12/16/2010 | Дежурный

Від самого проголошення незалежності України у 1991 році, її відносини з Румунією були досить напруженими. Навіть якщо відтоді минуло багато років, і попри те, що між Україною і Румунією існує багато спільного, іноді складається таке враження, що українці і румуни просто не розуміють одне одного.
До цього додаються й численні упередження, що впливають і на поведінку політиків, які часто проявляють надмірну замкнутість і настороженість при офіційних зустрічах та переговорах, хоча в приватних розмовах все виглядає інакше.

Про це розмова Radio Romania International з румунським аналітиком Даном Дунгачу.

- Пане Д. Дунгачу, після делімітації морського кордону між Румунією та Україною у Чорному морі, попри сподівання, румунсько-українські відносини не покращилися. Навпаки, з часом виникли нові проблеми, які напружили і без того складні стосунки. Чим пояснюється така тенденція?

- “Тут йдеться про декілька аспектів, які слід взяти до уваги. По-перше, що стосується делімітації континентального шельфу, на жаль, сприйняття, або те що ЗМІ представили публіці в Україні та Румунії відрізняється.
Тому що, наприклад в Україні багато говорилося про острів Зміїний і статус Зміїного, але не в цьому полягала суть справи в Міжнародному суді. Говорячи про зазіхання Румунії на острів Зміїний, зрозуміло дискусії зосереджувалися на темі територіальних претензій.
Насправді усе було не так, але це призвело до створення певної громадської думки через засоби масової інформації. Тому рішення суду в Гаазі, замість того, аби принести потепління у двосторонніх відносинах, які були досить напруженими в той момент, призвело до появи нових підозр щодо Румунії в Україні, окрім тих що збереглися в Україні після розпаду СРСР. На жаль той момент був втрачений, і з політичного погляду нічого не було зроблено для покращення двосторонніх відносин.
Інший аспект, який є дуже важливим, має геополітичний характер.
Те що відбувається сьогодні з Україною не можна вважати підпорядкуванням цієї держави Російській Федерації, але спостерігається щонайменше зміщення орієнтації у бік Росії.
Тому дії України не слід розглядати лише суто з двосторонньої перспективи. Там є й інші вектори, які зараз, коли новий український президент не має євроатлантичних устремлінь, націлені й на євроатлантичний простір, а Румунія є державою євроатлантичного простору, тому й слід чекати стріл, запущених не лише з України, а й з більшої відстані.
З цієї точки зору геополітичний контекст може піднести нам сюрпризи, тим більше, що чинний президент Віктор Янукович чітко заявив, що питання про вступ України в НАТО не стоїть та були вжиті конкретні заходи в цьому сенсі.
Україна переосмислює свою стратегію в області безпеки, у тому сенсі, що не лише погодилася на продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі, а навіть планує повернути на старі місця військові частини, які були передислоковані, і багато з них, досить імовірно, будуть розміщені поблизу кордону з Румунією.“

- На початку червня у Києві відбувся круглий стіл на тему «Зовнішня політика Румунії: сучасні виклики та загрози безпеці України». У ньому взяли участь народні депутати України, лідери різних політичних сил, оглядачі, а головним висновком зустрічі було те, що Румунська держава проводить агресивну політику щодо національних інтересів України. Що ви думаєте про це?

-“Я брав участь у багатьох відкритих дискусіях серед академічних діячів у Києві і не лише, та констатував, що дуже часто люди з вражаючим досвідом мали відносно Румунії позицію, яка нам, представникам Румунії, здавалася дуже дивною.
Слухаючи доклади або думки окремих українських представників громадськості та політиків, складалося таке враження, що в румунській пресі щодня пишуть лише про Україну або, що в Румунії щодня думають як би відірвати в України ще якісь шматок території.
З боку, це виглядало навіть кумедно, оскільки якщо ви простежите за тим що пише румунська преса, або послухаєте офіційні заяви відносно закордонної політики, то зможете констатувати, що про Україну майже не згадується. Якби не було розгляду справи в Міжнародному суді ООН, напевно б про неї писали й говорили ще менше.
По-друге, у Румунії дуже мало знають про Україну, і часто через це теми пов'язані з Україною просто оминають.
По-третє у Румунії все менше говорять навіть і про румунів, котрі компактно проживають в Україні.
Отож, я вважаю, що в Україні поширена думка, що може негативно вплинути на двосторонні стосунки, навіть якщо іноді ситуація виглядає кумедно, оскільки очевидно вона не відповідає, тому що насправді відбувається в Румунії.
Таким чином, відповідаючи на ваше запитання вважаю, що ті, хто сказав це, сильно помиляються і спрямовують свої зусилля у хибному напрямку."

Василь Каптару, Radio Romania International
http://www.rri.ro/arh-art.shtml?lang=12&sec=482&art=33564