06/11/2005 | Габелок

Синопсис було написано десь в другій половині 17-го століття. Автор Синопсису спирався на літописи, які до нас не дійшли. Нажаль я не знаю наскільки історичні факти Синопсису є перевіреними, як те є з Татищевим. Все ж цікаво почитати.


http://litopys.org.ua/synopsis/syn04.htm

ПРО ПРЕСЛАВНИЙ ВЕРХОВНИЙ І ГОЛОВНИЙ ДЛЯ ВСЬОГО НАРОДУ РÓССІЙСЬКОГО ГРАД КИЇВ І ПРО ПОЧАТОК ЙОГО


Якого року преславний град Київ спокон віків засновано — в численних літописцях Руських нема [тієї] дати. Тільки з того його виводять вірогідний першопочаток, що по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа на Небеса, коли Апостоли святі, отримавши Благодать Святого Духа, розійшлися по всій землі проповідувати Євангеліє всім творінням, до Віри ж Христової і до Хрещення навертати, тоді великий заступник наш Рóссійський святий Апостол Андрій Первозванний, згідно жереба розсіваючи благоплодне сім’я Євангелії Господа нашого Ісуса Христа в Європі, попрямував до Грецької землі, до скіфів чи татар 402; досягши ж Херсона, дізнався, що близько знаходиться до устя ріки Дніпра, і бажаючи звідтіля йти до Риму, поплив уверх Дніпром. І наблизившись до гір високих (де нині Київ), став під ними, і зійшовши на ті гори, благословив їх, і хрест поставив на місці, де нині церква Воздвиження Хреста Господнього. Пророцьки сказав до учнів своїх: "На цих горах возсіяє Благодать Божа, і буде град великий, і воздвигне Господь Бог на ньому безліч церков". По цьому поплив далі Дніпром, і прийшов до слов’ян, де нині Великий Новгород, і звідтіля через землю варязьку попрямував до Риму, про що в житії його [прочитаєш] ширше 403.







ПРО ПЕРШИХ КНЯЗІВ КИЇВСЬКИХ І ПРО ЗАСНУВАННЯ ГРАДА КИЄВА ТА НАЗВУ ЙОГО


По благословенні і пророцтві великого заступника рóссійського святого Апостола Первозванного на горах Київських немало часу пройшло, [доки] прийшли з Диких Полів 404 зі слов’янськими великими і дуже хоробрими народами три брати рідні, князі рóссійські. Першому ім’я Кий, другому — Щек, третьому — Корев чи Хорев, і сестра їхня з ними прийшла до берегів Дніпровських — Либедь 405. Всі [були] роду Афетового, і племені Мосохового. Тут, володіючи народами і полянською землею, почали городи й міста задля спокійнішого життя та захисту будувати. Спочатку, отже, старший брат Кий заснував і побував город і місто на горі над рікою Дніпром, нарікши його від свого імені Києвом. Якого [це було] року — літописці рóссійські не пишуть, пояснюючи, що тоді письма не знали, про нього не піклувалися і записів щорічних не робилося, бо неосвічений і сильний народ [тільки] військовими справами займався 406. Один лишень літописець описав заснування граду Києва року від Різдва Христового 430 407. Другий брат — Щок або Щек — побудував град недалеко від Києва, також на горі, і нарік його Щекавицею чи Шковицею за своїм іменем, як гора й донині та називається. Третій брат — Корев чи Хорев — побудував град також за своїм іменем — Хоревицю, а потім [той] Вишгородом прозвався. Сестра ж їхня Либідь над рікою Либіддю оселилася, там і город на пагорбі високому збудувала в своє ім’я — Либідь 408. Мали ж ті князі у себе і гетьманів, перший із яких мав ім’я Радим, і від того назвалися Радимичани 409. Другий — Вятко, і від того вятчани 410 над рікою Волгою, третій — Дуліпа, і від того Доліпяни 411 над Бугом 412, які зараз називаються лучанами 413.







ПРО СМЕРТЬ КИЯ, ЩЕКА І ХОРИВА, І ПРО ЇХНІХ НАЩАДКІВ 414


Коли ж князі рóссійські три брати Кий, Щек і Корев чи Хорев, по немалім княжінні своєму над рóссами, життя на смерть змінили, про тих, хто престол Київ природним чином наслідував — великий в тому між літописцями різнобій. Якщо спадкоємці і лишилися — не відомі є у писаннях, оскільки неосвічений народ був, писемності не знаючи. Якщо ж про них і було щось написано належно — й тому через часті і великі війни довелося загинути. Лише Стрийковський рід їхній так описує: "По смерті тих трьох братів, князів рóссійських, сини і спадкоємці їхні по них довгий час кожен на своєму уділі панували, доки по тому на їхні місця Осколд і Дир, князі з їхнього ж роду, вступили" 415. Про них буде нижче.







ПРО ТЕ, КОЛИ РÓССИ ПОЧАЛИ ПИСЬМЕНА ЗНАТИ


Належить знати, що Славенорóсський народ ще року від Різдва Христового сімсот дев’яностого почав письмо мати й знати, бо того року кесар грецький, війну вівши зі слов’янами, і замирившись, послав їм на знак дружби і нерушимого миру літери, тобто слова азбучні: А, Б, В і інші, що в той час на основі грецького письма були нововинайдені задля слов’ян. І звідтоді Рóссія наша почала письмо і книги знати, і діяння свої описувати. Отже, письмо поляків та історію славенорóсський народ на дві сотні літ і дев’ять випередив: бо поляки за Мечислава, першого християнського князя польського, почали читати і писати, про що всі літописці латинські і грецькі, і польські згідно пишуть, як і Стрийковський ясно описує 416.







ЩЕ ПРО РУСЬ ЧИ РÓССІЯН В ПІВНІЧНИХ КРАЇНАХ, І ПРО ВЕЛИКИЙ НОВГОРОД


Інші ж рóсси іншої області, походженням же єдині, в північних землях над озером Ілмером широко розселилися, а інші — над Волховою-рікою, де побудували Новгород Великий, і Гостомисла — мужа одного знатного — з-поміж себе на князя обрали. І з часом град цей до такої слави і сили виріс, що один літописець німецький Кранциус таку притчу про нього оповідає: "Хто може чи наважиться [виступити] на Бога і Великий Новгород?" 417 Коли ж у великій міжусобиці й багатьох незлагодах рóссійські народи були, не маючи згоди в обранні з-поміж себе повелителя, порадив той же знатний і розумний муж, що у Великому Новгороді жив, Гостомисл 418, аби послали до варягів, і трьох братів, котрі були князями добрими, в хоробрості військовій прославлені, на княжіння Рóсське запросили, оскільки варяги над морем Балтійським, яке багато хто називає Варязьким, поселення свої мали, народу слов’янського були, і вельми мужні та хоробрі. І так за радою Гостомисловою сталося.

Прийшли на прохання рóссів князі варязькі, три рідні брати — Рурик 419, Сенаус чи Сінеус, і Трувор чи Тривор, в землю Руську, літа від сотворіння світу 6370, а від Різдва Христового, за Кромером, вісімсот шістдесят першого 420.







ПРО КНЯЖІННЯ РУРИКА З БРАТАМИ В РÓССІЙСЬКІЙ ЗЕМЛІ


Рурик, Сінеус і Трувор, прийняті бувши всіма рóссами з великою радістю і вдячністю, невдовзі і княжіння Руське, добровільно від народу вільного дане, на три частини між собою поділили. Старший, Рурик, взяв собі княжіння великоновгородське, а столицю свою на острові озера Ладоги 421 заклав. Сінеус заволодів землями рóссійськими над Білим озером, над яким собі град і столицю збудував 422. А Трувор взяв князівство Псковське, столицю свою заклавши в Сворцях чи в Ізборську 423, 424.







ПРО ОСКОЛДА Й ДИРА, З РОДУ КИЄВОГО 425, ЯК ПОЧАЛИ КНЯЖИТИ В КИЄВІ


Були у Рурика, князя великоновгородського, два якихось знатних мужа, Осколд і Дир, про яких там не було відомо, що походили з коліна засновника і першого князя київського Кия. І відпросилися у нього піти (як свідчить літописець рóссійський преподобний Нестор Печерський) до Цариграду з родами своїми. І як ішли вони берегом Дніпра, побачили город на Горі, і зупинившись, запитали тих, що жили там: "Чий би був цей град?". І звістили їм, що град Київ, трьома братами Києм, Щеком і Хоревом створений, і що принижені козарами, данини їм дають. І так дізнавшись про Київ, сіли в ньому, і, зібравши численних варягів, почали панувати тут, і володіти всією тою Київською землею, як князі 426.







ПРО КНЯЗЮВАННЯ ІГОРЯ РУРИКОВИЧА З ОЛЕГОМ РОДИЧЕМ 427


По смерті Великоновгородського князя Рурика лишився по ньому на всьому княжінні Рóссійському син його Ігор, під наглядом Олега-вельможі, родича свого, оскільки Ігор малий ще був. І як почув Олег, що Осколд і Дир, ходивши на Цариград війною, повернулися до Києва посоромлені з малою дружиною, невдовзі, взявши з собою Ігоря Руриковича, пішов до Києва, і досягши граду Києва, став під ним, і викликав обманом із граду до себе в стан Осколда і Дира, немов задля бесіди приятельської. Вони ж, не чекаючи собі жодного зла, пішли до нього з невеликою кількістю людей. Тоді Олег показав їм Ігоря Руриковича, говорячи: "Цей є спадкоємцем усіх князівств Рóссійських — син Руриків!" І негайно звелів Осколда і Дира перед собою забити. І поховали Осколда на горі, де по тому велика княгиня Ольга, охрестившись, першу церкву святого Николи в Києві поставила 428, а Дирова могила за церквою святої Ірини 429. І в той час закінчилось спадкоємство власних князів київських на Осколді й Дирі, а від князів варязьких, від Ігоря Руриковича інші князі, аж до великих князів Московських рід свій виводять 430.







ПРО ВОЛОДІННЯ ОЛЕГОВЕ КИЄВОМ І ПРО СМЕРТЬ ЙОГО


По убивстві Осколда й Дира почав Олег в Києві володіти всіма рóссійськими князівствами, приводячи під владу свою та Ігореву різні землі силою і різним робом. Покоривши ж древлян 431, наклав на них данину 432. А потім, коли на честь перемоги веселився в Києві — звелів привести перед себе любимого свого коня, і, покликавши волхвів, запитав їх, що вони думають про того коня. Вони ж відповіли йому: "Має тобі від того коня смерть настати". Тоді звелів Олег коня того від себе забрати і піклуватися про нього окремо. По цьому ходив Олег війною з двома тисячами кораблів до Цариграду. Не мігши відсіч дати, кесар грецький Лев Премудрий зм’якшив [його] дарами і мир купив. Олег же прийняв дари й наклав данину на греків, аби на всі дві тисячі кораблів, в яких було по 40 мужів, кожному чоловікові по 12 гривен срібла давали. Через те і по тому свого часу греки данину давали рóссійським князям — на Київ, на Чернігів, на Новгород Великий, на Полоцьк, на Ростов, на Любеч 433.

Коли ж Олег повернувся із Цариграду і прийшов до Києва, — згадав про коня свого, про якого волхви йому провіщали, і, почувши, що уже кінь той здох, негайно пішов подивитися на кістки його. І прийшовши до кісток, сказав: "Ось, волхви, віщба ваша. Не хотів би, аби вам така смерть приключилася!" І вдарив об череп кінський, і раптом вискочила з черепа кінського люта змія, і вкусила його в ногу. І так від тої рани помер Олег, пробувши літ 33 на державі Київській, Новгородській, Псковській, Ізборській, Білоозерській, і всія Рóссії. Похований же був на горі Щекавиці згідно звичаю поганського 434.







ПРО КНЯЗЮВАННЯ ІГОРЯ РУРИКОВИЧА В КИЄВІ ПО ОЛЗІ


По смерті Олговій великий князь Ігор Рурикович почав сам княжити в Києві, у Великому Новгороді, Пскові і на Білому озері, і в усіх князівствах і землях Рóссійських, що на Сході, Півночі й на Півдні лежали. Як ще живий був Олег, одружився Ігор з Ольгою 435, премудрою і вродливою дівчиною, правнучкою Гостомисловою 436 із Пскова 437. І наклав Ігор данину на древлян тяжчу від Олегової, якою обтяжив і запечалив їх вельми. Через те вбили його древляни, і похований був у Коростені, а нині зветься Іскорест[ень — ? — І.Ж.] під могилою високою Ушутою, року від сотворіння світу 6458, від Різдва ж Христового дев’ятсот п’ятдесятого 438.