Українське козацтво – що це таке? Або чому програла Україна?
02/09/2004 | Otaman
Доктор історичних наук Ю.А.Левенець одного разу сказав, що якби не козацтво то Україна могла б стати незалежною державою у 17 ст.
Його публікацій, які б пояснили цю думку, немає. Що він мав на увазі?
Яку негативну роль у боротьбі України за незалежність відіграло Українське козацтво?
Я намагався самостійно знайти відповідь. У мене вийшло кілька ймовірних варіантів.
====
ВАРІАНТ 1, РАДЯНСЬКИЙ, ПАТРІАРХАЛЬНИЙ.
У радянську добу тлумачення козацтва полягало у тому, що воно було носієм патріархальних традицій, і у той час, як Росія йшла до Європи, царі здійснювали прогресивні реформи і т.д., козацтво гальмувало суспільний розвиток.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Не факт, що це відповідає дійсності. Україна випереджала Московію за рівнем розвитку. Крім того, усе відносно: що для Росії добре, про те українцеві слід подумати.
ВАРІАНТ 2, АНАРХІЧНИЙ.
Козаки були анархістами й п’яницями та не визнавали дисципліни. Тобто, під час походів визнавали й навіть не пили. Але життя це не лише походи.
Козаки найбільше цінували особисту волю.
Найкраща воля яка? – зранку випив – цілий день вільний.
Або як у анекдоті: буду митником, як ні – то міліціянтом, як ні – то пожежником, але все одно працювати не буду.
Так і козаки жили на Січі. Відомо, що після зруйнування Січі Катериною козаки де тільки не пробували заснувати нову Січ. Одна зі спроб мала місце на території Австрії. Ця спроба була найкоротшою, бо в Австрії їх відразу всіх описали й обклали податками. Щоб так жити, довелося б працювати. Вони знялися й повернулися в Україну.
Пріоритетність особистої волі перед загальною справою мала своїм прямим наслідком анархію, що й згубило державу.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Воля не означає анархію і не виключає дисципліну. З прагнення особи до волі виростає прагнення народу до незалежності. Тільки вільна людина має честь.
ВАРІАНТ 3, АДМІНІСТРАТИВНИЙ.
Козацтво було носієм самоврядних виборних традицій, але не створило адміністрації, тобто, владної вертикалі. Полковників обирали.
Лише Хмельницький призначав полковників, що історики відзначають як його видатну заслугу, але не як норму політичного устрою.
Держава тримається на єдиному політичному курсі, дотримання якого забезпечує адміністрація.
Внаслідок відсутності адміністрації гетьмани не могли проводити послідовну державну політику, адже обрані полковники підтримували гетьманів на власний розсуд, але не були зобов’язані це робити. Звідси пішли усобиці.
Таким чином, відсутність адміністрації спричинила дезінтеграцію українського суспільства й зумовила неможливість побудови державного життя.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Козацька християнська демократична республіка за рівнем розвитку демократизму випереджала Європу на 100-200 років, не кажучи вже про Росію. Деспотичні сусіди знищили козацьку демократію, але народ зберіг демократичну традицію.
ВАРІАНТ 4, ЛІДЕРСЬКИЙ.
Козацтво не мало культу провідника. Отаман був повністю залежним від громади: не раз козаки страчували обраних отаманів чи видавали їх на розправу польській владі.
Під час Руїни постійно проводилися чорні ради, які зміщали одних отаманів та гетьманів, обирали інших, що призводило до анархії та усобиці.
Спроби Хмельницького, Многогрішного, Самойловича, Мазепи, Розумовського створити гетьманську династію не вдалися.
Не маючи власного проводу та ієрархії, Україна була приречена потрапити у залежність.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Козацтво дало плеяду видатних отаманів та гетьманів, яких висунуло зі свого середовища демократичним шляхом, а монархічне гетьманство не підходить, бо неспроможних лідерів слід зміщати й карати. Культ провідника ==> культ особи ==> авторитаризм, а це є несумісним з демократією.
ВАРІАНТ 5, НАЦІОНАЛЬНИЙ.
Національно-визвольний рух досягає мети лише тоді, коли його провідники свідомі своєї мети. Тобто, коли є сформована національна ідея. Хмельницький же керувався мотивом "спаленої хати", і лише згодом дозрів до ідеї незалежності України від Польщі.
Отже, Хмельницький не був свідомий своєї мети, коли починав війну.
Втративши сина й хату у протистоянні зі старостою Чаплинським, він з мотивів помсти за власні образи повстав проти польських магнатів, але не проти Польщі.
Тисячі українців, що пішли за Хмельницьким, помстившись полякам, стали перед вибором: що далі?
Хмельницький не зміг вчасно дати відповідь на це питання, змарнувавши величезну енергію українського народу у торгах за умови автономії.
Бо за поглядами Хмельницький був роялістом, до того ж особистим другом польського короля Владислава IV.
КОНРАРГУМЕНТ:
Особиста трагедія Хмельницького була типовою для того часу, українці дійсно були упослідженими у Польській державі та потерпали від поляків. Хмельницький повстав проти польського свавілля й беззаконня, еволюція його національних поглядів стала закономірним наслідком розвитку подій.
ВАРІАНТ 6, СОЦІАЛЬНИЙ.
У 1648-1654 роках відбулася не лише українсько-польська війна, а й громадянська війна в Україні. Це була класова війна, у якій програла стара еліта – українська шляхта, князі, магнати та виграло козацтво, яке сформувало нову еліту.
Знищивши стару еліту, козацтво прирекло українське суспільство на Руїну.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Українська еліта була сполонізована й покатоличена, зрадила свій народ і Люциперу продалася – туди їй і дорога.
Українська еліта завжди зраджувала народ:
Київські князі зрадили свій народ і водили половців на Русь.
Їхні нащадки сполонізувалися та покатоличилися, за що й отримали у 17 ст.
Згодом нащадки козацької старшини продалися російським царям за дворянські титули та маєтності.
Українська компартійна еліта зрадила свій народ, допустила репресії, голодомори, русифікацію.
Сучасна еліта продалася міжнародним фінансовим установам та Москві.
Українська еліта завжди з Люципером дружить і Мамоні служить.
ВАРІАНТ 7, РЕЛІГІЙНИЙ.
З мотивів захисту православ’я українці ще задовго до повстання Хмельницького шукали протекції в Москві. Козацтво встало на захист православ’я проти уніатів і цим закономірно довело Україну до підлеглості Москві.
КОНРАРГУМЕНТ:
Українське православне духовенство на Переяславській раді 1654 року виявилося чи не найбільшим противником договору з Москвою, категорично відмовилося присягати Московському цареві. Україна могла мати своє православ’я – не обов’язково його захист вів до залежності від Москви.
ВАРІАНТ 8, ДИНАСТИЧНИЙ.
Для того, щоб тоді здобути незалежність, потрібно було мати свого монарха. Коронувати міг тільки Рим – отже претендентові на українську корону потрібно було бути щонайменше уніатом. Православна ж Україна була неможлива в принципі, оскільки Москва зі своєю теорією Третього Риму не допустила б вінчання на царство іншого православного царя – тобто створення іншої православної держави було неможливе.
Тому, виступивши проти Унії, козацтво наперед знищило єдину можливість здобути незалежність і прирекло український народ на безперспективну й виснажливу боротьбу.
Отже альтернативою залежності від Москви була не незалежність, а угода з Польщею. Таку можливість було використано у 1658 році. Козаки відкинули й цю можливість.
Україна й не могла здобути незалежність, бо в силу свого релігійного вибору не змогла створити власну династію.
КОНРАРГУМЕНТ:
Українці повинні бути православними християнами – а якщо ні, то хай вони зазнають поразки. Україна повинна бути православною християнською державою – а якщо ні, то хай Української держави не буде зовсім. Якщо Україна як православна християнська держава тоді не була можливою за визначенням – то добре, що тоді не виникла Українська держава взагалі.
ВАРІАНТ 9, ПОЛІТИЧНИЙ.
Козаки ліквідували перспективу створення Українського королівства.
Некоронованим королем України-Руси був яскравий представник найвищої української шляхти середини 17 ст. князь Ярема Вишневецький. Він вчився військовій справі в Італії та Іспанії, мав 5000 постійного власного війська, виступав за децентралізацію Речі Посполитої та очолював боротьбу української шляхти за її політичні права (УРЕ, К.1978).
Він був найбільшим земельним магнатом в Україні. Коли польський король та сейм, боючись зростаючого впливу князя, спробували перешкодити розширенню його володінь, він наказав своїм людям у Варшаві, яких привів туди близько 4000, що коли він почне рубати Конєцпольського та його прибічників, навіть короля, його люди мають вступити до «Сенатської» палати і допомагати йому. Цього не сталося: король та сейм зреклися своїх вимог. (Н.Полонська-Василенко, Історія України, К.1992, т.1, с.457).
Таким чином, до 1648 року князь Ярема був потенційним ворогом польського короля й самої Польщі, а Хмельницький – дійсним другом Владислава IV й роялістом.
На самому початку повстання 1648 року столицю Вишневецького у Лубнах було розгромлено козаками й повсталою черню, і сам він з 6000 військом приєднався до польської армії. Його та багатьох інших, українське суспільство, збурене козацьким повстанням, виштовхнуло зі свого середовища.
Українське суспільство зробило свій політичний вибір не на користь власного королівства – й козацтво стало вирішальним чинником такого вибору.
П.С. Згодом Вишневецький таки став королем – але не Ярема, а його син Михайло-Корибут, і не в Україні, а у Польщі.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Князь Ярема Вишневецький вчився у єзуїтській колегії, а свій політичний вибір зробив з мотивів «спаленої хати». Він є зрадником і катом українського народу, уніатом і ворогом православних.
КОНТРАРГУМЕНТ НА КОНТРАРГУМЕНТ: Хмельницький також вчився у єзуїтській колегії і також свій політичний вибір зробив з мотивів «спаленої хати».
====
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК.
1. Україна протягом 1648-1709 років мала достатньо власних сил для того, щоб самостійно відстояти свою незалежність як від Польщі, так і від Московії.
2. Україна програла тому, що її тодішній провід виявився неспроможним забезпечити послідовну політику, що не мала стратегії, в силу релігійного вибору і т.д. – усього 9 варіантів.
3. Відповідальність за програш несе Українське козацтво, яке протягом кінця 16 – кінця 18 століть, тобто, 200 років, мало визначний, а у 1648-1709, тобто, 60 років, – домінуючий вплив на українське суспільство.
====
Тож в силу яких чинників козацтво зіграло негативну роль в історії України? Чому Україна з ним програла?
Запрошую усіх висловити свою думку. Буду вдячний.
Його публікацій, які б пояснили цю думку, немає. Що він мав на увазі?
Яку негативну роль у боротьбі України за незалежність відіграло Українське козацтво?
Я намагався самостійно знайти відповідь. У мене вийшло кілька ймовірних варіантів.
====
ВАРІАНТ 1, РАДЯНСЬКИЙ, ПАТРІАРХАЛЬНИЙ.
У радянську добу тлумачення козацтва полягало у тому, що воно було носієм патріархальних традицій, і у той час, як Росія йшла до Європи, царі здійснювали прогресивні реформи і т.д., козацтво гальмувало суспільний розвиток.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Не факт, що це відповідає дійсності. Україна випереджала Московію за рівнем розвитку. Крім того, усе відносно: що для Росії добре, про те українцеві слід подумати.
ВАРІАНТ 2, АНАРХІЧНИЙ.
Козаки були анархістами й п’яницями та не визнавали дисципліни. Тобто, під час походів визнавали й навіть не пили. Але життя це не лише походи.
Козаки найбільше цінували особисту волю.
Найкраща воля яка? – зранку випив – цілий день вільний.
Або як у анекдоті: буду митником, як ні – то міліціянтом, як ні – то пожежником, але все одно працювати не буду.
Так і козаки жили на Січі. Відомо, що після зруйнування Січі Катериною козаки де тільки не пробували заснувати нову Січ. Одна зі спроб мала місце на території Австрії. Ця спроба була найкоротшою, бо в Австрії їх відразу всіх описали й обклали податками. Щоб так жити, довелося б працювати. Вони знялися й повернулися в Україну.
Пріоритетність особистої волі перед загальною справою мала своїм прямим наслідком анархію, що й згубило державу.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Воля не означає анархію і не виключає дисципліну. З прагнення особи до волі виростає прагнення народу до незалежності. Тільки вільна людина має честь.
ВАРІАНТ 3, АДМІНІСТРАТИВНИЙ.
Козацтво було носієм самоврядних виборних традицій, але не створило адміністрації, тобто, владної вертикалі. Полковників обирали.
Лише Хмельницький призначав полковників, що історики відзначають як його видатну заслугу, але не як норму політичного устрою.
Держава тримається на єдиному політичному курсі, дотримання якого забезпечує адміністрація.
Внаслідок відсутності адміністрації гетьмани не могли проводити послідовну державну політику, адже обрані полковники підтримували гетьманів на власний розсуд, але не були зобов’язані це робити. Звідси пішли усобиці.
Таким чином, відсутність адміністрації спричинила дезінтеграцію українського суспільства й зумовила неможливість побудови державного життя.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Козацька християнська демократична республіка за рівнем розвитку демократизму випереджала Європу на 100-200 років, не кажучи вже про Росію. Деспотичні сусіди знищили козацьку демократію, але народ зберіг демократичну традицію.
ВАРІАНТ 4, ЛІДЕРСЬКИЙ.
Козацтво не мало культу провідника. Отаман був повністю залежним від громади: не раз козаки страчували обраних отаманів чи видавали їх на розправу польській владі.
Під час Руїни постійно проводилися чорні ради, які зміщали одних отаманів та гетьманів, обирали інших, що призводило до анархії та усобиці.
Спроби Хмельницького, Многогрішного, Самойловича, Мазепи, Розумовського створити гетьманську династію не вдалися.
Не маючи власного проводу та ієрархії, Україна була приречена потрапити у залежність.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Козацтво дало плеяду видатних отаманів та гетьманів, яких висунуло зі свого середовища демократичним шляхом, а монархічне гетьманство не підходить, бо неспроможних лідерів слід зміщати й карати. Культ провідника ==> культ особи ==> авторитаризм, а це є несумісним з демократією.
ВАРІАНТ 5, НАЦІОНАЛЬНИЙ.
Національно-визвольний рух досягає мети лише тоді, коли його провідники свідомі своєї мети. Тобто, коли є сформована національна ідея. Хмельницький же керувався мотивом "спаленої хати", і лише згодом дозрів до ідеї незалежності України від Польщі.
Отже, Хмельницький не був свідомий своєї мети, коли починав війну.
Втративши сина й хату у протистоянні зі старостою Чаплинським, він з мотивів помсти за власні образи повстав проти польських магнатів, але не проти Польщі.
Тисячі українців, що пішли за Хмельницьким, помстившись полякам, стали перед вибором: що далі?
Хмельницький не зміг вчасно дати відповідь на це питання, змарнувавши величезну енергію українського народу у торгах за умови автономії.
Бо за поглядами Хмельницький був роялістом, до того ж особистим другом польського короля Владислава IV.
КОНРАРГУМЕНТ:
Особиста трагедія Хмельницького була типовою для того часу, українці дійсно були упослідженими у Польській державі та потерпали від поляків. Хмельницький повстав проти польського свавілля й беззаконня, еволюція його національних поглядів стала закономірним наслідком розвитку подій.
ВАРІАНТ 6, СОЦІАЛЬНИЙ.
У 1648-1654 роках відбулася не лише українсько-польська війна, а й громадянська війна в Україні. Це була класова війна, у якій програла стара еліта – українська шляхта, князі, магнати та виграло козацтво, яке сформувало нову еліту.
Знищивши стару еліту, козацтво прирекло українське суспільство на Руїну.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Українська еліта була сполонізована й покатоличена, зрадила свій народ і Люциперу продалася – туди їй і дорога.
Українська еліта завжди зраджувала народ:
Київські князі зрадили свій народ і водили половців на Русь.
Їхні нащадки сполонізувалися та покатоличилися, за що й отримали у 17 ст.
Згодом нащадки козацької старшини продалися російським царям за дворянські титули та маєтності.
Українська компартійна еліта зрадила свій народ, допустила репресії, голодомори, русифікацію.
Сучасна еліта продалася міжнародним фінансовим установам та Москві.
Українська еліта завжди з Люципером дружить і Мамоні служить.
ВАРІАНТ 7, РЕЛІГІЙНИЙ.
З мотивів захисту православ’я українці ще задовго до повстання Хмельницького шукали протекції в Москві. Козацтво встало на захист православ’я проти уніатів і цим закономірно довело Україну до підлеглості Москві.
КОНРАРГУМЕНТ:
Українське православне духовенство на Переяславській раді 1654 року виявилося чи не найбільшим противником договору з Москвою, категорично відмовилося присягати Московському цареві. Україна могла мати своє православ’я – не обов’язково його захист вів до залежності від Москви.
ВАРІАНТ 8, ДИНАСТИЧНИЙ.
Для того, щоб тоді здобути незалежність, потрібно було мати свого монарха. Коронувати міг тільки Рим – отже претендентові на українську корону потрібно було бути щонайменше уніатом. Православна ж Україна була неможлива в принципі, оскільки Москва зі своєю теорією Третього Риму не допустила б вінчання на царство іншого православного царя – тобто створення іншої православної держави було неможливе.
Тому, виступивши проти Унії, козацтво наперед знищило єдину можливість здобути незалежність і прирекло український народ на безперспективну й виснажливу боротьбу.
Отже альтернативою залежності від Москви була не незалежність, а угода з Польщею. Таку можливість було використано у 1658 році. Козаки відкинули й цю можливість.
Україна й не могла здобути незалежність, бо в силу свого релігійного вибору не змогла створити власну династію.
КОНРАРГУМЕНТ:
Українці повинні бути православними християнами – а якщо ні, то хай вони зазнають поразки. Україна повинна бути православною християнською державою – а якщо ні, то хай Української держави не буде зовсім. Якщо Україна як православна християнська держава тоді не була можливою за визначенням – то добре, що тоді не виникла Українська держава взагалі.
ВАРІАНТ 9, ПОЛІТИЧНИЙ.
Козаки ліквідували перспективу створення Українського королівства.
Некоронованим королем України-Руси був яскравий представник найвищої української шляхти середини 17 ст. князь Ярема Вишневецький. Він вчився військовій справі в Італії та Іспанії, мав 5000 постійного власного війська, виступав за децентралізацію Речі Посполитої та очолював боротьбу української шляхти за її політичні права (УРЕ, К.1978).
Він був найбільшим земельним магнатом в Україні. Коли польський король та сейм, боючись зростаючого впливу князя, спробували перешкодити розширенню його володінь, він наказав своїм людям у Варшаві, яких привів туди близько 4000, що коли він почне рубати Конєцпольського та його прибічників, навіть короля, його люди мають вступити до «Сенатської» палати і допомагати йому. Цього не сталося: король та сейм зреклися своїх вимог. (Н.Полонська-Василенко, Історія України, К.1992, т.1, с.457).
Таким чином, до 1648 року князь Ярема був потенційним ворогом польського короля й самої Польщі, а Хмельницький – дійсним другом Владислава IV й роялістом.
На самому початку повстання 1648 року столицю Вишневецького у Лубнах було розгромлено козаками й повсталою черню, і сам він з 6000 військом приєднався до польської армії. Його та багатьох інших, українське суспільство, збурене козацьким повстанням, виштовхнуло зі свого середовища.
Українське суспільство зробило свій політичний вибір не на користь власного королівства – й козацтво стало вирішальним чинником такого вибору.
П.С. Згодом Вишневецький таки став королем – але не Ярема, а його син Михайло-Корибут, і не в Україні, а у Польщі.
КОНТРАРГУМЕНТ:
Князь Ярема Вишневецький вчився у єзуїтській колегії, а свій політичний вибір зробив з мотивів «спаленої хати». Він є зрадником і катом українського народу, уніатом і ворогом православних.
КОНТРАРГУМЕНТ НА КОНТРАРГУМЕНТ: Хмельницький також вчився у єзуїтській колегії і також свій політичний вибір зробив з мотивів «спаленої хати».
====
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК.
1. Україна протягом 1648-1709 років мала достатньо власних сил для того, щоб самостійно відстояти свою незалежність як від Польщі, так і від Московії.
2. Україна програла тому, що її тодішній провід виявився неспроможним забезпечити послідовну політику, що не мала стратегії, в силу релігійного вибору і т.д. – усього 9 варіантів.
3. Відповідальність за програш несе Українське козацтво, яке протягом кінця 16 – кінця 18 століть, тобто, 200 років, мало визначний, а у 1648-1709, тобто, 60 років, – домінуючий вплив на українське суспільство.
====
Тож в силу яких чинників козацтво зіграло негативну роль в історії України? Чому Україна з ним програла?
Запрошую усіх висловити свою думку. Буду вдячний.
Відповіді
2004.02.27 | Анатолій
Вже писав, але повторюся...
Переяславська Рада та Духовні підвалини цієї події.Кожен громадянин в Україні знає про Переяславську раду 1654 р. зі шкільної програми. Але правда про ці події тільки нещодавно стали доходити до свідомості людей. І досі чимало громадян України старшого покоління сприймають цю подію крізь призму постанови ЦК КПРС "Про святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією", яка остаточно зліпила сформований колонізаторами міф про Переяслівську раду. Найменший сумнів у цьому міфі або якійсь його складовій частині жорстоко переслідувався, прикладом чого є доля видатного українського історика Михайла Брайчевського, автора знаменитого трактату "Приєднання чи возз'єднання?".
Цей міф є складовою частиною іншого, тотальнішого міфу російської ортодоксально-церковної та великодержавно-шовіністичної історіографії, яким керувалися і керуються явно або у завуальованій формі правителі імперії у своїй політиці щодо України та Білорусі. Цей міф зводиться до того, що українці та білоруси є нібито не самостійними народами, а лише частинами (гілками) російського народу, роз'єднаного ординцями Батия, а потім поляками, литовцями, німцями тощо, які ще й до того "вигадали" українську та білоруську мови. Ці частини - гілки тільки й робили потім, що мріяли про "воссоєдінєніе" і нарешті прийшов Богдан Хмельницький та й здійснив цю мрію. Відповідно Богдан Хмельницький та "його сподвижники" всіляко вихвалялися, а всі інші оголошувалися "купкою зрадників", "польськими (турецькими) ставленнниками" тощо. При цьому звичайно замовчувалися очевидні факти: скажімо "зрадник" Виговський у 1654 р. доклав чимало зусиль, щоб створити союз України з Московською державою. Але вже у 1659 році І.Виговський з козацьким військом трохи не взяв Москви і вже таки став “зрадником” і тому пішов у забуття.
Міф про Переяславську раду містить у собі ряд ідіологем, кожна з яких всіляко пропагувалася і в історичних працях, і в художній літературі (читай Натана Рибака "Переяслівська рада"), образотворчому мистецтві (картина "Навєкі вмєстє!") тощо. Вкажемо на головні риси цього міфу:
1. У 1654 році відбулося об”єднання двох Православних народів.
2. Українці і росіяни ніколи між собою не ворогували.
3. Українці і до, і з самого початку повстання до Переяславської ради безперервно просили "царя-батюшку" взяти їх "під царську руку". (Цей дуже туманний вислів трактувався як прагнення позбавитися своєї власної державності, мови й національності).
4. Московська держава робила все можливе, щоб підтримати українських повстанців, надавала "братню підтримку" і при першій же оказії оголосила війну Речі Посполитій.
5. Переяславська рада була генеральною, репрезентативною, всенародною і одностайною, а її рішення здобули всенародне схвалення.
6. Присяга в Переяславі була односторонньою (тобто тільки українська сторона присягала), давалася Росії (не царю!).
7. Україна увійшла до Московської держави саме в 1654 р., і саме за тих умов, які виробив Богдан Хмельницький і схвалив цар та його уряд; ці умови час від часу порушували "ізмєнніки", тільки тому цареві доводилося пізніше коригувати ці умови, які однак залишалися добрими. Москва ж ніколи не порушувала взятих на себе зобов"язань
8. Гетьман Богдан Хмельницький був великим другом російського народу, привів Україну у московське підданство, тому заслуговує похвали на відміну від усіх інших гетьманів -"ізмєнніков". Не випадково іменем Богдана Хмельницького, а не якогось іншого гетьмана називали міста, колгоспи, вулиці, навіть створили орден його імені.
9. Переяславська рада нібито врятувала українців від загибелі, яку несли інші сусідні держави, вона поклала кінець тяжкій війні українського народу проти поляків-колонізаторів. Український же народ здобув внаслідок цієї ради своє "місце під сонцем", а якщо й страждав, то тільки разом з "братнім російським народом". Московська держава принесла Україні цивілізацію і прогрес і відповідні слова "нєістового Віссаріона" не сходили із шкільних підручників з історії СРСР.
Звичайно, могли бути певні варіанти та модифікації даного міфу, але його суть залишається незмінною. Міф настільки довго й настирливо пропагувався, що навіть Тарас Шевченко вважав Богдана Хмельницького винним у зраді Україні і затаврував його у ряді поезій. Між тим, позбавлення України державної незалежності відбулося не у 1654 р., а у 1659 р. і підписав новий договір з Москвою уже не Богдан Хмельницький (який помер у 1657 р.), а новий гетьман, його син Юрій.
Розглянемо ці положення у такій же послідовності.
При цьому, не забуваймо слова Йозефа Геббельса: “Як страшніша брехня, так краще в неї вірять”.
1. Нищівний удар Київського князя Святослава по Хазарському каганату у 964 році завдав юдеям і християнам, як пишуть історики, непоправних втрат. Каганат ніби-то так більше ніколи й не піднявся. Але історичний розвиток подій говорить про інше. В ті часи у, як правило, релігійних війнах не знищувалися держави та народи. Переможені тільки обкладалися податками. Щодо сплати контрибуцій та податків русичам, то найбагатшому князівству Європи – Хозарському каганатові це було, як сьогодні кажуть, раз плюнути. Адже нікуди не поділися жиди-рахдонити, які “тримали” Шовковий шлях з Азії до Європи і від цього мали неабиякий зиск, нікуди не поділося те накопичене в Ітилі жидівсько-хозарською верхівкою золото, яке не відібрав Святослав і про яке, чомусь не згадують літописці.
Хозарія, тим часом, не збиралася спокійно дивитися на применшення свого
впливу. ЇЇ політичні та духовні стратеги – левіти добре бачили, що так зване “двовір’я” дає народу Русі неабияку духовну силу. Хрещення 988 року, а насправді посвята у Бога Живого, тобто у Ісуса Христа, не викорінило культу Багатопроявленого Всевишнього Бога. Навпаки, воно показувало духовну перспективу, надавши можливість всім русичам бачити наступний - вищий рівень духовності та віри.
Знаменну легенду розповідає “Повість временних літ”: “Знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: платіть нам данину. Поляни, порадившись, дали від диму по мечу, і віднесли їх хозари до свого князя та старійшин, і сказали їм, ось нову данину знайшли ми. Ті ж спитали у них, звідки? Вони відповіли – у лісі на горах над річкою Дніпром. Сказали старійшини хозарські: не добра ця данина, княже. Ми дошукалися її зброєю, гострою тільки з одного боку – шаблями, а у цих зброя двогостра – мечі. Стануть вони коли небуть збирати з нас данину. І збулося сказане...”
Таким чином, містична система, яку назвали верхогляди від офіційної історії “двовір’ям”, була двогострим - багатомірним духовним мечем русичів, що давав переваги проти одномірних систем. Якщо легенду розуміти буквально, то які ж такі переваги у бою дає двогострий меч проти рівної за вагою та довжиною шаблі, що заточена тільки з одного боку? Інша справа, якщо йдеться про невидиме поле брані, про духовну битву: “...з вуст Його виходив гострий з двох боків меч; і обличчя його як сонце, що сяє у силі своїй... Так каже Той, що має гострий з двох боків меч... Покайся; а якщо не так, скоро прийду до тебе боротися... мечем вуст Моїх” “Іван, Откровення, 1:16, 2:12, 16”
Часи раніше розповсюдженої хозарської експансії не могли повернутися доти, доки на нашій землі існувала містична система двох рівнів Посвящення, тобто Відо-Вістичне Православ”я – віра орійців, віра трипільців, віра русичів, віра українців. Вища божественність була названа вищою, саме перед всiм народом. Але нижчі боги нічого від цього не втрачали. Хіба що заборонено було криваві жертвоприношення, деколи занесені з інших земель, але і до Володимира цей обряд практично не мав розповсюдження на землях руських.
Дворівнева система урівноважувала та узгоджувала духовні сили людей “внутрішнього кола” та “зовнішнього кола”, які існували у будь-яких народів. Русичі у часи Володимира змогли знайти місце для тогочасного християнства у Відо-Вістичному Православ’ї - системі вірування, наслідуваною ними від Великих Орійців. У результаті цього нація отримала духовну міць, яка підняла народ проти експансивного сусіда - юдо-хозарина. Останні розуміли, що зламати цю силу можна тільки протипоставивши два рівня єдиного Посвящення один одному.
Таємнича та сумлінна робота з виконання цього завдання стала новою стратегією “тихої” війни Каганату проти Русі. Вона взяла століття. Хозарські “мудреці” добре розуміли можливості, які можуть з’явитися у них у разі успіху. Протипоставивши початковий рівень розуміння, на якому Всевишній відкривається лише як дванадцять творящих Енергій (богів), рівню розуміння завершуючому, на якому Всевишній сприймається як Єдиний Бог з його 108 проявами (Енергіями) на землі, - протиставити так, щоб спростувати, лише як взаємодоповнюючі моменти одного розуміння, однієї релігії, одного Відо-Вістичного Православ’я. А протиставивши, можна інспірувати незкінченну череду заколотів у наміченій для захоплення землі, поки не ослабне вона настільки, щоб це захоплення завершити. Духовна школа противника буде паралізована: чому може навчити якась школа, коли у ній “молодші” класи протиставлені “старшим”? Хитрими інтригами сіючи розбрат, ставленики хозар викроювали (ніби клапті з єдиного полотна), протипоставляли і зіштовхували дві фракції: “фракцію богів” і “фракцію Бога”. Таємно стимулюючи агресивні дії то з одного, то з іншого боку, вони хотіли постійно підтримувати напруженість всередині країни, створювали грунт міжусобиці та розбрату. У раніше незабруднені Православні церковні обряди поступово вводилися елементи сатанизму та юдаїзму, в т.ч. і юдейська Тора.
Таким чином, східнохристиянська ідея, визрівши в юдейському середовищі, спонукала її представників ширити свою “інтернаціональну” ідеологію не відкрито, а обережно, обманом і хитрістю, що можна побачити на розвиткові так званого християнства на Русі, як це описують історики та літописці. Але руський-український народ не сприймав вихолощеного, осатанілого ортодоксального юдо-християнства, за що неодноразово був змушений оборонятися - від Андрія Боголюбського, який у 1169 році пограбував та спалив Київ, і до так званого Татаро-Монгольского іга, а насправді Візантійсько-хозарської навали. Адже населення Хозарського Каганату, крім правлячої верхівки, складалося, як правило, з татар, які й досі мешкають у цій місцевості і називають себе Астраханськими татарами.
Але юдо-християнство, яке активно просувалося на Русь, змогло закріпитися тільки у її Східних провінціях, які надалі називалися Московщиною, а сьогодні Росією. Не дарма у 1299 році Київський митрополит Максим, а згодом і всі інші митрополити тікають з Києва до східних земель, міста Володимира, Суздаля, Москви. Спитаєте чому, а тому, що юдо-християнство, яке просувалося Хозарією та Візантією, не сприймалося українцями-русичами, а знайшло розповсюдження тільки у Східних землях, заселених етнічно різними племенами з меншими ознаками духовності та культури.
Отже, про духовне загарбання України-Русі юдо-християнські отці разом з Московськими царями думали завжди.
За всю історію стосунків між Україною та Московією, починаючи з часів Юрія Долгорукого, нараховується близько двох десятків воєн, в т.ч. на період до 1648 р. припадає приблизно половина. Москва вела переважно агресивні війни, українці й білоруси, які складали головну ударну силу в армії Великого Князівства Литвинського (не Литовського), давали гідну відсіч юдо-християнським зазіханням, часом щоправда й самі переходили кордони Московії, ходили походами на Москву, Твер, Рязань, Новгород, Псков і т. д. Пам'ятні блискучі перемоги над московитами під Оршею (1514), походи козаків Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву, за Урал і до берегів Північного Льодовитого океану на поч. 17 ст. Сам Богдан Хмельницький, якого люблять записувати у московські друзі, відзначився у Смоленській війні проти Московії і за деякими даними був навіть нагороджений королем Владиславом ІV дорогоцінною шаблею. Іван Богун у першій половині 40-х рр. 17 ст. водив козаків у похід з Кодака на Дніпрі аж до Мордовії.
Не слід забувати, що в ці часи Україна знаходилася у так званих юдо-християнських лещатах. Із Заходу на неї зазіхала савеліянська-християнська (католицька) Польща, а зі Сходу – ортодоксальна-християнська Московія, яка була спадкоємицею спочатку Хозарського Каганату, а потім і Татарської Орди.
Але виконання політичних планів загарбання України Московією заважало різне духовне сповідування України – Відо-Вістичного Православ”я та Московії – ортодоксального юдо-християнства. Виправленням, а точніше викривленям цього положення зайнявся патріарх Московський – Никон у 1652 році. Перше, що він зробив – перейменував ортодоксальне юдо-християнство московського толку у Православ”я. Таким чином, був зроблений дуже підступний крок до спочатку духовного, а потім і фізичного загарбання України. Бо згодом, коли військо московитів захоплювало українські міста і села, то багато українців їх зустрічали з радістю, знаючи, що православний православного поневолити не може!
Про релігійні відміни між українцями і московитами на той час говорить і той факт, що московське духовенство у Переяславі заходилося перехрещувати у свою віру наші церкви, присутніх там козаків та козацьких старшин, а також хотіло перехрестити навіть Богдана Хмельницького.
2. В різний час у 15 -п. п. 17 ст. до Москви їздили окремі представники козацтва, в пошуках матеріальної та моральної підтримки, були налагоджені певні контакти й традиції, але з цього не можуть випливати ті далекосяжні висновки, які їм приписують творці міфу. Навіть звичним формулам ввічливості й дипломатичного етикету вони безпідставно надають невластивого значення, беруть чи видають за чисту монету дипломатичні маневри й звернення. Типовий приклад: місія від імені Війська Запорізького і гетьмана Петра Конашевича -Сагайдачного до Москви у 1620 р., яку очолив отаман Одинець. І досі деякі автори вважають, що вже тоді козаки хотіли увійти "під царську руку". Між тим, місія Одинця була лише вдалим дипломатичним маневром, який мав на меті налякати уряд Речі Посполитої, тобто савеліянської Польщі, можливою зміною переорієнтації козацтва на Москву й Стамбул. Це переконливо доводив ще на початку 60-х рр. відомий історик В. Д. Королюк. Що стосується Б.Хмельницького, то він звернувся за допомогою у боротьбі проти Речі Посполитої насамперед до турецького султана Ібрагіма, бо знав, що від султана не буде ніяких релігійних зазіхань. І ще у 1647 р. Султан дозволив кримському хану Іслам - Гірею ІІІ надати військову допомогу українським повстанцям, внаслідок чого стало можливим укладення українсько-кримськотатарського договору на початку 1648 р. Саме кримські татари були союзниками українських повстанців у 1648-1653 рр. Жодна інша країна, крім частково Волохії (Молдавії) у 1653 р., не підтримала Б.Хмельницького збройною силою. Перше звернення до Москви було скероване з випадковою оказією влітку 1648 р. і тільки з кінця 1648-поч. 1649 рр. були налагоджені дипломатичні відносини між Чигирином та Москвою
3. Хоча ці відносини були налагоджені, однак "братня" Москва не поспішала з допомогою українського народу. Спочатку ставлення з боку Москви до Національно-визвольної війни українського народу було ворожим, адже савеліянство, або католицизм Московії був ближче ніж Відо-Вістичне Православ”я України і царський уряд боявся, що вибухнуть релігійні повстання в Московській державі. Між іншим, у Московії таки вибухли, хоч із чисто своїх причин, повстання: у самій Москві (1648), Новгороді та Пскові (1650). Зазнавши три потужні поразки підряд з боку Речі Посполитої (Лівонська війна 1558-1583 рр.; "Смута"; Смоленська війна 1633-1634 рр.), царський уряд був дуже обережним, щоб не програти і вчетверте. Цілих 6 років (!) Москва не погоджувалася вступити у війну проти Речі Посполитої на боці України, чекала доки спливуть кров'ю та ослабнуть її сусіди і лише загроза переходу Б.Хмельницького під турецький протекторат змусила її діяти енергійніше і прийняти відповідні рішення Земського собору (11(1) жовтня 1653 р.), коли Московія вже називалася Православною. Звичайно, Москва була зацікавлена насамперед в ослабленні Речі Посполитою, продавала українським повстанцям хліб, боєприпаси, але ж продавала, а не дарувала! Можна пояснити шестирічне зволікання Москви, говорити про обережність московського уряду, його холодний політичний розрахунок, але до чого тут дружба?!
4. Переяславська рада не могла бути всенародною й репрезентативною, оскільки на ній було присутніми не більше 300 осіб. На ній не були представлені жодні стани українського суспільства крім козаків (міщани були тільки переяславські). Вона не була навіть генеральною, а старшинською козацькою радою, проводилася навіть в тилу, окремо від Війська Запорізького, яке готувалося на правобережній Київщині до оборони проти наступу армії Речі Посполитої. Ця рада (точніше аж три ради), була нелегітимною навіть з точки зору козацьких традицій. Ясно, що далеко не вся козацька старшина була прихильницею військово-політичного союзу з Московською державою, і це виявилося наприклад під час присяги, а особливо під час війн проти Московської держави у часи так званої "Руїни".
5. Те, що присяга була односторонньою, твердить тільки аж надто заангажований керівник московського посольства боярин В. Бутурлін у своїх донесеннях та "статейному списку" (звіті). Між тим, ряд визначних істориків (О. Оглоблин та ін.) беруть це під сумнів, вважають, що й Бутурлін таки дав присягу від царського імені. Є й царська грамота 1654 р., якою гарантувалися "права й вольності" Війська Запорізького, що говорить про важливі зобов'язання з боку Москви. Присяга давалася цареві Олексію, а не Росії (Московській державі) чи російському народові. Оскільки з 1917 р. Росія стає республікою, тоді цей і без того сумнівний аргумент стає ще сумнівнішим.
Присяга у Переяславі на підставі усних домовленостей, досягнутих у ході переяславських переговорів, не була всенародною і одностайною. Якщо взяти географічно, то вона теоретично могла бути взята з населення тільки Гетьманщини, яка складала 1/4-1/5 частину етнічних українських земель. Оскільки фронт тоді йшов приблизно по лінії Житомир-Вінниця, то звичайно ні про яку присягу на землях, які тоді були під владою Польщі (Галичина, Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, більша частина Волині та Поділля), Угорщини (Закарпаття), Молдавії (Буковина) не могло бути й мови, так само як і на землях південної України, підвладних Кримському ханству. Між Гетьманщиною та Кримським ханством лежали розлогі простори Січових земель, а запорожці відмовилися тоді присягати цареві. Слобідська Україна входила до складу Московської імперії в інший час і за інших обставин, про які треба говорити окремо. В самій Гетьманщині деякі прикордонні полки (Брацлавський, Уманський) не присягали взагалі під приводом воєнної небезпеки. Про згоду чи незгоду з рішеннями Переяславської ради не питали ні жінок (а це половина населення), ні селянство (а це наймасовіший стан українського суспільства). Українська Православна Церква, не кажучи вже про Греко-католицьку, категорично відмовилися присягати цареві. Отже мали бути приведені до присяги тільки козацтво та міщани (всього понад 100 тис. осіб), але вони масово ухилялися від присяги ( у Корсуні присягало всього 70 козаків), нерідко відверто, як от полковники І.Богун, Й. Глух, Г. Гуляницький, І.Сірко та ін., нерідко покидаючи свої міста, як от населення м. Чорнобиль, частіше ж називаючися не своїми хресними іменами, що уневажнювало присягу. Вибухли заворушення в ряді полків і гетьман мусив приготуватися до втечі, помістивши свою рідню й чимало майна ближче до московських кордонів. Все це аж ніяк не свідчить про одностайність українського народу у його ставленні до Москви і до московської орієнтації.
Варто підкреслити ще деякі моменти. По-перше, присягу переважно брали силою. Досить сказати, що переяславського війта силою потягли присягати, хоч і хворого. Той мусив присягнути, але помер з розпачу наступного дня. По-друге, як нам вдалося встановити, присяжні книги творилися московськими писарчуками "заднім числом", тобто до присяги приводили царські представники тільки світську верхівку найголовніших міст, а решта вписувалася в число присяглих на підставі полкових та сотенних реєстрів козаків. По-третє, присяга частини населення України давалася за певних умов (збереження "прав і вольностей"), а ці умови дуже швидко порушила Москва. Врешті, чому ця присяга, навіть якщо вона давалася певними особами щиро, повинна була мати якесь ірраціональне значення для їхніх нащадків? Сама ж Російська імперія змушувала наприклад давати присягу цареві кожному новобранцеві і не питала, чи його дід чи прадід присягав уже колись.
6. Переяславські домовленості були усними і до того ж дуже неясними. У Москві протягом весни-літа 1654 р. продовжувалися переговори, які проводили представники 3-х станів українського суспільства Гетьманщини (козацтво, міщанство, православне духовенство). Останнє взагалі відмовилося будь-що підписувати, бо Москва вже тоді вимагала від УПЦ, щоб та перейшла під зверхність московського патріарха. Міщанство задовольнилося царським підтвердженням грамот та привілеїв великих князів литвинських та польських королів, тобто збереженням свого "статус кво" і насамперед магдебурзького права (самоуправління). Козацтво домовилося про 17 статей з 23, залишивши на потім узгодження особливо важливих моментів. Так, обидві сторони не знайшли порозуміння щодо зовнішньої політики і кожна сторона діяла згідно із своїм розумінням. Ряд дуже важливих сфер життя, про які, судячи з іноземних джерел, мова йшла у Переяславі так і не були узгоджені і залишалися в такому вигляді часом аж по 19 ст.! Маємо наприклад на увазі протиріччя між системою державної монополії на вироблення алкогольних напоїв у Московській державі і свободою "винокуріння" в Україні. У Московії за паління тютюну рвали ніздрі, а в Україні було вільно труїти себе цим зіллям і т.д. Як мали узгодити ці суперечності в Переяславі? Знаємо, що московські представники хотіли зробити все так, як у себе, знаємо, що українські представники боронили свої права, але на папері не лишилося ніякого порозуміння. Взагалі, оригінал двостороннього договору не існував! Про цей договір можна судити з документів міщанського порозуміння, та збережених пропозицій та чернеток, які лишилися від переговорів козацької делегації у Москві.
Зрештою, слід сказати, що договір 1654 р. призвів тільки до утворення військово-політичного союзу, до певної конфедерації, в якій Гетьманщина зберігала свій суверенітет. Але цей договір Москва постійно пробувала порушити і грубо його порушила, по суті, зірвала вже восени 1656 р. Тоді на мирні переговори у Вільні з Польщею та Литвою не були допущені українські представники (між тим мова мала йти про українські справи!) і як наслідок - укладено сепаратне порозуміння між Московською державою та Річчю Посполитою. Це порозуміння було помилковим з точки зору навіть московських державних інтересів, але ще болючішими були його наслідки для України - Гетьманщини. Тоді Б. Хмельницький знаходить інші вектори у своїй зовнішній політиці і укладає військово-політичний союз із Швецією та Трансильванією. З дипломатичних міркувань він не розірвав остаточно союз із Москвою, однак коли по його смерті Москва стала грубо втручатися у внутрішні справи Гетьманщини, то Іван Виговський і формально порвав з договір 1654 р. і уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою (1658 р.). Далі була поразка України у російсько-українській війні 1658-1659 рр. і вимушене підписання Юрієм Хмельницьким договору, який означав кінець незалежної Української держави і перетворення її в автономну одиницю Московської імперії. При цьому царські дипломати. А за ними й російські історики аж до др. пол 19 ст. видавали підписані Юрієм "Переяславські статті" ("14 статей") за нібито оригінал договору 1654 р.
7. Гетьман Богдан Хмельницький не був другом чи ворогом Москви. Він послідовно виходив з державних інтересів України, добився відродження незалежної Української держави і прагнув втримати цю державу незалежною, шукаючи союзників у визвольній боротьбі і на півдні, і на півночі, і на заході, а не тільки на північному сході.
8. Національно-визвольна війна українського народу не припинилася у 1654 р., а навпаки вибухла з новою силою. Про її завершення можна говорити лише з підписанням миру з Річчю Посполитою 1658 р. Потім настав новий етап у національно-визвольному русі українського народу, але це вже окрема тема. Що стосується московського "культуртрегерства", то це слід сприймати як історичний анекдот. Досить ознайомитися з елементарними фактами, які наводяться в капітальних працях чесних істориків навіть дореволюційної пори (наприклад В. Ейнгорн, К. Харлампович), щоб у цьому переконатися. Тільки перший український університет -Києво-Могилянська Академія (такий статус був офіційно підтверджений за нею у 1658) стала справжньою кузнею юдо-християнських кадрів для Московії, бо своєї інтелігенції, яка до того ж знала латину та інші західні мови, в Московії майже не було. Саме вихованці "Могилянки" заснували Слов'яно - Греко - Латинську академію у Москві наприкінці 17 ст., створили всі духовні академії та семінарії в Російській імперії 17-18 ст., стояли коло джерел Московського та ряду інших університетів і т.д. Що ж стосується місця під сонцем, яке нібито здобула Україна під московським пануванням, то варто вказати на знищення Російською імперією українського Православ”я та української державності, придушення нею ж будь-яких виявів національно-визвольної боротьби українців та білорусів, колоніальний гніт і репресії, заборони української та білоруської мов і т. д. Власне досить вказати на трагедію українського Голокосту 1932-1933 рр., який з волі Москви забрав понад 10 млн. життів українських селян, щоб припинити всякі балачки про "дружбу й братню любов", котрими нібито керувався у ставленні до українців наш північно-східний сусід. І треба не святкувати президентськими указами річниці "великої дружби", а реально дбати про розбудову дійсно української, і дійсно незалежної держави, про моральне здоров'я, економічний та культурний розвиток українського народу, його, політичні свободи! Тільки живучи у незалежній сильній, багатій і побудованій на етичних засадах Українській державі, де народ має духовні знання орійського Православ”я, можна будувати гідні й рівноправні стосунки з усіма сусідами! Від цього виграє не тільки український народ, але й російський, виграє і вся Європа, а також вся Земля!
Анатолій Кондратьєв.
(За матеріалами професора, д.і.н. Юрія Мицика)
2004.02.28 | Otaman
Re: Українське козацтво – що це таке? Або чому програла Україна?
Пане Анатолію!Мені довелося нещодавно прочитати в Інтернеті цикл статей Анатолія Конратьєва про Українське Православ‘я, і якщо це дійсно Ви, то я дуже радий, що маю нагоду з Вами поспілкуватися на Майдані. Бо я ще тоді хотів надіслати Вам деякі свої питання за електронною адресою, яку Ви вказали.
Ви говорите, що Відо-Вістичне Православ’я є системою вірувань, яку русичі наслідували від Великих Орійців.
Ви далі говорите, що Україна сповідувала Відо-Вістичне Православ‘я, а Московія – ортодоксальне юдо-християнство, і що це було різне духовне сповідування.
Ви врешті говорите про знищення Російською імперією Українського Православ‘я.
У зв‘язку з цим дозвольте кілька запитань:
1. Якщо русичі наслідували Відо-Вістичне Православ‘я від Великих Оріїв, то що тоді являло собою Хрещення Русі 988 року? І яку віру принесли на Русь князь Володимир та Греки?
2. Якщо Українське Відо-Вістичне Православ‘я та Московське Ортодоксальне Юдо-Християнство є різні речі, і якщо Росія врешті знищила Українське Православ‘я, то що сьогодні являють собою сучасні Українські Християнські конфесії: УГКЦ, УАПЦ, УПЦ-КП, УПЦ-МП?
3. Що про це думає пан Юрій Мицик, за матеріалами якого Ви підготували цей лист?
Зараз я запитав Вас лише з приводу щойно написаного Вами. Але Якщо Ви є той самий Анатолій Кондратьєв, цикл статей якого я нещодавно прочитав, то я перечитаю їх ще раз і запитаю Вас про те, що викликало цікавість у мене тоді.
2004.03.01 | Анатолій
Re: Українське козацтво – що це таке? Або чому програла Україна?
Я саме і є той Анатолій Кондратьєв, який видав збірку "Відо-Вістичне Православ"я Русі-України" і який має власний сайт www.oratania.com.uaТепер щодо Ваших запитань:
1. Якщо русичі наслідували Відо-Вістичне Православ‘я від Великих Оріїв, то що тоді являло собою Хрещення Русі 988 року? І яку віру принесли на Русь князь Володимир та Греки?
(А)Я вважаю що ніякого хрещення у 988 році не було, а була посвята (точний час не відомий) у знання про Ісуса Христа. Є такий твір "Слово о полку Ігоревім", який написаний у 1098 році, себто за 210 років після так званого хрещення. То цей геніальний твір (Слово) нічогісінько не говорить про таку значущу подію, як т.з. хрещення. Чому, спитаєте? А тому що не було ...
2. Якщо Українське Відо-Вістичне Православ‘я та Московське Ортодоксальне Юдо-Християнство є різні речі, і якщо Росія врешті знищила Українське Православ‘я, то що сьогодні являють собою сучасні Українські Християнські конфесії: УГКЦ, УАПЦ, УПЦ-КП, УПЦ-МП?
(А)Сьогоднішні юдо-християнські конфесії будь-якого пархату є тими інституціями, котрі боряться тільки за гроші. Їх не цікавлять люди чи якаийсь там бог. Їхній бог - гроші. Чому, спитаєте? А тому, що золотим тільцем, як юдейською заразою просякнута будь-яка юдо-християнська церква, будь-яка.
3. Що про це думає пан Юрій Мицик, за матеріалами якого Ви підготували цей лист?
(А) Дуже агресивно до цього віднісся. Позвонив мені з вимогою, щоб я так більше не робив. Я йому відповів, що там мого матеріалу вдвічі більше ніж Вашого, але він це не сприйняв. Гадаю тут відповідь у тому, що Мицик прийняв на себе юдо-християнський сан і в подальшому, як я гадаю, піде на обрізання... (адже у всьому має бути прогрес).
Зараз я запитав Вас лише з приводу щойно написаного Вами. Але Якщо Ви є той самий Анатолій Кондратьєв, цикл статей якого я нещодавно прочитав, то я перечитаю їх ще раз і запитаю Вас про те, що викликало цікавість у мене тоді.
ОК. Пишіть мені на anatoliy@progtech.kiev.ua ,а якщо Ви киянин чи будете в Києві, я Вам подарую свою книжку. Ще небагато примірників залишилося.
З повагою, Анатолій
2004.03.01 | Navigator
Чому Україна програла?
Не вона одна.Всі країни, що стикалися з Московією чи шукали її "захисту" так само програвали, коли доходила їхня черга.
Проти лома не було прийома.
Не допомагало ні католицьке лицарство, ні мусульманський газават.
Аж поки моторесурс імперської дурості не вичерпався.
Пішов відкат.
Пишуть, що найцікавіше питання 21 століття - чи втримає Росія Сибір.
А в 17-18-19 віки питання про незалежність не стояло.
Стояло - від кого залежати. Так що Московія жила в контексті світових імперій, що тоді формувались.
Козаки свою справу зробили.
Поставили одну імперію на місце другої.
Історично це ніби пішло українцям на користь. Збільшили втроє етнічну територію. Згодом половину втратили, русифікувавшись.
Трохи й не на користь.
Відірвались від Європи.
2004.03.02 | Navigator
Вчора прочитав цифри по населенню Європи на 1650 рік
Московія - 6 млн, Річ Посполита - 11,5 млн (з них українців мабуть 4 млн), відійшло до Московії Правобережжя України (Гетьманщина) з населенням 0,8 млн. чоловік.2004.03.02 | Богдан
Re: Вчора прочитав цифри по населенню Європи на 1650 рік
Navigator пише:> Московія - 6 млн, Річ Посполита - 11,5 млн (з них українців мабуть 4 млн), відійшло до Московії Правобережжя України (Гетьманщина) з населенням 0,8 млн. чоловік.
Що означає слово "мабуть"? Де дані по населенню Лівобережжя та Слобідської України? Яку частку населення Речі Посполитої складали білоруси та литовці? Яку частку населення Московії складали казанські, сибірські та астраханські татари, а яку - фінські народи? Дуже цікаво було б ознайомитись із відповідними цифрами і, по можливости, з посиланням на джерело.
2004.03.02 | Богдан
Re: Хіба історія уже скінчилася?
Navigator пише:> Не вона одна.
Як щодо майбутнього?
> Всі країни, що стикалися з Московією чи шукали її "захисту" так само програвали, коли доходила їхня черга.
> Проти лома не було прийома.
> Не допомагало ні католицьке лицарство, ні мусульманський газават.
> Аж поки моторесурс імперської дурості не вичерпався.
> Пішов відкат.
То виграє Україна, як Ви гадаєте?
> Пишуть, що найцікавіше питання 21 століття - чи втримає Росія Сибір.
А Україну?
> А в 17-18-19 віки питання про незалежність не стояло.
Чи стояло питання про Українську імперію?
> Стояло - від кого залежати. Так що Московія жила в контексті світових імперій, що тоді формувались.
Чому козаки не сформували своєї власної імперії?
> Козаки свою справу зробили.
> Поставили одну імперію на місце другої.
Чому не свою власну, а московську?
> Історично це ніби пішло українцям на користь. Збільшили втроє етнічну територію. Згодом половину втратили, русифікувавшись.
Добра собі "користь"!
> Трохи й не на користь.
Це ще дуже слабо сказано!
> Відірвались від Європи.
І від себе самих.