03/03/2004 | володимир сиротенко(вербицький)

Передкохання


Чомусь ми вчили,що Поет Любові Тарас Шевченко не писав віршів про кохання. Читаю його” Кобзар”,та майже через вірш.майже в кожній поемі є рядки про кохання.Дісно,конкретній коханій віршів мало. Чому коханих Тараса ми повинні шукати в його малюнках,а не в його віршах? Та тому.що він з дитинства звик не пускати нікого до серця.Він закохувався.була в нього велика трагічна Любов,але не найшло все це місця в віршах.Зато в його віршах живе навічно Оксанка.подруга його дитячих років.з якою він бавився майже з самого її народження.
Як Ви пам”ятаєте,весною 1816 Шевченки,тікаючи від гайдамака Колесника (Копія) з Моринців,купили в Кирилівці садибу з хатою Тетерюка,яка була між подвіррями Бондаренків та Коваленків.Того ж літа у них народилась улюблена сестричка Тараса Ярина.А ще через рік,4 листопада 1817 року відбулись крестини Оксанки Коваленко.Не знаю,з якого віку себе пам”ятаєте Ви. Першим,що я особисто пам”ятаю,був мультфільм про конька_горбунка,який я дивився в 3 рочки.Отож ,певне, першим.що запам”ятав Тарас ,були Оксанкини хрестини.Його приятель,Гнат Бондаренко,розповідав,що в дитинстві Тарас пагано сходився з хлопцями однолітками.Навіть з власними братами не дуже-то любив гратись.А от з сестричками бавитись полюбляв.Старша сестра Катерина була для нього Берегинею,а молодшу Ярину він любив більше всіх.А Ярина більше всього любила гратись-бавитись з трохи меньшенькою сусідкою Оксанкою.От і грався малий Тарасик з ними двома.Навіть у віршах це увіковічив.пам”ятаєте:
“Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили,що колись
Одружимо їх...”
Та от,коли йому виповнилось вісім років.батько віддав його в науку до школи.Грамота давалась Тарасику дуже легко.Він навіть своїх подруг-Оксанку та сестру Яринку пробував навчити азбуці.Та тим більше подобалось гратись в ляльки. Так Тарас віддалився від них.Хоч ще і бавився.але вже не так зазято. А потім була смерть матері,відьмачка-мачуха, яка гнала Оксанку з двора.Потім була смерть батька і життя у дяка Богорського,пошуки навчителя- маляра і повернення до домівки.де вже хазяйнував одружений Микита.Була праця пастухом біля громадської череди.І були безсмертні вірші,адже хто не знає ті “Мені тринадцятий минало.Я пас ягнята за селом”:
“ ...Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.

Поглянув я на ягнята-
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати-
Нема в мене хати!
Не дав Бог мені нічого!

І хлинули сльози...А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула,що я плачу
Прийшла,привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло
Неначе все на світі стало
Моє...лани,гаї,сади!
І ми,жартуючи погнали
Чужі ягнята до води...”
Та Люди добрі! Це ж Тарас описує відчуття після першого в житті поцілунку.Того поцілунку.яким закінчується наше дитинство.Це про той час він згодом напише:
“ А я так мало,небагато
Благав у Бога.Тільки хату
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку...”
Тій Оксаночці Тарас присвятив свою поему “ Мар”яна-чорниця”.Та згодьтесь,що Оксана з цієї поеми зовсім не схожа на ту 12 річну дівчинку.з якою навік розпрощався Тарас у 1829 році.Ну хіба ж це маленька дівчинка?:
“Чи правда,Оксано? Чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині,бувало,щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Кого ти без мови,без слова навчила
Очима,душею,серцем розмовлять...”
От я докладаю портрет дівчинки в червоному славетного художника Миколи Ге,якій хотів відобразити саме Тарасову Оксанку.Доречі,він натурницею взяв дівчинку,схожу на дочок Оксани Коваленко –Варвару та Параску.Дівчинку 12 років.Тоб-то таку.якою могла бути Оксанка.Як бачите.симпатичне личико з передчуттям майбутньої красоти.Та тільки передчуттям,бо справжня краса виявляється з повноліттям,у всякому разі в віці,не ранішому ніж у Шекспіровської Джульєти.А до цього віку Оксанці ще було чекати щонайменьше три роки.Та й згодьтесь,що для того,щоб вчити коханого “очима,душею,серцем розмовлять”,треба вже якийсь досвід мати.Де ж йому взятись у 12 річної дівчинки!А тепер згадайте “Оксану “ з Гайдамаків,в якій теж вбачали прообраз Оксани Коваленко:
“Сирота Ярема –сирота багатий,
Бо є з ким заплакать,є з ким заспівать:
Єсть карії очі – як зіроньки сяють,
Білі рученята - мліють-обнімають,
Єсть серце єдине,серденько дівоче,
Що плаче,сміється,і мре й оживає,
Святим духом серед ночі
Перед ним витає
Отакий то мій Ярема,Сирота Багатий.
Таким і я колись був.Минуло,дівчата...”
Як бачите і тут опис Першого Кохання і знову та Перша Кохана абсолютно нее схожа на невинну 12 річну дівчинку.Та й глянте на той портрет Дічинки Миколи Ге.Вона зовсім не кароока,бо ж дочки Оксани Коваленко й сама вона були сіроокими.То в українських народних піснях у коханих каріі очі,чорнії брови,от і Тарас такою зобразив Першу Кохану.І повертається до того,створеного ним самим образу і в тому клятому сорок п”ятому,коли йому навіть глянути не дали на дочку,бо ж це навіки б знівечило її життя.І в час “ Заповіту” він пише:
“ І Оксану,мою зорю,
Мою добру долю
Що день божий умивали...”
Він так і не забув її,зорю свого Дитинства.І надаремно вона казала йому,коли їхав з панами з Кирилівки:
“Поїдеш з панами,
Знайдеш собі шляхтяночку,
Забудеш Оксану...”
Він поїхав,таки знайшов собі шляхтянок.і не одну.Та от Оксанку так і не забув.Навіть в останньому за його життя вірші нею,Оксанкою з його Дитинства світяться рядки:
“Поставлю хаточку,садочок
Кругом хатини насаджу;
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе,мов кралю,посаджу.
Дніпро,Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили – гори на степах –
І веселенько заспіваєм...”
Вмирав він тяжко.Хто хворіє стенокардією ,знає що то за біль...А гляньте на його посмертну маску.Світлий спокій.В останню мить свого життя повернувся у світ того далекого Дитинства,Оксани, Передкохання.

ПЕРШЕ КОХАННЯ,ПЕРША КОХАНА...
Своему Передкоханню Тарас присвятив чарівні вірші.сповнені світом дитинства і смутком за втраченим назавжди.Оксанку він згадував все своє життя.А от про своє перше кохання так і не написав нічого.Та й про Першу Кохану згадав тільки кілька рядками у “ Дневнику”.Чому ж так сталось? Мабуть тому,що те Перше Кохання і та Перша Кохана так поранили душу.що боляче було про них згадувати.Ото ж хто був Першим Коханням Тараса і хто була його Перша?...

Так вже сталось,що у 8о-х роках я майже півроку був у відрядженні в Литві,впроваджуючи там свої розробки.Більшу частину того часу був у Вільнюсі.Місті,де жив Тарас.де він з устрівся з першим недосяжним Коханням,з містом де він зустрів і свою Першу Кохану...Я ходив тими ж тінистими парками, якими блукав він з коханою,був у тому ж величному палаці- фортеці Міндовга.милувався спокійною Вілією та Закретом,кружляв по старовинних його вуличках.Був у тих двох будинках,де мешкав його пан Енгельгардт,був у університеті,на одному з корусів якого ще була прибита меморіальна дошка : “Тут у професора Іонаса Рустемаса навчався великий український поет-революціонер Тарас Шевченко”.Не один вечір провів у Республіканській та Університетській бібліотеках,намагаючись зі словником розібратись в залах стародруків.що написано в часописах тієї пори,коли Тарас перебував в вільно.Тяжко було,бо хоч і в моїх жилах тече кров Ольгердта ,та вже предки моїх предків забули литовську .То ж без знання мови нічого нового про Шевченко так і не відкрив.Просто став по-іншому дивитись на речі.Просто для мене перестали бути зненависнілими кріпосниками Тарасові пани.Просто я зрозумів.хто був Першим Коханням Шевченко і чому він все життя не волів про неї згадувати.Зрозумів,чому тільки кількома рядками і “ Дневнику” згадав Тарас і свою Першу.Отож поділюсь тим розумінням і з вами.
Знаєте.якась дивина виходить з тим Тарасовим паном Иасилем Енгельгардтом.Що вони з Тарасом терпіти не могли один одного.то цілком зрозуміло.Тарас для пана був бидлом,пана Тарас в свою чергу вважапв бидлом,яке не здатно оцінити те.що має.А от не зрозуміле інше.Якщо Павло Васильович Енгельгардт був таким багатієм,як пишуть майже всі біографи Тараса Шевченко,то чому за кілька свічок,які спалив Тарас, змальовуючи лубковий портрет Платова,він влаштував таку сцену,що навіть сам,нечувана річ для столбового дворянина,побив кріпака? Скажете,такий характер,он Гоголь же зобразив Плюшкіна...Та хіба ж виглядає Плюшкіним молодий штабс-ротмістр,який намагається на всіх світських райндах та балях пустити пил в очі і видати себе за багатія?..
От,наприклад,Гнат Хоткевич,який докладно вивчив життєпис Енгельгардтів пише,що Павло Васильович успадкував від батька більше трьох мільйонів грошима та й же тільки на Київсщині 18 000 кріпаків.У офіційній біографії Шевченка за редакцієюБородіна і Кирилюка ,також сказано,що після Василя Енгельгардта залишилось 160 тис.десятин (Десятина =1,О25 га) землі в маєтках,розташованих в різних місцях Російської імперії та 50 000 кріпаків.Директор Центру історії слов”ян Сорбонського університету Даніель Бовуа також називає Енгельгардтів серед першої четвірки найбагатших людей України.
Як бачите,по документам Павло Енгельгардт –чи не найбагатша людина України.То як же пояснити,що згідно документів,ця зверхбагата людина мешкає з сім”єю,в якій вже було 3 дитини в двохкімнатній квартирці і сльозно благає начальство поліпшити житлові умови.Та навіть в наші часи тісняви йому б належала чотирьохкімнатна квартира.А тут багатія разом з двірнею поселено в двокімнатну.То може він був багатієм лише на папері? Хіба ж будуть діти багатія після його ранньої смерті(помер Василь Енгельгардт на 51 році життя) продавати сімейні цінності,(статуетки,срібний та порцеляновий посуд) щоб розрахуватись з батьківськими боргами? Доречі, як Вам сподобається те,що Тарасову Кирилівку після смерті Енгельгардта та банкрутства Флярковського купив вуйко Тарасового недруга Степана –цукрозаводчик Терещенко?...Отож як і отримав великий спадок від батька Павло Енгельгардт,так і спустив його швидко.Бо був він запеклим картярем,який,немов алкоголік,не міг своєчасно зупинитись.Розповім про Павла Енгельгардта трохи докладніше.
Народився Павло Васильович 5.02.1798.А вже у 18о5 році “Государь император высочайше повелеть соизволил действительного тайного советника Енгельгардта сына Павла определить ко двору его императорского величества пажем с отпуском в дом родителей до окончания наук» А вже 23.03.1818 він закінчує пажеський корпус і зараховується прапорщиком в Казанський драгунський полк,та не прослуживши і року переводиться до лейб-гвардійського Уланського полку з “перейменуванням у корнети”.Ще через “ роки,продовжуючи
Рахуватись в Уланському полку,призначається третім ад”ютантом до колишнього батькового однополчанина,а тепер Віленського генерал-губернатора Олександра Михайловича Римського-Корсакова.У 1822 році його роблять поруччиком,а в 1823 році красень-поручик знайомиться на балю з юною 18 річною красунею – баронесою Софі Енгельгардт,дочкою генерал –лейтенанта Герхардта Готгардта Енгельгардта,курлянського барона,далекого родича.Вони були найкращими на тому балю.Молодий поруччик і прекрасна панянка.Він зразу ж закохався в неї.Навіть записав в свій особистий альбом латиникою:”Софія,або смерть!” Як бачите,не такою вже муреною чи свинею в пантофлях,як вважав його Шевченко.був той Енгельгардт.Був він в юності і романтиком.Був і завойовником.бо на прекрасну Софі мав види один з синів князя Мещерського.Та от,на щастя Павла,старий князь Іван Сергійович Мещерський посилає у 1824 році у супроводі барона Бреде.своїх синів до Парижу.Божественна Софі залишилась без своїх титулованих шанувальників.Ви не забудьте.що в ті роки дівчина після 20 років вже вважалась старою дівою.недарма ж бальзавовський вік – 30 років.Отож,коли Павло Васильович освідчився
Софі в коханні і попрохав руки.вона дозволила йому звернутись до батьків для вирішення їх долі.Батьки з задоволенням дали згоду – як не як.теж Енгельгардт,та ще й не тільки нащадок багатія.а й красень! 25.1о.1825 Павло пише рапорт Римському-Корсакову про свій намір пошлюбити Софі і 16.11. отримує дозвіл .Весілля грали в Вільшанському маєтку енгельгардтів.Певно малий Тарас бачив те весілля,адже згадує про нього у
“Прокулке с удовольствием и не без морали”.Через належний час у Енгельгардтів з”явилась на світ донечка Софія,в липні 1828 2 син Василь.а у листопаді 1829,вже за час Тарасової служби – син Григорій.Всього ж за 1о років Софія народила 7 дітей- 4 сина та 3 дочки.Та тільки народила.Навіть грудьми не кормила.Молоком вспоїли її дітей годувальниці,а наглядали за дітьми гувернантки.Як писав Тарас Шевченко:”Бо княгині тільки вміють
Привести дитину.
А годувать та доглядать
Не вміють княгигні.
А потім оха:”Забуває
Мене мій Поль або Філат!
За що ж воно тебе згадає?
За те хіба,що привела?..”
Прекрасна Софі своє призначення бачила не в дітях,а в балах.Павла Васильовича це теж влаштовувалдо,аддже чарівна жінка –заклад успіху!
Отож пам”ятаєте той горезвіний баль з приводу тезоіменства імператора 6 грудня 1829.Софі пормчала на баль,хоч тільки но в кінці листопада народила дитину! Та не будемо засуджувати її за це.Що ми можемо знати ...
Та й не забудемо,що майже всі діти Софі та павла Енгельгардтів зайняли достойне місце в суспіоьстві.Дочки вийшли заміж за військових,а сини стали вченими та громадськими діячами.Чи багато хто з наших нинішніх панів може сказати таке про своїх дітей.хоч і навчав їх в зарубіжних Кембріджах та Сорбоннах?!
Та повернемось до прекрасної Софії,адже якби не потрапив Тарас до неї,не було б великого українського поета-Пророка.Був би звичайний п”яничка-маляр, адже як казав колись Кант “ Життя визначає світосприйняття”.Ото ж світогляд Тараса визначився саме під час перебування Тараса Шевченко у Софії Енгельгардт.Потрапив до неї він 15 річним підлітком,а звільнився від опіки тільки вже 24 річним чоловіком.Найкращі роки.роки мужання пройшли під Софіїним крилом.Софія була не звичайною поміщицею.Не назвеш її і звичайною світською дамою,яка крім балів нічого не знає.Її батько Готтгард Герхард
був славетним воїном,адже під час війни генералів так просто не давали.Та бути воїном зовсім не означає бути солдафоном.Генерал-лейтенант був широко освітченою людиною,любив філософствувати,читав і Вольтера ,і Руссо.Вольтер”янкою виховав і свою наймолодшу доньку. В Тарасі вольтер”янка Софі побачила свого Простодушного.Отож позбавлена світськими умовностями виховувати власних дітей,взялась за виховання свого кріпака.Та спершу про те.як Тарас став належати власне Софії,а не Павлу Васильовичу.Справа в тому,що пан для свого двору в вільно набирав не козачків.а штат прислуги.Були там і кухарі,і конюхи,і просто слуги.Нагадаю,що Тараса Шевченко панський управитель ротмістр Дмитренко по настійному клопотанню Яна Димовського рекомендував пану саме як кімнатного художника,адже козачком Дмитренко направив 8 - річного Іванка Нечипоренко.(що то за козачок у 15 років!) Та поки у пана була казенна квартира .в якій він не мав права щось перероблювати,кімнатний художник йому власне не був потрібним.Але ж в цей час пані Софі була на останніх місяцях вагітності і якраз їй потрібна була поміч.От найкращим помічником і міг бути 15 річний Тарас! Софі була ровесницею його сестри Катерини.А згадайте,що Тарас не дуже то дружив з хлопцями-ровесниками,надаючи перевагу своїм сестрам,яким він міг відкрити душу.Софі теж відносилась до Тараса так,як колись відносилась Берегиня-Катерина.Це пан бачив в Тарасі безсловесне бидло,а Софі відносилась до нього,як до свого Простодушного.Бачила.що хлопець дуже цікавиться книжками.Отож дозволила користуватись книжками з бібліотеки Енгельгардта,щоправда тільки у відсутності пана,та Тарас і сам добре розумів,що пану вряд чи сподобається.що його бидло витає ті ж книжки.що й він.Мало того,Софі пояснювала Тарасу незрозумілі слова і вирази в польських книжках з домашньої бібліотеки.Саме тут вперше прочитав Тарас дві книжечки Адама Міцкевича, у 1822 році видані в Вільно.
Та не тільки читати книжки дозволяла пані Тарасу.У тогочасному вищому світі ще спілкувались французською.Енгельгардти навіть тримали гувернантку-француженку.яка вчила їх дітей манерам та французській мові.Пані дозволила гувернантці давати Тарасу уроки французської мови.Недаремно ж згодом Елькан пише про Тараса ,що той вільно спілкувався французською мовою.Я он вчив англійську в школі.в інституті.здав кандидатський мінімум,а спілкуватись так і не можу!...
Та й хто ж з нас може,а от Тарас,завдяки тим першим урокам.які продовжив вже в вільному життя - міг !
Та якою не була б пані.але врятувати Тараса від тієї порки 7 грудня 1829 вона не могла,навіть.якби й хотіла. Та може,перед тим,як осуджувати пана за ту порку і за те,що сам ,нечувано для дворянина,власноручно відлупцював Тараса,подумаємо,чому так сталось.
По-перше,це був не звичайний бал.а присвячений тезоіменству Миколи 1.
По-друге,цей бал повинен був тривати до ранку,щоб пани повернулись ще до півночі.повинна була бути поважна причина.Якщо почитаєте книжки тогочасних авторів,то виявите,що під час тих балів.не дивлячись на царську заборону, в окремому кабінеті збирались картяри і всю ніч на пролліт змагались в карти,даюч