05/21/2004 | Геогрій Бухало

РОЗПРАВА НАД ЧЛЕНАМИ ОУН У РІВНОМУ

22 - 26 травня 1939 року у Рівному польські каральні органи здійснили судовий процес над 22 членами Організації Українських Націоналістів, які мужньо боролися за честь, свободу і незалежність України. Про перебіг цього процесу розповідають численні документи, які вдалося виявити у фондах державного архіву Рівненської області.

Незважаючи на те, що визвольні змагання українського народу 1917-1920 років закінчилися невдачею, проте українці продовжували боротьбу за свою честь, гідність, за свою незалежну державу.

Це – Перший та Другий Зимові походи, збройні виступи проти окупантів, як радянських, які захопили переважну більшість території України, так і польських, що окупували Західну Україну.

Протягом всього міжвоєнного двадцятиріччя польська окупаційна влада проводила на Волині, як і на інших західноукраїнських землях, антиукраїнську політику, спрямовану на полонізацію, асиміляцію його населення. Така політика викликала відповідну реакцію українських політичних сил, штовхала їх до радикальних дій. Так, в Острозькому повіті українські партизани у 1924 році спалили панський маєток. У жовтні цього ж року на місто Корець було здійснено напад партизан, які розгромили урядові установи, прогнали з міста військовий гарнізон. 19 грудня 1924 року сенатор польського сейму, голова Рівненської “Просвіти” О.Карпинський, а також сенатори Богданович, Власов, Герштанський, Маркович, Лазаревський і Черкавський звернулися до віце-прем`єра Ради міністрів Польщі з приводу арештів, катувань та інших зловживань польської поліції на Волині.

А зі створенням Організації Українських Націоналістів боротьбу жителів Західної України проти польських окупантів очолило саме це патріотичне об`єднання.

У 1934 - 1936 роках польська поліція завдала серйозних ударів ОУН. Проте на місце арештованих або засланих до концтабору у Березі Картузькій приходили нові кадри.

У зв`язку з репресіями у липні 1936 року жителі села Корито Дубнівського повіту на масовому зібранні одноголосно ухвалили резолюцію за повну амністію всіх політичних в`язнів і “всіх політичних емігрантів без жодного застереження”. Цей документ, адресований міністерству юстиції Польщі, був перехоплений слідчим відділом Луцького повітового управління державної поліції в м.Олика.

Ще одну хвилю масових арештів патріотів, у першу чергу членів ОУН, Волинь пережила у 1937 році. Цій акції передували багатомісячні стеження поліцаїв та їх прислужників за патріотами.

І ось 22 травня 1939 року ІІІ відділ окружного суду в Рівному у складі його голови Й.Сіповича, суддів Г.Жебровського (доповідача), З. Світальського, секретаря М. Рапшинського розпочав судове засідання.

Перед польським судом постали Микола Кос, Михайло Коржан, Василь Ривак, Ярослав Старух, Микола Скоп`юк, Яків Бусел, Микола Мостович, Олександр Бусел, Степан Пшеничний, Ігор Шуйський, Ростислав Волошин-Березюк, Володимир Робітницький, Дмитро Єпік, Ольга Андрущенко, Антон Кабайда, Тарас Степура, Леонід Мостович, Петро Тишковець, Олександр Клочок, Федот Смалійчук, Йоган Хлопецький, Онися Селепіна.

Підсудних обвинувачували в тому, що вони, “будучи членами Організації Українських Націоналістів, увійшли в контакти між собою та іншими особами, з метою відірвання від Польської держави південно-східних земель”. Так іменувала Західноукраїнські землі польська влада. Особливу увагу судді приділяли керівникам ОУН - членам Крайової Екзекутиви - Миколі Косу, Михайлу Коржану, Василю Риваку, Ярославу Старуху, уродженцям Клеваня Якову та Олександру Буслам, а також - провіднику ОУН на Рівненський та Костопільський повіти Володимиру Робітницькому, провіднику на Дубенський повіт Степану Пшеничному. На процесі арештовані тримались мужньо.

Як приклад – допит Ярослава Старуха (17.11.1910 – 17.10.1947 рр.), родом із Слободи Золотої Бережанського повіту (Галичина). Він навчався на правничому факультеті Львівського університету. У 1930-х роках - член Крайової Екзекутиви ОУН в Галичині, з 1935 року – заступник крайового провідника на Північно-Західні українські землі, співробітник української націоналістичної преси, співредактор тижневика “Нове Село”.

Із судової справи видно, що Я.Старух за політичну діяльність був у 1934 році двічі арештований, на кілька місяців був кинутий у концтабір Береза Картузька.

На судовому засіданні 22 травня 1939 року Я.Старух у відповідь на питання прокурора сказав:

- З наймолодших років для мене найбільшим ідеалом була служба для народу. Вирішив всі свої сили направити для добра єдиної української держави. До ОУН вступив в 1929 році, але більше нічого не скажу, бо це буде суперечити моїм поглядам. Про свої функції в ОУН відмовляюсь давати показання .

Суд звинуватив Я.Старуха в тому, що саме він призначив С.Пшеничного провідником Дубенського повіту, давав йому інструкції в організаційних справах, підтвердив інструкцію, видану йому Яковом Буслом. У зв`язку із планованим пересиланням на Радянську Україну підпільної літератури Я.Старух доручив С.Пшеничному організувати для цієї мети пересильні прикордонні пункти.

Перед судом постали і брати Бусли з Клеваня. Суд визнав їх винними у приналежності до ОУН і до керівного складу цієї організації. Виявилося, що Яків Бусел за цю “провину” був покараний чотирічним ув`язненням. Брати були студентами Львівського університету. І, як свідчать поліцаї, з самого початку свого перебування у Львові “зайнялися націоналістичною працею у студентських організаціях та в товаристві імені Петра Могили”. На зібраннях “звена” волиняків, членами якого були брати Бусли, “виголошувались реферати націоналістичного змісту, опрацьовані на основі книги члена проводу ОУН Сціборського “Націократія”. У 1933 році Бусли були заарештовані. Зокрема, Яків був заарештований під час перевезення ним великої кількості літератури ОУН. Перебуваючи на канікулах, Олександр Бусел зв`язався з обвинуваченим Володимиром Робітницьким – провідником на Рівненський та Костопільський повіти, який брав участь з ним у навчанні членів ОУН . Разом з іншими підсудними привозив Бусел директиви ОУН зі Львова.

Олександр Бусел після того, як був виселений з академічного будинку у Львові, певний час проживав на квартирі обвинуваченого Коржана, якому організаційно був підпорядкований і за його дорученнями в час своїх приїздів до Клеваня приймав звіти від Робітницького.

У 1936 році повернувся із ув`язнення Яків Бусел. Він був залучений до організаційної праці Я. Старухом. Було вирішено, що у зв`язку з посиленням комуністичних впливів у краї треба проводити працю згідно з лінією, яка полягала у тому, що організація мала визначити відповідну людину в даній місцевості і, не залучаючи її до роботи в ОУН, офіційно проводити через неї працю серед населення з метою пробудження в нього національної свідомості, а також протидіяти лівим партіям. Праця ця повинна проводитись в легальний спосіб, щоб не викликати підозріння поліції.

Після досягнення мети – виховання в націоналістичному дусі певної групи людей, “голубу” лінію треба ліквідувати і залучати свідомих патріотів вже до справжньої ОУН - проводити “червону” лінію, характерну для організації. Після обговорення тих засад з Олександром Буслом і Мостовим всі три утворили “трійку”, яку очолив Яків Бусел і приступили до поширення ОУН на Волині.

“Трійка” провела цілий ряд зборів у помешканні Миколи Мостовича, на яких було між іншим визначено територіальну організацію “голубої” лінії. Кілька сіл мали утворювати район, райони – волості, яких мало бути кілька в повіті. Мостович отримав до опрацювання Луцький повіт. Олександр Бусел – Рівненський і Костопільський. Було обговорено питання і про транспортування підпільної літератури, її розповсюдження, опрацювання і тощо.

Польська поліція засилала своїх агентів у ряди ОУН, які згодом свідчили на судовому процесі. Прізвища деяких з них наводяться у судовій справі.

І після декількох днів засідань суд у Рівному виніс вирок: Ярослава Старуха засудили на 13 років ув`язнення, Михайла Коржана, Василя Ривака, Якова Бусла, Степана Пшеничного, Ігоря Шуйського - на 12 років ув`язнення кожного, Миколу Коса, Миколу Скоп`юка, Володимира Робітницького - на 10 років, Миколу Мостовича - на 9 років, Олександра Бусла - на 8 років, Дмитра Єпіка - на 7 років ув`язнення і присудили з кожного з них стягнути по 600 злотих судової оплати.

Інших ув`язнених було засуджено від 2 до 6 років і з судовою оплатою від 80 до 160 злотих.

Проте ні репресії, ні катування на допитах не зломили волі засуджених. Звільнившись після розпаду Польщі у вересні 1939 року з тюрем, вони всю свою силу, всю енергію віддали справі боротьби за незалежність України.

Так, Старух ( псевдо “Стяг”) після розвалу Польщі - на еміграції у Кракові, референт пропаганди Проводу ОУН С.Бандери. Заарештований фашистами у грудні 1942 року у Львові, викрадений підпіллям ОУН після ув`язнення, працював від осені 1943 року до літа 1944 року на підпільній радіостанції “Самостійна Україна”. З 1945 року - крайовий провідник ОУН на українських землях, зайнятих поляками (т.зв. Закерзоння). Загинув разом зі своєю охороною в бою з польською оперативною групою в Любачівських лісах під час т.зв. операції “Вісла”.

Яків Бусел (Галина, Київський, Дніпровий, Шахтар) (13.01.1912-15.09.1945 рр.), член осередку пропаганди ОУН у Кракові (1940 - 1941 рр.), член групи підготовки та учасник Великого Збору ОУН у Кракові, керівник Крайової референтури пропаганди та редактор підпільних видань на Північно-Західних українських землях (1941-1944 рр.), начальник політвиховного відділу Крайового військового штабу УПА – Північ, учасник ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН, обраний членом Проводу ОУН. Ініціатор Конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії 21-22 листопада 1943 року, яка відбулася у с. Будераж Здолбунівського району, заступник крайового провідника Північно-Західних українських земель та заступник крайового командира УПА-Північ у 1944 році, один з творців Народно - визвольної революційної організації (літо 1944 р.), керівник політичного вишколу при Проводі ОУН, начальник політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (1944-1945 рр.). Загинув у бою з підрозділом НКВД в с.Бишки Козівського району Тернопільської області.

Ростислав Волошин-Березюк (Павленко, Горбенко, Левченко) (3.11.1911 – 22.08.1944 рр.), уродженець с. Озеряни на Дубенщині, учень Рівненської української гімназії, голова Української студентської репрезентації в Польщі, політв`язень польських тюрем та концтабору Береза Картузька, крайовий провідник ОУН на Північно-Західних українських землях, співорганізатор УПА та комендант запілля УПА на Північно-Західних українських землях (1942-1943 рр.), голова ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН, обраний членом Бюро Проводу ОУН, голова Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії в листопаді 1943 року, Голова Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, обраний генеральним секретарем внутрішніх справ УГВР. Загинув при невстановлених обставинах. біля с. Гаї Нижні на Львівщині.

Полягли у боротьбі за Незалежну Самостійну Україну й інші учасники судового процесу травня 1939 року в Рівному, зокрема Володимир Робітницький (1941), Олександр Бусел (1943).