Підручники з історії та поліція історичної пам'яті (л)
10/23/2008 | OlenaSt
http://gas-ton.livejournal.com/442426.html?view=2194490#t2194490
У світлі деяких попередніх дискусій було б дуже непогано, якби певні наші тутешні історики уважно прочитали не лише саму статтю, а й пройшлися за посиланнями.
У світлі деяких попередніх дискусій було б дуже непогано, якби певні наші тутешні історики уважно прочитали не лише саму статтю, а й пройшлися за посиланнями.
Відповіді
2008.10.23 | igorg
На жаль змішано дві важливі теми: поліція памяті й трактування
історії у підручниках. Ці теми між собою повязати доволі важко, але на мою думку їх як і більшість дописувачів в тому обговоренні поєднує єдина спільна ідея - антиукраїнство. І в цьому контексті ота стаття ніби-то має додати більшої респектабельності всьому тому. Це є вишукане антиукраїнство, дуже гарно запаковане й прикрашене. Його суть в тому, що пропонується визнати Україну разом з її історією "общей" для цілого списку націй й таку думку ніби гріх засуджуватиОднак якщо ці теми взяти окремо й поза отим контекстом то це непогана тема для дальшого обговорення.
2008.10.24 | OlenaSt
Ці "дві" теми - лише два прояви однієї і тієї самої проблеми -
міфологізації історії, зокрема задля досягнення короткострокових політичних цілей через а) обмеження свободи дослідження і б) нав'язування міфологізованої історії через освіту.З огляду на це піднята автором допису в ЖЖ тема рівною мірою стосується антиукраїнства, антифранцузства, антианглійства, антинімецтва, антияпонства, антикитайства...
Звичайно, той дрібний факт, що "Appel de Blois" підписали наразі понад 450 провідних істориків світу, зокрема, такі відомі "антиукраїнці" як Гобсбаум та Лє Гофф, то для нас дрібниця! У нас же росте своя капуста!
У нас же історія - прислужниця купки політиканів, які ось саме сьогодні зранку здобули тимчасову перемогу в боротьбі за мікрохвон чи корито. Нічого, завтра підсуєтиться інша купка, і ми старанненько, один поперед одного знов побіжимо ту нещасну історію переписувати. Вона ж, як і закони наші, - дишло!
І те, що нарешті, на 18-му році незалежності, історики почали аналізувати, якої саме історії навчають у школах, більше того, видали з цього приводу книжку під редакцією такої відомої "антиукраїнки" як Наталя Яковенко, це ж ґвалт! Як вони посміли написати, що "шкільні підручники з історії України відповідають чинній нормативно-правовій базі (державному стандартові й навчальній програмі), однак, на жаль, не відповідають ні сучасному станові історичної науки, ні потребам суспільства. Відсутність концепції історичної освіти в Україні та недостатній зв'язок учених з авторами підручників призвели до низки суттєвих недоліків концептуального та методологічного характеру" (http://khpg.org.ua/index.php?id=1224512202).
Яке взагалі право мали вчені втручатися у священний ритуал розповіді дітям історій про справи часів давноминулих?
Або ж як посмів затятий "антиукраїнець" Тімоті Гартон Еш писати: "Для историка эквивалентом эксперимента естествоиспытателя является проверка фактов всеми возможными гипотезами, вплоть до самых крайних и передача того, что кажется ему наиболее убедительной интерпретацией, на суд коллег-профессионалов и общественности. Именно так мы приближаемся, насколько это возможно, к правде о прошлом" (http://khpg.org.ua/index.php?id=1224488922).
Це ж треба, "єдина спільна ідея - антиукраїнство". Традиції совка таки не викорінювані!
Якось так трошки підзабуло панство, що історія - це наука, з усіма атрибутами, науці притаманними, на кшталт об'єкта досліджень, методології, різної там методики досліджень, а не лише збірочка казочок, солоденьких чи страшних - це вже яка вказівка згори прийде.
Он, в Росії чудову "книжку для вчителя" історії написали, де все добре розжували: «Основну увагу учнів передбачається сконцентрувати на поясненні мотивів і логіки дій властей». «…важливо показати, що Сталін діяв в конкретно-історичній ситуації, діяв (як управлінець) у повній мірі раціонально – як охоронець системи, як послідовний прибічник … країни в індустріальне суспільство, що їм керують з єдиного центру, як лідер країни, якій в найближчому майбутньому загрожує велика війна. «Великий терор» завершився відразу, як тільки Сталіну стало ясно, що монолітна модель суспільства реалізована. Це відбулося до літа 1938 року» (цит. за: http://www.dt.ua/3000/3150/64125/).
Про цю "книжку для вчителя" в нас багато писали, підкреслюючи, головним чином, небезпеку, яку автори статті в "Дзеркалі тижня" назвали в останньому абзаці: "І, нарешті, у зв’язку зі сказаним постає запитання: як нам ставитись до закликів нинішнього російського керівництва узгодити сучасні російські й українські підручники? Тобто виробити спільні оцінки подій та осіб в історії. Чи можемо ми погодитися з тією «історичною правдою», яка влаштовує очільників Кремля? Запитання риторичне. На жаль, є всі підстави стверджувати, що в царині підручників з історії Росія розв’язує новий виток ідеологічно-інформаційної війни проти України. Будьмо пильними: той, хто володіє історичною пам’яттю народу, має ключ від його майбутнього".
Але ж це жодним чином не означає, що свою власну історію Україна має писати виключно на тій-таки самій ідеологічній базі, що й "книжка для вчителя", а ще перед тим - "короткий курс", замінюючи лише "знаки": слово "російський" на "український"! Заміна знаків не зробить міфологізовану історію правдивою або ж "україннішою", вона просто полегшить роботу майбутнім міфологізаторам-переписувачам.
> Однак якщо ці теми взяти окремо й поза отим контекстом то це непогана тема для дальшого обговорення.
Дякую, що ще хоч дозволили!
2008.10.25 | igorg
Власне я не мав й не маю на думці ні дозволяти ні забороняти
Я висловив власну думку. По-суті я якихось аргументів проти й не отримав, окрім, вибачайте, емоцій й кучі посилань на авторитети.Чому я скептично ставлюся до авторитетів? Бачите, серед них чомусь нема ні японців, ні китайців, ні арабів, ні індусів. Розумієте? Це є просто погляд домінуючих націй. Тих, для кого виживання й розвиток їх культур не є питанням чи проблемою.
Мій погляд є поглядом на цю проблему націоналіста. Й мене найперше турбує проблема виживання й збереження та продовження українства як такого серед багатьох інших націй в умовах вкрай жосткої конкуренції. Конкуренція значно посилюється через процеси глобалізації й найперше у ЗМІ. Й наслідки цих процесів дуже негативні.
На мій погляд вивчення історії як науки це одна справа, а історія в шкільному підручнику це дещо зовсім інша річ. Бо окрім фактичного матеріалу підручник має ВИХОВАТИ у школяра-українця повагу до українського народу, до власної країни й до себе самого. Молода людина має зрозуміти й на рефлекторному рівні зафіксувати вельми важливі речі, аби не стати манкуртом й перекотиполем, безродним нічим.
В історичній науці це річ зовсім зайва й цілком шкідлива.
Так само й про історію для загалу. Ту історію, яку людина сприймає зі ЗМІ й продукції кіно й т.п. "Вогнем і мечем" це є погляд на історичні подіє поляка, "Адміраль" це є погляд росіянина й т.д. Хочемо чи ні, але загал сприйматиме історію не зі спеціальної наукової літератури а саме з такої продукції та частково зі шкільного підручника.
Й намарне знайти загальну й "обєктивну" історичну оцінку й трактування подій. Це нмд звичайна утопія. Суворов сприйматиметься росіянами й поляками абсолютно по-різному. Як по різному має сприйматися Петро I чи Столипін країнцями й росіянами чи Богдан Хмельницький українцями й євреями. Я не бачу в цьому проблеми.
Спроба знайти щось осереднене насправді є передвісником побудови нової суперімперії йз суперщастям, миром і добром. Чим таке обертається насправді не секрет
Стосовно юридичних заборон то мені здається що це межа де історія перестає бути наукою й стає пропагандою й інструментом політики. Заперечення голокосту в спеціальні йлітературі це одне, а винесене на загал й підкріплене авторитетом вченого це є дещо зовсім інше. Бо має відверто різні цілі. Чи не так?
З іншого боку й юридичні заборони можуть надто грубо втручатися в науку з тією ж самою метою. Аби підкріпити політичні цілі авторитетом історичної науки. Й СССР є саме таким. Й це також погано.
2008.10.26 | OlenaSt
Re: Власне я не мав й не маю на думці ні дозволяти ні забороняти
igorg пише:> Я висловив власну думку. По-суті я якихось аргументів проти й не отримав, окрім, вибачайте, емоцій й кучі посилань на авторитети.
Очевидно, ми вкладаємо різні значення в слова "аргументи". Якщо людина не хоче бачити аргументів, вона їх не побачить, зате охоче закидатиме оппоненту "емоції". Добре, далі писатиму нудно.
Отже, авторитети.
Насамперед: я на них не посилаюся, я їх згадую. Це різні речі. Можна погоджуватися чи не погоджуватися з концепцією Еріка Гобсбаума щодо націй і націоналізму, але не визнавати значення його праць для розвитку цих теорій не можна - вони стали "точкою опори" для багатьох наступних досліджень і з погляду власне концепцій, і з погляду методології та методів дослідження. Не можна сьогодні досліджувати проблеми розвитку націй і націоналізму, не згадуючи (в сенсі - не беручи до уваги доробок) Гобсбаума.
Те саме щодо Ле Гоффа: я якось відразу не зважила, що спілкуюся не з істориком, тому поясню. Школа "Анналів" (або ж "Нова історія"), вихідцем і одним з провідних представників якої є Жак Ле Гофф, зробила в історичній науці ХХ ст. приблизно те саме, що зробив Ейнштейн у фізиці ХХ ст.
І нарешті, Наталя Яковенко. Вихід у 1993 р. її книжки "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття" для багатьох істориків став точкою відліку нової - сучасної - української історії, на противагу совковій історії. З того часу вона видала багато інших досліджень, і, гадаю, вже можна говорити про наукову школу, сформовану навколо неї та її колег. Більше того, для багатьох істориків у світі саме її ім'я уособлює українську історичну науку.
Більше авторитетів я не згадувала, та й цих лише тому, що вони є "дійовими особами" обговорюваних матеріалів.
> Чому я скептично ставлюся до авторитетів? Бачите, серед них чомусь нема ні японців, ні китайців, ні арабів, ні індусів. Розумієте? Це є просто погляд домінуючих націй. Тих, для кого виживання й розвиток їх культур не є питанням чи проблемою.
Твердження пана не відповідає дійсності.
Серед уже понад 460 "підписантів", більшість яких, звісно ж, походить із "Старої Європи" (Франція, Німеччина, Велика Британія, Ітація, Іспанія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Бельгія, Голландія), США та Канади є представники "недомінуючих націй" (хоча не впевнена, чи, наприклад, голландців та швейцарців можна віднести до "домінуючих націй"). Отже, за країнами (не полінувалася, порахувала):
Ізраїль - 7,
Туреччина - 6,
Польща - 3,
по двоє - Китай, Мексика, Японія, Росія,
по одному - Ліван, Бразилія, Естонія, Туніс, Марокко, Румунія.
Представників України та Індії справді немає.
Отже, документ про свободу історичних досліджень підписали 30 представників "недомінуючих" (за визначенням пана) націй.
> Мій погляд є поглядом на цю проблему націоналіста. Й мене найперше турбує проблема виживання й збереження та продовження українства як такого серед багатьох інших націй в умовах вкрай жосткої конкуренції. Конкуренція значно посилюється через процеси глобалізації й найперше у ЗМІ. Й наслідки цих процесів дуже негативні.
Я не знаю, що пан вкладає у поняття українства, тому й обговорювати це питання не буду.
> На мій погляд вивчення історії як науки це одна справа, а історія в шкільному підручнику це дещо зовсім інша річ. Бо окрім фактичного матеріалу підручник має ВИХОВАТИ у школяра-українця повагу до українського народу, до власної країни й до себе самого. Молода людина має зрозуміти й на рефлекторному рівні зафіксувати вельми важливі речі, аби не стати манкуртом й перекотиполем, безродним нічим.
Найперша рефлекторна реакція на цей текст: а що ж тоді робити, наприклад, зі школярем-угорцем, школярем - кримським татарином, школярем-білорусом, школярем-євреєм (крамольні слова "школярем-росіянином" аж страшно писати)?
Є три варіанти: 1) для кожного з них робити окремий підручник з історії; 2) не викладати їм історію взагалі; 3) створити такий підручник, який би виховував у кожного школяра - громадянина України повагу до рідної країни та всіх її громадян. Власне саме цей третій підхід і пропонують учасники обговорення підручників.
Другий момент у цитованому абзаці, вже "теоретичний", а не "рефлекторний".
Поділ історії на "історію для науковців" та "історію для решти" - це перший крок до створення спецхранів і закритих архівів. Інакше кажучи - до тоталітаризму. Приклад сучасних російських підручників з історії я наводила. Хто вирішуватиме, що для всіх, а що - для обраних? Хто вирішуватиме, яка "історична правда" дозволена школярам, а яка - "дорослим"? Інша річ, що для різних вікових категорій історія (як і будь-який інший шкільний предмет) має викладатися з урахуванням здатності учня її сприймати.
Але головне навіть не це. Якщо у школі дітина отримуватиме певну "підрихтовану з виховними цілями" історію, а за її стінами стикатиметься із зовсім іншими "історичними фактами", підтвердженими науковими дослідженнями, то чи віритиме вона надалі "шкільній історії"? Саме це відбувалося в радянській школі наприкінці 80-х - на початку 90-х: нерідко на уроках історії у старших класах спалахували справжні "бунти". Дітям не можна брехати, навіть прибріхувати. Вони цього не пробачають.
Щодо міфологізації історії я вже писала. Крім іншого, міфологізована історія засвоюється на основі віри, а не розуму, здатності критично мислити й аналізувати інформацію. І про це також ідеться у підсумковому протоколі наради щодо підручників.
Найперша ознака цієї атрофії здатності до критичного мислення - войовниче невігластво і профанація історії, які нині квітнуть буйним цвітом. Те, як історія викладається зараз, можна назвате "м'якою формою зомбування" учнів, на відміну від практикованої нині в путінській Росії "жорсткої форми". Зомбована людина не може бути вільною.
Так само не може бути вільною людина, яку "не влаштовує" її історія. Десь на початку літа на кримському форумі відбулася цікава дискусія, спровокована фразою у статті С. Грабовського, у якій він написав, що на початку ХХ ст. рівень освіти кримських татар був низьким. Один з дописувачів обурився із цього приводу і назвав статтю образливою для кримськтатарського народу. Всі присутні на форумі історики, як один, почали доводити, що не варто соромитися своєї історії і прикрашати її брехнею.
Свою історію треба вивчати, приймати її такою, якою вона є, з усіма трагічними і ганебними сторінками, робити висновки з помилок, завжди пам'ятати її і йти вперед без жодних комплексів меншовартості чи "історичної образи".
Тоді не доведеться вишукувати вчорашніх ворогів для виправдання нинішніх поразок. Тоді не доведеться ділити історію на "для всіх" і "для обраних" або ж прикрашати її брехливими "відкриттями" чи плекати войовниче невігластво.
2008.10.26 | igorg
Так хто ж тут щось каже про брехню чи невігластво
Просто викладання історії у нас є спадком СССР. І кадри ті ж самі й метода схожа. Змінився напрям та й то не зовсім й не скрізь. Хоча позитивні зміни безумовно є. НМД історичні факти мають бути ґрунтом історичних знань. Натомість все так само крутиться навколо "вірних" інтерпретацій. Ставлення й погляди формуються не на підставі фактів, а рефлекторно.До речі, втручання ХПГ у цю справу як розцінювати?
Щодо різного погляду різних націй. Ви ж самі у гілці Освіта пишете про аборигенів Антарктиди
Щодо толерантності й сопливості. Що поробиш, ми маємо таку історію яку українці читають з валеріаною на столі. Може це і є те що відрізняє українство від інших. Небагато знайдеться народів що у 20-му столітті зазнали таких руйнівних втрат. Й це неможливо зрозуміти ліберальній успішній Європі, бо фокус їх проблем дуже далекий від наших.
Це вкрай комічно виглядає, коли їх проблеми переносяться на наш ґрунт.
Як скажімо їх акції за грудне вигодовування чи пологи стоячи
До речі, гарний матеріал від Георгія http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1225026326 дуже близько до теми
Думаю, що оті юридичні обмеження є реакцією на катастрофічне падіння моралі й такту у світі науки. Бо що мені заважає трактувати винищення індіанців в америці як цілком позитивне явище яке відкрило шлях прогресу й процвітанню на континенті. А отже є пропозиція почистити й Африку від дикунів та слабаків. Як вам така інтерпретація? А якщо це винести на загал та ще й підкріпити авторитетом науковця? Ви як, нічого не маєте проти? А знищення українців у 33-му було вимушеною необхідністю на шляху до індустріалізації України. Завдяки цьому ми маємо розвинену країну. Вам подобається? Бачите, навіть й голодомор не треба заперечувать ... А Українці взагалі не нація і їх мову поляки видумали на зло росіянам.
Прогляньте Правила Майдану. Там є дуже цікаві моменти щодо подібного. Знімемо?
Я б вітав реальну відповідальність в Україні за заперечення голодомору. Бачите, це б різко ускладнило б антиукраїнську роботу в Україні й підняло б рівень поваги до жертв.
2008.10.27 | Tatarchuk
й собі дозволю кілька зауважень
Перш за все безумовно погоджуюся з тезами про необхідність правдивої історії та неприпустимість шкільного агітпропу. Але практика показує що з цім на словах і "в умах" погоджуються абсолютно всі, окрім хіба що запеклих циників. Бісовий дядько як завжди ховається в деталях та дрібничках.Перше. Ні в якому разі не можна плутати (або робити вигляд що плутаєш) такі протиставлення як: "правдивість - неправдивість шкільної історії", "доконаність - сумнівність історичних фактів", "слушність - шкідлівість історичних теорій", "виховницька - інформаційна функції історії" і нарешті "складність - зпрощеність шкільного викладання історії".
Саме на жонгюваннях та пересмикуваннях цього робиться багато невірних та й відверто маніпулятивних висновків. Абсолютна більшість зустрінених мною статей на цю тему системно плутають або підміняють поняття, записуючи всі випадки у потрібному авторові напрямі! Це з/являється одразу ж, як тільки в статті згадується не абстрактне людство з його підручниками а конкретна країна.
Наведу приклад в дещо спрощеному випадку однієї такої "роботи". Спочатку автор пише (у моєму вільному перекладі) "Виявляється пращури українців з/явилися одночасно з неандертальцями, БУУУГАГА". Потім він знаходить епізод про давність назви "Україна" і висміює це також. Нарешті знаходить твердження в українському піручникові, що Росія була імперією і пригнічувала українців, і (вже тіпо охвачений безудержним сміхом та заохочуючи до того ж читача) не залишає каменю на камені від цієї "сумнівної тези".
В результаті маємо наступне: автор навмисно плутає (не знає, в перший раз чує) рівень викладання та рівень учня (коли береться стібати підручник для 5-го, по-старому 4-го класу) та достовірність інформації. Він "забуває" що учні не знають біології і теорії еволюції, вперше почують про неандертальців у наступному класі і те побіжно, але вже мають знати головний меседж цього уроку - що люди тут мешкають дуже давно і колись були зовсім не такими як ми зараз.
Далі він просто починає розширювати коло прикладів, яке безпорядно упорядковано (с) з єдиною метою - виставити авторів РІЗНИХ підручників зборищем ідіотів.
Відкрийте-но підручника з природознавства, панство, і почніть стібатися як багато там туфти з точки зору науки географії, хімії, фізики, біології та спеціальних дисціплін. Наскільки там вульгарно подано тему "круговорот води в природі", "твоя країна", "планети та сонце". Якщо була б поставлена відповідна мета - саме того б ефекту і досягли: мовляв укроучебники написані укродятлами, що і вимагалося довести.
Це я обізначив лише перший момент, але він НМД головний: критика не буває загальною - це критиканство. Хоча такий метод безумовно ефективнішій, ніж розбор конкретного епізоду в конкретному пілручнику.
Власне, якраз до останього я й закликаю: підручник переглядається на предмет ляпів. Конкретний. З врахуванням чи то виданий приватною персоною, чи за держзамовленням. Чи той що в школах чи як допоміжний. Чи діючий чи забракований. А також - чи він притиримується певної концепції, і якщо так - якої саме + чи відповідає зміст (на прикладах звідти ж) тій концепції.
Дякую за увагу, потім продовжу про інші аспекти.
2008.10.28 | Tatarchuk
Свободу історичних дебатів атакує поліція пам’яті (переклад)
Свободу історичних дебатів атакує поліція пам’ятіThe Guardian 23.10.08
http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=1583
Серед способів, якими чиниться обмеження свободи в Європі, один із найменш очевидних – це законодавство щодо пам’яті. Дедалі більше й більше країн запроваджують закони, в яких йдеться, що ми повинні певним чином пам’ятати й описувати ту чи іншу історичну подію, інколи під загрозою кримінального переслідування, якщо відповідь буде невірна. Яка відповідь правильна – це залежить від того, де ви знаходитесь. У Швейцарії, якщо ви скажете, що ті жахливі речі, які трапились з вірменами в останні роки існування Османської імперії, не були геноцидом, на вас чекає судове переслідування. В Туреччині вас покарають, якщо ви скажете що то був геноцид. Те, що державою визначено як істина в Альпах, є неправдою, визначеною державою в Анатолії.
Цього тижня група істориків і письменників, серед яких був і я, виступила проти цього небезпечного нонсенсу. У так званому "Appel de Blois", надрукованому в Le Monde, ми стверджуємо, що у вільній країні "не діло бізнесу чи будь-якої політичної сили давати визначення історичної правди й за допомогою каральних санкцій обмежувати свободу істориків". І ми закликаємо проти нагромадження так званих "законів про пам’ять". Серед перших, хто поставив свої підписи, були такі історики, як Ерік Гобсбавм [Eric Hobsbawm], Жак Ле Ґоф [Jacques Le Goff] і Генріх Авґуст Вінклер [Heinrich August Winkler]. Не випадково, що цей заклик з’явився у Франції, яка має найбільш свіжий, сильний і заплутаний досвід із законами пам’яті й судовими переслідуваннями у цій сфері. Усе почалося цілком незаперечно в 1990 році, коли у Франції та в деяких інших європейських країнах за заперечення нацистського Голокосту європейських євреїв та злочинів проти людства, як це визначено Нюрнберзьким трибуналом у 1945 році, на вас чекала кримінальна відповідальність. В 1995 році історик Бернард Льюїс [Bernard Lewis] був засуджений французьким судом за те, що спираючись на наявні докази і згідно з дефініцією міжнародного права піддав сумніву, що те, що трапилося з вірменами, може бути коректно описано, як геноцид.
Наступний закон, прийнятий у 2001 році, каже, що Французька Республіка визнає рабство злочином проти людства, і цьому має бути приділено "належне місце" в навчальному процесі та наукових дослідженнях. Група, яка представляє певних мешканців заморських територій Франції, подала до суду проти автора праці, присвяченої африканській работоргівлі, Олів’є Петре-Ґренуя [Olivier Pétré-Grenouilleau], звинувативши його у "запереченні злочину проти людства". Тим часом, було прийнято інший закон, який ставиться до цього із цілком іншого боку, зобов’язуючи школи внести у навчальні програми визнання "позитивної ролі", яку мала заморська присутність французів, "особливо у Північній Африці".
На щастя, у цій точці хвиля обурення привела до народження руху, названого "Свободу Історії", який очолив французький історик П’єр Нора [Pierre Nora], підпис якого також стоїть під Appel de Blois. Судову справу проти Петре-Ґренуя закрили, анулювавши статтю про "позитивну роль". Але видається неймовірним, що подібний законопроект взагалі був прийнятий в одній із найбільших демократій світу та батьківщині історичної вченості.
Подібний нонсенс є ще більш небезпечним, коли він одягає маску доброчинності. Найкращим прикладом є нещодавня спроба в ім’я "боротьби із расизмом і ксенофобією" запровадити обмеження на інтерпретацію історії в межах усієї ЄУ. Винесений на розгляд радою внутрішніх справ "проект рішення" ЄУ ініціювала міністр юстиції Німеччини Бриґіта Цупріс [Brigitte Zypries], яка запропонувала, щоб у всіх країнах-членах ЄУ "публічне заперечення, вибачення або вульгарна тривіалізація геноциду, злочинів проти людства і військових злочинів" каралися "у кримінальному порядку терміном від щонайменше одного до трьох років ув’язнення".
Хто буде вирішувати, що історичні події підпадають під означення геноциду, злочину проти людства чи військових злочинів, і що тягне на їх "вульгарну тривіалізацію"?
Міжнародне гуманітарне право вказує на певні критерії, але які події можна кваліфікувати точно, – це справа часто дуже палких дискусій. Для того, щоб гарантувати єдине трактування в широких межах ЄУ абсолютно достовірним способом, слід погодитись на список – назвімо його списком Цупріс – кваліфікованих жахів. Ви можете уявити собі закулісні торги в Брюсселі? (Польський представник до свого французького колеги: «Окей, ми погодимося на вірменський геноцид, якщо ви погодитеся нам на український голод".) Чистий Гоголь.
Позаяк деякі країни, які мають сильні традиції свободи слова, включаючи Британію, виступили проти оригінального проекту Цупріс, тепер запропонована ухвала передбачає також, що "країни-члени можуть вдатися до покарання тільки такої поведінки, яка ймовірно або у своїх намірах потривожить громадський лад, або є загрозливою, образливою і зневажливою". Отже, на практиці окремі країни й далі робитимуть це на свій власний розсуд.
Попри численні недоліки, в листопаді 2007 року це спільне рішення було ухвалено Європейським Парламентом, але в раду юстиції та внутрішніх справ так і не надійшло для остаточного схвалення. Я написав електронного листа відповідному представнику чинного французького головування в ЄУ і спитав чому, відтак отримав загадкову, але підбадьорюючу відповідь: "Проект рішення про расизм і ксенофобію не готовий для прийняття, і відкладений аж до надзвичайних парламентських зауваг". Дякую, мадам свобода: це спрацює аж до кінця цього року. Тоді дозволимо чеському головуванню в ЄУ, яке триватиме до першої половини наступного року поховати це рішення назавжди – з хорошою дозою здорового Швейківського глузду щодо історії.
Дозвольте мені бути відвертим. Я вірю, що це дуже важливо, аби нації, держави, народи й інші групи (не кажучи вже про окремих людей) визнали урочисто й публічно погані речі, які були зроблені ними або від їхнього імені. Для мене західнонімецький лідер Віллі Брандт, який мовчки став на коліна у Варшаві перед монументом жертвам і героям Варшавського ґетто, є одним із найблагородніших образів післявоєнної європейської історії. Щоб люди могли визнати ці речі, вони спершу повинні знати про них. Так само, як їх слід шанувати публічно, ці явища слід вивчати у школі. Але перед тим, як їх вивчати, їх слід дослідити. Мають бути надані докази, перевірені й просіяні, і різноманітні інтерпретації мають бути знову перевірені.
Саме цей процес історичних досліджень і дебатів вимагає повної свободи, – єдиним об’єктом чітко визначених законів про наклеп і лихослів’я повинні бути живі нині особи, а не уряди, держави чи національна гордість (як у відомій статті 301 турецького карного кодексу) . Історичний еквівалент природного наукового експерименту полягає в тому, щоб перевірити доказ проти всіх можливих гіпотез, неважливо наскільки екстремальними вони є, і тоді повідомити те, що здається історикові найбільш переконливою інтерпретацією на критичний розгляд колег-фахівців і громадського обговорення. В такий спосіб ми зможемо, наскільки це можливо, наблизитися до правди про минуле.
Як, наприклад, ви спростуєте абсурдну теорію змови, яка безперечно функціонує в деяких частинах арабського світу, що "євреї" стоять за терористичними атаками на Нью-Йорк 11 вересня 2001 року? Заборонивши будь-кому таке казати під страхом ув’язнення? Ні. Ви спростуєте її, спростовуючи цю тезу. Використавши всі доступні докази, у вільних і відкритих дебатах. Це найкращий спосіб добратися до фактів; зрештою, це найкращий спосіб, щоб боротися з расизмом і ксенофобією. Отже приєднуйтеся до нас, будь ласка, щоб попрощатись з державою-нянькою та її поліцією пам’яті.
Автор: Тімоті Ґертон Еш [Timothy Garton Ash]
Назва оригіналу: The freedom of historical debate is under attack by the memory police
Джерело: The Guardian, 16.10.2008
Переклав Михайло Мишкало
2008.10.28 | igorg
Хтось може дати історію справи історика Бернарда Льюїса?
Цікаво за що саме його було притягнуто до відповідальності. За публікації у історичних журналах чи за виступи на ТБ, у загальній пресі?До того ж дуже цікаво чому саме тема Вірмен настільки актуальна для Франції.
Мої пошуки Бернарда Льюїса привели до такого
http://www.i-r-p.ru/page/stream-event/index-10880.html
http://www.archipelag.ru/izdaniya/lewis/
http://www.globalaffairs.ru/numbers/14/4164.html
http://www.isramir.com/content/view/5579/169/
З цього складається враження що у фокусі автора не тільки й не стільки історія, скільки проблеми актуальної політики, де історія є лише інструментом чи фоном.
2008.10.28 | Tatarchuk
перед тим як поринути у пошуки
просто скажу що для мене він запам/ятався помітно ангажованим дослідом арабів та Іраку, який майже рік крутили (сторінка за сторінкою) по Радіо Свобода на початку Іракської кампанії.Творчість його неастільки мені не сподобалася, що я нею далі не цікавився і про вірменський "гамбіт" нічого не чув. Лише зауважу що його представляли як орієнталіста, але не історика (в передачах).
Те що чув - просто відвертий агітпроп, чого варті лише відсилання в історію екзотичних сект-кінжалщіків середньовіччя (асасінів) як пояснення "цівілазційної відсталості" ісламського світу. Про те що він історик - вперше дізнався з цього тексту в Гардіан. Поринаю на пошуки
2008.10.30 | igorg
І до чого тут історія як наука?!
Чому в Іспанії думають про минуле – новий Закон про історичну пам’ять.http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=1567
Про мене то це є чиста політика. Те що у нас виноситься на ВФ
2009.01.21 | igorg
Здається є дуже просте пояснення різних підходів
до історичних фактів. В сенсі того що вважати злочином. Виявляється законодавство різних країн по різному трактує що таке геноцид. Детально про це ось тут http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1232522708