06/26/2010 | W.Scherbyna

Вчителя, сина людського, відкритий лист Президенту, послання євреям і людям

Наївні люди! Прости їх, Господи. Вони прочитали лише заголовок, а вже в думках своїх грішать проти мене. Він справді вимагає коментарю, який буде нижче.
Не з власної волі мав автор нещастя почати діалог з владою. Мій стан легко зрозуміти, якщо уявити людину, яка попала в клоаку, що кишить гадами, скорпіонами і іншими тварями ядовитими.
Крім адміністративних і правових установ районного і обласного рівнів, за останні кілька років тричі писав президенту Ющенко. Останній відправлений 31.10.2009 р. В ньому я, між іншим, попереджав, що четвертий лист буде відкритим. Тоді ж і аналогічного змісту отримали листи Генпрокурор і Тимошенко ( АС 81 ). Як легко здогадатись: на даний час – жодної відповіді від згаданих адресатів.
Той факт, що директор Дунаївської ЗОШ порушує трудове і кримінальне законодавство (доведено СБУ у Львівській обл.), а влада в особі Шалапського (Керівника відділу освіти Перемишлянської РДА Львівської обл. ), Паски (Голови Перемишлянсьеої РДА у Львівській обл.), Хмиля (Заступника голови Перемишлянської РДА у Львівській обл.), Нижника (Прокурора Перемишлянського р-ну Львівської обл.), Борняка (Судді Перемишлянського районного суду Львівської обл.), Хобзея (Начальника Головного управління освіти і науки Львівської РДА ), Біляк (Заступник начальника головного управління освіти і науки Львівської РДА) активно, чи своєю бездіяльністю захищають її, а не закон, не може, звичайно, здивувати громадян України і, тим більше, стати достатньою підставою для листа подібного змісту. Те, що кліщі і блохи – паразити-кровопивці, моськи мене дістали – це факт.
В цьому місці автор змушений зробити невеличку пізнішу вставку. Я отримав відписку з Генпрокуратури за підписом прокурора Перемишлянського р-ну Нижника з якої слідує, що розгляд кримінальної справи не є компетенція прокуратури; і, таким чином, свідомо продовжують прикривати злочин. Відповідь Ющенка прийшла зі стайні Хобзея. Легко здогадатися, що їх дії – адекватні і законні, як слідує з відповіді. Універсальний прийом наших корумпованих чиновників і правосуддя: пишіть хоч до самого Господа Бога, все одно відповідь прийде якраз від тієї ланки, яка саме і порушує закон.
Робота повинна була з’явитися в Інтернеті перед Новим роком. Зауважу, що епістолярний жанр не є парафія автора, свої думки він фіксує на папері з великою неохотою, в силу крайньої необхідності, як у даному випадку. Я думаю, отже я живу, - цей девіз Декарта не слід вважати лише і виключно характерним для нього. Ця обставина, масштаб і важливість теми виключав будь-який вольовий контроль автора над процесом, а, отже, і часовими рамками. Сьогодні восьме січня – в мене не має впевненості, що робота з’явиться до першого туру. На все воля Божа. Однак, це не є важливо. Політика і політики – прах, сміття. Ми будемо говорити про вічне.
Все значно складніше, все архіскладно. Фактор часу має вирішальне значення і для автора листа і для людства і як фундаментальна категорія Реальності. Що до автора, то в свої п’ятдесят п’ять років чітко усвідомлюю обмеженість свого земного буття і духовних ресурсів. А ситуація, на мою думку, - критична. Хочеться вірити і сподіватися, однак, я боюсь, що, можливо (не дай Боже), людство перейшло ту критичну точку, після якої не має повернення.
Те що, наприклад, відбувається в Україні, не може не хвилювати громадян, людей які не втратили розум, совість і гідність. А відбувається ось що: ми є свідками і учасниками локального Армагедону – демон української влади оголосив смертельну війну ангелу українського народу.
І це ще не все, - далеко не все. Нещодавно почалося нове століття і тисячоліття; людство говорить про глобалізацію і глобальні проблеми. Це, природно, вимагає глобального мислення і глобального світогляду, глибокого осмислення фундаментальних категорій і понять. Парадокс і фундаментальний закон полягає в тому що всі проблеми породжує людина, її розум, - він же і вирішує. Однак, для цього він повинен, заперечивши самого себе, піднятися на інший, вищій рівень. Людина має піднятися над собою, зробити ще один крок до Всевишнього. “Молоде вино слід налити в нові міхи”.
Однак, саме цього і не спостерігається. Води пошлості і тупості, лицемірства і фарисейства, егоїзму і агресивності обіймають мою душу.
Гуманізм означає не що інше, як той факт, що людина не засіб, а самоціль; вінець Творіння, “подобіє Боже” і, що не менш важливо, фундаментальна проблема творіння.
Ось про що будемо толкувати (кувати толк), постараємося пролити Світло. Будемо, однак, пам’ятати, що проблеми не вирішуються. Слід іти до Світла, просвітити душу, розум і тоді він – світлий розум – побачить проблему: вона висвітлиться, проясниться. Оце і є основний евристичний принцип.
Забігаючи наперед, зауважимо, що джерело Сили і джерело Світла не тотожні поняття, - антиподи. Шлях до Сили – силовий шлях – веде до смерті, шлях до Світла – світлий шлях – веде до вічності.
Слід бути готовим до єретично радикальних висновків стосовно нинішньої теології і науки.
Ті, кому комфортно в рамках сучасного світогляду і релігії можуть далі не читати, оскільки відаю, що не слід спокушати “малих цих”.
Спустимося тимчасово на грішну землю, повернемося, як то кажуть, до наших баранів, тобто до політиків. Невдячна тема, - скажу я вам. Нічого, окрім огиди і відрази ці істоти викликати не можуть. Хтось же, однак, має показати їм власна тупі, наглі, самовдоволені пики.
Думати, що можна вести з нашими політиками конструктивний діалог може лише безнадійно наївна людина. Ми вже знаємо різницю між силою і світлом. Шлях сили руйнує; і саме тому з нашою політичною системою і політиками слід говорити з позиції сили, лишаючись світлими. Воістину, горбатого могила виправить.
Звернемося до Книги, яка не будучи самим Джерелом, суттєво його відображає, репрезентує, несе печать святості. Запам’ятайте: немає Джерела окрім Джерела.
Я знаю: “Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свіньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували і вас...” М.7.6.
Але і Шевченка пам’ятаю: “...ще поганше на Вкраїні: дивитись, плакати і мовчать”.
Не слід мовчати, “спати ходячому, серцем завмирати і гнилою колодою по світу валятись”. Таку політику і політиків потрібно “проклинати і ...запалити”.
Це про наших політиків сказано: “Найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру...” Мт.23.23.;
“...Назовні здається людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня” Мт.23.28. Це про них сказав Іван Хреститель: “Роде зміїний, - хто вас надоумив втікати від гніву майбутнього?” Мт.3.7.
В Книзі знаходимо пояснення їхньої суті: “Не можете Богові служити й мамоні” Мт.6.24. Мамоні – грошам вони служать ізчаддя пекла.
Хочу зауважити одну принципову річ: не слід розділяти політикум на владу і опозицію. Все це блеф, спектакль, який розігрується для людей. І демократію маємо псевдо, оскільки влада не живе нею, а імітує, знову таки – розігрує спектакль.
Про своє беззаконня, паскудство, зловживання самі ж політики розказали і далі розказують – тут добавити нічого. Є один цікавий момент. Адже відомо: “Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас...” Мт.7.1; 7.2.
Плювати їм, звичайно, на громадян і Закон; однак хоча б з інстинкту самозбереження поменше гавкали один на одного. А пояснення просте: не потрібно їм ніякого інстинкту самозбереження, оскільки знають про свою безкарність. Роблю що хочу, балакаю що хочу і нічого мені за це не буде, - життєве кредо політика.
Так ось: ніякого “бісеру серед свіней” я метати не збираюся. Наші політики прекрасно вписуються в жанр байки, гротеску, абсурду. Цим і скористаюсь. Тепер що до термінології. Тут мені допоміг Ющенко, який останнім часом економічний термін кредит вживає поряд з біологічним – блохаста сучка. Таким сміливим і широким термінологічним спектром, такою великою асоціативною амплітудою скористаюсь і я.
Приблизно півроку тому в тижневику “Експрес” бачив фотографію Лукянченко у відкритому кабріолеті марки, здається, “Бентлі”. Справа зовсім не в тому скільки коштує машина і де згадана особа взяла гроші. Хтось може уявити собі корову за кермом боліда “Формули 1”? Ото ж бо й воно! Це, як мінімум, пошло, вульгарно. Пошлість є наслідком відсутності міри. Повний низхідний ряд деградації такий: відсутність Бога в душі і, як наслідок, відсутність совісті і культури, що проявляється у відсутності міри; результат – пошлість і вульгарність. Відсутність міри – мій найбільший закид політикам; саме цим пояснюються всі їх вчинки, є ключем до розуміння поведінки.
Стосовно помаранчевих – геть усіх, без жодного винятку: “Ото ж бо, - по їхніх плодах ви впізнаєте їх.” Мт.7.20. Будемо, люди, пам’ятати про це. “Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло” Мт.4.16. Це є суть Помаранчевої революції. Народ український віками акумулював свій дух, плекав волю. Нарешті дух і воля народу досягли рівня самосвідомості, історичної творчості, бажання робити свою долю, будувати державу.
За п’ять років політики розтоптали віру народу в свої сили, паралізували його волю, погасили Світло! Це є смертельний гріх перед Богом, великий злочин перед історією і народом. Не має прощення вам, вовіки! Амінь!
Риба, як відомо, смердить з голови. Оскільки, як здогадався шановний читач, мова йде про Ющенка, я змушений буду “одіти противогаз”.
Своїм характерним жестом наш президент любить показувати білі манжети; а от я вже кілька років бачу його білі тапочки політика. Звертаючись до всяких там голів, всяких там адміністрацій мимоволі задумувався: “На чому ж вона – голова тримається, якщо істота безхребетна?” Таке можливо хіба що для пустої голови. Особливість ця характерна геть для всієї адміністративної вертикалі – від району до Києва.
Давайте, однак, глянемо глибше. “Ваше ж слово хай буде: “так-так”, “ні-ні”. А що більше над це, те від лукавого” Мт.5.37. Наш президент в повній мірі скористався свободою слова, як громадянин і молов щось безперестанку, особливо останнім часом, заговоривши всю країну, забуваючи, що все це від лукавого, і те, що нація об’єднується в боротьбі, а не пустою балаканиною. Слово першого громадянина держави має нести не інформаційне чи агітаційне навантаження, а являти волю його і народу. Тільки тоді воно буде дієве, натхненне, животворяще. Таке слово може сказати лише людина сама наділена волею.
Один із соратників Ющенка в інтерв’ю заявив, що президент називав Балогу “своїм сантехніком”. Цей образний вислів несе дуже цікаву і продуктивну думку. Від самого Ющенка історія вимагала не показувати білі манжети і ляпати язиком, а стати сантехніком. Вона – історія вже знає одного Великого Сантехніка – Геракла і розцінила його працю по розгрібанні гною, як подвиг. Саме це вимагалося і від Ющенка: разом з народом розчистити кучмівські конюшні. Так це не про нас. Наш президент ніколи до такого не опуститься, повсякденні робота не для нього: Ющенко навіть не має політичної позиції – він просто став у позу.
Не обійдемо стороною один важливий момент. “І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?.. Лицеміре, - вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого” Мт.7.3; 7.5.
Як це характерно для всіх наших політиків взагалі, зокрема і особливо для Президента – відсутність критичного погляду на власну персону аж до повної втрати відчуття реальності. Свій низький рейтинг, наприклад, носії подібної психології сприймають приблизно так: “Мільйони виборців – барани дворогі, один я Єдиноріг. Я один щирий патріот, а решта сорок шість мільйонів – національна меншина.” У підсумку маємо: “комплекс Тимошенко”, не позицію, а позу, завищену самооцінку, втрату відчуття реальності. Тут є над чим задуматися психоаналітику. “Любі друзі” президента зробили б йому хорошу послугу, якби порадили людині, що їй потрібно не крісло президента, а спочинок на кушетці вище згаданого фахівця.
Відпочивши добренько, наш патріот міг би стати гарним проповідником – а ля Сковорода і юродствувати, вибачте помилився, сковородствувати скільки заманеться.
Звертаю увагу на ще одного “Титана думки, батька української демократії” - Януковича. Тут не потрібна Книга – достатньо творчості Ільфа і Петрова. Чим поясніть, відрізняється босяк Балаганов від раннього Януковича? Останній, правда, склопотав дві ходки. А ще чим? Дуже повчальний фінал Балаганова, який переконливо свідчить: кримінальна психологія – це назавжди.
Янукович, напевне, зрозумів, що бути “сином лейтенанта Шмідта” – пошло. Він потрапив у бригаду став бригадиром, і в природному для нього середовищі доріс аж до бригадного генерала. І тепер бригадний генерал іде у президенти. Хай виборці, громадяни України це добре пам’ятають.
І якщо все-таки трапиться, що стане бригадний генерал президентом, то це означатиме тільки одне: у вас, люди, не має самоповаги, почуття власної гідності; і нічого, окрім зневаги, ми не варті. Перефразовуючи відомий вислів, скажемо: “Що природне в США, те абсурдне в Україні”. Бригадний генерал американський і наш – дві великі різниці.
“Партія регіонів” взагалі нагадує одну велику бригаду. Цивілізована, справді демократична вже давно б поміняла лідера, як підказує здоровий глузд. Та в тому то й справа, що здоровий глузд не діє, якщо суперечить “поняттям”. У бригаді своїх не здають!
“Золоте теля” підкаже нам іще одну маленьку варіацію – на тему Корейко. Десь там у глибині українського “Геркулесу” прекрасно влаштувався соратник Януковича, видатний рахівник сучасності Азаров. Спасає він український народ точнісінько так само, як літературний герой “голодуючих дітей Поволжя”. От тільки Остап Бендер, щоб не втратити власну гідність, вимагав би у Азарова не мільйон, а соню-другу мільйонів у. О.
Трохи про кіно. Адже ніхто не заперечуватиме, що наша політика – це, окрім іншого, безплатне кіно.
Мені дуже подобається усмішка Пасхавера: світла, щира, мудра. Ця людина, на мою думку, глибоко розуміє букву і дух ліберальної ринкової економки, на відміну від його опонентів – політиків на різних токшоу. Усміхається людина, бо прекрасно розуміє, що говорить до глухих. Всі закони ринкової економіки в них зводяться до одного єдиного – принципу розподілу Попандопуло: “Це мені, іще мені, знову мені...” Хто бачив “Весілля в Малинівці”, той мене зрозуміє.
Крас, Помпей, Цезар – не просто видатні історичні постаті, але і Тріумвірат, окремий епізод історії Риму. Ющенко, Тимошенко, Янукович – ось вам український аналог. Воістину, “від великого до смішного один крок”. Щоб охарактеризувати наших “героїв” не потрібно епічного жанру, вони цілком помістяться в рамки байки. “Проказница мартишка, осёл, козёл...” задумали зіграти політичну мильну оперу. Пора вам, люди, нарешті зрозуміти: якщо музиканти нікчемні, то ніяке місце їм не допоможе; не буде не тріо, ні квартету, ні музики взагалі.
Вас дивує чому стоїть на місці український віз. Тому і стоїть, що шизо-крилий “лебедь, рак да щука везти с поклажей воз взялись...” , тягнуть його в різні сторони, от і стоїть віз український, точніше лежить уже, бо вкрали, нагло сперли колеса. Які там, в біса, “десять кроків назустріч людям”.
Хочу нагадати тему іще однієї байки. Якось одній громадянці надоїло служити Свободі, от і пішла вона в служанки до Януковича, пояснивши свій демарш тим, що дорожче коштує. Продешевила, правда, - здається мені, тому що, є древніші професії, більш рентабельні. Якби згаданий політик зайнявся іншим ремеслом, тоді б йому просто ціни не було. Не будемо судити строго. Ми пам’ятаємо радість моськи, яка розхвалювала своє собаче щастя: “ И ем и пью на серебре, резвлюсь с барином, а еже ли устану – валяюсь по коврам и мягкому дивану”.
Повернемося до нашого Триумвірату. Найбільше мені ця трійця нагадує три пальці, які здатні зібратися лише для того, щоб скласти велику дулю і показати її українському народові. Якщо народ хоче кращої долі, то ці пальці потрібно ... самі знаєте, що зробить. Подібна процедура проста і легка, і робити її слід на виборах. Існує правило: якщо протягом певного періоду лідери не зуміли покращити життя людей – обирають інших. Так поступають всі нормальні люди в демократичних країнах. Схоже, що ми не є нормальні.
- Аби не гірше, - не раз я чув таку фразу. Доки сповідуватимемо подібну філософію, доти
убожество, злидні, жалюгідне життя буде долею нашою.
Маємо кризу. Вона сидить не в одному кабінеті, як говорить президент, але у всіх кабінетах державних установ по всій країні і назва її – злочинна, корумпована влада. Цього року горе тяжке, біда люта прийшла в Україну. В періоди великої скрути не може бути дискусій про єдність. Лихо долають всім миром, об’єднуватися в критичний момент - обов’язок. Якщо горить хата, то всі дружно гасять пожежу, тільки повний ідіот або негідник може затівати в цей момент дискусію про те, хто її підпалив, шукати винного. А чим займалася цілий рік “Партія регіонів” і президент Ющенко? Те, що політики не об’єдналися к критичний момент, означає тільки одне: вони є справжня біда люта для народу українського, землі рідної. Нинішня влада – страшний змій о трьох головах. Якщо народ український хоче подолати біду і горе він мусить найти в собі сили, набратися мужності і перемогти змія!
Яка ж то невдячна справа – писати про політику і її суб’єктів. Бог свідок: мені страшенно не хочеться борсатись в цьому зловонному болоті. Однак мушу!
Янукович заявляє, що він усіх і кожного вислухає, Ющенко закликає до дискусії з народом на конституційну тему. Я і є частинка народу – “Якого правди сила ніким звойована ще не була”, - як писав відомий український поет. А Франко закликав: “Лупайте сю скалу!” І правий поет, бо дійсно: слід з усіх сил і всім миром лупати скалу нинішньої злочинної влади.
Відраза до неї, огида – природні, адекватні емоції, однак, - пасивні. Нам потрібен гнів праведний; будь-які форми прояву якого допустимі і виправдані. Почуйте мене!
Демократія – влада народу, буквально. Ми політикам делегували тимчасово свою владу. Вони ж ведуть себе так, ніби ми найманці, раби їхні. Так воно, фактично, є тепер. А народу слід поставити політиків на місце – вони слуги наші, слуги народу, найманці народні. І цей фундаментальний демократичний принцип в боротьбі і боротьбою доводиться. Якщо ми їх просимо, сподіваємося – вже програли.
Про терміни іще багато говоритимемо, оскільки стали вони “до важних самих» не точні, заяложені і такі, що приховують істину, а не пояснюють її. Ось, наприклад, фраза: ми живемо у вільній державі. Це ж повна дурня! Однак, саме зараз так і є. Держава, як інститут не може бути вільною, вона повинна служити народові. Де вільна держава, - там народ невольник. Вільними можуть і повинні бути народ, країна!
Набираємось мужності і прямуємо далі. Не бійтеся! – закликав Іван Павло Другий. Свідомі того, що розворушимо осине гніздо; однак, це ще й великий свинарник всі стійла якого показати і зруйнувати потрібно.
- На шляху поступу ми лиш каменярі. І лиш тоді підуть по цій дорозі люди, як ми проб’єм її і вирівняєм всюди...- ніколи не слід забувати Франкові слова. Не соромтеся правильних думок, кому б вони не належали і в якому б історичному контексті не вживалися. Світ продажних політиків і чудовиськ в людській подобі – олігархів, не наш світ. “Мы наш мы новый мир построим”. Не може кухарка керувати країною; а бандити, вбивці, бригадні генерали, єдинороги, мартишки, осли, козли – можуть?!
Хочу згадати один важливий епізод в політичному житті країни, принципову перемогу українського народу, яка засвідчила наявність інтуїції, сильного інстинкту самозбереження і мудрості. Політологи, шозо-олухи – “шо” скорочено, обійшли цей епізод, не звернули не нього належної уваги. “Шо”- дуже точна дефініція згаданих панів, оскільки це перші букви їх творчого кредо: “Шо изволите?”
Я маю на увазі поразку СДПУ(о) на парламентських виборах. Умовно цю контору називаю. “очко”; збережу термін і тепер. Пригадаємо недалеке минуле: “очко” – багато численна організація, структурована, її лідер Медведчук при владі, адмінресурс наявний. І в результаті катастрофічна поразка, повне фіаско!
А справа в тому, що український народ інтуїтивно відчув, побачив істинну суть цієї партії. Наївно думати, що випадково емблемою її стала не якась там скромненька ромашка чи незабудка. Нагло зашпендючили розу! Можливо, люди її не розгледіли, але відчули ядовиті колючки, які вп’ялися в тіло і душу народну. Інтуїтивно вірно зрозумів, розкусив народ розолюбів, їх лідера “поставленого на Україну”. Хвала тобі і слава – народе український!
Дуже добре, що Шуфрич з “очка” перейшов у ПР (бригаду). Хай народ дивиться і пам’ятає якого лиха він позбувся. Ім’я шуфричам легіон! А його особисто завжди є можливість повернути в “очко”.
Не обійдемо увагою іще одну партію, яка на відміну від попередньої, діє не підпільно, як і належить розолюбам, а перебуває на легальному становищі.
В деяких космогонічних теоріях існує думка, що яйце – єдиний центр всесвіту. Україна – своєрідний мікрокосмос, тому природно, що вона має своє яйце - ЄЦ. І не одне, а цілий кошик. В нас ще й кролики водяться. А якої біди можуть наробити кролики з яйцями – запитайте в австралійців.
Справа в тому, що Балога на посаді особистого сантехніка Ющенка багатенько зніс яєць у адміністративні кубла, сопричислив пустоголово-безхребетних голів і їх замів у свій курник. І сам Балога і кролики з яйцями прекрасно розуміють, що політичне майбутнє можливе для них лише з бригадою - ПР. Якщо не відвертий адмінресурс, то саботаж і прихована агітація, особливо в західних регіонах, з їхнього боку буде на користь Януковича. Саме це вже відбувається.
Віддамо Богу боже, а Верховній Раді те, що належить їй і що вона заслужила. Тим більше, що саме цей інститут, а не якась посада є найважливіша нині в політичному житті країни, основне поле битви, оскільки країні потрібні радикальні реформи. Цікаво, що вже навіть всі тварини, худоба українська це розуміє. Всі – крім політиків. Мушу вибачитися перед прекрасними тваринами за те, що згадав їх і поставив поряд з політиками. Мені і в голову не може прийти назвати тварин бидлом. Коні не винні,- справедливо зауважив Коцюбинський.
Був у ВР “видатний” період антинатовських кульок. В одному з інтерв’ю по телебаченню нардеп Сухий заявив, що вони, якщо захочуть, можуть не тільки кульки, але й гандони (його термін) повісити. Я попрошу вибачення у читача, однак скористаюся термінологією Сухого.
Вже говорив, що відсутність міри – основний недолік політиків. Тут він проявився. Не потрібно, п. Сухий, у Верховній Раді розвішувати ніяких гандонів – їх і так там вистачає! І вони так справно виконують свою функцію, що Верховна Рада не може нічого народити, запліднити. А коли щось там прорветься, ВР плодить якісь уродці, недоноски, викідиші типу конституційної реформи, а не мудрі закони.
Потрібно не чекати розпуску парламенту, а розганяти його, хоча б раз на рік і так років з п’ять!
“... Ісус прийшов в Храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у Храмі, і поперевертав грошомінам столи...” Мт.21.12.
“ І сказав їм: “Написано “Дім Мій – буде домом молитви”, а ви робите з нього “печеру розбійників” Мт.21.13.
Замість Ісус – народ, Дім Мій – Верховна Рада, молитва – закон і маєте наші реалії, керівництво до дії. От тоді, не чекаючи милостині від політиків, будете мати і закон і порядок і долю добру свою.
Наші суди іменем народу України узаконюють беззаконня – це їхня головна функція. Якщо не діє Конституція, цивільний закон, тоді лишається природне право! Ніякі закони і Конституція не можуть відмінити першооснову всіх прав і законів – природне право людини захищати своє життя, свободу, честь і гідність.
- щоб жить, ні в кого права не питаю, - як цілком справедливо писав український поет. Це правда, що на певному етапі люди його делегували соціуму, констиціювали. Однак, повторюю, якщо не діє Конституція, тоді ми просто зобов’язані повернутися до свого природного права – форми захисту особистості, її честі і гідності, яка є індивідуальна, в першу чергу, і колективна також.
Свої статки, ті які тепер нами керують отримали, спираючись не на закон (який закон дозволить грабувати державу і людей), а, скориставшись своїм природнім правом – звіра. Чому громадяни не повинні скористатися своїм природнім правом – правом людини. Тільки тому, що влада, хижаки, хочуть зберегти нинішній стан речей!
Користуючись нагодою, хочу виразить своє захоплення величчю французького народу, нації. Згадаємо період Великої Французької революції: Єгипетський похід, Італія (Маренго), Вандея, монархія, Дерикторія. Конвент, Консулат, імперія, реставрація, внутрішні і зовнішні війни, зміна урядів, законів і лідерів; і все це, зауважте, приблизно за такий же історичний період, як і нашої гнилої незалежності і демократії.
Нагадаю громадянам, що французи побудували вже п’яту! Республіку. Оце народ – гігант, титан історичного творення, своєї долі. А ми скулимо, сподіваємося на доброго дядю-президента. Слід сказати правду: ми нічого кращого не заслужили, оскільки надіємося лише і просимо, а кращу долю слід не випрошувати, а завойовувати “хоч синам, а не собі кращу долю в боротьбі”.
Зауважу, що наші лідери і в підметки не годяться французьким, хіба що конюхами. Всі наші бої – мордобої у ВР між Шуфричем і Луценком. Як це жалюгідно.
Зараз поговоримо про недоторканість і недоторканих. Генезис терміну, його історію завжди слід пам’ятати, оскільки там суть.
Терміну “недоторкані” вже тисячі років, належить він індійцям (індусам), є релігійним, сакральним елементом світобудови у Ведичному її розумінні. Існує інший, тотожній термін – шундри, а по-народному – ізгої, покидьки.
А тепер спростуйте істинне значення слова на нашу політичну реальність і все стане ясним і зрозумілим. В яке б місце чи дім не зібрати покидьків, там зразу утворюється смітник, помийна яма. Якщо в нас так багато розвелося недоторканих, то чому дивуємося, що в центрі Європи, з України зробили велику помийну яму. Хочете мати щось інше, - приберіть сміття, звільніться від покидьків недоторканих!
Спочатку в Росії, трохи згодом у нас міцно утвердилось слово “олігарх”. Потихеньку, помаленьку закрадалося воно у наш словник і свідомість. Я ще пам’ятаю часи, коли політики, зокрема Кравчук, заперечували наявність і об’єктів і самого терміну. Тепер це поняття і його носії стало ключовим, визначальним для всього нашого суспільно-політичного життя. Скажу – воно точно відображає суть речей.
І слову олігарх, і олігархічному ладу тисячі років. А суть в тому, що олігархія мала тотальний вплив на всю фінансово-економічну і політичну систему країни. До того ми добудувалися, до розвивалися, що повернулися на пару тисяч років назад.
Тотальна, необмежена влада суб’єктів її означає рабство для об’єктів – народу. Тисячі років тому рабство було в чистому вигляді. Тепер все складніше, економічна і соціально-політична палітра ширша, еклектична, однак – хто б що мені не говорив, в нашій українській реальності є суттєвий елемент рабства! Неволя, рабство людей завжди буде рівновелике абсолютизму, вседозволеності влади і її суб’єктів. Рабовласник зобов’язаний забезпечувати біологічні потреби раба, а в нас були часи, коли ми – раби, місяцями, роками безплатно працювали на наших олігархів. Це вже навіть не рабство, голодомор, смертний гріх! Люди повинні знати, що справжня ціна кожного мільярда олігарха – десятки тисяч смертей. Шість мільярдів мертвих і ненароджених! Ці жахливі цифри спів мірні з втратами українського народу в голодоморі і Другій Світовій війні. І це ще не все. Психофізіологічний стан нації в жахливому стані, її здоров’я підірвано катастрофічно. Ще, очевидно, будуть великі жертви. Ви думаєте, що лише в Англії періоду становлення капіталізму “вівці їли людей” - це інтернаціональний і один з основних законів його. Кривавий ненаситний Молох постійно вимагає людських жертв.
Капітал наших олігархів замішаний на крові і сльозах народу. Проклятий він. “Хто старе пом’яне, тому око геть, а хто забуде – тому два”. Навіки йому нести печать смерті. Доки будуть олігархи, доти ми будемо раби! На завершення теми слід відмітити дуже важливий момент: грецька, афінська демократія була побудована не народом, а зверху. Легендарний герой, здається, Тесей скарав на голову тодішніх олігархів, об’єднав народ, дав і заставив виконувати демократичні закони і правила громадянського суспільства.
Тут ми вперше використали термін капітал, який важливіший і суттєвіший за олігархів, оскільки останні є лише його жерці. Це не тільки економічний термін, а, не маючи образу, несе чіткі теологічні ознаки. Про нього згодом.
Відчуваю, що читача слід трохи розвеселить, внести позитивний імпульс.
З наших політиків також може бути толк, якщо належним чином використати їх можливості. Уявіть собі, що політики жінки зібрані в один розкішний будинок з відповідними ліхтариками на фасаді. Найголовнішою поставити Сименюк, оскільки вона має досвід керівництва фондом державного майна.
З усього світу багаті люди і шейхи, в тому числі, починають з’їжджатися до нас. Величезний наплив грошей і людей. Будуємо дороги, вокзали, аеропорти і космодром. Васюкі тухнуть, куди там якимось Васюкам. Київ автоматично перейменовуємо в Новий Вавилон. Вводимо культ вавілонської... богині і не одної, а зразу трьох – Кільчитьської, Герман, Богословської. Оскільки вони стають вже богинями, але іще воплоті, то можуть самі і виконувати ритуал в свою честь. Оце і буде справжній український прорив!
Гіпотетично я бачу іще одну, кращу, всеоб’ємну перспективу. Жаль тільки, що Черновецький не балотується в президенти, але це діло поправимо. От його то і слід вибрати. Якщо вже погибель, то під музику і пісні його.
Чому, однак, так песимістично. Не забудемо про його соратника – Леся Довгого – крихітку Цахеса. Хто не знає, що таке крихітка Цахес, нехай спитає в актора Бенюка – він розкаже і покаже. Таким чином, ми вже маємо прем’єра.
Далі більше. У Черновецького є гуру, вчитель, такий собі радикально чорнявий чоловік, який працює по дипломатичній лінії і представляє, наскільки я розумію, небеса в Україні. Африканський чорнобривець стає духовним лідером нації. Ніхто не повинен сумніватися, що ця трійця здатна побудувати царство боже в Україні. І возрадуємося ми, і служитимуть нам всі народи!
Фу-у! Нарешті ми вибралися із зловонного болота і ступили на землю, назва якій Україна.
Я намагався зірвати маску з політичних клоунів, показати “голого короля”. Наскільки мої зусилля успішні – судить читачеві.
Діалектика форми і суті – фундаментальна проблема. Хто знайомий з творчістю Леніна, знає його вислів: “Суть формована, форма суттєва”. Насправді це не зовсім його, а те, що наш бідний філософ запозичив у Гегеля. Добавимо слово боротьба – оце і все що бідолаха почерпнув у діалектиці геніального німця.
Вислів “форма суттєва” так багатьом сподобався, що тепер звучить: форма абсолютна. Цю тезу сповідують, наприклад, примати з шоу бізнесу. Різного виду мартишки голозадо-голубозаді орангутанги, горили прикидаються страшенно сексуальними індивідами. І що найсмішніше – спрацьовує.
Значення форми і те що бідний виборець на неї “клює” прекрасно розуміє і наш політичний звіринець.
Кілька, вартих уваги, альтернативних кандидатів у президенти репрезентують себе як сильні особистості, лідери. І це зрозуміло. Новий лідер нації повинен виконати двоєдине завдання: проводити радикальні реформи і одночасно боротися з нинішньою системою влади, її структурою і філософією.
“Облиш надію, сюди входящий!” – слід лишити всякі ілюзії, якщо входиш в пекло української політики. Пекло, правда, для громадян і тих хто щиро намагатиметься щось змінити.
Нинішня влада, нинішні чиновники створили для себе справжній рай: цілковита вседозволеність, повна безкарність і безвідповідальність. Ну, навіщо щось змінювати, - дурні вони чи що. Можна називати їх як завгодно, але тільки не дурнями. На власне его розум їх працює прекрасно. От тільки до народу чиновникам діла не має.
Природно, що вони будуть чинити шалений спротив. Тому то й стращають пугалом диктатора. Страшний і жорстокий до касти чиновників означає добрий і справедливий для народу. Боротьба з корумпованою владою є благо для народу. Диктатор стосовно чиновників є, насправді, демократом для народу. Перейду на просту мову: не слід плутати ... з пальцем. Така діалектика життя і така діалектика особистості лідера.
Так ось: серед претендентів всі більш-менш переконливо грають роль сильного лідера, один Гриценко є таким. Як це не парадоксально, однак саме тому, на жаль, його і не помічають. Попса перемагає і в політиці.
Один раз ми вже помилилися і то серйозно, вибираючи між шилом і милом – Кучмою і Симоненком. А був Марчук! А слона то ми не побачили. Не було б у нас ні кучмізму, ні революцій; і нинішніх проблем значно менше.
- спасіння потопаючого справа рук самого потопаючого, - і це істинна правда. Народ повинен боротися за свою долю, бути творцем її.
Послухаємо Т. Шевченка – нашого пророка, українського Махатму – велику душу, яка вмістила долю народу, велике серце, яке чує болі, горе, страждання його, великий дух, що звертається до “мертвих, живих і ненароджених.”
Якщо “спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було слово” (Ів.1.1.); то в нас : спочатку був Шевченко, у Шевченка було слово і слово народ було, Україна.
- Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них Поставлю слово, - писав поет. Подивіться яка жертовність, не богохульство, а саме – жертовність: “я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого бога, За неї душу погублю!”
А оце про нас з вами: “Кругом мене, де не гляну, Не люди, а змії...”; “нам тільки плакать, плакать, плакать І хліб насущний замісить Кровавим потом і сльозами. Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить”; “Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають”.
Наших політиків Шевченко також добре знає: “Суєслови, лицеміри, Господом прокляті, Ви любите на братові Шкуру, а не душу!”; “Ви – розбійники неситі, Голодні ворони. По всякому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом торгуєте...”; “Доколи будете стяжати І кров невинну розливають Людей убогих? А багатим Судом лукавим помагать?”
Поет просить нас: “Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!”; і бога: “А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли”.
Шевченко прекрасно розуміє і знає: “Бо де нема святої волі, Не буде там добра ніколи”; тому і закликає: “...вставайте, Кайдани порвіте І ворожою злою кров’ю Волю окропите”; “Добра не жди, Не жди сподіваної волі – Вона заснула... А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигостріть сокиру – Та й заходіться вже будить”. І вірить: “Борітеся – поборите, Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля св’ятая!”; “І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люде на землі”.
Оце наш справжній, живий і абсолютно сучасний Шевченко. І саме так до нього треба ставитись – як до живого, а не тримати портрет з рушником у хаті і восьмого-дев’ятого березня класти квіти до пам’ятників.
Нам у кожній хаті потрібна сокира – український варіант американського “сміт-вессона”, “кольта”, “вінчестера” та ін.
Порівняти наші реалії з часами перших американських поселенців буде дуже корисно, допоможе зрозуміти наші проблеми, їх об’єктивний характер.
Максимум на що ми спромоглися – задекларувати свою державу, на яку тепер уповаємо, просимо її, сподіваємося, що дасть нам і “манну небесну” і свободу і “хліба і видовищ”. Всі бачать, що з цього вийшло.
Першим американським поселенцям довелося сподіватися лише на самих себе, захищати не якісь там блага, а буквально своє життя і життя своєї родини. А самозахист передбачає і допускає будь-які форми і методи аж до збройного включно. Про свободу не йшлося взагалі, оскільки не було держави, а це поняття визначається і реалізується саме у відносинах держави і громадянина, влади і людини. Степінь свободи і її повноти є фундаментальний критерій державного устрою.
Сподіватися перші поселенці могли і повинні були лише на власну волю! Про це поняття поговоримо трохи згодом окремо, оскільки воля, порівняно зі свободою, є значно ширше, несе в собі глобальний, метафізичний, теологічний зміст.
Спираючись на волю, як внутрішнє джерело енергії і зброю, як метод, перші поселенці захищали не лише біологічне життя, а й власні гідність – одну з основ свого духовного я.
Таким чином, очевидно, що американський шлях принципово відрізняється від нашого, оскільки основою його, самоціллю і засобом було індивідуальне я, особистість.
Справжнє і визначальне лише індивідуальне. Ну звідки може взятися цікаве, творче, натхненне “ми”, якщо воно складається з сірих, невиразних, амебоподібних “я”? Ніяк не можу зрозуміти, чому колективне бекання баранів змістовніше від бекання одного барана; чому думка маси з необхідністю вірніша за думку одного мудреця?
Діалектика взагалі і перехід кількісних змін в якісні є надзвичайно тонкий, гострий інструмент, до якого слід відноситись надзвичайно обережно, уважно. Це справжнє і найбільше мистецтво, музика розуму, який слухає музику сфер.
А тепер прослідкуємо суть переходу від “я” наділеною волею і почуттям власної гідності до “ми”.
По-перше: таких індивідуальностей повинно бути достатньо багато, їх кількість досягнути певної “критичної маси”; і по-друге: вона має достатньо часто проявлятися у формі боротьби, конфлікту з іншим “я”. Це приводить індивідуальності до визнання того факту, що подібні цінності і проблеми існують в іншому і для іншого “я”.
Індивідуальність визнає іншу не лише як зовнішню потенційну загрозу, але як собі подібну. Ось тоді то і з’являється горде “ми”; ще раз підкреслю: на основі волі і почуття власної гідності індивідуальності. Відносини в рамках гордого “ми” між індивідуальностями конституються, не обмежуючи індивідуальність, оскільки остання усвідомила необхідність і корисність! поважати собі подібного. Сформулюю думку таким чином: коли вже надоїсть стріляти, тоді слід конституцію приймати. В США саме так і було, як і в багатьох інших країнах. А в більш широкому, глобальному сенсі цей принцип звучить: “Люби свого ближнього, як самого себе” Мт.22.39.
Гасло “свобода, рівність, братерство” зараз не актуальний, воно для майбутніх індивідуальностей значно вищого рівня розвитку, ніж сучасні люди, індивідуальностей вселенського, космічного масштабу. Саме тому не має впевненості, що згадане гасло зреалізується взагалі, як принцип співжиття.
Для нинішньої української реальності, українського народу потрібно інше: “Воля, честь і гідність!” “Я не мир принести прийшов, а меча.” Мт.10.34.
Перед тим і для того, щоб перейти до аналізу категорії волі слід поговорити про метод взагалі. Все, неписане вище, носило емоційно-публіцистичний характер з елементами аналізу; виражало відношенні автора до української політичної реальності, яка, як уже було сказано, нічого іншого, окрім відрази, огиди і праведного гніву викликати не може. Знаю, що аналогічне ставлення до влади поділяє і багато співвітчизників.
Тепер ми заглибимося в природне для автора середовище чистої логіки і абсолютних категорій.
Ніхто не сперечається про факти: їх або приймають, або замовчують, намагаються не помічати, як це часто буває. Однак і тут не все так просто і фраза Бальзака “глупо, як факт” дуже глибока, оскільки факт потрібно осмислить, знайти йому місце в загальній понятійній і світоглядній структурі. Бувають факти такої глибини і значимості, що заставляють переосмислити, видозмінити і розширити всі попередні світоглядні основи.
Для дедуктивного методу потрібні аксіоми і принципи, пошук яких – велика тайна роботи індивідуальної душі і розуму; а задекларовані вони не є очевидні і обов’язкові для загалу. Про принцип можна сперечатися скільки завгодно і це буде схоластика чистесенької води.
Однак є інший, справжній шлях: прийняти твердження апріорі (наперед) як робочу гіпотезу і побачити його евристичну цінність, можливість і здатність пояснити факти. Пошук принципу – таємниця одухотвореного розуму, його застосування – тяжкий шлях, справжнє мистецтво.
Прямо зараз я задекларую основний постулат даної роботи який і стане фундаментом і методом для всього подальшого аналізу і висновків.
Напружимо свою уяву і подивимося на людство зі сторони. Релігійний світогляд від Чукотки до Австралії і від Японії до Канади є факт, фундаментальний, принциповий елемент людського буття. Не будемо акцентувати увагу на назвах богів, їх ієрархії, теогонічних і теологічних моментах – просто приймемо, ще раз підкреслимо, як очевидний факт. А якщо його прийняти, то слід поставити питання: що є Бог і в чому суть релігійного світогляду?! Не потрібно мені ваших офіційних канонічних цитат, я сам грамотний і вмію читати. Запитую кожного читача індивідуально і відповідь він хай дасть самому собі. Ото ж бо й воно!
Це, однак, лише половина проблеми, оскільки існує і науковий світогляд не менш очевидний і важливий факт, елемент людського буття.
Цей споконвічний дуалізм стає просто нестерпний, набуває все більшої гостроти і може привести до катастрофи людства.
Автору відомий релігійний рецепт зняття дилеми: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою” Мт.22.37.
Так в тому то і справа, що “любити Бога думкою” замало, логіка має свої закони і не зрозуміло як цю любов думки застосовувати до пізнання. Скільки б учені не молилися, не били свої геніальні лоби в поклонах, вони не знімуть дуалізму, не перестануть бути божевільними! Надзвичайно точне , геніально глибоке слово української мови – божевільний; який не є пацієнтом Кульпарківської (для Львів’ян), Канальчикової дачі (для любителів творчості Висоцького), “Палати номер 6” для поціновувачів Чехова, а буквально – вільний від бога. Ніякі молитви дуалізм не знімають. Ніхто не заперечує розумність цивілізації і вчених, які багато, аж занадто, вміють і можуть, однак лишаються божевільними. Занадто рано, передчасно називати наш вид “Людина розумна”, вона, здебільшого, - “Людина уміюча”; переважають не мудреці, яких не зустрінеш і днем з вогнем, а деміурги. Саме це є біда цивілізації, не провина, а проблема вчених.
Нинішній релігійний погляд на Творця їм не допомагає. Егоцентризм, геоцентризм і антропоморфний погляд на Бога врешті решт всіх нас колись доконає. Ніхто не заперечуватиме, що проблема вічності в деяких досить поширених релігійних світоглядах розглядається, крім усього іншого, а, можливо, і в першу чергу, як проблема біологічна, тілесна, що реалізується на Землі. Це і є геоцентризм зведений в абсолют.
Принципово вірна думка про те, що людина – подобіє Бога також зіграла з людством злий жарт. Людина приблизно так само мало знає про себе, як і про Бога; однак замість того, щоб пізнавати Бога, відкрити Його в своїй душі, вона приймає себе як доконаний факт, завершену даність, мірило, і “ліпить” Бога по своєму подобію. Ось вам егоцентризм і релігійний антропоморфізм зведений в абсолют. Застав дурня богу молитися, то він лоба поб’є, а Лукавий хіхікає. Всі спроби (наприклад Канта) логічно довести існування Бога приречені на поразку. Якби така спроба була успішною, то це означало б тільки одне: логіка стоїть поза Творцем, а не включається в нього, як один з атрибутів, рівновелика Творцю; а деякі ортодокси мали б підставу заявити, що логіка створила Бога, а не навпаки.
Все вище сказане підводить до радикального висновку: Творець є основна, фундаментальна категорія, всеохоплюючий принцип логічного мислення. Слід вийти на якісно інший рівень абстрактності сприйняття Його, говорити мовою математики також і в першу чергу, навіть якщо всю її потрібно буде (а таки потрібно) переосмислити!
З цього принципу випливає ще один фундаментальний: все творіння Боже (ніякого іншого і нічого іншого не існує), аж до елементарної частинки, слід розглядати як тотально живе.
Читач має повне право не приймати дані принципи, назвати маячнею і піти спокійно пити пиво, робити гроші, займатися політикою. Нам з ними далі не по дорозі.
Автор вважає дані принципи основою, фундаментом, зробить спроби розкрити їх евретичний потенціал, категоріальну структуру і внутрішній зміст. Якщо хтось в цьому контексті згадав гностиків і теософів, то він буде правий.
Гностики на тисячоліття випередили свій час, оскільки тоді про серйозні природничі і математичні науки говорити не доводилось. Європейські теософи кінця дев’ятнадцятого, початку двадцятого століття, в принципі, зіткнулися з тією ж проблемою: теорія відносності і квантова механіка тільки розвивалася, будувалася видатними, геніальними вченими того часу. Однак, теософський рух не набув поширення і через принципову, стратегічну помилку: не дуже то вони й намагалися міркувати, не цікавилися наукою, а лише декларували раціональний підхід; переважно займаючись ритуальною стороною справи, будівництвом храмів, вибиранням найголовнішого теософа-попа. Ніякий теософський дух не погас, бо його там і не було, а сама ритуальна форма нічого не варта.
Стосовно Блаватської, то і її глибокі думки так захаращені термінологією, небесна ієрархія настільки складна, що здатна заплутати самого Господа Бога.
Якщо послідовно дотримуватись згаданих принципів, то стає очевидно, що нічого іншого, окрім теології – науки про бога і теогонії – генезису, становлення і буття Його, не має. Всяка інша “логія” – тріпологія; інша “гонія” - агонія. Однобокий підхід дає більш менш живу – стан душі, або мертву – ритуальну віру; і сучасну науку, яка багато вміє, дає масу практичних можливостей, однак веде до Джерела Сили, а не Світла, не дає розуміння сутності буття, що і приводить до катастрофічного дуалізму.
Повернемося до поняття волі взагалі і стосовно свободи зокрема. Шевченко зовсім не випадково називав її святою. Це не тільки емоційна, поетична характеристика; свята воля – в цьому суть. Геній Шевченка безсумнівний, глибини його поетичної думки невичерпні: чого тільки вартий перебендя: адже це геніальний образ Мудреця, а російськомовна поема “Тризна”. Всякі там Гарольди, Вертери, Євгенії Онєгіни просто дітки в порівнянні з глибиною внутрішньої драми, силою духу поетичного героя Шевченка.
Свобода, як ми уже зауважували, виражає відношення держави до громадянина, є щось зовнішнє іманентне, зрозуміле і коректне в певному контексті, як ось: свобода слова, свобода вибору. Свобода може бути і “Свободою” Савіка Шустрика, якою вона взагалі то і є: завжди найдеться Шустрик, що пояснить і нав’яже своє розуміння свободи; на відміну від волі, яка не може бути ніякою іншою, окрім Божою, внутрішнім, індивідуальним станом людини. Зараз, наприклад, найширшу, найповнішу творчу свободу має реклама, яка спохабила геть усі прекрасні, глибокі слова і поняття.
Ну, маємо ми свободу слова, яка перетворилася в словесну порнографію. Зверніть увагу, що ніхто не говорить про свободу думки, вважаючи, очевидно, що це тотожні поняття. Нічого подібного. Слів маса, а думок обмаль. А має бути навпаки - “словам тісно а думкам просторо”. Та їх просто не має – цікавих, глибоких, нехай і спірних думок, тому і не існує проблеми свободи думки. Дана робота, між іншим, і буде своєрідним тестом на свободу думки.
Зі свободою вибору все значно складніше, тут просто не обійтися без розуміння категорії волі, оскільки, справа не в свободі, а в проблемі вибору, в проблемі Гамлета. Переважна більшість людей чули про Шекспіра і Гамлета, можуть процитувати аж цілий рядок його знаменитого монологу “бути чи не бути...”, але не більше.
Чому бути, що має бути, чому мучиться і страждає той бідолаха, - а Бог його знає. Шизонутий принц – ось і вся відповідь.
Автор не знає англійської, однак, ризикне дати свою версію перекладу початку монологу, нагадати суть його:
“Бути чи не бути – ось питання.
Скоритися жорстокій долі, -
Чи ж гідно це?
На смертний вийти поєдинок
З цілим світом бід, щоб
Їх здолати
А чи сили стане?
Померти, сховатися у небуття.
Що нас чекає там?..”
Триєдина проблема Гамлета, як і будь-якої людини – це проблема людської гідності, власної пасивності чи шляху боротьби, смерті, вічності, що ускладнюється значно проблемою людських можливостей.
Ці питання не можуть бути вирішені в рамках індивідуального я, власного его; слід вийти за його рамки, подивитися на Всесвіт. Проблема вибору – це, по-суті, проблема вибору світогляду, свого місця і ролі в ньому.
І ось тут то фундаментальне значення має поняття волі. Ми говоримо про сильну волю, творчу волю, волю до життя, волю Бога; прагнемо волі. Це поняття має самодостатньо внутрішню сутність, оскільки є самоціллю і інструментом, несе енергетику індивідуальності і виражає його світоглядну позицію. Проблему вибору можна і потрібно звести до проблему вектору волі, який, подібно спіну ферміонів (елементарних частинок) має два стани, два напрямки: вектор волі може бути напрямлений до Джерела Сили, або ж до джерела Світла.
Вибравши один раз напрямок вектора волі, ми вибираємо світогляд і зникає, таким чином, проблема джерела енергії і проблема моральної оцінки вчинку.
– Наука Моя, - не моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, - казав Христос (Ів.7.16; 7.17).
Всі справжні проблеми – проблеми індивідуальності, а категорії і поняття, які стосуються колективів і мас – від лукавого. Тому то й дрібніє, зникає людство, бо зникає Людина, як самоціль і глобальна космічна проблема. Гуманізм, в кращому разі, розуміється як гуманна чи не гуманна поведінка; намагання пожаліти Людину, погладити її, як котика, по голові. Тому маємо не людей, а споживачів, робочу силу, електорат...
Ми вже й забули, що всяка свобода, вся держава і соціум має одну єдину ціль – допомогти само реалізуватися індивідуальності людини, реалізувати творчу волю її, волю до життя. Якщо хочете: воля є формою прояву духу, частинкою Духу, Світла; в пасивному стані він томиться, напрямлений до Світла, повертається до дому, стає життєдайний, скерований до Сили, заявляє про свою гординю, цілковиту незалежність і руйнує – себе і світ.
Як тут не згадати про нещасну душу. Будучи вмістилищем духу, формотворчим началом, перебуваючи на “межі” між тілом і духом, будучи пасивною по своїй суті, їй дістається від того і іншого. Цілком справедливо говорять: душа радіє, страждає, плаче, сумує, мучиться... Якщо розум, окрім іншого, є носієм інформаційної пам’яті, то душа є пам’ять вчинків, які відкладаються в ній як фрагменти радості і світла, або ж як рани болю і страждання. Совість не що інше як біль душі, її реакція на вчинок.
Настала пора поговорити про чорта з рогами ім’я якому капітал, оскільки в своєму метафізичному аспекті він має пряме відношення до свободи і волі. Стосовно економічного, то як тут не згадати Маркса. Роблять вигляд, що мислителя античного масштабу не існує взагалі, а говорити про нього непристойно. Цьому є дуже просте пояснення. Достатньо перечитати “Маніфест”, щоб зрозуміти, що в ньому, окрім комуністичного привида, який, правда, не “бродить по Європі”, а, вигнаний звідусіль і свідомості людей екзорцистами капіталу економістами, істориками, політологами – лакеями його, а все решта про нас з вами в тому числі.
Його послідовний матеріалізм слід визнати обмеженим, погляд Енгельса на життя як “спосіб існування білка, суттєвим моментом якого є обмін речовин” – помилковим. Однак, повна тупість, паскудство і фарисейство говорити про Маркса як кровожерливого дядька, що спить і думає про революцію. Про неї він також думав, однак пам’ятаймо, що Маркс радив: “Від цієї банди краще відкупитися”. І революції не він придумав; не він вчив Маратів, Робесп’єрів і Кромвелів. Крові там пролилося достатньо, жорстокість явлена страшна. Однак, історія проковтнула, сприйняла все це як належне. А знаєте чому: та тому, що ті революції не торкнулися способу виробництва і розподілу, лишили священну корову приватної власності. Тому то така “сволоч” цей Маркс, що він насмілився поставити під сумнів справедливість розподілу і абсолютність категорії приватної власності. Стріляти таких треба, - говорить капіталіст і переконує в цьому все людство.
Ще одна “велика вина” Маркса, що він насмілився поставити проблему вартості, досліджувати діалектику прояву споживчої вартості у формі ринкової. Відкидаємо Маркса і маємо: ніякої експлуатації не існує, капіталістичний спосіб розподілу справедливий і вічний, приватна власність абсолютна категорія, проблему ціноутворення не слід вирішувати, а віддати її на відкуп ринку.
Якщо на такому фундаменті людство хоче побудувати свою якісно нову історію, то можна з впевненістю стверджувати: “Его грядущее иль пусто иль темно”.
Історія не довела неспроможність комунізму, вона довела неспроможність людей будувати його, дотримуватись комуністичного способу міжлюдських взаємин, істинно християнських по своїй суті.
Мотиваційна сутність переважної більшості людей паталогічно егоїстична, приватновласницька, а тому, звичайно, капіталістична. Однак, той, хто постулює капіталізм і його категорії як остаточні і вічні, той сприймає Людину як остаточну завершену даність і не вірить в можливість її якісної зміни!
Істину свободу при такому стані речей має капітал, тільки він цілком реалізує свою волю, нав’язує її людям, які в тій чи іншій мірі є або його жертвами, або слугами і жерцями. Я стверджую, що власники крупних капіталів, олігархи не є вільні, вектор їхньої волі спрямований на служіння капіталу, який і є істинний цар світу цього. Гроші роблять гроші, - заклинання, мантра їхньої віри. Відсутність справжньої волі вони в міжлюдських стосунках компенсують зверхністю, свавіллям, обмежуючи, розтоптуючи волю інших. Тому то так люто ненавидить капітал монархію і монархів, що вони –люди, мали всю повноту волі, чого не може допустити капітал, утверджуючи свою в якості абсолютної.
В даному контексті дуже цікаво поглянути на сучасний Китай. Маємо капіталістичний спосіб виробництва. Однак, хай читача не вводить в оману назва правлячої партії – комуністична. Ні про який комунізм тут не йдеться. Комуністична партія Китаю виконує роль колективного монарха! Нація, яка зрозуміла Дао, ритуальність Конфуція як молитву і організацію світобудови – глибоко релігійна і мудра. Китай будує свою піднебесну, свою імперію. І дуже важливо, що воля групи людей (колективного імператора) є сильніша за волю капіталу. Неминуча гостра дискусія між китайцями і євреями буде дуже цікава і повчальна.
І з контрольованою демократією в Росії не все так просто; класична демократія привела б там до утвердження повної волі капіталу, з неросійським обличчям, який би її просто розтерзав, привів до втрати національної ідентичності. Схоже, Путін і його оточення це вчасно зрозуміли. Найбільш прийнятна форма правлення в Росії – конституційна монархія. Але в них духу не вистачить бути до кінця послідовними і відвертими.
Найкращу форму правління придумали в Тибеті. Не будемо вдаватися в проблеми інкарнації, однак слід пам’ятати, що там з дитинства виховують мудреця, передають весь духовний скарб нації, а лише потім – владу, яка ґрунтується на космічному знанні ламаїзму, буддизму, повазі. Для цього, як мінімум, таке знання потрібно мати. І саме тому проблема Тибету і Далай-лами є загальнолюдською.
Сформулювавши принципи, володіючи методом – шлях світлого розуму, який потужним прожектором дозволить пролити Світло на наші внутрішні проблеми, я звертаюся до співвітчизників, людей, які народилися в Україні і вважають українську землю своєю рідною, вітчизною, батьківщиною.
Суть проблеми: “Кожне царство, поділене проти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються.” Мт.12.25. Поділ політиків і олігархів на ваших і наших – це, скоріше, непорозуміння, дитяча хвороба, яка, сподіваюсь, скоро пройде. Однак, поки що, така хвороба, футбольно-спортивний підхід до суспільно-політичного життя – факт.
Ну, які, в біса, можуть бути політики “наші” – це просто чума. Невже комусь приємна його власна чума чи короста!? Олігархи – кліщі, клопи, зміїне кодло. Невже комусь приємний його власний, регіональний кліщ, який заліз аж до печінки і висмоктує останні життєві соки. Не має наших і ваших панів – є просто пани. Існує відоме звертання, поширене серед галичан: ”Прошу пана”. Вони трохи лукавлять. Повністю фраза звучить: ”Прошу папа до гілляки”. Може людина стати рабом, якщо в неї силою забрали волю, однак добровільно віддати її, служити своєму панові – це, вибачайте, лакейство, холуйство.
Забудьте всякі казочки про рівність, братерство і соціальний мир, які розповсюджують попи і інтелектуальні сволочі. Ми перебуваємо в періоді жорстокої класової війни, в якій явно програють трудящі. Автор постійно намагається вдовбати одну думку: всі права, свободи і блага завойовуються. Хай кожен собі скаже: “Я вільний” – тепер і зараз; а тоді, напруживши всю свою волю, доводить це собі і оточуючим, щодня, щогодини, щохвилини.
Значно складніша проблема мови; вона не просто складна – фундаментальна. А вирішення фундаментальної проблеми вимагає метафізично-теологічної глибини розгляду. Частина проблеми лежить на поверхні і для її вирішення достатньо елементарної історичної чесності, неупередженості; чого явно бракує всяким табачникам.
Констатуємо очевидні факти:
а) протягом століть українська мова зазнавала жорстокої дискримінації аж до заборони, а тому не мала можливості повноцінно розвиватися і проблема її розвитку все іще актуальна;
б) російська мова відверто і по єзуїтські підленько культивувалася;
в) велика кількість людей в Україні розмовляє російською.
Бажання російськомовного населення розмовляти мовою рідної матері, материнською – природне; однак це лише половина правди. Є іще природна лінь, не бажання затрачати зусилля на вивчення української мови. Парадокс полягає в тому, що російсько мовна частина українців, які наполягають на двомовності є, по суті, одномовними, в значній своїй масі знають лише російську і формально вимагаючи двомовності, фактично намагаються узаконити свою одномовність. Українськомовна частина нації в основній своїй масі і в тій чи іншій мірі – фактично двомовні. Враховуючи вище сказане, я стверджую: якщо надати державний статус російській мові, то українська не витримає конкуренції, вона просто загине, зникне; в крайньому разі лишиться животіти на рівні мови Сердючки. Допускаю, що російськомовні громадяни цього не розуміють, на відміну від політиків. Останні, намагаючись надати державний статус російській мові свідомо, я повторюю – свідомо нищать українську мову. Російській мові, як ми розуміємо, така жахлива перспектива не загрожує.
А тепер я вам скажу до чого це приведе: смерть мови, як було з древньогрецькою і латинською означає смерть цивілізації як живої даності, що розвивається, остаточна смерть нації, її історії і культури. Ось на що замахуються наші ідіоти, варвари політики. Україна не стане винятком; зникнення української мови буде означати кінець історії української нації, смерть душі народу, необхідність будувати на цій території щось принципово нове. А нічого доброго на руїні, на кістках ще ніхто не побудував – це факт. Є значно глибша, фундаментальна причина, закон, який не дасть можливості побудувати при цих обставинах щось толкове. Нагадаю принцип: до всього слід відноситися як до творіння Божого; тобто – як до живого, аж до елементарної частинки. В повній мірі і особливо це стосується землі взагалі і рідної землі зокрема – України.
Якщо ви не вірите автору – Бог (чи чорт) з вами, але згадайте хоча б нашого геніального земляка Вернадського, який стосовно Землі ввів поняття ноосфера. Наш наївно-релігійний, мертво науковий, пошло буржуазний дуалістичний світогляд не здатний вмістити значно ширший і глибший – світобачення Вернадського. Людство все іще перебуває в дитячому віці; в той час, коли, куди не глянь, проблеми вимагають фундаментальної зміни світобачення, радикального поглиблення і розширення світогляду, переходу на якісно новий рівень: земляни повинні стати космічними істотами.
–Вони прозріють, але пізно буде, - писав поет про нерозумних дітей у їхньому ставленні до рідної матері. Як би щось подібного не сталося з людством у його нерозумно-дитячому ставленні до Землі-Матері. Такі поняття, як рідна земля, земля ненька, батьківщина, не є лише образно-поетичні вислови народу; вони свідчать про його мудрість, несуть глибинний, сакральний, містичний зміст.
Якщо доля людини пов’язана з долею батьків і родини, то в значно більшій мірі вона пов’язана і з долею рідної землі.
- Раз живеш і то в Союзі, - пам’ятаєте відому фразу. На превеликий жаль , щось подібне зараз можна сказати і стосовно України.
Слід пам’ятати, що Земля як Ноосфера і рідна земля як її складова є, можливо, більш фундаментальне поняття, ніж народ і нація. Людина і народ подібні дереву, коріння якого в рідній землі. Саме вона формує душу і мову людей в такій же мірі, як і Небо. Є всі підстави стверджувати, що мова не лише форма відображення душі народу, але і душі рідної землі. Розрив містичного зв’язку із землею означає втрата життєвих сил, що приводить до погибелі, загрожує прямим конфліктом з Ноосферою. Не правда, що ми можемо знищити Землю – вона лишиться.
- Кто сказал, что Земля умерла? Нет! Она затаилась на время. Ведь Земля – это наша душа! Сапогами не вытоптать душу!- так говорить Геній Висоцького.
А от Земля може стерти нас зі свого лиця, лона, як бур’ян. Не атланти знищили Атлантиду, а Ноосфера, Атлантида їх самих.
І Українська Земля, якщо ми її відцураємося, розірвемо з нею духовну пуповину, може перетворитися на територію і організувати нам – всім громадянам, національностям і язикам – пекло.
То правда, що у Швейцарії три державні мови; зате не має швейцарської, мови рідної землі. Тому то, окрім банків – олтарів диявола, там нічого глибокого і мудрого годі шукати. Саме тому на Американському континенті релігійну, світоглядну мудрість шукайте в індіанців, лише їх мова виражає душу тієї Землі. Вони вам, між іншим, розкажуть про свого Аполлона – Бога Сонця. Всі інші мови там – зайди, які не є рідні, духовно споріднені з тією землею, а тому ніколи не розвинуться до містичних глибин мудрості.
Величезна плутанина і в євреїв. В них поняття рідної землі замінено на поняття землі обітованої, а вони не тотожні, оскільки останнє “не від світу цього”, а прямо з небес. Віками існувало поняття Палестина, а не єврейська земля. Зверніть увагу: земля, народ і мова одного кореня; корень цей – назва землі. І те, що мова згаданого народу – ідіш чи іврит не одного кореню з назвою землі чи народу зовсім не випадково. Про це іще поміркуємо згодом.
Не такі вже й дурні були комуністи, які, заради збереження соціалістичної імперії ввели поняття радянський народ, об’єднуючим началом для якого стала російська мова. От тільки життєві сили ми повинні були черпати не в землі СРСР, а в їхній ідеології.
Не було, не є в Україні мононації – і не треба. Все американське для нас правильне, ідеальне і самоочевидне. Автор дотримується іншої думки, однак, на США в контексті національному варто звернути увагу. В цій країні зібралися, схоже, представники всіх націй і народів світу. І, незважаючи на це, існує американський народ і американська нація. Тому то й існує, що в них ці поняття тотожні. Є один принциповий момент. Я вже говорив, що вони історично не могли об’єктивно розвиватися на основі душі американської землі, черпати в неї мудрість, а лише перебувають на її поверхні – поверхнева нація. Культура народу віками розвивається на основі духу рідної землі і жива доти поки з цього невичерпного джерела черпає життєві сили.
Втрата зв’язку з рідними землями привів американський народ до об’єктивної неможливості розвивати культуру. Всі свої зусилля вони спрямовували на розвиток технології. Основою американської цивілізації є не культура, а технології; американська нація по своїй суті технологічна, а не культурна: технології – основа, домінанта, культура – більш-менш великий придаток. І містична любов до землі там замінена любов’ю до долара, духовне Царство Боже – американською мрією. В цьому суть США і саме це наймогутніша країна світу агресивно нав’язує йому: цивілізацію на основі технології – технологічну, а не на основі культури – культурну.
Той факт, що хиріють культури інших народів, які не втратили зв’язок з рідною землею не означає, що вичерпалося Джерело, просто забули, або не вміють брати життєдайні, творчі сили з Джерела Світла. Щоб зрозуміти суть культури на основі Світла, зробимо невеличкий відступ і глянемо на творчість художників. Такий екскурс цікавий і чисто формально, оскільки дозволить побачити, що терміни в однаковій мірі здатні як розкрити, так і приховати суть.
Богомаз, живописець, художник – майже синоніми. Перший і другий – це точно, а ось третій несе суттєвий елемент невизначеності. Богомаз – людина, яка ікони пише, своїми засобами виражає, розкриває ідею Бога буквально і безпосередньо. Зауважимо, що від терміну мазати живописці не відмовились повністю, оскільки накладають мазки. Живописець має значно ширшу творчу тематику, однак, оскільки він декларує, що живе пише; а сказав Ісус: “Я Світло для світу.” Ів.7.12., і “Бог не є Богом мертвих, а живих” Мт.22.32., то мета і суть його творчості передавати образ Божий. Живописець, по суті, є богомаз у найширшому розумінні.
Тому то й геніальна наша Примаченко, що вона вміла писати Світло; саме цю мету ставили французькі імпресіоністи, намагаючись передати світло, спіймати (не побоїмося тавтології) живу мить живого життя, саме тому, справді шедевр “Соняшники” Гогена (зауважте – просто соняшники), бо стільки там експресії, стільки Світла, що дух перехоплює.
Зрозуміло, що зображати Світло – складне завдання, архіскладне, над завдання. Куди простіше заглибитися в сюжетні і композ