Брездень Мирон син Василя (л)
07/14/2006 | jz99
Восени 1990 року до брата Богдана в Торонто, Канада, приїхав з України його рідний брат Мирон разом з дочкою і зятем. Останній раз бачилися брати ще у червні 1944 року. В той час Мирона забрали до "Юнаків" - дивізії "Галичина", а Богдан згодом виїхав з родичами на еміграцію. У Німеччині Мирон попадає в Американський полон, його віддають в руки більшовиків. Як малолітнього хлопця ті пускають його додому, де він почав господарювати разом із своїм дзядзьом.
В час відвідин його у Торонто ось що він мені розказав про своє перебування вдома:
"Мене заарештували НКВД-исти 22 листопада 1947 року. В той час арештують ще інших друзів з УПА, челнів підпілля у Підбірцях та довколишніх селах. Як опісля виявилося, винним був зрадник на прізвище Цар (псевдо "Ірод") родом із Підберізець. Ніхто із нас не міг повірити, що саме він став запроданцем-зрадником, бо вважався за доброго і відважного провідника. Сталося це тоді, коли НКВД-исти заарештували його дружину з дитинною. Заломившись, пішов до НКВД у Львові і там видав усіх, у кого переховувалася його дружина, з ким співпрацював у підпіллі та хто їм помагав харчами у цілому Винницькому районі, де він оперував."
Ось як дальше розказував Мирон: "Мене і Володимира Бойка забрали НКВД-исти із хати до Винник, а віддтак до в'язниці на Льонцкого у Львові. Нас обох кинули до одної камери, де вже сиділо 10 людей. За якийсь час мене взяли на допити та сказали мені, що я є членом банди "Бандеровцов". Вони все знають, лише хочуть, щоби я їм усе розповів. Коли я це заперечив, почали мене бити. Били чотири мужчини по черзі, при чому копали, як м'яч. Стративши притомність, я відзискав свідомість уже в камері до якої мене вкинули. Від тих, що вже довше сиділи, я довідався, що мене будуть так довго бити, поки не виб'ють від мене усе. Якщо признаюся, так засудять мене на 25 років, а як витримаю, то дадуть тільки 10 років.
За два дні мене знову потягнули на допити. Почалась та сама процедура з запитанням і биттям. Знову мене непритомного затягли до камери. За пару днів знову зайшли за мною, наказали мені роззутися і босого повели до слідчого. Отворивши двері, ці два посіпаки, що мене вели, пхнули мене до пачки із побитим склом. З обох боків пачки стояли НКВД-исти, які пхали мене по тім склі один до одного. З болю я почав кричати, але нічого не помогло, бо дальше вже нічого не пам'ятав. Я відзискав притомність уже в камері, коли мої спів'вязні прикладали до моїх поранених ніг мокрі шмати із мочею. Як пізніше мені пояснили, вони мусіли це зробити, бо інакше я міг би дістати ґанґрену. Як "лікарство" до того вони вживали свою моч, бо інашого лікарства не було у цій "лічниці". На якийсь час мене залишили у спокої.
Від співв'язнів я довідався, що мене це чекає два або три роди тортур. Якщо це витримаю, так тоді вже буде суд і мене засудять. Друга тортура - це поставлять мене у каюту, де не можна порухатися ані сісти. Згори на мою голову буде падати по крапельці вода. Один з моїх співв'язнів сказав, що він нарахував до сімдесят і дальше не пам'ятав. Третя тортура - до мойого задка пхатимуть розпечене залізо. Четверту тортуру вже ніхто не витримає, бо тоді садисти будуть щипцями стягати шкіру з тіла.
За якийсь час мене знов покликали на допит і так було як казали в камері. Коли я далі заперечував їхнє твердження про мою співпрацю із "Іродом", та що його не знав і не знаю, тоді запровадили мене до малої кімнати, поставили мене у клітці, де на мою голову почала капати вода - крапля за краплею. Я нарахував до 85 - дальше не пам'ятаю, що було. У в'язниці був такий режим, що в'язні сиділи на лавках, розміщених попід стінами, ніхто не смів рухатися ні говорити. Як когось на цьому зловили, так били його до непритомності. Сумно гляділи в'язні на мене ак мене забрали третій раз. Це вже не було відомо, що кати зі мною будуть робити: пхати в задок розпечене залізо чи здирати з мене шкуру. Я йшов вже на все обоятний. Я стратив охоту до життя.
Коли за мною закрилися двері слідчий добряче почав намовляти мене, щоби я признався та виявив усіх, з ким співпрацював, тоді мене випустять на волю. Я все заперечив, а на його питання чи знаю "Ірода", я також заперечив. На мене кинулися три здорові забіяки, повалили мене на долівку та почали пхати мені в задок розпечене залізо. Я закричав, спочатку заболіло, шкіра зашкварчала і я стратив притомність. Знову я опритомнів, як мої співв'язні прикладали мені до задка те саме "лікарство", що раніше, тобто свою моч. На довший час мене залишили в спокої.
І так стало як проповідували в'язні: мене покликали до слідчого, з боку коло якого сидів "Ірод". Я вдав, що його не знаю та не бачу. Слідчий запитав, чи я знаю цього чоловіка. Ні! - кажу. На це "Ірод" відозвався словами: "Та як, Мироне, ти мене не знаєш? Миж оба ходили..." Я не дав йоми докінчити викриком, що його не знаю і з ним нікуди не ходив. "Ірод" хотів ще щось говорити, але слідчий йому перервав, кажучи: От я хотів'б, щоби ми мали таких людей, як ти" і, показуючи рукою на "Ірода", продовжував, "- а не таких сволочів". Звертаючись до мене, промовив: "Якщо б ви, українці, усі були такі, як ти, то ви вже давно мали б свою Україну вільною". Тут заявив мені, що матиму суд і мене засудять на 10 років суворого режему табору. Так і сталося.
Зеновій Брездень
Підбірці - моє рідне село
Ч.2. - Детройт, 1994.
С.55-58
Цікава епічна, билинна форма оповідання. Наче як казочка. Як правило, хто натерпівся, ті отак спокійно і розповідають.
Відповіді
2006.10.29 | Мірко
Re: Брездень Мирон син Василя (л)
І Тітові посіпаки кращими не були.Оповідав один мені як били його кійками. Усі зуби повибивали. Вдавав що він німець, бо якби знали що українець то або забили б його або вислали б москалям. Казав боявся що очі повибивають, тому наставляв лише одну сторону лиця. Тоді якби одно око вибили, то одно таки лишолося б. Побили поки цей жертва цілковито стратив память. І так, як лже-німця Фріца Мюлера, післали Ростислава Дениса до Німеччини. Мав амнезію аж до 1953-го року.
2006.10.30 | observer
Гадаю автор трохи прикрасив дійсність
особливо от цей момент викликає бажання крикнути "Не вірю!"> "Ірод" хотів ще щось говорити, але слідчий йому перервав, кажучи: От я хотів'б, щоби ми мали таких людей, як ти" і, показуючи рукою на "Ірода", продовжував, "- а не таких сволочів". Звертаючись до мене, промовив: "Якщо б ви, українці, усі були такі, як ти, то ви вже давно мали б свою Україну вільною".
Але для патріотичного виховання молоді - зійде.