КЕРЕНЩИНА
09/26/2008 | Синякевич Олег Володимирович
Керенщина
Південь Східної Європи, невеличка країна розміром з Францію. Політичний устрій - конституційна монархія. Монарх – Леонід Другий, за фахом гітарист. Проміж себе його прозвали Льоня - Секонд хенд. Будучи особою абсолютно нікчемною, довів країну до революційного стану.
Розуміючи, що проголосивши себе Леонідом Третім, він ризикує закінчити як Людовік-XVI, монарх, як того потребує Конституція, проголошує тендер і друкує об`яву в Авізо, там де про меблі: “Продаєця трон, б/у, дорого. Атдам в надьожні рукі (чисті – не прєдлагать!)”. Едині “надьожні рукі” на той момент звисали у бувшого губернатора Пацанського краю, большовика Віктора Федоровича Ульянова. Большовиком його звали тому, що свою політичну кар`єру він починав “на большой дароге”, матеріалізуючи марксистський лозунг - “грабь награблєнноє!”, за що два рази був інтернований по політичним мотивам. Щоб продемонструвати Льоні Секонду свою абсолютну надійність, він взяв собі нове “погоняло” – Льонін.
На тендер Віктор Федорович прийшов тримаючи в надійних руках дві валізи набиті баблом, наркотою а також золотими коронками, які губернатори, міністри і банкіри випльовували в наслідок енергійних жестикуляцій Льоніна під час теологічних диспутів. Народ, який в тих краях хоч і був “пуглівий, как сєрна”, побачивши ці коронки задумався безпосередньо головами і, провівши деяку диференціацію між чужими вибитими і своїми цілими (поки що) зубами, продемонстрував небачену раніше сміливість і здатність до плідної розумової співпраці. Всі, хто цінував свої зуби і не належав до большевицького пацанства, вирішили перекупити трон. Зібрали бабла десь зі дві валізи і великий салафановий кульок (отой, що за п`ятдесят копійок) і також прийшли на тендер. Головним від громади призначили Віктора Андрійовича Керенського (тому що бухгалтер). Передали йому бабло і учнівський зошит, де було записано: хто скільки давав, в якій валюті і якого подаруночка він бажав би побачити під ялиночкою від Миколая на Новий рік. Самий довгий список до Миколая був у Діда Мороза…
Тендер відбувався досить типово для тих країв: пацани спробували, по своєму звичаю, бешкетувати зі зброєю та дурити тендерний комітет з оцінкою свого товару, але Віктор Андрійович, озброївшись рахівничкою і хімічним олівцем, довів, що наркота була оцінена не в цінах внутрішнього споживчого ринку, а в цінах, по яким колумбійський наркокортель реалізує аналогічну продукцію в США, а це протирічить тендерним правилам. А підраховуючи золоті коронки, пацани приплюсували також фікси братанів, закопаних після розборок…
Загалом тендер проходив весело: з піснями, танцями, прапорцями і стрічками. Штаб Керенського періодично організовував концерти, які користувалися великою популярністю. Іноді на сцені виступав сам Керенський. Особливо гарно йому давалися проповіді до бандитів під гаслом: “покайтеся, і вам воздастся!” Але найбільшої популярності серед глядачів набули жарти Віктора Андрійовича, як то – “бандити будуть сидіти у тюрмах!” Над цим жартом всі потім сміялися майже рік, розважаючись його дотепністю…
І ось, накінець, підбили баланс, який показав перемогу Керенського і його любих друзів. Проте тендерний комітет, по абсолютно не зрозумілій причині, порадив Секонду віддати трон Льоніну. Керенський був щиро здивований таким рішенням і став демонструвати тендерному комітетові якісь папірці зі своїми рахунками, на що комітет глузливо пропонував йому ті папірці використати… Ситуація склалась патова. І тоді з-за спини Керенського енергійно вийшла якась маленька пані ессерка революційного вигляду в шкірянці з горностаю і почала не менш енергійно віддавати команди: “Струнко! По-батальйонно! Банковій – 15 хвилин на роздуми! До штурму готуйсь! Канцелярчука мені - живим!” Банкова зачухалась. У тендерного комітету зникла глузлива посмішка…
Так чи інакше, але відречення Леоніда від престолу відбулося і ввійшло в історію під назвою “Февральська революція”. Керенський під розписку (здав – прийняв) отримав трон, після чого, як ортодоксальний адепт політики Раджива Ганді та світогляду пізнього Толстого, об`явив, що він тепер не монарх, а гетьман, що він такий як і всі, що люди то є браття на землі, мусять любити і прощати один одного хоч би їх різали. Також добавив, що ті, кого ріжуть, мусять мовчки терпіти, бо у цьому, напевне, є перст Божий і він, як людина надзвичайно віруюча, глибоко в цьому переконаний. При цьому Керенський розмашисто хрестився і бив поклони на всі сторони, найчастіше - на Близький Схід…
Льонін, який після програного тендеру сидів тихенько у своєму Пацанську в позі закам`янілого лотоса, послухавши ці проповіді зрозумів, що Керенський – дійсно не монарх… І тоді він телеграфує Ринату Парвусу (в миру - Казантип, себто тип з Казані), який сидів ще тихіше чи то в Женеві, чи то в шалаші в Разлівє, що, мовляв, боятися нема чого та й нема кого…
Він організовує хрестну ходу до Керенського і пропонує підписати відпущення гріхів всім “політіческім” пацанам. “Але ж вони, теє… вбивали та катували?”- соромливо перепитав Керенський. “Так, катували люто і нещадно а потім, помолившись Господу, вбивали, - відповів йому Льонін набожно закотивши очі, - і ще будуть вбивати без міри, але тільки винятково по політичним мотивам”. І, як історичний і юридичний прецедент, навів справу панянки Засулич, яка залюбки всадила в генерала Трепова шість набоїв, проте була виправдана, бо – “політіческа”. Розчулений Керенський вигукнув блаженним голосом: “Господи, вони прозріли і розкаялись!” і тричі по-християнськи розцілував Льоніна, після чого поспішив в коло своїх любих друзів розповісти благу вість про масове прозріння пацанів…
Отримавши індульгенцію, пацани кінцево зрозуміли, що гетьман – лох і другого такого моменту для пацанського перевороту може й не бути. Пацанський край вже був, практично, в їхній власності і вони відкрито заявляли, що це – автономна незалежна держава імені Парвуса. В Пацанську з ними ніхто, чомусь, не сперечався…
Пацанськ, як відомо, шматок ласий, але ось пошманати б всю державу, по-крупному, по-большевицькі!.. І Льонін з Парвусом почали енергійно готуватись до захоплення влади. Керенському іноді натякали, що Льонін поводиться не по-християнськи, на що він відповідав щось на кшталт: “Якщо вони дійсно зроблять це з державою, то їм потім буде так соромно за це збочення!..”
До громади стало поступово доходити, що на Керенського надії мало і масового “збочення” не уникнути. Тому самі розумні стали, про всяк випадок, бити намаз в сторону Пацанська і енергійно тиснути залиті кров`ю руки пацанів, поки що – під столом…
Не можна сказати, що Віктор Андрійович Керенський зовсім нічого не зробив для захисту держави і громадян від загрози пацанського большевизму. Так він, на прохання кола любих друзів, прогнав за межі цього кола енергійну ессерку, на що та похмуро промовила “ну-ну…” і віддала команду ”кругом!”, - половина майданної армії чітко виконала її команду і строєм пішла за нею. Це дуже здивувало пана Керенського…
Також він доручив Казначею Безсмертному зібрати ополчення. Чому саме йому? - цього ніхто не міг зрозуміти. Можливо тому, що Майдан саме йому единому скандував “Ганьба!”
А що ж пані енергійна революціонерка? Пацанських большовиків вона ненавиділа, а Льоніна навіть пацаном не вважала… Відчуваючи, що пробитися до Керенського через коло любих друзів шансів мало, вона, недовго поміркувавши, принесла свою дитячу копілку, в яку колись кидала копійки, що залишалися після шкільних сніданків, зважила її на руці і, без вагань, проломила керамічній свині голову.
Грошей пані Каплан хватило якраз на маленький браунінг…
P.S. Изучая по документам и материалам его (Керенского) характер, видишь, что ему, в сущности, ничего не удалось сделать из того, что он задумал… Он хотел спасти Николая II и не спас, хотя много старания приложил к этому… Хотел укрепить армию, но не мог этого сделать и только разрушил её. Хотел лично двинуть войска против большевиков, но не собрал даже и одного полка, хотя был верховным главнокомандующим… Несмотря на свой высокий пост, казалось, что он всего лишь бежал в хвосте событий. И это было именно так.
М.Зощенко
Только за первые шесть месяцев 1906г. революционерами всех мастей убито 499 человек, но Дума, к совершеннейшему недоумению иностранных журналистов, пытается протащить закон об амнистии за любые преступления, если только они имели политический характер!
А.Бушков
SOV_SAMPO@UKR.NET
Південь Східної Європи, невеличка країна розміром з Францію. Політичний устрій - конституційна монархія. Монарх – Леонід Другий, за фахом гітарист. Проміж себе його прозвали Льоня - Секонд хенд. Будучи особою абсолютно нікчемною, довів країну до революційного стану.
Розуміючи, що проголосивши себе Леонідом Третім, він ризикує закінчити як Людовік-XVI, монарх, як того потребує Конституція, проголошує тендер і друкує об`яву в Авізо, там де про меблі: “Продаєця трон, б/у, дорого. Атдам в надьожні рукі (чисті – не прєдлагать!)”. Едині “надьожні рукі” на той момент звисали у бувшого губернатора Пацанського краю, большовика Віктора Федоровича Ульянова. Большовиком його звали тому, що свою політичну кар`єру він починав “на большой дароге”, матеріалізуючи марксистський лозунг - “грабь награблєнноє!”, за що два рази був інтернований по політичним мотивам. Щоб продемонструвати Льоні Секонду свою абсолютну надійність, він взяв собі нове “погоняло” – Льонін.
На тендер Віктор Федорович прийшов тримаючи в надійних руках дві валізи набиті баблом, наркотою а також золотими коронками, які губернатори, міністри і банкіри випльовували в наслідок енергійних жестикуляцій Льоніна під час теологічних диспутів. Народ, який в тих краях хоч і був “пуглівий, как сєрна”, побачивши ці коронки задумався безпосередньо головами і, провівши деяку диференціацію між чужими вибитими і своїми цілими (поки що) зубами, продемонстрував небачену раніше сміливість і здатність до плідної розумової співпраці. Всі, хто цінував свої зуби і не належав до большевицького пацанства, вирішили перекупити трон. Зібрали бабла десь зі дві валізи і великий салафановий кульок (отой, що за п`ятдесят копійок) і також прийшли на тендер. Головним від громади призначили Віктора Андрійовича Керенського (тому що бухгалтер). Передали йому бабло і учнівський зошит, де було записано: хто скільки давав, в якій валюті і якого подаруночка він бажав би побачити під ялиночкою від Миколая на Новий рік. Самий довгий список до Миколая був у Діда Мороза…
Тендер відбувався досить типово для тих країв: пацани спробували, по своєму звичаю, бешкетувати зі зброєю та дурити тендерний комітет з оцінкою свого товару, але Віктор Андрійович, озброївшись рахівничкою і хімічним олівцем, довів, що наркота була оцінена не в цінах внутрішнього споживчого ринку, а в цінах, по яким колумбійський наркокортель реалізує аналогічну продукцію в США, а це протирічить тендерним правилам. А підраховуючи золоті коронки, пацани приплюсували також фікси братанів, закопаних після розборок…
Загалом тендер проходив весело: з піснями, танцями, прапорцями і стрічками. Штаб Керенського періодично організовував концерти, які користувалися великою популярністю. Іноді на сцені виступав сам Керенський. Особливо гарно йому давалися проповіді до бандитів під гаслом: “покайтеся, і вам воздастся!” Але найбільшої популярності серед глядачів набули жарти Віктора Андрійовича, як то – “бандити будуть сидіти у тюрмах!” Над цим жартом всі потім сміялися майже рік, розважаючись його дотепністю…
І ось, накінець, підбили баланс, який показав перемогу Керенського і його любих друзів. Проте тендерний комітет, по абсолютно не зрозумілій причині, порадив Секонду віддати трон Льоніну. Керенський був щиро здивований таким рішенням і став демонструвати тендерному комітетові якісь папірці зі своїми рахунками, на що комітет глузливо пропонував йому ті папірці використати… Ситуація склалась патова. І тоді з-за спини Керенського енергійно вийшла якась маленька пані ессерка революційного вигляду в шкірянці з горностаю і почала не менш енергійно віддавати команди: “Струнко! По-батальйонно! Банковій – 15 хвилин на роздуми! До штурму готуйсь! Канцелярчука мені - живим!” Банкова зачухалась. У тендерного комітету зникла глузлива посмішка…
Так чи інакше, але відречення Леоніда від престолу відбулося і ввійшло в історію під назвою “Февральська революція”. Керенський під розписку (здав – прийняв) отримав трон, після чого, як ортодоксальний адепт політики Раджива Ганді та світогляду пізнього Толстого, об`явив, що він тепер не монарх, а гетьман, що він такий як і всі, що люди то є браття на землі, мусять любити і прощати один одного хоч би їх різали. Також добавив, що ті, кого ріжуть, мусять мовчки терпіти, бо у цьому, напевне, є перст Божий і він, як людина надзвичайно віруюча, глибоко в цьому переконаний. При цьому Керенський розмашисто хрестився і бив поклони на всі сторони, найчастіше - на Близький Схід…
Льонін, який після програного тендеру сидів тихенько у своєму Пацанську в позі закам`янілого лотоса, послухавши ці проповіді зрозумів, що Керенський – дійсно не монарх… І тоді він телеграфує Ринату Парвусу (в миру - Казантип, себто тип з Казані), який сидів ще тихіше чи то в Женеві, чи то в шалаші в Разлівє, що, мовляв, боятися нема чого та й нема кого…
Він організовує хрестну ходу до Керенського і пропонує підписати відпущення гріхів всім “політіческім” пацанам. “Але ж вони, теє… вбивали та катували?”- соромливо перепитав Керенський. “Так, катували люто і нещадно а потім, помолившись Господу, вбивали, - відповів йому Льонін набожно закотивши очі, - і ще будуть вбивати без міри, але тільки винятково по політичним мотивам”. І, як історичний і юридичний прецедент, навів справу панянки Засулич, яка залюбки всадила в генерала Трепова шість набоїв, проте була виправдана, бо – “політіческа”. Розчулений Керенський вигукнув блаженним голосом: “Господи, вони прозріли і розкаялись!” і тричі по-християнськи розцілував Льоніна, після чого поспішив в коло своїх любих друзів розповісти благу вість про масове прозріння пацанів…
Отримавши індульгенцію, пацани кінцево зрозуміли, що гетьман – лох і другого такого моменту для пацанського перевороту може й не бути. Пацанський край вже був, практично, в їхній власності і вони відкрито заявляли, що це – автономна незалежна держава імені Парвуса. В Пацанську з ними ніхто, чомусь, не сперечався…
Пацанськ, як відомо, шматок ласий, але ось пошманати б всю державу, по-крупному, по-большевицькі!.. І Льонін з Парвусом почали енергійно готуватись до захоплення влади. Керенському іноді натякали, що Льонін поводиться не по-християнськи, на що він відповідав щось на кшталт: “Якщо вони дійсно зроблять це з державою, то їм потім буде так соромно за це збочення!..”
До громади стало поступово доходити, що на Керенського надії мало і масового “збочення” не уникнути. Тому самі розумні стали, про всяк випадок, бити намаз в сторону Пацанська і енергійно тиснути залиті кров`ю руки пацанів, поки що – під столом…
Не можна сказати, що Віктор Андрійович Керенський зовсім нічого не зробив для захисту держави і громадян від загрози пацанського большевизму. Так він, на прохання кола любих друзів, прогнав за межі цього кола енергійну ессерку, на що та похмуро промовила “ну-ну…” і віддала команду ”кругом!”, - половина майданної армії чітко виконала її команду і строєм пішла за нею. Це дуже здивувало пана Керенського…
Також він доручив Казначею Безсмертному зібрати ополчення. Чому саме йому? - цього ніхто не міг зрозуміти. Можливо тому, що Майдан саме йому единому скандував “Ганьба!”
А що ж пані енергійна революціонерка? Пацанських большовиків вона ненавиділа, а Льоніна навіть пацаном не вважала… Відчуваючи, що пробитися до Керенського через коло любих друзів шансів мало, вона, недовго поміркувавши, принесла свою дитячу копілку, в яку колись кидала копійки, що залишалися після шкільних сніданків, зважила її на руці і, без вагань, проломила керамічній свині голову.
Грошей пані Каплан хватило якраз на маленький браунінг…
P.S. Изучая по документам и материалам его (Керенского) характер, видишь, что ему, в сущности, ничего не удалось сделать из того, что он задумал… Он хотел спасти Николая II и не спас, хотя много старания приложил к этому… Хотел укрепить армию, но не мог этого сделать и только разрушил её. Хотел лично двинуть войска против большевиков, но не собрал даже и одного полка, хотя был верховным главнокомандующим… Несмотря на свой высокий пост, казалось, что он всего лишь бежал в хвосте событий. И это было именно так.
М.Зощенко
Только за первые шесть месяцев 1906г. революционерами всех мастей убито 499 человек, но Дума, к совершеннейшему недоумению иностранных журналистов, пытается протащить закон об амнистии за любые преступления, если только они имели политический характер!
А.Бушков
SOV_SAMPO@UKR.NET