03/21/2001 | Koбзар

Ось, назбирали - щоб читати було зручніше...

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на “Южмаші“ -
Не побачу я ніколи
тюремні параші!

Анітрохи не боюся
Того “трибуналу“,
Бо для неньки України
Я зробив чимало:

Піклувався о народі -
Добре щоб жилося,
За рахунок різних фондів
Виростив волосся.

Посилав я (и не вперше)
“Орлiв“ що покруче
На усяких “абарзєвших“-
Хай ревуть ревуче!

Любила мене Вкраїна,
Двічи обирала,
Та прийшла лиха година -
I мене дістала!

Зацькували, паразити,
Вороженьки кляті!
Що мені тепер робити?!
Хiба що вмирати…

Хай Марчук бере лопату,
Медведчук - сокиру,
А Тигипко - екскаватор, -
Та риють могилу.

Обережно покладайте
Мене в домовину,
На шматки не роздирайте,
Як того грузина,

А все тіло загорніте
В плівки від майора,
Та під ноги положіте
Пана Прокурора.

А на грудях намалюйте
від ґітари деку,
Та мента поставьте поруч -
Дбати про безпеку.

А на сраці зав'яжіте
червоного банта -
не забуде Україна
такого ґаранта!

* * *

Реве та стогне старий Кучма
Сердитим матом завива!
Всіх "абарзєвших" лає гучно,
На Юлю хвилю підійма!

Колись про плівки ще не знали,
Мороз ніде не гомонів,
Ментів в отари не збирали
Та трон Кучми ще не скрипів…

Тепер Кучма блідий та хворий
З-за Хмари де-де вигляда
Неначе Єльцин в лиху пору -
То помира, то ожива!

* * *

Лиха доба Кучмі настала
Прийшла - як відьма з помелом.
Чи то Мороз так сильно вдарив,
Чи випити чого було -
Кучмі погано зовсім стало
Неначе з серцем…
Уже покликали в відставку
А він у місті на Дніпрі
Зустрівся з Путіним… Не знаю
Чого йому в такий дірі
Зустрітись з Путіним хотілось, -
Набридло київське житло
Та скрізь ментовськеє мурло?
Куди ж та “злагода“ поділась,
Вже не дають творити зло…

Та недовго Україна
Ті кривди терпіла -
Запекло, загомоніло,
Майдан запалило.
Від юрби людського гніву
Усе почорніло,
Море жовто-голубеє
Міста затопило!
Глянув Кучма на Вкраїну -
Не та Україна,
Кинув у тюрму дівчину -
Не зламав дівчину!
Не вийшло йому нічого!
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло Кучми
З тюрми вибігала,
Та й почула, що він плаче.
Києм привітала,
Та усі свої кайдани
Йому дарувала ...

Неначе сонце засіяло
І вільно на Вкраїні стало -
Усюди світ, нема пітьми!..
І люди всі з колін повстали
Та жити стали без Кучми.