ЕПІТАФІЇ НА ЖИВИХ
02/03/2004 | ХАЇМ ГРЕЦЬ
ХАЇМ ГРЕЦЬ
ЕПІТАФІЇ НА ЖИВИХ
1
Незабутньому П.Л.
Блукає нерозкаяна душа...
Всі будем там, така вже доля наша.
Як жив, вважали всі, що він паша,
А як помер, то виявилось - Паша.
2
Одному з так званих мерів.
Отут лежить дніпропетровський мер.
Спитає хтось - від чого він помер?
А звів його невидимий процес -
Тужив надмірно за КПСС.
3
Ще одному...
Іван Іванович, що жив, як ласий кіт,
Ледь-ледь засвоїв лиш московську мову.
Вліз до історії, не витерши чобіт.
І мав освіту.
Тільки поверхову.
4
Одному з дніпропетровських "губернаторів".
Лишився він у пам'яті нащадків
Не тим, що годував місцеву мафію,
Не тим, що шкуру з неї дер нещадно,
А тим, що поміняв всю географію.
5
Ще одному...
Водив він, кажуть, дружбу із Матросом,
Шановний цей і сановитий мрець.
За очі його звали Пилососом,
А був ні жнець, ні на дуді ігрець.
6
"Президента обрали"-
Почули ми вістку.
Президент - що ні слово, то "бля".
Поховали у славі заяложену шістку,
Котру почт грав як, бля, короля.
7
Пам'яті співочого ректора, котрий співав із янгольськими крилами за спиною.
Хто ходить кладовищем цілу ніч?
Чому він не знайшов в могилі спокій?
І пам'ятник важкий, завбільшки з піч,
А все ж гуля, страшний і одинокий.
Страшна мара - поламане ребро,
По всенькій голові синці та ґулі.
Як ліз до раю, то ключар Петро
По голові ключем додав до дулі.
8
Директорові...
Тут усюди лежить дрібний люд різночинський,
А отам, на горбку, де пани,
Вічним сном упокоївся Рома Купчинський.
Бач, живіт випира із труни.
9
Усяку рибу видно по породі.
Пролізе в'юн, де іншим рибам зась.
Отак собі рибалив на "Свободі"
Іван Рибалка.
Жирний був карась.
10
Все на цвинтарі тихо і мирно.
Сплять мерці, навкруги ні шиша.
Лиш тиняється світом ефірна
Трохи п'яна і спрагла душа.
Чи етеру а чи шпинагару,
Чи горілки
Хоч краплю пролий.
Не впаде.
Її вхопить у чару
Спраглий дух
Охримович Андрій.
11
Поховали Гайдамаху.
Я сказав би, як собаку.
Я сказав би, як собаку,
Як ховали б Гайдамаку.
А ховали Гайдамаху.
Закопали, як собаху.
12
Пам'яті М.А.
Аналітик у Верховній Раді,
Радник депутатський, майже пер.
Пер життям, немовби на параді.
Не доперши догори, помер.
Харашо у нас в странє савєтав -
Можна радити і жити тим без прощі.
Толька вот паетав, к сажалєнью, нєту.
Був один, та й той помер.
За гроші.
13
М. Городецькому.
Вінки, квітки, портретик молодецький.
Ярмолка на горбку і поряд - хрест.
Горілки ящик.
Марик Городецький
Просив згори поставить, щоб воскрес.
І він воскрес
І виліз із могили,
Лишивши там пляшок порожніх стос.
Всі зрозуміли:
Отого бурмила
Не взяли ні Єгова, ні Христос.
14
І. Шуликові
Той, чий з каміння вирізьблений лик,
В політику пішов "нє раді дєнєг".
Вважали ми, що з медом, що Шулик.
І лиш прозектор виявив - вареник.
15
Л. Т., "політичному вундеркіндові".
Жалобний почт стояв в великій залі,
Партійний бос крізь сльози спіч читав.
Помітив хтось, коли в труну поклали -
З під сподніх трохи памперс виглядав.
16
Сергієві Конєву - людині і коневі (троянському).
Бач, без потилиці дволикий.
Два язики я налічив.
Попід погруддям цим навіки
Троянський Конєв упочив.
17
Під цим хрестом лежить Витько Рябчун.
Сто років жив,
Горілку пив,
Їв шинку.
Та трафив бідоласі карачун -
Сусід зарізав.
З ревнощів.
За жінку.
18
Автоепітафія.
Жив, як умів,
Плював на ризик,
Волів триматися на хвилі.
Але зміїний мав язик,
За що його і не любили.
19
Н. А. у відповідь на замовлення епітафії.
Послушай, Наташа Абросимова,
Что за причуда? Забрось ее на...
Когда мы там будем, нам знать не дано.
Жизнь хороша, хоть она и говно.
20
Замовникам епітафій.
Не умію поза очі,
Хоч старечі,
Хоч дівочі,
Хоч жахливі,
Хоч вродливі
Епітафії писать.
От, коли людину знаю,-
Отоді її ховаю.
І тоді мені писати -
Як два пальці обіссять... чи обссять...???
(Підкажіть хтось, як правильно.)
21
Усім моїм "мерцям" бажаю жити.
Живуть - бодай, щоби так кожен жив.
І Україну щиро полюбити.
(Це тим, хто ще її не полюбив).
ЕПІГРАМИ
1
Що Медведчук - онук ведмедя, годі
Й пояснювати - істина стара.
Але покопирсайся в родоводі -
Знайдеш щура, лисицю і тхора.
ЕПІТАФІЇ НА ЖИВИХ
1
Незабутньому П.Л.
Блукає нерозкаяна душа...
Всі будем там, така вже доля наша.
Як жив, вважали всі, що він паша,
А як помер, то виявилось - Паша.
2
Одному з так званих мерів.
Отут лежить дніпропетровський мер.
Спитає хтось - від чого він помер?
А звів його невидимий процес -
Тужив надмірно за КПСС.
3
Ще одному...
Іван Іванович, що жив, як ласий кіт,
Ледь-ледь засвоїв лиш московську мову.
Вліз до історії, не витерши чобіт.
І мав освіту.
Тільки поверхову.
4
Одному з дніпропетровських "губернаторів".
Лишився він у пам'яті нащадків
Не тим, що годував місцеву мафію,
Не тим, що шкуру з неї дер нещадно,
А тим, що поміняв всю географію.
5
Ще одному...
Водив він, кажуть, дружбу із Матросом,
Шановний цей і сановитий мрець.
За очі його звали Пилососом,
А був ні жнець, ні на дуді ігрець.
6
"Президента обрали"-
Почули ми вістку.
Президент - що ні слово, то "бля".
Поховали у славі заяложену шістку,
Котру почт грав як, бля, короля.
7
Пам'яті співочого ректора, котрий співав із янгольськими крилами за спиною.
Хто ходить кладовищем цілу ніч?
Чому він не знайшов в могилі спокій?
І пам'ятник важкий, завбільшки з піч,
А все ж гуля, страшний і одинокий.
Страшна мара - поламане ребро,
По всенькій голові синці та ґулі.
Як ліз до раю, то ключар Петро
По голові ключем додав до дулі.
8
Директорові...
Тут усюди лежить дрібний люд різночинський,
А отам, на горбку, де пани,
Вічним сном упокоївся Рома Купчинський.
Бач, живіт випира із труни.
9
Усяку рибу видно по породі.
Пролізе в'юн, де іншим рибам зась.
Отак собі рибалив на "Свободі"
Іван Рибалка.
Жирний був карась.
10
Все на цвинтарі тихо і мирно.
Сплять мерці, навкруги ні шиша.
Лиш тиняється світом ефірна
Трохи п'яна і спрагла душа.
Чи етеру а чи шпинагару,
Чи горілки
Хоч краплю пролий.
Не впаде.
Її вхопить у чару
Спраглий дух
Охримович Андрій.
11
Поховали Гайдамаху.
Я сказав би, як собаку.
Я сказав би, як собаку,
Як ховали б Гайдамаку.
А ховали Гайдамаху.
Закопали, як собаху.
12
Пам'яті М.А.
Аналітик у Верховній Раді,
Радник депутатський, майже пер.
Пер життям, немовби на параді.
Не доперши догори, помер.
Харашо у нас в странє савєтав -
Можна радити і жити тим без прощі.
Толька вот паетав, к сажалєнью, нєту.
Був один, та й той помер.
За гроші.
13
М. Городецькому.
Вінки, квітки, портретик молодецький.
Ярмолка на горбку і поряд - хрест.
Горілки ящик.
Марик Городецький
Просив згори поставить, щоб воскрес.
І він воскрес
І виліз із могили,
Лишивши там пляшок порожніх стос.
Всі зрозуміли:
Отого бурмила
Не взяли ні Єгова, ні Христос.
14
І. Шуликові
Той, чий з каміння вирізьблений лик,
В політику пішов "нє раді дєнєг".
Вважали ми, що з медом, що Шулик.
І лиш прозектор виявив - вареник.
15
Л. Т., "політичному вундеркіндові".
Жалобний почт стояв в великій залі,
Партійний бос крізь сльози спіч читав.
Помітив хтось, коли в труну поклали -
З під сподніх трохи памперс виглядав.
16
Сергієві Конєву - людині і коневі (троянському).
Бач, без потилиці дволикий.
Два язики я налічив.
Попід погруддям цим навіки
Троянський Конєв упочив.
17
Під цим хрестом лежить Витько Рябчун.
Сто років жив,
Горілку пив,
Їв шинку.
Та трафив бідоласі карачун -
Сусід зарізав.
З ревнощів.
За жінку.
18
Автоепітафія.
Жив, як умів,
Плював на ризик,
Волів триматися на хвилі.
Але зміїний мав язик,
За що його і не любили.
19
Н. А. у відповідь на замовлення епітафії.
Послушай, Наташа Абросимова,
Что за причуда? Забрось ее на...
Когда мы там будем, нам знать не дано.
Жизнь хороша, хоть она и говно.
20
Замовникам епітафій.
Не умію поза очі,
Хоч старечі,
Хоч дівочі,
Хоч жахливі,
Хоч вродливі
Епітафії писать.
От, коли людину знаю,-
Отоді її ховаю.
І тоді мені писати -
Як два пальці обіссять... чи обссять...???
(Підкажіть хтось, як правильно.)
21
Усім моїм "мерцям" бажаю жити.
Живуть - бодай, щоби так кожен жив.
І Україну щиро полюбити.
(Це тим, хто ще її не полюбив).
ЕПІГРАМИ
1
Що Медведчук - онук ведмедя, годі
Й пояснювати - істина стара.
Але покопирсайся в родоводі -
Знайдеш щура, лисицю і тхора.