Віртуальна країна (політична фантазія)
08/22/2005 | prologue
ПЕРЕДМОВА
Блукаючи нетрями Інтернету, натрапив я на дивний сайт, який мав якісно інші властивості, ніж будь-які інші. Постійні мешканці того сайту називають його не сайтом, а віртуальною країною. Та країна має власну назву й, звичайно, адресу, але, нажаль, відповідальні особи тієї країни взяли з мене слово, що я збережу в таємниці й перше, й друге. На щастя, про все інше я можу розповідати цілком вільно, бо то, як ви незабаром переконаєтеся, напрочуд демократична країна. Раз туди потрапив я, то цілком слушно припустити, що там могли побувати й ще дехто з наших користувачів. Отже, розпочинаючи розповідь про Віртуальну країну (даю їй таку умовну назву), я запрошую і всіх, хто щось знає про неї не мовчати, а втручатися у мою розповідь: щось доповнювати, щось виправляти, або й заперечувати. Головне тільки не видайте її справжню назву (слова треба додержуватися!), ну, й звичайно, не чипайте священних корів! Але про них поговоримо згодом.
КОРДОНИ ВІРТУАЛЬНОЇ КРАЇНИ
Віртуальна країна, ясна річ, і кордони має віртуальні. На практиці це означає, що кордони з сусідами залежать від стосунків з ними. Добрі стосунки – й кордони Віртуальної країни розширюються до крайньої межі, погані – переміщуються у напрямку до її столиці залежно від ступеню „поганості”. Такі кордони, як ви зараз переконаєтеся, є дуже розумний винахід, тому їх і назвали „РОЗУМНИМИ КОРДОНАМИ”. Справді, вони дозволяють ефективно регулювати стосунки з сусідами і завжди уникати конфліктних ситуацій. У свою чергу це дозволило скоротити армію, бо в ній просто відпала потреба. Надумає ворог підкорити Віртуальну країну, а що це означає? Це значить, що підкорена країна буде цілком підпорядкована його волі – що не накаже, одразу виконає, а ні так ... начувайся! Надумає, кажу, ворог підкорити Віртуальну країну, ... а ось тут і криється головна хитрість, що обеззброює ворога ліпше від будь-якої армії! Тільки ворогові щось заманеться, а йому це вже наперед із власного бажання доброю волею віддають, подають, виконують, хлібом-сіллю зустрічають та ще й свято миру й дружби народів влаштовують! А святкувати там уміють! Куди там! Нам і не снилося! Ну що ж тоді ворогові робити? Візьме він, сердега, оті добровільні дари та й іде додому, як дурень ошуканий. Так тобі й треба, воріженьку!
Блукаючи нетрями Інтернету, натрапив я на дивний сайт, який мав якісно інші властивості, ніж будь-які інші. Постійні мешканці того сайту називають його не сайтом, а віртуальною країною. Та країна має власну назву й, звичайно, адресу, але, нажаль, відповідальні особи тієї країни взяли з мене слово, що я збережу в таємниці й перше, й друге. На щастя, про все інше я можу розповідати цілком вільно, бо то, як ви незабаром переконаєтеся, напрочуд демократична країна. Раз туди потрапив я, то цілком слушно припустити, що там могли побувати й ще дехто з наших користувачів. Отже, розпочинаючи розповідь про Віртуальну країну (даю їй таку умовну назву), я запрошую і всіх, хто щось знає про неї не мовчати, а втручатися у мою розповідь: щось доповнювати, щось виправляти, або й заперечувати. Головне тільки не видайте її справжню назву (слова треба додержуватися!), ну, й звичайно, не чипайте священних корів! Але про них поговоримо згодом.
КОРДОНИ ВІРТУАЛЬНОЇ КРАЇНИ
Віртуальна країна, ясна річ, і кордони має віртуальні. На практиці це означає, що кордони з сусідами залежать від стосунків з ними. Добрі стосунки – й кордони Віртуальної країни розширюються до крайньої межі, погані – переміщуються у напрямку до її столиці залежно від ступеню „поганості”. Такі кордони, як ви зараз переконаєтеся, є дуже розумний винахід, тому їх і назвали „РОЗУМНИМИ КОРДОНАМИ”. Справді, вони дозволяють ефективно регулювати стосунки з сусідами і завжди уникати конфліктних ситуацій. У свою чергу це дозволило скоротити армію, бо в ній просто відпала потреба. Надумає ворог підкорити Віртуальну країну, а що це означає? Це значить, що підкорена країна буде цілком підпорядкована його волі – що не накаже, одразу виконає, а ні так ... начувайся! Надумає, кажу, ворог підкорити Віртуальну країну, ... а ось тут і криється головна хитрість, що обеззброює ворога ліпше від будь-якої армії! Тільки ворогові щось заманеться, а йому це вже наперед із власного бажання доброю волею віддають, подають, виконують, хлібом-сіллю зустрічають та ще й свято миру й дружби народів влаштовують! А святкувати там уміють! Куди там! Нам і не снилося! Ну що ж тоді ворогові робити? Візьме він, сердега, оті добровільні дари та й іде додому, як дурень ошуканий. Так тобі й треба, воріженьку!
Відповіді
2005.08.22 | prologue
Re: Ще раз про назву „Віртуальна країна”
ЩЕ РАЗ ПРО НАЗВУ „ВІРТУАЛЬНА КРАЇНА”Назва ця буде дуже часто зустрічатися в моїй оповіді, тому, щоб мені легше було писати, а вам, шановні форумчани, читати, надалі я писатиму назву „Віртуальна країна” скорочено: В. країна. Я зарані відкидаю будь-які інсинуації на цю тему і не беру на себе жодної відповідальності за те, що комусь може щось уявитися. Як, наприклад, адміністраторові одного нетутешнього форуму здалася непристойною частина слова „потреба”, яке я написав виключно З ДОБРИМИ НАМІРАМИ, і він цнотливо виправив його ось таким чином: „потр###”. Після того я намагаюся сам триматися у МЕЖАХ ПРИСТОЙНОСТІ й не вживаю деякі сумнівні слова, які до цього за наївністю вважав цілковито невинними. Але з того вийшла інша проблема: вишукуючи непристойні буквосполучення у пристойних словах, я помітив, що вони (ті буквосполучення) залишаються в моїй пам'яті, і я почав знаходити їх навіть у таких словах, сама згадка про які з такої точки зору є святотатством. Чудовий приклад для тези „протилежності збігаються”! Справді, НАДМІРНА ЦНОТЛИВІСТЬ, як бачите, породила РОЗПУСНІ ДУМКИ.
2005.08.22 | prologue
Re: Свобода слова у В. країні
СВОБОДА СЛОВА У В. КРАЇНІУ В. країні перемогла демократія і тепер її громадяни насолоджуються свободою слова. Але ніщо у цьому світі не може досягти абсолютної досконалості. Дарма праці й намагатися – обов'язково вийде казна що! Тому й СВОБОДА СЛОВА мусить мати РОЗУМНІ МЕЖІ.
– А де вони, ті РОЗУМНІ МЕЖІ? – запитали свого часу громадяни, якім не терпілося почати банкет вільного слова.
На щастя, відповідь довго шукати не прийшлося, її очевидним чином підказали вдало впроваджені РОЗУМНІ ДЕРЖАВНІ КОРДОНИ, про які я писав вище.
– А знайдіть їх самі, шановні друзі, відказали мудрі керівники В. країни. Починайте говорити, критикуйте, рухайтеся думками і в шир, і в глиб, злітайте у височінь, поки не зачепите КОГОСЬ, кому ваша критика не сподобається. Тоді, щоб уникнути конфлікту, задкуйте аж поки конфлікт залагодиться – от так ви й знайдете РОЗУМНІ МЕЖІ СВОБОДИ СЛОВА.
– Так не годиться! – запротестували громадяни. – Це ж скільки ґуль нам наб'ють, скільки рогів, образно кажучи, нам поламають поки ми знайдемо ті РОЗУМНІ МЕЖІ! Покажіть хоч ті межі, за якими битимуть найболючіше!
– Добре, – пішла на поступки влада, – ось бачите тих корів, що гуляють по вулицях міст? Так знайте, що вони – священні, й зачіпати їх ні в якому разі не можна! Навіть славословити їх всує заборонено! Одним словом, СВЯЩЕННІ КОРОВИ від рогів до копит!
– Добре! – Погодились громадяни. – А вас, принаймні, критикувати можна?
– А нас за що? – здивувалася влада.
Ну як би там не було, а для першого разу достатньо порозумілися...
2005.08.22 | prologue
Re: Перший переступ РОЗУМНОЇ МЕЖІ
ПЕРШИЙ ПЕРЕСТУП РОЗУМНОЇ МЕЖІСвобода п'янить. Хочеться якось поліпшувати нашу дійсність, удосконалювати закони й порядки. От і зібралися ідейно натхнені громадяни та й написали маніфест, який починався словами: „Кожна людина має право...”. А далі тих прав було аж дванадцять чи то навіть двадцять! Ніхто вже зараз не пам'ятає. Чудові такі права! Ось тут і наткнулися вони на першу РОЗУМНУ МЕЖУ. Та ще й яку! На межу із ріг священних корів, що бігли на них широким фронтом, наставивши оті самі роги. Що ж сталося? А от що! Образилися священні корівки (і було таки за що!):
– Як це „кожна людина має право”?! Ви на що натякаєте? Ми це вже проходили: для людей права, а коровам що?! Та чого там з ними розмовляти (корови, як бачите, були такі, що говорять)! На роги їх фашистів (коров'яча лайка така)!
Ну, маніфест, звичайно, розірвали на дрібні шматочки, корівок як могли заспокоїли – запевнили, що навіть слово погане таке „людина” віднині нікому вживати не вільно буде. Словом, перемогли дружба й миролюбність, а також започаткувалася перша РОЗУМНА МЕЖА СВОБОДИ СЛОВА.
2005.08.22 | prologue
Re: Перспектива добробуту для громадян В.країни
ПЕРСПЕКТИВА ДОБРОБУТУ ГРОМАДЯН В.КРАЇНИПолітика політикою, але рано чи пізно в житті навіть самого свідомого громадянина приходить момент, коли ЖИТЕЙСЬКІ ПРОБЛЕМИ вимагають негайного розв'язання. Тоді, врешті-решт, все зводиться до проблеми грошей, точніше, до питання, де їх узяти?
Ось чому суспільство аж схлюпнулося, коли почуло, що синочок всенародно обраного Керівника – героя В. країни, загального улюбленця – розбагатів, торгуючи ПЛОДАМИ СВОБОДИ. Меткий такий хлопчина, молодий, як кажуть, та ранній, і бізнес дуже вигідний виявився! Охочих одразу – видимо-невидимо! Але є проблема, де ж ті ПЛОДИ СВОБОДИ „произрастают” і коли буде сезон збирання? Синочка – і не питай! Молодь нечемна тепер, не тільки правди не скаже, але й нагрубіянить.
– По фігу (щоб не сказати гірше) мені ваші проблеми з вами заодно!” – відповів через свого охоронця, а сам і розмовляти не став.
Послали тоді до батька кореспондентів з отими питаннями, що збудили такий суспільний інтерес. Кореспондент – це така професія, щоб задавати, значить, питання, а коли відповіді не почув, то відповідати самому. Батько на додачу до раніше названих чеснот ще й дуже любив дітей. Бувало слухаєш його і тільки й чуєш: „МАТИ ... ДИТИНКА ... НАШІ БАТЬКИ...”. Але „НАШІ ДІТИ”, „КОЖНА ДИТИНКА”, „ДІТОЧКИ” помітно переважали (як було підраховано, здається, Ківаловим) за частотою використання. Віртуальний світ – світ парадоксів! Ось вам ще один! Будь яка чеснота, якщо не має РОЗУМНОЇ МЕЖІ, може переродитися у щось протилежне. От і в даному випадку ЛЮБОВ ДО ДІТОЧОК призвела спочатку до прикрого непорозуміння. Батько образився:
– У приватну справу, – мовляв, – втручаєтеся! Зізнавайтеся, хто мого синочка „замовив” (для прояснення ситуації треба сказати, що тривалий час кореспондентів у В.країні часто використовували не за призначенням)!
Але, на щастя, взяли гору інші чесноти, згадав батько про свободу й демократію і врешті-решт відповів, хоч і трохи ухильно:
– Точно не скажу, де він ті ПЛОДИ збирав. Одне знаю – я йому сказав: „Сину, босими ногами йди на сніг і заробляй!”. І він це робить... Він у мене слухняний такий!
Відтоді й пішла така чутка гуляти, що ПЛОДИ СВОБОДИ дозрівають узимку, коли мороз, і добратися до них можна не інакше як босоніж. Тепер гарячі голови з нетерпінням чекають холодної зими. Якщо прогнози аналітиків справдяться, то цієї зими В.країна залишить далеко позаду найрозвиненіші країни за рівнем життя, якщо ж ні – то за кількістю гострих респіраторних захворювань. Так чи інакше, а все одно випередить!