Давня Історія України Т.3 Р.1 Глава 3 (Дуже цікаво!)
01/11/2004 | Габелок
В кінці кінців археологія накопичила достатньо матеріалу, щоб мати змогу говорити про етнічний розвиток народів Східної Європи. Автори дійшли до висновку, що одна й та ж археологічна культура може належати різним етнічним групам, й різні археологічні культури можуть належати одній або дуже спорідненим етнічним групам. Ця глава трохи "нуднувата", якщо Ви не звикли до описів археологічних матеріалів. Якщо ж Ви наберетеся терпіння й розберетеся в усіх тих археологічних культурах про які йдеться, перед Вами постане дуже цікавий процес "варіння" народів Східної Європи.
(Нажаль мапи та малюнки не підтримуються цим вебсайтом й, нажаль, я не знаю, щоб ця робота була розміщена десь на Інтернетрях. Якщо хтось буде зацікавлений у мапах та малюнках, й має, якусь пропозиції, як все зробити доступним для широкого загалу, я з приємністю надам те, що маю.)
Глава З
СЛОВ'ЯНИ VII ст. до н. е.— ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ І тис. н. е. (за археологічними даними)
У цей період давньослов'янські племена вперше привертають увагу античних авторів під іменем венедів. Зрештою, саме з цього часу ми можемо починати історію слов'янського етносу, хоча початкові процеси його формування, безперечно, тривали значно раніше.
На рубежі ери давнім слов'янам на території між Віслою і Дніпром належало кілька археологічних спільнот: зарубинецька та піз-ньозарубинецька, пшеворська-верхньодністровська і зубрицька.
Найбільш відомою і вивченою є зарубинецька культура. Перший могильник, який дав назву культурі, був досліджений В. В. Хвойкою ще у 1898 р. Другою, широко дослідженою пам'яткою зарубинецької культури був Корчуватівський могильник на околиці Києва, розкопаний І. М. Самойловським у 1939 р.
Глибокий науковий інтерес до зарубинецьких пам'яток з'явився лише у повоєнний час, коли стала особливо актуальною проблема походження та ранньої історії слов'ян. З 50-х рр. інтенсивно досліджуються численні поселення та могильники у Середньому, а також у Верхньому Подніпров'ї та Прип'ятському Поліссі. Особливо широкі розкопки були проведені на городищі Пилипенкова Гора у Ка-неві та на Пироговському могильнику поблизу Києва. Нині відомо кілька сот зарубинецьких пам'яток, різні за обсягом розкопки були проведені на 70-ти з них35.
Значне розширення джерелознавчої бази дозволило дослідникам з'ясувати ряд питань хронології та походження культури, етнічної належності зарубинецьких племен, їх внеску в формування слов'янських старожитностей.
Дослідники зарубинецької культури Ю. В. Кухаренко, Є. В. Максимов, К. В. Каспарова, Л. П. Поболь та ін. мають певні розбіжності у тлумаченні цих проблем, але єдині в тому, що зарубинецька
Там же,— С. 11.
34
^ Див.: Славяне Юго-Восточной ЕвропьІ в предгосударственнмй период. — К., 1990.— С. 10—12.
25
Рис. 1. Поширення археологічних культур рубежу н. е.:
першої чверті І тис.
І — пам'ятки пшеворської, II — липицької, III — зубрицької, IV — зарубинецької культур, V — сарматські пам'ятки, VI — кордони Римської імперії (до 98 р. н. е.), VII — кордони Римської імперії (105—117 рр.)> VIII — кордони Римської імперії (117—271 рр.).
культура стала важливою віхою в процесі формування та розвитку давньослов'янського етносу.
36
Пшеворська культура заходить на територію України лише південно-східною частиною свого ареалу. Вивчення пшеворських поселень на Західній Волині і Поділлі розпочато в останні десятиріччя. На сьогоднішній день відкрито близько 40 селищ. Вивчення Д. Н. Козаком матеріалів з широко досліджених пам'яток біля сіл Підберізці, Пасіки-Зубрицькі, Чишки, Гірка Полонка, Загаї-П, Гринів та ін. дозволили дійти висновку, що носії пшеворської культури з'явилися на Волині і Поділлі в результаті розселення з території Мазовії та Підлясся. Внаслідок симбіозу з місцевим населенням у цьому регіоні сформувався своєрідний варіант пшеворської культури, носіями якого, очевидно, були слов'яно-германські племена
36 Козак Д. Я. Етнокультурна історія Волині.— К., 1992.— С. 131, 132.
26
Пшеворська культура римського часу представлена в Україні невеликою кількістю поховань із зброєю, виявлених випадково ще на початку століття. М. Ю. Смішко у 30-х рр. визначив ці поховання як пам'ятки воїнів-вершників, що з боями просувалися у складі озброєних загонів германців-вандалів до кордонів Римської імперії37.
Криза культур латенського кола спричинила розпад зарубине-цької та пшеворської культур у Східній Європі, їх змінюють своєрідні старожитності, які сформувались на зарубинецько-пшевор-ській основі за участю різних місцевих етнокультурних угруповань.
За останнє десятиріччя у Верхньому Подністров'ї та на Західній Волині Д. Н. Козаком відкрито близько 100 поселень, віднесених ним до зубрицької культури. Найбільш повно дослідженими є поселення біля сіл Шдберізці, Сокільники-П, Давидів, Пасіки-Зубриць-кі (Верхнє Подністров'я), Боратин, Гірка Полонка, Загаї-П, Линів, Городок (Волинь)38.
З'ясувалося, що зубрицька культура склалася в результаті інтеграції верхньодністровського варіанта пшеворської культури та при-п'ятсько-поліського варіанта зарубинецької культури. Встановлено також, що зубрицькі пам'ятки стали основою, на якій сформувалися старожитності черняхівського типу Подністров'я.
Дещо раніше було розпочато вивчення пізньозарубинецьких пам'яток. Зокрема, ще у 50-х рр. Ф. М. Заверняєв та А. К. Амброз здійснили розкопки поселень Почеп та Синьково на Верхній Десні. У 60-х рр. були проведені великі роботи на селищах Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова) та Оболонь у Києві (Г. М. Шовкопляс). На рубежі 60—70-х рр. ряд пам'яток був виявлений П. І. Хавлюком у поріччі Південного Бугу. З кінця 70-х рр. тривають роботи у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі, розпочаті Є. О. Горюновим. Нині відомо близько 50 пізньозарубинецьких пам'яток, на половині з яких провадилися розкопки. Дослідники вирізняють типи пам'яток за набором етнокультурних компонентів. Триває дискусія про причини кризи зарубинецької культури, роль різних пізньозарубинецьких пам'яток у формуванні київської культури наступного часу39.
Спинимося більш детально на характеристиці цих культурних утворень.
Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньосло-в'янського масиву в басейнах верхньої і середньої течії Дніпра. За підрахунками Є. В. Максимова, зарубинецькі пам'ятки охоплюють площу близько 500 тис. км2, що дорівнює території таких сучасних
37 8ті52^о М. КиІШгу сіоггесга Опіезіги XV еросе сезагзиуа ггутзісіе^о.— Ь\УО\У, 1932.
38 Козак Д. Н. Зазн. праця.— С. ЗО—70.
39 Обломский А. М., Терпиловский Р. В. Среднее Поднепровье й Днепровское Ле-вобережье в первьіе века наїпей зрьі.— М., 1991.
27
європейських держав, як Франція40. Але реальні розміри території зарубинецької культури були в декілька разів меншими, оскільки зарубинецькі племена заселяли лише береги рік, а значні простори між ними залишалися необжитими. Територія зарубинецьких племен не залишалася незмінною. Протягом раннього періоду (кінець III— І ст. до н. е.) до її складу входили Середнє і Верхнє Подніпров'я та Прип'ятське Полісся, а також Путивльське Посейм'я. Площа кожного з цих регіонів складала до 2—4 тис. км2.
У цей час у Середньому Подніпров'ї існували три пов'язані між собою групи з 10—15 поселень (між Стугною та Ірпенем, Стугною та Россю і Тясмином).
У другий період розвитку (друга половина І ст. до н. е.— середина І ст. н. е.) територія проживання зарубинецьких племен дещо розширилася внаслідок більш широкого освоєння басейнів рік Ірпінь, Рось, Стугна і Тясмин41.
У середині І ст. н. е. зарубинецька культура переживає кризу, викликану комплексом різних факторів. Змінюється ареал розселення, який включає також у східному напрямку Подесення і вододіл Дніпра та Дону, а у західному — Південне Побужжя. Обезлюднилося Прип'ятське Полісся. Зарубинецьке населення, яке залишилося у Середньому та Верхньому Подніпров'ї, значною мірою змінює характер своєї культури, що дає змогу говорити про формування нової, пізньозарубинецької групи. Змінюються місця розташування поселень та поховальні звичаї. Лише частина матеріальної культури попереднього часу (окремі форми посуду, житлобудівництво) продовжує свій розвиток42.
Формування пізньозарубинецької культурної групи відображає процес інтеграції давніх слов'ян з іншими етнокультурними спільнотами Східної Європи.
Західна частина слов'янства була представлена пшеворською культурою, її ареал протягом II ст. до н. е.— початку V ст. н. е. охоплював межиріччя Одри і Вісли в Центральній і Південній Польщі. Верхньодністровський варіант пшеворської культури обмежений Віслою і Сяном на заході, Горинню на сході, доходячи до Прип'яті на півночі й Збруча на півдні43.
Ця група проіснувала з І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. її територія охоплює близько 60 тис. км2. Пам'ятки розташовані чотирма скупченнями (у верхів'ях Західного Бугу, верхів'ях Стиру, верхів'ях Горині, верхів'ях Стоходу). Відстань між цими гніздами значна, між пам'ятками вона сягає 3—6 км. Очевидно, як і в заруби-
40 Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на территории УССР.— К., 1982.— С. 9.
41 Таж же,—С. 27—ЗО.
42 Обложений А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.— С. З—12.
43 Козак Д. Н. Пшеворська культура у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі.— К., 1984.— С. 3—6.
28
нецьких племен, розміщення поселень відображає племінну структуру пшеворського населення44.
У другій половині І ст. н. е. пшеворську культуру змінили пам'ятки зубрицької культури, що належали до західного відгалуження венедського масиву. Поширення зубрицьких старожитнос-тей обмежене на півночі Прип'яттю, на сході Горинню, на півночі охоплює північну і середню частини Подністров'я, на заході — східну частину Люблінщини і Посяння45. Освоєння середньодністров-ських земель, зайнятих дакійцями і бастарнами, відбувалось, очевидно, не лише мирним шляхом. Тацит свідчить, що венеди «ради грабунку рискають» на землях між певкінами (бастарнами) та фен-нами й озброєні щитами рухаються з великою швидкістю. Нині дослідникам відомо близько ста поселень, які розташовані 10 гніздами. Шість із них розміщені на території Волині, чотири — в прилеглому Подністров'ї.
Походження давньослов'янських культур рубежу ер ще не з'ясоване до кінця. Це, зокрема, стосується зарубинецької культури. Дослідники (Є. В. Максимов, К. В. Каспарова, С. П. Пачкова) вважають, що зарубинецька культура виникла в результаті руху різних європейських племен, які наприкінці III — на початку II ст. до н. е. досягли басейнів Вісли, Дніпра і Дністра, вплинули на внутрішній розвиток автохтонного населення. Саме на цій території виникають дещо подібні зовні, але різні за етнічним змістом культури, в тому числі: зарубинецька, пшеворська, оксивська, поєнешті-лукашівська. Тому, розглядаючи генезис як зарубинецької, так і пшеворської культур, слід враховувати роль у цьому процесі місцевих племен і внесок прийшлого населення. В різних регіонах ці два фактори проявилися неоднаково46.
Зарубинецька культура чітко ділиться на чотири локальні варіанти: прип'ятський, верхньо- та середньодніпровський, посейм-ський. Відмінності між цими локальними варіантами визначені різним співвідношенням автохтонного і прийшлого населення. Так, Прип'ятське Полісся в дозарубинецький час було заселене групами носіїв пізньолужицьких та поморсько-кльошових пам'яток, а також носіями милоградської культури. Роль останньої у створенні нової культури, на думку Є. В. Максимова, незначна. Основним компонентом зарубинецької культури в Поліссі стали прийшлі носії пізньопоморської та підкльошової культур.
Інше співвідношення культурних елементів у Верхньому та Се-
44 Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині.— С. З—ЗО.
45 Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян.— К., 1991.— С. 28—43.
46 Максимов Е. В. Указ. соч.— С. 155—165; Каспарова К. В. Хронология заруби-нецкой культури Припятского Полесья.— Автореф. дисс. ... канд. ист. наук.— Л., 1981.
29
редньому Подніпров'ї. У верхньодніпровському регіоні зарубинець-кі пам'ятки мають виразні риси милоградської культури, у серед-ньодніпровському — культури місцевих племен пізньоскіфського часу. У Середньому Подніпров'ї прийшлі елементи чітко фіксуються за рисами поморсько-кльошової культури, а також за рисами пізньолатенської культури Балкано-Дунайського регіону47.
Отже, утворення зарубинецької культури було складним процесом, який мав у кожному з регіонів свої особливості, зумовлені специфікою культурної спадщини автохтонів і їх взаємодією з чужинцями. Все ж саме поморсько-кльошова культура дала забарвлення найважливішим елементам культури різних груп зарубинецьких племен, особливо їх керамічному комплексу48.
Ще більш дискусійним є питання генези пшеворської культури. Наприкінці XIX ст. вважалося, що пшеворська культура походить від кельтів. У післявоєнний період більшість польських дослідників (Ю. Костшевський, К. Яжджевський, В. Генсель) дотримувалися думки, згідно з якою пшеворська культура є одним із етапів розвитку слов'янства на даній території49. Основним доказом слов'янського походження пшеворських пам'яток при цьому був генетичний зв'язок між пшеворськими, пізньолужицькими і поморсько-кльо-шовими пам'ятками, тобто безперервний розвиток культури, а отже, незмінність населення у Вісло-Одерському межиріччі протягом всього латенського часу (від IV ст. до н. е. до І ст. н. е.). Слов'янське коріння пшеворських племен визнавалося і багатьма радянськими вченими (Б. О. Рибаков, І. П. Русанова, В. В. Сєдов)50.
У 70-х рр. стало ясно, що різниця між пшеворською та ранньосередньовічною слов'янською культурами була дуже великою. Тому панівною стала думка про належність цих пам'яток германському союзу племен, відомих у писемних джерелах під назвою лугіїв51.
Найновіші дослідження пшеворської культури польськими археологами засвідчили неабияку складність її формування. Виявилося, що пшеворські пам'ятки виникли на території Вісло-Одерського межиріччя раптово, на рубежі III—II ст. до н. е., а не в результаті
47 Максимов Е. В. Указ, соч.— С. 156, 157.
48 Пачкова С. П. О соотношении поморско-клешевой й зарубинецкой археологи-ческих культур по керамическим материалам // 2іетіе роїзісіе \уе хусгезпе] еросе геїага і ісЬ рохуі^гапіа г іппуті Іегепаті.— Кгезгбш, 1992.— 8. 265—287.
49 Ко5іг2е^5Ііі І. 2а§ас1піепіе сіа_§Ю§сі озасіпісіхуа гіет РоІзІсісЬ XV рга<І2Іе]ас1І.— 1961; Непаеі IV. Роїзіса зїагогуїпа.— 1980.
50 Рибаков Б. А. Язьічество древних славян.— М., 1981; Русанова Й, П. Компо-нентьі пшеворской культури // Тез. докл. сов. делегации на V Международном конгрессе слав, археол.— М., 1985.— С. 43, 44; Седов В. В. Происхождение й ранняя история славян.— М., 1979.
51 Сосіїомзіїі К. Ргхетіапу ІсиІШгохуе і озасіпісге XV ро!идпіо\уе] і згод!со\уе] Роїзсе XV тіосізгут оКгезіе рггесігутзіат і XV оісгезіе ггутзісіт.— Оззоіепеит, 1985.
ЗО
розвитку місцевих поморських і підкльошових племен. Польські дослідники А. Невенгловський, Т. Домбровська та ін. дійшли висновку, що пшеворська культура була привнесена на територію Віс-ло-Одерського межиріччя у сформованому вигляді східними германцями. Пам'ятки цієї культури існували посмужно з пам'ятками місцевої людності. Лише через століття спостерігається процес включення місцевого компонента (очевидно, слов'янського) у пше-ворську культуру52.
На цих нових основах грунтується і гіпотеза про походження верхньодністровського варіанта пшеворської культури. Пам'ятки цієї культури з'явилися у Подністров'ї і на Волині у сформованому вигляді в І ст. до н. е., тобто саме тоді, коли на території Польщі спостерігається процес змішування прийшлої, германської за походженням, і місцевої, поморсько-кльошової, культур. Помітний по-морсько-кльошовий компонент у пшеворських пам'ятках Волино-Дністровського регіону може свідчити про те, що сюди переселилися змішані племена. Певна ізоляція від основного пшеворського (в цілому германського) масиву, вплив частково спорідненого місцевого поморсько-кльошового населення, а дещо пізніше — сусіднього зарубинецького призвели до того, що у пшеворців Подністров'я та Волині перевагу отримала «поморсько-кльошова» (давньослов'ян-ська) лінія етногенетичного розвитку. На відміну від цього, у Вісло-Одерському межиріччі пшеворські племена, серед яких, ймовірно, було і давньослов'янське населення, перебували під постійним впливом західних і північно-західних германських культур53.
Порівняльний аналіз поморсько-кльошової та пшеворської культур у Подністров'ї та на Волині свідчить про ряд спільних рис між ними. Так, збігаються територіальні межі двох культур, однакова топографія їхніх поселень. У ряді випадків поморсько-кльошові і пшеворські поселення розташовані на одному і тому ж місці (Гірка Полонка II, Линів, Городок). Близька у цих двох культурах структура селищ, а також житла прямокутної форми.
Важливим доказом зв'язків поморсько-кльошової та пшеворської культур на Волині й Подніпров'ї є подібність рис поховальної обрядовості, зокрема перевага урнових трупоспалень. Близькість двох культур знаходить своє підтвердження і в такій категорії матеріальної культури, як кераміка. Вона має багато спільних рис у формах, технології виконання, орнаментиці, способі обробки зовнішньої поверхні тощо. Про те, що поморсько-кльошова людність Волині і Подніпров'я злилася з прийшлими носіями пшеворської культури, свідчать бікультурні комплекси на окремих поселеннях,
Мі-мє^ІоузШ А. У\уа§і о сЬгопо1о§іі і §епе2Іе Ісиїїиг гагиЬіпіесІсе] і рггелуог5І<:іе) // АР.— 1986.— Т. XXXI.— 1.— 8. 203 — 215; ^^Ь^о™x/са Т. Зіап і роїгеЬу ЬасІап пасі тіосізгут оісгезет рггесігутзісіт \У Роїзсе // 8Іап і роїггеЬу Ьасіап пасі тіосізгут оісгезет \ур!у\уо\у ггутзісісп XV Роїзсе.— Кгаїсош, 1986.— 8. 51 — 73.
Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині...— С. 8—ЗО. г.г;
31
тобто такі, де поєднуються елементи обох культур. Таким чином, внаслідок активних інтеграційних процесів створюється своєрідний Подністровський варіант пшеворської культури. В ньому, очевидно, розчинилися ті германські елементи, які входили до складу культури в процесі переселення з території Польщі. Така ж доля спіткала й інші групи германських племен, що проникли на Волинь і Подністров'я в останніх століттях до нашої ери, зокрема носіїв яс-торфської культури. Сліди цієї культури простежені в Підберізцях, Черепині на Дністрі, Городку, П'ятиднях на Волині. Вони досить помітні в матеріалах поморсько-кльошової культури, зокрема, ранніх фазах її розвитку, і ледь проявляються в ареалі пізнішої, пшеворської культури.
Носії зарубинецької культури були східними і північними сусідами пшеворських племен західної частини України. Кордон між ними проходив приблизно по лінії середніх течій правих притоків Прип'яті та по Горині. Взаємопроникнення пам'яток цих двох праслов'янських культур на даному етапі досліджень не простежено, хоча хронологічно вони співіснують протягом І ст. до н. е.— середини І ст. н. е., тобто більше 100 років54.
Аналіз пшеворських та зарубинецьких матеріалів Західної Волині вказує на їх відмінність. Різна топографія поселень. Чіткі відмінності демонструє керамічний матеріал, за винятком тих форм, які мають спільне походженння від поморсько-кльошової культури. Це ж стосується й орнаментальних мотивів, способу обробки зовнішньої поверхні. В жодному випадку на пшеворських пам'ятках не виявлено специфічних елементів зарубинецької культури, а на зарубинецьких — пшеворської.
Існування на території Волині суто пшеворських і зарубинецьких пам'яток у пізньолатенський час свідчить про відсутність між ними в цей період зв'язків, які б позначилися на їхніх культурах. Того ж висновку дійшла польська дослідниця Т. Домбровська, зіставляючи матеріали з могильників пшеворської та зарубинецької культур55. У цілому культурна специфіка зарубинецьких племен, яка відображена в наборі таких елементів матеріальної культури, як прикраси, металеві частини одягу, зброя, керамічний комплекс, чітко відрізняється від культури пшеворських племен. Кожен з цих регіонів має свої особливості. Так, фібули «зарубинецького» типу (з трикутною спинкою), велика кількість булавок, браслетів, різноманітних підвісок, намист притаманні лише зарубинецькій культурі. Більшість з цих речей мають свої прототипи у милоградській та юхнівській культурах. Для давньослов'янських племен Волині і Верхнього Подністров'я властиві предмети (фібули, речі домашнього вжитку, багато зброї), які походять з Вісло-Одерського межи-
54 Козак Д. Н. Зазн. праця,— С. 110—114.
55 ^^Ь^о\V5^<:а Т. \¥зсЬос1піа §гапіса 1<иНигу рг2е\уог§1ае] \у рогпут оісгезіе Ьаіепзісіт і тіосізгут оісгезіе ггутзісіт // М3\¥.— 1973.— Т. 2.
32
річчя, тобто з периферійних областей германського світу та кельто-дакійського культурного ареалу. Обидва регіони чітко вирізняються поховальною обрядовістю. У них були свої традиції в житлобудівництві, планіграфії поселень. Ці регіони пов'язані на рубежі ери лише наявністю одного спільного компонента — поморсько-кльо-шової культури, що найкраще демонструють керамічні комплекси. Саме через елементи цієї культури можна пов'язати етнокультурні процеси рубежу ери з етнокультурним розвитком на території України першої чверті І тис. н. е., зокрема виникненням зубрицької та пізньозарубинецької культурних спільнот, які належали давньо-слов'янським племенам венедів.
Зубрицька та пізньозарубинецька групи пам'яток виникли в результаті етнокультурних процесів, що відбувались на території України в І ст. н. е. Саме в цей час розпалися культури латенського циклу — пшеворська, зарубинецька, поянешті-лукашівська. Знову наступає міграція племен. Зарубинецькі племена, що населяли Прип'ятське Полісся, пересунулися, як згадувалося, на територію Подністров'я, зарубинці Середнього Подніпров'я перемістилися в Подесення, інші північні та східні райони, а також Південне Побужжя. З іншого боку помітне пересування на південь і схід носіїв пшеворської культури, їхній вплив сягає верхів'їв Сейму, Псла, Дінця. З півдня в Український Лісостеп проникають дакійські племена, що принесли липицьку культуру, а також сармати. Спільне проживання на близькій території різних племен, що перебували приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку, створило передумови для етнічної інтеграції, асиміляції, консолідації56. Саме ці процеси між племенами пшеворської культури і прийшлими з Полісся групами зарубинецького населення зумовили створення пам'яток зубрицької культури. Широкі дослідження дали можливість простежити деталі цього історичного явища. З'ясувалося, що зарубинці йшли на Волинь та Подністров'я невеликими, очевидно, сімейними, групами. Вони не створювали на цій території своїх поселень, а зупинялися на вже існуючих, пшеворських, змішуючись з автохтонними сім'ями і привносячи елементи своєї культури. Так, на пшеворських поселеннях з'явилися нові, вже бі-культурні комплекси. Значно виросло число людей на поселеннях. Тому неминуче настала необхідність відселення пшеворсько-зару-бинецьких сімейних общин, які створювали нові селища. Це відбилося в археологічних матеріалах. Кількість пам'яток Волині і Подністров'я другої половини І—II ст. н. е., порівняно з попереднім часом, зросла в 2—3 рази. Збільшилась площа поселень, щільність забудови. Якщо, наприклад, на пшеворських поселеннях рубежу н. е. одне житло розміщувалося на площі приблизно 1100 м2, то на зубрицьких селищах — вже на площі 432 м2. Ці дані підтвер-
56 Козак Д. Н. Зазн. праця.— С. З, 4.
33
джують значний ріст кількості населення Волині і Подністров'я в другій половині І ст. н. е.57.
Зарубинецькі племена вплинули на зміну планової структури нових поселень. На них з'явилася велика кількість ям-погребів, розташованих на окремій ділянці. Зарубинці почали будувати звичайні їм житла — квадратні півземлянки, виготовляти свій традиційний посуд. Еклектизм матеріальної культури на зубрицьких селищах, який відображає різноплемінність їх жителів, спостерігається до кінця І ст. н. е. В наступний час оформлюються вже сталі синкретичні риси матеріальної культури зубрицьких племен. Про остаточне завершення процесу пшеворсько-зарубинецької інтеграції свідчать пам'ятки черняхівського типу цього регіону58.
У Верхньому та Середньому Подністров'ї до формування зубрицьких пам'яток були причетні дакійські племена липицької культури. Це населення, як відомо, прибуло на Подністров'я в 20—40-х рр. н. е. з території Дакії і пов'язується дослідниками з да-кійськими племенами костобоків59. Липичани не займали якоїсь компактної території, а оселилися серед місцевої слов'янської людності. Тісне сусідство двох груп населення протягом майже двох століть не могло не спричинитися до взаємопроникнення липицької і пшеворської культур. Це підтверджується великою кількістю археологічного матеріалу, зокрема матеріалами поховальних комплексів у Звенигороді, Болотні, Неполківцях, матеріалами поселень у Звенигороді, Бернашівці, Підберізцях. На могильниках простеже-но симбіоз дакійських і пшеворських поховальних звичаїв60.
Взаємовпливи двох етнокультурних груп Подністров'я помітні на знаряддях праці, виробах ремесла, зброї. Зокрема, широкого вжитку у слов'ян набули липицькі прясла у вигляді утятого конуса, а дакійці використовували більш досконалі пшеворські прийоми вироблення заліза, виготовлення зброї. Мабуть, саме від липичан венеди перейняли прогресивні методи обробітку землі, переробки продуктів сільського господарства, що дозволило їм наприкінці II ст. здійснити якісний стрибок у своєму розвитку.
Результатом тісних взаємозв'язків липичан і пшеворців у Подністров'ї були, мабуть, глибокі асимілятивні процеси, які спричинилися до поступового розчинення дакійців у слов'янському середовищі. До кінця І ст. більшість липицьких пам'яток зникає. До цього явища, очевидно, безпосередньо причетні племена заруби-нецької культури.
57 Козак Д. Н. Зазн. праця.— С. 114—117.
58 Козак Д. Н. Пшеворська і черняхівська культури у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі // Археологія,— 1982.— № 37.— С. 31—48.
59 ЗтпізгНо М. Ор.сії. •)•: • •.,.
^° Козак Д. Н. Могильник початку нашої ери у с. Звенигород на Львівщині // Археологія.— 1978.— № 25.— С. 96—107.
34
Інтеграція пшеворських і зарубинецьких племен на Волині і Дністрі зумовила зникнення пшеворської культури і формування зубрицьких пам'яток. Зарубинці втрутилися також в дако-пшевор-ський інтеграційний процес у Подністров'ї, що завершувався. На дако-пшеворських поселеннях та могильниках з'являється кількісно помітний зарубинецький компонент. Про це свідчать матеріали з поселення в Ремезівцях, поселення і могильника у Верхній Липи-ці61. Ці обставини створили умови для ще більш глибоких культурно-етнічних контактів між уже значною мірою спорідненим населенням — носіями пам'яток типу Ремезівців і мешканцями зубрицьких селищ. На обох групах пам'яток виникають споріднені форми ліпного посуду, все Подністров'я використовує гончарний посуд, поширюються однакові типи фібул, пряжок, прясел, ножів та ін. Остаточно дакійські елементи зникають у Галичині наприкінці II ст. н. е. Це явище пов'язане, мабуть, з приходом туди нових численних груп зубрицького населення з Волині, витісненого експансією германських племен вельбарської культури.
У Середньому Подніпров'ї та на Лівобережжі в подібних складних умовах інтеграції різних етнокультурних елементів йшов процес формування пізньозарубинецької культурної групи. На жаль, недостатня дослідженість пізньозарубинецьких пам'яток не дозволяє у всіх деталях розкрити питання їх походження. Але вже тепер очевидно, що основою пізньозарубинецьких старожитнос-тей, була зарубинецька культура62. Дослідникам відомо кілька типів пам'яток кінця І—II ст. н. е. у Середньому Подніпров'ї і Південному Побужжі, де зарубинецькі елементи поєднуються з іншими етнокультурними елементами: тип Лютежа, тип Почепа, тип Тернівка, тип Гринів63. Ці пам'ятки мають між собою багато спільних рис, вони синхронні. Лютезькі старожитності, як показав аналіз основних категорій матеріальної культури, продовжують розвиток місцевих класичних зарубинецьких традицій. Лівобережні пам'ятки типу Почепа і Тернівки-ІІ з'являються внаслідок розселення середньодніпровських зарубинецьких племен. Кожна з цих груп пам'яток має і своєрідні риси, зумовлені інтеграцією зарубинецьких та місцевих елементів. Так, специфіка почепських пам'яток полягає у синтезі культурних традицій зару-бинецького середньодніпровського населення і балтських пізньо-юхнівських племен64.
На пам'ятках типу Тернівки-ІІ помітне місце займають елемен-
61 Цигилик В. М. Населення Верхнього Подністров'я перших століть нашої ери.— К., 1975.
62 Обложений А. М., Терпиловский Р. В., Петраускас О. В. Распад зарубинецкой культури й его социально-зкономические й идеологические причини.— К., 1990.
63 Обложений А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.
64 Там же.— С. 47—78. ,
35
ти пшеворської культури, особливо в керамічному комплексі. Деякі елементи цієї культури простежуються і на лютезьких пам'ятках. Це свідчить про присутність у Середньому Подніпров'ї та на сході Лівобережжя деяких груп пшеворського середньоєвропейського населення, яке було втягнуте в процес культурно-етнічної інтеграції з корінним населенням.
Пам'ятки типу Гринів, найпізніші за часом (друга половина II ст.), відрізняються тим, що вони не розміщені компактною групою, а розкидані на широкому просторі. Вони походять від своєрідних пам'яток типу Кистені-Чечерськ на території Білорусі, що поєднали зарубинецькі риси та окремі елементи культури штрихованої кераміки65. Ще мало досліджені пам'ятки типу Гринів, що, на думку дослідників, з'явилися у Подніпров'ї в результаті міграції на південь і південний схід нащадків зарубинецького населення Середнього Посожжя і середньої течії Березини.
Наприкінці II— на початку III ст. н. е. в результаті взаємодії всіх згаданих вище типів пам'яток викристалізовується нова дав-ньослов'янська культура, яка отримала назву київської.
Розглянемо питання співвідношення двох слов'янських культур — зубрицької і пізньозарубинецької. Аналіз основних елементів двох груп пам'яток66 дозволив віднайти в них ряд спільних рис. Так, однакова в двох культурах структура селищ з великою кількістю господарських ям, по суті, мало відрізняється як за формою, так і за конструктивними особливостями житлових споруд. Певна подібність спостерігається в керамічному комплексі. Зокрема, спільними є горщики з високими округлими плічками, біконічні горщики, напівсферичні та циліндричні миски, диски-сковорідки. Спільним є також орнамент у вигляді пальцевих вдавлень і насічок по вінчику. На пізньозарубинецьких пам'ятках згадані форми є основними, на зубрицьких вони становлять 6—10%. Подібність посилюється присутністю пшеворських елементів на пізньозарубинецьких пам'ятках. Тут вони становлять приблизно такий процент, як зарубинецькі на зубрицьких.
Проникнення пшеворських культурних традицій на Південне Побужжя та Середнє Подніпров'я почалося ще у пізньолатенський час, але особливо помітним стало в І ст. н. е. Дослідники відзначають ряд пшеворських рис на пізньозарубинецьких пам'ятках цих регіонів, особливо у Південному Побужжі67. Пшеворські традиції проникають навіть у такий консервативний елемент культури, як поховальна обрядовість. Спостерігаються спільні риси в організації ремісничої діяльності, зокрема в залізодобувній.
65 Обложений А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.— С. 94, 95.
66 Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Про культурно-історичний процес на території України в першій чверті І тис. н. е. // Археологія.— 1986.— № 56.— С. 37—47.
67 Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на территории УССР.— К., 1982.
36
Отже, основою подібності двох груп пам'яток є наявність у них двох компонентів: пшеворського і зарубинецького. На зубрицьких пам'ятках основним був пшеворський компонент, хоча на Волині він співвідноситься рівною мірою із зарубинецьким. У свою чергу, далі на схід значно переважав зарубинецький (власне, пізньозару-бинецький) компонент.
Подібність культурного розвитку племен західних регіонів України і Наддніпрянщини ще більш посилюється наприкінці II — на початку III ст. н. е. На Подністров'ї в цей час сформувалися пам'ятки типу Сокільників, які увібрали в себе всі культурні компоненти більш раннього часу (ппіеворські, липицькі, зарубинецькі) і вже відзначені сильними впливами провінційно-римської культури. В Наддніпрянщині поширюються ранні київські пам'ятки, яких ще не торкнувся вплив черняхівської культури (Козаровичі, Сушки-П). Порівняння цих пам'яток засвідчує на досить значну близькість характеру поселень, житлобудівництва, особливо керамічного комплексу. Основними типами кераміки на пам'ятках обох регіонів є горщики з максимальним розширенням тулуба у верхній частині, біконічні горщики, посудини з короткою шийкою і слабопрофільо-ваними плічками. Остання форма набула особливого поширення в ранньосередньовічних слов'янських культурах. Перші дві форми сягають походженням до зарубинецьких прототипів, третя — до пшеворських. На пам'ятках обох культур відсутні такі популярні раніше види кераміки, як миски, кухлики, сковорідки. Зникає орнамент68. На всій території поширюються однакові типи прикрас, господарських, побутових предметів. Причому всі ці речі мають або південне, або південно-західне, або західне походження.
Таким чином, до III ст. н. е. культурна специфіка Подністров'я і Подніпров'я значною мірою втрачається, що може свідчити про початок формування на цій великій території єдиного слов'янського етносу.
У другій половині II ст. н. е. сусідні з Волинню землі Мазовії та Підлясся, на яких жили східно-германські племена, а також, ймовірно, групи слов'янського населення, були захоплені готами. Готи були войовничим і добре організованим народом, який у І ст. н. е. переселився з Ютландії в Повіслення69. Судячи з того, що в цей час припинили існування майже всі пам'ятки пшеворської культури Мазовії і Підлясся, готське завоювання, на думку польських дослід-
• • • ^п
ників, супроводжувалося винищенням місцевої людності'".
В останній чверті II ст. н. е. готи, навколо яких об'єдналися й інші германські племена, в тому числі бургунди, вандали, а потім і гепіди, рушили на Волинь. Наближення германців, носіїв так зва-
68 Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Зазн. праця.— С. 32—47.
69 СосНапзІсіК. Ор. сії.— 8. 86.
70 ІЬШ.— 8. 86—88.
37
ної вельбарської культури, примусило волинських слов'ян покинути домівки. Вони переселяються на південь, у Подністров'я, а також, можливо, у Середнє Подніпров'я71. Дані археології підтверджують, що в останній чверті II ст. н. е. припинили існування всі слов'янські поселення Волині. На них з'являється шар вельбарської культури — культури германців. Зате у Подністров'ї наприкінці II ст. н. е. спостерігається значне збільшення кількості нових поселень і розширення вже існуючих. Підрахунки свідчать, що населення Подністров'я збільшилося в цей час у 2,5—3 рази72. Нові археологічні дані засвідчують, що пам'ятки, дуже близькі до зуб-рицьких, з'являються далеко на півдні, у Буджацькому степу, біля гирла Дунаю73.
На пам'ятках Верхнього Подністров'я елементи вельбарської культури відсутні повністю. Ймовірно, численні слов'янські племена цього регіону зуміли зупинити дальше просування вельбарців на південь. Сліди германців губляться на території Малого Полісся — болотяного й сьогодні району, що відокремлює Волинь від Поділля. Можливо, саме Мале Полісся було в той час тією смугою, що розмежовувала дві різні етнічні групи.
Готи змушені були повернути на схід, у Південне Побужжя та Середнє Подніпров'я, з більш розрідженим населенням. З першого регіону готи, обігнувши Верхню Подністрянщину, перейшовши в районі Хотина — Кам'янця-Подільського Дністер, направилися у Подунав'я (везеготи), а з другого, через Дніпро,— до Азовського побережжя (остроготи)74. Через Верхнє Подністров'я, з території По-сяння в напрямку Подунав'я, проникли лише озброєні військові загони вершників. Вважають, то були вандали, потиснуті у верхів'ях Вісли готами75. Свідченням цього є поява у Подністров'ї, головним чином між гирлами Золотої Липи і Збруча, поховань із зброєю (Кам'янка Велика, Добростани, Твірж, Рудки, Іване-Золоте, Репужен-ці тощо). Всього відомо близько 20 таких пам'яток. Селища відсутні76. А це означає, що через Подністров'я пробивалися лише окремі дружини вандалів. На характері матеріальної культури слов'ян ці пересування не позначилися. Ніяких територіальних або демографічних зрушень тут у цей час не спостерігається.
Отже, археологічні матеріали відбивають складний процес становлення давньослов'янського етносу на рубежі і в перших сто-
71 Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Зазн. праця.— С. 32—47. 7^ Козак Д. Н. Етнокультурна історія...— С. 108—130.
73 Гудкова А. В. Оседлое население Северо-Западного Причерноморья в первой половине І тьіс. н. з.— Автореф. дис. ... докт. ист. наук.— К., 1987.
74 Буданова В. П. ГотьІ в зпоху великого переселення народов.— М., 1990.
75 ЗтізгЬо М. Ор. сі*.— 8. 110.
76 Козак Д. Н. Пшеворська культура...— С. 12—16. .й.
38
літтях І тис. н. е. Він йшов шляхом взаємодії з сусідніми групами населення, засвоєня елементів їхньої культури і, відповідно, зміни власної. Цей процес продовжувався і в наступний пізньоримський період.
Глава 4
СЛОВ'ЯНИ У ДРУГІЙ ЧВЕРТІ І тис. н. е.
У попередньому розділі розглянуто зарубинецькі і пшеворські старожитності, пам'ятки зубрицької та пізньозаруби-нецької культурних груп. У другій чверті І тис. н. е. головним джерелом для вивчення давніх слов'ян стають пам'ятки черняхівської та київської культур, які виникають якоюсь мірою на їхній основі. Черняхівська культура є одним з найбільших і яскраво виражених соціально-економічних і культурних утворень цього часу на території Швденно-Східної Європи. Вона займає всю лісостепову і степову частини України, Молдови і значну частину території Румунії, сягаючи на південному заході Дунаю. Першим дослідником пам'яток черняхівської культури був відомий київський археолог В. В. Хвой-ка, який у 1900—1901 рр. провів розкопки могильника в с. Черня-хові Кагарлицького району на Київщині80. Цей могильник дав назву культурі.
Приблизно в той же час у верхів'ях Західного Бугу і Дністра почав дослідження черняхівських пам'яток К. Гадачек81. Дослідження цих пам'яток продовжили на Дніпрі М. О. Макаренко, М. Я. Ру-динський, на Дністрі — М. Ю. Смішко82. Таким чином, уже на перших етапах досліджень пам'яток черняхівської культури була охоплена широка територія від Західного Бугу до Дніпра. Планомірне систематичне вивчення черняхівської культури почалося після Другої світової війни. В цей час співробітниками Інституту археології АН України проведено багато розвідок, що уможливило виявити й зафіксувати сотні черняхівських поселень і могильників. Багато з них розкопано. Серед дослідників черняхівських пам'яток цього часу на Подніпров'ї слід назвати: А. Т. Сміленко, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевського, Е. О. Симоновича, Н. М. Кравченко та ін. У Подністров'ї й на Волині широкомасштабні дослідження проводили М. Ю. Смішко, М. О. Тиханова, В. Д. Баран, Й. І. Винокур, Л. В. Ва-куленко та ін., в Молдові — Г. Б. Федоров, Е. А. Рікман; на тери-
80 Хвойка В. В. Поля погребений в Среднем Поднепровье // ЗРАО.— 1901.— Т. 12.— Вьш. 1/2.— С. 172—190.
81 Насіасге/с К. Киїїигу сіоухесга Впіезіги \У ерозе сезаг5і\уа ггутз!сіе§о // МААЕ.— Кга1с6\у, 1912.— Т. 12.— 8. 1—42.
82 Смішко М. Ю. Доба полів поховань в західних областях УРСР // Археологія.— 1948.— Т. 2.— С. 98—130.
39
(Нажаль мапи та малюнки не підтримуються цим вебсайтом й, нажаль, я не знаю, щоб ця робота була розміщена десь на Інтернетрях. Якщо хтось буде зацікавлений у мапах та малюнках, й має, якусь пропозиції, як все зробити доступним для широкого загалу, я з приємністю надам те, що маю.)
Глава З
СЛОВ'ЯНИ VII ст. до н. е.— ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ І тис. н. е. (за археологічними даними)
У цей період давньослов'янські племена вперше привертають увагу античних авторів під іменем венедів. Зрештою, саме з цього часу ми можемо починати історію слов'янського етносу, хоча початкові процеси його формування, безперечно, тривали значно раніше.
На рубежі ери давнім слов'янам на території між Віслою і Дніпром належало кілька археологічних спільнот: зарубинецька та піз-ньозарубинецька, пшеворська-верхньодністровська і зубрицька.
Найбільш відомою і вивченою є зарубинецька культура. Перший могильник, який дав назву культурі, був досліджений В. В. Хвойкою ще у 1898 р. Другою, широко дослідженою пам'яткою зарубинецької культури був Корчуватівський могильник на околиці Києва, розкопаний І. М. Самойловським у 1939 р.
Глибокий науковий інтерес до зарубинецьких пам'яток з'явився лише у повоєнний час, коли стала особливо актуальною проблема походження та ранньої історії слов'ян. З 50-х рр. інтенсивно досліджуються численні поселення та могильники у Середньому, а також у Верхньому Подніпров'ї та Прип'ятському Поліссі. Особливо широкі розкопки були проведені на городищі Пилипенкова Гора у Ка-неві та на Пироговському могильнику поблизу Києва. Нині відомо кілька сот зарубинецьких пам'яток, різні за обсягом розкопки були проведені на 70-ти з них35.
Значне розширення джерелознавчої бази дозволило дослідникам з'ясувати ряд питань хронології та походження культури, етнічної належності зарубинецьких племен, їх внеску в формування слов'янських старожитностей.
Дослідники зарубинецької культури Ю. В. Кухаренко, Є. В. Максимов, К. В. Каспарова, Л. П. Поболь та ін. мають певні розбіжності у тлумаченні цих проблем, але єдині в тому, що зарубинецька
Там же,— С. 11.
34
^ Див.: Славяне Юго-Восточной ЕвропьІ в предгосударственнмй период. — К., 1990.— С. 10—12.
25
Рис. 1. Поширення археологічних культур рубежу н. е.:
першої чверті І тис.
І — пам'ятки пшеворської, II — липицької, III — зубрицької, IV — зарубинецької культур, V — сарматські пам'ятки, VI — кордони Римської імперії (до 98 р. н. е.), VII — кордони Римської імперії (105—117 рр.)> VIII — кордони Римської імперії (117—271 рр.).
культура стала важливою віхою в процесі формування та розвитку давньослов'янського етносу.
36
Пшеворська культура заходить на територію України лише південно-східною частиною свого ареалу. Вивчення пшеворських поселень на Західній Волині і Поділлі розпочато в останні десятиріччя. На сьогоднішній день відкрито близько 40 селищ. Вивчення Д. Н. Козаком матеріалів з широко досліджених пам'яток біля сіл Підберізці, Пасіки-Зубрицькі, Чишки, Гірка Полонка, Загаї-П, Гринів та ін. дозволили дійти висновку, що носії пшеворської культури з'явилися на Волині і Поділлі в результаті розселення з території Мазовії та Підлясся. Внаслідок симбіозу з місцевим населенням у цьому регіоні сформувався своєрідний варіант пшеворської культури, носіями якого, очевидно, були слов'яно-германські племена
36 Козак Д. Я. Етнокультурна історія Волині.— К., 1992.— С. 131, 132.
26
Пшеворська культура римського часу представлена в Україні невеликою кількістю поховань із зброєю, виявлених випадково ще на початку століття. М. Ю. Смішко у 30-х рр. визначив ці поховання як пам'ятки воїнів-вершників, що з боями просувалися у складі озброєних загонів германців-вандалів до кордонів Римської імперії37.
Криза культур латенського кола спричинила розпад зарубине-цької та пшеворської культур у Східній Європі, їх змінюють своєрідні старожитності, які сформувались на зарубинецько-пшевор-ській основі за участю різних місцевих етнокультурних угруповань.
За останнє десятиріччя у Верхньому Подністров'ї та на Західній Волині Д. Н. Козаком відкрито близько 100 поселень, віднесених ним до зубрицької культури. Найбільш повно дослідженими є поселення біля сіл Шдберізці, Сокільники-П, Давидів, Пасіки-Зубриць-кі (Верхнє Подністров'я), Боратин, Гірка Полонка, Загаї-П, Линів, Городок (Волинь)38.
З'ясувалося, що зубрицька культура склалася в результаті інтеграції верхньодністровського варіанта пшеворської культури та при-п'ятсько-поліського варіанта зарубинецької культури. Встановлено також, що зубрицькі пам'ятки стали основою, на якій сформувалися старожитності черняхівського типу Подністров'я.
Дещо раніше було розпочато вивчення пізньозарубинецьких пам'яток. Зокрема, ще у 50-х рр. Ф. М. Заверняєв та А. К. Амброз здійснили розкопки поселень Почеп та Синьково на Верхній Десні. У 60-х рр. були проведені великі роботи на селищах Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова) та Оболонь у Києві (Г. М. Шовкопляс). На рубежі 60—70-х рр. ряд пам'яток був виявлений П. І. Хавлюком у поріччі Південного Бугу. З кінця 70-х рр. тривають роботи у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі, розпочаті Є. О. Горюновим. Нині відомо близько 50 пізньозарубинецьких пам'яток, на половині з яких провадилися розкопки. Дослідники вирізняють типи пам'яток за набором етнокультурних компонентів. Триває дискусія про причини кризи зарубинецької культури, роль різних пізньозарубинецьких пам'яток у формуванні київської культури наступного часу39.
Спинимося більш детально на характеристиці цих культурних утворень.
Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньосло-в'янського масиву в басейнах верхньої і середньої течії Дніпра. За підрахунками Є. В. Максимова, зарубинецькі пам'ятки охоплюють площу близько 500 тис. км2, що дорівнює території таких сучасних
37 8ті52^о М. КиІШгу сіоггесга Опіезіги XV еросе сезагзиуа ггутзісіе^о.— Ь\УО\У, 1932.
38 Козак Д. Н. Зазн. праця.— С. ЗО—70.
39 Обломский А. М., Терпиловский Р. В. Среднее Поднепровье й Днепровское Ле-вобережье в первьіе века наїпей зрьі.— М., 1991.
27
європейських держав, як Франція40. Але реальні розміри території зарубинецької культури були в декілька разів меншими, оскільки зарубинецькі племена заселяли лише береги рік, а значні простори між ними залишалися необжитими. Територія зарубинецьких племен не залишалася незмінною. Протягом раннього періоду (кінець III— І ст. до н. е.) до її складу входили Середнє і Верхнє Подніпров'я та Прип'ятське Полісся, а також Путивльське Посейм'я. Площа кожного з цих регіонів складала до 2—4 тис. км2.
У цей час у Середньому Подніпров'ї існували три пов'язані між собою групи з 10—15 поселень (між Стугною та Ірпенем, Стугною та Россю і Тясмином).
У другий період розвитку (друга половина І ст. до н. е.— середина І ст. н. е.) територія проживання зарубинецьких племен дещо розширилася внаслідок більш широкого освоєння басейнів рік Ірпінь, Рось, Стугна і Тясмин41.
У середині І ст. н. е. зарубинецька культура переживає кризу, викликану комплексом різних факторів. Змінюється ареал розселення, який включає також у східному напрямку Подесення і вододіл Дніпра та Дону, а у західному — Південне Побужжя. Обезлюднилося Прип'ятське Полісся. Зарубинецьке населення, яке залишилося у Середньому та Верхньому Подніпров'ї, значною мірою змінює характер своєї культури, що дає змогу говорити про формування нової, пізньозарубинецької групи. Змінюються місця розташування поселень та поховальні звичаї. Лише частина матеріальної культури попереднього часу (окремі форми посуду, житлобудівництво) продовжує свій розвиток42.
Формування пізньозарубинецької культурної групи відображає процес інтеграції давніх слов'ян з іншими етнокультурними спільнотами Східної Європи.
Західна частина слов'янства була представлена пшеворською культурою, її ареал протягом II ст. до н. е.— початку V ст. н. е. охоплював межиріччя Одри і Вісли в Центральній і Південній Польщі. Верхньодністровський варіант пшеворської культури обмежений Віслою і Сяном на заході, Горинню на сході, доходячи до Прип'яті на півночі й Збруча на півдні43.
Ця група проіснувала з І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. її територія охоплює близько 60 тис. км2. Пам'ятки розташовані чотирма скупченнями (у верхів'ях Західного Бугу, верхів'ях Стиру, верхів'ях Горині, верхів'ях Стоходу). Відстань між цими гніздами значна, між пам'ятками вона сягає 3—6 км. Очевидно, як і в заруби-
40 Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на территории УССР.— К., 1982.— С. 9.
41 Таж же,—С. 27—ЗО.
42 Обложений А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.— С. З—12.
43 Козак Д. Н. Пшеворська культура у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі.— К., 1984.— С. 3—6.
28
нецьких племен, розміщення поселень відображає племінну структуру пшеворського населення44.
У другій половині І ст. н. е. пшеворську культуру змінили пам'ятки зубрицької культури, що належали до західного відгалуження венедського масиву. Поширення зубрицьких старожитнос-тей обмежене на півночі Прип'яттю, на сході Горинню, на півночі охоплює північну і середню частини Подністров'я, на заході — східну частину Люблінщини і Посяння45. Освоєння середньодністров-ських земель, зайнятих дакійцями і бастарнами, відбувалось, очевидно, не лише мирним шляхом. Тацит свідчить, що венеди «ради грабунку рискають» на землях між певкінами (бастарнами) та фен-нами й озброєні щитами рухаються з великою швидкістю. Нині дослідникам відомо близько ста поселень, які розташовані 10 гніздами. Шість із них розміщені на території Волині, чотири — в прилеглому Подністров'ї.
Походження давньослов'янських культур рубежу ер ще не з'ясоване до кінця. Це, зокрема, стосується зарубинецької культури. Дослідники (Є. В. Максимов, К. В. Каспарова, С. П. Пачкова) вважають, що зарубинецька культура виникла в результаті руху різних європейських племен, які наприкінці III — на початку II ст. до н. е. досягли басейнів Вісли, Дніпра і Дністра, вплинули на внутрішній розвиток автохтонного населення. Саме на цій території виникають дещо подібні зовні, але різні за етнічним змістом культури, в тому числі: зарубинецька, пшеворська, оксивська, поєнешті-лукашівська. Тому, розглядаючи генезис як зарубинецької, так і пшеворської культур, слід враховувати роль у цьому процесі місцевих племен і внесок прийшлого населення. В різних регіонах ці два фактори проявилися неоднаково46.
Зарубинецька культура чітко ділиться на чотири локальні варіанти: прип'ятський, верхньо- та середньодніпровський, посейм-ський. Відмінності між цими локальними варіантами визначені різним співвідношенням автохтонного і прийшлого населення. Так, Прип'ятське Полісся в дозарубинецький час було заселене групами носіїв пізньолужицьких та поморсько-кльошових пам'яток, а також носіями милоградської культури. Роль останньої у створенні нової культури, на думку Є. В. Максимова, незначна. Основним компонентом зарубинецької культури в Поліссі стали прийшлі носії пізньопоморської та підкльошової культур.
Інше співвідношення культурних елементів у Верхньому та Се-
44 Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині.— С. З—ЗО.
45 Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян.— К., 1991.— С. 28—43.
46 Максимов Е. В. Указ. соч.— С. 155—165; Каспарова К. В. Хронология заруби-нецкой культури Припятского Полесья.— Автореф. дисс. ... канд. ист. наук.— Л., 1981.
29
редньому Подніпров'ї. У верхньодніпровському регіоні зарубинець-кі пам'ятки мають виразні риси милоградської культури, у серед-ньодніпровському — культури місцевих племен пізньоскіфського часу. У Середньому Подніпров'ї прийшлі елементи чітко фіксуються за рисами поморсько-кльошової культури, а також за рисами пізньолатенської культури Балкано-Дунайського регіону47.
Отже, утворення зарубинецької культури було складним процесом, який мав у кожному з регіонів свої особливості, зумовлені специфікою культурної спадщини автохтонів і їх взаємодією з чужинцями. Все ж саме поморсько-кльошова культура дала забарвлення найважливішим елементам культури різних груп зарубинецьких племен, особливо їх керамічному комплексу48.
Ще більш дискусійним є питання генези пшеворської культури. Наприкінці XIX ст. вважалося, що пшеворська культура походить від кельтів. У післявоєнний період більшість польських дослідників (Ю. Костшевський, К. Яжджевський, В. Генсель) дотримувалися думки, згідно з якою пшеворська культура є одним із етапів розвитку слов'янства на даній території49. Основним доказом слов'янського походження пшеворських пам'яток при цьому був генетичний зв'язок між пшеворськими, пізньолужицькими і поморсько-кльо-шовими пам'ятками, тобто безперервний розвиток культури, а отже, незмінність населення у Вісло-Одерському межиріччі протягом всього латенського часу (від IV ст. до н. е. до І ст. н. е.). Слов'янське коріння пшеворських племен визнавалося і багатьма радянськими вченими (Б. О. Рибаков, І. П. Русанова, В. В. Сєдов)50.
У 70-х рр. стало ясно, що різниця між пшеворською та ранньосередньовічною слов'янською культурами була дуже великою. Тому панівною стала думка про належність цих пам'яток германському союзу племен, відомих у писемних джерелах під назвою лугіїв51.
Найновіші дослідження пшеворської культури польськими археологами засвідчили неабияку складність її формування. Виявилося, що пшеворські пам'ятки виникли на території Вісло-Одерського межиріччя раптово, на рубежі III—II ст. до н. е., а не в результаті
47 Максимов Е. В. Указ, соч.— С. 156, 157.
48 Пачкова С. П. О соотношении поморско-клешевой й зарубинецкой археологи-ческих культур по керамическим материалам // 2іетіе роїзісіе \уе хусгезпе] еросе геїага і ісЬ рохуі^гапіа г іппуті Іегепаті.— Кгезгбш, 1992.— 8. 265—287.
49 Ко5іг2е^5Ііі І. 2а§ас1піепіе сіа_§Ю§сі озасіпісіхуа гіет РоІзІсісЬ XV рга<І2Іе]ас1І.— 1961; Непаеі IV. Роїзіса зїагогуїпа.— 1980.
50 Рибаков Б. А. Язьічество древних славян.— М., 1981; Русанова Й, П. Компо-нентьі пшеворской культури // Тез. докл. сов. делегации на V Международном конгрессе слав, археол.— М., 1985.— С. 43, 44; Седов В. В. Происхождение й ранняя история славян.— М., 1979.
51 Сосіїомзіїі К. Ргхетіапу ІсиІШгохуе і озасіпісге XV ро!идпіо\уе] і згод!со\уе] Роїзсе XV тіосізгут оКгезіе рггесігутзіат і XV оісгезіе ггутзісіт.— Оззоіепеит, 1985.
ЗО
розвитку місцевих поморських і підкльошових племен. Польські дослідники А. Невенгловський, Т. Домбровська та ін. дійшли висновку, що пшеворська культура була привнесена на територію Віс-ло-Одерського межиріччя у сформованому вигляді східними германцями. Пам'ятки цієї культури існували посмужно з пам'ятками місцевої людності. Лише через століття спостерігається процес включення місцевого компонента (очевидно, слов'янського) у пше-ворську культуру52.
На цих нових основах грунтується і гіпотеза про походження верхньодністровського варіанта пшеворської культури. Пам'ятки цієї культури з'явилися у Подністров'ї і на Волині у сформованому вигляді в І ст. до н. е., тобто саме тоді, коли на території Польщі спостерігається процес змішування прийшлої, германської за походженням, і місцевої, поморсько-кльошової, культур. Помітний по-морсько-кльошовий компонент у пшеворських пам'ятках Волино-Дністровського регіону може свідчити про те, що сюди переселилися змішані племена. Певна ізоляція від основного пшеворського (в цілому германського) масиву, вплив частково спорідненого місцевого поморсько-кльошового населення, а дещо пізніше — сусіднього зарубинецького призвели до того, що у пшеворців Подністров'я та Волині перевагу отримала «поморсько-кльошова» (давньослов'ян-ська) лінія етногенетичного розвитку. На відміну від цього, у Вісло-Одерському межиріччі пшеворські племена, серед яких, ймовірно, було і давньослов'янське населення, перебували під постійним впливом західних і північно-західних германських культур53.
Порівняльний аналіз поморсько-кльошової та пшеворської культур у Подністров'ї та на Волині свідчить про ряд спільних рис між ними. Так, збігаються територіальні межі двох культур, однакова топографія їхніх поселень. У ряді випадків поморсько-кльошові і пшеворські поселення розташовані на одному і тому ж місці (Гірка Полонка II, Линів, Городок). Близька у цих двох культурах структура селищ, а також житла прямокутної форми.
Важливим доказом зв'язків поморсько-кльошової та пшеворської культур на Волині й Подніпров'ї є подібність рис поховальної обрядовості, зокрема перевага урнових трупоспалень. Близькість двох культур знаходить своє підтвердження і в такій категорії матеріальної культури, як кераміка. Вона має багато спільних рис у формах, технології виконання, орнаментиці, способі обробки зовнішньої поверхні тощо. Про те, що поморсько-кльошова людність Волині і Подніпров'я злилася з прийшлими носіями пшеворської культури, свідчать бікультурні комплекси на окремих поселеннях,
Мі-мє^ІоузШ А. У\уа§і о сЬгопо1о§іі і §епе2Іе Ісиїїиг гагиЬіпіесІсе] і рггелуог5І<:іе) // АР.— 1986.— Т. XXXI.— 1.— 8. 203 — 215; ^^Ь^о™x/са Т. Зіап і роїгеЬу ЬасІап пасі тіосізгут оісгезет рггесігутзісіт \У Роїзсе // 8Іап і роїггеЬу Ьасіап пасі тіосізгут оісгезет \ур!у\уо\у ггутзісісп XV Роїзсе.— Кгаїсош, 1986.— 8. 51 — 73.
Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині...— С. 8—ЗО. г.г;
31
тобто такі, де поєднуються елементи обох культур. Таким чином, внаслідок активних інтеграційних процесів створюється своєрідний Подністровський варіант пшеворської культури. В ньому, очевидно, розчинилися ті германські елементи, які входили до складу культури в процесі переселення з території Польщі. Така ж доля спіткала й інші групи германських племен, що проникли на Волинь і Подністров'я в останніх століттях до нашої ери, зокрема носіїв яс-торфської культури. Сліди цієї культури простежені в Підберізцях, Черепині на Дністрі, Городку, П'ятиднях на Волині. Вони досить помітні в матеріалах поморсько-кльошової культури, зокрема, ранніх фазах її розвитку, і ледь проявляються в ареалі пізнішої, пшеворської культури.
Носії зарубинецької культури були східними і північними сусідами пшеворських племен західної частини України. Кордон між ними проходив приблизно по лінії середніх течій правих притоків Прип'яті та по Горині. Взаємопроникнення пам'яток цих двох праслов'янських культур на даному етапі досліджень не простежено, хоча хронологічно вони співіснують протягом І ст. до н. е.— середини І ст. н. е., тобто більше 100 років54.
Аналіз пшеворських та зарубинецьких матеріалів Західної Волині вказує на їх відмінність. Різна топографія поселень. Чіткі відмінності демонструє керамічний матеріал, за винятком тих форм, які мають спільне походженння від поморсько-кльошової культури. Це ж стосується й орнаментальних мотивів, способу обробки зовнішньої поверхні. В жодному випадку на пшеворських пам'ятках не виявлено специфічних елементів зарубинецької культури, а на зарубинецьких — пшеворської.
Існування на території Волині суто пшеворських і зарубинецьких пам'яток у пізньолатенський час свідчить про відсутність між ними в цей період зв'язків, які б позначилися на їхніх культурах. Того ж висновку дійшла польська дослідниця Т. Домбровська, зіставляючи матеріали з могильників пшеворської та зарубинецької культур55. У цілому культурна специфіка зарубинецьких племен, яка відображена в наборі таких елементів матеріальної культури, як прикраси, металеві частини одягу, зброя, керамічний комплекс, чітко відрізняється від культури пшеворських племен. Кожен з цих регіонів має свої особливості. Так, фібули «зарубинецького» типу (з трикутною спинкою), велика кількість булавок, браслетів, різноманітних підвісок, намист притаманні лише зарубинецькій культурі. Більшість з цих речей мають свої прототипи у милоградській та юхнівській культурах. Для давньослов'янських племен Волині і Верхнього Подністров'я властиві предмети (фібули, речі домашнього вжитку, багато зброї), які походять з Вісло-Одерського межи-
54 Козак Д. Н. Зазн. праця,— С. 110—114.
55 ^^Ь^о\V5^<:а Т. \¥зсЬос1піа §гапіса 1<иНигу рг2е\уог§1ае] \у рогпут оісгезіе Ьаіепзісіт і тіосізгут оісгезіе ггутзісіт // М3\¥.— 1973.— Т. 2.
32
річчя, тобто з периферійних областей германського світу та кельто-дакійського культурного ареалу. Обидва регіони чітко вирізняються поховальною обрядовістю. У них були свої традиції в житлобудівництві, планіграфії поселень. Ці регіони пов'язані на рубежі ери лише наявністю одного спільного компонента — поморсько-кльо-шової культури, що найкраще демонструють керамічні комплекси. Саме через елементи цієї культури можна пов'язати етнокультурні процеси рубежу ери з етнокультурним розвитком на території України першої чверті І тис. н. е., зокрема виникненням зубрицької та пізньозарубинецької культурних спільнот, які належали давньо-слов'янським племенам венедів.
Зубрицька та пізньозарубинецька групи пам'яток виникли в результаті етнокультурних процесів, що відбувались на території України в І ст. н. е. Саме в цей час розпалися культури латенського циклу — пшеворська, зарубинецька, поянешті-лукашівська. Знову наступає міграція племен. Зарубинецькі племена, що населяли Прип'ятське Полісся, пересунулися, як згадувалося, на територію Подністров'я, зарубинці Середнього Подніпров'я перемістилися в Подесення, інші північні та східні райони, а також Південне Побужжя. З іншого боку помітне пересування на південь і схід носіїв пшеворської культури, їхній вплив сягає верхів'їв Сейму, Псла, Дінця. З півдня в Український Лісостеп проникають дакійські племена, що принесли липицьку культуру, а також сармати. Спільне проживання на близькій території різних племен, що перебували приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку, створило передумови для етнічної інтеграції, асиміляції, консолідації56. Саме ці процеси між племенами пшеворської культури і прийшлими з Полісся групами зарубинецького населення зумовили створення пам'яток зубрицької культури. Широкі дослідження дали можливість простежити деталі цього історичного явища. З'ясувалося, що зарубинці йшли на Волинь та Подністров'я невеликими, очевидно, сімейними, групами. Вони не створювали на цій території своїх поселень, а зупинялися на вже існуючих, пшеворських, змішуючись з автохтонними сім'ями і привносячи елементи своєї культури. Так, на пшеворських поселеннях з'явилися нові, вже бі-культурні комплекси. Значно виросло число людей на поселеннях. Тому неминуче настала необхідність відселення пшеворсько-зару-бинецьких сімейних общин, які створювали нові селища. Це відбилося в археологічних матеріалах. Кількість пам'яток Волині і Подністров'я другої половини І—II ст. н. е., порівняно з попереднім часом, зросла в 2—3 рази. Збільшилась площа поселень, щільність забудови. Якщо, наприклад, на пшеворських поселеннях рубежу н. е. одне житло розміщувалося на площі приблизно 1100 м2, то на зубрицьких селищах — вже на площі 432 м2. Ці дані підтвер-
56 Козак Д. Н. Зазн. праця.— С. З, 4.
33
джують значний ріст кількості населення Волині і Подністров'я в другій половині І ст. н. е.57.
Зарубинецькі племена вплинули на зміну планової структури нових поселень. На них з'явилася велика кількість ям-погребів, розташованих на окремій ділянці. Зарубинці почали будувати звичайні їм житла — квадратні півземлянки, виготовляти свій традиційний посуд. Еклектизм матеріальної культури на зубрицьких селищах, який відображає різноплемінність їх жителів, спостерігається до кінця І ст. н. е. В наступний час оформлюються вже сталі синкретичні риси матеріальної культури зубрицьких племен. Про остаточне завершення процесу пшеворсько-зарубинецької інтеграції свідчать пам'ятки черняхівського типу цього регіону58.
У Верхньому та Середньому Подністров'ї до формування зубрицьких пам'яток були причетні дакійські племена липицької культури. Це населення, як відомо, прибуло на Подністров'я в 20—40-х рр. н. е. з території Дакії і пов'язується дослідниками з да-кійськими племенами костобоків59. Липичани не займали якоїсь компактної території, а оселилися серед місцевої слов'янської людності. Тісне сусідство двох груп населення протягом майже двох століть не могло не спричинитися до взаємопроникнення липицької і пшеворської культур. Це підтверджується великою кількістю археологічного матеріалу, зокрема матеріалами поховальних комплексів у Звенигороді, Болотні, Неполківцях, матеріалами поселень у Звенигороді, Бернашівці, Підберізцях. На могильниках простеже-но симбіоз дакійських і пшеворських поховальних звичаїв60.
Взаємовпливи двох етнокультурних груп Подністров'я помітні на знаряддях праці, виробах ремесла, зброї. Зокрема, широкого вжитку у слов'ян набули липицькі прясла у вигляді утятого конуса, а дакійці використовували більш досконалі пшеворські прийоми вироблення заліза, виготовлення зброї. Мабуть, саме від липичан венеди перейняли прогресивні методи обробітку землі, переробки продуктів сільського господарства, що дозволило їм наприкінці II ст. здійснити якісний стрибок у своєму розвитку.
Результатом тісних взаємозв'язків липичан і пшеворців у Подністров'ї були, мабуть, глибокі асимілятивні процеси, які спричинилися до поступового розчинення дакійців у слов'янському середовищі. До кінця І ст. більшість липицьких пам'яток зникає. До цього явища, очевидно, безпосередньо причетні племена заруби-нецької культури.
57 Козак Д. Н. Зазн. праця.— С. 114—117.
58 Козак Д. Н. Пшеворська і черняхівська культури у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі // Археологія,— 1982.— № 37.— С. 31—48.
59 ЗтпізгНо М. Ор.сії. •)•: • •.,.
^° Козак Д. Н. Могильник початку нашої ери у с. Звенигород на Львівщині // Археологія.— 1978.— № 25.— С. 96—107.
34
Інтеграція пшеворських і зарубинецьких племен на Волині і Дністрі зумовила зникнення пшеворської культури і формування зубрицьких пам'яток. Зарубинці втрутилися також в дако-пшевор-ський інтеграційний процес у Подністров'ї, що завершувався. На дако-пшеворських поселеннях та могильниках з'являється кількісно помітний зарубинецький компонент. Про це свідчать матеріали з поселення в Ремезівцях, поселення і могильника у Верхній Липи-ці61. Ці обставини створили умови для ще більш глибоких культурно-етнічних контактів між уже значною мірою спорідненим населенням — носіями пам'яток типу Ремезівців і мешканцями зубрицьких селищ. На обох групах пам'яток виникають споріднені форми ліпного посуду, все Подністров'я використовує гончарний посуд, поширюються однакові типи фібул, пряжок, прясел, ножів та ін. Остаточно дакійські елементи зникають у Галичині наприкінці II ст. н. е. Це явище пов'язане, мабуть, з приходом туди нових численних груп зубрицького населення з Волині, витісненого експансією германських племен вельбарської культури.
У Середньому Подніпров'ї та на Лівобережжі в подібних складних умовах інтеграції різних етнокультурних елементів йшов процес формування пізньозарубинецької культурної групи. На жаль, недостатня дослідженість пізньозарубинецьких пам'яток не дозволяє у всіх деталях розкрити питання їх походження. Але вже тепер очевидно, що основою пізньозарубинецьких старожитнос-тей, була зарубинецька культура62. Дослідникам відомо кілька типів пам'яток кінця І—II ст. н. е. у Середньому Подніпров'ї і Південному Побужжі, де зарубинецькі елементи поєднуються з іншими етнокультурними елементами: тип Лютежа, тип Почепа, тип Тернівка, тип Гринів63. Ці пам'ятки мають між собою багато спільних рис, вони синхронні. Лютезькі старожитності, як показав аналіз основних категорій матеріальної культури, продовжують розвиток місцевих класичних зарубинецьких традицій. Лівобережні пам'ятки типу Почепа і Тернівки-ІІ з'являються внаслідок розселення середньодніпровських зарубинецьких племен. Кожна з цих груп пам'яток має і своєрідні риси, зумовлені інтеграцією зарубинецьких та місцевих елементів. Так, специфіка почепських пам'яток полягає у синтезі культурних традицій зару-бинецького середньодніпровського населення і балтських пізньо-юхнівських племен64.
На пам'ятках типу Тернівки-ІІ помітне місце займають елемен-
61 Цигилик В. М. Населення Верхнього Подністров'я перших століть нашої ери.— К., 1975.
62 Обложений А. М., Терпиловский Р. В., Петраускас О. В. Распад зарубинецкой культури й его социально-зкономические й идеологические причини.— К., 1990.
63 Обложений А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.
64 Там же.— С. 47—78. ,
35
ти пшеворської культури, особливо в керамічному комплексі. Деякі елементи цієї культури простежуються і на лютезьких пам'ятках. Це свідчить про присутність у Середньому Подніпров'ї та на сході Лівобережжя деяких груп пшеворського середньоєвропейського населення, яке було втягнуте в процес культурно-етнічної інтеграції з корінним населенням.
Пам'ятки типу Гринів, найпізніші за часом (друга половина II ст.), відрізняються тим, що вони не розміщені компактною групою, а розкидані на широкому просторі. Вони походять від своєрідних пам'яток типу Кистені-Чечерськ на території Білорусі, що поєднали зарубинецькі риси та окремі елементи культури штрихованої кераміки65. Ще мало досліджені пам'ятки типу Гринів, що, на думку дослідників, з'явилися у Подніпров'ї в результаті міграції на південь і південний схід нащадків зарубинецького населення Середнього Посожжя і середньої течії Березини.
Наприкінці II— на початку III ст. н. е. в результаті взаємодії всіх згаданих вище типів пам'яток викристалізовується нова дав-ньослов'янська культура, яка отримала назву київської.
Розглянемо питання співвідношення двох слов'янських культур — зубрицької і пізньозарубинецької. Аналіз основних елементів двох груп пам'яток66 дозволив віднайти в них ряд спільних рис. Так, однакова в двох культурах структура селищ з великою кількістю господарських ям, по суті, мало відрізняється як за формою, так і за конструктивними особливостями житлових споруд. Певна подібність спостерігається в керамічному комплексі. Зокрема, спільними є горщики з високими округлими плічками, біконічні горщики, напівсферичні та циліндричні миски, диски-сковорідки. Спільним є також орнамент у вигляді пальцевих вдавлень і насічок по вінчику. На пізньозарубинецьких пам'ятках згадані форми є основними, на зубрицьких вони становлять 6—10%. Подібність посилюється присутністю пшеворських елементів на пізньозарубинецьких пам'ятках. Тут вони становлять приблизно такий процент, як зарубинецькі на зубрицьких.
Проникнення пшеворських культурних традицій на Південне Побужжя та Середнє Подніпров'я почалося ще у пізньолатенський час, але особливо помітним стало в І ст. н. е. Дослідники відзначають ряд пшеворських рис на пізньозарубинецьких пам'ятках цих регіонів, особливо у Південному Побужжі67. Пшеворські традиції проникають навіть у такий консервативний елемент культури, як поховальна обрядовість. Спостерігаються спільні риси в організації ремісничої діяльності, зокрема в залізодобувній.
65 Обложений А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.— С. 94, 95.
66 Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Про культурно-історичний процес на території України в першій чверті І тис. н. е. // Археологія.— 1986.— № 56.— С. 37—47.
67 Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на территории УССР.— К., 1982.
36
Отже, основою подібності двох груп пам'яток є наявність у них двох компонентів: пшеворського і зарубинецького. На зубрицьких пам'ятках основним був пшеворський компонент, хоча на Волині він співвідноситься рівною мірою із зарубинецьким. У свою чергу, далі на схід значно переважав зарубинецький (власне, пізньозару-бинецький) компонент.
Подібність культурного розвитку племен західних регіонів України і Наддніпрянщини ще більш посилюється наприкінці II — на початку III ст. н. е. На Подністров'ї в цей час сформувалися пам'ятки типу Сокільників, які увібрали в себе всі культурні компоненти більш раннього часу (ппіеворські, липицькі, зарубинецькі) і вже відзначені сильними впливами провінційно-римської культури. В Наддніпрянщині поширюються ранні київські пам'ятки, яких ще не торкнувся вплив черняхівської культури (Козаровичі, Сушки-П). Порівняння цих пам'яток засвідчує на досить значну близькість характеру поселень, житлобудівництва, особливо керамічного комплексу. Основними типами кераміки на пам'ятках обох регіонів є горщики з максимальним розширенням тулуба у верхній частині, біконічні горщики, посудини з короткою шийкою і слабопрофільо-ваними плічками. Остання форма набула особливого поширення в ранньосередньовічних слов'янських культурах. Перші дві форми сягають походженням до зарубинецьких прототипів, третя — до пшеворських. На пам'ятках обох культур відсутні такі популярні раніше види кераміки, як миски, кухлики, сковорідки. Зникає орнамент68. На всій території поширюються однакові типи прикрас, господарських, побутових предметів. Причому всі ці речі мають або південне, або південно-західне, або західне походження.
Таким чином, до III ст. н. е. культурна специфіка Подністров'я і Подніпров'я значною мірою втрачається, що може свідчити про початок формування на цій великій території єдиного слов'янського етносу.
У другій половині II ст. н. е. сусідні з Волинню землі Мазовії та Підлясся, на яких жили східно-германські племена, а також, ймовірно, групи слов'янського населення, були захоплені готами. Готи були войовничим і добре організованим народом, який у І ст. н. е. переселився з Ютландії в Повіслення69. Судячи з того, що в цей час припинили існування майже всі пам'ятки пшеворської культури Мазовії і Підлясся, готське завоювання, на думку польських дослід-
• • • ^п
ників, супроводжувалося винищенням місцевої людності'".
В останній чверті II ст. н. е. готи, навколо яких об'єдналися й інші германські племена, в тому числі бургунди, вандали, а потім і гепіди, рушили на Волинь. Наближення германців, носіїв так зва-
68 Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Зазн. праця.— С. 32—47.
69 СосНапзІсіК. Ор. сії.— 8. 86.
70 ІЬШ.— 8. 86—88.
37
ної вельбарської культури, примусило волинських слов'ян покинути домівки. Вони переселяються на південь, у Подністров'я, а також, можливо, у Середнє Подніпров'я71. Дані археології підтверджують, що в останній чверті II ст. н. е. припинили існування всі слов'янські поселення Волині. На них з'являється шар вельбарської культури — культури германців. Зате у Подністров'ї наприкінці II ст. н. е. спостерігається значне збільшення кількості нових поселень і розширення вже існуючих. Підрахунки свідчать, що населення Подністров'я збільшилося в цей час у 2,5—3 рази72. Нові археологічні дані засвідчують, що пам'ятки, дуже близькі до зуб-рицьких, з'являються далеко на півдні, у Буджацькому степу, біля гирла Дунаю73.
На пам'ятках Верхнього Подністров'я елементи вельбарської культури відсутні повністю. Ймовірно, численні слов'янські племена цього регіону зуміли зупинити дальше просування вельбарців на південь. Сліди германців губляться на території Малого Полісся — болотяного й сьогодні району, що відокремлює Волинь від Поділля. Можливо, саме Мале Полісся було в той час тією смугою, що розмежовувала дві різні етнічні групи.
Готи змушені були повернути на схід, у Південне Побужжя та Середнє Подніпров'я, з більш розрідженим населенням. З першого регіону готи, обігнувши Верхню Подністрянщину, перейшовши в районі Хотина — Кам'янця-Подільського Дністер, направилися у Подунав'я (везеготи), а з другого, через Дніпро,— до Азовського побережжя (остроготи)74. Через Верхнє Подністров'я, з території По-сяння в напрямку Подунав'я, проникли лише озброєні військові загони вершників. Вважають, то були вандали, потиснуті у верхів'ях Вісли готами75. Свідченням цього є поява у Подністров'ї, головним чином між гирлами Золотої Липи і Збруча, поховань із зброєю (Кам'янка Велика, Добростани, Твірж, Рудки, Іване-Золоте, Репужен-ці тощо). Всього відомо близько 20 таких пам'яток. Селища відсутні76. А це означає, що через Подністров'я пробивалися лише окремі дружини вандалів. На характері матеріальної культури слов'ян ці пересування не позначилися. Ніяких територіальних або демографічних зрушень тут у цей час не спостерігається.
Отже, археологічні матеріали відбивають складний процес становлення давньослов'янського етносу на рубежі і в перших сто-
71 Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Зазн. праця.— С. 32—47. 7^ Козак Д. Н. Етнокультурна історія...— С. 108—130.
73 Гудкова А. В. Оседлое население Северо-Западного Причерноморья в первой половине І тьіс. н. з.— Автореф. дис. ... докт. ист. наук.— К., 1987.
74 Буданова В. П. ГотьІ в зпоху великого переселення народов.— М., 1990.
75 ЗтізгЬо М. Ор. сі*.— 8. 110.
76 Козак Д. Н. Пшеворська культура...— С. 12—16. .й.
38
літтях І тис. н. е. Він йшов шляхом взаємодії з сусідніми групами населення, засвоєня елементів їхньої культури і, відповідно, зміни власної. Цей процес продовжувався і в наступний пізньоримський період.
Глава 4
СЛОВ'ЯНИ У ДРУГІЙ ЧВЕРТІ І тис. н. е.
У попередньому розділі розглянуто зарубинецькі і пшеворські старожитності, пам'ятки зубрицької та пізньозаруби-нецької культурних груп. У другій чверті І тис. н. е. головним джерелом для вивчення давніх слов'ян стають пам'ятки черняхівської та київської культур, які виникають якоюсь мірою на їхній основі. Черняхівська культура є одним з найбільших і яскраво виражених соціально-економічних і культурних утворень цього часу на території Швденно-Східної Європи. Вона займає всю лісостепову і степову частини України, Молдови і значну частину території Румунії, сягаючи на південному заході Дунаю. Першим дослідником пам'яток черняхівської культури був відомий київський археолог В. В. Хвой-ка, який у 1900—1901 рр. провів розкопки могильника в с. Черня-хові Кагарлицького району на Київщині80. Цей могильник дав назву культурі.
Приблизно в той же час у верхів'ях Західного Бугу і Дністра почав дослідження черняхівських пам'яток К. Гадачек81. Дослідження цих пам'яток продовжили на Дніпрі М. О. Макаренко, М. Я. Ру-динський, на Дністрі — М. Ю. Смішко82. Таким чином, уже на перших етапах досліджень пам'яток черняхівської культури була охоплена широка територія від Західного Бугу до Дніпра. Планомірне систематичне вивчення черняхівської культури почалося після Другої світової війни. В цей час співробітниками Інституту археології АН України проведено багато розвідок, що уможливило виявити й зафіксувати сотні черняхівських поселень і могильників. Багато з них розкопано. Серед дослідників черняхівських пам'яток цього часу на Подніпров'ї слід назвати: А. Т. Сміленко, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевського, Е. О. Симоновича, Н. М. Кравченко та ін. У Подністров'ї й на Волині широкомасштабні дослідження проводили М. Ю. Смішко, М. О. Тиханова, В. Д. Баран, Й. І. Винокур, Л. В. Ва-куленко та ін., в Молдові — Г. Б. Федоров, Е. А. Рікман; на тери-
80 Хвойка В. В. Поля погребений в Среднем Поднепровье // ЗРАО.— 1901.— Т. 12.— Вьш. 1/2.— С. 172—190.
81 Насіасге/с К. Киїїигу сіоухесга Впіезіги \У ерозе сезаг5і\уа ггутз!сіе§о // МААЕ.— Кга1с6\у, 1912.— Т. 12.— 8. 1—42.
82 Смішко М. Ю. Доба полів поховань в західних областях УРСР // Археологія.— 1948.— Т. 2.— С. 98—130.
39