07/09/2008 | Олександр Чумаченко

Коли б зібрать вдовині cльози Пролиті тихо чи навзрид, То розтопилися б морози, Шануючи вдовиний рід... Ольга Щиголь, Київщина.

22 червня 1941 року. Цей день назавжди залишиться в пам`яті народній - забарвленим в чорний колір. Це – одна з найжахливіших дат нашої історії. Це - не тільки день початку найбільшої в світі воєнної катастрофи, але й день початку трагедії, яка зачепила кожну сім`ю, кожного українця, він не залишив байдужим жодну людину, на якому боці фронту того земного пекла вона б не опинилася. Пройшло з тієї миті, а саме, з 3 години 15 хвилин ранку 22 червня 1941 року шістдесят сім років... , але й на сьогодні немає відповіді – як могло так трапитися? Чому ворогові вдалося захопити Радянський Союз несподівано, зненацька? Чому дозволено німецькій авіації в перший же день війни безкарно розгромити радянські аеродроми, а багато чисельні дивізії Червоної Армії були зім`яті і розтоптані в перші ж тижні війни? Як трапилось, що колосальна військова машина Радянського Союзу дала збій в саму відповідальну мить? Ми сьогодні спостерігаємо бум, навалу інформації з приводу цих питань. Гори літератури, що не піддаються підрахунку, в якій автори намагаються змалювати події не так далекої давнини. Ще не пішла з життя значна частина людей, які були свідками тих часів, навіть ті що приймали участь в тих буремних подіях, але... але до цього часу правда, яка так необхідна всім – не висвітлена неупереджено й досі, а то й просто приховується. Відверто кажучи, дивуєшся – як таке може відбуватися в наш час, сьогодні, в нашій країні? На сьогодні існує три групи істориків-літераторів, які з`ясовували і пояснюють історичну епоху, що нас так цікавить по-різному: Перша група – це „комуністичні манкурти від історії», які спрямовано приховували істину від широкого загалу, свідомо плюндруючи правду, яка для них була страшною, вбивчою. Вони самі добре знали ту правду, але все зводилось до банальних заяв, а саме: 1. Всьому виною – Сталін! 2. Радянський Союз був зовсім не готовий до війни. 3. Ворог переважав Червону Армію в чисельності як „живої сили”, так і техніки (одна гвинтівка на 5-6 бійців; застарілі танки і літаки і т. ін.). 4. Ворог напав на нас „несподівано, зненацька”, порушивши наш „мирний, трудовий поступ». 5. Тільки комуністична партія і її центральний комітет і т.д. і т.п. ... . Друга група – стверджує: 1. І.В.Сталін – не знав, що армія перебуває в такому стані, в якому її захопив супостат. 2. Він не сподівався, що «червоні маршали» виявились такими, м`ягко кажучи – невдахами, а сам всіляко намагався відтягти початок війни. Не вірив своїй розвідці та не брав до уваги донесення, щодо підготовки до війни Німеччини та про початок її агресії. 3. Так, у нас було багато техніки, дуже багато, але вона майже вся була застарілою з виробленим моторесурсом, а значна її частина потребувала капітального ремонту. Від того військові частини були недоукомплектовані, а значить і не боєздатні. 4. Вони також стверджують, що ворог захопив ініціативу тому, що напав на „мірно спящіє аеродроми”... 5. Вони навіть дають „потєрі” (втрати) , спираючись на „труд” Генерального Штабу Російської Федерації під назвою „Гриф секретності знято” – М.1993 (Ну дуже „правдивий труд”). 6. Стверджують: що якби не ЖУКОВ Г.К., не нова плеяда радянських полководців то СТАЛІН не здобув би перемогу взагалі.Правда для порядку трошки журять – мовляв інколи невиправдано був жорсткий, допускав деякі помилки. Так! Втрати були великими, так без втрат війн не буває. 7. Навіть визнають: так, дані занижені, але ось відкриються повністю архіви (років так через п`ятдесят) ось тоді ми напишемо, ось тоді ми розкажемо Вам всю правдоньку! 8. Ця група теж веде війну з третьою групою, до речі, як і перша. Третя група – це малесенька щілинка у кам`яній стіні з брилами „когорти залізних” („когорта залізних” - випускники вищої партійної школи при ЦК КПРС), це ковток свіжого повітря у сучасному інформаційному просторі. Ці люди не ждуть відкриття навстіж „архівних дверей”. Вони роблять блискучий аналіз погодинно відтворюючи хроніку тих трагічних подій. Ця хроніка ґрунтується на очевидних фактах, істинних причинах розгрому, на основі величезного масиву відкритої літератури, ретельного дослідження мемуарів, спогадів ветеранів, свідчень очевидців. Результат – приголомшливий. Тим більше, що в архівах давно уже „попрацювали” люди, яким правда не потрібна і небажана. В творах третьої групи ми читаємо: 1. Сталін – винний у роїв`язанні другої світової війни разом з усім комуністичним бомондом. Він готував удар в спину другому катюзі – Гітлерові, але прорахувався в часі. Ними відверто визнається і геніальність цього чоловіка, як керівника , лідера Держави, що свідчить про неупередженість та порядність авторів. 2. Радянський Союз за станом на 22 червня 1941 року мав наймогутнішу армію у світі, озброєну, навчену, укомплектовану на чолі з молодими, агресивними військовими керівниками та командирами, які мали досвід бойових дій! 3. Вони дійсно ведуть ефективний пошук відповідей на питання, які хвилюють всіх. 4. Вони дають інформацію, на якій дійсно можна вчитися майбутнім поколінням, щоб 22 червня ніколи більше не повторилося. І знову це трикляте слово „Але”! Але „офіційна” історична наука чомусь ігнорує цих авторів, звинувачуючи їх в „непрофесійності”, мовляв вони ж не користувались жодними даними архівів (тут тільки треба мабуть додавати – брехливих архівів), а деяким нагадують, що вони взагалі „ зрадники”, а зрадників ми не читаємо... . Питається: зрадників кого? Чого? Якої держави?! Я навмисно не називаю жодного прізвища. Впевнений, що й без цього більшість читачів сама назве кожного поіменно із свого досвіду. Так от, терпіти далі таке становище громадянину, українцю, якому не байдуже, що пам`ятатимуть наші онуки про минуле нашої Батьківщини вже неможливо! Тому взявся за перо і автор цих рядків. Дозвольте запропонувати уривок з майбутньої книги, що якраз стосується нашої теми, а саме – подій пов`язаних з початком війни, що прийшла на поріг нашого дому 22 червня 1941 року. Я думаю, що зацікавлю Вас інформацією з такої точки зору. ...І так щодо сценарію війни, створеного у голові чоловіка, який дійсно протягом двадцяти дев`яти років був істинним режисером нашого життя, життя цілої країни, що звалася Союз Радянських Соціалістичних Республік, або просто – СРСР. Ще скорочено – Радянський Союз. Звали його - Йосип Віссаріонович СТАЛІН (дійсне прізвище – ДЖУГАШВІЛІ Й.В.) Він займав скромну, як на сьогодні посаду – генерального секретаря Всеросійської Комуністичної Партії більшовиків, але фактично мав владу, якою не користувався жоден імператор за всю Світову Історію. Перш за все, необхідно раз і назавжди прийти до висновку, що теза про те що Радянський Союз не мав будь-якого плану щодо ведення війни – безпідставна. Цього просто неможливо було бути, як кажуть, тому – що бути такого не могло. Адже сам ШАПОШНІКОВ Борис Михайлович – Маршал Радянського Союзу, начальник Генерального Штабу (травень1937 – серпень1940; липень 1941 – травень 1942р.р.) у своїй основній праці – „Мозок Армії” писав, що в Австро-Угорському генеральному штабі перед Першою Світовою війною було створено аж 132 варіанти ведення бойових дій у такій війні (!). Але він обмовився, що скористатися жодним з них не прийшлось. Воювали за новим – 133-м варіантом. Так от, Радянському Союзу теж випала така ж „вдача”. Як же бути без плану в державі, де план - був „священною коровою”?! І такий план існував! Існував під кодовою назвою „ГРОЗА”. Так в чому річ? Яка причина завадила о 3 годині 15 хвилин чи декількома хвилинами раніше або пізніше подати всіма засобами зв`язку короткий сигнал „ГРОЗА”, щоб армія негайно почала діяти, як годинниковий механізм?! Тим більше, що суспільство, кожний громадянин – були готові до активних дій у такій обстановці в тому числі і завдяки кінофільму „Єсли завтра война”... А причина, як виявляється, була і корінь її в тому, що для СТАЛІНА, як і для КАРЛА фон КЛАУЗЕВІЦА – видатного військового теоретика – війна була лиш продовженням політики... СТАЛІН – саме політик, стратегічні рішення якого завжди обґрунтовувались, перш за все, політичними обміркуваннями (До речі, у Гітлера навпаки – економічними). Недаремно ще 5 травня 1941 року на урочистому прийомі випускників академій Червоної Армії у Кремлі СТАЛІН в своїй промові нагадав про необхідність політичної підготовки до війни. Свідчить Маршал ЖУКОВ Г.К.: „Стратегія була завжди близька щодо його (СТАЛІНА) звиклої сфери – політики, і чим більш тісніше були пов`язані стратегічні питання з політичними, при їх вирішенні, тим впевненіше він себе почував”. Політика ж Радянського Союзу – „першої в світі соціалістичної держави”, якій належала комуністична ідеологія, опиралася на марксизм-ленінізм. Кінцева мета тієї політики викарбувана на пам`ятнику ЛЕНІНУ, що й до цього часу стоїть на площі біля фінляндського залізничного вокзалу в Санкт-Петербурзі, а саме: „ Да здравствуєт Мировая Рєволюция!”. А світова революція потребує світової „встряски” – чому і слугує світова війна. Доказ цьому – вся історія розвитку, життя „самої миролюбної держави в світі” напередодні цієї війни. А ця держава протягом двадцяти років витрачала левову долю національного валового продукту на підготовку до війни... Мілітаризовано було не тільки усі галузі економіки та виробництва, а й весь уклад життя – до виховання дитини, не кажучи вже про кінематограф, образотворче мистецтво, театр, літературу, поезію, музику... Мілітаризована навіть свідомість простої людини; що буде війна – знали ВСІ (!) і ЇЇ ЧЕКАЛИ... Все працювало на війну, авжеж на СПРАВЕДЛИВУ ВІЙНУ, бо інакшої „комуняри” просто не могли вести!!! Ну траплялись недоречності: Польща, Буковина, Бессарабія там...., так то „визволяли” пригнічених братів (щоб було кого відправляти до ГУЛАГу); країни Прибалтики?? – Так самі винуваті – самі запросили допомоги..., угоду підписали...Війна з Фінляндією??! Ну так з ким не буває? Втім , вони - фіни - чи хотіли, чи могли захопити Ленінград (!)... Перепрошую за сарказм, але шановний читачу, я тут написав саме її Величність – ПРАВДУ... і Ви зараз подумали, що й самі про це все знали. От бачите , як все просто і не треба ніяких архівів. Отож, політика і була основою стратегії. Стратегічні ж плани розробляє як раз військове відомство – Генеральний Штаб. Його начальники – основні виконавці політичної волі керівництва країною. Так ЄГОРОВ О.І. вкупі з ТУХАЧЕВСЬКИМ М.М. – розробили теоретичну основу плану, що відповідала ідеї Другої Світової війни як предтечі світової соціалістичної революції. „Малой кров`ю – на чужой тєриторіі!” – пам`ятаєте? ШАПОШНИКОВ Б.М. – створює вже план для практичних дій (читайте мемуари Маршала ВАСИЛЕВСЬКОГО О.М.). МЄРЄЦКОВ К.А. – план удару в спину Гітлеру, але тут зашкодила Франція своєю „ швидкою капітуляцією”. ЖУКОВУ Г.К. належить розробка, а скоріше втілення в життя плану „ГРОЗА” – превентивного удару, розробленого за вказівкою СТАЛІНА (Читайте книгу І. БУНІЧА – „Операція ГРОЗА”). Цей план спрацював би не пізніше 6-10 липня, але обстановка несподівано різко помінялась. 13 травня 1941 року заступник Адольфа Гітлера по партії – Рудольф Гес перелітає до Англії(!) Виникає знакова світова інтрига. Світ завмер. Існувало два шляхи, по яким могли розгортатися подальші події – або Гес залишається в Лондоні і стає довічним в`язнем, або повертається назад в Берлін і тоді... Згадував В’ячеслав МОЛОТОВ в розмові з письменником Іваном СТАДНЮКОМ: ”Коли Рудольф Гес вже знаходився у Лондоні, як каменюка за пазухою в Уінста ЧЕРЧІЛЯ (документи щодо цих подій в Великобританії розсекретять лише в 2017 році), розвідка НКВС доповіла нам, що Гес від імені Гітлера запропонував Великобританії укласти мирну угоду та прийняти участь у східному поході проти СРСР...” Ось чому СТАЛІН відхилив своє попереднє рішення, щодо попереджуючого чи превентивного удару, пам`ятаючи ще й про « План ДАУЕСА”, який заключався в тому, щоб Радянський Союз, своїм же „молоком” вигодував власного вбивцю, СТАЛІН - пішов на такий крок, адже коли б війна проти германського націонал-соціалізму (читайте – Європи) в тій обстановці, була розв`язана в такий спосіб, тоді б Англія гарантовано, без будь-якої затримки вступила б в союз з Німеччиною... Та мабуть і не тільки Англія... . Як продовжував В. МОЛОТОВ: „...Ми могли б втратити всіх потенційних союзників і залишитись наодинці перед обличчям всього ворожого нам світу...” Тут треба додати, що залишились би наодинці в уже розв`язаній Світовій Війні з усіма катастрофічними наслідками... . Тобто світової соціалістичної революції з таким планом – вже явно не виходило. І він рухнув... В результаті такого перебігу обставин – в одну мить залишились без будь-якого плану, пристосованого до конкретного політичного становища. А на створення нового плану Гітлер не залишив нам вже часу – сам напав на СРСР… . Ось чому ні Генеральний Штаб, ні його начальник – генерал армії ЖУКОВ Георгій Костянтинович не понесли ніякого покарання за „неготовність до оборони держави”, бо плани були, але вони носили наступальний, і головне – агресивний характер. Мало того, вони на половину вже були втілені в життя, майже до кінця було проведено стратегічне розгортання, угрупування Збройних Сил мало три стратегічних ешелони, але шикування носило наступальний характер –обороною , як кажуть там і не пахло. Країну чекала катастрофа... Виною всьому – звірячі апетити вселенської утопії в прагненні враз „ощасливити” все людство марксистко-ленінською філософією, а точніше - маячнею за допомогою багнета... Я говорю про плани саме в множині тому, що стратегічний план ведення війни – являє собою комплекс планів загального державного стратегічного рівня, а також галузевих, планів Видів Збройних Сил та Родів військ оперативного та тактичного рівнів, з масою окремих додатків, розрахунків і т.ін. Його за ніч не зробиш – необхідно тривалий час дуже кропіткої, відповідальнішої праці. А те, що стільки часу нам морочили голову, намагаючись втямити широкому загалу казку про не підписаний ніким документ під назвою „Соображения по прикрытию Госграницы и стратегическому развёртыванию”, то це по-перше, два окремих документа, а по-друге – ніякі „соображенія” (??) в плани не входять, там їх немає і близько, бо любий план – це насамперед документ, що несе в собі конкретні заходи, які виконуються в конкретний час, конкретними виконавцями з відповідним порядком контролю по ходу його виконання. Як бачите – знову абетка... І будьте впевнені, що коли все ж архіви „відкриються” – мої слова підтвердяться стовідсотково!(При умові, що тоді там щось „ знайдуть”).До речі, план „ГРОЗА” в повному обсязі ще не опубліковано й досі. А зараз перейдемо до розгляду подій, що розгорталися в той же час по той бік кордону. Із матеріалів, що відомі до підписання Гітлером зловісної „Директиви №21” – про втілення в життя плану „БАРБАРОСИ” (план війни з СРСР), найбільш відомі два документи: - „ Проект плану ОСТ” і так званий „ЕТЮД ЛОССБЕРГА”. „Проект плану ОСТ” немає нічого спільного з розробленим Гімлером „ГЕНЕРАЛЬНИМ ПЛАНОМ ОСТ”, метою якого була „очистка” завойованих Східних територій” від 50 мільйонів „недолюдей”. „Проект плану ОСТ” був суто військовим планом і підготував його в серпні 1940 року генерал-майор Еріх МАРКС. Талановитий генштабіст, генерал МАРКС обіймав посаду начальника штабу 18 німецької армії. Для розробки основ „Руського походу” він був спеціально відкомандирований в містечко Цосен в розпорядження ГАЛЬДЕРА – начальника генерального штабу Вермахту (так звалися у німців Сухопутні війська). Паралельно з Еріхом МАРКСОМ таку ж роботу виконував в оперативному відділі Верховного Командування (ОКВ) – полковник ЛОССБЕРГ. Обидва , незалежно один-від-одного, вони прийшли до однакових висновків. Гітлерівські генштабісти рахували, що у війні проти Німеччини Радянський Союз може застосувати саме три варіанти воєнних дій: перший – попереджуючий удар; другий – прикордонна битва з метою оборони; третій – тактику 1812 року. „ЕТЮД ЛОССБЕРГА”, що вийшов з під пера 15 вересня 40-го року наголошував: ... - перший варіант – „Совєти” забажають нас випередити і з цією метою нанесуть попереджуючий (превентивний) удар по німецьким військам, що почнуть зосереджуватись біля східного кордону; - другий варіант – „Совєти” приймуть на себе удар німецьких Збройних Сил, заздалегідь розгорнувшись біля кордону, щоб утримати у своїх руках нові позиції, які вони захопили на обох флангах (він мав на увазі Львівський та Брест-Литовський виступи –О.Ч.); - третій варіант- руські використають тактику, яка виправдала себе у 1812 році, а саме, відійдуть вглиб свого простору з метою нав`язати арміям, що наступають труднощі розтягнутих комунікацій та нестабільного постачання і забезпечення, а потім нанесуть контрудар. Самим бажаним для Німеччини він вважав другий варіант – в цьому разі Росіяни будуть гарантовано розгромлені в прикордонній битві і опісля поразки вряд чи зуміють організувати упорядкований відхід чи контрудар (і все ж зуміли –О.Ч.). Самим небезпечним ЛОССБЕРГ назвав третій варіант. Такої ж думки притримувався і генерал Е. МАРКС і вважав превентивний удар – маловірогідним (хоч вірогідність була великою – О.Ч.).Генерал дозволив собі пожартувати: „Росіяни не учинять нам такої послуги, щоб напасти на нас першими...” (Тут він був перебільшено самовпевненим – О.Ч.). Оптимістично налаштований генерал сподівався, що росіяни виберуть, якраз небажаний для себе та найкращий для німців спосіб дій. ...”Ми повинні розраховувати на те, що радянські Сухопутні війська удадуться саме до оборони. Наступально будуть діяти лише авіація і підводний флот”. Що стосується „тактики 1812 року”, то Еріх МАРКС наголошував, що ... «на щастя Німеччини, „Івани” не зможуть його застосувати, бо будуть не в силах ухилитися від рішення битися. Спокуса застосування джерел своєї сили, коли в державі мається більш ніж 100 дивізій – п е р е в а ж и т ь !”... Далі генерал МАРКС дописав слова, через які терміново поїхав командувати лише 101 легкою піхотною дивізією (як бачите у Гітлера неприємна правда теж була не в пошані), а саме: „...Але і цей варіант може стати для Німеччини хибним, якщо росіяни сприймуть удар „малими силами”, сконцентрують головне своє угрупування в глибині оборони та лишивши Німеччину змоги здійснити „Бліцкриг”, нав`яжуть нам затяжну війну. А якраз на ідеї „Бліцкригу” побудовано весь план „БАРБАРОСИ”...”. Та все ж І.В. СТАЛІН „не захотів” надавати „послугу” Гітлеру – вибирати для німців комфортні умови. Він, як видно, не гірше за німецьких генералів пам`ятав про оту звабливу прикордонну битву, яка веде до розгрому і котру Карло фон КЛАУЗЕВІЦ назвав „Гауптшліхтом”. До якого, свого часу прагнув НАПОЛЕОН, а за ним і ГІТЛЕР. Тепер ми знаємо, що подальші події показали, що СТАЛІН вибрав небажаний для німців варіант. Доказом є той факт, що Другий Стратегічний ешелон (16, 19, 20, 21, 22, 24 та 28 Армії) – не було посунуто до кордону на допомогу військам, щоб продовжити безперспективну прикордонну битву, на допомогу військам, які належали до Першого Стратегічного ешелону і вже гинули. І знову архіви – непотрібні.... Так, в подальшому СТАЛІН неодноразово визнавав, що прийняте ним рішення в 1941 році відповідало ситуації війни Росії з НАПОЛЕОНОМ. Згадував академік Іван МАЙСЬКИЙ: „... Якось у зв`язку з підготовкою до зустрічі чергової дипломатичної делегації, я опинився в кабінеті В.МОЛОТОВА, де знаходився СТАЛІН. МОЛОТОВ сидів за письмовим столом, а СТАЛІН за звичкою – ходив із кінця в кінець по кабінеті і по ходу промовляв ту чи другу думку стосовно справи, що вирішувалась в дану мить. Коли роботу було закінчено, я звернувся до СТАЛІНА і запитав: „Чи можна стверджувати, що основна лінія стратегії в нашій війні та війні 1812 року приблизно однакова, принаймні, якщо брати події нашої війни за перші півроку?” СТАЛІН ще раз пройшовся по кабінету і потім відповів: „Не зовсім так. Відступ КУТУЗОВА був пасивним відступом, до Бородіна він ніде серйозного опору НАПОЛЕОНУ не чинив. НАШ відступ – це активна оборона, ми намагалися затримати ворога на кожному можливому рубежу, нанести йому втрат і шляхом чисельних ударів – виснажити його. Загальним між обома відступами було те, що вони виявились не спланованими заздалегідь, а вимушеними відступами.”...” Але, як доцільно звучать слова КЛАУЗЕВИЦЯ, котрі написані ним ще в позаминулому столітті: „ Якби Росіянам, при тому знайомстві з наслідками їхнього відступу, котре вони мають зараз та прийшлось повторити знову, то вони б добровільно і планово проробили все те, що в 1812 році було здійснено ними, в більшій частині вимушено...”. Так що ми маємо повне право стверджувати наступне: саме цей варіант і був закладений в основу задуманого СТАЛІНИМ Й.В. варіантом виходу з майже безнадійного становища. Саме цей „сценарій” повинен був забезпечити йому політичну перемогу та стати задатком воєнної перемоги! Якщо ми таке ствердження сприймаємо, то зразу ж все стає на свої місця: і „комедія” з недовірою розвідці, і міф про несподіваність нападу, і брехня щодо неготовності, застарілої техніки, не повної мобілізації, незадовільного стану зв`язку, про боязнь провокації, переляк СТАЛІНА, повну перевагу німців, поганих червоних маршалів і таке інше! З другого боку - саме „сценарій” надав можливість СТАЛІНУ зробити напад Гітлера несподіваним, замаскувавши свій намір попереджуючого удару, а уникнувши зосередження головних сил на кордоні – не дати здійснити німцям „Гауптшліхт” (вирішального розгрому в прикордонній битві), зірвати „Бліцкриг” (швидку перемогу у війні) та нав`язати затяжну війну – тотожну краху націонал-соціалістичній Німеччині в цілому. Задуманий СТАЛІНИМ „сценарій” – ризикований і край жорстокий, навіть у випадку його вдачі, бо неминуче вів до величезних людських втрат. Він знав про це, і пішов на це тільки для того, щоб показати всьому світові хто в цій війні агресор, а хто – тільки жертва агресії, насамперед задля отримання потрібних та корисних союзників. Тільки тепер не для здійснення світової соціалістичної революції (не до жиру – будь бо живу!), а лише для „боротьби проти фашизму” (!!!) Ось таким чином було поміняно „вітрила політичних намірів”, щоб бути „білим і пушистим” і взагалі – б у т и... Недаремно в подальшому, Анастас МІКОЯН скаже: „...СТАЛІН, фактично забезпечив „несподіваність” агресії фашистів зі всіма її тяжкими наслідками...”. І мабуть, навіть ще не нашому поколінню вирішувати – ХТО ВІН??! (СТАЛІН Й.В.). Геній чи Диявол??! Бо дуже велика вірогідність – помилитися.... Та втім – союзників було отримано і вчасно, і передбачливо надійних та спроможних надати ефективну допомогу. Довгі роки, з часів жовтневого перевороту (ОЙ- з часів Великої Жовтневої Соціалістичної Революції – це для Петра Симоненка, бо не стане й читати), відносини з правлячою верхівкою Західного Світу були різко негативними. Широко відома промова У. ЧЕРЧІЛЯ 18 листопада 1918 року перед виборцями, яка характеризує сприйняття „совдепії” в світі. Звучали на весь світ такі слова: „...Більшовики втягнули Росію в стан тваринного варварства і утримуються при владі лише ціною кровопролиття та масових вбивств... На величезних просторах країни цивілізація підлягає повному знищенню і банди більшовиків гоцають (стрибають) посередині своїх багато чисельних жертв, розвалин міст та селищ, мов отара диких бабуїнів...”. І ці слова. Панове, як не прикро, а були чистою правдою. Але пройшло понад двадцяти років і ЧЕРЧІЛЬ – ворог №1 тієї самої „совдепії” звертається безпосередньо листом до Президента США з пропозицією стати разом – союзниками цих „бабуїнів” з наміром врятувати їх , і разом боротися проти Гітлера, ними ж випещеного для удушення тієї ж „совдепії”(?!?)... Читаємо: ...”ЧЕРЧІЛЬ –РУЗВЕЛЬТУ (лист від15.06.41р.) „...Судячи з повідомлень різних джерел, що маються в моєму розпорядженні, втому числі і із самих надійних, в найближчий час німці здійснять, очевидно, могутній напад на Росію. Головні німецькі армії дислокуються на всьому просторі, протягом російського кордону від Фінляндії до Румунії і закінчують зосередження останніх авіаційних та танкових угрупувань. Якщо розпочнеться ця нова війна, ми звичайно(!) повинні надати росіянам всіляку допомогу, виходячи з того, що ворог, якого нам треба розбити – це Гітлер...” Як бачите Уїнстон ЧЕРЧІЛЬ готувався стати союзником настільки ненависної ним недавно Червоної Росії у війні проти трохи більш досконалого „чудовиська”. Ось як! Так як тепер назвати Сталіна?... Більше того, адже в 1956 році, коли Микита ХРУЩЬОВ піддав особистість СТАЛІНА страшенній обструкції, звинувачуючи у всіх смертних гріхах, „ворог №1” – Уїнстон ЧЕРЧІЛЬ – на весь світ заперечував і заявляв, що Радянському народу ПОВЕЗЛО, що в таке лихоліття Він мав такого лідера своїм керівником.... Як було завойовано таку „прихильність”, та як втілювався в практичні дії „сценарій”? І це питання теж є можливість дослідити і без архівів. Розглянемо уважніше усім відому хроніку подій, що чинилися 22 червня на самій верхівці радянської владної піраміди в перші години війни, і я думаю, що знайдемо відповідь. Опублікування журналу обліку відвідувачів кремлівського кабінету СТАЛІНА допоможе це зробити: ...3 години 30 хв. ранку 22 червня 1941року.Пройшло 15хв. з початку війни: Начальник штабу Західного Особового Військового Округу – генерал-майор КЛІМОВСЬКИХ В.Є. доповідає в Москву про наліт „люфтвафе” на міста Білорусії. ...3 години 33 хв. Пройшло 18 хвилин... Начальник штабу Київського Особового Військового Округу - генерал-лейтенант ПУРКАЄВ М.О. доповів про наліт німецької авіації на міста України. ...3 години 40 хв. Пройшло 25 хвилин... Командуючий Прибалтійським Особовим Округом генерал КУЗНЄЦОВ Ф.І., доповідає що йде бомбування Каунасу... ...3 години 45 хв. Пройшло пів години війни. Начальник Генерального Штабу зателефонував Й.В. СТАЛЛІНУ. Чи можна таке собі уявити!? Тільки через 30 хв. Опісля „несподіваного”(!) нападу ворожої армії, ЖУКОВ доповідає СТАЛІНУ про це ??? СТАЛІН же по „офіційній версії” (розповсюдженій, до речі, ЖКОВИМ та ХРУЩЬОВИМ) – „СПИТЬ НА ДАЧІ” (?). Оце і є казкою з назвою „Кому потрібна „НЕСПОДІВАННІСТЬ”!. Адже Георгій ЖУКОВ востаннє розмовляв зі Й.В. СТАЛІНИМ біля години після опівночі, щодо Директиви за №1 – і Він був у Кремлі. Виходить, що вислухавши доповідь Начальника Генерального Штабу про німецького перебіжчика та про його „шалене” повідомлення щодо початку війни вже сьогодні , „недбалий Сталін”, тільки поцікавившись – чи надіслана до військ телеграма про це, розвернувшись – поїхав з Москви і спокійнісінько СПАВ!?? Якось зовсім не схоже на Йосипа Віссаріоновича , який все життя працював тільки ночами! (Байка, та й годі!). Далі ЖУКОВ пише, що СТАЛІН після довгого мовчання в слухавку промовив : „...Приїдьте з ТИМОШЕНКО (Наркомом Оборони) до Кремля. Скажіть ПОСКРЬОБИШЕВУ, щоб він викликав усіх членів Політбюро...” ...4 години 10 хв. Пройшло 55 хвилин ... Посадові особи Військових Округів доповідають про початок вторгнення на територію Радянського Союзу сухопутних військ Німеччини. ...4 години 4о хв.. Пройшла 1 година 25хв. ... Система ППО Москви почала приводитися в бойову готовність. ...5 годин 45 хв. Пройшло 2 години 30 хв. ... Спав СТАЛІН чи не спав, а тільки через дві з половиною години опісля „несподіваного” нападу, в кремлівському кабінеті вождя почалось „екстрене засідання Політбюро”... На дипломатичному рівні теж почали створюватись дивні ситуації. Спочатку одні (німці) „були відсутні” – зателефонувати до них було просто неможливо (для вручення Ноти ДЕКАНОЗОВИМ – РІБЕНТРОПУ), а потім другі (радянські грузини) – СПАЛИ, ігноруючи все на світі, А треті, посольство у Італії у всьому складі (геть до останньої телеграфістки) поїхало кудись до Лігурійського узбережжя – „купатися”, щоб уникнути повідомлення про війну від ЧІАНО (Міністр іноземних справ в уряді диктатора МУСОЛІНІ). Тобто, обидва політичні полюси намагались замаскувати за „маскою Миру” свої вовчі пазурі. Г. ЖУКОВ пригадував: „Мене з Наркомом запросили до кабінету. СТАЛІН дуже збліднілий сидів за столом, тримаючи в руках набиту тютюном люльку. Ми – доповіли обстановку. СТАЛІН здивовано промовив: „Чи це не провокація німецьких генералів?” „Німці бомблять наші міста в Україні, Білорусії та Прибалтиці! Яка ж це провокація?!” – заперечив ТИМОШЕНКО. - Якщо потрібно організувати провокацію –відповів СТАЛІН – то німецькі генерали бомблять і свої міста...” Ось про яку „ПРОВОКАЦІЮ” говорить СТАЛІН! Про провокацію, яка дозволяє „звалити” вину за агресію на противника! З такою метою можуть бомбити і свої міста! Зуміли німці перед польською кампанією захопити свою власну радіостанцію в Глейвіці і навіть залишити на „полі бою” для більшої достовірності „консерви” (трупи своїх карних злочинців – одягнуті у польські мундири). Та й свій довід був – початок війни з Фінляндією... Не дивлячись на те, що напад вже став фактом, СТАЛІН все ще „ПОБОЮЄТЬСЯ ПРОВОКАЦІЇ!!! В чому ж тут річ?! А річ в тому, що Сталін боявся не самого нападу, а того що з допомогою якої-небудь хитромудрої пастки, Гітлер зможе ще встигнути зрежисерувати більш-менш обґрунтовану обставину для початку війни. Ось бач і РІБЕНТРОП на конференції журналістів та представників дипломатичного корпусу в Берліні – намагався звинуватити в розв`язанні війни Радянський Союз. І в меморандумі Гітлера, напад представлено як „вимушений виступ проти іудейсько-англосакських паліїв війни, їх підручних, а також євреїв із московсько-більшовицького центру”. До речі, в меморандумі, як і у виступі РІБЕНТРОПА не було навіть слова – ВІЙНА. А для беззаперечного установлення „першості” чи ініціативи здійснення акту агресії СТАЛІНУ потрібно було отримати юридичне підтвердження – „ноту” про проголошення війни. Таку ноту міг вручити лише один чоловік в Москві – посол Німеччини фон дер ШУЛЕНБУРГ. І СТАЛІН наказує МОЛОТОВУ викликати його до Кремля... За 30 хв. МОЛОТОВ повернувся і наголосив: „Німеччина оголосила нам війну”. Але це формулювання належало лише Молотову, а в самій „НОТІ”, яку передав ШУЛЕНБУРГ мова йшлася тільки виключно про „ВОЄННІ КОНТРЗАХОДИ”... Це трапилось о 5,30 ранку... Саме в ноті було написано: „З огляду неприпустимої в подальшому загрози, що створилась для Східного німецького кордону в наслідок масованої концентрації та підготовки Збройних Сил Червоної Армії, німецький уряд вважає себе вимушеним негайно застосувати воєнні контрзаходи”. Відповідну ноту одночасно було вручено і радянському послу в Німеччині ДЕКАНОЗОВУ в Берліні. До 6 години 30 хв. ранку ці обставини примусили СТАЛІНА зволікати і не надати військам наказу на відкриття вогню, відбиття удару агресора. Не надати короткий сигнал „ГРОЗА”, або „КОВО-41” чи „ОБВО-41!”... , а руками, які тряслись від напруги і розпачу, руками ЖУКОВА писати на обривку паперу зовсім безглузді директиви, фотокопії яких облетіли весь світ в кінці 90-х початку 2000-х років в книжках Віктора СУВОРОВА-РЕЗУНА. Директива за №2, як і Директива за №1 відредаговані сталінською рукою, приписували радянським військам такі дії, які фактично дозволяли німецькій армії безкарно продовжувати агресію... Наказ про те, що”... наземний кордон не переходити до особливого розпорядження...”- з точки зору СТАЛІНА, було абсолютно необхідним, бо якби в перші години війни радянська армада лише на маленькій ділянці посунула німців і опинилась по той бік кордону – важко було б довести, що саме Гітлер, а не СТАЛІН є агресором. І СТАЛІН диктує МОЛОТОВУ нову директиву, а ЧАС ЙДЕ... Дві, три , чотири ГОДИНИ без наказу на відкриття вогню, на відповідні дії... Ці чотири години стали тотожними чотирьом рокам м`ясорубки... СТАЛІН надав Гітлеру час і можливість безкарно проводити агресію, доводячи всьому світу година за годиною, свою вину в цій агресії. Десятки тисяч поранених та вбитих бійців прикордонних військ НКВС – криваві сталінські „консерви” а ля „ГЛЕЙВІЦЕ” ! Згідно ідеї гітлерівської пропаганди, ці скривавлені трупи, повинні були продемонструвати силу і міць німецької зброї. Але для світового суспільства трупи радянських вояків, вбитих німецькою армією на радянській території, стали перш за все беззаперечним доказом гітлерівської агресії. Саме таким „доказом польської агресії” Гітлер намагався довести в 1939 році світові „консерви ГЛЕЙВІЦЕ”. Саме таким доказом німецької агресії довів таки світу Сталін. Це були „сталінські консерви”, як це не прикро для нас звучить, бо після того, як справу було зроблено” вовчий норов „самої мирної держави” проявився в повному обсязі. Вже 25 червня 1941 року Сталін почав бомбити фінські міста та аеродроми, авжеж без всякої об`яви війни....Це уряди капіталістів, „світових буржуїв” повинні дотримуватись норм міжнародного права, а перша в світі „республіка трудящих” ні з ким не воювала – „надавала допомогу пригніченим класам”. „Історія Ленінградського Військового Округу” на своїх сторінках з гордістю містить такі слова: „...24 червня Ставка ДКО інформувала Військові Ради Північного фронту, Північного та Балтійського флотів, що на території Фінляндії зосереджуються німецькі війська і авіація, щоб нанести удари по Ленінграду та захопити Мурманськ і Кандалакшу.(А Ви помітили, що на фоні „22 червня” питання, яким чином виникла і війна з Фінляндією (???) – взагалі сидить тихесенько собі в тіні) Щоб випередити їхній напад, радянська авіація 25 червня нанесла бомбові удари по 18 аеродромах противника(?) , здійснив 487 вилетів літаків. Було знищено 30 ворожих(?) літаків на землі та 14 збито в повітрі. Удари по ворожих(?) аеродромах продовжувались і в наступні дні.” До того ж, за три дні до цих подій, СТАЛІН „білий та пушистий” жах як боїться всіляких ,,провокацій”... Аж ось тепер бомбить сусіда – аж гай гуде, нічогісінько насправді не знавши ні про удари по Ленінграду, ні про Мурманськ , а тим більше про Кандалакшу... Він ще вірить, що Червона Армія „могутнім ударом перенесе бойові дії на чужу територію та малою кров`ю....” Як наслідок такої зухвалої політики, того ж вечора на засіданні Парламенту Фінляндії, було наголошено, що війна починається з того ж приводу, що й зимова кампанія 1939-1940 р.р. – з нападу СРСР. 26 червня Президент Фінляндії – РЮТИ, об`явив війну Радянському Союзу... Перепрошую, так правий був В. СУВОРОВ-РЕЗУН, чи ні?!... Тобто плани війни були, агресивні плани... ТАК, БУЛИ !!! І цей приклад тому підтвердження! Цілу книгу схожих фактів (книга називається – „25 июня”) довів і Марко СОЛОНІН , чудовий літератор, історик – гордість Росії. (Таким людям зараз там важко...). Так що тут ми схопили, як кажуть, злодія за руку! Ну не був же СТАЛІН божевільним самовбивцею!? Мов мало одного німця, давай ще й з фінами потягаємось!... А було й справді небоязко. Дійсно – така сила силенна зосередилася в європейській частині СРСР, та ще й готова до дій! Ніколи СТАЛІН самовладання не втрачав! Ні на хвилину – як би того не хотілось ЖУКОВУ з ХРУЩЬОВИМ...Він чітко все тримав під контролем! Та сталося – не так, як гадалося. Перший удар противника виявився сильнішим і ефективнішим, а ніж уявлялося. Ніяк не могли від нього отямитись аж до Ленінграду , Києва, Москви... після чого ще був Крим , Кавказ, Сталінград... Пролито ріки крові, мегатонни сліз, неосяжне вселенське горе охопило нашу святу землю... Біда що не забудеться ще тисячу років, вросла в серце кожної людини навічним тату. Таким чином керівництво країною, Збройними Силами з ганьбою провалило той основний екзамен, до якого воно готувалось за рахунок крові і поту власного народу понад двадцяти років. Продемонстрували всьому світу свою повну непрофесійність в протистоянні з серйозним противником. Вже загальновідомо, що на початку війни Радянський Союз мав шалену перевагу над Німеччиною щодо чисельного та якісного складу Збройних Сил та бойової техніки. Так, на Заході у нас було зосереджено понад 24 тисяч танків, більше ніж 21 тисячу бойових літаків. Німці ж розраховували лише 3200 танками, 35% яких підлягали до статусу танкеток. Таким же було співвідношення по всім іншим показникам воєнного потенціалу. Ви спитаєте: куди ж поділася та сила, той потенціал, який готовий був здійснити Світову революцію? Він розтав... .Розтав, як сніг на весні. Всі ці тисячі танків, літаків, гармат, військові угрупування – було кинуто в жорна війни мов дрова в багаття хворостинка за хворостинкою, безглуздо витрачаючи резерви. Опір фашистам зводився до введення в не забезпечені нічим бої все нових і нових частин і з`єднань. Бойові дії(?) – були, героїзм(?) – так, був, але ці бойові дії зводились до безперервних, як правило не підготовлених контрударів, що мов хвилі щораз розбивались об берег, а потім... відхід, втрата будь-якого управління і перехід до банального „драпу”, і кінець-кінцем – полону... Рішення і команди на проведення таких „бойових дій” з фанатичною впертістю повторювались за одним і тим же сценарієм на усіх напрямах. На Північно-Західному – під Шауляєм, Даугавпілсом, Островом, Великими Луками, Старою Русою... На Західному напрямі – по лінії Мінськ-Смоленськ-Москва . Багаторазові безупинні контратаки, контрудари потім все та ж картина: відхід, „ драп”, полон і так до 10 вересня...На Півдні: під Володимир-Волинським, Бродами, Шепетівкою, Уманню... Армія виявилася нездатною до створення оборони, навіть на бар`єрних (природних) рубежах, якими являються річки: Німан, Березина , Дністер, Південний Буг, Західна Двіна, Дніпро, Десна. І інші. Дивно... А причини лежать на поверхні: Я думаю, що на сьогодні кожний курсант знає напам`ять умови, за якими застосовуються контратаки і контрудари. Це не було таємницею за семи печатями і тоді – в сорок першому. Пригадаємо їх, бо тоді стає все ясним, як день: першою умовою є вимога, щоб противника було зупинено, а до оборони перейти він ще не встиг; по-друге, його наступальний потенціал повинен бути вичерпаним, або як кажуть він „видихався”; по-третє – резервів в нього вже немає, або вони зупинені чи знаходяться так далеко, що не встигнуть надати допомогу; четвертою умовою є готовність угрупування до нанесення контрудару (підготовлене вогневе враження, організовано взаємодію і все це гарантовано забезпечено). Коротким же військовим язиком це звучить так: „Контрудар наноситься, коли противника зупинено, а негайно застосувати резерви він не може”. Червоні ж Маршали дійшли розумом до цього тільки на порозі Москви. І як тільки ці чотири умови були дотримані – прийшов успіх. Це ж проста АБЕТКА!...Не хочеться, навіть далі говорити, що кожен кожний командир, який управляє контрударом повинен знати, що робити зі своїми військами після виконання даної задачі... Це і тільки це було однією із причин невдач влітку сорок першого. Другим хибним фактором являлось невиправдане прагнення Верховного командування до лінійності у застосуванні Збройних Сил. Про можливість зосередження основних зусиль на вибраних напрямках буцімто ніхто, ніколи не чув. Тому противник завжди переважав (ЧОМУСЬ...) нас по чисельності, як при наступі, так і при обороні. Взяти оборону прикордонної смуги – всі війська розтягнуті „в нитку”, резерви – далеко. Беріть Резервний фронт, оборону по Дніпру – та ж картина, Західний фронт і навіть Можайська лінія оборони – скрізь одна загальна помилка – розпилення сил і засобів! Третє – це відсутність резервів на час, коли вони край потрібні. Всі резерви використовувались для недоцільних, тупих контрударів, коли противник сам наносив удар, стримувати його, як правило, було вже нічим. Лишались тільки дві можливості: або відхід, або – полон... При відході, важка техніка (танки, гармати і т. ін.) кидалась напризволяще. Якщо була вибухівка то техніку намагались підривати, коли не вистачало, або лишалось обмаль часу – діставалась німцям в якості трофеїв. Чому це також стало системою? Тому що забезпечення здійснювалось тільки ДО початку виконання будь-якої задачі, в ході її виконання про постачання вже ніхто не думав, як до речі і про управління. Виходило, що коли танкові частини, наприклад, і виконували поставлені завдання, то в кінці вони залишались без палива, боєприпасів і подальшого ясного уявлення щодо подальших дій... Екіпажі, як правило рятуючись від вірної смерті чи полону – залишали цілком справну бойову техніку. Четвертим фактором був шаблон в діях. Всі дії радянських військ були для німців передбаченими до дрібниць. Наприклад, вони знали що треба зготовитись біля кулеметів, коли над радянськими окопами піднімався сизий дим. Це означало, що „Івани” зараз будуть атакувати, бо запалили „останню” цигарку... А вище командування – теж не „маскувалося” – вони просто гнало людей в лобові атаки не задумуючись, з одних і тих же пристріляних німцями рубежів з впертістю самураїв – поки не кінчались „людські ресурси”. Ось чому втрати були просто жахливими. Ви, напевне поцікавитесь – так як же його треба було зупиняти!? Щоб противника зупинити і створити умови для контрудару і існує такий вид бойових дій як ОБОРОНА. Необхідно вибрати хороший рубіж, бажано з природними перешкодами (це і є бар`єрний рубіж – річка, гори, кряж і т. ін.) перед Головною смугою оборони необхідно мати передпілля, за Головною створюється Друга смуга, потім рубежі оборони: Армійський - один або два, Фронтовий, Тиловий та Державний. Створити так звані позиції відсічі - позиції , що використовують як опору під час контрударів, обладнати все це в інженерному сенсі, поставити протитанкові та протипіхотні мінні поля, прикрити їх вогнем, створити систему вогню, організувати протитанкову оборону, протиповітряну, авіаційне прикриття, при цьому підтримувати гнучке, стійке і надійне управління – як на Курській Дузі в сорок третьому, ось тоді і можна зупинити противника. Ось тоді не було б у нас і Сталінграду з Кавказом у сорок другому. Ось тоді мабуть не було б і таких втрат... А так... а так до початку грудня 1941 року Червона Армія втратила 3 900 000 чоловік полоненими, 1 775 000 вбитими, 1 970 000 пораненими та біля 590 000 евакуйовані хворими. А всього 8 235 000 ЛЮДЕЙ !!! Вдумайтесь на мить в цю страшну цифру... Оце якраз тому і потрібна НАМ ця ПРАВДА, щоб ніякі чорні червні чи сценарії ніколи на нашій Землі не повторювались! Межі газетної публіцистики, на жаль стиснуті. Тому, тим хто зацікавився такою точкою зору - до зустрічі на книжкових сторінках більш докладно... Полковник запасу Олександр ЧУМАЧЕНКО