Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві. (/)
06/12/2006 | Юрій Шеляженко
http://exlibris.org.ua/defilada/index.html
-----
http://exlibris.org.ua/defilada/r18.html
НОТА
Міністерство закордонних справ України
Вих. № 229/AS 24.08.1997р.
Конфідентно
Г-ну Приймакові В.,
Міністру закордонних справ
Московського царства
(Російської держави)
Ваша ексцеленціє!
Уряд України висловлює занепокоєння певними подіями і виявами активности деяких репрезентантів окремих прошарків російського суспільства, які спостерігаються на теренах Російської держави останнім часом. Деякі дії і вислови означених елементів мають виразно антиукраїнський характер і містять небезпечні для подальшого мирного співіснування націй на евразійському просторі інвективи. Цілком поділяючи твердження уряду Московського царства в тому, що російська нація та її зверхники і Його Величність Цар Борис II повною мірою лояльні до України, а вищеозначені ексцеси суть вияви марґінальних верств незначної кількости людности царства, не можемо не звернути Вашої уваги на ці вельми малоприємні для обох сторін вияви.
Жодним чином не беручи під сумнів державну самостійність Московського царства, водночас виходячи з доктрини обмеженого суверенітету дружніх Україні держав, яка необхідна для їх же безпечного існування, уряд України просить Вас, Ваша ексцеленціє, довести до відома уряду Царства та особисто Його Величности Царя Бориса II деякі побажання, рекомендовані до виконання. Певні, що в разі цілковитого і безрезистантного виконання низки заходів, що їх уряд України дуже чемно суґестує урядові Царства, взаємини між нашими братніми державами і спорідненими націями набудуть нового, вищого звучання в сфері дружби, миру і добросусідства.
Тому, виходячи з того, що
а) на терені Царства з'явились групи радикально налаштованої молоді з числа студентів і люмпену, а також т. зв. творчих інтелектуалістів, які ведуть крамольні розмови, мовляв, Росія не може бути незалежною державою без України, а тим паче, відновити колишню Російську імперію, в якій Україна була б Малоросійською губернією, як то вже було до 1941 року, кажуть також, що такі споконвічно українські землі, як Кубань, Дон, Північна Слобожанщина, мають належати до Російської держави, ба більше, ведуться розмови про об'єднання в одну велику державу під назвою “Російська Федерація” таких цілком самостійних і суверенних, проте абсолютно дружніх і лояльних до України країн, як Далекосхідна республіка, Уральська конфедерація та Сибірське ханство, вони ж, ці деструктивні елементи, розповсюджують стовідсотково сфальсифіковані історичні роботи, видані за похмурих часів Імперії та кривавих років Союзу, які у викривленому світлі подають історичні факти, як-от: взяття і спалення українським гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним міста Москви, що мало на той час стратегічне значення для зміцнення україно-російської дружби. Неправдиво оцінюють Велику Конотопську битву, що розставила певні геополітичні акценти на терені Східної Европи, перекручують значення великої Лютневої Демократичної революції, здійсненої українськими полками у Петрограді 1917 року тощо;
б) у деяких колах офіцерського складу середнього кшталту сил самооборони Московського царства (поручники, штабс-капітани, прапорщики) циркулюють (уряд України свідомий того, що це все, як правило, значною мірою є результатом посиленої дії алкогольних субстратів) настрої, що нібито російське воїнство обмежене в доступі до стратегічного управління військами, що всі засадничі посади займають українські старшини (офіцери і генерали) з числа сил ОКУВР (обмеженого контингенту Українського Війська в Росії), що зарплата в українських офіцерів вища, бо вони отримують її в гривнях, тоді як російські офіцери — в інфляційних рублях, що дослужитися російський офіцер може лише до майора (ми ж знаємо, господине міністре, що це не так, бо я сам бачив чоловіка в однострої самооборони Царства з пагонами підполковника. — Т.У.), тому ходять розмови про можливість створення антиукраїнського військового блоку, збройну потугу якого склали 6: самооборона Царства, “Зелений леґіон” Білоруської армії, литовські стрільці та Окремий кавалерійський корпус Сибірського ханства;
в) засобами самвидаву (комп'ютер, зірокс-машина, лейзер-принтер) виходить і розповсюджується серед екстремістських кіл нереґулярний журнал “Аліменти” під редакцією якогось А. Дугова, який рясніє псевдоаналітичними статтями на теми історії, політики, геополітики, антропології тощо, зокрема, там містяться відверто ворожі обом (українському та російському) братнім народам максими, як-от: “без розвалу і розчленування України як єдиної держави немислима і неможлива Російська Держава в своїх одвічно питомих землях”, “антропологічно великороси належать до арійської раси, як також білоруси, германці, скандинави і — незважаючи на специфічний розріз очей та колір шкіри — японці, тоді як малороси вкупі з балканцями, кавказцями, романо-еспанцями та персами належать до середземноморсько-малоазійської раси”, “Українське державне утворення — історичне непорозуміння, яке виникло як геополітичний ексцес усупереч усім законам логічного і справедливого розвитку цивілізації, тому завдання російських патріотів — ліквідувати цей політико-адміністративний паралакс і відновити status quo” (під status quo господин Дугов, очевидно, розуміє існування Імперії в кордонах 1913 року. — Т.У.);
г) серед окремих представників кліру Єдиної Помісної Руської Православної Церкви (Київський Патріархат), а також аґресивно й аптипатріотично та, на пащу думку, латентно атеїстично налаштованих парафіян ширяться розмови про можливість виходу парафій РПЦ на терені царства з канонічного підпорядкування Київському Патріархату і утворення РАПЦ (Російської автокефальної православної церкви) з канонічним підляганням Вселенському (Константинопольському) Патріархові, а паче того — утворення Московської Патріархії (що, вочевидь, буде до повного абсурду неканонічно. — Т.У.), бо мотивують ці господа свої вимисли тим, що, мовляв. служба Божа у церквах РПЦ КП правиться не зовсім зрозумілою московитам українською мовою, а натомість пропонують впровадити у літургію рязансько-вологодський діалект з елементами мертвої церковнослов'янської мови, до того ж вони стверджують (хибно. — Т.У.), що буцімто гроші, зібрані з парафіян на терені Царства, буйним потоком пливуть у Київ, також серед певної частини інтелектуалів робляться спроби перекладів Святого Письма, Псалтиря та молитовників на рязано-вологодський діялект, який вони оголошують “вєлікорускім язиком”;
г) за недогляду органів місцевої влади час від часу на будинках адміністрації, промислових та житлових спорудах невідомі зловмисники псевдодемократичного та неокомуністичного забарвлення вивішують біло-синьо-червоні та просто червоні фани, при чому чинять акт вандалізму щодо державних царських триколорів (біло-жовто-чорних) та дружніх синьо-жовтих стягів, також незмивальною фарбою малюють на царських орлах зірку з серпом і молотом, а на державних тризубах — ліву свастику;
д) не применшуючи історичної ролі та звитяги РОА (Руской освободітєльной армії), яка боролась на два фронти — проти Сталіна і проти Гітлера і внесла свій посильний внесок у розгром Українським Військом спочатку сталінсько-більшовицької кліки, а згодом гітлерівсько-нацистської тиранії, мусимо зазначити, що серед поспільства Царства інкубується фальшивий міт про антиукраїнський і месіянський характер РОА, яку згодом українська окупаційна мілітарна адміністрація звела до рівня сил самооборони, обеззброївши й поставивши на ключові посади українських старшин та генеральних старшин, тому в певних марґінальних люмпенізованих прошарках утворюються банди т. зв. РНСО (російської народної самооборони), які, на противагу офіційним силам самооборони Царства, вбачають в Україні потенційного противника, провадять підпільні мілітарні вишколи, носять камуфляжні однострої, впровадили свою символіку (ліву свастику в обрамленні восьмикутної зірки), виготовляють та розповсюджують листівки та літературу підривного характеру. Розробляють доктрину евразійської єдности, за якою на терені Російської Імперії в кордонах 1913 року має бути утворено єдину централізовану російську державу з центром у Москві; ба більше, вони розшукують ще подекуди вцілілих комбатантів РОА і запрошують їх на зустрічі з невідомою молоддю;
е) вороги україно-російської дружби, єдности та мирного добросусідського співіснування готують удар на ще одному фронті — лінґвістичному: в середовищі інтелектуалістів, літераторів та науковців виникають розмови про можливість упровадження у сфери шкільної та вищої освіти, книгодрукування, газетної та журнальної справи, а також в адміністративне, юридичне та науково-технічне користування рязано-вологодського діялекту, що його вони називають “русскім язиком” (як компроміс, погоджуються на курсько-орловський діялект, посилаючись на маловідомого лінґвіста 40-х років Й. В. Джуґашвілі), а деякі гарячі голови пропонують внести поправку в конституцію Царства і записати, що “русскій язик” є другою після української державною мовою на всій території Росії;
є) в московському видавництві “Головешка” вийшов друком роман якогось г-на Налівайкова “Парад в Кієвє”, написаний цим самим рязано-вологодським діалектом, у якому автор-борзописець все перевертає з ніг на голову, по-блазенському переписує історію, починаючи від 1941 року — початку Другої Світової війни, за версією цього писаки сталінські опричники зупинили україно-німецькі війська восени 1941 року під Москвою, згодом перейшли у наступ, 7 листопада 1943 року взяли Київ і провели там дефіляду на честь річниці большевицького заколоту у Петрограді 1917 року; в своєму пасквілі цей писака зводить наклепи на великий український народ, кидає тінь на чисту і безкорисливу україно-російську дружбу, ганьбить блиск і славу української зброї, протягує апологетику комуно-більшовицької ідеології, блюзнірствує щодо пам'яти полеглих вояків за волю України і свободу Росії, святотатствує над могилами і прапорами, сіє сумнів і спокусу в душі маловірів і нетривких духом, зрештою, просто знущається над українською ідеєю та російськими сокровенними помислами.
МЗС України шанобливо складає реляцію МЗС Царства, аби означені донесли до уряду царства та особисто до Його Величности Бориса II позицію уряду України щодо усього вищевикладеного та цілком ненав'язливі рекомендації:
а) в усі осередки прихильників т. зв. “Російської федерації” (далі — федерастів) вкорінити спеціяльно вишколених і добре навчених аґентів КГБ (Колеґіуму громадянської безпеки), які би зсередини розкладали і розколювали осередки федерастів, аби на “День X” всі вони були під рукою, для цього КГБ Царства щільно координувати свої дії з СБУ (Службою братерства України);
б) у рядах сил самооборони Царства провести ретельне чищення старшинського (офіцерського) складу, викрити усі організації зловмисників, провести показові військово-польові суди. Для цього військовій прокуратурі сил самооборони Царства щільно координувати свої дії з ОВ ОКУВР (Особливим відділом Обмеженого континґенту Українського Війська в Росії);
в) взяти на облік КГБ всі засоби множильної техніки. Власників комп'ютерів, зіроксів, принтерів, друкарських машинок та ротаторів попередити про персональну їхню відповідальність за можливе тиражування підривної літератури. Згаданого А. Дугова впіймати, судити показовим судом, журнал “Аліменти” закрити, щільно координувати свої дії з резидентурою СБУ в Москві;
г) міністерству у справах релігії уряду Царства закрити 1000 (одну тисячу) церков, де хоч якось було помічено ознаки скверни аитикиївського сепаратизму, згодом храми відкривати на прохання парафіян за умови їхнього письмового засвідчення вірности Київському Патріархові. Щільно координувати свої дії з Держкомітетом України у справах релігії і культів:
ґ) міністерству легкої промисловости Царства та закладам торгівлі обмежити виготовлення та продаж червоної, синьої та білої тканин, аби унеможливити виготовлення небажаних прапорів, чорну та червону фарбу продавати по талонах, за консультаціями звертатися до міністрів промисловости та торгівлі на пенсії;
д) комбатантам РОА роз'яснити, якими мають бути їхні спогади, Організацію РНСО заборонити постановою Боярської Думи, виконання покласти на полк спеціального призначення ОКУВР. Військовиків сил самооборони до операції знешкодження РНСО не допускати:
е) міністерству освіти Царства підготувати — за попередньою назвою — “Валуєвський циркуляр” (за прізвищем міністра), яким заборонити в школах та книгодрукуванні рязано-вологодський діялект, прозваний “рускім язиком”, Цареві Борису II, який перебуває на відпочинку в місті Емс, подати на підпис указ про заборону згаданого діялекту:
є) увесь наклад наклепницького роману “Парад в Кієвє” спалити. Причетних до його видання судити, а щодо автора г-на Налівайкова, то зініціювати проти нього народний гнів і винесення фатви на зразок присуду Салману Рушді покійним аятолою Хомейні за твір “Сатанинські вірші”.
За цим залишаюся з найправдивішою повагою — міністр закордонних справ України
Тарас Удовиченків
м. Київ.
-----
http://exlibris.org.ua/defilada/r18.html
НОТА
Міністерство закордонних справ України
Вих. № 229/AS 24.08.1997р.
Конфідентно
Г-ну Приймакові В.,
Міністру закордонних справ
Московського царства
(Російської держави)
Ваша ексцеленціє!
Уряд України висловлює занепокоєння певними подіями і виявами активности деяких репрезентантів окремих прошарків російського суспільства, які спостерігаються на теренах Російської держави останнім часом. Деякі дії і вислови означених елементів мають виразно антиукраїнський характер і містять небезпечні для подальшого мирного співіснування націй на евразійському просторі інвективи. Цілком поділяючи твердження уряду Московського царства в тому, що російська нація та її зверхники і Його Величність Цар Борис II повною мірою лояльні до України, а вищеозначені ексцеси суть вияви марґінальних верств незначної кількости людности царства, не можемо не звернути Вашої уваги на ці вельми малоприємні для обох сторін вияви.
Жодним чином не беручи під сумнів державну самостійність Московського царства, водночас виходячи з доктрини обмеженого суверенітету дружніх Україні держав, яка необхідна для їх же безпечного існування, уряд України просить Вас, Ваша ексцеленціє, довести до відома уряду Царства та особисто Його Величности Царя Бориса II деякі побажання, рекомендовані до виконання. Певні, що в разі цілковитого і безрезистантного виконання низки заходів, що їх уряд України дуже чемно суґестує урядові Царства, взаємини між нашими братніми державами і спорідненими націями набудуть нового, вищого звучання в сфері дружби, миру і добросусідства.
Тому, виходячи з того, що
а) на терені Царства з'явились групи радикально налаштованої молоді з числа студентів і люмпену, а також т. зв. творчих інтелектуалістів, які ведуть крамольні розмови, мовляв, Росія не може бути незалежною державою без України, а тим паче, відновити колишню Російську імперію, в якій Україна була б Малоросійською губернією, як то вже було до 1941 року, кажуть також, що такі споконвічно українські землі, як Кубань, Дон, Північна Слобожанщина, мають належати до Російської держави, ба більше, ведуться розмови про об'єднання в одну велику державу під назвою “Російська Федерація” таких цілком самостійних і суверенних, проте абсолютно дружніх і лояльних до України країн, як Далекосхідна республіка, Уральська конфедерація та Сибірське ханство, вони ж, ці деструктивні елементи, розповсюджують стовідсотково сфальсифіковані історичні роботи, видані за похмурих часів Імперії та кривавих років Союзу, які у викривленому світлі подають історичні факти, як-от: взяття і спалення українським гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним міста Москви, що мало на той час стратегічне значення для зміцнення україно-російської дружби. Неправдиво оцінюють Велику Конотопську битву, що розставила певні геополітичні акценти на терені Східної Европи, перекручують значення великої Лютневої Демократичної революції, здійсненої українськими полками у Петрограді 1917 року тощо;
б) у деяких колах офіцерського складу середнього кшталту сил самооборони Московського царства (поручники, штабс-капітани, прапорщики) циркулюють (уряд України свідомий того, що це все, як правило, значною мірою є результатом посиленої дії алкогольних субстратів) настрої, що нібито російське воїнство обмежене в доступі до стратегічного управління військами, що всі засадничі посади займають українські старшини (офіцери і генерали) з числа сил ОКУВР (обмеженого контингенту Українського Війська в Росії), що зарплата в українських офіцерів вища, бо вони отримують її в гривнях, тоді як російські офіцери — в інфляційних рублях, що дослужитися російський офіцер може лише до майора (ми ж знаємо, господине міністре, що це не так, бо я сам бачив чоловіка в однострої самооборони Царства з пагонами підполковника. — Т.У.), тому ходять розмови про можливість створення антиукраїнського військового блоку, збройну потугу якого склали 6: самооборона Царства, “Зелений леґіон” Білоруської армії, литовські стрільці та Окремий кавалерійський корпус Сибірського ханства;
в) засобами самвидаву (комп'ютер, зірокс-машина, лейзер-принтер) виходить і розповсюджується серед екстремістських кіл нереґулярний журнал “Аліменти” під редакцією якогось А. Дугова, який рясніє псевдоаналітичними статтями на теми історії, політики, геополітики, антропології тощо, зокрема, там містяться відверто ворожі обом (українському та російському) братнім народам максими, як-от: “без розвалу і розчленування України як єдиної держави немислима і неможлива Російська Держава в своїх одвічно питомих землях”, “антропологічно великороси належать до арійської раси, як також білоруси, германці, скандинави і — незважаючи на специфічний розріз очей та колір шкіри — японці, тоді як малороси вкупі з балканцями, кавказцями, романо-еспанцями та персами належать до середземноморсько-малоазійської раси”, “Українське державне утворення — історичне непорозуміння, яке виникло як геополітичний ексцес усупереч усім законам логічного і справедливого розвитку цивілізації, тому завдання російських патріотів — ліквідувати цей політико-адміністративний паралакс і відновити status quo” (під status quo господин Дугов, очевидно, розуміє існування Імперії в кордонах 1913 року. — Т.У.);
г) серед окремих представників кліру Єдиної Помісної Руської Православної Церкви (Київський Патріархат), а також аґресивно й аптипатріотично та, на пащу думку, латентно атеїстично налаштованих парафіян ширяться розмови про можливість виходу парафій РПЦ на терені царства з канонічного підпорядкування Київському Патріархату і утворення РАПЦ (Російської автокефальної православної церкви) з канонічним підляганням Вселенському (Константинопольському) Патріархові, а паче того — утворення Московської Патріархії (що, вочевидь, буде до повного абсурду неканонічно. — Т.У.), бо мотивують ці господа свої вимисли тим, що, мовляв. служба Божа у церквах РПЦ КП правиться не зовсім зрозумілою московитам українською мовою, а натомість пропонують впровадити у літургію рязансько-вологодський діалект з елементами мертвої церковнослов'янської мови, до того ж вони стверджують (хибно. — Т.У.), що буцімто гроші, зібрані з парафіян на терені Царства, буйним потоком пливуть у Київ, також серед певної частини інтелектуалів робляться спроби перекладів Святого Письма, Псалтиря та молитовників на рязано-вологодський діялект, який вони оголошують “вєлікорускім язиком”;
г) за недогляду органів місцевої влади час від часу на будинках адміністрації, промислових та житлових спорудах невідомі зловмисники псевдодемократичного та неокомуністичного забарвлення вивішують біло-синьо-червоні та просто червоні фани, при чому чинять акт вандалізму щодо державних царських триколорів (біло-жовто-чорних) та дружніх синьо-жовтих стягів, також незмивальною фарбою малюють на царських орлах зірку з серпом і молотом, а на державних тризубах — ліву свастику;
д) не применшуючи історичної ролі та звитяги РОА (Руской освободітєльной армії), яка боролась на два фронти — проти Сталіна і проти Гітлера і внесла свій посильний внесок у розгром Українським Військом спочатку сталінсько-більшовицької кліки, а згодом гітлерівсько-нацистської тиранії, мусимо зазначити, що серед поспільства Царства інкубується фальшивий міт про антиукраїнський і месіянський характер РОА, яку згодом українська окупаційна мілітарна адміністрація звела до рівня сил самооборони, обеззброївши й поставивши на ключові посади українських старшин та генеральних старшин, тому в певних марґінальних люмпенізованих прошарках утворюються банди т. зв. РНСО (російської народної самооборони), які, на противагу офіційним силам самооборони Царства, вбачають в Україні потенційного противника, провадять підпільні мілітарні вишколи, носять камуфляжні однострої, впровадили свою символіку (ліву свастику в обрамленні восьмикутної зірки), виготовляють та розповсюджують листівки та літературу підривного характеру. Розробляють доктрину евразійської єдности, за якою на терені Російської Імперії в кордонах 1913 року має бути утворено єдину централізовану російську державу з центром у Москві; ба більше, вони розшукують ще подекуди вцілілих комбатантів РОА і запрошують їх на зустрічі з невідомою молоддю;
е) вороги україно-російської дружби, єдности та мирного добросусідського співіснування готують удар на ще одному фронті — лінґвістичному: в середовищі інтелектуалістів, літераторів та науковців виникають розмови про можливість упровадження у сфери шкільної та вищої освіти, книгодрукування, газетної та журнальної справи, а також в адміністративне, юридичне та науково-технічне користування рязано-вологодського діялекту, що його вони називають “русскім язиком” (як компроміс, погоджуються на курсько-орловський діялект, посилаючись на маловідомого лінґвіста 40-х років Й. В. Джуґашвілі), а деякі гарячі голови пропонують внести поправку в конституцію Царства і записати, що “русскій язик” є другою після української державною мовою на всій території Росії;
є) в московському видавництві “Головешка” вийшов друком роман якогось г-на Налівайкова “Парад в Кієвє”, написаний цим самим рязано-вологодським діалектом, у якому автор-борзописець все перевертає з ніг на голову, по-блазенському переписує історію, починаючи від 1941 року — початку Другої Світової війни, за версією цього писаки сталінські опричники зупинили україно-німецькі війська восени 1941 року під Москвою, згодом перейшли у наступ, 7 листопада 1943 року взяли Київ і провели там дефіляду на честь річниці большевицького заколоту у Петрограді 1917 року; в своєму пасквілі цей писака зводить наклепи на великий український народ, кидає тінь на чисту і безкорисливу україно-російську дружбу, ганьбить блиск і славу української зброї, протягує апологетику комуно-більшовицької ідеології, блюзнірствує щодо пам'яти полеглих вояків за волю України і свободу Росії, святотатствує над могилами і прапорами, сіє сумнів і спокусу в душі маловірів і нетривких духом, зрештою, просто знущається над українською ідеєю та російськими сокровенними помислами.
МЗС України шанобливо складає реляцію МЗС Царства, аби означені донесли до уряду царства та особисто до Його Величности Бориса II позицію уряду України щодо усього вищевикладеного та цілком ненав'язливі рекомендації:
а) в усі осередки прихильників т. зв. “Російської федерації” (далі — федерастів) вкорінити спеціяльно вишколених і добре навчених аґентів КГБ (Колеґіуму громадянської безпеки), які би зсередини розкладали і розколювали осередки федерастів, аби на “День X” всі вони були під рукою, для цього КГБ Царства щільно координувати свої дії з СБУ (Службою братерства України);
б) у рядах сил самооборони Царства провести ретельне чищення старшинського (офіцерського) складу, викрити усі організації зловмисників, провести показові військово-польові суди. Для цього військовій прокуратурі сил самооборони Царства щільно координувати свої дії з ОВ ОКУВР (Особливим відділом Обмеженого континґенту Українського Війська в Росії);
в) взяти на облік КГБ всі засоби множильної техніки. Власників комп'ютерів, зіроксів, принтерів, друкарських машинок та ротаторів попередити про персональну їхню відповідальність за можливе тиражування підривної літератури. Згаданого А. Дугова впіймати, судити показовим судом, журнал “Аліменти” закрити, щільно координувати свої дії з резидентурою СБУ в Москві;
г) міністерству у справах релігії уряду Царства закрити 1000 (одну тисячу) церков, де хоч якось було помічено ознаки скверни аитикиївського сепаратизму, згодом храми відкривати на прохання парафіян за умови їхнього письмового засвідчення вірности Київському Патріархові. Щільно координувати свої дії з Держкомітетом України у справах релігії і культів:
ґ) міністерству легкої промисловости Царства та закладам торгівлі обмежити виготовлення та продаж червоної, синьої та білої тканин, аби унеможливити виготовлення небажаних прапорів, чорну та червону фарбу продавати по талонах, за консультаціями звертатися до міністрів промисловости та торгівлі на пенсії;
д) комбатантам РОА роз'яснити, якими мають бути їхні спогади, Організацію РНСО заборонити постановою Боярської Думи, виконання покласти на полк спеціального призначення ОКУВР. Військовиків сил самооборони до операції знешкодження РНСО не допускати:
е) міністерству освіти Царства підготувати — за попередньою назвою — “Валуєвський циркуляр” (за прізвищем міністра), яким заборонити в школах та книгодрукуванні рязано-вологодський діялект, прозваний “рускім язиком”, Цареві Борису II, який перебуває на відпочинку в місті Емс, подати на підпис указ про заборону згаданого діялекту:
є) увесь наклад наклепницького роману “Парад в Кієвє” спалити. Причетних до його видання судити, а щодо автора г-на Налівайкова, то зініціювати проти нього народний гнів і винесення фатви на зразок присуду Салману Рушді покійним аятолою Хомейні за твір “Сатанинські вірші”.
За цим залишаюся з найправдивішою повагою — міністр закордонних справ України
Тарас Удовиченків
м. Київ.