05/08/2010 | stryjko_bojko

Між Гітлером і Сталіном.
http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/2009/Svoboda-2009-19.pdf

8 травня 1945 року в Европі
закінчилася Друга світова війна, в
полум’я якої було втягнуто понад
60 країн, а 110 млн. громадян
покликано до війська. Війна забра-
ла понад 60 млн. життів. Ареною
жорстокого і кривавого протибор-
ства стала Україна в силу свого
геополітичного положення.
З перших днів війни до армії і
фльоти з України влилося понад
6 млн. осіб. Половина з них заги-
нула, а кожен другий повернув-
ся додому інвалідом. Українці
працювали в Сибіру, на Уралі і у
Середній Азії, куди було вивезе-
но 550 підприємств, колгоспів і
радгоспів.
З окупованій німцями Україні
розпочався рух опору, в якому були
дві течії: радянська і національно-
самос тійницька. Радянський
підпільно-партизанський рух у
перші місяці окупації зазнав вели-
ких втрат і лише в 1942 pоку, діс-
тавши допомогу з-за лінії фрон-
т у, с т а в поширюв атися на
Наддніпрянщину.
Для німецьких окупаційних
властей був цілком несподіва-
ним широкий розмах самостій-
ницького руху, який у 1941 році
охопив не лише захід України,
а й Наддніпрянщину, Донбас,
Південь, Крим. Цей рух свідчив,
що прагнення до незалежности
України було близьке і зрозуміле
в усіх її реґіонах. Радянське керів-
ництво, плянуючи з-за лінії фрон-
ту дії партизанів, свідомо підтри-
мувало конфронтацію обох течій
антигітлерівського руху опору в
Україні.
У червні 1941 року Сталін пропо-
нував Гітлерові припинути бойо-
ві дії і погоджувався віддати йому
Україну і Білорусь — так само, як
Ленін у 1918 році. Але фюрер зне-
важливо відкинув цю пропози-
цію. Лише у 1943 році, після пораз-
ки під Сталінґрадом, Гітлер згадав
про цей варіянт за умови приєд-
нання України до Райху, бо ресур-
си України йому були потрібні для
перемоги на Заході.
Однак, Сталіна уже самого ціка-
вила перспектива „володіння“
Европою. А для цього йому була
потрібна Україна. Нищівне коле-
со війни у 1943-1944 роках вдруге
прокотилося по українській землі
– зі сходу на захід. В Україні були
задіяні головні сили Вермахту – 60
відс. його дивізій і майже полови-
на бойових частин Червоної Армії.
Ресурси України вивозились і
на схід, і на захід. У Росію і райо-
ни Середньої Азії було евакуйова-
но 3.5 млн. мешканців України, на
примусову працю до Німеччини –
2.4 млн. молодих українців. Щодо
воєнних втрат України, то сьогод-
ні загально визнано, що 2.5 млн.
українців загинули, воюючи на
фронті, а загальні втрати сягну-
ли 8 млн. осіб (це 40 відс. втрат
СРСР. За роки війни Україна втра-
тила половину свого економічного
потенціялу.
Пам’ять про війну спотворена в
Україні нашаруваннями імперської
інформації, що віддзеркалила кілька
бачень війни – сталінське, хрущов-
ське, брежнєвське. Підживлювалася
офіційна, парадна, пропаґандист-
ська версія, яка створювалася про-
тягом 1965-1980 років.
Сьогодні ті, хто вбивав україн-
ців у підрозділах НКВД „Смерш“,
„заградотрядах“, тюрмах НКВД,
слідчі, прокурори, члени „особих
совєщаній“, які нюхали порох не
на фронті, а при розстрілі патрі-
отів, зараховані до „ветеранів“
війни, а українським націоналіс-
там і досі залишено тавро „співп-
раці з Гітлером“.
Президент України Віктор
Ющенко указом від 15 квіт-
ня зобов’язав Державний комі-
тет архівів сприяти проведен-
ню виставок архівних матеріялів,
пов’язаних з участю українсько-
го народу у Другій світовій війні,
а Державний комітет телебачення
та радіомовлення – організувати
показ фільмів, виступи учасників
бойових дій і представників вете-
ранської громадськості. Чи цього
разу не буде знову повторена іде-
ологічна спадщина СРСР щодо
воєнного лихоліття в Україні?

Л. Хм.