01/27/2004 | Козак

ЩО ВОНИ ВИГАДАЮТЬ ЗАВТРА?
КОГО ПОХОВАЮТЬ ЖИВИМ?


Немає нічого аморальнішого за брехливі чутки.
Коли, бувало, у старі радянські часи поширювались плітки про американську ядерну загрозу, люди миттю розгрібали з магазинів сіль, сірники, мило, муку. Випереджаючі подорожчання спиртних чутки вимітали ящиками горілку. Зовсім недавнє базікання злостивих на владу людців про неврожай минулого року призвели до спустошення ринку борошняних виробів і борошна.
І ви знаєте, все це траплялось невипадково. За добрими чи поганими плітками, а останніх у нас традиційно більше, стояли чиїсь інтереси. Якщо про товари, то це не обходилось без працівників торгівлі. Якщо про політику – то це, перш за все, справа вуст ображених на владу. Особливо коли це йдеться по великих політиків.
Згадую, як моя покійна бабця розповідала про смерть товариша Сталіна. Народ був у мовчазному заціпенінні. Плакали малі і старі. Без живого тирана заляканий, замордований у таборах народ розгубився, як сліпець без поводиря, покірно схиливши голову перед незвіданим майбутнім.
За Брежнєвим не плакав ніхто. Безпомічний кремлівський старець вже не викликав жалю, а лише співчуття. З ним пішла у небуття ціла епоха. Хоча плітки про тривале нездужання Леоніда Ілліча викликали великий інтерес з боку закордону. Не від тремтливого занепокоєння, а від незнання того, хто буде послідовником.
Але такого „чорного” піару, що дмухнув в Україну жахливою пліткою з Інтернету 13 січня, світ ще не знав. Плітка розбудила напівп’яну Україну від затяжних свят. Дехто спішно кинувся пакувати валізи і хотів було дременути за кордон. Хтось почав писати лицемірні похоронні промови. Були, очевидно, й такі, що думали про найвищу владу і вже подумки приміряли президентську пектораль...
Але кому потрібна смерть Президента? Невже поруч ходять ловці людського горя? І невже підлість людська у наш час така велика, що навіть хочеться видати бажане за дійсне?!
Деякі українські Інтернет-видання, які власне і стали вогнищем пліток, так активно почали смакувати вигаданою новиною, що за азартом втратили людську подобу. „Українська правда”, „Провокация”, „Vlasti.net” – так запопадливо дискутували про ймовірність смерті Л.Кучми та її наслідків для України, що складалось враження, ніби вони з радістю давно очікують такої події! Був розіграний цілий трагікомічний фарс.
Ну знаєте, панове, від таких ваших „форумів” моторошно стає. Не по-християнськи якось. Хоч Кучма вам і не подобається. І про таке почуєте від багатьох. Але щоб смерті бажати...
Він вам не подобається тепер. А тоді, коли ви були обігріті і купались у „батьковій” ласці? Тоді, коли були при владі, розділяли і владарювали? Коли були всевладними спікерами, прем’єрами і віце-прем’єрами, коли були міністрами і головами державних комітетів?
Я пам’ятаю ту Електоральну Ніч, коли ви, мов сновиди, бігали по всіх каналах і лізли без мила в усі екрани! І чим ближче було до листопадового світанку, тим вас більше з’являлось на усіх каналах. Мов тої нечисті, котра перед третім співом півня не хотіла скидати свою справжню подобу і зарікалася у відданості другому Президенту на весь його другий термін. Тоді ви не бажали йому смерті і тричі на день не стрибали до Ради Європи, як Омелько з конопель?
Подивіться, які мішки у вас, олігархів, під очима тепер. Які знекровлені, замордовані обличчя у вас, політиків, лідерів і самовисуванців від затурканих в’язаних беретів. Вас вже нічого крім влади не цікавить. Одурманені нею ви вже ночами не спите і днями не їсте. Ви вже забули навіть про власний народ. Про нього у вашій пам’яті залишилось одне куце слово – „так” чи „ні” у бюлетені для голосування. Одні не хочуть втрачати накрадені мільйони і мільярди, інші про перерозподіл цих нечуваних багацтв у злиденній країні мріють.
Жреці похоронного бюро! Своїм нечуваним блюзнірством ви навіть Штати переплюнули. Куди їм до вас. Навіть з патологічними ненавистю і страхом до Хусейна. Кілька разів найдемократичніші Штати у світі провокаційно оголошували про смерть колишнього іракського лідера І останки „загиблого” Саддама вивчали на ДНК. Але крім америкосів від тих пліток нікому на душі тепліше не ставало. Навіть іракцям.
Я скажу вам, задрипані політтехнологи, що від вашої недоброї плітки нікому, хто любить свою землю і дотримується її давніх традицій – поважати обраного ватажка, не стало тепліше на душі. Навпаки – закрижаніло.
Сьогодні Степан Гавриш закликає різні спецслужби впіймати злословів.
Але не велика таємниця, що сенсація з Інтернету розходиться по світу, як брехня по селу. Як піде „гуляти” межі люди, то вже і не зловиш, і не відмолишся.
Більше двох з половиною мільйонів так званих користувачів Інтернету в Україні. Хто ж з них такий лихий жартівник? Піди, знайди. А ще коли маєш справу з профі, може й закордонним.
У нас в Україні, попри багато негараздів, смерті Президенту не бажає ніхто. Подумаєш, пару клоунів з купленої вуличної демократії пару років тому спалювали на Хрещатику опудало. Так тож були лише клоуни і то було лише опудало! Хіба розумні до такого додумаються? Таке колись робили хіба що дикуни. Ще – середньовічна інквізиція і ку-клус-кланівці.

„Чорний” піар...
Немає пояснення цьому явищу. Там, де він з’являється, вже немає ані моралі, ані демократії. Там починається мракобісся.


А ще бридкіше, коли до нього звертаються твої ж співвітчизники. Що ж вони вигадають завтра, кого поховають живим? Тебе? Мене? Моїх і твоїх дітей?!
Схаменіться. Побійтесь бога...


ЯРОСЛАВ КОЗАК,
незалежний журналіст