«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию»
06/22/2008 | Данило Кулиняк
ВАТАЖКИ КОЗАЦЬКОЇ ВОЛЬНИЦІ
Данило Кулиняк
письменник, історик, директор Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського
Найяскравішій постаті російської історії, герої багатьох наукових досліджень і художніх творів... Омелян Пугачов та Степан Разін за походженням, виявляється, були українцями
«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию» - ця риса Омелька Пугача була виокремлена в матеріалах слідчої комісії після його підступного арешту, і саме цю рису карателі вважали однією з головних причин бунтарства цього українського козака, намагаючись не помічати інших, соціально-політичних...
А тим часом Омелько Пугач був, можна сказати, чи не першим політичним діячем, який зрозумів, що поневолені народи Росії не зможуть звільнитися самотужки, поодинці, а лише після розвалу всієї колоніальної імперії.
Через сто сімдесят років такого ж висновку дійдуть, між іншим, і керівники ОУН-УПА, коли почнуть створювати в УПА узбецькі, кавказькі та інші національні підрозділи, проведуть з’їзд поневолених народів і навіть порушать питання про перейменування ОУН на НВРО — національно-визвольну революційну організацію, щоб такою назвою, так би мовити, інтернаціоналізувати національно-визвольну боротьбу і поширити її на територію всього СРСР. Та повернімося у вісімнадцяте сторіччя до Омеляна Пугача.
Після придушення московськими і польськими військами гайдамацького повстання Коліївщини — в Україні, що в ньому, за деякими даними, брав участь і Омелько Пугач, він втікає аж у Передкавказзя, на Терек. У нього виникає задум об’єднати всіх козаків — запорозьких, донських слобідських, волзьких, яїцьких і підняти повстання, залучивши до нього покріпачених селян та всіх пригноблених, щоб захопити Москву і встановити скрізь «вільні козацькі порядки».
Омелян Пугач народився 250 років тому, як зазначено в офіційному висновку Оренбурзької таємної слідчої комісії від 1774 року, в «козачьей малоросійськой Зимовейской станице». На допиті ж у листопаді 1774 року він повідомив, що його дід Михайло «был Донского войска Зимовейской же станицы козак, и прозвище было ему Пугач». До речі, Бугогардівською палатою Запорозької Січі 1773 року командував полковник Пугач.
Між іншим, у цій же українській козацькій станиці Зимовейській, десь за сто років до Омелька Пугача, народився інший ватажок повстання проти царизму — знаменитий Степан Разін, теж українець.
Омелько Пугач розмовляв українською. У сімнадцять років він одружився із сиротою із сусідньої Осавултської станиці, українкою Софією Недюжевою, а коли в них народився син Трохим, то хрещеним батьком його став також українець. Згодом Омелько Пугач, мобілізований до війська, побував у багатьох місцях України, а в Києві, за його словами, жив два роки, удаючи з себе хворого, щоб не служити в армії царської Росії.
Треба сказати, що українці становили значну, якщо не більшу частину населення Дону. Як зазначав дослідник Бронштейн, уже 1638 року на Дону налічувалося понад 10 тисяч «черкас» — українців. Та й назва столиці Донського козацького війська — Черкаськ промовля сама за себе: «черкасами» колись називали українців. Українці переважали також у Волзькому козацькому війську, значна частина їх була і в Терському та Яїцькому козацьких військах. Тож закономірно, що коли 18 вересня 1773 року на Яїку (Уралі) почалося повстання під проводом Омеляна Пугача, то українці були чи не основною його ударною силою. Колишні гайдамаки (є дані про те, що навіть сам Максим Залізняк утік з сибірської каторги і приєднався до повсталих), запорожці... Ось лише кілька прізвищ найактивніших соратників Омелька Пугача (а їх можна назвати сотні): Мелещенко, Заклиста, Журба, Новиковський, Кармацько, Шаварнівський, Журбинський, Стодола, Криворученко, Черваченко, Величко... Майже тисяча українських козаків перейшла на бік повстанців навесні 1774 року з російської каральної армії, посланої на придушення повстання, якою командував генерал Бібіков. Пугачовці з’явилися й на Запоріжжі. Як повідомляв єпископ Феодосій, у січні 1774-го на Запорожжі були пугачовські полковники Ємельянов і Стодола, котрі закликали козаків приєднатися до повстання. Той же єпископ Феодосій писав: «Весной 1774-го года в соседстве к проживающим здесь запорожцам присоединились несколько бурлаков из пораженной пугачевщины». Та й сам Омелько Пугач після поразки мав намір «пробратися морем до запорозьких козаків».
Хтозна, якою була б майбутня доля України, якби російський уряд, спішно уклавши мир з Туреччиною, не послав проти повстанської армії Пугача свої найкращі війська, а зрадники не захопили й видали карателям свого отамана! Повстання було жорстоко придушене восени 1774-го, а 21 січня 1775-го Омелько Пугач був прилюдно замордований у Москві.
Повстання під проводом українця Омелька Пугача налякало російську царицю Катерину II — саме після цього вона вирішила знищити Запорозьку Січ, цей «розсадник» бунтів і непокори, острівець свободи в морі абсолютизму, зрозумівши, що доки буде в Україні Січ, доти житиме й Україна. Через півроку після страти Омелька Пугача російські війська підступно захопили й зруйнували Запорозьку Січ.
Отже, так звану селянську війну «під проводом Омеляна Пугачова» — найбільшу в історії Російської імперії, можна цілком вважати і українським повстанням проти поневолювачів, одним з важливих етапів трагічної історії наших визвольних змагань. Так само, як і повстання під проводом Степана Разіна — Стеньки Разіна, оспіваного у відомій російській пісні, який на Красній площі в Москві 6 червня 1671 року після лютих тортур був четвертований за царським указом. А тим часом і Степан Разін, і повстання під його проводом прямо пов’язані з Україною. Та й сам Степан Разін був українцем, бо народився він, як вказано в архівних документах, «в малороссийской станице Зимовейской на Дону».
Ще 1663 року Степан Разін на чолі загону донських козаків разом із запорожцями успішно воював проти кримських татар. Навесні 1670 року Степан Разін очолив народне повстання, що охопило Дон, Поволжя, Підмосков’я. Не обійшло воно й Україну. Це був спільний виступ донських і запорозьких козаків, інших поневолених Московією народів і племен проти спільного ворога — московського царя. Згодом повстання переросло у війну — після того, як до разінців приєдналися українські повстанці на чолі з полковником Острогозького полку Іваном Дзиковським. Саме він ще 1668 року таємно домовився із Степаном Разіним про спільний збройний виступ — і восени 1670-го повстанням була охоплена вся Слобідська Україна. Якби не зрада промосковськи налаштованої частини козацької верхівки, то невідомо, чим би закінчилася війна під проводом Степана Разіна. Змовники захопили керівників повстання в Україні, видали їх царю. 8 жовтня 1670-го Дзиковський, його дружина Євдокія, писар Марко Жуковцев, сотники Яків Чекмез, Василь Григорів, обозний Микола Волнянка були розстріляні. Та повстання тривало ще до весни 1671-го. Повстанці здобули ряд блискучих перемог над царськими військами, захопили багато міст — ця війна охопила все Поволжя, Дон, Приуралля. Повстанці боролися проти гніту московського царя, за козацькі вольності і порядки. Вони прагнули свободи, їх ідеалом була козацька держава. Та в квітні 1671 року тяжко пораненого Степана Разіна захопили зрадники і видали московському царю на розправу.
Після розвалу СРСР в нинішній Російській Федерації відновлюються імперські цінності і традиції, ревізується історія, тож і Степан Разін, і Омелян Пугач та інші герої, котрі руйнували основи імперії, вважаються ледь не державними злочинцями. Що ж, з точки зору імперсько-великодержавної — можливо, й так. Але не з позицій загальнолюдських цінностей. Тож Україна повинна надати політичний притулок, хоча б посмертно, своїм дітям, передусім Омеляну Пугачу та Степану Разіну, котрі ціною свого життя наближали визволення і державність України.
http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=682
Данило Кулиняк
письменник, історик, директор Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського
Найяскравішій постаті російської історії, герої багатьох наукових досліджень і художніх творів... Омелян Пугачов та Степан Разін за походженням, виявляється, були українцями
«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию» - ця риса Омелька Пугача була виокремлена в матеріалах слідчої комісії після його підступного арешту, і саме цю рису карателі вважали однією з головних причин бунтарства цього українського козака, намагаючись не помічати інших, соціально-політичних...
А тим часом Омелько Пугач був, можна сказати, чи не першим політичним діячем, який зрозумів, що поневолені народи Росії не зможуть звільнитися самотужки, поодинці, а лише після розвалу всієї колоніальної імперії.
Через сто сімдесят років такого ж висновку дійдуть, між іншим, і керівники ОУН-УПА, коли почнуть створювати в УПА узбецькі, кавказькі та інші національні підрозділи, проведуть з’їзд поневолених народів і навіть порушать питання про перейменування ОУН на НВРО — національно-визвольну революційну організацію, щоб такою назвою, так би мовити, інтернаціоналізувати національно-визвольну боротьбу і поширити її на територію всього СРСР. Та повернімося у вісімнадцяте сторіччя до Омеляна Пугача.
Після придушення московськими і польськими військами гайдамацького повстання Коліївщини — в Україні, що в ньому, за деякими даними, брав участь і Омелько Пугач, він втікає аж у Передкавказзя, на Терек. У нього виникає задум об’єднати всіх козаків — запорозьких, донських слобідських, волзьких, яїцьких і підняти повстання, залучивши до нього покріпачених селян та всіх пригноблених, щоб захопити Москву і встановити скрізь «вільні козацькі порядки».
Омелян Пугач народився 250 років тому, як зазначено в офіційному висновку Оренбурзької таємної слідчої комісії від 1774 року, в «козачьей малоросійськой Зимовейской станице». На допиті ж у листопаді 1774 року він повідомив, що його дід Михайло «был Донского войска Зимовейской же станицы козак, и прозвище было ему Пугач». До речі, Бугогардівською палатою Запорозької Січі 1773 року командував полковник Пугач.
Між іншим, у цій же українській козацькій станиці Зимовейській, десь за сто років до Омелька Пугача, народився інший ватажок повстання проти царизму — знаменитий Степан Разін, теж українець.
Омелько Пугач розмовляв українською. У сімнадцять років він одружився із сиротою із сусідньої Осавултської станиці, українкою Софією Недюжевою, а коли в них народився син Трохим, то хрещеним батьком його став також українець. Згодом Омелько Пугач, мобілізований до війська, побував у багатьох місцях України, а в Києві, за його словами, жив два роки, удаючи з себе хворого, щоб не служити в армії царської Росії.
Треба сказати, що українці становили значну, якщо не більшу частину населення Дону. Як зазначав дослідник Бронштейн, уже 1638 року на Дону налічувалося понад 10 тисяч «черкас» — українців. Та й назва столиці Донського козацького війська — Черкаськ промовля сама за себе: «черкасами» колись називали українців. Українці переважали також у Волзькому козацькому війську, значна частина їх була і в Терському та Яїцькому козацьких військах. Тож закономірно, що коли 18 вересня 1773 року на Яїку (Уралі) почалося повстання під проводом Омеляна Пугача, то українці були чи не основною його ударною силою. Колишні гайдамаки (є дані про те, що навіть сам Максим Залізняк утік з сибірської каторги і приєднався до повсталих), запорожці... Ось лише кілька прізвищ найактивніших соратників Омелька Пугача (а їх можна назвати сотні): Мелещенко, Заклиста, Журба, Новиковський, Кармацько, Шаварнівський, Журбинський, Стодола, Криворученко, Черваченко, Величко... Майже тисяча українських козаків перейшла на бік повстанців навесні 1774 року з російської каральної армії, посланої на придушення повстання, якою командував генерал Бібіков. Пугачовці з’явилися й на Запоріжжі. Як повідомляв єпископ Феодосій, у січні 1774-го на Запорожжі були пугачовські полковники Ємельянов і Стодола, котрі закликали козаків приєднатися до повстання. Той же єпископ Феодосій писав: «Весной 1774-го года в соседстве к проживающим здесь запорожцам присоединились несколько бурлаков из пораженной пугачевщины». Та й сам Омелько Пугач після поразки мав намір «пробратися морем до запорозьких козаків».
Хтозна, якою була б майбутня доля України, якби російський уряд, спішно уклавши мир з Туреччиною, не послав проти повстанської армії Пугача свої найкращі війська, а зрадники не захопили й видали карателям свого отамана! Повстання було жорстоко придушене восени 1774-го, а 21 січня 1775-го Омелько Пугач був прилюдно замордований у Москві.
Повстання під проводом українця Омелька Пугача налякало російську царицю Катерину II — саме після цього вона вирішила знищити Запорозьку Січ, цей «розсадник» бунтів і непокори, острівець свободи в морі абсолютизму, зрозумівши, що доки буде в Україні Січ, доти житиме й Україна. Через півроку після страти Омелька Пугача російські війська підступно захопили й зруйнували Запорозьку Січ.
Отже, так звану селянську війну «під проводом Омеляна Пугачова» — найбільшу в історії Російської імперії, можна цілком вважати і українським повстанням проти поневолювачів, одним з важливих етапів трагічної історії наших визвольних змагань. Так само, як і повстання під проводом Степана Разіна — Стеньки Разіна, оспіваного у відомій російській пісні, який на Красній площі в Москві 6 червня 1671 року після лютих тортур був четвертований за царським указом. А тим часом і Степан Разін, і повстання під його проводом прямо пов’язані з Україною. Та й сам Степан Разін був українцем, бо народився він, як вказано в архівних документах, «в малороссийской станице Зимовейской на Дону».
Ще 1663 року Степан Разін на чолі загону донських козаків разом із запорожцями успішно воював проти кримських татар. Навесні 1670 року Степан Разін очолив народне повстання, що охопило Дон, Поволжя, Підмосков’я. Не обійшло воно й Україну. Це був спільний виступ донських і запорозьких козаків, інших поневолених Московією народів і племен проти спільного ворога — московського царя. Згодом повстання переросло у війну — після того, як до разінців приєдналися українські повстанці на чолі з полковником Острогозького полку Іваном Дзиковським. Саме він ще 1668 року таємно домовився із Степаном Разіним про спільний збройний виступ — і восени 1670-го повстанням була охоплена вся Слобідська Україна. Якби не зрада промосковськи налаштованої частини козацької верхівки, то невідомо, чим би закінчилася війна під проводом Степана Разіна. Змовники захопили керівників повстання в Україні, видали їх царю. 8 жовтня 1670-го Дзиковський, його дружина Євдокія, писар Марко Жуковцев, сотники Яків Чекмез, Василь Григорів, обозний Микола Волнянка були розстріляні. Та повстання тривало ще до весни 1671-го. Повстанці здобули ряд блискучих перемог над царськими військами, захопили багато міст — ця війна охопила все Поволжя, Дон, Приуралля. Повстанці боролися проти гніту московського царя, за козацькі вольності і порядки. Вони прагнули свободи, їх ідеалом була козацька держава. Та в квітні 1671 року тяжко пораненого Степана Разіна захопили зрадники і видали московському царю на розправу.
Після розвалу СРСР в нинішній Російській Федерації відновлюються імперські цінності і традиції, ревізується історія, тож і Степан Разін, і Омелян Пугач та інші герої, котрі руйнували основи імперії, вважаються ледь не державними злочинцями. Що ж, з точки зору імперсько-великодержавної — можливо, й так. Але не з позицій загальнолюдських цінностей. Тож Україна повинна надати політичний притулок, хоча б посмертно, своїм дітям, передусім Омеляну Пугачу та Степану Разіну, котрі ціною свого життя наближали визволення і державність України.
http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=682