07/23/2003 | Майдан

Кость Бондаренко, Львівска газета , 17.07.2003, 15:24

Ми звикли у побуті користуватися термінами "олігарх", "клан", "сім’я", говорячи про сучасну українську економіку чи політику. А між тим ситуація в кланово-олігархічному середовищі поступово змінюється, відбуваються різноманітні мутації. У 1999 році, під час виборів президента, в Україні були одні дійові особи. Минув час, і вже ніхто всерйоз не говорить про впливовість Олександра Волкова чи Ігоря Бакая. Натомість прийшли інші люди. Останнім часом ситуація в цій площині стала більш складною й заплутаною. Збільшилася кількість гравців. Створено нові правила гри. З’явилися нові інтереси.

Отже, як виглядає нині поле політичних та бізнесових ігор в Україні?

Донецька група

Попри усталену думку про нібито монолітність "Донецької групи", насправді це – конгломерат різних груп та різних інтересів, які врівноважуються одним-єдиним чинником – необхідністю створення колективної системи безпеки. Тому варто говорити не про одну структуровану "Донецьку групу", а про кілька груп, що можуть конкурувати і навіть ворогувати на регіональному рівні, але достатньо єдиних у своїх діях на зовнішньому напрямку. На думку "Інвест-газети", "якщо бізнес у Донецькій області в кожної ФПГ свій, то у політиці донеччани звикли триматися разом".

Нині під контролем вихідців із донецького регіону перебувають посади прем’єр-міністра України (В.Янукович), першого віце-прем’єра та міністра фінансів (М.Азаров), віце-прем’єра з питань ПЕК (В.Гайдук), першого віце-спікера парламенту (Г.Васильєв), першого помічника президента і голови наглядової ради "Укртелекому" (С.Льовочкін), керівника Державного управління виконання покарань (В.Льовочкін), першого заступника голови НАК "Нафтогаз України" (О.Шелудченко), голови Фонду держмайна України (М.Чечетов), голови наглядової ради "Ощадбанку" (Е.Прутник).

У парламенті донецька група представлена двома фракціями – "Регіони України" (керівник – Раїса Богатирьова) та "Європейський вибір" (керівник – Володимир Пєхота). Загалом дві фракції мають представництво в парламенті на рівні 63 народних депутатів.

Серед донецьких груп варто виділити:

1. "Старшу донецьку групу"
Представники старшого покоління донецьких політиків і бізнесменів нині втратили свої впливи на ситуацію в регіоні. Ставлення до них з боку молодших колег визначається звичайною повагою та даниною традиціям. Старше покоління – це покоління піонерів бізнесу. Вони були законодавцями моди на початку 90-х. Вони у 1993-му році здійснили перший похід на Київ у прагненні здобути владу – і здобули її (тоді було усунено від влади прем’єр-міністра Леоніда Кучму, виконуючим обов’язки прем’єра став Юхим Зв’ягільський, а першим віце-прем’єром – Валентин Ландик). Згодом Леонід Кучма завдав низку серйозних ударів по Донецьку. Зв’ягільський опинився в Ізраїлі, а бізнес донецької групи було суттєво підірвано.

Старша донецька група репрезентована насамперед іменами народних депутатів Юхима Зв’ягільського, Валентина Ландика, Володимира Бойка, Володимира Щербаня (хоча останній стоїть дещо осторонь самої групи; самі донеччани про Щербаня відгукуються без належної пошани. Доводилося чути таку думку: "В нас бізнес розвивається "по понятіях", а Щербані (Володимир та покійний нині Євген) були "бєспрєдєльщиками").

Під контролем старшої донецької групи все ще перебувають завод "Норд", агрофірма "Шахтар", Шахта ім. Засядька, частково – Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча.

До "групи ветеранів" належать також народні депутати Георгій Скудар та Микола Янковський. Скудар очолює Новокраматорський машинобудівний завод, Янковський – найбільший в Україні хімічний концерн "Стирол".

Особливу увагу привертає директор ММК Володимир Бойко. Один із реліктів епохи "червоних директорів", соратник легендарного Олександра Булянди, який у 1993 році був одним із кандидатів на пост прем’єр-міністра і конкурентом Леоніда Кучми. Володимир Бойко тривалий час очолює Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. Він зумів добитися від Верховної Ради прийняття закону про продаж трудовому колективу підприємства контрольного пакета акцій. Згодом Бойко відстояв підприємство від спроб конкурентів порушити справу про банкрутство заводу. До структури ММК включені Донецький хіміко-металургійний комбінат, а сам Бойко веде боротьбу за Долинське родовище цирконієвих руд – одне з найбільших у світі. В управління ММК було також передано Маріупольський аеропорт та Комсомольське рудоуправління.

Ланкою, яка поєднує старшу й молодшу генерації донеччан, є колишній мер Донецька, а нині – народний депутат Володимир Рибак. Рибак має впливи на міський середній бізнес у Донецьку, а також має певний контроль над Першим українським міжнародним банком (не так давно виходець із банку, Ігор Юшко, став новим фаворитом Леоніда Кучми, через якого Кучма піддав критиці кадрову політику першого віце-прем’єра Миколи Азарова, адже саме через Азарова Юшко позбувся посади міністра фінансів).

2. Бізнес-середовище Рината Ахметова

37-річний президент футбольного клубу "Шахтар" Ринат Ахметов, за оцінкою окремих зарубіжних видань, є найбагатшою людиною в Україні. Його капітали обчислюють мільярдами доларів. Нещодавно медіа оприлюднили інформацію – схеми, за якими працює пан Ахметов, і про підприємства, які перебувають під його повним або частковим контролем.

Отже, Ринат Ахметов є акціонером "Донгорбанку" та власником понад 60% акцій фірми "Люкс". Також Ахметову належать 90% акцій компанії "Сістем Кепітал Менеджмент". За посередництвом СКМ Ахметов володіє 98% ТРК "Україна", 24% акцій Краматорського машинобудівного заводу ім. Куйбишева, 24% Керченського металургійного комбінату, 27% Дружківського рудоуправління, 52% торгового дому "Азовсталь", 17% страхової компанії "Аско", 99% акцій ФК "Шахтар", 99% акцій готелю "Донбас-Палас". Йому належать 98% акцій пивзаводу "Сармат".

Через "Сармат" він володіє 50% акцій фірми "Полтавпиво", 93% акцій Пиво-безалкогольного комбінату "Крим", 90% Луганського пивоварного заводу, 51% Пиво-безалкогольного комбінату "Дніпро", 70% Київського пивзаводу №1. Триває процес поглинання "Сарматом" структур київської "Оболоні". Окрім того, Ахметову належать 60% фірми "Гефест" і 51% акцій оператора стільникового зв’язку DCC.

Близькою до Ахметова є група "АРС". У Донецьку популярна легенда, згідно з якою абревіатура "АРС" розшифровується як "Алік, Ринат, Самсон". Достовірність цієї інформації перевірити важко. Однак достеменно відомо, що "Самсона" (Якова Богданова) було вбито у квітні 1995 року. У жовтні 1995 році вибухом на стадіоні відправили на той світ "Аліка Грека" – президента ФК "Шахтар" Ахата Брагіна. Ринат Ахметов ніколи не демонстрував своєї приналежності до групи "АРС", однак у нього склалися приятельські стосунки з генеральним директором "АРСу" Ігорем Гуменюком. Фахівці справедливо зараховують "АРС" до групи Ахметова.

Сьогодні "АРС" контролює ДХК "Краснодонвугілля", ДХК "Добропіллявугілля", шахту "Комсомолець Донбасу", ДХК "Макіївкавугілля", ДХК "Красноармійськвугілля", шахту "Південнодонбаська №1", шахту "Південнодонбаська №3", 40% акцій ВАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Добропільська", 36% акцій ВАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Жовтнева", 50% ВАТ "Запоріжкокс", 50% "Донецького коксохімічного заводу ім. Кірова", 50% ВАТ "Авдіївський коксохімічний завод", 25% акцій ВАТ "Харківський коксовий завод", ЗАТ "Коксан", ВАТ "Горлівський коксохімічний завод", ТВК "Укрвуглемаш" (заступником директора якого свого часу працював лідер КПУ Петро Симоненко), 20% ВАТ "Краснолуцький машинобудівний завод", 25% ВАТ "Донецький енергозавод", ВАТ "Дружківський машинобудівний завод", 25% акцій ВАТ "Нікопольський хлібокомбінат", 50% ЗАТ "ВЕСКО", готельно-розважальний центр "Вікторія". Окрім того, "АРС" володіє Каменським і Шахтинським машинобудівними заводами на території Російської Федерації.

Оглядачі вважають, що Ринат Ахметов має певний вплив на компанію "Данко", яка володіє, зокрема, Єнакіївським металургійним заводом.

Його близьким приятелем є голова Донецької облради Борис Колесников, під контролем якого перебувають кондитерська фірма "Київ-Конті" й Артемівський завод шампанських вин.

У володінні групи Рината Ахметова перебувають ТРК "Україна", газети "Салон Дона и Баса", "Вечерний Донецк", видавничий дім "Сегодня" з однойменною газетою, а також київська редакція "Радіо Люкс".

Сайт "Террикон" порівняв Рината Ахметова зі спікером парламенту. Інтернет-сайт "Украина.ru" писав: "Рината Леонідовича можна дійсно порівняти зі спікером у парламентській, а не президентській республіці. Тобто фактично з першою людиною в державі, від якої залежить майже все (у тому числі й прем’єр, якого обирає та знімає парламентська більшість).

3. Концерн "Енерго"

Концерн "Енерго" стоїть дещо окремо від основних політичних розкладів у донецькому середовищі. Створений 1992 року за ініціативою колишнього директора шахти "Жданівська" пана Нусенкіса, концерн почав активно просуватися на ринок коксу та металу. У 1994 році концерн очолив Володимир Логвиненко, нинішній заступник голови Донецької ОДА. 1999 року в "Енерго" відбулося протистояння з компанією "Данко" за Макіївський металургійний комбінат. "Енерго" при цьому пограло. Сьогодні у Верховній Раді "Енерго" представлене народним депутатом Леонідом Байсаровим і віце-спікером парламенту Геннадієм Васильєвим.

Під контролем "Енерго" перебувають Українсько-кіпрсько-ліберійське СП ВАТ "Концерн "Енерго", Українсько-ліберійське СП ВАТ "САВІ", зареєстрована в Голландії фірма Indtec Finance B.V. (через цю фірму концерн "Енерго" співпрацює з "Укрпромінвестом" Петра Порошенка), зареєстроване в Ірландії підприємство Homertron Trading ltd. Концерну також належать Ясиновський коксохімічний завод, ВАТ АКБ "Кредитпромбанк", ВАТ "Агрофірма "Агротис", ВАТ "Мар’їнський міжгосподарчий комбікормовий завод", шахта "Красноармійська-Західна №1", ВАТ "Регом", а також два підприємства на території Російської Федерації – шахта "Зарічна" та шахта "Костроміська" на території Кузбасу.

4. Індустріальний союз Донбасу

Індустріальний союз Донбасу виник у грудні 1995 року. Його співзасновниками стали Донецьке регіональне відділення Академії технологічних наук України, Академія технологічних наук України, Академія економічних наук України, Донецька торгово-промислова палата, ВАТ "Азовінтекс" (м. Маріуполь), ЗАТ "Візаві". Остання структура і стала найбільш визначальною в ІСД. Серед засновників "Візаві" експерти називають Віталія Гайдука та Сергія Льовочкіна. Вважають, що акції "Візаві" розподілили так: 51% отримав Гайдук, 49% – Льовочкін. Керівниками ІСД є Сергій Тарута й Олег Мкртчан.

Нині ІСД контролює ВАТ "Азовсталь", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Харцизький трубний завод", ВАТ "Алчевський коксохімічний завод", ВАТ "Дніпровський трубний завод", ВАТ "Енергомашспецсталь", агрофірми "Ольга" і "Зоря", Діанівську птахофабрику, ЗАТ "Бахмуцький аграрний союз", ВАТ "Каранський елеватор". Через структуру Донецького індустріального союзу контролюють шахту "Красноармійськвугілля", шахту ім. Бажана (ДХК "Макіїввугілля"), шахту "Родинська" (ВО "Червоноармійськвугілля"), шахту "Холодна балка" (ДХК "Макіїввугілля"), шахту "Північна" (ДХК "Макіїввугілля"), шахта "Комуніст" (ДХК "Жовтеньвугілля"), шахту "Краснолиманську". Корпорація ІСД контролює Авіакомпанію "ІСД-Авіа", Краматорський цементно-шиферний комбінат "Пушка", НДІ гірничої механіки ім. Федорова, ВАТ "Узнафтагазбуд" (на території Узбекистану), ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", 51% акцій ЗАТ "Степнотехсервіс" (Таврійський ГЗК), 25% ВАТ "Азовмаш", ВАТ "Слов’янський завод важкого машинобудування, ВАТ "Сніжнянськхіммаш", ВАТ "Старокраматорський завод важкого машинобудування", ВАТ "Дружківський машинобудівний завод", ВАТ "Кам’янський машинобудівний завод, завод гірничорятувальної техніки "Горизонт", а також, спільно з ЗАТ "АРС", корпорацію "Укрвуглемаш" (шість заводів в Україні та два російські підприємства). Цій групі також належить Камиш-Бурунський залізорудний комбінат, ряд залізорудних і марганцевих ГЗК. ІСД є великим газотрейдером, що закуповує газ у "Ітери", у Туркменістані й Узбекистані.

Під контролем ІСД перебуває футбольний клуб "Металург". Експерти схильні зараховувати до сфери впливів ІСД інтернет-видання Pro-Ua й "Інвест-газету".

Рік тому серед політиків ширилася чутка, що люди, близькі до ІСД, намагаються розкрутити (за допомогою тодішнього віце-прем’єра уряду Олега Дубини) проект "Президент-2004", при цьому на головну роль пропонували висуванця ІСД, директора Харцизького трубного Віктора Пантелеєнка. Основною завадою на шляху втілення проекту стала сварка, а потім і відверте протистояння Віталія Гайдука й Олега Дубини.

5. Брати Клюєви

Андрій і Сергій Клюєви становлять окрему групу в донецькому бізнесі. Клюєви в багатьох моментах конкурують і протистоять Ахметову. У середині 90-х Клюєви створили корпорацію "Укрпідшипник". Згодом Андрій Клюєв пішов у політику (займав посади заступника губернатора з політико-правових питань, а у 2003 році став народним депутатом України; нині очолює комітет ВР із питань паливно-енергетичного комплексу), а бізнесом займається переважно Сергій. Перебуваючи у структурі облдержадміністрації, Клюєв контролював вільні економічні зони, розташовані на території Донбасу, що вони останнім часом стали предметом критики з боку президента.

Під контролем братів Клюєвих є такі підприємства, як "Донбаскабель", "Донецьккокс", Артемівський завод з обробки кольорових металів. Також Клюєви мають зацікавлення в регіональній енергетиці. Нині вони є одними з найближчих помічників і соратників прем’єр-міністра Віктора Януковича.

6. "Укрінтерпродукт"

Структура нинішнього народного депутата Олександра Лещинського. Вона стоїть окремо від інших донецьких структур, а з Ринатом Ахметовим Лещинський намагається підтримувати нормальні стосунки, водночас не лягаючи у фарватер цього "господаря Донбасу".

"Укрінтерпродукт" є найбільшим оператором на українському ринку продовольчих товарів. Йому належать пакети акцій 18 хлібокомбінатів у Донецькій, Кіровоградській і Київській областях, двох цукрових заводів на Хмельниччині, кондитерських фабрик, м’ясокомбінатів, зокрема 66,7% Шахтарського комбікормового заводу, 32,89% Артемівського елеватора, 61,35% ВАТ "Хлібпром", 37,3% Вінницького переробного підприємства, 13,22 ВАТ "Бериславська харчосмакова фабрика" (Херсонська область), 23,46% ЗАТ "Донм’ясопром", 24,95% Гайсинського консервного заводу (Вінницька область), 33,1% Макіївського м’ясокомбінату, 20,56% Красноармійського м’ясокомбінату, 26,4% Макіївського заводу продтоварів, 27,52% Макіївського заводу безалкогольних виробів, 68,04% Маріупольського рибоконсервного комбінату, 100% Макіївської кондитерської фабрики, 16,77% Харцизького заводу харчоконцентратів, 14,78% Донецького міського молокозаводу №1, 20,17% ЗАТ "Будматеріали" (м. Слов’янськ), 10,62% ЗАТ "Донецьке автотранспортне підприємство", 18,36% донецького готелю "Україна", 85% науково-юридичної корпорації "Спектр", 82,2% донецького крупнопанельного домобудівництва, 38% ЗАТ "Колос", 24,93% Експериментально-дослідного заводу (м. Київ), 18,44% Вінницького підшипникового заводу, 24,49% ЗАТ "ДОТІ" (м. Донецьк), 24,8% ЗАТ "Альтаїр" (м. Горлівка).

Останнім часом Лещинський вирішив зайнятися рибним промислом у Криму.

7. "Радон"

Невелика ФПГ, очолювана Володимиром Скубенком, не бере активної участі у політичному житті. Попри це, "Радон" володіє значними промисловими активами. У складі АТ "Радон": збагачувальна фабрика коксівного вугілля у м. Горлівка, збагачувальна фабрика "Калінінська" виробничою потужністю 1,5 млн. т на рік; завод із збагачення вугільного дріб’язку потужністю 60 т/год. із вихідної сировини (введено в експлуатацію 1996 року); завод зі збагачення вугільних шламів потужністю 100 т/год. з вихідної сировини (введено в експлуатацію 1997 року), завод з розливу безалкогольних напоїв продуктивністю 1200000 пляшок на місяць. Є акціонером таких підприємств: спільне українсько-британське підприємство "Міжнародні вугільні технології" (35% акцій), Ясинівський коксохімічний завод, м. Макіївка (15% акцій), електромеханічний завод "Радонмаш", м. Донецьк (95% акцій), машинобудівний завод "Донецькгірмаш", м. Донецьк (42% акцій), два сільськогосподарські закриті акціонерні товариства загальною площею ріллі близько 8000 га.

Група "ТРУДОВА УКРАЇНА"

Одна з найвпливовіших політичних і бізнесових груп також має складну структуру. Вперше про неї заговорили у середині 90-х. Спершу це була політична партія "Трудова партія України" проросійського лівоцентристського спрямування. У 1998 році вона програла вибори до Верховної Ради, однак кілька депутатів, які потрапили до парламенту, вигравши вибори в мажоритарних округах, вирішили створити групу "Трудова Україна". Влітку 1998-го Трудову партію України очолив нардеп, герой конституційної ночі Михайло Сирота. Наступного року в партії відбувся розкол. Сирота з незначною кількістю однодумців відійшов і забрав партійний бренд. Основні фінансисти партії залишилися, при цьому зареєстрували партію "Трудова Україна" з народним депутатом Ігорем, Шаровим на чолі. У 1999 році "ТУ" відігравала роль одного зі штабів під час виборів Леоніда Кучми, на який було покладено креативні функції. У листопаді 2000 року партію очолив Сергій Тігіпко.

Впливовість групи визначається близькістю до президента двох основних її гравців – Віктора Пінчука ( зять Л. Кучми) й Андрія Деркача (друг сім’ї Л. Кучми ще з дніпропетровських часів). У той же час спостерігають приховане протистояння між Андрієм Деркачем і Віктором Пінчуком, яке урівноважують інші фігури (Ігор Шаров, Дмитро Табачник).

Тепер група "Трудова Україна" є конгломератом кількох ФПГ. Під контролем "ТУ" перебувають Національний банк України (С.Тігіпко), посади віце-прем’єра з гуманітарних питань (Д. Табачник), міністра екології та з питань європейської інтеграції (В. Хорошковський), міністра транспорту (Г. Кірпа).

У парламенті група представлена фракцією у складі 43 депутатів.

Cьогодні "Трудова Україна" має таку структуру.

1. Група "Інтерпайп"

Групу створив 1990 року 30-річний кандидат технічних наук Віктор Пінчук. Спеціалізація "Інтерпайпу" – металургія, труби великого й середнього діаметрів. Віктор Пінчук свого часу активно працював у проектах, пов’язаних з іменем Павла Лазаренка. Проте після 1997 року він вчасно переорієнтувався й відійшов від Павла Івановича. Десь наприкінці 1997 – на початку 1998 року склався громадянський шлюб Віктора Пінчука з донькою президента Оленою Франчук. У 2002- му в одному з київських РАГСів стосунки узаконили. Завдяки цьому шлюбу Пінчук не лише закріпився в політиці та бізнесі, але й зміг врятувати дніпропетровську команду від повного розгрому після того, як Павло Лазаренко потрапив у опалу. У червні 2003-го у Віктора й Олени Пінчуків народилася донька Катерина.

Сьогодні у складі групи перебувають Науково-виробнича інвестиційна корпорація "Інтерпайп", українсько-американська компанія "Байп", акціонерний банк "Кредит- Дніпро". У власності "Інтерпайпу" – ВАТ "Нижньодніпровський трубний завод", ВАТ "Новомосковський трубний завод", ЗАТ "Нікопольський завод безшовних труб", ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", 6 цукрових заводів (Сумсько-Степанівський, Воронізький, Низівський, Буринський, Чупахівський, Пивненківський).

Найбільшими акціонерами та клієнтами банку "Кредит- Дніпро" є Українсько-американське товариство з іноземними інвестиціями "Логоімпекс", ВАТ "Нижньодніпровський трубопрокатний завод", АТ "Південформатика", ВАТ "Нікопольський південнотрубний завод", ЗАТ "Нікопольський завод нержавіючих труб", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Дніпропетровський завод з ремонту й будівництва пасажирських вагонів", ВАТ "Алчевськкокс", ЗАТ "Промарматура", "Сетаб Україна", ВАТ "Завод "Дніпропрес", ВАТ "Дніпровський металургійний завод ім. Комінтерну". "Інтерпайп" управляє активами дніпропетровського ВАТ "Втормет" і нікопольського ЗАТ "Ремонтний завод".

Віктор Пінчук, за даними української преси, отримав також контроль над курортно-рекреаційним комплексом Криму.

Упродовж тривалого часу "Інтерпайп" є головним спонсором московського Театру імені Ленінського комсомолу ("Ленком").

У складі медіа-імперії Віктора Пінчука перебувають телевізійні канали СТБ, "Новий", ICTV, дніпропетровський 11-й канал, газета "Факты и комментарии".

2. Середовище Андрія Деркача

Народний депутат Андрій Деркач є людиною, близькою до президента. Російські ЗМІ повідомляли непідтверджену інформацію про те, що Деркач є похресником Леоніда Кучми. Принаймні Леоніда Даниловича Андрій Леонідович знає ще з дитячих років: Кучма та батько Деркача були давніми приятелями, ще з часів роботи на "Південмаші". Згодом Деркач- старший очолив Службу безпеки України, нині є народним депутатом України. Деркач- молодший закінчив Академію ФСБ Росії та отримав кілька цивільних дипломів.

Даних про структуру бізнесу Деркача- молодшого знайти не вдалося. З розрізнених даних випливає, що Деркач- молодший має інтерес у фармакології, торгівлі зброєю та нафтою. На ринку зброї минулого року його інтереси перетнулися з інтересами голови РНБО України Євгена Марчука, і всі ми стали свідками захоплюючого обміну компроматами.

У 2000 році бізнес Андрія Деркача, точніше його сегмент, пов’язаний із залізничними перевезеннями, постраждав внаслідок дій Георгія Кірпи – людини, також пов’язаної з середовищем "Трудової України". Тоді газета "Кіевскій телеграфъ", власником якої є Андрій Деркач, опублікувала низку критичних статей про діяльність Кірпи на посаді керівника "Укрзалізниці". В підсумку міжнародними перевезеннями, до яких мав причетність Андрій Деркач, і через які, власне, посварився з Кірпою, став займатися інший чільний діяч "трудовиків" – екс-львів’янин Олександр Єдін. Він у підсумку і помирив Андрія Деркача з Кірпою.

Більше відомо, на що витрачають кошти Деркача- молодшого. Він має власний затратний політичний проект під назвою "Центр" (із гаслом "Рух України в Європу разом із Росією"). Також Андрій Леонідович активно захищає російськомовні ЗМІ в Україні, підтримує тісні стосунки з Українською Православною Церквою Московського патріархату, щедро жертвує на спільні з УПЦ- МП акції й активно позиціонує себе як найбільш проросійського політика в Україні.

Під контролем Андрія Деркача перебувають ТРК "Ера", газета "Кіевскій телеграфъ", інтернет-видання "Версії", кілька радіостанцій.

Нещодавно видання пана Деркача "Кіевскій телеграфъ" стало предметом обговорення Леоніда Кучми та представників медіа. На запитання про ставлення президента до публікацій у газеті "Кіевскій телеграфъ", які принижують гідність Тараса Шевченка, президент сказав, що сприймає це "крайнє негативно". "Я думаю, хтось знайдеться, хто в пику дасть. Я б це зробив із задоволенням, чесне слово", – сказав глава держави. Коли журналісти пояснили, що назване видання належить Андрієві Деркачу, Леонід Кучма додав: "Я даю вам можливість зробити те, що сказав".

У листопаді 2002 року близький до Андрія Деркача журналіст Тарас Аврахов очолив прес-службу Кабінету Міністрів України.

3. Середовище "Інтер-Контакт"

Фірму "Інтер-Контакт" створив Олександр Єдін у 1991 році (сьогодні він народний депутат України). Виходець зі Старосамбірського району Львів-ської області, працював у військовій розвідці, побував у Мозамбіку, Анголі, Афганістані. Вільно володіє кількома іноземними мовами, вміє керувати літаком-винищувачем (бойовий наліт – понад 1500 годин). З 1986 року – на комсомольській роботі.

Створений Єдіним "Інтер- Контакт" сьогодні контролює автомобільні перевезення вантажів – у тому числі за кордон, а також міжнародні залізничні перевезення. "Інтер- Контакт" фактично взяв під свій контроль асоціацію міжнародних експедиторів і перевізників України. Наразі народний депутат Олександр Єдін є однією з найвпливовіших фігур у "Трудовій Україні".

4.Георгій Кірпа

Міністр транспорту України і керівник "Укрзалізниці" Георгій Кірпа є однією з найвпливовіших фігур українського політикуму. Він входить у перше коло людей, наближених до президента України. Під його контролем перебувають "Укрзалізниця", морські та річкові порти, авіаперевезення. У сфері його впливу перебувають такі особи, як керівник президентської охорони Валерій Строгий, заступник глави адміністрації президента Василь Базів і губернатор Львівщини Олександр Сендега. Загалом, в українському політикумі можна нарахувати кількадесят впливових осіб, які так чи інакше пов’язані із міністром транспорту. Проте їх неоформленість у єдине середовище із визначеними спільними цілями серйозно перешкоджає реалізації президентських амбіцій Кірпи, про які активно говорять останнім часом.

5. Дмитро Табачник

Нинішній віце-прем’єр уряду з гуманітарних питань, доктор історичних наук Дмитро Табачник нібито стоїть збоку великого бізнесу. Свого часу Табачник був керівником виборчої кампанії Леоніда Кучми у 1994 році, а після його перемоги – главою адміністрації президента (1994-1996 рр.), звідки пішов із скандалом, пов’язаним із незаконним присвоєнням йому військового звання полковника. Оглядачі ж стверджували, що реальною причиною відставки Табачника стало те, що він фактично монополізував доступ до глави держави. Згодом Табачник стає народним депутатом, радником президента. Президент йому довіряє, хоча після опали 1996-1997 рр. сам Дмитро Володимирович намагається не надто наближатися до Кучми.

Нині в бізнесі більше задіяний молодший брат Дмитра Табачника, Михайло. Під його контролем перебуває фірма "ТіКо" (мережа заправок та супермаркетів). Компаньйоном Табачника-молодшого є народний депутат Олександр Третьяков, який, як не дивно, належить до середовища "Нашої України". За неперевіреною інформацією, близьким до пана Третьякова є зять народного депутата України Геннадія Удовенка.

6. Група "Приват"

Група "Приват" декларує свою незаангажованість у політику, а "Трудову Україну" використовує як лобіста своїх інтересів. Щоправда, доволі частими є непорозуміння всередині "Трудової України", оскільки апетити агресивного "Привату" іноді розходяться з інтересами, скажімо, "Інтерпайпу".

У березні 1992 р. виник "Приватбанк" – серцевина майбутньої імперії "Привату". Його акціонерами стали компанії "Приват-Інтертрейдинг" і "Сентоза". На початках "Приватбанк" був надто наближеним до Павла Лазаренка. Тоді ж оглядачі говорили про лобіювання "Приватом" російських інтересів й інтересів представників українського металургійного лобі. Починаючи з 1997 року, після приходу керівника "Приватбанку" Сергія Тігіпка в уряд (на посаду першого віце-прем’єра) "Приват" починає дистанціюватися від Лазаренка. Згодом відбулося дистанціювання і від самого "батька-засновника" – Сергія Тігіпка. У 2001 році представник середовища "Привату" Олександр Шлапак стає Міністром економіки і європейської інтеграції (обіймав цю посаду до листопада 2002 року).

Нині господарями групи "Приват" є Геннадій Боголюбов та Ігор Коломийський. Обидва не надто люблять "світитися" перед камерами і роздавати інтерв’ю.

Отже, у групу "Приват" входять "Приватбанк" (акціонери – "Приват-Інтертрейдинг" (28,97% акцій), "Сентоза" (25%), "Віст" (25%), "Солм" (21,03%) та похідні від нього "Приватінвест" і "Москомприватбанк" (Москва). Групі "Приват" належать 19,98% акцій "Укрхіменерго" та понад 50% акцій "Дніпроазоту". На початку 2003 року "Приват" встановив контроль над "Укрнафтою", поставивши на чолі цієї структури Ігоря Палицю. Також "Привату" належать 60,05% акцій "Хмельницькнафтапродукту", 85,23% акцій "Суминафтапродукту", 70,15% акцій "Житомирнафтапродукту", 95,5% акцій "Чернігівнафтапродукту", 76% "Чернівцінафтапродукту", 60,9% "Миколаївнафтапродукту", фактичний контроль над НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття", 75"%Північнафтапродукт-Сервіс".

"Привату" належать гірничо-збагачувальні комбінати – "Суха балка", "Південний", Марганецький, Інгулецький (частина акцій), Орджонікідзевський. У всіх цих комбінатах "Приват" має понад 50% акцій. Окрім того, "Привату" належать 29,35% акцій "Красноармійськвугілля", контрольні пакети Нікопольського й Запорізького заводів феросплавів, 34,82% акцій Металургійного комбінату ім. Петровського. "Приват" володіє 19,26% акцій Божедарівського елеватора, 85,49% акцій Брагинського елеватора, 39,5% акцій Бузького молокозаводу, 20,8% акцій Хмельницького комбінату хлібопродуктів, 69,13% акцій Могилівського хлібоприймального підприємства, 20% акцій Білоцерківського заводу сільгоспмашинобудування, 50% акцій будівельної фірми "Балцем".

Також "Привату" належать щонайменше вісім офшорних компаній ("Сент Джон Трейдінг Лтд", "Варкідж Лімітед", "Блумберг Індастріз Л.Л.С.", "Лансін Комершал Лімітед", "Мінт Дата Холдінг Лімітед" та інші).

Наприкінці 90-х років під контроль групи "Приват" потрапила ціла низка інформаційних ресурсів, об’єднаних у корпорацію "Інформаційні системи України". У Дніпропетровську до її складу входили радіо "Прем’єр", телекомпанія "Приват-ТБ-Днєпр" (9-й канал), рекламна агенція "Приват-клуб". У Харкові – продакшн-студія "Приват-ТБ", у Києві – ТІА "Вікна", інформаційна агенція УНІАН, газети "Аргументы и факты в Украине", "Известия в Украине", "Комсомольская правда в Украине". Деякий час "Приватбанк" контролював "Киевские ведомости". Після купівлі у Сергія Кичігіна бренду "Довіра" "Приватбанк" створив рекламну агенцію "Довіра" та радіо "Довіра".

Останнім часом агресивна політика "Привату" привела до загострення стосунків між групою й іншими ФПГ – донецькою (через Інгулецький ГЗК), "Інтерпайпом" (через Нікопольський феросплавний) тощо. Недвозначно натякнув на неприпустимість схем, запроваджуваних "Приватом", голова Фонду держмайна України Михайло Чечетов. Але нині "Приват" залишається однією з найвпливовіших фінансово-промислових груп в Україні.

7. Франчуки

Анатолій та Ігор Франчуки займають особливі позиції в українській політиці та бізнесі. Анатолій Романович Франчук двічі обіймав посаду прем’єр-міністра Криму. Його син, Ігор Франчук, – колишній зять Леоніда Кучми, батько онука президента Романа, який носить прізвище Франчук. І Анатолій Романович, і Ігор Анатолійович є депутатами Верховної Ради України останніх трьох скликань. Обидва – дуже впливові в Криму люди.

І.Франчук є головою правління ДАТ "Чорноморнафтогаз". Це – понад 1200 км магістральних газопроводів; 43 газорозподільні станції; дев’ять морських стаціонарних платформ; дві плавучі автопідйомні бурові установки "Сиваш" і "Таврида"; Глібовське підземне сховище газу на 3 млрд. кубометрів повної місткості; технологічний флот у складі 22 суден; порт у смт. Чорноморське з усією береговою технічною інфраструктурою. Належать йому і 16 родовищ, які експлуатує "Чорноморнафтогаз", щодобово добуваючи 2,5 млн. кубометрів вуглеводнів. До них приєдналися Казантипське родовище на Азовському морі та відкрите нещодавно нафтове родовище на площі Олімпійській поблизу острова Зміїний, запаси якого, на думку фахівців, становлять 100 млн. тонн нафти.

Пан Франчук заснував "ТЕР-Холдинг" – монополіста з постачання паливних ресурсів у Криму в середині 90-х. Як вважає журналістка Лілія Буджурова, ці ресурси оплачували з бюджету.

Анатолій Франчук у 2000 році став головою спостережної ради АТ "Кримгаз". Таким чином, на думку експертів, створено замкнений цикл: "Чорноморнафтогаз" займається видобутком, "Кримгаз" постачає газ споживачам, а "ТЕР-Холдинг" – продає його.

Впливи Франчуків не обмежуються виключно Кримом. Міністр палива й енергетики Сергій Єрмілов своєму просуванню на столичний Олімп завдячує саме Франчукам, з якими тісно працював ще у Криму. Креатурою Франчуків вважають і міністра охорони здоров’я Андрія Підаєва.

8. Аваль

Група "Аваль" виникла довкола однойменного банку, створеного у 1992 році. До середини 90-х років "Аваль" стала однією з найбільших структур в українській банківській системі, успішно конкуруючи з "Приватбанком". Як і в "Приватбанку", в "Авалю" проглядалося "комсомольське минуле": засновник і керівник банку Федір Шпиг свого часу керував справами ЦК ЛКСМУ. У 1998 році Федір Іванович став народним депутатом України, хоча не втратив належності до групи й позицій лідера групи. Керівником банку "Аваль" нині є Олександр Деркач.

Банк "Аваль" створив структури-сателіти – страхову компанію "Еталон" і ЗАТ "Аваль-Еталон". Основну увагу "Аваль" приділяє харчовій промисловості. Йому належать 54,4% акцій Золотоніського (Черкаська область) і 50% Яготинського молокозаводів, 56% Городенківського сирзаводу, 50,89% Чернівецького (Вінницька область) цукрового заводу, 42,91% Снігурівського елеватора, а також Саратовський і Бердинський елеватори, 70,4% Березинського комбінату хлібопродуктів, 10,52% Долинського хлібзаводу, 24,29% Кононівського хлібоприймального підприємства, 45,45% Кременецького хлібзаводу, 11,28% Гадяцького хлібзаводу, 24,7% підприємства "Ніжинський хліб", 50,39% Саратовського комбінату хлібопродуктів, 13,8% Дніпропетровського комбінату хлібопродуктів ("Дніпромлин"), 60% "Павлоградхліба", 25% "Криворіжхліба", 35,39% Харківської макаронної фабрики, 27,87% Оцтово-дріжджового заводу. Під контролем "Авалю" перебуває "Укрзернопром".

Останнім часом намітилися тісні стосунки "Авалю" й "Укрзалізниці", банк також почав проявляти інтереси до металургійної галузі. До сфери інтересів "Авалю" потрапив, наприклад, запорізький завод "Дніпроспецсталь".

9. Група Валерія Хорошковського

34-річний Валерій Хорошковський зарекомендував себе як успішний політик і підприємець. Він уже спробував себе у ролі народного депутата України, лідера політичного блоку, заступника глави адміністрації президента. З листопада 2002 року Валерій Іванович очолює Міністерство економіки і європейської інтеграції.

Свою кар’єру підприємця Хорошковський починав під патронатом Валерія Пустовойтенка, але з часом, відколи лідер НДП почав втрачати позиції, він дистанціювався від Валерія Павловича і потрапив в орбіту впливів Віктора Пінчука.

Бізнес Валерія Хорошковського – надто строкатий і різноманітний. Він контролює акціонерний комерційний банк "Укрсоцбанк" і ВАТ "Укрсоцстрах". Його групі належать 28,85% НАСК "Оранта" та 80% АСК "Трансмедстрах". Під контролем Хорошковського перебувають Луганське енергетичне об’єднання, ЗАТ "Ферротрейд", Сиваський содовий комбінат. Група Хорошковського контролює 22,85% ВАТ "Галактон" (виробник молочних продуктів. Після виборів 2002 року, за інформацією українських медіа, Хорошковський був змушений продати частину акцій цього прибуткового підприємства, щоб розрахуватися з боргами, які виникли під час розкрутки проекту "Команда озимого покоління"), 15,97% заводу "Метал", 52% "Краммашпроекту", 25% ЗАТ "Укрсоцінвест-ЛуАЗ", 14,18% ВАТ "Атоменергокомплект", 13,82% ВАТ "Старокостянтинівський спецкар’єр".

Гордістю Хорошковського є меблевий концерн "Меркс", клієнтами якого є Кабінет Міністрів, адміністрація президента, дипломатичні представництва, численні офіси. Концерн "Меркс" об’єднує ВАТ "Житомирмеблі Меркс", ДП "Меркс-Меблі", "Меркс-Інтернешнл", ВАТ "Меркс-Технолоджі", Броварський деревообробний комбінат. Хорошковському також належить фірма (ІТ-технології) "Профікс" (80% акцій).

Дуже тісно співпрацюють із Хорошковським Агентство гуманітарних технологій і Міжнародний інститут порівняльного аналізу.

З медіа-проектів Валерія Хорошковського варто відзначити інформаційне агентство "Українські новини" і сайт Part.org.ua, який останнім часом згортає свою діяльність.

10.Фінансова група ТАС

Група ТАС, яку контролює голова "Трудової України" Сергій Тігіпко, виникла у січні 2001 року на базі ВАТ "Перша міжнародна фінансова корпорація". Серед експертів існує думка, що абревіатура ТАС стала своєрідним подарунком Сергія Тігіпка до повноліття своєї доньки – Тігіпко Анни Сергіївни. За інформацією різних джерел, після розриву з групою "Приват" Сергій Тігіпко та його дружина Наталя стали акціонерами новоствореної групи ТАС. Перші активи групи ТАС мали стосунки до колишніх "приватівських" активів. Наприклад, "ТАС-Комерцбанк" – це колишній АКБ "Київ-Приват".

Структурними підрозділами групи ТАС є АКБ "ТАС-Комерцбанк", ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", ЗАТ "СК "ТАС", ЗАТ "СК "ТАС-Капітал", ЗАТ "СГ "ТАС", ВАТ "Торговий дім "ТАС", ВАТ "ТАС – Клініка сімейної медицини". У сфері впливів групи ТАС перебувають ЗАТ ХК "ТЕКО-Дніпрометиз", ВАТ "Камет-ТАС", ВАТ "Шхуна". У складі фінансової групи ТАС немає офшорних компаній, нерезидентів і державних установ.

Важливим фактором успішного розвитку групи ТАС стало призначення у грудні 2002 року Сергія Тігіпка на посаду голови Національного банку України. Ця посада, на думку оглядачів, мала б стати стартовим майданчиком на наступні президентські вибори. Не секрет, що саме Сергія Тигіпка сім’я президента розглядає як одного з своїх найприйнятніших кандидатів на пост президента. Участь Сергія Леонідовича у виборах 2004 року активно відстоює і його "патрон" – Віктор Пінчук, у сфері впливу якого і знаходиться нинішній голова НБУ.

СДПУ(о)

Середовище, яке у політиці представлене брендом "СДПУ(о)", має у своїй основі декілька дрібніших бізнес-середовищ. Соціал-демократія при цьому для ФПГ є більш ніж умовною ідеологічною "фішкою". "Що спільного між СДПУ(о) та морськими свинками? – запитував свого часу Олександр Мороз. – Морські свинки не мають нічого спільного ні зі свинями, ні з морем, а СДПУ(о) – ні з соціалізмом, ні з демократією".

СДПУ(о) не є однорідним середовищем, хоча лідери партії неодноразово намагалися продемонструвати монолітність партійних лав. Насправді в СДПУ(о) можна відрізнити до п’яти різних – більших чи менших – груп.

Стиль діяльності ("почерк") СДПУ(о) є виразним і впізнаваним. Як стверджують експерти, представники СДПУ(о) для встановлення контролю над тим чи іншим об’єктом або для втягування у свою систему тієї чи іншої людини спершу створюють штучні проблеми, а потім пропонують свої послуги для їх вирішення. У результаті об’єкт потрапляє під контроль середовища.

Попри це існує чимало прикладів розриву колишніх членів СДПУ(о) з середовищем. Найбільш яскравими є демарші Василя Онопенка у 1998 , Петра Порошенка у 2000 й Олександра Зінченка у 2003 роках.

Нині середовище СДПУ(о) може похвалитися такими кадровими здобутками: глава АП і два його заступники, три губернатори (під контролем СДПУ(о) перебувають мінімум п’ятеро голів обласних державних адміністрацій), двоє міністрів (міністр освіти В.Кремень, міністр соціальної політики М.Папієв), двоє голів держкомітетів (голова Держкомрезерву М.Песоцький, голова Держкому з будівництва), один держсекретар, двоє начальників головних управлінь міністерств, двоє послів, 166 глав районних райадміністрацій і їх заступники. Мерів міст і їх заступників серед есдеків – 81. У парламенті – фракція чисельністю 38 осіб, голів облрад – троє, їхніх заступників – 12. 107 депутатів облрад, понад тисячу депутатів міських рад і понад дві тисячі – районних. Серед голів сільрад, а також депутатів сільських і селищних рад членів СДПУ(о) – понад шість із половиною тисяч.

Система взаємостосунків у СДПУ (о) є більш складною, аніж у інших політичних середовищах. Фактично на чолі СДПУ (о) стоїть так звана "чудова сімка", що має "вигляд холдингу". До "сімки" входять Віктор Медведчук, Ігор і Григорій Суркіси, Богдан Губський, Валентин Згурський, Юрій Лях і Юрій Карпенко. Кожен з них має свої структури та схеми, за якими працює. Іноді може навіть симулюватися розрив із середовищем і незалежна діяльність. Скажімо, Богдан Губський ніколи не був – формально – членом СДПУ (о), проте він завжди входив до "чудової сімки". Напевно, лише повністю непосвячений у парламентські розклади може стверджувати про незалежність Губського та керованої ним фракції "Народовладдя" від "погоди" в СДПУ (о). Ніхто не сперечається, що така практика є правильною: таким чином соціал-демократи мають дві фракції у парламенті. Нестор Шуфрич в одному з інтерв’ю "Дзеркалу тижня" стверджував, говорячи про Губського, що сьогоднішні депутати можуть перебувати в різних фракціях, але матимуть спільні фінанси в бізнесі. "Не можна ставити можливе партнерство Губського та Суркіса в залежність від політичних стосунків", – каже Шуфрич.

Попри "чудову сімку", існує ще кілька середовищ впливу. Політичне середовище, яке перебуває у стратегічному союзі з "чудовою сімкою", репрезентує колишній президент України Леонід Кравчук. Кравчук нині достатньо самостійна фігура. В його орбіті перебувають міністр Василь Кремень і голова держкомітету Валерій Череп, губернатор Чернігівщини Валентин Мельничук. У березні 2003 року, під час "бунту Зінченка", Кравчук підтримав Медведчука і змінив ситуацію в СДПУ(о) ще до початку з’їзду, на якому Олександр Олексійович мав намір дати бій Вікторові Володимировичу. Тобто можемо говорити про мінімум два центри впливу в політичному середовищі СДПУ (о), з тим, що донедавна (до демісії Зінченка) їх було три.

Інше політичне середовище, яке є близьким до СДПУ (о), але не пов’язане із ним структурно, представляє Євген Марчук. У грудні 1998 року він офіційно порвав із СДПУ (о), використовуючи опозиційність як елемент передвиборної кампанії. Після виборів 1999 року Марчук знову демаскував свої стосунки із соціал-демократами (об’єднаними), але не відновлював своєї партійної приналежності. Політичний проект Марчука ("Соціал-демократичний союз") сьогодні є фактично бездіяльним. Під контролем Марчука перебувають Національний інститут стратегічних досліджень і газета "День".

СДПУ (о) – чи не єдина структурована політична сила в українському політикумі, яка дійсно мислить стратегічно та не шкодує коштів на стратегічні розробки. Визнаним її стратегом є політтехнолог і політолог Михайло Погребинський (Київський центр політичних досліджень і конфліктології). Стратегії розвитку України присвячено діяльність фонду "Україна – ХХІ століття", який фінансує Богдан Губський. На жаль, стратегічними розробками лише побіжно займаються конкуренти СДПУ (о), які міцно приросли до тактичних розробок, а тому й програють суперництво есдекам.

З інформаційних ресурсів, якими користуються представники СДПУ (о), варто виділити партійну газету "Наша газета+", газету "Киевские ведомости", яка, попри формальну незаангажованість, відображає найчастіше думки саме середовища СДПУ (о), телеканал "Інтер", який спробував унезалежнитися в березні 2003 року, проте з відходом О. Зінченка знову набуває виразних есдеківських рис. Окрім "Інтера", СДПУ (о) фактично контролює Перший Національний канал УТ (слова Президента щодо Медведчука в записах майора Мельниченка: "Приватизировал уже первый канал с Марченко вместе. Это ж издеваются, это ж есть темы для разговоров, понимаешь? И когда он заставляет, чтобы передавали поздравления лидера социал-демократов участникам войны, не, не правильно, понимаешь?"). Окрім цього, під контролем СДПУ (о) перебувають телеканали "ТЕТ" і "Ентер".

Бізнес-середовище СДПУ (о) можна розподілити так:

1. ВІМ (Бі-Ай-Ем)

Дітище Віктора Медведчука і, за його словами, головне джерело прибутків. Адвокатська контора, створена на початку 90-х років як спільне українсько-американсько-ізраїльське підприємство. У середині 90-х стало одним з середовищ, що формували "чудову сімку". Сьогодні, за неперевіреними даними, ВІМ встановив контроль над ринком адвокатських послуг в Україні. Також фірма забезпечує правовий супровід практично всіх бізнес-структур СДПУ (о).

2 . Динамо-Київ

Середовище "Динамо-Київ" пов’язане з братами Григорієм та Ігорем Суркісами. Григорій Суркіс першим в Україні зрозумів, що спорт (зокрема футбол) може стати надійним засобом заробітку грошей. Рентабельність футболу виявилася вражаючою. Вже до середини 90-х років довкола столичного футбольного клубу виникла чимала кількість бізнесових проектів.

Нині середовище, яке лише умовно можна назвати "середовищем "Динамо-Київ", контролює щонайменше три банки – "БІГ-Енергія" (колишній "Зевс"), Перший інвестиційний банк та Український кредитний банк. Також під впливом середовища перебувають концерн "Славутич", близько 40% Запорізького заводу феросплавів, страхова компанія "Скайд-Вест" (близько 45%), "Українська інноваційна фінансова компанія" та "Українська інноваційна фінансова компанія-плюс", Центр сприяння розвитку Закарпаття.

У Києві групі належить бізнес-центр "Петрівка-Центр". Група контролює 55,7% Шполянського та 10,6% Вільхівецького цукрових заводів у Черкаській області, 28,72 заводу "Молоко". 12% готелю "Прем’єр-Палас", 11,69% готелю "Поділля", 14,5% готелю "Інтурист-Закарпаття". Під контролем групи "Динамо-Київ" знаходяться такі офшори: "Оверкон Ентерпрайзес Лімітед", "Панчелл Інвестед Лімітед", "Фуллвей Консалтантс Лімітед", "Палладіум Лімітед", "Хамбей Трейдінг", "Ві-Ес-Енерджі".

Проте основну увагу середовище "Динамо-Київ" приділило енергетичній сфері. У 2002 році, внаслідок розгрому бізнес групи колись близького до СДПУ (о) російського бізнесмена Костянтина Григоришина, під контролем групи (за допомогою банків й "американо-словацьких" фірм) опинилися близько 40% "Полтаваобленерго", 27% "Прикарпаттяобленерго", 35% "Одесаобленерго", 40% "Сумиобленерго", 40% "Чернігівобленерго", 84% "Херсонобленерго", 75,56% "Житомиробленерго", 60% "Кіровоградобленерго", 70% "Севастопольобленерго", близько 5% "Тернопільобленерго", частина акцій "Львівобленерго".

Часто група отримувала об’єкти без додаткових фінансових вкладень. У 1998 році Українському кредитному банку було передано в управління держпакети акцій "Кіровоградобленерго", "Тернопільобленерго", "Херсонобленерго" та Запорізького заводу феросплавів.

Цікаво простежити зв’язок української бізнес-групи зі словацьким бізнес-середовищем. Дуже часто під політичним прикриттям українських товаришів виступають партнери, які мають прописку у Словаччині. Нинішній "улюбленець партії" Нестор Шуфрич є особистим приятелем президента Словацької Республіки Рудольфа Шустера. Батько Шуфрича та Рудольф Шустер були близькими друзями ще в той час, коли Шустер був мером міста Кошице. Зрозуміло, що доволі легко було налагодити бізнес-зв’язки між українськими підприємцями та сусідньою державою, зареєструвати підприємства на території Словаччини. У 2003 році соціал-демократичне видавництво "Основні цінності" в Києві випустило книгу мемуарів Рудольфа Шустера українською мовою.

3. Інфокс

Компанія "Інфокс" доволі тісно пов’язана з Першим інвестиційним банком, який перебуває у сфері впливів групи "Динамо-Київ". Цей тандем уже проявив себе, заснувавши "Кременчуцьку нафтову компанію", яка у 2001 році орендувала в підприємства "Укртатнафта" цілий нафтопереробний завод. Згодом татарські партнери "Укртатнафти" звинуватили українське керівництво у збитках, яких зазнала ця компанія, зробили це саме через оборудку з "Інфоксом".

Керують "Інфоксом" Микола Лісін і Микола Злочевський. Минулого року "Українська правда" повідомляла: "За інформацією, що просочується зі самої СДПУ (о), у квітні – на початку травня в партії дійсно склалася не надто приємна ситуація, пов’язана з тим, що риску в партійному списку підвели під 19-м номером. А 20-м і 21-м номерами йшли фінансисти партії – президент фірми "Інфокс" Микола Лісін і віце-президент цієї ж фірми Микола Злочевський. Виборча кампанія СДПУ (о) формувалася в основному за рахунок цих людей. І після виборів партію було посаджено на голодний пайок. Довелося переконувати міністрів – есдеків Черепа та Кременя, аби вони залишалися у виконавчій владі. І лише тоді в партію знову пішли грошові надходження. Тепер зрозуміло, що пісенька, яку щонеділі співає дует "кроликів" на "Інтері" ("Удивительный вопрос: почему мы за "Инфокс"?") дуже актуальна і для Медведчука, і для Суркіса".

Сьогодні "Інфокс" контролює значну частину ринку бензину й інших нафтопродуктів в Україні. За повідомленнями ЗМІ, "Інфокс" бажає встановити контроль над "Київводоканалом" і "Київгазом". Враховуючи те, що ці підприємства є засновниками банку "Хрещатик", через який проходять основні грошові потоки Київради, можливий варіант встановлення часткового контролю середовища "Інфоксу" над Київрадою.

4. Група Василя Хмельницького

Бізнесмена і політика Василя Хмельницького у 2000-2001 роках розглядали як лідера окремої потужної фінансово-промислової групи. Під контролем Хмельницького перебували два політичних проекти – Партія зелених України та "Жінки за майбутнє". Обидва зазнали поразки на парламентських виборах 2002 року. Казали, що 36-річний Хмельницький є людиною, близькою до президентської сім’ї. Також багато йшлося про російське коріння його капіталу.

Сам Хмельницький після поразки Партії зелених пройшов до парламенту на довиборах у Мелітополі Запорізької області і став членом фракції "Народовладдя". Нині експерти говорять про те, що Хмельницький потрапив у орбіту впливів СДПУ (о), хоча і зберігає формальну незалежність.

У сферу впливів Василя Івановича входять завод "Запоріжсталь" і ЗАТ "Хліб Києва" та "Київенерго", 25% акцій якого контролюють структури Василя Хмельницького. У 2002 році Хмельницький перевіз до Києва із Запоріжжя свого близького соратника – керівника наглядової ради "Запоріжсталі" Андрія Іванова, який того ж року виграв вибори до Київради у двох "важковаговиків" – Івана Салія та Сергія Кияниченка. Перший – це колишній мер Києва, другий – визнаний фаворит Олександра Омельченка. Після переїзду до Києва Іванов став членом ревізійної комісії "Київенерго".

5. Богдан Губський

Представник "чудової сімки" Богдан Губський, як уже зазначалося, формально не належить до СДПУ (о), але фактично є сателітом В. Медведчука. Богдан Губський очолює Українську аграрну біржу та цікавиться цукровою галуззю. За оцінками експертів, географічно основні інтереси Губського та його групи зосереджені на Черкащині, де Богдан Володимирович має коло агентів впливу і де, зрештою, успішно балотувався на парламентських виборах 2002 року.

Варто відзначити, що Губський є одним із перших представників великого бізнесу, який зрозумів необхідність вкладати гроші в науку: за його сприяння створено фонд "Україна – ХХІ століття", який надає фінансову допомогу низці вітчизняних наукових і мистецьких закладів, певним науковцям і діячам мистецтва. Сам Губський є автором кількох наукових праць, доктором економічних наук. У 2003 році Губського висували на здобуття звання академіка Національної академії наук України.

6.Євген Марчук

Міністр оборони та екс-секретар РНБО Євген Марчук є достатньо впливовою політичною фігурою. У 1998 році формально порвавши з середовищем СДПУ (о), він під час президентської кампанії 1999 року декларував опозиційність і користався підтримкою електорату Західної України. Після першого туру виборів він перейшов у президентський табір, зайнявши посаду секретаря РНБО.

Цікавий факт: Марчук пережив відставку всіх силових міністрів, три фази політичної кризи, "касетний скандал" та "Ґонґадзегейт". Його звинувачували у причетності до незаконної торгівлі зброєю. Голос Євгена Марчука не фігурує на плівках майора Мельниченка (що давало підстави пов’язувати акцію опального майора з Марчуком).

Інтереси Євгена Марчука у бізнесовій сфері зосереджені довкола транспортування нафти (вважають, що саме він контролює таку структуру, як "Укртранснафта", яка об’єднує магістральні нафтопроводи) та освоєння надр (Марчук виявляє інтереси до НАК "Надра України"). У середині 90-х Євген Марчук, будучи прем’єр-міністром, був задіяний у кількох справах, де фігурував природній газ. Юлія Тимошенко, наприклад, згадувала у своїх інтерв’ю, що її компанія "ЄЕСУ" розвивалася саме за підтримки Євгена Марчука.

Офіційно Марчук бізнесом не займається, проте існує низка структур, які експерти тією чи іншою мірою пов’язують з іменем Євгена Марчука.

ХАРКІВСЬКА ГРУПА

Харків’яни здавна мали той потенціал, який міг вивести їх на певні орбіти впливу в державі. На початку 90-х років харківський губернатор Олександр Масельський спробував створити "харківський клан", який мав на меті успішно конкурувати з донецькою та дніпропетровською командами. Передчасна смерть Масельського призвела до того, що ці плани не було втілено.

У середині 90-х років харків’яни здійснили нову спробу прориву в Київ. Тоді представники харківської еліти задавали тон у "партії влади" – НДП, а Євген Кушнарьов та Олег Дьомін займали високі посади в адміністрації президента. Вагомою була роль в українському суспільному житті таких харківських політиків, як Степан Гавриш, Інна Богословська та Олександр Бандурка.

Інна Богословська в одному з інтерв’ю сказала, що харків’яни – індивідуалісти, а тому єдиного "харківського клану" створити неможливо. Підтвердженням цих слів є наявність мінімум 5 структурованих груп із харківською "пропискою".

Нині харків’яни можуть пишатися окремою фракцією у парламенті ("Демократичні ініціативи") та посадою міністра промислової політики, яку займає колишній перший секретар Харківського обкому КПУ та директор Харківського авіаційного заводу Анатолій М’ялиця.

Нині в Харкові склалися такі групи впливу:

1."УкрСибБанк"

Один із провідних українських банків створено у 1991 році на базі "Харківінкомбанку". У 1992 році банк увійшов у очолювану Олегом Тарановим Українсько-Сибірську інвестиційну корпорацію. Президентом "УкрСибБанку" став Олександр Ярославський – зять Олександра Масельського. Нині "УкрСибБанк" є єдиною класичною харківською ФПГ. Середовище банку має вплив на фракцію "Демократичні ініціативи". Народними депутатами України стали Олександр Ярославський, його брат Олексій та колишній віце-президент банку Ернест Галієв.

Банк є власником 10% акцій латвійського "Мультібанка" та 18% АКБ "Надра".

"УкрСиб" контролює випуск понад 70% мінеральних добрив в Україні. Йому належать 47,7% акцій черкаського ВАТ "Азот" та 17,04% акцій ВАТ "Хімволокно".

Вплив Ярославського на аграрний бізнес є велетенським. Те, що члени Аграрної партії Михайло Зубець та Олег Каратуманов входять до фракції "Демініціатив", є яскравою ілюстрацією на підтвердження цієї тези.

"УкрСиб" встановив контроль над чотирма цукровими заводами – Пархомівським, Старинським, Новоіванівським та Куп’янським. Банку належать 41,6% акцій "Крименергобуду", 20% акцій Харківського плиткового заводу, 77% Нововолинського заводу будівельних матеріалів, 21% акцій Малобудищанського заводу будівельних матеріалів, 23% Івано-Франківського заводу залізобетонних виробів, 20% акцій Ковельського заводу залізобетонних конструкцій, 50% акцій "Олександріябуду", 36,2% Полтавського заводу будівельних матеріалів, 54% акцій "Херківметропроекту".

У металургійній галузі "УкрСиб" контролює 90% акцій Української металургійної компанії, 35,74% акцій ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", 16% акцій ВАТ "Кременецький завод порошкової металургії", 11,42% ВАТ "Марганецький рудоремонтний завод", 95% акцій Миколаївського глиноземного заводу, 25% акцій "Українського алюмінію". В управління "УкрСибу" передано контрольний пакет акцій ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського".

"УкрСибБанк" є оператором ряду стратегічно важливих платіжних операцій, зокрема розрахунків "Енергоатому" з російським концерном "ТВЕЛ" за ядерне паливо. Наймасштабніший проект "УкрСибу" – це будівництво разом із "Російським алюмінієм" алюмінієвого заводу в Первомайському районі Харківської області. В цей проект "УкрСибБанк" сподівається вкласти 250 млн. доларів.

На початку 2003 року "УкрСиб" втратив вплив на "Укрнафту" (володіючи 10% акцій, "УкрСиб" спромігся поставити в цій компанії свій менеджмент, однак у 2003 році програв наступу "Привату"). Тепер колишній керівник "Укрнафти" Олег Салмін є народним депутатом, членом фракції "Демократичні ініціативи".

Завдяки банку "Надра" "УкрСиб" розвиває стратегічне співробітництво з НПК "Галичина" та групою Петра Димінського.

2.Банк "Базис"


Керівник банку "Базис" Арсен Аваков починав свій бізнес зі скупки ваучерів та з операцій із векселями підприємств. Нині "Базис" є оператором ряду проектів, важливих для харківської облдержадміністрації. Говорять про тісні стосунки між Аваковим та нинішнім губернатором Євгеном Кушнарьовим. Група Авакова нині контролює ТЕЦ-3, фабрику з розфасовки чаю Ahmad-Tea (найкраща фабрика у Східній Європі), ТРК "Тоніс-Центр", хлібзавод та низку дрібних підприємств. Через банк "Базис" здійснюють операції заводу "Турбоатом".

3. Група Олександра Кагановського

28-річний Олександр Кагановський є зятем губернатора Євгена Кушнарьова. Він активно задіяний у будівельному бізнесі. Йому належать найбільш фешенебельний ресторан Харкова "Метрополь", а також магазин будівельних матеріалів "Клондайк". У Харкові всерйоз розглядають Кагановського як одного з найперспективніших бізнесменів і, можливо, у майбутньому – політиків.

4.Група Олександра Фельдмана


Народний депутат України Олександр Фельдман є одним із найвпливовіших харківських політиків і бізнесменів. За оцінками експертів, зберігаючи особисту незалежність, він все-таки пов’язаний із середовищем "УкрСибБанку". Під його контролем перебувають концерн АВЕК та промтоварний ринок біля станції метро "Барабашево" (у народі – "Барабашка"), який вважають одним із найбільших в Україні. Концерну Фельдмана також належать хлібзавод (частина акцій) і підприємства побутового обслуговування. Фельдман контролює найбільш тиражоване видання регіону – газету "Время". Він також є президентом Асоціації національно-культурних товариств України та головою Харківської єврейської громади.

"НАША УКРАЇНА"

У середовищі "Нашої України" також існує кілька сформованих бізнес-груп. При цьому впродовж останнього часу бізнесмени із середовища "Нашої України" постійно відчували на собі тиск з боку владних структур. Найбільш яскравою ілюстрацією став випадок із народним депутатом В.Шандрою, який намагався відкрити у Славуті Хмельницької області завод із виробництва руберойду. Певна частина бізнесменів, які спершу входили до складу "Нашої України" (Олексій Ярославський, Дмитро Сандлер, Василь Бартків, Тарас Довгий, Володимир Майстришин, Петро Димінський та інші), не витримавши тиску чи спокуси з боку влади, залишили середовище фракції та вийшли з опозиції. Проте в "НУ" нині залишається ще чимало потужних підприємців і бізнесменів.

У "Нашій Україні" існують як мінімум дві сформовані ПФГ і кілька груп у стадії формування.

1. "Укрпромінвест"

Середовище "Укрпромінвесту" передусім пов’язане з іменем народного депутата Петра Порошенка. Один із найближчих соратників Віктора Ющенка, він свого часу здійснив тривалу політичну еволюцію: спершу був членом СДПУ (о), у лютому 2000 року вийшов із неї й очолив Партію солідарності України. У липні того ж року "влив" цю партію в Партію регіонів, очолював фракцію "Солідарність" у Верховній Раді України 3-го скликання. Восени 2001 року вийшов з Партії регіонів і разом зі своєю групою приєднався до блоку "Наша Україна".

У "Нашій Україні" очолює групу "Солідарність" і є одним із керівників блоку. При цьому Порошенко головує в бюджетному комітеті ВР.

Він фактично контролює суспільно-політичне й бізнесове життя Вінниці та значної частини Вінницької області. Створений і очолюваний ним і його батьком концерн "Укрпромінвест", 98% акцій якого належать офшорній компанії "Агропродімпекс Корпорейшн", володіє Київською кондитерською фабрикою ім. Карла Маркса (яка виготовляє відомі київські торти), Вінницькою кондитерською фабрикою, Кременчуцькою кондитерською фабрикою, Маріупольською кондитерською фабрикою, Липецькою кондитерською фабрикою "ЛиКонф" на території Росії. Власне завдяки контролю над значною частиною ринку солодощів України Порошенко отримав прізвиська "Шоколадний Барон" і "Кондитерський Король". Корпорація Roshen, яка об’єднує кондфабрики Петра Порошенка, виготовляє близько 30% усіх вітчизняних солодощів.

Порошенкові належать банк "Мрія", ВАТ "Молочно-консервний комбінат" у м. Тальному Черкаської області, Радомишльський пивоварний завод, Дніпровський крохмало-патоковий комбінат, Погребищенський, Гайсинський і Крижопільський цукрові заводи, Крижопільський і Вінницький комбінати хлібопродуктів. А також: ВАТ "Львівгуртбакалія", ВАТ "Укроптбакалія", ВАТ "Пісківський завод скловиробів".

Відомі інтереси Порошенка в автомобільній галузі. Він контролює ТзОВ "Укравтозапчастина", торговий дім "ІСТА", Київський суднобудівний завод "Ленінськ