Відповіді

• 2002.05.29 | НеДохтор

  Від авторів

  <b>Присвячується світлій пам'яті учасника голодування,
  багаторічному Голові Секретаріату УСС
  КОСТЯНТИНУ ЛИГУНУ </b>
  
  Час - добрий лікар, але поганий косметолог, вважають французькі дотепники і напевно мають-таки рацію. З висоти прожитих років мало які події, а тим більше події історичні, залишаються незмінними в сприйнятті суспільства в цілому і людей зокрема. Час розкриває приховані мотиви вчинків і висловлювань, руйнує начебто усталені у суспільній свідомості міфи та уявлення. Так відбувається майже завжди, і новітня історія незалежної України запропонує неупередженому досліднику небагато шансів, щоб стверджувати протилежне. Та все ж - і це не може не тішити - є події, значення і пафос яких не вдалося здолати всемогутньому часу. Одна із таких подій - акція студентського протесту у жовтні 90-го року, 10-річний ювілей якої демократична громадськість відзначила нещодавно. Що ж спричинило те, що акція, практичні наслідки та результати якої навіть її найактивніші учасники та організатори сприймають тепер неоднозначно, все-таки залишилась чи не найяскравішим символом національного відродження та волі народу до здобуття державної незалежності? Очевидно, що для молодого українського покоління 90-х ця акція стала такою ж знаковою подією, як для європейської молоді барикади Парижа 68-го.
  
  "Будьте реалістами - вимагайте неможливого" - гасло тих часів залишилося правильним і для сотень молодих українців, які голодували на гранітних плитах тогочасної площі Жовтневої революції, і тисяч їхніх однодумців, що виходили на маніфестації протесту по всій Україні. Зараз видається, що то було перш за все не стільки протистояння політичних сил, скільки яскравий прояв одвічного прагнення молоді добитися негайних змін у суспільстві, змести віджилий лад, незважаючи ні на які перестороги та небезпеки. Такий підхід забезпечував протестуючим величезну моральну перевагу. Ентузіазм молоді, помножений на доволі чітку та продуману організацію акцій, дозволив проявити неабиякий політичний потенціал молодіжного руху, який змусив рахуватися з собою як тодішніх компартійних владоможців, так і діячів опозиції.
  
  Зрозуміло, що знайшлося чимало бажаючих скористатися плодами студентської перемоги. І здавна відомо, хто переважно користується плодами революційних перемог. Та незважаючи на все, що відбулося потім, спроби компартійного реваншу, роздроблення організованого молодіжного руху, вдалу мімікрію комуністичних лідерів щодо нових реалій і ще безліч великих і малих подій, студентська "революція на граніті" залишиться повчальним прикладом для нових поколінь. Прикладом того, що навіть для найбезжаліснішої тоталітарної системи приходить час, коли вона перетворюється на гнилу стіну. І тоді її цілком здатні здолати молоді люди, озброєні лише справедливою ідеєю, єдністю та бажанням перемогти. Варто тільки навчитися не розтрачати своїх перемог марно. Та це вже тема для іншої, довгої і непростої розмови...
  
  Для тих, хто цікавиться історією проведення студентської акції протесту 1990 року, без сумніву корисним буде ознайомитись із документами, що збереглися в архіві Української студентської спілки. Частина з них вже публікувалась у виданнях, присвячених подіям 1990 року. Тут ми робимо спробу більш детального і повного підбору документальних матеріалів, публікацій того часу, а також спогадів учасників та оцінок подій десятирічної давнини.
  
  <b><i>Ігор Островський,
  Сергій Черненко</i></b>

• 2002.05.29 | НеДохтор

  ПЕРЕДІСТОРІЯ

  ПЕРЕДІСТОРІЯ
  
  Ініціативний комітет зі створення Української студентської спілки розпочав свою діяльність у серпні 1989 року, під час походу козацькими місцями, організованого студентами Київського університету. Метою походу було залучення молоді до обговорення проблем створення студентської організації та опрацювання напрямків її діяльності, а також встановлення контактів між студентами різних міст і вузів.
  
  5 вересня 1989 року в КДУ відбулися збори ініціативного комітету. Учасники наради - Олександр Хмелевський, Михайло Свистович, Олесь Доній, В'ячеслав Піховшек, В'ячеслав Кириленко, Максим Кошманенко, Віктор Сокур, Оксана Суховій, Володимир Чемерис, Петро Шеревера. На кожні нові збори приходили нові зацікавлені. Незабаром до оргкомітету долучилися Анатолій Момрик, Едуард Шевельов, Богдан Яременко, Віктор Уколов, Юрій Карга, Віктор Кулішенко, Дмитро Мороз, Юрій Зубко, Олег Дякович.
  
  7 жовтня під час консультацій активістів Оргкомітету у Львові (В. Піховшек, О. Доній, О. Хмелевський, В. Кириленко, М. Кашманенко, Е. Шевельов) з представниками інших новоутворених студентських організацій і, в першу чергу, Львівського студентського братства, було досягнуто домовленості про якнайшвидше утворення всеукраїнської студентської організації.
  
  <b><i>Олесь Доній, Олег Синельников "Історія УСС мовою документів і фактів (1989-1999)” - К.:Смолоскип,1999. </i></b>
  
  
  
  
  Першою справжньою перевіркою організаційних можливостей щойно створених студентських організацій, зокрема УСС, стала акція студентського єднання у лютому 1990 року. Спершу запланована як страйк, вона надалі проводилася у різноманітних формах, залежно від рівня
  
  організованості та радикальності регіональних організацій. Страйки, мітинги та пікети проводилися у вузах Києва, Львова, Харкова, Чернівців, Дніпропетровська, Дніпродзержинська. Документи, зокрема відозви організаторів, свідчать, що студенти висували не лише економічні, а й політичні вимоги.
  
  Під час проведення акції виходив часопис студентського протесту - орган Київської організації УСС - "Українське студентство" (вийшло два числа газети). Головним редактором був Б. Яременко, випуском безпосередньо займалися О. Хмелевський та О. Бебик. Саме в цій газеті публікувалися вимоги студентів.
  
  
  <i>
  "БРАТТЯ-СТУДЕНТИ!
  
  Замисліться на хвилинку - хто ми? Чого ми варті? Попри слова і обіцянки за роки перебудови, ми залишаємося найменш матеріально забезпеченою та найбільш соціально незахищеною верствою населення.
  
  Ми живемо в злиднях гуртожитків на умовах феодально-пропускної системи, жебракуємо на мізерну копійчину, вивчаємо різні утопічні теорії замість підготовки за фахом.
  
  Чому про нас забули? Відповідь проста: через те, що спимо. Ми не вимагаємо. Ніхто й не квапиться вирішувати наші турботи. Чекати далі - значить не дочекатись ніяких зрушень. Тільки виступивши спільно, ми можемо відстояти свої права. Саме тому Українська студентська спілка закликає всіх студентів України незалежно від національності та віросповідання, соціального походження, приналежності до політичних партій та організацій до спільної акції: СТРАЙКУ 20 та 21 ЛЮТОГО.
  
  УСС розуміє всю відповідальність, що впаде на неї. Але зараз, напередодні виборів, ми, студенти, маємо єдину нагоду вголос заявити про себе, поставивши свої вимоги не тільки перед міністерствами, але й перед людьми, що незабаром складатимуть Верховну Раду України.
  
  Студенти! Створюйте осередки незалежної профспілки УСС та страйкоми. 20 лютого день нашого єднання!
  
  Шановні професори та викладачі! Всі, в кого є сумління, хто ставиться до учнів як до друзів та колег, хто хоче дихати демократичним повітрям, - підтримуйте наш
  страйк!
  
  Хай живе студентська єдність!
  
  Київська рада
  Української студентської спілки."
  
  
  
  "20-21 лютого в навчальних закладах України проходила акція студентської єдності, яку проводила Українська студентська спілка. Акція мала попереджувальний характер. Було вироблено акт вимог, який висловлював прагнення значної частини студентства України. Крім того, в навчальних закладах, крім загальних вимог, були додані вимоги, що відображали вимоги окремих вузів.
  
  Загальні вимоги акції:
  
  1. Скасувати обов'язкове вивчення марксистсько-ленінських дисциплін.
  
  2. Забезпечити всіх студентів стипендією не нижче прожиткового рівня.
  
  3. Скасувати всі види податків зі стипендії, заробітків студентів та студентських кооперативів.
  
  4. Забезпечити всіх студентів гуртожитками за потребою, шляхом прискорення будівництва, виселення зі студентських гуртожитків всіх осіб, що не належать до студентства.
  
  5. Прийняти демократичні статути навчальних закладів, що забезпечать студентам рівні з викладачами та співробітниками права у виборах ректорів, деканів, рад навчальних закладів, нададуть право вирішального голосу при розв’язанні студентських проблем.
  
  6. Забезпечити справжню добровільність навчання на військовій кафедрі та кафедрі цивільної оборони.
  
  7. Забезпечити автономію та екстериторіальність навчальних закладів, ліквідувати перші відділи (КДБ).
  
  8. Припинити переслідування студентів за політичними та релігійними мотивами. Заборонити будь-яке переслідування студентів за участь у політичних та громадських організаціях, страйках, демонстраціях та інших акціях протесту.
  
  9. Поліпшити умови життя студентів без докорінних змін в суспільстві неможливо. Тому ми домагаємось скасування 6-ї статті Конституції, припинення втручання
  КПРС в господарство, освіту, мистецтво, науку.
  
  10. Необхідною умовою щодо цього є реорганізація КПРС за територіальною, а не виробничою ознакою. В галузі освіти це означає скасування парткомів у навчальних
  закладах.
  
  11. Створити вузівські комітети об'єднаних молодіжних організацій, в які увійдуть як складові частини комітети комсомолу, Спілки незалежної української молоді, Української студентської спілки та інші".</i>
  
  
  
  
  Організатори акції неодноразово наголошували на попереджувальному характерові страйку, і владні структури були змушені піти на переговори із представниками УСС. У деяких вузах відмінили іспити з історії КПРС та наукового комунізму, була скорочена кількість годин на медичну підготовку. Однак не забарилась і негативна реакція. Акція завершувалася загальнокиївським студентським мітингом 21 лютого біля пам'ятника Т. Шевченку, де з промовами виступили представники страйкуючих студентів - В. Кириленко, О. Доній, В. Чемерис та інші.
  
  
  <i>
  "Одразу після мітингу "людьми в цивільному" було схоплено одного з організаторів студентських страйків Володимира Чемериса. Йому інкримінувалась організація несанкціонованих студентських мітингів. Того ж вечора його було засуджено до 15-ти діб ув'язнення. Протестуючи проти брутальних дій міліції, у в'язниці Чемерис оголосив голодування.
  
  22 лютого членами УСС на адресу прокурора м. Києва В. Шевченка було надіслано протест з вимогою звільнити Чемериса, в іншому разі УСС залишала за собою право на проведення акцій протесту."
  
  <b>"Українське студентство", №1.</b></i>
  
  
  
  Акція протесту проти арешту В. Чемериса відбулася 23 лютого 1990 року - студенти та активісти УСС організували пікет біля будинку Київради з жовто-блакитним прапором та плакатами. Конфлікт з владою завершився арештом активістів-студентів п'яти вузів Києва.
  
  
  <i>
  "ЗАЯВА УКРАЇНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ СПІЛКИ З ПРИВОДУ ОСТАННІХ АРЕШТІВ СТУДЕНТІВ
  
  Українська студентська спілка (УСС), незалежна профспілка студентів організувала пікетування Київської міськради 23.02., протестуючи проти арешту В. Чемериса, секретаря Київської крайової ради Руху, активіста УСС. В. Чемерис був засуджений на 15 діб арешту за участь у мітингу біля Київського університету під час студентського страйку 21-22 лютого. Пікетування почалось о 15.23. Активісти УСС тримали плакати з написами "Свободу Чемерису!" та один синьо-жовтий прапор. О 13.43 міліціонери та люди в цивільному почали грубо розганяти пікет, затримавши 17 чоловік, у тому числі 13 активістів УСС. Потім затримані були відвезені до Радянського та Жовтневого РВВС м. Києва і через чотири години доставлені в суд, де була розіграна судова комедія. Затримані не мали доступу до телефонів. Їм було відмовлено в допомозі адвоката, представників Руху та УСС. Офіційним представникам Руху та УСС було повідомлено міліцейською владою, що місцезнаходження затриманих невідоме, так що ніхто з представників Руху або УСС не міг бути присутнім на "суд і", який проходив без адвоката або хоча б свідків. Лише о 21.00 народний депутат В. Грищук зміг отримати повний список імен затриманих. Батьків затриманих міліцейська влада проінформувати не спромоглась.
  
  10 студентів були засуджені на 5, 10, 15 діб адміністративного арешту. Олесь Доній був тимчасово звільнений до рішення Центрвиборчкому про позбавлення його недоторканості. О. Доній - кандидат в депутати міськради. Інші були засуджені до штрафів або отримали попередження - 5 засуджених є довіреними особами кандидатів в депутати України і м. Києва. Довіреною особою також є і В. Чемерис. Жоден з них не буде звільнений до дня виборів, призначених на 04.03. 24 лютого заарештовані написали заяву на ім'я прокурора, в якій вимагають зустрічі зі своїми кандидатами, пресою, перегляду рішення суду і в разі невиконання своїх вимог оголошують про початок голодування з 15.00 26.02.
  
  Ми розглядатимемо ці акції влади УРСР як серйозний удар по демократичному процесу, як спробу вплинути на хід виборів шляхом арештів, як спробу зупинити незалежний студентський рух в Україні. Імена заарештованих студентів:
  
  П. Розенко, КПІ - 5 діб;
  О. Ганзенко, КІБІ - 10 діб;
  В. Кириленко, КДУ - 15 діб;
  В. Слободян, КДПІ - 15 діб;
  Р. Стратійчук, КДХІ - 10 діб;
  К. Горбачов, КІНГ - 10 діб;
  В. Рой, КДПІ - 5 діб;
  Ю. Зубко, КПІ - 15 діб;
  Ю. Краснощок, КІНГ - 15 діб;
  Д. Мороз, КПІ - 15 діб;
  
  Крім того, на 15 діб засуджений член Руху, кримськотатарський активіст Шакирянов, який теж опинився в пікеті. Українська студентська спілка висловлює найрішучіший протест з приводу арештів демократичного студентства, що почастішали останнім часом, і прохає демократичні сили СРСР і світу допомогти у справі звільнення студентів.
  
  За нашу і вашу свободу!"</i>
  
  
  Хвиля протестів від низки демократичних громадських організацій, повна підтримка киян другим з'їздом Конфедерації студентів України, що проходив у Львові 23-25 лютого 1990 року, доволі масові страйки студентства Західної України привели до того, що 6 березня 1990 року голова Київського міського суду Г. Бутенко офіційно повідомив про дострокове звільнення арештованих студентів, що було розцінено як перемогу студентської єдності і солідарності. Після цих акцій популярність та авторитет УСС значно зросли. Структура міцніла організаційно та ідейно.
  
  
  <i>"Варшава, 9 березня 1990 року.
  Незалежна Асоціація Студентів Варшавського Університету висловлює глибоку солідарність зі студентським страйком у Києві. Сподіваємося, що ви досягнете успіху. Пане прокуроре міста Києва! Ми дуже стурбовані звістками про арешти студентів у Києві. Посилаємо на Ваше ім'я це звернення зі словами обурення і скорботи з приводу порушення у Вашому місті основних прав людини. Сподіваємось, що арештовані незабаром будуть на свободі і жоден студент не буде переслідуватись за те, що бореться за основні права людини, які шанують в багатьох інших країнах світу.
  
  Від імені Незалежної Асоціації Студентів
  Варшавського Університету
  Секретар Університетської комісії НАС"
  
  <b>"Українське студентство", №1 </b></i>
  
  
  
  
  Структури УСС брали активну участь у виборах до Верховної Ради України, підтримуючи кандидатів від демократичного блоку. Черговою резонансною акцією стало проведене за ініціативою співголови Конфедерації студентів України В. Піховшека одноденне голодування на знак солідарності з боротьбою китайських студентів 13 травня 1990 року.
  
  
  
  <i>
  “БРАТТЯ-СТУДЕНТИ!
  
  Київська філія Української студентської спілки закликає вас підтримати ініціативу Гарвардського університету щодо проведення 13 травня Міжнародної акції студентського єднання.
  
  13 травня 1989 року китайські студенти розпочали в Пекіні на площі Тяньаньмень голодування, яке відбулось під гаслами рішучої демократизації китайського суспільства.
  
  Усім пам’ятне те криваве побоїще, яким закінчилася ця акція 4 червня. Десятки студентів стали безневинними жертвами "червоного терору".
  
  Нині китайський уряд, остерігаючись нових виступів студентів, фактично взяв у військово-міліційну облогу всі найбільші вузівські центри країни.
  
  Обов'язком усього прогресивного студентства є підтримка прав студентів Китаю та вияв солідарності з найбільш волелюбною і рішучою когортою китайського народу.
  
  Враховуючи це, Українська студентська спілка закликає всіх, кому не байдужа доля демократії, взяти участь у живому студентському ланцюгу, який протягнеться від площі Жовтневої революції до Замкової гори, знаменуючи собою солідарність із китайськими студентами та невмирущу пам'ять про наших братів-студентів, що загинули в бою під Крутами у 1918 році і поховані в Києві на Замковій горі. Ця акція набуває ще більшої ваги, якщо ми згадаємо про те, що і в нас вдома не все гаразд із забезпеченням прав людини. Зайвий доказ цьому - недавні арешти студентів (23-27 лютого).
  
  13 травня в багатьох містах нашої планети студенти виступлять з протестами проти тоталітарії, нехай не буде винятком і наш рідний Київ.
  
  Ми закликаємо всіх, хто підтримує акцію, в неділю 13 травня пов'язати голови на знак солідарності білими стрічками і довести, що українське студентство вірне ідеалам студентської взаємодопомоги.
  
  Голодування проводиться на площі Жовтневої революції з заходу сонця 12 травня до заходу сонця 13 травня. Живий ланцюг солідарності - з 14.00 до15.00 13 травня.
  
  Ганьба душителям Свободи! Хай живе студентська єдність!"
  
  "13 травня на площі Богдана Хмельницького, яку все частіше називають Софійським майданом, пройшла одноденна голодовка студентів КДУ та Варшавського університету, організована Українською студентською спілкою на знак солідарності з китайськими студентами. Минулорічні виступи китайських студентів, як відомо, завершились танковим маршем і пролитою кров'ю. Сподіваюсь, такого ніколи не станеться в Україні. Сподівання мої базуються не лише на чистій вірі, але й на коректному ставленні київської міліції до голодуючих студентів. "Наша міліція починає нас захищати", - перефразовую відомий вислів. Голодовка була нечисленною. Може, представники УСС в інших вузах не ризикнули взяти в ній участь, пам'ятаю чи про історії з довільним тлумаченням словосполучення "несанкціонований мітинг" керівництвом МВС взимку цього року, що призвело до численних арештів серед українських студентів у Києві. Того ж дня, 13 травня, як ми знаємо, міліція та міцні хлопці в цивільному провели масові арешти у Полтаві. Гадаю, з цією справою розбереться український парламент. Нам же лишається сподіватись, що надалі міліція буде поводитися по-київськи, а не по-полтавськи."
  
  <b>"Молода гвардія", травень 1990 р.</b></i>
  
  
  
  
  Після виборів стали помітними певні протиріччя між старшими політичними силами та представниками молодіжного руху. Потрапивши, так би мовити, в сферу великої політики, частина депутатів, обраних від демократичного табору, піддалася конформістським настроям і почасти втратила той радикалізм, що, на думку їхніх молодших товаришів, був конче необхідним для швидкого і рішучого проведення політичних і економічних реформ. Активна роль, яку відіграло студентство в "оксамитових" революціях у Східній Європі, очевидно, служила прикладом і стимулювала до дії.
  
  
  
  
  <i> "ЗВЕРНЕННЯ УСС КПІ ДО РЕКТОРАТУ
  
  Під час демократизації суспільства ми переосмислюємо роль деяких осіб в історії України. Однією з найсуперечливіших постатей є Володимир Ульянов (Ленін).
  
  Ми, студенти КПІ, члени Української Студентської Спілки, вважаємо несправедливим використання за ідеал представника однієї - комуністичної теорії в умовах широкого розмаїття політичних течій. Ми також глибоко впевнені, що наш вуз повинен бути повністю деполітизованим. Окрім того, враховуючи те, що В. Ульянов (Ленін) не мав ніякого відношення до КПІ, ми вважаємо доцільним усунення всіх бюстів та пам'ятних дощок вождя Комуністичної партії з навчальних корпусів нашого інституту до початку нового навчального року, тобто до першого вересня 1990 року.
  
  Разом з тим, ми пропонуємо виключити з назви КПІ слова "імені 50-річчя Жовтневої революції", бо ця подія не принесла щастя українському народові, а роки 50-річчя Жовтневої революції "ознаменувалися" початком нового застою та прийняттям облудних планів побудови комунізму. Голова УСС КПІ (Кулішенко В.) Секретар УСС КПІ (Розенко П.)" </i>
  
  Звернення прийняте на зборах УСС КПІ під час святкування
  500-річчя Запорізької Січі біля пам'ятника кошовому отаману Івану Сірку.
  
  5.08.90 р.
  
  
  
  
  Саме там, в Запоріжжі, в серпні 1990 року, під час святкування 500-річчя українського козацтва студентські активісти вперше оприлюднили ідею проведення політичного голодування у Києві. При цьому лідери УСС не розраховували на допомогу націонал-демократів та демократичної частини Верховної Ради. Остаточного плану дій з підготовки та проведення акції було досягнуто у столиці Литви - Вільнюсі, де в ході зустрічі опозиційних молодіжних і студентських організацій СРСР відбулися переговори між керівниками УСС (О. Доній, Ю. Зубко) та Львівським студентським братством (О. Кузан, Т. Давидяк). Братство за чисельністю та організацією було реально сильніше і лише узгоджені та скоординовані дії могли привести до бажаного результату. Початок акції було намічено на 1 жовтня 1990 року. Дата обиралась не випадково. 11 вересня 1990 року Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення про заборону проведення масових заходів у радіусі 1 кілометра від парламенту. У відповідь на це Народна рада закликала громадськість прийти до стін Верховної Ради першого жовтня і продемонструвати цим свою підтримку. На цю ж дату був призначений Всеукраїнський попереджувальний одноденний політичний страйк. Таким чином, студентську акцію планувалось почати в обстановці загального політичного піднесення. Напередодні голодування Київська організація УСС розповсюдила свою листівку:
  
  <i>
  "ШАНОВНІ КОЛЕГИ, БРАТОВЕ!
  
  Економічна і політична криза в країні поглиблюється. Інфляція, дефіцит, нестача елементарних побутових речей - ось наслідки свавілля можновладних міністерств. Існуюча Верховна Рада України неспроможна вирішувати болючі питання сьогодення. Політичною ситуацією і досі керує ненажерливий монстр - комуністична партія. Володіючи награбованими мільярдами, КПРС своїми кривавими руками тримає реальну владу.
  
  Молодь у всі часи була авангардом громадських рухів, каталізатором суспільства. Студентство було в перших лавах виступів проти тоталітаризму в Чехословаччині та Болгарії, Румунії та Польщі. Виборена ними свобода сяє і для нас. Не личить відсиджуватися у закутках і байдуже спостерігати за несміливими потугами ще незрілої демократії.
  
  Саме тому ми готуємося до широкомасштабних акцій громадянської непокори у жовтні 1990 року і висуваємо такі вимоги. 1. Достроково припинити повноваження Верховної Ради України та призначити нові вибори на багатопартійних засадах восени 1991 року. 2. Прийняти закон про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ. 3. Не допустити підписання союзного договору. Ми закликаємо студентів, молодь, усіх, кому не байдуже майбутнє України, підтримати нас. Готуйтеся до жовтневих акцій громадянської непокори, створюйте осередки Української студентської спілки.
  
  З нами Бог.
  
  Київська рада УСС"</i>
  
  
  
  
  На спільному засіданні УСС та СБ було визначено організаційну структуру керівництва. Представницьким органом мала стати Рада голодуючих на чолі з трьома співголовами. Ними обрано М. Іващишина (голову Львівського студентського братства), О. Донія (голову Київської організації УСС) та О. Баркова (голову УСС м. Дніпродзержинська). Комендантом наметового містечка голодуючих був призначений Т. Корпало (студент IV-го курсу КДУ).

• 2002.05.30 | НеДохтор

  ХРОНІКА ПОДІЙ (див. окремі дописи по днях) (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.05.30 | НеДохтор

    2 жовтня (вівторок)

    2 ЖОВТНЯ (ВІВТОРОК)
    
    2 жовтня 1990 року о десятій годині ранку чотири десятки активістів УСС та Студентського братства поодинці і групами зібрались на площі Жовтневої революції, розстелили на гранітних плитах матраци та спальники і оголосили про початок голодування. Трохи згодом з'явилися плакати з вимогами студентів та політичними гаслами. До вимог УСС додаються пункти, пропоновані радикальніше налаштованими львів’янами зі Студентського Братства: прийняття рішення про військову службу громадян України виключно в межах республіки та відставку прем'єр-міністра В. Масола.
    
    Звернення голодуючих студентів:
    
    <b>"МОЛОДЬ УКРАЇНИ!
    Ми, ваші ровесники, студенти вузів України, 2 жовтня розпочали голодування на майдані Незалежності (площа Жовтневої революції) у місті Києві. Ми вимагаємо від Верховної Ради України:
    
    - відставки голови Ради Міністрів України Масола;
    - проведення нових виборів на багатопартійній основі до Верховної Ради УРСР не пізніше весни 1991 року;
    - прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ на території України;
    - відмови від підписання союзного договору;
    - повернення на територію республіки солдатів, які проходять службу за межами України, а також забезпе- чення проходження військової служби на території республ іки цьогорічного та наступних призовів.
    
    Друзі! Настав час вибору: або ми доб'ємось незалежно ї демократичної України, або так і залишимось колонією імперії, духовно бідним, зденаціоналізованим народом.
    Щоб пізніше ми не згадували слова Кобзаря: "А ми дивились, та мовчали, та мовчки чухали чуби, німії, подлії раби".
    Тож закликаємо всіх підтримати нашу акцію. Доля нашої Батьківщини залежить від усіх нас. Нехай допоможе нам Бог!”
    </b>
    
    
    
    <i>
    “Андрій Винничук, голова Студентського братства Львівського
    університету:
    
    Незважаючи на те, що це крайній захід, для нас він
    єдина можливість висловити протест.”</i>
    
    <b><i>"Молода Галичина", 2 жовтня 1990р.</i></b>
    
    
    
    
    Маркіян Іващишин:
    <i>"Студенти були свідомі того, що роблять, безперечно, було трохи страшно. На 90 відсотків були переконані, що першого ж дня наметове містечко розженуть, студентів заарештують. Георгій Гонгадзе на той час був членом організації і перебував з нами. Він мав завдання: у тому випадку, якщо студентський страйк розженуть, піднімати акції протесту на Кавказі - у Грузії, Вірменії, Азербайджані.
    Репресії проти київських, львівських студентів мали стати
    поштовхом до того, аби піднялися студенти по всьому Радянському
    Союзі".
    
    <b>"Молода Галичина", 10 жовтня 2000 р.</b></i>
    
    
    
    Піти на відкритий конфлікт з голодуючими правоохоронні органи так і не зважились, стримувані, очевидно, відсутністю політичного рішення керівництва республіки…
    Тим часом, рівно о 20-ій годині студенти швидко і злагоджено, за якихось кілька хвилин розгорнули наметове містечко. Інформація про акцію швидко поширилась. Одразу ж зібралась на засідання президія Київради на чолі з виконуючим тоді обов'язки голови Олександром Мосіюком, що представляв демократичний блок. Результатом цього засідання стало прийняте о 24 годині рішення, яким надававcя
    дозвіл на проведення масових заходів у центрі міста.
    
    <b>
    РІШЕННЯ
    президії Київської міської Ради народних депутатів
    № 42 від 2.10.90:
    
    "…Засуджуючи провокаційні насильницькі дії щодо працівників міліції, які мали місце в зв'язку з початком роботи другої сесії Верховної Ради УРСР, та враховуючи напружену та нестабільну обстановку, що склалася в місті, і можливі її негативні наслідки, Президія Київської міської ради народних депутатів вирішила:
    
    1. Дозволити під час роботи другої сесії Верховної Ради УРСР проведення в центральній частині міста заходів, що не заважають рухові транспорту, на площах:
    Жовтневої революції (з боку консерваторії);
    біля Республіканського стадіону;
    біля стадіону "Динамо";
    біля Палацу спорту.
    
    2. Схвалити текст звернення до Верховної Ради УРСР
    (додається).
    
    3. Управлінню внутрішніх справ м. Києва (т. Недригайло В.М.) посилити охорону громадського порядку в місті під час проведення масових заходів."
    </b>
    
    <i>
    "Президія Київради приступила до розгляду питання про
    дозвіл на акцію голодування. Тоді виконував обов'язки голови
    представник демократичного блоку Олександр Мосіюк. Студент
    ів підтримували й інші депутати, включаючи Олександра
    Омельченка, Олександра Кулика, Петра Світличного…"
    
    <b>"Столиця", 7 жовтня 2000р.</b></i>
    
    
    
    
    
    <i>"Київська міська рада вперше була вибрана на демократичній основі. Вона була розділена на 2 табори: один - комуністичний (більшість), а другий – демократичний (меншість). Демократичний табір складали вихідці з наукових
    установ, шкіл, заводів та ін. Цікаво, що меншість своєю активною громадською позицією суттєво сприяла ухваленню тогочасною Київрадою багатьох рішень, які
    сприяли розгорненню демократизації в столиці. У свою чергу, активність голодуючих студентів вплинула на позицію Київради стосовно усіх тодішніх демократичних процесів.
    
    Рішення президії Київської міської ради про надання дозволу на проведення голодування на теперішньому майдані Незалежності приймалося складно. Втім, як і інші тогочасні переломні рішення. Та в цілому депутати усвідомлювали, що якщо це рішення не буде прийняте, то політична ситуація в країні може тільки загостритись. Бо подальшийрозвиток подій міг призвести до якихось кривавих
    сутичок. І тому можна навіть сказати, що прийнявши це рішення, президія Київради ліквідувала можливі гострі кути. А вже відповідно до даного рішення Київрада доручила міськвиконкому внести певні зміни у маршрутах та графіках громадського транспорту в центрі столиці. Таким чином, київська міська рада фактично стала на захист голодую чих студентів та їхніх вимог."
    
    <b>(Зі спогадів Петра Світличного,
    депутата Київради з 1990 року)</b></i>

  • 2002.05.30 | НеДохтор

    3 жовтня (середа)

    3 ЖОВТНЯ (СЕРЕДА)
    
    Дозвіл на проведення акції до певної міри легітимізував становище протестуючих. 3 жовтня на майдані стояло вже 49 наметів, а в голодуванні брали участь 137 осіб з
    різних міст України. За голодуючими встановлюється постійний медичний контроль, зокрема, щоденно брався аналіз крові на цукор, що з одного боку демонструвало
    турботу про людей, а з іншого, давало змогу властям контролювати, чи справді студенти голодують. До речі, підловити голодуючих так і не вдалося…
    
    
    <i>
    "Силами колективу міської клінічної лікарні №14 (головний лікар К. С. Паламарчук) було встановлено постійний нагляд за станом здоров'я голодуючих. У їх обстеженні також взяли участь співробітники кафедри госпітальної терапії №1 нашого інституту. Завідувачка кафедри К. М. Амосова, доценти Т. Г. Лемзякова, О. І. Івашківський разом з лікарями щодня надавали максимальну медичну допомогу голодую
    чим…"
    
    <b>Є. Гончарук,
    ректор Київського медичного інституту, академік АМН СРСР”
    
    "Радянська Україна", 21 жовтня 1990 р.</b></i>
    
    
    
    Безпрецедентною була реакція переважної більшості киян. Вони несли студентам теплий одяг, ковдри, окріп.
    Пропонували й харчі, але голодуючі чемно відмовлялися. Натомість були відмічені спроби провокацій на зразок підкидання під намети продуктів, але чіткі дії охорони нейтралізували їх.
    
    
    <i>
    "…Розкладачки, матраци, гори теплих речей. Море квітів. Якась бабуся, вибравши собі найхудорлявішого хлопчика, наполягає на подарунку: "Візьми светрик, теплий. А то замерзнеш уночі.” Сюди приходять тисячі киян…"
    
    <b>"Московские новости", № 43, 1990 р.</b></i>
    
    
    
    Зранку до табору завітали представники ВР УРСР, Укрпрофради, Міністерства вищої та середньої освіти.
    Серед інших - І. Юхновський, народний депутат УРСР, голова
    комісії з питань народної освіти та науки. Студенти виклали свої вимоги.
    
    
    
    Маркіян Іващишин:
    
    <i>"Вважаємо, що наші вимоги справедливі і реальні длявиконання."
    
    <b>"Молода гвардія", 4 жовтня 1990 р.</b></i>
    
    
    
    
    Того ж дня до голодуючих приєдналась народна артистка України Неоніла Крюкова:
    
    <i>"…якщо ми самі не будемо господарями, самі себе не захистимо, ніхто нам не допоможе. Тому моя перша вимога, з якою я приєднуюсь до студентів, - повний суверенітет України…
    …можливо я не збільшу ряди студентів ще однією одиницею, а радше своїм авторитетом, який набула за роки моєї боротьби, починаючи з першого кроку на сцені. Тому мені не соромно сидіти тут із ними…"
    
    <b>"Молодь України", 7 жовтня 1990 р.</b></i>
    
    
    
    Олесь Доній:
    
    <i>"…зараз бачимо, хоч у Верховній Раді і є опозиція - Народна рада, та усі вони особистості, у всіх є свої власні погляди, зокрема і на нашу програму. Наша акція суттєво відрізняється від попередніх акцій Руху та страйкомів своїми вимогами. Одна з них - нові вибори навесні 1991 року у Верховну Раду України. І ми є свідками, що навіть не всім представникам Народної ради ця вимога подобається".
    
    <b>"Молода Галичина", 13 жовтня 1990 р.</b></i>

  • 2002.05.30 | НеДохтор

    4 жовтня (четвер)

    4 ЖОВТНЯ (ЧЕТВЕР)
    
    
    До акції приєднувалися все нові учасники. Голодує 151 особа з 20-ти міст України, ще 131 - допомагають, обслуговуючи потреби містечка (охорона, медики, пресгрупа).
    Серед голодуючих присутні три дівчини.
    
    <i>
    "Ніколи в цьому світі не спиним ненависті ненавистю,
    Не знищимо їх ворожнечу,
    Не вбивши у собі свою…
    
    Ці рядки з вірша депутата Львівської міськради Юрія Волощака, одного з голодуючих таборян, мені видаються втіленням духу маленького полотняного містечка, що на
    очах здивованих киян з'явилося на холодному граніті центральної площі міста.
    І студентський наметовий табір, і пам'ятник вождю мають свою охорону. Студентська вирізняється чорними пов'язками на головах. Проте вона, на відміну від сусідньої
    на пам'ятнику, цілком беззбройна. І це - теж символ. Її призначення - стежити, щоб не порушувалися кордони з натягнутої навколо табору линви. А на випадок провокації чи нападу загону міліції особливого призначення (і така можливість передбачалася), взявшись за руки, стримувати нападників, скільки буде змоги. Але ніхто досі не вчинив подібних дій. Навпаки, за словами таборян, більшість міліціонерів ставляться до них доброзичливо. (…)
    
    Серед десятків молодих хлопців та дівчат представники Львова, Києва, Стрия, Сум, Дніпропетровська…
    
    Усвідомлення власної причетності до долі України і нашого народу привело їх сюди. І хіба можна вважати простим зухвальством карбонаріїв або збігом обставин, що перелік політичних вимог представників Спілки студентів України майже повністю збігається зі списком, складеним страйкомами?
    
    Тут - вимога відставки Голови уряду України, перевиборів Верховної Ради України, відмова від кабали нового союзного договору, націоналізація майна КПУ та
    ЛКСМУ, повернення всіх, хто проходить військову службу за межами України, на Батьківщину.
    
    Разом з утворенням табору, з ранку 2 жовтня багато студентів оголосили голодовку. На вчорашній вечір – 138 чоловік. Голодування триватиме до того часу, поки уряд прийме рішення про задоволення вимог або коли виснаження досягне межі, за якою стоятиме невідкладна медична допомога. При теперішній холоднечі це - зо два тижні. Аякщо взяти до уваги, що голодування розпочинали без необхідної медичної підготовки, то напевне, й менше.
    
    Хлопці й дівчата, які кинули своє здоров'я на граніт, сповнені тієї неквапливої, непоказної рішучості, яка виказує тверді переконання. І вони відчувають постійну підтримку киян: жителі столиці передають таборянам теплі речі, дарують квіти.
    Вже по той бік линви я кинув останній погляд на білі пов'язки голодуючих, на півсотні скупчених на маленькому п'ятачку палаток і подумав, що ніякий граніт - ні музейний, ні фортечний - не встоїть проти переконаності цього полотняного
    містечка."
    
    <b>"Вечірній Київ", 4 жовтня 1990 р.</b></i>
    
    
    <i>
    "Я була свідком, як хтось із перехожих, розчулившись,
    передав торбинку трикопієчних булочок, але її тут же виставили
    за межі табору…"
    
    <b>"Молодь України", 4 жовтня 1990 р.</b></i>
    
    
    
    Маркіян Іващишин:
    
    <i>"Тоді керував міліцією такий Недригайло. Він викликав мене до себе, аби узгодити якусь формальність. Ми вирішили її з чиновниками, потім він їх випровадив і закрив двері на ключ, щоб я це побачив, витягнув телефонні шнури, опустив фіранки на вікнах, витягнув з-під столу тістечко і сказав: "Їж, ніхто не бачить". Такий функціонер, але йому було шкода мене... ".
    
    <b>"Поступ", 5-11 жовтня 2000 р.</b></i>

  • 2002.06.03 | НеДохтор

    (решту тексту буде додано згодом) (-)