01/22/2007 | stefan

19-01-2007 04:19, Каленик
Про святкування дня народження Степана Бандери у Києві

МАРШ ПРИМАР
(взято з Форуму "Без правил"
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_about&trs=-1&key=1169173167&first=&last=

Ввечері першого січня хрещацько - майданна публіка шокована. Дехто протверезів. Попсово - новорічно - алкогольна атмосфера в центрі Києва зруйнована за кілька хвилин.

Уявіть - ви, як нормальна людина, протерши очі після святкування аж під вечір, похмеляєтесь та ідете гуляти далі. Якщо ви мажор - підете у який-небудь нічний клуб або ресторан. А якщо ви, як і більшість, звичайний студент, робітник, пенсіонер або просто гопник - то є два шляхи: або десь у дворику на лавочці з обмеженим колом собутильників, або ж на Майдан з народом. Звичайно, ви з друзями ідете до народу, бо там веселіше. Там і морду комусь можна набити (або хоча б подивитися, як комусь її б'ють), і музику послухать класну.

І ось ви на Майдані. Насолоджуєтесь святковою атмосферою: ялинкою із шестикутною зіркою на вершині, гірляндами, піснями зірок української і російської естради, дудлите собі горілочку. Все як завжди, вам більше і не треба, вам все подобається.

Але тут відбувається щось незрозуміле. Ні, навіть гірше, це щось небачене! Революція! В саме серце новорічної after party вривається щось із світу іншого, ніяк не пов'язаного з убогою пост-совковою новорічною естетикою. По Хрещатику ідуть якісь дуже дивні люди ( чоловік до п'ятисот ). По-перше, серед них нема жодного в костюмі Діда Мороза чи Снігуроньки. По - друге, вони всі тверезі (!), але при цьому очі у них поблискують несамовитим вогнем, доповненим відблиском смолоскипів, які вони тримають в руках. По - третє, попереду вони несуть великий портрет людини, обличчя якої знайоме, але ніяк не пов'язане з Новим Роком. Все це нагадує фантасмагорію, алкогольну галюцинацію, а ці люди з вогняними очима у напівтьмі - примар. Примари глухими голосами вигукують свої закляття. Спочатку ледве чутно, потім голоснішие і по Майдану луною розлітається магічне "Слава Україні! Героям Слава!", яке доповнюється просто розривним "Слава Нації! Смерть ворогам!".

Новий рік на Майдані завершився. Який тут Новий рік, коли тут таке! Всі, разом із дідами морозами і снігуроньками, бігли дивитися, хоча б одним оком, на справжніх бандерівців.

Ето же нада такое! Прічом на новий год! Нічєго святого у етіх бандер! - голосили старі бабки - вітренчихи.

Тату, а хто це такі? - питає син, сидячи на руках у батька.

Це бандерівці, синку. Якщо будеш тата слухати і добре їсти, виростеш і сам станеш бандерівцем. - відповідає батько, дивлячись на сина і вже мріючи про той день, коли він побачить його із червоно-чорним прапором у руках.

Тату, а я хочу вже зараз... - не втомлюється малий. - хоч сьогодні я хочу побути бандерівцем... ну хоч один вечір... тату, ну сьогодні ж Новий рік!

Тато мовчки, тримаючи сина на руках, входить до натовпу бандерівців і йде разом з ними.

Російськомовна бабка, яка корчить з себе інтелігентну "женщіну бальзаковскаго возраста" (такі як вона були одружені на партійній номенклатурі і люблять ходити у театр російської драми) кривиться від бісівської злоби:

Всьо, ета канец, ОНИ уже маршируют по крещатіку! Скоро нада будєт виєзжать із етай страни!

Хлопець років двадцяти з периферійного спального району, який просто пив горілку і гуляв із дівчиною, щойно зачувши "Слава нації! Смерть ворогам!" підбіг поближче. Потім він зняв з себе цей придуркуватий новорічний ковпак діда Мороза і віддав дівчині. Взяв її за руку, поцілував ніби в останнє і попрощався, направляючись до бандерівців. Дівчина ледь не знепритомніла, заголосила:

Коля, ти куда! Ти што, бальной!

На війну, кохана. Може і не побачиш мене більше... Не поминай лихом! - рішучо сказав Микола і пішов до своїх нових братів і сестер по боротьбі.

Какая вайна, Коля?! - плачучи благала дівчина. - Ти ж только недавно от армии отамазался, прідурок ти!

Микола вже не чув своєї коханої. По - діловому підійшов до одного з бандерівців (він йому здався одним з головних) і тихо запитав:

А москалі де? Ну або комуністи хоча б?

Бандерівський марш пройшов далі і на Майдані стало якось порожньо. Примари зникли. Про Новий рік всі вже забули, пиячити далі якось не хотілось. Світ знову став таким, які і був до появи бандерівців - попсовим, ніяким, буденним і нудотним. Ні, це не життя. Справжнє життя пройшло по Хрещатику і пішло далі. Але стикнувшись із справжнім життям настільки близько, так не хочеться повертатися в цю остогидлу буденність і банальність, в якій ми існуємо.

Повертаєтесь додому. У голові продовжують лунати бандерівські гасла. Підходите до кіоску купити собі мінералки на ранок:

Дайте, будь ласка, мінералку за 3 гривні... Так-так, оту...

Стоп. Відбулося щось дивне. Чого це раптом заговорив українською з цією продавчинею, коли "па-жізні" "руськоязічний"? Ну і чортівня з цими бандерівцями на Новий рік!

P.S.

Ранок 2-го січня. Лідер комуністичної партії продирає очі і йде на кухню випити пива. Все-таки двоє діб синячити - це вам не парламентські будні. Включає телевізор. Показують якусь фігню про те, як зустрічали Новий рік десь там у Новій Гвінеї. Підходить до холодильника, аби взяти пару пляшок і раптом чує голос диктора з телевізора: "Переходимо до новин з України. Вчора в Києві відбувся марш на честь річниці народження Степана Бандери, в якому взяли участь націоналістичні організації міста Києва. Колона націоналістів пройшла по Хрещатику до Аскольдової могили...". Пляшка з пивом випала з руки. Лідер комуністів так і продовжував стояти перед відчиненим холодильником.

Із спальні доноситься істеричний голос товариша по партії Голубки: "всьо пропало, ета канец, ОНИ таки прошли па Хрещатику!".

НЕВІДОМИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ