МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Откуда идем? (Иран, Индия, или Украина?)(-)

02/05/2004 | igutsulyak
Откуда идем?

Иран, Индия, или Украина?

Активное муссирование вопроса евроинтеграции Украины практически уже привело к тому, что сомневающихся в европейском происхождении нашей страны осталось немного. Правда, еще слышны голоса, вещающие о патологической несовместимости «бедных» нас и «развитых» них. Но чтобы там не утверждали этнопсихологи вкупе с геополитиками, уверенность в том, что мы лучшие, незыблема. Во-первых, мы умные (количество наших компьютерщиков, работающих по всему миру, неплохое тому подтверждение). Во-вторых, - красивые (тамошний секс бизнес просто сошел бы на нет без гуманитарной помощи из Центра). Да и не всегда европейцы, которых принято сейчас именовать развитыми, считали нас: «восточноевропейской страной с нестабильной экономикой, населенной людьми со слабо прогнозируемым поведением».
«Украина - колыбель индоевропейских народов, колыбель красоты, силы, таланта и воли белого человека». Вот так, без обиняков, выразился в 19 веке англичанин Г.Пик. Случайная цитата? Отнюдь. В 19 веке ученые, в том числе и историки, не отягощенные академическими стереотипами, являли миру много интересных выводов.
Вот, например, россияне Б.Рыбаков и Л.Клейн выдвигают предположение (тогда же в 19 веке), что индоевропейцы ведут свое происхождение совсем не из Индии, а как раз, наоборот, с берегов Днепра. И даже если подвергнуть остракизму сие смелое заявление, то все равно найдется еще некий англичанин Вулли, который не считал, что «шумеры были первыми». Хотя именно этот джентльмен открыл в пустыне юЬкной Месопотамии (юг Ирана) остатки шумерской культуры, история которой детально изложена теперь в учебнике истории для 11-летних. Занимаясь 15 лет раскопками, Вулли приходит к выводу, что шумеры (в учебнике пишут, что они первые, кто занялся земледелием и изобрел письмо) пришли в междуречье Тигра и Ефрата из южной России. И случился этот исход, по мнению ученого 6 тыс. лет до Р.Х. Без сомнения, что сегодня определения дотошного британца были бы куда конкретнее. Ну, кто же теперь Украину называет югом России...
Время смелых исторических гипотез безвозвратно кануло в Лету. Кажется все известно, и обстоит именно так, как пишут в книгах. Вот только, кто сказал что учебник, а тем более по истории - это истина в последней инстанции? Вот, например, многие описывая шумеров позволят себе, вопреки «канонам», ссылаются на западных ученых. А те, в той или иной форме склонны утверждать, что у шумеров была родина. И этой родиной есть украинское Поднепровье.
Забавно, что среди западных ученых идея праукраинских корней шумеров находит больше поддержки, нежели в академических кругах на берегах Днепра. Но, молодые учителя, которые не ограничиваются школьным учебником истории, уже осмеливаются рассказывать детям в Украине, о том, что следы первых в хлеборобов в Иране искать не нужно.

Следы

Итак, вернемся к 19-му веку. Сначала в Галиции нашли следы культуры, происхождение которой явно вызывало вопросы. Речь шла не о золоте. Всего лишь о черепках, но с нетипичным орнаментом, (а новый орнамент для историка куда дороже золотых побрякушек). Но так как разум, даже ученый, как правило, плохо реагирует на то, что лишено эффекта узнаваемости, статуэтку неведомого божества женского пола нарекли изображением богини Флоры, а раскопанное поселение - местом римского табора. Оно и правильно, если исходить из тех же стереотипов, то все есть если не в Греции, то хотя бы в Древнем Риме.
Потом были еще одни раскопки, разумеется, с атипичными находками. Журналисты не поскупились и назвали обнаруженное «Надднестрянской Помпеей». Раскопки около Черновцов, аналогичного плана, нарекли «Буковинской Троей». Дело шло к тому, что все восхищались находками, но место в древней истории для них не находилось, хотя пару стендов в Эрмитаже таки выделили.
В 1897 году небезызвестный В.Хвойка начинает изучать поселенье в местечке Триполье (те, кто пользуется пригородными поездами, хорошо известен киевский маршрут Мироновка-Триполье). Через два года его доклад по результатам раскопок вызвал фурор. Стало понятно, что «атипичная керамика» это не привозной продукт. Речь шла об открытии оригинальной древней культуры европейских хлеборобов, естественно получившей название трипольской.

Триполье - это где-то около Триполи?
(цитата из разговора обывателей)

Что же сегодня известно о наших пращурах, которые на 1000 лет раньше, чем египтяне изобрели колесо и первыми из европейцев додумались использовать дрель?
Естественно, что больше всего о трипольской культуре знают археологи. Ведь почти за 100 лет раскопано более 1000 трипольских поселений и могильников. Систематика находок осуществляется с поразительной дотошностью. Но, как ни странно, трипольская культура так и не вошла в список неоспоримых исторических феноменов, не оказалась в одном ряду с другими древними цивилизациями. Раскопки отдельно, история отдельно, историческое самосознание отдельно. Неужели никому не нужны корни, которые во времена тотальной глобализации украинцев делают украинцами, французов - французами и так далее и тому подобное...
А ведь нас с ними связывает не только земля, на которой сегодня живем мы, а они создали за 2 тысячелетия уникальную культуру. Мы, как и они, - хлеборобы, да и проблемы с образованием и развитием государства, оказывается, имеют у нас запредельную давность. Ну почему шумерам, египтянам удалось занять лидирующее положение в учебниках истории древнего мира? Есть мнение, что проблемы с менеджментом рабского труда привели их к образованию государства, где власть использовалась как инструмент деспотического гнета. Ведь их оросительные каналы моментально высохли бы, и все земледелие прекратилось без систематических усилий рабсилы, которая работала исключительно по принуждению.
То ли дело было заниматься земледелием в наших условиях. Ведь ландшафт, растительный и животный мир на территории современной Украины эпохи неолита кардинально не отличается от современных условий. Это, уже не говоря о тогдашнем состоянии знаменитых черноземов. Естественно, со временем ранние трипольцы сообразили, что вместо выматывающей беготни за дармовой добычей лучше осесть да и заняться землепашеством. Достигли они в этом отменных результатов. Кроме пшеницы, жита, ячменя и проса, научились выращивать мак, лен, бобовые, фрукты. А мотыга, плуг, соха - не предполагают коллективных усилий в использовании. И никакой агрессии в борьбе с природой за выживание! Объединяться и баловаться властью было незачем, пока не возникла необходимость оборонятся. Но это всего лишь предположение о возможности объединения.
Сегодня достаточно детально изучена производственная деятельность трипольцев. Известно и какую керамику они изготовляли, и какие были у них ткацкие станки, и какими орудиями труда они пользовались. Много могут поведать ученые об обычаях, верованиях представителей этой древней культуры. Но об интеграционных процессах этой общности история умалчивает.
Не менее интригующей загадкой остается необъяснимая страсть древних хлеборобов к ... поджогам.
Подобного в мировой культуре не демонстрировал никто. Каждые 50-70 лет трипольцы ... сжигали свои жилища.. Поселения, насчитывающие порядка 20тысяч жителей, вероятно с центральным храмом, инфраструктурой предавалось преднамеренному сожжению. Имеющиеся версии об истощении земли и поиске новых угодий вероятны. Но в то же время, оседлые хлеборобы с особым пиететом относились к идее святости жилища и домашнего очага. Глиняные модели жилищ, храмов фиксируются в поселениях всех периодов трипольской культуры. Зачем изготовлялись глиняные макеты? Весьма и весьма вероятно культовое предназначение этих глиняных домиков, так же как и фигурок Матери-Роженицы и Быка. Мнение, что глиняные модели жилищ, в которых зачастую детально воспроизводился весь интерьер, служили детскими игрушками, безусловно, любопытно. Но вряд ли в те времена актуальной была проблема налаживания массового производства таких себе «доисторических домиков для Барби».
К сожалению, никакими пояснительными надписями глиняные модели не сопровождаются. Кстати, вопрос о том, была ли у трипольцев письменность, считается наиболее дискуссионным, даже вызывающим скептические комментарии. Но оганомическую ирландскую письменность и руническую скандинавскую длительное время считали отдельным видом орнамента. Знаки трипольской письменности пока не дешифрованы. Первая попытка была предпринята в 1988 году. Но «зашитая» в орнаменте и пластике информация пока лишь остается для кого - нерасшифрованным мифом, а для некоторых декором.
«6 тысяч лет назад на земле, которую сегодня называют Украиной, стояли огромные поселения - города. Когда «история начиналась в Шумере», их руины давно уже были погребены под разнотравьем лесостепи между Бугом и Днепром. Люди, которых мы называем трипольцами, заложили основы цивилизации на нашей земле. Они одними из первых начали тут выращивать хлеб и плавить металл, построили тысячи поселений и городов. Они жаждали вечной жизни, молясь и принося жертвы Высшим Силам, создали удивительные магические орнаменты, которые зачаровывают нас и сегодня». Вот и авторитетнейший знаток трипольской культуры М.Ведейко определиляет знаковою символику древнейших как «магические орнаменты», но каждый имеет право на свою версию.
К тому же, вопрос об исчезновении этой цивилизации не только с лица земли , но и из нашего сознания, остается открытым.

Відповіді

  • 2004.02.07 | Vitaliy

    УКРАЇНСЬКОМУ ЕТНОСОВІ - СІМ ТИСЯЧ РОКІВ?

    ПЕРЕДМОВА [до книги "Діти Сонця", скорочено, V]

    [...]
    автори книги намагаються на відповісти на дуже актуальні, а для багатьох - і болючі, запитання: хто ми, українці, звідки ми, як глибоко в історичних пластах - наше родове коріння.

    Цікавість наша до свого родоводу цілком зрозуміла, нічого дивного немає у тих запеклих суперечках, часто на рівні аматорському, які точаться нині в Україні. Адже ми утверджуємося на новому виткові історії як нація, починаємо усвідомлювати себе як щось окремішне, цільне і самобутнє. Як держава - ми також робимо, знову ж - на новому виткові історії, лише перші кроки. А хіба не задумується кожна дитина, дорослішаючи, як з'явилася вона у цьому світі? Хіба не перестає вона, врешті решт, вірити казочкам дорослих про те, що її знайшли - у капусті або що її приніс у дзьобику лелека? Отакими казочками про походження української нації забивали голови мого покоління, та й багатьох поколінь - до нас, імперські прислужники. Мовляв, українці як нація з'явилися на світ десь у чотирнадцятому чи п'ятнадцятому столітті нашої ери, трохи не водночас із визвольними війнами супроти західної сусідки, щоб тут же бігма притулитися до сусідки східньої. Ми вилузувалися зі шкаралупи тих примітивних імперських концепцій дуже тяжко, як курчатка з яйця, але -вилузувалися.

    Пам'ятаю, як вразило і порадувало мене твердження одного із провідних російських письменників в Україні, людини високоосвяченої, озвучене принагідне, у приватній, звичайно, розмові, що українська мова - набагато давніша, аніж російська, а отже, і український етнос формувався не впродовж одного століття, як нам твердять, а, принаймні, впродовж тисячоліть. Так само, як через багато років вразить мене повідомлення наших учених про те, що під руїнами Успенського собору, власне, у самім серці України, знайдене поселення трипільської
    культури. Хіба це - не символічно? Отже, не учора ми постали на цій землі, не гості ми на ній, не приходні. І якщо деякі гарячі українські голови твердять, що ми - винайшли колесо, приручили коня, трохи не єгипетські піраміди ми вибудували, із цього не обов'язково реготіти, заперечуючи саму можливість чогось подібного, бо хто ми, мовляв, такі, щоб на такі звершення світового значення претендувати, ліпше - недовірливо посміхнутися і зануритися у нові пласти пошукової історичної думки, дошукуючись істини, яка завжди - десь на серединному полі, між крайніх поглядів.

    Принаймні, проблема нашого походження і нашої давньої минувщини - є, і вона буде гострою ще довго, аж поки ми не сформуємося остаточно як нація, не утвердимося у широкому сучасному світі як самостійна держава. Як один із майже побутових доказів тому: нещодавно ми проводили дискусію на цю тему, оголошення про зібрання "Українському етоносові - сім тисяч років?" розвісили по багатьох культурно-освітніх осередках Києва. І майже на усіх оголошеннях істориками-ентузіастами знак питання було енергійно закреслено, а вимальовано - знак оклику... Тобто, у колах інтелігенції, принаймні, найбільш радикального її прошарку, не допускається навіть сумніву, що нам - сім тисяч років, а можливо, і усі - сорок тисяч.
    Але сумніватися - треба, інакше ми потонемо у нових "беззаперечних істинах", у нових догмах, сумніватися і дошукуватися істини, у чому ми й бачимо головне завдання "Дівич-гори", і цього видання, яке намагається хоч би пунктирне простежити праісторію краю від перших трипільських поселень на наших наддніпрянських теренах, від перших, вражаючих уяву протоміст -до утвердження християнства. Ми не кажемо, що усе це - ми, українці, але ми упевнені, тяжко не бути упевненому кожній неупередженій людині, що без нас не обійшлося у жодній із цих цивілізацій. Надто вже багато між нами спільноти - і в матеріальній культурі, і в духовних набутках. А якщо спробувати висловитися ще точніше - у нашій нинішній ментальності, як модно останнім часом казати, не обійшлося без матеріальних і духовних, родових слідів жодної із висвітлених у цій книзі цивілізацій - трипільської, скіфської, черняхівської, не кажучи вже про ранню християнську...

    Врешті решт, народ наш - не той кулик, який своє болото хвалить. Наша земля, П беззаперечні духовні багатства здавна привертали пильну увагу визначних світових істориків і митців, здавна і - до сьогодні. Хіба не відлунила у мистецьких скарбах світового значення, зокрема, найсучасніших, наймодерніших, - знаменита кераміка давніх трипільських племен? А хіба не українські степи були тією землею, на якій, за уявою древніх греків, міфічний велетень Атлант тримав на своїх могутніх плечах небосхил? А хіба не чарівна Наддніпрянщина, згідно твердження всесвітньознаного історика Геродота, була батьківщиною перших європейських землеробських племен, яким Бог послав із неба золотого плуга, золоту сокиру і золоту чашу?

    Врешті решт, не наші учені із цілком зрозумілим загостреним почуттям любові до своєї землі, своєї історії, а цілком об'єктивний дослідник світової міфології Дж. Кампбель написав оці слова: "Етап четвертий (30-10 тисяч років до Р.Х.) відкриває міфологію голої богині й міфологію храмів-печер. Найбагатші знахідки першого з цих комплексів виявилися на Україні, хоч місце поширення простягається на захід до Піренеїв і на схід до Байкальського озера. Отже, Україна може бути окреслена як міфогенетична зона. ...Дуже важливий зразок свастики, найранішої, що нам відома, знайдено біля Києва на Україні, у Мізині, викарбований на фігурці летючої птиці, зробленій з мамонтової кості. Цей символ асоціююється у буддистському мистецтві із духовим летом Будди..."
    Або той же Геродот: "...Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. ...Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода у ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою, і ниви навколо нього чудові, а там, де не сіяно, виростає висока трава". Хіба не Геродот - найперший співець нашої землі, принаймні, з тих, хто викарбуваний на сторінках історії? Наші поети, оспівуючи рідну землю, справді - таку прекрасну, лише наслідують його.
    Наводжу ці окремі рядки із дуже численних свідчень про нашу прабатьківщину світових істориків не з любові до цитат, а з ненависті до принижуючого нас почуття меншовартосності, прищеплюваної нам нашими сусідами впродовж останніх століть. Хіба такими вже самохвальськими чуються на тлі вище наведених тверджень хоч би і ці слова українських учених: "Об'єктивність вимагає вивчення історико-культурного скарбу населення України не від скіфських часів, і не від Трипільської чи Черняхівської культур, і не за стереотипною традицією кількох століть відштовхуватися від свідчень про Київську Україну-Русь, а починати слід від переростання провідних означальних рис автохтонного населення епохи палеоліту і неоліту у характерні особливості праукраїнців. ...Найбільш вірогідна часова орієнтація античної України окреслюється сьомим-першим тисячоліттями до Р.Х. (до нової доби). Причому античну Україну визначають мовна близькість і спільність більшості племінних утворень і союзів, міфологічна і демонологічна, фольклористична і етнопедагогічна єдність, наявність писемних пам'яток і кількох видів письма, військових загонів і об'єднань, релігії і вірувань (багатобожжя), храмів та інших ознак античної державності і культури праукраїнців..."?

    Нормальними чуються. Принаймні, для народу, який після довгих століть занепаду, через агресивність своїх сусідів, починає жити спочатку. На новому відрізкові історії. І цілком природньо, що цей народ активно шукає свого відображення у дзеркалі минулого. Нормально чуються ці слова, якщо, тим більше, не забувати, якого високого рівня розвитку досягла сім-п'ять тисяч років тому трипільська цивілізація, з її величезними, по три тисячі жител, поселеннями Майданецьке,
    Тальянки, Доброводи та інші. Справді протоміста, у кожному з яких мешкали чи не багато тисяч люду. Відкриття таких гігантських як для того далекого часу поселень буквально потрясло багатьох європейських учених, які переконували і себе, і своїх сучасників, що за околицями Парижу чи Берліну - ніколи і нічого цікавого не відбувалося і не могло відбуватися... А ще ж якшо завважити, що на тих самих теренах, як писала видатна дослідниця і пропагандист нашої минувшини Докія Гуменна, ."..де процвітало Трипілля, через 1500 років далі живуть хліборобські племена, які сіють зернові культури та збирають врожай не тільки для себе, а ще й на продаж... І хай трохи емоційно, але зате переконливо вигукує вона в одній із своїх книг: "Та й шкода мені відмовитися від таких мальовничих скитів. Якщо вони не частина історії України, то як ми себе збіднюємо! Таким яскравим періодом, із державою від Дунаю до Дону, що протривала 800 років, із золотими лицарями, із мистецьким здобутком, славетним звіриним стилем, - такими блискучими предками хотів би почванитися кожний передовий європейський народ, а ми відбиваємося".

    Тисячоліття дуже виразно проглядаються, як і їхні духовні та матеріальні зв'язки з пізнішими часами, аж до сьогодення.
    Коли я тільки почав цікавитися трипільською цивілізацією, поселившись поблизу знаменитої Коломийщини, де видатний археолог Вікентій Хвойка, власне, і відкрив цю культуру, навпроти мого двору, через вулицю, у старенькій, під стріхою хатині, жила бабуся, колишня колгоспниця, пенсіонерка. Жила вона так, як жили її батьки, діди, прадіди. І мене вражала страшенно близькість її побуту, починаючи з хатини із глиняною долівкою і кінчаючи посіяним та висадженим на грядці, окрім, хіба що картоплі і помідорів, до побуту, до способу життя трипільців на цих же землях, п'ять сім тисяч років тому. А коли вона, обставившись золотистими снопиками, починала серед двору молотити прачем просо, мені здавалася, що я дивом дивним перенісся у поселення часів Трипілля. Безсумнівна близькість матеріальних культур, досить легко простежувана неупередженим оком на наших землях впродовж тисячоліть, доповнюється близькістю культур духовних, хоч пісні, перекази, релігійні уявлення -не кераміка, їх не відкопаєш на місці давніх поселень.

    Звичайно, своїми дослідженнями учені, чиї праці склали цю книгу, не претендують на останню істину, лише - на право пошуку і осмислення минувщини. Задля цього і створювали ми фонд "Дівич-гора". Задля цього і творилася ця книга. Сподіваємося, що вона ще раз засвідчить, що ми, українці, хай і поволі, але - піднімаємося із колін. І що ми - не лише діти своєї землі, а й справді - діти Сонця, тобто - Божі діти.
    Так називали себе наші предки. Будемо ж достойними їх, розбудовуючи, нарешті, свою, незалежну, вільну державу - Україну.

    ВОЛОДИМИР ДРОЗД,
    письменник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, Президент фонду "Дівич-гора".
  • 2004.02.09 | VENED

    Re: Древнее Урарту - это совсем не Армения!(-)

  • 2004.02.09 | Otaman

    Re: Откуда идем? (Иран, Индия, или Украина?)(-)

    Юрій Шилов писав, що Україна - прабатьківщина оріїв. Але Ю.Шилов не є представником офіційної версії, більше того, офіційна наука з ним не погоджується.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.02.22 | Максим’як

      Re: Так, Шилов багато говорить інтуїтивно, а не науково.

      Але він багато у чому правий.

      Але докази його правоти не можна віднайти у археології, а у генетиці і біології. Ця сфера вже доказала, що нинішній українець є фактично прямим нащадком першої білої людини на землі. Інші сучасні білі етноси є тільки популяції від праукраїнського.

      Датування голоцену дає дату появи першого нашого нащадка. Голоцен на планеті почався майже одночасно, але науковці мають різні думки з цього приводу.

      Тому, на території України предки сучасного українця появилися десь мінімум 6 тис. - мах. 9 тисячоліття до нашої ери. + 2 тисячі років нашої ери.

      Зараз переважають думки, що десь 10-12 тисяч років тому.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".