07/09/2005 | толя дейнека

нижченаведений текст був написаний і лежить у підвалах сусіднього форуму, як репліка в обговоренні. Але я взяв на себе сміливість, виставити його сюди, ніби по темі , може кому буде цікаво переглянути. Специфіка жанру сприяла певному полемічному загостренню теми, щось підкреслено, і точно не всі чинники згадані, тому заздалегідь прошу вибачити.
отже, навожу як є

---
історія є прикладною наукою.

Типова варта задача полягає в тому що деякий ясновельможний пан викликає ніби історика і вимагає довести, що ті зелені пагорби (острови, багата провінція, тощо) є його споконвічною територією, бо в нього бач виник конфлікт з сусіднім паном-братаном. Тут для історика настає час істини. Або - якщо не подужає більш-менш елегантно переконати-довести, щоб замовник виглядав конкретно - він відправляється мести вулиці чи в кращому для себе випадку буде вічним підмастер'ям в іншого "історика". Або, якщо з завданням впорається, - набуде певного авторитету в серйозних пацанів і власне честь називатися "істориком". З контролем над штатами підмастер'я, архівами, науковими виданнями, - і правом обідати у передпокоях.
Власне, як видно, при вирішенні такої задачі важлива лише ефективність, а зовсім не так звана "істина" чи "правда". Себто, "історик" може у вільний час корписатися над папірцями, які нікого не хвилюють, його справа - але в зазначений час вийди й покажи, за що ти, розумнику, маєш кусень хліба на обід. Або-або. Якщо якийсь папірець процитуєш доречно - шана тобі, історику, якщо якийсь незручний аркуш опиниться у смітнику - ніхто тобі слова не скаже.

Інші типові задачі.
- Покажи но, друже, що моя династія (нарід, релігія) є найдревнішими, найшанованішими.
- Зафіксуй-но у своїх анналах, що не ми з молодими офіцерами щойно придушили цього невдаху-царя, в трупа якого ще не остигди ноги.

Знов таки, цікавить лише ефективність, а не так звана "істина". На практиці в історика можуть виникнути суміжні задачі - скажімо прибрати незручних свідків, чи спалити непотрібну бібліотеку. Тут пацани замовники можуть помогти, од того взаємні почуття лише міцнітимуть.
Як бачимо, основними замовниками є персонажі з психологічним типом патологічних вбивць, як то Гітлер, Сталін, Черчиль або Трумен..

В не екстремальні часи, щоб історик не байдикував, йому ставиться задача: "А напишино, розумнико, якогось благородного історичного чтива для виховання мого лобураки недоросля". Знов таки, писати таке чтиво, як правило з наперед потрібними висновками - справа, яка має побічне відношення до так званої "істини". Напрягатися не обов'язково.

Крім серйозних пацанів, які час від часу потребують у делікатних обставинах бути "історично конкретними", по суті інших замовників в істориків нема. Принаймні, ніхто їх не буде утримувати. Тобто, історики, або скоріше, їхні підмастер'я у вільний час можуть вишукувати в архівах якісь свідчення, з'ясловувати якісь дрібні деталі, і це публікуватиметься у спеціалізованих виданнях для вузьких кіл. Але це буде лише фізкультурними вправами для підтримки тонуса. В офіційну публічну історію і підручники потрапить тільки те, що санкціоновано і замолено конкретними пацанами.

При чому тут "обріхування історії"? Сама лише технологія..

А як показують останні події, наприклад "11 вересня", повертати догори дном цілком можна не тількі старі заплісневілі події, а й події у ритмі прямого телеефіру.