-------------------------
<blockquote>Це інтерв"ю вперше з"явилось в журналі "Тайм" 11 січня 1999 р. Передруковується в вересні 2001.
Вискоий і тонкий, Він був одягненим в традиційний "шальвар каміз" - широкі штані та довгу сорочку під камуфляжною курткою, на шиї мав шарф, що захищає від холоду пустелі. Автомат АК-47 стояв поруч. Розвомляв м"яко, арабською мовою, прославляючи Аллаха майже в кожному реченні. Коли критикував Сполучені Штати, а це робилося на протязі 4-годинного інтерв"ю багато разів, голос його завжди міцнішав. Відбувалося перше інтерв"ю, після того як США спробували вбити бін Ладена.
Осама бін Ладен, фінансист з Саудовської Аравії, звинувачується в підготовці вибухів 7-го серпня, в результаті яких загинуло 224 особи в двох посольствах США в Африканських країнах. Він уник атак американськими крилатими ракетам, які відбулися 2 тижні пізніше. Кілька місяців після цього випадку бін Ладен не порушував обіцянки, яку він дав руху Талібан, що контролює більшу частину Афганістану, і не робив жодних заяв для преси. Напевно таліби не хотіли погіршувати і так напружені відносини з навколишнім світом. Але після бомбардувань Іраку минулого місяця, вони скоріш за все вирішили, що втрачати вже нема чого, і дозволили бін Ладену говорити. Сам він хотів відмежуватись від участі в організації вибухів, а також заперечити чутки про те, що він хворий на рак.
І от, в кінці минулого місяця, бін Ладен запросив Раджимуллу Юсуфзая, журналіста газети "Новини" в Пакістані і одночасно журналіста "Тайм" та "АВС Ньюз" в свій неметовий табір в афганській провінції Гельманд. З початку нападів США на його штаб бін Ладен постійно пересувається, а також перестав користуватись супутниковим телефоном, щоби не видати свого місцезнаходження. Під час зустрічі Юсуфзая з бін Ладеном, що відбулася пізно ввечері, ворог США номер один виглядав в доброму здоров"ї, хоча і поскаржився на простужене горло та радикуліт. Він постійно попивав воду з кухлика, а Юсуфзая вдалося зняти на відео, що бін Ладен ходить з паличкою (пізніше це місце було зтерте з плівки охороною). Ми наводимо витяги з інтерв"ю.
</blockquote>
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи берете Ви на себе відповідальність за бомбові атаки на посольства США в Африці?
<b>Осама бін Ладен:</b> Міжнародний Ісламський Фронт за Джіхад проти США та Ізраїлю випустив абсолютно недвозначну фатву (релігійну постанову) до народу Іслама з вимогою проводити джихад з метою визволення святої землі. Нація Мухамеда відгукнулась на цей призив. Якщо проведення джихаду для визволення мечеті Аль-Акса і святої Кааби (ісламські святині на близькому сході) вважається злочином, то хай історія бачить, що я злочинець. Наша робота полягає в тому, щоби призвати людей, і, слава Аллаху, хтось відповів на наші зусилля.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи занєте Ви людей, що були заарештовані з зв"язку за атаками?
<b>Осама бін Ладен:</b> Я лише знаю, що люди, які ризикували своїм життям, щоби зробити богоугодне діло - то справжні люди. Вони змили сором з нації Ісламу. Це заслуговує на найвищу оцінку від нас.
<b>Журнал "Тайм":</b> Але ж всі заарештовані мають зв"язки з Вами.
<b>Осама бін Ладен:</b> Ваді ель-Гаге був одним з братів, яких Аллах наставив на шлях гуманітарної діяльності в Афганістані. Я досі пам"ятаю його, хоч і не бачив вже багато років. Він не має нічого спільного з тим, що йому інкримінують США. Що стосується Мохамеда Рашида ель-Овалі, то нас поінформували, що він є громадянином Саудовської Аравії з провінції Нажд. Мамдух Салім - правовірна людина, що вивчає Коран. Він ніколи не належав до будь-яких організацій, пов"язаних з джихадом. Просто Америка, і конкретно ЦРУ, хотіли закрити справу і прикрити свою неефективність з зв"язку з подіями в Ріяді, Найробі, Дар-ес-Саламі, Кейптауні, Кампалі - і якщо на те буде воля Аллаха в інших місцях в майбутньому - шляхом арештів непричетних людей, будь-кого з тих, що приймали участь в джихаді в Афганістані. Ми молимось Аллаху, щобі він припинив страждання заарештованих і впевнені, що їх буде виправдано.
<b>Журнал "Тайм": </b>Якщо джихад бореться з американцями, як Ви виправдуєте смерть африканців?
<b>Осама бін Ладен: </b>Це питання виходить з припущення, що я дійсно провів бомбові атаки. Я відповім, що я розумію мотиви братів, які борються з ворогами нації. Коли стає зрозумілим, що відбити американців без застосування сили неможливо, воно дозволяється ісламом, навіть якщо при цьому постраждають мусульмане.
<b>Журнал "Тайм":</b> Якою була Ваша реакція на атаки, які провели Великобританія та США на Ірак в грудні?
<b>Осама бін Ладен: </b>Нема сумніву, ці варварські атаки показали як Великобританія та США діють по вказівці Ізраїлю та евреїв і закладають грунт для чергового розділу мусульманського світу евреями, його закріпачення та розкрадання мусульманської власності. Велика частина сил, що приймали участь в атаках, походять з деяких країн Перської затоки, що втратили свій суверенитет. І тепер невірні вільно ходять по землі, де був народженим Мухамед і де йому було відкрито Коран. Ситуація дуже серйозна. Правителі позбавлені влади. Мусульмане повинні виконати свій обов"язок, поскільки правителі змирились з вторгненням в їх країни. Але ці країни належать Ісламу, а не зазначеним правителям.
<b>Журнал "Тайм": </b>Що може США очікувати від Вас тепер?
<b>Осама бін Ладен: </b>Будь який злодій, який приходить в іншу країну щоби красти, повинен розуміти, що йому загрожує смертельна небезпека. Не треба дивитись на речі вузько в преспективі моїх відносин з США. Мусульмане розлючені. Американці повинні передбачати реакцію Мусульманського Світу, що буде пропроційною тим несправедливостям, які буде вчинено з боку Америки.
<b>Журнал "Тайм": </b>США заявляють, щи Ви намагаєтесь отримати хімічну та ядерну зброю. Як би Ви таку зброю використали?
<b>Осама бін Ладен: </b>Отримувати зброю для захисту мусуьман є релігійним обов"язком. Якщо би мені справді вдалося отримати ці види зброї, я б дякував Аллахові за те що він дозволив мені цього досягти. І коли я намагаюсь отримати ці види зброї, я виконую свій обов"язок. Було би гріхом для мусульманина не спробувати отримати зброю, що може захистити мусульман від наруги невірних.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи можете Ви описати удари США по Вашим таборам?
<b>Осама бін Ладен: </b>Бомбардування лише показало, що світ заснований на законі джунглів. Ця підступна і жорстока акція знищила кілька цивільних мусульман. Що до матеріальних втрат - вони були мінімальними. Дякувати Аллаху, ракети були неефективними. Цей обстріл показав, що бойовий дух американської армії все далі падає. Вони занадто підступні і занадто бояться зустрітись віч-на-віч з молодими людьми Ісламу.
<b>Журнал "Тайм": </b>США намагаються перетнути фінансову підтримку Вашої організації. Чи їм це вдається?
<b>Осама бін Ладен: </b>США знають, що, дякувати величі Аллаха, я провів атаки проти них десять років тому. Вони також заявляють, що я несу повну відповідальність за знищення їх солдат в Сомалі. Аллах свідок, ми були задоволені довідатись про це знищення. Воно відбулося завдяки величі Аллаха та боротьбі муджахеддінів з середовища наших братів в Сомалі ті інших муджахеддінів, що боролись раніш в Афганістані. З того часу Америка намагається підсилити економічну блокаду і заарештувати мене. Але ці зусилля були марними. Блокада нам не дуже заважає. І ми сподіваємось, що Аллах нас винагородить.
<b>Журнал "Тайм":</b> Що Ви будете робити, якщо Талібан попросить Вас виїхати з країни?
<b>Осама бін Ладен: </b>Ми не пердбачаємо такого розвитку подій. Ми не думаємо, що нас виженуть з цієї землі. Ми будемо молити Аллаха, щоби наші пересування відбувались в Його славу.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи передбачаєте Ви, що атаки будуть повторюватись, якщо Ви залишитесь в Афганістані?
<b>Осама бін Ладен: </b>Будь яка іноземна атака на Афганістан не зможе буте направленою на одну особу. Вона не буде направленою на Осаму бін Ладена особисто. Факт полягає в тому, що Афганістан, який підняв прапор Ісламу, став мішенню для хрестоносно-еврейського союзу. Ми передбачаємо, що бомбардування Афганістану відбудуться, і що невірні будуть їх виправдовувати присутністю Осами. Саме тому ми, разом з нашими братами, живемо в цих горах, подалі від мусульман в містах та селах, намагючись зберегти їх від можливого лиха.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи має успіх Ваша ісламська пропаганда?
<b>Осама бін Ладен:</b> Вітер змін вже підіймається, щоби змести з землі несправедливість, яку завдає світові Америка та її прихильники, а також евреї, що співпрацюють з ними. Подивіться, що сталось в Індонезії, де було повалено Сугарто, деспота, що правив 30 років. Впродовж його правління засоби масової інформації підносили його, як найкращого президента. На жаль, аналогічні речі роблять арабські засоби масової інформації в наші дні. Але все це зміниться. Прийде час, вже скоро, і кримінальні деспоти, що зрадили Аллаха і його Пророка, зрадили свої народи, зазнають тої самої долі.
<b>Журнал "Тайм": </b>Але ж існує багато мусульман, які не погоджуються з насильством, що Ви вчиняєте.
<b>Осама бін Ладен:</b> Ми повинні повністю розуміту свою релігію. Боротьба - це частина нашої релігії, наш шаріат. Ті, що люблять Аллаха та його Пророка і цю релігію не можуть це спростувати. Той, хто відкидає найменьшу частку нашої релігії - вчиняє, згідно з Ісламом, тяжкий гріх. Ті, що симпатизують невірним - як наприклад ОЗП в Палестині, або так зване "Палестинське самоуправління" - десятки років намагались отримати свої права. Вони роззброїлись, припинили те, що називають "насильством" і спробували сісти за стіл мирних переговорів. Що вони отримали від евреїв? Вони не отримали навіть 1% своїх прав.
<b>Журнал "Тайм": </b>Америка, світова надпотуга, вважає Вас своїм ворогом номер один. Чи це Вас непокоїть?
<b>Осама бін Ладен: </b>Ворожа налаштованість проти Америки - то релігійний обов"язок, за виконання якого ми сподіваємось отримати винагороду від Аллаха. Чи назвуть нас ворогом номер один, чи ворогом номер два не має великого значення. Осама бін Ладен впевнений, що нація Іслама виконає свій обов"язок. Я впевнений, що мусульмане зможуть зруйнувати легенду про так звану надпотугу Америки.
--------------
2001.09.22 | НеДохтор
Про бін Ладена говорить людина, що з ним спілкувалась
Переклад взято із допису на Форумі Майдану:
<b>Про бін Ладена говорить людина, що з ним спілкувалась. Re: Про реакцію українців на події в Америці. <i>Галя, </i></b>18-09-2001 05:12
-------------
<blockquote>Галя писала:
Ще трохи про Осаму бін Ладена і в якому можливо сенсі він "стоїть за вибухами", і чому він відмовляється від авторства.
Але я не тому дві години сиділа за клавіатурою в навушниках, щоби просто перекласти якісь подробиці. Багато людей на форумі зараз хоче визначити США одним рядком.Білий, чорний, ворог чи друг. Але це неможливо. Якщо хтось запропонує Вам навчитись літати на Боїнгу за 2 години - дайте йому 10 копійок, і хай крокує далі. Хто має вуха, хай слухає. Америка не така проста як СNN і не населена виключно маразматичнними пожирачами гамбургерів. Є люди які думають, намагаються розібратись і зрозуміти, а не навісити ярлики. Не судіть Україну по передачам Долганова і не судіть інші країни по 10 рядкам тексту, які про них напише газета "Факти". Інформація - частина знання, а воно сила.
</blockquote>
=====================================================
Передача "Національного Громадського Радіо", США, 14 вересня 2001 року.
<b>Вступне слово кореспондента: </b>Осама бін Ладен є першим в сиску тих, кого підозрюють в атаках на США минулого вівторка. Кілька хвилин тому я розмовляла з <b><i>Робертом Фіском, журналістом, який три рази зустрічався з п.бін Ладеном і брав в нього інтрев"ю:</i></b> в 1994 році в Судані і в 1996 та 1997 роках в Афганістані . Останні 25 років Фіск працює кореспондентом по Близькому Сходу в Лондонській газеті "Індепендент". Ми задзовнили до нього в Бейрут.
<b>Кореспондент: </b>бін Ладен багатий як Крез. Його батько був власником будівельної компанії в Суадовській Аравії, товаришував з королем цієї держави. Чи питали Ви бін Ладена, як він з сина мільйонера, ба, навіть, мільярдера став, ну став терористом?
<b>п.Фіск: </b>Ви знаєте, він сам каже, що якщо визволення власної країни, Саудовської Аравії, називається тероризмом, то він безумовно терорист. Зрозумійте, що бін Ладен дуже багата людина, принаймі був дуже багатою людиною, але коли я бачив його в Афганістані він безумовно хотів мені показати, що ці гроші не витрачаються на нього особисто. Він завжди одягався в найпростіший одяг, а одного разу навіть попросив одного з своїх бійців, єгиптянина, відвезти мене в табір біля Джелалабаду, де жили три його дружини і показати мені, що і вони жили в дуже скрутних обставинах. Табір складався з трьох шатр, там також жили діти та жінки інших афганських арабів. Шатра були зроблені з досить старої і брудної матерії. Біля них розміщався туалет - звичайна яма викопана в землі з дешевою загородою. Єгиптянин сказав мені: "В минулому, ці жінки були звичними до розкошів, а не до цих умов." Треба зазначити, що пізніше наймолодша дружина, якій ще не було 20 років, повернулась назад до своєї родини в Саудівській Аравії, але двоє старших таки залишились. Він дуже аскетична людина. І ще, в нього є звичка чиститу зуби дерев"яною паличкою під час розмови. І він вживає дуже просту їжу, яку і мені пропонував кілька разів - сир, оливки, хліб, якесь варення. Здається він суворо дотримується релігійних приписів. Кілька разів він переривав розмову, щоби помолитись. Охорона стояла на колінах поруч з ним. Коли я бачив його востаннє, ми якраз спускались по схилу гори, а він залишався наверху, - його охорона зробила зупинку для молитви. Хмари проходили під гірським хребтом, на якому вони молились в бік Мекки, і все це справляло дивне, неспокійне враження - озброєні люди, настільки сильно присвячені і захоплені своєю релігією. Але, - я звичайно не знаю, - але здається сам бін Ладен якщо і мав в минулому якісь релігійні одкровення, то це вже давно пройшло. І справжне питання, то є ступінь його, як би Вам сказати, він коли розмовляв зі мною, то був дуже розлюченим тим, що в Іраку через санкції ООН померли сотні тисяч дітей. Це при тому, що він ненавидить Саддама Хусейна, сприймає його як ще один витвір Заходу. Він був дуже злим на окупацію Арабських територій Ізраїлем, на арабські режими, які, по його словам, гноблять своїх власних громадян, використовують спецслужби для того, щоби піддавати їх тортурам. І він вважає, що ці режими поставлені, або підтримуються Заходом. В той час він безумовно хотів щось зробити всередені Арабського світу, тоді в нього не було думок про міжнародну війну з Америкою. Я думаю він хотів зруйнувати імідж Америки, її вплив на Близькому Сході. А потім - напевно він вже на цьому не зупинився. І ще, він весь час повертася до цієї думки, що якщо можна було перемогти росіян, то значить можна перемогти і американців. Підкреслю, що в той час він мав на увазі лише Американську армію, це не стосувалось цивільних американців.
<b>Кореспондент:</b> Чи не могли б Ви трохи більше розповісти про свої враження від бін Ладена, я маю на увазі враження від ньго як від людини. Чи він є харизматичним лідером? Чи можна сказати, що до нього тягнуться люди через певну харизматичність, освіченість, релігійні настанови, політичний напрямок? Що Ви для себе вирішили?
<b>п.Фіск: </b>Я думаю, все відбувається через релігійні погляди. Треба пам"ятати, що хоч Саудівська Аравія і дуже консервативна країна, але вона має дуже високий рівень корупції. Нею керує одна кліка, клан бін Сауда. Є дуже багато громадян Саудівської Аравії,особливо освічених громадян і релігійних громадян, які вважають, що держава не живе в рамках законів шаріату, що ці закони існують лише для проформи. І те, що Осама каже, а він дуже добре володіє арабською мовою, має величезний резонанс в Арабському світі. Це дуже важливо. Йому не потрібно, навіть якщо б це і було його ціллю, планувати вибухи та напади на об"єкти. Це все буде зроблено людьми, які слухають його промови і яких вони надихають на певні дії. Зрозумійте, його ідеї не надихають мене, але на багатьох вони можуть справити велике враження. Він має дуже красиве обличчя. Жінки, які його бачили по телевізору (він не спілкується з жінками, крім своїх дружин) всі кажуть, що він приваблює їх як чоловік. Він ловкий, носить прекрасну бороду, що мала трохи сивини на той час, коли я з ним розмовляв. Він також трохи кульгає, і це здається підсилюється, бо декілька останніх відео показують його з паличкою. Під час нашої останньої розмови він сидів на землі і поруч з ним лежав автомат калашникова, який він час від часу пестив рукою чи перекладав навколо себе. Але коли я брався за фотоапарат, він завжди відкладав калашникова - він не хотів, щоби я зняв його зі зброєю. Безперечно його оточення слухає кожне його слово, наче він якийсь пророк, хоча він ніколи не добивався цього статусу офіційно.
<b>Кореспондент: </b>Ви знаєте, тут в США так сумно дивитись на катастрофічні наслідки терактів цього тижня, отже питання, коли Ви розмовляли з бін Ладеном, чи він на Вас справив враження людини, і, розумієте, я знаю, що зараз нема доказів його причетності, але є багато свідоцтв що він за цим стоїть, то моє питання - чи справив він на Вас враження демонічної, або божевільної особистості, просто маньяка, як це часто буває серед терористів?
<b>п.Фіск: </b>Ні, він не справив такого враження. Занаєте, я зустрічався з багатьма лідерами в цій частині світу, які або є демонічними особами, або божевільними, або і те і друге. Він мені таким не здався. Наприклад, він один з небагатьох арабів, які не відповідають на питання моментально. Дуже часто тут на питання журналіста відповідають блискавично, просто кажуть перше що прийде в голову, тому що бояться справити враження тупого бовдура. Бін Ладен ніколи цього не боявся. Він завжди робив паузу - 30 секунд, іноді цілу хвилину - чистив зуби паличкою, міркував над відповіддю. Старанно добирав слова, щоби точно висловити те, що він має на увазі. Я підкреслюю, що на мою думку в цьому регіоні це дуже рідко трапляється серед людей, що дають інтерв"ю журналістам. Розумієте, в нього такий погляд, що всі його дії вкладаються в плин історії. Ось, наприклад, в мене в блокноті є запис - ось я тут навіть роздавив якусь комаху, поки записував: "Ми віримо, що Аллах використав нашу священну війну в Афганістані, щоби знищити російську армію і Радянський Союз. Ми зробили це з цих самих гір, де ми зараз перебуваємо, і тепер ми просимо Його використати нас ще раз, щоби зробити те саме з Америкою, залишити від неї лише тінь того, чим вона була. Ми також вважаємо, що битва з Америкою буде набагато простішою, ніж війна з Радянським Союзом."
<b>Кореспондент:</b> Ви розмовляєте з нами з Бейруту. Чи не могли б Ви трохи розповісти, що там зараз кажуть про атаки на Америку?
<b>п.Фіск: </b>Ну, я нікого тут не зустрічав, хто б прощав вибухи, чи виправдовував, чи радів їм, як то робили ті кілька палестинців, які святкували і стріляли в повітря. Перші люди, кого я зустрів після того як з"явились новини про вибухи - то мій шофер, мусульманин суніт, далі агент з бюро подорожей, теж мусульманин-суніт, якого очевидно дуже турбує що тепер буде відбуватись з авіарейсами, ще два знайомих шиіта і один християнин. Вони всі казали майже одне й те саме: не має прощення, мерзенні справи. Під час атак вбито принаймі 5 громадян Ливану. Один - на захопленому літаку, а решта - в будинку торогового центру. Отже атаки торкнулися і цієї країни, хоч, звичайно, і досить дотично. Тобто на рівні людей висловлюються такі самі почуття суму, жаху, співчуття, як і в Сполучених Штатах. Пару разів їх супроводжували висловлювання, що існує подвійний стандарт, що коли в 1982 році під час вторгнення Ізраїлю Ливан втратив 17500 громадян, Захід не висловив жодного обурення, замість цього Захід призвав до розважливості обидві сторони конфлікту. Один чи два співрозмовники дали зрозуміти, не кажучи це прямо, що якщо араби страждають від застосування зброї, виготовленної в США, то чому американці повинні відчувати себе непричетними і захищеними від такої долі. Тобто підкреслюється, що люди відчувають подвійний стандарт, і що світове насильство, яке почуває себе так вільно в цьому регіоні, часто завдяки американській зброї, може торкнутись також і американців. На мою думку, ці почуття не можна змішувати з відвертим святкуванням, яке можна було спостерігати в Рамалі і секторі Газа.
<b>Кореспондент: </b>Ми слухали Роберта Фіска по телефону з Бейруту, він працює кореспондентом Лоноднської газети "Індепендент".
-------------------
2001.09.22 | НеДохтор
Афганістан - контекст навколо бін Ладенна
Переклад взято із допису на Форумі Майдану:
<b>Афганістан - контекст навколо бін Ладенна. Re: Про реакцію українців на події в Америці. <i>Галя,</i></b> 19-09-2001 05:32
<i>Пакістанський журналіст Ахмед Рашид, який працював в Афганістані більше двох років, ділиться своїми враженнями від країни та її керівної партії Талібан.</i>
10 серпня 2000 р.
<blockquote>
Небагато є в світі урядів, про які відомо так само мало, як про Талібан, що керує Афганістаном. Ці загадкові релігійні діячі з неодмінною бородою несподівано з"явились в 1994 році і захопили всю країну встановлюючи верховенство радикального ісламського правопорядку, згідно з яким жінкам не дозволяється вчитись і працювати, повністю забороняються розваги типу гри в карти та слухання музики, приписуються суворі покарання чоловікам, що голять бороду. Таліби залишають зовнішніх спостерігачів в стані розгубленості. В книзі "Талібан: войовничий іслам, нафта та фундаменталізм в Середній Азії" (вийшла цієї весни) пакістанський журналіст Ахмед Рашид аналізує цей страшний та незрозумілий для багатьох феномен з позицій журналіста, що провів більше двох років в Афганістані. З свого досвіду спостереження країни зсередини та зустрічей з її керівниками, Рашид малює портрет Талібану, що найбільш вражає рівнем внутрішніх протирічь на ідеологічних неузгоджень в цьому русі. Тим не меньше, Рашид доводить, що така неодностайність не зменьшує впливу руху Талібан. Напевно найбільш важливим внеском цієї книги стане висвітлення можливих геополітичних перетворень, виникнення, як це називає Рашид, нової "великої гри", що починається з приходом Талібану до влади.
Конфлікт в Афганістані - це не просто громадянська війна. Він розворушує цілий регіон навколо. Підсилюється напруження між сунітською Саудівською Аравією (що разом з Пакістаном найбільш підтримує Талібан) та шиітським Іраком (який заповзято підтримує шиітську меньшину, що воює з Талібаном на півночі країни). Також розгортаєтья конфлікт в південній Азії: підтримка повстанців в Кашмірі з боку Талібана викликає в політиків в Нью-Делі відчуття стану облоги і менталітет бастіону оборони проти ісламського фундаменталізму. Все більш ускладнюється діалог між Індією та Пакістаном . Навіть Китай та Росія відчули прояв сили Талібану у вигляді терактів, що підбурювались цією організацією на їх мусульманських територіях (лише минулого тижня Росія оголосила, що в Чечні захоплено Афганських найманців). Рашид переконливо доводить, що ситуація є вибуховою. В майбутньому Кабул можливо будуть порівнювати з Сараєво, містом, де в 1914 році почалася кривава світова війна.
Ахмед Рашид працює в м.Лагойя в Пакістані кореспондентом "Далекосхідного Економічного Оглядача" та Лондонської газети "Дейлі Телеграф", а також дописує в Пакістанську газету "Країна".
</blockquote>
Лондонський кореспондент "Атлантік Манслі" Акаш Капур провів інтерв"ю з Рашидом за допомогою електронної пошти.
<b>Питання:</b> Перше що впадає в око під час читання цієї книги - це Ваш доступ до членів Талібану. Як Ви його отримали?
<b>Відповідь: </b>Я пишу про Афганістан вже більше 20 років, отже я знаю всіх і всі знають мене. Але з Талібаном справа інша, бо вони з"явились раптово і були новими людьми на політичній арені. Спочатку вони намагались справити враження і були дуже відкритими (лише лідер їх руху Мулла Омар завжди залишався за лаштунками). Після першої зустрічі з ними, коли вже починались якісь стосунки, продовження взаємодії не було пробематичним. І ще, в той час було не так багато журналістів, які б хотіли з ними зустрітись.
Лише через деякий час діячи Талібану перестали зустрічатись з журналістами. Зараз отримати доступ до них набагато складніше, бо вони відчувають тиск з боку Заходу та західних репортерів. Вони завжди любили таємність і не хотіли розповідати про свої внутрішні справи, але тепер це практично перейшло в манію. Організація інтерв"ю та зустрічей стала дуже важкою справою.
<b>Питання: </b>Ви згадували якось, що відчували себе на зовсім безпечно, коли розпитували про політику Талібану стосовно жінок. Наскільки часто ви мали подібні відчуття під час спілкування з ними? Наскільки страшно чи неприємно зустрічатись з цими людьми?
<b>Відповідь: </b>Таліби не мають жодного нахилу до обговорень Іслама чи ісламських законів з будь-якими людьми ззовні, незалежно від того, чи є вони теж мусульманами, чи ні. Вони вважають, що знають все потрібне, а ті, хто піднімає питання, навіть з ісламської точки зору, - їх вороги. На жаль, вони досі не приймають навіть основних положень ісламу, а саме тих, що стосуються обговорення, суперечок, приведення релігії у відповідність до сучасного життя. Вони хочуть відтворити ситуацію, що існувала в Арабському світі в 7-му сторіччі. Їх релігійна поліція не любить іноземних журалістів і поводить себе вороже до них.
Однак треба зазнчити, що в районах, які контролюють Таліби набагато більше порядку та законослухняності, тому що вони роззброїли населення, і тепер подорожувати Афганістаном цілком безпечно. Вже ніхто не буде до Вас чіплятись і вимагати грошей, оплати за переїзд через територію, чайових, тощо.
<b>Питання: </b>Чи було у Вас відчуття персональної загрози?
<b>Відповідь: </b>За останні 20 років мені персонально погрожували дуже, дуже багато разів. Мені погрожував комунітичний уряд і мені погрожували моджахеди, наприклад бувший головнокомандуючий Гулубуддін Гекматіяр, який в своїй партійній газеті надрукував наказ мене ліквідувати. Одного разу я і пара ішних журналістів провели приблизно дев"ять годин переховуючись вночі в Кабульскому готелі від двох комунітичних офіцерів, які в стані алкогольного сп"яніння намагалися нас вбити. Ми тікали від них з однієї кімнати в іншу. Персонал готелю повтікав задовго до того.
Талібан ніколи не погрожував мені ані фізично, ані шляхом публічної критики, не поміщав мене в жодні "списки смертників" і не намагався мене якось обмежити. Єдині випадки, коли Ви можете відчути небезпеку - спроби почати розмову з високопоставленими лідерами, чи муллами про іслам і його втілення в життя суспільства. В цьому випадку вони можуть дуже, дуже сильно розсердитись і повести себе вельми агресивно. Переважно в таких випадках кімната буває наповненою рядовими членами Талібану, і лідери відчувають на собі відповідальність "непохитної" поведінки, щоби таким чином надати приклад молодшим колегам.
<b>Питання: </b>Ви багато писали про зміну геополітичного становища, яка виникла з приходом Талібану до влади. Чи могли б Ви пояснити, що поставлено на кін в Афганістані для світу в цілому і для Сполучених Штатів зокрема. Тобто пояснити, чому це це не просто регіональний конфлікт і чому про це повинні думати у всьому світі?
<b>Відповідь: </b>Сполучені Штати були головним постачальником зброї моджахедам в 80-х роках, але коли Радянський Союз вивів свої війська з Афганістану, вони теж припинили свою діяльність і залишили цю країну напризволяще. Теперішня проблема тероризму та пристуності іноземних найманців в Афганістані є результатом підтримки радикальних мусульманських груп Америкою та Пакістаном в 80-х роках. Вони заохочували ці групи прибути в Афганістан і прийняти участь в джихаді.
Війна з Радянським Союзом закінчилась, але мир не наступив, ісламським ополченцям не було куди подітись - і вони просто залишились. Зараз США має політичну задачу "захопити Осаму бін Ладена", але не має доброї політики відносно Афганістану, наявність якої дуже допомогла б закінчити громадянську війну. Сьогоднішній Афганістан уявляє собою загрозу не тільки тому, що Талібан дає притулок ісламським екстремістам більш ніж з 20 країн Близького Сходу, Південної і Середньої Азії, а й тому що збільшується екпорт героїну, продаж вогнепальної та інших видів зброї та контрабанда через кородни, що підриває економічне життя навколишніх країн. Афганістан діє як чорна діра, що засмоктує своїх сусідів.
<b>Питання: </b>Що Ви можете сказати про зміну в відношеннях місцевих держав, формування нових союзів - чи може це вплинути на взаємини США на Ірана? Чи може статись так, що ворожість Ірану до талібів буде сприяти зближенню с США?
<b>Відповідь: </b>Мені здається, що США та Іран мають багато спільного в політиці щодо Афганістану, і на цій основі їх відношення можуть покращатись. Вони однаково відчувають загрозу від Талібана і хотіли б встановлення миру в Афганістані і зменьшення значення Талібану. Діячі з обох країн казали мені, що відбувається неафішована співпраця на міжнародних форумах, наприклад на базі ООН в Нью-Йорку і в столицях нейтральних держав, наприклад в столиці Туркменістану м.Ашгабаді.
<b>Питання: </b>Виникнення нових союзів між державами - дуже цікавий розвиток. Яке місце займає в цьому процесі Росія?
<b>Відповідь: </b>Росія, разом з середньоазійськими респупбліками, підтримує анти-талібанський союз через побоювання, що ісламізм може розповсюдитись на Середню Азію та Кавказ. Талібан визнав Чеченську республіку і зараз чеченці, а також бойовики з країн Середньої Азії знаходять притулок в Афганістані і воюють на боці Талібану.
<b>Питання: </b>Ви багато писали про поділ в ісламському світі, конкретно між мусульманами-сунітами в Пакістані та Афганістані, та шиітами в Ірані, який посилюється завдяки приходу Талібана до влади. Мені це здається дужє цікавим, бо американці часто думають про ісламський світ як про монолітне угрупування. Чи не могли б Ви зупинитись на причині цього розділу?
<b>Відповідь: </b>Іран завжди підтримував шиітську меньшину в Афганістані, яка представлена народністю хозарів. Після революції 1979 року іранці оголосили про свою підтримку всіх мусульман-шиітів в світі. Після 1990-го року Іран почав надавати підтримку всім не-пуштунським групам населення з метою послабити Талібан. Натомість Пакістан завжди підтримував в Афганістані сунітів-пуштунів. Впродовж 80-х років військовий режим Зія Уль Гака підтримував сунітських екстремістів, які вперто намагались вгнати з країни шиітську меньшину. Отже між Іраном та Пакістаном відбувалась свого роду війна через посередників, впродовж якої обидві сторони фінансували відповідно сунітів на шиітів естремістського гатунку. Це привело до кровавої міжконфесійної війни вже і на території Пакістану і мало катастрофічні наслідки для релігійних стосунків в цій країні.
<b>Питання: </b>Як це вплинуло на ситуацію в Кашмірі?
<b>Відповідь: </b>Талібан проводить велику кількість тренувальних таборів для пакстанців та кашмірців. Початкова військова підготовка цих людей проходить під час бойових дій на боці Талібану. На жаль, останнім часом політика Пакістану відносно Афганістану стала заручником ситуації в Кашмірі в тому сенсі, що Пакістан не може зменшьшити свою допомогу талібам, якщо він хоче зберегти бази Кашмірських бойовиків в цій країні.
<b>Питання: </b>Ви підкреслюєте, що іноземні держави повинні допомгти Афганістану перйти до мирного життя і встановити більш толерантний уряд. Але наскільки можливі зміни зсередини? Чи може статись так, що наступне покоління талібів не буде проповідувати той самий фундаменталізм, чи є ознаки, що в молодих членів руху більш толерантні погляди?
<b>Відповідь: </b>Всередені Талібану є помірковані люди, які хочуть припинити війну, видати бін Ладена, встановити кращі відносини з зовнішнім світом. Мені здається, в недалекому майбутньому в цьому русі відбудеться велике розшарування. Він може навіть роколотись - і таким чином почати новий цикл кровопролиття та внутрішньої війни. Мені здається, що мирної передачі влади від естремістів на чолі з Муллою Омаром до поміркованих Талібів не відбудеться.
Само по собі нове покління не є меньш фундаменталістським. Опозиційні сили спираються на клани та племена, які завжди були більш поміркованими в питаннях ісламу і на які війна та санкції накладають більший тягар. Сюди входять племена, що займаються контрабандой на кордоні з Афганістаном, торгівлею наркотиками, племена, в яких прйнято давати освіту дівчатам, ті, що мають ділові стосунки з Пакістаном та Іраном - всі вони потерпають від санкцій проти Талібана та несприятливого міжнародного клімату.
Чи можна провести аналогію з Іраном, де друге покоління діячів революції не таке вже й революційне? Можливо воно так і буде, але в Ірані цей процес зайняв 20 років, а зараз ніхто не має стільки вільного часу. Талібан утворює хаос в навколишніх країнах, цей хаос розповюджується і підсилюється. Терпіння міжнародної спільноти закінчується і якщо ООН перейде до другого раунду санкцій проти Талібану, вони будуть просто повністю ізольованими.
<b>Питання:</b> Якщо продовжити цю аналогію, чи настане момент, коли населення почне відчувати незадоволення керівництвам Талібану? Спочатку, так само як це було в Ірані, талібів вважали просто спасителями. А що зараз думає більшість населення?
<b>Відповідь: </b>Накопичуються дуже сильні анти-талібські почуття, осообливо серед пуштуньської частини населення, в основному через жахливу ситуацію з постачанням їжи, води, відсутністю роботи. Справи зараз набагато гірші, ніж до того, як Талібан отримав контроль над великими містами, зокрема Кабулом. В таких містах як Кандагар, де вони правлять вже 6 років не робиться нічого і незадоволення громадськості зростає. Сувора посуха цього року зробила ситуацію ще більш серйозною.
Але факт полягає в тому, що в Афганістані нема альтернативи. Жодна з воюючих сторін не бажає піклуватись мирним населенням чи відповідати за інфраструктуру
<b>Питання: </b>В цілому картина вкрай зловісна. На вашу думку, що буде з Афганістаном за 10 років?
<b>Відповідь: </b>Що ж, треба віддати афганцям належне - не дивлячись на всі протиріччя ніхто не пропонує розділити країну по етнічному принципу. Всі партії хочуть зберегти Афгністан об"єднаним і виступають за припинення зовнішнього впливу. Це дуже позитивна риса, особливо якщо Ви порівняєте ситуацію з тим, що було в Югославії. Я сподіваюсь, що така налаштованість приведе їх за стіл переговорів. Але все буде просуватись дуже повільно.
В першу чергу необхідно організувати тиск міжнародної спільноти на країни навколо Афганістану і примусити їх припинити постачання зброї своїм клієнтам а країні. Якщо б це відбулося і запаси зброї почали зменьшуватись, навіть найбільш войовничі елементи були б змушені почати переговори.
<b>Питання: </b>Звідки береться така налаштованість на збереження об"єднаного Афганістану? Ваша книга розвовідає про велику кількість племен і конфліктів між ними. В мене склалось враження, що це суспільство не має цільної національної ідентичності.
<b>Відповідь: </b>Афганістан воював з британцями, а потім з росіянами під флагом ісламу. Але серед меньшин в країні є безперечне відчуття приналежності до афганської нації, навіть в шиітів-хозарів, народності, що була найсильніше пригноблена більшістью пуштунів. Почуття ідентичності також базується на тому факті, що Афганістан, на відміну від своїх сусідів, ніколи не був завойованим в минулому сторіччі і весь час зберігав свою незалежність. Це - важливий фактор в цій частині світу, де інші держави або мають колоніальну спадщину, або взагалі утворились в результаті розпаду колоніальної системи.
-----------------
2001.09.24 | НеДохтор
Пакистан. Огляд з Atlantic Monthly
Пакістан. Огляд з Atlantic Monthly. А що принесе глобалізація Україні? Галя, 24-09-2001 11:14
------
Пропонується до уваги переклад з часопису Atlantic Monthly. В них (майже рік тому) вийшов цілий випуск присвячений міжнародному тероризму, на який зараз робиться багато посилань. Текст цієї досить довгої статті розбито на розділи, які подаються окремо. ...
Стаття написана на мій погляд більш емоційно ніж аналітично і тому можливо не є вільною від упереджень автора. Але що мене привабило особисто, так це можливість відштовхнутись від неї і почати обговорення (чи усвідомлення?) позиції України "в добу глобалізації", щоби коли ця доба нам таки впаде на голову, на голові по можливості вже був будівельний шолом.
------
(переклад статті з журналу "Атлантик Манслі", вересень 2000)
Племенні території на кордоні Афганістану та Пакістану - приклад майбутніх конфліктів в регіоні і негативних наслідків глобалізації.
<h3>1.Балучістан.</h3>
Цього квітня я прокинувся в місті Куета, місті білого та сірого кольорів, що страждає від посухи. Прокинувся я від звуків вибухів та автоматних черг. Ми з моїм перекладачем Джамілем плигнули до джипа-тойоти і помчали через райони міста, населені пуштунами, подивитись що діється . Через деякий час нас зупинили пакістанські солдати і під дулами автоматів примусили вийти з авта. Поки тривав обшук, інші солдати пробігли повз стіну будинка за пару метрів від нас. Вони теж були озброєні автоматими. З будинку поруч пролунали постріли. На 11 годину ранку 5-ро людей було вбито, 20-ро поранено, а великий склад зброї конфісковано в результаті рейду на місце розташування Армії Пуштунхва Міллі (Народної Армії Пуштунів). Ця група виступає за незалежний "Пуштуністан", який повинен виділитись з території теперішнього Пакістану. Її звинувачують у вбивствах та захопленні заручників. Наразі урядові сили святкували перемогу, але, згідно з чутками, члени Пуштунхва Міллі з новими запасами зброї знов просочились у місто.
Власники крамниць в Куеті, а вони переважно пуштуни, організували страйк протесту проти операції урядових військ. Це вже другий такий страйк за останній тиждень, спрямований проти військового режиму генерала Парвеза Мушарафа. Два попердніх дні крамниці були зачинені в знак протесту проти введення податків на контрабандний перевіз через кородон запчастин до комп"ютерів, пального, автоматів та іношої контрабанди, на яку орієнтується економіка району. В список також включено героїн. Крім того, під час мого перебування в Куеті на протязі тижня відбулись вибухи в державних установах, які були пов"язані з арештами кількох сотен членів етнічного клану "Балух" - вони звинувачувались у вбивстві судді. А кілька тижнів тому бомби вибухнули на військових базах. Режим Мушарафа намагається розпочати збір податків на наведення порядку на цих племенних територіях і зустрічає упертий спротив. Місцеві вожді не в захваті від перспективі проведення виборів, які передбачаються по плану Мушарафа - це небезпечно для їх влади.
"Уряд хоче зруйнувати племенну систему, але не заміну їй нічого не пропонується" - сказав мені голова племені Райзані, Наваб-зада Мір Лашкарі Райзані. Розмова відбувалася всередені особняка за мурованим парканом, який охороняли люди в білих тюрбанах з автоматами Калашникова. "Більшість свого часу я провожу за розглядом справ, які в ішних країнах вирішувались би згідно з законодавством про родину" - продовжував він. Перед нами на килимах стояли гори рису, розходився аромат щойно засмаженого м"яса. "Племена уявляють собою величезну соціальну мережу, що займається працевлаштуванням та допомогою безробітним. Уряд, що хоче припинити котрабанду, прямує до великих соціальних потрясінь".
Плем"я Райзані нараховує біля 20 тисяч членів і вживає друїдну мову південної Індії, що сильно відрізняється від тюрко-іранських мов, які вживають Балучі, або індо-арійських, які вживають Пуштуні. Райзані - давні вороги племені Буті, що споріднені з Балучі. "Я не збираюсь роззброюватись, бе не вірю, що урад зможе мене захистити" - сказав Мір Лашкарі і додав: "Пакістан потрібен лише військовим". За його словами племена та етнчічні групи можуть захищатись самі. І дійсно, міжнародні ринки зброї та неконтрольовані потоки наркотиків і електроники збільшили автономію племен.
Всередені особняка Міра Лашкарі, за зигзагами брустверів, серед пустелі, що подібна до наждаку, стає більш зрозумілим, що невдачі урядів Пакістану - як цивільного, так і військового - можна легко зрозуміти з топографічної точки зору. Ці уряди не домоглись своїх цілей, на відміну від Індії, де демократія розвивається вже більш як півсторіччя без жодного державного перевороту. Стає також зрозумілим, чому, на мою думку, Пакістан та його проблеми будуть на перших сторінках газет впродовж кількох наступних років.
Пакістан фактично, може стати майбутньою Югославією, тільки з ядерною зброєю. На Балканах розпад комунітичного авторитаризму та системи безпеки часів холодної війни привів до виходу на арену деструктивних племенних сил. Але в південній Азії те саме може статись від самого процесу глобалізації. Південна Азія показує, що глобалізація не всюди має однакові наслідки. Вона може вести до війн і хаосу так само як і до процвітання та торжества прав людини. Так само як зачарування засобів масової інформації подіями в Польщі, Угорщині та решті центральної Європи приховало в перші роки після зруйнування Берлінської стіни центробіжні сили, що починали свою дію в Югославії, теперішній жах перед екстремістами в Афганістані, Осамою бін Ладеном та зіткненнями в Кашмірі приховує головну пробему Південної Азії. А вона полягає в розпаді державних інститутів в Пакістані. Так само як і Югославія, Пакістан є дуже крихким створінням через розмаїтість етнічних та релігійних груп населення. Моє порівняння з Югославією 80-х років, яку я теж бачив власними очима, не випадкова примха. В обох випадках було дуже помітним саме накопичення хаосу та дестабілізації. Щоби зрозуміти все це, а не лише констатувати, потрібно навести багато подробиць.
Пакістан знаходиться на кордоні регіону з пустелею. В свій час британська адміністрація діяла лише в місті Лагойя, що знаходиться в провінції Пенджаб біля східного кордону Пакістану з Індією. Архітектура моголів, сади та багаті базари надають Лагойї індійського вигляду. Вона нагадує Нью Делі або Калькутту більше ніж будь-яке інше місце в Пакістані. А решта Пакістану - гірські райони Балучістану біля Афганського кордону, Північно-Західні провінції, ядучі пустелі Зінду, гори Гінду-Кушу та Каракоруму, що оточують Кашмір - все це ніколи не було підвладно аглійцям чи іще кому-небудь. Ці території були зовсім нерозвиненими порівняно з Британською Індією. Єдиними підприємцями були Хінді що тікали від розділу 1947 року. Навіть Карачі, теперішня бізнес-столиця Пакістану, місто з 14 мільйонами населення, в якому іде постійна війна між сектами, під час відходу англійців було лише маленьким поселенням на Аравійському морі. Відсутність ідентичності, притаманної Лагойї чи великим містам Індії, пояснює теперішній неспокій в Карачі. Ісламабад, нинішню стерильну столицю Пакістану, з її широчезними порожніми вулицями в стилі моголів або сталінізму, було побудовано лише в 60-х роках.
Пакістан утворився з 7-ми мільйонів мусульманських біженців з Індії. Очевидно, що роля військових в цій державі була провідною. Біженці мали нагальну потребу упокорення прикордонних районів і з острахом дивились на свого південного сусіда, де більшість складали Хінді. В ситауції, коли основою ідентичності населення були племенна структура на етнічні угрупування, звичайні державні механізми перетворились на систему зведнення старих рахунків та нечесної торгівлі. Раніш, в системі середньовічної племенної і феодальної культури, регіональні лідери обмінювали на бартерній основі колодязі і ділянки в пустелі. Тепер вони робили те саме з млинами, мережами електропостачання та траспортними системами.
В Куеті само собою починаєшь думати в термінах кревного родства та сусідства. Місто складається з мережива вуличок з краминцями, побудованими з шлакоблоків, а на околицях, за мурами розташовані комплекси будинків, що належать різнми племенм та табори афганських біженців. З 70-х років, з початку війни, біженці все прибували та прибували через прозороий кородон і Куета поступово ставала афганським містом на території Пакістану. В більшості країн тертього світу населення одягається в дешеву синтетику. Але в Куеті майже кожен і далі носить традиційний шальвар каміз: широкі бавовняні штані та довгу сорочку, прикриваючи плечі ковдрою, яка використовується як під час молитви, так і для сну. Балушів можна пізнати по величезнм білим тюрбанам, Пуштунів з південного Афганістану - по меньшим та темнішим тюрабнам, а Пуштунів з північного Афганістану - по пласким вовняним шапочкам, які називаються паколами. А ще є Узбеки азіатського вигляду, а ще - шиіти-Хозари, потомки монголів Чінгіз Хана, що жили в центральному Афганістані до того, як потрапили в це місто.
Я відвідав Куету в 1988 році, коли вона була чистим і досить спокійнми містом, де жило меньше 500 тисяч людей. Сьогодні вона брудна та галаслива, заповнена прохачами та наркоманами, а її населення, за неофіційними підрахунками, зросло до 1,2 мільйонів. Посуха, що вже три роки лютує в південній Азії від Афганістану до Індії, привела до того, що населення навколишніх пустель повтікало до міста. Прекрасні канали, які я пам"ятав з 80-х років зараз порожні, або забиті сміттям. За містом я помітив висохлі річки та водосховища. Люди в спеку, що доходила до 110F (40 С) за допомогою самих лопат копали колодязі глибиною до 90-та футів (приблизно 30 м.) в гарячкових пошуках води біля озера Ганна, що колись було прекрасним і повним, а тепер містило жменьку брудної рідини. Ірігаційні канали не працювали, джерела вичерпувались від занадто інтенсивного вжитку. Через нестачу води сільське господаство занепадало, так що засіяно було майже на 70 відсотків площі меньше ніж раніше. Політичне безладдя та невдачі керівництва припинили притоки інвестицій та індустріальний розвиток.
Кородон Пакістану та Афганістану протягнувся на 1000 міль і має до 100 міль завширшки. Він проходить по мертвій пустелі, високо в горах через вежі вершин та зігзаги каньйонів, там, де тропічні долини піднімаються все вище і вище, аж до виголених напівпустель Середньої Азії, там, де замість темношкірих мешканців міст з"являються племена верховин та пустель. На північ від Балучістану, за "племенними самоуправліннями" Вазірістану, Курраму, Оракзаю, Хиберу, Мохманду та Бажаюру, біля Пешавару - жебрацької столиці північно-західного кордону, починається дивний світ мандрівників, релігійної і племінної ворожнечі, героїнових лабораторій та контрабанди зброєю.
В цих місцях релігійний екстремізм та розбрат, породжений двома десятиріччями війни в Афганістані змішується з проблемами Пакістану. В Пакістані живе 148 мільйонів людей, за кількістю населення це сьома в світі країна . Якщо річний приріст населення залишиться на рівні 2,6 %, Пакістан стане третьою країною по кількості населення після Індії та Китаю в 2050 році - якщо на той час він все ще буде існувати.
Афганістан та Пакістан можна розглядати як політичну єдність. Це є наслідком безпосередньої участі в боротьбі афганських партизан проти Радянської окупації в 1980-х роках і утведження талібських екстремістів при владі в Афганістані. Свою ролю відіграють також географія та Британський колоніалізм.
Тут нема природних кордонів. Перехід від полонин до місячних пейзажів верховини відбувається в Середній Азії поступово. Пуштуни, що контролювали прикороднну територію східного та південного Афганістану ніколи не визнавали довільної демаркаційної лінії, яку провів в 1893 році Британський посол Сер Мартімер Дюран. Більш того, британці залишили в спадщину Пакістану смугу анархічних територій на схід від лінії Дюрана, які вони називали "племенними самоуправліннями". Це ще більше заплутує проведення кородонів між осідлими районами та кочовим хаосом Афганістану. Уряд Пакістану завжди почував себе в стані облоги - не тільки через Індію, але й через афганські племена. Вважалося, що успішна протидія Індії можлива лише у випадку підкорення Афганістану.
Але цього Пакістану так ніколи і не вдалося досягти. Історія цієї території без закону та її зростаючого значення як джерела кризи - це історія невдач. Історія про те, як політична та військова еліта Пакістану не змогла встановити гегемонії розвиненої індустріальної та сільськогосподарської цивілізації долини Пенджаб над примітивними спільнотами гірських пустель.
В той день, коли вибухи та черги збудили мене в Куеті, я перебував в домі свого товариша Хаміда Карзая, який був заступником міністра закордонних справ Афганістану з 1992 по 1994 рік. В той час Афганістаном керували моджахеди, "святі воїтелі", які перемогли Радянський Союз. Тоді ще не було руху Талібан ("Тих, що шукають знання"), проти яких Карзай зараз виступає відкрито. І тому він мусить тримати залізну браму свого будинку замкненою на ніч з озброєним афганцем на варті. Він навіть мене примусив мати охоронця, яким був колишній командир моджахедів, біля дверей спальні. Важко було би не зрозуміти такої передбачливості. В липні батька Карзая вбили, коли він повертався додому з вечірньої молтви в мечені неподалік. Боївкар встиг втекти на мотоциклі, який стояв напоготові. Це вбивство - і багато інших на прикороднні Пакістану - приписують талібам.
Карзаю сорок два роки і він є нащадком афганських королів. Він високий, стрункий, має руду бороду з сивиною і носить накрохмалений шальвар каміз. Профіль його поголеної голови нагадує орла. Після вбивства свого батька він успадкував титул хана (голови) 500-тисячного клану Поползай, що походить від Ахмаж Шаха Дюррані, командувача перською армією, що захопив місто Кандагар і в 1747 році став першим королем Афганістану. Племенний родовід - дуже важлива річ і тому моджахеди завджди довіряли поміркованому та про-західному Карзаю. Те саме можна сказати і про талібів, що звернулись до нього задовго до того, як вони захопили владу і які пізніше запропонували йому посаду посла в ООН.
"В Талібані були гарні, чесні люди" - сказав мені Карзай, коли черга дійшла до зеленого чаю та міндалю: "Вони мали зв'язки з медресе (ісламськими академіями) Куети та Пешавара і були моїми друзями ще з часів джихаду (священої війни) з Радянським Союзом. Вони прийшли до мене в 1994 році і сказали: "Хамід, треба щось робити з ситуацією в Кандагарі. Це переходить всі межі." Я не мав жодних застережень відносно допомоги талібам. В мене були гроші та зброя, що залишились з часів джихаду. Я також допоміг їм отримати політичну легітимність. Лише у вересні 1994 року на зборах почали з'являтись невідомі мені, мовчазні люди. Ті, що пізніше захопили рух Талібан. Це були приховані агенти пакістанської розвідки".
Багато разів чув я цю історію від бувших командирів джихаду. Розповідь про те, як підтримували вони Талібан і як обдурила їх пакістанська розвідка, що організувала цей рух. Цей погляд не висвітлює всі деталі того, що відбулося, і трохи прикрашає оповідачів. В 1994 році Афганістан лежав в руїні. Ще під час війни з СРСР моджхеди уявляли собою неоднорідну мішанину, що в основному складалась з семи базових груп опору в Пакістані. Їх розділяли кланові, регіональні, релігійні приналежності та ідеологічні платформи. Фронтові командири в Афганістані були ще більш самостійними. Членство в партіях для них було лише перепусткою на склади зброї, які поповнювались на гроші ЦРУ церез пакістанську Міжвідомчу Розвідку. І коли маріонеточний режим в Кабулі впав після виводу радянських військ в 1992 році, Афганістан став країною дрібних мілітаристсько-феодальних князівств. Їх лідери проводили час в сутичках між собою і переділі територій. Вродливі дівчата та хлопчики, жертви гвалтування, переходили від одного командира до іншого. Ситуація була особливо поганою в районі Кандагару. Дорога від Куети до цього міста контролювалась на своєму протязі більш як двадцятьма угрупуваннями, кожне з яких перетнуло її ланцюгом і вимагало мита за проїзд.
Але були і чесні командири, діти малих гірських поселень, що жили згідно зі звичаями "Пуштунвалі" - набору приписів "шляху життя пуштунів", який був навіть суворішим від ісламського правосуддя. В ньому підкреслювалися гостинність та лицарство, але й вимагались кровна помста за вбивство братів по ісламу і приписувались важкі покарання за перелюбство, що вступали в силу після будь-якого доносу. Крім чесних командирів були також тисячі молодих хлопців, що зросли в напакованих таборах біженців Куети та Пешавару і закінчили там медресе на кошти, що виділялись Саудівською Аравією. В цих медресе викладали більш ідеологізований та суворий різновид іслама, ніж той, що було прийнято в гірському Афганістані, де до входу радянських військ релігія була лише природною складовою частиною сільського життя. (Наприклад, в горах жінкам не треба було весь час носити чадру, тому що практично вони могли побачити лише своїх родичів). В міському середовищі та в таборах біженців релігія була перероблена наново, перейшла до суворіших форм, більш придатних для захисту старих цінностей, що раптом опинились під загрозою.
Комуністична ідеологія, яку принесли на багнетах радянські солдати, вимагала адекватної відповіді, і цю відповідь виковали в таборових медресе 80-х та 90-х років на території Пакістану. В них викладався войовничий іслам, в якому пакістанська та саудівська філософії з'єднувались з намаганнями протиставити себе міському оточенню. Академії афганських біженців об'єднали саудівський ваххабізм з деобандізмом Південної Азії. Вахабізм виник на Аравійському півострові в18-му сторіччі з учення Мухамеда ібн Абдул Вахаба, який проповідував пуританський спосіб життя і очолював реакцію проти недбальства в виконанні релігійних приписів. Деобандізм було названо на честь селища Деобанд на околицях Нью-Делі, де в 19-му сторіччі місцева ісламська академія була центром опору проти британського правління. Після утворення мусульманської держави Пакістан, деобандізм було радикалізовано теософом на ім'я Абдул Айла Маудуді, який пропагував різновид ісламу наближений до тоталітарної ідеології. Маудуді вважав, що Коран необхідно приймати як незмінне ціле і що багато мусульман зійшло з праведного шляху через вплив ліберальних західних ідей. На думку Маудуді іслам настільки завершена релігія, що її обговорення може бути лише шкідливим для віруючих. Іслам повинен мати зверхність над всіма іншими законами держави.
Між ненавистю радикальних ісламістів до росіян в Чечні та ненавистю до американців в будь-якому іншому місці нема протиріччя - обидва почуття є рекацією на загрозу з боку нечистого Заходу, яка до того ж все наближається з розвитком нових технологій.
Коли Афганістан розпався на окремі бандитські анклави, студенти медресе вступили в переговори з чесними командирами. Разом вони утворили силу, що заповнила вакуум влади в країні. Одним з командирів був Мулла Мухамед Омар. Кажуть, що це він почав повствння талібів на початку 1994 року, коли захопив свого колегу командира і повісив його на танковій гарматі за згавлтування двох дівчат.
Розповсюдження руху Талібан по Афганістану 20-го сторіччя дуже нагадує розповюдження ісламу по Аравійському півострову та північній Африці в 7-му сторіччі як сили, що рятувала від декаденсу та анархії, пов'язаних з розпадом Візантійської імперії. На 1996 рік Талібан захопив Кабул і контролював 80 відсотків території. В столиці таліби почали своє правління з побиття камінням та ампутацій кінцівок. Вони захопили маріонеткового лідера про-радянського уряду Наджибуллу в будинку представництва ООН, кастрували його і, прив'язаного до джипу, протягли по вулицям перед тим як повісти на стовпі ліхтаря.
Звірства талібів показали глибину їх переконання в тому, що місто, з його іноземними впливами, є справжнім коренем зла. В нещодавно видрукованій книзі "Талібан" журналіст Ахмед Рашид пише, що більшість талібів є сиротами війни, що ніколи не виховувались жінками і навіть не спілкувались з ними. В результаті вони утворили своєрідне чоловіче братство, в чомусь подібне до братства хрестоносців. Відомо, що найбільш небезпечні суспільні рухи часто складались з сиріт війни, дітей що не знали виховання в родині, не пройшли відповідної соціалізації в суспільстві і результаті набули особливо брутальної вдачі (Хмер Руж в Камбоджі, Об'єднаний Революційний Фронт в Сьєра Леоне можуть бути прикладами цієї тенденції). Звичайно, чим довше тягнеться війна, тим більше сиріт з'явлється в країні.
Талібан утворився як смертельно небезпечна суміш примітивного племенного віросповідання, ідеології, базованої на релігії, повної некомпетентності, наївності і нарешті жорстокості, які були наслідками ізоляції від навколишьнього світу та дитинства без батьків. Цей рух є також і прикладом наслідків глобалізації: імпорту пан-ісламістських ідеологій та фінасової підтримки, як з боку мульті-мільйонера Осами бін Ладена і його терористичної організації (для якої Талібан слугує підгрунтям), так і з боку багатоміль'ядрного котрабандного бізнесу, в ході якого вантажні авта та пароплави з товарами широкого вжитку перправляються через Іран та Афганістан з заможного арабського емірату Дубаї (більш подібного на найбільший універмаг світу, ніж на державу) до Куети та Карачі.
Підкорення Афганістану Талібаном відбулось також в великій мірі і через допомогу з боку Пакістану. На 1994 рік Пакістану вже досить набрид маріонетковий Гулбуддін Гекматіяр. Впродовж 1980-х та початку 1990-х років Міжвідомча Розвідка Пакістану передала радикально-фундаменталістській групі Гекматіяра більше грошей від ЦРУ ніж будь-яким іншим, поміркованішим, групам моджахедів. Гекматіяр був молодим, освіченим, ласим до влади харизматичним лідером. В той же час його зв'язок з Міжвідомчею Розвідкою обумовлювався тим, що він не мав великої підтримки на теренах Афганістану, і таким чином цілком залежав від цієї організації. Але безкінечна анархія, що продовжувалась а Афганістані з моменту виводу радянських військ показала, що розрахунок Пакістану не виправдався. Гекматіяр не зміг згуртувати навколо себе досить сил, щоби встановити в Афганістані рівень спокою, необхідний для функціонування нафтопроводів з нових регіонів Середньої Азії. Такі нафтопроводи могли б утворити союз ісламських держав, що міг би гідно протистояти Індії.
Тоді демократично обраний прем'єр-міністр Беназір Бхутто та міністр внутрішніх справ, генерал у відставці Насерулла Бабар прийшли до висновку, що всі проблеми Пакістану може вирішити Талібан. Уряд Бхутто почав видавати талібам через Міжвідомчу Розвідку гроші, дешеве пальне, жито, авта, зброю та відправляти добровольців з медресе на території Пакістану. Крім того, Афганістан було під'єднано до телефонної мережи Пакістану.
Але Талібан не став маріонеткою. Навпаки, релігійний екстремізм талібів через їх вплив на медресе підсилює екстремізм в Пакістані. Майбутнє цього руху непевне. Таліби домоглися певної безпеки в Афганістані за рахунок роззброєння населення. В той же час вони не утворили організацій для підтримки свого режиму. На сьогодні 70 відсотків афганців зрілого віку не мають роботи. Доля середньовічних нащадків пророка Мухамеда, що вели безкінечні війни між собою, може спіткати і Талібан, якщо він розпадеться на хаотичну мережу окремих організацій.
По великому рахунку, Талібан складється з племен пуштунів з південних та східних кордонів Афганістану, тих анархічних гірських жителів, що раз за разом знищували іноземних загарбників і відбили всі спроби підкорення з боку моголів, сікхів, британців та СРСР. Наведу слова пуштунського священослужителя Магуддіна, які він сказав мені в будинку Карзая :"Ми нетерпляче чекаємо справжнього афганського уряду, лойя джирга (великої ради вождів племен), без впливу Росії чи Міжвідомчої Розвідки".
І дійсно, тепер, коли фронтові командири більш не отримують грошей та зброї від ЦРУ, влада потроху переходить назад до голів племен. Наприклад, командири з племені Поползай, які раніше служили в Гекматіяра та інших лідерів моджахедських партій, тепер повертаються під керівництво Карзая, що є причиною незадоволення з боку Талібану та його пакістанських прихильників і причиною існування реальної небезпеки для Карзая в Куеті.
За кілька сотен миль на північ від Куети, на східному вході до Хиберського перевалу лежить Пешавар. Хиберський перевал - оспіване місце з'єднання Південної та Середньої Азій. В наш час він просто з'єднує Афганістан та Пакістан. В цьому місці фокусуються релігійні супуречки, що існують поруч з етнічним поділом. В кінці 1970-х років Пешавар з тихого провінційного міста, де базари чергувались з мурованими з червоної цегли палацами в стилі англо-індійської готики, пертворився на лінію геополітичного розлому. Через Хиберський перевал посунули мільйони афганських біженців, які рятувались від радянського вторгнення. В той же час через революцію в Ірані закрились важливі шляхи контрабанди наркотиків, і місцевий героїн почали вивозити через Хиберський перевал в порт Карачі. Населення Пешавара зросло вдвічі і досягло мільйона. Впродовж війни 1980-х років зріст злочинності та урабанізація привели до виникнення непримиренної релігійності.
Коли я повернувся до Пешавару після десяти років відсутності, місто постало переді мною ще більш збіднілим, забрудненим і перенаселеним. Крім того, воно стало більш Афганським містом. В 1980-х роках афганське населення Пешавару складалось з невибагливих біженців з далеких провінцій. Але після того як в 1992-1994 роках Кабул було зруйновано мінометним та гранатометним вогнем в зіткненнях між моджахедами, в Пешавар також переселилсь і освічені мешканці афганської столиці. На відміну від селян з провінцій, вони принесли з собою космополітичну культуру і додали ще одни шар змін до міста. На сьогодні в Пешаварі стало набагато більше афганських ресторанів, крамниць з килимами, нічних клубів з афганською музикою - особливо завдяки талібській забороні слухати музику в Кабулі. Можна зустріти багато афганських проституток, що мають світлу шкіру та згідно з чутками більш поступливі ніж їх пакістанські колеги. Присутність освічених афганців навела мене на думку, що тепер в Афганістані нема найбільш анти-талібської частини населення, що безсумнівно зменьшує імовірність повстання проти Талібану.
В 1980-х роках подорожі з Пешавару до племенних самоуправлінь на північно-західному кородні провінції не були проблемою для журналістів. Пакістанський режим заохочував висвітлення боротьби моджахедів проти радянської окупації Афганістану. Цього разу в мене пішло кілька днів на те, щоби оформити перепустку на подорож з Пешавару до управлінь Оракзай та Куррам. За останні роки там зросла кількість зіткнень між шиітською та сунітською сектами ісламу. Перепустка вимагала, щоби мене супроводжував представник міліції місцевого племені.
По дорозі на південь та захід від Пешавару мандрівник зустрічає убогі загорожі з глиняних цеглин або просто плетеного тину, в яких туляться пуштунські чоловіки з бородами та в тюрбанах та жінки, що ховають себе під бурками і тому нагадують рухомі шатра. В небі висить чорний, масляний дим від вогнищ з автомобільних шин, на яких обпалюють глиняну цеглу. В кожному селищі можна почути запахи гною, гашишу, смаженого м'яса та дизельного палива. А в Дара Адам Хелі, де пуштуни працюють на верстатах з ножним приводом, збираючи саморобні автомати Калашникова та інші системи кулеметів відчувається запах пороху.
В одній зброярні, де в вітринах густо стояли рушниці, пістолети та магазини з набоями, я зустрівся з місцевим головою племені Хаджи Мохамедом Заманом Ханом. Хаджи Заман мав на голові високу червону шапку з декоративним бантом, що вказувала на його приналежність до афріді - пуштунського племені, що веде родовід від грецьких солдат армії Олександра Великого, яка пройшла через Хиберський перевал. Всі крамниці в Куеті були якраз зачинені на знак протесту проти планів військового уряду встановити мито на ввіз контрабанди. Хаджи Заман пояснив це мені так: "Уряд намагється припинити виробництво опійного маку, але це наш єдиний ходовий товар. Вони також хочуть заборонити перевіз зброї - це приведе до масового безробіття. Котрабанда - це зараз єдиний спосіб якось вижити. Чому б уряду натомість не відібрати гроші в корумпованих елементів? От коли ці діячі понесуть законне покарання, тоді й ми повіримо нашому уряду".
Під "корумпованими елементами" Заман розуміє посадових осіб попередніх демократичних урядів, які зараз знаходяться під слідством за отримання хабарів в міль'ярди доларів і вивезення їх в іноземні банки. Від Балучістану до північно-західного кордону чув я заклилки до помсти цим чиновникам. І жоден співрозмовник не проявляв зацікавленості виборами, які за попередніми домовленостями повинні відбутись через три роки. Політичні оглядачі в Ісламабаді визнають, що, принаймі зараз, вибори не цікавлять нікого.
Коли проїхати Дара Адам Хель, краєвид починає складатись з розпечених скель та димки в повітрі. Температура піднялась місяць тому, 110 Фаренгейта - не дивина для початку травня, я сезонні дощі так і не пройшли, отже землі не було від чого прохолонути. Я бачив жінок в бурках, що в пошуках води обходили висохлі русла струмків. На невисоких стінах місцевих фортець було намальовано англійською мовою та на урду: "ХАЙ ЖИВЕ ОСАМА БІН ЛАДЕН", та "ХОЧЕМО ІСЛАМСЬКОГО ЗАКОНУ". Не території всіх племен батьки називають малюків Осамами. Для цих людей бін Ладен уявляє собою ісламського Давіда, що вийшов на герць з американським Голаіафом. Лише той факт, що американський уряд вважає бін Ладена ворогом номер один вже надає Осамі кредиту довіри. Для бідних людей він уособлює погляд, згідно з яким лише суворе дотримання приписів ісламу зможе зупинити наступ матеріалістичного заходу. Неподалік, в управлінні Вазірістан, пакістанські члени Талібану трощили телевізори, відео та інші західні штучки. Терористична організація бін Ладена з її мережею агентів на кількох континентах - одночасно симптом глобалізації та реакція на неї.
Дванадцять років тому місто Парачінар в управлінні Куррам було маленьким центром з ринком. Зараз це перенаселене місто з 300-ми тисячами мешканців, бетонною забудовою, регулярним відключенням електрики, нестачею води, переділом власності та бандитизмом, що живиться зброєю, яка контрабандою перевозиться назад з Афганістану. Я запитав політичного референта по Курраму, Масуда Урраму, чи змінилось щось з часів встановлення військового режиму. Він лише махнув рукою: "Який там в Ісламабаді уряд - демократичний чи військовий - немає жодного значення. Тут немає карного кодексу - діє лише племенний закон пуштунів".
Пуштунське населення Курраму розділено на шиітів та сунітів. В 1996 році бійка, що почалася між підлітками цих ворогуючих сект переросла в битву з застосуванням зброї, в якій загинуло 200 осіб і відбулися викрадення жінок та дітей. Представник напіввійськової організації зхарактеризував ці злочини як "достойні кам'яного віку". Під час конфлікту було забито всіх приїжджих в місцевому готелі.
Зараз в Парачінарі спокійно, але напруга не спадає. Напіввійськові боївки охороняють вулиці навколо сунітських ша шиітських мечетей, які розташовані майже поруч. На мінаретах видно сліди куль. Лише за кілька тижнів до мого приїзду під час заворушень в іншому управлінні на північно-західному кордоні було вбито сімнадцять осіб.
"Шиіти складають вісімдесят відсотків населення Курраму", - казав мені шиітський лідер Парачінару, Мухамед Анвар: "Проблеми виникають через афганських біженців, які підтримують сунітів". Натомість сунітський лідер Хаджи Асгар Дін вважає, що суніти складають 75 відсотків всього населення. Він сказав мені, що шиіти не продають землю сунітам: "Отже як ми можемо вважати їх своїми братами?" Очевидно одне - місто, затиснене між горами Сафед Ког, не має вже куди розростатись. Високий рівень народження дітей та приплив афганських біженців привели до збільшення кількості конфліктів в питаннях земельної власності. Зростання кількості населення послабило авторитет старейшин племен та утворило екстремістьки налаштовану молодь. Нестача води та електрики підсилює роздратування. До того ж система державних шкіл знаходиться в жалюгідному стані - часто відсутні вчителі, книжки і дах над головою. Більшість бідних людей не має грошей на приватні школи і тому відсилає дітей до сунітських чи шиітських медресе, де їх добре доглядають і викладаються догмати відповідної віри.
Всі , в кого я брав інтерв'ю були похмурими та неговіркими. Одного разу навколо мене зібрався натовп чоловіків, які відтіснили мене до задньої стіни аптеки і по черзі проклинали Америку та пояснювали, що таліби - гарні люди, бо відновили спокій в Афганістані і припинили свавілля моджахедів. Також мені пояснили, що в місцевих негараздах між шиітами та сунітами винна "рука Індії". Конспірологічні теорії отримують добрий грунт серед неписьменних людей, які покладаються на чутки. В Пакістані рівень письменності складає 33 відсотки. В племенних самоуправліннях він ще нижче. Що ж до рівня письменності серед жінок в Парачінарі, то кажуть що він дорівнює двум відсоткам, але напевно того не знає ніхто.
Неспокійні стосунки між релігіями та племенами в Пакістані ускладнюються нестерпними умовами існування та войовничим націоналізмом. Найлегше це помітити в Карачі, південному місті на березі Аравійського моря. Нестабільне, роз'єднане місто без традицій, Карачі, на жаль, яскраво репрезентує загальну ситуацію в Пакістані. Лише чверть його 14-мільйонного населення походить з провінції Зінд, де знаходиться це місто. Більшість цих людей переїхали в Карачі в зв'язку з посухою в провінції. Решта населення прибула з найрізноманітніших частин країни. Принаймі чверть населення живе в так званих хачіабаадіс, "тимчасовому житлі", збудованому похапцем з шлакоблоків, металевого шиферу, плетеного тину, брезенту та картонних коробок. Дахи цих будинків притримуються наваленим зверху камінням або старими шинами. Райони хачібаадіс тагнуться на багато миль. Деякі з них існують вже кілька десятиріч. По вулицям ходять кози. Діти та дорослі пересівають купи сміття в пошуках чогось корисного. "Ситауація з постачаням води погіршується, ситуація з електрикою вже давно безнадійна" - сказав мені один з іноземних експертів: "Руйнується вся інфраструктура життя. Звичайно це не стосується багатих районів".
В більшості міст третього світу можна побачити різкий контраст між багатими та бідними. Але ніде я не бачив, щоби багаті та бідні жили настільки поруч і між ними б існувала така ворожнеча, як це можна спостерігати в Карачі. На одній з вулиць праворуч простягнулися похмурі курники хачібаадіс, а ліворуч виростає висока стіна, за якою ховаються розкішні вілли та ресторан "Кентакі фрайд чікен". Багаті вілли в Карачі мають вигляд посольств іноземних держав, з охоронцями біля брами, колючим дротом, залізними гратами ті неймовірної краси деревами і газонами за штукатуреними мурами цих фортець. Вілли, з своїми неодмінними тарілками супутникових антен, по якиим приймають CNN, MTV та інші міжнародні канали, символізують позитивний бік глобалізації, а хачібаадіс - так схожі на інші злиденні райони світу - її негативний бік.
На протязі тижня мого перебування в Карачі зграї молодих хуліганів підпалили сім авт, включно з автобусом, і побили вікна в МакДональдсі та Кентакі фрайд чікен. Інші сім авт було вкрадено. Стались вибухи біля поліцейського відділення та в центрі міста: один чоловік загинув, шістьох було поранено. Відбулось три нерозкритих вбивства. Так само як і в Балучістані чи на північно-західному кордоні причиною насильства вважаються етнічні, політичні та релігійні чинники. Але цьому нема недвозначного підтвердження. Коли бачиш в яких умовах люди живуть в Карачі, стає очевидним, що психологічно вони на межі. Не мою думку насправді порівняно невелика кількість насильства в місті є перемогою людського духу. Хуліганство молоді відбулось на десятий день після припинення постачання води в цьому районі міста. Багаті люди встановлюють приватні цистерни, водогін та електрогенератори.
З середини 1980-х років, коли в Карачі почала надходити зброя з арени афганської війни і розпочалися побутові конфлікти між пуштунами та двома поколіннями могаджирів, мусульманських біженців з Індії, було вбито більше 4-х і поранено більше 10-ти тисяч людей. В кінці 1980-х і на початку 1990-х років в Карачі на інших містах Зінду відбулись конфлікти між могаджирами та зіндцями. Впродовж десяти перших місяців 1998 року в Карачі сталось 629 вбивств, здійснених, згідно з повідомленнями місцевого часопису, "незалежними контрактними кілерами". Жодне з них не було розкритим. В 1990-х роках вийшла заборона на вжиток мобільних телефонів, в зв'язку з тим, що їми користувались міські боївки. Кореспонденти старанно передавали інформацію про всі випадки заворушень в Карачі, Балучістані, північно-західному кордоні. Ці репортажі лише зрідка потрапляли в американські засоби масової інформації.
Так само як ідея незалежного Пуштуністану мусується на кородні з Афганістаном, в південному Пакістані багато зіндців мріє про незалежний Зінд. Історія Зінду простягається на 6 тисяч років, і, хоча зіндці уявляють собою суміш арабів, персів та інших завойовників, їх культурна ідентичність надзвичайно висока. Але ідея стабільного зінду не витримує критики в умовах ворожнечі між сунітами та шиітами, яку я побачив в Карачі.
Я проїхав крізь райони неонових хмародерів, райони хачабаадіс, хисткі місти надо дорогами і підвів авто до будинку з охороною. Мене зустрів чоловік, що назвався "директором школи на пенсії" і "поміркованим шиітом". В колі своїх друзів він попросив мене не називати імен, "бо інакше вони нас вб'ють".
Генерал Мушараф, новий лідер Пакістану, "це серйозна, гуманна людина, але він з'явився запізно і вже не врятує країну" - пояснив лідер шиітів. "Коли матеріальний бік життя погіршуєтся, релігія отримує все більший вплив і тертя між нами та сунітами підсилюються". Він довго говорив м'яким спокійним голосом про загальну любов, повагу, честь та толерантність, пропонував чай та вишукані солодощі. Подарував мені кілька книжок, де викладється шиітський погляд на мусульманську історію, за який - за його словами - вбито багато його друзів. Він не сказав нічого образливого чи нетолерантного. Але було щось в самій цій цілковитій прейнятості проблемою шиітизму. Його догмат віри вступав в протиріччя з іншими догматами, а навколо лежала убога країна, де невігластво та конспірологія всюдисущі, а державна влада - занадто слабка.
Далі я відвідав сунітів. Через інший район хачібаадіс я проїхав до якогось заводу, де залишив авто і постукав в залізну браму. Всередині було розташовано комплекс шкіл, які охороняються озброєними людьми. Один з охоронців провів мене в кімнату, підлогу якої вкривав щойно почищений килим. На ньому сиділи по-турецьки люди спираючись на маленьки подушки. Всі вони мали бороду, шапочку та ідеально білу сорочку. Невисокі скляні столики для кави блищали чистотою. На фоні постійного бруду Карачі мій подив був цілком виправданим.
Понад дверима стояли відеокамери системи охорони. Я зняв взуття і мені принесли склянку пепсі з льодом. Потім мене запросили до іншої ідеально чистої кімнати з новеньким килимом. В далекому куті стояв невисокий скляний столик, а за ним - три монітора внутрішньої телевізійної системи, мікрофон, навушники, відео та комп'ютер. Невисокий пухкий чоловічок в шапочці та білому шальвар камізі зайшов до кімнати.
"Ви не проти, якщо я зараз прочитаю молитву?" - запитав він. Я почекав, поки він молився на колінах. По молитві він сів за столом, включив телевізійну систему, одягнув навушники і віддав кілька наказів викладачам в аудиторіях, що якраз вели лекції. Говорив по арабські та на урду і виглядав уважним та цілеспрямованим.
Муфтій Мухамед Наїм - ректор Джамія Бінорія, спілки ісламських медресе, що пов'язані з традицією вахабізму на деобандизму (В одній з цих академій вчився і Масур Азар, боївкар ув'язнений в Індії за пропаганду ісламського сепаратизму в Кашмірі та звільнений на вимогу терористів, що захопили літак минулого грудня). Муфтій Наїм виклав мені статистичні дані: Дажмія Бінорія має 2300 студентів віком від восьми до двадцяти років з тридцяти країн, включно з Сполученими Штатами. Академія розташована на території в дванадцять акрів, є також готель і супермаркет. Дівчата та хлопці живуть і харчуються окремо. "Дівчата приїжджають до нас з закордону в спідницях, але тут всі вони носять покривало" - сказав він холодно: "Ми поміняли їх погляд на життя". Він також пояснив, що іноземні студенти платять за освіту, але діти з місцевих хачібаадіс навчаються безкоштовно. Так, в них є веб-сайт. Впродовж розмови він відповідав на телефонні дзвінки та перевіряв, що відбувається на моніторах внутрішньої мережи.
"Що Ви викладаєте?" - запитав я.
"Іслам звичайно, не математику ж. Лише іслам." Муфтій Наїм закликав до кімнати кілька іноземних студентів. Один з них був американським хлопцем з Лос-Анжелесу. Він пояснив: "Ми вивчаємо лише ті науки - наприклад граматику, арабську лінгвістику, право - які допомагають зрозуміти іслам". Я питав в студентів, що вони збираються робити по закінченню навчання, коли повернуться додому. Всі відповідали: "Пропагувати іслам". Деякі студенти з Америки походять з муслуьманських родин, інші перейшли до ісламу з християнства. Але всі погоджуються з тим, що Америка є країною декадансу та матеріалізму, проти яких має силу лише слово пророка Мухамеда.
Найважливішим аспектом діяльності медресе є допомога бідним. Місцевий спостерігач розповів мені, що це єдина школа в Карачі, де дітей з хачібаадіс вчать, годують, захищають і навіть люблять. Муфтій Наїм сказав: "Держава наскрізь корумпована. Вчителі в урядових школах не мають потрібної кваліфікації. Вони попадають на ці посади завдяки своїм політичним зв'язкам. Саме ми, а не уряд, несемо освіту звичайним людям. І ми докладаємо всіх зусиль, аби підготувати людей, які зможуть пропагувати іслам".
Згідно з пакістанською комісією по правам людини, велика кількість державних шкіл в країні існують лише на папері. На мою думку, перше, що повинен би був зробити військовий режим, це примусити батьків з далеких районів посилати дітей, як хлопчиків так і дівчат, до шкіл і забезпечити добрі умови навчання. Але генерал Мушараф цим не займається. І Захід не підштовхує його в цьому напрямку. Натомість Захід вимагає повернення до тої самої парламентської системи, що призвела до банкрутства цілої країни та військового перевороту. Приймаючи до уваги, що регіон може стати ареною ядерного конфлікту, що військові бюджети країн розпухають все більше і що тут живе 45 відсотків неписьменних людей всього світу - на мій погляд в США не може бути більш приорітетної задачі, ніж примусити уряди країн побудувати добру систему початкової освіти. В іншому випадку за це візьмуться медресе. Найбільше в муфтії Наїмі лякало використання техніки інформаційного віку для пропаганди пан-ісламського абсолютизму.
Пакістан ніколи не мав доброго уряду. Після закінчення катастрофічної війни з Індією в 1971 році, надії покладалися на нового демократичного лідера Зульфікара Алі Бхутто, багатого землевласника з Зінду. Але Бхутто виявився популістом, який наводив жах за допомогою секретної поліції і оточив себе справжніми психопатами. Бхутто переміг в виборах 1977 року лише завдяки фальсифікації результатів. В кількох місцях почалися силові демонстрації протесту і він оголосив військовий стан. Солдати вимушені були стріляти в людей на вулицях. Військове керівництво було незадоволеним і голова генерального штабу, Зія-уль-Гак, очолив переворот.
Саме Зія випустив на волю джина фундаменталізму. Поміркована людина сам по собі, він об'єднався з сунітськими радикалами, щоби отримати грунт для нового режиму. Після його смерті в авіакатастрофі 1988 року, причини якої розслідуються й досі, в країну повернулася демократія і на посаду прем'єр-міністра було обрано дочку Бхутто на ім'я Беназір. Беназір отримала освіту в Гарвардському університеті, але не мала жодного досвіду в політиці та практиці керівництва і взяла шлюб (що виявився за всіма описами вкрай невдалим) з Азіфом Алі Зардарі, який через деякий час став міністром інвестицій. Широкомасштабні розкрадання громадської власності з боку Зардарі призвели до падіння уряду його дружини. Після ще одних виборів до влади прийшов панджабський бізнесмен Наваз Шаріф. Разом зі своїм братом Шабазом він керував Пакістаном як своїм сімейним бізнесом. Приймаючи гігантські відкати та займаючись іншими махінаціями, Шабаз отримав репутацію ще більшого хабарника ніж весь уряд Беназір. Коли братів було переобрано на другий термін, вони накопичили неймовірну суму грошей. Існували побоювання, що всіх членів Національної Асамблеї вже куплено через регулярні хабарі і справа йде до утворення "віртуальної монархії" Шаріфа. Сьогодні уряди Бхутто і Шаріфа звинувачуються в незаконному вивезенні з країни 2-х міль'ярдів доларів. Загалом за весь час демократичного режиму з країни було вивезено контрабандою 30 міль'ярдів.
Під час безкровного перевороту минулого жовтня уряд Шаріфа було скасовано генералом Мушарафом. Захід сприйняв ці події як погіршення ситуації. Але рядові пакістанці розглядають прихід генерала до влади як рідку позитивну подію в своїй країні, де все міняється до гіршого. Місцева преса (принаймі зараз) почуває себе вільніше ніж в демократичні часи Шаріфа, який регулярно тиснув на журналістів. Мушараф не започаткував серйозного культу своєї особи. Він зробив більше висловлювань на тему дотримання прав людини, ніж члени всіх попередніх, демократичних, урядів. Мушараф спробував покласти край дикунській практиці "вбивств честі" та "законам про богохульство", хоча і треба зазначити, що в цьому питанні йому прийшлось відступити під тиском релігійних діячів. Працівник приватної організації "Азіатський Фонд", Меназ Акбар, каже, що "зараз Пакістан переживає найбільш ліберальні часи". Мушараф є шанувальником Мустафи Кемаля Ататюрка, засновника республіки Турція і його однодумець-реформатор. Він публічно тисне руку жінкам, а на одній з перших фотографій після перевороту він позував з своїми двома пуделями, не дивлячись на те, що собаки вважаються нечистими тваринами в традиційному мусульманстві. Але найголовніше, як сказав мені один пакістанський журналіст, те, що "Мушараф висловлює свої переконання і люди довіряють йому, в той час як Беназір не мала жодної довіри, хоч і була інтелектуалкою".
Візит президента Клінтона до Афганістану в березні не був успішним в плані впливу на місцеву громадськість. Клінтон не підтримував військового перевороту і тому відмовився потиснути руку Мушарафу під час публічних церемоній. Не далі як на другий день пакістанці побачили, як американський президент ручкається з диктатором Сірії Гафе-аль-Ассадам, про режим якого достеменно відомо, що він набагато жорстокіший від будь-якого з військових режимів в Пакістані, з самого початку існування країни.
На Заході Мушарафа розглядають як диктатора, що підтримує фундаменталістськіх терористів в Афганістані та Кашмірі і не квапиться відновити демократію. Правда не є такою простою. Мушараф, представник останніх залишків аристократичного офіцерства британської школи, опинився між двох сил. Захід вимагає припинення підтримки ісламських боївкарів. Генерали, що привели Мушарафа до влади, переважно стоять на позиціях ортодоксального ісламу і мають повну можливість провести ще один переворот, якщо Мушараф занадто сильно відійде від Талібану та мусульманських боївок в Кашмірі. Деякі аналітики в Ісламабаді навіть вважають, що в своєму прагненні реформувати Пакістан Мушараф проводить занадто різкі зміни в багатьох напрямках одночасно. Він не тільки пропагує права людини, вільну пресу та місцеве виборне самоврядування, але й почав наступати на п'яти племенним мафіям, пробує припинити контрабанду в Балучістані та на півнчно-західному кородні. Перестрілка в Куеті, з якої я почав цю статтю, показує, що Мушараф тисне на всі етнічні угрупування та політичні партії без винятку. Дуже важливо, що в цьому він не спирається на організації фундаменталістів, на відміну від Зія, який використовував Джама-і-Іслам ("Ісламське товариство"), що пропагує ідеї Маудуді. Тому Мушараф зіпсував стосунки з багатьма вплививими групами, які мають бажання і можливість організувати протидію. І тому, всупереч своїм ліберальним поглядам, Мушараф може оголосити військовий стан.
Навіть якщо реформи Мушарафа підуть успішно, залишається ще одне питання: армія уявлає фактично паралельну державу, з власними заводами, агробізнесом, шляхобудівельництвом, школами, готелями, тощо. Корупція в армії розповюджена не меньш як в цивільному секторі, але вона не може розслідуватись цивільним судочинством. Бувший міністр іноземних справ Пакістану, Танвір Ахмад Хан, сказав мені, що "єдиною надією може бути гібридна система, в якій армія візьме на себе відповідальність за боротьбу проти зубожіння населення та розвиток шкільної системи, і в обмін на це отримає політичну владу". Успіх такої гібридної системи, продовжував він "демократизує армію". З цим погоджується завідуючий кафедрою факультету оборони та стратегічних досліджень університету Куейд-Азам в Ісламабаді, Ріфат Гуссейн: "Я не виключаю запозичення конституції турецького типу, з утворенням ради національної безпеки і наданням армії конституційних привілеїв. Необхідно знайти шлях юридичної стабілізації відносин між армією та цивільним суспільством."
Політична ситуація в Пакістані пройшла кілька буремних кіл, в кожному з яких наступна влада ув'язнювала та карала попередню, лише для того, щоби через певний час бути самою покараною і ув'язненою. Показовою тут є історія Фаруха Адама Хана.
В 1973 році тридцятитрьохрічний майор Адам очолив заколот проти законного прем'єр-міністра Зульфікара Алі Бхутто. Заколот було розкрито через те що один з офіцерів не витримав напруження і доповів про все безпосередньо прем'єру. Адам провів п'ять років у в'язниці, з яких "тринадцять місяців, два дня та шість годин" пройшли в форті Атток, що знаходиться на річці Інд за п'ятдесят миль на захід від Ісламабаду. Форт побудовано моголами в 1581 році для оборони афганського кордону. Після виходу на волю Адам став адвокатом в рідному місті Пешавар, де я зустрічався з ним в 1987 році. Зараз він працює на посаді Головного прокурора в Національному Бюро Відповідальності уряду генерала Мушарафа. Я знову зустрів його в форті Атток, де тоді якраз притягався до відповідальності по обвинуваченню в корупції бувший прем'єр міністр Наваз Шаріф.
Після формальностей в одній з вибілених кімнат форту, де під стелею крутились вентилятори, літали мухи, а нещасний Шаріф просив покращати йому харчування, Адам показав мені камеру, де він читав "Федералістські статті" та книжку Джона Стюарта Мілла "Про свободу" в напівтемряві одиночки. "Ці книжки підтвердили моє переконання, що я був в повному праві організувати заколот", - сказав він мені: "Кожен інгредієнт, про який пишуть в цих книжках, є необхідним для побудови громадянського суспільства: освіта, моральні засади, відчуття національної спільноти. За що не візьмешся - в нас того нема. Подивіться на нашу історію. Вона виглядає як історія авторитаризму, але в нас так і не було особи, яка б пішла до кінця в побудові держави. Справа тут не в демократії, а в силі волі."
Ви можете не погоджуватись з цією інтерпретацією Мілла та авторів американської конституції. Прийміть лише до уваги, що навіть через п'ядесть три роки після заснування держави Пакістан лише один відсоток населення сплачує податки. Можливо це пояснить, чому таким великим є бажання отримати функціональну державу. Боюся втім, що мрії Адама неможливо реалізувати - ані під демократичним, ані під напів-авторитарним проводом, за який він агітує. Мушараф має більше поваги ніж будь-який лідер Пакістану за останні кілька десятиріч, але ця країна просто занадто злиденна, неосвічена, розділена занадто великою кількістю етнічних та релігійних протирічь, в ній є занадто сильним вплив пан-ісламізму і присутні занадто потужні племенні на мафійні структури, що можуть змагатись з армією. Можливо, як казав мені шиітський лідер в Карачі, Мушараф прийшов до влади запізно і нього нема в запасі тих дисятиріч, які Ататюрк витратив на розбудову сучасної Турції.
З мурів форту Атток коліру охри я дивився вниз на Інд - річку, що розділяє континент. Держави моголів, сікхів, британців, а тепер сучасний Пакістан мали різні кородни, але ріка незмінно пропонувала свою логіку, згідно з якою кочові пуштуни північно-західного кородону на одному березі відчували нехіть до осідлих пенджабців на іншому. З подумав, що саме на цій річці і починається Індія. За сорок п'ять хвилин автом на схід від Аттоку лежить місто Таксіла, де серед нестерпної спеки стоять руїни перської, грецької, буддистської та стародавньо-індійської цивілізацій і нагадують нам про історичні перетворення в ході яких одні культури зливаються з іншими або підкоряють їх. Якщо і існує якийсь загальний знаменник тутешньої історії, то він полягає в тому, що на Індію завжди нападали з північного заходу, з напрямку Афганістану та Середньої Азії і робили це мусульманські завойовники, як наприклад моголи, будівничі прекрасного Тадж Магала. І спостерігаючи неспокій всередині самого ісламу важко повірити, що регіон не зазнає нових перетворень, а Пакістан буде останнім словом історії в цьому неспокійному регіоні між долинами та горами.
В кінці моєї подорожі до Пакістану я якось сидів з групою колег-журналістів і ми розмовляли про те, чому Наваз Шаріф, в той час пем'єр-міністр країни, відмовився від пропозиції Сполучених Штатів виплатити кілька міль'ярдів доларів в обмін на відмову від випробувань ядерної зброї. Пакістанський знайомий сказав просто: "Індія провела випробування, отже ми повинні були зробити те саме. Хто був прем'єр-міністром і що запропонувала Америка не мало жодного значення. Ми завжди визначаємо себе через стосунки з Індією і це - наша трагедія".
Чим слабкішою стає в Пакістані держава, тим більше відчувається потреба в ядерній зброї для самоствердження. На перетині головних вулиць великих міст, як гімн ядерній потузі, стоять на постаментах фрагменти скелі, яку розірвав в пустелі Балучістану підземний вибух 1988 року. Не подумайте, що Пакістан може непомітно зникнути зі сторінок історії.
<i>Роберт Каплан працює кореспондентом часопису "Атлантик", є членом "Фонду нової Америки" і автором книги "На схід до татарів: подорожі по Балканам, Близькому Сходу та Кавказу", що виходить друком в листопаді.</i>
Відповіді
2001.09.22 | НеДохтор
Інтерв’ю Осами бін Ладена журналу "Тайм"
Переклад наданий на Форум в дописі:<b>Інформація для тих, хто реагує.<i> Галя</i></b>, 17-09-2001 11:42 |
<A Href="http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1000716131&first=&last=">http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1000716131&first=&last=</A>
Стаття англійською мовою в журналі TIME
<A Href="http://www.time.com/time/asia/news/interview/0">http://www.time.com/time/asia/news/interview/0</A>,9754,174550,00.html
-------------------------
<blockquote>Це інтерв"ю вперше з"явилось в журналі "Тайм" 11 січня 1999 р. Передруковується в вересні 2001.
Вискоий і тонкий, Він був одягненим в традиційний "шальвар каміз" - широкі штані та довгу сорочку під камуфляжною курткою, на шиї мав шарф, що захищає від холоду пустелі. Автомат АК-47 стояв поруч. Розвомляв м"яко, арабською мовою, прославляючи Аллаха майже в кожному реченні. Коли критикував Сполучені Штати, а це робилося на протязі 4-годинного інтерв"ю багато разів, голос його завжди міцнішав. Відбувалося перше інтерв"ю, після того як США спробували вбити бін Ладена.
Осама бін Ладен, фінансист з Саудовської Аравії, звинувачується в підготовці вибухів 7-го серпня, в результаті яких загинуло 224 особи в двох посольствах США в Африканських країнах. Він уник атак американськими крилатими ракетам, які відбулися 2 тижні пізніше. Кілька місяців після цього випадку бін Ладен не порушував обіцянки, яку він дав руху Талібан, що контролює більшу частину Афганістану, і не робив жодних заяв для преси. Напевно таліби не хотіли погіршувати і так напружені відносини з навколишнім світом. Але після бомбардувань Іраку минулого місяця, вони скоріш за все вирішили, що втрачати вже нема чого, і дозволили бін Ладену говорити. Сам він хотів відмежуватись від участі в організації вибухів, а також заперечити чутки про те, що він хворий на рак.
І от, в кінці минулого місяця, бін Ладен запросив Раджимуллу Юсуфзая, журналіста газети "Новини" в Пакістані і одночасно журналіста "Тайм" та "АВС Ньюз" в свій неметовий табір в афганській провінції Гельманд. З початку нападів США на його штаб бін Ладен постійно пересувається, а також перестав користуватись супутниковим телефоном, щоби не видати свого місцезнаходження. Під час зустрічі Юсуфзая з бін Ладеном, що відбулася пізно ввечері, ворог США номер один виглядав в доброму здоров"ї, хоча і поскаржився на простужене горло та радикуліт. Він постійно попивав воду з кухлика, а Юсуфзая вдалося зняти на відео, що бін Ладен ходить з паличкою (пізніше це місце було зтерте з плівки охороною). Ми наводимо витяги з інтерв"ю.
</blockquote>
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи берете Ви на себе відповідальність за бомбові атаки на посольства США в Африці?
<b>Осама бін Ладен:</b> Міжнародний Ісламський Фронт за Джіхад проти США та Ізраїлю випустив абсолютно недвозначну фатву (релігійну постанову) до народу Іслама з вимогою проводити джихад з метою визволення святої землі. Нація Мухамеда відгукнулась на цей призив. Якщо проведення джихаду для визволення мечеті Аль-Акса і святої Кааби (ісламські святині на близькому сході) вважається злочином, то хай історія бачить, що я злочинець. Наша робота полягає в тому, щоби призвати людей, і, слава Аллаху, хтось відповів на наші зусилля.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи занєте Ви людей, що були заарештовані з зв"язку за атаками?
<b>Осама бін Ладен:</b> Я лише знаю, що люди, які ризикували своїм життям, щоби зробити богоугодне діло - то справжні люди. Вони змили сором з нації Ісламу. Це заслуговує на найвищу оцінку від нас.
<b>Журнал "Тайм":</b> Але ж всі заарештовані мають зв"язки з Вами.
<b>Осама бін Ладен:</b> Ваді ель-Гаге був одним з братів, яких Аллах наставив на шлях гуманітарної діяльності в Афганістані. Я досі пам"ятаю його, хоч і не бачив вже багато років. Він не має нічого спільного з тим, що йому інкримінують США. Що стосується Мохамеда Рашида ель-Овалі, то нас поінформували, що він є громадянином Саудовської Аравії з провінції Нажд. Мамдух Салім - правовірна людина, що вивчає Коран. Він ніколи не належав до будь-яких організацій, пов"язаних з джихадом. Просто Америка, і конкретно ЦРУ, хотіли закрити справу і прикрити свою неефективність з зв"язку з подіями в Ріяді, Найробі, Дар-ес-Саламі, Кейптауні, Кампалі - і якщо на те буде воля Аллаха в інших місцях в майбутньому - шляхом арештів непричетних людей, будь-кого з тих, що приймали участь в джихаді в Афганістані. Ми молимось Аллаху, щобі він припинив страждання заарештованих і впевнені, що їх буде виправдано.
<b>Журнал "Тайм": </b>Якщо джихад бореться з американцями, як Ви виправдуєте смерть африканців?
<b>Осама бін Ладен: </b>Це питання виходить з припущення, що я дійсно провів бомбові атаки. Я відповім, що я розумію мотиви братів, які борються з ворогами нації. Коли стає зрозумілим, що відбити американців без застосування сили неможливо, воно дозволяється ісламом, навіть якщо при цьому постраждають мусульмане.
<b>Журнал "Тайм":</b> Якою була Ваша реакція на атаки, які провели Великобританія та США на Ірак в грудні?
<b>Осама бін Ладен: </b>Нема сумніву, ці варварські атаки показали як Великобританія та США діють по вказівці Ізраїлю та евреїв і закладають грунт для чергового розділу мусульманського світу евреями, його закріпачення та розкрадання мусульманської власності. Велика частина сил, що приймали участь в атаках, походять з деяких країн Перської затоки, що втратили свій суверенитет. І тепер невірні вільно ходять по землі, де був народженим Мухамед і де йому було відкрито Коран. Ситуація дуже серйозна. Правителі позбавлені влади. Мусульмане повинні виконати свій обов"язок, поскільки правителі змирились з вторгненням в їх країни. Але ці країни належать Ісламу, а не зазначеним правителям.
<b>Журнал "Тайм": </b>Що може США очікувати від Вас тепер?
<b>Осама бін Ладен: </b>Будь який злодій, який приходить в іншу країну щоби красти, повинен розуміти, що йому загрожує смертельна небезпека. Не треба дивитись на речі вузько в преспективі моїх відносин з США. Мусульмане розлючені. Американці повинні передбачати реакцію Мусульманського Світу, що буде пропроційною тим несправедливостям, які буде вчинено з боку Америки.
<b>Журнал "Тайм": </b>США заявляють, щи Ви намагаєтесь отримати хімічну та ядерну зброю. Як би Ви таку зброю використали?
<b>Осама бін Ладен: </b>Отримувати зброю для захисту мусуьман є релігійним обов"язком. Якщо би мені справді вдалося отримати ці види зброї, я б дякував Аллахові за те що він дозволив мені цього досягти. І коли я намагаюсь отримати ці види зброї, я виконую свій обов"язок. Було би гріхом для мусульманина не спробувати отримати зброю, що може захистити мусульман від наруги невірних.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи можете Ви описати удари США по Вашим таборам?
<b>Осама бін Ладен: </b>Бомбардування лише показало, що світ заснований на законі джунглів. Ця підступна і жорстока акція знищила кілька цивільних мусульман. Що до матеріальних втрат - вони були мінімальними. Дякувати Аллаху, ракети були неефективними. Цей обстріл показав, що бойовий дух американської армії все далі падає. Вони занадто підступні і занадто бояться зустрітись віч-на-віч з молодими людьми Ісламу.
<b>Журнал "Тайм": </b>США намагаються перетнути фінансову підтримку Вашої організації. Чи їм це вдається?
<b>Осама бін Ладен: </b>США знають, що, дякувати величі Аллаха, я провів атаки проти них десять років тому. Вони також заявляють, що я несу повну відповідальність за знищення їх солдат в Сомалі. Аллах свідок, ми були задоволені довідатись про це знищення. Воно відбулося завдяки величі Аллаха та боротьбі муджахеддінів з середовища наших братів в Сомалі ті інших муджахеддінів, що боролись раніш в Афганістані. З того часу Америка намагається підсилити економічну блокаду і заарештувати мене. Але ці зусилля були марними. Блокада нам не дуже заважає. І ми сподіваємось, що Аллах нас винагородить.
<b>Журнал "Тайм":</b> Що Ви будете робити, якщо Талібан попросить Вас виїхати з країни?
<b>Осама бін Ладен: </b>Ми не пердбачаємо такого розвитку подій. Ми не думаємо, що нас виженуть з цієї землі. Ми будемо молити Аллаха, щоби наші пересування відбувались в Його славу.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи передбачаєте Ви, що атаки будуть повторюватись, якщо Ви залишитесь в Афганістані?
<b>Осама бін Ладен: </b>Будь яка іноземна атака на Афганістан не зможе буте направленою на одну особу. Вона не буде направленою на Осаму бін Ладена особисто. Факт полягає в тому, що Афганістан, який підняв прапор Ісламу, став мішенню для хрестоносно-еврейського союзу. Ми передбачаємо, що бомбардування Афганістану відбудуться, і що невірні будуть їх виправдовувати присутністю Осами. Саме тому ми, разом з нашими братами, живемо в цих горах, подалі від мусульман в містах та селах, намагючись зберегти їх від можливого лиха.
<b>Журнал "Тайм": </b>Чи має успіх Ваша ісламська пропаганда?
<b>Осама бін Ладен:</b> Вітер змін вже підіймається, щоби змести з землі несправедливість, яку завдає світові Америка та її прихильники, а також евреї, що співпрацюють з ними. Подивіться, що сталось в Індонезії, де було повалено Сугарто, деспота, що правив 30 років. Впродовж його правління засоби масової інформації підносили його, як найкращого президента. На жаль, аналогічні речі роблять арабські засоби масової інформації в наші дні. Але все це зміниться. Прийде час, вже скоро, і кримінальні деспоти, що зрадили Аллаха і його Пророка, зрадили свої народи, зазнають тої самої долі.
<b>Журнал "Тайм": </b>Але ж існує багато мусульман, які не погоджуються з насильством, що Ви вчиняєте.
<b>Осама бін Ладен:</b> Ми повинні повністю розуміту свою релігію. Боротьба - це частина нашої релігії, наш шаріат. Ті, що люблять Аллаха та його Пророка і цю релігію не можуть це спростувати. Той, хто відкидає найменьшу частку нашої релігії - вчиняє, згідно з Ісламом, тяжкий гріх. Ті, що симпатизують невірним - як наприклад ОЗП в Палестині, або так зване "Палестинське самоуправління" - десятки років намагались отримати свої права. Вони роззброїлись, припинили те, що називають "насильством" і спробували сісти за стіл мирних переговорів. Що вони отримали від евреїв? Вони не отримали навіть 1% своїх прав.
<b>Журнал "Тайм": </b>Америка, світова надпотуга, вважає Вас своїм ворогом номер один. Чи це Вас непокоїть?
<b>Осама бін Ладен: </b>Ворожа налаштованість проти Америки - то релігійний обов"язок, за виконання якого ми сподіваємось отримати винагороду від Аллаха. Чи назвуть нас ворогом номер один, чи ворогом номер два не має великого значення. Осама бін Ладен впевнений, що нація Іслама виконає свій обов"язок. Я впевнений, що мусульмане зможуть зруйнувати легенду про так звану надпотугу Америки.
--------------
2001.09.22 | НеДохтор
Про бін Ладена говорить людина, що з ним спілкувалась
Переклад взято із допису на Форумі Майдану:<b>Про бін Ладена говорить людина, що з ним спілкувалась. Re: Про реакцію українців на події в Америці. <i>Галя, </i></b>18-09-2001 05:12
-------------
<blockquote>Галя писала:
Ще трохи про Осаму бін Ладена і в якому можливо сенсі він "стоїть за вибухами", і чому він відмовляється від авторства.
Але я не тому дві години сиділа за клавіатурою в навушниках, щоби просто перекласти якісь подробиці. Багато людей на форумі зараз хоче визначити США одним рядком.Білий, чорний, ворог чи друг. Але це неможливо. Якщо хтось запропонує Вам навчитись літати на Боїнгу за 2 години - дайте йому 10 копійок, і хай крокує далі. Хто має вуха, хай слухає. Америка не така проста як СNN і не населена виключно маразматичнними пожирачами гамбургерів. Є люди які думають, намагаються розібратись і зрозуміти, а не навісити ярлики. Не судіть Україну по передачам Долганова і не судіть інші країни по 10 рядкам тексту, які про них напише газета "Факти". Інформація - частина знання, а воно сила.
</blockquote>
=====================================================
<A Href="http://www.npr.org/ramfiles/news/20010914.fisk.ram">http://www.npr.org/ramfiles/news/20010914.fisk.ram</A> (аудіофайл англійською мовою)
Передача "Національного Громадського Радіо", США, 14 вересня 2001 року.
<b>Вступне слово кореспондента: </b>Осама бін Ладен є першим в сиску тих, кого підозрюють в атаках на США минулого вівторка. Кілька хвилин тому я розмовляла з <b><i>Робертом Фіском, журналістом, який три рази зустрічався з п.бін Ладеном і брав в нього інтрев"ю:</i></b> в 1994 році в Судані і в 1996 та 1997 роках в Афганістані . Останні 25 років Фіск працює кореспондентом по Близькому Сходу в Лондонській газеті "Індепендент". Ми задзовнили до нього в Бейрут.
<b>Кореспондент: </b>бін Ладен багатий як Крез. Його батько був власником будівельної компанії в Суадовській Аравії, товаришував з королем цієї держави. Чи питали Ви бін Ладена, як він з сина мільйонера, ба, навіть, мільярдера став, ну став терористом?
<b>п.Фіск: </b>Ви знаєте, він сам каже, що якщо визволення власної країни, Саудовської Аравії, називається тероризмом, то він безумовно терорист. Зрозумійте, що бін Ладен дуже багата людина, принаймі був дуже багатою людиною, але коли я бачив його в Афганістані він безумовно хотів мені показати, що ці гроші не витрачаються на нього особисто. Він завжди одягався в найпростіший одяг, а одного разу навіть попросив одного з своїх бійців, єгиптянина, відвезти мене в табір біля Джелалабаду, де жили три його дружини і показати мені, що і вони жили в дуже скрутних обставинах. Табір складався з трьох шатр, там також жили діти та жінки інших афганських арабів. Шатра були зроблені з досить старої і брудної матерії. Біля них розміщався туалет - звичайна яма викопана в землі з дешевою загородою. Єгиптянин сказав мені: "В минулому, ці жінки були звичними до розкошів, а не до цих умов." Треба зазначити, що пізніше наймолодша дружина, якій ще не було 20 років, повернулась назад до своєї родини в Саудівській Аравії, але двоє старших таки залишились. Він дуже аскетична людина. І ще, в нього є звичка чиститу зуби дерев"яною паличкою під час розмови. І він вживає дуже просту їжу, яку і мені пропонував кілька разів - сир, оливки, хліб, якесь варення. Здається він суворо дотримується релігійних приписів. Кілька разів він переривав розмову, щоби помолитись. Охорона стояла на колінах поруч з ним. Коли я бачив його востаннє, ми якраз спускались по схилу гори, а він залишався наверху, - його охорона зробила зупинку для молитви. Хмари проходили під гірським хребтом, на якому вони молились в бік Мекки, і все це справляло дивне, неспокійне враження - озброєні люди, настільки сильно присвячені і захоплені своєю релігією. Але, - я звичайно не знаю, - але здається сам бін Ладен якщо і мав в минулому якісь релігійні одкровення, то це вже давно пройшло. І справжне питання, то є ступінь його, як би Вам сказати, він коли розмовляв зі мною, то був дуже розлюченим тим, що в Іраку через санкції ООН померли сотні тисяч дітей. Це при тому, що він ненавидить Саддама Хусейна, сприймає його як ще один витвір Заходу. Він був дуже злим на окупацію Арабських територій Ізраїлем, на арабські режими, які, по його словам, гноблять своїх власних громадян, використовують спецслужби для того, щоби піддавати їх тортурам. І він вважає, що ці режими поставлені, або підтримуються Заходом. В той час він безумовно хотів щось зробити всередені Арабського світу, тоді в нього не було думок про міжнародну війну з Америкою. Я думаю він хотів зруйнувати імідж Америки, її вплив на Близькому Сході. А потім - напевно він вже на цьому не зупинився. І ще, він весь час повертася до цієї думки, що якщо можна було перемогти росіян, то значить можна перемогти і американців. Підкреслю, що в той час він мав на увазі лише Американську армію, це не стосувалось цивільних американців.
<b>Кореспондент:</b> Чи не могли б Ви трохи більше розповісти про свої враження від бін Ладена, я маю на увазі враження від ньго як від людини. Чи він є харизматичним лідером? Чи можна сказати, що до нього тягнуться люди через певну харизматичність, освіченість, релігійні настанови, політичний напрямок? Що Ви для себе вирішили?
<b>п.Фіск: </b>Я думаю, все відбувається через релігійні погляди. Треба пам"ятати, що хоч Саудівська Аравія і дуже консервативна країна, але вона має дуже високий рівень корупції. Нею керує одна кліка, клан бін Сауда. Є дуже багато громадян Саудівської Аравії,особливо освічених громадян і релігійних громадян, які вважають, що держава не живе в рамках законів шаріату, що ці закони існують лише для проформи. І те, що Осама каже, а він дуже добре володіє арабською мовою, має величезний резонанс в Арабському світі. Це дуже важливо. Йому не потрібно, навіть якщо б це і було його ціллю, планувати вибухи та напади на об"єкти. Це все буде зроблено людьми, які слухають його промови і яких вони надихають на певні дії. Зрозумійте, його ідеї не надихають мене, але на багатьох вони можуть справити велике враження. Він має дуже красиве обличчя. Жінки, які його бачили по телевізору (він не спілкується з жінками, крім своїх дружин) всі кажуть, що він приваблює їх як чоловік. Він ловкий, носить прекрасну бороду, що мала трохи сивини на той час, коли я з ним розмовляв. Він також трохи кульгає, і це здається підсилюється, бо декілька останніх відео показують його з паличкою. Під час нашої останньої розмови він сидів на землі і поруч з ним лежав автомат калашникова, який він час від часу пестив рукою чи перекладав навколо себе. Але коли я брався за фотоапарат, він завжди відкладав калашникова - він не хотів, щоби я зняв його зі зброєю. Безперечно його оточення слухає кожне його слово, наче він якийсь пророк, хоча він ніколи не добивався цього статусу офіційно.
<b>Кореспондент: </b>Ви знаєте, тут в США так сумно дивитись на катастрофічні наслідки терактів цього тижня, отже питання, коли Ви розмовляли з бін Ладеном, чи він на Вас справив враження людини, і, розумієте, я знаю, що зараз нема доказів його причетності, але є багато свідоцтв що він за цим стоїть, то моє питання - чи справив він на Вас враження демонічної, або божевільної особистості, просто маньяка, як це часто буває серед терористів?
<b>п.Фіск: </b>Ні, він не справив такого враження. Занаєте, я зустрічався з багатьма лідерами в цій частині світу, які або є демонічними особами, або божевільними, або і те і друге. Він мені таким не здався. Наприклад, він один з небагатьох арабів, які не відповідають на питання моментально. Дуже часто тут на питання журналіста відповідають блискавично, просто кажуть перше що прийде в голову, тому що бояться справити враження тупого бовдура. Бін Ладен ніколи цього не боявся. Він завжди робив паузу - 30 секунд, іноді цілу хвилину - чистив зуби паличкою, міркував над відповіддю. Старанно добирав слова, щоби точно висловити те, що він має на увазі. Я підкреслюю, що на мою думку в цьому регіоні це дуже рідко трапляється серед людей, що дають інтерв"ю журналістам. Розумієте, в нього такий погляд, що всі його дії вкладаються в плин історії. Ось, наприклад, в мене в блокноті є запис - ось я тут навіть роздавив якусь комаху, поки записував: "Ми віримо, що Аллах використав нашу священну війну в Афганістані, щоби знищити російську армію і Радянський Союз. Ми зробили це з цих самих гір, де ми зараз перебуваємо, і тепер ми просимо Його використати нас ще раз, щоби зробити те саме з Америкою, залишити від неї лише тінь того, чим вона була. Ми також вважаємо, що битва з Америкою буде набагато простішою, ніж війна з Радянським Союзом."
<b>Кореспондент:</b> Ви розмовляєте з нами з Бейруту. Чи не могли б Ви трохи розповісти, що там зараз кажуть про атаки на Америку?
<b>п.Фіск: </b>Ну, я нікого тут не зустрічав, хто б прощав вибухи, чи виправдовував, чи радів їм, як то робили ті кілька палестинців, які святкували і стріляли в повітря. Перші люди, кого я зустрів після того як з"явились новини про вибухи - то мій шофер, мусульманин суніт, далі агент з бюро подорожей, теж мусульманин-суніт, якого очевидно дуже турбує що тепер буде відбуватись з авіарейсами, ще два знайомих шиіта і один християнин. Вони всі казали майже одне й те саме: не має прощення, мерзенні справи. Під час атак вбито принаймі 5 громадян Ливану. Один - на захопленому літаку, а решта - в будинку торогового центру. Отже атаки торкнулися і цієї країни, хоч, звичайно, і досить дотично. Тобто на рівні людей висловлюються такі самі почуття суму, жаху, співчуття, як і в Сполучених Штатах. Пару разів їх супроводжували висловлювання, що існує подвійний стандарт, що коли в 1982 році під час вторгнення Ізраїлю Ливан втратив 17500 громадян, Захід не висловив жодного обурення, замість цього Захід призвав до розважливості обидві сторони конфлікту. Один чи два співрозмовники дали зрозуміти, не кажучи це прямо, що якщо араби страждають від застосування зброї, виготовленної в США, то чому американці повинні відчувати себе непричетними і захищеними від такої долі. Тобто підкреслюється, що люди відчувають подвійний стандарт, і що світове насильство, яке почуває себе так вільно в цьому регіоні, часто завдяки американській зброї, може торкнутись також і американців. На мою думку, ці почуття не можна змішувати з відвертим святкуванням, яке можна було спостерігати в Рамалі і секторі Газа.
<b>Кореспондент: </b>Ми слухали Роберта Фіска по телефону з Бейруту, він працює кореспондентом Лоноднської газети "Індепендент".
-------------------
2001.09.22 | НеДохтор
Афганістан - контекст навколо бін Ладенна
Переклад взято із допису на Форумі Майдану:<b>Афганістан - контекст навколо бін Ладенна. Re: Про реакцію українців на події в Америці. <i>Галя,</i></b> 19-09-2001 05:32
-----------------
Оригінал статті англійською мовою:
<A Href="http://www.theatlantic.com/unbound/interviews/ba2000-08-09.htm">http://www.theatlantic.com/unbound/interviews/ba2000-08-09.htm</A>
<b>"Джихад: погляд зсередини"</b>
<i>Пакістанський журналіст Ахмед Рашид, який працював в Афганістані більше двох років, ділиться своїми враженнями від країни та її керівної партії Талібан.</i>
10 серпня 2000 р.
<blockquote>
Небагато є в світі урядів, про які відомо так само мало, як про Талібан, що керує Афганістаном. Ці загадкові релігійні діячі з неодмінною бородою несподівано з"явились в 1994 році і захопили всю країну встановлюючи верховенство радикального ісламського правопорядку, згідно з яким жінкам не дозволяється вчитись і працювати, повністю забороняються розваги типу гри в карти та слухання музики, приписуються суворі покарання чоловікам, що голять бороду. Таліби залишають зовнішніх спостерігачів в стані розгубленості. В книзі "Талібан: войовничий іслам, нафта та фундаменталізм в Середній Азії" (вийшла цієї весни) пакістанський журналіст Ахмед Рашид аналізує цей страшний та незрозумілий для багатьох феномен з позицій журналіста, що провів більше двох років в Афганістані. З свого досвіду спостереження країни зсередини та зустрічей з її керівниками, Рашид малює портрет Талібану, що найбільш вражає рівнем внутрішніх протирічь на ідеологічних неузгоджень в цьому русі. Тим не меньше, Рашид доводить, що така неодностайність не зменьшує впливу руху Талібан. Напевно найбільш важливим внеском цієї книги стане висвітлення можливих геополітичних перетворень, виникнення, як це називає Рашид, нової "великої гри", що починається з приходом Талібану до влади.
Конфлікт в Афганістані - це не просто громадянська війна. Він розворушує цілий регіон навколо. Підсилюється напруження між сунітською Саудівською Аравією (що разом з Пакістаном найбільш підтримує Талібан) та шиітським Іраком (який заповзято підтримує шиітську меньшину, що воює з Талібаном на півночі країни). Також розгортаєтья конфлікт в південній Азії: підтримка повстанців в Кашмірі з боку Талібана викликає в політиків в Нью-Делі відчуття стану облоги і менталітет бастіону оборони проти ісламського фундаменталізму. Все більш ускладнюється діалог між Індією та Пакістаном . Навіть Китай та Росія відчули прояв сили Талібану у вигляді терактів, що підбурювались цією організацією на їх мусульманських територіях (лише минулого тижня Росія оголосила, що в Чечні захоплено Афганських найманців). Рашид переконливо доводить, що ситуація є вибуховою. В майбутньому Кабул можливо будуть порівнювати з Сараєво, містом, де в 1914 році почалася кривава світова війна.
Ахмед Рашид працює в м.Лагойя в Пакістані кореспондентом "Далекосхідного Економічного Оглядача" та Лондонської газети "Дейлі Телеграф", а також дописує в Пакістанську газету "Країна".
</blockquote>
Лондонський кореспондент "Атлантік Манслі" Акаш Капур провів інтерв"ю з Рашидом за допомогою електронної пошти.
<b>Питання:</b> Перше що впадає в око під час читання цієї книги - це Ваш доступ до членів Талібану. Як Ви його отримали?
<b>Відповідь: </b>Я пишу про Афганістан вже більше 20 років, отже я знаю всіх і всі знають мене. Але з Талібаном справа інша, бо вони з"явились раптово і були новими людьми на політичній арені. Спочатку вони намагались справити враження і були дуже відкритими (лише лідер їх руху Мулла Омар завжди залишався за лаштунками). Після першої зустрічі з ними, коли вже починались якісь стосунки, продовження взаємодії не було пробематичним. І ще, в той час було не так багато журналістів, які б хотіли з ними зустрітись.
Лише через деякий час діячи Талібану перестали зустрічатись з журналістами. Зараз отримати доступ до них набагато складніше, бо вони відчувають тиск з боку Заходу та західних репортерів. Вони завжди любили таємність і не хотіли розповідати про свої внутрішні справи, але тепер це практично перейшло в манію. Організація інтерв"ю та зустрічей стала дуже важкою справою.
<b>Питання: </b>Ви згадували якось, що відчували себе на зовсім безпечно, коли розпитували про політику Талібану стосовно жінок. Наскільки часто ви мали подібні відчуття під час спілкування з ними? Наскільки страшно чи неприємно зустрічатись з цими людьми?
<b>Відповідь: </b>Таліби не мають жодного нахилу до обговорень Іслама чи ісламських законів з будь-якими людьми ззовні, незалежно від того, чи є вони теж мусульманами, чи ні. Вони вважають, що знають все потрібне, а ті, хто піднімає питання, навіть з ісламської точки зору, - їх вороги. На жаль, вони досі не приймають навіть основних положень ісламу, а саме тих, що стосуються обговорення, суперечок, приведення релігії у відповідність до сучасного життя. Вони хочуть відтворити ситуацію, що існувала в Арабському світі в 7-му сторіччі. Їх релігійна поліція не любить іноземних журалістів і поводить себе вороже до них.
Однак треба зазнчити, що в районах, які контролюють Таліби набагато більше порядку та законослухняності, тому що вони роззброїли населення, і тепер подорожувати Афганістаном цілком безпечно. Вже ніхто не буде до Вас чіплятись і вимагати грошей, оплати за переїзд через територію, чайових, тощо.
<b>Питання: </b>Чи було у Вас відчуття персональної загрози?
<b>Відповідь: </b>За останні 20 років мені персонально погрожували дуже, дуже багато разів. Мені погрожував комунітичний уряд і мені погрожували моджахеди, наприклад бувший головнокомандуючий Гулубуддін Гекматіяр, який в своїй партійній газеті надрукував наказ мене ліквідувати. Одного разу я і пара ішних журналістів провели приблизно дев"ять годин переховуючись вночі в Кабульскому готелі від двох комунітичних офіцерів, які в стані алкогольного сп"яніння намагалися нас вбити. Ми тікали від них з однієї кімнати в іншу. Персонал готелю повтікав задовго до того.
Талібан ніколи не погрожував мені ані фізично, ані шляхом публічної критики, не поміщав мене в жодні "списки смертників" і не намагався мене якось обмежити. Єдині випадки, коли Ви можете відчути небезпеку - спроби почати розмову з високопоставленими лідерами, чи муллами про іслам і його втілення в життя суспільства. В цьому випадку вони можуть дуже, дуже сильно розсердитись і повести себе вельми агресивно. Переважно в таких випадках кімната буває наповненою рядовими членами Талібану, і лідери відчувають на собі відповідальність "непохитної" поведінки, щоби таким чином надати приклад молодшим колегам.
<b>Питання: </b>Ви багато писали про зміну геополітичного становища, яка виникла з приходом Талібану до влади. Чи могли б Ви пояснити, що поставлено на кін в Афганістані для світу в цілому і для Сполучених Штатів зокрема. Тобто пояснити, чому це це не просто регіональний конфлікт і чому про це повинні думати у всьому світі?
<b>Відповідь: </b>Сполучені Штати були головним постачальником зброї моджахедам в 80-х роках, але коли Радянський Союз вивів свої війська з Афганістану, вони теж припинили свою діяльність і залишили цю країну напризволяще. Теперішня проблема тероризму та пристуності іноземних найманців в Афганістані є результатом підтримки радикальних мусульманських груп Америкою та Пакістаном в 80-х роках. Вони заохочували ці групи прибути в Афганістан і прийняти участь в джихаді.
Війна з Радянським Союзом закінчилась, але мир не наступив, ісламським ополченцям не було куди подітись - і вони просто залишились. Зараз США має політичну задачу "захопити Осаму бін Ладена", але не має доброї політики відносно Афганістану, наявність якої дуже допомогла б закінчити громадянську війну. Сьогоднішній Афганістан уявляє собою загрозу не тільки тому, що Талібан дає притулок ісламським екстремістам більш ніж з 20 країн Близького Сходу, Південної і Середньої Азії, а й тому що збільшується екпорт героїну, продаж вогнепальної та інших видів зброї та контрабанда через кородни, що підриває економічне життя навколишніх країн. Афганістан діє як чорна діра, що засмоктує своїх сусідів.
<b>Питання: </b>Що Ви можете сказати про зміну в відношеннях місцевих держав, формування нових союзів - чи може це вплинути на взаємини США на Ірана? Чи може статись так, що ворожість Ірану до талібів буде сприяти зближенню с США?
<b>Відповідь: </b>Мені здається, що США та Іран мають багато спільного в політиці щодо Афганістану, і на цій основі їх відношення можуть покращатись. Вони однаково відчувають загрозу від Талібана і хотіли б встановлення миру в Афганістані і зменьшення значення Талібану. Діячі з обох країн казали мені, що відбувається неафішована співпраця на міжнародних форумах, наприклад на базі ООН в Нью-Йорку і в столицях нейтральних держав, наприклад в столиці Туркменістану м.Ашгабаді.
<b>Питання: </b>Виникнення нових союзів між державами - дуже цікавий розвиток. Яке місце займає в цьому процесі Росія?
<b>Відповідь: </b>Росія, разом з середньоазійськими респупбліками, підтримує анти-талібанський союз через побоювання, що ісламізм може розповсюдитись на Середню Азію та Кавказ. Талібан визнав Чеченську республіку і зараз чеченці, а також бойовики з країн Середньої Азії знаходять притулок в Афганістані і воюють на боці Талібану.
<b>Питання: </b>Ви багато писали про поділ в ісламському світі, конкретно між мусульманами-сунітами в Пакістані та Афганістані, та шиітами в Ірані, який посилюється завдяки приходу Талібана до влади. Мені це здається дужє цікавим, бо американці часто думають про ісламський світ як про монолітне угрупування. Чи не могли б Ви зупинитись на причині цього розділу?
<b>Відповідь: </b>Іран завжди підтримував шиітську меньшину в Афганістані, яка представлена народністю хозарів. Після революції 1979 року іранці оголосили про свою підтримку всіх мусульман-шиітів в світі. Після 1990-го року Іран почав надавати підтримку всім не-пуштунським групам населення з метою послабити Талібан. Натомість Пакістан завжди підтримував в Афганістані сунітів-пуштунів. Впродовж 80-х років військовий режим Зія Уль Гака підтримував сунітських екстремістів, які вперто намагались вгнати з країни шиітську меньшину. Отже між Іраном та Пакістаном відбувалась свого роду війна через посередників, впродовж якої обидві сторони фінансували відповідно сунітів на шиітів естремістського гатунку. Це привело до кровавої міжконфесійної війни вже і на території Пакістану і мало катастрофічні наслідки для релігійних стосунків в цій країні.
<b>Питання: </b>Як це вплинуло на ситуацію в Кашмірі?
<b>Відповідь: </b>Талібан проводить велику кількість тренувальних таборів для пакстанців та кашмірців. Початкова військова підготовка цих людей проходить під час бойових дій на боці Талібану. На жаль, останнім часом політика Пакістану відносно Афганістану стала заручником ситуації в Кашмірі в тому сенсі, що Пакістан не може зменшьшити свою допомогу талібам, якщо він хоче зберегти бази Кашмірських бойовиків в цій країні.
<b>Питання: </b>Ви підкреслюєте, що іноземні держави повинні допомгти Афганістану перйти до мирного життя і встановити більш толерантний уряд. Але наскільки можливі зміни зсередини? Чи може статись так, що наступне покоління талібів не буде проповідувати той самий фундаменталізм, чи є ознаки, що в молодих членів руху більш толерантні погляди?
<b>Відповідь: </b>Всередені Талібану є помірковані люди, які хочуть припинити війну, видати бін Ладена, встановити кращі відносини з зовнішнім світом. Мені здається, в недалекому майбутньому в цьому русі відбудеться велике розшарування. Він може навіть роколотись - і таким чином почати новий цикл кровопролиття та внутрішньої війни. Мені здається, що мирної передачі влади від естремістів на чолі з Муллою Омаром до поміркованих Талібів не відбудеться.
Само по собі нове покління не є меньш фундаменталістським. Опозиційні сили спираються на клани та племена, які завжди були більш поміркованими в питаннях ісламу і на які війна та санкції накладають більший тягар. Сюди входять племена, що займаються контрабандой на кордоні з Афганістаном, торгівлею наркотиками, племена, в яких прйнято давати освіту дівчатам, ті, що мають ділові стосунки з Пакістаном та Іраном - всі вони потерпають від санкцій проти Талібана та несприятливого міжнародного клімату.
Чи можна провести аналогію з Іраном, де друге покоління діячів революції не таке вже й революційне? Можливо воно так і буде, але в Ірані цей процес зайняв 20 років, а зараз ніхто не має стільки вільного часу. Талібан утворює хаос в навколишніх країнах, цей хаос розповюджується і підсилюється. Терпіння міжнародної спільноти закінчується і якщо ООН перейде до другого раунду санкцій проти Талібану, вони будуть просто повністю ізольованими.
<b>Питання:</b> Якщо продовжити цю аналогію, чи настане момент, коли населення почне відчувати незадоволення керівництвам Талібану? Спочатку, так само як це було в Ірані, талібів вважали просто спасителями. А що зараз думає більшість населення?
<b>Відповідь: </b>Накопичуються дуже сильні анти-талібські почуття, осообливо серед пуштуньської частини населення, в основному через жахливу ситуацію з постачанням їжи, води, відсутністю роботи. Справи зараз набагато гірші, ніж до того, як Талібан отримав контроль над великими містами, зокрема Кабулом. В таких містах як Кандагар, де вони правлять вже 6 років не робиться нічого і незадоволення громадськості зростає. Сувора посуха цього року зробила ситуацію ще більш серйозною.
Але факт полягає в тому, що в Афганістані нема альтернативи. Жодна з воюючих сторін не бажає піклуватись мирним населенням чи відповідати за інфраструктуру
<b>Питання: </b>В цілому картина вкрай зловісна. На вашу думку, що буде з Афганістаном за 10 років?
<b>Відповідь: </b>Що ж, треба віддати афганцям належне - не дивлячись на всі протиріччя ніхто не пропонує розділити країну по етнічному принципу. Всі партії хочуть зберегти Афгністан об"єднаним і виступають за припинення зовнішнього впливу. Це дуже позитивна риса, особливо якщо Ви порівняєте ситуацію з тим, що було в Югославії. Я сподіваюсь, що така налаштованість приведе їх за стіл переговорів. Але все буде просуватись дуже повільно.
В першу чергу необхідно організувати тиск міжнародної спільноти на країни навколо Афганістану і примусити їх припинити постачання зброї своїм клієнтам а країні. Якщо б це відбулося і запаси зброї почали зменьшуватись, навіть найбільш войовничі елементи були б змушені почати переговори.
<b>Питання: </b>Звідки береться така налаштованість на збереження об"єднаного Афганістану? Ваша книга розвовідає про велику кількість племен і конфліктів між ними. В мене склалось враження, що це суспільство не має цільної національної ідентичності.
<b>Відповідь: </b>Афганістан воював з британцями, а потім з росіянами під флагом ісламу. Але серед меньшин в країні є безперечне відчуття приналежності до афганської нації, навіть в шиітів-хозарів, народності, що була найсильніше пригноблена більшістью пуштунів. Почуття ідентичності також базується на тому факті, що Афганістан, на відміну від своїх сусідів, ніколи не був завойованим в минулому сторіччі і весь час зберігав свою незалежність. Це - важливий фактор в цій частині світу, де інші держави або мають колоніальну спадщину, або взагалі утворились в результаті розпаду колоніальної системи.
-----------------
2001.09.24 | НеДохтор
Пакистан. Огляд з Atlantic Monthly
Пакістан. Огляд з Atlantic Monthly. А що принесе глобалізація Україні? Галя, 24-09-2001 11:14http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1001319261&first=1001361952&last=1001341283
------
Пропонується до уваги переклад з часопису Atlantic Monthly. В них (майже рік тому) вийшов цілий випуск присвячений міжнародному тероризму, на який зараз робиться багато посилань. Текст цієї досить довгої статті розбито на розділи, які подаються окремо. ...
Стаття написана на мій погляд більш емоційно ніж аналітично і тому можливо не є вільною від упереджень автора. Але що мене привабило особисто, так це можливість відштовхнутись від неї і почати обговорення (чи усвідомлення?) позиції України "в добу глобалізації", щоби коли ця доба нам таки впаде на голову, на голові по можливості вже був будівельний шолом.
------
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 1: Балучістан
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A>Роберт Каплан.
<h1>Територія без закону.</h1>
(переклад статті з журналу "Атлантик Манслі", вересень 2000)
Племенні території на кордоні Афганістану та Пакістану - приклад майбутніх конфліктів в регіоні і негативних наслідків глобалізації.
<h3>1.Балучістан.</h3>
Цього квітня я прокинувся в місті Куета, місті білого та сірого кольорів, що страждає від посухи. Прокинувся я від звуків вибухів та автоматних черг. Ми з моїм перекладачем Джамілем плигнули до джипа-тойоти і помчали через райони міста, населені пуштунами, подивитись що діється . Через деякий час нас зупинили пакістанські солдати і під дулами автоматів примусили вийти з авта. Поки тривав обшук, інші солдати пробігли повз стіну будинка за пару метрів від нас. Вони теж були озброєні автоматими. З будинку поруч пролунали постріли. На 11 годину ранку 5-ро людей було вбито, 20-ро поранено, а великий склад зброї конфісковано в результаті рейду на місце розташування Армії Пуштунхва Міллі (Народної Армії Пуштунів). Ця група виступає за незалежний "Пуштуністан", який повинен виділитись з території теперішнього Пакістану. Її звинувачують у вбивствах та захопленні заручників. Наразі урядові сили святкували перемогу, але, згідно з чутками, члени Пуштунхва Міллі з новими запасами зброї знов просочились у місто.
Власники крамниць в Куеті, а вони переважно пуштуни, організували страйк протесту проти операції урядових військ. Це вже другий такий страйк за останній тиждень, спрямований проти військового режиму генерала Парвеза Мушарафа. Два попердніх дні крамниці були зачинені в знак протесту проти введення податків на контрабандний перевіз через кородон запчастин до комп"ютерів, пального, автоматів та іношої контрабанди, на яку орієнтується економіка району. В список також включено героїн. Крім того, під час мого перебування в Куеті на протязі тижня відбулись вибухи в державних установах, які були пов"язані з арештами кількох сотен членів етнічного клану "Балух" - вони звинувачувались у вбивстві судді. А кілька тижнів тому бомби вибухнули на військових базах. Режим Мушарафа намагається розпочати збір податків на наведення порядку на цих племенних територіях і зустрічає упертий спротив. Місцеві вожді не в захваті від перспективі проведення виборів, які передбачаються по плану Мушарафа - це небезпечно для їх влади.
"Уряд хоче зруйнувати племенну систему, але не заміну їй нічого не пропонується" - сказав мені голова племені Райзані, Наваб-зада Мір Лашкарі Райзані. Розмова відбувалася всередені особняка за мурованим парканом, який охороняли люди в білих тюрбанах з автоматами Калашникова. "Більшість свого часу я провожу за розглядом справ, які в ішних країнах вирішувались би згідно з законодавством про родину" - продовжував він. Перед нами на килимах стояли гори рису, розходився аромат щойно засмаженого м"яса. "Племена уявляють собою величезну соціальну мережу, що займається працевлаштуванням та допомогою безробітним. Уряд, що хоче припинити котрабанду, прямує до великих соціальних потрясінь".
Плем"я Райзані нараховує біля 20 тисяч членів і вживає друїдну мову південної Індії, що сильно відрізняється від тюрко-іранських мов, які вживають Балучі, або індо-арійських, які вживають Пуштуні. Райзані - давні вороги племені Буті, що споріднені з Балучі. "Я не збираюсь роззброюватись, бе не вірю, що урад зможе мене захистити" - сказав Мір Лашкарі і додав: "Пакістан потрібен лише військовим". За його словами племена та етнчічні групи можуть захищатись самі. І дійсно, міжнародні ринки зброї та неконтрольовані потоки наркотиків і електроники збільшили автономію племен.
Всередені особняка Міра Лашкарі, за зигзагами брустверів, серед пустелі, що подібна до наждаку, стає більш зрозумілим, що невдачі урядів Пакістану - як цивільного, так і військового - можна легко зрозуміти з топографічної точки зору. Ці уряди не домоглись своїх цілей, на відміну від Індії, де демократія розвивається вже більш як півсторіччя без жодного державного перевороту. Стає також зрозумілим, чому, на мою думку, Пакістан та його проблеми будуть на перших сторінках газет впродовж кількох наступних років.
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 2: Пакистан
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A><h3>2. Пакістан.</h3>
Пакістан фактично, може стати майбутньою Югославією, тільки з ядерною зброєю. На Балканах розпад комунітичного авторитаризму та системи безпеки часів холодної війни привів до виходу на арену деструктивних племенних сил. Але в південній Азії те саме може статись від самого процесу глобалізації. Південна Азія показує, що глобалізація не всюди має однакові наслідки. Вона може вести до війн і хаосу так само як і до процвітання та торжества прав людини. Так само як зачарування засобів масової інформації подіями в Польщі, Угорщині та решті центральної Європи приховало в перші роки після зруйнування Берлінської стіни центробіжні сили, що починали свою дію в Югославії, теперішній жах перед екстремістами в Афганістані, Осамою бін Ладеном та зіткненнями в Кашмірі приховує головну пробему Південної Азії. А вона полягає в розпаді державних інститутів в Пакістані. Так само як і Югославія, Пакістан є дуже крихким створінням через розмаїтість етнічних та релігійних груп населення. Моє порівняння з Югославією 80-х років, яку я теж бачив власними очима, не випадкова примха. В обох випадках було дуже помітним саме накопичення хаосу та дестабілізації. Щоби зрозуміти все це, а не лише констатувати, потрібно навести багато подробиць.
Пакістан знаходиться на кордоні регіону з пустелею. В свій час британська адміністрація діяла лише в місті Лагойя, що знаходиться в провінції Пенджаб біля східного кордону Пакістану з Індією. Архітектура моголів, сади та багаті базари надають Лагойї індійського вигляду. Вона нагадує Нью Делі або Калькутту більше ніж будь-яке інше місце в Пакістані. А решта Пакістану - гірські райони Балучістану біля Афганського кордону, Північно-Західні провінції, ядучі пустелі Зінду, гори Гінду-Кушу та Каракоруму, що оточують Кашмір - все це ніколи не було підвладно аглійцям чи іще кому-небудь. Ці території були зовсім нерозвиненими порівняно з Британською Індією. Єдиними підприємцями були Хінді що тікали від розділу 1947 року. Навіть Карачі, теперішня бізнес-столиця Пакістану, місто з 14 мільйонами населення, в якому іде постійна війна між сектами, під час відходу англійців було лише маленьким поселенням на Аравійському морі. Відсутність ідентичності, притаманної Лагойї чи великим містам Індії, пояснює теперішній неспокій в Карачі. Ісламабад, нинішню стерильну столицю Пакістану, з її широчезними порожніми вулицями в стилі моголів або сталінізму, було побудовано лише в 60-х роках.
Пакістан утворився з 7-ми мільйонів мусульманських біженців з Індії. Очевидно, що роля військових в цій державі була провідною. Біженці мали нагальну потребу упокорення прикордонних районів і з острахом дивились на свого південного сусіда, де більшість складали Хінді. В ситауції, коли основою ідентичності населення були племенна структура на етнічні угрупування, звичайні державні механізми перетворились на систему зведнення старих рахунків та нечесної торгівлі. Раніш, в системі середньовічної племенної і феодальної культури, регіональні лідери обмінювали на бартерній основі колодязі і ділянки в пустелі. Тепер вони робили те саме з млинами, мережами електропостачання та траспортними системами.
В Куеті само собою починаєшь думати в термінах кревного родства та сусідства. Місто складається з мережива вуличок з краминцями, побудованими з шлакоблоків, а на околицях, за мурами розташовані комплекси будинків, що належать різнми племенм та табори афганських біженців. З 70-х років, з початку війни, біженці все прибували та прибували через прозороий кородон і Куета поступово ставала афганським містом на території Пакістану. В більшості країн тертього світу населення одягається в дешеву синтетику. Але в Куеті майже кожен і далі носить традиційний шальвар каміз: широкі бавовняні штані та довгу сорочку, прикриваючи плечі ковдрою, яка використовується як під час молитви, так і для сну. Балушів можна пізнати по величезнм білим тюрбанам, Пуштунів з південного Афганістану - по меньшим та темнішим тюрабнам, а Пуштунів з північного Афганістану - по пласким вовняним шапочкам, які називаються паколами. А ще є Узбеки азіатського вигляду, а ще - шиіти-Хозари, потомки монголів Чінгіз Хана, що жили в центральному Афганістані до того, як потрапили в це місто.
Я відвідав Куету в 1988 році, коли вона була чистим і досить спокійнми містом, де жило меньше 500 тисяч людей. Сьогодні вона брудна та галаслива, заповнена прохачами та наркоманами, а її населення, за неофіційними підрахунками, зросло до 1,2 мільйонів. Посуха, що вже три роки лютує в південній Азії від Афганістану до Індії, привела до того, що населення навколишніх пустель повтікало до міста. Прекрасні канали, які я пам"ятав з 80-х років зараз порожні, або забиті сміттям. За містом я помітив висохлі річки та водосховища. Люди в спеку, що доходила до 110F (40 С) за допомогою самих лопат копали колодязі глибиною до 90-та футів (приблизно 30 м.) в гарячкових пошуках води біля озера Ганна, що колись було прекрасним і повним, а тепер містило жменьку брудної рідини. Ірігаційні канали не працювали, джерела вичерпувались від занадто інтенсивного вжитку. Через нестачу води сільське господаство занепадало, так що засіяно було майже на 70 відсотків площі меньше ніж раніше. Політичне безладдя та невдачі керівництва припинили притоки інвестицій та індустріальний розвиток.
Кородон Пакістану та Афганістану протягнувся на 1000 міль і має до 100 міль завширшки. Він проходить по мертвій пустелі, високо в горах через вежі вершин та зігзаги каньйонів, там, де тропічні долини піднімаються все вище і вище, аж до виголених напівпустель Середньої Азії, там, де замість темношкірих мешканців міст з"являються племена верховин та пустель. На північ від Балучістану, за "племенними самоуправліннями" Вазірістану, Курраму, Оракзаю, Хиберу, Мохманду та Бажаюру, біля Пешавару - жебрацької столиці північно-західного кордону, починається дивний світ мандрівників, релігійної і племінної ворожнечі, героїнових лабораторій та контрабанди зброєю.
В цих місцях релігійний екстремізм та розбрат, породжений двома десятиріччями війни в Афганістані змішується з проблемами Пакістану. В Пакістані живе 148 мільйонів людей, за кількістю населення це сьома в світі країна . Якщо річний приріст населення залишиться на рівні 2,6 %, Пакістан стане третьою країною по кількості населення після Індії та Китаю в 2050 році - якщо на той час він все ще буде існувати.
Афганістан та Пакістан можна розглядати як політичну єдність. Це є наслідком безпосередньої участі в боротьбі афганських партизан проти Радянської окупації в 1980-х роках і утведження талібських екстремістів при владі в Афганістані. Свою ролю відіграють також географія та Британський колоніалізм.
Тут нема природних кордонів. Перехід від полонин до місячних пейзажів верховини відбувається в Середній Азії поступово. Пуштуни, що контролювали прикороднну територію східного та південного Афганістану ніколи не визнавали довільної демаркаційної лінії, яку провів в 1893 році Британський посол Сер Мартімер Дюран. Більш того, британці залишили в спадщину Пакістану смугу анархічних територій на схід від лінії Дюрана, які вони називали "племенними самоуправліннями". Це ще більше заплутує проведення кородонів між осідлими районами та кочовим хаосом Афганістану. Уряд Пакістану завжди почував себе в стані облоги - не тільки через Індію, але й через афганські племена. Вважалося, що успішна протидія Індії можлива лише у випадку підкорення Афганістану.
Але цього Пакістану так ніколи і не вдалося досягти. Історія цієї території без закону та її зростаючого значення як джерела кризи - це історія невдач. Історія про те, як політична та військова еліта Пакістану не змогла встановити гегемонії розвиненої індустріальної та сільськогосподарської цивілізації долини Пенджаб над примітивними спільнотами гірських пустель.
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 3: Талібан
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A><h3>3. Талібан. </h3>
В той день, коли вибухи та черги збудили мене в Куеті, я перебував в домі свого товариша Хаміда Карзая, який був заступником міністра закордонних справ Афганістану з 1992 по 1994 рік. В той час Афганістаном керували моджахеди, "святі воїтелі", які перемогли Радянський Союз. Тоді ще не було руху Талібан ("Тих, що шукають знання"), проти яких Карзай зараз виступає відкрито. І тому він мусить тримати залізну браму свого будинку замкненою на ніч з озброєним афганцем на варті. Він навіть мене примусив мати охоронця, яким був колишній командир моджахедів, біля дверей спальні. Важко було би не зрозуміти такої передбачливості. В липні батька Карзая вбили, коли він повертався додому з вечірньої молтви в мечені неподалік. Боївкар встиг втекти на мотоциклі, який стояв напоготові. Це вбивство - і багато інших на прикороднні Пакістану - приписують талібам.
Карзаю сорок два роки і він є нащадком афганських королів. Він високий, стрункий, має руду бороду з сивиною і носить накрохмалений шальвар каміз. Профіль його поголеної голови нагадує орла. Після вбивства свого батька він успадкував титул хана (голови) 500-тисячного клану Поползай, що походить від Ахмаж Шаха Дюррані, командувача перською армією, що захопив місто Кандагар і в 1747 році став першим королем Афганістану. Племенний родовід - дуже важлива річ і тому моджахеди завджди довіряли поміркованому та про-західному Карзаю. Те саме можна сказати і про талібів, що звернулись до нього задовго до того, як вони захопили владу і які пізніше запропонували йому посаду посла в ООН.
"В Талібані були гарні, чесні люди" - сказав мені Карзай, коли черга дійшла до зеленого чаю та міндалю: "Вони мали зв'язки з медресе (ісламськими академіями) Куети та Пешавара і були моїми друзями ще з часів джихаду (священої війни) з Радянським Союзом. Вони прийшли до мене в 1994 році і сказали: "Хамід, треба щось робити з ситуацією в Кандагарі. Це переходить всі межі." Я не мав жодних застережень відносно допомоги талібам. В мене були гроші та зброя, що залишились з часів джихаду. Я також допоміг їм отримати політичну легітимність. Лише у вересні 1994 року на зборах почали з'являтись невідомі мені, мовчазні люди. Ті, що пізніше захопили рух Талібан. Це були приховані агенти пакістанської розвідки".
Багато разів чув я цю історію від бувших командирів джихаду. Розповідь про те, як підтримували вони Талібан і як обдурила їх пакістанська розвідка, що організувала цей рух. Цей погляд не висвітлює всі деталі того, що відбулося, і трохи прикрашає оповідачів. В 1994 році Афганістан лежав в руїні. Ще під час війни з СРСР моджхеди уявляли собою неоднорідну мішанину, що в основному складалась з семи базових груп опору в Пакістані. Їх розділяли кланові, регіональні, релігійні приналежності та ідеологічні платформи. Фронтові командири в Афганістані були ще більш самостійними. Членство в партіях для них було лише перепусткою на склади зброї, які поповнювались на гроші ЦРУ церез пакістанську Міжвідомчу Розвідку. І коли маріонеточний режим в Кабулі впав після виводу радянських військ в 1992 році, Афганістан став країною дрібних мілітаристсько-феодальних князівств. Їх лідери проводили час в сутичках між собою і переділі територій. Вродливі дівчата та хлопчики, жертви гвалтування, переходили від одного командира до іншого. Ситуація була особливо поганою в районі Кандагару. Дорога від Куети до цього міста контролювалась на своєму протязі більш як двадцятьма угрупуваннями, кожне з яких перетнуло її ланцюгом і вимагало мита за проїзд.
Але були і чесні командири, діти малих гірських поселень, що жили згідно зі звичаями "Пуштунвалі" - набору приписів "шляху життя пуштунів", який був навіть суворішим від ісламського правосуддя. В ньому підкреслювалися гостинність та лицарство, але й вимагались кровна помста за вбивство братів по ісламу і приписувались важкі покарання за перелюбство, що вступали в силу після будь-якого доносу. Крім чесних командирів були також тисячі молодих хлопців, що зросли в напакованих таборах біженців Куети та Пешавару і закінчили там медресе на кошти, що виділялись Саудівською Аравією. В цих медресе викладали більш ідеологізований та суворий різновид іслама, ніж той, що було прийнято в гірському Афганістані, де до входу радянських військ релігія була лише природною складовою частиною сільського життя. (Наприклад, в горах жінкам не треба було весь час носити чадру, тому що практично вони могли побачити лише своїх родичів). В міському середовищі та в таборах біженців релігія була перероблена наново, перейшла до суворіших форм, більш придатних для захисту старих цінностей, що раптом опинились під загрозою.
Комуністична ідеологія, яку принесли на багнетах радянські солдати, вимагала адекватної відповіді, і цю відповідь виковали в таборових медресе 80-х та 90-х років на території Пакістану. В них викладався войовничий іслам, в якому пакістанська та саудівська філософії з'єднувались з намаганнями протиставити себе міському оточенню. Академії афганських біженців об'єднали саудівський ваххабізм з деобандізмом Південної Азії. Вахабізм виник на Аравійському півострові в18-му сторіччі з учення Мухамеда ібн Абдул Вахаба, який проповідував пуританський спосіб життя і очолював реакцію проти недбальства в виконанні релігійних приписів. Деобандізм було названо на честь селища Деобанд на околицях Нью-Делі, де в 19-му сторіччі місцева ісламська академія була центром опору проти британського правління. Після утворення мусульманської держави Пакістан, деобандізм було радикалізовано теософом на ім'я Абдул Айла Маудуді, який пропагував різновид ісламу наближений до тоталітарної ідеології. Маудуді вважав, що Коран необхідно приймати як незмінне ціле і що багато мусульман зійшло з праведного шляху через вплив ліберальних західних ідей. На думку Маудуді іслам настільки завершена релігія, що її обговорення може бути лише шкідливим для віруючих. Іслам повинен мати зверхність над всіма іншими законами держави.
Між ненавистю радикальних ісламістів до росіян в Чечні та ненавистю до американців в будь-якому іншому місці нема протиріччя - обидва почуття є рекацією на загрозу з боку нечистого Заходу, яка до того ж все наближається з розвитком нових технологій.
Коли Афганістан розпався на окремі бандитські анклави, студенти медресе вступили в переговори з чесними командирами. Разом вони утворили силу, що заповнила вакуум влади в країні. Одним з командирів був Мулла Мухамед Омар. Кажуть, що це він почав повствння талібів на початку 1994 року, коли захопив свого колегу командира і повісив його на танковій гарматі за згавлтування двох дівчат.
Розповсюдження руху Талібан по Афганістану 20-го сторіччя дуже нагадує розповюдження ісламу по Аравійському півострову та північній Африці в 7-му сторіччі як сили, що рятувала від декаденсу та анархії, пов'язаних з розпадом Візантійської імперії. На 1996 рік Талібан захопив Кабул і контролював 80 відсотків території. В столиці таліби почали своє правління з побиття камінням та ампутацій кінцівок. Вони захопили маріонеткового лідера про-радянського уряду Наджибуллу в будинку представництва ООН, кастрували його і, прив'язаного до джипу, протягли по вулицям перед тим як повісти на стовпі ліхтаря.
Звірства талібів показали глибину їх переконання в тому, що місто, з його іноземними впливами, є справжнім коренем зла. В нещодавно видрукованій книзі "Талібан" журналіст Ахмед Рашид пише, що більшість талібів є сиротами війни, що ніколи не виховувались жінками і навіть не спілкувались з ними. В результаті вони утворили своєрідне чоловіче братство, в чомусь подібне до братства хрестоносців. Відомо, що найбільш небезпечні суспільні рухи часто складались з сиріт війни, дітей що не знали виховання в родині, не пройшли відповідної соціалізації в суспільстві і результаті набули особливо брутальної вдачі (Хмер Руж в Камбоджі, Об'єднаний Революційний Фронт в Сьєра Леоне можуть бути прикладами цієї тенденції). Звичайно, чим довше тягнеться війна, тим більше сиріт з'явлється в країні.
Талібан утворився як смертельно небезпечна суміш примітивного племенного віросповідання, ідеології, базованої на релігії, повної некомпетентності, наївності і нарешті жорстокості, які були наслідками ізоляції від навколишьнього світу та дитинства без батьків. Цей рух є також і прикладом наслідків глобалізації: імпорту пан-ісламістських ідеологій та фінасової підтримки, як з боку мульті-мільйонера Осами бін Ладена і його терористичної організації (для якої Талібан слугує підгрунтям), так і з боку багатоміль'ядрного котрабандного бізнесу, в ході якого вантажні авта та пароплави з товарами широкого вжитку перправляються через Іран та Афганістан з заможного арабського емірату Дубаї (більш подібного на найбільший універмаг світу, ніж на державу) до Куети та Карачі.
Підкорення Афганістану Талібаном відбулось також в великій мірі і через допомогу з боку Пакістану. На 1994 рік Пакістану вже досить набрид маріонетковий Гулбуддін Гекматіяр. Впродовж 1980-х та початку 1990-х років Міжвідомча Розвідка Пакістану передала радикально-фундаменталістській групі Гекматіяра більше грошей від ЦРУ ніж будь-яким іншим, поміркованішим, групам моджахедів. Гекматіяр був молодим, освіченим, ласим до влади харизматичним лідером. В той же час його зв'язок з Міжвідомчею Розвідкою обумовлювався тим, що він не мав великої підтримки на теренах Афганістану, і таким чином цілком залежав від цієї організації. Але безкінечна анархія, що продовжувалась а Афганістані з моменту виводу радянських військ показала, що розрахунок Пакістану не виправдався. Гекматіяр не зміг згуртувати навколо себе досить сил, щоби встановити в Афганістані рівень спокою, необхідний для функціонування нафтопроводів з нових регіонів Середньої Азії. Такі нафтопроводи могли б утворити союз ісламських держав, що міг би гідно протистояти Індії.
Тоді демократично обраний прем'єр-міністр Беназір Бхутто та міністр внутрішніх справ, генерал у відставці Насерулла Бабар прийшли до висновку, що всі проблеми Пакістану може вирішити Талібан. Уряд Бхутто почав видавати талібам через Міжвідомчу Розвідку гроші, дешеве пальне, жито, авта, зброю та відправляти добровольців з медресе на території Пакістану. Крім того, Афганістан було під'єднано до телефонної мережи Пакістану.
Але Талібан не став маріонеткою. Навпаки, релігійний екстремізм талібів через їх вплив на медресе підсилює екстремізм в Пакістані. Майбутнє цього руху непевне. Таліби домоглися певної безпеки в Афганістані за рахунок роззброєння населення. В той же час вони не утворили організацій для підтримки свого режиму. На сьогодні 70 відсотків афганців зрілого віку не мають роботи. Доля середньовічних нащадків пророка Мухамеда, що вели безкінечні війни між собою, може спіткати і Талібан, якщо він розпадеться на хаотичну мережу окремих організацій.
По великому рахунку, Талібан складється з племен пуштунів з південних та східних кордонів Афганістану, тих анархічних гірських жителів, що раз за разом знищували іноземних загарбників і відбили всі спроби підкорення з боку моголів, сікхів, британців та СРСР. Наведу слова пуштунського священослужителя Магуддіна, які він сказав мені в будинку Карзая :"Ми нетерпляче чекаємо справжнього афганського уряду, лойя джирга (великої ради вождів племен), без впливу Росії чи Міжвідомчої Розвідки".
І дійсно, тепер, коли фронтові командири більш не отримують грошей та зброї від ЦРУ, влада потроху переходить назад до голів племен. Наприклад, командири з племені Поползай, які раніше служили в Гекматіяра та інших лідерів моджахедських партій, тепер повертаються під керівництво Карзая, що є причиною незадоволення з боку Талібану та його пакістанських прихильників і причиною існування реальної небезпеки для Карзая в Куеті.
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 4: Північно-західний кородон
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A><h3>4. Північно-Західний Кордон.</h3>
За кілька сотен миль на північ від Куети, на східному вході до Хиберського перевалу лежить Пешавар. Хиберський перевал - оспіване місце з'єднання Південної та Середньої Азій. В наш час він просто з'єднує Афганістан та Пакістан. В цьому місці фокусуються релігійні супуречки, що існують поруч з етнічним поділом. В кінці 1970-х років Пешавар з тихого провінційного міста, де базари чергувались з мурованими з червоної цегли палацами в стилі англо-індійської готики, пертворився на лінію геополітичного розлому. Через Хиберський перевал посунули мільйони афганських біженців, які рятувались від радянського вторгнення. В той же час через революцію в Ірані закрились важливі шляхи контрабанди наркотиків, і місцевий героїн почали вивозити через Хиберський перевал в порт Карачі. Населення Пешавара зросло вдвічі і досягло мільйона. Впродовж війни 1980-х років зріст злочинності та урабанізація привели до виникнення непримиренної релігійності.
Коли я повернувся до Пешавару після десяти років відсутності, місто постало переді мною ще більш збіднілим, забрудненим і перенаселеним. Крім того, воно стало більш Афганським містом. В 1980-х роках афганське населення Пешавару складалось з невибагливих біженців з далеких провінцій. Але після того як в 1992-1994 роках Кабул було зруйновано мінометним та гранатометним вогнем в зіткненнях між моджахедами, в Пешавар також переселилсь і освічені мешканці афганської столиці. На відміну від селян з провінцій, вони принесли з собою космополітичну культуру і додали ще одни шар змін до міста. На сьогодні в Пешаварі стало набагато більше афганських ресторанів, крамниць з килимами, нічних клубів з афганською музикою - особливо завдяки талібській забороні слухати музику в Кабулі. Можна зустріти багато афганських проституток, що мають світлу шкіру та згідно з чутками більш поступливі ніж їх пакістанські колеги. Присутність освічених афганців навела мене на думку, що тепер в Афганістані нема найбільш анти-талібської частини населення, що безсумнівно зменьшує імовірність повстання проти Талібану.
В 1980-х роках подорожі з Пешавару до племенних самоуправлінь на північно-західному кородні провінції не були проблемою для журналістів. Пакістанський режим заохочував висвітлення боротьби моджахедів проти радянської окупації Афганістану. Цього разу в мене пішло кілька днів на те, щоби оформити перепустку на подорож з Пешавару до управлінь Оракзай та Куррам. За останні роки там зросла кількість зіткнень між шиітською та сунітською сектами ісламу. Перепустка вимагала, щоби мене супроводжував представник міліції місцевого племені.
По дорозі на південь та захід від Пешавару мандрівник зустрічає убогі загорожі з глиняних цеглин або просто плетеного тину, в яких туляться пуштунські чоловіки з бородами та в тюрбанах та жінки, що ховають себе під бурками і тому нагадують рухомі шатра. В небі висить чорний, масляний дим від вогнищ з автомобільних шин, на яких обпалюють глиняну цеглу. В кожному селищі можна почути запахи гною, гашишу, смаженого м'яса та дизельного палива. А в Дара Адам Хелі, де пуштуни працюють на верстатах з ножним приводом, збираючи саморобні автомати Калашникова та інші системи кулеметів відчувається запах пороху.
В одній зброярні, де в вітринах густо стояли рушниці, пістолети та магазини з набоями, я зустрівся з місцевим головою племені Хаджи Мохамедом Заманом Ханом. Хаджи Заман мав на голові високу червону шапку з декоративним бантом, що вказувала на його приналежність до афріді - пуштунського племені, що веде родовід від грецьких солдат армії Олександра Великого, яка пройшла через Хиберський перевал. Всі крамниці в Куеті були якраз зачинені на знак протесту проти планів військового уряду встановити мито на ввіз контрабанди. Хаджи Заман пояснив це мені так: "Уряд намагється припинити виробництво опійного маку, але це наш єдиний ходовий товар. Вони також хочуть заборонити перевіз зброї - це приведе до масового безробіття. Котрабанда - це зараз єдиний спосіб якось вижити. Чому б уряду натомість не відібрати гроші в корумпованих елементів? От коли ці діячі понесуть законне покарання, тоді й ми повіримо нашому уряду".
Під "корумпованими елементами" Заман розуміє посадових осіб попередніх демократичних урядів, які зараз знаходяться під слідством за отримання хабарів в міль'ярди доларів і вивезення їх в іноземні банки. Від Балучістану до північно-західного кордону чув я заклилки до помсти цим чиновникам. І жоден співрозмовник не проявляв зацікавленості виборами, які за попередніми домовленостями повинні відбутись через три роки. Політичні оглядачі в Ісламабаді визнають, що, принаймі зараз, вибори не цікавлять нікого.
Коли проїхати Дара Адам Хель, краєвид починає складатись з розпечених скель та димки в повітрі. Температура піднялась місяць тому, 110 Фаренгейта - не дивина для початку травня, я сезонні дощі так і не пройшли, отже землі не було від чого прохолонути. Я бачив жінок в бурках, що в пошуках води обходили висохлі русла струмків. На невисоких стінах місцевих фортець було намальовано англійською мовою та на урду: "ХАЙ ЖИВЕ ОСАМА БІН ЛАДЕН", та "ХОЧЕМО ІСЛАМСЬКОГО ЗАКОНУ". Не території всіх племен батьки називають малюків Осамами. Для цих людей бін Ладен уявляє собою ісламського Давіда, що вийшов на герць з американським Голаіафом. Лише той факт, що американський уряд вважає бін Ладена ворогом номер один вже надає Осамі кредиту довіри. Для бідних людей він уособлює погляд, згідно з яким лише суворе дотримання приписів ісламу зможе зупинити наступ матеріалістичного заходу. Неподалік, в управлінні Вазірістан, пакістанські члени Талібану трощили телевізори, відео та інші західні штучки. Терористична організація бін Ладена з її мережею агентів на кількох континентах - одночасно симптом глобалізації та реакція на неї.
Дванадцять років тому місто Парачінар в управлінні Куррам було маленьким центром з ринком. Зараз це перенаселене місто з 300-ми тисячами мешканців, бетонною забудовою, регулярним відключенням електрики, нестачею води, переділом власності та бандитизмом, що живиться зброєю, яка контрабандою перевозиться назад з Афганістану. Я запитав політичного референта по Курраму, Масуда Урраму, чи змінилось щось з часів встановлення військового режиму. Він лише махнув рукою: "Який там в Ісламабаді уряд - демократичний чи військовий - немає жодного значення. Тут немає карного кодексу - діє лише племенний закон пуштунів".
Пуштунське населення Курраму розділено на шиітів та сунітів. В 1996 році бійка, що почалася між підлітками цих ворогуючих сект переросла в битву з застосуванням зброї, в якій загинуло 200 осіб і відбулися викрадення жінок та дітей. Представник напіввійськової організації зхарактеризував ці злочини як "достойні кам'яного віку". Під час конфлікту було забито всіх приїжджих в місцевому готелі.
Зараз в Парачінарі спокійно, але напруга не спадає. Напіввійськові боївки охороняють вулиці навколо сунітських ша шиітських мечетей, які розташовані майже поруч. На мінаретах видно сліди куль. Лише за кілька тижнів до мого приїзду під час заворушень в іншому управлінні на північно-західному кордоні було вбито сімнадцять осіб.
"Шиіти складають вісімдесят відсотків населення Курраму", - казав мені шиітський лідер Парачінару, Мухамед Анвар: "Проблеми виникають через афганських біженців, які підтримують сунітів". Натомість сунітський лідер Хаджи Асгар Дін вважає, що суніти складають 75 відсотків всього населення. Він сказав мені, що шиіти не продають землю сунітам: "Отже як ми можемо вважати їх своїми братами?" Очевидно одне - місто, затиснене між горами Сафед Ког, не має вже куди розростатись. Високий рівень народження дітей та приплив афганських біженців привели до збільшення кількості конфліктів в питаннях земельної власності. Зростання кількості населення послабило авторитет старейшин племен та утворило екстремістьки налаштовану молодь. Нестача води та електрики підсилює роздратування. До того ж система державних шкіл знаходиться в жалюгідному стані - часто відсутні вчителі, книжки і дах над головою. Більшість бідних людей не має грошей на приватні школи і тому відсилає дітей до сунітських чи шиітських медресе, де їх добре доглядають і викладаються догмати відповідної віри.
Всі , в кого я брав інтерв'ю були похмурими та неговіркими. Одного разу навколо мене зібрався натовп чоловіків, які відтіснили мене до задньої стіни аптеки і по черзі проклинали Америку та пояснювали, що таліби - гарні люди, бо відновили спокій в Афганістані і припинили свавілля моджахедів. Також мені пояснили, що в місцевих негараздах між шиітами та сунітами винна "рука Індії". Конспірологічні теорії отримують добрий грунт серед неписьменних людей, які покладаються на чутки. В Пакістані рівень письменності складає 33 відсотки. В племенних самоуправліннях він ще нижче. Що ж до рівня письменності серед жінок в Парачінарі, то кажуть що він дорівнює двум відсоткам, але напевно того не знає ніхто.
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 5: Карачі
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A><h3>5. Карачі.</h3>
Неспокійні стосунки між релігіями та племенами в Пакістані ускладнюються нестерпними умовами існування та войовничим націоналізмом. Найлегше це помітити в Карачі, південному місті на березі Аравійського моря. Нестабільне, роз'єднане місто без традицій, Карачі, на жаль, яскраво репрезентує загальну ситуацію в Пакістані. Лише чверть його 14-мільйонного населення походить з провінції Зінд, де знаходиться це місто. Більшість цих людей переїхали в Карачі в зв'язку з посухою в провінції. Решта населення прибула з найрізноманітніших частин країни. Принаймі чверть населення живе в так званих хачіабаадіс, "тимчасовому житлі", збудованому похапцем з шлакоблоків, металевого шиферу, плетеного тину, брезенту та картонних коробок. Дахи цих будинків притримуються наваленим зверху камінням або старими шинами. Райони хачібаадіс тагнуться на багато миль. Деякі з них існують вже кілька десятиріч. По вулицям ходять кози. Діти та дорослі пересівають купи сміття в пошуках чогось корисного. "Ситауація з постачаням води погіршується, ситуація з електрикою вже давно безнадійна" - сказав мені один з іноземних експертів: "Руйнується вся інфраструктура життя. Звичайно це не стосується багатих районів".
В більшості міст третього світу можна побачити різкий контраст між багатими та бідними. Але ніде я не бачив, щоби багаті та бідні жили настільки поруч і між ними б існувала така ворожнеча, як це можна спостерігати в Карачі. На одній з вулиць праворуч простягнулися похмурі курники хачібаадіс, а ліворуч виростає висока стіна, за якою ховаються розкішні вілли та ресторан "Кентакі фрайд чікен". Багаті вілли в Карачі мають вигляд посольств іноземних держав, з охоронцями біля брами, колючим дротом, залізними гратами ті неймовірної краси деревами і газонами за штукатуреними мурами цих фортець. Вілли, з своїми неодмінними тарілками супутникових антен, по якиим приймають CNN, MTV та інші міжнародні канали, символізують позитивний бік глобалізації, а хачібаадіс - так схожі на інші злиденні райони світу - її негативний бік.
На протязі тижня мого перебування в Карачі зграї молодих хуліганів підпалили сім авт, включно з автобусом, і побили вікна в МакДональдсі та Кентакі фрайд чікен. Інші сім авт було вкрадено. Стались вибухи біля поліцейського відділення та в центрі міста: один чоловік загинув, шістьох було поранено. Відбулось три нерозкритих вбивства. Так само як і в Балучістані чи на північно-західному кордоні причиною насильства вважаються етнічні, політичні та релігійні чинники. Але цьому нема недвозначного підтвердження. Коли бачиш в яких умовах люди живуть в Карачі, стає очевидним, що психологічно вони на межі. Не мою думку насправді порівняно невелика кількість насильства в місті є перемогою людського духу. Хуліганство молоді відбулось на десятий день після припинення постачання води в цьому районі міста. Багаті люди встановлюють приватні цистерни, водогін та електрогенератори.
З середини 1980-х років, коли в Карачі почала надходити зброя з арени афганської війни і розпочалися побутові конфлікти між пуштунами та двома поколіннями могаджирів, мусульманських біженців з Індії, було вбито більше 4-х і поранено більше 10-ти тисяч людей. В кінці 1980-х і на початку 1990-х років в Карачі на інших містах Зінду відбулись конфлікти між могаджирами та зіндцями. Впродовж десяти перших місяців 1998 року в Карачі сталось 629 вбивств, здійснених, згідно з повідомленнями місцевого часопису, "незалежними контрактними кілерами". Жодне з них не було розкритим. В 1990-х роках вийшла заборона на вжиток мобільних телефонів, в зв'язку з тим, що їми користувались міські боївки. Кореспонденти старанно передавали інформацію про всі випадки заворушень в Карачі, Балучістані, північно-західному кордоні. Ці репортажі лише зрідка потрапляли в американські засоби масової інформації.
Так само як ідея незалежного Пуштуністану мусується на кородні з Афганістаном, в південному Пакістані багато зіндців мріє про незалежний Зінд. Історія Зінду простягається на 6 тисяч років, і, хоча зіндці уявляють собою суміш арабів, персів та інших завойовників, їх культурна ідентичність надзвичайно висока. Але ідея стабільного зінду не витримує критики в умовах ворожнечі між сунітами та шиітами, яку я побачив в Карачі.
Я проїхав крізь райони неонових хмародерів, райони хачабаадіс, хисткі місти надо дорогами і підвів авто до будинку з охороною. Мене зустрів чоловік, що назвався "директором школи на пенсії" і "поміркованим шиітом". В колі своїх друзів він попросив мене не називати імен, "бо інакше вони нас вб'ють".
Генерал Мушараф, новий лідер Пакістану, "це серйозна, гуманна людина, але він з'явився запізно і вже не врятує країну" - пояснив лідер шиітів. "Коли матеріальний бік життя погіршуєтся, релігія отримує все більший вплив і тертя між нами та сунітами підсилюються". Він довго говорив м'яким спокійним голосом про загальну любов, повагу, честь та толерантність, пропонував чай та вишукані солодощі. Подарував мені кілька книжок, де викладється шиітський погляд на мусульманську історію, за який - за його словами - вбито багато його друзів. Він не сказав нічого образливого чи нетолерантного. Але було щось в самій цій цілковитій прейнятості проблемою шиітизму. Його догмат віри вступав в протиріччя з іншими догматами, а навколо лежала убога країна, де невігластво та конспірологія всюдисущі, а державна влада - занадто слабка.
Далі я відвідав сунітів. Через інший район хачібаадіс я проїхав до якогось заводу, де залишив авто і постукав в залізну браму. Всередині було розташовано комплекс шкіл, які охороняються озброєними людьми. Один з охоронців провів мене в кімнату, підлогу якої вкривав щойно почищений килим. На ньому сиділи по-турецьки люди спираючись на маленьки подушки. Всі вони мали бороду, шапочку та ідеально білу сорочку. Невисокі скляні столики для кави блищали чистотою. На фоні постійного бруду Карачі мій подив був цілком виправданим.
Понад дверима стояли відеокамери системи охорони. Я зняв взуття і мені принесли склянку пепсі з льодом. Потім мене запросили до іншої ідеально чистої кімнати з новеньким килимом. В далекому куті стояв невисокий скляний столик, а за ним - три монітора внутрішньої телевізійної системи, мікрофон, навушники, відео та комп'ютер. Невисокий пухкий чоловічок в шапочці та білому шальвар камізі зайшов до кімнати.
"Ви не проти, якщо я зараз прочитаю молитву?" - запитав він. Я почекав, поки він молився на колінах. По молитві він сів за столом, включив телевізійну систему, одягнув навушники і віддав кілька наказів викладачам в аудиторіях, що якраз вели лекції. Говорив по арабські та на урду і виглядав уважним та цілеспрямованим.
Муфтій Мухамед Наїм - ректор Джамія Бінорія, спілки ісламських медресе, що пов'язані з традицією вахабізму на деобандизму (В одній з цих академій вчився і Масур Азар, боївкар ув'язнений в Індії за пропаганду ісламського сепаратизму в Кашмірі та звільнений на вимогу терористів, що захопили літак минулого грудня). Муфтій Наїм виклав мені статистичні дані: Дажмія Бінорія має 2300 студентів віком від восьми до двадцяти років з тридцяти країн, включно з Сполученими Штатами. Академія розташована на території в дванадцять акрів, є також готель і супермаркет. Дівчата та хлопці живуть і харчуються окремо. "Дівчата приїжджають до нас з закордону в спідницях, але тут всі вони носять покривало" - сказав він холодно: "Ми поміняли їх погляд на життя". Він також пояснив, що іноземні студенти платять за освіту, але діти з місцевих хачібаадіс навчаються безкоштовно. Так, в них є веб-сайт. Впродовж розмови він відповідав на телефонні дзвінки та перевіряв, що відбувається на моніторах внутрішньої мережи.
"Що Ви викладаєте?" - запитав я.
"Іслам звичайно, не математику ж. Лише іслам." Муфтій Наїм закликав до кімнати кілька іноземних студентів. Один з них був американським хлопцем з Лос-Анжелесу. Він пояснив: "Ми вивчаємо лише ті науки - наприклад граматику, арабську лінгвістику, право - які допомагають зрозуміти іслам". Я питав в студентів, що вони збираються робити по закінченню навчання, коли повернуться додому. Всі відповідали: "Пропагувати іслам". Деякі студенти з Америки походять з муслуьманських родин, інші перейшли до ісламу з християнства. Але всі погоджуються з тим, що Америка є країною декадансу та матеріалізму, проти яких має силу лише слово пророка Мухамеда.
Найважливішим аспектом діяльності медресе є допомога бідним. Місцевий спостерігач розповів мені, що це єдина школа в Карачі, де дітей з хачібаадіс вчать, годують, захищають і навіть люблять. Муфтій Наїм сказав: "Держава наскрізь корумпована. Вчителі в урядових школах не мають потрібної кваліфікації. Вони попадають на ці посади завдяки своїм політичним зв'язкам. Саме ми, а не уряд, несемо освіту звичайним людям. І ми докладаємо всіх зусиль, аби підготувати людей, які зможуть пропагувати іслам".
Згідно з пакістанською комісією по правам людини, велика кількість державних шкіл в країні існують лише на папері. На мою думку, перше, що повинен би був зробити військовий режим, це примусити батьків з далеких районів посилати дітей, як хлопчиків так і дівчат, до шкіл і забезпечити добрі умови навчання. Але генерал Мушараф цим не займається. І Захід не підштовхує його в цьому напрямку. Натомість Захід вимагає повернення до тої самої парламентської системи, що призвела до банкрутства цілої країни та військового перевороту. Приймаючи до уваги, що регіон може стати ареною ядерного конфлікту, що військові бюджети країн розпухають все більше і що тут живе 45 відсотків неписьменних людей всього світу - на мій погляд в США не може бути більш приорітетної задачі, ніж примусити уряди країн побудувати добру систему початкової освіти. В іншому випадку за це візьмуться медресе. Найбільше в муфтії Наїмі лякало використання техніки інформаційного віку для пропаганди пан-ісламського абсолютизму.
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 6: Генерал Мушараф
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A><h3>6. Генерал Мушараф.</h3>
Пакістан ніколи не мав доброго уряду. Після закінчення катастрофічної війни з Індією в 1971 році, надії покладалися на нового демократичного лідера Зульфікара Алі Бхутто, багатого землевласника з Зінду. Але Бхутто виявився популістом, який наводив жах за допомогою секретної поліції і оточив себе справжніми психопатами. Бхутто переміг в виборах 1977 року лише завдяки фальсифікації результатів. В кількох місцях почалися силові демонстрації протесту і він оголосив військовий стан. Солдати вимушені були стріляти в людей на вулицях. Військове керівництво було незадоволеним і голова генерального штабу, Зія-уль-Гак, очолив переворот.
Саме Зія випустив на волю джина фундаменталізму. Поміркована людина сам по собі, він об'єднався з сунітськими радикалами, щоби отримати грунт для нового режиму. Після його смерті в авіакатастрофі 1988 року, причини якої розслідуються й досі, в країну повернулася демократія і на посаду прем'єр-міністра було обрано дочку Бхутто на ім'я Беназір. Беназір отримала освіту в Гарвардському університеті, але не мала жодного досвіду в політиці та практиці керівництва і взяла шлюб (що виявився за всіма описами вкрай невдалим) з Азіфом Алі Зардарі, який через деякий час став міністром інвестицій. Широкомасштабні розкрадання громадської власності з боку Зардарі призвели до падіння уряду його дружини. Після ще одних виборів до влади прийшов панджабський бізнесмен Наваз Шаріф. Разом зі своїм братом Шабазом він керував Пакістаном як своїм сімейним бізнесом. Приймаючи гігантські відкати та займаючись іншими махінаціями, Шабаз отримав репутацію ще більшого хабарника ніж весь уряд Беназір. Коли братів було переобрано на другий термін, вони накопичили неймовірну суму грошей. Існували побоювання, що всіх членів Національної Асамблеї вже куплено через регулярні хабарі і справа йде до утворення "віртуальної монархії" Шаріфа. Сьогодні уряди Бхутто і Шаріфа звинувачуються в незаконному вивезенні з країни 2-х міль'ярдів доларів. Загалом за весь час демократичного режиму з країни було вивезено контрабандою 30 міль'ярдів.
Під час безкровного перевороту минулого жовтня уряд Шаріфа було скасовано генералом Мушарафом. Захід сприйняв ці події як погіршення ситуації. Але рядові пакістанці розглядають прихід генерала до влади як рідку позитивну подію в своїй країні, де все міняється до гіршого. Місцева преса (принаймі зараз) почуває себе вільніше ніж в демократичні часи Шаріфа, який регулярно тиснув на журналістів. Мушараф не започаткував серйозного культу своєї особи. Він зробив більше висловлювань на тему дотримання прав людини, ніж члени всіх попередніх, демократичних, урядів. Мушараф спробував покласти край дикунській практиці "вбивств честі" та "законам про богохульство", хоча і треба зазначити, що в цьому питанні йому прийшлось відступити під тиском релігійних діячів. Працівник приватної організації "Азіатський Фонд", Меназ Акбар, каже, що "зараз Пакістан переживає найбільш ліберальні часи". Мушараф є шанувальником Мустафи Кемаля Ататюрка, засновника республіки Турція і його однодумець-реформатор. Він публічно тисне руку жінкам, а на одній з перших фотографій після перевороту він позував з своїми двома пуделями, не дивлячись на те, що собаки вважаються нечистими тваринами в традиційному мусульманстві. Але найголовніше, як сказав мені один пакістанський журналіст, те, що "Мушараф висловлює свої переконання і люди довіряють йому, в той час як Беназір не мала жодної довіри, хоч і була інтелектуалкою".
Візит президента Клінтона до Афганістану в березні не був успішним в плані впливу на місцеву громадськість. Клінтон не підтримував військового перевороту і тому відмовився потиснути руку Мушарафу під час публічних церемоній. Не далі як на другий день пакістанці побачили, як американський президент ручкається з диктатором Сірії Гафе-аль-Ассадам, про режим якого достеменно відомо, що він набагато жорстокіший від будь-якого з військових режимів в Пакістані, з самого початку існування країни.
На Заході Мушарафа розглядають як диктатора, що підтримує фундаменталістськіх терористів в Афганістані та Кашмірі і не квапиться відновити демократію. Правда не є такою простою. Мушараф, представник останніх залишків аристократичного офіцерства британської школи, опинився між двох сил. Захід вимагає припинення підтримки ісламських боївкарів. Генерали, що привели Мушарафа до влади, переважно стоять на позиціях ортодоксального ісламу і мають повну можливість провести ще один переворот, якщо Мушараф занадто сильно відійде від Талібану та мусульманських боївок в Кашмірі. Деякі аналітики в Ісламабаді навіть вважають, що в своєму прагненні реформувати Пакістан Мушараф проводить занадто різкі зміни в багатьох напрямках одночасно. Він не тільки пропагує права людини, вільну пресу та місцеве виборне самоврядування, але й почав наступати на п'яти племенним мафіям, пробує припинити контрабанду в Балучістані та на півнчно-західному кородні. Перестрілка в Куеті, з якої я почав цю статтю, показує, що Мушараф тисне на всі етнічні угрупування та політичні партії без винятку. Дуже важливо, що в цьому він не спирається на організації фундаменталістів, на відміну від Зія, який використовував Джама-і-Іслам ("Ісламське товариство"), що пропагує ідеї Маудуді. Тому Мушараф зіпсував стосунки з багатьма вплививими групами, які мають бажання і можливість організувати протидію. І тому, всупереч своїм ліберальним поглядам, Мушараф може оголосити військовий стан.
Навіть якщо реформи Мушарафа підуть успішно, залишається ще одне питання: армія уявлає фактично паралельну державу, з власними заводами, агробізнесом, шляхобудівельництвом, школами, готелями, тощо. Корупція в армії розповюджена не меньш як в цивільному секторі, але вона не може розслідуватись цивільним судочинством. Бувший міністр іноземних справ Пакістану, Танвір Ахмад Хан, сказав мені, що "єдиною надією може бути гібридна система, в якій армія візьме на себе відповідальність за боротьбу проти зубожіння населення та розвиток шкільної системи, і в обмін на це отримає політичну владу". Успіх такої гібридної системи, продовжував він "демократизує армію". З цим погоджується завідуючий кафедрою факультету оборони та стратегічних досліджень університету Куейд-Азам в Ісламабаді, Ріфат Гуссейн: "Я не виключаю запозичення конституції турецького типу, з утворенням ради національної безпеки і наданням армії конституційних привілеїв. Необхідно знайти шлях юридичної стабілізації відносин між армією та цивільним суспільством."
2001.09.24 | НеДохтор
Частина 7: Форт Атток
<A Href="http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm">http://www.theatlantic.com/issues/2000/09/kaplan.htm</A><h3>7. Форт Атток.</h3>
Політична ситуація в Пакістані пройшла кілька буремних кіл, в кожному з яких наступна влада ув'язнювала та карала попередню, лише для того, щоби через певний час бути самою покараною і ув'язненою. Показовою тут є історія Фаруха Адама Хана.
В 1973 році тридцятитрьохрічний майор Адам очолив заколот проти законного прем'єр-міністра Зульфікара Алі Бхутто. Заколот було розкрито через те що один з офіцерів не витримав напруження і доповів про все безпосередньо прем'єру. Адам провів п'ять років у в'язниці, з яких "тринадцять місяців, два дня та шість годин" пройшли в форті Атток, що знаходиться на річці Інд за п'ятдесят миль на захід від Ісламабаду. Форт побудовано моголами в 1581 році для оборони афганського кордону. Після виходу на волю Адам став адвокатом в рідному місті Пешавар, де я зустрічався з ним в 1987 році. Зараз він працює на посаді Головного прокурора в Національному Бюро Відповідальності уряду генерала Мушарафа. Я знову зустрів його в форті Атток, де тоді якраз притягався до відповідальності по обвинуваченню в корупції бувший прем'єр міністр Наваз Шаріф.
Після формальностей в одній з вибілених кімнат форту, де під стелею крутились вентилятори, літали мухи, а нещасний Шаріф просив покращати йому харчування, Адам показав мені камеру, де він читав "Федералістські статті" та книжку Джона Стюарта Мілла "Про свободу" в напівтемряві одиночки. "Ці книжки підтвердили моє переконання, що я був в повному праві організувати заколот", - сказав він мені: "Кожен інгредієнт, про який пишуть в цих книжках, є необхідним для побудови громадянського суспільства: освіта, моральні засади, відчуття національної спільноти. За що не візьмешся - в нас того нема. Подивіться на нашу історію. Вона виглядає як історія авторитаризму, але в нас так і не було особи, яка б пішла до кінця в побудові держави. Справа тут не в демократії, а в силі волі."
Ви можете не погоджуватись з цією інтерпретацією Мілла та авторів американської конституції. Прийміть лише до уваги, що навіть через п'ядесть три роки після заснування держави Пакістан лише один відсоток населення сплачує податки. Можливо це пояснить, чому таким великим є бажання отримати функціональну державу. Боюся втім, що мрії Адама неможливо реалізувати - ані під демократичним, ані під напів-авторитарним проводом, за який він агітує. Мушараф має більше поваги ніж будь-який лідер Пакістану за останні кілька десятиріч, але ця країна просто занадто злиденна, неосвічена, розділена занадто великою кількістю етнічних та релігійних протирічь, в ній є занадто сильним вплив пан-ісламізму і присутні занадто потужні племенні на мафійні структури, що можуть змагатись з армією. Можливо, як казав мені шиітський лідер в Карачі, Мушараф прийшов до влади запізно і нього нема в запасі тих дисятиріч, які Ататюрк витратив на розбудову сучасної Турції.
З мурів форту Атток коліру охри я дивився вниз на Інд - річку, що розділяє континент. Держави моголів, сікхів, британців, а тепер сучасний Пакістан мали різні кородни, але ріка незмінно пропонувала свою логіку, згідно з якою кочові пуштуни північно-західного кородону на одному березі відчували нехіть до осідлих пенджабців на іншому. З подумав, що саме на цій річці і починається Індія. За сорок п'ять хвилин автом на схід від Аттоку лежить місто Таксіла, де серед нестерпної спеки стоять руїни перської, грецької, буддистської та стародавньо-індійської цивілізацій і нагадують нам про історичні перетворення в ході яких одні культури зливаються з іншими або підкоряють їх. Якщо і існує якийсь загальний знаменник тутешньої історії, то він полягає в тому, що на Індію завжди нападали з північного заходу, з напрямку Афганістану та Середньої Азії і робили це мусульманські завойовники, як наприклад моголи, будівничі прекрасного Тадж Магала. І спостерігаючи неспокій всередині самого ісламу важко повірити, що регіон не зазнає нових перетворень, а Пакістан буде останнім словом історії в цьому неспокійному регіоні між долинами та горами.
В кінці моєї подорожі до Пакістану я якось сидів з групою колег-журналістів і ми розмовляли про те, чому Наваз Шаріф, в той час пем'єр-міністр країни, відмовився від пропозиції Сполучених Штатів виплатити кілька міль'ярдів доларів в обмін на відмову від випробувань ядерної зброї. Пакістанський знайомий сказав просто: "Індія провела випробування, отже ми повинні були зробити те саме. Хто був прем'єр-міністром і що запропонувала Америка не мало жодного значення. Ми завжди визначаємо себе через стосунки з Індією і це - наша трагедія".
Чим слабкішою стає в Пакістані держава, тим більше відчувається потреба в ядерній зброї для самоствердження. На перетині головних вулиць великих міст, як гімн ядерній потузі, стоять на постаментах фрагменти скелі, яку розірвав в пустелі Балучістану підземний вибух 1988 року. Не подумайте, що Пакістан може непомітно зникнути зі сторінок історії.
<i>Роберт Каплан працює кореспондентом часопису "Атлантик", є членом "Фонду нової Америки" і автором книги "На схід до татарів: подорожі по Балканам, Близькому Сходу та Кавказу", що виходить друком в листопаді.</i>