"Микола Міхновський – націонал-соціаліст №1" (/)
06/28/2007 | привид Романа ShaRP'а
http://www.untp.kiev.ua/index.php?id=652
Сучасний український національний соціалістичний рух безперервно піддається наклепам з боку псевдо-патріотичних прибічників демократії і марксизму. В один голос вони заявляють, що націонал-соціалізм є «чужим для українського народу», а вся наша діяльність є спробою «скопіювати чужі рухи», маючи на увазі Адольфа Гітлера і Націонал-Соціалістичну Німецьку Робітничу Партію (НСДАП). Звичайно жоден націонал-соціаліст у світі не може применшити заслуги НСДАП і особисто Адольфа Гітлера перед усім арійським людством і справою націонал-соціалізму. Проте, всупереч усім наклепам, український НС-рух має власне, українське походження і виник задовго до НСДАП і того, як Гітлер став її лідером. Більше того, український націонал-соціалізм став першим насправді визвольним рухом в новій історії України і був започаткований найвидатнішим діячем української революції початку XX століття - Миколою Міхновським.
Микола Іванович Міхновський народився 1873 року в селі Туровці, Прилуцького повіту на Полтавщині, де його батько був сільським священиком. Батько Міхновського був національно свідомою людиною, нащадком старих козацьких та священицьких родів і не боявся правити службу в церкві українською мовою. З дитинства Микола Міхновський виховувався на шевченківському «Кобзарі» і творах Котляревського. Батько віддав Миколу до Прилуцької гімназії, де він згуртував своїх товаришів в українську громаду. По закінченні гімназії Міхновський вступив до Київського університету св. Володимира, де вивчав право. В університеті вже існував соціал-демократичній гурток, з яким Міхновський одразу вступив в полеміку з приводу антинаціональної політики соціал-демократії. В Києві він узяв участь в створенні першої української право-радикальної організації – Братства Тарасівців. Це таємне товариство було засноване на могилі Тараса Шевченка влітку 1891 року. Міхновський розробив засади товариства, головним з яких була повна автономія України. Товариство наголошувало: «Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією». Тарасівці викривали гнилу суть культурницького «націоналізму» - так званого «українофільства», що стало відверто ворожим до українського національного відродження. Братство Тарасівців вело активну пропаганду серед селян і студентів. Як згадує один з членів товариства: «нас уважали за вузьких націоналістів». Проти тарасівців були всі - і старі українофіли і молоді марксисти. Їх вважали радикалами, яким просто хочеться бути оригінальними. Але незважаючи на це за два роки товариство здобуло членів і прихильників по всій Україні: Київщині, Харківщині, Одещині, Катеринославщині, Полтавщині і Чернігівщині. На київському з’їзді 1892 року організація вирішила перейти до політичної діяльності, але у 1893 році поліція викрила організацію і провела чисельні арешти. І хоча товариство припинило своє існування, початок національному відродженню було покладено.
Після розгрому Братства Тарасівців Міхновський присвятив час саморозвитку і вивченню ідеологій та політичних рухів. Саме в той час, у 90-ті роки XIX століття на теренах Австро-Угорщини в Богемії і Моравії з’явилися перші німецькі і чеські націонал-соціалісти очолювані Л. Фогелем і Ф. Бушовським, що утворили перші національні робітничі союзи. Спільним ворогом чеського і німецького націонал-соціалізму стали марксисти. Але протиборство чеських і німецьких підприємців та відповідні національні інтереси населення спричинили протиборство цих двох напрямків націонал-соціалізму. У 1904 році німці під проводом Рудольфа Юнга утворили в Моравії першу Німецьку Робітничу Партію, яка у 1918 році взяла назву націонал-соціалістичної (для порівняння, забігаючи наперед, зазначимо що перша українська НС-партія була створена Миколою Міхновським ще у 1902 році, тобто на два роки раніше). І тільки пізніше у 1920 році в австрійському Зальцбурзі був проведений міждержавний націонал-соціалістичний з’їзд в якому взяли участь і мюнхенські націонал-соціалісти на чолі з Антоном Декслером і Адольфом Гітлером. Шляхом вивчення існуючих на той час рухів та ідеологій Міхновський приходить до усвідомлення безперечної вірності поєднання найбільш прогресивних і революційних течій нового часу: націоналізму і соціалізму.
1898 року Міхновський переїхав до Харкова, де відкрив власну канцелярію. А у 1900 році він розпочав політичну діяльність як націонал-соціаліст, справивши великий вплив на формування Революційної Української Партії (РУП). Брошура Міхновського «Самостійна Україна» стала першим програмовим документом РУП і українського право-радикального руху взагалі. «Самостійна Україна» утверджує принцип боротьби між націями і потребу створення Нової України: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Закінчується програмова брошура наступними визначними словами:
«Усі, хто на цілій Україні не з нами, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і перемога – це доля борців за Народну справу. Вперед і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за Народ, то мусить дбати за весь Народ, щоб цілий Народ не згинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!».
В РУП з самого початку її заснування існувало кілька ідеологічно різних течій: культурницька, соціал-демократична, народницька і націонал-соціалістична, яку очолював Міхновський. Внаслідок такого об’єднання партію розривали суперечності. Проте Міхновський активно просував націонал-соціалізм як єдино можливу ідеологію РУП, і одна з статей партійного органу «Гасло» заявляла, що ідеалом партії є «вільна, самостійна Україна з широко розвиненим соціялістичним державним устроєм». Але 1902 року відбувся з’їзд РУП на якому взяли гору реакціонери культурники і марксисти соціал-демократи, тому націонал-соціалістична фракція на чолі з Міхновським вийшла з РУП з рішенням заснувати свою партію. Таким чином 1902 року Микола Міхновський зі своїми однодумцями засновує першу українську суто націонал-соціалістичну організацію із виразно ідеалістичною ідеологією, що відкидає убоге культурництво українофілів і брехливу діалектику марксистів – це Українська Народна Партія. Навіть ліберальні політологи визнають створену Міхновським УНП першою націонал-соціалістичною партією: «Перші програмові документи українських націоналістів (Українська Народна Партія) містили чимало соціалістичних гасел і вимог, а члени партії називали себе націонал-соціалістами» - пише відомий дослідник націоналізму Г.Касьянов. Націонал-соціалістична расова теорія також була складовою ідеології Міхновського та його партії: «У підготовлених Міхновським документах УНП звучать ідеї, близькі до націонал-соціалізму: «Україна для українців...», «не бери собі дружини з чужинців...» та ін.» - зазначає Бібліографічний словник «Філософська думка в Україні». Міхновський формує раннє, але суто націонал-соціалістичне розуміння народної держави, української демократії і соціалізму, на відміну від того, як спотворюють ці поняття марксисти і культурники. Ідеал Міхновського - це дійсна українська націонал-соціалістична демократія, яка є протилежністю будь-яких інших розумінь «демократії» і бажань псевдо-націоналістів виставити Міхновського «демократом». Найкраще описують цю різницю між «демократіями» націонал-соціалістичні тези з промови Адольфа Гітлера:
«Якщо нас попрікають, що за один рік ми знищили дві демократії, то на це я можу відповісти тільки одним запитанням: Заради всього святого поясніть мені, що таке демократія? Ця думка заснована на непорозумінні, оскільки у нас теж демократична конституція. Я не знищив дві демократії! Я, заядлий демократ, у цьому році знищив дві диктатури! Ані так звані демократії, ані країни, що урочисто обіцяють народам самовизначення, а ми, так званий авторитарний режим, країна з так званою диктатурою, саме ми зробили волю народу законом і тим самим здійснили найбільш демократичне діяння. Глупо стверджувати, що націонал-соціалізм керується диктатурою. Уряд вождя – це найбільш справжня і щира демократія у світі».
Відразу із створенням УНП Міхновський пише «Десять заповідей для УНП»:
«1. Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу Самостійна, Вільна, Демократична Україна - Республіка робочих людей - оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилась на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.
2. Усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди - се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців! Отже вигонь звідусіль з України чужинців - гнобителів.
4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не зробися ренегатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо тим додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш».
У праці «Робітницька справа в програмі УНП» Міхновський стверджує:
«Отже організування усіх українських робітників в одну національну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізація її, чи шляхом права, чи шляхом примусу – це становить ціль української народної партії в сфері робітницького питання, яка всюди і завсігди тримається сього правила: Україна з її добрами тільки для українців, а не для чужинців».
Складена надалі Міхновським Програма УНП у повній мірі відображала цілі раннього націонал-соціалізму:
«1. УНП визнає соціалістичний ідеал єдиним, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи...
2. Українські робітники складають свою незалежну робітницьку партію, яка в своїй діяльності не підлягає ніяким обмеженням і контролю...
3. Свідомий українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше...
4. Не поділяємо тих думок, що селянин-хлібороб, власник мусить збанкротуватись, позбутися свого ґрунту, обернутись в сільського пролетаря-наймита, який заробляє собі на життя, роблячи в панських економіях. (…) Кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.
5. Перехід від капіталістичного господарства до орендного фермерства нам тим корисний, що тоді кожному найтемнішому чоловіку стане ясно як вдень, що клас земельної аристократії, що жив з оренди – є клас суспільних паразитів».
У 1903 році Міхновський створює бойове крило партії – організацію «Оборона України», яка здійснила ряд терористичних акцій у Харкові, Києві та Одесі, а після революції взяла активну участь в боротьбі за визволення України. Крім політики Микола Міхновський продовжував займатись адвокатською діяльністю і 1906 року він домігся звільнення братів Олександра і Михайла Шеметів, покараних до страти. Під час революції 1905 року УНП організовує осередки серед робітників і закликає народ до повстання: «Ми ідемо до повстання, до оружного повстання за визволення українського народу з-під національного і економічного рабства». 1907 року УНП провела з’їзд, але влада не допустила партію до участі у виборах. Резолюція з’їзду партії визначала зокрема такі завдання:
«Український пролетаріат по місцях має завдання:
1. Організовано боротися проти капіталізму;
2. Забезпечити себе від конкуренції прибулих.
3. Націоналізація преси, школи, літератури в справі щодо України є інтересом української інтелігенції, є головною умовою її добробуту і нормального існування».
Далі Міхновський та Шемет з розмахом починають видавати національну пресу. 1905 року вони випустили партійний друкований орган «Самостійна Україна» і селянську газету «Хлібороб», що мала на меті національне і соціальне пробудження українського селянства. Але незабаром влада заборонила часопис. Через шалений тиск режиму УНП призупиняє відкриту діяльність, а Міхновський звертається до видавничої справи. Протягом 1912 року у Харкові він видає газету «СНІП».
З початком Першої світової війни у 1914 році Микола Міхновський був мобілізований до армії і проходив службу в ранзі поручника Київського окружного військового суду. Знаходячись в армії, він одразу продовжив політичну роботу і долучивши до УНП групу «Союз Української Державності» створює Українську Партію соціалістів-самостійників (УПСС), що так само виступала за національну і соціальну справедливість у незалежній Україні. Із поступовим розпадом армії Російської імперії Міхновський докладає усіх зусиль до згуртування українських вояків. Він утворює серед солдатів націонал-соціалістичні клуби, де веде агітацію за створення незалежної України на засадах національного соціалізму. З перших днів революції українські військові групи почали утворюватись на фронтах. А у березні 1917 року Міхновський перший в Україні висуває ідею створення національних збройних сил. 15 березня він провів перше українське військове «Підготовче віче», на якому 211 представників українського вояцтва вирішили створювати національну армію і обирати Військове Бюро. 29 березня Міхновський засновує Український Військовий Клуб ім. гетьмана Полуботка і розпочинає організацію армії, проти чого відразу виступив російський Тимчасовий уряд і контрольована соціал-демократами Центральна Рада, що ставила понад усе власні політичні інтереси, а не добро України. Єдине, що удалося досягнути – це створення «Генерального військового комітету» з представників армії, тилу, флоту і Центральної Ради. І хоча Міхновський був обраний в комітет, крім нього туди увійшли соціал-демократи, включно із такими зрадниками національної справи, як В. Винниченко та І.Луценко. В результаті цей комітет спромігся випустити тільки військовий друкований орган «Вісник українського військового генерального комітету» і не провів жодних дій зі створення армії. І тільки силами Миколи Міхновського було утворено Українські козачі полки ім. гетьмана Б.Хмельницького та ім. гетьмана П.Полуботка.
Внаслідок погіршення стосунків із Тимчасовим урядом Росії, Центральна Рада ухвалила 1-й Універсал, що проголошував автономію України. Але прислана до Києва делегація Тимчасового уряду домоглася компромісу і великих поступок з боку України. На відміну від убогих соціал-демократів, українські націонал-соціалісти не могли пробачити такого приниження і в ніч з 18 на 19 липня 1917 року організували путч проти влади Тимчасового уряду. Полуботківці роззброїли всі російські загони в Києві, захопили штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю, інтендантські склади тощо. Повсталі закликали Центральну Раду проголосити повну незалежність України, але путч закінчився поразкою. Під впливом соціал-демократів Генеральний Секретаріат прийняв рішення роззброїти полк ім. Полуботка, а пізніше під охороною російських частин повсталих вояків відправили на фронт. Організатори путчу були заарештовані за «спробу відокремлення України від Росії» за ст. 100 кримінального кодексу і звільнені тільки в 1918 році.
Боротьба Міхновського за визволення України і його вимоги взяття Центральною Радою всієї повноти влади на українській території викликали відверте роздратування найчисленніших фракцій соціал-демократів у Центральній Раді і відверту ворожість до нього лідерів всієї продажної соціал-демократії. Влітку 1917 Міхновського за наказом Винниченка було заарештовано і відправлено на Румунський фронт. Восени цього ж року він повернувся на Полтавщину де з найближчими соратниками взяв участь у створенні Української Демократично-Хліборобської Партії (УДХП), до якої також увійшли майбутній ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов і брати Шемети. Партія Міхновського як і раніше стояла на ідеях національно-соціального визволення, незалежності України і склала жорстку опозицію марксистській соціал-демократії.
У листопаді 1917 року Центральною Радою було схвалено 3-й Універсал, що проголошував створення Української Народної Республіки (УНР). УДХП відразу розгорнула широку пропаганду і агітацію. Соціал-демократи чинили шалений тиск і навіть заборонили агітацію УДХП. Затиснені з боку не тільки іноземних сил, але і соціал-демократичних злодіїв з Центральної Ради, націонал-соціалісти Міхновського втратили можливість впливати на подальшу боротьбу в Україні. Ізольований на Полтавщині і позбавлений можливості діяти, Микола Міхновський висловлював критику Директорії УНР, політика якої була спрямована на встановлення в Україні недієздатного соціал-демократичного режиму, що пізніше підтвердилось на сумній практиці.
З поразкою української революції і встановленням більшовицького режиму Міхновський знаходився під наглядом ЧК у Полтаві. На початку 1920 року переїхав у Новоросійськ, звідки безуспішно намагався виїхати закордон. Пізніше він переїхав на Кубань. А коли повернувся до Києва, то був заарештований ГПУ і убитий 25 травня 1924 року.
І хоча Микола Міхновський поклав усі сили на боротьбу за Україну, може здатись що його діяльність не мала великого кінцевого успіху. Єдиною причиною цього є те, що він значно випередив свій час і запропонував ті ідеї, до яких розбите українське суспільство було ще не готове. Але крім практичної діяльності, найбільший внесок Міхновського у справу українського відродження став ідеологічним і світоглядовим. Саме він заклав основи новітньої української ідеї і українського націонал-соціалізму, як найкращого її вираження. Саме завдяки Миколі Міхновському створена пізніше Організація Українських Націоналістів 20-30 років взяла за основу своєї теорії і боротьби націонал-соціалізм. Якщо Дмитро Донцов, як найвидатніший український ультраправий ідеолог розвивав ідеологію переважно фашистського типу, а крім того не надто вдавався в програмові засади, то соціалістичний вплив на ідеологію і програму самої ОУН ми можемо пов’язати тільки з Миколою Міхновським і німецькими однодумцями з НСДАП.
Вслід за націонал-соціалістом Міхновським ідеолог ОУН Ярослав Оршан проголошував: «Український націоналізм оперує по відношенню до себе також терміном націонал-соціалізм». Вслід за Міхновським ОУН висловила націонал-соціалістичну расову теорію в 44 правилах життя українського націоналіста: «Ціни високо материнство як джерело продовження життя. З Твоєї родини створи кивот чистоти раси Нації». А соціалістична складова ідеології і програми ОУН була ніби списана з програми націонал-соціалістів Миколи Міхновського і яскраво доповнена довершеним націонал-соціалізмом з програми німецької НСДАП Адольфа Гітлера: «Праця є обов`язком і честю кожного члена нації, мірилом його вартості й підставою його суспільно-політичних прав» (Програмова книга ОУН «Ідея і Чин України»). Те саме програмове джерело проголошує наступні незрушні принципи національного соціалізму ОУН: «Український націоналізм знесе всякі біржеві й банкові спекуляції й анонімний акційний капітал, заборонить спекуляцію землею й є за знесенням нетрудової земельної ренти, нетрудового зиску, буде найрішучійше карати всякі лихварські зиски. (…) В руках держави й під її керуванням будуть великі промислові й торгівельні підприємства, копальні, комунікаційні засоби, банки. (…) Участь всіх верств у розподілі матеріальних дібр і суспільного доходу відповідно до їхньої співучасті в національно-суспільній продукції».
Микола Міхновський запалив вогонь боротьби за Україну для націонал-соціалістів всіх наступних поколінь. Називаючи групу Міхновського диваками, його сучасники псевдо-патріоти не знали, яким великим діянням дасть поштовх його ідеологія. Так і пізніше, називаючи вискочками членів молодої ОУН старе націонал-патріотичне болото навіть не здогадувалось які великі чини звершать ці люди. Сьогодні марксисти і псевдо-націоналісти так само активно брешуть на наш молодий національний соціалістичний рух, називаючи його «маргінальним». Проте саме нам належить визволити Україну і побудувати нову велику цивілізацію. Або нам, або нікому. І тільки від усвідомлення цього на наш рух ллється бруд із пащ шакалів. А це означає, що ми йдемо вірним шляхом. Нам має вдатись те, що не вдалося усім нашим попередникам, бо саме тепер наш народ і ціла раса живе в останні часи і ми не маємо іншого вибору крім як перемогти за будь-яку ціну або остаточно зникнути з обличчя планети.
Використовуваний теперішніми «правими» і «націоналістичними» демагогами підхід до вирішення фундаментальних проблем можна порівняти з ефектом нескінченного залатування дір на старому одязі і є лише порожньою витратою часу і сил. Кардинальну протилежність існуючій Системі являє собою тільки національний соціалізм – прагнення і воля народу вижити. Альтернативою є не більше не менше:
Націонал-соціалізм або неминуча загибель! Слава Перемозі!
Автор: Дмитро Білий, УНТП
Сучасний український національний соціалістичний рух безперервно піддається наклепам з боку псевдо-патріотичних прибічників демократії і марксизму. В один голос вони заявляють, що націонал-соціалізм є «чужим для українського народу», а вся наша діяльність є спробою «скопіювати чужі рухи», маючи на увазі Адольфа Гітлера і Націонал-Соціалістичну Німецьку Робітничу Партію (НСДАП). Звичайно жоден націонал-соціаліст у світі не може применшити заслуги НСДАП і особисто Адольфа Гітлера перед усім арійським людством і справою націонал-соціалізму. Проте, всупереч усім наклепам, український НС-рух має власне, українське походження і виник задовго до НСДАП і того, як Гітлер став її лідером. Більше того, український націонал-соціалізм став першим насправді визвольним рухом в новій історії України і був започаткований найвидатнішим діячем української революції початку XX століття - Миколою Міхновським.
Микола Іванович Міхновський народився 1873 року в селі Туровці, Прилуцького повіту на Полтавщині, де його батько був сільським священиком. Батько Міхновського був національно свідомою людиною, нащадком старих козацьких та священицьких родів і не боявся правити службу в церкві українською мовою. З дитинства Микола Міхновський виховувався на шевченківському «Кобзарі» і творах Котляревського. Батько віддав Миколу до Прилуцької гімназії, де він згуртував своїх товаришів в українську громаду. По закінченні гімназії Міхновський вступив до Київського університету св. Володимира, де вивчав право. В університеті вже існував соціал-демократичній гурток, з яким Міхновський одразу вступив в полеміку з приводу антинаціональної політики соціал-демократії. В Києві він узяв участь в створенні першої української право-радикальної організації – Братства Тарасівців. Це таємне товариство було засноване на могилі Тараса Шевченка влітку 1891 року. Міхновський розробив засади товариства, головним з яких була повна автономія України. Товариство наголошувало: «Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією». Тарасівці викривали гнилу суть культурницького «націоналізму» - так званого «українофільства», що стало відверто ворожим до українського національного відродження. Братство Тарасівців вело активну пропаганду серед селян і студентів. Як згадує один з членів товариства: «нас уважали за вузьких націоналістів». Проти тарасівців були всі - і старі українофіли і молоді марксисти. Їх вважали радикалами, яким просто хочеться бути оригінальними. Але незважаючи на це за два роки товариство здобуло членів і прихильників по всій Україні: Київщині, Харківщині, Одещині, Катеринославщині, Полтавщині і Чернігівщині. На київському з’їзді 1892 року організація вирішила перейти до політичної діяльності, але у 1893 році поліція викрила організацію і провела чисельні арешти. І хоча товариство припинило своє існування, початок національному відродженню було покладено.
Після розгрому Братства Тарасівців Міхновський присвятив час саморозвитку і вивченню ідеологій та політичних рухів. Саме в той час, у 90-ті роки XIX століття на теренах Австро-Угорщини в Богемії і Моравії з’явилися перші німецькі і чеські націонал-соціалісти очолювані Л. Фогелем і Ф. Бушовським, що утворили перші національні робітничі союзи. Спільним ворогом чеського і німецького націонал-соціалізму стали марксисти. Але протиборство чеських і німецьких підприємців та відповідні національні інтереси населення спричинили протиборство цих двох напрямків націонал-соціалізму. У 1904 році німці під проводом Рудольфа Юнга утворили в Моравії першу Німецьку Робітничу Партію, яка у 1918 році взяла назву націонал-соціалістичної (для порівняння, забігаючи наперед, зазначимо що перша українська НС-партія була створена Миколою Міхновським ще у 1902 році, тобто на два роки раніше). І тільки пізніше у 1920 році в австрійському Зальцбурзі був проведений міждержавний націонал-соціалістичний з’їзд в якому взяли участь і мюнхенські націонал-соціалісти на чолі з Антоном Декслером і Адольфом Гітлером. Шляхом вивчення існуючих на той час рухів та ідеологій Міхновський приходить до усвідомлення безперечної вірності поєднання найбільш прогресивних і революційних течій нового часу: націоналізму і соціалізму.
1898 року Міхновський переїхав до Харкова, де відкрив власну канцелярію. А у 1900 році він розпочав політичну діяльність як націонал-соціаліст, справивши великий вплив на формування Революційної Української Партії (РУП). Брошура Міхновського «Самостійна Україна» стала першим програмовим документом РУП і українського право-радикального руху взагалі. «Самостійна Україна» утверджує принцип боротьби між націями і потребу створення Нової України: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Закінчується програмова брошура наступними визначними словами:
«Усі, хто на цілій Україні не з нами, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятаймо, що слава і перемога – це доля борців за Народну справу. Вперед і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за Народ, то мусить дбати за весь Народ, щоб цілий Народ не згинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!».
В РУП з самого початку її заснування існувало кілька ідеологічно різних течій: культурницька, соціал-демократична, народницька і націонал-соціалістична, яку очолював Міхновський. Внаслідок такого об’єднання партію розривали суперечності. Проте Міхновський активно просував націонал-соціалізм як єдино можливу ідеологію РУП, і одна з статей партійного органу «Гасло» заявляла, що ідеалом партії є «вільна, самостійна Україна з широко розвиненим соціялістичним державним устроєм». Але 1902 року відбувся з’їзд РУП на якому взяли гору реакціонери культурники і марксисти соціал-демократи, тому націонал-соціалістична фракція на чолі з Міхновським вийшла з РУП з рішенням заснувати свою партію. Таким чином 1902 року Микола Міхновський зі своїми однодумцями засновує першу українську суто націонал-соціалістичну організацію із виразно ідеалістичною ідеологією, що відкидає убоге культурництво українофілів і брехливу діалектику марксистів – це Українська Народна Партія. Навіть ліберальні політологи визнають створену Міхновським УНП першою націонал-соціалістичною партією: «Перші програмові документи українських націоналістів (Українська Народна Партія) містили чимало соціалістичних гасел і вимог, а члени партії називали себе націонал-соціалістами» - пише відомий дослідник націоналізму Г.Касьянов. Націонал-соціалістична расова теорія також була складовою ідеології Міхновського та його партії: «У підготовлених Міхновським документах УНП звучать ідеї, близькі до націонал-соціалізму: «Україна для українців...», «не бери собі дружини з чужинців...» та ін.» - зазначає Бібліографічний словник «Філософська думка в Україні». Міхновський формує раннє, але суто націонал-соціалістичне розуміння народної держави, української демократії і соціалізму, на відміну від того, як спотворюють ці поняття марксисти і культурники. Ідеал Міхновського - це дійсна українська націонал-соціалістична демократія, яка є протилежністю будь-яких інших розумінь «демократії» і бажань псевдо-націоналістів виставити Міхновського «демократом». Найкраще описують цю різницю між «демократіями» націонал-соціалістичні тези з промови Адольфа Гітлера:
«Якщо нас попрікають, що за один рік ми знищили дві демократії, то на це я можу відповісти тільки одним запитанням: Заради всього святого поясніть мені, що таке демократія? Ця думка заснована на непорозумінні, оскільки у нас теж демократична конституція. Я не знищив дві демократії! Я, заядлий демократ, у цьому році знищив дві диктатури! Ані так звані демократії, ані країни, що урочисто обіцяють народам самовизначення, а ми, так званий авторитарний режим, країна з так званою диктатурою, саме ми зробили волю народу законом і тим самим здійснили найбільш демократичне діяння. Глупо стверджувати, що націонал-соціалізм керується диктатурою. Уряд вождя – це найбільш справжня і щира демократія у світі».
Відразу із створенням УНП Міхновський пише «Десять заповідей для УНП»:
«1. Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу Самостійна, Вільна, Демократична Україна - Республіка робочих людей - оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилась на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.
2. Усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди - се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців! Отже вигонь звідусіль з України чужинців - гнобителів.
4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твоєму народу й тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не зробися ренегатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо тим додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш».
У праці «Робітницька справа в програмі УНП» Міхновський стверджує:
«Отже організування усіх українських робітників в одну національну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізація її, чи шляхом права, чи шляхом примусу – це становить ціль української народної партії в сфері робітницького питання, яка всюди і завсігди тримається сього правила: Україна з її добрами тільки для українців, а не для чужинців».
Складена надалі Міхновським Програма УНП у повній мірі відображала цілі раннього націонал-соціалізму:
«1. УНП визнає соціалістичний ідеал єдиним, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи...
2. Українські робітники складають свою незалежну робітницьку партію, яка в своїй діяльності не підлягає ніяким обмеженням і контролю...
3. Свідомий українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше...
4. Не поділяємо тих думок, що селянин-хлібороб, власник мусить збанкротуватись, позбутися свого ґрунту, обернутись в сільського пролетаря-наймита, який заробляє собі на життя, роблячи в панських економіях. (…) Кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.
5. Перехід від капіталістичного господарства до орендного фермерства нам тим корисний, що тоді кожному найтемнішому чоловіку стане ясно як вдень, що клас земельної аристократії, що жив з оренди – є клас суспільних паразитів».
У 1903 році Міхновський створює бойове крило партії – організацію «Оборона України», яка здійснила ряд терористичних акцій у Харкові, Києві та Одесі, а після революції взяла активну участь в боротьбі за визволення України. Крім політики Микола Міхновський продовжував займатись адвокатською діяльністю і 1906 року він домігся звільнення братів Олександра і Михайла Шеметів, покараних до страти. Під час революції 1905 року УНП організовує осередки серед робітників і закликає народ до повстання: «Ми ідемо до повстання, до оружного повстання за визволення українського народу з-під національного і економічного рабства». 1907 року УНП провела з’їзд, але влада не допустила партію до участі у виборах. Резолюція з’їзду партії визначала зокрема такі завдання:
«Український пролетаріат по місцях має завдання:
1. Організовано боротися проти капіталізму;
2. Забезпечити себе від конкуренції прибулих.
3. Націоналізація преси, школи, літератури в справі щодо України є інтересом української інтелігенції, є головною умовою її добробуту і нормального існування».
Далі Міхновський та Шемет з розмахом починають видавати національну пресу. 1905 року вони випустили партійний друкований орган «Самостійна Україна» і селянську газету «Хлібороб», що мала на меті національне і соціальне пробудження українського селянства. Але незабаром влада заборонила часопис. Через шалений тиск режиму УНП призупиняє відкриту діяльність, а Міхновський звертається до видавничої справи. Протягом 1912 року у Харкові він видає газету «СНІП».
З початком Першої світової війни у 1914 році Микола Міхновський був мобілізований до армії і проходив службу в ранзі поручника Київського окружного військового суду. Знаходячись в армії, він одразу продовжив політичну роботу і долучивши до УНП групу «Союз Української Державності» створює Українську Партію соціалістів-самостійників (УПСС), що так само виступала за національну і соціальну справедливість у незалежній Україні. Із поступовим розпадом армії Російської імперії Міхновський докладає усіх зусиль до згуртування українських вояків. Він утворює серед солдатів націонал-соціалістичні клуби, де веде агітацію за створення незалежної України на засадах національного соціалізму. З перших днів революції українські військові групи почали утворюватись на фронтах. А у березні 1917 року Міхновський перший в Україні висуває ідею створення національних збройних сил. 15 березня він провів перше українське військове «Підготовче віче», на якому 211 представників українського вояцтва вирішили створювати національну армію і обирати Військове Бюро. 29 березня Міхновський засновує Український Військовий Клуб ім. гетьмана Полуботка і розпочинає організацію армії, проти чого відразу виступив російський Тимчасовий уряд і контрольована соціал-демократами Центральна Рада, що ставила понад усе власні політичні інтереси, а не добро України. Єдине, що удалося досягнути – це створення «Генерального військового комітету» з представників армії, тилу, флоту і Центральної Ради. І хоча Міхновський був обраний в комітет, крім нього туди увійшли соціал-демократи, включно із такими зрадниками національної справи, як В. Винниченко та І.Луценко. В результаті цей комітет спромігся випустити тільки військовий друкований орган «Вісник українського військового генерального комітету» і не провів жодних дій зі створення армії. І тільки силами Миколи Міхновського було утворено Українські козачі полки ім. гетьмана Б.Хмельницького та ім. гетьмана П.Полуботка.
Внаслідок погіршення стосунків із Тимчасовим урядом Росії, Центральна Рада ухвалила 1-й Універсал, що проголошував автономію України. Але прислана до Києва делегація Тимчасового уряду домоглася компромісу і великих поступок з боку України. На відміну від убогих соціал-демократів, українські націонал-соціалісти не могли пробачити такого приниження і в ніч з 18 на 19 липня 1917 року організували путч проти влади Тимчасового уряду. Полуботківці роззброїли всі російські загони в Києві, захопили штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю, інтендантські склади тощо. Повсталі закликали Центральну Раду проголосити повну незалежність України, але путч закінчився поразкою. Під впливом соціал-демократів Генеральний Секретаріат прийняв рішення роззброїти полк ім. Полуботка, а пізніше під охороною російських частин повсталих вояків відправили на фронт. Організатори путчу були заарештовані за «спробу відокремлення України від Росії» за ст. 100 кримінального кодексу і звільнені тільки в 1918 році.
Боротьба Міхновського за визволення України і його вимоги взяття Центральною Радою всієї повноти влади на українській території викликали відверте роздратування найчисленніших фракцій соціал-демократів у Центральній Раді і відверту ворожість до нього лідерів всієї продажної соціал-демократії. Влітку 1917 Міхновського за наказом Винниченка було заарештовано і відправлено на Румунський фронт. Восени цього ж року він повернувся на Полтавщину де з найближчими соратниками взяв участь у створенні Української Демократично-Хліборобської Партії (УДХП), до якої також увійшли майбутній ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов і брати Шемети. Партія Міхновського як і раніше стояла на ідеях національно-соціального визволення, незалежності України і склала жорстку опозицію марксистській соціал-демократії.
У листопаді 1917 року Центральною Радою було схвалено 3-й Універсал, що проголошував створення Української Народної Республіки (УНР). УДХП відразу розгорнула широку пропаганду і агітацію. Соціал-демократи чинили шалений тиск і навіть заборонили агітацію УДХП. Затиснені з боку не тільки іноземних сил, але і соціал-демократичних злодіїв з Центральної Ради, націонал-соціалісти Міхновського втратили можливість впливати на подальшу боротьбу в Україні. Ізольований на Полтавщині і позбавлений можливості діяти, Микола Міхновський висловлював критику Директорії УНР, політика якої була спрямована на встановлення в Україні недієздатного соціал-демократичного режиму, що пізніше підтвердилось на сумній практиці.
З поразкою української революції і встановленням більшовицького режиму Міхновський знаходився під наглядом ЧК у Полтаві. На початку 1920 року переїхав у Новоросійськ, звідки безуспішно намагався виїхати закордон. Пізніше він переїхав на Кубань. А коли повернувся до Києва, то був заарештований ГПУ і убитий 25 травня 1924 року.
І хоча Микола Міхновський поклав усі сили на боротьбу за Україну, може здатись що його діяльність не мала великого кінцевого успіху. Єдиною причиною цього є те, що він значно випередив свій час і запропонував ті ідеї, до яких розбите українське суспільство було ще не готове. Але крім практичної діяльності, найбільший внесок Міхновського у справу українського відродження став ідеологічним і світоглядовим. Саме він заклав основи новітньої української ідеї і українського націонал-соціалізму, як найкращого її вираження. Саме завдяки Миколі Міхновському створена пізніше Організація Українських Націоналістів 20-30 років взяла за основу своєї теорії і боротьби націонал-соціалізм. Якщо Дмитро Донцов, як найвидатніший український ультраправий ідеолог розвивав ідеологію переважно фашистського типу, а крім того не надто вдавався в програмові засади, то соціалістичний вплив на ідеологію і програму самої ОУН ми можемо пов’язати тільки з Миколою Міхновським і німецькими однодумцями з НСДАП.
Вслід за націонал-соціалістом Міхновським ідеолог ОУН Ярослав Оршан проголошував: «Український націоналізм оперує по відношенню до себе також терміном націонал-соціалізм». Вслід за Міхновським ОУН висловила націонал-соціалістичну расову теорію в 44 правилах життя українського націоналіста: «Ціни високо материнство як джерело продовження життя. З Твоєї родини створи кивот чистоти раси Нації». А соціалістична складова ідеології і програми ОУН була ніби списана з програми націонал-соціалістів Миколи Міхновського і яскраво доповнена довершеним націонал-соціалізмом з програми німецької НСДАП Адольфа Гітлера: «Праця є обов`язком і честю кожного члена нації, мірилом його вартості й підставою його суспільно-політичних прав» (Програмова книга ОУН «Ідея і Чин України»). Те саме програмове джерело проголошує наступні незрушні принципи національного соціалізму ОУН: «Український націоналізм знесе всякі біржеві й банкові спекуляції й анонімний акційний капітал, заборонить спекуляцію землею й є за знесенням нетрудової земельної ренти, нетрудового зиску, буде найрішучійше карати всякі лихварські зиски. (…) В руках держави й під її керуванням будуть великі промислові й торгівельні підприємства, копальні, комунікаційні засоби, банки. (…) Участь всіх верств у розподілі матеріальних дібр і суспільного доходу відповідно до їхньої співучасті в національно-суспільній продукції».
Микола Міхновський запалив вогонь боротьби за Україну для націонал-соціалістів всіх наступних поколінь. Називаючи групу Міхновського диваками, його сучасники псевдо-патріоти не знали, яким великим діянням дасть поштовх його ідеологія. Так і пізніше, називаючи вискочками членів молодої ОУН старе націонал-патріотичне болото навіть не здогадувалось які великі чини звершать ці люди. Сьогодні марксисти і псевдо-націоналісти так само активно брешуть на наш молодий національний соціалістичний рух, називаючи його «маргінальним». Проте саме нам належить визволити Україну і побудувати нову велику цивілізацію. Або нам, або нікому. І тільки від усвідомлення цього на наш рух ллється бруд із пащ шакалів. А це означає, що ми йдемо вірним шляхом. Нам має вдатись те, що не вдалося усім нашим попередникам, бо саме тепер наш народ і ціла раса живе в останні часи і ми не маємо іншого вибору крім як перемогти за будь-яку ціну або остаточно зникнути з обличчя планети.
Використовуваний теперішніми «правими» і «націоналістичними» демагогами підхід до вирішення фундаментальних проблем можна порівняти з ефектом нескінченного залатування дір на старому одязі і є лише порожньою витратою часу і сил. Кардинальну протилежність існуючій Системі являє собою тільки національний соціалізм – прагнення і воля народу вижити. Альтернативою є не більше не менше:
Націонал-соціалізм або неминуча загибель! Слава Перемозі!
Автор: Дмитро Білий, УНТП