07/21/2007 | Григорій Пустовіт

Сьогодні комуністи та їхні союзники по коаліції з Партії регіонів ведуть чимало розмов про нібито співпрацю ОУН-УПА з фашистами. Ці розмови підштовхнули до роздумів: а як же поводилися комуністи в той час, коли реально вимальовувалася політика стосовно фашистської Німеччини у СРСР, як будували вони свої стосунки з нацистами перед війною? Занурившись у архіви тодішніх часів, дійшов висновку, що ліпше було б для комуністів узагалі цієї теми не торкатися…

Озброївшись книжками сучасних російських істориків, які, на відміну від наших, мають доступ до архівів, а саме ленінградця Ігора Буніча «Операція «Гроза» та Ю.Дьякова і Т.Бушуєва «Фашистський меч кувався у СРСР», виданою у 1992 році видавництвом «Совєтская Росія», я зрозумів: якби не тісна співпраця між двома тоталітарними режимами, то радянський народ загалом і українці зокрема взагалі не знали б, що таке Друга Світова війна і дата 22 червня нічого не символізувала б…

Наші земляки-західноукраїнці, за велінням долі опинившись у СРСР, виявили, що їх улюблений, за часів перебування при Польщі, фільм Чарлі Чапліна «Великий диктатор», у якому з’являвся двійник Гітлера в особі єврея-перукаря, в СРСР був із 1939 року заборонений. Зате у прокаті з’явилися фільми, зняті у фашистській Німеччині. Мало того, ще за часів Польщі вони мали можливість почути з німецьких радіостанцій гітлерівський марш «Майн фюрер! Майн фюрер! Майн фюрер!».
Яке ж було їхнє здивування, коли радянські солдати почали теж його виконувати, крокуючи вулицями західноукраїнських міст і сіл, тільки з іншими словами: «Все выше, и выше, и выше!». Якщо ж говорити про музичні уподобання радянських комуністів узагалі, то вони часто співпадали з уподобаннями фашистів. Так, на прийомі у радянському посольстві, організованому в листопаді 1940 року у зв’язку з візитом Молотова в Німеччину для зустрічі з Гітлером, друга людина в нацистській партії Гесс на акордеоні зіграв відому кожному солдату вермахта пісню «Іх хатте айне камераде». Пісня Молотову дуже сподобалась, і після війни вона з’явилася в СРСР як « Пісня про червоного барабанщика».

Взагалі, у радянських комуністів та німецьких нацистів, хоч як дивно, було багато спільного. Наприклад, любов до свастики. У перші роки радянської влади свастика у комуністів була дуже популярною. Її використовували, де треба й не треба. Справа дійшла до того, що у листопаді 1922 року в «Известиях» нарком освіти РСФСР Луначарський видав спеціальне «Попередження», в якому категорично заборонив використовувати свастику як революційний символ.

Методи боротьби у них теж співпадали. М.Бухарін, виступаючи у 1923 році з доповіддю Комінтерну на ХІІ з’їзді РКП(б), заявив: «Характерним для методів фашистської боротьби є те, що вони більше, ніж яка-небудь інша партія, засвоїли та застосовують на практиці досвід російської революції. Якщо їх розглядати з точки зору їхніх політичних прийомів, то це повне застосування більшовицької тактики і спеціального російського більшовизму». До речі, найперший переклад гітлерівського «Майн кампф» був зроблений саме російською мовою за особистим розпорядженням Сталіна. Маршал Радянського Союзу К.К. Рокосовський засвідчує: «Всі ми у свій час читали книжку Гітлера «Майн кампф» («Воєнно-історичний журнал», 1989 р., №4, ст. 53).

Спільним ворогом комуністів і нацистів було капіталістичне суспільство. Зокрема Гітлер 24 березня 1942 року заявив: «Потрібно ліквідувати капіталістичне суспільство». Та й не забуватимемо – ідеологічним батьком Гітлера був Готфрід Федер, автор заклику до світової революції: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», під яким, до речі, виходили не лише радянські газети, а й нацистські в Німеччині. У німецьких газетах писали про переваги колгоспної системи у СРСР, про сталінську конституцію, про передовий стаханівський рух на виробництві. Найбільшими святами у фашистській Німеччині були 1 травня, коли німці під червоними прапорами йшли на демонстрацію, як, до речі, і в СРСР робили, а також 8 і 9 листопада. У СРСР найбільшими святами були ті ж самі дати…

31 жовтня 1939 року Молотов виступив із доповіддю «Про зовнішню політику Радянського Союзу» на позачерговій 5 сесії Верховної Ради СРСР. У ній він зазначив, що «не лише безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війну за «знищення гітлеризму». В ці ж дні центральна газета радянських комуністів «Правда» повністю надрукувала промову Гітлера на зустрічі з ветеранами нацистського руху в крупному пивному залі Мюнхена на честь чергової річниці «Пивного путчу», який відбувся 8 листопада 1923 року. Так, нібито радянським людям дуже потрібна була ця нацистська маячня.

Після вибуху в пивній, де тільки-тільки виступив Гітлер і вчасно, як для нього, поїхав, Сталін передав Гітлеру близько 1,5 тисячі німецьких комуністів, які свого чау втекли до СРСР. Сталін хотів переконати фюрера у своїй непричетності до замаху. А комуністи? Комуністів Сталіну ніколи не було жаль: ні своїх, ні, тим більше, німецьких. Передача їх відбулася на мосту через Буг.

А 21 грудня із 61-ю річницею від дня народження Сталіна привітали Гітлер, Муссоліні та Ріббентроп. Їх поздоровлення газета «Правда» та інші центральні видання розмістили першими серед безлічі привітань, у тому числі – ще декількох фашистських діячів дещо меншого рівня, але з настільки звучними іменами, що всі центральні газети СРСР із текстами поздоровлень були пізніше на довгі роки поховані у спецсхови, а деякі просто вилучені та знищені. До речі, із західних лідерів Сталіна ніхто не поздоровив…

Коли ж 1 вересня 1939 року гітлерівці напали на Польщу, газета «Правда» повідомила радянським читачам, що збройний конфлікт між Німеччиною та Польщею розпочався через напад групи польських військовослужбовців на німецьку радіостанцію у прикордонному містечку Гляйвіц. Весь світ писав правду, тільки радянські комуністи передруковували фашистську брехню, дурячи радянських людей. 8 вересня 1939 року, коли 4-та танкова дивізія німців увірвалася до Варшави, Молотов відправив Ріббентропу вітальну телеграму: «Я отримав Ваше повідомлення про те, що німецькі війська увійшли у Варшаву. Будь-ласка, передайте мої поздоровлення та привітання уряду Німеччини».

Після кривавого розподілу Польщі радянські комуністи зустрічали фашистів не лише хлібом-сіллю та гучними бенкетами, а й проведенням спільних парадів. Так, у Бресті парад приймали фашистський генерал Гейнц Гудеріан і радянський комкор командир 25-го механізованого корпусу Кривошеїн. У Гродно парад переможців приймав майбутній герой Сталінграду Чуйков. Такі ж паради пройшли у Ковелі та Пінську.

Нацистсько-комуністичним союзникам було що згадати. Наприклад, коли героїчний гарнізон Брестської фортеці під командуванням польського генерала Костянтина Плісовського відбив усі атаки Гудеріана, останній звернувся за допомогою до Кривошеїна. І радянська важка артилерія виручила своїх фашистських союзників. Польські жовніри не здались і героїчно загинули від радянських снарядів та нацистських куль. А які теплі братання відбулися на мосту через Буг між радянськими та гітлерівськими солдатами! Про це Сталін у телеграмі Гітлеру скаже: «Дружба, скріплена кров’ю».

27 вересня 1939 року в Москву прилетів Іоахім фон Ріббентроп із польського питання. Був гучний бенкет, на 22-му тості радник німецького посольства Хільгер збився з рахунку. «Я почував себе як серед своїх товаришів по партії», – зізнався пізніше розчулений Ріббентроп. Тоді ж Сталін проголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Тому я хочу випити за його здоров’я!».
Гітлер теж пошановував Сталіна, про що свідчать його заяви: «Сталін, без сумніву, – історична особистість цілковито величезного масштабу» та «геніальний Сталін». Для порівняння, Черчілля Гітлер називав «слабовільною скотиною» і «шакалом», а Рузвельта – і «душевнохворим», і «мізерним євреєм»…

Коли 13 листопада 1940 року в Берліні відбулася зустріч Молотова з Гітлером, останній вітав радянського гостя нацистським привітанням підняттям руки. І це не дивно, адже кожен агресивний крок гітлерівців отримував щиру підтримку від комуністичного керівництва СРСР. Так, Молотов вітав Ріббентропа у зв’язку із захопленням Норвегії: «Вітаю з блискучою висадкою!» А 17 червня 1940 року, в той самий день, коли розгромлена Франція запросила перемир’я, Молотов викликав до себе німецького посла Шуленбурга й висловив йому «найтепліші та найщирі привітання Радянського уряду з приводу блискучих успіхів німецьких збройних сил». У СРСР, на відміну від інших країн світу, закрили посольства окупованих Норвегії, Югославії та інших країн.

У січні 1940 року було створено «Товариство дружби НКВД-СС». Коли ж делегація гестапо відвідала своїх московських колег, то подарувала їм машинку для виривання нігтів. Як діє ця машинка, вони показали на німецьких комуністах, які сиділи у Суханівці…

У вересні 1939 року 36 найбільших транспортних кораблів Німеччини, у т.ч. «Бремен», «Нью-Йорк», «Швабен» та інші, переховувалися від англійського флоту в Мурманську. В Мурманськ веселити німецьких моряків прислали з Ленінграда ансамбль російської народної пісні та танцю. Мало того, німці в Мурманськ привели трофейний корабель «Сіті оф Флінт», що викликало міжнародний скандал між СРСР і США. Після цього цей пароплав відправили до німецького порту. З 18 серпня по 1 вересня 1940 року радянські криголами «Ленін», «Сталін» і «Каганович» почергово й таємно провели з Мурманська до Берингової протоки німецький крейсер «Комет», щоб той вів бойові дії проти англійських торгових транспортів у Тихому океані.

Дуже інтенсивно й корисно для нацистів розвивалися торгові стосунки між СРСР та Німеччиною. Якщо у 1938 році радянський експорт у Німеччину становив 53 мільйони марок, то в перші місяці після прийняття нової торговельної угоди – 800 мільйонів марок. Майже 80% всіх матеріальних засобів, які давали Німеччині можливість вести війну у 1939-1941 роках, постачались із СРСР. Із 1 січня 1940 року по 22 червня 1941 року Німеччина отримала з СРСР: 1,5 млн. тонн зерна; 1,5 млн. кубометрів лісу; 350 тис. тонн міді; 100 тис. тонн бавовни; 2,8 млн. тонн марганцю; 1,2 млн. тонн прокату; 2 млн. тонн нафтопродуктів; 42 тис. тонн хрому; 2,7 млн. тонн брухту кольорових металів…

І це були поставки, які Німеччина нізвідки більше не отримувала, бо ніхто у світі з нацистами не хотів мати справи, крім, фактично, СРСР. До початку війни СРСР поставив у Німеччину товарів на 1 млрд. марок більше, ніж Німеччина до СРСР – таке було сальдо торговельного балансу.

Після І світової війни на Німеччину наклали певні обмеження в питаннях розбудови збройних сил, їх підготовки та оснащення. Та СРСР і тут надав допомогу фашистам. Німецькі літаки «Юнкерс» проектувались і будувались у Філях та Самарі, німецькі артилерійські снаряди вироблялись у Тулі та Златоусті, виробництво німецьких бойових отруйних речовин було налагоджено у Красногвардійську, а Ленінград надав свою науково-технічну базу для створення нових німецьких підводних човнів. Перші прототипи пікіруючого бомбардувальника Ю-87 та майбутнього «Мессершмідта» пройшли випробування саме на радянських полігонах. У Липецьку й Воронежі проходили підготовку майбутні офіцери люфтваффе, а в Казані – танкісти. 20 тисяч майбутніх офіцерів вермахту пройшли підготовку в СРСР.

Можна було б іще багато писати про дружбу і співробітництво перед війною між СРСР та Німеччиною, тим більше, що про це ще буде багато написано. Адже в Росії існує засекречена так звана «Особая папка», яка по сьогодні зберігає у собі документи, які навіть зараз бояться оприлюднити. У цій папці знайшли «Секретні протоколи» пакту Молотова-Ріббентропа та наказ Політбюро (зі всіма підписами) про розстріл поляків у Катині. А в папці – 100 000 одиниць зберігання. «Особую папку» дозволять розсекретити і опублікувати лише тоді, коли помруть усі, хто народився 1956 року. Такі, на жаль, правила оприлюднення подібних документів.
То чи не чесніше було б для комуністів засудити ті дії своїх попередників-комуністів, які сприяли становленню вермахту та фашистської Німеччини й у кінцевому результаті призвели до багатомільйонних жертв серед народів світу, зокрема й колишнього СРСР? І не шукати «пилинку» в чужому оці, маючи таку «дубину» у власному…

Григорій Пустовіт - голова Луцької міської організації Спілки офіцерів України
Обговорення статті - на форумі "Історія"