вино, а это — излишество, едят мясо и не женятся, подавляя в себе желание производить себе подобных. Ибо никто не может быть воздержанным, если Бог того не дал. От этого воздерживаются безбрачные греческие монахи. В то же время священники издревле имели своих жен, что явствует из многих мест Священного Писания: Левит 21. 3; Ездра 9; Даниил 14; Езекиил 44; Варух 6; Лука 1. 10; 18; у Тита 1. Если бы и наши поступали теперь так же, воздерживаясь за три дня до несения сосудов божиих, то жили бы непорочнее, нежели как изнеженные гурманы в этом поддельном безбрачии.
Они всегда сгорают от вожделения или содержат наложниц, то есть, как говорит Софония, «оскверняют святыню» 216. И, однако, мы на этих наемников (mercenaries) возлагаем обязанность восхваления Бога, трудную для нас, тогда как они скорее гневают Бога своими дурными нравами, чем угождают ему. Обязанности, порученные им нами, возлагают они на нерадивых наместников; сами между тем предаются удовольствиям и праздности; как трутни поедают пчелиный мед, так они — труд народа, пируют и роскошно одеваются. К церковным обязанностям, многим одновременно, еще не достигнув зрелого возраста, не испытав себя, необдуманно стремятся, [а потом] погружаются в мирские и кощунственные дела.
И хотя некогда священникам нельзя было иметь часть владений с народом Божиим, кроме десятины, однако наши не удовлетворяются десятинами, приношениями за отпущение грехов и другими разными доходами (quaestibus), которые они получают от богатых, бедных, новорожденных, вступающих в брак, больных, умирающих, умерших; к тому же кроме богатых имений (opima praedia) они стремятся управлять многими церквами одновременно, во вред обществу, вопреки закону и разуму, так как они в большинстве случаев не живут при тех церквах, в которые вошли непризванные, по словам Господа нашего, не через двери, но как воры и разбойники. Они сдают их мирянам, купцам, сводникам, продают. Есть много [церквей], которые никогда не видели своих пастырей (pastores) или приходских священников (plebanos).
Если кто-нибудь от границ королевства (regni) по всей Литве и Жемайтии, а также Руссии стал бы искать пастырей в церквах, приносящих такие доходы, что одна церковь может прокормить многих [пастырей], то не нашлось бы ни одной, где бы пастырь пребывал постоянно или же часто ее посещал. Поэтому пошатнулась вера в пастве, охладела любовь к Богу, перестали возносить хвалы Господу. И против таких [пастырей] во многих местах гремят слова 217 Божий . Но я не хочу [106] навлечь на себя гнев священников, которым мы должны повиноваться и перед которыми должны представать, после того как я задел столь много разных людей. Довольно было размышлений об этом. Если бы положение это было исправлено, мы жили бы счастливее, вознося хвалу Вашему Королевскому Величеству, но особенно — величию Божьему
2004.02.09 | Otaman
Re: "З КОЗАЦЬКИМ НАРОДОМ СТОЯЛИ СПІЛЬНО..."
Так, дружба українців та кримських татар сягає своїм корінням в історію. Були і будемо поряд.