02/13/2011 | Марк Багиров

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МІЛІЦІЮ»:
ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ ДЛЯ ГРОМАДСЬКОСТІ?


Нещодавно громадськості стало відомо, що МВС України завершило один з етапів підготовки нового законопроекту «Про міліцію». Ця робота відбувалася практично без оголошень та повідомлень, навіть не усі провідні фахівці, дотичні до теми реформування ОВС України, були посвячені у сам факт розробки нового законопроекту.
Громадськість також лишилася осторонь, хоча важко заперечувати той факт, що положення законопроекту «Про міліцію» стосуються дотримання прав та свобод будь-якої особи, яка перебуває на території України, незалежно від громадянства. Інформаційна рада при МВС України жодним чином не була залучена до обговорення та підготовки нової редакції закону, а склад робочої групи з підготовки законопроекту також зостається невідомим.
З огляду на це ми вважаємо за необхідне звернутися до міністра МВС України А.Могильова з нотою громадського засудження дій посадових осіб міністерства, що унеможливлюють участь громадськості в прийнятті рішень, що стосуються законних прав та свобод громадян України.
Ми вимагаємо від МВС України оприлюднити законопроект, який розроблювався крадькома від українського народу, створити робочу групу з його доопрацювання із обов’язковим залученням експертів інститутів громадськості та запросити до його відкритого обговорення усіх зацікавлених осіб через засоби масової інформації.

То що ж таємного містить новий законопроект? Асоціація українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) пропонує увазі громадських організацій не лише один з остаточних варіантів цього законопроекту, але й власні коментарі щодо окремих його положень.

Якщо у ст.2 серед основних завдань міліції є «забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів», то у ст. 15 «Обов’язки міліції» захист прав громадян вже чомусь не згадується. Чи може бути так, щоб обов’язки міліції не враховували її основні завдання?
Незрозуміло також, на що сподіватися іноземцям та особам без громадянства – адже їм, згідно до ст.2 та ст.15 законопроекту, безпеку та захист прав і свобод міліція не гарантує.

Згідно ст. 4, для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ, з дозволу Кабінету Міністрів України, можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції. Проте, що має бути особливого у такій міліції, більше у тексті законопроекту не згадується, як і не згадується про те, ким і які саме об’єкти та території можуть бути віднесені до таких, що мають особливе значення. А питання цікаве – спеціальні підрозділи міліції для суспільства річ, як правило, небезпечна в силу спеціального порядку виконання ними закону. Чи є це спеціальний контингент фахівців, оснащених спеціальною зброєю, наділених спеціальними повноваженнями щодо її застосування ?

Засади гласності та публічності у діяльності міліції, прописані у ст. 9, є досить нечіткими та не завжди зрозумілими. Так, в тексті не зазначено, чи мають громадяни право не лише отримувати інформацію від міліції щодо її роботи, але й самим збирати її. Методом фото- та відео зйомки у приміщеннях ДАІ, наприклад. Цікавим для платників податків є положення щодо права міліції «…у відповідності до законодавства України засновувати засоби масової інформації для поширення інформації про свою діяльність». А за які кошти? Якщо за бюджетні, тобто за гроші платників податків, то навіщо? Адже є державні та недержавні ЗМІ – ось вони і будуть висвітлювати діяльність міліції, між іншим більш професійно і неупереджено. А остання – допускати їх в установленому порядку до інформації, яка викликає суспільний інтерес, як, до речі, й членів громадських рад та мобільних груп. Якщо ж такі відомчі засоби масової інформації будуть засновуватися за кошти, зібрані з добровільних внесків самих міліціянтів, яких, як завжди, будуть примушувати купувати ці видання - теж немає проблеми. Але це має бути чітко прописано в законі, як й усе, на що міліція має право витрачати бюджетні кошти.

А ось ст. 12 «Неприпустимість втручання в діяльність міліції» - це та річ, яка має бути переписана заново – з такими занадто загальним формулюваннями, як зараз, під приводом «втручання в роботу міліції» можуть бути заборонені усі ініціативи і заходи правозахисників, журналістів або навіть пересічних громадян.

В законопроекті містяться й відверто незрозумілі положення. Ось, наприклад, ст. 15 «Обов'язки міліції»: міліція «…виявляє осіб, які готують злочини, проводить з ними індивідуальну роботу з метою схилення їх до відмови від вчинення злочину» (п.6). Як це можна уявити в реальному житті?
Або ж право міліції (ст. 16) «…затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп'яніння у вигляді, що ображав людську гідність і громадську мораль або тих, що втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі». Але ж усі знають, що таких, спеціальних місць у приміщеннях міліції немає. То навіщо ж це пишеться?

В тексті законопроекту можна не зустріти важливих для міліції правових умов для дій посадових осіб. Так, у ст. 16 (Права міліції) вже чомусь не гарантується проведення огляду правопорушників з дотриманням чинного законодавства, в тому числі - особами однієї статі, у присутності понятих, тощо (пп.6 та 7). Окрема частина п.23 тієї ж ст. 16 передбачає можливість «огляду транспортних засобів, перевірку у водіїв документів на право користування й керування ними, дорожніх листів і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам». Про підстави для виконання цих заходів автори чомусь забули. Виходить, що перелічені дії працівники міліції зможуть виконувати за своїм розсудом, що сприятиме подальшим зловживанням та незаконним отриманням винагород та хабарів.

Є над чим порадитися експертам щодо змісту ст. 19 «Примусове входження (проникнення) до житлових та інших приміщень, земельних ділянок» або ст. 21 «Формування та ведення банків (баз) даних про громадян та інших фізичних осіб».
Остання, наприклад, передбачає збирання відомостей відносно «…осіб, які вчинили адміністративне правопорушення». На практиці (за наявності бажання та «творчого» підходу) можна буде притягнути величезну кількість осіб до відповідальності, наприклад, за куріння в недозволених місцях та безперешкодно збирати відносно них ту інформацію, яка буде необхідна міліції. Адже ж закон таке буде дозволяти…

Досить м’якими є положення ст. 33 «Етика поведінки осіб рядового і начальницького складу органах внутрішніх справ України», яка містить не цілковиту заборону, а лише формулювання на кшталт «утримуватися від проявів корупції», "утримуватися від розголошення конфіденційних відомостей».

І нарешті, розділ VІІІ «Контроль і нагляд за діяльністю міліції» зовсім не згадує можливість і необхідність здійснення цивільного контролю за діями працівників міліції та діяльністю МВС України. Одночасно залишилися не прописаними в законопроекті стосунки МВС з інституціями громадянського суспільства (взаємодія та сприяння у межах своєї компетенції, захист їх законних прав та інтересів тощо).

Це лише неповний перелік тих найбільш очевидних прорахунків і недоліків, які мають місце у новому законопроекті, але і вони вказують на те, що проект потребує вдосконалення і доопрацювання. Такі важливі документи не повинні готуватись за спиною у суспільства вузьким колом осіб, нехай навіть і спеціалістів в області права. Лише залучення до такої роботи широкого кола науковців, експертів з числа правозахисних організацій та публічне обговорення проблемних положень проекту зробить новий Закон «Про міліцію» дійсно інструментом захисту прав громадян, а не засобом можливої розправи над ними.

Асоціація українських моніторів
з дотримання прав людини
в діяльності правоохоронних органів
(Асоціація УМДПЛ)