"Арійський Стандарт"- цікаво!
04/16/2004 | Я
І.Ковшун, чл.-кор. Міжнародної Академії Інформатизації
І.Каганець “Арійський Стандарт”
19:30 16.04.2004
Рецензія на книгу
--------------------------------------------------------------------------------
Обкладинка книги Каганця І.В. "Арійський стандарт"
Не бойся быть опровергнутым,
бойся быть неуслышанным.
И.Кант
Я не є спеціалістом у питаннях не тільки арійського походження слов’ян, але й взагалі їх походження. Але, переглянувши книгу І.Каганця “Арійський стандарт”, я одразу зрозумів, що найближчими часами її автору доведеться витримати не аби який тиск з боку тих опонентів, якім навіть не потрібно читати книгу: вони просто знають, що все написане у книзі – дурниці, що основна ідея книги – “Христос був походженням із Західної України” і що ця ідея є жалюгідною та не вартою навіть розгляду у межах ортодоксальної науки, що автор є гідним навішування на нього таких наліпок, як “неук”, “фальсифікатор” тощо. Ці опоненти-фундаменталісти, скоріш за все, притягнуть на свій бік саме ту громадську більшість, про яку сказав свого часу філософ: “Найгірші завжди у більшості”.
Я уважно прочитав книгу, і можу засвідчити, принаймні, такі враження, що книга є серйозним науковим дослідженням і що аргументи автора виважені і обґрунтовані багатьма посиланнями на першоджерела.
Мені до серця припали соціоничні міркування автора щодо психотипів етносів, оскільки я сам не є прихильником тих, хто бажає нівелювати психотипи різних народів до одного загального рівня.
Свого часу як астрофізик я був захвачений астрологічною теорією афетики, тобто теорією сили взаємного впливу астрологічних світил щодо створення ними психотипу натуса (новонародженого). Коли ж я присвятив свою діяльність викладанню вищої математики та аналітичних економіко-математичних методів, то несподівано для мене виявилось, ця теорія є придатною для теоретичного дослідження внутрішньоколективних стосунків типу “Людина-Колектив”, коли під словом “Колектив” мі розуміємо такі людські спільноти, як “Сім’я”, “Трудовий Колектив”, “Парламент”, “Нація” тощо.
Дослідження зв’язків типу “Людина-Людина” у ХХ ст. були поповнені , по-перше, ученням К. Юнга про психологічні функції (мислення, почуття, відчування, інтуїція); по-друге, уявленнями З.Фрейда про психологічні блоки – Его, Суперего та Ід; по-третє, теорією А. Кемпінського про існування інформаційного метаболізму. За допомогою розташування психологічних функцій у інформаційній моделі людської психіки була розроблена у рамках соціоники (Аугустінавічюте, Калінаускас) “соціонична типологія індивідуума”.
Соціонична типологія індивідуума базується на 16 комбінаціях, чотирьох пар протилежних властивостей людської психіки, яким відповідають чотири осі психологічних напрямів у поведінці людей. Цей набір осей психічної орієнтації людей можна поширювати та поширювати, ускладнюючи загальну картину поля дослідження, але він є достатнім, скажімо, для обґрунтування людських темпераментів (холерик, флегматик, сангвінік, меланхолік).
Крім того, я хотів би підкреслити, що книга І.Каганця є глибоко інтелектуальним твором, який повинен збуджувати нашу зацікавленість до запитань “Хто ми?”, “Звідки ми прийшли?”, “Куди ми йдемо?” і “Навіщо ми існуємо?”. Ці питання зараз стають все більш актуальними в умовах, коли хтось у нас настирливо підмінює поняття “українець” поняттям “громадянин України”, запевняючи нас у тому, що поняття “національність” є нібито застарілим, що воно є якщо не образливим для пересічної людини, то принаймні зовсім непринятливим для “великодержавної політики”.
Коли наші політики та ведучі різних ТВ-“шоу” підтримують конституційно закріплене скасування поняття “національність”, вони навіть не підозрюють, що відмовою від графи “національність” у документах ми втратили можливість вивчення багатьох питань соціологічних, культурологічних, етнографічних тощо планів. Вони не замислюються над тим, що подібна політика денаціоналізації суспільства не розв’язує споконвічного “національного питання”. Ми вже маємо невдалий досвід заміни “прописки” на “реєстрацію місця проживання”. Може, ми ще замінимо на щось інше “стать” чи “вік” у анкетних даних? Чи зробимо обов’язковим для всіх обрізання? Або роздамо всім дипломи вищої освіти?
Денаціоналізована маса інших народів поглине, перетравить у своєму ненажерливому шлунку та виплюне у перекрученому вигляді національний характер й культуру української держави, структурний склад населення якої змінюється за рахунок припливу саме цих денаціоналізованих елементів.
І якщо націоналіст – це той, у кого мимоволі стискалися кулаки, коли з екранів ТВ нам вдовблювали: “Нас 52 мільйони”, хоча нас вже тоді було значно менше, коли міжнародні фонди за свої кредити нав’язують нам невластиву для нас соціальну політику, коли ми соромливо всі свої тарифи вказуємо в у.од., роблячи вигляд, що ні про які “доляри” навіть не чули, коли і по радіо, і по ТВ калічать українську мову, коли нас ведуть, як бидло, по шляху створення тоталітарної демократії, коли на стінці у людини, що називає себе інтелектуалом, бачиш плакат, на якому український “тризуб” зображений у ламаному вигляді, подібному до капкана, – тоді у нас тільки націоналісти і є патріотами.
Зараз, на завершення, я хотів би підтримати автора книги, нагадавши такі слова великого філософа Ламетрі: “Якщо висловлюються шкідливі для суспільства міркування, це ще не значить, що їх висловлювання є шкідливими для суспільства”. І далі він додав: “Слід кожному дати свободу висловлювання своїх міркувань не тільки тому, що кожний має право висловлюватись, але й тому, що ми повинні знати його міркування”.
Одеса, 6.04.2004
І.Каганець “Арійський Стандарт”
19:30 16.04.2004
Рецензія на книгу
--------------------------------------------------------------------------------
Обкладинка книги Каганця І.В. "Арійський стандарт"
Не бойся быть опровергнутым,
бойся быть неуслышанным.
И.Кант
Я не є спеціалістом у питаннях не тільки арійського походження слов’ян, але й взагалі їх походження. Але, переглянувши книгу І.Каганця “Арійський стандарт”, я одразу зрозумів, що найближчими часами її автору доведеться витримати не аби який тиск з боку тих опонентів, якім навіть не потрібно читати книгу: вони просто знають, що все написане у книзі – дурниці, що основна ідея книги – “Христос був походженням із Західної України” і що ця ідея є жалюгідною та не вартою навіть розгляду у межах ортодоксальної науки, що автор є гідним навішування на нього таких наліпок, як “неук”, “фальсифікатор” тощо. Ці опоненти-фундаменталісти, скоріш за все, притягнуть на свій бік саме ту громадську більшість, про яку сказав свого часу філософ: “Найгірші завжди у більшості”.
Я уважно прочитав книгу, і можу засвідчити, принаймні, такі враження, що книга є серйозним науковим дослідженням і що аргументи автора виважені і обґрунтовані багатьма посиланнями на першоджерела.
Мені до серця припали соціоничні міркування автора щодо психотипів етносів, оскільки я сам не є прихильником тих, хто бажає нівелювати психотипи різних народів до одного загального рівня.
Свого часу як астрофізик я був захвачений астрологічною теорією афетики, тобто теорією сили взаємного впливу астрологічних світил щодо створення ними психотипу натуса (новонародженого). Коли ж я присвятив свою діяльність викладанню вищої математики та аналітичних економіко-математичних методів, то несподівано для мене виявилось, ця теорія є придатною для теоретичного дослідження внутрішньоколективних стосунків типу “Людина-Колектив”, коли під словом “Колектив” мі розуміємо такі людські спільноти, як “Сім’я”, “Трудовий Колектив”, “Парламент”, “Нація” тощо.
Дослідження зв’язків типу “Людина-Людина” у ХХ ст. були поповнені , по-перше, ученням К. Юнга про психологічні функції (мислення, почуття, відчування, інтуїція); по-друге, уявленнями З.Фрейда про психологічні блоки – Его, Суперего та Ід; по-третє, теорією А. Кемпінського про існування інформаційного метаболізму. За допомогою розташування психологічних функцій у інформаційній моделі людської психіки була розроблена у рамках соціоники (Аугустінавічюте, Калінаускас) “соціонична типологія індивідуума”.
Соціонична типологія індивідуума базується на 16 комбінаціях, чотирьох пар протилежних властивостей людської психіки, яким відповідають чотири осі психологічних напрямів у поведінці людей. Цей набір осей психічної орієнтації людей можна поширювати та поширювати, ускладнюючи загальну картину поля дослідження, але він є достатнім, скажімо, для обґрунтування людських темпераментів (холерик, флегматик, сангвінік, меланхолік).
Крім того, я хотів би підкреслити, що книга І.Каганця є глибоко інтелектуальним твором, який повинен збуджувати нашу зацікавленість до запитань “Хто ми?”, “Звідки ми прийшли?”, “Куди ми йдемо?” і “Навіщо ми існуємо?”. Ці питання зараз стають все більш актуальними в умовах, коли хтось у нас настирливо підмінює поняття “українець” поняттям “громадянин України”, запевняючи нас у тому, що поняття “національність” є нібито застарілим, що воно є якщо не образливим для пересічної людини, то принаймні зовсім непринятливим для “великодержавної політики”.
Коли наші політики та ведучі різних ТВ-“шоу” підтримують конституційно закріплене скасування поняття “національність”, вони навіть не підозрюють, що відмовою від графи “національність” у документах ми втратили можливість вивчення багатьох питань соціологічних, культурологічних, етнографічних тощо планів. Вони не замислюються над тим, що подібна політика денаціоналізації суспільства не розв’язує споконвічного “національного питання”. Ми вже маємо невдалий досвід заміни “прописки” на “реєстрацію місця проживання”. Може, ми ще замінимо на щось інше “стать” чи “вік” у анкетних даних? Чи зробимо обов’язковим для всіх обрізання? Або роздамо всім дипломи вищої освіти?
Денаціоналізована маса інших народів поглине, перетравить у своєму ненажерливому шлунку та виплюне у перекрученому вигляді національний характер й культуру української держави, структурний склад населення якої змінюється за рахунок припливу саме цих денаціоналізованих елементів.
І якщо націоналіст – це той, у кого мимоволі стискалися кулаки, коли з екранів ТВ нам вдовблювали: “Нас 52 мільйони”, хоча нас вже тоді було значно менше, коли міжнародні фонди за свої кредити нав’язують нам невластиву для нас соціальну політику, коли ми соромливо всі свої тарифи вказуємо в у.од., роблячи вигляд, що ні про які “доляри” навіть не чули, коли і по радіо, і по ТВ калічать українську мову, коли нас ведуть, як бидло, по шляху створення тоталітарної демократії, коли на стінці у людини, що називає себе інтелектуалом, бачиш плакат, на якому український “тризуб” зображений у ламаному вигляді, подібному до капкана, – тоді у нас тільки націоналісти і є патріотами.
Зараз, на завершення, я хотів би підтримати автора книги, нагадавши такі слова великого філософа Ламетрі: “Якщо висловлюються шкідливі для суспільства міркування, це ще не значить, що їх висловлювання є шкідливими для суспільства”. І далі він додав: “Слід кожному дати свободу висловлювання своїх міркувань не тільки тому, що кожний має право висловлюватись, але й тому, що ми повинні знати його міркування”.
Одеса, 6.04.2004