01/27/2010 | Дежурный

http://tavrijci.org/page.php?id=4&news=492

Тут мова йтиме не про всіх татарів, а про татарів кримських. Споріднені тюркські етноси проживають в Узбекистані, Румунії, Болгарії, Туреччині. Етнонім крим татарлар з’являється після 1475 року. Хоча вже з 1261 року об’єднані у кримський Юрт Золотої орди. У 1437 – 78 році існує самостійне Кримське ханство. 1478 – 1772 року залежні від Османської імперії. 1772 – 1783 – від Росії. В складі Росії та СССР 1783- 1944. 1944 тотальна депортація до Середньої Азії. У час депортації половина народу загинула. Сьогодні повертаються в Україну і мають на неї надію.

Оскільки татари займалися грабунками, війною і работоргівлею захопленим на чужих землях ясиром доходячи аж до Данії, то це вплинуло на ставлення до них усіх сусідів. Що призвело до репресій проти них.

У національному житті кримських татар століттями були розвинені теологія, філософія, право, історіографія, в архітектурі і мистецтві значні турецькі й арабські впливи. Традиційно займаються садівництвом, вівчарством, ремеслами, торгівлею, рибальством. У Львові було досить багато татар, починаючи від княжих часів. У межах міських мурів була вулиця Татарська (тепер Краківська), татарський торг і мечеть. Татарська вулиця є й сьогодні, що перетинає вул.Б.Хмельницького, а от самих татар у Львові нема, хіба що асимільовані.


Днями до Львова приїхала дівчина з Криму. Її ім’я Таміла, що означає зоряне небо. Таміла - чистокровна кримська татарка, народилася в Таджикистані, володіє гарною українською мовою, яку вивчає з великою приємністю. Вона розповідає: - Я приїхала з батьками в Крим, коли мені було 9 місяців. Це дев’яності роки. Тобто більшість свого життя я прожила тут, на Україні. Ми приїхали в містечко Синицине, Кіровський район, біля Феодосії недалеко. І зараз там живуть мої батьки, а я вчуся в Таврійському національному університеті на третьому курсі – українське відділення. Мого тата звати Бєлялов Ендер Османович, мама Ріана Ібрагімівна. Сестра на десять років від мене старша. Вона вже заміжня (наголос на останній склад), має дитину, закінчила кримсько-татарську філологію. Брат вже три роки працює в правоохоронних органах.

- Це напевно вважається невеликою сім’єю у татар?
- Ні, в наших сім’ях максимум 4 дітей. Я не думаю, що буває більше. Все в межах норми. Багатодітні сім’ї, нам це не притаманне.
- Яким чином ви познайомилися з українцями і чому вивчаєте українську мову? У Криму, як я зрозумів, комфортніше почуваються російськомовні.
- Так, ви все правильно розумієте. В Криму говорять і вчать російською. А в мене було бажання пізнати українську культуру, тому я пішла на українську філологію. Цьому сприяв мій тато, і зараз я на філфаці. А допоміг мені тут влаштуватися і мати зв’язки Сергій Іванович Лащенко. Познайомилась з ним три роки тому і зараз вже приїхала до нього в гості. А тоді я просто подорожувала від Університету за програмою „Різдво для кримських дітей на західній Україні”. Я вже у Львові третій раз. - Чи зустрічали ви тут перебраних колядників?
- В Луцьку, минулого року на Різдво. А цього року у Львові бачили випадково дитячий вертеп, тому що я відразу поїхала до Коломиї щоби привітати провідника УПА Мирослава Симчича. Після того мене відразу запросили на телебачення розповісти про це. То ж я постійно в дорозі.
- А що вас привело аж до Коломиї?

- Сергій Іванович розповів мені про цю людину і я поїхала до Коломиї. Ця людина нас зустріла. Дивовижно. Він зі своїм загоном вщент розбив російських карателів і підрозділ енкаведе в урочищі Рушір біля Космача. Тоді був убитий генерал Дєргачов, той, що депортував кримських татар. Це було взимку 1945 року. Тоді загинув лиш один повстанець, а ворогів 405. Це був найкращий бій УПА. Симчич в такому віці тримався мужньо, бадборо. Сильна людина. Подякувала йому, що він так боровся за Україну і помстився за кримських татар. Я танцювала перед ним і з ним.

(Чи багато наших розумних вродливих галичанок танцювали перед нашими старенькими героями УПА, дивізійниками, дякуючи за їх геройське життя?)

- Дякую вам за це. Думаю, що йому було приємно.
- Будемо сподіватися. В мене є ще така думка, що наступного року приїду сюди на практику педагогічну. Наші студенти будуть в Сімферополі практику проводити. А я може сюди приїду на місяць.
- Чи ви чули, що в давній час у Львові досить багато жило татар?
- Ні, не знаю про це нічого.

- У середньовічному Львові були дві основні брами Галицька і Краківська. Перед тим, як вона стала Краківською, брама називалася Татарською ще до 16-го століття, тому що і в місті, і в передмісті біля неї татари мали свої садиби. Їх, як і вірмен, і німців, і караїмів запросили до Львова ще руські князі. Тут була й мечеть у Львові. Ніхто про це не згадує і не знає. Вона, як припустив у „Хроніці міста Львова” Денис Зубрицький була в районі теперішнього Домініканського собору, ще перед тим як його збудували. Ще цікаво зауважив Зубрицький, що в міру зменшення у місті кількості вірменів і татар, прибувало жидів, які осідали під протекцією старост. Денис Зубрицький, з усіх істориків, які докопувалися до коренів історичної істини єдиний намагався об’єктивно подавати цю істину, не зважаючи на свої національні і політичні вподобання. Центр міста у Львові займали німці, поляки, італійці, а під мурами жили татари, вірмени, русини, жиди, серби... Але я можу довго оповідати...

Що вас найбільше в нас зацікавило в архітектурі, чи в людях?
- У Львові таке відчуття, що ти не в Україні знаходишся, а десь за кордоном. Така краса.
- Які ваші побутові умови в Криму?
- Я живу в гуртожитку. Я вступила на безплатне навчання, і гуртожиток в нас смішну ціну коштує – 45 гривень на місяць. Якби я вступила на комерційний, то я б не вчилася, бо батьки б не змогли оплатити.

- А яка спільність між татарською мовою, арабською, фарсі?
- Певна спільність є, але то далекі мови. В татарській мові написання йде слов’янськими літерами, як і у вас. А Коран написаний арабською. Всі татари є мусульмани. Ми не використовуємо арабську мову в побутовому житті, лише в молитві. - І що, ви розумієте ті молитви і можете записати арабською.
- Та ж розуміємо, бо є переклади на кримсько-татарську мову, і на ній ми вчимо молитви слов’янськими буквами.

- А як з іноземними мовами в курортній перлині України Криму?
- Лише влітку туристи приїжджають. В Ялті особливо. Англійської чи Французької в нас не чути, тільки російська. Я буду з вами відверта. Я маю можливість розмовляти українською лише на нашому факультеті і в редакції газети „Кримська світлиця”. - До речі, я вже другий рік передплачую цю газету і дуже задоволений. Це велика кольорова газета. Приходить щотижня, а річна передплата коштує менше ніж 50 грн. Ви є та перша ластівка, яка би могла для кримських дітей викладати українську мову і літературу.
- Працювати є над чим.

- Скажіть, що би хотіли розповісти львівським читачам про взаємовідносини в Криму між українцями, татарами, і російськомовними?
- Крим сьогодні лишається російськомовним і більшість проти української мови, але до цього числа не відносяться кримські татари, які стоять на боці української мови, на боці західної України і підтримують її. Я думаю, що так було завжди. Просто не давали можливості казати про це нашому народу так відкрито, як зараз. Ми підтримували і боротьбу УПА. І населення західної України має знати, що ми з вами, і має надіятися на підтримку нашого народу стовідсотково. Я кажу не тому, що я так думаю, а так вважає мій народ, бо це там в Криму в нас говориться, але, все ж таки росіяни дуже негативно, погано ставляться до мови, до України, до західної України. Це мені є образливо.

- А до татар як росіяни ставляться?
- Як до противників, які можуть з українським народом створити їм проблеми. Вони бачать в нас ворога і противника сильного.
- Добре, що у вас є Меджліс, котрий може захистити своїх. У нас же дотепер нема національної державної влади. Це ж національна політична організація, Меджліс, чи не так?
- Так. Це політична рада, яка входить в автономію. Це чисто національна рада. Там у ВР Криму є кілька чоловік, які Меджліс представляють.

- Коран по всьому світі єдиний. А від якого віку діти в сім’ї починають вивчати Коран? - Не має значення від якого віку. Це за бажанням. Тобто, якщо появляється свідомість. - От ви ходите в школу. Паралельно є медресе, чи як?
- Ні, вдома навчають дідусі, бабусі. Є, правда, декілька шкіл в районах Старий Крим. Ще в Нижньогірському районі є медресе. А так в сім’ї. Ці пропагування в Корані дуже пов’язані з вихованням в сім’ї.
- А що для вас є найважливішим в мусульманстві, в Корані, що якщо не дотримуєш цього, то ти не мусульманин?

- Мені, як дівчинці, про це складно казати, але я вихована в таких традиціях, що я маю зберегти свою цнотливість до весілля. Так в нас прийнято.
- Але ж існують ще якісь філософські, світоглядні аспекти, які доказують, що саме саме мусульманство є єдино правильною релігією. Чи є цей абсолютизм присутній, чи існує в мусульманстві толерантність?
- Є толерантність. Вона розвивається, вона є.
- Існують різні ступені віри, різні рівні посвяти. Чи існують в світі, свого роду, касти в межах мусульманства?
- Це знову ж таки залежить від сім’ї. В нас дівчата не ходять до мечеті, тільки чоловіки, бо вважається, що жінка брудна.

Лиш коли закінчується піст, жінка ходить на нічну службу до мечеті.
- До речі, чи це не ображає жінок?
- Знаєте, в нас, як і в сім’ї, чоловік хазяїн. Жінки звикли, образ нема. Це загальноприйняте - дружина повинна сидіти вдома.
- У нас зворотня тенденція. У церкві більше жінок.
- Так, і жінка тягне чоловіка до церкви.
- У нас жінка – берегиня домашнього вогнища. Завжди чоловіки їздили десь на заробітки. Жінка сидить в хаті, виховує дітей, вивчає і творить традиції. Відповідно, церква є її опорою і розрадою.

Я Коран майже не знаю, лиш читав окремі сури. Правда зрозумів, що Алі аль Алла то і є ім’я Магомета, котрий і запровадив віру в Аллаха. Я зрозумів, що Алі, це ім’я, аль – це внук, Алла – ім’я. Виходить, що Алі внук Али. Чи не могло бути це так. Що Алі запровадив віру в свого діда, якого дуже любив і поважав.

- Ще Алі перекладається, як вчений, той, що пропагує віру. Може ще так бути. - В нас у Львові є також один мусульманин, дуже вчений, арабіст. Це Ярема Полотнюк, син письменниці Ірини Вільде. Він чи не єдиний в Україні арабіст такого рівня. - Я зустрілася з ним. Він був дуже розчулений, бо вперше зустрів мусульманку, яка знає українську мову. Він іраніст і досконало володіє перською. Задарував мене чудовою літературою, яка так і Криму потрібна.
- Цікавим є оцей діалог культур. Колись би це засудилося, але сьогодні ці ниточки, що пов’язують різні народи взаємним зацікавленням є важливими.

Розмову провадив Юрій Волощак.

МІкроскоп пана Юрка http://mpj.lviv.ua/