Відповіді

• 2010.03.16 | чи Бут чи неБут...

  Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

  Санатор пише:
  > Мастер-класс ЕЯ СВЕТЛОСТИ ЕКАТЕРИНЫ Криворученко. Тема: "Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість для відповідальних секретарів газет з особливи потребами"
  >
  > Итак имеем анонс в газете "Кримська світлиця" № 8/9 (стр. 32):
  >
  > "Безбар'єрний простір
  >
  > Саме такий - безбар'єрний простір має створений у звичайних навчальних закладах для дітей з особливими потребами. Ніхто не прагне відмовлятися від спеціалізованих шкіл, але якщо батьки разом з дитиною прийняли рішення про навчання у звичайній, то така можливість має бути надана.
  >
  > Справа не лише у зручних сходах
  >
  > Школа для дітей із особливими потребами - це не просто наявність ліфтів, зручних сходів або іншого спеціалізованого обладнання. Важливо розуміти і приймати особливість одне одного. Отже, необхідно створити доброзичливі й щирі стосунки, довірливу атмосферу.
  >
  > Це замало - тільки дві...
  >
  > Сьогодні в Україні тільки дві таки школи. Саме тут відбувається реалізація проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в Україні" за підтримки Канадської агенції з міжнародного розвитку.
  >
  > Експериментальна програма
  >
  > 2008 рік. Канада - один з лідерів інклюзивної освіти - запропонувала Україні експериментальну програму, розраховану на п'ять років. За наказом міністра освіти і науки України з усіх шкіл держави було обрано лише дві - школу № 95 м. Львова та навчально-виховний комплекс "Школа-ліцей № 3" імені Антона Макаренка у Сімферополі, які стали своєрідними "полігонами для випробувань" у позитивному значенні цих слів.
  >
  > Готувати до життя
  >
  > Але справа не тільки в експерименті, а й у тому, що школа - це особливий світ, який, щоправда, твориться і за допомогою зовнішніх факторів: впливу родини, суспільства і т.д.
  > І от саме цей особливий світ - оаза дитинства - має не тільки підтримуватися й оберігатися як заповідна зона, а ставати тим місцем, у якому дитину підготують до дорослого життя з усіма його позитивами і недоліками."
  >
  > "Ну и что?", - спросит нетерпеливый читатель интернетпостов. Анонс как анонс. У более терпеливого может возникнуть вопрос: "А в чём актуальность темы?"
  >
  > День учителя благополучно минул, день инвалида, или как он там политкоректно называется, тоже...
  >
  > Вот здесь то и порылась собака, дорогой читатель. Ты ведь не знаешь главного. АВТОРА будущей супер-пупер актуальной публикации.
  >
  > Автор публикации, благоразумно не указан, чтобы затруднить поиски.
  >
  > Однако его величество ГУГЛ знает всё, к сожалению для неё, эту простую истину (что ГУГЛ знает всё) не знает ЕЯ СВЕТЛОСТЬ ЕКАТЕРИНА КРИВОРУЧЕНКО, ответственный секретарь редакции газеты "Кримська світлиця", остатками (едва не написал ОСТАНКАМИ, что было бы вернее) и рулит твёрдой рукой упомянутая дамочка.
  >
  > Поиски облегчились тем, что дамочка сия во времена В. Качулы писала мало. Об её любимой теме чуть ниже.
  >
  > Пока вернёмся к инклюзивности и её воспевательнице. Имеем следующий текст:
  >
  > Газета "Кримська світлиця" № 40 за 02.10.2009
  >
  > "ШКОЛА ІНКЛЮЗИВНА, БЛАГОРОДНА...
  > 4 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
  > ВКЛОНІМОСЯ ВЧИТЕЛЮ!
  >
  > В Україні на сьогодні є всього дві школи, на базі яких впроваджується експериментальна програма інклюзивної освіти (діти з особливими потребами вчаться разом зі здоровими). Одна з них знаходиться у Львові, а інша – в Сімферополі. Напередодні Дня вчителя ми поспілкувалися з директором Навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка Людмилою Вишняк та психологом Іриною Анюхіною на достатньо нову тему для українського шкільництва – інклюзія та освітньо-виховний процес.
  >
  >
  >
  > Починаючи з 2008 року, Канада, яка є одним з лідерів у сфері такої освіти, запропонувала Україні експериментальну програму, розраховану на п’ять років. За наказом міністра освіти і науки України зі всіх шкіл держави було обрано дві – школа № 95 м. Львова та НВК «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка, які й стали своєрідними полігонами для випробувань, у позитивному значенні цих слів.
  >
  >
  >
  > За словами директора школи № 3 Л. М. Вишняк, кінцевим результатом цього експерименту повинно стати створення моделі інклюзивного закладу освіти – освітнього закладу, відкритого для всіх.
  > «Коли нам запропонували таку роботу, то ми не могли не погодитися, – згадує пані Людмила. – Ідея такої освіти, насправді, визрівала в Україні досить давно. Тим паче, увесь світ уже більше 30 років займається інклюзивною освітою.
  > Якщо згадати історію, то у суспільстві завжди були люди, у яких були особливі освітні потреби: з вадами зору, слуху, опорно-рухової системи тощо. Навіть геніальні люди мають особливі потреби у галузі освіти. А діти з неблагополучних чи неповних родин, діти-біженці – вони теж потребують індивідуального підходу».
  > Світ пройшов достатньо тривалий та тернистий шлях, щоб сьогодні сприймати людей з особливими потребами повноцінними членами суспільства, які мають право на щастя. І від ексклюзії (дистанціювання у спеціалізованих закладах) світова спільнота сьогодні стала на позиції інклюзії (соціалізація), адже, на думку педагогів, навчати можна майже всіх.
  > За даними досліджень, на сьогодні від 12% до 17% членів нашого суспільства мають особливі освітні потреби. «Справа у тім, – пояснила нам Людмила Максимівна, – що якщо така дитина може і хоче навчатися у школі за місцем проживання і при цьому її батьки не проти, то вона має право отримати весь пакет освітніх послуг. Повинно бути включення дитини у нормальний освітній процес і колектив.
  > На мою думку, використовуючи модель інклюзивної освіти, ми також працюємо і на перспективу. Ви ж пам’ятаєте приказку, що можна дати людині рибку, а можна вудку і навчити рибалити. Звичайно, можна ізолювати від суспільства таких дітей – в інтернати, спеціальні заклади, чи у домашніх умовах. У результаті, це дуже дорого обходиться державі, але справа навіть не в цьому, а в тому, що кожна дитина має право стати дорослою, має право бути щасливою, мати друзів і родину, врешті-решт, мати роботу та повноцінно розвиватися і реалізовувати свій творчий потенціал, у тому числі, і на користь своєї країни».
  > На питання, у чому ж саме полягає суть інклюзивної освіти, пані Людмила відповіла: «Передусім інклюзивний освітній заклад – це безбар’єрний простір. Тобто доступ до усіх приміщень, освітніх матеріалів будь-яким людям з будь-якими потребами: на милицях, на інвалідних візках, з вадами слуху чи зору, проблемами з опорно-руховою системою тощо. Що стосується нашої школи, то в першу чергу будівля потребує чимало архітектурних змін: розширення дверних проходів, пандуси, переобладнання кабінетів і навіть туалетів. І йдеться не лише про учнів, а й про батьків, адже серед них теж є люди з особливими потребами.
  > Якщо говорити про дітей, які навчаються у нашій школі, то на сьогоднішній день у 68 класах ми маємо 1970 учнів. Наша школа – одна з найбільших на півдні України і в Криму.
  > З психологами школи ми провели дослідження і виявили, що приблизно 53% наших вихованців, на жаль, хворі. Подібну статистику маємо не лише ми, а й інші навчальні заклади, у яких цей показник може сягати навіть 60% і більше.... Деякі діти мають від 1 до 7 захворювань.
  > Ідея інклюзивної освіти полягає не у тому, що ми стаємо, наприклад, філіалом спецшколи, а у тому, що дитина за місцем свого проживання може отримати все, що їй необхідно – це поєднання спеціальної освіти зі звичайною, і включення дитини у дитяче середовище. Однак, це зовсім не передбачає розформування спецшкіл, бо великий відсоток дітей все ж таки не може відвідувати звичайні школи.
  > Незважаючи на увесь позитив, який здатна принести модель інклюзивної освіти нашому суспільству, є й низка проблем, які постають перед нами: не всі діти проходять ґрунтовні медогляди, не всі батьки готові відвести свою дитину до психолога чи психотерапевта, боячись, що на їхніх дітей суспільство навісить ярлик «неповноцінний». Наслідками такої батьківської позиції є, наприклад, втрата дітьми інтересу до навчання, зменшення рівня успішності, агресивна чи неадекватна поведінка тощо. А вчителям доводиться з усім цим працювати з дня у день. Батьки інколи не усвідомлюють, що вчасне звернення до фахівця може врятувати дитину. Оскільки більшість пізнавальних процесів у людини формується до 12 років, і якщо прореагувати на проблеми сьогодні, то можна уникнути негативних наслідків завтра. Адже інклюзивна школа – це школа, в якій, знаючи проблеми дитини, їй надають усю необхідну допомогу, не відриваючи від навчального процесу і від колективу. Це і робота з психологом, спеціальним обладнанням тощо.
  > Якщо дитина погано чує, то школа має придбати відповідний апарат підсилення звуку, і вчитель працює з допомогою нього. Здорові діти теж, до речі, отримують користь, бо мають доступ до сучасного обладнання, по-перше, а по-друге, коли здорові і хворі діти працюють разом, то вчаться одне в одного терпимості, співпереживанню, мужності, комунікативним навичкам, іде процес соціалізації.
  > А є діти, наприклад, у яких слабо розвинуті мовні навики, їм легше працювати з комп’ютером. У нас був випадок, коли дитина складала іспити за допомогою комп’ютера – набирала відповіді на питання. Що було б, якби таку дитину ізолювали? – запитує Людмила Максимівна і сама ж відповідає: – У кращому випадку вона б отримала мінімум знань і не була готова до життєвих реалій. Звичайна школа – це школа, до якої пристосовується дитина, а інклюзивна – пристосовується до дитини.
  > В інклюзивних закладах освіти акцент робиться не на хворобі, а на тому, чого дитина здатна досягти, – пояснює пані Людмила. – Інклюзія – визнання того, що всі діти можуть вчитися, це робота з усіма дітьми, незалежно від того, якої вони раси чи статі, віросповідання чи національності. У нас в першому інклюзивному класі вчаться двоє дітей з ромських родин, які покинули Молдавію. Вони майже не знають мови. Хлопчик і дівчинка у свої 9 років жодного дня не вчилися у школі. Робота з ними – та сама інклюзія: введення в мовне та культурне середовище.
  > Є дуже багато моментів, які пов’язані з інклюзією і стосуються здорових дітей. Взяти хоча б талановиту дитину. У неї теж є свої потреби, адже вона розвивається у своєму ритмі. Завдання педагогів – не більше чи менше за всіх інших навантажити таку дитину, а працювати з нею за індивідуальною програмою.
  > Разом з тим, за час експерименту ми маємо зробити колосальну роботу. Все за п’ять років майже неможливо встигнути. Це лише початок...
  > До речі, мене, як фахівця, цікавить питання державної програми безперервного ланцюга інклюзивної освіти – дитячий садок, школа, ВНЗ. На мою думку, чим раніше діти почнуть у колективі інклюзивну освіту, тим легше їм буде далі.
  > На сьогодні у нашій школі 6 інклюзивних класів – 1, 2, 3, 4 і два 6. До кінця експерименту ми плануємо довести цю цифру до 12, щоб на кожну паралель було по одному інклюзивному класу.
  > В Україні такого досвіду практично немає. Нам запропонували – і ми не відмовилися. Я зрозуміла, що це справа сьогоднішнього дня і майбутнього. Вона визріла, і важливо, що вона благородна!
  > Можна придумати будь-який експеримент, але цей викликаний життям та необхідністю».
  > Психолог Ірина Анюхіна розповіла нам, що коли вчителі помічають, що у дитини є певні проблеми, то треба докласти максимум зусиль, щоб дитина пройшла медичний і психологічний огляд, щоб педагоги і батьки зрозуміли, у чому ж ті проблеми і виробили спільну індивідуальну концепцію роботи з дитиною.
  > «Коли поряд людина з особливими потребами, дуже непросто зовсім ніяк не реагувати на неї, – зауважила Ірина Антонівна. – Наприклад, два роки тому нашу школу закінчив хлопчик з діагнозом ДЦП на інвалідному візку. Мама привозила його, а однокласники допомагали пересуватися по школі. Він закінчив школу із золотою медаллю, а зараз є одним з найкращих студентів Таврійського національного університету.
  > Також нашу школу закінчила абсолютно глуха дитина – читала по губах. Оглухла дівчинка у три роки після хвороби. Мама була категорично проти віддавати свою дитину у спеціалізовану школу. Коли я її запитала, які причини такого рішення, то вона відповіла, що хвилюється про те, в якому світі доведеться жити її доньці, якщо, не дай Боже, із нею щось трапиться. Ви собі не уявляєте, як важко нам було відстояти право цієї дитини вчитися у нашій звичайній школі, але ми це зробили. Сьогодні дівчинка – студентка інституту в Києві. А як би склалася її доля, де б вона була зараз, якби на самому початку ми не наполягли на своєму? Тепер вона має шанс знайти і реалізувати себе у житті.
  > Великим плюсом програми інклюзивної освіти є те, що за її допомогою можна вирішити проблеми багатьох дітей. За рахунок того, що у класах під час уроків, крім вчителя-предметника, працює і педагог-помічник – соціальний педагог чи психолог.
  > Також ми постійно працюємо із вчителями, батьками і дітьми. Нам допомагає Всеукраїнський фонд «Крок за кроком». Щоправда, на сьогодні у державі не вистачає законодавчої бази, яка б регулювала роботу таких інклюзивних класів та шкіл, не має можливості підготувати усіх вчителів-предметників. Але ми працювали, працюємо і будемо працювати!».
  > Багато чого планується змінити і зробити у НВК «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка, але все це вимагає значних людських зусиль і фінансових витрат. Про це можна чимало говорити, але у цій школі звикли діяти!
  > Напередодні Дня вчителя та й взагалі хочеться побажати творчої наснаги усім вчителям країни та всьому колективу школи загалом, і викладачам інклюзивних класів зокрема, в особі директора Людмили Вишняк та психолога Ірини Анюхіної, а ще реалізації усіх їхніх задумів, підтримки і розуміючих усю глибину інклюзивної освіти спонсорів! Здоров’я і щастя вам, наші вчителі!
  >
  > Катерина КРИВОРУЧЕНКО."
  >
  > Как видим, ко Дню учителя Екатерина подготовила вполне уместную к этой дате, довольно любопытную статью, если не обращать внимание на корявость, и я бы сказал, некоторую кондовость языка, чего стоит, например, выражение "які стали своєрідними "полігонами для випробувань" у позитивному значенні цих слів". То есть статья больше похожа на протокол опера, фиксирующего случившееся на месте преступления. Но это так, к слову, каждый пишет как умеет.
  >
  > Обращает на себя внимание почти полное текстуальное совпадение выделенного строчными пробелами абзаца статьи за 2 октября и абзаца № 4 Анонса.
  >
  > Вот такой стиль, вот такая новизна: перепечатывать собственные статьи через пять месяцев. Нет, это не ПЛАГИАТ. Ведь авторица анонсирует заново написаный ею же текст.
  >
  > Тогда что ЭТО???
  >
  > Вы думаете это впервые? Вспомните статью "Закохані ковалі" и сравните её вот с этими текстами:
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5989
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7951
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7559
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7207
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6342
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6229
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5803
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5692
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5173
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5249
  >
  > http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=8218
  >
  > Может быть, я что-то пропустил. Как видите текста для перепечаток на тему "Закоханих ковалів" ещё много. Тем более что вдохновляет Екатерину на это творчество её муж, один их тех самых "закоханых ковалив".
  >
  > Единственно, что могу заметить: лучше бы свою "закоханисть" Екатерина доносила людям не за бюджетные деньги, а за свои. Никто не мешает ведь собрать все свои излияния, издать отдельной книжечкой, подарить любимому, пусть знает как жена его любит. Да и в свободную продажу выставила бы, чтоб узнать истинную цену своему творчеству. Тема ведь не из самых актуальных.
  >
  > А вы как думаете читатели "Крымской горницы"?
  >
  > P.S. Ждём-с с нетерпением следующий номер "КС" и статью об инклюзивности... чтобы сверить с первоисточником.
  
  Цікаво. Чи знайде Пілунський "розуміючих усю глибину інклюзивної освіти спонсорів"?
  
  Якщо ні, то Катя Криворученко допоможе.
  
  Катя Криворученко - це Вам не хвунт родзинок - це навіть не просто ЕКСПЕРТ у галузі інклюзивної освіти, це ЦИЦЕРОН у коротенькій спідниці.

• 2010.03.16 | Хоккуист

  Зате розігнали і затоптали все живе

  Як гидко зростається лютий московський шовінізм із любовю малоросів до грошенят! Пилунський хвалився, що за рахунок розігнаних журналістів газетка кольоровою стала. Дурень? Чи дурень з ініціятивою?

• 2010.03.16 | Таксідерміст

  Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

  Санатор пише:
  ...
  > Однако его величество ГУГЛ знает всё, к сожалению для неё, эту простую истину (что ГУГЛ знает всё) не знает ЕЯ СВЕТЛОСТЬ ЕКАТЕРИНА КРИВОРУЧЕНКО, ответственный секретарь редакции газеты "Кримська світлиця", остатками (едва не написал ОСТАНКАМИ, что было бы вернее) её и рулит твёрдой рукой упомянутая дамочка.
  ...
  
  А ким "руліть"?
  
  Хто там лишився в тих рештках редакції?
  Назвіть прізвища.
  Писати НІКОМУ.
  
  Тому й витягає "дамочка" власні публікації минулога та позаминулого років та ще тягне передруки звідусіль де тільки дають.
  
  ГАЗЕТИ не має лишилося її розфарбоване ОПУДАЛО.
  
  P.S. Тож не лайте Катерину, їй якось треба годувати "закоханого коваля".
  Краще згадайте гасло, яке колись висіло у кожній заокеанській корчмі: "Не стріляйте в піаніста, він грає як вміє..."
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.16 | Barba

    Los lectores, no disparen Catherine!

    Таксідерміст пише:
    > Санатор пише:
    > ...
    > > Однако его величество ГУГЛ знает всё, к сожалению для неё, эту простую истину (что ГУГЛ знает всё) не знает ЕЯ СВЕТЛОСТЬ ЕКАТЕРИНА КРИВОРУЧЕНКО, ответственный секретарь редакции газеты "Кримська світлиця", остатками (едва не написал ОСТАНКАМИ, что было бы вернее) её и рулит твёрдой рукой упомянутая дамочка.
    > ...
    >
    > А ким "руліть"?
    >
    > Хто там лишився в тих рештках редакції?
    > Назвіть прізвища.
    > Писати НІКОМУ.
    >
    > Тому й витягає "дамочка" власні публікації минулога та позаминулого років та ще тягне передруки звідусіль де тільки дають.
    >
    > ГАЗЕТИ не має лишилося її розфарбоване ОПУДАЛО.
    >
    > P.S. Тож не лайте Катерину, їй якось треба годувати "закоханого коваля".
    > Краще згадайте гасло, яке колись висіло у кожній заокеанській корчмі: "Не стріляйте в піаніста, він грає як вміє..."
    
    Los lectores, no disparen Catherine! Ella escribe como sea posible!

  • 2010.03.16 | Felicidada

    ГАЗЕТИ не має лишилося її розфарбоване ОПУДАЛО.

    Дуже влучно.
    Респект!
    Хоча не все так просто.

• 2010.03.16 | Oleksa

  Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

  І звідки у тобі, Санаторе, стільки жовчі і духовної низості? Не хочеться перетворювати сайт Майдану на вигрібну яму і збагачувати її фекаліями, як це робиш ти, але, згадуючи дитинство, можу сказати тобі: "Братко Санатор не джентльмен". Без поваги, Oleksa.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.16 | Ксюша

    Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

    По логике санатора, про учителей и образование можно писать только ко Дню учителя, или на крайняк к 1 сентября, о врачах ко Дню медика, и т.д. Учитывая тот факт, что контингент читателей Светлицы координально изменился за последнее время, что плохого в том, что Автор еще раз поднял эту тему, весьма даже актуальную, это не плагиат, и не интернетовские перепечатки, чем славилась газета в прошлом, а если больше не к чему придраться, то давайте "перемоем кости" и другим авторам КС, или кого то сильно беспокоит должность ответственного секретаря?
    И ковалей не трогайте, пожалуйста, ребята сильные, молоты тяжелые, очень переживаю за целостность санатора.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.03.16 | Felicidada

      Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

      > Автор еще раз поднял эту тему,
      
      Це добре. "Автор" треба писать з великої. "підняв" - це про кого?
      
      >весьма даже актуальную, это не плагиат, и не интернетовские перепечатки, чем славилась газета в прошлом
      
      А зараз там немає передруків? Причому з абсолютно ворожих газет і неймовірно ворожого Інтернет.
      
      Не треба брехать - тоді все буде добре у вас.

    • 2010.03.16 | Afeitado

      Una idea brillant!

      Ксюша пише:
      > По логике санатора, про учителей и образование можно писать только ко Дню учителя, или на крайняк к 1 сентября, о врачах ко Дню медика, и т.д. Учитывая тот факт, что контингент читателей Светлицы координально изменился за последнее время, что плохого в том, что Автор еще раз поднял эту тему, весьма даже актуальную, это не плагиат, и не интернетовские перепечатки, чем славилась газета в прошлом, а если больше не к чему придраться, то давайте "перемоем кости" и другим авторам КС, или кого то сильно беспокоит должность ответственного секретаря?
      > И ковалей не трогайте, пожалуйста, ребята сильные, молоты тяжелые, очень переживаю за целостность санатора.
      
      Una idea brillant! Podeu tornar a imprimir totes les!

• 2010.03.16 | юнолог

  Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

  Санатор пише:
  ...
  > Газета "Кримська світлиця" № 40 за 02.10.2009
  >
  > "ШКОЛА ІНКЛЮЗИВНА, БЛАГОРОДНА...
  > 4 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
  > ВКЛОНІМОСЯ ВЧИТЕЛЮ!
  >
  ...
  
  > Якщо згадати історію, то у суспільстві завжди були люди, у яких були особливі освітні потреби: з вадами зору, слуху, опорно-рухової системи тощо. Навіть геніальні люди мають особливі потреби у галузі освіти. А діти з неблагополучних чи неповних родин, діти-біженці – вони теж потребують індивідуального підходу».
  ...
  
  Дивно, що не було названо осіб ще із однією суттєвою вадою - браком здорового глузду. Тим, кому бракує здорового глузду, жодна інклюзія з інвазією та куртуазією не допоможуть. Що ми й бачимо на сумному прикладі Катерини Криворученко. Якщо не дав Господь здорого глузду при народженні жодна інвазія не компенсує.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.16 | Старовед

    Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)

    Дійсно, людина хвора на мінінгіт, як отой "юнолог", вже нездатна і інклюзивою займатись. Бо дуже хвора. Ну, дуже - запалення відсутнього мозку!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.03.16 | інклюзатор

      Про инклюзивну самовлюбленность юнолога

      Юнолог - инвазийно-куртуазный самовлюбленец, а проще говоря - онанист!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.03.16 | Падпісчык з Беларусі

        Леанід Пилунский? Дзе Вы? Чаму маўчэце?

        Мастер-класс ЕЯ СВЕТЛОСТИ ЕКАТЕРИНЫ Криворученко. Тема: "Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість для відповідальних секретарів газет з особливи потребами"
        
        Итак имеем анонс в газете "Кримська світлиця" № 8/9 (стр. 32):
        
        "Безбар'єрний простір
        
        Саме такий - безбар'єрний простір має створений у звичайних навчальних закладах для дітей з особливими потребами. Ніхто не прагне відмовлятися від спеціалізованих шкіл, але якщо батьки разом з дитиною прийняли рішення про навчання у звичайній, то така можливість має бути надана.
        
        Справа не лише у зручних сходах
        
        Школа для дітей із особливими потребами - це не просто наявність ліфтів, зручних сходів або іншого спеціалізованого обладнання. Важливо розуміти і приймати особливість одне одного. Отже, необхідно створити доброзичливі й щирі стосунки, довірливу атмосферу.
        
        Це замало - тільки дві...
        
        Сьогодні в Україні тільки дві таки школи. Саме тут відбувається реалізація проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в Україні" за підтримки Канадської агенції з міжнародного розвитку.
        
        Експериментальна програма
        
        2008 рік. Канада - один з лідерів інклюзивної освіти - запропонувала Україні експериментальну програму, розраховану на п'ять років. За наказом міністра освіти і науки України з усіх шкіл держави було обрано лише дві - школу № 95 м. Львова та навчально-виховний комплекс "Школа-ліцей № 3" імені Антона Макаренка у Сімферополі, які стали своєрідними "полігонами для випробувань" у позитивному значенні цих слів.
        
        Готувати до життя
        
        Але справа не тільки в експерименті, а й у тому, що школа - це особливий світ, який, щоправда, твориться і за допомогою зовнішніх факторів: впливу родини, суспільства і т.д.
        І от саме цей особливий світ - оаза дитинства - має не тільки підтримуватися й оберігатися як заповідна зона, а ставати тим місцем, у якому дитину підготують до дорослого життя з усіма його позитивами і недоліками."
        
        "Ну и что?", - спросит нетерпеливый читатель интернетпостов. Анонс как анонс. У более терпеливого может возникнуть вопрос: "А в чём актуальность темы?"
        
        День учителя благополучно минул, день инвалида, или как он там политкоректно называется, тоже...
        
        Вот здесь то и порылась собака, дорогой читатель. Ты ведь не знаешь главного. АВТОРА будущей супер-пупер актуальной публикации.
        
        Автор публикации, благоразумно не указан, чтобы затруднить поиски.
        
        Однако его величество ГУГЛ знает всё, к сожалению для неё, эту простую истину (что ГУГЛ знает всё) не знает ЕЯ СВЕТЛОСТЬ ЕКАТЕРИНА КРИВОРУЧЕНКО, ответственный секретарь редакции газеты "Кримська світлиця", остатками (едва не написал ОСТАНКАМИ, что было бы вернее) и рулит твёрдой рукой упомянутая дамочка.
        
        Поиски облегчились тем, что дамочка сия во времена В. Качулы писала мало. Об её любимой теме чуть ниже.
        
        Пока вернёмся к инклюзивности и её воспевательнице. Имеем следующий текст:
        
        Газета "Кримська світлиця" № 40 за 02.10.2009
        
        "ШКОЛА ІНКЛЮЗИВНА, БЛАГОРОДНА...
        4 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
        ВКЛОНІМОСЯ ВЧИТЕЛЮ!
        
        В Україні на сьогодні є всього дві школи, на базі яких впроваджується експериментальна програма інклюзивної освіти (діти з особливими потребами вчаться разом зі здоровими). Одна з них знаходиться у Львові, а інша – в Сімферополі. Напередодні Дня вчителя ми поспілкувалися з директором Навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка Людмилою Вишняк та психологом Іриною Анюхіною на достатньо нову тему для українського шкільництва – інклюзія та освітньо-виховний процес.
        
        
        
        Починаючи з 2008 року, Канада, яка є одним з лідерів у сфері такої освіти, запропонувала Україні експериментальну програму, розраховану на п’ять років. За наказом міністра освіти і науки України зі всіх шкіл держави було обрано дві – школа № 95 м. Львова та НВК «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка, які й стали своєрідними полігонами для випробувань, у позитивному значенні цих слів.
        
        
        
        За словами директора школи № 3 Л. М. Вишняк, кінцевим результатом цього експерименту повинно стати створення моделі інклюзивного закладу освіти – освітнього закладу, відкритого для всіх.
        «Коли нам запропонували таку роботу, то ми не могли не погодитися, – згадує пані Людмила. – Ідея такої освіти, насправді, визрівала в Україні досить давно. Тим паче, увесь світ уже більше 30 років займається інклюзивною освітою.
        Якщо згадати історію, то у суспільстві завжди були люди, у яких були особливі освітні потреби: з вадами зору, слуху, опорно-рухової системи тощо. Навіть геніальні люди мають особливі потреби у галузі освіти. А діти з неблагополучних чи неповних родин, діти-біженці – вони теж потребують індивідуального підходу».
        Світ пройшов достатньо тривалий та тернистий шлях, щоб сьогодні сприймати людей з особливими потребами повноцінними членами суспільства, які мають право на щастя. І від ексклюзії (дистанціювання у спеціалізованих закладах) світова спільнота сьогодні стала на позиції інклюзії (соціалізація), адже, на думку педагогів, навчати можна майже всіх.
        За даними досліджень, на сьогодні від 12% до 17% членів нашого суспільства мають особливі освітні потреби. «Справа у тім, – пояснила нам Людмила Максимівна, – що якщо така дитина може і хоче навчатися у школі за місцем проживання і при цьому її батьки не проти, то вона має право отримати весь пакет освітніх послуг. Повинно бути включення дитини у нормальний освітній процес і колектив.
        На мою думку, використовуючи модель інклюзивної освіти, ми також працюємо і на перспективу. Ви ж пам’ятаєте приказку, що можна дати людині рибку, а можна вудку і навчити рибалити. Звичайно, можна ізолювати від суспільства таких дітей – в інтернати, спеціальні заклади, чи у домашніх умовах. У результаті, це дуже дорого обходиться державі, але справа навіть не в цьому, а в тому, що кожна дитина має право стати дорослою, має право бути щасливою, мати друзів і родину, врешті-решт, мати роботу та повноцінно розвиватися і реалізовувати свій творчий потенціал, у тому числі, і на користь своєї країни».
        На питання, у чому ж саме полягає суть інклюзивної освіти, пані Людмила відповіла: «Передусім інклюзивний освітній заклад – це безбар’єрний простір. Тобто доступ до усіх приміщень, освітніх матеріалів будь-яким людям з будь-якими потребами: на милицях, на інвалідних візках, з вадами слуху чи зору, проблемами з опорно-руховою системою тощо. Що стосується нашої школи, то в першу чергу будівля потребує чимало архітектурних змін: розширення дверних проходів, пандуси, переобладнання кабінетів і навіть туалетів. І йдеться не лише про учнів, а й про батьків, адже серед них теж є люди з особливими потребами.
        Якщо говорити про дітей, які навчаються у нашій школі, то на сьогоднішній день у 68 класах ми маємо 1970 учнів. Наша школа – одна з найбільших на півдні України і в Криму.
        З психологами школи ми провели дослідження і виявили, що приблизно 53% наших вихованців, на жаль, хворі. Подібну статистику маємо не лише ми, а й інші навчальні заклади, у яких цей показник може сягати навіть 60% і більше.... Деякі діти мають від 1 до 7 захворювань.
        Ідея інклюзивної освіти полягає не у тому, що ми стаємо, наприклад, філіалом спецшколи, а у тому, що дитина за місцем свого проживання може отримати все, що їй необхідно – це поєднання спеціальної освіти зі звичайною, і включення дитини у дитяче середовище. Однак, це зовсім не передбачає розформування спецшкіл, бо великий відсоток дітей все ж таки не може відвідувати звичайні школи.
        Незважаючи на увесь позитив, який здатна принести модель інклюзивної освіти нашому суспільству, є й низка проблем, які постають перед нами: не всі діти проходять ґрунтовні медогляди, не всі батьки готові відвести свою дитину до психолога чи психотерапевта, боячись, що на їхніх дітей суспільство навісить ярлик «неповноцінний». Наслідками такої батьківської позиції є, наприклад, втрата дітьми інтересу до навчання, зменшення рівня успішності, агресивна чи неадекватна поведінка тощо. А вчителям доводиться з усім цим працювати з дня у день. Батьки інколи не усвідомлюють, що вчасне звернення до фахівця може врятувати дитину. Оскільки більшість пізнавальних процесів у людини формується до 12 років, і якщо прореагувати на проблеми сьогодні, то можна уникнути негативних наслідків завтра. Адже інклюзивна школа – це школа, в якій, знаючи проблеми дитини, їй надають усю необхідну допомогу, не відриваючи від навчального процесу і від колективу. Це і робота з психологом, спеціальним обладнанням тощо.
        Якщо дитина погано чує, то школа має придбати відповідний апарат підсилення звуку, і вчитель працює з допомогою нього. Здорові діти теж, до речі, отримують користь, бо мають доступ до сучасного обладнання, по-перше, а по-друге, коли здорові і хворі діти працюють разом, то вчаться одне в одного терпимості, співпереживанню, мужності, комунікативним навичкам, іде процес соціалізації.
        А є діти, наприклад, у яких слабо розвинуті мовні навики, їм легше працювати з комп’ютером. У нас був випадок, коли дитина складала іспити за допомогою комп’ютера – набирала відповіді на питання. Що було б, якби таку дитину ізолювали? – запитує Людмила Максимівна і сама ж відповідає: – У кращому випадку вона б отримала мінімум знань і не була готова до життєвих реалій. Звичайна школа – це школа, до якої пристосовується дитина, а інклюзивна – пристосовується до дитини.
        В інклюзивних закладах освіти акцент робиться не на хворобі, а на тому, чого дитина здатна досягти, – пояснює пані Людмила. – Інклюзія – визнання того, що всі діти можуть вчитися, це робота з усіма дітьми, незалежно від того, якої вони раси чи статі, віросповідання чи національності. У нас в першому інклюзивному класі вчаться двоє дітей з ромських родин, які покинули Молдавію. Вони майже не знають мови. Хлопчик і дівчинка у свої 9 років жодного дня не вчилися у школі. Робота з ними – та сама інклюзія: введення в мовне та культурне середовище.
        Є дуже багато моментів, які пов’язані з інклюзією і стосуються здорових дітей. Взяти хоча б талановиту дитину. У неї теж є свої потреби, адже вона розвивається у своєму ритмі. Завдання педагогів – не більше чи менше за всіх інших навантажити таку дитину, а працювати з нею за індивідуальною програмою.
        Разом з тим, за час експерименту ми маємо зробити колосальну роботу. Все за п’ять років майже неможливо встигнути. Це лише початок...
        До речі, мене, як фахівця, цікавить питання державної програми безперервного ланцюга інклюзивної освіти – дитячий садок, школа, ВНЗ. На мою думку, чим раніше діти почнуть у колективі інклюзивну освіту, тим легше їм буде далі.
        На сьогодні у нашій школі 6 інклюзивних класів – 1, 2, 3, 4 і два 6. До кінця експерименту ми плануємо довести цю цифру до 12, щоб на кожну паралель було по одному інклюзивному класу.
        В Україні такого досвіду практично немає. Нам запропонували – і ми не відмовилися. Я зрозуміла, що це справа сьогоднішнього дня і майбутнього. Вона визріла, і важливо, що вона благородна!
        Можна придумати будь-який експеримент, але цей викликаний життям та необхідністю».
        Психолог Ірина Анюхіна розповіла нам, що коли вчителі помічають, що у дитини є певні проблеми, то треба докласти максимум зусиль, щоб дитина пройшла медичний і психологічний огляд, щоб педагоги і батьки зрозуміли, у чому ж ті проблеми і виробили спільну індивідуальну концепцію роботи з дитиною.
        «Коли поряд людина з особливими потребами, дуже непросто зовсім ніяк не реагувати на неї, – зауважила Ірина Антонівна. – Наприклад, два роки тому нашу школу закінчив хлопчик з діагнозом ДЦП на інвалідному візку. Мама привозила його, а однокласники допомагали пересуватися по школі. Він закінчив школу із золотою медаллю, а зараз є одним з найкращих студентів Таврійського національного університету.
        Також нашу школу закінчила абсолютно глуха дитина – читала по губах. Оглухла дівчинка у три роки після хвороби. Мама була категорично проти віддавати свою дитину у спеціалізовану школу. Коли я її запитала, які причини такого рішення, то вона відповіла, що хвилюється про те, в якому світі доведеться жити її доньці, якщо, не дай Боже, із нею щось трапиться. Ви собі не уявляєте, як важко нам було відстояти право цієї дитини вчитися у нашій звичайній школі, але ми це зробили. Сьогодні дівчинка – студентка інституту в Києві. А як би склалася її доля, де б вона була зараз, якби на самому початку ми не наполягли на своєму? Тепер вона має шанс знайти і реалізувати себе у житті.
        Великим плюсом програми інклюзивної освіти є те, що за її допомогою можна вирішити проблеми багатьох дітей. За рахунок того, що у класах під час уроків, крім вчителя-предметника, працює і педагог-помічник – соціальний педагог чи психолог.
        Також ми постійно працюємо із вчителями, батьками і дітьми. Нам допомагає Всеукраїнський фонд «Крок за кроком». Щоправда, на сьогодні у державі не вистачає законодавчої бази, яка б регулювала роботу таких інклюзивних класів та шкіл, не має можливості підготувати усіх вчителів-предметників. Але ми працювали, працюємо і будемо працювати!».
        Багато чого планується змінити і зробити у НВК «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка, але все це вимагає значних людських зусиль і фінансових витрат. Про це можна чимало говорити, але у цій школі звикли діяти!
        Напередодні Дня вчителя та й взагалі хочеться побажати творчої наснаги усім вчителям країни та всьому колективу школи загалом, і викладачам інклюзивних класів зокрема, в особі директора Людмили Вишняк та психолога Ірини Анюхіної, а ще реалізації усіх їхніх задумів, підтримки і розуміючих усю глибину інклюзивної освіти спонсорів! Здоров’я і щастя вам, наші вчителі!
        
        Катерина КРИВОРУЧЕНКО."
        
        Как видим, ко Дню учителя Екатерина подготовила вполне уместную к этой дате, довольно любопытную статью, если не обращать внимание на корявость, и я бы сказал, некоторую кондовость языка, чего стоит, например, выражение "які стали своєрідними "полігонами для випробувань" у позитивному значенні цих слів". То есть статья больше похожа на протокол опера, фиксирующего случившееся на месте преступления. Но это так, к слову, каждый пишет как умеет.
        
        Обращает на себя внимание почти полное текстуальное совпадение выделенного строчными пробелами абзаца статьи за 2 октября и абзаца № 4 Анонса.
        
        Вот такой стиль, вот такая новизна: перепечатывать собственные статьи через пять месяцев. Нет, это не ПЛАГИАТ. Ведь авторица анонсирует заново написаный ею же текст.
        
        Тогда что ЭТО???
        
        Вы думаете это впервые? Вспомните статью "Закохані ковалі" и сравните её вот с этими текстами:
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5989
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7951
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7559
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7207
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6342
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6229
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5803
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5692
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5173
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5249
        
        http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=8218
        
        Может быть, я что-то пропустил. Как видите текста для перепечаток на тему "Закоханих ковалів" ещё много. Тем более что вдохновляет Екатерину на это творчество её муж, один их тех самых "закоханых ковалив".
        
        Единственно, что могу заметить: лучше бы свою "закоханисть" Екатерина доносила людям не за бюджетные деньги, а за свои. Никто не мешает ведь собрать все свои излияния, издать отдельной книжечкой, подарить любимому, пусть знает как жена его любит. Да и в свободную продажу выставила бы, чтоб узнать истинную цену своему творчеству. Тема ведь не из самых актуальных.
        
        А вы как думаете читатели "Крымской горницы"?
        
        P.S. Ждём-с с нетерпением следующий номер "КС" и статью об инклюзивности... чтобы сверить с первоисточником.
        
        Леанід Пилунский? Дзе Вы? Чаму маўчэце? Бо Вы палымяны змагар з плягіятам і перадруку. Што адбылося? Вы памянялі пункт гледжання на гэтае пытанне?

• 2010.03.16 | Барселона

  т. Фрейд подтверждает каждый раз, что он есмь гений.

  вонючее в радиусе 3 метров кубических существо берет себе поганяло "санатор" и гадит в карман пилунскому, с которым только что разговаривал.
  
  вывод: пилунский совсем дурень, коли держит возле себя таких санаторов без кавычек.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.18 | המתבונן מי

    Re: т. Фрейд подтверждает каждый раз, что он есмь гений.

    אנו שבעי רצון! Keep it up!