11/14/2006 | igorg

А. В. Дольчук кандидат історичних наук,доцент Кривий Ріг.

Їх серця палали любов’ю до України. (Українське націоналістичне підпілля на Криворіжжі в роки ІІ світової війни (1941-1945р.р.)

Незважаючи на те, що в працях істориків грунтовно досліджено і висвітлено українське націоналістичне підпілля в роки ІІ світової війни, ще й досі йдуть гострі суперечки на тему:” Визнавати чи не визнавати його внесок у перемогу”. Дуже багато таких опонентів, які брутально відкидають право націоналістів представляти народ на терені визвольної боротьби за волю, незалежність, власну державу. Найбільша кількість виступає під прапором лівих ідей - комуністи, прогресивні соціаліалісти, особливо-великодержавні шовіністи - усі закляті противники української державності. Справжнє обурення викликають захисники тоталітаризму, коли героїчних поборників свободи зображують у вигляді озвірілих вовків на фоні фашистської свастики (3). Вони виявляють справжнє нерозуміння того, що в основі українського інтегрального націоналізму лежить українська національа ідея з її чіткою вимогою визволення українського народу від будь - яких завойовників чи окупантів. Розуміння приходить через усвідомлення їх історичної ролі, як творців незалежної держави Володимира Великого, Козацької християнської республіки, гетьманату Богдана Хмельницького, Конституції Пилипа Орлика, УНР Михайла Грушевського, директорії Симона Петлюри. Невипадково в очах ворогів національної ідеї всі ці рухи виглядають, як прояви українського буржуазного націоналізму з певними визначеннями- мазепівщини, петлюрівщини, бандерівщини. Для розуміння націоналістичного криворізького підпілля вважаю за необхідне зупинитись на проголошенні української держави 30 червня 1941 року. Нагадую, що вона була декларована всупереч волі фашистських правителів, які не визнавали української нації і право українськьго народу на незалежну державу. Всупереч заявам гітлерівців про право створення уряду на україні фюрером та вермахтом, Бандера С. заперечив: ”Ми створили державу та уряд по волі народу і тільки він може вирішити бути їм чи не бути.” Керівники проголошенної держави Бандера С. , Стецько Я. та багато їх соратників були заарештовані і відправлені до табору „Засенгауз”. Там були закатовані і страчені два рідних брата Бандери С. це стало початком партизанського руху у формі виникнення Української Повстанської Армії(УПА). Перші місяці зброєна боротьба поєднувалася з мирним похідництвом( ще до війни були створені три великі похідні групи- „Південь”, „Північ”, „Середня”. Криворіжжя та його сільські околиці входили в сферу діяльності групи „Південь”) В перші місяці війни тисячі українських патріотів, ризикуючи життям, вирушили на Україну. Використовуючи період міжвладдя, коли радянська влада відступила, а фашистська ще не утвердилась, Українські національі сили розгорнули державне будівництво. Спираючись на місцеві організації ОУН, опереджаючи німців, закладала основи української державності, оволодівала всіма галузями культурного і громадського життя, забезпечували національне відродження українського народу на основі всебічного розвитку української мови. Криворізька група ОУН під керівництвом активного діяча оунівського руху Сергія Шерстюка зробила багато в справі пропаганди самостійницької ідеології , втілення її принципів у життя. Народився керівник Криворізького підпілля у Харкові. Там він і здобув вищу освіту, набув інженерного фаху. Перед війною працював у Львові, зацікавився українською визвольною ідеєю і став членом ОУН. Незадовго до початку воєних дій прибув на Криворіжжя і працював на коксохімічному заводі. Членами групи були колишні працівники педагогічного інституту - Яровий В., Зеленський О., журналісти- Потапенко І., Олійник Б.,учителі та інші працівники-Семен- ко Ю., Думанський О., Размус П., Шарба А., Мамаєнко М. та інші(5). Робота шерстюківської групи ще більше активізувалася, коли в Кривий Ріг прибула похідна група, яку очолював Ріжко П. Дуже старанними у виконанні завдань були Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Іван Саляк, Іван Тарновський, Ганна Максимець.(5) Ганна показала себе добрим організатором і пропагандистом. Вона поширювала листівки та інші агітаційні матеріали. Шерстюка С. обрали головою рудоуправи. Такий орган на руднику Суха Балка очолив член ОУН Розмус П. На чолі відділу народної освіти став Зеленський О., інспектором був Яровий З. Газету „Дзвін”, яка стала рупором національно- визвольних ідей, заснував і очолив Пронченко М.. В Софіївці член районного проводу Шегеда І. був зав. райвно, Вовк В. займав посаду директора неповносередньої школи. Терещенко К. працював завідуючим біржі праці. Будучи чудовим організатором, С. Шерстюк зміг мобілізувати своїх соратників для здійснення „ідей та цілей”, проголошених Степаном Бандерою. Установи управління (управи) діяли як органи української держави, які складалися із місцевих людей, мали діловодство, офіційну мову, печатки, вивіски для оформлення міста українською мовою. Було запроваджено офіційне вживання національного гімну „Ще не вмерла Україна”. Робилося багато для налагодження постачання міста продовольством, розвитку торгівлі. Відкривалися їдальні, перукарні, харчові та промислові крамниці. Проводився курс, щоб духовне життя будувалося з врахуванням історичного минулого, традицій і культури укра- їнського народу. Почався театральний сезон у театрі ім . Котляревсьького. Першого жовтня 1941 року він показав свою першу прем’єру „Тарас Бульба”. За рік поставив 12прем’єр. На його виставах побувало 70000 глядачів. У місті почала діяти капела бандуристів, музична консерваторія.(школа) . Відкрили двері українські народні , фахові , середні школи. Навчальний та виховний процес у них грунтувався на ідеях українського патріотизму з їх основним постулатом любові до матері-України і жертовності заради її визволення. В селі Грушівці почала працювати сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах- агротехнікум. Викладання в них впливало на національну свідомість учнів та студентів.Багато з них включилися в підпільну роботу. Це питання дослідив відомий письменник Гусейнов Г. у доповіді „Історія створення та діяльності агрошкол на Криворіжжі”. Використовуючи спогади вихованців Віталія Шумакова, Гавриша М., він детально розповів про героїчну боротьбу вчителів та учнів, трагічну загибель юних патріотів. Загально відому історію криворізького молодогвардійця Решетняка М. ЇЇ переконливо описали Миколаєнко М. в повісті „ На лінії вогню” та знаменита журналістка Т.Воронова. Вона знайшла своє продовження. Тепер вже ніхто не сумнівається, що вони були комсомольцями. Але правда і те, що оунівська атмосфера на них мала вплив. Вони все більш стали схилятися до націонал-комунізму, що для радянських комсомольців було невластиво. Вони і загинули як українські патріоти. Були і такі, які не сприймали оунівських впливів. Вони гуртувалися навколо людмили Бодунової. В той час, як основна маса юнаків і дівчат розмовляли українською мовою, ця група між собою вживала тільки російську, співала радянські пісні. Але жодних дискримінацій вони не зазнавали [6]. Не зважаючи на різко протилежні політичні погляди, всі студенти ставилися один до одного більш-менш по- дружньому і відкритих сутичок між ними не траплялося. Відновилася і стала невід’ємною частиною життя криворізька „Просвіта”, яку очолював Юрій Семенко. Його діяльність і тоді і пізніше мала велике значення для всього українства. Пройшовши через страхітливе пекло окупації, у своїй книзі „Голод 1933 р. в Україні” він розповів світові про злочини сталінізму. Письменник Микола Чабан назвав її голосом вцілілих після голодомору [8]. Заслугою письменника Г.Гусейнова є те, що своєю доповіддю він поставив багато загадок і побудив інших дослідників до пошуків документів, виразив надію, що згодом будуть розшукані нові джерела. Через деякий час Кіровоградський письменник Федір Шепель в архіві служби безпеки Кіровоградської області знайшов справу Бориса Назаренка. З одного боку документи дозволили спростувати деякі факти, які кидали тінь на родину патріота, а з другого- проливала світло на його навчання в агрошколі, участь у підпіллі, а головне дозволили більш ширше побачити значення сім’ї Назаренків не лише в культурному розвитку гірників Кривбасу, але і трудящих всієї України. Наявні матеріали показали, що в Кривбасі було широко розгалужене націоналістичне підпілля, яке вело боротьбу на два фронти – проти гітлерівських окупантів і сталінського деспотизму, щоб здобути самостійну Україну. Воно мало тісні зв’язки із Львовом, Дніпропетровськом, Кримом. Під його керівництвом Леонід Костюк, Володимир Шестаков, Іван Шутко, Іван Берко та інші поширювали пропагандистські матеріали – журнал „Інформаційний вісник”, брошуру „Україна, яка була, є і буде”, газету „За самостійну Україну” і листівки. Так в горнилі антифашистської боротьби Борис Назаренко сформувався у досвідченого керівника і загартованого бійця – національно свідомого і самовідданого. Обравши псевдонім „Гнат-недоля” пройшов шлях від рядового члена ОУН до керівника сільського проводу. Під його керівництвом діяло чотири кущових (волосних) проводи, що об’єднували 25 членів. Їх впливовими проводирями були Володимир Рудь, Леонід Гаркуша та інші. Будучи районним керівником, Борис Назаренко залучив до ОУН Галину Діденко. Її будинок по вулиці Княгині Ольги, де проживали мати і молодший брат, став явочною квартирою підпільників. Організація мала два обрізи, гвинтівку, пістолет, а також дві гранати й 200 набоїв [8]. На жаль, він також потрапив у кроваві лапи катів і був замучений. Підводячи підсумки боротьби за національне відродження, один з діячів самостійницького руху Е.Стахів зазаначав, що Кривий Ріг мав вигляд українського міста в самостійній Україні. Недивно, що він мав величезний вплив на всю Південну Україну. Все це не вписувалося в стратегію окупантів, викликало в них звірячу лють і штовхало до жорстокої розправи. Голова міської управи С.Шерстюк, редактор газети „Дзвін” М.Пронченко, активні діячі підпілля Г.Максимець, І.Потапенко та інші – всього 105 чоловік у квітні 1942 р. були розстріляні біля шахти Валявка. З такою ж жорстокістю нищилися й здобутки їх діяльності. На чолі театру був поставлений німець, закривалися організації „Просвіти”, українські школи та інші заклади. Все це тривожною луною рознеслося по всій Україні, було свідченням жорстоких намірів гітлерівців щодо Українського народу. Окремо треба сказати про редактора газети „Дзвін”, поета М.Пронченка. Про нього поширили страхітливий наклеп, ніби він видавав газету за завданням КДБ і мав на меті скомпроментувати оунівський рух. Така брехня більш усього була провокацією з метою применшення впливу його патріотичної поезії і газети, яку він видавав. Його однодумці, як тоді, так і тепер, не вірили і не вірять, щоб поет, який пережив сталінські репресії, проявив на засланні мужність, міг піти на таке. І нині багато людей ламають голову над цією загадкою. Українські патріоти відмітають провокацію. Його поезія належить народу і вічно буде служити людям. „Не треба нам нічого від життя, Ні почесті, ні грошей, ні слави, Лише держави треба вороття – Святої української держави” [9]. Хто б не був за партійною належністю поет, але ящо він написав такі слова, заслуговує на безсмертя. Він народний поет. Після трагедії, яка приголомшила всю Україну, оунівські організації перейшли в глибоке підпілля. Ще не раз проти них спрямовувалися жорстокі репресії і переслідування. Так, у вересні 1943 року були знову проведені масові розстріли оунівців Нікополя і Кривого Рога. Але ні жорстокий терор, ні провокації сталінської агентури не змогли знищити самостійницьке підпілля. Воно продовжувало активно діяти в самому місті, на рудниках, а також в сільських районах Криворіжжя. Наявні архівні матеріали свідчать, що вони з великою прихильністю ставилися до Української Повстанської Армії. Кожен з них вважав за честь пробратися на територію її дислокації і стати її воїном. Такі приклади траплялися часто. Були випадки, коли кожен район періодично направляв по явочним паролям і базам формування загонів УПА – збройні групи на поповнення [9]. Окремі дослідники критикували оунівських підпільників за недооцінку подібних форм боротьби і пояснюють цим зниження його розмаху. Важко сказати, чи могли б прижитися загони УПА на Криворіжжі. Але ми переконані, що і інші види роботи теж були ефективні. Біля 10 років продовжувалася боротьба. Військова машина сталінізму важким катком пройшла по землях Західної України, сіючи смерть і спустошення. Одночасно з цим каральні органи викривали і громили оунівські організації Придніпровя в тому числі і на Криворіжжі. Протягом 1944 і 1945 років більшість її членів були заарештовані і віддані до суду, кинуті до тюрми і заслані в концтабори. Судили не лише членів організації, але і тих, хто їх підтримував і навіть співчував. Лише небагатьом вдалося вижити і повернутися на волю. В такій обстановці здавалося, що не має жодної перспективи. Але настав час і ідеали, за які вони боролися , перемогли. Синьо-жовтий прапор гордо майорить над Україною. Перемогла незалежна держава. І український народ в котрий раз піднявся з колін, відновлюючи ідеали правди і волі. Ми зобов’язані віддати належне всім тим, хто боровся за ці ідеали, поклали за це свої життя здійснивши великий подвиг.

Джерела і література.

1. В.Косик. „Україна і Німеччина в другій світовій війні.” Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993 р; 2. Газета „Коммунист Кривбасса”, 29 08.2002 р. Педан Л. „Иди и смотри.”, Карбань А.” Фашисты- герои Украины” 04 12 2003р. 3. „Історія української школи і педагогіки в матеріалах та документах. „О.О.Любар., Кривий Ріг, „Кривбасавтом плюс”, 2002, ст.10, 11 4.П.Осадчук.” Секретна справа рейху,” „Віче”, липень 1999 р.с.139, с.140. 5.„В боротьбі за українську державу”, Львів, Меморіал, 1992.р. 6. Гусейнов Г.с.143,155. „ Історія створення та діяльності агрошкол на Криворіжжі.”(„Соборність українських земель в контекстах подій другої світової війни”. Збірник матеріалів загальнонаукової конференції. Кривий Ріг 2000р. „Мінерал.”) 7.М.Чабан. „Голос вцілілих після голодомору.”(СеменкоЮ.С. „Голод !933р. в Україні.”.Дніпропетровськ –Мюнхен !933р.) с.3-4. 8.Федір Шепель.” До дня незалежності лишилося рівно сорок сім років”. Літературний часопис. „Вежа”, №12, 2002 р. ст.209-215. 9.Михайло Пронченко. „Кобза.” Дніпропетровськ. „Дніпро”, 1995 с.11-106. Прончен- ко А. „ Перша Заповідь газета „Металлург”№39 вересень 1993р. 10.„Документи свідчать.” Заграва №15 -52 листопад 1944р.П.Хобот,Д.Куделя „І став Дніпропетровськ столицею” газета„Днепропетровская панорама”,23 вересня 1993р. Думанський В. „Забуті герої” Газета „Заграва” 12-24 липня 1993р.