МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Влияние Харьковских соглашений по ЧФ на безопасность и развитие

08/27/2010 | Али Хамзин
Круглый стол на тему: "«Аспекти посилення російського політичного і військового впливу в Чорноморському регіоні: наслідки для України»"

Тема - "Харьковские соглашения по ЧФ и их влияние на вопросы безопасности и развития крымскотатарского народа" –

докладчик
Али Хамзин руководитель отдела внешних связей
Меджлиса крымскотатарского народа

Сегодня, спустя четыре месяца, после заключения между Россией и Украиной Харьковских соглашений, результатом которых стало продление пребывания Черноморского флота России в Севастополе до 2042 года, можно уверенно отметить, что это явно неудачный для Украины внешнеполитический проект, который способен вызвать дестабилизацию в регионе.

Заявления российской и украинской сторон, что Харьковские соглашения будут якобы служить укреплению общеевропейской и причерноморской безопасности не выдерживают критики и имеют авантюристический характер. Гарантом безопасности в названных регионах могла бы выступить как раз Украина, как государство без иностранных военных баз, чего, к сожалению, не произошло. Следует также отметить, что чрезмерно длительный срок продления базирования российского флота в Крыму явилось полной неожиданностью, как для Европы, так и для США, как гарантов территориальной целостности Украины согласно Будапештскому меморандуму 1994 года. Возможно, осознав всю опасность подписанных соглашений для нашего государства, МИД Украины спустя неделю после их ратификации, обратился с просьбой к ведущим мировым державам юридически подтвердить неприкосновенность границ Украины.

На самом деле эти опасения являются вполне обоснованными для Украины, особенно, когда начинаешь анализировать ряд стартовавших после подписания Харьковских соглашений негативных процессов, угрожающих её суверенитету и территориальной целостности.

Во-первых, эти соглашения, выступили каким-то символом, демонстрирующим собой якобы победу политических сил в Украине, которые стремятся к единству с Россией и по этой причине сегодня они чрезмерно активны. Эти сепаратистские устремления, особенно ощутимые в Крыму, недавно подверг резкой критике даже глава правительства Крыма, руководитель крымских регионалов Василий Джарты. Известные российские политики, при Ющенко объявленные персонами нон-гранта, сегодня открыто посещают Украину и своими заявлениями, унижающими украинскую нацию, требованиями о необходимости придания русскому языку второго государственного, федерализации Украины оказывают грубое политическое давление на государство. В прессе пусть теоретически, но начала обсуждаться возможность перехода Крыма в состав России.

Во-вторых, после подписания и ратификации Харьковских соглашений российские политики, официальные лица начали вдруг заявлять о программах по преобразованию российской базы в Севастополе. Так, 28 апреля 2010 года Президент Российской Федерации Дмитрий Медведев поручил Министерству обороны подготовить детальный план развития социальной инфраструктуры украинского города Севастополь и Крыма в целом. Помимо этого, Минобороны предстоит заняться модернизацией Черноморского флота РФ в Крыму. (http://news.liga.net/news/N1012572.html) Даже появилась информация о возможном базировании в Севастополе вертолётоносца класса «Мистраль» (Mistral), который Россия планирует закупить у Франции.

Здесь следует особо подчеркнуть, что Харьковские соглашения запрещают какое-либо даже незначительное обновление плавсостава и техники Черноморского флота России в Крыму до 2042 года. Ибо речь в Харькове шла лишь о пролонгации соглашения касательно базирования российского флота в Севастополе, которое было подписано ещё в мае 1997 года президентами России и Украины, где четко оговаривается запрет обновления флота до 2017 года.

Как видим, российская сторона своими безответственными заявлениями о возможности модернизации своего флота в Севастополе, уже сегодня грубо и провокационно нарушает одно из основных условий украино-российских соглашений. Вышеизложенное свидетельствует о том, что Россия, не намеренна придерживаться каких-то обязательств по Харьковским соглашениям и вся её прагматическая внешнеполитическая деятельность сегодня разворачивается вокруг и только вокруг полуострова Крым.

Поэтому создается впечатление, что Президент Украины Виктор Янукович, инициировавший подписание Харьковских соглашений ради снижения цены на газ, тем самым спровоцировал опасные процессы угрожающие теперь территориальной целостности Украины. Их опасность заключается в том, что они открывают возможность реализации давних стремлений к возвращению Крыма в состав России.

Меджлис крымскотатарского народа после подписания 21 апреля 2010 года Харьковских соглашений, выступил категорически против их ратификации Верховной Радой Украины, прогнозируя, что эти соглашения в перспективе могут привести к необратимым трагическим последствиям для Украины. По этому поводу Отделом внешних связей Меджлиса было распространено специальное заявление. Председатель Меджлиса крымскотатарского народа, Мустафа Джемилев выступая на траурном митинге в Симферополе 18 мая 2010 года, приуроченном к 66-й годовщине депортации, заявил, что Милли Меджлис будет выступать за денонсацию Харьковских соглашений, как представляющих угрозу суверенитету Украины и безопасности крымскотатарского народа.

Как реакцию на заключение Харьковских соглашений необходимо рассматривать подготовку по проведению под эгидой международных организаций специального Международного форума по вопросу восстановления прав крымскотатарского народа на своей Родине, обеспечения его безопасности и гарантий развития в Украине. Решение о его проведении зафиксировано в резолюции Всекрымского траурного митинга 18 мая 2010 года. Формат этого форума будет обсуждаться на очередной сессии Курултая крымскотатарского народа.

Усиление российского фактора на Украине после заключения Харьковских соглашений у крымскотатарского народа вызывает объективное опасение за свою судьбу и национальную безопасность. Об этом свидетельствует вся предыдущая история народа.
С момента ликвидации Крымского ханства Российской империей в 1783 году, наблюдалась планомерная политика империи, направленная на уничтожение как самого народа, так и памяти о нём в истории полуострова. Нельзя охарактеризовать иначе, как изощрённое политическое изуверство, отношение царской России к судьбе крымскотатарского народа, воплощенное в колониальной политике в Крыму.
Это был специальный политический проект, когда колониальная система России категорически отказалась распространять на крымскотатарский народ свои обычные правила. Обычно коренному населению на завоёванной территории, во имя достижения своих стратегических интересов, империей предоставлялся минимум возможностей жить и развиваться на своей родине.
В отношении же крымскотатарского народа, был выдвинут лозунг «Крым без крымских татар». Имперские власти, дав новое название полуострову – Таврида, начали создавать свою, российскую, версию истории этого края, в которой крымскотатарскому народу была отведена роль исключительно отрицательного фактора, разрушителя и не способного к созиданию.

Российская империя, заняв эту позицию по отношению к нашему народу, использовала любую кризисную ситуацию или создавало их искусственно для вытеснения коренного населения с территории полуострова. Эти акции, как правило, сопровождались насильственной высылкой крымских татар и массовой их гибелью.
Несколько массовых эмиграций крымских татар за пределы Крыма, особенно в период Крымской войны 1853-1856 гг. привели к катастрофическому сокращению численности коренного населения. Эти процессы сопровождались уничтожением материальной и духовной культуры крымскотатарского народа, разрушался его традиционный быт, который складывался тысячелетиями и питал духовность народа.

Этот период в судьбе крымскотатарского народа отражён в статье «Гонения на крымских татар» в газете «Колокол» от 22 декабря 1861 года под редакцией известных российских публицистов А.И.Герцена и Н.П.Огарёва, который издавалась в Лондоне. Известный крымскотатарский общественный деятель и историк Амет Озенбашлы этому периоду посвятил свою статью «Роль царского правительства в эмиграции крымских татар», опубликованой в Москве в журнале «Крым» №2 в 1926 году.

Кульминацией этой политики явилась депортация крымскотатарского народа из Крыма коммунистическим режимом советской России. Крымские татары, пройдя сквозь тяжёлые испытания депортации, геноцида и комендантского режима, в ходе которых погибло 46,2% народа, нашли в себе силы самоорганизоваться и начав национальную борьбу с коммунистическим режимом СССР, смогли в конце ХХ века в основной своей массе вернуться в Крым.

Сегодня система национального органа самоуправления Курултай-Меджлис, испытывая определенные трудности экономического характера, пытается решать вопросы, связанные с возвращением, обустройством и культурным развитием народа. Постоянную помощь в этом вопросе оказывает одна лишь Украина, которая самостоятельно, за исключением отдельных международных проектов, решает вопросы, связанные с депортированными крымскими татарами, но выделяемые средства на эту программу являются крайне недостаточными.

Одной из основных причин той тяжёлой ситуации, в которой оказался депортированный крымскотатарский народ, выступает полное несоблюдение так называемого бишкекского международного договора стран СНГ («Соглашение по вопросам, связанным с восстановлением прав депортированных лиц, национальных меньшинств и народов»), подписанного в 1992 году, действие которого заканчивается 2013 году.
Следует подчеркнуть, что и эта ситуация, в значительной мере связана с позицией современной России, которая как государство-правопреемник СССР не выполняет свои обязательства по отношению к депортированным народам, в том числе и крымскотатарскому.

Но самое главное, что эта позиция бездействия послужила примером и для других стран СНГ, которые, опасаясь осложнения отношений с Россией, не решаются оказывать помощь Украине в вопросах возвращения и обустройства депортированного крымскотатарского народа.
Например, в ходе исследования «Структура и миграционные намерения крымских татар Узбекистана», проведенного в октябре 1997 года по контракту с Международной организацией по миграции (Доктор Франк Лацзко, Будапешт, Венгрия), представители официальных властей на вопрос о невыполнении ими обязательств по бишкекскому соглашению открыто заявили, что это может осложнить отношения Узбекистана с Россией.

И, если к этому добавить тот факт, что в СМИ России на протяжении долгих лет после распада СССР постоянно формируется отрицательный образ крымских татар, например, как основного, исламского источника дестабилизации на полуострове Крым, то у крымскотатарского народа есть все основания опасаться сегодня усиления российских интересов в Украине. Именно по этой причине Меджлис крымскотатарского народа выступает за денонсацию заключённых в Харькове соглашений по российскому флоту в Крыму и требует проведения международного форума по вопросам безопасности и развития крымскотатарского народа в Украине.

В конце хочу подчеркнуть, что крымскотатарский народ никогда не ассоциировал преступные действия властей царской или советской России с русским народом, который сам пострадал от этой власти и политики, особенно в коммунистический период. Мы всегда будем помнить добрые имена лучших сынов русского народа, которые выступали в защиту прав крымскотатарского народа. Среди них особым уважением пользуется известный мировой общественный деятель и правозащитник академик Андрей Сахаров и автор поэмы «Факел над Крымом» Григорий Александров.

Відповіді

  • 2010.08.30 | Аналітик

    Україна могла розпрощатись з ЧФ Росії ще у 2008 р.

    Чужий флот (ЧФ)

    Аби на це була політична воля тодішньої влади та підтримка НАТО. Бо Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» підставою для денонсації міжнародного договору визначає ситуацію, якщо держава, підрозділи збройних сил якої перебувають на території України, увійшла у воєнний конфлікт з третьою державою, внаслідок чого виникла загроза національним інтересам України.

    За ці більш ніж 13 років, що минули з часу підписання малоросійською владою чорнофлотських угод (окремі достойники котрої знову повернулись, навіть на ключові міністерські пости з президентської квоти) російський флот, поводячись нахабно і безкарно, давав безліч законних підстав для їх денонсації. Матрицею їх поведінки є висловлена недавно одним з регіоналів теза, що ЧФ РФ є для нього своїм флотом.

    Але ж, для патріотів ЧФ РФ на нашій території – це: втрата нашого суверенітету, окупація частки нашої землі; механізм утримання України у зоні інтересів Росії, втягування нас в конфронтацію з сусідами та усім демократичним світом, навіть у війну; центр координації сепаратизму, українофобії й паплюження нашої державності, беззаконня і свавілля; реальна загроза контрабанди й незаконної торгівлі зброєю; не виправдане нічим екологічне, соціальне, економічне навантаження, якого зазнають Севастополь та інші пункти його базування.
    Законодавча неврегульованість таких важливих питань щодо тимчасового перебування на території України ЧФ РФ, а також недотримання або порушення підрозділами ЧФ РФ Конституції України, вимог міжнародних договорів України, Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» та інших нормативно-правових актів є підставою для денонсації підписаних угод.
    Адже, міжнародні договори України про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України підлягають денонсації в разі: а) якщо подальше перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України загрожує національним інтересам України; б) недотримання або порушення підрозділами збройних сил інших держав вимог міжнародних договорів України, законодавства та інших нормативно-правових актів; в) втручання або загрози втручання підрозділів збройних сил інших держав у внутрішні справи України; г) використання або загрози використання підрозділів збройних сил інших держав, які перебувають на території України, проти третіх держав; якщо виникла загроза втрати іншою державою контролю за підрозділами її збройних сил на території України; д)якщо держава, підрозділи збройних сил якої перебувають на території України, увійшла у воєнний конфлікт з третьою державою, внаслідок чого виникла загроза національним інтересам України.

    Але, в той же час, законодавча неврегульованість питань тимчасового базування ЧФ РФ дозволяє його командуванню і далі порушувати підписані угоди, особливо щодо виконання свого зобов’язання поважати суверенітет України, шанувати традиції та звичаї Українського народу і не завдавати шкоди національним інтересам України, додержання підрозділами ЧФ, особами військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, а також членами їх сімей міжнародних договорів України, українських законів, утримання від будь-якої політичної діяльності в Україні, а також від іншої діяльності, не сумісної з її національними інтересами.
    При оцінці дій влади треба зважати й на те, що посадові особи, які допустили порушення вимог Конституції і законів України щодо порядку допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України, притягаються до відповідальності згідно з законом України.
    В політичній роботі опозиції треба мати на увазі й наступне. Як з’ясовується із російських газет, харківський пакт – лише квіточки.

    Російська влада розвиває успіх і вже напрацювала (може й за попередньою згодою нинішньої колоніальної адміністрації) плани аншлюсу не лише Криму, а всього українського узбережжя. Як пишуть ці газети, Росія розглядає можливість відкриття нових об'єктів базування військових судів ЧФ в Україні.
    Тож, російські військові об'єкти при згоді сторін і добрій волі Києва (хтось ще сумнівається, що вона вже є?) можуть з'явитися також у Миколаєві й Одесі і, можливо, в гирлі Дунаю, де, як вони вважають, в України й Румунії є територіальні суперечки.
    "Можливість розширення ЧФ на захід є своєрідною відповіддю на розширення НАТО на схід, де, приміром, у Румунії й Болгарії США почали розміщення своїх нових військових баз", - заявив відомий українцям адмірал Комоєдов. Інший їх стратег, командувач ЧФ РФ віце-адмірал Клєцков, розповів, що "зараз опрацьовуються плани не лише переозброєння флоту, постачань нових кораблів, зброї, але й, що немало важливо, облаштування чорноморців у Севастополі, інших гарнізонах ...". Вони, ще не вбивши ведмедя, розповідають, як ділитимуть його шкіру. Воєначальник поки не розкриває, що конкретно стоїть за даними планами, але ясно, що ЧФ РФ очікує масштабне військове будівництво і розширення інфраструктури, де швидше за все на принципах подвійного базування матимуть право дислокуватися російські військові судна і берегові частини.
    Нижче ми наведемо оцінку сучасного, без перебільшень, катастрофічного стану ЧФ та вкрай обмежених можливостей Росії щодо оновлення його бойового складу.

    Але, з огляду на гіпертрофовані імперські амбіції правлячого дуумвірату можна очікувати, що наш сусіда, попри здоровий глузд та негативні наслідки для допотопної економіки, спробує взяти реванш, адже ЧФ за своїми можливостями у 20 разів поступається флотам країн-членів НАТО в Чорному морі.

    Більш того, вже маємо ознаки, що російське керівництво, окрилене успіхом аншлюсу України, розпочало практичну реалізацію цих амбіцій.
    Недавно головнокомандувач Військово-морським флотом РФ адмірал Володимир Висоцький пообіцяв, що Чорноморський флот Росії, вічне базування котрого пролонгувала нинішня колоніальна влада, протягом 10 років поповниться 9 - 10 новими надводними кораблями (фрегатами проекту 22350) і 5 – 6 дизельними підводними човнами (проекту 677 "Лада").
    Він також похвалився, що вже цього року спеціально для Чорноморського флоту закладуть один фрегат і один неатомний підводний човен. В Криму планується розмістити один з чотирьох французьких вертольотоносців «Містраль», переговори про купівлю яких завершуються. Згадуваний адмірал Володимир Висоцький ще у вересні 2009 року заявляв, що наявність на озброєнні кораблів типу "Містраль" дозволила б Росії завдати поразки Грузії у війні 2008 року "протягом 40 хвилин замість 26 годин". "Містраль" здатен транспортувати 900 військових, 35 гелікоптерів, 4 баржі для висадки на суходіл та 70 сухопутних машин.

    Тепер Європа має зрозуміти, як спільними зусиллями Путіно-Мєдвєдєва й Януковича укріплюватиметься безпека в чорноморському регіоні. Лише, щоб не було запізно.

    1. Правові проблеми укладення і ратифікації угоди по ЧФ
    Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації (ЧФ РФ) на території України {Закон N 2153-VI від 27.04.2010} укладена і ратифікована всупереч Конституції України, оскільки:
    Виходимо з того, що зазначена у перехідних положеннях нашої Конституції (прийнята 1996 року) можливість “Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України” не є підставою для укладання нового договору, оскільки враховуючи факт присутності на той час ЧФ РФ та ведення переговорів з РФ про термін його перебування, лише узгоджувала це перебування з вимогами статті 17 Основного закону, котра неоднозначно визначає, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Таким чином, подовження встановленого законом 1997 році 20-річного (до 2017 року) терміну тимчасового перебування ЧФ РФ вступає у пряме протиріччя з цією нормою.
    Отже, підписавши вищезгадану угоду, президент Янукович свідомо порушив Конституцію України, оскільки стаття 9 Основного закону визначає, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення до неї відповідних.
    Верховною радою угода ратифікована теж з порушенням Конституції, оскільки Конституцією визначений особливий порядок внесення змін до розділу І "Загальні засади" Конституції виключно шляхом прийняття їх не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з подальшим затвердженням на всеукраїнському референдумі.

    Пролонговані угоди 1997 року по ЧФ РФ не відповідають за багатьма параметрами вимогам законодавства України, особливо базовому Закону «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 17, ст.122 ). При пролонгації вище означених угод не були врегульовані такі питання:
    - виведення з території України потенційних носіїв ядерної зброї, оскільки їх розміщення на території України допускаються лише короткостроково та за умови належного реконструювання, що засвідчується відповідним документом;
    - незастосування підрозділів ЧФ всупереч воєнно-політичним та іншим інтересам України, вимогам Статуту ООН щодо дій по підтриманню миру та безпеки, іншим нормам міжнародного права;
    - заборона на передачу в оренду об'єктів та засобів національної системи навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства у територіальних водах;
    - гарантії забезпечення на належному рівні безпеки громадян України та відшкодувань на випадок нанесення їм шкоди, перш за все, від зростання терористичних загроз;
    - вимоги щодо охорона довкілля, утилізації та вивезення надлишкових і застарілих боєприпасів та відходів;
    - заборона на носіння військової форми одягу своєї держави і зброї особами військового персоналу поза межами місць дислокації та самовільного пересування озброєних підрозділів ЧФ;
    - умови використання на території України державної символіки РФ;
    - діяльність засобів масової інформації ЧФ на території України відповідно до законів України;
    - порядок здійснення контролю за діяльністю підрозділів ЧФ на території України, включаючи можливість проведення раптових перевірок дотримання підрозділами ЧФ умов угод;
    - умови і порядок виведення ЧФ з території України.

    Вище означені угоди порушують також міжнародне право, оскільки пов’язавши в угоді факт збереження своєї військової бази на нашій території з ціною на газ, РФ демонстративно порушила пункт 3 Меморандуму про гарантії безпеки Україні 1994 року, де підписанти, серед яких є і Росія “підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги”.

    ІІ. Склад та якісний стан ЧФ РФ.

    Відповідно до досягнутих Угод (від 9 червня 1995 року і 28 травня 1997 року) Чорноморський флот Росії на території України може мати 25 тис. чоловік особового складу, у тому числі в частинах морської піхоти та морської авіації наземного базування – 1987 чол.; 272 од. кораблів і суден (бойових кораблів – 32, бойових катерів – 20, кораблів спецпризначення – 16, суден і катерів допоміжного флоту – 130, пошуково-рятувальних суден і катерів – 40, гідрографічних суден і катерів – 34). Бойових літаків морської авіації наземного базування (22 од.), звичайних озброєнь і техніки: 132 бойових броньованих машин і 24 артилерійських одиниць калібру 100 мм і вище.
    Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації знаходиться в м. Севастополі (не Севастополь, а в…).
    Чорноморський флот Російської Федерації використовує також такі пункти базування і місця дислокації: 31-й випробувальний центр з відповідними об'єктами забезпечення (в районі Феодосії); військовий санаторій "Ялта" та 830-й пост зв'язку та ретрансляції в м. Ялта і 1001-й пункт високочастотного зв'язку в населеному пункті Прибережне Судакського району, 2436-й склад ракетного палива на станції Мамут. За Росією залишилося 2 пункти базування корабельного складу: Севастополь і Феодосія, аеродроми Гвардійське і Кача з об'єктами забезпечення, 2 запасних аеродроми; 1 місце дислокації берегових військ (Севастополь).

    Відвертою брехнею та цинізмом, маніпуляцією є твердження російських і доморощених вождів, що, нібито ЧФ РФ захищає на Чорному морі інтереси України, здатен це зробити. Не здатен. Нині ЧФ за своїми можливостями у 20 разів поступається флотам країн-членів НАТО в Чорному морі.
    Зараз чисельність особового складу Чорноморського флоту складає близько 11 - 12 тис. (за іншими даними – менше 14 тис.) та близько 9 – 10 тис працівників.
    Чисельність російської морської піхоти на Чорному морі становить 2500 - 2900 чоловік (показово, що наприкінці 2008 – у 2009 р. 810 полк МП повторно розгорнуто у бригаду МП).
    У бойовому складі ЧФ нині - близько 50 суден, з них менше 40 бойових кораблів і катерів: 13 великих кораблів (флагман, ракетний крейсер «Москва», 2 великих протичовневих кораблі, 3 сторожовика і 7 великих десантних кораблів). Крім того, – ще 13 малих кораблів (ракетні, протичовнові і тральні), 2 підводних човна і 6 ракетних катерів.
    Фактично, порушенням міжнародних договорів України є базування на нашій території потенційних носіїв ядерної зброї Росії – крейсера «Москва», сторожових кораблів «Питлівий», «Ладний» та «Смєтлівий», літаків типу Су-24, Бє-12 та вертольотів Ка-27.
    Стан кораблів російського Чорноморського флоту стрімко наближається до критичного, більшість із них служать довше відведеного запасу міцності, й до 2015 року ЧФ РФ може зовсім припинити виходи в море. Більшість із кораблів ЧФ служать понад відведених їм 30 років. Рекордсменом же є рятувальне судно «Комуна», яке спустили на воду... у 1913 році. «Очаков» почали будувати у 1969 році, а спустили на воду в 1971-му. Субмарину «Святий князь Георгій» спустили на воду пізніше — у 1982-му.
    Росіяни мають у Севастополі лише 2 відносно нових бойових корабля, збудованих у 90-ті роки. З усіх плавзасобів, що перебувають на озброєнні ЧФ, у 80% – нормативний термін технічної придатності закінчується до 2010 року. Після цього часу списанню підлягатиме понад 60 % кораблів та суден і у складі флоту залишаться близько 13 надводних кораблів, 3 катери, один підводний човен і 20 літаків..
    Лише невелика частина кораблів ЧФ Росії – боєготові. Решта – імітують перебування у ремонті. З-за кризи російський уряд припинив фінансування ремонту підводного човна Б-380 – одного з двох, що залишилися у ЧФ (другий – "Алроса" – теж небоєздатний, ремонтується).
    Командування ЧФ уже найближчим часом збирається вивести з бойового складу великий протичовновий корабель (ВПК) «Очаков» (припинено фінансування ремонту) та дизельний підводний човен «Святий князь Георгій». Чекають своєї черги також ВПК «Керч», госпітальне судно «Єнісей», транспортний корабель «Тугай», кабельне судно «Сетунь» та морський транспорт озброєння «Генерал Рябіков». Протичовнові кораблі — найбільші у складі ЧФ, вони відповідають західному класу фрегат. Більший за них лише ракетний крейсер «Москва», після усіх списань він залишиться єдиним кораблем першого рангу на ЧФ.
    В 2010 році Москва на 30 відсотків скоротила видатки на судноремонт. Навіть командувач ЧФ 2009 року офіційно висловив побоювання з приводу використання бойових кораблів і катерів, збудованих в 70-ті-на початку 80-тих років (згадаймо авіаційну торпеду на пляжі, чи "парадну" болванку ракети у натовпі севастопольців). З середини 90-тих років росіяни заборонили стрільбу артилерією великих калібрів, а також пуски крилатих ракет через зношеність корабельних систем і загрозу розриву стволів.
    Поповнення ЧФ новими кораблями сьогоріч не передбачається. Можливості оновлення бойового складу ЧФ обмежені. Навіть попри існуючі в угодах обмеження (можна міняти лише клас на клас), у Росії катастрофічно маленькі кораблебудівні програми, причому вони мають забезпечувати чотири флоти і Каспійську флотилію. За останні роки для всього ВМФ Росії було збудовано лише 7 нових військових кораблів. Жоден з них на Чорноморський флот не потрапив. І якщо склад малих ракетних катерів Росія насилу оновлює, то великих бойових кораблів із часів розпаду СРСР практично не будують.
    За деякими оцінками, великий сучасний бойовий корабель може з'явитися на російському флоті не раніше, аніж до 2020 року. На той час «наймолодшому» кораблю ЧФ Росії – ракетному крейсеру «Москва» виповниться 37 років... Бойовий корабель без корінної модернізації служить не більше 25 років.
    Напевне виходячи з такого стану ЧФ РФ Росія планує, як згадувалось, дислокувати в Севастополі один з кораблів типу "Містраль".

    III. Економічна складова проблеми базування ЧФ.
    Наглою брехнею є і те, що базування флоту сприяє економічному розвитку Севастополя, інших пунктів. Серед причин, котрими обґрунтовується необхідність подовження всупереч Конституції України терміну перебування ЧФ РФ на території України називається і вигода від знижки на газ, і внески в бюджет, робочі місця. Нема лише тверезої оцінки втрачено Україною вигоди, якби місця базування флоту були демілітаризовані.

    Відповідно до Додатків № 2 і № 3 до Угоди про параметри…., в АР Крим та м. Севастополі під об'єктами ЧФ РФ значиться 18,2 тис. га земель (у т.ч. близько 3,5 тис. га у межах м. Севастополя). При цьому, на умовах оренди російській стороні для потреб ЧФ РФ передано 4591 об'єкт нерухомості (у т.ч. 3571 у межах м. Севастополя) та понад 110 причалів (використовуються за прямим призначенням не більше третини).
    Але ж, відповідно до Угод, земля і нерухомість передані російській стороні виключно для забезпечення функціонування ЧФ РФ, але при тому, що корабельний склад флоту за цей час скоротився майже в 10 разів (на початку 1992 року - 373 кораблі, нині біля українських причалів базуються лише 40 одиниць), вивільнені майнові комплекси Україні не повертаються. Про наявність таких об’єктів, що не використовуються за призначенням, свідчать факти суборенди. Хоч вона нібито скасована, непотрібні ЧФ РФ ділянки і майно не повернуті і їх використання на даний час суперечить угодам. Нині на фондах ЧФ РФ розміщені з десяток філіалів російських вишів, школи, редакції і видавництва, т.з. громадські організації, й багато інших подібних установ, мета котрих – збереження російського духу, насаджування імперської антиукраїнської ідеології та рекрутування ресурсу для потреб Росії.
    Російська сторона досі не повернула (як видається, і не поверне) місцевим органам влади величезну кількість земель і об'єктів які не були включені в додатки до підписаних угод, а тому сьогодні флот фактично експлуатує значно більше того, що в них прописане.
    За дуже заниженими даними це – 75 земельних ділянок, площею більше 150 гектарів, 300 об’єктів інфраструктури, велика кількість спеціальних полігонів на суші, у внутрішніх і територіальних водах.
    Лише наприкінці 2005 року та на початку 2006 року Кабінетом Міністрів України видані Розпорядження (№ 555-р) та Постанова (№ 246) про управління майном, яке використовував Чорноморський Флот колишнього СРСР та про його інвентаризацію. Але за минулий період і зараз ця робота фактично не проводиться.

    Стосовно нібито вигідного розміру орендної плати, що отримала Україна після Харківського пакту.
    Залік на 40 млрд. долл. нібито орендної плати Україна отримує шляхом знижки ціни газу лише за 10 років дії газових контрактів до 2019 року включно (але тепер – на підтримку Януковича), після чого – знову 100 млн. долл. щорічно, правда, уже живими грошима.
    Навіть тут маємо запитання, чому $100, бо США, для прикладу стільки ж сплачують Киргизстану за оренду лише частки одного аеродрому.
    А орендну плату живими грошима ми могли отримувати уже з 2007 року.
    Якщо уважно вчитатись в Угоду про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту колишнього СРСР та перебуванням ЧФ РФ на території України (нині подовжену) то ніде ми не знайдемо умови, що вартість оренди дорівнює заборгованості України за державними кредитами, наданими їй Російською Федерацією.
    Сказано там лише про те, що нараховування сум платежів здійснюється з дати підписання Угоди, а розрахунки провадяться Російською Стороною, починаючи з 1998 року, шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу, котрий Україна якраз і зобов’язувалася погасити до кінця 2007 року.
    Борг цей станом на 28 травня 1997 року, після вирахування компенсаційної вартості кораблів, суден і плавзасобів і компенсації за розщеплюванні матеріали, визнавався Сторонами сумі 2 447,491 мільйонів доларів США з урахуванням відсотків за користування кредитами.
    Зазначено там і те, що сума щорічного погашення частини державного боргу України становить 97,75 мільйонів доларів США. Зверніть увагу, не всього боргу, а його частини, і не до 2017 року, а до 2007, оскільки тоді цей борг Україна зобов’язувалась погасити, а договорів про його реструктуризацію, наскільки відомо, немає.
    І найголовніше: стаття 2 зазначеної угоди однозначно передбачає, що "після погашення Україною державного боргу перед Російською Федерацією, орендна плата здійснюється Російською Стороною прямими платежами". Станом на липень 2008 року було погашено 1.881.644.140,0 долл. США, залишок боргу склав 1.192.355.860,0 долл. США.
    Якщо б його погасити і перейти на прямі платежі, що мали б скласти від 1,2 до 1,5 млрд. долл щорічно, то цю суму Україна мала отримувати, починаючи з моменту погашення. Середні ціни на землю під військові бази хоч і всюди різні, але все-таки оренда 2,3 тис. га японської території коштує приблизно 2 мільярди доларів, то така ж площа в Італії - вже 5 мільярдів. А Росія, як уже згадувалось, займає в Криму територію майже у вісім разів більшу, аж 18 тисяч гектарів.
    А стаття 3 угоди, окрім орендної плати, передбачає окрему плату за використання повітряного простору, акваторії, радіочастотного ресурсу, засобів та інфраструктури навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення мореплавства та екологію.

    Влада називає сумнівні цифри кількості робочих місць, котрі надає мешканцям Криму та Севастополя ЧФ РФ та його внесків в економічний розвиток регіону, чим вводить в оману українське суспільство та світову спільноту. Так, ЯНУКОВИЧ, в недавньому інтерв’ю виданню ВВС заявив, що ”Чорноморський флот сьогодні тримає біля 70 тисяч робочих місць в Криму.
    Разом з тим, ЗМІ повідомляли, що в минулі роки у складі ЧФ РФ налічувалось, за різними даними від 9 – 10 до 15 тисяч працівників, повідомлялось також, що в рамках загального реформування російських збройних сил кількість працівників на ЧФ РФ мала скоротитись ще на майже 9 тисяч.
    Щодо участі ЧФ РФ в економічному розвитку, то за даними місцевої влади Севастополя внески флоту в бюджет міста складали 15% його загального обсягу, у той же час, навіть при обмеженні туристичних можливостей міста внаслідок суцільної мілітаризації, внесок туристичної галузі до бюджету склав 7%.
    Більш того, не отримуючи від РФ орендної, державний бюджет компенсує бюджетам Севастополя та інших міст втрати від базування ЧФ.
    Зокрема, на 2010 рік передбачено трансфери майже 150 млн. грн., у т.ч. – на компенсацію втрат доходів внаслідок розміщення Чорноморського флоту Російської Федерації на території міст - 109 644,4 млн.(Севастополя - 107 600, Феодосії - 1 614, та смт. Гвардійське - 430,4) і окремо на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України - 40 126,1 млн. (Севастополя - 38 267,7, Феодосії -1 611,2 та смт. Гвардійське - 247,2).


    IV. Загрози безпеці мешканців.
    ЧФ має у своєму арсеналі від 200 до 300 тис. тонн боєприпасів, із них 10–20 тис. т вимагають негайної утилізації. В межах Севастополя знаходяться склади 17-го арсеналу і 1584-ї флотської технічної ракетної бази, де зберігається понад 3 тис. умовних вагонів артилерійських і стрілецьких боєприпасів, усього близько 60 тис. тонн.
    За деякими даними, лише у підземних шахтах під Севастополем лежать десятки тисяч тонн вибухонебезпечних предметів. Зокрема, у бухті Голандія розташовано близько 80 підземних казематів, де зберігають неймовірну кількість боєзапасів. Просто нафаршировані ними підземний арсенал в Сухарній балці, торпедний арсенал в Троїцькій балці, над яким розташований цілий житловий мікрорайон. Є дані, що застарілі боєприпаси на території деяких складів (як, наприклад – у районі Феодосії) просто засипались землею, і на їх місці уже споруджені житлові квартали.
    Збільшує загрозу і те, що ці смертоносні „скарби” знаходяться ще й у сейсмічно нестійкому районі.
    На бойових суднах ЧФ РФ, які дислокуються в Південній і Севастопольській бухтах, знаходиться певна кількість ракетних і артилерійських боєприпасів, мін, бомб та інших вибухонебезпечних предметів. Враховуючи те, що самі судна були побудовані ще у минулому сторіччі і, звичайно, морально і фізично застаріли, як і умови зберігання боєприпасів, вони теж являють потенційну небезпеку. Недаром, після підриву морського арсеналу Уляновську з крейсера Москва крилаті ракети вивантажували і перевозили на арсенал в межах Севастополя, до речі через усе місто.
    Небезпідставними, мабуть, є дані про затоплення в бухтах Севастополя Чорноморським флотом, під час розподілу, бойових отруйних речовин та застарілих боєприпасів.
    Є факти затоплення десантними кораблями ЧФ РФ боєприпасів на траверзі Севастополя у 1999 і 2004 роках. Зокрема, влітку 2004 року авіаційні боєприпаси, що відслужили свій термін експлуатації, затопили на зовнішньому рейді Севастополя великі десантні кораблі «Орск» і «Цезар Куніков».
    За свідченням вчених Севастопольського національного університету ядерної енергії і промисловості на дні Чорного моря затоплено 1150 суден, більша частина яких знаходиться на континентальному шельфі прибережної зони. Фахівці стверджують, що орієнтовна сумарна вага боєзапасу на всіх затонулих човнах та суднах перевищує 20 тис. т. На більшості затонулих суден в цистернах, відсіках та повітряних подушках збереглися залишки рідкого палива, орієнтовна кількість якого складає 100 тис. тон. Існує реальна загроза витікання цього палива внаслідок корозії металу.
    Звалища хімічних відходів утворювались протягом довгого часу переважно від діяльності Чорноморського Флоту на прибережному шельфі – на захід від Севастополя (на “Херсонеському звалищі”) й в інших місцях (в акваторії селища Чорноморське їх нараховано 49 одиниць, в Керченській протоці – 11, Феодосійській затоці - 1, на узберіжжі Алупки – 66, Ялти, район «Ластівчиного Гнізда» – 60, Алушти – 70, Балаклави – 80, мису Лукулл – 65 контейнерів).
    Скільки їх насправді знають достеменно російські військовики, але документації на них не передають бо кажуть, що вона в них ще не розтаємничена.

    V. Чого вимагати від влади.
    – доопрацювати, з урахуванням інтересів України та жорстко виконувати підписані у 1997 році угоди, особливо закріплене в них зобов’язання РФ дотримуватись українського законодавства;
    – терміново підписати угоду про порядок здійснення Україною регулярного контролю (верифікації) дотримання рівня і якості озброєнь та військової діяльності ЧФ;
    – прийняти закон України, що забороняв би використання з нашої території підрозділів ЧФ у збройних конфліктах на території чи проти третіх держав, забезпечення таких дій українськими засобами, використання ЧФ в кризових ситуаціях громадян України та її інфраструктури та передбачав відгородження України від відповідальності за дії Росії й убезпечення її від терористичних загроз у відповідь на такі дії;
    – вивести з території України сили та засоби ЧФ, що є носіями ядерної зброї або можуть її зберігати, а також стратегічний й оперативний боєзапас флоту;
    – зберегти дозвільний порядок перетинання засобами ЧФ РФ наших кордонів та вимагати неухильного його дотримання, як і попереднього погодження з компетентними органами пересувань військових підрозділів й перевезень небезпечних вантажів;
    – не давати згоди України на модернізацію чи введення до бойового складу нових суден ЧФ РФ й доставки на нашу територію нових зразків озброєння, що чітко передбачено угодою між Україною та РФ про параметри розділення ЧФ від 1997 року;
    – усіма засобами, аж до апеляції до керівництва НАТО і ЄС, світової спільноти не допустити базування у Криму одного з куплених у Франції кораблів типу "Містраль";
    – врегулювати права власності, провести інвентаризацію земель, акваторії та інфраструктури, переданих у тимчасове користування ЧФ, домогтися затвердження на міжурядовому рівні результатів цієї інвентаризації, визначити ринкову вартість оренди й оформити її згідно вимог українського законодавства;
    – вилучити з користування ЧФ землі та майно, що не були включені в додатки до підписаних угод, або зараз не використовуються за прямим призначенням, стали надлишковими;
    – невідкладно виконати рішення українських судів про повернення Україні окупованих російськими військовими навігаційно-гідрографічних об’єктів;
    – ліквідувати вибухонебезпечні арсенали та склади пального й отруйних речовин, що розташовані в житлових районах Севастополя й інших населених пунктів, вивантажити з кораблів ракети, торпеди й реактивні снаряди;
    – забезпечити належне страхування місць базування (населених пунктів, у яких знаходяться об'єкти флоту у цілому та їх мешканців) від екологічних, терористичних та інших загроз, а також наслідків участі підрозділів ЧФ у збройних конфліктах на території іноземних держав;
    – забезпечити екологічну безпеку на об'єктах ЧФ РФ у т.ч. обов'язкове обладнання морських суден і кораблів засобами очищення стічних вод та введення в експлуатацію необхідної кількості плавучих та стаціонарних об'єктів очищення, забезпечення належних умов зберігання та утилізації вибухових засобів, небезпечних побутових та промислових відходів, домогтись від Росії очистити дно наших територіальних вод від затоплених ними боєприпасів, у першу чергу хімічних.

    Петро ПРОЦИК, генерал-лейтенант запасу, заступник Начальника ГШ ЗС у 1997-2002 роках
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.09.02 | добрый

      Re: Україна могла розпрощатись з ЧФ Росії ще у 2008 р.

      ...забезпечити екологічну безпеку на об'єктах ЧФ РФ у т.ч. обов'язкове обладнання морських суден і кораблів засобами очищення стічних вод та введення в експлуатацію необхідної кількості плавучих та стаціонарних об'єктів очищення, забезпечення належних умов зберігання та утилізації вибухових засобів, небезпечних побутових та промислових відходів, домогтись від Росії очистити дно наших територіальних вод від затоплених ними боєприпасів, у першу чергу хімічних.

      Неужели автор наивно думает, что ураинскому правительству интересно состояние здоровья населения или чистота воды в море? Главное - откат, а остальное по воле Господа. Количество и качество сбрасываемого по ночам в море говна с неукраинских пароходов пределов не имеет!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.09.02 | Задрот

        Re: Україна могла розпрощатись з ЧФ Росії ще у 2008 р.

        Собственно говоря с украинских посуден сбрасывается не меньше
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2010.09.02 | Нечистый Стёб

          Re: Україна могла розпрощатись з ЧФ Росії ще у 2008 р.

          Сравних хрен с пальцем- украинских всего пять кораблей и два из них с новыми фановыми системами замкнутого цикла. Вот тебе и Атсос, Подсост с Анонистом - и все трое русские. А соглашение - это новая сладкая жизнь для всех севастопольцев,(смотри картинку) кто голосовал за Януковича, а вопил, что против угольного терминала товарища Ахметова. Придурки!
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2010.09.03 | Перехожий

            Re: Україна могла розпрощатись з ЧФ Росії ще у 2008 р.

            Російська та українська влада скривають, що військові об’єкти ЧФ РФ є реальною загрозою для населення Севастополя, Криму, України…

            Конкретні приклади не забарились!

            На початку серпня ц.р. біля Форосу на новій російській базі підготовки торпед та бомб виникла пожежа. Згоріли ангари та транспортна військова техніка (більше сотні КамАЗів).
            Не важко уявити наслідки катастрофи, якби на базу росіяни встигли завести заплановані боєприпаси…

            А всередині серпня при 26 базі ЧФ (селище Кача) берегової оборони спільних сил полку авіа- та наземної бронетехніки згоріло біля 20 вертольотів та 60 літаків.

            Характерно, що про ці масштабні пожежі на території України ніде не було повідомлення, жодної згадки ні у російських ні в українських ЗМІ!
    • 2010.09.03 | Камінь

      Цікаво порівняти

      ... глибину проблеми, як її розуміють росіяни і наша влада з наведеним у статті.

      Джерело «ДТ» повідомило про зміст договорів, які готуються, стосовно особливостей функціонування ЧФ Росії в Криму. Зокрема, російська сторона пропонує укласти договір про порядок застосування зброї військовослужбовцями Чорноморського флоту поза місцями базування.

      За інформацією джерела, російські пропозиції, анонсовані минулого тижня заступником міністра закордонних справ Росії Григорієм Карасіним, включають документи про узгодження пересувань підрозділів ЧФ РФ поза місцями їхньої дислокації; про порядок пропуску через український кордон військовослужбовців ЧФ РФ; про пільговий митний режим при ввезенні матеріально-технічних засобів для російського флоту; про механізм заміни озброєнь.

      Також РФ хоче укласти угоди про інфраструктуру флоту; про спільне використання НГЗ (навігаційно-гідрографічного забезпечення — ред.); про взаєморозрахунки, пов'язані з перебуванням ЧФ РФ із 28 травня 2017 року, а також про порядок застосування зброї військовослужбовцями Чорноморського флоту поза місцями базування.

      У свою чергу українська сторона хоче укласти угоди щодо попередження надзвичайних ситуацій у місцях дислокації ЧФ РФ, про дії сторін у разі виникнення кризової ситуації, пов'язаної з використанням ЧФ РФ, а також договір стосовно питання юрисдикції та надання правової допомоги у кримінальних справах.

      Детальніше читайте у статті Володимира Кравченка «Пакетна упаковка» у свіжому номері «ДТ».


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".